Діяльність органів місцевого самоврядування в Чернігівській губернії у другій половині ХІХ ст.

Метою статті є здійснення ретроспективного аналізу процесу формування, розвитку, організації та діяльності органів місцевого самоврядування в містах Чернігівської губернії Російської імперії у др. пол. ХІХ ст. Методологічно робота здійснена з використанням порівняльного та історичного методів дослі...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2022
Автор:	Пилипенко, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2022
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Історія міст і сіл
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187002
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Діяльність органів місцевого самоврядування в Чернігівській губернії у другій половині ХІХ ст. / О. Пилипенко // Сіверянський літопис. — 2022. — № 2. — С. 21-28. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-187002
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1870022022-12-05T01:26:27Z Діяльність органів місцевого самоврядування в Чернігівській губернії у другій половині ХІХ ст. Пилипенко, О. Історія міст і сіл Метою статті є здійснення ретроспективного аналізу процесу формування, розвитку, організації та діяльності органів місцевого самоврядування в містах Чернігівської губернії Російської імперії у др. пол. ХІХ ст. Методологічно робота здійснена з використанням порівняльного та історичного методів дослідження. Науковою новизною дослідження є введення до наукового обігу нових джерел та фактичного матеріалу, які залишилися поза увагою вітчизняних дослідників, що дозволило по-новому підійти до розв’язання поставлених завдань. Актуальність проблеми. В умовах проведення реформи системи місцевого самоврядування доцільно дослідити історичний досвід українського народу в цій сфері. Аналіз документів, нормативно-законодавчої бази, різних концепцій допоможе з’ясувати сутність та призначення самоврядування та самоорганізації населення України. Принципи формування міських самоврядних інституцій, методи та напрями їх діяльності важливі в науково-пізнавальному, практично-прикладному значенні в процесі моделювання сучасної муніципальної галузі. Висновки. Згідно Положень 1864 р. і 1870 р. в губерніях Російської імперії розпочався процес реформування системи місцевого самоврядування в містах. Цей процес охопив і міста Чернігівської губернії, які отримали суттєві повноваження. Нове Положення 1892 р. суттєво звузило повноваження самоврядних інституцій. Останні, перебуваючи під жорстким контролем місцевих адміністрацій, намагалися вирішувати господарсько-культурні проблеми населення. Рівень співпраці органів місцевого самоврядування й місцевих адміністрацій залежав від рішень губернатора. Співпраця міських громадських управлінь та земств дозволяла спільно розвивати медичну та освітню галузі. Проводилася робота з попередження епідеміологічних захворювань. Протягом 60–90-х рр. ХІХ ст. витрати на медичну галузь у містах Чернігівської губернії зросли у два рази, але цих коштів часто не вистачало. Залишковий принцип фінансування освіти не дозволив вирішити всі існуючі освітянські проблеми. Найменш розвиненою ланкою освіти були позашкільні освітні установи. Органи місцевого самоврядування у пореформений період були єдиними інстанціями, здатними вирішити нагальні проблеми на місцях. The purpose of the article is to carry out a retrospective analysis of the process of formation, development, organization and activities of local self-government bodies in the cities of the Chernihiv province of the Russian Empire in the second half of the XIX c. Methodologically, the work is carried out using comparative and historical research methods. The scientific novelty of the study is the introduction to the scientific circulation of new sources and actual material that remained out of the attention of domestic researchers, which allowed a new way to solve the tasks. Relevance of the problem. In the conditions of the reform of the local self-government system, it is expedient to investigate the historical experience of the Ukrainian people in this area. Analysis of documents, normative-legislative framework, various concepts will help to find out the essence and appointment of self-government and self-organization of the Ukrainian population. Principles of formation of urban self-governing institutions, methods and directions of their activities are important in scientific and cognitive, practical and applied sense in the process of modeling a modern municipal industry. Conclusions. According to the provisions of 1864 and 1870 in the provinces of the Russian Empire, the process of reforming the system of local self-government in the cities began. This process also covered the city of Chernihiv province who received significant powers. The new position in 1892 significantly narrowed the powers of self-governing institutions. The latter, being under the rigorous control of local administrations, tried to solve economic and cultural problems of the population. The level of cooperation between local self-government bodies and local administrations depended on the decision of the Governor. Cooperation of urban public departments and zemstvos allowed to jointly develop medical and educational sectors. Work was carried out on the prevention of epidemiological diseases. During the 60th and 90th of the XIX c. The costs of a medical industry in the cities of Chernihiv province grew by two times, but these funds were often not enough. The residual principle of education financing has not allowed to solve all existing educational problems. The least developed link of education were out-of-school educational institutions. Local self-government bodies in the post-reform period were the only instances capable of solving urgent places in places. 2022 Article Діяльність органів місцевого самоврядування в Чернігівській губернії у другій половині ХІХ ст. / О. Пилипенко // Сіверянський літопис. — 2022. — № 2. — С. 21-28. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.7007626 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187002 94 (477) / 19 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія міст і сіл Історія міст і сіл
spellingShingle	Історія міст і сіл Історія міст і сіл Пилипенко, О. Діяльність органів місцевого самоврядування в Чернігівській губернії у другій половині ХІХ ст. Сiверянський літопис
description	Метою статті є здійснення ретроспективного аналізу процесу формування, розвитку, організації та діяльності органів місцевого самоврядування в містах Чернігівської губернії Російської імперії у др. пол. ХІХ ст. Методологічно робота здійснена з використанням порівняльного та історичного методів дослідження. Науковою новизною дослідження є введення до наукового обігу нових джерел та фактичного матеріалу, які залишилися поза увагою вітчизняних дослідників, що дозволило по-новому підійти до розв’язання поставлених завдань. Актуальність проблеми. В умовах проведення реформи системи місцевого самоврядування доцільно дослідити історичний досвід українського народу в цій сфері. Аналіз документів, нормативно-законодавчої бази, різних концепцій допоможе з’ясувати сутність та призначення самоврядування та самоорганізації населення України. Принципи формування міських самоврядних інституцій, методи та напрями їх діяльності важливі в науково-пізнавальному, практично-прикладному значенні в процесі моделювання сучасної муніципальної галузі. Висновки. Згідно Положень 1864 р. і 1870 р. в губерніях Російської імперії розпочався процес реформування системи місцевого самоврядування в містах. Цей процес охопив і міста Чернігівської губернії, які отримали суттєві повноваження. Нове Положення 1892 р. суттєво звузило повноваження самоврядних інституцій. Останні, перебуваючи під жорстким контролем місцевих адміністрацій, намагалися вирішувати господарсько-культурні проблеми населення. Рівень співпраці органів місцевого самоврядування й місцевих адміністрацій залежав від рішень губернатора. Співпраця міських громадських управлінь та земств дозволяла спільно розвивати медичну та освітню галузі. Проводилася робота з попередження епідеміологічних захворювань. Протягом 60–90-х рр. ХІХ ст. витрати на медичну галузь у містах Чернігівської губернії зросли у два рази, але цих коштів часто не вистачало. Залишковий принцип фінансування освіти не дозволив вирішити всі існуючі освітянські проблеми. Найменш розвиненою ланкою освіти були позашкільні освітні установи. Органи місцевого самоврядування у пореформений період були єдиними інстанціями, здатними вирішити нагальні проблеми на місцях.
