Службовий шлях губернського чиновника (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.): на прикладі канцелярії київського губернатора

Для творення дієвої системи управління імперською владою було делеговано повноваження очільникам губернії (у тому числі віце-губернаторам) з підбору кваліфікованих кадрів для губернських управлінських інститутів. Взаємодіючі з губернськими чиновниками різного рангу губернатори, віце-губернатори,...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2020
Автор:	Ніколайчук, Д.О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2020
Назва видання:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Теми:	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185821
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Службовий шлях губернського чиновника (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.): на прикладі канцелярії київського губернатора / Д.О. Ніколайчук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2020. — Вип. 30. — С. 59-69. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-185821
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1858212022-10-20T01:26:53Z Службовий шлях губернського чиновника (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.): на прикладі канцелярії київського губернатора Ніколайчук, Д.О. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Для творення дієвої системи управління імперською владою було делеговано повноваження очільникам губернії (у тому числі віце-губернаторам) з підбору кваліфікованих кадрів для губернських управлінських інститутів. Взаємодіючі з губернськими чиновниками різного рангу губернатори, віце-губернатори, завідувачі канцелярії губернатора мали налагодити дієвий механізм функціонування установи, віднайти шляхи для розв’язання проблем, що склались в системі організації влади на місцях та їхньої взаємодії з центральними виконавчими органами влади. Водночас важливим фактором був характер діяльності самих представників влади на місцях — чиновників. Від їх підготовки, досвідченості, професіоналізму, ставлення до своїх обов’язків залежала здатність державної влади регулювати суспільні відносини. Відтак, намагаючись зробити роботу адміністрації більш ефективною, імперська влада приділяла увагу підбору чиновників, порядку заміщення посад, просування по службі. Губернські чиновники канцелярії київського губернатора у переважній більшості мали 14–9 клас, які вирізняються такими рисами суспільно-професійного портрету: законодавча неврегульованість критеріїв та вимог щодо кандидата на посаду, особиста прихильність очільника краю, особиста вірність чиновника останньому, необов’язковість вищої освіти та службового стажу, але з певним професіоналізмом та знаннями діловодства. In order to create an effective system of governing the imperial government, the powers of the heads of the province (including vice-governors) were delegated to select qualified personnel for the provincial administrative institutions. Interacting with provincial officials of various ranks, governors, vice-governors, heads of the governor's office had to establish an effective mechanism for the institution, find ways to solve problems in the system of local government and their interaction with central executive bodies. At the same time, an important factor was the nature of the activities of local government officials themselves. The ability of the state authorities to regulate public relations depended on their training, experience, professionalism, and attitude to their responsibilities. Therefore, trying to make the work of the administration more efficient, the imperial authorities paid attention to the selection of officials, the order of replacement, promotion. Provincial officials of the Kyiv governor's office overwhelmingly had grades 14–9, which are distinguished by such features of the socio-professional portrait as: legislative inconsistency of criteria and requirements for the candidate, personal commitment of the head of the region, personal loyalty of the official to the latter, optional education length of service, but with a certain professionalism and knowledge of office work. 2020 Article Службовий шлях губернського чиновника (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.): на прикладі канцелярії київського губернатора / Д.О. Ніколайчук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2020. — Вип. 30. — С. 59-69. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185821 94 (477.4) “18/19” uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
spellingShingle	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Ніколайчук, Д.О. Службовий шлях губернського чиновника (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.): на прикладі канцелярії київського губернатора Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	Для творення дієвої системи управління імперською владою було делеговано повноваження очільникам губернії (у тому числі віце-губернаторам) з підбору кваліфікованих кадрів для губернських управлінських інститутів. Взаємодіючі з губернськими чиновниками різного рангу губернатори, віце-губернатори, завідувачі канцелярії губернатора мали налагодити дієвий механізм функціонування установи, віднайти шляхи для розв’язання проблем, що склались в системі організації влади на місцях та їхньої взаємодії з центральними виконавчими органами влади. Водночас важливим фактором був характер діяльності самих представників влади на місцях — чиновників. Від їх підготовки, досвідченості, професіоналізму, ставлення до своїх обов’язків залежала здатність державної влади регулювати суспільні відносини. Відтак, намагаючись зробити роботу адміністрації більш ефективною, імперська влада приділяла увагу підбору чиновників, порядку заміщення посад, просування по службі. Губернські чиновники канцелярії київського губернатора у переважній більшості мали 14–9 клас, які вирізняються такими рисами суспільно-професійного портрету: законодавча неврегульованість критеріїв та вимог щодо кандидата на посаду, особиста прихильність очільника краю, особиста вірність чиновника останньому, необов’язковість вищої освіти та службового стажу, але з певним професіоналізмом та знаннями діловодства.
