Компетенція і діяльність педагогічних (на)рад у системі освітніх закладів України (ХІХ — початок ХХ ст.)
Визначено основні форми участі вчительських кадрів в управлінні закладами освіти українських губерній (ХІХ — початок ХХ ст.). Проаналізовано нормативно-законодавче регулювання діяльності педагогічних нарад, рад, засідань та зборів. Доведено, що протягом першої половини ХІХ ст. ці норми мали перева...
Gespeichert in:
| Datum: | 2018 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2018
|
| Schriftenreihe: | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185737 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Компетенція і діяльність педагогічних (на)рад у системі освітніх закладів України (ХІХ — початок ХХ ст.) / В.І. Милько // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 257-270. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-185737 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1857372022-10-08T01:27:07Z Компетенція і діяльність педагогічних (на)рад у системі освітніх закладів України (ХІХ — початок ХХ ст.) Милько, В.І. Історія культури, науки та освіти Визначено основні форми участі вчительських кадрів в управлінні закладами освіти українських губерній (ХІХ — початок ХХ ст.). Проаналізовано нормативно-законодавче регулювання діяльності педагогічних нарад, рад, засідань та зборів. Доведено, що протягом першої половини ХІХ ст. ці норми мали переважно декларативний характер. Суттєві зміни у повноваженнях та діяльності педагогічних рад відбулися в результаті проведення освітньої реформи 1864 р. У цей період навчальні заклади України переймалися питаннями збереження статусу класичного, регулюванням процедури екзаменування учнів, коригуванням списку предметів та навчальної літератури тощо. Однак, ліберальні перетворення носили нетривалий характер, адже Статут 1871 р. позбавив ці колегіальні органи фінансових повноважень та запровадив низку обмежень у їх роботі. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. означений діяльністю педагогічних рад, головним чином, у сфері регулювання навчально-виховного процесу. The main forms of teaching staff's participation in the management of educational institutions of Ukrainian provinces (XIX — early XX-th century) have been determined. The regulatory and legal regulation of activity of pedagogical meetings, сouncils and gathering has been analysed. It has been proved that during the first half of the XIX-th century these norms have had mainly declarative character. The significant changes in the powers and activities of pedagogical councils occurred as a result of educational reform in 1864. During this period Ukrainian educational institutions have been concerned with the preservation of classical status, the regulation of the examination procedure, the correction of the list of subjects and educational literature etc. However, the liberal transformation has been short character. Statute of 1871 has deprived these collegial bodies of financial powers and introduced a number of limitations in their work. The end of XIX — early XX centuries has been indicated by the activity of pedagogical councils mainly in the regulation of the educational process. 2018 Article Компетенція і діяльність педагогічних (на)рад у системі освітніх закладів України (ХІХ — початок ХХ ст.) / В.І. Милько // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 257-270. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185737 94(47)08: 37.014.5/6 uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія культури, науки та освіти Історія культури, науки та освіти |
| spellingShingle |
Історія культури, науки та освіти Історія культури, науки та освіти Милько, В.І. Компетенція і діяльність педагогічних (на)рад у системі освітніх закладів України (ХІХ — початок ХХ ст.) Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| description |
Визначено основні форми участі вчительських кадрів в управлінні закладами
освіти українських губерній (ХІХ — початок ХХ ст.). Проаналізовано нормативно-законодавче регулювання діяльності педагогічних нарад, рад, засідань та
зборів. Доведено, що протягом першої половини ХІХ ст. ці норми мали переважно декларативний характер. Суттєві зміни у повноваженнях та діяльності педагогічних рад відбулися в результаті проведення освітньої реформи 1864 р.
У цей період навчальні заклади України переймалися питаннями збереження
статусу класичного, регулюванням процедури екзаменування учнів, коригуванням списку предметів та навчальної літератури тощо. Однак, ліберальні перетворення носили нетривалий характер, адже Статут 1871 р. позбавив ці
колегіальні органи фінансових повноважень та запровадив низку обмежень у їх
роботі. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. означений діяльністю педагогічних рад,
головним чином, у сфері регулювання навчально-виховного процесу. |
| format |
Article |
| author |
Милько, В.І. |
| author_facet |
Милько, В.І. |
| author_sort |
Милько, В.І. |
| title |
Компетенція і діяльність педагогічних (на)рад у системі освітніх закладів України (ХІХ — початок ХХ ст.) |
| title_short |
Компетенція і діяльність педагогічних (на)рад у системі освітніх закладів України (ХІХ — початок ХХ ст.) |
| title_full |
Компетенція і діяльність педагогічних (на)рад у системі освітніх закладів України (ХІХ — початок ХХ ст.) |
| title_fullStr |
Компетенція і діяльність педагогічних (на)рад у системі освітніх закладів України (ХІХ — початок ХХ ст.) |
| title_full_unstemmed |
Компетенція і діяльність педагогічних (на)рад у системі освітніх закладів України (ХІХ — початок ХХ ст.) |
| title_sort |
компетенція і діяльність педагогічних (на)рад у системі освітніх закладів україни (хіх — початок хх ст.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2018 |
| topic_facet |
Історія культури, науки та освіти |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185737 |
| citation_txt |
Компетенція і діяльність педагогічних (на)рад у системі освітніх закладів України (ХІХ — початок ХХ ст.) / В.І. Милько // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 257-270. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| series |
Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| work_keys_str_mv |
AT milʹkoví kompetencíâídíâlʹnístʹpedagogíčnihnaradusistemíosvítníhzakladívukraínihíhpočatokhhst |
| first_indexed |
2025-07-16T06:32:51Z |
| last_indexed |
2025-07-16T06:32:51Z |
| _version_ |
1837784180917796864 |
| fulltext |
Історія культури, науки та освіти
257
УДК 94(47)08: 37.014.5/6
В. І. Милько
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник,
відділ історії України ХІХ — початку ХХ ст.,
Інститут історії України НАН України
(м. Київ, Україна), mylko_v@ukr.net
КОМПЕТЕНЦІЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНИХ (НА)РАД
У СИСТЕМІ ОСВІТНІХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ
(ХІХ — ПОЧАТОК ХХ ст.)