format	Article
author	Пилипенко, О.
author_facet	Пилипенко, О.
author_sort	Пилипенко, О.
title	Діяльність органів місцевого самоврядування в Чернігівській губернії у другій половині ХІХ ст.
title_short	Діяльність органів місцевого самоврядування в Чернігівській губернії у другій половині ХІХ ст.
title_full	Діяльність органів місцевого самоврядування в Чернігівській губернії у другій половині ХІХ ст.
title_fullStr	Діяльність органів місцевого самоврядування в Чернігівській губернії у другій половині ХІХ ст.
title_full_unstemmed	Діяльність органів місцевого самоврядування в Чернігівській губернії у другій половині ХІХ ст.
title_sort	діяльність органів місцевого самоврядування в чернігівській губернії у другій половині хіх ст.
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2022
topic_facet	Історія міст і сіл
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187002
citation_txt	Діяльність органів місцевого самоврядування в Чернігівській губернії у другій половині ХІХ ст. / О. Пилипенко // Сіверянський літопис. — 2022. — № 2. — С. 21-28. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT pilipenkoo díâlʹnístʹorganívmíscevogosamovrâduvannâvčernígívsʹkíjgubernííudrugíjpoloviníhíhst
first_indexed	2025-07-16T08:21:14Z
last_indexed	2025-07-16T08:21:14Z
_version_	1837790999852613632
fulltext	Siverian chronicle. 2022. № 2 21 УДК 94 (477) / 19 Олександр Пилипенко • ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ. DOI: 10.5281/zenodo.7007626 © О. Пилипенко, 2022. CC BY 4.0 Метою статті є здійснення ретроспективного аналізу процесу формування, розвитку, орга- нізації та діяльності органів місцевого самоврядування в містах Чернігівської губернії Російської імперії у др. пол. ХІХ ст. Методологічно робота здійснена з використанням порівняльного та іс- торичного методів дослідження. Науковою новизною дослідження є введення до наукового обігу нових джерел та фактичного матеріалу, які залишилися поза увагою вітчизняних дослідників, що дозволило по-новому підійти до розв’язання поставлених завдань. Актуальність проблеми. В умо- вах проведення реформи системи місцевого самоврядування доцільно дослідити історичний досвід українського народу в цій сфері. Аналіз документів, нормативно-законодавчої бази, різних концеп- цій допоможе з’ясувати сутність та призначення самоврядування та самоорганізації населення України. Принципи формування міських самоврядних інституцій, методи та напрями їх діяльності важливі в науково-пізнавальному, практично-прикладному значенні в процесі моделювання сучасної муніципальної галузі. Висновки. Згідно Положень 1864 р. і 1870 р. в губерніях Російської імперії роз- почався процес реформування системи місцевого самоврядування в містах. Цей процес охопив і міс- та Чернігівської губернії, які отримали суттєві повноваження. Нове Положення 1892 р. суттєво звузило повноваження самоврядних інституцій. Останні, перебуваючи під жорстким контролем місцевих адміністрацій, намагалися вирішувати господарсько-культурні проблеми населення. Рі- вень співпраці органів місцевого самоврядування й місцевих адміністрацій залежав від рішень гу- бернатора. Співпраця міських громадських управлінь та земств дозволяла спільно розвивати ме- дичну та освітню галузі. Проводилася робота з попередження епідеміологічних захворювань. Про- тягом 60–90-х рр. ХІХ ст. витрати на медичну галузь у містах Чернігівської губернії зросли у два рази, але цих коштів часто не вистачало. Залишковий принцип фінансування освіти не дозволив ви- рішити всі існуючі освітянські проблеми. Найменш розвиненою ланкою освіти були позашкільні освітні установи. Органи місцевого самоврядування у пореформений період були єдиними інстан- ціями, здатними вирішити нагальні проблеми на місцях. Ключові слова: Чернігівська губернія, земства, міські думи, самоврядні інституції, господар- ська, культурно-освітня діяльність. Причини міських реформ другої половини ХІХ ст., проєкти Положень, юридично- правовий статус міських дум і управ стали об’єктом наукового дослідження свідків тих подій та сучасних науковців. Згодом інтерес до обраної тематики лише зростає. Перші на- укові праці з’явилися ще за часів підготовки та реалізації реформ 1870, 1892 рр. О. Ва- сильчиков, М. Грацианський, І. Дитятин, П. Муллов зробили спробу проаналізувати ста- новлення місцевого самоврядування, його призначення, функції та компетенції1. У той же час практична діяльність самоврядних структур ще не стала об’єктом наукових дослід- жень. Реалізація Положення 1892 р. не залишилася поза увагою дослідників М. Бубнова, М. Волкова, С. Василевського, А. Михайловського, А. Новікова, які дали позитивну оцін- ку реформи та обґрунтували необхідність переведення міського самоврядування під суво- рий контроль місцевих адміністрацій2. У Радянський період об’єктивному дослідженню обраної теми заважала ідеологічна заангажованість більшості праць. Як приклад, назвемо окремі студії 1950–1980-х рр. 1 Васильчиков А.И. О самоуправлении. Сравнительый обзор русских и иностранных земских и общественных учреждений. Санкт-Петерург: Тип-фия Пратца, 1869–1871. Т. 1–3; Градовский А. История местного самоуправ- ления в России. Санкт-Петербург: Б.в., 1868; Дитятин И. Устройство и управление городов России. Санкт-Пе- тербург: Тип-фия П.П. Меркурьева, 1875. 237 с.; Муллов П. Историческое обозрение правительственных мер по устройству городского общественного управления. Санкт-Петербург: Б.в., 1864. 196 с. 2 Бубнов М.М. К вопросу о преобразовании нашего городского общественного управления. Киев: Б.