format	Article
author	Ніколайчук, Д.О.
author_facet	Ніколайчук, Д.О.
author_sort	Ніколайчук, Д.О.
title	Службовий шлях губернського чиновника (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.): на прикладі канцелярії київського губернатора
title_short	Службовий шлях губернського чиновника (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.): на прикладі канцелярії київського губернатора
title_full	Службовий шлях губернського чиновника (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.): на прикладі канцелярії київського губернатора
title_fullStr	Службовий шлях губернського чиновника (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.): на прикладі канцелярії київського губернатора
title_full_unstemmed	Службовий шлях губернського чиновника (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.): на прикладі канцелярії київського губернатора
title_sort	службовий шлях губернського чиновника (друга половина хіх — початок хх ст.): на прикладі канцелярії київського губернатора
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2020
topic_facet	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185821
citation_txt	Службовий шлях губернського чиновника (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.): на прикладі канцелярії київського губернатора / Д.О. Ніколайчук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2020. — Вип. 30. — С. 59-69. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT níkolajčukdo službovijšlâhgubernsʹkogočinovnikadrugapolovinahíhpočatokhhstnaprikladíkancelârííkiívsʹkogogubernatora
first_indexed	2025-07-16T06:41:57Z
last_indexed	2025-07-16T06:41:57Z
_version_	1837784753028202496
fulltext	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 59 УДК 94 (477.4) “18/19” Д. О. Ніколайчук кандидат історичних наук, молодший науковий співробітник, відділ історії України ХІХ — початку ХХ ст., Інститут історії України НАН України (м. Київ, Україна), nikolaychuk800@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4836-1070 СЛУЖБОВИЙ ШЛЯХ ГУБЕРНСЬКОГО ЧИНОВНИКА (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ — ПОЧАТОК ХХ ст.): НА ПРИКЛАДІ КАНЦЕЛЯРІЇ КИЇВСЬКОГО ГУБЕРНАТОРА Для творення дієвої системи управління імперською владою було делеговано повноваження очільникам губернії (у тому числі віце-губернаторам) з підбору кваліфікованих кадрів для губернських управлінських інститутів. Взаємодіючі з губернськими чиновниками різного рангу губернатори, віце-губернатори, заві- дувачі канцелярії губернатора мали налагодити дієвий механізм функціонування установи, віднайти шляхи для розв’язання проблем, що склались в системі організації влади на місцях та їхньої взаємодії з центральними виконавчими органами влади. Водночас важливим фактором був характер діяльності самих представників влади на місцях — чиновників. Від їх підготовки, досвідченості, професіоналізму, ставлення до своїх обов’язків залежала здатність державної влади регулювати суспільні відносини. Відтак, намагаючись зробити роботу адміністрації більш ефективною, імперська влада приділяла увагу підбору чиновників, порядку заміщення посад, просування по службі. Губернські чинов- ники канцелярії київського губернатора у переважній більшості мали 14–9 клас, які вирізняються такими рисами суспільно-професійного портрету: законо- давча неврегульованість критеріїв та вимог щодо кандидата на посаду, осо- биста прихильність очільника краю, особиста вірність чиновника останньому, необов’язковість вищої освіти та службового стажу, але з певним професіо- налізмом та знаннями діловодства. Ключові слова: чиновник, кар’єра, канцелярія губернатора, Київська гу- бернія. © Д.