"…де Хмельниченок лежить" (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького)

"…де Хмельниченок лежить" (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького)

Мета статті – проаналізувати наявні версії щодо останніх років життя, смерті й місця поховання українського гетьмана Юрія Хмельницького та спробувати визначити найбільш реальну з них. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні принципів історизму, системності, науковості, міждисциплінарн...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2022
Автори: Шумило, С., Ластовський, В.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2022
Назва видання:Український історичний журнал
Теми:
Дискусії
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187211
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:"…де Хмельниченок лежить" (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького) / С. Шумило, В. Ластовський // Український історичний журнал. — 2022. — Число 3. — С. 142-157. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-187211
record_format dspace
spelling irk-123456789-1872112022-12-14T01:26:10Z "…де Хмельниченок лежить" (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького) Шумило, С. Ластовський, В. Дискусії Мета статті – проаналізувати наявні версії щодо останніх років життя, смерті й місця поховання українського гетьмана Юрія Хмельницького та спробувати визначити найбільш реальну з них. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні принципів історизму, системності, науковості, міждисциплінарності. Використано загальноісторичні методи історіографічного аналізу, історико-генетичний, порівняльний. Наукова новизна полягає в актуалізації в науковому обігу деяких історичних джерел, які раніше не бралися до уваги. На їх основі здійснено спробу визначити імовірне місце смерті та поховання Ю.Хмельницького. Висновки. На сьогодні впевнено можна стверджувати, що майже всі версії щодо останніх років життя і смерті гетьмана виявилися хибними й безпідставними. Детальний аналіз ряду джерел, у тому числі маловідомих для істориків, дозволяє стверджувати, що його життя після відставки в 1681 р. закінчилося мирно, у сані ченця та, найімовірніше, він був похований у місті Ґеліболу на Ґалліполійському півострові. Yu.Khmelnytskyi is one of the most controversial figures in Ukrainian history. As a rule, in historical literature it is presented in a more negative light than positive. There are reasons to assert the dominance of many myths related to the son of B.Khmelnytskyi in scientific works. Nevertheless, detailed studies of the hetman’s biography have not yet been created. Many aspects of his political activity, as well as the last years of his life, remain unexplained or erroneous. The place of his burial is also a mystery. Today, there are no less than ten versions concerning the death of Yu.Khmelnytskyi, and none of them are true. Documentary sources known today allow us to reconstruct in more detail the last period of the hetman’s life and to express and substantiate the idea about his actual burial place. The purpose of the article is to analyze the existing versions regarding the last years of the life, death and burial place of the Ukrainian Hetman Yu.Khmelnytskyi and to try to determine the most real of them. The research methodology is based on the application of the principles of historicism, systematicity, scientificity, and interdisciplinary. The following general historical methods were used: historiographical, historicalgenetic and comparative analysis. Scientific novelty consists in the actualization in scientific circulation of some historical sources that were previously not taken into account by historians. Based on them, an attempt was made to determine the likely place of death and burial of Yu.Khmelnytskyi. Conclusions. Today, it is safe to say that almost all the versions regarding the last years of the life and death of the Ukrainian hetman Yu.Khmelnytskyi turned out to be false and unfounded. Detailed analysis of a number of sources, including little known to historians, allows us to assert that his life after his resignation in 1681 ended peacefully, in the sleigh of a monk and, most likely, he was buried in the city of Gelibolu on the Gallipoli peninsula. 2022 Article "…де Хмельниченок лежить" (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького) / С. Шумило, В. Ластовський // Український історичний журнал. — 2022. — Число 3. — С. 142-157. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/10.15407/uhj2022.03.142 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187211 94(477):327.Хмельницький Ю.«17/18» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Дискусії
Дискусії
spellingShingle Дискусії
Дискусії
Шумило, С.
Ластовський, В.
"…де Хмельниченок лежить" (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького)
Український історичний журнал
description Мета статті – проаналізувати наявні версії щодо останніх років життя, смерті й місця поховання українського гетьмана Юрія Хмельницького та спробувати визначити найбільш реальну з них. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні принципів історизму, системності, науковості, міждисциплінарності. Використано загальноісторичні методи історіографічного аналізу, історико-генетичний, порівняльний. Наукова новизна полягає в актуалізації в науковому обігу деяких історичних джерел, які раніше не бралися до уваги. На їх основі здійснено спробу визначити імовірне місце смерті та поховання Ю.Хмельницького. Висновки. На сьогодні впевнено можна стверджувати, що майже всі версії щодо останніх років життя і смерті гетьмана виявилися хибними й безпідставними. Детальний аналіз ряду джерел, у тому числі маловідомих для істориків, дозволяє стверджувати, що його життя після відставки в 1681 р. закінчилося мирно, у сані ченця та, найімовірніше, він був похований у місті Ґеліболу на Ґалліполійському півострові.
format Article
author Шумило, С.
Ластовський, В.
author_facet Шумило, С.
