Культ Олександра Невського на теренах Гетьманської держави як ідеологічний маркер російської експансії у 1710–1720-х рр.
Метою статті є аналіз відображення процесу російської експансії стосовно Гетьманської України протягом 1710–1720-х рр. крізь призму становлення культу святого князя Олександра Невського (Олександра Ярославича). Наукова новизна полягає в тому, що дослідження окреслених подій є актуальною потребою дл...
Збережено в:
| Дата: | 2022 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2022
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187009 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Культ Олександра Невського на теренах Гетьманської держави як ідеологічний маркер російської експансії у 1710–1720-х рр. / Г. Філіпова // Сіверянський літопис. — 2022. — № 2. — С. 66-75. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-187009 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1870092022-12-05T01:26:16Z Культ Олександра Невського на теренах Гетьманської держави як ідеологічний маркер російської експансії у 1710–1720-х рр. Філіпова, Г. Розвідки Метою статті є аналіз відображення процесу російської експансії стосовно Гетьманської України протягом 1710–1720-х рр. крізь призму становлення культу святого князя Олександра Невського (Олександра Ярославича). Наукова новизна полягає в тому, що дослідження окреслених подій є актуальною потребою для сучасної української історичної науки, адже подібність (в тому числі й генетична) деяких процесів, що мали місце на початку XVIII ст., до тих, що відбуваються зараз, відкриває шляхи до більш ефективного спротиву російській інформаційній експансії. Розуміння витоків імперської пропаганди, основні положення якої сформувалися в часи правління Петра І, дає змогу більш вдумливо поглянути на українсько-російське протистояння не лише у військовій та економічній, а й в ідеологічній сфері. Основним результатом дослідження є встановлення взаємозв’язку між витоками офіційного вшанування Олександра Невського та агресивним зовнішньополітичним курсом Московського царства на шляху його перетворення на Російську імперію протягом першого двадцятиліття XVIII ст., а також відображення цього процесу в реаліях Гетьманщини. Тож у статті проведено аналітичний розгляд основних аспектів реалізації культу Олександра Невського в культурному, релігійному, політичному житті Росії часів правління Петра І та становлення імперського самодержавства. Виводиться пряма залежність між поширенням вшанування зазначеного святого та виникненням відповідних храмових посвят на Стародубщині з адміністративною та господарською діяльністю на землях північної Гетьманщини князя О. Меншикова, чиїм святим покровителем був Олександр Невський. Summary. The purpose of the research is to analyze the mapping of the process of Russian expansion in Hetman Ukraine in 1710–1720s in the formation of the cult of the holy Prince Alexander Nevsky (Alexander Yaroslavich). The scientific novelty lies in the fact that the study of the outlined phenomena and events is an urgent need for modern Ukrainian historical science. The main reason for this updating is the relationship, including genetic, of some processes of the beginning of the XVIII c. and those that are happening today. Understanding the way of formulating the origins of Russian imperial propaganda, the main provisions of which were formed during the reign of Peter I, allows for a more thoughtful look at the Ukrainian-Russian confrontation not only in the military and economic, but also in the ideological field. The main conclusions of the study is finding the relationship between the origins of the official veneration of Alexander Nevsky and the aggressive foreign policy of the Moscow kingdom towards transforming it into the Russian empire during the first twenty years of the XVIII c., as well as reflecting this process on the realities of Hetman State. An analytical review of the main aspects of the realization of the cult of Alexander Nevsky in the cultural, religious, political life of Russia during the reign of Peter I and the formation of imperial autocracy was carried out. A direct relationship has been derived between the spread of the cult (the emergence of appropriate temple ordinations in Starodub regiment) and the administrative and economic activities on the lands of the northern Hetman State of Prince Alexander Menshikov, whose patron saint was Alexander Nevsky. 2022 Article Культ Олександра Невського на теренах Гетьманської держави як ідеологічний маркер російської експансії у 1710–1720-х рр. / Г. Філіпова // Сіверянський літопис. — 2022. — № 2. — С. 66-75. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.7012406 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187009 94(477) : 327.2 «1710/1720» uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки Розвідки |
| spellingShingle |
Розвідки Розвідки Філіпова, Г. Культ Олександра Невського на теренах Гетьманської держави як ідеологічний маркер російської експансії у 1710–1720-х рр. Сiверянський літопис |
| description |
Метою статті є аналіз відображення процесу російської експансії стосовно Гетьманської
України протягом 1710–1720-х рр. крізь призму становлення культу святого князя Олександра Невського (Олександра Ярославича). Наукова новизна полягає в тому, що дослідження окреслених подій є актуальною потребою для сучасної української історичної науки, адже подібність (в тому числі й генетична) деяких процесів, що мали місце на початку XVIII ст., до тих, що відбуваються
зараз, відкриває шляхи до більш ефективного спротиву російській інформаційній експансії. Розуміння витоків імперської пропаганди, основні положення якої сформувалися в часи правління Петра І,
дає змогу більш вдумливо поглянути на українсько-російське протистояння не лише у військовій та
економічній, а й в ідеологічній сфері. Основним результатом дослідження є встановлення взаємозв’язку між витоками офіційного вшанування Олександра Невського та агресивним зовнішньополітичним курсом Московського царства на шляху його перетворення на Російську імперію протягом першого двадцятиліття XVIII ст., а також відображення цього процесу в реаліях Гетьманщини.
Тож у статті проведено аналітичний розгляд основних аспектів реалізації культу Олександра Невського в культурному, релігійному, політичному житті Росії часів правління Петра І та становлення імперського самодержавства. Виводиться пряма залежність між поширенням вшанування зазначеного святого та виникненням відповідних храмових посвят на Стародубщині з адміністративною та господарською діяльністю на землях північної Гетьманщини князя О. Меншикова, чиїм святим покровителем був Олександр Невський. |
| format |
Article |
| author |
Філіпова, Г. |
| author_facet |
Філіпова, Г. |
| author_sort |
Філіпова, Г. |
| title |
Культ Олександра Невського на теренах Гетьманської держави як ідеологічний маркер російської експансії у 1710–1720-х рр. |
| title_short |
Культ Олександра Невського на теренах Гетьманської держави як ідеологічний маркер російської експансії у 1710–1720-х рр. |
| title_full |
Культ Олександра Невського на теренах Гетьманської держави як ідеологічний маркер російської експансії у 1710–1720-х рр. |
| title_fullStr |
Культ Олександра Невського на теренах Гетьманської держави як ідеологічний маркер російської експансії у 1710–1720-х рр. |
| title_full_unstemmed |
Культ Олександра Невського на теренах Гетьманської держави як ідеологічний маркер російської експансії у 1710–1720-х рр. |
| title_sort |
культ олександра невського на теренах гетьманської держави як ідеологічний маркер російської експансії у 1710–1720-х рр. |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2022 |
| topic_facet |
Розвідки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187009 |
| citation_txt |
Культ Олександра Невського на теренах Гетьманської держави як ідеологічний маркер російської експансії у 1710–1720-х рр. / Г. Філіпова // Сіверянський літопис. — 2022. — № 2. — С. 66-75. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT fílípovag kulʹtoleksandranevsʹkogonaterenahgetʹmansʹkoíderžaviâkídeologíčnijmarkerrosíjsʹkoíekspansííu17101720hrr |
| first_indexed |
2025-07-16T08:21:46Z |
| last_indexed |
2025-07-16T08:21:46Z |
| _version_ |
1837791034086522880 |
| fulltext |
Сіверянський літопис. 2022. № 2
66
РОЗВІДКИ
УДК 94(477) : 327.2 «1710/1720»
Ганна Філіпова
•
КУЛЬТ ОЛЕКСАНДРА НЕВСЬКОГО
НА ТЕРЕНАХ ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
ЯК ІДЕОЛОГІЧНИЙ МАРКЕР РОСІЙСЬКОЇ ЕКСПАНСІЇ
у 1710–1720-х рр.
