Купецькі товариства як самоврядні станові інституції (остання третина ХІХ — початок ХХ ст.)

Аналізується діяльність купецьких товариств як самоврядних станових інституцій у містах українських губерній Російської імперії в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. З’ясовано, що таким чином купці відстоювали підприємницькі інтереси, посилювали економічну й соціальну інтеграції свого стану....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2017
Автор:	Донік, О.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2017
Назва видання:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Теми:	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185617
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Купецькі товариства як самоврядні станові інституції (остання третина ХІХ — початок ХХ ст.) / О.М. Донік // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 27. — С. 94-114. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-185617
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1856172022-10-02T01:26:33Z Купецькі товариства як самоврядні станові інституції (остання третина ХІХ — початок ХХ ст.) Донік, О.М. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Аналізується діяльність купецьких товариств як самоврядних станових інституцій у містах українських губерній Російської імперії в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. З’ясовано, що таким чином купці відстоювали підприємницькі інтереси, посилювали економічну й соціальну інтеграції свого стану. Наголошується, що після набуття чинності Міським положенням 1870 р. купецькі товариства, для яких до того було характерне переплетення функцій станового та міського самоврядування, в умовах переходу від традиційного укладу до індустріального набували рис не лише провідної інституції станового купецького управління, а й одного з елементів громадянського суспільства, що починало зароджуватися. Такі об’єднання в містах України формували насамперед простір комунікації купецької громади, змістовим наповненням якого були професійні та освітньо-благодійні устремління. З’ясовано, що купецькі товариства, котрі реально функціонували в економічно більш значних центрах, насамперед в Одесі, Києві, Харкові, Катеринославі, у нових умовах пореформеного часу, зокрема з кінця ХІХ ст., найбільшу увагу приділяли благодійності у сфері освіти, передусім комерційної. Зазначається, що питання, які обговорювалися в купецьких товариствах, часто не становили загального інтересу для всього підприємницького загалу. Натомість ці корпоративні інституції в умовах капіталістичної модернізації ставали тими осередками, навколо яких формувалися підприємницькі організації, перш за все біржові товариства. In this article analyzed the activity of the merchant communities as a selfgoverning class institutions in the towns of Ukrainian provinces of the Russian Empire in the last third of XIX — early XX centuries. Author found that in this way merchants defended their entrepreneurial interests, enhanced economic and social integration of their estate. The attention is paid that after City Reform of 1870 implementation, merchant communities (before the reform they had typical interlacing of functions of class and municipal self-government) in the conditions of the transition from the traditional mode to the industrial acquired the trait not only of the leading institution of the class merchant’s administration, but also one of the elements a civil society that just began to arise. In the cities of Ukraine, the associations like this had formed uppermost the communication area of the merchant’s community with the informative content of professional and educational-charitable aspirations. Author determined that merchant’s societies with the real activity in the most significant economical centers like Odessa, Kyiv, Kharkiv, Ekaterinoslav, in the new after-reform conditions (mostly from the end of the XIX century), paid the biggest attention to the charity in the educational field, primarily business education. Also, in the article noted that the questions discussed in the merchant circles, often weren’t interesting for whole business community. Instead of it, these corporate institutions in the conditions of capitalist modernization became the nucleuses around that formed the entrepreneurial organizations and first of all stock exchanges. 2017 Article Купецькі товариства як самоврядні станові інституції (остання третина ХІХ — початок ХХ ст.) / О.М. Донік // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 27. — С. 94-114. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185617 94 (477) “18/19” uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
spellingShingle	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Донік, О.М. Купецькі товариства як самоврядні станові інституції (остання третина ХІХ — початок ХХ ст.) Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	Аналізується діяльність купецьких товариств як самоврядних станових інституцій у містах українських губерній Російської імперії в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. З’ясовано, що таким чином купці відстоювали підприємницькі інтереси, посилювали економічну й соціальну інтеграції свого стану. Наголошується, що після набуття чинності Міським положенням 1870 р. купецькі товариства, для яких до того було характерне переплетення функцій станового та міського самоврядування, в умовах переходу від традиційного укладу до індустріального набували рис не лише провідної інституції станового купецького управління, а й одного з елементів громадянського суспільства, що починало зароджуватися. Такі об’єднання в містах України формували насамперед простір комунікації купецької громади, змістовим наповненням якого були професійні та освітньо-благодійні устремління. З’ясовано, що купецькі товариства, котрі реально функціонували в економічно більш значних центрах, насамперед в Одесі, Києві, Харкові, Катеринославі, у нових умовах пореформеного часу, зокрема з кінця ХІХ ст., найбільшу увагу приділяли благодійності у сфері освіти, передусім комерційної. Зазначається, що питання, які обговорювалися в купецьких товариствах, часто не становили загального інтересу для всього підприємницького загалу. Натомість ці корпоративні інституції в умовах капіталістичної модернізації ставали тими осередками, навколо яких формувалися підприємницькі організації, перш за все біржові товариства.
format	Article
author	Донік, О.М.
author_facet	Донік, О.М.
author_sort	Донік, О.М.
title	Купецькі товариства як самоврядні станові інституції (остання третина ХІХ — початок ХХ ст.)
title_short	Купецькі товариства як самоврядні станові інституції (остання третина ХІХ — початок ХХ ст.)
title_full	Купецькі товариства як самоврядні станові інституції (остання третина ХІХ — початок ХХ ст.)
title_fullStr	Купецькі товариства як самоврядні станові інституції (остання третина ХІХ — початок ХХ ст.)
title_full_unstemmed	Купецькі товариства як самоврядні станові інституції (остання третина ХІХ — початок ХХ ст.)
title_sort	купецькі товариства як самоврядні станові інституції (остання третина хіх — початок хх ст.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2017
topic_facet	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185617
citation_txt	Купецькі товариства як самоврядні станові інституції (остання третина ХІХ — початок ХХ ст.) / О.М. Донік // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 27. — С. 94-114. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT doníkom kupecʹkítovaristvaâksamovrâdnístanovíínstitucííostannâtretinahíhpočatokhhst
first_indexed	2025-07-16T06:23:39Z
last_indexed	2025-07-16T06:23:39Z
_version_	1837783602870353920