в., 1910. 101 с.; Волков Н. Очерк законодательной деятельности в царствовании императора Александра ІІІ 1881–1894 гг. Санкт-Петербург: Б.в., 1910. 372 с.; Василевский С.М. Городское самоуправление и хозяйство. Санкт-Петербург: Тип. А. и И. Гранат, 1909. 96 с.; Михайловский А.Г. Реформа городского самоуправления в России. Москва: Изд-во «Польза», 1908. 112 с.; Новиков А. Записки о городском самоуправлении. Санкт-Петербург: Б.в., 1904. 71 с. Сіверянський літопис. 2022. № 2 22 Ю. Аксьонова, В. Велихова, І. Вологодцева, що розкривали особливості роботи місцевих і губернських комісій із підготовки та реалізації міських реформ, подавали історико-юри- дичний аналіз регулювання взаємовідносин державних установ та органів місцевого само- врядування тощо3. У працях Л. Зирянова, Л. Захарової, В. Нардової досліджуються міські самоврядні інституції із врахуванням соціально-економічної ситуації в Російській імперії другої половини ХІХ ст. На жаль, матеріали Чернігівської губернії згадувалися в них епі- зодично4. У період незалежності України активізувалося вивчення історії формування та прак- тичної діяльності міських громадських управлінь. Помітною стає тенденція, спрямована на переосмислення усталених оцінок місцевого самоврядування. Важливе значення мав вихід праць О. Реєнта, Я. Вірменич, В. Борисенка, Є. Страшко, Ю. Нікітіна та інших укра- їнських авторів5. У монографії Ю. Нікітіна висвітлено низку проблем, таких як: особли- вості реалізації положень 1870, 1892 рр. у Чернігівській губернії, рівень співпраці громад- ських управлінь із місцевими адміністраціями, поліцією та земствами, специфіка складу виборців і гласних, джерела формування міських бюджетів, досягнення й причини невдач самоврядних інституцій при розбудові комунального господарства, благоустрою міст, протипожежної охорони, медичної та освітньої галузей. Проте окремі аспекти не мають належного висвітлення у вітчизняній історіографі, що потребує їх подальшої розробки. На початку 1862 р. російська влада розпочала реформування міського самоврядуван- ня. Міністерство внутрішніх справ звернулося з клопотанням до Державної Ради про не- обхідність проведення загальної реформи міського управління. 20 березня 1862 р. надій- шов наказ приступити до покращення громадського управління в усіх містах Російської імперії. 26 квітня 1862 р. Міністерство направило губернаторам циркуляр про створення в губернських містах «особливих комісій». Усі комісії виступили за всестановий характер міського громадського управління, надання самоврядним інституціям більшої самостій- ності та ліквідацію надмірного адміністративного контролю. Було розроблено низку законопроєктів, але уряд їх усі відхиляв. Зрештою, компроміс було знайдено і 16 червня 1870 р. проєкт Міського положення був підписаний імперато- ром Олександром ІІ. Міська реформа замінила існуючі органи місцевого самоуправління новими, що базувалися на буржуазному принципі майнового цензу. На відміну від земств, дія Положення поширювалася на всю територію імперії. До компетенції міського само- врядування було віднесено вирішення місцевих культурно-господарських справ та утри- мання державних установ. Відсутність примусової влади в органів громадського управ- ління знижувала ефективність їхньої діяльності й робила залежними від поліції та місце- вих адміністрацій. А нечітке визначення в Положенні прав та обов’язків органів самовря- дування дозволяло місцевим адміністраціям втручатися в діяльність останніх. Але навіть маючи недосконалий характер, Положення 1870 р. вивело українські міс- та з застою й сприяло їхньому подальшому розвитку. У цей час набуває популярності дер- жавницька теорія самоврядування. Відповідно до цього розроблялося нове Міське поло- ження 1892 р. Воно суттєво змінило характер міського громадського управління та місце- вих адміністрацій. Міське самоврядування перетворювалося фактично на державне. Ско- рочувалося коло виборців та кількість гласних. Відбулися зміни в статусі міської управи. Частина повітових міст позбавлялася права реалізації громадського управління, що мало негативні наслідки для соціально-економічного розвитку таких населених пунктів. Міське положення 1870 р. запроваджувалося в Чернігівській губернії поступово: у 1871 р. – у Чернігові, у 1872 р. – у Ніжині та Стародубі, у 1873 р. – у Борзні, Конотопі, Кролевці, Новгород-Сіверському, Сосниці, у 1874 р. – у Городні, Козельці, Коропі, у 1895 р. – в Острі. Остаточне рішення щодо запровадження нового Положення в місті ухвалював міністр внутрішніх справ (ст. 2 Указу Правлячого Сенату від 16 червня 3 Аксенов Ю. Буржуазные реформы 60–70-х гг. ХІХ ст. Преподавание истории в школе. 1954. № 5. С. 3–15; Ве- лихов В.А. Основа городского хозяйства: Общее учение о городе, его управлении, финансах и методах. Москва– Ленинград: Б.и., 1928. 112 с.; Вологодцев И.К. Особенности развития городов Украины. Харьков: Б.и., 1930. Вып. 2. С. 26–48. 4 Зырянов П. Социальная структура местного управления капиталистической России. 1861–1914 гг. Историчес- кие записки. Москва, 1982. Т. 10. 343 с; Захарова Л. Самодержавие, бюрократия и реформы 60-х гг. ХІХ в. Воп- росы истории. 1989. № 10. С. 3–24; Нардова В. Городское самоуправление в России в 60-х – начале 90-х гг. ХІХ в. Ленинград: Наука, 1984. 257 с. 5 Реєнт О.П. Україна в імперську добу (ХІХ – поч. ХХ ст.). Київ: Інститут історії НАН України, 2003. 340 с.; Вір- менич Я.В. Теоретико-методологічні проблеми історичної урбаністики. Київ: Інститут історії НАНУ, 2003. 516 с.; Борисенко В.Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60–90-х рр. ХІХ ст. Моногра- фія. Київ: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2011. 161 с.; Страшко Є. До історії Ніжинських муніципальних ор- ганів самоврядування (др. пол. ХІХ ст.). Ніжинська старовина. Ніжин: НДУ, 2007. Вип. 3 (6). С. 60–64; Нікі- тін Ю.О. Пореформенні міста Полтавської, Харківської та Чернігівської губерній у др. пол. ХІХ ст.: історичний аспект самоврядування. Монографія. Вінниця: Нілан-ЛТД, 2014. 250 с. Siverian chronicle. 2022. № 2 23 1870 р.). Відповідно до вимог Положення, виборче право отримала незначна кількість на- селення міст Чернігівської губернії (приблизно 1/10 частина усього населення). Цікаво простежити порядок формування міських бюджетів. Ст. 143 Закону забороня- ла міській владі встановлювати завищені ставки податків і за цим повинен був слідкувати губернатор. Прибутки всіх міст поділялися на постійні та випадкові. Вони формувалися: із надходжень від міського нерухомого майна та капіталів, із платежів на користь міста, кошти при вилученні земель, позик у держскарбниці тощо. Із 1872 р. міста отримали пра- во не лише оподатковувати нерухоме майно, але й визначати розмір податку й термін йо- го сплати (ст. 55, 128). Міське Положення 1870 р. передбачило обов’язкові витрати (ст. 140). До них нале- жали: утримання органів міського управління; утримання суспільних будівель і пам’ятни- ків; виплати міських позик; утримання вулиць, каналів, освітлення; фінансування учбо- вих, благодійних закладів; кошти на військовий постій; опалення та освітлення вулиць; утримання поліції та пожежної команди. Обсяг податку обмежувався 1% цінності майна або прибутковості. У 1871 р. органи місцевого самоврядування Чернігівської області на такі статті витратили 5588 крб., а у 1892 р. вже 56812 крб., тобто витрати зросли у 8 ра- зів. Найбільші обсяги платежів здійснювали міста Чернігів, Ніжин, Новозибків, Глухів, Стародуб. На утримання Губернського в земських та міських справах присутствія тільки за перший рік виплачено 1421 крб.6 Витрати на поліцію також постійно зростали. У 1870 р. видатки на цю статтю на Чернігівщині складали 4546 крб., у 1871 р. – 4546 крб., у 1872 р. – 6748 крб. зібраних від усіх доходів міст7. Передбачені були й інші витрати: опла- та квартирних, ремонт одягу, освітлення та опалення в’язниць тощо. Забезпечення різно- манітних потреб поліції вело до збільшення податків, запровадження нових, що погіршу- вало життєвий рівень міських мешканців. Значні кошти виділялися на утримання війська. Чинне законодавство передбачало розміщення військових частин у населених пунктах, надання фуражу для коней, забезпе- чення їх їдальнями, складами, лазнями тощо. Так, Чернігівська дума лише за період 1882– 1889 рр. витратила на військовий постій 89240 крб. Під час чисельних воєн, які вела Ро- сійська імперія, самоврядні інституції також допомагали армії. Наприклад, у 1879 р. влада Чернігова надала 500 крб. на лікування поранених військових під час російсько-турецької війни 1877–1878 рр.8 Міські думи та управи опікувалися також протипожежною безпекою. Вони комплек- тували пожежні команди, оплачували побудову та оренду приміщень, лікування. На Чер- нігівщині у 1870 р. на цю статтю міста витрачали 16072 крб., у 1880 р. – 31988 крб., у 1893 р. – 36 546 крб.9 Це привело до зменшення кількості пожеж у губернії. Для підви- щення ефективності пожежних команд не лише закуповували спорядження та збільшува- ли їхню чисельність, але й запрошували фахівців цієї справи. Наприклад, у 1787 р. міська влада Чернігова запросила помічника київського брандмейстера М. Іохвея очолити черні- гівську команду, він мав пристойний оклад – 400 крб. на рік10. Найкращими вважалися пожежні депо Чернігова, Ніжина, Глухова. Число пожежників при цьому збільшилась з 127 чол. до 180 чол.11 Для підвищення пожежної безпеки здійснювалося впорядкування забудови. Чинне законодавство передбачало, що думи, управи та поліція повинні були наглядати за будів- ництвом. У разі порушення «Будівельного статуту» управи й поліція складали протоколи про порушення та пропозиції щодо їх виправлення. У разі невиконання рішення справу розглядав мировий суддя. Але переважна більшість міст не мала генеральних планів забу- дови. Архітекторів катастрофічно не вистачало. Усе це призводило до хаотичної забудови міст. Така практика будівництва ускладнювала під’їзди до будинків і роботу пожежників. Міська влада стежила за тим, щоб при спорудженні нових дерев’яних будинків відстань між ними була не менше 10 сажень, а кам’яних будинків не менше 5 сажень. Від власни- ків споруд вимагали замінити дерев’яні димові труби на цегляні, тримати біля будинків діжки з водою, драбини, а солом’яні дахи обмазувати глиною. У центральних частинах міст дозволялося будувати лише кам’яні споруди12. 6 Центральний державний історичний архів України (далі – ЦДІА України). Ф. 442. Оп. 651. Спр. 2. Арк. 32. 7 Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО). Ф. 127. Оп. 1. Спр. 955. Арк. 6. 8 ДАЧО. Ф. 206. Оп. 1. Спр. 23. Арк. 1. 9 Обзор Черниговской губернии за 1880 г. Чернигов: Тип-фия Губернского земства, 1881. С. 30; Обзор Чернигов- ской губернии за 1893 г. Чернигов: Тип-фия Губернского земства, 1894. С. 42. 10 Свод постановлений Черниговской городской думы от 1871–1883 гг. Чернигов: Тип-фия Губернского земства, 1885. С. 333. 11 ДАЧО. Ф. 127. Оп. 187 а. Спр. 494. Арк. 370–372. 12 ДАЧО. Ф. 127. Оп. 266. Спр. 88. Арк. 1. Сіверянський літопис. 