Визначено основні форми участі вчительських кадрів в управлінні закладами
освіти українських губерній (ХІХ — початок ХХ ст.). Проаналізовано норма-
тивно-законодавче регулювання діяльності педагогічних нарад, рад, засідань та
зборів. Доведено, що протягом першої половини ХІХ ст. ці норми мали пере-
важно декларативний характер. Суттєві зміни у повноваженнях та діяльності
педагогічних рад відбулися в результаті проведення освітньої реформи 1864 р.
У цей період навчальні заклади України переймалися питаннями збереження
статусу класичного, регулюванням процедури екзаменування учнів, коригуван-
ням списку предметів та навчальної літератури тощо. Однак, ліберальні
перетворення носили нетривалий характер, адже Статут 1871 р. позбавив ці
колегіальні органи фінансових повноважень та запровадив низку обмежень у їх
роботі. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. означений діяльністю педагогічних рад,
головним чином, у сфері регулювання навчально-виховного процесу.
Ключові слова: педагогічні ради, навчальний округ, гімназія, навчально-
виховний процес, фінансовий звіт.
V. I. Mylko
Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History),
Senior Research Fellow, Department of the History of Ukraine ХІХ —
early ХХ century, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine
(Kyiv, Ukraine), mylko_v@ukr.net
THE COMPETENCE AND ACTIVITY OF PEDAGOGICAL
COUNCILS IN THE SYSTEM OF EDUCATIONAL INSTITUTIONS
OF UKRAINE (XIX — EARLY XX-TH CENTURY)
Abstract
The main forms of teaching staff's participation in the management of educational
institutions of Ukrainian provinces (XIX — early XX-th century) have been deter-
mined. The regulatory and legal regulation of activity of pedagogical meetings,
© В.І. Милько, 2018
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28
258
сouncils and gathering has been analysed. It has been proved that during the first half
of the XIX-th century these norms have had mainly declarative character. The
significant changes in the powers and activities of pedagogical councils occurred as a
result of educational reform in 1864. During this period Ukrainian educational
institutions have been concerned with the preservation of classical status, the
regulation of the examination procedure, the correction of the list of subjects and
educational literature etc. However, the liberal transformation has been short
character. Statute of 1871 has deprived these collegial bodies of financial powers and
introduced a number of limitations in their work. The end of XIX — early XX centuries
has been indicated by the activity of pedagogical councils mainly in the regulation of
the educational process.
Keywords: pedagogical councils, educational district, gymnasium, educational
process, financial report.
Однією із основних новацій освітньої реформи “нова українська
школа”, яка послідовно реалізовується в Україні впродовж останніх
років, є дебюрократизація/децентралізація забезпечення якості і змісту
навчально-виховного процесу. На рівні шкіл її планується досягти, серед
іншого, шляхом реорганізації існуючих педагогічних рад на справжні
колегіальні органи управління. Втім, це завдання не є новаторським. Ідея
активного залучення вчителів до ухвалення управлінських рішень в
Україні почала реалізовуватися на практиці ще на початку ХІХ ст.
Тогочасний процес був дуже тривалим та пройшов декілька етапів, подо-
лавши низку труднощів і періодично набуваючи різних форм. Фахове
вивчення цього досвіду, на наш погляд, сприятиме нівелюванню мож-
ливих проблем на сучасному етапі, дозволить прискорити практичну
імплементацію декларованих владою намірів щодо підвищення якості
освіти.
Статут 1804 р. У законодавстві Російської імперії норма про ко-
легіальну участь педагогів в управлінні початковими і середніми нав-
чальними закладами вперше з’явилася у “Статуті навчальних закладів
підвідомчих університетам” 1804 р. Основною і єдиною її формою тоді
було визначено “педагогічні наради”, які повинні проводитися у ново-
створених гімназіях першої неділі кожного місяця. Цього дня всі вчителі
мали збиратися у директора та почергово інформувати про навчальний
процес, висловлювати свої думки щодо підвищення рівня зацікавленості
учнів. Планувалося, що такий обмін думками, “дебати про методи нав-
чання” дозволять очільнику закладу оцінити рівень педагогічної майс-
терності та кваліфікацію персоналу. Іншими словами, мова йшла не
стільки про “наради”, скільки про щомісячні звіти вчителів. Саме таке
формулювання зустрічається далі у документі, де фіксувалося, що кожен
Історія культури, науки та освіти
259
педагог зобов’язаний подавати директору документ в аналогічній, але
більш детальній, формі напередодні щорічних іспитів1. Подібно до гім-
назійних вчителів їхні колеги із повітових училищ також мали збиратися
у очільника закладу — наглядача, на щомісячні наради і подавати звіт-
ність для проведення оцінювання знань вихованців. Втім, далі по тексту,
замість “наради” і “звіту” з’являється вже нове формулювання — “що-
місячні донесення”2.
