Політичні та соціально-демографічні фактори підготовки до запровадження реформи 1870 р. у містах Правобережної України

У статті здійснено узагальнений аналіз процесу підготовки до запровадження “Міського положення” 1870; висвітлюється процес обговорення та реалізації на губернському рівні; характеризуються погляди уряду і місцевої адміністрації щодо кількості містечок, структури органів самоврядування та їх основн...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2019
1. Verfasser:	Добржанський, С.О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2019
Schriftenreihe:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Schlagworte:	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185784
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Політичні та соціально-демографічні фактори підготовки до запровадження реформи 1870 р. у містах Правобережної України / С.О. Добржанський // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2019. — Вип. 29. — С. 7-19. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-185784
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1857842022-10-14T01:25:07Z Політичні та соціально-демографічні фактори підготовки до запровадження реформи 1870 р. у містах Правобережної України Добржанський, С.О. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії У статті здійснено узагальнений аналіз процесу підготовки до запровадження “Міського положення” 1870; висвітлюється процес обговорення та реалізації на губернському рівні; характеризуються погляди уряду і місцевої адміністрації щодо кількості містечок, структури органів самоврядування та їх основні функції на Правобережній Україні. Наведено ключові показники чисельності населення міст та містечок станом на 1860 і 1870 рр. Напередодні реформи 1870 р. система поділу жителів міст Правобережної України на категорії була досить різною та заплутаною. У регіоні, крім соціально-майнового фактору, велику роль відігравав і національно-релігійний чинник. У процесі підготовки до реформи чиновники Міністерства внутрішніх справ у першу чергу говорили про необхідність скорочення кількості містечок на Правобережжі. Натомість представники місцевої адміністрації презентували кардинально різні пропозиції: від перетворення всіх містечок на сільські поселення (губернатор Волинської губернії) до врахування показника у наявність 500 дворів (генерал-губернатор). Органи міського самоврядування також не були одностайні щодо поділу містян на стани або розряди. Як результат, на терміни реалізації реформи 1870 року на Правобережній Україні вирішальне значення мали політичні, а не соціально-економічні чинники. The article describes the process of drafting out and adopting “Municipal Provisions” of 1870 in brief. The paper considers the process of its discussion. The author characterizes the government’s and local government views about the towns, of the structure of the municipal government, their main functions in Right-bank Ukraine. Presented key indicators of the population of cities and towns as of 1860 and 1870 years. On the eve of reform in 1870 the system of separation of residents of cities of Right-bank Ukraine on the category was quite confusing. The region has a large role of played socio-property and national-religious factors. Ministry of Internal Affairs officials talked about the need to reduce the number of towns on Right-bank Ukraine. Representatives of the local administration expressed radically different proposals: from the conversion of towns to rural settlements (governor of Volyn Province) to considering the indicator in the presence of 500 yards (Governor- General). City government also demonstrated different attitudes to the separation of the townspeople into groups and categories. As a result, on the Right-bank Ukraine, the value had not been socio-economic, but political factors. 2019 Article Політичні та соціально-демографічні фактори підготовки до запровадження реформи 1870 р. у містах Правобережної України / С.О. Добржанський // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2019. — Вип. 29. — С. 7-19. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185784 94(477)08:352.075 uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
spellingShingle	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Добржанський, С.О. Політичні та соціально-демографічні фактори підготовки до запровадження реформи 1870 р. у містах Правобережної України Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	У статті здійснено узагальнений аналіз процесу підготовки до запровадження “Міського положення” 1870; висвітлюється процес обговорення та реалізації на губернському рівні; характеризуються погляди уряду і місцевої адміністрації щодо кількості містечок, структури органів самоврядування та їх основні функції на Правобережній Україні. Наведено ключові показники чисельності населення міст та містечок станом на 1860 і 1870 рр. Напередодні реформи 1870 р. система поділу жителів міст Правобережної України на категорії була досить різною та заплутаною. У регіоні, крім соціально-майнового фактору, велику роль відігравав і національно-релігійний чинник. У процесі підготовки до реформи чиновники Міністерства внутрішніх справ у першу чергу говорили про необхідність скорочення кількості містечок на Правобережжі. Натомість представники місцевої адміністрації презентували кардинально різні пропозиції: від перетворення всіх містечок на сільські поселення (губернатор Волинської губернії) до врахування показника у наявність 500 дворів (генерал-губернатор). Органи міського самоврядування також не були одностайні щодо поділу містян на стани або розряди. Як результат, на терміни реалізації реформи 1870 року на Правобережній Україні вирішальне значення мали політичні, а не соціально-економічні чинники.
format	Article
author	Добржанський, С.О.
author_facet	Добржанський, С.О.
author_sort	Добржанський, С.О.