Ластовський, В.
author_sort Шумило, С.
title "…де Хмельниченок лежить" (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького)
title_short "…де Хмельниченок лежить" (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького)
title_full "…де Хмельниченок лежить" (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького)
title_fullStr "…де Хмельниченок лежить" (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького)
title_full_unstemmed "…де Хмельниченок лежить" (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького)
title_sort "…де хмельниченок лежить" (до питання останніх років життя та місця поховання ю.хмельницького)
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2022
topic_facet Дискусії
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187211
citation_txt "…де Хмельниченок лежить" (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького) / С. Шумило, В. Ластовський // Український історичний журнал. — 2022. — Число 3. — С. 142-157. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
series Український історичний журнал
work_keys_str_mv AT šumilos dehmelʹničenokležitʹdopitannâostanníhrokívžittâtamíscâpohovannâûhmelʹnicʹkogo
AT lastovsʹkijv dehmelʹničenokležitʹdopitannâostanníhrokívžittâtamíscâpohovannâûhmelʹnicʹkogo
first_indexed 2025-07-16T08:42:13Z
last_indexed 2025-07-16T08:42:13Z
_version_ 1837792324883578880
fulltext Український історичний журнал. – 2022. – №3 Текст Анотація. Мета статті – проаналізувати наявні версії щодо останніх років життя, смерті й місця поховання українського гетьмана Юрія Хмельницького та спробувати визначити найбільш реальну з них. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні принципів історизму, системності, науковості, міждисциплінарності. Використано загальноісторичні методи історіографічного аналізу, історико­генетичний, порівняльний. Наукова новизна полягає в актуалізації в науковому обігу деяких історичних джерел, які раніше не бралися до уваги. На їх основі здійснено спробу визначити імовірне місце смерті та поховання Ю.Хмельницького. Висновки. На сьогодні впевнено можна стверджувати, що майже всі версії щодо останніх років життя і смерті гетьмана виявилися хибними й безпідставними. Детальний аналіз ряду джерел, у тому числі маловідомих для істориків, дозволяє стверджу­ вати, що його життя після відставки в 1681 р. закінчилося мирно, у сані ченця та, найімовір­ ніше, він був похований у місті Ґеліболу на Ґалліполійському півострові. Ключові слова: Юрій Хмельницький, Гедеон, чернецтво, паломництво, Константи но по ль­ ський патріархат, Єрусалимський патріархат, Калліполь, Ґеліболу, Ґалліполійський півострів. Сергій ШУМИЛО кандидат історичних наук, доктор теології, науковий співробітник, Інститут історії України НАН України (Київ, Україна), institute@afon.org.ua ORCID: https://orcid.org/0000­0001­7041­7766 Валерій ЛАСТОВСЬКИЙ доктор історичних наук, професор кафедри міжнародних відносин, Київський національний університет культури і мистецтв (Київ, Україна), lastov@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000­0001­8900­5569 «…де Хмельниченок лежить» (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького)* DOI: https://doi.org/10.15407/10.15407/uhj2022.03.142      УДК: 94(477):327.Хмельницький Ю.«17/18» ДИСКУСІЇ * Дослідження здійснене в рамках програми підтримки від кластера «Релігія й політика» («Religion und Politik») Вестфальського університету ім. Вільгельма (Мюнстер, Німеччина). Автори висловлюють щиру вдячність Юрієві Лацісу за допомогу в пошуку документальних свідчень та архівних джерел, завдяки чому і стало можливим написан­ ня цієї статті. Український історичний журнал. – 2022. – №3 «…де Хмельниченок лежить» (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького) 143 Постать гетьмана Юрія Хмельницького в українській історіографії залишається однією з найменш вивчених. Досі відсутнє комплексне й об’єктивне дослідження його життя та діяльності. Немає як такої його цілісної біографії, в якій залишається чима­ ло «білих плям». Значною мірою на це впливає певний ідеологічний штамп в оцінці його діяльності, сформований в історіографії імперського та радянського періодів. Політична потреба формування неґативного уявлення про сина Б.Хмельницького як про «зрадника», «нікчему» спричинила тривалу демонізацію його образу як у росій­ ській літературі, так й історіографії, і ця тенденція триває до наших днів. При цьому досі не проводився об’єктивний аналіз усіх наявних джерел про Ю.Хмельницького та його політику під протекторатом Османської імперії, у тому числі із залученням масиву документів з турецьких архівів. До середини ХІХ ст. постать Ю.Хмельницького лише епізодично виринала у працях істориків  (Самовидець, Г.Грабянка, С.Величко, О.