2022. № 2 24 Представники пожежних структур проводили перевірки. Деякі пожежні команди ма- ли загони сажотрусів, що проводили профілактичний огляд та чистку димарів. Спільними зусиллями проводили лекції та бесіди, присвячені проблемам протипожежної безпеки. Та- кож поширювалися серед мешканців міст брошури з цієї тематики. Хоч і зрідка, але про- водились заходи для попередження пожеж та запровадження в життя постанов і правил протипожежної безпеки. За рекомендацією Міністерства внутрішніх справ, у 1862 р. поча- ли створюватись добровільні пожежні товариства. Члени цих товариств звільнялися від служби в армії та отримували пільги під час виконання міських повинностей. У 80-х рр. ХІХ ст. добровільні пожежні товариства були зареєстровані у Чернігові, Городні, Глухові, Козельці, Суражі13. Однак лише в сер. 1890-х рр. добровільні пожежні товариства отримали офіційний статус, а їх структуру та повноваження закріпили «Нор- мальний статут міських пожежних товариств» 1896 р. та циркуляри Господарського Де- партаменту від 1 лютого та 18 липня 1897 р. Згідно з цими документами, на добровільні пожежні товариства покладалося завдання організації гасіння пожеж у містах. Створюва- лися спеціальні дружини або відділення. Увесь інвентар зберігався в пожежних депо, де цілодобово перебували чергові, які у разі пожежі викликали всіх членів команди. Пози- тивним моментом у діяльності добровільних пожежних товариств є те, що вони добре знали специфіку місцевості, міст і селищ та з роками накопичували великий досвід. Але цих заходів виявилося явно недостатньо. Законодавство доводило міста до того, що вони змушені були здійснювати обов’яз- кові загальнодержавні витрати, а на всі інші статті уже не було коштів. Зміни в соціально- економічному житті міст ставили перед новоствореними муніципальними структурами складні завдання щодо задоволення запитів населення. Міські реформи 1870 р., 1892 р. покладали на органи місцевого самоврядування завдання благоустрою населених пунктів. Це завдання потрібно було вирішувати з урахуванням досягнень країн Західної Європи. Визначаючи пріоритети розвитку комунальної галузі, виборні інституції враховували співвідношення трьох вагомих чинників: життєву необхідність для населення, доцільність з огляду на рівень соціально-економічного розвитку міст, фінансові можливості місцевого бюджету14. Про це свідчать постанови дум Чернігівської губернії. Наприклад, у 1880 р. 7 дум прийняли обов’язкові постанови, які стосувалися утримання у чистоті вулиць і прийняття протипожежних заходів. Але часто ці рішення мали декларативний характер і не реалізувалися на практиці. Губернське місто Чернігів до 1870 р. не мало кам’яних мос- тових. Лише у 1876 р. було укладено проєкт вимощування вулиць, а у 1878 р. спеціальна комісія розробила план брукування, склала кошторис робіт і визначила місця для вимощу- вання15. Після проведення конкурсу і визначення постачальника каменю, у 1879 р. дума заку- пила 234 куб. саж. каміння (по 80 крб. за куб). Цього року було упорядковано централь- ний район міста: Базарна площа, Богоявленська та Богуславська вулиці. Муніципальна влада витратила на це 29459 крб. За 1898–1900 р. видатки на облаштування доріг склали 42135 крб. Усього було забруковано 7 верст доріг та вуличних мостових16. До 1880 р. вда- лося вирішити питання з будівництвом водогону й постачанням питної води. Загальна су- ма витрат на будівництво системи водопостачання в Чернігові за період 1892–1899 рр. склала 60400 крб. Скрутне фінансове становище місцевої влади змушувало отримувати позики від держави17. Опікувалися органи місцевого самоврядування Чернігівської губер- нії й організацією торгівлі в містах. Положення 1870 р. поклало на громадські управління розбудову медичної галузі. На території Чернігівщини функціонували земські лікарні, які потрапляли до компетенції муніципальних структур. Органи міського самоврядування погоджувалися залишити лі- карні земствам, а міста орендували в них ліжко-місця для лікування городян (в середньо- му 25 коп. на день). Така співпраця дозволяла економити кошти містам. У першу чергу медичне обслуговування отримували пожежники, військовослужбовці та незаможні горо- дяни. Часті епідемії поставили на порядок денний питання вакцинації та медичного обсте- ження населення. У містах Чернігові, Ніжині та Стародубі були відкриті муніципальні лі- карні. У 1876 р. міські депутати Чернігова профінансували відкриття закладу для надання 13 Шереметьев А.Д. Краткий обзор статистических пожарных команд Российской империи. Санкт-Петербург: Б.и., 1892. С. 21–177. 14 Шара Л. Роль виборних інституцій у процесі організації пожежної охорони у містах Чернігівської губернії (ос- тання третина ХІХ ст.). Сіверянський літопис. 2005. № 1. С. 81–86. 15 Свод постановлений Черниговской городской думы от 1871–1883 гг. Чернигов: Тип-фия Губернского земства, 1885. С. 514. 16 ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1. Спр. 14460. Арк. 390. 17 Верзилов А. Краткий очерк истории Черниговского городского водопровода. Чернигов: Тип-фия Губернского земства, 1899. С. 12. Siverian chronicle. 