title	Політичні та соціально-демографічні фактори підготовки до запровадження реформи 1870 р. у містах Правобережної України
title_short	Політичні та соціально-демографічні фактори підготовки до запровадження реформи 1870 р. у містах Правобережної України
title_full	Політичні та соціально-демографічні фактори підготовки до запровадження реформи 1870 р. у містах Правобережної України
title_fullStr	Політичні та соціально-демографічні фактори підготовки до запровадження реформи 1870 р. у містах Правобережної України
title_full_unstemmed	Політичні та соціально-демографічні фактори підготовки до запровадження реформи 1870 р. у містах Правобережної України
title_sort	політичні та соціально-демографічні фактори підготовки до запровадження реформи 1870 р. у містах правобережної україни
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2019
topic_facet	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185784
citation_txt	Політичні та соціально-демографічні фактори підготовки до запровадження реформи 1870 р. у містах Правобережної України / С.О. Добржанський // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2019. — Вип. 29. — С. 7-19. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT dobržansʹkijso polítičnítasocíalʹnodemografíčnífaktoripídgotovkidozaprovadžennâreformi1870rumístahpravoberežnoíukraíni
first_indexed	2025-07-16T06:40:13Z
last_indexed	2025-07-16T06:40:13Z
_version_	1837784644764827648
fulltext	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 7 Розділ І СТОРІНКИ ВІТЧИЗНЯНОЇ СОЦІАЛЬНО- ЕКОНОМІЧНОЇ ІСТОРІЇ УДК 94(477)08:352.075 С. О. Добржанський кандидат історичних наук, доцент, кафедра історії України, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича (м. Чернівці, Україна), dobrserg2128@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2443-3591 ПОЛІТИЧНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНІ ФАКТОРИ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАПРОВАДЖЕННЯ РЕФОРМИ 1870 р. У МІСТАХ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ У статті здійснено узагальнений аналіз процесу підготовки до запро- вадження “Міського положення” 1870; висвітлюється процес обговорення та реалізації на губернському рівні; характеризуються погляди уряду і місцевої адміністрації щодо кількості містечок, структури органів самоврядування та їх основні функції на Правобережній Україні. Наведено ключові показники чисельності населення міст та містечок станом на 1860 і 1870 рр. Напередодні реформи 1870 р. система поділу жителів міст Правобережної України на категорії була досить різною та заплутаною. У регіоні, крім соціально- майнового фактору, велику роль відігравав і національно-релігійний чинник. У процесі підготовки до реформи чиновники Міністерства внутрішніх справ у першу чергу говорили про необхідність скорочення кількості містечок на Правобережжі. Натомість представники місцевої адміністрації презентували кардинально різні пропозиції: від перетворення всіх містечок на сільські посе- лення (губернатор Волинської губернії) до врахування показника у наявність 500 дворів (генерал-губернатор). Органи міського самоврядування також не були одностайні щодо поділу містян на стани або розряди. Як результат, на терміни реалізації реформи 1870 року на Правобережній Україні вирішальне значення мали політичні, а не соціально-економічні чинники. Ключові слова: реформа 1870 р., міська дума, органи громадського само- управління, “Міське положення”. © С.О. Добржанський, 2019 ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2019. Випуск 29 8 S. O. Dobrzhanskyi Candidate of Historical (Ph. D. in History), Associate professor, Department of history of Ukraine, Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University (Chernivtsi, Ukraine), dobrserg2128@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2443-3591 POLITICAL AND SOCIO-DEMOGRAPHIC FACTORS OF PREPARATION FOR THE REFORM IN 1870 IN THE CITIES OF THE RIGHT-BANK UKRAINE Abstract The article describes the process of drafting out and adopting “Municipal Provisions” of 1870 in brief. The paper considers the process of its discussion. The author characterizes the government’s and local government views about the towns, of the structure of the municipal government, their main functions in Right-bank Ukraine. Presented key indicators of the population of cities and towns as of 1860 and 1870 years. On the eve of reform in 1870 the system of separation of residents of cities of Right-bank Ukraine on the category was quite confusing. The region has a large role of played socio-property and national-religious factors. Ministry of Internal Affairs officials talked about the need to reduce the number of towns on Right-bank