Рігельман, автор «Історії русів», Д.Бантиш­Каменський, М.Маркевич та ін.). Чи не вперше його біографія з’я­ вилася 1838 р. завдяки І.Срезневському1. Щоправда, вона була короткою та витрима­ ною в дусі панівного тоді романтичного напряму. Детально життя Ю.Хмельницького розглянув 1868  р. М.Костомаров2. У подальшому багато уваги йому приділяли як українські, так і зарубіжні дослідники, зокрема В.Антонович, М.Грушевський, В.Герасимчук, Ф.Равіта­Ґавронський, М.Кордуба, І.Борщак та ін.3 Від кінця ХХ ст. в науковий обіг неодноразово вводилася нова інформація про Ю.Хмельницького (праці Ю.Мицика, Н.Савчук, Є.Луняка, В.Ластовського, Є.Літвіненко, Т.Чухліба, В.Смолія та В.Степанкова, К.Кочеґарова й ін.)4. Проте досі найменше відомостей маємо стосовно останніх років життя та обставин смерті геть­ мана. Відсутнє уявлення і про місце його поховання. Хоча від кінця ХVII ст. були не­ одноразові спроби заповнити ці лакуни, вже відтоді всі вони суперечили одна одній. Відповідно, на сьогодні є кілька варіантів того, якими були останні роки, місяці, дні Ю.Хмельницького та де, можливо, він закінчив своє життя. Перша версія: Ю.Хмельницький помер рабом десь у Татарії. З’явилася вона ще за життя Юрія, напередодні Чигиринського походу. Як засвідчив французький дипло­ мат де ла Круа, після звільнення Ю.Хмельницького з ув’язнення в Єдикуле  («Замок Семи Башт»), від турецького султана Мегмеда  IV до козацтва був відправлений 1 Срезневский И. Юрий Хмельниченко: 1658–1680 // Украинские были. – Х., 1838. – С.25–51. 2 Костомаров Н. Гетманство Юрия Хмельницкого // Вестник Европы. – Т.2, кн.4. – Санкт­Петербург, 1868.  – С.485–536. 3 Антонович В. Юрась Хмельниченко // Гетьмани України. – К., 1991. – С.55–60; Герасимчук  В. Виговський і Юрій Хмельницький  // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Л., 1904. – Т.LIX. – С.1–40; Т.LX. – С.41–70; Rawita-Gawroński F. Ostatni Chmielniczenko. – Poznań, 1919. – 171 s.; Korduba M. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681) // Polski Słownik Biograficzny. – T.III/1, zesz.11. – Kraków, 1937. – S.334–336; Borschak E. A Littleknown French Biography of Yuras Khmelnytsky // The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S. – Vol.III, 1(7). – 1953. – Р.509–517. 4 Мицик Ю. Юрій Хмельницький // Володарі гетьманської булави. – К., 1995. – С.237–250; Ластовський  В. Перебування Юрія Хмельницького в чернецтві: спроба реконструкції // Визвольний шлях. – 2004. – Кн.9. – С.110– 120; Його ж. Чернецтво Юрія Хмельницького // Генеза. – 2006. – №1(11). – С.64–75; Літвіненко Є. Гетьманат Юрія Хмельницького крізь призму німецької друкованої хроніки «Theatrum Europaeum»  (XVII  – початок XVIII  ст.)  // Київська старовина. – 2011. – №1. – С.110–122; Луняк  Є. Перебування Юрія Хмельницького у турецькому полоні за свідченнями французького дипломата де ла Круа // Січеславський альманах. – 2011. – №6. – С.5–16; Його ж. Юрій Хмельницький у свідченнях французьких дипломатів другої половини ХVII ст. // Український історичний журнал. – 2012. – №1. – С.143–152; Чухліб Т. Князювання від імені Османської імперії гетьмана Юрія Хмельницького // Козаки і монархи: Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648–1721 рр. – 3­тє вид., випр. і доп. – К., 2009. – С.256–269; Макарчук Ю. Іван Виговський та Юрій Хмельницький в оцінці І.Нечуя­Левицького // Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова: Серія 6 «Історичні науки». – Вип.5. – К., 2008. – С.213–215; Смолій  В., Степанков  В. Українська національна революція ХVII  ст.  (1648–1676). – К., 2009. – С.206–343; Кочегаров К. Украина и Россия во второй половине ХVII в.: политика, дипломатия, культура: Очерки. – Москва, 2019. – С.155. Український історичний журнал. – 2022. – №3 144   Сергій Шумило, Валерій Ластовський посланець із пропозиціями підтримки нового походу: «Він не знайшов великої при­ хильності серед козаків дослухатися до тих порад, які він давав. Вони казали, що лист Ю.Хмельницького несправжній, що їхній справжній ґенерал цього імені прийняв чернечий постриг, загинув у Татарії, де був рабом»5. Друга версія: Ю.Хмельницького вбив кошовий Січі І.Сірко. Виникла наприкінці ХVII  ст. і вперше була оприлюднена 1689  р. вже згаданим французом де  ла  Круа. Відповідно до його інформації, у 1679  р., під час відновлюваних робіт, що їх вела турецька влада навколо фортеці у Варні, «Сірко, ватажок запорозьких козаків, який ішов з 15 тис. чол. у похід проти татар, аби забрати їхню худобу, прийшов випадково до цього місця, де застав цих робітників […] Він їх вирубав упень, залишивши тільки кількох “язиків” для відправки великому князеві московському. Він отаборився у цьо­ му місці, очікуючи наказів цього володаря. Ю.Хмельницький був тут убитий»6. У по­ дальшому ця версія зазнавала деяких варіацій, зокрема у працях російського адміра­ ла К.