О. Ніколайчук, 2020 ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 60 D. O. Nikolaichuk Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Researcher, Department of the History of Ukraine ХІХ — early ХХ century, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine), nikolaychuk800@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4836-1070 OFFICE PATH OF A PROVINCIAL FUNCTIONARY (SECOND HALF OF XIX — EARLY XX CENTURY): ON THE EXAMPLE OF THE OFFICE OF KYIV GOVERNOR Abstract In order to create an effective system of governing the imperial government, the powers of the heads of the province (including vice-governors) were delegated to select qualified personnel for the provincial administrative institutions. Interacting with provincial officials of various ranks, governors, vice-governors, heads of the governor's office had to establish an effective mechanism for the institution, find ways to solve problems in the system of local government and their interaction with central executive bodies. At the same time, an important factor was the nature of the activities of local government officials themselves. The ability of the state authorities to regulate public relations depended on their training, experience, professionalism, and attitude to their responsibilities. Therefore, trying to make the work of the administration more efficient, the imperial authorities paid attention to the selection of officials, the order of replacement, promotion. Provincial officials of the Kyiv governor's office overwhelmingly had grades 14–9, which are distinguished by such features of the socio-professional portrait as: legislative inconsistency of criteria and requirements for the candidate, personal commitment of the head of the region, personal loyalty of the official to the latter, optional education length of service, but with a certain professionalism and knowledge of office work. Keywords: functionary, career, governor’s office, Kyiv province. В умовах проведення адміністративно-територіальної реформи, ре- формування системи місцевого управління, створення об’єднаних терито- ріальних громад, децентралізації здійснення наукових досліджень з істо- рії функціонування системи місцевого управління, визначення місця і ролі особистості у адміністративних процесах має практичне та науково важливе значення. Водночас поза увагою істориків залишається проблема людини, особистості у функціонуванні тих чи інших управлінських ус- танов. Тому особливого значення набуває вивчення функціонування гу- бернської моделі організації управління Російської імперії (функціону- вала на території України понад 200 років), професійного досвіду гу- бернських чиновників. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 61 Метою пропонованої наукової студії є висвітлення на прикладі кан- целярії київського цивільного губернатора службового шляху губерн- ських чиновників, їхнього суспільно-політичного портрету другої поло- вини ХІХ — початку ХХ ст. Серед чиновників київської губернської адміністрації другої поло- вини ХІХ — початку ХХ ст. однією з важливих посад була посада завідувача канцелярії київського губернатора. Адміністративне законо- давство Російської імперії як щодо посади губернатора, віце-губернатора, так і щодо посади завідувача канцелярії не мало чітких юридичних норм. Завідувач канцелярії, як зазначає російський історик Т. Вакилєв, не обо- в’язково мав відповідати високому освітньому цензу, як-то кандидат на губернаторську чи віце-губернаторську посаду, але обов’язково мав знач- ний досвід практичної канцелярської роботи, а його професійна ком- петентність мала вирізнятися таким діловим якостям, як висока пра- цездатність, відповідальність, акуратність, тямущість та практичність, знання механізму губернського управління й організації та ведення офі- ційного діловодства й ділового листування1. Зазвичай такий чиновник розпочинав свою службову кар’єру з найнижчих “чиновницьких щаблів” та через певний час проходив усі посади у губернаторській канцелярії. При новому призначенні таких завідувачів канцелярії цивільні губернатори переводили на аналогічні посади у свої губернії, адже, як згадує орловський губернатор В. Сафронович: “враховуючи професій- ність провінційного чиновництва, підібрати на це місце [завідувача кан- целярії губернатора. — Авт.] людину сумлінну, тямущу, досвідчену у всіх справах губернського управління, канцеляристські підковану було не просто2”. Типовим прикладом чиновника такого рангу є надвірний рад- ник Віктор Адамович