Вугільна промисловість та металургія Донецько-Придніпровського економічного району Російської імперії впродовж 1870–1915 рр.

Стаття представляє результати комплексного аналізу розвитку вугільної промисловості та металургії Донецько-Придніпровського економічного району Російської імперії у період 1870–1915 рр. Вивчено динаміку виробничих показників і розміщення важкої промисловості в районі, а також визначено його частку...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2018
1. Verfasser:	Куліков, В.О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2018
Schriftenreihe:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Schlagworte:	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185727
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Вугільна промисловість та металургія Донецько-Придніпровського економічного району Російської імперії впродовж 1870–1915 рр. / В.О. Куліков // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 63-89. — Бібліогр.: 34 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-185727
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1857272022-10-08T01:27:03Z Вугільна промисловість та металургія Донецько-Придніпровського економічного району Російської імперії впродовж 1870–1915 рр. Куліков, В.О. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Стаття представляє результати комплексного аналізу розвитку вугільної промисловості та металургії Донецько-Придніпровського економічного району Російської імперії у період 1870–1915 рр. Вивчено динаміку виробничих показників і розміщення важкої промисловості в районі, а також визначено його частку в імперському та глобальному промисловому виробництвах. Зроблено висновок, що протягом 1870–1915-х рр. виробництво вугілля, залізної руди та металу в районі зростало експоненційно, але нерівномірно. У цей період металургійна та вугільна промисловість пережили декілька піднесень і спадів, пов’язаних із трансформацією державної економічної політики, робітничим рухом та глобальними економічними циклами. Металургія та вугільна промисловість Донецько-Придніпровського району були висококонцентрованими навіть на тлі загального високого рівня концентрації російської промисловості. Концентрація важкої промисловості району відбувалась за вертикальним принципом: майже всі великі металургійні підприємства розвивались як підприємства із повним циклом виробництва від видобутку сировини, до оброблення металу. Частка району в загальноімперському виробництві вугілля та металу істотно збільшилася протягом останньої чверті XIX ст., унаслідок чого район перетворився на головну паливно-металургійну базу Російської імперії. The paper analyses the development of coal mining and metallurgical industries in the Donets-Dnieper economic region of the Russian Empire. Based on the study of production indices, it demonstrates that between 1870 and 1915 coal, iron ore, and metal production in the area increased exponentially but in an unsteady manner. Metallurgical and coal industries experienced several expansions and contractions caused by the transformation of the economic policy, the labor movement, and global economic cycles. Metallurgy and coal industries of Donets-Dnieper economic region were immensely concentrated even compared to the generally high level of concentration of the Russian industry. The concentration of Donets-Dnieper heavy industry occurred via vertical integration: almost all large metallurgical enterprises developed themselves into full-cycle enterprises whose operation ranged from the extraction of raw materials to metal processing. The region sufficiently increased its share in the allimperial production of coal and metal in the late nineteenth century, and, as a result, it became the fuel and steel basis of the Russian Empire. 2018 Article Вугільна промисловість та металургія Донецько-Придніпровського економічного району Російської імперії впродовж 1870–1915 рр. / В.О. Куліков // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 63-89. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185727 94(477.6) “1870/1915” uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
spellingShingle	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Куліков, В.О. Вугільна промисловість та металургія Донецько-Придніпровського економічного району Російської імперії впродовж 1870–1915 рр. Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	Стаття представляє результати комплексного аналізу розвитку вугільної промисловості та металургії Донецько-Придніпровського економічного району Російської імперії у період 1870–1915 рр. Вивчено динаміку виробничих показників і розміщення важкої промисловості в районі, а також визначено його частку в імперському та глобальному промисловому виробництвах. Зроблено висновок, що протягом 1870–1915-х рр. виробництво вугілля, залізної руди та металу в районі зростало експоненційно, але нерівномірно. У цей період металургійна та вугільна промисловість пережили декілька піднесень і спадів, пов’язаних із трансформацією державної економічної політики, робітничим рухом та глобальними економічними циклами. Металургія та вугільна промисловість Донецько-Придніпровського району були висококонцентрованими навіть на тлі загального високого рівня концентрації російської промисловості. Концентрація важкої промисловості району відбувалась за вертикальним принципом: майже всі великі металургійні підприємства розвивались як підприємства із повним циклом виробництва від видобутку сировини, до оброблення металу. Частка району в загальноімперському виробництві вугілля та металу істотно збільшилася протягом останньої чверті XIX ст., унаслідок чого район перетворився на головну паливно-металургійну базу Російської імперії.
format	Article
author	Куліков, В.О.
author_facet	Куліков, В.О.
author_sort	Куліков, В.О.
title	Вугільна промисловість та металургія Донецько-Придніпровського економічного району Російської імперії впродовж 1870–1915 рр.
title_short	Вугільна промисловість та металургія Донецько-Придніпровського економічного району Російської імперії впродовж 1870–1915 рр.
title_full	Вугільна промисловість та металургія Донецько-Придніпровського економічного району Російської імперії впродовж 1870–1915 рр.
title_fullStr	Вугільна промисловість та металургія Донецько-Придніпровського економічного району Російської імперії впродовж 1870–1915 рр.
title_full_unstemmed	Вугільна промисловість та металургія Донецько-Придніпровського економічного району Російської імперії впродовж 1870–1915 рр.
title_sort	вугільна промисловість та металургія донецько-придніпровського економічного району російської імперії впродовж 1870–1915 рр.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185727
citation_txt	Вугільна промисловість та металургія Донецько-Придніпровського економічного району Російської імперії впродовж 1870–1915 рр. / В.О. Куліков // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 63-89. — Бібліогр.: 34 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT kulíkovvo vugílʹnapromislovístʹtametalurgíâdonecʹkopridníprovsʹkogoekonomíčnogorajonurosíjsʹkoíímperíívprodovž18701915rr
first_indexed	2025-07-16T06:32:00Z
last_indexed	2025-07-16T06:32:00Z
_version_	1837784127330320384
fulltext	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 63 УДК 94(477.6) “1870/1915” В. О. Куліков кандидат історичних наук, докторант, кафедра історії України, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна (м. Харків, Україна), kulikov@karazin.ua ВУГІЛЬНА ПРОМИСЛОВІСТЬ ТА МЕТАЛУРГІЯ ДОНЕЦЬКО- ПРИДНІПРОВСЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГО РАЙОНУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ВПРОДОВЖ 1870–1915 рр. Стаття представляє результати комплексного аналізу розвитку вугільної промисловості та металургії Донецько-Придніпровського економічного району Російської імперії у період 1870–1915 рр. Вивчено динаміку виробничих показ- ників і розміщення важкої промисловості в районі, а також визначено його частку в імперському та глобальному промисловому виробництвах. Зроблено висновок, що протягом 1870–1915-х рр. виробництво вугілля, залізної руди та металу в районі зростало експоненційно, але нерівномірно. У цей період ме- талургійна та вугільна промисловість пережили декілька піднесень і спадів, пов’язаних із трансформацією державної економічної політики, робітничим рухом та глобальними економічними циклами. Металургія та вугільна про- мисловість Донецько-Придніпровського району були висококонцентрованими навіть на тлі загального високого рівня концентрації російської промисловості. Концентрація важкої промисловості району відбувалась за вертикальним принципом: майже всі великі металургійні підприємства розвивались як під- приємства із повним циклом виробництва від видобутку сировини, до оброб- лення металу. Частка району в загальноімперському виробництві вугілля та металу істотно збільшилася протягом останньої чверті XIX ст., унаслідок чого район перетворився на головну паливно-металургійну базу Російської імперії. Ключові слова: індустріалізація, промислова революція, важка промисло- вість, Донбас, Південь Росії. © В.