Такі розбіжності, відсутність чіткого визначення компетенції педаго-
гічних нарад та їх фактичне прирівняння до простої звітності говорить
про те, що Міністерство народної освіти, розуміючи важливість контролю
навчально-виховного процесу з боку керівництва закладів, на початку
ХІХ ст. не було готове делегувати вчителям щонайменші управлінські
повноваження. На практиці ж реальна влада у повітових училищах та
гімназіях належала винятково наглядачам та директорам відповідно, а
т. зв. “педагогічні наради” зазвичай взагалі не проводилися. Тож варто
погодитися із думкою історика освіти С. Рождественського, який конста-
тував відсутність дієвої колегіальності в управлінні закладами початкової
та середньої освіти: “щомісячні «педагогічні наради» вчителів… відне-
сені до «приватних обов’язків» і не мають постійного характеру із ви-
значеним переліком обов’язків і прав”3.
Статут 1828 р. Така ситуація, зокрема поширення з боку керівництва
закладів освіти випадків перевищення службових повноважень та фінан-
сових зловживань, зумовила розробку та затвердження профільним мініс-
терством нового “Статуту гімназій і училищ повітових та парафіяльних”
вже у 1828 р. Серед іншого, документ вносив певні корективи й у до-
сліджуване нами питання.
Формою колегіальної участі викладацького складу в управлінні пові-
товими училищами знову було визначено щомісячні “педагогічні нара-
ди”, однак їх повноваження значно конкретизувалися та суттєво розши-
рювалися. На цих засіданнях (у документі по черзі зустрічалися форму-
лювання “нарада”, “засідання”, “збори”) розглядалися і перевірялися
фінансові звіти, обговорювалося поточне становище закладу, способи
його покращення та методи підвищення ефективності навчально-вихов-
ного процесу. Для цього вчителі повідомляли про успіхи та поведінку
кожного учня. На зборах проводилися й іспити для бажаючих отримати
———————
1 ПСЗ РИ. — Собр. 1-е. — Т. 28 (1804–1805). — № 21501. — СПб., 1830. — С. 632,
634.
2 Там же. — С. 638–639.
3 Рождественский С. В. Исторический обзор деятельности Министерства народного
просвещения: 1802–1902. — СПб., 1902. — С. 64.
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28
260
посаду вчителя парафіяльного училища. Таким чином, на законодавчому
рівні акценти дещо змістилися від суто педагогічних функцій для нарад
зразка 1804 р. до фінансово-контролюючих.
В умовах постійного дефіциту коштів для профільного відомства та
окружного керівництва набагато важливішим було збалансувати витрати,
а не делегувати закладам реальні повноваження щодо покращення рівня
освіти. На засіданнях, у першу чергу, мала перевірятися діяльність на-
глядача, який, разом із двома старшими вчителями, відповідав за збе-
реження коштів повітового училища. Щомісяця педагоги повинні були
звіряти поточні записи шнурової книги щодо витрат і надходжень, що-
півроку і за результатами кожного року — періодичний фінансовий звіт,
який передавався директору місцевої гімназії. Про виявлені зловживання
негайно доводили до відома почесного наглядача або того ж директора4.
Окремо доцільно зауважити, що на той час мінімальна кількість пе-
дагогів у повітових училищах визначалася у п’ять осіб. Це законовчитель,
вчитель малювання (“чистописання, креслення та малювання”) та три
вчителі наук: російської мови, арифметики і геометрії, географії та історії.
Їх перелік міг збільшитися у випадку запровадження додаткових пред-
метів, наприклад навчання комерційним наукам, механіки, сільському
господарству, садівництву тощо. Втім, у першій половині ХІХ ст. подібні
приклади були досить рідкісними, враховуючи складність отримання
відповідного дозволу, дефіцит педагогічних кадрів та потребу у коштах.
Зазвичай додаткові курси відкривалися у повітових училищах торгово-
промислових міст та містечок, із великою кількістю учнів та об’єктивною
потребою викладання перерахованих дисциплін.
Управлінські повноваження педагогічного персоналу в гімназіях були
дещо іншими. Зокрема, при закладах цього типу створювалися особливі
ради. До їх складу входили директор, інспектор та старші вчителі гімназії.
В окремих випадках, у них брав участь і головував почесний попечитель,
наприклад, коли обговорювалися питання, пов’язані із розвитком пан-
сіону при гімназії, відносинами з предводителем дворянства чи виклю-
ченням учнів. Засідання ради гімназії могли бути трьох типів: звичайні
щомісячні, надзвичайні (без прив’язки до періодичності) та щопіврічні.
До компетенції входило обговорення відносно широкого спектру важ-
ливих питань, пов’язаних із розвитком навчального закладу. Серед них
вказувалися як загальні, так і досить конкретні. Зокрема, до першої групи
входило все, що стосувалося становища гімназії і пошуку шляхів його
покращення, визначення засобів подолання або попередження зловжи-
———————
4 ПСЗ РИ. — Собр. 2-е. — Т. 3 (1828). — № 2502. — СПб., 1830. — С. 1106–1108.