Блюм, який спочатку був завідувачем канцелярії смоленського губернатора М. Суковкіна (1906–1912), а з призначенням у 1912 р. останнього київським губернатором зайняв аналогічну посаду у київській губернській адміністрації. Віктор Блюм народився 10 жовтня 1866 р. у сім’ї чиновника — колезького асесора Адама Блюма. Навчався у четвертій Московській гімназії. Розпочав чиновницьку кар’єру 25 лютого 1888 р. канцелярським службовцем 2-го розряду Московського мирового з’їзду. Уже через місяць розпорядженням голови мирового з’їзду, попри невідповідність відповідному чину, йому доручено виконувати обов’язки ——————— 1 Вакилев Т. Роль и место правителя канцелярии губернатора в системе местного управления второй четверти ХІХ в. // Теория и практика общественного развития. 2014. № 15. С. 86. 2 Воспоминания В. И. Сафоновича // Русский архив. 1903. Т. 112, № 5. С. 114. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 62 помічника секретаря. 16 вересня 1888 р. В. Блюма призначено викону- ючим обов’язки помічника секретаря відділення, 1 серпня 1890 р. — виконуючим обов’язки помічника секретаря кримінального відділення. 1 квітня 1894 р. за власним бажанням, за сімейними обставинами, він подав у відставку. 12 липня 1894 р. В. Блюм — на посаді канцелярського службовця Курської дворянської опіки, а 30 серпня 1895 р. — пере- ведений на посаду діловода; з 1 серпня 1902 р. — секретар Курського губернського у земських та міських справ присутствія, але 1904 р. — знову подав у відставку за сімейними обставинами3. Наступний службо- вий етап В. Блюма пов’язаний із його кар’єрним сходженням у губер- наторській канцелярії. Так, 20 березня 1906 р. чиновник — на посаді молодшого помічника завідувача канцелярії смоленського губернатора, 1 листопада 1907 р. — переведений на посаду уже старшого помічника, а 1 червня 1910 р. — призначений керівником канцелярії4. Отже, досвід чиновницької служби, професійні знання отримані на різних посадах у губернській адміністрації, високий рівень кваліфікації, здобутий авторитет, ймовірно й особиста прихильність смоленського губернатора М. Суковкіна (1905–1912), дозволили В. Блюму, коли київ- ським губернатором став його патрон, продовжити свою кар’єру у київ- ській губернській адміністрації, посівши найвищу посаду такого рівня — завідувача губернаторської канцелярії5. Не менш цікавим є факт, встановлений нами на основі архівних матеріалів, що наступником В. Блюма після його звільнення за власним бажанням 31 березня 1915 р. у зв’язку з погіршення стану здоров’я став його колега по смоленській губернській адміністрації6. Так, на вакантну посаду начальника канцелярії губернатор М. Суковкін призначив Миколу Федоровича Яблонського — наступника В. Блюма на посаді завідувача канцелярії смоленського губернатора, службова кар’єра якого розпоча- лась з посади позаштатного чиновника з особливих доручень при губер- натору і завершилась посадою завідувача канцелярії7. Цей факт ще раз засвідчує важливість особистої прихильності очільника губернії при вирі- шенні кадрових питань та відсутність законодавчо врегульованих засад при формуванні чиновницького апарату губернської адміністрації. На наш погляд, таку ситуацію можна розцінювати двояко — як позитивно, ——————— 3 Державний архів Київської області (Держархів Київської обл.). Ф. 1. Оп. 315. Спр. 54. Арк. 14–16. 4 Там само. Арк. 16 зв.–17 зв. 5 Там само. Арк. 1. 6 Там само. Арк. 24. 7 Там само. Спр. 865. Арк. 4–8. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 63 так і негативно. З одного боку губернатор віддавав перевагу вже до- свідченим і перевіреним у роботі особам, а з іншого — керувався корис- ливими міркуваннями задля забезпечення можливості приховати факти використання службового становища в особистих цілях або факти зло- вживань, або факти, пов’язані зі складним становищем у губернії — те, що називають “не виносити сміття з хати” або “не заплямувати честь мундира”. Для більш ґрунтовної характеристики чиновників канцелярії київ- ського губернатора розглянемо службовий шлях окремих представників чиновницьких груп. Посада чиновника з особливих