Розвиток системи пенсійного забезпечення робітників Російської імперії на початку ХХ ст.: законодавчі ініціативи та нереалізовані проекти

Проаналізовано особливості реформування пенсійної системи Російської імперії, з’ясовано основні проблеми її реалізації по відношенню до робітників. Відзначено важливість прийняття законів 1903 та 1912 рр., які регламентували страхування робітників від нещасних випадків на виробництві. Ці норматив...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2019
1. Verfasser:	Мазур, В.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2019
Schriftenreihe:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Schlagworte:	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185787
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Розвиток системи пенсійного забезпечення робітників Російської імперії на початку ХХ ст.: законодавчі ініціативи та нереалізовані проекти / В.В. Мазур // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2019. — Вип. 29. — С. 66-79. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-185787
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1857872022-10-14T01:25:21Z Розвиток системи пенсійного забезпечення робітників Російської імперії на початку ХХ ст.: законодавчі ініціативи та нереалізовані проекти Мазур, В.В. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Проаналізовано особливості реформування пенсійної системи Російської імперії, з’ясовано основні проблеми її реалізації по відношенню до робітників. Відзначено важливість прийняття законів 1903 та 1912 рр., які регламентували страхування робітників від нещасних випадків на виробництві. Ці нормативно-правові акти запроваджували довічні пенсії у випадку безповоротної втрати працездатності. Простежено особливості підготовчої роботи по введенню страхових пенсій за віком. Доведено, що реалізувати ці ініціативи перешкодив спротив підприємців-роботодавців. Наведено приклади щодо соціального захисту окремих категорій робітників. Окрему увагу приділено діяльності Одеського та Харківського окружних страхових товариств. Відмічено таку негативну рису у їх роботі як високий рівень відмов по заявах на виплату пенсій. Підозріло виглядали суттєві розбіжності між кількістю нещасних випадків та поданих заяв. Констатовано, що на початку ХХ ст. система пенсійного забезпечення розвивалася під впливом подій 1905–1907 років та Першої світової війни. The peculiarities of reforming the pension system of the Russian Empire were analyzed, the main problems of its implementation in relation to the workers were found. Of importance was the adoption of laws 1903 and 1912 biennium, which regulated the insurance workers from accidents in production. They introduced lifelong pensions in the event of permanent disability. The peculiarities of preparatory work on the introduction of insurance pensions by age are characterized. These initiatives have been hindered by resistance from employers. There are examples of social protection for certain categories of workers. Special attention is paid to the activities of Odessa and Kharkiv District insurance companies. Negative sign of their work was a high level of refusals to receive pensions. Significant discrepancies between the number of accidents and the submitted applications looked suspiciously. At the beginning of the XX century the pension system was improved under the influence of the events of 1905–1907 and the First World War. 2019 Article Розвиток системи пенсійного забезпечення робітників Російської імперії на початку ХХ ст.: законодавчі ініціативи та нереалізовані проекти / В.В. Мазур // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2019. — Вип. 29. — С. 66-79. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185787 35.087.43: 94(47)06/08 uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
spellingShingle	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Мазур, В.В. Розвиток системи пенсійного забезпечення робітників Російської імперії на початку ХХ ст.: законодавчі ініціативи та нереалізовані проекти Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	Проаналізовано особливості реформування пенсійної системи Російської імперії, з’ясовано основні проблеми її реалізації по відношенню до робітників. Відзначено важливість прийняття законів 1903 та 1912 рр., які регламентували страхування робітників від нещасних випадків на виробництві. Ці нормативно-правові акти запроваджували довічні пенсії у випадку безповоротної втрати працездатності. Простежено особливості підготовчої роботи по введенню страхових пенсій за віком. Доведено, що реалізувати ці ініціативи перешкодив спротив підприємців-роботодавців. Наведено приклади щодо соціального захисту окремих категорій робітників. Окрему увагу приділено діяльності Одеського та Харківського окружних страхових товариств. Відмічено таку негативну рису у їх роботі як високий рівень відмов по заявах на виплату пенсій. Підозріло виглядали суттєві розбіжності між кількістю нещасних випадків та поданих заяв. Констатовано, що на початку ХХ ст. система пенсійного забезпечення розвивалася під впливом подій 1905–1907 років та Першої світової війни.
format	Article
author	Мазур, В.В.
author_facet	Мазур, В.В.
author_sort	Мазур, В.В.