2022. № 2 25 мешканцям діагностично-консультативних послуг. Місто виділило для цього чотирьох- кімнатний будинок, прийом хворих здійснювали щоденно лікар та фельдшер, а також за- безпечило усіма необхідними ліками. У 1878 р. медичну допомогу у закладі отримали 2252 людей, у 1879 р. – 3800, у 1880 р. – 4413, у 1889 р. – 4600, у 1890 р. – 592218. Але вказані заходи не дозволили зупинити ширення епідемій. Так, у 1872–1873 рр. в Чернігові була епідемія холери, у 1893 р. – чуми, у 1887–1888 рр. – епідемія дифтерії та дизентерії, у 1897 рр. – епідемія черевного тифу19. Брак коштів у повітових містах Черні- гівської губернії призводив до виникнення заборгованості перед земськими лікарнями та відмови від оренди ліжок. Дорого обходилось й утримання лікарів, тому залучали ротних фельдшерів. У таких непростих умовах у 1893 р. в Чернігові було відкрито відділення Російсько- го товариства Червоного хреста й створено общину Сестер милосердя Св. Феодосія Углицького. Ці товариства почали підготовку молодшого персоналу для військових шпи- талів та благодійних установ. При общині було відкрито лікарню на честь Олександра ІІІ на 30 ліжок, але лікування в ній було платним. Усі охочі громадяни могли пройти тут курс лікування. Опікувались органи місцевого самоврядування й розвитком освіти. Міське положен- ня та Положення про початкові училища 1874 р. перевели справу організації освіти до компетенції муніципальних структур. Діючі школи та училища переходили на місцеве фі- нансування. При бажанні вони мали право відкривати нові навчальні заклади, розвивати матеріальну базу вже існуючих, контролювати витрати освітніх установ, регулювати кад- рову політику тощо. До завдань громадських управлінь в освітній галузі належали: будів- ництво нових і реконструкція старих навчальних закладів, поліпшення їх матеріально-тех- нічної бази, підбір педагогічних кадрів. Контроль щодо дотримання державних вимог до освіти здійснювали чиновники Київського навчального округу. У містах та містечках Чер- нігівської губернії функціонували міські та повітові училища, земські школи, школи гра- моти, церковно-парафіяльні школи, які належали до початкової ланки освіти. Міністер- ські однокласні й двокласні «зразкові» школи в Російській імперії відкривалися у винят- кових випадках, бо призначалися переважно для селянських дітей20. Місцеві органи брали участь у дольовому фінансуванні земських навчальних закладів. Так, у 1890 р. у містах і посадах Чернігівської губернії діяло 8 земських однокласних шкіл. Більше половини кош- тів на їхнє утримання виділяли самоврядні інституції (4483 крб.). Поступове зростання кількості початкових навчальних закладів робило освіту більш доступною для пересічних мешканців міст. Так, у 1881 р. серед 102 учнів Чернігівського училища 53% були вихідцями з міщанських сімей, 19% – солдатських, 18% – селянських, 4% – козацьких. І лише 7% представляли привілейоване дворянство й священнослужите- лів. Схожою була ситуація в трьох початкових школах у Чернігові та інших містах. «Положення про організацію міських багатокласних училищ» 1872 р. дозволяло міським громадським управлінням відкривати початкові навчальні заклади вищого типу. Навчання в них тривало шість років і учні мали можливість краще засвоїти навчальний матеріал. Ці школи надавали можливість випускникам вступати до нижчих професійних навчальних закладів та на спеціальні курси (бухгалтерські, торговельні тощо). Також у гу- бернії працювало 5 недільних шкіл. У 1879–1886 рр. учбові заклади такого типу були від- криті у 4 містах: Конотопі, Новгород-Сіверському, Коропі та Середина-Буді, на утриман- ня було виділено 2163 крб.21 У 1893 р. завдяки ініціативі генерал-майора О. Грижмайла в Ніжині було відкрито недільну школу для чоловіків. Влада міста виділяла лише 60 крб. на рік, а всі інші витрати брав на себе меценат. Школа мала власну бібліотеку – 521 книгу– і повний штат вчителів. Матеріально-технічне забезпечення ніжинської школи та рівень викладання були високо оцінені інспекторами і її постійно наводили як приклад для інших навчальних закладів22. У 1894 р. почала працювати жіноча недільна школа в Чернігові. Не маючи власного при- міщення, заняття розпочали в чоловічому парафіяльному училищі, а згодом у Воскресен- ській церковно-приходській школі. Гострою залишалася проблема кадрів, недофінансу- вання. Остання недільна школа була відкрита у 1897 р. у Стародубі. Громадське управлін- 18 Улезко Н. Отчет Черниговской городской лечебницы за 1890 г. Чернигов: Тип-фия Губернского земства, 1892. С. 1–2. 19 Нікітін Ю.О. Пореформенні міста Полтавської, Харківської та Чернігівської губерній у др. пол. ХІХ ст.: істо- ричний аспект самоврядування. Монографія. Вінниця: Нілан-ЛТД, 2014. С. 192. 20 Борисенко В.Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту в Україні 60–90-х рр. ХІХ ст. Київ: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2011. С. 28. 21 Черниговские губернские ведомости. 1890. № 77. С. 4. 22 Миловидов Л. Недільні школи на Чернігівщині у 1860 р. Чернігів і Північне Лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріали / За ред. М. Грушевського. Київ: Б.в., 1928. С. 432. Сіверянський літопис. 