доручень при губернаторі була однією з важливих у кар’єрній ієрархії серед посад губернської адміністрації, що вирізнялась не тільки професійною специфікою, а і особливими вимогами до кандидата. Зазвичай особи, які її обіймали мали ранги: молодші — 9 клас, старші — 7 клас8. Особи, які претендували на зайняття цієї посади згідно з рішенням Державної ради “О чиновниках особых поручений в разных ведомствах” (від 20 листопада 1835 р.), повинні бути дворянами, політично благонадійними, з бездоганною репутацією9. Так, у 1913 р. на посаду молодшого чиновника з особливих доручень при київському цивільному губернаторі призначено спадкового дворянина Московської губернії Анатолія Аристарховича Карпенка10. Його батько, Аристарх Іванович, був чиновником з особливих доручень при генерал-губерна- торові Москви великому князеві Сергію Олександровичу, а також редак- тором неофіційної частини “Московських губернських відомостей”11. Освіту майбутній чиновник з особливих доручень при київському губер- наторі Анатолій Карпенко здобув у Імператорському Московському університеті, брав участь у російсько-японській війні 1904–1905 рр. Службову кар’єру у цивільному відомстві розпочав 6 березня 1910 р. у Московській судовій палаті, а вже 20 серпня 1910 р. призначений стар- шим чиновником з особливих доручень при смоленському цивільному губернаторі М. Суковкіну12. 17 січня згідно з затвердженим проханням, уже київського губернатора М. Суковкіна, А. Карпенка переведено у ——————— 8 Полное собрание законов Российской империи (ПСЗ РИ). Собр. 2-е. Т. 20, отд. 2: Штаты и табели. № 18580. С. 158. 9 ПСЗ РИ). Собр. 2-е. Т. 10, отд. 2. № 8595. С. 1115–1117. 10 Держархів Київської обл. Ф. 1. Оп. 315. Спр. 310. Арк. 16. 11 Жемчужников О. Ольга Николаевна Волкова — создатель русского народного ансамбля “Русская песня” в Одессе. К 75-летию со дня рождения. URL: http://www. history-ryazan.ru/node/14849 12 Держархів Київської обл. Ф. 1. Оп. 315. Спр. 310. Арк. 16. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 64 Київську губернію, але вже на посаду не старшого, а молодшого чи- новника з особливих доручень при губернаторі13, що засвідчує важливість особистісної довіри та взаємин при здійсненні кадрової політики очіль- никами губернії. Серед службовців цієї чиновницької групи були також представники українських козацько-старшинських родів. Одним із таких чиновників у канцелярії київського губернатора був Ілля Ілліч Лизогуб — виходець із козацько-старшинського роду, який бере початок від канів- ського полковника Івана Кіндратовича Лизогуба14. Батько І. Лизогуба — Ілля Андрійович Лизогуб (1846–1906) був відомим юристом, чиновником міністерства юстиції (1872 р.), член Тифліської судової палати (з 1890 р.), дійсний статський радник (з 1906 р.), а дядько — Федір Андрійович Лизогуб — член Ради міністрів, міністр внутрішніх справ Української Держави15. Ілля Ілліч Лизогуб народився 1870 р. Навчався у Новозиб- ківському реальному училищі, після закінчення якого 11 грудня 1891 р. зарахований у штат Смоленського губернського правління, 13 січня 1894 р. — отримав чин колезького реєстратора, 20 січня 1894 р. за власним проханням був переведений у поштово-телеграфні чиновники московського поштамту. 27 липня 1895 р. у зв’язку із погіршенням здоров’я, за власним бажанням звільнений зі служби, 15 лютого 1911 р. знову зарахований на державну службу у канцелярію київського губер- натора16, а з 4 жовтня 1911 р. — переведений на посаду молодшого позаштатного чиновника з особливих доручень17. Окрему категорію чиновників канцелярії київського губернатора складали службовці досить молодого віку, які перебували при міністер- ствах (Міністерство внутрішніх справ, Міністерство юстиції), але відряд- жені для проходження служби у Київську губернію з метою здобуття необхідного досвіду ведення діловодства. Серед таких варто назвати ви- хідця із графського роду Льва Гебгардовича Кейзерлінга, у майбутньому — чиновника Міністерства імператорського двору18. Він був одружений на дочці колишнього прем’єр-міністра Російської імперії Петра Столипіна ——————— 13 Там само. 14 Лазанська Т. І. Лизогуби // Енциклопедія історії України. Т. 6: Ла–Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. К.: Наукова думка. 