DOI: 10.5281/zenodo.7012406
© Г. Філіпова, 2022. CC BY 4.0
Метою статті є аналіз відображення процесу російської експансії стосовно Гетьманської
України протягом 1710–1720-х рр. крізь призму становлення культу святого князя Олександра Нев-
ського (Олександра Ярославича). Наукова новизна полягає в тому, що дослідження окреслених по-
дій є актуальною потребою для сучасної української історичної науки, адже подібність (в тому
числі й генетична) деяких процесів, що мали місце на початку XVIII ст., до тих, що відбуваються
зараз, відкриває шляхи до більш ефективного спротиву російській інформаційній експансії. Розумін-
ня витоків імперської пропаганди, основні положення якої сформувалися в часи правління Петра І,
дає змогу більш вдумливо поглянути на українсько-російське протистояння не лише у військовій та
економічній, а й в ідеологічній сфері. Основним результатом дослідження є встановлення взаємо-
зв’язку між витоками офіційного вшанування Олександра Невського та агресивним зовнішньополі-
тичним курсом Московського царства на шляху його перетворення на Російську імперію протягом
першого двадцятиліття XVIII ст., а також відображення цього процесу в реаліях Гетьманщини.
Тож у статті проведено аналітичний розгляд основних аспектів реалізації культу Олександра Нев-
ського в культурному, релігійному, політичному житті Росії часів правління Петра І та станов-
лення імперського самодержавства. Виводиться пряма залежність між поширенням вшанування
зазначеного святого та виникненням відповідних храмових посвят на Стародубщині з адміністра-
тивною та господарською діяльністю на землях північної Гетьманщини князя О. Меншикова, чиїм
святим покровителем був Олександр Невський.
Ключові слова: Гетьманщина, Московське царство, Російська імперія, Олександр Невський,
О. Меншиков, Петро І, Стародубський полк, Почеп, Олександрополь.
Цю статтю було написано за три роки до повномасштабного вторгнення Російської
Федерації в Україну, коли авторка з занепокоєнням спостерігала зростання напруги та
розвиток антиукраїнської риторики в площині російської пропаганди. Очевидним було те,
наскільки необхідною є поступова ревізія та деконструкція низки небезпечних російських
нарацій, що протягом кількох століть розглядають Україну в шовіністично-колоніальному
світлі та закладають «вибухівку вповільненої дії» власне до українського інформаційного
поля. Але те, що відбулося страшного ранку 24 лютого 2022 р. й триває дотепер, актуалі-
зувало тему дослідження настільки, наскільки не очікувала й сама авторка.
Пропонована публікація, поряд з кількома іншими, що є виданими чи готуються до
видання в Україні та Швеції, тепер є складовою майбутнього українсько-шведського про-
єкту, присвяченого, з-поміж іншого, деконструкції наративів російсько-імперської пропа-
ганди часів Великої Північної війни (1700–1721 рр.).
* * *
Початок XVIII ст. в історії Московщини відзначився величезними зрушеннями в усіх
сферах життя, зумовленими реформаційною діяльністю царя Петра І. Розглядаючи цей
час та події, якими його було сповнено, з неупереджених позицій, легко дійти висновку,
що ці зрушення були форсованими, часто – формувалися штучно, шляхом доволі бездум-
Siverian chronicle. 2022. № 2
67
ного калькування західноєвропейських зразків без їх органічної адаптації до локальних
умов, насаджувалися ґвалтовно й вартували значної кількості ресурсів1. Такі різкі соціо-
економічні зміни не могли не залишити свій відбиток у великій кількості аспектів сус-
пільного життя. У цьому дослідженні йтиметься про аспект релігійний, а точніше – про
відображення в практиці пошанування святих експансивної політики на стадії виникнення
Російської імперії стосовно Гетьманщини, а особливо – Стародубського полку.
Прикметно, що на теренах Стародубщини після 1709 р., тобто після Полтавської бит-
ви, за участь у якій Петро І роздав багатьом російським землевласникам українські вотчи-
ни, у тому числі й ті, що колись належали до володінь Івана Мазепи2, розпочалися активні
розмежування. Переважно вони мали на меті незаконне приєднання до наділів князя
Олександра Меншикова нових і нових територій3. Зрештою, у Стародубському полку бу-
ло засновано Олександрополь – місто, що виникло з ініціативи Меншикова на околицях
старого Почепа та почало стрімко розвиватися протягом першої половини 1720-х рр. Від-
штовхуючись від цієї події, можна наочно побачити, яким чином декларувався в Україні
культ, що не був притаманним для тутешніх посвят, проте увібрав у себе численні імпер-
ські ідеологеми, вироблені протягом зазначеного періоду російською пропагандою.
1. «Plus ultra»
Церкви з присвятою Олександру Невському досить рано з’явилися на території міста
Почепа, що дісталося Меншикову як вотчина в 1709 р. Таку швидку появу патронального
храму власника міста можна пояснити й особистими рисами та зацікавленнями князя. За
свідченнями сучасників, він виказував майже фанатичну заповзятість до провадження бу-
дівництв, щоб уславити своє ім’я та продемонструвати багатство і вплив. О. Горбенко,
ознайомившись із матеріалами домової канцелярії князя, зазначила, що попри свою не-
письменність4 Меншиков надзвичайно грамотно та оперативно керував як зведенням
власних проєктів, так і будівництвом Петербурга, будучи його губернатором5. Звертала
увагу на цю характеристику й Н. Калязіна6. У 1721 р. голштейн-готторпський резидент
Берхгольц вказав на це, оглянувши церкву архангела Гавриїла: «…я ездил с придворным
проповедником в церковь, которая уже давно построена князем Меншиковым, но внутри
еще не окончена и, может быть, никогда не будет окончена, потому что он начинает
столько построек, что нет никакой возможности привести все в исполнение как следует»7.
Коли на одній із асамблей граф Ферзен пожартував, «что для него легче выстроить дом,
чем ему достать себе медвежью шубу, потому что уже недели за три или более начал хло-
потать о молодом медвежьем мехе и все-таки не покончил еще дела, между тем как кня-
жеский дом, который тогда и вполовину не был готов, теперь уж совершенно окончен.
Тот от души смеялся, и отвечал, что это зависело от числа рабочих, хорошего запаса мате-
риалов и прилежного понуканья, в котором с его стороны недостатка не было»8.
До того, як разом із такими багатозначними розмовами почалася розбудова Олек-
сандрополя, у Почепі вже був палац князя Меншикова та домова церква Олександра Нев-
ського. Будинок, де жив Меншиков у Почепі, згадано у поденних записках: «По кушанье
изволил отъехать в рощу, где мало мешкав, паки прибыв в дом свой, вечернее кушанье
1 Див. низку науково-популярних публікацій авторки про різні аспекти цього процесу: Філіпова Г. Феномен
«сильної руки» або гра в царя. Локальна історія. URL: https://localhistory.org.ua/texts/statti/fenomen-silnoyi-ruki-
abo-gra-v-tsaria; Її ж. Російське імперство як прояв карго-культу. Локальна історія. URL: https://localhistory.org.
ua/texts/kolonki/rosiiske-imperstvo-iak-proiav-kargo-kultu.
2 Філіпова Г.В. Відображення взаємин гетьмана Івана Мазепи з російським нобілітетом у концепції музею Івана
Мазепи. Іван Мазепа та його епоха. Зб. наук. пр. Київ: Національний Києво-Печерський історико-культурний за-
повідник, Міжнародна громадська організація «Родина Мазеп», 2019. С. 133–148.
3 Лазаревский А.М. Описание Старой Малороссии. Київ: Тип-фия К.Н. Милевского, 1888. Т. І. Полк Стародуб-
ский. С. 275–293; Філіпова Г.В. Історико-пам’яткознавчий вимір об’єктів культурної спадщини Центральної та
Північної Гетьманщини: наслідки діяльності російських урядовців (1690–1765 рр.). Дисертація на здобуття нау-
кового ступеня кандидата історичних наук: 26.00.05. Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. Київ,
2018. С. 271–307.
4 Дисертація, на яку ми посилаємося, була закінчена у 1975 р., коли в науковій біографістиці дійсно домінувало
таке твердження, виведене з повідомлень переважно іноземних спостерігачів.
5 Горбенко Е.В. Творчество архитектора И.Г. Шеделя. Диссертация на соискание ученой степени кандидата ис-
кусствоведения: 17.00.07 – изобразительное искусство. Академия художеств СССР, Ордена трудового красного
знамени институт скульптуры и архитектуры им. И. Репина. Ленинград, 1975. С. 208.