2022. № 2 26 ня міста взяло на себе вирішення всіх господарсько-фінансових проблем: опалення, освіт- лення, дотримання санітарних норм, підбір викладачів23. Часто недільні школи були під- порядковані єпархіальним училищним радам, що вказує на розташування цих закладів на базі приходських училищ та спосіб підбору педагогічних кадрів, підручників та навчаль- них програм. У процесі проведення економічних реформ актуальним стало питання розвитку про- фесійної освіти. У 1888 р. міністр фінансів І. Вишнеградський підготував «Основні поло- ження промислових училищ». Передбачалося відкриття професійних закладів двох типів. До першого належали нижні технічні училища, які готували майстрів для промислових підприємств. До другого – середні технічні училища, які готували помічників інженерів. Ремісничі училища були відкриті в Чернігові, Ніжині, Суражі та Клинцях. Ніжинський меценат А. Кушакевич виділив для цього 77953 крб., міська дума виділила 2 дес. землі під забудову і з вересня 1895 р. розпочалися заняття. Щорічно на утримання училища виділя- лося 23990 крб. (дума виділяла 1000 крб., 6990 крб. – дотації держави й земства), 12000 крб. – плата за навчання)24. Доступність професійної освіти сприяла постійному зростанню чисельності учнів: із 30 чол. у 1888 р. до 275 чол. у 1900 р. Для створення реального училища в Чернігові довелося збирати кошти протягом багатьох років. Фінансову допомогу Чернігівській думі надали: повітове земство – 2400 крб., земства Борзни та Остра – по 300 крб., саме місто – 14000 крб., громадський банк – 11000 крб., міська дума – 3000 крб. Інше реальне училище діяло у Новозибкові, що стало результатом зусиль громадського управління та земства, які виділили 29000 крб. На дольовій основі училище діяло й у майбутньому25. Гуманітарна освіта в Російській імперії була представлена чоловічими й жіночими гімназіями та прогімназіями. Відповідно до «Положення про гімназії і прогімназії» 1870 р. усі гімназії отримали статус класичних. Діяльність середніх навчальних закладів для дівчат регламентувало «Положення про жіночі гімназії і прогімназії» 1870 р. Повний курс навчання тривав 7 років і передбачав обов’язкові й необов’язкові гуманітарні та при- родничі дисципліни. Не зважаючи на складність процедури відкриття, у містах Чернігів- ської губернії існувало 6 чоловічих гімназій і прогімназій (Чернігів, Ніжин, Глухів, Новго- род-Сіверський, Стародуб, Сураж) та 8 жіночих (Чернігів, Ніжин, Глухів, Новгород- Сіверський, Новозибків, Конотоп, Кролевець, Сосниця). Останні утримувалися повністю за рахунок місцевих органів самоврядування. Муніципалітети виділяли на потреби зазна- чених закладів у середньому 9700 крб. на рік (Чернігівській гімназії – 4000 крб., Глухів- ській – 3500 крб., Стародубській – 5000 крб., Суразькій – 800 крб.26). На початок 1890 р. на утримання жіночих гімназій та прогімназій міські думи виділили: гімназіям – 3400 крб., прогімназіям – 8000 крб. А земства – відповідно 5525 та 6930 крб. Частину коштів виділяла держава. Але переважну більшість коштів виділяли земства. Наприклад, у 1900 р. вони витра- тили 6675 крб., тоді як міста – 4800 крб.27 Проводилася також активна робота по організа- ції бібліотек, музеїв, театральних та музичних установ. Так, за ініціативи чернігівської ін- телігенції у місті 1877 р. було відкрито губернську бібліотеку. Представники місцевої гро- мади сформували й більшу частину книжкового фонду (більше 5000 книг)28. Окрім цієї бібліотеки в місті діяли бібліотеки при навчальних закладах і приватні. У Чернігові було три музеї: музей старовини В. Тарновського, Єпархіальне сховище старожитностей та історико-археологічний музей Чернігівської губернської комісії. Музей В. Тарновського мав значну кількість речей, пов’язаних із Т.Г. Шевченком (офорти, малюнки, особисті ре- чі), а також різноманітні предмети козацької доби: зброя, побутові речі, булави, бунчуки тощо29. Відомий був музей при Ніжинському історико-філологічному інституті князя О. Безбородька. Із 1837 р. там зберігалося 66 монет і медалей, багато рідкісних книг, на- писаних різними мовами30. 23 Памятная книжка Киевского учебного округа за 1900 г. Чернигов: Тип-фия Губернского управления, 1901. Ч. ІV. Черниговская губерния. С. 23. 24 С 1895–1896 – І годовой отчет по Нежинскому ремесленному училищу им. А. Кушакевича. Нежин: Типо-Ли- тография Венгера, 1896. С. 3, 11. 25 Журнал заседаний Черниговского губернского земского собрания за 1879 г. Чернигов: Тип-фия Губернского земства, 1880. С. 390. 26 ДАЧО. Ф. 127. Оп. 10. Спр. 450. Арк. 5. 27 Там само. Арк. 161. 28 Чернігівщина. Енциклопедичний довідник / За ред. А.В. Кудрицького. Київ: Вид-во «Українська Радянська Енциклопедія ім. М.П. Бажана», 1990. С. 866. 29 Церковные ведомости. 1891. № 50. С. 2. 30 Козловский И.П. Отчет о состоянии коллекции Института князя Безбородько к 1 января 1918 г. Известия Ис- торико-филологического института князя Безбородько в Нежине. Нежин: Б.и., 1918. Т. 32. С. 26–27. Siverian chronicle. 2022. № 2 27 Отже, у др. пол. ХІХ ст. розпочався процес створення самоврядних інституцій у міс- тах Чернігівської губернії. Фінансовою основою діяльності громадських управлінь були місцеві бюджети, які формувалися за рахунок постійних і випадкових джерел. Обсяги надходжень залежали від стану економічного розвитку як кожного міста, так і економіч- ної ситуації в державі. Основу міських бюджетів становили платежі від оподаткування не- рухомого майна, державних та громадських установ, від продажу торговельних та про- мислових свідоцтв. Протягом другої половини ХІХ ст. у містах Чернігівської губернії спостерігалася стійка тенденція до зростання обсягів надходжень від цих статей. Нове По- ложення 1892 р. суттєво звузило повноваження самоврядних інституцій. Останні, перебу- ваючи під жорстким контролем місцевих адміністрацій, намагалися вирішувати господар- сько-культурні проблеми населення. Рівень співпраці органів місцевого самоврядування й місцевих адміністрацій залежав від рішень губернатора. Співпраця міських громадських управлінь та земств дозволяла спільно розвивати медичну та освітню галузі. Проводилася робота з попередження епідеміологічних захворювань. Протягом 60–90-х рр. ХІХ ст. ви- трати на медичну галузь у містах Чернігівської губернії зросли вдвічі, але цих коштів час- то не вистачало. Залишковий принцип фінансування освіти не дозволив вирішити всі іс- нуючі освітянські проблеми. Найменш розвиненою ланкою освіти були позашкільні освіт- ні установи. Органи місцевого самоврядування в пореформений період були єдиними інс- танціями, здатними вирішити нагальні проблеми на місцях. References Borysenko, V.J. (2011). Borotba demokratychnyh syl za narodnu osvitu v Ukraini 60–90-x rr. XIX st. [The struggle of democratic forces for public education in Ukraine in the 60–90th of the XIX c.]