О. Куліков, 2018 ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28 64 V. O. Kulikov Candidate of Historical Sciences (Ph.D. in History), Research fellow, Department of History, Karazin Kharkiv National University (Kharkiv, Ukraine), kulikov@karazin.ua COAL INDUSTRY AND METALLURGY IN THE DONETS-DNIEPER ECONOMIC REGION OF THE RUSSIAN EMPIRE, 1870–1915 Abstract The paper analyses the development of coal mining and metallurgical industries in the Donets-Dnieper economic region of the Russian Empire. Based on the study of production indices, it demonstrates that between 1870 and 1915 coal, iron ore, and metal production in the area increased exponentially but in an unsteady manner. Metallurgical and coal industries experienced several expansions and contractions caused by the transformation of the economic policy, the labor movement, and global economic cycles. Metallurgy and coal industries of Donets-Dnieper economic region were immensely concentrated even compared to the generally high level of concentration of the Russian industry. The concentration of Donets-Dnieper heavy industry occurred via vertical integration: almost all large metallurgical enterprises developed them- selves into full-cycle enterprises whose operation ranged from the extraction of raw materials to metal processing. The region sufficiently increased its share in the all- imperial production of coal and metal in the late nineteenth century, and, as a result, it became the fuel and steel basis of the Russian Empire. Keywords: industrialization, industrial revolution, heavy industry, history of capitalism, Donbas, South of Russia. У статті розглянуто динаміку виробничих показників і розміщення вугільної та металургійної промисловості в Донецько-Придніпровському економічному районі, а також визначено промислову роль району в ім- перському та глобальному масштабах. Географічно дослідження охоплює регіон, який сучасники називали Півднем Росії, або Південним гірничо- промисловим районом, і який включав території Донецького та Криво- різького басейнів, Придніпров’я та Приазов’я1. Зважаючи на ключову роль, яку Донецько-Придніпровський еконо- мічний район відіграв в імперській індустріалізації, історія промислового ——————— 1 Обґрунтування використання назви району див.: Wynn Ch. Workers, strikes, and pogroms: the Donbass-Dnepr Bend in late imperial Russia, 1870–1905. — Princeton, NJ: Princeton University Press, 2014. — P. 11. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 65 розвитку Півдня Росії була об’єктом багатьох спеціальних досліджень2. Однак статистичні дані і окремі аспекти їхнього аналізу розпорошені по публікаціях. У цій статті зроблено комплексний аналіз розвитку вугільної промисловості та металургії Донецько-Придніпровського економічного району на основі статистичних даних, що їх опублікувало Статистичне Бюро Ради З’їзду гірничопромисловців півдня Росії, та інших статис- тичних матеріалів. Виникнення умов промислового підйому в регіоні. До індустрі- альної революції основним джерелом кінетичної енергії, що викорис- товувало людство, була енергія, що її виробляли тварини. Переважну більшість теплової енергії давала фітомаса: дерева, чагарник, солома. Деревне вугілля залишалось найефективнішим енергоносієм до кінця XVIII ст.3 Абрагам Дарбі 1709 р. в англійському містечку Колбрукдейл використав вугільний кокс4 для витоплення чавуну в доменній печі. Цей винахід започаткував модерну металургію та спричинив промислову революцію5. За деякий час вугілля стає основним паливом у металургії, а з появою залізниць перетворюється на стратегічну сировину. Для періоду від середини XIX до середини ХХ ст., на який припадають дві промислові революції та початок модерного економічного зростання, вугілля було основним енергетичним ресурсом людства. Поклади вугілля та залізної руди було знайдено на Донбасі, ймовірно, ще до XVIII ст.6 Починаючи з кінця XVIII ст. низка геологічних експе- дицій, фінансованих як приватним капіталом, так і російським урядом, дозволили приблизно оцінити обсяги та розташування покладів вугілля і ——————— 2 Огляди історіографії див. Саманцов О. П. Кам’яновугільна та металургійна про- мисловість Донецько-Придніпровського економічного регіону кін. ХІХ — поч. ХХ ст. (проблеми історіографії): автореф. дис. ... канд. іст. наук. — Запоріжжя, 2007. — 22 с.; Куліков В. О. Російська імперська індустріалізація та дискусія про її рушійні сили в історіографії // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Сер. “Історія”. — 2017. — Вип. 53. — C. 102–111. 3 Smil V. A new world of energy // The Cambridge World History. — Vol. 7. Part 1: Structures, Spaces, and Boundary Making. — Cambridge: Cambridge University Press, 2015. — P. 164–184. 4 За сильного нагрівання в безповітряному просторі кам’яне вугілля виділяє всі летючі речовини, за винятком концентрованого, нелетючого, вуглецевого залишку, який отримав назву “кокс”. 5 Landes D. The Fable of the Dead Horse; or, The Industrial Revolution Revisited // The British industrial revolution: an economic perspective. — Boulder, CO: Westview Press, — 1998. — P. 136. 6 Фомин П. И. Горная и горнозаводская промышленность юга России. — Т. 1: Исто- рия горной и горнозаводской промышленности юга России со времени возникновения до восьмидесятых годов прошлого века. — Харьков: Тип. Б. Бенгис, 1915. — С. 4. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28 66 залізної руди в регіоні7. Проте знадобилося понад сто років, щоб від- повідні технології та умови дозволили здійснити вугледобування та роз- почати виробництво металу в регіоні у промислових масштабах. До середини ХІХ ст. більшість видобутого вугілля використовувало місцеве населення для домашнього опалення8. Відсутність великих споживачів у регіоні, а також ефективних транспортних засобів для виходу продукції на інші ринки, крім локального, унеможливлювали видобуток вугілля у промислових масштабах. Саме тому у своєму нарисі про вугілля Донець- кого басейну, опублікованому 1888 р., учений Дмитро Менделєєв назвав його “майбутньою силою, що спочиває на берегах Дінця”9. Одночасно з вивченням і добуванням вугільних ресурсів Донецького басейну російський уряд робив спроби налагодити виробництво металу з місцевої руди. Уряд побудував чотири казенні заводи на Півдні Росії, проте жодне з цих підприємств не змогло налагодити випуск чавуну та заліза в промислових масштабах. Кожен із казенних заводів — Луган- ський (1799–1886), Керченський (1850–1855), Петровський10 (1866–1870) та Лисичанський (1870), — пропрацювавши деякий час, був закритий11. Декілька чинників спричинили невдачу, головним з-поміж них була нерозвиненість шляхів сполучення і надто високі транспортні витрати на доставку сировини та відправку готової продукції. Підсумовуючи резуль- тати розвитку важкої промисловості на Півдні у Росії у XVIII — першій половині ХІХ ст., інженер Петро Горлов 1914 р. писав: “Від початку [організації] гірничих справ (1715–1860 рр.) минуло 145 років, результати розвитку промисловості виявились малими. Чавуну та заліза не отримали. Продуктивність жалюгідна, але і потреба теж була мала, оскільки ані залізниць, ані пароплавства, ані фабрик, ані заводів, і найголовніше — металургійна справа від початку пішла вкрай невдало, а для домашнього опалення застосовувався кізяк та солома”12. ——————— 7 Див. Фукс Н. К. Из истории познания Донецкого каменноугольного бассейна. — Харьков: Хозяйство Донбасса, 1923. — 56 с. 8 Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые Цент- ральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел [по сведениям 1859]. — Т. 13: Екатеринославская губерния. — С.-Петербург: Издание ЦСК МВД, 1863. — C. VII. 9 Менделеев Д. И. Будущая сила, покоящаяся на берегах Донца // Северный Вестник. — 1888. — Август–декабрь. — С. 53–207. 10 Завод був розташований поблизу селища Корсунь, район сучасного Єнакієво. 11 Рагозин Е. И. Железо и уголь на Юге России. — С.-Петербург: тип. И. Гольд- берга, 1895. — С. 6–8. 