6 Калязина Н.В, Калязин Е.А. Князь Александр Меншиков – строитель России. Санкт-Петербург: Лики России,
2005. Ч. 1. Александр Меншиков. С. 104.
7 Берхгольц Ф.В., фон. Дневник камер-юнкера Берхгольца, веденный им в России в царствование Петра Велико-
го, с 1721 по 1725 год. Восточная литература. URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus13/Berhgolz/pred.phtml?id=
139.
8 Там же.
Сіверянський літопис. 2022. № 2
68
кушав, в 9-м часу пополудни лег опочивать»9. Майже кожного дня під час свого перебу-
вання в Почепі 1720 р. князь ходив слухати літургії до міського Олександро-Невського
храму. Про останню обставину можна судити з такого зауваження автора «Юрналу»: щоб
дістатись до церкви, Меншиков не переправлявся через Судость10.
У розписі Почепа від 1715 р. також згадується якась церква святого Олександра Нев-
ського, яка вже певний час зводилася. Верхню частину храму було висвячено як Воскре-
сенську, під нею була трапезна частина. Сама церква називалася «теплою». Попівство тут
посів Григорій Шеленговський, чий двір був на території почепського замку. Це наводить
на думку, що попа сюди могли перевести з якоїсь іншої парафії (відповідно – Микіль-
ської, Преображенської чи Успенської) або ж перша Олександро-Невська церква в Почепі
знаходилася у Верхньому місті11. Також у списку вказувалося місце розташування згада-
ного храму – «против двора его высококняжеской светлости». Отже, десь неподалік мали
стояти перші меншиківські «палати». На момент складання опису теплу церкву вже освя-
тили на честь святого покровителя тодішнього власника міста12. Ще одним джерелом,
здатним висвітлити проблему датування цієї церковної споруди, може бути судова справа
колишнього конотопського сотника й бунчукового товариша Стародубського полку Анд-
рія Лизогуба13. У 1710 р. генерал-майором та колишнім ізюмським полковником Федором
Шидловським, котрий тоді служив Меншикову як клієнт, було розорено лизогубівські
вотчини на Почепщині. Двори на території хутора Лизогубівки під керівництвом піддячо-
го Юрія Симонова перевезли до Почепа. Лизогуб скаржився у 1724 р.: «З которых моих
хором построена почепская канцелярия Его Княжой Светлости а из пекарни построено
близ церкви Александра Невского сколу»14. Тож, школа з’явилася навпроти Олександро-
Невської церкви приблизно у 1710–1711 рр.
Оскільки в розписі Почепа 1710 р. цей храм та витрати на його будівництво ще не
згадано, а у справі А. Лизогуба говориться, що школу навпроти церкви облаштували у
1710–1711 рр., можна приблизно датувати початок будівництва Олександро-Невської цер-
кви проміжком між 1710 та 1713 рр., як і певні споруди на території садиби князя Менши-
кова в самому Почепі15. Отже, цей храм виник майже одночасно з усть-іжорським, і обид-
ва вони були одними з перших Олександро-Невських церков, фундованих Меншиковим.
Тож до заснування Олександрополя в Почепі вже був княжий палац та облаштована
біля нього церква святого Олександра Невського. Та після 1720 р. було збудовано нові па-
лати та іншу церкву – на відміну від попередніх, цього разу вони були мурованими
(«Юрнал» згадує, що нова церква була ««з двемя пределы»)16. На честь кого було висвя-
чено приділи, невідомо.
Інколи серед авторів креслень Олександро-Невського храму Олександрополя слідом
за І. Грабарем називають Івана Зарудного, котрий до 1720-х рр. уже встиг зреалізувати
низку проєктів для палаців та резиденцій князя Меншикова. Такої думки дотримується й
О. Мозгова, датуючи початок будівництва палацу та церкви 1718 р.17 Зі значною вірогід-
ністю саме Зарудний був архітектором московських проєктів князя, таких як поновлена
церква архангела Гавриїла на М’ясниках18. Але відомо, що від 1700-х рр. Меншиков, опе-
руючи достатнім авторитетом та капіталом, залучав до своїх масштабних будівництв ба-
гатьох архітекторів. Серед них – Доменіко Трезіні, Андреас Шлютер, Іоганн Готфрід Ше-
дель, Джованні Фонтана, Іоганн Фрідріх Браунштейн та ін. Ступінь участі кожного в про-
єктуванні та оформленні тієї чи іншої будівлі часто залишається дискусійним питанням.
9 Повседневные записки делам князя А.Д. Меншикова 1716–1720, 1726–1727 гг. / Публ. С.Р. Долговой и
Т.А. Лаптевой. Москва: Рос. фонд культуры; Студия «ТРИТЭ»; Рос. Архив, 2000. С. 372.
10 Там же. С. 372–374.
11 Філіпова Г.В. Почепські церкви у часи належності міста до вотчин князя О.Д. Меншикова.. Церква–наука–сус-
пільство: питання взаємодії. Мат. ХІV конф (29 травня – 3 червня 2017 р.). Київ, 2017. С. 59–61.
12 Филарет (Гумилевский), архиеп. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Стародубский,
Мглинский, Новозыбковский, Глуховский и Нежинский уезды Черниговской губернии. Чернигов: Черниговская
земская тип-фия, 1874. Т. 7. С. 179.
13 Філіпова Г.В. Земельні стосунки стародубської старшини з князем О.Д. Меншиковим на прикладі володінь
А.Ю. Лизогуба. Проблемы истории и культуры пограничья: гуманитарное знание и вызовы времени. Мат.
Международной науч. конф., посвященной 200-летию Е.И. Храповицкого (Верхнедвинск, 30 мая, 16 июня
2017 г.). Минск: Белнаучкнига, 2017. С. 171–176.
14 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). Ф. 51. Оп. 3. Спр. 8198.
Арк. 46.
15 Філіпова Г.В. Земельні стосунки стародубської старшини з князем О.Д. Меншиковим на прикладі володінь
А.Ю. Лизогуба... С. 171–176.
16 Повседневные записки делам князя А.Д. Меншикова… С. 372.
17 Мозговая Е.Б. Творчество И.П. Зарудного. Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствове-
дения: 17.00.07 – изобразительное искусство. Академия художеств СССР, Ордена трудового красного знамени
институт скульптуры и архитектуры им. И. Репина. Ленинград, 1977.
18 Грабарь И.Э. И.П. Зарудный и московская архитектура 1-й четв. XVIII в. Русская архитектура 1-й пол.
XVIII в.: Исслед. и мат-лы. Москва, 1954. С. 39–92.
Siverian chronicle. 2022. № 2
69
Окрім робіт над дзвіницею церкви архангела Гавриїла Зарудний, вірогідно, виконав на за-
мовлення Меншикова домову церкву при Посольському палаці у Санкт-Петербурзі
(О. Горбенко помітила схожість обрисів її дзвіниці з проєктом, виконаним Зарудним для
м’ясницької резиденції князя), а також працював сницарем над оформленням храмових
інтер’єрів (іконостаси церков Воскресенської та святого Пантелеймона)19. Втім, деякі
мистецтвознавці помічають разючі стилістичні відмінності між різними роботами, які
приписуються Зарудному20. Оскільки палаци та Олександро-Невські храми в Почепі не
дійшли до нашого часу, а рештки будівель на території зниклого Олександрополя ніколи
не досліджувалися предметно археологами чи архітекторами, атрибутувати їх якомусь ав-
торові за стильовими ознаками поки що неможливо.
Як би там не було, і палац, і розташований прямо навпроти храм на честь святого по-
кровителя князя Меншикова посіли місце на південному заході від почепської фортеці
Вали, зведеної 1708 р. За свідченнями, які належать до ХІХ ст., ці будівлі мали бути дуже
великими за своїм розміром21.
Зазначимо й щодо фіксації випадків присвячення Олександру Невському храмів та
престолів у Києві. Фактично, у першій чверті XVIII ст. нам відомо лише про одну таку по-
святу. За М. Маліженовським, до 1718 р. на честь цього святого було висвячено верхній
престол Трапезної церкви Флорівського жіночого монастиря (після пожежі навесні
1718 р. цей престол занепав та не був відновлений у старому вигляді)22. Точно невідомо, з
якими подіями чи особами можна пов’язувати таку незвичну для Київщини посвяту (за ві-
домостями, щоправда, датованими кінцем XVIII ст., у Київській митрополії взагалі не
зустрічаються Олександро-Невські храми)23, але такий факт дає підстави говорити про
прив’язку культу до півночі Гетьманщини, переважно саме Стародубського полку, де ма-
ли свої маєтки численні державні діячі з кола Петра І, і найбільш активно провадив за-
гарбницьку діяльність князь Меншиков24.