title	Розвиток системи пенсійного забезпечення робітників Російської імперії на початку ХХ ст.: законодавчі ініціативи та нереалізовані проекти
title_short	Розвиток системи пенсійного забезпечення робітників Російської імперії на початку ХХ ст.: законодавчі ініціативи та нереалізовані проекти
title_full	Розвиток системи пенсійного забезпечення робітників Російської імперії на початку ХХ ст.: законодавчі ініціативи та нереалізовані проекти
title_fullStr	Розвиток системи пенсійного забезпечення робітників Російської імперії на початку ХХ ст.: законодавчі ініціативи та нереалізовані проекти
title_full_unstemmed	Розвиток системи пенсійного забезпечення робітників Російської імперії на початку ХХ ст.: законодавчі ініціативи та нереалізовані проекти
title_sort	розвиток системи пенсійного забезпечення робітників російської імперії на початку хх ст.: законодавчі ініціативи та нереалізовані проекти
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2019
topic_facet	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185787
citation_txt	Розвиток системи пенсійного забезпечення робітників Російської імперії на початку ХХ ст.: законодавчі ініціативи та нереалізовані проекти / В.В. Мазур // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2019. — Вип. 29. — С. 66-79. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT mazurvv rozvitoksistemipensíjnogozabezpečennârobítnikívrosíjsʹkoíímperíínapočatkuhhstzakonodavčíínícíativitanerealízovaníproekti
first_indexed	2025-07-16T06:40:28Z
last_indexed	2025-07-16T06:40:28Z
_version_	1837784662052700160
fulltext	ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2019. Випуск 29 66 УДК 35.087.43: 94(47)06/08 В. В. Мазур аспірант, відділ історії України ХІХ — початку ХХ ст., Інститут історії України НАН України (м. Київ, Україна), mazur-v.v@ukr.net РОЗВИТОК СИСТЕМИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОБІТНИКІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НА ПОЧАТКУ ХХ ст.: ЗАКОНОДАВЧІ ІНІЦІАТИВИ ТА НЕРЕАЛІЗОВАНІ ПРОЕКТИ Проаналізовано особливості реформування пенсійної системи Російської імперії, з’ясовано основні проблеми її реалізації по відношенню до робітників. Відзначено важливість прийняття законів 1903 та 1912 рр., які регламен- тували страхування робітників від нещасних випадків на виробництві. Ці нормативно-правові акти запроваджували довічні пенсії у випадку безпово- ротної втрати працездатності. Простежено особливості підготовчої роботи по введенню страхових пенсій за віком. Доведено, що реалізувати ці ініціативи перешкодив спротив підприємців-роботодавців. Наведено приклади щодо соці- ального захисту окремих категорій робітників. Окрему увагу приділено діяль- ності Одеського та Харківського окружних страхових товариств. Відмічено таку негативну рису у їх роботі як високий рівень відмов по заявах на виплату пенсій. Підозріло виглядали суттєві розбіжності між кількістю нещасних випадків та поданих заяв. Констатовано, що на початку ХХ ст. система пен- сійного забезпечення розвивалася під впливом подій 1905–1907 років та Першої світової війни. Ключові слова: пенсія, соціальний захист, виробничий травматизм, законо- проект, робітники. V. V. Mazur Ph. D. student, Department of the History of Ukraine XIX — early XX century, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine), mazur-v.v@ukr.net THE SYSTEM OF THE PENSION PROVIDING OF WORKERS OF THE RUSSIAN EMPIRE AT THE BEGINNING OF THE XX CENTURY: LEGISLATIVE INITIATIVES AND UNREALIZED PROJECTS Abstract The peculiarities of reforming the pension system of the Russian Empire were analyzed, the main problems of its implementation in relation to the workers were © В.В. Мазур, 2019 Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 67 found. Of importance was the adoption of laws 1903 and 1912 biennium, which regulated the insurance workers from accidents in production. They introduced lifelong pensions in the event of permanent disability. The peculiarities of preparatory work on the introduction of insurance pensions by age are characterized. These initiatives have been hindered by resistance from employers. There are examples of social protection for certain categories of workers. Special attention is paid to the activities of Odessa and Kharkiv District insurance companies. Negative sign of their work was a high level of refusals to receive pensions. Significant discrepancies between the number of accidents and the submitted applications looked suspiciously. At the beginning of the XX century the pension system was improved under the influence of the events of 1905–1907 and the First World War. Keywords: pension, social protection, occupational injuries, Bill, workers. Необхідність реформування сучасної системи пенсійного забезпе- чення є очевидною не лише для громадськості, а й державних органів влади. У той же час чи не єдиним швидким методом подолання існуючих проблем вважається підвищення пенсійного віку, без глибоких змін осно- воположних засад. Такий підхід викликає спротив суспільства та є занадто спрощеним. Зважаючи на це, необхідно