Ukraine. Representatives of the local administration expressed radically different proposals: from the conversion of towns to rural settlements (governor of Volyn Province) to considering the indicator in the presence of 500 yards (Governor- General). City government also demonstrated different attitudes to the separation of the townspeople into groups and categories. As a result, on the Right-bank Ukraine, the value had not been socio-economic, but political factors. Keywords: the reform of 1870, city council, municipal government, “municipal provisions”. Після здобуття Україною незалежності майже кожна сфера життя суспільства зазнала структурних реформ чи кардинальних змін, почи- наючи від промисловості та сільського господарства і завершуючи культурою та побутом. Однак, незважаючи на очікування широких верств населення, суттєвого покращення рівня життя не відбулося, а на сьогод- нішній день очевидним і беззаперечним є кризовий стан економіки. Однією із можливим причин цього, поряд із неефективним управлінням та корупцією, був недостатній рівень підготовки до запровадження чер- гової “реформи”. Історія знає безліч подібних ситуацій у минулому, коли поспішність і нехтування потенційних ризиків зводили нанівець всі зусил- ля щодо покращення тієї чи іншої сфери життя. Представлена стаття звер- тає увагу на подібні тенденції у добу “великих реформ” другої половини Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 9 ХІХ ст. При цьому основним об’єктом дослідження стали політичні та соціально-демографічні фактори підготовки до запровадження міської реформи 1870 р. на Правобережній Україні. Після поділів Речі Посполитої наприкінці XVIII ст. тутешні міста увійшли до складу Російської імперії та, відповідно, були поступово інтегровані до загальнодержавного політичного і соціально-економічного простору (за винятком Києва, який пройшов цей процес набагато раніше). Говорячи про досліджуваний період особливо важливо враховувати офіційні підходи до визначення населених пунктів, які вважалися містами чи містечками. За період із 1760-х рр. (починаючи із указів Катерини ІІ про затвер- дження генерального штату повітових міст та списку міст до нього) і до реформи 1870 р. було прийнято низку законів, які регулювали ту чи іншу міську сферу. Важливе місце серед них займала відома “Жалувана гра- мота” або “Грамота на права і вигоди містам Російської імперії” 1785 р. Цей документ було спрямовано, перш за все, на уніфікацію системи управління та, частково, адміністративно-територіального устрою (місто ставало центром громади та певної території), а також безпосередньо на стимулювання економічного розвитку міст і створення окремого соціаль- ного стану. “Грамота” надавала дозвіл “міським обивателям” створити “загальну міську думу”, у складі голови та гласних, яка мала “дорадчу” функцію. Для повсякденної та постійної практичної роботи цей орган обирав “шестигласну думу” із виконавчими та розпорядчими функціями1. Абстрагувавшись від практичного стану справ, можна стверджувати, що фактично це був перший крок на шляху до набуття жителями міст (точ- ніше їх дуже обмеженою “більш-менш заможною і незалежною” части- ною) права обирати власні органи влади. Відтепер громада делегувала їм право набувати власність на майно від її імені, розпоряджатися нею та розподіляти прибутки для загальної користі. Однак, варто констатувати, що управлінські повноваження міського самоврядування були надзви- чайно обмежені і контрольовані адміністрацією. “Дума перебувала у повній залежності від губернатора і Казенної палати, яка безцеремонно розпоряджалась міськими коштами” — зазначав по відношенню до Києва того часу дослідник історії магдебурзького права Р. Делімарський2. ——————— 1 Полное собрание законов Российской империи (ПСЗ РИ). Собр. 1-е. Т. XХІІ (1784–1788). № 16188. СПб., 1830. С. 358–384. 2 Делімарський Р. Маґдебургзьке право у Києві [Електронний ресурс]. Київ: Видав- ничий Дім “Соборна Україна”, 1996. URL: http://litopys.org.ua/magdeb/del.htm. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2019. Випуск 29 10 Упродовж наступних десятиліть, до реформи 1870 р., влада Росій- ської імперії періодично запроваджувала нові норми, які передбачали поглиблення централізованої системи управління та являли собою спроби покращення фінансового становища міст. Зокрема на Правобережжі по- ступово склалася така ситуація, що у повітових містах паралельно із існуючими магістратами, які “займалися адміністративними, господар- ськими, фінансовими, поліцейськими та судовими справами”, заснову- валися думи. Тут, “правові підвалини жалуваної грамоти хоча й заклали відносини між адміністративною владою і міськими громадами, проте повинні були вдосконалюватися на вимогу