2. «Како не всуе нарицался Великий Князь Российский…»
Для заснування представником нового, «реформаційного» російського нобілітету
міста на теренах Стародубського полку, існувала низка ідеологічних причин. Пам’ятаємо,
що в умовах усебічної імперської експансії Московщини часів правління Петра І на саму
сутність Гетьманщини як держави з полково-сотенним устроєм, ідеологія набула виключ-
ного значення.
У виникненні Олександрополя цілком можна вбачати певну паралель з дещо непри-
роднім та багато в чому насильницьким початком розбудови на той час уже вісім років як
столиці майбутньої Російської імперії (з 1712 р.) – Санкт-Петербурга. Петербург отримав
своє ім’я на честь святого покровителя – апостола Петра (який, згідно з Писанням, дово-
дився братом святому апостолу Андрію – звідси очевидна паралель з «присвятою» йому
головного імперського військового ордена). Апостол Петро був тезоіменитим святим мос-
ковського царя (згадаємо відому патрональну ікону, написану майстром Федором Зубо-
вим)25, у той час як князь Олександр Невський, набувши статусу покровителя нової столи-
ці та «попередника» Петра І у протистоянні зі шведами, позиціонувався як царський
«двійник» у політиці та провадженні війни за «споконвічно російські» землі Інгерманлан-
дії-Іжори26. Мілітарні та державницькі функції, покладені на цього святого монаршою
ідеологією, поступово витіснили інші його риси та характеристики – релігійний подвиг,
«смирення» в стосунках із Ордою, жертовність, виказана задля процвітання держави то-
що27.
Маємо підстави вбачати в заснуванні Олександрополя й вияв особистих амбіцій
Меншикова як російського державника. Натякає на такі обставини пасаж із записок фран-
цузького мандрівника Обрі де ла Мотре (втім, не верифікований жодними іншими свід-
ченнями сучасників). Про Василівський острів, де, як відомо, з 1710–1711 рр. розташову-
19 Горбенко Е.В. Творчество архитектора И.Г. Шеделя… С. 62–63, 208–209.
20 Постернак К.В. К вопросу об авторстве русских иконостасов эпохи барокко. Вестник ПСТГУ. Сер. V: Вопросы
истории и теории христианского искусства. 2013. Вып. 2 (11). С. 117–120.
21 Черниговские епархиальные известия. Сентябрь 1865. Прибавления. С. 563.
22 Малиженовский Н.Ф. Киевский женский Флоровский (Вознесенский) монастир / Сост. О.А. Крайняя. Київ:
Фенікс, 2010. С. 71; Крайня О.О. Флорівський (Вознесенський) монастир у Києві як пам’ятка історії та архітек-
тури XVI – поч. XX ст. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук: 26.00.05. Київ,
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. Київ, 2012. С. 165–166.
23 Прокоп’юк О.Б. Київська митрополія: топографія посвят. Київ: Пріоритети, 2012. С. 156–161.
24 Філіпова Г.В. Історико-пам’яткознавчий вимір об’єктів…
25 Брюсова В.Г. Федор Зубов. Москва: Изобразительное искусство, 1985. С. 146.
26 Рункевич С.Г. Александро-Невская Лавра, 1713–1913. Санкт-Петербург, 1913. С. 256.
27 Там же. С. 268; Шенк Ф.Б. Политический миф и коллективная идентичность: миф Александра Невского в рос-
сийской истории (1263–1998). Ab imperio. 2001. № 1–2. С. 141–164.
Сіверянський літопис. 2022. № 2
70
валася генерал-губернаторська резиденція, автор написав: «Петр І, восхищённый этими
зданиями, придававшими блеск его столице, задумал построить там новый, блестящий и
большой город, причем весь из камня и кирпича, добавив к имевшимся еще много домов
и расширив маленький город князя Меншикова, и меня уверяли, что желая сделать князю
приятно, он хотел назвать этот город Александрией (имя князя – Александр)»28. Свої за-
писи Мотре вів «заднім числом», уже в 1720-х рр. Отже, цілком можливим є те, що він
просто переніс існуючі чутки про Олександрополь на петербурзькі реалії. На користь та-
кого припущення свідчить та деталь, що Олександрія мала бути повністю мурованою, у
той час як за перших хвиль забудови Василівського острова переважна частина споруд у
Петербурзі була дерев’яною та мазанковою29.
Як уже зазначалося, Меншиков, за прикладом Петра, дав щойно заснованому місту
ім’я свого святого покровителя. Та таке найменування все ж таки відсилало й до загально-
імперської ідеології. Святий князь Олександр Невський вважався другим за значенням
після святого Петра покровителем Петербурга – тож Меншиков тісно сплітав власні пре-
тензії на владу з офіційним вектором експансивної державної політики.
Як першу передумову затвердження культу Олександра Невського в Росії можна роз-
глядати виникнення у Петра І плану заснування монастиря, присвяченого цьому святому,
на території Петербурга, де нібито відбулася Невська битва30. За версією «монастирського
літописця», підтриманою в ХІХ ст. Рункевичем, це сталося ще в 1704 р.31 У 1710 р. місце
для закладання перших монастирських будівель оглядав разом із Петром і Меншиков, що
вже тоді представляв Олександра Невського як свого патронального святого32.
Про це свідчать численні джерела. Феофан Прокопович неодноразово звертався до
подібних порівнянь у своїх промовах. Звернемося до його риторики 1709–1710 рр. – у
низці своїх промов, адресованих Меншикову, він знаходив типово барокові порівняння
адресата чи царя то з Александром Македонським, то з Олександром Невським, виводячи
багаторівневі красномовні паралелі: «Аще бо кого монархи любят, не в суе любят...
Иосиф у фараона, Давид у Ионафана, Ванеас у Давида, Ефестион у Александра – то ныне
есть сей Александр у Петра...», «Едино се не дивно ли, яко таяжде область, таяжде страна
Ижерская, ею же обладаше иногда и победитель от нашествия Свейскаго заступая Ангел
твой, Святый Александр… Чудное воистину смотрение! Аки бы отродился нам Невский
оный Александер: тоежде имя, таяжде храбрость, тоежде благочестие единой и тоейжде
земли обладатель князь Невский33, единого и того же народа супостатского победи-
тель»34. Подібні образи зустрічаються й у віднайденій нами промові, приписаній Проко-
поичу М. Петровим: «В лицу бо твоем – и желаемое нам лице монаршое, аки в живом зер-
цале ясно является милость, иже иногда в Іонафане Давида и в Ефестионе Александра на-
чертоваше, также искустнейшая живописателница и пресветлаго монарху нашего в твоем
благородии живо изобразует»35.
Феофан Прокопович, вітаючи князя в київському Братському монастирі 5 грудня
1709 р., вибудував складну фігуру «відображень» одного образу в іншому, у такий спосіб
поєднуючи сучасних йому державних діячів, котрим він бажав прислужитися, із їхніми
«відповідниками» з часів середньовіччя та античності. Посилаючись на відому сцену з
життєпису Александра Великого Курція Руфа (полонена мати царя Дарія сплутала маке-
донського царя з його хіліархом Гефестіоном, уклонившись йому, але Александр проба-
чив жінку, сказавши, що його фаворит та друг – «теж Александр»), Феофан зазначив: «Не
меншую и к Твоей Светлости Его царского Величества любовь мы знающе, видим, аки в
Ефестионе Александра, в тебе Александр державнейшего Петра нашего, и Его Священ-
28 Мотрэ де ла О. Путешествие по различным провинциям и местностям герцогской и королевской Пруссии,
России, Польши и т. д. Восточная литература. URL: http://www.Vostlit.info/Texts/rus14/Motre/frametext.htm
29 Горбенко Е.В. Творчество архитектора И.Г. Шеделя… С. 208.