2009. С. 141–142. 15 Там само. 16 Держархів Київської обл. Ф. 1. Оп. 315. Спр. 411. Арк. 5. 17 Там само. Арк. 9. 18 Мельничук О. Адміністративний апарат та органи місцевого самоврядування на Поділлі у другій половині ХІХ ст. Вінниця: Велес, 2001. С. 143; Энциклопедический словарь / Изд. Ф. Брокгауз и И. Ефрон. СПб., 1895. Т. 14А (28): Карданахи–Керо. С. 892. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 65 Олександрі19. Л. Кейзерлінг народився 29 березня 1886 р. Віросповідання — євангелістсько-лютеранське. Освіту здобув в Імператорському училищі правознавства, після закінчення якого 23 травня 1911 р. був зарахований службовцем Міністерства юстиції, 24 травня 1911 р. затверджений у чині губернського секретаря (12 клас) зі старшинством20. 3 серпня 1911 р. його відрядили у канцелярію київського цивільного губернатора із зарахуван- ням по відомству Міністерства внутрішніх справ, а через рік — 11 грудня 1912 р. — перевели до Санкт-Петербурга у канцелярію Міністерства імператорського двору21. Найбільшу чиновницьку групу у канцелярії київського губернатора становили канцеляристи (від 52%22 (1960 р.) до 61,5%23 (1903 р.) від загального складу), які могли не мати ні вищої освіти, ні досвіду ведення діловодства, але кандидатури яких мав обов’язково погоджувати й за- тверджувати київський губернатор. Зазвичай вони походили з нижчих соціальних станів — селян, міщан, але могли бути дворянами, які мали чиновницький досвід. Так, Павло Павлович Хоменчук, селянин, 1890 р. н., закінчив Трипільське двокласне сільське училище, без чину, згідно з наказом виконуючого обов’язки київського губернатора Б. Кашкарьова № 13 від 19 лютого 1913 р., був зарахований на державну службу кан- целяристом у канцелярію київського губернатора24, а 21 березня 1915 р. після складання екзамену у Вищому Богуславському початковому учи- лищі отримав перший класний чин колезького реєстратора. Варто зазна- чити, що знання П. Хоменчука були посередніми: Закон Божий — “добре” (4), російська мова — “добре” (4), арифметика — “задовільно” (3), геометрія — “задовільно” (3), географія — “задовільно” (3), історія — “добре” (4)25. Інший канцеляристський службовець — Борис Порфирович Навротський — спадковий дворянин. Освіту здобув у Миколаївському кадетському корпусі, після закінчення якого, згідно з резолюцією Бесса- рабського губернського правління від 17 вересня 1899 р., був зарахований у штат аккерманського повітового голови дворянства канцеляристом. 1 лютого 1902 р. Б. Навротський отримав чин колезького реєстратора зі старшинством, а 7 квітня 1905 р. — чин губернського секретаря зі стар- ——————— 19 Струков Д. Столыпин. Москва: Вече, 2012. С. 137. 20 Держархів Київської обл. Ф. 1. Оп. 315. Спр. 309. Арк. 1 зв. 21 Там само. Арк. 8 зв. 22 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Ф. 442. Оп. 34. Спр. 1590 (ч. 4). Арк. 230–233. 23 Там само. Оп. 632. Спр. 154. Арк. 2. 24 Держархів Київської обл. Ф. 1. Оп. 315. Спр. 793. Арк. 8 зв. 25 Там само. Арк. 14. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 66 шинством, 7 жовтня 1908 р. — звільнений за власним проханням про відставку за станом здоров’я, 13 липня 1912 р. — зарахований кан- целяристським службовцем у канцелярію київського губернатора26, 12 липня 1913 р. — Б. Навротського переведено у Санкт-Петербург із зарахуванням у Міністерство внутрішніх справ27. Варто зауважити, що під час призначення на посаду, як вищих чинів, так і канцеляристів, часто відбувалося за покровительства третіх осіб. Показовим є лист жителя м. Васильків Констянтина Аппоневича до київ- ського віце-губерантора Б. Кашкарьова, який описує типову ситуацію, коли, не маючи зовнішньої рекомендації, освідчений громадянин не міг потрапити на чиновницьку службу: “В последних числах июня с. г. [1913] я осмелился побеспокоить ваше превосходительство прошением о предо- ставлении мне места писца в канцелярии киевского губернского прав- ления. За отсутствием вакансии