Історія культури, науки та освіти
261
вань та безладів. Серед більш конкретних: вдосконалення навчально-
виховного процесу, підвищення моральності вихованців, затвердження
всіх позастатутних постанов про порядок внутрішнього управління, роз-
гляд щомісячних звітів вчителів та щомісячних фінансових звітів ди-
ректора (на зразок процедури описаної щодо повітових училищ), екза-
менування кандидатів на посаду вчителя повітового училища, визначення
заохочення і затвердження покарання для учнів (у випадку застосування
тілесних методів впливу), їх переведення у вищі класи. В останньому
випадку на засідання за необхідності могли запрошуватися й молодші
вчителі. Більшість перерахованих питань вносилася на обговорення ди-
ректором, він же мав право скликати позачергові надзвичайні засідання
для обговорення невідкладних питань. Відтак саме від керівника залежала
реальна ситуація із ступенем участі ради гімназії в житті та управлінні
закладу. Двічі на рік мало відбуватися особливе засідання. На ньому за
участі губернського предводителя дворянства заслуховувалися звіти про
управління гімназією та повітовими училищами місцевої дирекції5.
Відповідно до штатних розписів у закладах українських губерній (“третій
розряд”) до складу ради входило шість старших вчителів.
Таким чином, аналіз Статуту 1828 р. засвідчив суттєву еволюцію
імперського законодавства у напрямку розширення участі педагогічних
кадрів в управлінні початковими та середніми навчальними закладами.
Відтепер вони повинні були отримати колегіальні повноваження у сфері
контролю за особливостями навчально-виховного процесу та фінансовою
частиною. Однак численні спогади сучасників засвідчують, що відповідні
норми продовжували залишатися формальністю, дотримання якої очіль-
никами навчальних закладів не контролювалося належним чином із боку
окружного і міністерського керівництва. Відомий історик і педагог М. Ко-
валенський стверджував, що крім фактору непрофесіоналізму директорів
важливу роль відіграла і безініціативність та незацікавленість самих
педагогів. На практиці засідання педагогічних рад перетворилися на
“термінові зібрання для підписання грошових відомостей та протоколів
про переведення і нагородження учнів”. Щоправда, далі він додавав, що
ключову негативну роль відігравала чинна система управління, де нав-
чальний заклад “затиснутий вузькими рамками інструкцій і програм”6.
Подібна ситуація була, наприклад, у Новгород-Сіверській гімназії. За
свідченням І. Панаженка у ній аж до 1839 р. не було жодних ознак
———————
5 Там же. — С. 1116–1117.
6 Коваленский М. Н. Средняя школа // История России в XIX веке. — СПб., 1908–
1909. — Т. 4: Ч. 2. Эпоха реформ [1840–1866]. Отд. 2. — С. 163–164.
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28
262
існування педагогічних “нарад” та “рад”, а закладом керував “одноосібно
директор, всі свої розпорядження він повідомляв підлеглим посеред-
ництвом офіційних паперів, які називалися «наказами»”7.
До початку реформ 1860-х рр. становище практично не змінилося.
В умовах безальтернативного впливу директорів діяльність педагогічних
рад у гімназіях мало суто номінальний та дорадчий характер. “Уся рада
давно вже відвикла від заперечень директору. Ніхто з учителів не сум-
нівався в тому, що вони можливі, однак кожний вже давно вирішив, що
через які-небудь дрібниці не варто порушувати звичайний спокій. Якби
від цього можна було мати якісь вигоди, тоді, мабуть, чому б і не
посперечатися, а то наробиш собі тільки клопоту. Через яку-небудь
оцінку виставлять із поганого боку перед вищим начальством, позбавлять
нагороди або забудуть подати в строк до чину” — писав тогочасний
вчитель однієї з гімназій8.
У цих словах сучасника криється вся реальна суть тогочасного зна-
чення педагогічних рад. Де-юре маючи право висловити свої міркування
та навіть незгоду з приводу організації навчально-виховного процесу чи
фінансово-господарської діяльності закладу, де-факто вчителі були ціл-
ком залежні від директора у кадровому відношенні. Саме він одноосібно
вирішував питання про їх призначення, атестацію, здійснював подання до
нагородження і на звільнення.
На початку 1860-х рр., в умовах публічного обговорення майбутньої
освітньої реформи, педагогічні ради почали дедалі сміливіше вислов-
лювати свою точку зору. Більшість із них виступили за суттєве роз-
ширення повноважень і навіть за право участі у виборах директорів та
інспекторів гімназій. Пропонувалися різні варіанти: від формування
списку кандидатів (із подальшим остаточним вибором переможця попе-
чителем округу) до обрання власне директора, якого попечитель мав
лише затвердити. Подібно до цього і вчителі мали обиратися педаго-
гічною радою, а не керівником закладу. Цікаво, що таку точку зору
поділяв попечитель Київського навчального округу М. Пирогов. У Неми-
рівській гімназії вказаний колегіальний орган виступив “за право, дороге
для кожної мислячої людини, право на підвищення своєї репутації, на
забезпечення власного благополуччя від активної професійної діяльності,
а не від пристрасті і свавілля начальника”. Інший заклад констатував, що
———————
7 Панаженко И. Историческая записка о Новгород-Северской гимназии. — К., 1889. —
С. 12, 48.