. Kyiv, Ukraine. Nikitin, Yu.O. (2014). Poreformenni mista Poltavskoyi, Harkivskoyi ta Chernigivskoyi gubernij u drugij polovyni XIX st.: istorychnyj aspekt samovriaduvannya. Monografiya [The reformed cities of Polta- va, Kharkiv and Chernihiv provinces in the second half of the XIX c.: historical aspect of self-government. Monograph]. P. 192. Vinnica. Reyent, O.P. (2003). Ukraina v impersku dobu (XIX – pochatok XX st.) [Ukraine in the imperial era (Ukraine XIX – the early XX c.)]. 340 p. Kyiv, Ukraine. Shara, L. (2005). Rol vybornyx instytucij u procesi organizaciyi pozhezhnoyi oxorony u mistax Cher- nigivskoyi guberniyi (ostannya tretyna XIX st.) [The role of elected institutions in the process of organi- zing fire protection in the cities of Chernihiv province (the last third of the XIX c.)]. Siveryanskyj litopys – Siverian chronicle. Is. 1. P. 81–86. Virmenych, Ya.V. (2003). Teoretyko-metodologichni problemy istorychnoi urbanistiky [Theoretical and methodological problems of historical urbanism]. 516 p. Kyiv, Ukraine. Пилипенко Олександр Євгенійович – доктор історичних наук, професор кафедри гуманітарних дисциплін Національного університету харчових технологій (вул. Володи- мирська, 68, м. Київ, Україна, 01001). Pylypenko Oleksandr – Doctor of Historical science, Professor of Human study depart- ment National university of food technologies (68 Volodimirska Str., Kyiv, Ukraine, 01001). E-mail: pylypenko08@ukr.net ACTIVITIES OF LOCAL MUNICIPAL AUTHORITIES OF SELF-GOVERNMENT IN CHERNIGIV GUBERNY IN SECOND HALF OF XIX CENTURY. The purpose of the article is to carry out a retrospective analysis of the process of formation, deve- lopment, organization and activities of local self-government bodies in the cities of the Chernihiv province of the Russian Empire in the second half of the XIX c. Methodologically, the work is carried out using com- parative and historical research methods. The scientific novelty of the study is the introduction to the scientific circulation of new sources and actual material that remained out of the attention of domestic re- searchers, which allowed a new way to solve the tasks. Relevance of the problem. In the conditions of the reform of the local self-government system, it is expedient to investigate the historical experience of the Ukrainian people in this area. Analysis of documents, normative-legislative framework, various concepts will help to find out the essence and appointment of self-government and self-organization of the Ukrainian population. Principles of formation of urban self-governing institutions, methods and directions of their activities are important in scientific and cognitive, practical and applied sense in the process of modeling a modern municipal industry. Conclusions. According to the provisions of 1864 and 1870 in the provinces of the Russian Empire, the process of reforming the system of local self-government in the cities began. This process also covered the city of Chernihiv province who received significant powers. The new position in 1892 significantly narrowed the powers of self-governing institutions. The latter, being under the rigorous control of local administrations, tried to solve economic and cultural problems of the population. The level of cooperation between local self-government bodies and local administrations depended on the decision of the Governor. Cooperation of urban public departments and zemstvos allowed to jointly develop medical and educational sectors. Work was carried out on the prevention of epidemiological diseases. During the Сіверянський літопис. 2022. № 2 28 60th and 90th of the XIX c. The costs of a medical industry in the cities of Chernihiv province grew by two times, but these funds were often not enough. The residual principle of education financing has not allowed to solve all existing educational problems. The least developed link of education were out-of-school educa- tional institutions. Local self-government bodies in the post-reform period were the only instances capable of solving urgent places in places. Key words: Chernihiv guberny, province, zemstvo, city duma, self-governing institutions, economic, cultural and educational activities. Дата подання: 4 грудня 2021 р. Дата затвердження до друку: 20 грудня 2021 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Пилипенко, О. Діяльність органів місцевого самоврядування в Чернігівській губернії у другій половині ХІХ ст. Сіверянський літопис. 2022. № 2. С. 21–28. DOI: 10.5281/zenodo.7007626. Цитування за стандартом APA Pylypenko, О. Diialnist orhaniv mistsevoho samovriaduvannia v Chernihivskii hubernii u druhii po- lovyni ХІХ st. [Activities of local self-government bodies in the Chernihiv province in the second half of the 19th century]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 2022, 2, P. 21–28. DOI: 10.5281/zeno- do.7007626.

Діяльність органів місцевого самоврядування в Чернігівській губернії у другій половині ХІХ ст.

Репозитарії

Схожі ресурси