30 Рункевич С.Г. Александро-Невская Лавра… С. 11.
31 Там же. С. 6.
32 Там же. С. 9.
33 Князь О. Меншиков з 1706 р. номінально взяв на себе функцію генерал-губернатора Інгерманландської губер-
нії, що ще тісніше прив’язало його ім’я та державну діяльність до образу обраного ним святого патрона.
34 Феофан (Прокопович). Слова и речи поучительные, похвальные и поздравительные собранные и некоторые
вторым тиснением, а другие вновь напечатанные: В 2 ч. Феофана Прокоповича архиепископа Великого Новагра-
да и Великих Лук, Святейшего Правительствующего Синода вице-президента, а потом первенствующего члена.
Санкт-Петербург, 1760. Ч. 1. С. 62–63, 73. Вперше цей панегірик було видано наприк. 1709 – на поч. 1710 рр. у
типографії Києво-Печерської лаври. Також список з друкованого видання зберігається у тому само 301 фонді
Інституту рукопису, у складі збірки промов Феофана Прокоповича. Див.: Інститут рукопису – Національна біб-
ліотека України ім.В. Вернадського (далі – ІР НБУВ). Ф. 301. Спр. 298 П. Арк. 73–88.
35 ІР НБУВ. Ф. 304. Спр. 1579. Арк. 29; . Описание рукописей Церковно-археологического музея при Киевской
духовной академии. Составитель Н. Петров. Киев: Тип-фия С. Еремьева, 1875. Вып. 1. С. 316; Filipova H. Pane-
gyric works and their connection with the Kyiv monasteries in the context of the relations between the Hetmanate and
the Moscow kingdom in the early ХVІІІ c. Orientalia Christiana Cracoviensia. 2019. № 11. Р. 77–90.
Siverian chronicle. 2022. № 2
71
нейшему Величеству в твоем лице поклоняемся…»36 Відтак князь Меншиков в устах ба-
рокових панегіристів через образне ототожнення зі своїм святим покровителем та Алек-
сандром Великим уподоблювався цареві Петру – паралелі дещо небезпечні в умовах авто-
ритарного царювання останнього, проте, улесливі та на той час досить актуальні з огляду
на положення Меншикова при дворі. Покровителем князя Меншикова називав Олександ-
ра Невського й панегірист Іоанн Кременецький у своєму надто вже улесливому панегіри-
ку «Лявреа или венец безсмертныя славы»37.
Цікаво, що саме з наведеними риторичними прийомами перегукується символічний
ряд декору портретного бюсту з червоної сосни, що зберігається у Нью-Йоркському музеї
Метрополітен і був 2000 р. атрибутований в якості раннього (до 1703 р.) зображення Мен-
шикова38. Щоправда, російські дослідники резонно сумніваються у такій атрибуції з огля-
ду на елементи одягу моделі (краватка-бант), притаманні європейській моді 1670-х рр.39
У програмних проповідях Гаврила Бужинського зустрічається образ Олександра
Невського в тісному зв’язку з апостолом Петром (і Павлом): «Не имаши боятися возстаю-
щих на тя врагов, егда великие и неусыпные имаши стражи святых первоверховных апос-
толов Петра и Павла; не воздремлют, ниже уснут, когда имаши великого твоего защитите-
ля, святаго, благовернаго, великого князя Александра Невского, днем и нощи к тебе вопи-
ющай словами Божиими, чрез Исаии пророка реченными: защищу град сей, яко спасти
его Имени моего ради. Всяк супостат не внидет во град сей, не встретит вон стрелы, не
возложит нане щита, не оградит его ограждения, но путем, илиже есть пришел, обратится
тем, и во град сей не внидет: погибнут противящиеся тебе…»40 Як бачимо, постаті святих
покровителів шляхом вибудовування тих само риторичних паралелей вплетено до ідеї
військового протистояння (зі шведами), перед обличчям якого місто (Санкт-Петербург)
має вистояти.
Відомо, що на честь Олександра Невського – звісно, з натяком і на першого губерна-
тора Інгрії, було названо судно «Святий Олександр» (спущене на воду 1717 р.) та земляне
укріплення на острові Котлін (початок зведення – 1706 р.), що носило ім’я Олександр-
шанц41.
Прив’язувалися до культу Олександра Невського й певні меморіальні дати, що ма-
ють стосунок до біографій Петра та Меншикова. 29 травня (у день народження царя42) бу-
ло видано наказ про перенесення мощів святого з Володимира до Петербурга. 23 листопа-
да, у день пам’яті Невського, відзначав свої іменини Меншиков – ця практика підтверд-
жується джерелами. Так, цей мотив час від часу повторюється в листуванні другої поло-
вини 1709 р. між царем та його фаворитом. Вказувалося, що того року цар прибув до Пе-
тербурга в день іменин Меншикова і влаштував належне святкування43.
Від 1721 р., після Ніштадтського миру, рішенням Синоду деякі важливі для імпер-
ської ідеології дні увійшли до офіційного імперського календаря урочистостей і вікторі-
альних дат, а день пам’яті Олександра Невського набув статусу громадянського свята.
О. Погосян пов’язала святкування цієї дати, окрім інших очевидних причин, із планами
Петра І заснувати орден імені князя в якості ознаменування завершення Північної війни –
відтак цей день став би кавалерським. Щоправда, згодом 23 листопада замінили на 30
36 Феофан (Прокопович). Слова и речи поучительные… С. 71–72.
37 Досить характерною є повна назва панегірика: «Лявреа или венец безсмертныя славы торжеством побед по-
хвалы, и благородия красотою присноцветущии виновне преславных побед. царю Победителю и храброму на
земли и на мори воину, Священнеишему Монарсе Петру Первому, Тако над градами, яко над всем воиском и
флотом Государства Свеискаго, богом дарованных. на украшение верховныя славы Светлеишему Римскаго и
Россиискаго Государств Князю и Герцоку ижерскому, Наследному Господину Аранибурха и иных, Его Царскаго
Величества Всероссиискаго, Первому деиствительному таиному советнику, командующему Генералу Фельть
маршалу воиск, и Генералу Губернатору Губернии Санктъпитербургскои и многих провинцеи Его Император-
скаго Величества, и Славнаго чина в России Святаго Апостола Андреа, и инных ординов, Чернаго и Белаго Ор-
лов, и белаго слона Кавалиеру, и протчая, и протчая: Господину, Господину, Александру Даниловичу Меншико-
ву. Во знамение победителныя почести, соплетеся печатано в Санктъпитербурхе, Августа в день, 1714 году».
Див.: Кременецкий И. Лявреа, или венец бессмертныя славы. Санкт-Петербург, 1714. С. 1–34; Бегунов Ю.К.
Древнерусские традиции в произведениях первой четверти XVIII в. об Александре Невском. Труды Отдела
древнерусской литературы. Т. XXVI. Ленинград, 1971. С. 75.
38 Koeppe W., Nudel M. Unsuspected bust of Alexander Menshikov. Metropolitan Museum Journal. V. 35, 2000.
P. 161–177.
39 Дутов А.А. Некоторые вопросы иконографии светлейшего князя Александра Даниловича Меншикова. Пет-
ровское время в лицах-2017. Мат. науч. конф. (Труды Государственного Эрмитажа. XC). Санкт-Петербург,
2017. С. 140–145; Кротов П.А. Прижизненные портреты А.Д. Меншикова: Проблемы изучения. Меншиковские
чтения. 2007. Березово, 2008. С. 21–26.
40 ІР НБУВ. Ф. 304. Спр. 1579. Арк. 181.
41 Веселаго Ф.Ф. Список русских военных судов с 1668 по 1860 г. Санкт-Петербург: Тип-фия морского минис-
терства, 1872. С. 14.
42 Тут і далі дати наводяться за старим стилем.
43 Письма и бумаги императора Петра Великого. Москва: Изд-во АН СССР, 1952. Т. 9 (1709). Вып. 2. Примеча-
ния. С. 1355.
Сіверянський літопис. 2022. № 2
72
серпня – день перенесення мощів, і водночас вірогідну дату заснування ордена Андрія
Первозваного. Також відомо, що за царя Олексія Михайловича саме цього дня сталося
обретіння мощів князя Данила Олександровича, сина Олександра Ярославича. Мощі було
перенесено до Данилового монастиря, і з цього моменту Данила Олександровича почали
шанувати як покровителя московського державотворення44.