8 Печников И. И. С волками жить — по волчьи выть (из воспоминаний отставного
учителя Указкина) // Журнал для воспитания. — 1857. — № 3. — С. 493.
Історія культури, науки та освіти
263
будь-яка педагогічна рада “перетворюється в молотильну машину або
просто в швейну, де головний закрійник роздає кожному поурочну
роботу, вимагаючи виконання її без усяких роздумів”9. Існуюча кадрова
система характеризувалася як “пародія на колегію”, що подавляє неза-
лежність і енергію вчителів.
Проведення попечителями навчальних округів ревізій на практиці
демонструвало необхідність посилення повноважень педагогічних рад.
Саме до такої думки дійшов попечитель Харківського округу Д. Левшин
після огляду ввірених йому закладів освіти восени 1861 р. Він конста-
тував, що обов’язки педагогічних рад охоплювали лише засвідчення фі-
нансових витрат, визначення днів для проведення перевідних і випускних
екзаменів, і “що жодне питання яке б стосувалося безпосередньо покра-
щення навчального процесу, не поставало на цих нарадах”. Зважаючи на
це, чиновник рекомендував усім підвідомчим нижчим та середнім нав-
чальним закладам запровадити практику проведення регулярних, двічі на
місяць, “педагогічних нарад для обговорення різноманітних педагогічних
питань”, а також “відносин між вчителем та учнями як у стінах школи,
так і поза ними”, “ставлення наставників до громади та безпосередньо
родин учнів”, “шкільної дисципліни” і т. д. Така форма роботи, за сло-
вами попечителя, мала виконувати комунікаційну, змагальницьку і без-
посередньо дидактичну функції10.
Статут 1864 р. Реальне практичне втілення принципу колегіальності
в управлінні середніми навчальними закладами запроваджував новий
“Статут” 1864 р. Цього разу у документі чітко вказувалося: “найважли-
віші питання гімназії та прогімназії [створювалися шляхом реорганізації
повітових училищ — В. М.], що стосувалися навчальної, виховної та
господарської частин, обговорюються на педагогічних радах цих закла-
дів” під головуванням директора (у прогімназіях — інспектора)11.
Традиційно до обов’язків цього посадовця належало визначення часу
роботи ради, скликання її у термінових випадках, висунення пропозицій
щодо організації навчально-виховного процесу, дотримання порядку на
засіданнях тощо. У випадку незгоди із думкою колегіального органу
директор зберігав за собою право звернутися з відповідним питанням до
попечителя навчального округу або самостійно прийняти рішення, якщо
———————
9 Коваленский М. Н. Указ. соч. — С. 167–168.
10 Журнал Министерства народного просвещения (ЖМНП). — СПб., 1861. —
Часть 111. — С. 108–112.
11 ПСЗ РИ. — Собр. 2-е. — Т. 36 (1864). — Ч. 2. — № 41472. — СПб., 1867. —
С. 168.
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28
264
воно мало невідкладний характер, негайно інформуючи про це вказаного
чиновника та надсилаючи йому журнали засідань.
Повноваженням педагогічної ради було присвячено окремий розділ
нового Статуту. Відтепер, крім директора та інспектора, її склад фор-
мували всі вчителі, а не лише старші подібно до рад гімназій зразка
1828 р. Почесний попечитель також вважався постійним членом ради,
однак був зобов’язаний брати участь у її роботі лише коли обговорю-
валися фінансові питання: складання кошторису і перевірка правильності
використання пожертвуваних громадою чи приватними особами коштів.
Зберігалася щомісячна періодичність проведення засідань та, як було
вказано, право керівника закладу скликати їх у особливих випадках. Без
суттєвих змін до переліку повноважень педагогічної ради увійшли ті, які
пов’язані із розглядом щорічних навчальних звітів та перевіркою фінан-
сових витрат; регламентацією вступу, переведенням у вищі класи та ви-
пуском учнів, їх заохоченням і дисциплінарним покаранням; затвер-
дженням позастатутних постанов щодо порядку виховання й навчання;
влаштуванням внутрішнього порядку та складанням кошторису пансіонів
тощо. Серед нововведень і розширення попередньо визначеної компе-
тенції — право здійснювати прийом учнів до чотирьох нижчих класів
гімназії та усіх прогімназії, з особливо поважних причин та за умови
наявності відповідного рівня знань, впродовж всього навчального року;
звільняти від оплати за навчання дітей незаможних батьків, які заслужили
це поведінкою і старанністю (не більше 10% від загального числа вихо-
ванців), та видавати їм одноразову матеріальну допомогу чи призначати
щорічні стипендії; розгляд і затвердження програм викладання кожного
предмету; обрання секретаря ради та бібліотекаря закладу із числа вчи-
телів, вибір книг і розробка правил їх зберігання та видачі.
Особливо важливим нововведенням стало те, що відтепер окружне
керівництво поступалося частиною повноважень на користь колегіальних
органів, зберігаючи за собою лише право затвердження рішень педаго-
гічних рад. Це стосувалося, наприклад, вибору посібників і підручників,
визначення розміру платні за навчання, надання звання домашнього вчи-
теля та вчителя повітового училища, поділу класів на паралельні відді-
лення, складання кошторису спеціальних коштів закладу12. Щоправда,
додатковою проміжною управлінською ланкою між керівництвом нав-
чального округу та безпосередньо закладом освіти ставали новостворені
повітові і губернські училищні ради. Їхній склад формувався не лише за
участі представників профільного відомства чи, що особливо важливо,
———————
12 Там же. — С. 172–175.