Крюйса на початку ХVIII ст. та вже наприкінці того ж століття у О.Рігельмана, котрий ще й підправив версію першого, відзначивши її неточності7. Третя версія: Ю.Хмельницького отруїли турки. Це думка шевальє де Божо, опу­ блікована 1700  р. Відповідно до його повідомлення, після завоювання України тур­ ками, останні поставили тут свого «управителя провінції», «що перебував у залеж­ ності від них подібно тій, яку мають господарі Валахії, Молдавії та Трансільванії  […] Його звали Хмельницький (Chmielnicki) (інші називають його Chuminsko, що треба вимовляти як Schmielnieski). Але турки його незабаром отруїли»8. Четверта версія: Ю.Хмельницький був покараний за свої злочини в Кам’янці- Подільському. Вперше оприлюднив її С.Величко у своєму творі: «Станувши прεто Хмεлничεнко в Камянцѣ наωчнε з жидомъ Ѡруномъ прεдъ пашами, былъ роспрашиванъ ω рѣчах, ωт жида Ѡруна на нεго прεждε прεд­ ложεнихъ, в котогорих, кгди нε моглъ ωправдатис и вивεстисъ, и всεго того жидъ доказал εму в ωчи, що и заωчнε доносилъ. Тεди всѣ три пашѣ, виεхавши з Камянца к Дунаю, тамъ, у концу мосту Дунайского, за всѣ зліε поступки розстри­ гу Хмεлничεнка судили и на смεртъ дεкрεтовали. По яком дεкрεту и всказаню янчарε, абіε Хмεлничεнка з прεд пашεй похватили і по ωбикновεнію своεму на шію εго шнуръ скинувши, там жε зараз εго і удавили»9. Ця версія смерті Ю.Хмельницького найбільш поширена в історіографії. Її, зо­ крема, повторили такі історики, як В.Антонович, О.Єфименко, Ю.Ролле, Ф.Равіта­ Ґавронський, І.Крип’якевич, Ю.Мицик та ін. П’ята версія: Ю.Хмельницький помер ченцем. Уперше зафіксована в листуван­ ні польського дипломата та посланця в Османській імперії С.Проського  (1636– 1710  рр.). Згідно з нею, Ю.Хмельницький після втечі з ув’язнення в Єдикуле в 1682  р. подався до одного з монастирів Малої Азії, де знову став ченцем. Цю вер­ сію було оприлюднено польським істориком і журналістом Л.Повідаєм із поси­ ланням на інформацію німецького теолога й історика, префекта архівів Ватикану 5 Див.: Луняк Є. Перебування Юрія Хмельницького у турецькому полоні… – С.15; Його ж. Юрій Хмельницький у свідченнях французьких дипломатів… – С.151. 6 Луняк Є. Перебування Юрія Хмельницького у турецькому полоні… – С.16; Його ж. Юрій Хмельницький у свідчен­ нях французьких дипломатів… – С.152. 7 Рігельман О. Літописна оповідь про Малу Росію. – К., 1994. – С.459. 8 Луняк Є. Юрій Хмельницький у свідченнях французьких дипломатів… – С.152. 9 Величко С. Літопис / Упор. Г.Боряк, Т.Таїрова­Яковлєва. – К., 2020. – С.573. Український історичний журнал. – 2022. – №3 «…де Хмельниченок лежить» (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького) 145 А.Тейнера, котру той своєю чергою запозичив із записів С.Проського10. При цьому сам же Л.Повідай, аналізуючи різні версії смерті Ю.Хмельницького, висловлювався, що інформація С.Проського заслуговує на довіру. Аналогічну, хоч і трохи відмінну, думку озвучив на початку ХІХ  ст. автор «Історії русів», наголошуючи: «Взят он в Царьград и посажен в Едикул или Семибашенный замок, где содержан четырнадцать лет в заключении и, наконец, сослан в один греческий остров и тамо скончался поно­ марем в одном греческом монастыре»11. В «Історії русів» ця версія згадується кіль­ ка разів у різних місцях як доконаний факт. У наш час її повторив відомий фахівець Ю.Мицик12. Шоста версія: Ю.Хмельницького стратили поляки. Таку думку оприлюднив Д.Бантиш­Каменський у 1822  р. Спираючись на запис свого батька М.Бантиша­ Каменського, залишений на сторінках подарованого М.Карамзіну «малоросійсько­ го літопису», він відзначив: «[…] у польських справах, які зберігаються в колезькому архіві, згадується, що сей зрадник скінчив життя своє від рук поляків, котрі його, бу­ цімто, осліпили, залили відтак оловом, підвісили за ребро й мордували в різні спосо­ би до останнього подиху»13. Ця версія так і не прижилася в історичній науці. Сьома версія: Ю.Хмельницького вбили свої ж козаки в Немирові. Про це над­ звичайно живописною мовою, навіть із деякими художніми деталями, написав І.Срезневський 1838  р.: «Козаки вивели зраненого Хмельницького на площу, довго мучили, і потім кинули собакам. Чи встиг він помолитися, хтозна…»14. В якійсь мірі ця версія перекликається з попередньою. Спільним для обох моментом виступає му­ ченицька смерть Юрія, а різниця лише у виконавцях. Вона також не знайшла під­ тримки в науковому середовищі. Восьма версія: Ю.Хмельницький не помер, а перетворився на примару. Це, звісно, народний переказ. Його зафіксував П.Куліш під час своєї подорожі Чигиринщиною. Житель села Суботова розповів йому леґенду, що «Хмельниченко живе ще й досі. Наші старі чумаки розсказували, що бачили его в горах на своі очи, и сам він казав, що “я син Хмельницького”. Его ссе гадина, и він буде мучитись и блукати поміж го­ рами аж до Страшного Суду; а тогді вже Господь его простить, що побусурманивсь и хотів розбить батьківську церкву»15. Дев’ята версія: Ю.