застосувати більш вива- жений експертний підхід, який би змінив монопольну державну систему, стимулював створення приватних пенсійних фондів та сформував ефек- тивні механізми контролю їх діяльності. Кінцевою метою має стати фор- мування справедливого та достойного матеріального забезпечення людей похилого віку. Саме таке завдання, принаймні на рівні публічного декла- рування, ставила влада на початку ХХ ст. у ході розробки та реалізації низки законодавчих ініціатив, спрямованих на поступове розширення прав незаможних категорій населення на отримання різноманітних пенсій. Така постановка проблеми визначає суспільну актуальність представ- леного дослідження. Його наукове підґрунтя визначається відсутністю спеціалізованих напрацювань істориків на цю тему, тож досягнення по- ставленої мети можливе за рахунок комплексного залучення джерельної (законодавчі матеріали, публікації преси) та історіографічної бази (праці А. Авреха, С. Ашмаріної, Л. Іванова, В. Литвинова-Фалинського та ін.). Прискорення промислового розвитку Російської імперії наприкінці ХІХ ст., індустріалізація та концентрація виробництва були нерозривно пов’язані із різким збільшенням кількості робітників, умови і рівень оплати праці яких залишалися вкрай незадовільними. Тож одним із го- ловних програмних пунктів наростаючого страйкового руху стала вимога належного соціального забезпечення. Ключове місце у ньому пакеті вимог займало страхування від нещасних випадків на виробництві. У той час як державні органи лише вивчали питання, підприємства першими ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2019. Випуск 29 68 започаткували практику створення приватних страхових товариств. Ще з початку 1880-х рр. численні урядові комісії працювали над підготовкою проекту створення кас страхування та пенсійних кас, однак щоразу кожен новий міністр фінансів вважав за необхідне доопрацювати наявні роз- робки. Перешкоджали завершенню роботи й відмінності у поглядах чи- новників Міністерства внутрішніх справ і Міністерства землеробства та державного майна на особливості майбутнього закону, а також небажання Державної ради змінювати існуючу добровільну систему1. Лише у 1903 р. майже 25-річна робота була завершена затвердженням “Правил про винагороду потерпілих внаслідок нещасних випадків робіт- ників і службовців, а так само членів їх родин, на підприємствах фаб- рично-заводської, гірничої та гірничозаводської промисловості”, які на загальнодержавному рівні вперше запровадили відповідальність промис- ловців у випадку смерті або каліцтва робітників2. У документі вказува- лося, що відповідні виплати могли бути у двох формах: 1) на певний період — у вигляді матеріальної допомоги; 2) пожиттєво — у вигляді пенсій. При цьому визначальним фактором був ступінь каліцтва. Тимчасова втрата працездатності передбачала отримання матеріальної допомоги на відповідний період у розмірі 50% заробітку. У випадку встановлення, що працездатність не зможе відновитися, роботодавець повинен був пожит- тєво виплачувати пенсію: а) при повній непрацездатності — у розмірі 2/3 від річного утри- мання; б) при неповній — у пропорційно меншому розмірі, залежно від встановленого ступеню каліцтва. Якщо ж розмір призначеної пенсії був більшим за попередньо випла- чувану матеріальну допомогу, то потерпілий мав право на отримання різниці. Смертельний випадок у результаті нещасного випадку на ви- робництві, або під час лікування чи не пізніше двох років після цього, надавав право членам родини померлого отримувати пенсію. Зокрема, вдова претендувала на довічне отримання 1/3 пенсії; діти — на частку від 1/6 до 1/4 (залежно від того чи залишався у живих один із батьків чи були вони круглими сиротами) пенсії для кожного до досягнення 15 років; родичі по прямій висхідній лінії та брати і сестри — на 1/6 розміру пенсії ——————— 1 Ашмарина С. В. Разработка закона 1903 г. о страховании промышленных рабочих // Проблема гармонизации мироотношений. Челябинск, 2002. URL: http://www.hist.msu.ru/ Labour/Article/1903.htm#08. 2 Полное собрание законов Российской империи (ПСЗ РИ). Собр. 3-е. Т. 23, ч. 1. № 23060. С. 595–606. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 69 (перші — довічно, другі — до досягнення 15 років), якщо вони пере- бували на утриманні померлого. При цьому загальний розмір виплат чле- нам родини не повинен перевищувати 2/3 від річного утримання робіт- ника, для визначення якого встановлювалася окрема методика3. Передбачалася, у випадку взаємної згоди, можливість заміни довічних пенсій одноразовими виплатами. Їх сума не могла перевищувати 10-крат- ний розмір призначеної річної пенсії. Окремо регламентувалася участь поліції, Головного по фабричним та гірничозаводським справам присут- ствія, фабричної інспекції та окружного інженера; а також процедура і форма медичного засвідчення, яке за бажанням кожної із сторін можна було провести повторно упродовж трьох років після нещасного випадку. Загалом, закон 1903 р. вперше в історії Російської імперії започат- кував систему загальнообов’язкової виплати підприємцями матеріальної допомоги та пенсій у