fulltext	ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 94 УДК 94 (477) “18/19” О. М. Донік кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, відділ історії України ХІХ — початку ХХ ст., Інститут історії України НАН України (м. Київ, Україна), donnik@ukr.net КУПЕЦЬКІ ТОВАРИСТВА ЯК САМОВРЯДНІ СТАНОВІ ІНСТИТУЦІЇ (ОСТАННЯ ТРЕТИНА ХІХ — ПОЧАТОК ХХ ст.) Аналізується діяльність купецьких товариств як самоврядних станових інституцій у містах українських губерній Російської імперії в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. З’ясовано, що таким чином купці відстоювали під- приємницькі інтереси, посилювали економічну й соціальну інтеграції свого стану. Наголошується, що після набуття чинності Міським положенням 1870 р. купецькі товариства, для яких до того було характерне переплетення функцій станового та міського самоврядування, в умовах переходу від тра- диційного укладу до індустріального набували рис не лише провідної інституції станового купецького управління, а й одного з елементів громадянського суспільства, що починало зароджуватися. Такі об’єднання в містах України формували насамперед простір комунікації купецької громади, змістовим наповненням якого були професійні та освітньо-благодійні устремління. З’ясовано, що купецькі товариства, котрі реально функціонували в економічно більш значних центрах, насамперед в Одесі, Києві, Харкові, Катеринославі, у нових умовах пореформеного часу, зокрема з кінця ХІХ ст., найбільшу увагу приділяли благодійності у сфері освіти, передусім комерційної. Зазначається, що питання, які обговорювалися в купецьких товариствах, часто не становили загального інтересу для всього підприємницького загалу. Натомість ці кор- поративні інституції в умовах капіталістичної модернізації ставали тими осередками, навколо яких формувалися підприємницькі організації, перш за все біржові товариства. Ключові слова: купецтво, купецькі товариства, самоврядування, благодій- ність, комерційна освіта. © О.М. Донік, 2017 Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 95 O. M. Donik Candidate of Historical Sciences (Ph.D. in History), Senior Research Fellow, Department of the History of Ukraine ХІХ — early ХХ century, Institute of History of Ukraine NАS of Ukraine (Kyiv, Ukraine), donnik@ukr.net MERCHANT COMMUNITIES AS A SELF-GOVERNING CLASS INSTITUTIONS (LAST THIRD OF THE XIX — EARLY XX) Abstract In this article analyzed the activity of the merchant communities as a self- governing class institutions in the towns of Ukrainian provinces of the Russian Empire in the last third of XIX — early XX centuries. Author found that in this way merchants defended their entrepreneurial interests, enhanced economic and social integration of their estate. The attention is paid that after City Reform of 1870 implementation, merchant communities (before the reform they had typical interlacing of functions of class and municipal self-government) in the conditions of the transition from the traditional mode to the industrial acquired the trait not only of the leading institution of the class merchant’s administration, but also one of the elements a civil society that just began to arise. In the cities of Ukraine, the associations like this had formed uppermost the communication area of the merchant’s community with the informative content of professional and educational-charitable aspirations. Author determined that merchant’s societies with the real activity in the most significant economical centers like Odessa, Kyiv, Kharkiv, Ekaterinoslav, in the new after-reform conditions (mostly from the end of the XIX century), paid the biggest attention to the charity in the educational field, primarily business education. Also, in the article noted that the questions discussed in the merchant circles, often weren’t interesting for whole business community. Instead of it, these corporate institutions in the conditions of capitalist modernization became the nucleuses around that formed the entrepreneurial organizations and first of all stock exchanges. Keywords: merchants, merchant communities, self-government, charity. business education. Історія купецького стану в Україні в XIX — на початку ХХ ст. є ак- туальною у зв’язку з визначенням його ролі та місця не тільки в еконо- мічному, а й соціокультурному житті, особливо в пореформений період, коли відбувався процес активного формування підприємницького прошарку. Перетворення 1860–1870-х рр., які супроводжувалися лібералізацією подат- кового законодавства, відкрили доступ до торгово-промислової діяльності всім категоріям населення. Це завдало остаточного удару по станових принципах організації підприємництва, закріплених у катерининський час. На тлі ринкового розвитку підприємницької діяльності скасування в 1863 р. купецької 3-ї ґільдії вже впродовж наступних десятиліть призвело до істот- ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 96 ного скорочення числа представників купецького стану, утім і надалі гіль- дійське купецтво в Україні залишалося провідною частиною підприємниць- кого прошарку. У вітчизняній історіографії проблема вивчення історії купецтва в ХІХ — на початку ХХ ст., і зокрема діяльності купецьких станових самоврядних інституцій, до цього часу залишається малорозробленою. У наукових працях розглядалися різні аспекти участі купців у формуванні підприємницького прошарку України, їх роль у розвитку торгівлі та промисловості, сплеску доброчинності й меценатства1. Натомість діяльність купецтва як окремого стану в рамкам функціонування місцевих купецьких корпоративних інсти- туцій у загальному плані висвітлювалася у працях Ю. Бєлікова та І. Гуржій і О. Гуржія2. Російські історики М. Шацилло, Н. Іванова та В. Желтова у своїх дослідженнях3 цей аспект з’ясовували в контексті еволюції купецтва як стану в умовах специфіки організації станової системи імперської Росії. Громадські права купців реалізовувалися завдяки становому й міському громадському врядуванню, які були започатковані в катерининські часи наприкінці XVIII ст. При збереженні товариств “міських обивателів”, зміні їх прав відбувалося більш чітке виокремлення станових товариств, зокрема купецьких корпоративних об’єднань — товариств із правами станового самоврядування, які отримали своє остаточне юридичне оформлення в поре- формений час. Так, в Україні вперше це сталося з виданням 30 квітня 1863 р. ——————— 1 Крутиков В. В. Буржуазія України та економічна політика царизму в порефор- мений період. — Дніпропетровськ, 1992. — 171 с.; Лазанська Т. І. Соціальне поход- ження промислової буржуазії України в ХІХ ст. // Укр. іст. журн. — 1996. — № 2. — С. 65–73; Її ж. Історія підприємництва в Україні (на матеріалах торгово-промислової статистики ХІХ ст.). — К., 1999. — 281 с.; Її ж. Торговельні доми України на рубежі двох століть (1892–1914 рр.) // Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. — К., 2001. — Вип. 2. — С. 24–41; Ігнатьєва Т. В. Купецтво Правобережної України в кінці ХVIII — першій половині ХІХ століття: соціально-етнічний аспект // Наук. праці Кам’янець-Подільського педагогічного ун-ту: Іст. науки. — Кам’янець-Подільський, 2003. — Т. 11. — С. 172–179; Ковалинский В. В. Меценаты Киева. — 2-е изд., доп. — К., 1998. — 528 с.; Донік О. М. Родина Терещенків в історії доброчинності. — К., 2004. — 314 с.; Шудрик І. О., Даниленко Л. А. Династія Харитоненків. — Суми, 2003. — 192 с.; Григорий Григорьевич Маразли: меценат и коллекционер: Сборник статей / сост. Л. В. Арюпина, О. М. Барковская, С. З. Лущик, Т. В. Щурова. — Одесса, 1995. — 288 с. та ін. 2 Бєліков Ю. А. Купецтво Харківської губернії (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.): дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. — Харків, 2003. — 280 с.; Гуржій І. О., Гуржій О. І. Купецтво Києва та Київщини XVII–XIX ст. — К., 2013. — 284 с. 3 Шацилло М. К. Социальный состав буржуазии в России в конце ХІХ в. — М., 2004. — 265 с.; Иванова Н. А., Желтова В. П. Сословно-классовая структура России в конце ХІХ — начале ХХ в. — М., 2004. — 574 с.; Иванова Н. А., Желтова В. П. Сослов- ное общество Российской империи. — М., 2010. — 752 с. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 97 Положення про громадське управління м. Одеси4. На всі інші українські міста розповсюджувалися правові норми міських положень від 16 червня 1870 р. та 11 червня 1892 рр.5 У дореформений період станове управління купецтва було складовою частиною самоврядування міст, а самі купці повністю контролювали думи (крім самостійних купців, у міських зборах могли брати участь “купецькі сини”, “брати” тощо). Міцні економічні позиції цього стану, високий май- новий ценз сприяли його керівній ролі в міському житті в порівнянні з рештою “міських” станів. Хоча у чинному законодавстві передбачалися окремі збори купецьких громад для вирішення станових питань, функції голови тут (як і на зборах міщан) виконував міський очільник6. Із запровадженням реформи 1870 р. було створено нову систему місь- кого громадського управління. Всестанові вибори кардинально змінили порядок формування й статус органів міського управління, що відкрило шлях для оформлення самостійного врядування купецької громади7. Перед- бачалося, що купецтво обох ґільдій (1-ї і 2-ї) могло утворювати в кожному місті купецьке товариство, яке, однак, не мало над своїми членами жодної дисциплінарної влади (скасування 3-ї ґільдії мало на меті, перш за все, зміцнити купецтво як стан, підняти планку, яка відділяла б його від нижчих соціальних груп). Як і у дворянській корпорації, купецькі товариства не мали права від- мовити потенційному кандидатові у прийомі в ґільдію, утім могли в особ- ливих випадках виключити зі своєї корпорації. Зокрема, згідно з розпо- рядженням Державної ради від 7 червня 1838 р., купецтву дозволялося не приймати до ґільдії осіб, яких уже було виключено з числа ґільдійців “приговорами” своїх товариств, а також позбавлених за судом “чесного імені”8. Оформившись у пореформений період у самостійні інституції, сис- тема корпоративних об’єднань купецтва вирізнялась аморфністю й відсут- ністю жорстких обмежувальних рамок. Купецький стан був повністю від- критим для прийняття нових членів, а процедура вступу до нього була доволі спрощеною. Після міської реформи 1870 р., в умовах формування нових класів бур- жуазного суспільства, купецькі товариства як корпоративні об’єднання стали ——————— 4 Полное собрание законов Российской империи (ПСЗ РИ). — Собр. 2-e. — Т. 38, отд. 1-е. — № 39 565. — С. 402–412. 5 Там же. — Т. 45, отд. 1-е. — № 48 498. — С. 821–839; Собр. 3-e. — Т. 12. — № 8708. — С. 430–456. 6 Бєліков Ю. А. Вказ. праця. — С. 52. 7 Городовое положение с законодательными мотивами, разъяснениями и дополни- тельными указаниями / Сост. С. Г. Щегловитов. — СПб., 1892. — С. 282; Коркунов Н. М. Русское государственное право. — Т. 1. — СПб., 1893. — С. 232. 8 ПСЗ РИ. — Собр. 2-e. — Т. 13, отд. 1-е. — № 11 286. — С. 757. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 98 вагомим соціальним інститутом купецтва. Участь в їх роботі поступово перетворилася на визначальний фактор належності до цього стану. Такі інституції були не тільки елементом самоідентифікації купецтва, його впли- ву на суспільство (насамперед через доброчинність), а й подекуди у значних економічних центрах сприяли створенню загальних підприємницьких пред- ставницьких об’єднань (найперше біржових товариств), а інколи й відстою- вали інтереси всього місцевого підприємницького прошарку. Упродовж усього часу до падіння самодержавства зберігало чинність законодавче положення маніфесту 1807 р., згідно з яким купецьким това- риствам дозволялось обговорювати питання, що стосувалися їхнього стану, і у випадку, якщо буде виявлено, що торгівля “відбувається не відповідно до статутів та намірів уряду, і що права купецтва послаблені непорозумінням, потуранням або неблагонаміреністю виконавців”, звертатися з клопотанням до міністерства фінансів. Згодом, на відміну від початку ХІХ ст., перед- бачалося, що посередницьку роль у такому зверненні можуть відігравати біржові комітети (там, де вони виникли)9. 13 червні 1867 р. Олександр ІІ затвердив “думку” (“мнение”) Державної ради “Про порядок ведення справ у земських, дворянських і міських, гро- мадських та станових зібраннях”10. Згідно з цим документом, постанови зібрань, “противні законам”, що виходили за рамки ведення зборів або за своїм змістом перевищували надані їм права, уважалися недійсними, а тому не підлягали виконанню. Постанови про зв’язки й угоди з іншими зібран- нями у справах, котрі стосувалися загальних урядових розпоряджень, всту- пали у силу лише з дозволу губернатора. Належність до купецтва, відповідно до нормативних актів, щорічно оформлялась у казенній палаті або в повітовому казначействі зі сплатою податку, при цьому згоди купецької корпорації не вимагалося. Вона не мала ані освяченого традиціями статутного документу, ані інституту поручи- тельства при прийомі в ґільдію, ані випробувального терміну, ані корпо- ративних обрядових церемоній. До того ж до значних змін у правовому становищі не тільки купецтва, а й усіх підприємців призвело видання “Положення про державний промисловий податок” від 8 червня 1898 р., яке дозволяло здійснювати торгово-промислову діяльність без вибирання ґіль- дійських свідоцтв, тобто скасовувалися станові засади у сфері підприєм- ницької діяльності11. Із відокремленням набуття станових прав від виплати ——————— 9 Свод законов Российской империи (СЗ РИ). — Т. 9: Законы о состояниях. — 2-е изд., доп. — СПб., 1911. — Ст. 550. — С. 307. 10 ПСЗ РИ. — Собр. 2-e. — Т. 42, отд. 1-е. — № 44 690. — С. 896–897. 11 Там же. — Собр. 3-e. — Т. 18, отд. 1-е. — № 15 601. — С. 489–515; Донік О. М. Купецтво України в імперському просторі (ХІХ ст.). — К., 2008. — С. 25. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 99 промислового податку купецькі товариства остаточно втратили характер міцних станових об’єднань. Повна система купецького самоврядування з дільничними виборчими зборами, зборами виборних купецького стану, купецькою управою і ста- новим старшиною (він же — голова управи та зборів виборних) існувала тільки в Одесі12. В інших українських містах діяла структура корпоративного купецького спрощеного самоврядування: збори купецької громади, її вибор- чий і розпорядчий органи, виконавчі посади купецького старости і його заступника (товариша). Утім через нечисленність, а в більшості невеликих міст і відсутність купців 1-ї ґільдії обрання ними окремих посадових осіб часто було справою неможливою. Тому згодом було дозволено обирати єдиних для всієї купецької громади посадових осіб на загальних зборах обох ґільдій, що закріпило існуючий порядок13. Наприклад, у більшості повітових і заштатних міст Харківської губернії кількість учасників купецьких зборів не перевищувала 10. Так, наприкінці ХІХ ст. у Краснокутську купецькі ви- бори проводилися лише трьома місцевими купцями, причому двоє з них щорічно ставали купецьким старостою і кандидатом на цю посаду. У Валках на збори з’являлися не більше 5–8 купців. Виняток становили Суми, Сло- в’янськ, Охтирка й Ізюм, де на зборах були присутні до 20 купців. У Сло- в’янську кворум для купецьких зборів становив лише 12 осіб14. Отже центральними фігурами спрощеного купецького самоврядування були купецькі старости та їх товариші, які щорічно обиралися купецьким товариством із заможних купців для завідування становими справами (до 1879 р. кожна купецька ґільдія обирала своїх старшин, а ті вже — старосту). Обирання відбувалося за балами. Хоча збори купецьких товариств і мали скликатися один раз на рік, нерідкими були й позачергові засідання, які проходити під головуванням купецьких старост, котрі безпосередньо розпо- ряджалися коштами корпоративного об’єднання. У місцевостях, де набули чинності міські положення 1870 і 1892 рр., скарги на неправильність вибору вирішувалися губернським у земських і міських справах або у міських спра- вах присутствіями, а купецькі старости затверджувалися губернаторами. Ті з них, котрі до обрання не перебували на виборній чи державній службах, складали присягу. Купецькі старости, як і раніше, належали до 14-го класу державної служби, допоки перебували на посаді15. До відання купецьких старост належало опікування всіма справами, які стосувалися осіб купецького стану, подання про них у необхідні інстанції; ——————— 12 СЗ РИ. — Т. 9: Законы о состояниях. — 2-е изд., доп. — Ст. 614. — С. 366. 13 Там же. — Ст. 589, 590. — С. 333. 14 Бєліков Ю. А. Вказ. праця. — С. 61. 15 Иванова Н. А., Желтова В. П. Сословное общество Российской империи. — С. 436; СЗ РИ. — Т. 9: Законы о состояниях. — 2-е изд., доп. — Ст. 590. — С. 333–335. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 100 отримання указів, словесних розпоряджень, іншої інформації з різних уста- нов та їх доведення до купців; збір і систематизація основних відомостей про представників купецького стану, про їх поведінку й заняття, виявлення серед них осіб похилого віку та збіднілих, складання алфавітних списків для вне- сення купецьких сімейств до міської обивательської книги; розподіл і збір за погодженням громади нерегулярних зборів та повинностей із представників стану, стягнення недоїмок; видача посвідчень про належність до купецтва, дозволів на проживання тощо; виконавча діяльність у громадських і госпо- дарських справах, що покладалися на них. По закінченні господарського року староста виносив на затвердження громади звіт про свою фінансову діяльність, тобто повинен був відзвітуватися про всі наявні в нього суми, і у випадку недостачі на нього за громадським вироком могли накласти стягнення16. Як правило, на цю посаду обиралися, доволі часто неодно- разово, найбільш авторитетні заможні купці з найкращою репутацією, що користувалися загальною повагою. Для прикладу, у пореформеному Харкові за майже півсторіччя обов’язки купецьких старост виконували лише п’ятеро осіб: М. Жевержеєв (1872–1893 рр.), І. Велитченко (1893–1908 рр.), С. Же- вержеєв (1908–1911 рр.), Г. Гольберґ (1911–1916 рр.), М. Ігнатищев (1916– 1919 рр., із перервою)17. Отже у широкому тлумаченні закону купці, які проживали в містах, автоматично утворювали станові товариства. Якщо вони не обирали ста- росту, то фактично підпадали під загальну юрисдикцію міста. На практиці в містах України не скрізь існували станові купецькі товариства, та й ті, що фіксувалися, доволі часто не були повноцінними становими інституціями, які умовно можна назвати фіктивними. Такі купецькі об’єднання, хоча й мали виборних старост, по суті були таким же фантомом, як і громади, котрі не мали окремого станового управління. Там, де купецьких управлінь не існувало, купці у своїх станових справах були підвідомчі міським головам та управам. Це стосувалося насамперед багатьох повітових центрів України, де купецтво функціонувало в умовах порівняно скромного простору міського життя й торгово-промислової діяльності. Та навіть у таких губернських центрах, як Житомир і Кам’янець-Подільський, наприкінці ХІХ ст. купецькі товариства не здійснювали якоїсь громадської діяльності, не мали капіталів і нерухомого майна, до того ж купці не сплачували членських внесків. Уся діяльність обмежувалась лише видачею молоді з купецького стану “уволь- нительных приговоров” для вступу до навчальних закладів18. Як виняток, слід назвати Харківську губернію, що перебувала на перетині важливих ——————— 16 СЗ РИ. — Т. 9: Законы о состояниях. — 2-е изд., доп. — Ст. 595, 596. — С. 337. 17 Бєліков Ю. А. Вказ. праця. — С. 55. 18 Российский государственный исторический архив (РГИА), ф. 1287, оп. 44, д. 548, лл. 29, 32. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 101 торгових шляхів і де проходили найбільші ярмарки. За словами Ю. Бєлікова, дослідника місцевого купецтва, вона “виявилася єдиною українською й однією з шести адміністративно-територіальних одиниць Російської імперії (поряд з В’ятською, Калузькою, Пензенською, Рязанською і Тульською), де купецькі корпоративні організації функціонували в більшості міст. Навіть у Петербурзькій, Московській і Київській губерніях правом станового само- врядування користувалося тільки купецтво губернських центрів, а, напри- клад, у Чернігівській і Воронезькій не було жодної купецької інституції”19. Ті станові об’єднання, що відповідали хоча б одній із таких вимог, як наявність окремих капіталів, володіння нерухомістю, ведення доброчинної діяльності, можна окреслити як діючі. Насправді, значна частина купецьких товариств в Україні володіла досить скромними капіталами, займалася доб- рочинністю в незначних масштабах. Лише декілька товариств, насамперед у великих містах, маючи спеціальні капітали, здійснюючи щорічні збори з купців, здатні були провадити громадську діяльність на доволі значному рівні. Б. Миронов із цього приводу зазначив, що функції більшості ку- пецьких товариств у власне російських губерніях зводилися майже винят- ково до благодійності, яка привертала увагу здебільшого збіднілої чи розо- реної частини міського населення20. В Україні доброчинну діяльність окремі купецькі об’єднання вели в досить значних масштабах, особливо це стосу- валося розвитку комерційної освіти наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. Матеріали I загальноросійського перепису населення 1897 р. дають змо- гу з’ясувати найбільш значні групи представників купецького стану в 9-ти українських губерніях з урахуванням членів купецьких родин (усього тут було зафіксовано 67 709 таких осіб)21. Найбільше купців проживало (в порядку зменшення чисельності) в Києві — 5064, Одесі — 4965, Харкові — 3585, Катеринославі — 2364, Кременчуці — 1527, Бердичеві — 1446, Мико- лаєві — 1424, Полтаві — 1192, Єлисаветграді — 1047, Сімферополі — 1063, Житомирі — 888, Херсоні — 886, Севастополі — 802, Феодосії — 683, Ромнах — 645, Сумах — 598, Павлограді — 561, Керчі — 556, Маріуполі — 513 осіб. У 14-ти українських містах число купців становило від 500 до 300 осіб. Від 300 до 200 представників купецького стану мали ще 19 міст. У решті їх було менше 200 осіб. Відповідно купецьке самоврядування в Україні найбільш повноцінно реалізовувалося в тих торгово-промислових ——————— 19 Бєліков Ю. А. Вказ. праця. — С. 53. 20 Миронов Б. Н. Социальная история России периода империи (ХVIII — начало ХХ в.). — Т. 1. — СПб., 1999. — С. 505, 508. 21 Автор опрацював відповідні дані за такими джерелами: Первая Всеобщая пере- пись населения Российской империи, 1897 г. — СПб., 1904. — Т. 8, 13, 16, 32, 33, 41, 46, 47, 48. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 102 центрах, де утворився потужний осередок купців, і насамперед у таких містах, як Одеса, Київ, Харків, Катеринослав та ін. Серед усіх вирізнялося одеське купецьке самоврядування, яке керува- лося вже згаданим вище особливим положенням від 1863 р. про громадське управління м. Одеси (законодавчі матеріали розширюють у загальному плані наші знання про діяльність інституцій цього станового управління). Одеське купецьке товариство складалося з зібрання купців (у тому числі й тих, котрі отримали звання почесних громадян), зібрання виборних, управи станових старшин і старост. У випадку багаточисельності виборців, вибори відбу- валися по дільницях, що налічували не більше 600 виборців. Кожна з діль- ниць обирала стільки виборних, скільки припадало на неї за відповідним розрахунком. Зібрання виборних, яке скликалося раз на 3 роки за розпо- рядженням генерал-губернатора, уважалося дійним, якщо в ньому брало участь не менше 1/3 тих, хто мав право голосу22. Перед виборами завчасно складалися списки як із виборців, так і тих, хто міг бути обраним. Право голосу на зібранні мали купці віком від 21 року, які володіли в Одесі власністю: нерухомим майном або капіталом, торговими чи промисловими підприємствами, що давали в рік прибутку не менше 100 руб., та були приписані до міста мінімум два роки. Жінки, котрим у зв’язку з наявною власністю надавалося право голосу, не могли безпосередньо брати участь у виборах, але передавали свій голос родичам — чоловікам (батькові, супругові, синові та ін.) і навіть стороннім особам, які відповідали зазна- ченим вимогам. Виборні могли обиратися тільки з осіб, які мали право голосу на виборах і були не молодші 25 років. На зібраннях для обрання виборних головували купецькі старшини або їх товариші. Кожен виборець зобов’язаний був на окремому аркуші написати імена осіб, яких він уважав за необхідне призначити виборними, і передати цей список голові зібрання. Обрані виборні давали присягу на безпристрасне виконання своїх обов’язків. Тимчасово приписані до товариства купці — як російські, так й іноземні піддані, обирали на своїх зібраннях на один рік засідателів управ, котрих затверджував на посадах генерал-губернатор23. Функції загальних зібрань купців і почесних громадян, записаних до купецтва м. Одеса, обмежувалися фактично обранням виборних, до котрих переходили всі основні справи, що стосувалися місцевого купецького стану. Зібрання виборних засідало під головуванням купецького старшини й мало у своєму розпорядженні для ведення справ діловодів, які могли вести лише ті з них, які стосувалися купецтва, і діяли від його імені в усіх випадках, коли закон вимагав за цими справами постанови чи присуду. Для обговорення ——————— 22 ПСЗ РИ. — Собр. 2-e. — Т. 38, отд. 1-е. — № 39 565. — С. 410–411; СЗ РИ. — Т. 9: Законы о состояниях. — 2-е изд., доп. — Ст. 646, 647, 649. — С. 377–378. 