Хмельницький помер на Мальті. Походження її точно не встановлене. Але, можливо, вона має вже сучасні корені, пов’язані з туристичним бізнесом16. В усякому разі, поширюється поза науковою сферою, переважно у середо­ вищах екскурсоводів і журналістів, котрі пишуть на теми міжнародного туризму. Десята версія: Ю.Хмельницький прийняв іслам і помер власною смертю в Константинополі. Ми бачимо її в М.Аркаса. Сам дослідник у своїй праці спочатку виклав версію, запропоновану С.Величком. А потім уже доповнив: «Инші ж дже­ рела кажуть, що Хмельниченко кончив життя у Константинополі і перед смертю побусурменився»17. 10 Powidaj L. Kozacy zaporożcy na Ukrainie. – Lwów, 1862. – S.177. 11 История русов. – Москва, 1846. – С.157. 12 Мицик Ю. Хмельницький Юрій // Енциклопедія історії України. – Т.10. – К., 2013. – С.393. 13 Бантыш-Каменский Д. История Малой России. – К., 1993. – С.314. 14 Срезневский И. Юрий Хмельниченко: 1658–1680. – С.50. 15 Кулиш П. Записки о Южной Руси. – К., 1994. – С.277–278. 16 Титаренко Л. Трагедия Юрия Хмельницкого, сына гетмана // Голос України. – 2008. – 5 червня. – С.20; Козаки та мальтійський хрест  // Козаки: історія лицарства [Електронний ресурс]: https://kozaku.in.ua/statt­pro­kozakv/118­ kozaki­ta­maltyskiy­hrest.html 17 Аркас М. Історія України­Русі. – [Санкт­Петербург], 1908. – С.250. Український історичний журнал. – 2022. – №3 146   Сергій Шумило, Валерій Ластовський Кожна з означених вище версій має свої хиби, але, слід зауважити, що дея­ кі з них містять у собі й певну історичну основу. Водночас частина істориків не притримуються жодної з цих версій смерті Ю.Хмельницького. Цього не бачи­ мо у Самовидця, Г.Грабянки, М.Костомарова, С.Соловйова, М.Грушевського, Д.Яворницького та ін. Деякі апелюють до відсутності достовірної інформації (Т.Чухліб, Б.Сушинський та ін.)18. Перша версія, зрозуміло, не може сприйматися серйозно, оскільки вона виникла ще за часів життя самого Ю.Хмельницького. Друга фактично неможлива. Вона перекреслюється тим, що І.Сірко, як ві­ домо, помер 1  серпня 1680  р.19 Проте документальні джерела показують, що Ю.Хмельницький ще був живим і продовжував свою діяльність пізніше. Крім того, невідомо нічого про похід у цей період І.Сірка на Варну. Така подія й начеб­ то вбивство ним Ю.Хмельницького не відображені ані в козацьких, ані в москов­ ських, ані в османських джерелах. Скоріш за все, інформація про напад кошо­ вого отамана на цю фортецю та місто  – це ніщо інше, як відгомін дуже давньої виправи ще початку ХVII  ст.20 Звісно, похідні від цієї версії також хибні. Однак, у зв’язку з нею, слід звернути увагу ще на один її аспект. Як свідчать історичні дже­ рела, відносини між Ю.Хмельницьким та І.Сірком були далеко не ворожими. Ще Д.Яворницький показав, які між ними йшли перемовини та як серйозно москов­ ський уряд непокоїла можливість об’єднання обох цих козацьких ватажків і створен­ ня антимосковського союзу21. Третя версія, що належить шевальє де  Божо, могла б заслуговувати на певний інтерес, оскільки він разом зі Ю.Хмельницьким деякий час перебував в ув’язненні в Єдикуле. Однак їх можливе знайомство припадає тільки на 1670­ті  рр. А у цьо­ му своєму повідомленні француз цілком очевидно користується чутками, які, до того ж, суперечать свідченням С.Проського. Оскільки Ю.Хмельницький був не­ пересічною особою, значення його в міжнародній політиці зберігалося й далі після Бахчисарайського миру  (1681  р.). Завдяки збереженню цієї фіґури Висока Порта завжди мала можливість впливати на московську політику. Відсутність у де  Божо конкретизації точного місця події й точних дат та використання умовних означень часу  (як­от «незабаром») засвідчує, що він не мав достеменних підтверджень опису­ ваного та спирався радше на чутки. Четверта версія хоч і найбільш поширена, проте має цілий ряд суттєвих вад. Уже сама судова процедура, описана С.Величком, викликає великі сумніви. Перш за все, Ю.Хмельницький отримав свої владні повноваження й титули гетьмана та князя від султана, тому сумнівно, щоб суд над політичним діячем такого рівня могли чи­ нити місцеві урядники в Кам’янці­Подільському. Як мінімум, його мали доправити у Стамбул для подальшого вирішення долі. До того ж в Османській імперії суд був відділений від держави. Більше того, для розгляду справ з немусульманами викорис­ товувалися місцеві суди із застосуванням місцевого права22. І жоден паша не мав су­ дових повноважень у таких судах. Крім того, паша  – це почесне звання, а не адмі­ ністративне. Тому гіпотетичний судовий розгляд справи Ю.