З’являвся Олександр Невський і на пам’ятках іконопису, які мають стосунок до ді-
яльності Меншикова. Найбільш показовим таким витвором є ікона з умовною назвою «Лі-
тургія Господня» із талліннської Микільської церкви, детально проаналізована О. Пого-
сян та М. Сморжевських-Смирновою45. На іконі Олександр Невський зображений серед
предстоячих. Він знаходиться за спиною апостола Петра – патронального святого царя, і
представлений у незвичному для тогочасної російської ідеології образі духовної особи.
Наприкінці цього показного переліку зазначимо й те, що Олександром охрестили
другого сина Петра І від Євдокії Лопухіної, молодшого брата царевича Олексія (народив-
ся 3 жовтня 1691 р., помер 14 травня 1692 р.). – відповідно, його тезоіменитство планува-
лося відзначати теж 23 листопада46.
Скоро саме губернатор Інгерманландії князь Меншиков рішуче зайняв позицію по-
кровителя головного монастиря імперії – Троїцької Олександро-Невської лаври. Та дале-
ко не всі храми, особливо ті, що будувалися в московських та іжорських резиденціях
Меншикова, від початку висвячувалися іменем Олександра Невського. Відомо, що до
м’ясницького двору князя належала парафіяльна церква архангела Гавриїла (її дзвіницю в
народі називали Меншиковою вежею)47, що згодом набула статусу домової. У Семенів-
ському, де, вірогідно, були родові вотчини Меншикових48, які дісталися батьку Олександ-
ра Даниловича, житловий двір, а згодом – палацові хороми знаходилися неподалік Вве-
денської церкви49. Храмами, що перебували на території Глинської пустині, якою опіку-
вався Меншиков починаючи з 1709 р., були: Різдва Богородиці, Вознесенський50. Але ці
храми вже існували на момент, коли землі біля них перейшли до власності Меншикова та
його родини. Натомість у Петербурзі ним було заново збудовано такі домові церкви: ма-
занкова Воскресенська при Посольському домі на Василівському острові, мурована па-
вільйонна церква святого Пантелеймона при палаці в Оранієнбаумі тощо. У 1711–1712 рр.
у своєму маєтку на Усть-Іжорі Меншиков вибудував першу дерев’яну Олександро-Нев-
ську церкву, на освяченні якої був присутній цар. Храмову споруду заклали там із причи-
ни, що «на сем месте, при Устии Ижеры-Реки, помянутый Святой Александр Ярославич
Великий князь Российский, великую одержал над шведами баталию…»51 Освячення від-
булося у день пам’яті Олександра Невського52. Також тоді, у 1712 р., Меншиков заснував
у своєму вотчинному місті Раненбург (Оранієнбург; нині – Чаплигін Липецької обл. Ро-
сійської Федерації) Раненбурзьку Петропавлівську пустинь. Головна церква монастиря
(відповідно – Петропавлівська) теж мала приділ св. Олександра Невського53. Тож говори-
44 Бегунов Ю.К. Древнерусские традиции в произведениях первой четверти XVIII в. об Александре Невском…
С. 75; Погосян Е.А. Петр I – архитектор российской истории. Серия «Территория культуры». Санкт-Петербург:
Искусство–СПб, 2001. С. 164–167, 182.
45 Погосян Е.А., Сморжевских-Смирнова М.А. Еще раз о тайне иконы «Литургия Господня». Таллинн: литера-
тура, искусство, критика. № 1.2. 2009. С. 74–99; Погосян Е.А., Сморжевских-Смирнова М.А. «Литургия Гос-
подня», гербовая икона Таллиннской Никольской церкви. Петровское время в лицах – 2011. К 30-летию Отдела
Государственного Эрмитажа «Дворец Меншикова» (1981–2011). Санкт-Петербург: Изд-во Государственного
Эрмитажа, 2011. С. 299–306; Погосян Е.А., Сморжевских-Смирнова М.А. Икона «Литургия Господня». Искус-
ство иконы Эстонии. – Таллин: Эстонский художественный музей. 2011. С. 74–77.
46 Соколов Р.А. Александр Невский в государственной и церковной идеологии в 1710–1720 гг. Вестник Удмурт-
ского университета. История и филология. 2014. Вып. 3. С. 18.
47 Евангулова О.С. А.Д. Меншиков в Москве. Усадьба на большой Мясницкой улице. Вестник Московского уни-
верситета. Сер. 8: История. 2001. № 6. С. 99–110; Евангулова О.С. А.Д. Меншиков и Куракины. Дом на Мяс-
ницкой в Москве. Петровское время в лицах. Изд-во Государственного Эрмитажа Санкт-Петербург, 2000. С. 16–
19.
48 Голомбиевский А.А. Александр Данилович Меншиков. Сборник биографий кавалергардов. Санкт-Петербург,
1901. Т. I: 1724–1762. С. 90.
49 За даними Г. Єсипова, у цьому храмі було поховано батьків князя та його рано померлу доньку Катерину. У
свою чергу, прусський дипломат Й. фон Кайзерлінг зазначав, що початково Іжорська канцелярія Меншикова
знаходилася під Москвою, у Семенівському (вочевидь, на території згаданого маєтку), і саме туди стікалися усі
багатства майбутньої Інгерманландської губернії. Див.: Есипов Г.В. Жизнеописание князя А.Д. Меншикова по
новооткрытым бумагам. Главы І–ІІІ. Русский архив. Ист.-лит. сб. 1875. Вып. 7. С. 234; Бушкович П. Петр Вели-
кий. Борьба за власть [пер. с англ. Н.Л. Лужецкой]. Санкт-Петербург: Дмитрий Буланин, 2008. С. 240.
50 Схимандрит Иоанн (Маслов). Глинская пустынь. История обители и ее духовно-просветительская деятель-
ность в XVI–XX вв. Москва, 1994. С. 69.
51 Сорокин Е.П. Окрестности Петербурга. Из истории Ижорской земли. Усть-Ижора, 1993. С. 18.
52 Сорокин Е.П. Из истории деревянных церквей Усть-Ижоры. Князь Александр Невский. Мат. научно-практ.
конф. 1989 и 1994 гг. С. 31; Сорокин Е.П. Церковь Св. Благоверного князя Александра Невского в Усть-Ижоре.
Санкт-Петербургские епархиальные ведомости. Санкт-Петербург, 2000. Вып. 23. С. 113–117.
53 Добролюбов И.В. Историко-статистическое описание церквей и монастырей Рязанской епархии. Рязань, 1888.
Т. 3. С. 141.
Siverian chronicle. 2022. № 2
73
ти про утвердження культу цього святого в персональній ідеології князя можна від
1710-х рр., і пов’язувати цей процес варто напряму з переорієнтацією його політичного
інтересу на столичні прерогативи Петербурга.
11 серпня 1727 р., за місяць до краху кар’єри Меншикова, Синод видав спеціальний
наказ про заборону втручатися до справ Олександро-Невської лаври без його особистого
розпорядження: «понеже де оный монастырь в протекции его светлости». Меншиков
стверджував, що йому за особистим розпорядженням Петра І було доручено «Александ-
ро-Невский монастырь ведать, яко эконому…» Настоятель монастиря архімандрит Фео-
досій (Яновський) писав з цього приводу: «И ежели князь светлейший присутствовать бу-
дет в Петербурге, ожидайте во всем повеления от онаго»54. В. Карташевський у зв’язку з
цим фактом охарактеризував Меншикова як диктатора, котрий, користуючись своїм поло-
женням у Верховній таємній раді, намагався підкорити своїм інтересам діяльність Синоду
взагалі55. Таку думку поділяли й сучасники. Після заслання Меншикова, восени 1727 р.,
цар Петро ІІ, прагнучи зменшити асоціацію між пошануванням святого патрона та діяль-
ністю покараного временщика, наказав вилучити з церков друковані екземпляри нової
служби святому та повернути день пам’яті Олександра Невського 23 листопада, тим са-
мим вичерпавши проблему іще одного зв’язку між державним діячем та його патроном –
перенесення меморіальної дати, присвяченої Олександру Невському, через опальний ста-
тус князя Меншикова56.