випадку втрати робітниками працездатності у ре- зультаті нещасних випадків на виробництві. Звичайно зберігалася мож- ливість зловживань, наприклад, шляхом встановлення так званої “грубої необачності” працівника, яка знімала будь-яку відповідальність із влас- ника підприємства, або під час укладання мирової угоди між сторонами про вид і розмір винагороди потерпілої сторони. На практиці проявилися й інші суперечливі нюанси. Так, закон чітко фіксував, що при повній втраті працездатності постраждалий має право на отримання пенсії у розмірі 2/3 від річного заробітку, а при частковій — на відповідну частину. Однак не конкретизувалося про яку саме частину йшла мова: від вказаних 2/3 чи від загальної суми. Відразу склалася така ситуація, що працедавці рахували відсоток від 2/3 і таким чином еконо- мили власні кошти. У 1909 р. газети почали писати про судовий пре- цедент, коли петербурзький робітник Матвєєв, після отримання вироб- ничої травми, яка призвела до часткової втрати працездатності, подав позов до касаційного департаменту Сенату і домігся виплати пенсії із розрахунку відсотку від повного річного заробітку. Втім, здолати опір роботодавців не вдалося. “Сенатське пояснення викликало величезне заворушення серед підприємців. Спричинився величезний шум, у при- хильній до промисловців пресі розпочалася жвава агітація проти сенат- ського пояснення — і в результаті "поясненням" відділу промисловості міністерства торгівлі і промисловості фабричним інспекторам наказано було не зважати на сенатське пояснення й дотримуватися старого по- рядку, тобто при визначенні пенсій за неповне каліцтво за одиницю ——————— 3 Там же. С. 600–601. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2019. Випуск 29 70 вважати не цілий річний заробіток, а тільки 2/3 його”4. У результаті, Сенат не втрутився у ситуацію і дискримінаційна практика не була відмінена. Більше того, траплялися навіть випадки скасування цією ін- станцією рішень судових палат про виплату пенсій постраждалим на виробництві робітникам. Тим не менш, варто констатувати, що прийняття закону 1903 р. стало серйозним кроком на шляху до запровадження загального страхування та поширення практики виплати пенсій ширшим верствам населення. На той час провідні європейські країни вже активно рухалися цим шляхом, адже відповідальність підприємців за каліцтво і смерть робітників на вироб- ництві була запроваджена: у Німеччині — в 1871 р., Швейцарії — у 1881 р., Англії — у 1897 р., Франції — у 1898 р.5 Вказуючи на прогресивний характер закону, В. Литвинов-Фалин- ський, який, працюючи у Міністерстві торгівлі і промисловості, пізніше приймав участь у розробці низки соціальних законопроектів, відзначав такий його недолік як запровадження системи індивідуальної відпові- дальності підприємців. На його думку, у випадку їх банкрутства, робіт- ники, яким призначалися пенсії, залишалися незахищеними і втрачали відповідні виплати6. Подібні ризики звернули увагу Державної ради на необхідність створення додаткових гарантійних механізмів. Серед них: запровадження низки зобов’язань власників підприємств у випадку їх закриття чи успадкування, страхування прибутків на суму аналогічну пенсійним виплатам, інвестування капіталів у державні кредитні уста- нови, тощо. У подальшому в уряді домінуючою стала точка зору, що найбільш ефективним механізмом подолання всіх ризиків може стати обов’язкове страхування робітників від нещасних випадків. Це ліквідовувало залеж- ність від фінансового стану окремих промислових об’єктів та перекла- дало відповідальність на страхові товариства. У якості джерел виплат мали стати періодичні платежі від підприємств і безпосередньо праців- ників, розмір яких коливався залежно від заробітної плати і ступеню небезпечності робіт. Саме в такому контексті, не самостійно, а у взає- мозв’язку із страхуванням і матеріальною допомогою, поступово роз- вивалося пенсійне забезпечення робітників на початку ХХ ст. ——————— 4 Сенат і робітники // Рада. 1909. № 145. С. 1. 5 Литвинов-Фалинский В. П. Новые законы о страховании рабочих. Текст законов с мотивами и разъяснениями. СПб.: Тип. А. С. Суворина, 1912. С. 4. 6 Там же. С. 56–58. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 71 Початок революції 1905–1907 рр. неабияк актуалізував відповідне питання і уряд Російської імперії прискорив роботу, спрямовану на по- кращення соціального становища цієї категорії населення. Ще раніше було розроблено відповідну програму реформування, частиною якої став законопроект про страхування робітників від нещасних випадків та ста- рості. На початку 1905 р. обговорення відбувалося на кількох засіданнях Комітету міністрів, у тому числі й за участі підприємців. Неабиякий спротив останніх викликало можливе додаткове фінансове навантаження, адже пропонувалося покласти на роботодавців сплату частини страхових внесків — у розмірі 3% від зарплати робітників. Це, а також інші іні- ціативи урядової комісії (наприклад, про зменшення робочого дня та регулювання трудових відносин) спричинили відмову промисловців пра- цювати над проектом змін і фактично роботу було