Хмельницького пашами 18 Чухліб Т. «Українське князівство» в турецьких планах // Україна крізь віки. – Т.8. – К., 1999. – C.218; Сушинський Б. Юрій Хмельницький – гетьман України // Козацькі вожді України. – Т.1, кн.1­2. – Одеса, 2004. – 591 с. 19 Мицик Ю. Іван Сірко. – К., 2010. – С.119. 20 Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. – Т.2. – К., 1990. – С.153. 21 Там само. – С.411–427. 22 Сафонов А. Османская административно­правовая система на Балканах  (ХV–ХVIII  в.)  // Историко­правовые проблемы: Новый ракурс. – Вып.5. – Курск, 2012. – С.121–133; Ковальчук М. Організація провінційного управління Османської імперії ХVI ст. за даними Канун­наме // Український історичний збірник. – Вип.19. – К., 2017. – С.67–82. Український історичний журнал. – 2022. – №3 «…де Хмельниченок лежить» (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького) 147 виглядає нереально. І вже зовсім нелогічна розповідь про покарання Юрія аж на Дунаї, який знаходиться на дуже значній відстані від Кам’янця­Подільського  (знач­ но ближче річки Дністер і Прут, а у самому місті  – Смотрич). Очевидно, що С.Величко спирався на усні перекази. Більше того, сам наголошує, що «невідомо, скільки років він, Хмельниченко, гетьманував у Немирові»23, тобто зізнається, що, власне, не знає ані точних дат, ані навіть приблизно років, не має жодних джерел і документальних свідчень. Необхідно також відзначити, що цей період відтворено в рукопису Абдуррагмана Абді Паші «Історія Нішанджи», а сам автор цього твору був учасником Чигиринського походу 1678  р. та управляв Кам’янцем­Подільським у 1681–1683  рр.24 І, наскільки нам відомо, там відсутня інформація про суд над Ю.Хмельницьким і деталі його життя після 1679 р. П’ята версія суттєво відрізняється від усіх інших. Це той випадок, де смерть Ю.Хмельницького, всупереч багатьом гіпотезам і припущенням, виглядає природ­ ною та пов’язується безпосередньо з його характером, адже відома його схильність до чернечого життя й перебування деякий час у статусі монаха під іменем Гедеон, на­ віть архімандрита. Утім історики цю версію практично не аналізували. Шоста версія має яскравий фантастичний характер. Складається враження, що це просто узагальнене уявлення польської шляхти про покарання бунтівних козаків. Сьома версія невідомого походження. За своїм сюжетом вона перегукується з попередньою. Сам І.Срезневский зазначав у власній публікації, що описані події йому здаються цілком правдоподібними, а взяв він їх «із записок Шафонського». Однак, як показав М.Горбань у 1926  р., насправді «там нема трагічних подробиць смерти Ю.Хмельницького»25. В іншій праці О.Шафонський лише згадував, що Ю.Хмельницький «нарешті пропав»26. На сьогодні так і не відомо, звідки ж запози­ чив цей переказ І.Срезневський. Восьма версія лише відгомін народних переказів і фольклору. Проте вона дає нам уявлення про те, що історична пам’ять українського населення не зафіксувала жодної реальної інформації про смерть Ю.Хмельницького, а це лише підтверджує припущення, що настала вона за межами України. До певної міри ця леґенда нагадує аналогічні перекази про волоського господаря Влада III Цепеша (бл. 1431–1476 рр.), відомого як Дракул27. Дев’ята версія має вочевидь не історичний характер, її походження незрозумі­ ле. Можливо, цьому сприяла скульптурна композиція у соборі Св. Іоанна на Мальті, присвячена великому маґістрові Н.Котанеру (1605–1680 рр.), серед фіґур котрої від­ відувачі інколи вбачають образ полоненого козака. Десята версія сама по собі дуже неясна, хоча й має деяку історичну достовір­ ність, пов’язану з інформацією польського дипломата Т.Ґольчевського, про що йти­ меться нижче. Можна зазначити, що існування всіх цих версій у літературі вказує на дві важли­ ві обставини: по­перше, подробиці останніх днів і сама смерть Ю.Хмельницького не 23 Величко С. Літопис. – С.573. 24 Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько­турецьких писемних джерелах (друга половина ХVI – перша чверть ХVIII ст.). – К., 2016. – С.103. 25 Горбань М. «Записки о Малой Россіи» О.Шафонського // Науковий збірник за рік 1926. – Т.ХХІ. – К., 1926. – С.139. 26 Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историче­ ским описанием Малой России. – К., 1851. – С.70. 27 Шумило С. Окультно­художній образ «графа Дракули» як приклад маніпуляції та викривлення історії // Релігія в Україні [Електронний ресурс]: https://www.religion.in.ua/main/history/23671­okultno­xudozhnij­obraz­grafa­drakuli­ yak­priklad­manipulyaciyi­ta­vikrivlennya­istoriyi.html Український історичний журнал. – 2022. – №3 148   Сергій Шумило, Валерій Ластовський були достеменно відомі нікому та, по­друге, ця подія сталася вочевидь поза україн­ ськими землями й не була публічною. В іншому випадку, вона не стала б таємницею. Крім того, не можна забувати ту обставину, що Ю.