удовлетворение моей просьбы вашим превосходительством было отложено. В поисках труда я исколесил весь Киев, обходя все канцелярии казенных и частных учреждений, стуча везде и везде получая отказы. В следствии этого я и по настоящее время без службы. Считаю лишним затруднять ваше превосходительство пере- числением подробностей своего материального положения, которое за- ставляет меня вновь беспокоить ваше превосходительство просьбой о предоставлении службы, скажу лишь, что я живу без всяких средств. Главной и единственной причиной моих неуспехов является полнейше отсутствие у меня какой-либо протекции. Один, как персть, я обращался в такие учреждения, как, например, казенная палата, где были вакансии, но там я даже не был допущен к гражданину управляющему. Точно так же заканчивались попытки на получение службы. Я бессилен, а лица, к которым я обращался за помощью, неумолимы. На что я должен ре- шиться? Я истомлен морально и нравственно. Все мои мечты разбиты; подавлены желание, воля, терпения… С последней надеждой я обра- щаюсь к вашему превосходительству за помощью, как к человеку, как к отцу, который своим родительским участием осчастливит жизнь неудач- ника-сына. Ваше превосходительство, помогите мне! Предоставьте где- либо хоть какую-нибудь роботу, освободите от поглощающего меня отчаяния! Вы, ваше превосходительство, могущественный. Тысячи се- мейств счастливо живут, благословляя час в который попали под покро- вительство вашего превосходительства, — пусть же будет настоящий момент самым счастливим моментом моей юной жизни. Проситель Аппо- ——————— 26 Там само. Спр. 520. Арк. 4 зв. 27 Там само. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 67 невич”28. Віце-губернатор підтримав К. Аппоневича й дозволив йому пройти перевірку перед зарахуванням у штат губернського правління, але останній так і не був допущений до служби із-за “особистої вигоди” секретаря губернського правління29. Добір службовців канцелярії губернатора, як зазначає Р. Воробей, здійснювався при дотриманні трьох необхідних умов прийняття на ци- вільну службу: походження особи чи її соціальний стан, вік та освіта. Документи подавались безпосередньо губернатору. Але існували деякі обмеження щодо зарахування на службу чиновників з особливих дору- чень при губернаторі: родичі очільника губернії не могли обіймати від- повідні посади у канцелярії. На цивільну службу також мали право всту- пати за своїм походженням: родові дворяни; сини офіцерів і чиновників, які мали особисте звання почесного громадянина; сини священнослу- жителів православного, армяно-григоріанського віросповідання, єван- гельських, лютеранських і реформаторських пасторів; сини купців першої гільдії; сини науковців, художників; сини повітових, приходських і до- машніх учителів; сини канцелярських служителів та лікарів, що претен- дували на отримання класного чину за 20-ти річну вислугу. На цивільну службу приймали осіб, які досягли 16-ти років та закінчили повний курс в університеті чи гімназії, або в іншому середньому чи вищому навчаль- ному закладі, отримавши атестат, а також осіб, які навчалися тільки в нижчих навчальних закладах, або зовсім не навчалися, але мали право на вступ до цивільної служби за походженням, за умов складання поперед- нього іспиту, на якому мали продемонструвати свої уміння читати і пи- сати, граматичні і арифметичні знання. Питання службових призначень, надання відпусток та звільнень чиновників канцелярії перебували у ком- петенції губернатора, який мав діяти згідно з нормами чинного законо- давства30. Крім того київський цивільний губернатор вирішував питання, пов’язані з соціальним захистом, соціальним забезпеченням чиновників, звільнених у зв’язку з реорганізацією різних структурних підрозділів канцелярії губернатора. Як свідчать виявлені нами архівні матеріали, реорганізовуючи свою канцелярію у 1859–1861 рр. київський губернатор П. Гессе виявив турботу про подальше фінансове та матеріальне забез- печення чиновників, посади яких було скорочено. Так, у зв’язку зі склад- ним матеріальним становищем звільненого через скорочення колезького ——————— 28 Там само. Спр. 7. Арк. 1–2. 