зростаючого бюрократичного управління”3. Таким “вдосконаленням” стало остаточне скасування маг- дебурзького права (для Києва — у 1834 р.) та ліквідація магістратів і ратушей (із 1866 р.). Так було остаточно ліквідовано місцеву специфіку розвитку міського самоврядування в Україні. Незважаючи на постійні нововведення, чинне законодавство постійно “відставало” від темпів життя і, наприклад, на початку ХІХ ст., коли активізувався процес освоєння Півдня України, питання підготовки пов- ного переліку міських поселень усіх типів залишалося актуальним. Періодично офіційні списки друкувалися Міністерством внутрішніх справ у формі статистичних таблиць — у 1825, 1834, 1840, 1842, 1852 та 1858 рр. Крім губернських і повітових центрів до них також включалися деякі заштатні міста та містечка, в тому числі й приватновласницькі. У дореформений період найбільш точний та повний офіційний список було підготовлено Господарським департаментом Міністерства внутрішніх справ, який із 1842 р. займався усіма справами, пов’язаними із міським господарством та управлінням. Ці відомості вміщували інформацію ста- ном на 1 січня 1860 р. та ґрунтувалися не лише на даних, які були зібрані вказаним структурним підрозділом, а й губернаторами та Центральним статистичним комітетом МВС4. На середину ХІХ ст. Правобережна Україна вирізнялася великою кількістю невеликих містечок, які дісталися Російській імперії у “спадок” від Речі Посполитої. Цей тип населених пунктів виник у результаті надання польськими королями власникам сіл особливих торгівельних привілеїв, що приваблювало до них велику кількість населення. Їх при- скорений розвиток розпочався ще у першій половині ХVII ст., коли вони ——————— 3 Шандра В. Від ліквідації залишків магдебурзького права до самоврядування за російським зразком (остання чверть ХVIII — початок 1860-х років) // Від мурів до бульварів: творення модерного міста в Україні (кінець XVIII — початок XX ст.) / Відп. ред. О.П. Реєнт. Київ: Інститут історії України НАН України, 2019. С. 48–49. 4 Городские поселения в Российской империи. Т. 1. СПб., 1860. С. II–XII. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 11 перебували у магнатській власності та мали магдебурзьке право, а “меш- канці користувалися привілеями у сферах самоврядування, станового суду, торгівлі (деякі міста мали право складу), ремесла і промислів, а також мали право на земельні наділи поза містом (орні землі, городи, сіножаті, пасовища тощо)”5. Станом на 1860 р. загальна кількість містечок у трьох правобережних губерніях складала аж 361 (див. табл. 1), натомість міст — лише 41. Таблиця 1 Міста та містечка Правобережжя (станом на 1860 р.)6 Волинська губ. Київська губ. Подільська губ. Міст 12 12 17 Містечок 139 99 123 Всього 151 111 140 Традиційно для того часу найбільшими були центри адміністративно- територіальних одиниць — губерній та повітів. На Волині — це Житомир (33,7 тис. осіб), Кременець (10,5 тис.), Старокостянтинів (10,1 тис.), Заслав (8,6 тис.), Дубно (8,2 тис.), Острог (7,6 тис.), Новоград-Волинський (6,6 тис.), Луцьк (6,4 тис.), Володимир-Волинський (5,3 тис.), Рівне (5 тис.), Овруч (4,5 тис.) та Ковель (3,6 тис.). У середньому майже іден- тичними були демографічні показники міст Поділля: Кам’янець-Поділь- ський — 19,6 тис. осіб, Балта — 14,15 тис., Вінниця — 10,3 тис., Гайсин — 10,1 тис., Могилів-на-Дністрі — 9,45 тис., Проскурів — 7,6 тис., Ольго- піль — 5,5 тис., Літин — 5,2 тис., Брацлав — 5 тис., Летичів — 4,6 тис., Ямпіль — 4 тис., Нова Ушиця — 3,9 тис. Ця губернія вирізнялася наяв- ністю п’яти заштатних (безповітових) міст, які не мали статусу адміні- стративного центру для певної території7. Серед них: Бар — 8,1 тис. осіб, Хмільник — 7,8 тис., Вербовець — 4,6 тис., Стара Ушиця — 2,8 тис., Сальниця — 2 тис. У Київській губернії, як і загалом на Правобережжі, за демографічними показниками суттєво вирізнявся Київ (60,7 тис. осіб). ——————— 5 Сас П. М. Міщани // Енциклопедія історії України. Т. 6: Ла–Мі / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін.; НАН України. Інститут історії України. Київ: Наукова думка, 2009. С. 770. 6 Складено на основі: Городские поселения в Российской империи. Т. 1. СПб., 1860. С. 366–417; Т. 2. СПб., 1861. С. 391–488; Т. 4. СПб., 1864. С. 1–131. 7 Безуездный город // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Дополни- тельный том I: Аа–Вяхирь. СПб., 1905. С. 235. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2019. Випуск 29 12 Концентрація населення у повітових центрах тут також була більшою, порівняно із Волинню та Поділлям: Бердичів — 51,6 тис. осіб, Умань — 12,8 тис., Черкаси — 12,6 тис., Васильків — 11,4 тис., Звенигородка — 9,5 тис., Чигирин — 9,3 тис., Сквира — 8 тис., Липовець — 7,5 тис., Радомишль — 7,4 тис., Тараща — 7,2 тис., Канів — 6,8 тис. Ця статистика засвідчує, що у 1860 р. серед трьох правобережних губерній найменше населення у містах проживало на Волині (≈110 тис. осіб), дещо більше на Поділлі (≈128 тис. осіб). Натомість Київська губернія (≈205 тис. осіб) лідирувала за рахунок показників Києва та Бердичева8. Про тогочасну кількість жителів 341-го містечка офіційна статистика даних не подавала. Однак точна інформація, що дозволяє нам сформувати уявлення про їхню демографію відноситься до 1870 р. Саме тоді, перей- маючись питанням щодо форм та термінів запровадження міської ре- форми на Правобережній Україні, Міністерство внутрішніх справ Росій- ської імперії звернулося до тутешніх губернаторів із проханням надіслати свої міркування щодо доцільності виключення невеликих містечок із переліку міських поселень. Серед інших даних, чиновники повідомили і чисельність жителів. Тож станом на 1870 р. найбільшими містечками регіону за цим показником були: – у Волинській губернії: Корець (9,8 тис. осіб), Любар (8,5 тис.), Полонне (8,2 тис.), Красилів (5,5 тис.), Остропіль (5,25 тис.), Радзивилів (4,6 тис.), Вишневець (4,4 тис.) та ін. Решта налічувала менше 4-х тис. жителів, а у найменшому — Мильці, яке раніше належало польським кня- зям Сангушкам, — проживало лише 53 особи. Більша половина з них — це духовенство чоловічого монастиря, якому раніше належали навко- лишні села9. – у Київській губернії: Біла Церква (19,1 тис. осіб), Сміла (10 тис.), Ржищів (8,9 тис.), Богуслав (8,7 тис.), Златопілля (8,5 тис.), Городище (7,8 тис.), Обухів (7,3 тис.) У решті містечок, демографія яких була кра- щою за сусідні правобережні губернії, проживало менше 7 тис. жителів. Найменшим було торгове м-ко Гнатівка поблизу Києва, де проживало 258 осіб (із них 80% — євреї). За даними тогочасного історика Київської ——————— 8 Городские поселения в Российской империи. Т. 1. СПб.: Тип. т-ва “Общественная польза”, 1860. С. 366–405; Т. 2. СПб., 1861. С. 391–468; Т. 4. СПб., 1864. С. 1–86. 9 Дет. див.: Горін С. Монастирі Західної Волині (друга половина XV — перша половина XVII століть). Львів: Видавництво Отців Василіян “Місіонер”, 2007. С. 197– 219. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 13 губернії Л. Похилевича наприкінці 1880-х рр. тут мешкало вже майже 1400 осіб10. – у Подільській губернії: Тульчин (13 тис. осіб), Меджибіж (7,6 тис.), Браїлів (7 тис.), Немирів (6,25 тис.), Бершадь (6 тис.), Городок (5,9 тис.), Чечельник (5,6 тис.), Чернівці (5,2 тис.). В інших містечках проживало не більше 5 тис. осіб, а найменше у Юліямполі — 190 мешканців, серед яких 55% селян та 42% євреїв. Варто зауважити, що серед усіх жителів містечок представники власне міських станів переважали лише у Волинській губернії — 55,2% із загальної чисельності у 244,3 тис. жителів. Натомість у Київській та Подільській губерніях вони були в меншості — 44,2% (із 322,45 тис. осіб) та 40,6% (із 288,5 тис. осіб) відповідно. Відтак, домінували селяни, а частка єврейського населення коливалася від ≈39% на Поділлі до ≈48% на Волині11. Не лише на прикладі згаданих Мильців Ковельського повіту Волин- ської губернії, а й деяких інших, можна погодитися із думкою чиновників Міністерства внутрішніх справ щодо необхідності скорочення кількості містечок на Правобережжі. Висловлюючись із цього приводу, тутешній губернатор І. Галлер стверджував, що “всі містечка Волинської губернії, за винятком Радзивилова, мають винятково сільський характер, і якщо у деяких із них існує яка-небудь торгівля, то вона нічим не відрізняється від торгівлі, яка здійснюється у багатьох селах великоросійських губерній”. На основі цього твердження він пропонував перетворити всі тутешні містечка на сільські поселення. При цьому, щоб уникнути деяких уп- равлінських та економічних труднощів, чиновник, серед іншого, відстою- вав необхідність збереження міщанського статусу для тих, хто мав його на той час та, відповідно, роздільне відбування рекрутської повинності (від інших станів), і роз’єднання сільських громад за національно-релі- гійним критерієм. Остання пропозиція мала суто антиєврейське спряму- вання. У тогочасній літературі безапеляційно домінувала думка про контроль у містах “майже всієї промисловості та торгівлі” єврейським ——————— 10 Похилевич Л. И. Уезды Киевский и Радомысльский: статистические и истори- ческие заметки о всех населенных местностях в этих уездах и с подробными картами их. Киев: Тип. А. Давиденко, 1887. С. 77–78. 11 Материалы, относящиеся до нового общественного устройства в городах Импе- рии (Городовое положение 16 июня 1870 г.) / Хозяйств. департамент мин-ва внутр. дел. Т. 5. СПб.: Тип. Мин-ва внутр. дел, 1879. С. 103–114. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2019. Випуск 29 14 населенням та відсутність у його представників зацікавленості у розвитку благоустрою12. Відповідаючи на міністерську анкету, очільник Київської губернії М. Катаказі також висловив думку про необхідність збереження за куп- цями і міщанами містечок їхніх звань та надання їм дозволу створювати окремі відділення при управі того повітового міста до якого вони були зараховані. Для решти менш значних населених пунктів цього типу він пропонував запровадити посади старости з помічниками, які б мали спрощені самоврядні повноваження13. Дійсно, незважаючи на те, що для уряду головним завданням була максимально швидка та, водночас, без- печна для політичного ладу, уніфікація системи управління, він пішов шляхом її ускладнення, будучи змушеним створювати подібні до запро- понованих М. Катаказі суто регіональні органи влади задля збереження контролю. Тоді ж тутешній генерал-губернатор О. Дондуков-Корсаков узагаль- нив, що існуючі на Правобережній Україні містечка мають досить різне значення: “деякі з них, за чисельністю населення і розвитком торгових промислів, переважають або рівняються з повітовими містами [тут оче- видно мова йшла чи не про половину із вищеназваних нами. — С. Д.], до яких вони приписані; інші, хоч і менш значні за населенням, але з огляду на переважання у них промислового класу євреїв, або за своїм геогра- фічним розташуванням на залізничних пунктах і сплавних ріках, мають характер більш міського, ніж сільського поселення, і нарешті, містечка третього роду лише за своєю назвою відрізняються від навколишніх сіл; у багатьох із них посеред суцільної маси селянського населення знахо- диться заледве по декілька єврейських дворів”14. Тому за основний пара- метр для вирішення питання чи потрібно залишати за конкретним насе- леним пунктом статус міського поселення він пропонував взяти наявність не менше, ніж 500 дворів, із яких понад половину мала належати представникам міських станів. Під ці вимоги підпадали лише 18 містечок15, до яких чиновник про- понував додати, як виняток, Ржищів та Волочиськ. У першому, де ——————— 12 Братчиков А. Б. Материалы для исследования Волынской губернии в статисти- ческом, этнографическом, сельскохозяйственном и других отношениях. Вып. 2. Жито- мир: Тип. Губернского упр., 1869. С. 5–6. 13 Материалы, относящиеся до нового общественного устройства… Т. 5. С. 56–65. 14 Там же. С. 75. 15 Біла Церква, Богопіль, Богуслав, Златопіль, Корець, Криве Озеро, Любар, Мах- нівка, Немирів, Полонне, Радзивилів, Славута, Сміла, Тальне, Тульчин, Чорнобиль, Чуднів, Шепетівка. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 15 мешкало 4,9 тис. осіб, діяла одна із найбільших пристаней на Дніпрі, а також декілька заводів: цукровий, механічний, чавуноливарний, цегель- ний та ін. Тож містечко мало статус потужного торгово-промислового центру та великої перевалочної бази16. Натомість виняткове значення Волочиська, незважаючи на нечисленність його жителів (1,2 тис. осіб), полягало в географічному розташуванні: тут з’єднувалася Жмеринсько- Волочиська залізниця Російської імперії із залізничною лінією Австро- Угорщини, яка вела до Підволочиська Тернопільського повіту і далі до Кракова17. Крім того, до цієї групи О. Дондуков-Корсаков додав і п’ять приватновласницьких міст Поділля: Хмільник, Сальницю, Бар, Стару Ушицю і Вербовець, адже вони, за його словами, “за населенням пере- вищують містечкову норму, мають власні землі та прибутки і користу- ються міськими установами, які завідують міським господарством та громадськими справами жителів”18. Подальші події показали, що влада не лише дуже уважно ставилася до думок місцевої адміністрації, а й про- являла більш помірковану та непоспішну позицію у питанні реформу- вання системи управління правобережних міст. Готуючи відповідні зміни, ще у 1860-х рр. в якості головних недоліків існуючого порядку управління було визнано наявність особливих стано- вих привілеїв для різних категорій містян і дворянства, відсутність чіт- кого розмежування повноважень між дорадчими та розпорядчими орга- нами влади (загальною думою та шестигласною) та неврегульованість системи виборів19. Тож упродовж 1863–1864 рр. Міністерство внутрішніх справ збирало по всій імперії анкетні відомості та міркування місцевих комісій стосовно шляхів покращення громадського управління. Особлива увага зверталася на ті міста, які вирізнялися одноманітним національним складом, навіть якщо вони й не мали статусу губернського центру20. З огляду на предмет нашого дослідження вважаємо за необхідне узагальнено зупинитися на тих пропозиціях і фактах, які надійшли від ——————— 16 Силкіна Н. М., Силкін С. Д., Шелудченко В. І. Ржищів // Історія міст і сіл Україн- ської РСР: В 26 т. Київська область / Ред. кол. тома: Рудич Ф. М. (гол. редкол.), Корольов Б. І. (заст. гол. редкол.), Майстренко А. А. (відп. секр. редкол.) та ін. АН УРСР. Інститут історії. Київ: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. С. 340. 