Історія культури, науки та освіти
265
органів місцевого самоврядування (земських та міських), а й Міністерства
внутрішніх справ і духовенства. Таким чином формувалася колегіальна
чотирьохступенева управлінська вертикаль, де на найнижчому рівні пере-
бували педагогічні ради.
Всі перераховані зміни стали частиною ліберального курсу Мініс-
терства народної освіти під керівництвом О. Головніна. Він послідовно
відстоював ідею децентралізації та, разом із тим, уніфікації навчально-
виховного процесу й адміністративного управління закладами освіти,
розширення для цього повноважень педагогічних рад. Більшість розпо-
ряджень із цього приводу залишилися нереалізованими з огляду на його
швидку відставку та поступовий перехід відомства до контрреформ13.
Аналіз міністерської та окружної діловодної документації засвідчує,
що в другій половині 1860-х рр. педагогічні ради освітніх закладів
України (і не лише) повсюдно розгорнули досить бурхливу діяльність.
Дискусії викликали досить різноманітні питання: від особливостей реор-
ганізації до кадрових питань, створення учнівських квартир для вихо-
ванців та пріоритетності способів оцінки знань (поточної чи екзамена-
ційної) та ін. В обговоренні останнього особливо вирізнялися педагогічні
ради гімназій Київського навчального округу (Полтавської, Житомир-
ської, 1-ї і 2-ї Київських, Ніжинської, Рівненської, Новгород-Сіверської,
Кам’янець-Подільської та Чернігівської) та Одеського (Рішельєвської,
2-ї Одеської, Херсонської, Катеринославської, Керченської, Сімферополь-
ської)14. Саме на основі рекомендацій колегіальних органів попечителі
приймали остаточні рішенні щодо форм і методів підсумкового оціню-
вання. Звісно більшість цих дискусій мала суто дидактичний характер,
———————
13 Дет. про його політику див: Милько В. Навчальні округи Російської імперії:
управління та адміністративно-інспекторський нагляд (1861–1866) // Гуманітарний віс-
ник. Серія: Історичні науки. — Черкаси, 2015. — Число 22, вип. 6. — C. 170–187.
14 ЖМНП. — СПб., 1868. — Май 1868 г. — Ч. 138. — С. 169–175, 312–317.
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28
266
однак деякі питання порядку денного цілком відносяться до предмету
історичного дослідження.
Варто зауважити, що така активізація цілком віддзеркалювала пози-
цію керівництва Міністерства народної освіти. Наприклад, відразу після
затвердження Статуту 1864 р. попечитель Київського навчального округу
О. Ширинський-Шихматов запропонував педагогічним радам гімназій
обговорити його окремі положення. Саме від їх висновків залежали тер-
міни введення в дію тих пунктів, які стосувалися розширення педаго-
гічного складу та зміни переліку дисциплін. Більш важливим було ви-
значення майбутнього статусу гімназії. Ця проблема актуалізувалася для
українських губерній, де більшість населення бажала зберегти для своїх
дітей можливість отримання практичних знань та навчання в універси-
тетах. Для цього потрібно закінчувати класичну гімназію, а не реальне
училище.
Обговорюючи це питання педагогічна рада Немирівської гімназії на
початку 1865 р. запротоколювала наступне: “З одного боку, беручи до
уваги, що класична гімназія дає загальну освіту, яка пристосовує вихо-
ванця до більш різноманітних галузей діяльності, а з іншого, що тутешня
місцевість не має даних на основі яких можна було б зробити вибір між
класичною і реальною гімназією, що більша частина учнів, які закінчують
тутешню гімназію, не в змозі вступити до віддалених спеціальних [полі-
технічних] закладів і, що майже всіх із тих, хто закінчує тут курс до цього
часу вступали до університету, куди курс реальної гімназії не дає до-
ступу, педагогічна рада вважає, що у м. Немирів має бути гімназія
класична”. Однак, міністерство не погодилося із такою позицією та роз-
почало із 1865–1866 навчального року реорганізацію закладу в реальний.
Процес завершився у 1869 р., однак послідовна позиція педагогічної ради,
директора гімназії І. Сорокіна, попечителя Г. Строганова та місцевої
громадськості зумовили зміну позиції міністерства в тому ж році. Як
результат, Немирівська гімназія отримала статус класичної із вивченням
латинської мови15.
Водночас, поруч із згадками про зловживання професійним стано-
вищем з боку керівництва навчальних закладів, які пов’язані із доміну-
ючим одноосібним управлінням директорів, інспекторів та наглядачів у
першій половині ХІХ ст., варто говорити й про порушення в роботі педа-
гогічних рад. Так, наділення їх широкими повноваженнями супроводжу-
валося поширенням випадків недотримання окремих положень Статуту
———————
15 Стрибульский С. Историческая записка о Немировской гимназии. 1838–1888. —
Немиров, 1888. — С. 172–173.