29 Там само. Арк. 9. 30 Воробей Р. Формування та становлення системи місцевих органів державної влади та управління в Україні у другій половині XIX — на початку XX ст. (на прикладі Чернігівської губернії): дис. ... канд. наук з держ. упр.: 25.00.01. Київ, 2008. С. 59. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 68 секретаря Зайця, який упродовж 27 років займав посаду реєстратора, П. Гессе просив київського військового, подільського та волинського генерал-губернатора І. Васильчикова дозволити видати чиновникові од- норазову допомогу у розмірі річного окладу, який він отримував на займаній посаді — 171 руб.31 Проаналізувавши формулярні списки чиновників київської губерн- ської адміністрації, можемо констатувати факт зменшення кількості чи- новників із військового відомства й збільшення числа чиновників, які зробили свою службу у цивільних відомствах (зокрема Міністерства внутрішніх справ). Серед чиновників київської губернської адміністрації найбільшу групу становили службовці 14–9 класів (колезький реєстратор, губернський секретар, колезький секретар, титулярний радник). Саме з цією категорією службовців постійно взаємодіяло населення й від них залежало впровадження імперської політики у губернії. Причому наяв- ність вищої освіти при призначенні на адміністративно-управлінські посади була необов’язковою — її мали тільки вищі чиновники: губер- натор, віце-губернатор, очільники спеціальних відділень київського гу- бернського відділення. Отже, у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. чиновники ниж- чого рангу київської губернської адміністрації — канцелярії київського губернатора — порівняно з чиновниками попереднього періоду виріз- нялися такими рисами суспільно-професійного портрету: законодавча неврегульованість критеріїв та вимог щодо кандидата на посаду, особиста прихильність очільника краю, особиста вірність чиновника останньому, необов’язковість вищої освіти та службового стажу, але певний профе- сіоналізм та знання діловодства, нівелювання соціального походження, але обмеженість щодо конфесійної та національної приналежності. Поява нових рис (різностановість, знання діловодства, професіоналізм) у порт- реті чиновника нижчого рангу губернської адміністрації засвідчує, що, не дивлячись на її консерватизм та певну рутинність, управлінський апарат Київської губернії видозмінювався разом зі змінами в самій імперії, що стали результатом доби “Великих реформ” 1860–1880-х років та з капі- талістичною модернізацією. REFERENCES 1. Lazanska, T. I. (2009). Lyzohuby. In Entsyklopediia istorii Ukrainy (Vol. 6, pp. 141– 142). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]. ——————— 31 ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 34. Спр. 1590 (ч. 4). Арк. 74. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 69 2. Melnychuk, O. (2001). Administratyvnyy aparat ta orhany mistsevoho samo- vryaduvannya na Podilli u druhiy polovyni XIX st. Vinnytsia: Veles. [in Ukrainian]. 3. Strukov, D. (2012). Stolypin. Moscow: Veche. [in Russian]. 4. Vakilev, T. (2014). Rol i mesto pravitelia kantseliarii gubernatora v sisteme mestnogo upravleniia vtoroi chetverti XIX v. Teoria i praktika obŝestvenogo razvitiâ, 15, 85–88. [in Russian]. 5. Vorobei, R. (2008). Formuvannya ta stanovlennya systemy mistsevykh orhaniv derzhavnoyi vlady ta upravlinnya v Ukrayini u druhiy polovyni XIX — na pochatku XX st. (na prykladi Chernihivsʹkoyi huberniyi) [Formation and formation of the system of local government and administration in Ukraine in the second half of XIX — early XX centuries (on the example of Chernihiv province)] (Candidates thesis). Kyiv. [in Ukrainian]. 6. Zhemchuzhnikov, O. (n. d.). Olga Nikolaevna Volkova — sozdatel russkogo narodnogo ansamblia "Russkaia pesnia" v Odesse. K 75-letiiu so dnia rozhdeniia. Retrieved from: http://www.history-ryazan.ru/node/14849 [in Russian].

Службовий шлях губернського чиновника (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.): на прикладі канцелярії київського губернатора

Репозитарії

Схожі ресурси