Хмельницький був фіґурою полі­ тично значимою, та з огляду на це останні роки його життя і кончину слід розгляда­ ти саме в такому контексті. Оскільки смерть може бути тільки насильницькою або природною, у випадку з Ю.Хмельницьким напрошується простий висновок: перша безумовно мала б полі­ тичне значення та відповідний резонанс. І тільки друга, тобто природна смерть, дає підстави для поширення найрізноманітніших чуток, що ми й бачимо в історіографії. У з’ясуванні долі Ю.Хмельницького остаточно все можуть вирішити тільки до­ стовірні джерела. Але їх, на жаль, в нашому розпорядженні небагато. Проте є ще деяка інформація, котра ніколи не аналізувалася й широко не використовувалася в історіографії, хоч безпосередньо торкається життя Ю.Хмельницького після 1680  р. По­перше, це повідомлення польського дипломата Т.Ґольчевського до свого коро­ ля від 4  жовтня 1681  р., написане в Яссах. По­друге, це запис польського диплома­ та й посланця в Османській імперії С.Проcького 1682  р. про ситуацію у Стамбулі. І, по­третє, повідомлення у записках українського ченця І.Вишенського 1708  р. про його подорож на Афон. Томаш Ґольчевський, проїжджаючи Ясси, 4 жовтня 1681 р. в листі до короля на­ писав: «Другого дня зустрів Хмельниченка, котрого супроводжували п’ятдесят тур­ ків (козаків при ньому лише декілька), і він дуже хворий: розповів, що Кара Мехмету­ паші, який був сераскиром у Баб’є, пообіцяв бути бусурманином»  («Drugiego dnia potkałem Chmielniczenka, którego prowadziło Turków pięćdziesiąt, (Kozaków tylko przy nim kilku) i ten bardzo chory: powiadają że Kara Mechmet Paszy, który był Seraskierem w Babie, przyobiecał być bisurmaninem»)28. Із цього повідомлення випливає, що на жов­ тень 1681 р. Ю.Хмельницький ще був живий, хоч і «дуже хворий», перебував поза ме­ жами України й направлявся у супроводі 50 турків, імовірно, до Стамбулу. Тут же ди­ пломат сповіщав про усну обіцянку Юрія перед пашею «бути бусурманином», проте не про факт остаточного прийняття ісламу, про що не існує жодних достеменних під­ тверджень. Зрозуміло, що підстав не вірити Т.Ґольчевському наразі не може бути. Тим більше, що він і далі виконував дипломатичні доручення для королівського двору29. Відзначимо на цьому фоні, що Бахчисарайський мирний договір між Москвою і Кримським ханством підписано у січні  –  лютому 1681  р., після чого він був рати­ фікований султаном30. І тут значну цікавість викликає та інформація, яку наводив російський історик С.Соловйов щодо ходу перемовин між Стамбулом і Москвою у процесі обговорення майбутнього миру. Виявляється, що особа Ю.Хмельницького та його подальша доля були однією з умов підписання цього договору. В усякому разі, про це непрямо свідчили і грамота московського патріарха Іоакима до муфтія у Стамбул у грудні 1678 р., де викладалася пропозиція «рати, начинающиеся неправ­ дою богомерзкого законопреступника» Ю.Хмельницького припинити, і перемовини у травні 1679  р. між посланцем султана Мегмеда  IV капітаном Яном Білевичем та 28 Starożytności historyczne polskie czyli Pisma i pamiętniki do dziejów dawnej Polski, listy królów i znakomitych mężów, przypowieści, przysłowia i t.p. z rękopismów zebr. i przydał żywoty uczonych Polaków Ambroży Grabowski. – T.2. – Kraków, 1840. – S.528. 29 Królikowska-Jedlińska N. W poszukiwaniu sojuszników? Rola Chanatu Krymskiego i Persji w polityce Jana III Sobieskiego wobec Imperium Osmańskiego (1674‒1696) // Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellońskiego: Prace Historyczne. – Т.146, zesz.2. – Kraków, 2019. – S.331–345. 30 Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько­турецьких писемних джерелах... – С.358. Український історичний журнал. – 2022. – №3 «…де Хмельниченок лежить» (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького) 149 «думними дяками»31. При цьому начебто сам цей турецький посланець про Юрія заявляв, що «турки раді були б, щоб його не було […] вся біда від нього»32. На нашу думку, відсторонення турками Ю.Хмельницького від влади та його від­ кликання до Стамбула пов’язані були не з якимись дрібними подіями в Кам’янці­ Подільському, а саме з підписанням Бахчисарайського договору 1681 р., серед пунк­ тів якого, зокрема, йшлося, що «султан і хан не повинні допомагати неприятелям царським»33. У московської сторони були свідчення про невдоволення з боку Ю.Хмель­ ницького перебуванням на боці турків і про його намагання вести таємні, в обхід сул­ тана, перемовини з І.Самойловичем про замирення34. Немає сумнівів, що за цих об­ ставин московські посланці під час переговорів передали представникам султана такі свідчення, щоб остаточно нейтралізувати Ю.Хмельницького руками самих же турків. Ми не володіємо достеменними відомостями про це, але маючи документальні свід­ чення про наміри Ю.