12 Горлов П. И. История горнозаводского дела на территории Донецкого кряжа и вблизи Керчи (1696–1859 гг.). — Харьков: тип. Мирный труд, 1915. — С. 19. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 67 Невдачі з казенними металургійними заводами спонукали російський уряд звернутись до приватної ініціативи. 19 лютого 1866 р. російський імператор підписав наказ, у якому констатовано “першорядну для Росії важливість розвитку залізничного виробництва” і попередньо схвалено пропозиції міністра фінансів “про заохочення солідних приватних ком- паній до побудови рейкових заводів на Півдні Росії”13. Російський уряд вирішив пов’язати розвиток металургії та транспорту й 1869 р. зумовив отримання концесії на спорудження Курсько-Хар- ківсько-Азовської залізниці зобов’язанням спорудити на Півдні металур- гійний завод потужністю не менше 500 пудів (8,2 тис. т) залізничних рейок на рік. Однак навіть залізничний король Самуїл Поляков, під- приємець з видатною діловою кмітливістю, не впорався з цим завданням. Через нестачу капіталів будівництво заводу так і не розпочалося. Натомість Поляков відкрив декілька вугільних копалень для забезпечення залізниці паливом і започаткував виробництво вугілля на Донеччині у промислових масштабах14. Аналогічну концесію 1866 р. отримав російський аристократ князь Сергій Кочубей. Однак і він не зміг знайти капітали, достатні для по- будови заводу з вироблення залізничних рейок. За £ 24 000 він відступив права і обов’язки за концесією британському підданому Джону Юзу, ініціатору створення Новоросійського товариства кам’яновугільного, за- лізного і рейкового виробництва, яке спромоглося побудувати металур- гійний завод з виробництва чавуну і залізничних рейок на місцевому паливі у 1871 р.15 Юз виявився потрібною людиною в потрібному місті у відповідний час. Його видатні підприємницькі та інженерні навички сприяли успіху в справі побудови металургійного підприємства промис- лового масштабу на Донбасі. Одночасно з заводом Новоросійського товариства російський купець Дмитро Пастухов упродовж 1870–1872 рр. побудував залізоробний завод неподалік села Сулін в Області Війська Донського. Пастухов спробував здійснити топлення на антрациті замість поширеного на той час методу ——————— 13 Цит. за: Давыдов М. А. Двадцать лет до Великой войны. Российская модернизация Витте-Столыпина. — 2-е изд., испр. и доп. — С.-Петербург: Алетейя, 2016. — С. 274. 14 Воропаев М. А., Нечволодов В. И., Берст Г. Г. По Екатерининской железной дороге. — Екатеринослав: тов-во Печатня С. П. Яковлева, 1903. — С. 5. 15 Див. Friedgut T. H. Iuzovka and Revolution. — Vol. 1: Life and Work in Russia's Donbass, 1869–1924. — Princeton, NJ: Princeton University Press, 2014. — 544 p. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28 68 витоплення на коксі, однак підприємству вдалося досягти стабільного випуску чавуну тільки через двадцять років після заснування заводу16. На кінець 1860-х рр. були всі необхідні передумови для розвитку індустрії на Донбасі: наявність природних ресурсів, технологій, сприят- лива політична кон’юнктура і, нарешті, транспортна інфраструктура. Інтенсивне будівництво залізниць на Півдні та в інших регіонах Росій- ської імперії впродовж 1870–1880-х рр. спричинили високий попит на вугілля та метал, а також уможливили вихід гірничих та металургійних підприємств на ринки поза Донецьким районом. Додатковим стимулом до розвитку російської кам’яновугільної промисловості стали протекціоніст- ські тарифи, що їх запровадив російський уряд у 1880-х рр. Однак від часу появи в регіоні перших залізниць і до початку про- мислового буму минуло ще майже двадцять років. Від 1871 р., коли домна Юзівського заводу дала перший чавун, і до 1887 р., коли в екс- плуатацію було введено першу домну Олександрівського заводу в Кате- ринославі, тобто понад п’ятнадцять років, на Півдні Росії працювали тільки два металургійні заводи — Юзівський та Сулінський. Із 16 домен- них металургійних заводів Півдня Росії, заснованих після 1884 р., два почали діяти наприкінці 1880-х рр., два у першій половині 1890-х, і решта — у другій половині 1890-х рр. Причиною відносно невисокої активності великого промислового біз- несу в регіоні до кінця 1880-х рр. була невисока якість місцевої залізної руди. Донбаська залізна руда виявилась бідною на залізо і з високим вмістом домішок, до того ж розсіяною у невеликій кількості на значних відстанях. Виробництво чавуну у промислових масштабах було проб- лематичне в таких умовах17. Ситуація кардинально змінилася з відкриттям залізних родовищ Кри- вого Рогу та їх поєднанням залізничним транспортом із донецьким вугіллям18. Про наявність залізних руд у районі Кривого Рогу Херсон- ської губернії було відомо ще з кінця XVIII ст. Геологічні дослідження 1860–1870-х рр., що їх ініціював як російський уряд, так і приватні під- приємці, виявили вздовж річок Саксагань, Інгулець та Жовта значні ——————— 16 Тиме И. А. Очерк современного состояния горнозаводского дела в Донецком бассейне // Горный журнал. — 1889. — № 1. — С. 67. 17 Там же. — С. 310. 18 Донецьку залізну руду використовували і після відкриття Криворізьких родовищ. Юзівський та маріупольські металургійні заводи застосовували її в суміші із криво- різькою. Див.: Россия на Всемирной выставке в Париже в 1900 г. — С.-Петербург: И. Шустов, 1900. — С. 80. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 69 поклади залізної руди з високим вмістом заліза19. Катеринославська за- лізниця, що розпочала рух 1884 р., поєднала донецьке кам’яне вугілля з криворізькою рудою, а також відкрила шлях донецькому мінеральному паливу на Захід, у район індустріального землеробства з високою кон- центрацією цукрових заводів — крупних споживачів вугільного палива20. Отже, Донбас з його покладами вугілля та Кривий Ріг з його покладами залізної руди, об’єднані залізничним сполученням, утворили новий по- тужний промисловий регіон, який сучасники називали “Промисловим Півднем Росії”. Катерининська та інші залізниці21, що проходили через Південь Росії, радикально знизили кошти на перевезення вугілля, уможлививши його швидку доставку до портів Азовського й Чорного морів, на захід у регіони цукрового виробництва та на південний схід у центральний промисловий район. Водночас залізниці стали головним споживачем ву- гільної та металургійної промисловості промислових підприємств Півдня Росії (табл. 1). Для виробництва заліза й вугілля у промислових мас- штабах потрібен був відповідний масштаб споживання, і залізниці спро- міглися створити такий попит. Таблиця 1 Розподіл споживачів донецького вугілля упродовж 1890–1913-х рр.22 1890 р. 1895 р. 1900 р. 1910 р. 1913 р. Залізниці 32% 28% 25% 28% 27% Металургійні заводи 18% 23% 32% 21% 22% Цукрові заводи 10% 8% 8% 7% 5% Пароплавства 7% 5% 4% 5% 1% Інші споживачі 34% 35% 31% 38% 45% Розвиток транспорту та засобів зв’язку — залізничного транспорту й телеграфу, а пізніше й телефону, — уможливили виникнення великих модерних корпорацій, що розпочали масове виробництво продукції. ——————— 19 Анисимов Ю. А., Терещенко Н. А., Тищенко В. Г. и др. Развитие металлургии в Украинской ССР. — Киев: Наук. думка, 1980. — С. 78. 20 Воропаев М. А., Нечволодов В. И., Берст Г. Г. Указ. соч. — С. 25–29. 21 До кінця 1880-х років на Донбасі було десять залізничних гілок загальною протяжністю 55 км і будували ще три гілки (37 км). Після цього настала значна перерва, і тільки в 1900 р. було відкрито три нові гілки протяжністю 30 км. На початку ХХ ст. великі кам’яновугільні фірми Донбасу мали 489 км власних залізниць та 105 паротягів. 22 Складено за: Ден В. Э. Каменноугольная и железоделательная промышленность. — С.-Петербург: тип. Трофимова, 1912. — C. 134. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28 70 Допоки промисловці були позбавлені можливостей швидко обмінюватись інформацією та відносно дешево переміщати великі обсяги матеріалів, природні багатства і технології їхнього оброблення залишались мало- затребуваними23. Динаміка виробничих показників. Основні натуральні виробничі показники важкої промисловості Півдня Росії поміщені в додатку. Середні показники за п’ятиріччями представлені в табл. 2. Таблиця 2 Видобуток сировини та виробництво металу на Півдні Росії (тис. т), а також кількість задіяних при цьому робітників (тис.) у середньому за п’ятиріччя24 Роки Вугілля Залізна руда Чавун Прокат Робітники 1871–75 591 н/д 9 7 н/д 1876–80 1111 36 20 21 н/д 1881–85 1708 86 29 27 18 1886–90 2503 229 112 60 31 1891–95 4074 726 370 217 47 1896–00 7937 2239 1050 637 102 1901–05 11 861 2781 1551 1088 139 1906–10 16 792 3919 1899 1309 194 1911–15 24 165 6253 2832 2136 255 Протягом 1871–1915 рр. відбувається експоненційне зростання обся- гів видобутку вугілля, руди й заліза. За сорок років виробництво вугілля на Півдні Росії збільшилось у 40 разів, залізної руди у 170 разів, а металу в 300 разів. Табл. 3, що містить інформацію про темпи зростання вироб- ничих показників за п’ятиріччями, показує три цикли промислового піднесення. Перше піднесення відбулося на початку 1870-х рр. і було пов’язано з виникненням великих вугільних та металургійних підпри- ємств. У 1886–1900 рр. тривав другий цикл піднесення, пов’язаний із інтенсивним залізничним будівництвом. Протягом цього п’ятнадцяти- річчя річні темпи приросту становили фантастичні 13% у вугледобуванні, 28% у чавуноливарному виробництві й 30% у залізорудній промис- ловості. Темп приросту чисельності робітників у цей період становив ——————— 23 Див. Smil V. Creating the twentieth century: Technical innovations of 1867–1914 and their lasting impact. — Oxford: Oxford University Press, 2005. — P. 199. 24 Джерела — див. до табл. у додатку. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 71 13%. Це можна трактувати як ознаку того, що збільшення обсягів вироб- ництва впродовж 1886–1900 рр. відбувалося завдяки не тільки екстенсив- ним, але й інтенсивним чинникам, тобто через підвищення продуктив- ності праці. Останній цикл промислового піднесення розпочався 1907 р. і був пов’язаний із загальним передвоєнним пожвавленням промисловості. Цей цикл тривав до 1916 р. Таблиця 3 Темпи річного приросту виробничих показників важкої промисловості Півдня Росії та задіяних у ній робітників25 Роки Вугілля Залізна руда Чавун Прокат Робітники 1871–75 34% н/д 18% 46% н/д 1876–80 10% н/д 2% 7% н/д 1881–85 6% 13% 9% 4% 16% 1886–90 9% 46% 47% 31% 13% 1891–95 12% 24% 22% 19% 6% 1896–00 21% 25% 24% 27% 29% 1901–05 4% 7% 3% 1% 1% 1906–10 4% 4% 6% 12% 3% 1911–15 8% 9% 3% 3% 10% Періоди промислового піднесення декілька разів переривалися реце- сіями та кризами. Особливо відчутною була криза початку ХХ ст. Вона була спричинена передусім зменшенням державних замовлень на вироби для залізниць і зниженням ціни на залізничні рейки26. Зниження цін на найбільш ходову продукцію металопромисловості становило 27–50%27. Низка металургійних та вугільних підприємств Півдня Росії зазнавали збитків, зупиняли виробництво, а компанії-власники збанкрутували. Особливо складно було підприємствам, побудованим наприкінці 1890-х рр., які ще не встигли вийти на повну виробничу потужність. Після 1900 р. і до кінця імперської доби на Півдні Росії не було побудовано жодного металургійного заводу, лише три великі передільні заводи побудували власні домни: Костянтинівський у 1912 р., Катеринославський товариства ——————— 25 Розраховано за формулою (End Value/Start Value)^(1/Periods)-1 26 Сборник статистических сведений о горнозаводской промышленности России. 1908 г.: Общий обзор. — Петроград: Горный учен. ком., 1917. — С. 452. 27 Анисимов Ю. А., Терещенко Н. А., Тищенко В. Г. и др. Указ. соч. — С. 93. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28 72 трубопрокатних заводів у 1914 р. і Луганський машинобудівний Гартмана у 1915 р.28 Спад виробництва у важкій промисловості Півдня Росії супрово- джувався масовим звільненням робітників. Під час промислової кризи 1901–1903 рр. чисельність робітників металургійної промисловості Пів- дня Росії зменшилась на третину, з 53 тис. у 1900 р. до 34 тис. у 1903 р. У вугільній промисловості зменшення чисельності робітників у цей пе- ріод було менш помітне — 7%. Але зниження обсягів виробництва мета- лургійної промисловості спричинило депресію і вугільної промисловості, оскільки металургійні заводи були головним споживачем донецького вугілля. В умовах зниження обсягів державних замовлень на продукцію для залізниць металургійним заводам Півдня Росії довелось диверсифікувати виробництво. Підприємства починають розвивати виробництва, орієн- товані на масовий споживчий ринок. Крім того, металургійні компанії починають шукати вихід на зовнішні ринки. Вони експортують рейки в Румунію, Італію, Данію, Болгарію, Південну Америку, Мексику, Китай, Японію, Індію29. Якщо 1905 р. експортовано 7 тис. т російських рейок, то 1910 р. вже 70 тис. т рейок30. Після 1903 р. поліпшується економічна кон’юнктура, видобуток ме- талу та вугілля на Півдні Росії знову збільшується. У 1905 р. донецька і придніпровська промисловість разом з іншими регіонами Російської імпе- рії пережила стагнацію внаслідок революційних подій. Однак упродовж 1906–1907 рр. внаслідок скорочення видобутку нафти і збільшення пито- мої частки вугільного палива на залізничному транспорті обсяги вироб- ництва вугілля в Донецькому басейні значно збільшились, сягнувши за мільярд пудів (16 млн т) у 1907 р.31 Певна рівновага між споживанням вугілля і нафти встановлюється 1908 р. Після цього споживання нафти знову підвищується, внаслідок чого видобуток донецького вугілля стабі- лізувався на позначці мільярд пудів і знову почав збільшуватися після 1911 р. Металургійна промисловість повторює цей цикл: обсяги вироб- ництва зменшуються упродовж 1901–1903 рр. через економічну кризу і ——————— 28 Бакулев Г. Д. Развитие угольной промышленности Донецкого бассейна. — Москва: Госполитиздат, 1955. — С. 118. 29 Дик Е. Н. Промышленный экспорт России на нетрадиционных рынках в начале XX века // Отечественная история. — 1993. — № 4. — С. 153–158. 30 Фомин П. И. Металлопромышленность Украины. — Харьков: Издание Госплана УССР, 1926. — С. 17. 31 Общий обзор главных отраслей горной и горнозаводской промышленности. — Петроград: тип. И. Флейтмана, 1915. — С. 242. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 73 протягом 1905–1906 рр. внаслідок масового робітничого руху, підвищу- ючись 1904 р. і після 1907 р. З початком Першої світової війни Російська імперія була єдиною з країн, що воювали, у якій видобуток вугілля не тільки не зменшився, але й навіть збільшився. Це відбулося завдяки Донбасу, оскільки Домбров- ський вугільний басейн окупувала Німеччина. Але з 1917 р. видобуток вугілля, як і промислового виробництва загалом, починає різко знижу- ватись. Через відсутність палива почали зупинятись промислові підпри- ємства, з перебоями працював транспорт. Розміщення промисловості. За умовами постачання рудою і вугіл- лям заводи Півдня Росії поділялись на чотири групи: донецькі, при- дніпровські, приазовські та криворізький (рис. 1). У межах Донецького басейну розташовувались заводи Юзівський, Сулінський, Дружківський, Донецько-Юріївський, Машинобудівний Гартмана, Петровський, Кос- тянтинівський, Вільховський, Кадіївський, Макіївський, Краматорський. Підприємства цієї групи мали вугілля під рукою, а залізну руду завозили з Криворіжжя з відстані близько 500 км, але також використовували і місцеву залізну руду. Рис. 1. Розміщення металургійної та вугільної промисловості Донецько- Придніпровського економічного району: коричневим позначено металургійні підприємства, чорним — вугледобувні. Розмір позначень пропорційний обсягам продажу металу впродовж 1901– 1915 рр. та видобутку вугілля протягом 1914 р. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28 74 Придніпровські заводи розміщувались посередині між Криворізьким родовищем — близько 150 км та вугільними покладами Донбасу — 300 км. Цю групу утворили декілька заводів у Катеринославі, а також Дніпровський завод — найбільший металургійний завод Російської імпе- рії початку ХХ ст., що розташовувався поблизу с. Кам’янське у 40 км від Катеринослава. Конкурентними перевагами заводів цієї групи було близь- ке розташування до судноплавних річок, а також до великих міських посе- лень, що полегшувало завдання забезпечення підприємств робочою силою. Приазовські заводи використовували керченську, криворізьку та донецьку руду й донецьке вугілля. До цієї групи входили заводи Нікополь-Маріупольський, Таганрозький, Провіданс, Керченський — усі побудовані протягом 1896–1899 рр. Їх конкурентними перевагами було близьке розташування до морських портів. У Криворіжжі розташовувався тільки один металургійний доменний завод — Гданцівський. Завод був побудований упродовж 1890–1892 рр. у Кривому Розі для перетоплення криворізьких руд, бідних на залізо, які економічно вигідніше було перетоплювати на місці, ніж везти на схід на придніпровські чи донецькі заводи. Протягом 1900–1915 рр. усі металургійні заводи Півдня Росії виро- били 33 млн т чавуну, 24 млн т заліза і сталі й вивезли на ринок 33 млн т металевих виробів. Співвідношення обсягів реалізованого металу за райо- нами виглядало так: Донбас — 59%, Придніпров’я — 26%, Приазов’я — 13%, Криворіжжя — 2% (табл. 4). Таблиця 4 Виробничі ресурси протягом 1913 р. та обсяги виробництва металургійної промисловості Півдня Росії упродовж 1900–1915 рр., млн т32 Район Продукція, млн руб. Домен Робітників Продаж металу Частка у продажу Донецький 113 32 42 291 19 436 59% Придніпровський 56 10 20 546 8413 26% Приазовський 32 12 9558 4200 13% Криворізький 3 3 630 751 2% Разом 203 57 73 025 32 801 100% ——————— 32 Складено за: Железная промышленность Южной России за 1900–1915 годы. — Харьков: 1901–1917. Без Миколаївського суднобудівного та Торецького заводу; Кандауров Д. Р. Фабрично-заводские предприятия Российской империи (исключая Фин- ляндию). — Петроград: тип. Т-ва под фирмой Электротипография Н. Я. Стойковой, 1914. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 75 Більшість південноросійських заводів здійснювала як доменне, так і сталетопне виробництво. Гданцівський, Ольховський та Торецький — тільки доменне. Машинобудівний завод Гартмана, Катеринославський трубопрокатний (Горяїнове), Нижньодніпровський, Миколаївський суд- нобудівний та Торецький — тільки залізо- та сталетопне виробництво. Станом на 1913 р. на Півдні діяли 18 заводів із повним металургійним циклом виробництва і чотири передільні. Загальна кількість домен — 61, з них діяло 50, мартенівських печей — 87, конверторів — 3133. Металургійні та металообробні заводи потребували значної кількості сировини. Для топлення однієї тонни чавуну потрібно було 1,8 т багатої руди та 2,8 т вугілля (якщо коксування відбувалося на підприємстві), або 1,3 т коксу та 1,1 т вугілля, а також 0,5–0,6 т флюсів. Крім того, заводи витрачали значну кількість вугілля під час сталеливарного і прокатного виробництва, в середньому тонну вугілля на тонну металевих виробів. Допоміжні виробництва — парове, компресорне, вогнетривке, транспорт- не також потребували багато вугілля34. Тому одночасно із становленням великих промислових металургійних підприємств і залізниць у Донбасі відбувається становлення великої вугільної промисловості. Першими копальнями, що розпочали видобуток вугілля в промис- лових масштабах, була казенна копальня “Дагмара”, закладена 1863 р., копальня Російського товариства пароплавства і торгівлі в Грушевську, закладена 1866 р., копальня Новоросійського товариства, закладена 1870 р., і Корсунська копальня, закладена Південно-Російським товариством кам’яновугільної промисловості 1871 р.35 Наприкінці 1880-х рр. у п’ятір- ку найбільших виробників вугілля входили Новоросійське та Рутчен- ковське товариство, кожне з річним виробництвом 360 тис. т вугілля, Олексіївське товариство з видобутком 311 тис. т, Голубівське з видо- бутком 311 тис. т і Південно-Російське товариство, підприємства якого видобували 111 тис. т вугілля на рік36. Першим підприємством, що почало видобування криворізької руди в промислових масштабах, стало Акціонерне товариство Криворізьких руд, засноване 1881 р. з ініціативи Олександра Поля. Перша копальня “Сакса- ганська” видобула 1881 р. 9 тис. т руди, що їх придбало Новоросійське ——————— 33 Железная промышленность Южной России в 1913 году. — Харьков: тип. Б. Бенгис, 1915. — С. 62–63. 34 Бакулев Г. Д. Указ. соч. — С. 120. 35 Таскин Е. Н. Каменноугольная промышленность Донецкого бассейна: Условия ее развития и соврем. положение. — Харьков: тип. и лит. Зильберберг, 1896. — С. 20–21. 36 Быстрицкий Н. С. Памятная книжка и адрес-календарь Екатеринославской гу- бернии на 1889 год. — Екатеринослав: тип. губ. правления, 1889. — С. 248–251. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28 76 товариство. Щоб забезпечити мінерально-сировинну безпеку, металур- гійні компанії скуповують або орендують земельні ділянки в районах залягання залізних руд. Наприкінці 1890-х рр. залізними копальнями на Півдні Росії і в Українському Поліссі володіли на правах власності або оренди 19 металургійних товариств і два доменні заводи. Цим підпри- ємствам у 1899 р. належало 56 копалень, на яких вони видобули 1497 тис. т руди, або майже половину від усього обсягу продукції галузі37. У 1902 р. в Кривому Розі вже 36 різних компаній мали 78 залізорудних копалень, з яких працювала 4138. 1913 р. у Криворізькому басейні налі- чувалось 94 залізорудні копальні, з яких працювали тільки 49. Копальні, що не працювали, були предметом біржової спекуляції, яка процвітала навколо металургійної промисловості39. До кінця ХІХ ст. на Донбасі вдалося розвинути не тільки видобувні галузі. Майже всі металургійні заводи мали металообробні цехи. Крім того, виникли підприємства, що спеціалізувались на машинобудуванні — Луганський паровозобудівний, Краматорський металургійний, машино- будівні заводи в Костянтинівці, Горлівці, Дебальцевому тощо. Велика хімічна промисловість була представлена підприємствами в Лисичанську, Горлівці та інших містах. Поява великих металургійних, металообробних та вугільних підприємств спричинило виникнення десятків допоміжних виробництв, таких як цегляні та скляні, дало поштовх розвитку харчової промисловості і створило в регіоні десятки тисяч додаткових робочих місць. Металургія та вугільна промисловість Півдня Росії були висококон- центрованими навіть на тлі загального високого рівня концентрації російської промисловості. Висока концентрація капіталів та робочої сили у важкій промисловості спостерігалась і в інших капіталістичних країнах того часу. Дослідник Альфред Чандлер пояснював лідерство підприємств важкої промисловості у процесах концентрації особливостями розвитку технологій та систем управління підприємствами. У деяких виробництвах способом посилити обсяги виробництва було збільшення кількості машин та робітників, тоді як в інших це намагалися зробити завдяки поліпшенню розподілу ресурсів, застосуванню нових виробничих технологій та ре- формуванню систем управління. Першу категорію виробництв Чандлер ——————— 37 Анисимов Ю. А., Терещенко Н. А., Тищенко В. Г. и др. Указ. соч. — С. 78. 38 Россия на Всемирной выставке в Париже в 1900 г. — С. 81. 39 Антонов Н. Н. Донецкий бассейн и его промышленность. — Петроград: Северно- Западное бюро ВСНХ, 1922. — С. 21. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 77 називав “трудомісткими”, а другу — “капіталомісткими”40. У капітало- містких виробництвах технологія виробництва спричинювала значно більший ефект масштабу, ніж це було можливо в першому. Тобто зі збільшенням обсягу виробництва вартість одиниці продукції у капіта- ломістких виробництвах знижується набагато більше, ніж у трудоміст- ких41. У роки другої промислової революції ефект масштабу виробництва проявився передусім у важкій промисловості. Бессемерівський спосіб топлення сталі, електрифікація, удосконалення металорізального вер- стату, динаміт, — ці та інші відкриття спричинили становлення капі- таломістких виробництв у металургії та металообробленні, машинобуду- ванні, нафтовій та хімічній промисловості. Високу концентрацію металургійної та видобувної промисловості також спричинила державна монопсонія на продукцію для залізниць42. Нестабільність паливного-енергетичного та сировинного ринків також змушувала підприємства до вертикальної інтеграції43. Майже всі великі компанії у галузі важкої промисловості розвивались як підприємства із повним циклом виробництва, тобто були одночасно найбільшими вироб- никами палива, залізної руди, чавуну, сталі і нерідко ще й мали мета- лообробні потужності. Висока концентрація виробництва у поєднанні з проблемами збуту, що розпочались 1900 р., спричинили процеси моно- полізації у металургійній та вугільній галузях. Напередодні Першої світо- вої війни на Півдні Росії виникли декілька промислових монстрів, які сконцентрували левову частку видобутку сировини, виробництва і про- дажу металу. Три донбаські — Юзівський, Петровський (Єнакієво), Донецько-Юріївський (Алчевське) та два придніпровські — Олександ- рівський (Катеринослав) та Дніпровський (Кам’янське) упродовж 1900– 1915 рр. виробили більше половини чавуну, заліза та сталі, а також вивезли на ринки понад 50% металевої продукції, проданої заводами Півдня Росії. У вугільній промисловості двадцять найбільших копалень Донбасу (із загальної кількості 194 вугледобувних підприємств) упро- ——————— 40 Chandler A. D. The emergence of managerial capitalism // Business History Review. — 1984. — Т. 58, № 4. — С. 480. 41 Ibid. — С. 481. 42 1902 р. російський уряд замовляв рейки тільки на шести заводах: Юзівському, Макіївському, Петровському, Дніпровському та Таганрозькому. Див. McKay J. P. Pioneers for Profit: Foreign Entrepreneurship and Russian Industrialization, 1885–1913. — Chicago: University of Chicago Press, 1970. — P. 272. 