Тож останньому очевидно вдалося не тільки сформувати в межах суспільного сприй-
няття стійке співвіднесення між власною персоною та святим патроном, а й посприяти по-
ширенню культу Олександра Невського там, де встановлювалися сфери його політичного
та адміністративного впливу. Дуже заманливим кроком видається повністю ототожнити
діяльність князя стосовно Гетьманщини з основним зовнішньополітичним курсом Росій-
ської імперії, та це б стало спрощенням тогочасної ситуації території кількох гетьман-
ських полків (Стародубського, Ніжинського, Київського)57. Тому вважаємо за потрібне
дещо розмежувати державні претензії Московщини та особисті інтереси Меншикова, що
мав на меті власне збагачення та навіть сепаратистські спрямування.
Отже, культ Олександра Невського, що почав ширитися на території Гетьманщини у
першій чверті XVIII ст., загалом варто вважати показовим для Росії, яка цього часу взяла
курс на імперство. Прикметно, що навіть у наш час Ленінградська область Російської Фе-
дерації посідає першу позицію за кількістю церков ХІХ – поч. ХХІ ст., присвячених цьо-
му святому58. А в першій чверті XVIII ст. поступове поширення його пошанування на пів-
день та утвердження на теренах Гетьманщини прямо відобразило політичні та соціальні
процеси, зумовлені експансивною політикою Московії (Російської імперії). Недарма піз-
ніше, вже протягом ХІХ ст., майже всі Олександро-Невські церкви, що з’являлися на те-
риторії України, були пов’язані з перебуванням російських військових гарнізонів або вій-
нами, які вела Російська імперія59.
Не варто також недооцінювати базову роль у цих процесах покоління російських
державних діячів, яскравим представником якого був Олександр Меншиков. Він став без
перебільшення знаковою фігурою в процесі поступової ліквідації полково-сотенного уст-
рою Гетьманської держави та її політичної автономії загалом. Меншиков поєднував у
вшановуванні Олександра Невського не тільки загальноімперські ідеологічні патерни,
продиктовані часом та волею абсолютного монарха в особі Петра І, а й свою особисту
«міфологію», через тезоімениті асоціації з улюбленим святим покровителем амбітно за-
кріплюючи власне ім’я на державному олімпі.
54 Рункевич С.Г. Александро-Невская Лавра… С. 58.
55 Карташев А.В. Очерки по истории Русской Церкви: В 2-х т. Москва: Изд-во Сретенского монастыря, 2009.
С. 383.
56 Соколов Р.А. Александр Невский в государственной и церковной идеологии… С. 22.
57 Філіпова Г.В. Історико-пам’яткознавчий вимір об’єктів… С. 72–101, 271–361; Її ж. Місто Олександрополь…
С. 218–226; ЇЇ ж. Організаційні особливості та адміністративний апарат земельних володінь князя О. Меншикова
в Україні. Сіверянський літопис. 2018, № 1. С. 24–32.
58 Храмы России. Храмы России. URL: http://temples.ru/cardsearch.php?key=%E0%EB%E5%EA%F1%E0%ED%
E4%F0%E0+%ED%E5%E2%F1%EA%EE%E3%EE.
59 Так, миколаївська церква була побудована для прихожан-ветеранів Східної війни 1853–1856 рр., хотинська
слугувала російському військовому гарнізону, київська розміщувалася на місці колишнього військового плацу. З
пропагандистською метою будували однойменні храми у Костополі й Радивилові. Уваги у контексті українсько-
російського ідеологічного протистояння останніх років заслуговує також характерна дискусія, що розгорнулася
навколо вимоги перейменування Олександро-Невського храму в Ананьєві. Див.: Некоторые пытаются люстри-
ровать память святого благоверного Князя Александра Невского… Сайт Балтской епархии Украинской Право-
славной Церкви. URL: http://baltaeparhia.org.ua/nekotoryie-pyitayutsya-lyustrirovat-pamyat-svyatogo-blagovernogo-
knyazya-aleksandra-nevskogo-pyitayas-pereimenovat-postroennyiy-v-chest-nego-sobor-v-g-ananeve-prizyivaya-okru-
zhayushhih-sobirat-dlya/.
Сіверянський літопис. 2022. № 2
74
Отже, завдяки критичному розгляду сутності зазначених процесів, з’являється мож-
ливість привідкрити завісу міфологічних викривлень та імперського пафосу над справж-
німи, неприкрашеними реаліями цієї бурхливої доби й прослідкувати очевидні впливи
сформованих 300 років тому ідеологем на сучасність.
References
Bushkovich, P. (2008). Petr Velikij. Borba za vlast [Peter the Great. Struggle for power]. Р. 240.
Sankt-Peterburg, Russia.
Dutov, A.A. (2017). Nekotorye voprosy ikonografii svetlejshego knyazya Aleksandra Danilovicha
Menshikova [Some questions of iconography of His Serene Highness Prince Alexander Danilovich Men-
shikov]. Petrovskoe vremya v licax-2017. Mat. nauch. konf. (Trudy Gosudarstvennogo Ermitazha. XC) –
Peterʼs time in faces-2017. Mat. of sc. conf. (Works of the State Hermitage. HS). Р. 134–146.
Evangulova, O.S. (2001). A.D. Menshikov v Moskve. Usadba na bolshoj Myasnickoj ulice
[A.D. Menshikov in Moscow. Homestead on Bolshaya Myasnitskaya Street]. Vestnik Moskovskogo univer-
siteta – Bulletin of Moscow University. Ser. 8: History (№ 6). Р. 99–110.
Evangulova, O.S. (2000). A.D. Menshikov i Kurakiny. Dom na Myasnickoj v Moskve [A.D. Menshi-
kov and Kurakins. Homestead on Bolshaya Myasnitskaya Street]. Petrovskoe vremya v licax-2000. Mat.
nauch. konf. (Trudy Gosudarstvennogo Ermitazha. XC) – Peterʼs time in faces-2000. Mat. of sc. conf.
(Works of the State Hermitage. HS). P. 16–19.
Filipova, H.V. (2017). Misto Oleksandropol: zabuta «stolytsia» kniazia O.D. Menshykova [The city
of Alexandropol: the forgotten «capital» of the prince A.D. Menshikov]. Pratsi Tsentru pamiatkoznavst-
va – Works of the center of historical monuments. № 31. P. 218–226.
Filipova, H.V. (2017). Pochepski tserkvy u chasy nalezhnosti mista do votchyn kniazia O.D. Men-
shykova [Pochep churches at the time when the city belonged to Prince A.D. Menshikovʼs estates].
Mat. XIV konf. «Tserkva–nauka–suspilstvo: pytannia vzaiemodii» – Mat. of XIV conf. «Church–science–
society: issues of interaction». P. 59–61.
Filipova, H.V. (2017). Zemelni stosunky starodubskoi starshyny z kniazem O.D. Menshykovym na
prykladi volodin A.Yu. Lyzohuba [The land relations of the Starodub chieftain with Prince A.D. Menshi-
kov on the example of the possessions of A.Yu. Lyzogub]. Mat. Mezhdunarodnoj nauchnoj konf., posvia-
schennoj 200-letyiu E.Y. Khrapovytskoho «Problemy ystoryy y kultury pohranychia: humanytarnoe znanye
y vyzovy vremeny» – Materials of the International scientific conf., dedicated to the 200th anniversary of
E.Y. Khrapovytskiy «Problems of the history and culture of the border region: humanitarian knowledge
and challenges of time». P. 171–176.
Filipova, H.V. (2018). Istoryko-pamiatkoznavchyj vymir obiektiv kulturnoi spadschyny Tsentralnoi
ta Pivnichnoi Hetmanschyny: naslidky diialnosti rosijskykh uriadovtsiv (1690–1765 rr.) [Historical and re-
membrance dimensions of the objects of cultural heritage of the Central and Northern Hetmanate: the con-
sequences of the activities of Russian government officials (1690–1765)]. Kyiv, Ukraine.
Filipova, H.V. (2018). Orhanizatsijni osoblyvosti ta administratyvnyj aparat zemelnykh volodin knia-
zia O. Menshykova v Ukraini [Organizational features and administrative apparatus of land holdings of the
prince A. Menshikov in Ukraine]. Siverianskyj litopys – Siverian chronicle. № 1. P. 24–32.