призупинено7. Новостворене Міністерство торгівлі і промисловості відновило прак- тику проведення нарад для експертного обговорення соціальних законо- проектів. На них, у тому числі й вже за часів прем’єрства Петра Сто- липіна, промисловцям було запропоновано розглянути два окремі про- екти: про страхування на випадок інвалідності та старості. Під час обговорення тогочасний голова Ради з’їздів промисловості і торгівлі, яка була створена у 1906 р., колишній міністр торгівлі і промисловості Василь Тімірязєв вказав на “труднощі”, які унеможливлювали на той час реалізацію обох проектів8. Промисловці послідовно намагалися загальмувати втілення пропоно- ваних ініціатив, а уряд, прагнучи зберегти підтримку впливових фінан- сових груп, не особливо наполягав на запровадженні страхування від старості. Однак певний час влада не відмовлялася остаточно від цієї ідеї. Так, виступаючи 6 березня 1907 р., вперше в якості голови Ради міністрів, на засіданні Державної думи другого скликання із програмою дій Петро Столипін зазначав: “найголовнішим завданням в області надання робіт- никам позитивної допомоги є державна опіка про нездатних до праці робітників, яка здійснюється шляхом їх страхування, на випадок хвороби, каліцтва, інвалідності і старості” (курсив. — В. М.)9. Громадськість жваво зреагувала на подібні ініціативи. У червні 1907 р. у пресі обговорювався проект створення так званої “державної ——————— 7 Рабочий вопрос в комиссии В. Н. Коковцова в 1905 г. Сб. документов. Москва: Вопросы труда, 1926. С. 58, 236. 8 Аврех А. Я. П. А. Столыпин и судьбы реформ в России. Москва: Изд-во поли- тической литературы, 1991. С. 103. 9 Избранные выступления П. А. Столыпина в Государственной думе и Государ- ственном совете. 1906–1911 годы. Москва: Изд. Гос. думы, 2012. С. 30. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2019. Випуск 29 72 каси забезпечення робітників на старість, непрацездатність і на випадок смерті”. “Не може бути сумніву, цей захід є цілком слушний. Інвалідів праці в нас немало, і всі вони лишаються без жодних засобів на старість. Старі робітники марно шукають собі притулку. Здійснення державного страхування робітників на старість та інвалідність, безперечно, в значній мірі, полегшить становище багатьох нещасних, що тепер важким тягарем падають на органи приватної добродійності” — відзначала українська газета “Рада”. Утім, критикувалося таке положення міністерського про- екту як високі внески, пропонувалося встановити їх на рівні 3% від заробітної плати. “По французькому законопроектові робітники вносять 2 проц. заробітку і стільки вносять хазяї”, “в Германії страхування на випадок інвалідності (нездатності до праці) коштує робітникам не більше, як 0,8–1 проц. заробітної платні” — писала газета “Русское слово”. Не залишився поза її увагою і низький розмір пенсій: “у нас найменша річна пенсія становить 36 руб. — суму до смішного мізерну”. Тут же наво- дилися приклади Німеччини та Франції, де мінімальні виплати в екві- валенті складали близько 55 руб. та 135 руб. відповідно. Пояснювалося, що подібні відмінності пов’язані із відсутністю державної участі у здійс- ненні доплат до пенсій10. Критика громадськості і преси виявилася передчасною, адже, попри публічне декларування, плани влади щодо запровадження виплати робіт- никам страхових пенсій по досягненню певного віку так і не було реа- лізовано. У 1908 р. Міністерство торгівлі і промисловості Російської імперії подало декілька соціальних законопроектів для розгляду Державною ду- мою третього скликання. Тоді про страхування від старості вже не йшлося. Серед поданих законопроектів були: про створення присутствій у справах страхування робітників, про створення ради у справах страху- вання робітників, про страхування робітників від нещасних випадків. Останній із названих розвивав основні положення вже аналізованого закону 1903 р., зокрема у напрямку заміни особистої відповідальності підприємців на відповідальність страхових товариств11. Тоді ж преса почала поширювати текст проекту “Положення про обов’язкове страхування від інвалідності і старості”, очевидно напра- цьований ще раніше. Його окремі пункти стосувалися безпосередньо пенсійного забезпечення і цікаві для формування уявлення про тогочасне ——————— 10 З газет та журналів // Рада. 1907. № 141. С. 1–2. 11 Обзор деятельности Государственной Думы третьего созыва. 1907–1912 гг. Ч. 2: Законодательная деятельность. СПб.: Гос. тип., 1912. С. 357–359. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 73 бачення можливих напрямів реформування. Зокрема у ньому пропону- валося запровадити для застрахованих осіб пожиттєву виплату пенсії після досягнення 60 років. “Право на пенсію припиняється, коли: 1) пен- сіонер вмирає; 2) коли йде в ченці; 3) коли він втрачає права по суду; 4) коли пенсіонер, отримуючи інвалідну пенсію, знов одержує спромож- ність працювати”. Планувалося, що обов’язкове страхування на випадок інвалідності та старості мало стосуватися усіх робітників та службовців, “які мають 15 років, які отримують не більше 1000 руб. щорічного жалування й які служать в промислових, ремісних, торговельних і кредитних підприєм- ствах”. Окремо вказувалося, що пропоноване пенсійне страхування не розповсюджувалося на тих, хто працював у сільському господарстві; отримував за свою роботу не платню, “а лише харчі й мешкання”; солдат, які працювали на військових підприємствах; осіб, яким виповнилося 60 років на момент набуття чинності відповідного закону12. Залежно від розміру щорічного заробітку пропонувалося встановити різні розміри обов’язкових страхових платежів та, відповідно, п’ять категорій пенсій (див. табл. 1). Таблиця 1 Розмір страхових внесків та пенсій відповідно до проекту “Положення про обов’язкове страхування від інвалідності і старості”13 Категорія Розмір зарплати (руб.) Страхові внески (коп. на тиждень) Розмір річної пенсії (руб.) І до 200 10 48 ІІ від 200 до 400 20 72 ІІІ від 400 до 600 30 96 ІV від 600 до 800 40 120 V від 800 до 1000 50 144 Однак коли вже справа дійшла до внесення законопроектів на розгляд Державної думи, то, очевидно враховуючи податкове навантаження і тиск промисловців, Міністерство торгівлі і промисловості відмовилося від такої прогресивної ініціативи. Тож на порядку денному залишилося лише ——————— 12 Міністерські законопроекти // Рада. 1908. № 3. С. 2. 13 Там само. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2019. Випуск 29 74 страхування на випадок хвороби і нещасного випадку на виробництві. У подальшому уряд не повертався до подібних планів і зосередився на запровадженні обов’язкового страхування від нещасних випадків. Увесь пакет міністерських законопроектів у 1908 р. було передано на розгляд думської комісії з робітничого питання, яка, за посередництва чиновників фабричної та податкової інспекції, вирішила провести опиту- вання щодо ставлення до їх основних положень серед робітників14. Ця робота затягнулася на декілька років. Безпосереднє обговорення у пар- ламенті завершилося лише у 1912 р. Після проведення аналогічної про- цедури у Державній раді всі законопроекти були підписані імператором 23 червня 1912 р. Тобто від початку консультацій урядових комісій із промисловцями до завершення всієї процедури прийняття законів минуло понад шість років. Ключовий із розроблених документів, “Про страхування робітників від нещасних випадків”, головним чином, повторював положення закону 1903 р., у тому числі й щодо права на отримання довічної пенсії у випадку безповоротної втрати працездатності. Основні зміни стосувалися створення системи колективного соціального страхування, яка забезпе- чувала стабільне фінансове підґрунтя для відповідних виплат та усувала індивідуальну залежність від окремого підприємця15. Важливим ново- введенням 1912 р. стала капіталізація пенсій: розмір страхових внесків повинен покривати поточні управлінські витрати, а також забезпечувати формування капіталу, який би відповідав встановленим фінансовим зобов’язанням по виплатах16. Фактично саме за рахунок закону 1912 р. виникла повноцінна і само- стійна страхова галузь із розгалуженою системою регіонального пред- ставництва та чиновницького апарату, який включав різноманітних служ- бовців, фахівців, лікарів-експертів та ін. Окремі закони регулювали ство- рення кількох страхових округів, у кожній губернії (а також у обох столицях, Одесі і Варшаві) — присутствія у справах страхування робіт- ників, а при Міністерстві торгівлі і промисловості — Ради у справах страхування робітників17. Потенційно можливі зловживання та порушення права робітників на отримання виплат і пенсій у випадку виробничого травматизму могли ——————— 14 Государственная дума. Обзор деятельности комиссий и отделов. Третий созыв. Сессия 1. 1907–1908 гг. СПб.: Гос. тип., 1908. С. 119. 15 ПСЗ РИ. Собр. 3-е. Т. 32, ч. 1. № 37447. С. 872–882. 16 Испытано временем: 100 лет обязательному социальному страхованию в России (1912–2012) / А. В. Морозов [и др.]. Казань: Изд-во КНИТУ, 2012. С. 87–88. 17 ПСЗ РИ. Собр. 3-е. Т. 32, ч. 1. № 37444. С. 847–850; № 37445. С. 850–855. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 75 виникнути на етапі відносин із потужними страховими компаніями, які нерідко переслідували власні фінансові інтереси. Додаткові ризики умож- ливлювала відсутність ефективних важелів впливу робітників на їх керів- ництво та усунення будь-якої участі фабричної інспекції у вирішенні конфліктних ситуацій, ускладнення процедури оформлення документації, яка давала право на отримання матеріальної компенсації, тощо. Варто зауважити, що відповідні норми поширювалися лише на “фабрично-заводські, гірничі, гірничо-заводські, залізничні, судноплавні по внутрішніх водах (по ріках, каналах, внутрішніх морях і озерах) і трамвайні підприємства, на яких постійно зайняті не менше двадцяти робітників і застосовуються парові котли або машини, які приводяться в дію силами природи (води, газу, електрики і т. п.) або тварин, а рівно ті із вищевказаних підприємств, на яких хоч і не застосовуються парові котли або зазначені вище машини, але кількість постійно зайнятих робітників не менше тридцяти”18. Іншими словами, норми закону не поширювалися на торгівлю, дрібну і частково середню