23 ПСЗ РИ. — Собр. 2-e. — Т. 38, отд. 1-е. — № 39 565. — С. 408, 410, 411. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 103 поточних станових питань зібрання виборних призначалося за розпоряджен- ням станових старшин24. Зібрання вважалося дійсним за умови присутності на ньому не менше 1/3 виборних. Ті з них, хто не з’явився на зібрання без поважних причин, підлягали стягненням. При обговоренні справ, які стосу- валися розкладки громадських повинностей, виключення з товариства, по- жертвувань на зібранні мали були присутніми не менше 2/3 виборних одеського купецького товариства. В Одесі купецькі старшини і їх товариші обиралися на три роки з виборних, котрі володіли власністю, оціненою не менше, ніж у 6 тис. руб. Остаточне їх затвердження залежало від рішення генерал-губернатора. Управа складалася зі старшини, членів і засідателів від тимчасово зарахо- ваних купців (до 1898 р.), число яких визначало зібрання виборних. Члени купецької управи обиралися зібранням виборних також на три роки і за- тверджувалися знову ж генерал-губернатором. Діловоди призначалися самою управою, а інші посади в канцеляріях заміщувалися по найму із затвер- дженням старшиною25. Першочерговим спрямуванням діяльності зібрання виборних було складання “приговорів” зі станових справ, які вважалися дійсними, якщо були підписані й затверджені не менше, ніж 2/3 присутніх на зібранні виборних. Водночас функції зібрання виборних обмежувалися лише винесенням приговорів. Розпорядчої влади зібрання не мало. Виконання приговорів, представлення їх начальству тощо належало купецькій управі26. Так, у 1901 р. до складу одеської управи входили старшина місцевого купецтва особистий почесний громадянин Д. Котляревський, її члени, купці Ф. Снитовський, Ф. Штюрц, В. Яловиков та секретар — титулярний радник В. Цеханович27. До сфери діяльності одеської купецької управи, зокрема, належало: виконання приговорів зібрання виборних; ведення справ, які стосувалися внутрішнього впорядкування стану (реєстрація купців, завідування стано- вими установами та ін.); нагляд за порядком виконання громадських по- винностей; завідування становими майном і скарбницею, навчальними та благодійними закладами; видача дозволів на проживання; реєстрування тор- гових домів, участь у розробці клопотань про задоволення потреб купецтва й ін. У віданні управ перебували купецькі старости, котрі завідували кожний своєю ґільдією, та їх помічники, збирачі податків, що стягували громадські ——————— 24 Там же. — С. 406. 25 Там же. — С. 410. 26 Там же. — С. 406. 27 Памятная книжка Херсонской губернии на 1901 год / Сост. Херсонским губерн- ским правлением. — Херсон, 1901. — С. 53–54. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 104 збори і вносили їх за призначенням28. Управа підпорядковувалася міській думі у своїх відомчих справах, водночас вступала у прямі відносини з казенною палатою та іншими закладами й посадовими особами29. Інституції купецького управління у великих містах виконували також функції представництва: обирали членів сирітських судів, в яких велися опікунські й сирітські справи представників “міських” станів, особистих дворян і різночинців (вибори до сирітського суду були обов’язковими навіть для нечисленних купецьких громад); присяжних попечителів комерційного суду; членів податкових присутствій (зокрема загального з промислового податку присутствія губернської казенної палати), котрі розподіляли додат- ковий торгово-промисловий податок; облікових комітетів відділень контор Державного банку та ін. У провідних економічних центрах за ініціативою міських дум або купецьких товариств створювалися комітети торгівлі й мануфактур, куди обиралися відомі комерсанти і промисловці як від купців, так і неґільдійців (після 1898 р.)30. Для прикладу, відомий київський купець, комерції радник М. Чоколов, котрий упродовж багатьох років виконував обов’язки купецького старости, обирався представником від промисловців у губернське з фабричних і гірничозаводських справ присутствіє; членом Київського губернського з промислового податку присутствія, губернського податкового присутствія, комітету торгівлі й мануфактур, Київського ку- пецького товариства взаємного кредиту31. Формально окреме купецьке станове врядування, за підрахунками М. Шацилла на основі анкетного дослідження господарського управління міністерства внутрішніх справ про становище купецьких товариств (було розпочате в 1896 р. з метою дослідження міських станів), існувало лише в 144 містах Російської імперії. Натомість значна кількість купецьких громад не мала навіть спрощеного представництва у вигляді виборних старост. Губернатори багатьох губерній, у тому числі Катеринославської, Херсон- ської й Чернігівської, заявили про відсутність (за винятком Одеси та Кате- ринослава) на їх території фактично діючих купецьких інституцій32. Наявність виборного купецького старости не була свідченням того, що купецьке станове об’єднання в дійсності функціонувало. Якщо, наприклад, одеське, київське чи харківське купецькі товариства обкладали своїх членів зборами, які йшли на задоволення станових потреб (ще в 1860-х рр. мініс- ——————— 28 СЗ РИ. — Т. 9: Законы о состояниях. — 2-е изд., доп. — Ст. 623, 625. — С. 368– 370. 29 ПСЗ РИ. — Собр. 2-e. — Т. 38, отд. 1-е. — № 39 565. — С. 407. 30 Иванова Н. А., Желтова В. П. Сословное общество Российской империи. — С. 442. 31 Рибаков М. О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. — К., 1997. — С. 76–77. 32 Шацилло М. К. Указ. соч. — С. 72; Миронов Б. Н. Указ. соч. — С. 505. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 105 терство внутрішніх справ дозволило купецьким корпоративним об’єднанням стягувати додаткові збори з ґільдійських свідоцтв, причому незалежно від того, є їх одержувачі постійними або тимчасовими купцями), розпоряд- жалися становими капіталами, нерухомим майном, утримували доброчинні та навчальні заклади, надавали матеріальну допомогу і стипендії, то біль- шість купецьких товариств в українських містах існували, займаючись пере- важно утриманням станового керівництва й виконанням канцелярських фор- мальностей (див. табл.). Вибирання капіталів купецьких товариств у містах України та їх витрати (1892–1896 рр.)33 Середній розмір грошових повинностей, які бралися на громадські потреби за 1892–1896 рр. (руб.) Розміри капіталів, які належали товариству (руб.) Середні щорічні витрати за 1892–1896 рр. (руб.) К уп ец ьк і т ов ар ис тв а За га ль на с ум а щ ор іч но го зб ор у з да но го т ов ар ис тв а С ер ед ні й ро зм ір ок ре ми х пл ат ни кі в За га ль ни й ск ла до чн ий к ап іт ал С пе ц. к ап іт ал Н а ут ри ма нн я ст ан о- во го у пр ав лі нн я і ка нц ел яр ії Н а ут ри ма нн я си рі тс ьк ог о су ду Н а ут ри ма нн я бл аг о- ді йн их , н ав ча ль ни х та ін ш их за кл ад ів Н а до по мо гу п ри ст а- рі ли м і н уж -д ен ни м чл ен ам т ов ар ис тв а Охтирка 168 5 19293,1 – 30 – 400 183 Валки 150 4 108,18 – 28 – – – Керч- Єнікале 1174 1-ї ґільдії — 12; 2-ї — 7 4062 – 435 – – – Київ 5020,6 1-ї ґільдії — 6; 2-ї — 3 – 349888 1400 – 30000 1000 Одеса 67151 1-ї ґільдії — 79,6; 2-ї — 31,75 380000 803000 10744 7665 24000 4258 Полтава – – 1293 – 230,5 980 – – Севасто- поль 2225 5,25 12024 – 300 – – 250 Сло- в’янськ 200– 300 5 – 5462 50 – – 200 Старо- більськ 150– 200 5 – – 30 120 – – Суми – – – 6584,3 187,33 – – – Харків 5038 1-ї ґільдії — 15,2; 2-ї — 5 25 000 – 1137,33 900 2000 2745,8 ——————— 33 Шацилло М. К. Указ. соч. — С. 64–65, 70. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 106 Зрештою, у багатьох міських осередках купецькі товариства існували номінально. Купецтво тут не мало ані організації, ані власних капіталів, ані окремого керівництва. Більшість купецьких представницьких зібрань у повітових і заштатних містах обмежувалися обранням купецького старости, члена сирітського суду й кандидатів до них. До того ж, як уже наголо- шувалося, громадянські права купців за законом реалізовувались як через станові, так і загальноміські представницькі органи. Тому формально та фак- тично наявність станових купецьких товариств у кожному місті була зовсім не обов’язковою. Найважливішими фінансовими надходженнями купецьких товариств були добровільні пожертвування їх членів, а також відсотки по банківських вкладах і цінних паперах, що належали купецьким громадам. Ініціативу купецтва та їхні благодійні капітали було спрямовано насамперед на засну- вання й утримання професійних навчальних закладів усіх рівнів із наданням першості комерційній освіті34. Розвиток ринкових відносин у пореформену добу найбільше стимулював саме цю освітньо-професійну галузь, а найважливіше місце серед усіх типів навчальних закладів посідали комерційні училища, масове виникнення кот- рих сягає рубежу ХІХ–ХХ ст. Їх організацією займалися саме купецькі товариства та інші аналогічні об’єднання, зацікавлені в підготовці спеціа- лістів із торгівлі й фінансово-кредитної справи. Від кінця 1890-х рр. в українських містах почали засновуватися товариства поширення комерційної освіти, ставши тією організаційною формою, за допомогою якої купецтво фінансувало цей різновид освіти. Найбільш заможні купці зазвичай ставали почесними попечителями, членами опікунських рад у таких освітньо-про- фесійних закладах, матеріально забезпечували навчальний процес. Іншим напрямом купецької активності в підтримці освітньої сфери було надання матеріальної допомоги викладачам, опікування незаможними учнями і сту- дентами, що передбачало внесення плати за навчання, створення стипен- ——————— 34 Див.: Постолатій В. В. Розвиток комерційної освіти в Україні (1804–1920 рр.): дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. — К., 1996. — 210 с.; Разманова Н. А. Общественная инициатива торгово-промышленных кругов России и материальное обеспечение коммерческих училищ // Отечественная история. — 2004. — № 2. — С. 74–83; Шиханов Р. Б. Внесок біржових комітетів Південної України у розвиток комерційної ос- віти // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — 1999. — Вип. 5. — С. 3–5; Нариси з історії Харківського національного економічного університету / За ред. В. С. Пономаренка. — Харків, 2005. — 326 с.; Чуткий А. І. Київ- ський комерційний інститут: витоки та історичний поступ (1906–1920 рр.). — Ніжин, 2013. — 524 с. та ін. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 107 діальних фондів, будівництво гуртожитків та їдалень, надання грошової до- помоги, підтримку в різноманітних скрутних життєвих обставинах35. Найбільшими капіталами володіло, а, відповідно, і здійснювало у широ- ких обсягах громадську діяльність, насамперед освітньо-благодійну, одеське купецьке товариство з його окремим становим управлінням. Ще в 1851 р. місцеве купецтво виступило з клопотанням перед попечителем Одеського навчального округу про відкриття на кошти купецького товариства серед- нього комерційного навчального закладу, де діти з їхнього стану здобували б відповідну освіту36. Утім лише в листопаді 1861 р. було затверджено статут і штати Одеського комерційного училища, яке розпочало свою роботу восени 1862 р. У першому параграфі документа зазначалося: “Одеське комерційне училище, засноване на кошти місцевого купецтва [...] має завдання надавати юнакам спеціальну освіту з комерції”37. Навчальний заклад існував винят- ково на кошти одеського купецтва та на внески комерсантів з інших міст Південної України38. На заснування й утримання училища, спорудження навчального корпусу та домової церкви за півстоліття (з 1862 по 1912 рр.) купецьке товариство асигнувало 1 374 477 руб. (за цей час освіту тут здобули понад 1600 осіб)39. В Одеському комерційному училищі на пожертвування окремих підприємців було засновано низку стипендій для незаможних учнів. У 1870 р. — три стипендії на капітал у 100 тис. руб., пожертвуваний почесним громадянином Л. Єфрусі. Упродовж 1873–1874 рр. — стипендію ім. Д. Феодори на кошти Г. Маразлі у сумі 3300 руб. та стипендії ім. П. Коцюби, С. Голубцова й О. Пашкова на капітал, асигнований декількома представниками місцевого купецтва. У 1880-х рр. одеські купці заснували ще 5 стипендіальних капі- талів40. У 1891–1895 рр. одеське купецьке товариство не тільки фінансувало шестикласне комерційне училище та забезпечувало стипендіями понад деся- ток учнів, а й кожного року видавало по 300 руб. місцевому Товариству опіки нужденних і лікарні для “приходящих”, платило 7665 руб. на утри- ——————— 35 Ступак Ф. Я. Благодійні товариства Києва (сер. ХІХ — поч. ХХ ст.). — К., 1998. — С. 82. 36 Державний архів Одеської області, ф. 42, оп. 35, спр. 302, арк. 6, 21. 37 Исторический очерк 50-летия Одесского коммерческого училища. 1862–1912. — Одесса, 1912. — С. 25–26. 38 Одесса. 1794–1894 / Изд. Городского общественного управления к столетию города. — Одесса, 1895. — С. 665. 39 Исторический очерк 50-летия Одесского коммерческого училища. — С. 188. 40 Искра П. А. Исторический очерк Одесского коммерческого училища. 1862–1887. — Одесса, 1887. — С. 81–89. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 108 мання сирітського суду, і у цілому за 5 років витратило 24 тис. руб. на доброчинні потреби та 4258 руб. — на допомогу пристарілим і нужденним41. У Харкові ще 1868 р. місцеве купецьке товариство порушило питання про створення освітньо-професійного закладу для дітей купців та промис- ловців “з огляду на надзвичайно вагоме економічне значення Харкова” для всього Півдня Російської імперії, де підприємства “відчували необхідність у спеціальній підготовці фахівців”. На думку харківських купців, її слід було здобувати на місці, а не у Санкт-Петербурзі чи Москві, адже в багатьох випадках це означало занепад сімейного підприємництва, оскільки чимало іногородніх випускників вищих навчальних закладів імперських столиць після завершення навчання не бажали повертатися додому42. Тільки восени 1888 р., коли екстрене зібрання харківського купецтва ухвалило рішення про заснування комерційного училища, справа зрушила з місця. Вона була безпосередньо пов’язана з порятунком сім’ї Олександра ІІІ під час аварії імператорського поїзда 17 жовтня поблизу станції Борки у Харківській губернії. Таким чином демонструвалася вірність владі43. Тоді ж харківське купецтво ухвалило рішення запровадити на наступний рік при вибиранні торгових документів збір на заснування училища в розмірі 50 руб. з купців 1-ї та 15 руб. — 2-ї ґільдій. Таку постанову підписали 148 членів купецького товариства на чолі зі старостою М. Жевержеєвим44. Спорудження під наглядом цього корпоративного об’єднання головного кор- пусу училища за проектом відомого харківського архітектора О. Бекетова, яке обійшлося у 383 тис. руб., розпочалося у червні 1890 р. За три роки всі будівельні роботи було завершено45. І надалі майже повністю роботу комер- ційного училища фінансувало харківське купецьке товариство. До відповідних навчальних закладів в Україні, які утримувалися пере- важно на кошти купецтва, належало 1-ше Київське комерційне училище (існувало з 1896 р.)46. Місцеві підприємці також скористалися порятунком імператорської сім’ї 17 жовтня 1888 р. як формальним приводом для ——————— 41 Шацилло М. К. Указ. соч. — С. 70. 42 Верховский П. М. Краткий очерк возникновения в городе Харькове Коммер- ческого училища в память события 17-го октября 1888 года. — Харьков, 1894. — С. 4. 43 Нариси з історії Харківського національного економічного університету. — С. 9. 44 Верховский П. М. Указ. соч. — С. 5–6; Державний архів Харківської області, ф. 45, оп. 1, спр. 1461, арк. 3. 45 Отчёт об имущественном состоянии и движении денежных сумм Харьковского коммерческого училища императора Александра ІІІ с осени 1888 по 1-е августа 1895 г включительно / Сост. Л. К. Завистовский. — Харьков, 1896. — С. 40; Нариси з історії Харківського національного економічного університету. — С. 10–19. 46 Киевское Первое Коммерческое училище, основанное Киевским Купеческим обществом. Краткий обзор основания училища и деятельности Попечительного совета. 1888–1913 гг. — К.; Демиевка, 1913. — С. 15. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 109 фінансування і спорудження комерційного навчального закладу, ухваливши таке рішення без будь-якої урядової постанови чи пропозиції з боку міської думи. Училище, якому належало підпорядковуватися міністерству торгівлі та промисловості, мало фінансуватися повністю за рахунок купецтва47. Це свідчило про високий ступінь розуміння останнім значення комерційної освіти і професіоналізації в умовах посилення конкурентної боротьби й розвитку ринкової економіки. Лише на побудову приміщення 1-го Київського комерційного училища було витрачено 340,5 тис. руб., із них 147,5 тис. становила сума купецького збору, започаткованого “приговором” товариства в листопаді 1888 р., а 156 тис. — пожертвування окремих підприємців, серед яких виділявся внесок Лева Бродського в розмірі 115 тис. руб.48 Справами училища керувала попечительська рада у складі проф. Університету св. Володимира М. Само- фалова (голова), купців М. Чоколова (заступник голови), Л. Бродського, С. Могилевцева, Д. Марголіна, М. Дегтерєва та Я. Бернера49. Переважна частина фінансів на утримання комерційного училища й надалі асигнувалася київським купецьким товариством. Так, 29 серпня 1896 р. його зібрання по- становило встановити на утримання закладу новий збір у розмірі 55 руб. із купців 1-ї і 12 руб. — 2-ї ґільдії (того року в Києві перших налічувалося 356, а других — 873 особи)50. Таким чином, новий збір на утримання комер- ційного училища, не враховуючи надходжень від торгових домів, фірм і компаній, міг забезпечити до 30 тис. руб. на рік. Зокрема в 1899–1900 рр. купецьке товариство надало 58,5% необхідних коштів, тоді як плата за навчання, що надходила від батьків учнів, становила 22,5%, а прибуток училища у вигляді відсотків із цінних паперів — 16,7%51. Крім того, під- приємці заснували низку стипендій для незаможних учнів. Одним із перших благодійників був цукрозаводчик М. Терещенко, котрий у квітні 1897 р. вніс до стипендіального фонду 30 тис. руб. Наступного року в училищі налічу- валося 12 іменних стипендій цього промисловця-благодійника. Невдовзі в комерційному навчальному закладі було засновано іменні стипендії таких відомих київських купців і підприємців, як М. Хряков, М. Дегтерєв, Д. Мар- голін, Я. Епштейн, Л. Бродський, М. Чоколов52. Із 1902 р. Київське комер- ——————— 47 Державний архів м. Києва (Держархів м. Києва), ф. 94, оп. 4, спр. 1, арк. 1. 48 Там само, арк. 25, 42, 47. 49 Там само, оп. 1, спр. 2512, арк. 3. 50 Киевское Первое Коммерческое училище, основанное Киевским Купеческим об- ществом. — С. 13. 51 Держархів м. Києва, ф. 94, оп. 1, спр. 2512, арк. 7. 52 Отчёт о состоянии учебно-воспитательной части Киевского коммерческого учи- лища за 1897–1898 учебный год и хозяйственной части за 1898 год. — К., 1899. — С. 18– 19, 22. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 110 ційне училище стало йменуватися 1-м, на відміну від 2-го комерційного училища, відкритого того року купецьким товариством. Крім того, останнє виплачувало ученицям із купецьких родин 20 сти- пендій у Києво-Подільській жіночій гімназії, 4 — у ремісничій школі Київського попечительства бідних, 12 — у приватних жіночих ремісничих класах Кулицької, 1 — у Київській духовній академії53. Ще 1896 р. київське купецьке товариство заснувало Товариство поширення комерційної освіти в місті Києві, яке відкривало відповідні початкові навчальні заклади й у по- дальшому опікувалося ними завдяки насамперед значним благодійним внескам заможних підприємців54. У 1909 р. річний бюджет київського ку- пецького зібрання становив 100 тис. руб.55 Ситуацію в тих містах, про які була відсутня інформація згідно зі згада- ним вище анкетним дослідженням про окремі купецькі управління, проясняє, зокрема, справа “Про утворення в м. Катеринославі станового купецького управління (1899–1900 рр.)”56. Катеринославський губернатор повідомляв керуючого господарським департаментом МВС, що загальне зібрання міс- цевих купців 1-ї і 2-ї ґільдій, яке відбулося 8 листопада 1899 р., зважаючи на стрімкий розвиток торгівлі, просило міського голову порушити клопотання про створення в місті купецького самоврядування в особі купецького ста- рости та відповідної управи. Наголошувалося, що відсутність станового купецького управління може несприятливо відбитися на подальшій торгово- промисловій діяльності. Утім прохання про створення купецької управи в Катеринославі міністерство не задовольнило, оскільки такі інституції вини- кали лише на основі особливих положень у законодавчому порядку (як це було у випадку з Одесою. — О. Д.). Зрештою право остаточного вирішення цього питання надавалося самому катеринославському губернаторові. Доку- мент чітко зафіксував консолідацію купецького стану в Катеринославі на межі ХІХ–ХХ ст. І дійсно, у місті реально існувало станове купецьке управління, а ак- тивність купецтва реалізовувалася не тільки в економічній, а й громадській площині, насамперед освітньо-благодійній. Так, “хрещеним батьком” 1-го Катеринославського комерційного училища, яке розпочало свою роботу у вересні 1901 р., був купець О. Толстиков, міський голова в 1889–1893 та 1901–1905 рр. Завдяки його зусиллям місцеве купецьке товариство розро- било статут училища й обрало зі свого середовища його попечительську раду. Спочатку навчальний заклад розміщувався в одноповерховому бу- ——————— 53 РГИА, ф. 1287, оп. 44, д. 548, лл. 50–51. 54 Десятилетие Общества распространения коммерческого образования в г. Киеве (1896–1906). — К., 1906. — С. 4–10. 55 Галайба В. Хроніка старого Києва. — К., 2003. — С. 154. 56 РГИА, ф. 1287, оп. 44, д. 695, лл. 1–13. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 111 динку, спорудженому на кошти губернського й повітового земств, міської думи та пожертвування купців. А коли число учнів зросло, фундаторам училища довелося терміново вишукувати 340 тис. руб. на зведення нової будівлі. Купецький староста О. Толстиков знову організував збір коштів серед місцевих комерсантів на цю справу. 21 жовтня 1905 р. готову споруду освятили57. Розробником статуту Катеринославського комерційного училища було місцеве купецьке товариство, яке доклало значних зусиль у справі отримання дозволу від міністерства фінансів на його заснування. Усі купці, котрі вхо- дили до складу Катеринославської міської думи, зокрема М. Копилов, Д. Пчолкін, І. Тіссен, І. Алексеєнко, зробили суттєві пожертвування на будів- ництво нового корпусу комерційного училища, яке отримало ім’я імператора Миколи ІІ. 30 вересня 1905 р. О. Толстиков із нагоди відкриття писав дирек- торові закладу: “Ця вишукана споруда створена зусиллями купецтва; мине століття, і з неї вийде не одне покоління наших співгромадян. І в мене, як у старости купецтва, немає більш палкого бажання, ніж те, щоб із цих могутніх стін вийшли люди такої ж сильної волі й потужного духу; люди, що дія- тимуть в інтересах громадського блага”58. Російське самодержавство до останніх днів свого існування невід’ємно утримувало за собою право контролю не тільки органів влади місцевого рівня, а й будь-яких проявів громадського самоврядування. Серед іншого, до повноважень кожного губернатора входило затвердження, а фактично при- значення купецьких старост, котрі обиралися з кола поважних купців. Якщо підприємець потрапляв у немилість до адміністрації, вона могла без особ- ливих вагань відмовити йому у затвердженні. Купецькі товариства багатьох невеликих міст України, як уже наголо- шувалося, відмовлялися навіть від спрощеного станового управління (наяв- ність виборних ґільдійських старост) і передавали станові функції загально- міським органам влади. Організація станового самоврядування лише в декількох губернських містах суттєво виокремлювалася серед решти купець- ких товариств. Вони вирізнялися як масштабами доброчинності, так і брали на себе частину функцій податкових органів. Однак здебільшого цим і обмежувалась їхня діяльність. У цілому станове представництво купецтва в Російській імперії так і не укорінилося. ——————— 57 Екатеринославское коммерческое училище за десятилетие. (К истории училища). 17 сент. 1901–1911. Год 11-й. — Вып. 1. — Екатеринослав, 1911. — С. 3–5, 11, 18; Болсуновський С. М. Катеринослав–Дніпропетровськ — 225. Видатні особистості та об- личчя міста. — Дніпропетровськ, 2001. — С. 17, 20. 