43 Однак ця модель мала і свої недоліки: компанії змушені були розпорошувати інвестиції, крім того, це перешкоджало використанню переваг спеціалізації вироб- ництва. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28 78 довж 1914 р. видобували понад половину вугілля і давали роботу більшій частині шахтарів регіону44. Починаючи з 1902 р. на Півдні Росії виникає низка монополістичних збутових об’єднань, покликаних зберегти ціни на продукцію металур- гійних та вугільних підприємств на рівні рентабельних. Закон Російської імперії забороняв створення монополістичних об’єднань. Тому синдикати в Росії створювали у формі акціонерних товариств, таких як “Продамет”, “Трубопродаж”, “Продвугілля” та ін. Фірми-учасники таких монополіс- тичних об’єднань встановлювали квоти на продаж продукції і в такий спосіб впливали на ринкові ціни. Разом із збутовими товариствами на- були поширення негласні домовленості між підприємцями45. Радянські історики трактували процеси монополізації російської про- мисловості як ознаку могутності фінансово-промислових корпорацій. На думку дослідника Джона Маккея, монополізацію в Росії початку ХХ ст. варто розглядати як показник слабкості, а не сили46. Дослідниця Тамара Ізмєстьєва, вивчивши історію головної збутової організації вуглепромис- ловців Півдня Росії “Продвугілля”, дійшла подібних висновків. На думку Ізмєстьєвої, “низка об’єктивних проблем послужила каталізатором до об’єднання багатьох кам’яновугільних підприємств для вирішення спіль- них проблем”47. До того ж не варто переоцінювати успіхи монополізації. Як зазначав дослідник Валерій Бовикін, збутові монополістичні об’єд- нання не усували повністю конкуренцію поміж учасниками. Вони лише обмежували її, уніфікуючи умови збуту і обмежуючи розміри вироб- ництва певних видів продукції48. Важка промисловість Донецько-Придніпровського району в ім- перському та глобальному масштабах. Унаслідок швидкого розвитку вугільної промисловості та металургії частка Донецько-Придніпровського району в імперському виробництві вугілля та металу протягом 1871– ——————— 44 Каменноугольная промышленность России в 1914 г. — Вып. 1: Ежемесячная статистика. — Харьков: тип-лит. П. Д. Калугина, 1915. — С. 10–33. 45 Шляхов О. Б. Виникнення монопольних об’єднань у промисловості українських губерній Російської імперії та політика щодо них самодержавства // Вісник Дніпро- петровського університету. Серія: Історія та археологія. — 2015. — Вип. 23. — С. 84. 46 Маккей Дж. П. Развитие экономики и региональное предпринимательство в последний период Российской империи // Реформы или революция? Россия 1861–1917. — С.-Петербург: Наука, 1992. — С. 219. 47 Изместьева Т. И. Синдикат “Продуголь” и его влияние на развитие угледобы- вающей промышленности России” // Экономическая история: Ежегодник. 2003. — Москва: РОССПЭН, 2004. — С. 466. 48 Бовыкин В. И. Финансовый капитал в России накануне Первой мировой войны. — Москва: РОССПЭН, 2001. — С. 145. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 79 1915 рр. істотно зросла (див. табл. 5). Упродовж 1860-х рр. вугілля, що його шахтарі видобули на Донбасі, становило третину загальноімпер- ського видобутку; у наступні два десятиріччя — майже половину, а після 1890 р. — більше половини всього виробництва Російської імперії. Наростивши виробничі потужності наявних та ввівши у дію нові мета- лургійні заводи у 1890-х роках, південноросійські металурги дають близько половини імперського виробництва чавуну та прокату. Напере- додні Першої світової війни Донецько-Придніпровський район постачає майже три чверті вугілля та залізної руди, понад дві третини чавуну і прокату; отже, міцно утверджує позицію головної паливно-енергетичної та металургійної бази Російської імперії. Таблиця 5 Частка виробленої на Півдні Росії промислової продукції до загальноімперського виробництва впродовж 1871–1915 рр.49 Роки Вугілля Залізна руда Чавун Прокат 1871–80 46% н/д 4% 4% 1881–90 46% 21% 13% 8% 1891–00 59% 45% 43% 33% 1901–10 67% 67% 62% 50% 1911–15 72% 71% 69% 58% Говорячи про роль Півдня у важкій промисловості Росії укладачі “Збірника статистичних відомостей про гірничу промисловість Росії” за 1908 р. відзначали, що на початку ХХ ст. “… Урал начебто помінявся з Півднем [місцями] в розумінні відсоткового значення його виробництва щодо всього залізного виробництва імперії”50. Того ж року пермський губернатор Олександр Болотов у листі міністрові внутрішніх справ Петру Столипіну, нарікаючи на конкурентні переваги Півдня перед Уралом, порівнював масштаби виробництва у цих регіонах наприкінці ХІХ ст.: “Південні заводи розташовані здебільшого поблизу копалень з величез- ——————— 49 Складено за: Каменноугольная промышленность России в 1915 г. — Вып. 1. — С. 80; Железорудная промышленность Южной России в 1912 г. — Харьков: тип. Б. Бенгса. — С. 34; Железная промышленность Южной России в 1915 г. — С. 87. 50 Сборник статистических сведений о горнозаводской промышленности России. 1908 г. — С. 452. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28 80 ними запасами дуже дешевого якісного палива51, тобто кам’яного вугілля, коксу, антрациту, і до того ж пов’язані мережею залізниць. Ніщо не обмежує обсяги їхньої продукції, і вони можуть збільшувати її до таких обсягів, про які Уральські заводи не можуть і мріяти. Зокрема, 1895 р. на Уралі дванадцять Тагільських і Луньєвських заводів усі разом випустили на ринок різних ґатунків заліза 2870 тис. пудів, а на Півдні один Дніп- ровський завод за той же час випустив 6264 тис. пудів”52. Справді, металургійні підприємства Півдня Росії повною мірою вико- ристовували ефект масштабу виробництва. Середня річна продуктивність домни 1900 р. на Півдні Росії становила 47 тис. т, тоді як середньо- статистична домна Російської імперії витоплювала 10 тис. т чавуну на рік. Домни металургійних заводів Донбасу та Придніпров’я були більшими порівняно із печами західноєвропейських металургійних заводів і по- ступалися потужністю тільки печам, встановленим на американських заводах53. У глобальних масштабах успіхи важкої промисловості Півдня Росії, як і всієї Російської імперії, виглядали скромно. 1885 р. Російська імперія видобувала у 38 разів менше вугілля, ніж Британія, у 24 рази менше, ніж США, у 17 разів менше, ніж Німеччина, у п’ять разів менше, ніж Франція або Австро-Угорщина. Відставання в обсягах виробництва чавуну було меншим, але все одно значним: Британія виробляла у 15, США — у 8, Німеччина — в 7 разів, а Франція втричі більше чавуну, ніж Російська імперія. Завдяки високим темпам приросту важкої промисловості (див. табл. 6), Російська імперія з шостого місця серед найбільших виробників вугілля та чавуну в 1870 р. вийшла на четверте місце у 1913 р., випередивши Бельгію та Австро-Угорщину54. Але навіть 1913 р., коли російська ім- перська економіка досягла свого зеніту, країна виробляла у 14 разів мен- ше вугілля, ніж США, у вісім разів менше, ніж Британія або Німеччина. ——————— 51 Від початку ХХ ст. найбільші заводи Уралу, такі як Верхньо-Ісетський, Киш- тимський, Нижньо-Тагільський, Лисьвенський, Златоустівський, Урало-Волзький вико- ристовували донецьке вугілля. 52 Друзин М. В. “Ввиду сего в интересах многочисленного населения…”. Письмо пермского губернатора А. В. Болотова министру внутренних дел П. А. Столыпину о положении Уральской горнозаводской промышленности. 1908 г. // Власть, общество и реформы в России в XIX — начале ХХ века: исследования, историография, источники. — С.-Петербург: Нестор-История, 2009. — С. 340. 53 McKay J. P. Op. cit. — P. 123. 54 Broadberry S., O’Rourke K. The Cambridge Economic History of Modern Europe. — Vol. 2: 1870 to the Present. — Cambridge: Cambridge University Press, 2010. — P. 75. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 81 У цей час США виробляли вп’ятеро, Німеччина вчетверо, а Британія вдвічі більше сталі та заліза, ніж Російська імперія. Таблиця 6 Темпи приросту видобутку вугілля та чавуну впродовж 1886–1915 рр. у найбільших економіках світу та на Півдні Росії55 Вугілля Роки США Британія Німеччина Франція Росія Південь Росії Увесь світ 1886–95 6% 2% 4% 4% 8% 10% 4% 1896–05 8% 2% 5% 2% 9% 11% 5% 1905–15 4% 1% 3% -6% 8% 8% 1% Чавун США Британія Німеччина Франція Росія Південь Росії Увесь світ 1886–95 6% 1% 5% 3% 12% 31% 4% 1896–05 12% 1% 6% 3% 6% 11% 8% 1905–15 3% -1% 1% 5% 3% 6% 1% Якщо подивитись на ці цифри з позиції концепції “відсталості та наздоганяння”56, то завдяки індустріальному стрибку Донецько-Придніп- ровського економічного району Російська імперія в останню чверть століття свого існування значно скоротила відрив від великих економік світу. У 1885 р. Російська імперія виробляла менше 1% вугілля та чавуну від світового виробництва, у 1913 р. — 3% вугілля та 6% чавуну57. Головними чинниками, які гальмували розвиток промисловості, були відставання розвитку транспортної інфраструктури від економічних по- треб, а також порівняно невисока купівельна спроможність населення, що стримувало розвиток масового споживчого ринку58. Індекс індустріалізо- ваності населення в Російській імперії у 1913 р., порівняно з сусідами, був низький: 20 умовних балів проти 32 в Австро-Угорщині, 27 у Німеччині ——————— 55 Складено за: Каменноугольная промышленность России в 1915 г. — Вып. 1. — С. 80; Железная промышленность Южной России в 1915 г. — С. 87. 56 Див.: Gerschenkron A. Economic backwardness in historical perspective: a book of essays. — Cambridge, MA: Belknap Press of Harvard University Press, 1962. — 456 p. 57 Железная промышленность Южной России в 1915 г. — С. 87; Каменноугольная промышленность России в 1915 г. — Вып. 1. — C. 80; Broadberry S., O’Rourke K. Op. cit. — P. 75. 58 Kulikov V., Kragh M. Big business in the Russian empire: A European perspective // Business History. — 2017. — DOI 10.1080/00076791.2017.1374369. — P. 2. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28 82 та 45 загалом по всій Європі59. На душу населення в Росії на початку ХХ ст. виробляли у 45 разів менше вугілля та у дев’ять разів менше чавуну, ніж у Британії (Таблиця 7). Таблиця 7 Розподіл виробництва вугілля та чавуну між країнами світу впродовж 1901–1907 рр. 60 Кам’яне вугілля Чавун Частка у виробництві Кг на жителя Частка у виробництві Кг на жителя США 37% 3425 42% 208 Британія 29% 5366 18% 190 Німеччина 19% 2681 21% 138 Франція 4% 829 6% 62 Австро-Угорщина 5% 853 3% 26 Бельгія 2% 3248 Росія 2% 118 5% 21 Решта країн 3% 6% 26 Порівняно з великими західними економіками Російська імперія мала меншу щільність залізниць: 1912 р. на тисячу жителів у Європейській Росії припадало 4 км залізниць, тоді як у Британії — 8, Німеччині — 10, Франції — 13, США — 4261. У Катеринославській губернії (до якої входила більша частина Донбасу та Придніпров’я) на тисячу жителів припадало 67 км: губернія мала найщільнішу мережу залізниць в ім- перії62. Але промисловці тут жорстко конкурували за вантажний тран- спорт з аграріями та підприємствами інших галузей економіки63. Вугільній промисловості доводилось конкурувати з нафтою на ринку енергоносіїв. Завдяки введенню протекціоністських тарифів 1880-х рр. вугільні підприємства Донбасу позбулись конкуренції іноземного вугілля, але з 1890-х рр. нафта успішно відвойовує у вугілля значну частину паливного ринку. На початку ХХ ст. російські залізниці — головний ——————— 59 Broadberry S., O’Rourke K. Op. cit. — P. 70. 60 Складено за: Ден В. Э. Указ. соч. — C. 36–38, 114–115. 61 Статистический ежегодник России за 1913 год. — С.-Петербург: изд. ЦСК МВД, 1914. — Отд. XI. — С. 17–19. 62 Те же. — С. 13–14. 63 Kennard H. P. The Russian Year Book for 1913. — London: Eyre and Spottiswoode, LTD, 1913. — P. 231. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 83 споживач донецького вугілля, — 45% потреб у паливі задовольняли завдяки вугіллю, а решту — завдяки нафті (33%) та деревині (22%). Пізніше вуглевидобувні підприємства змогли відвоювати левову частину паливного ринку залізниць. 1913 р. серед спожитого залізницями палива 68% припало на вугілля, 19% — на нафту і 13% — на деревину64. Висновки. Отже, поклади вугілля та залізної руди було відкрито на Півдні Росії у XVIII ст., а їх приблизні обсяги та розташування з’ясовано у першій половині ХІХ ст. Але виробництво вугілля та металу у про- мисловому масштабі розпочалось в регіоні тільки з появою там заліз- ничного транспорту. Розвиток залізничного транспорту та засобів зв’язку уможливили виникнення великих модерних корпорацій, які почали масо- ве виробництво продукції. Між тим залізниці стали найбільшим спожи- вачем важкої промисловості Півдня Росії, а також здешевили і при- скорили перевезення людей, що було важливо в умовах орієнтації металургійних та вугільних підприємств на міграційну трудову силу. Протягом 1871–1915 рр. виробництво вугілля, залізної руди та металу в Донецько-Придніпровському економічному районі зростало експонен- ційно, але нерівномірно. У цей період металургійна та вугільна про- мисловість пережили кілька піднесень та спадів, пов’язаних із транс- формацією державної економічної політики, робітничим рухом та гло- бальними економічними циклами. Металургія та вугільна промисловість Півдня Росії були високо- концентрованими навіть на тлі загального високого рівня концентрації російської промисловості. Причинами високої концентрації виробництва і праці були вузькість ринку, а також технологічні та управлінські інно- вації, які істотно підвищили ефект масштабу виробництва у важкій про- мисловості. Концентрація та монополізація у важкій промисловості Півдня Росії відбувалась за вертикальним принципом: майже всі великі металургійні підприємства розвивались як підприємства з повним циклом вироб- ництва, тобто були одночасно найбільшими виробниками палива, залізної руди, чавуну та сталі. Частка Донецько-Придніпровського району у загальноімперському виробництві вугілля та металу істотно збільшилась протягом 1870– 1915 рр. На початку ХХ ст. Південь Росії виробляв понад половину вугілля й металу, ставши головною паливно-металургійною базою Ро- сійської імперії. У глобальних масштабах успіхи важкої промисловості ——————— 64 Потребление топлива железными дорогами за 1911–1916 гг. — Петроград: тип. Н. Я. Стойковой, 1916. — С. 2. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28 84 Півдня Росії, як і всієї Російської імперії, виглядають скромно: у 1913 р. Російська імперія виробляла 3% вугілля та 6% чавуну від загальносві- тового рівня. Включеність Донбасу та Придніпров’я у російську імперську еконо- мічну систему мало неоднозначний вплив на розвиток важкої промис- ловості регіону. Це відкривало можливості для збуту продукції на одному з найбільших у світі національних ринків, але водночас південноро- сійським промисловцям доводилось жорстко конкурувати за цей ринок з виробниками інших економічних районів Російської імперії. Додаток Таблиця 8 Видобуток основної сировини та металу на Півдні Росії (тис. т), а також кількість задіяних у цьому робітників (у тис.)65 Рік Вугілля Залізна руда Чавун Прокат Робітники 1870 256 5 4 1871 336 6 3 1872 595 9 1 1873 619 10 4 1874 573 8 12 1875 833 10 16 1876 957 17 20 1877 801 24 21 1878 1131 24 17 1879 1253 15 20 1880 1414 36 18 27 1881 1495 64 23 28 ——————— 65 Железорудная промышленность Южной России в 1912 году. — С. 34; Сборник статистических сведений о горнозаводской промышленности России. 1908 г. — С. 388– 389; Каменноугольная промышленность России в 1913 г. — Вып. 2. — Харьков, 1915. — С. XXXVII; Каменноугольная промышленность России в 1915 г. — Вып. 1. — С. 76–77; Железная промышленность Южной России в 1915 г. — С. 87, 92; Рашин А. Г. Формирование рабочего класса России. — Москва: Соцэкгиз, 1958. — C. 65, 79, 511; Потолов С. И. Рабочие Донбасса в XIX веке. — М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1963. — С. 99; Анисимов Ю. А., Терещенко Н. А., Тищенко В. Г. и др. Указ. соч. — С. 76, 78, 80, 97, 98, 117; McCaffray S. P. The politics of industrialization in Tsarist Russia: the Association of Southern Coal and Steel Producers, 1874–1914. — DeKalb: Northern Illinois Univ. Press, 1996. — P. 100. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 85 Рік Вугілля Залізна руда Чавун Прокат Робітники 1882 1740 105 29 28 1883 1758 77 30 19 19 1884 1663 79 30 27 18 1885 1883 103 32 33 25 1886 2107 80 47 37 25 1887 2055 154 66 39 26 1888 2240 218 87 41 30 1889 3110 333 142 75 36 1890 3002 360 217 109 41 1891 3139 455 250 140 41 1892 3572 537 279 195 43 1893 3928 637 325 230 45 1894 4846 922 445 240 53 1895 4886 1076 551 280 52 1896 5107 1245 635 378 53 1897 6793 1779 756 414 82 1898 7566 2121 1005 597 102 1899 9219 3050 1351 827 127 1900 11 002 3001 1504 970 146 1901 11 053 2383 1506 1056 140 1902 10 727 2151 1380 942 136 1903 11 583 2734 1367 1130 134 1904 13 081 3546 1812 1192 139 1905 12 863 3093 1689 1118 144 1906 14 241 3612 1671 1036 161 1907 17 371 3972 1819 1198 193 1908 17 907 3985 1923 1234 219 1909 17 735 3754 2013 1457 216 1910 16 707 4270 2070 1620 215 1911 19 945 5037 2420 1847 214 1912 21 369 5787 2840 2101 235 1913 25 287 6878 3108 2310 252 1914 27 580 3050 2363 267 1915 26 643 2744 2058 308 ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28 86 Таблиця 9 Перелік найбільших металургійних заводів Півдня Росії, чисельність їх робітників у 1913 р. та обсяг продажу металевої продукції впродовж 1900–1915 рр., млн т66 Завод, місцезнаходження Рік пуску Робітників Продаж продукції Дніпровський, Кам’янське 1889 8497 4074 Петровський, Єнакієве 1897 8471 3370 Олександрівський, Катеринослав 1887 8288 3266 Юзівський, Юзово 1872 7207 3159 Донецько-Юріївський, Алчевське 1896 4912 2867 Дружківський, Дружківка 1894 3779 1928 Макіївський, Макіївка 1899 3988 1850 Російський Провіданс, Сартана 1898 3063 1787 Краматорський, Краматорськ 1899 2806 1563 Таганрозький, Таганрог 1897 4242 1413 Вільхівський, Вільхівка (Успенськ) 1898 343 1224 Кадіївський (Алмазний), Кадіївка 1898 800 1088 Сулінський, Сулін 1872 4387 996 Костянтинівський, Костянтинівка 1897 1498 826 Нікополь-Маріупольський, Сартана 1896 2253 824 Гданцівський, Кривий Ріг 1892 630 751 Катеринославський трубопрокатний, Катеринослав 1890 2237 635 Гартмана машинобудівний, Луганськ 1896 4100 564 Нижньодніпровський, Катеринослав 1891 1524 439 Керченський, Керч 1899 – 176 Миколаївський суднобудівний, Миколаїв 1897 5319 161 Торецький, Дружківка 1897 823 41 ——————— 66 Складено за: Железная промышленность Южной России за 1900–1915 годы. — Харьков: 1901–1917; Кандауров Д. Р. Фабрично-заводские предприятия Российской им- перии (исключая Финляндию). — Петроград: тип. Т-ва под фирмой Электротипография Н Я. Стойковой, 1914. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 87 Таблиця 10 Видобуток вугілля та чисельність робітників двадцяти найбільших вугільних підприємств Донецького басейну в 1914 р.67 Підприємство Видобуток, тис. т Робітників Копальні Новоросійського т-ва у м. Юзівка 1517 11 024 Копальні компанії Уніон у м. Макіївка 1149 9107 Корсунська копальня, Горлівка 982 5673 Риковська копальня 929 7968 Щербинівська копальня 755 4778 Рутченковська копальня 726 4571 Петро-Маріївська та Варваропольська копальні 704 4300 Вознесенська копальня П. А. Карпова 672 3953 Кадіївська копальня 654 4891 Брянська копальня 588 3754 Копальня “Несветай” Парамонова 544 4640 Прохоровська копальня 495 3353 Орлово-Оленівська копальня 493 4290 Берестовська копальня 486 4353 Софіївська копальня 474 2471 Селезнівська копальня 467 2514 Вєровська копальня 447 2177 Ірмінська копальня 385 1403 Голубівська копальня 340 2068 Кальміусько-Богодухівська копальня 338 2481 Разом у 20 копальнях 12 808 89 769 Разом на 192 копальнях Донецького басейну 25 047 168 994 Частка 20 найбільших копалень 51% 53% REFERENCES 1. Anisimov, Yu. A., Tereshhenko, N. A., & Tishhenko, V. G. (1980). Razvitie metallurgii v Ukrainskoj SSR. Kyiv: Nauk. dumka. [in Russian]. 2. Antonov, N. N. (1922). Doneckij bassejn i ego promyshlennost’. Petrograd. [in Russian]. ——————— 67 Складено за: Каменноугольная промышленность России в 1914 г. — Вып. 1: Ежемесячная статистика. — Харьков: тип. П. Д. Калугина, 1915. — С. 10–33. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28 88 3. Bakulev, G. D. (1955). Razvitie ugol’noj promyshlennosti Doneckogo bassejna. Moscow: Gospolitizdat. [in Russian]. 4. Bovykin, V. I. (2001). Finansovyj kapital v Rossii nakanune Pervoj mirovoj vojny. Moscow: ROSSPEN. [in Russian]. 5. Broadberry, S., & O’Rourke, K. H. (2010). The Cambridge Economic History of Modern Europe (Vol. 2: 1870 to the Present). Cambridge: Cambridge University Press. [in English]. 6. Chandler, A. D. (1984). The emergence of managerial capitalism. Business History Review, 58(4), 473–503. [in English]. 7. Davydov, M. A. (2016). Dvadcat’ let do Velikoj vojny. Rossijskaya modernizaciya Vitte-Stolypina (2th ed.). St.-Petersburg: Aletejya. [in Russian]. 8. Den, V. E. (1912). Kamennougol’naya i zhelezodelatel’naya promyshlennost’. St.-Petersburg: tip. Trofimova. [in Russian]. 9. Dik, E. N. (1993). Promyshlennyj e’ksport Rossii na netradicionnyx rynkax v nachale XX veka. Otechestvennaya istoriya, 4, 153–158. [in Russian]. 10. Fomin, P. I. (1915). Gornaya i gornozavodskaya promyshlennost’ yuga Rossii. (Vol. 1: Istoriya gornoj i gornozavodskoj promyshlennosti yuga Rossii so vremeni vozniknoveniya do vos’midesyatyx godov proshlogo veka). Kharkov: tip. B. Bengis. [in Russian]. 11. Fomin, P. I. (1926). Metallopromyshlennost’ Ukrainy. Kharkov: Izd. Gosplana USSR. [in Russian]. 12. Friedgut, T. H. (1994). Iuzovka and Revolution (Vol. 1: Life and Work in Russia’s Donbass, 1869–1924). Princeton: Princeton University Press. [in English]. 13. Fuks, N. K. (1923). Iz istorii poznaniya Doneckogo kamennougol’nogo bassejna. Kharkov: Xozyajstvo Donbassa. [in Russian]. 14. Gorlov, P. N. (1915). Istoriya gornozavodskogo dela na territorii Doneckogo kryazha i vblizi Kerchi (1696–1859 gg.). Kharkov: tip. Mirnyj trud. [in Russian]. 15. Izmesteva, T. F. (2004). Sindikat "Produgol’" i ego vliyanie na razvitie ugledo- byvayushhej promyshlennosti Rossii. E’konomicheskaya istoriya: ezhegodnik, 2003, 465–490. [in Russian]. 16. Kennard, H. P. (1913). The Russian Year Book for 1913. London: Eyre and Spottiswoode, LTD. [in English]. 17. Kulikov, V. O. (2017). Rosijs’ka impers’ka industrializacija ta dyskusija pro i’i’ rushijni syly v istoriografii’. Visnyk Harkivs’kogo nacional’nogo universytetu imeni V. N. Karazina, 53, Istorija, 102–111. [in Ukrainian]. 18. Kulikov, V., & Kragh, M. (2017). Big business in the Russian empire: A European perspective. Business History. doi:10.1080/00076791.2017.1374369 [in English]. 19. Landes, D. S. (1999). The fable of the dead horse; or, the Industrial Revolution revisited. In The British industrial revolution: An economic perspective (pp. 128–159). Boulder, CO: Westview Press. [in English]. 20. Makkej, D. P. (1992). Razvitie e’konomiki i regional’noe predprinimatel’stvo v poslednij period Rossijskoj imperii. In Reformy ili revolyuciya? Rossiya 1861–1917 (pp. 214– 216). St.-Petersburg. [in Russian]. 21. McCaffray, S. P. (1996). The politics of industrialization in Tsarist Russia: The Association of Southern Coal and Steel Producers, 1874–1914. DeKalb: Northern Illinois Univ. Press. [in English]. 22. McKay, J. P. (1970). Pioneers for Profit: Foreign Entrepreneurship and Russian Industrialization, 1885–1913. Chicago: University of Chicago Press. [in English]. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 89 23. Mendeleev, D. I. (1888). Budushhaya sila, pokoyashhayasya na beregax Donca. Severnyj Vestnik, (Avgust-dekabr’), 53–207. [in Russian]. 24. Potolov, S. I. (1963). Rabochie Donbassa v XIX veke. Leningrad: Izd-vo AN SSSR. [in Russian]. 25. Ragozin, E. I. (1895). Zhelezo i ugol’ na Yuge Rossii. St.-Petersburg: tip. I. Goldberga. [in Russian]. 26. Rashin, A. G. (1958). Formirovanie rabochego klassa Rossii. Moscow: Soce’kgiz. [in Russian]. 27. Samancov, O. P. (2007). Kam’janovugil’na ta metalurgijna promyslovist’ Donec’ko- prydniprovs’kogo ekonomichnogo regionu kincja XIX–pochatku ХХ stolittja (problemy istoriografii’) (Extended abstrakt of Candidate’s thesis). Zaporizhia. [in Ukrainian]. 28. Shliakhov, O. (2015). Vynyknennja monopol’nyh ob’jednan’ u promyslovosti ukrai’ns’kyh gubernij Rosijs’koi’ imperii’ ta polityka shhodo nyh samoderzhavstva. Visnyk Dnipropetrovs’kogo universytetu, (23), Istorija ta arheologija, 81–92. [in Ukrainian]. 29. Smil, V. (2005). Creating the twentieth century: Technical innovations of 1867–1914 and their lasting impact. Oxford University Press. [in English]. 30. Smil, V. (2015). A new world of energy. In J. McNeill & K. Pomeranz (Eds.), The Cambridge World History (Vol. 7: Production, Destruction and Connection, 1750–Present. Part 1: Structures, Spaces, and Boundary Making, pp. 164–184). Cambridge: Cambridge University Press. [in English]. 31. Taskin, E. N. (1896). Kamennougol’naya promyshlennost’ Doneckogo bassejna: Usloviya ee razvitiya i sovremnnoe polozhenie. Kharkov: tip. Zilberberg. [in Russian]. 32. Time, I. A. (1889). Ocherk sovremennogo sostoyaniya gorno-zavodskogo dela v Doneckom bassejne. Gornyj zhurnal, 1, 1–97. [in Russian]. 33. Voropaev, M. A., Nechvolodov, V. I., & Berst, G. G. (1903). Po Ekaterininskoj zheleznoj doroge. Vyp. 1. Ekaterinoslav: tov-vo Pechatnya S. P. Yakovleva. [in Russian]. 34. Wynn, C. (1992). Workers, Strikes, and Pogroms: The Donbass-Dnepr Bend in Late Imperial Russia. Princeton: Princeton University Press. [in English].

Вугільна промисловість та металургія Донецько-Придніпровського економічного району Російської імперії впродовж 1870–1915 рр.

Institution

Ähnliche Einträge