промисловість, а також нероз- винуті галузі, більшість об’єктів яких не відповідали або вказаній кіль- кості працівників або технічним параметрам. Окремо вказувалося, що поза дією норм закону залишалися підприємства казенних управлінь і товариств залізниць загального користування. Фактично незахищеною була більшість працівників легкої промисловості. За деякими оцінками прийнято вважати, що обов’язковим страхуванням від нещасних випадків на виробництві теоретично могло бути охоплено близько 3 млн робіт- ників Російської імперії або лише 15% від їх загальної чисельності. Із них майже 0,5 млн вже були на той час добровільно застраховані у това- риствах взаємного страхування19. Традиційно критично по відношенню цього закону, як і будь-яких інших ініціатив імперської влади, відгукувався лідер більшовиків Воло- димир Ленін. За його словами, основними недоліками нового законо- давства було: 1) запровадження лише двох видів страхування: від нещасних випад- ків і хвороб; 2) охоплення лише 1/6 робітників, залишаючи “за бортом” окремі ка- тегорії сільськогосподарських, будівельних, залізничних, поштово-теле- графних та ін. працівників; ——————— 18 Там же. № 37447. С. 871. 19 Испытано временем: 100 лет обязательному социальному страхованию… С. 89. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2019. Випуск 29 76 3) встановлення мізерних розмірів матеріальної винагороди (лише 2/3 заробітку при повній втраті працездатності) та покладання на робіт- ників більшості витрат по оформленню страхування; 4) позбавлення страхових товариств самостійності і встановлення за ними нагляду з боку жандармських органів і роботодавців20. У той час коли Державна дума третього скликання розглядала подані робітничі законопроекти уряд поступово напрацьовував інші ініціативи щодо розширення галузей промисловості на які мала поширюватися дія “старого” закону 1903 р. про право на матеріальне відшкодування у випадку виробничої травми. Щоправда, про загальне обов’язкове страху- вання навіть не йшлося. Наприклад, у 1911 р., долаючи спротив Дер- жавної ради, вдалося поширити відповідні норми на майже 140 тис. робіт- ників промислових і технічних об’єктів підпорядкованих Міністерству фінансів21. Головним чином це стосувалося працівників казенної вино- робної галузі. У наступному 1912 р. аналогічні права отримали служ- бовці, майстрові та робітники залізниць загального користування, однак знову ж таки в обмеженому вигляді, відповідно до закону 1903 р.22 Після прийняття у 1912 р. закону про обов’язкове страхування потрібно було ще декілька років для його повноцінного практичного втілення. Зокрема, дуже повільно йшов процес відкриття лікарняних кас та окружних страхових товариств. В основу створення останніх, наслі- дуючи австро-угорський досвід, було покладено територіальний принцип, на відміну від німецького галузевого. Лише у 1914 р. відкрилися Ар- хангельське, Київське, Одеське, Петроградське, Прибалтійське та Пів- нічно-Західне, у 1915 р. — Поволзьке та Харківське, у 1916 р. — Кав- казьке та Уральське окружні страхові товариства. Московське, Іваново- Вознесенське та Південне судноплавне взагалі не встигли запрацювати23. Процес гальмував не лише початок Першої світової війни, а й спротив роботодавців та необхідність тривалої розробки диференційованих тари- фів страхових внесків для різних підприємств. Наявні статистичні дані дозволяють сформувати уявлення про перші практичні результати діяльності новостворених окружних страхових то- вариств. У 1914 р. загальна чисельність застрахованих робітників відпо- відно до закону 1912 р. складала лише 202,8 тис. осіб, у 1915–1916 рр. це ——————— 20 Ленин В. И. Полное собрание сочинений. Изд. 5-е. Т. 21: Декабрь 1911 ~ июль 1912. Москва: Изд. полит. лит., 1968. С. 146. 21 Обзор деятельности Государственной Думы третьего созыва… С. 369–372. 22 ПСЗ РИ. Собр. 3-е. Т. 32, ч. 1. № 37569. С. 995–1009. 23 Иванов Л. М. Страховой закон 1912 года и его практическое применение // Отечественная история. 1995. № 5. С. 76. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 77 число зросло до майже 1,5 млн осіб. Одні із найбільших показників демонстрували Харківський (майже 0,5 млн робітників) та Київський (понад 0,2 млн осіб) округи. За 1914 р. діючі на той час страхові то- вариства зафіксували більше 5,5 тис. випадків призначення виплати пенсії у зв’язку із частковою або повною втратою працездатності24. У наступні роки ця цифра значно збільшилася з огляду на збільшенням кількості застрахованих, а також зважаючи на зниження рівня техніки безпеки на виробництві під час війни. У тому ж 1914 р. розмір зібраних страхових внесків склав 5,4 млн руб., а загальна сума витрат на лікування, мате- ріальні виплати та пенсії — понад 625 тис. руб. Характерно, що майже стільки ж (більше 550 тис. руб.) було витрачено на утримання чинов- ницького апарату страхових товариств і їхні поточні організаційні по- треби25. Приклад діяльності Одеського окружного страхового товариства (Бес- сарабська, Подільська, Таврійська та Херсонська губернії) демонструє високий рівень відмов у виплаті пенсії. Так, у 