58 Цит. за: Дніпропетровськ: минуле і сучасне: оповідь про пам’ятки культури Катеринослава–Дніпропетровська, їх творців і художників / А. К. Фоменко, М. П. Чабан, В. І. Лазерник, Г. В. Лізавенко, І. С. Голуб. — Дніпропетровськ, 2001. — С. 421. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 112 Натомість якщо в більшості дрібних міст купецьке самоврядування від- мирало через непотрібність, у значних економічних центрах воно трансфор- мувалося в нову, не передбачену законом інституцію, яка представляла інтереси і вирішувала питання, що стосувалися всіх підприємців, незалежно від їх станової належності. На початку ХХ ст. у великих містах для розгляду найбільш важливих проблем скликалися загальні “збори купців, торговців і промисловців”. Вони були прямими спадкоємцями загальних зборів постій- них і тимчасових купців, але вже виходили за межі станової організації. Це були доволі численні представницькі об’єднання. Водночас ініціатива про- ведення таких зборів походила від купецьких корпоративних організацій, функції їх голів виконували купецькі старости, а самі купці брали в них найактивнішу участь59. Проект реформування міських станових установ став результатом ан- кетного дослідження стану купецьких, міщанських і ремісничих товариств, здійсненого на межі ХІХ–ХХ ст. господарським управлінням міністерства внутрішніх справ. Намічені перетворення повинні були торкнутися членів усіх цих об’єднань. Разом вони мали становити єдиний “міський стан”. Усі справи з керівництва ним передбачалося сконцентрувати в міських громад- ських управліннях, до яких повинні були перейти й усі збори коштів, що надходили до міщанських, ремісничих і купецьких управ. Загальноміським органам передбачалося передати утримання різних доброчинних закладів, які досі перебували в розпорядженні трьох міських станів. При ліквідації реміс- ничих і купецьких станів планувалося зберегти їх як ремісничі й торгові корпорації, котрі служили б на благо розвитку ремесел і торгівлі. Для цього збиралися й надалі отримувати добровільні збори з членів корпорацій на суспільні потреби. Торгово-промислова діяльність не зобов’язувала пред- ставника міського стану входити до складу корпорації, членство в якій також було справою вільного вибору60. Таким чином, держава ще раз, як і наприкінці XVIII ст., намагалася запровадити єдиний “міський стан”, який об’єднав би наявні три стани “міського суспільства”: купців, міщан, ремісників. Принциповою новизною цього так і не реалізованого проекту було об’єднання всіх міських жителів під егідою єдиного загальноміського керівництва. Урядові структури розу- міли, що існуючі станові органи в умовах капіталізму були рудиментом минулого. Якщо до прийняття Міського положення 1870 р. для купецького товариства було характерне переплетення функцій станового й міського самоврядування, то відтепер купецьким корпораціям належало займатися становими справами. Купецькі товариства, які існували в містах України, формували простір комунікації купецької громади, змістовим наповненням ——————— 59 Бєліков Ю. А. Вказ. праця. — С. 62. 60 Там само. — С. 95. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 113 яких були професійні та благодійні устремління. Із переходом від тради- ційного укладу до індустріального вони з елементу системи станового управління перетворювалися на інститут громадянського суспільства. Як ми з’ясували, купецькі товариства, що реально функціонували в економічно значних центрах, у нових пореформених умовах найбільшу увагу приділяли благодійності, розвитку професійної освіти. Натомість питання, що обгово- рювалися в купецьких товариствах, часто не становили загального інтересу для всього підприємницького загалу. Ці об’єднання, по суті, були пере- житком минулого, однак у нових пореформених умовах саме навколо них почали формуватися підприємницькі організації, перш за все біржові това- риства. REFERENCES 1. Aryupina, L. V., Barkovskaya, O. M., Lushhik, S. Z., & Shhurova, T. V. (Comps.). (1995). Grigorij Grigor’evich Marazli: mecenat i kollekcioner. Odesa. [in Russian]. 2. Bielikov, Yu. A. (2003). Kupetstvo Kharkivs’koi hubernii (druha polovyna XIX — pochatok XX st.) [Merchants of Kharkiv province (the second half of 19th — beginning of 20th century)] (Candidate’s thesis). Kharkiv. [in Ukrainian]. 3. Bolsunovskyi, S. M. (2001). Katerynoslav–Dnipropetrovs’k — 225. Vydatni osobys- tosti ta oblychchia mista. Dnipropetrovsk. [in Ukrainian]. 4. Chutkyi, A. I. (2013). Kyivs’kyj komertsijnyj instytut: vytoky ta istorychnyj postup (1906–1920 rr.). Nizhyn, 2013. [in Ukrainian]. 5. Donik, O. M. (2004). Rodyna Tereschenkiv v istorii dobrochynnosti. Kyiv. [in Ukrainian]. 6. Donik, O. M. (2008). Kupetstvo Ukrainy v impers’komu prostorі (ХІХ st.). Kyiv. [in Ukrainian]. 7. Fomenko, A. K., Chaban, M. P., Lazebnyk, V. I., Lizavenko, H. V., & Holub, I. S. (2001). Dnipropetrovs’k: mynule i suchasne: opovidi pro pam’iatky kul’tury Katerynoslava- Dnipropetrovs’ka, ikh tvortsiv i khudozhnykiv. Dnipropetrovsk. [in Ukrainian]. 8. Halaiba, V. (2003). Khronika staroho Kyieva. Kyiv. [in Ukrainian]. 9. Hurzhii, I. O., & Hurzhii, O. I. (2013). Kupetstvo Kyieva ta Kyivschyny XVII–XIX st. Kyiv. [in Ukrainian]. 10. Ihnatieva, T. V. (2003). Kupetstvo Pravoberezhnoi Ukrainy v kintsi ХVIII — pershij polovyni ХІХ stolittia: sotsial’no-etnichnyj aspekt. Naukovi pratsi Kam’ianets’-Podil’s’koho pedahohichnoho universytetu: Istorychni nauky, (11), 172–179. [in Ukrainian]. 11. Iskra, P. A. (1887). Istoricheskij ocherk Odesskogo kommercheskogo uchilishha. 1862–1887. Odesa. [in Russian]. 12. Ivanova, N. A., & Zheltova, V. P. (2004). Soslovno-klassovaya struktura Rossii v konce XІX — nachale XX v. Moscow. [in Russian]. 13. Ivanova, N. A., & Zheltova, V. P. (2010). Soslovnoe obshhestvo Rossijskoj imperii. Moscow. [in Russian]. 14. Korkunov, N. M. (1893). Russkoe gosudarstvennoe pravo (Vol. 1). Sankt-Petersburg. [in Russian]. 15. Kovalinskij, V. V. (1998). Mecenaty Kieva (2th ed.). Kyiv. [in Russian]. 16. Krutykov, V. V. (1992). Burzhuaziia Ukrainy ta ekonomichna polityka tsaryzmu v poreformenyj period. Dnipropetrovsk. [in Ukrainian]. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 114 17. Lazanska, T. I. (1996). Sotsial’ne pokhodzhennia promyslovoi burzhuazii Ukrainy v ХІХ st. Ukrains’kyj istorychnyj zhurnal — Ukrainian Historical Journal, 2, 65–73. [in Ukrainian]. 18. Lazanska, T. I. (1999). Istoriia pidpryiemnytstva v Ukraini (na materialakh torhovo- promyslovoi statystyky ХІХ st.). Kyiv. [in Ukrainian]. 19. Lazanska, T. I. (2001). Torhovel’ni domy Ukrainy na rubezhi dvokh stolit’ (1892– 1914 rr.). Problemy ìstorìї Ukraїni XIX — počatku XX st. — Problems of the history of Ukraine of XIX — beginning XX cс., (2), 24–41. [in Ukrainian]. 20. Mironov, B. N. (1999). Social’naya istoriya Rossii perioda imperii (XVIII — nachalo XX v.) (Vol. 1). Sankt-Petersburg. [in Russian]. 21. Ponomarenko, V. S. (Ed.). (2005). Narysy z istorii Kharkivs’koho natsional’noho ekonomichnoho universytetu. Kharkiv. [in Ukrainian]. 22. Postolatii, V. V. (1996). Rozvytok komertsijnoi osvity v Ukraini (1804–1920 rr.) (Candidate’s thesis). Kyiv. [in Ukrainian]. 23. Razmanova, N. A. (2004). Obshhestvennaya iniciativa torgovo-promyshlennyx kru- gov Rossii i material’noe obespechenie kommercheskix uchilishh. Otechestvennaya istoriya, 2, 74–83. [in Russian]. 24. Rybakov, M. O. (1997). Nevidomi ta malovidomi storinky istorii Kyieva. Kyiv. [in Ukrainian]. 25. Shacillo, M. K. (2004). Social’nyj sostav burzhuazii v Rossii v konce ХІХ v. Moscow. [in Russian]. 26. Shudryk, I. O., & Danylenko, L. A. (2003). Dynastiia Kharytonenkiv. Sumy. [in Ukrainian]. 27. Shykhanov, R. B. (1999). Vnesok birzhovykh komitetiv Pivdennoi Ukrainy u roz- vytok komertsijnoi osvity. Naukovi pratsi istorychnoho fakul’tetu Zaporiz’koho derzhavnoho universytetu, (5), 3–5. [in Ukrainian]. 28. Stupak, F. Ya. (1998). Blahodijni tovarystva Kyieva (seredyna ХІХ — pochatok ХХ st.). Kyiv. [in Ukrainian]. 29. Verxovskij, P. M. (1894). Kratkij ocherk vozniknoveniya v gorode Xar’kove Kommer- cheskogo uchilishha v pamyat’ sobytiya 17-go oktyabrya 1888 goda. Kharkiv. [in Russian].

Купецькі товариства як самоврядні станові інституції (остання третина ХІХ — початок ХХ ст.)

Репозитарії

Схожі ресурси