17 Залізнична станція Волочиськ. Історія та розвиток [Електронний ресурс] // Волочиськ. URL: http://www.volochisk.info/pro_misto/zaliznucya.php. 18 Материалы, относящиеся до нового общественного устройства… Т. 5. С. 75–76, 133–134. 19 Там же. Т. 1. СПб.: Тип. Мин-ва внутр. дел, 1877. С. ІІІ; Т. 2. С. 58–59. 20 Щерба Т. О. Проблемні питання введення міського положення 16 червня 1870 ро- ку в містечках Правобережної України // Електронне наукове видання “Порівняльно- аналітичне право”. 2014. № 8. С. 29. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2019. Випуск 29 16 комісій із Правобережної України. Досить радикальну позицію зайняли представники подільського Брацлава та приватновласницьких міст Во- лині — Заслава, Дубно та Старокостянтинова, які до членів міської гро- мади зараховували навіть селян. Натомість у Таращі Київської губернії єдиною умовою для набуття цього статусу була наявність права власності на нерухомість. Станом на початок 1860-х рр. ситуація щодо розподілу містян на стани або розряди була наступною: 1) взагалі не існувало жодного поділу лише у Радомишлі Київської губ.; 2) у 8-ми містах (Василькові, Гайсині, Звенигородці, Ковелі, Летичеві, Луцьку, Ольгополі та Чигирині) виокремлювалося 2 розряди жителів; 3) три розряди існували у 11-ти містах — Києві, Бердичеві, Брацлаві, Каневі, Літині, Могилеві, Проскурові, Таращі, Умані, Черкасах, Ямполі; 4) чотири розряди були у 5-ти містах — Житомирі, Володимирі, Рівному, Овручі, Сквирі; 5) на п’ять розрядів ділилися містяни у 7-ми населених пунктах — Балті, Вінниці, Заславлі, Новоград-Волинському, Кременці, Острозі та Старій Ушиці; 6) сім розрядів на всю Російську імперію було лише у Кам’янці- Подільському, Дубно та Старокостянтинові21. Зважаючи на таку заплутаність не дивно, що кожне місто вислов- лювало власну точку зору на питання щодо доцільності подібного поділу. Так, комісія Радомишля, де, як було вказано, його не існувало, ідеа- лістично наголошувала, що “міські обивателі повинні злитися в одну неподільну громаду, девізом якої має бути лише одне бажання — благо, розвиток і процвітання міст у всіх відношеннях”. Натомість соціально- релігійний принцип поділу на дві категорії відстоювали у Василькові (міщани-християни і міщани-євреї) та Чигирині (перша група — дворяни, купці та міщани-християни; друга — купці і міщани-євреї). Більшість комісій міст третьої групи застосовували поділ на власників нерухомості, купців, міщан і ремісників. Міста четвертої групи відокремлювали міщан і ремісників одне від одного в різні категорії. Як вже зрозуміло, най- складніша система існувала у, Кам’янці-Подільському, Дубно та Ста- рокостянтинові. У названому губернському центрі виокремлювалися: 1) власники нерухомості — дворяни та різночинці; 2) купці-християни; 3) купці-євреї; 4) громадяни; 5) міщани-християни; 6) міщани-євреї; ——————— 21 Материалы, относящиеся до нового общественного устройства… Т. 1. С. 34–35, 38–41. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 17 7) ремісники. У Дубно та Старокостянтинові цей поділ був дещо іншим: 1) дворяни, які володіють у місті нерухомістю; 2) купці; 3) міщани- християни; 4) міщани-євреї; 5) ремісники; 6) іногородні євреї; 7) тимчасо- возобов’язані селяни22. Як бачимо, напередодні реформи 1870 р. система поділу жителів міст Правобережної України на категорії була досить різною та заплутаною. У регіоні, крім соціально-майнового фактору, велику роль відігравав і національно-релігійний чинник. Тим не менш, далеко не у всіх містах окремо існували всестанові органи влади та станові виборні зібрання. Серед них: Житомир, Кам’янець-Подільський, Київ, Бердичів, Володи- мир, Новоград-Волинський, Острог та Умань. Натомість у більшості інших усі справи, загальноміські і станові, вирішувалися в одній загаль- ній думі (налічувалося 18 таких міст). І лише у Проскурові, Брацлаві та Гайсині Подільської губернії, зважаючи на незначну кількість їх насе- лення, планувалося запровадити спрощену систему управління — “прості міські зібрання, у яких не можуть брати участь лише особи позбавлені виборчого права”23. Міркування комісій щодо інших запропонованих для обговорення пунктів також суттєво відрізнялися. У п’яти містах Київської губернії (Таращі, Умані, Черкасах, Чигирині і Радомишлі), хоч і погодилися з ідеєю про необхідність призначення особливих посадових осіб для “спостереження за порядком торгівлі”, однак не підтримали думку про створення для цього окремого