1915 р. кількість заст- рахованих робітників у цьому окрузі складала понад 70 тис. осіб, внески нараховували більше 0,5 млн руб., а кількість нещасних випадків — понад 7,7 тис. випадків. Натомість заяв про отримання виплат і пенсій було подано лише 972 із яких задоволено — 620. Пояснення більшості відмов стосувалося нібито відсутності втрати працездатності. Майже третина робітників, які подавали заяви, скаржилася на неправильне ви- значення розміру заробітної плати (від цього залежали пенсійні виплати) і ступеню непрацездатності та загалом на відмову товариств у виплаті. Понад 25% таких клопотань задовольнялися. Наприкінці 1915 р. това- риство виплачувало пенсії 784 пенсіонерам, при цьому більшість із них отримувала менше 50 руб.26 Подібні показники, у більших масштабах, але схожих за пропорцією, демонструвало Харківське окружне страхове товариство. За червень 1915 — березень 1916 р. ним було зафіксовано майже 75 тис. страхових випадків. Разом із тим, поданих заяв налічувалося лише 3,16 тис., а відмов — 760. За цей період призначено майже 1,5 тис. пенсій, в тому числі й 389 ро- дичам загиблих на виробництві робітників. Традиційно більшість пенсіо- нерів працювала на підприємствах гірничозаводської промисловості, де ризик отримати травму був найвищим. Розмір понад 80% пенсій складав ——————— 24 Там же. С. 80. 25 Краткий свод отчётов окружных страховых товариществ за 1914 год, открывших свои действия в том же году. СПб., 1915. С. 40–41. 26 Отчёт о деятельности Одесского товарищества для страхования рабочих от не- счастных случаев за 1915 год (год 2-й). Одесса, 1916. С. 43–44, 61. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2019. Випуск 29 78 менше 100 руб. на рік, а майже половина із них — до 36 руб.27 З огляду на це, можна говорити про мізерність відповідних виплат, які мали місце й у інших регіонах Російської імперії. Така статистика по обох із вказаних округах засвідчує наявність низки ризиків для зловживань страховими товариствами. Досить підо- зріло виглядають значні розбіжності між кількістю нещасних випадків та поданими заявами. Очевидно, що розпоряджаючись величезним капіта- лом, страхові товариства неохоче йшли на зустріч постраждалим у ре- зультаті виробничого травматизму і намагалися не допускати надмірних виплат. Варто враховувати і те, що далеко не кожен робітник був детально проінформований про особливості процедури медичного засвід- чення та оформлення заяви на компенсацію, а тим більше мав кошти і можливість подати судовий позов у разі отримання відмови. Таким чином, на початку ХХ ст. у Російській імперії була проведена серйозна робота, спрямована на покращення матеріального становища робітників — найчисленнішої після селянства категорії населення, в тому числі й їхнього пенсійного забезпечення. Попри домінуючі у радянській літературі безапеляційні оцінки щодо повної соціальної незахищеності, досліджений нами матеріал засвідчує дещо іншу ситуацію. Звісно існу- вала низка серйозних недоліків і наміри запровадити систему виплати робітникам пенсій по досягненню похилого віку так і не було втілено, однак закони 1903 та 1912 рр. започаткували дієві механізми страхування у випадку отримання виробничої травми та втрати працездатності. В умо- вах революційної активності 1905–1907 рр. представники уряду, включно із його головою П. Столипіним, неодноразово публічно заявляли про наміри суттєво розширити пенсійне забезпечення, однак бажання не втратити підтримку підприємців було більшим за прагнення покращити становище простого населення. В умовах спаду після 1907 р. революцій- ного руху та встановлення контролю за діями парламенту відтерміну- вання відповідних планів не віщувало загрози соціальної турбулентності. REFERENCES 1. Ashmarina, S. V. (2002). Razrabotka zakona 1903 g. o strahovanii promyshlennyh rabochih. In Problema garmonizacii mirootnoshenij. Chelyabinsk. Retrieved from http://www.hist.msu.ru/Labour/Article/1903.htm#08. [in Russian]. 2. Avreh, A. Ya. (1991). P. A. Stolypin i sudby reform v Rossii. Moscow: Izd-vo poli- ticheskoj literatury. [in Russian]. ——————— 27 Иванов Л. М. Указ. соч. С. 83; Доклады III-му Общему собранию уполномо- ченных Харьковского окружного страхового товарищества (26 мая 1916 г.). Харьков, 1916. С. 5–19. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 79 3. Ivanov, L. M. (1995). Strahovoj zakon 1912 goda i ego prakticheskoe primenenie. Otechestvennaya istoriya — The National history, 5, 73–87. [in Russian]. 4. Lenin, V. I. (1968). Polnoe sobranie sochinenij (5th ed., Vol. 21: Dekabr 1911 ~ iyul 1912). Moscow. [in Russian]. 5. Litvinov-Falinskij, V. P. (1912). Novye zakony o strahovanii rabochih. Tekst zakonov s motivami i razyasneniyami. Sankt-Peterburg: Tip. A. S. Suvorina. [in Russian]. 6. Morozov, A. V. (Ed.). (2012). Ispytano vremenem: 100 let obyazatelnomu socialnomu strahovaniyu v Rossii (1912–2012). Kazan: Izd-vo KNITU. [in Russian].

Розвиток системи пенсійного забезпечення робітників Російської імперії на початку ХХ ст.: законодавчі ініціативи та нереалізовані проекти

Institution

Ähnliche Einträge