Історія культури, науки та освіти
267
1864 р. Подібне мало місце у Варшавському навчальному окрузі напри-
кінці 1860-х рр., де педагогічні ради легковажно ставилися до екзаме-
нування учнів, особливо перевірки їх знання з російської мови. Очевидно
в даному випадку ключову роль відіграв фактор впливу національно-
визвольної боротьби польського народу, а не низького рівня професіо-
налізму колегіальних органів16.
Інші приклади недоліків у роботі педагогічних рад (за даними мініс-
терства) стосувалися переважно їх слабої ролі у виховному процесі і
нагляді за учнями. У цьому контексті, з подачі центрального відомства,
бачення попечителів зводилося до такого формулювання: “при уважному
спостереженні директора та інспектора за ходом навчального і виховного
процесу постійно будуть подаватися питання для обговорення педаго-
гічною радою, які виникають із самого ладу, із самого внутрішнього
життя закладу, зумовлені особистим характером викладачів, вихователів
та вихованців. Лише тоді педагогічна рада стане дійсно виховним (педа-
гогічним) інститутом, який зможе вкласти живу душу в навчальний
заклад і запобігти рутині, застою і мертвому механізму”17.
У другій половині 1860-х рр. активне розгортання освітньої діяль-
ності новостворених земських та міських органів самоврядування супро-
воджувалося їх прагненням отримати максимально широкий управлін-
ський контроль над утримуваними навчальними закладами при мінімаль-
ному втручанню міністерства. Для цього вони ще на стадії обговорення
проектів відкриття тієї чи іншої школи прагнули внести корективи в
загальноприйнятий порядок. Так, восени 1868 р. земство Єлисаветград-
ського повіту Херсонської губернії виступило з ініціативою створення
реального училища за власний кошт. У проекті вказувалося, що закладом
має керувати рада у складі голови, обраного земськими зборами із
власного середовища (!) та членів: директора і всіх вчителів. При цьому
голова ради повинен отримати статус почесного попечителя. Проект було
досить швидко затверджено і вже у 1870 р. навчальний заклад запра-
цював18.
Висока інтенсивність роботи педагогічних рад у другій половині
1860-х рр., спричинена, серед іншого, постійними циркулярними про-
позиціями попечителів навчальних округів обговорити те чи інше пи-
тання, знизилася після затвердження нового гімназійного Статуту 1871 р.
Порівняно із О. Головніним (1861–1866) тогочасний міністр Д. Толстой
———————
16 ЖМНП. — СПб., 1869. — Март 1869 г. — Ч. 142. — С. 33.
17 Там же. — С. 130.
18 Там же. — С. 139–140.
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28
268
(1866–1880) проводив кардинально протилежну політику, в тому числі й
щодо участі вчительських кадрів в управлінні навчальними закладами.
Статут 1871 р. Новий документ, у частині визначення порядку ро-
боти, складу та діяльності педагогічних рад гімназій та прогімназій, на
перший погляд, багато в чому повторював положення попередньої ре-
дакції 1864 р. Втім, стосовно компетенції, це стосувалося лише нав-
чально-виховного процесу, оскільки відтепер вони втрачали право конт-
ролювати фінансово-господарські питання. Інші повноваження — щодо
зарахування та переведення учнів до вищого класу, їх заохочення і по-
карання, розподілу навчальних предметів, вибір посібників і підручників,
розгляд звітності по навчально-виховній частині, призначення бібліоте-
каря, влаштування внутрішнього розпорядку в пансіонах та ін., залиша-
лися практично без змін. Однак майже у всіх випадках розширювалася
контролююча роль попечителів округу та міністерства, які обов’язково
мали затверджувати практично всі рішення педагогічних рад (наприклад,
правил про дисциплінарні стягнення та правил збереження і видачі біб-
ліотечних книг). Натомість всі фінансово-господарські питання перехо-
дили у сферу відання т. зв. “господарських комітетів”. Опосередкований
вплив педагогічних рад на ці новостворені органи зберігався за рахунок
вибору вчителів до їх складу: трьох у гімназіях та двох — у прогім-
назіях19.
Ці зміни 1871 р. визначили на декілька наступних десятиліть особ-
ливості участі вчительських кадрів в управлінні середніми навчальними
закладами. Убезпечивши себе від можливих неконтрольованих рішень
педагогічних рад, міністерство знову повернулося до політики розши-
рення повноважень місцевого керівництва, призначуваних чиновників —
попечителів округів, директорів гімназій та інспекторів прогімназій.
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. центральне відомство продов-
жувало хвилювати питання нагляду за поведінкою учнів, унеможлив-
лення поширення в їх середовищі шкідливих для влади революційних
ідей. Саме тому у 1882 р. міністр І. Делянов рекомендував педагогічним
радам середніх навчальних закладів “…не знижувати і не послаблювати
дисциплінарних вимог щодо учнів старших класів…”, однак поряд із цим
“…не обмежуватися лише заходами стягнень, а якомога більше корис-
туватися позитивними способами виховної дії на учнів…”. Натомість
попечителі округів були зобов’язані вказувати у річних та ревізійних
———————
19 ПСЗРИ. — Собр. 2-е. — Т. 46 (1871). — Ч. 2. — № 49860. — С. 93–95.
Історія культури, науки та освіти
269
звітах наскільки колегіальні органи та їх окремі члени користуються
вказівками щодо позитивних способів виховної дії на учнів20.