колегіального органу. У Києві та Кам’янці- Подільському виступили за створення господарської поліції; у Заславі пропонували створити чотири окремі, незалежні від загальноміських органів влади, станові управи (дев’ять інших міст підтримували ство- рення лише однієї — ремісничої); у Ковелі, Старокостянтинові та Умані відстоювали спрощений порядок управління, тощо. Подібно до цього відмінності демонструвалися і у підходах до визначення розміру вікового та майнового виборчого цензу. Тут досить нестандартні пропозиції на- дійшли із Таращі (мінімальний майновий ценз — 75 руб.), Радомишля (ценз лише для власників нерухомості, для представників промислових станів — відсутній), Балти (різний ценз для християн — 40 руб., і євреїв — не менше 60 руб.), Брацлава (відсутній ценз для чоловіків, для жінок — 1000 руб. із правом передачі голосу), Житомира (надання платного ак- тивного виборчого права іногороднім та іноземцям після дворічної ——————— 22 Там же. С. 42, 44–45, 47. 23 Там же. С. 51–54. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2019. Випуск 29 18 торгівлі за гільдійськими свідоцтвами) та ін.24 Тож чим детальніші і об’ємніші були питання анкети Міністерства внутрішніх справ, тим більш заплутані та різні відповіді надсилали міські комісії. Врешті-решт, тривалий процес (збір та обробка даних анкет від 423 міських поселень Російської імперії, обмін проектами та відгуками між міністерствами внутрішніх справ, фінансів, юстиції та шляхів сполу- чень, розгляд зауважень від Другого відділення імператорської канце- лярії, робота Комісії з розгляду цих проектів та Державної ради і т. д.) завершився затвердження “Міського положення” 16 червня 1870 р.25 Таким чином, реформуванню міського самоврядування передувала серйозна і тривала підготовча робота. Розробляючи відповідні положення уряд звертав особливу увагу на колишні землі Речі Посполитої, в тому числі й Правобережної України. Ризик домінування польського політич- ного та єврейського економічного впливу тут був особливо великим, тож місцева влада висувала найрізноманітніші, в тому числі й дискриміна- ційні, пропозиції. Окремо брався до уваги факт наявності значної кіль- кості невеликих містечок, які не мали серйозного торгово-промислового чи демографічного значення. Подальші події, коли для першочергового запровадження реформи 1870 р. були обрані придніпровські міста із най- меншою чисельністю польського та єврейського населення (після Києва — Канів, Чигирин і Черкаси, далі — Звенигородка, Умань та Радомишль) засвідчили домінування політичних, а не соціально-економічних чин- ників. REFERENCES 1. Bratchikov, A. B. (1869). Materialy dlya issledovaniya Volyinskoy gubernii v statis- ticheskom, etnograficheskom, selskohozyaystvennom i drugih otnosheniyah (Vol. 2). Zhitomir: Tip. Gubernskogo upr. [in Russian]. 2. Delimarskyi, R. (1996). Magdeburhzke pravo u Kyievi. Kyiv: Vydavnychyi Dim "Soborna Ukraina". Retrieved from http://litopys.org.ua/magdeb/del.htm. [in Ukrainian]. 3. Horin, S. (2007). Monastyri Zakhidnoi Volyni (druha polovyna XV — persha polovyna XVII stolit). Lviv: Vydavnytstvo Ottsiv Vasyliian "Misioner". [in Ukrainian]. 4. Pohilevich, L. I. (1887). Uezdy Kievskiy i Radomyislskiy: statisticheskie i istoricheskie zametki o vseh naselennyh mestnostyah v etih uezdah i s podrobnyimi kartami ih. Kiev: Tip. A. Davidenko. [in Russian]. 5. Sas, P. M. (2009). Mishchany. In Entsyklopediia istorii Ukrainy. (Vol. 6: La–Mi, pp. 770–771). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]. 6. Shandra, V. (2019). Vid likvidatsii zalyshkiv mahdeburzkoho prava do samovria- duvannia za rosiiskym zrazkom (ostannia chvert XVIII — pochatok 1860-kh rokiv). In ——————— 24 Там же. С. 58–65, 92–95. 25 ПСЗ РИ. Собр. 2-е. Т. XLV (1870). Ч. І. № 48498. СПб., 1874. С. 821–839. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 19 O. P. Reient (Ed.), Vid muriv do bulvariv: tvorennia modernoho mista v Ukraini (kinets XVIII — pochatok XX st.). (pp. 28–77). Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian]. 7. Shcherba, T. O. (2014). Problemni pytannia vvedennia miskoho polozhennia 16 cherv- nia 1870 roku v mistechkakh Pravoberezhnoi Ukrainy. Elektronne naukove vydannia "Poriv- nialno-analitychne pravo" — Comparative Analytical right — Electronic scientific specialized edition, 8, 29–32. [in Ukrainian]. 8. Sylkina, N. M., Sylkin, S. D., & Sheludchenko, V. I. (1971). Rzhyshchiv. In F. M. Rudych (Ed.), Istoriia mist i sil Ukrainskoi RSR: V 26 t. (Vol. Kyivska oblast, pp. 339– 348). Kyiv: Holov. red. URE AN URSR. [in Ukrainian].

Політичні та соціально-демографічні фактори підготовки до запровадження реформи 1870 р. у містах Правобережної України

Institution

Ähnliche Einträge