Filipova, H. (2019). Panegyric works and their connection with the Kyiv monasteries in the context
of the relations between the Hetmanate and the Moscow kingdom in the early XVIII c. Orientalia Christia-
na Cracoviensia. № 11. P. 77–90.
Filipova, H.V. (2019). Vidobrazhennia vzaiemyn hetmana Ivana Mazepy z rosijskym nobilitetom u
kontseptsii muzeiu Ivana Mazepy. Ivan Mazepa ta joho epokha. Zb. nauk. pr. [Reflection of Hetman Ivan
Mazepaʼs relations with the Russian nobility in the concept of the Ivan Mazepa Museum. Ivan Mazepa and
his era. Coll. of sc. works]. Р. 133–148.
Kalyazina, N.V, Kalyazin, E.A. (2005). Knyaz Aleksandr Menshikov – stroitel Rossii [The prince
Aleksandr Menshikov: the builder of Russia]. Vol. 1. Sankt-Peterburg, Russia.
Kartashev, A.V. (2009). Ocherki po istorii russkoj cerkvi: V 2-h t. [Essays on the history of the Rus-
sian church: In 2 v.]. P. 383. Moscow, Russia.
Krotov, P.A. (2007). Prizhiznennye portrety A.D. Menshikova: Problemy izucheniya [Lifelong port-
raits of A.D. Menshikov: issues of the study]. Menshikovskie chteniya – Menshikov readings. P. 21–31.
Malizhenovskij, N.F. (2010). Kievskij zhenskij Florovskij (Voznesenskij) monastyr [Kyiv womenʼs
Floriv (Voznesensk) monastery]. Krajnyaya O.A. (Comp.). Р. 71. Kyiv, Ukraine.
Pogosyan, E.A. (2001). Petr I – arxitektor rossijskoj istorii [Petr the I – the architecture of russian his-
tory]. Seriya «Territoriya kultury» – «Territory of culture» series. Р. 164–167, 182. Sankt-Peterburg, Rus-
sia.
Pogosyan, E.A., Smorzhevskix-Smirnova, M.A. (2009). Eshhe raz o tajne ikony «Liturgiya Gospod-
nya» [Once again about the secret icon «Liturgy of the God»]. Tallinn: literatura, iskusstvo, kritika – Tal-
linn: literature, art, critics. № 1.2. P. 74–99.
Pogosyan, E.A., Smorzhevskix-Smirnova, M.A. (2011). «Liturgiya Gospodnya», gerbovaya ikona
Tallinnskoj Nikolskoj cerkvi [«Liturgy of the God», heraldic icon of the Tallin Nikol church]. Petrov-
skoe vremya v licax-2011. K 30-letiyu Otdela Gosudarstvennogo Ermitazha «Dvorec Menshikova» (1981–
2011) – Peterʼs time in faces-2011. To the 30th anniversary of the department of the State Hermitage
«Menshikovsʼ Palace» (1981–2011). P. 299–306.
Pogosyan, E.A., Smorzhevskix-Smirnova, M.A. (2011). Ikona «Liturgiya Gospodnya» [The icon
«Liturgy of the God»]. Iskusstvo ikony Estonii – The art of the icon of Estonia. P. 74–77.
Siverian chronicle. 2022. № 2
75
Posternak, K.V. (2013). K voprosu ob avtorstve russkix ikonostasov epoxi barokko [To the question
of the authorship of Russian iconostases of the Baroque era]. Vestnik PSTGU. Seriya V. Voprosy istorii i
teorii xristianskogo iskusstva – Bulletin of the OSTHU. Series V. Questions of the history and theory of
Christian art. № 2 (11). P. 115–127.
Prokopiuk, O.B. (2012). Kyivska mytropoliia: topohrafiia posviat [Kyiv Metropolis: topography of
the dedications]. Р. 156–161. Kyiv, Ukraine.
Shenk, F.B. (2001). Politicheskij mif i kollektivnaya identichnost: mif Aleksandra Nevskogo v rossij-
skoj istorii (1263–1998) [Political myth and collective identity: the myth of Alexander Nevsky in Russian
history (1263–1998)]. Ab imperio. № 1. 1–2. P. 141–164.
Sokolov, R.A. (2014). Aleksandr Nevskij v gosudarstvennoj i cerkovnoj ideologii v 1710–1720 g.
[Alexander Nevsky in state and church ideology in 1710–1720]. Vestnik Udmurtskogo universiteta, Istori-
ya i filologiya – Bulletin of Udmurt University. History and philology. № 3. P. 18–24.
Sorokin, E.P. (1994). Iz istorii derevyannyx cerkvej Ust-Izhory. Knyaz Aleksandr Nevskij [From the
history of ancient Russian churches of Ust-Izhori. The prince Aleksandr Nevskiy]. P. 31–33.
Sorokin, E.P. (1993). Okrestnosti Peterburga. Iz istorii Izhorskoj zemli [Vicinity of St. Petersburg.
From the history of Izhora land]. Ust-Izhora, Russia.
Sorokin, E.P. (2000). Cerkov Sv. Blagovernogo knyazya Aleksandra Nevskogo v Ust-Izhore [Church
of the Holy Prince Alexander Nevsky in Ust-Izhor]. Sankt-Peterburgskie eparxialnye vedomosti –
St. Petersburg eparchial notices. № 23. P. 113–117.
Філіпова Ганна Володимирівна – кандидатка історичних наук, запрошена дослід-
ниця, Гетеборзький університет (405 30, м. Гетеборг, Швеція).
Filipova Hanna – Рh.D. (history), guesting researcher, University of Gothenburg (405 30,
Gothenburg, Sweden).
E-mail: lille_prinsen@ukr.net
CULT OF ALEXANDER NEVSKY ON THE HETMAN STATE TERRITORY
AS AN IDEOLOGICAL MARKER OF THE RUSSIAN EXPANSION IN 1710–1720S
Summary. The purpose of the research is to analyze the mapping of the process of Russian expansi-
on in Hetman Ukraine in 1710–1720s in the formation of the cult of the holy Prince Alexander Nevsky
(Alexander Yaroslavich). The scientific novelty lies in the fact that the study of the outlined phenomena
and events is an urgent need for modern Ukrainian historical science. The main reason for this updating is
the relationship, including genetic, of some processes of the beginning of the XVIII c. and those that are
happening today. Understanding the way of formulating the origins of Russian imperial propaganda, the
main provisions of which were formed during the reign of Peter I, allows for a more thoughtful look at the
Ukrainian-Russian confrontation not only in the military and economic, but also in the ideological field.
The main conclusions of the study is finding the relationship between the origins of the official veneration
of Alexander Nevsky and the aggressive foreign policy of the Moscow kingdom towards transforming it into
the Russian empire during the first twenty years of the XVIII c., as well as reflecting this process on the
realities of Hetman State. An analytical review of the main aspects of the realization of the cult of Alexan-
der Nevsky in the cultural, religious, political life of Russia during the reign of Peter I and the formation of
imperial autocracy was carried out. A direct relationship has been derived between the spread of the cult
(the emergence of appropriate temple ordinations in Starodub regiment) and the administrative and econo-
mic activities on the lands of the northern Hetman State of Prince Alexander Menshikov, whose patron
saint was Alexander Nevsky.
Key words: Hetman State, Moscow Kingdom, Russian Empire, Alexander Nevsky, Alexander Menshi-
kov, Peter I, Starodub regiment, Pochep, Alexandropol.
Дата подання: 11 липня 2022 р.
Дата затвердження до друку: 20 липня 2022 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Філіпова, Г. Культ Олександра Невського на теренах Гетьманської держави як ідеологічний
маркер російської експансії у 1710–1720-х рр. Сіверянський літопис. 2022. № 2. С. 66–75. DOI:
10.5281/zenodo.7012406.
Цитування за стандартом APA
Filipova, Н. Kult Oleksandra Nevskoho na terenakh Hetmanskoi derzhavy yak ideolohichnyi marker
rosiiskoi ekspansii u 1710–1720-kh rr. [Cult of Alexander Nevsky on the Hetman State territory as an
ideological marker of the Russian expansion in 1710–1720s]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle,
2022, 2, P. 66–75. DOI: 10.5281/zenodo.7012406.
|