Як свідчила офіційна статистика у 1890-х рр. головними питаннями,
які розглядалися на педагогічних радах гімназій були: оцінка успішності
та поведінки учнів, переведення їх у вищі класи, видача атестатів зрілості,
заохочення та дисциплінарні покарання, звільнення від оплати за нав-
чання дітей з незаможних родин та призначення їм матеріальної допо-
моги, участь в екзаменуванні кандидатів на отримання вчительського
звання та ін. У 1894 р. загальна кількість засідань по всій Російській
імперії склала 664021. Самі по собі ці цифри мало що говорять, однак
засвідчують чітку тенденцію регулярності роботи колегіальних органів.
1898–1910 рр. означені перманентною, майже щорічною, зміною
міністрів, які не дуже переймалися розширенням втілення колегіального
принципу в управлінні закладами освіти. Щоправда, велика робота у цей
період велася по підготовці реформи навчального процесу в середній
школі і педагогічні ради українських гімназій (Житомирської, Києво-
Печерської, 3-ї Київської, Немирівської, Одеської, Чернігівської) і реаль-
них училищ (Миколаївське, Харківське) особливо активно надсилали свої
пропозиції у 1901 р. Відставка тогочасного міністра П. Ванновського
вкотре загальмувала процес реформування22. В умовах революційних
подій 1905–1907 рр. чи подальшої столипінської реакції воно апріорі було
неможливим.
Відхід від консервативно-охоронної політики у сфері освіти спо-
стерігався лише за міністерства П. Ігнатьєва (1915–1916 рр.). Він відкрито
декларував намір залучити представників громадськості до роботи в пе-
дагогічних радах, які б мали право одноосібно розробляти навчальні
плани і програми, вирішувати деякі господарські питання23. Це і стало
одним із нововведень так званої “Ігнатьєвської реформи” — надання
педагогічним радам права розглядати навчальну структуру та зміст нав-
чальних програм, що викликало особливе обурення серед націона-
———————
20 ЖМНП. — СПб., 1883. — Ч. 228. — С. 10–15.
21 Обзор деятельности ведомства Министерства народного просвещения за время
царствования императора Александра ІІІ (с 2 марта 1881 г. по 20 октября 1894 г.). —
СПб., 1901. — С. 255–256.
22 Мещанинов И. В. Петр Семенович Ванновский министр народного просвещения. —
СПб., 1908. — С. 17–29.
23 Дет. про політику П. Ігнатьєва див.: Милько В. Управління навчальними округами
України напередодні та в роки Першої світової війни // Проблеми історії України ХІХ —
початку ХХ ст. — К., 2014. — Вип. 23. — С. 77–91.
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28
270
лістичних кіл24. Швидка відставка міністра та подальші революційні події
започаткували новий етап історії, який виходить за рамки нашого
дослідження.
Таким чином, від зародження ідеї необхідності якнайширшого залу-
чення педагогічних кадрів до управління початковими і середніми нав-
чальними закладами до її повномасштабного і всебічного практичного
втілення пройшло декілька десятиліть ХІХ ст. Цей процес тривав із
перемінний успіхом, оскільки залежав від загальноміністерського (і
відповідно урядового) курсу та особистості очільника відомства. Втім,
незважаючи на спротив, який був зумовлений низкою різних чинників
(від небажання керівництва гімназій, повітових училищ і прогімназій
поступатися владою до нездатності вчителів до колегіальної роботи в
першій половині ХІХ ст. та протидії системи на вищих щаблях бюро-
кратичної вертикалі) станом на початок ХХ ст. педагогічні ради стали
дієвим і повноцінним управлінським інститутом, який мав чітко визна-
чену компетенцію та інструментарій для регулювання навчально-вихов-
ного процесу й опосередковані важелі впливу на фінансово-господарську
діяльність закладів освіти.
REFERENCES
1. Dudnichenko, I. I. (1916). Graf Ignatev i razval russkoy shkolyi. Saratov. [in Russian].
2. Meschaninov, I. V. (1908). Petr Semenovich Vannovskiy ministr narodnogo pro-
svescheniya. Sankt-Peterburg. [in Russian].
3. Mylko, V. I. (2014). Upravlinnia navchalnymy okruhamy Ukrainy naperedodni ta v
roky Pershoi svitovoi viiny [Educational Districts Management in Ukraine before and during
the First World War]. Problemy istorii Ukrainy ХІХ — pochatku ХХ st. [Problems of the
history of Ukraine of XIX — beginning XX cc.], 23, 77–92. [in Ukrainian].
4. Panazhenko, I. (1889). Istoricheskaya zapiska o Novgorod-Severskoy gimnazii. Kiev.
[in Russian].
5. Pechnikov, I. I. (1857). S volkami zhit — po volchi vyit (iz vospominaniy otstavnogo
uchitelya Ukazkina). Zhurnal dlya vospitaniya [Journal of Education], 2, 483–512.
[in Russian].
6. Rozhdestvenskiy, S. V. (1902). Istoricheskiy obzor deyatelnosti Ministerstva narod-
nogo prosvescheniya: 1802–1902. Sankt-Peterburg. [in Russian].
7. Stribul'skij, S. (1888). Istoricheskaya zapiska o Nemirovskoj gimnazii. 1838–1888.
Nemirov. [in Russian].
———————
24 Дудниченко И. И. Граф Игнатьев и развал русской школы. — Саратов, 1916. —
С. 7.
|