Хмельницького відійти від султана, московська сторона неод­ мінно мала ними скористатись і пред’явити під час перемовин. Тільки цим можна пояснити несподівані відсторонення та арешт Ю.Хмельницького. Не виключено, що в рамках переговорів, які тривали з 1678 по 1681 рр., москов­ ські делеґати могли вимагати передати їм Ю.Хмельницького. Водночас султанові не було резону втрачати такого важливого бранця. Тому, щоб не віддавати його, турки могли самі розпустити чутки про його страту, а насправді продовжувати утримувати у Стамбулі. Поголоски про страту Ю.Хмельницького ходили саме у промосковських колах, а це тільки підтверджує наше припущення, що турки свідомо розпускали пліт­ ки, аби зняти це питання з порядку денного перемовин. У будь­якому випадку, мир­ ні домовленості між Москвою та султаном 1681–1682  рр. збігаються з усуненням Ю.Хмельницького від гетьманства, що дає підстави припускати, що це відбулося в рамках якихось домовленостей між московською та османською сторонами. Не менш важливим фактором у цій ситуації слід уважати не тільки вимо­ ги московських послів, але й створення на підвладних туркам українських землях улітку 1681р. окремої Кам’янецької митрополії Константинопольського патріарха­ ту35. Очільником нової церковної структури, яка не підлягала юрисдикції Київської митрополії та напряму підпорядковувалася Константинополеві, було призначено грека П.Ахілеаса, котрого наділили титулом «митрополит Галицкий и Каме(н)ца Подольского и всеи Малои России ексарха» вселенського патріарха на українських землях під владою султана36. Очевидно, що створення окремої митрополії в межах «Руського князівства» Ю.Хмельницького відбувалося не за один день і до того мало погоджуватись із ним, а може навіть було його ініціативою. Так само перед тим гетьман Д.Дорошенко під протекторатом Османської імперії в межах своїх володінь домігся поставлення 31 Соловьёв С. Сочинения. – Кн.7. – Москва, 1991. – С.215. 32 Там же. 33 Там же. – С.220. 34 1678, июня 1. Показания челядника переяславского полковника Лысенка Фёдора Яковлева, бывшего в проважатых царского посла Парасукова к турецкому султану // Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собран­ ные и изданные Археографической комиссией. – Т.13 (1677–1678). – Санкт­Петербург, 1884. – С.603; Костомаров Н. Руина, Мазепа, мазепинцы  // Его  же. Исторические монографии и исследования. – Т.15. – Санкт­Петербург, 1882. – С.605–606. 35 Kołodziejczyk D. The Orthodox Exarchate of Little Rus’: A Few Remarks on the Ottoman Confessional Policy in the Late Seventeenth Century  // Archivum Ottomanicum. – Vol.33. – Wiesbaden, 2016. – P.254–255; Ченцова  В. «Воссоединение» // Вестник «Альянс­Архео». – Вып.30. – Москва; Санкт­Петербург, 2019. – С.87–173. 36 Ченцова В. «Воссоединение». – С.100–101. Український історичний журнал. – 2022. – №3 150   Сергій Шумило, Валерій Ластовський митрополита Йосипа  (Нелюбовича­Тукальського), котрий якраз незадовго до того помер 1675 р. Навряд усі ці події та одночасне відкликання Ю.Хмельницького з Немирова можна вважати випадковістю. Оскільки гетьман сам був ченцем і мав певний вплив у церковному середовищі, цілком можливо, що османська влада могла розраховувати ще й на те, аби в майбутньому використати його вже у впливі на українські землі через церковну політику. В історіографії іноді можна зустріти думку, що Ю.Хмельницький зрікся свого чернецтва, ставши гетьманом під протекторатом османського султана. Але є факти, які суперечать цьому і вказують на те, що він не зрікався постригу та імені Гедеон. По­перше, повторне прийняття гетьманських повноважень попри чернечий постриг Ю.Хмельницький погодився здійснити не самовільно, а з благословення й за напо­ ляганням константинопольського патріарха Парфенія  IV. Про це детально повідом­ ляє французький дипломат де  ла  Круа37. Так само османські джерела підтверджу­ ють роль патріарха у цій справі38. По­друге, погодившись стати гетьманом, у своїх універсалах упродовж 1677–1679  рр. він підписувався подвійним ім’ям  (світським і чернечим): «Георгий, Гедеонъ, князь» та «Милостию Божиею, Георгий Гедеонъ Венъжикъ Хмелницкий, князь сармацкий, Малое Россіи Украины, и вождъ Войска Запорозкого»39. Таким чином, обвинувачення Ю.Хмельницького деякими авторами в тому, що він був «розстригою»,  – це ще один міф, створений із метою демонізації цієї істо­ ричної особи, який підлягає спростуванню. У даному випадку, швидше за все, може йтися не про «розстриженство», а про практику суміщення чернечого постригу з посадою очільника держави та князя, що іноді практикувалося як у візантійській, так і католицькій традиції. Серед іншого, як приклад можна навести великого князя ли­ товського Войшелка  (1223–1267  рр.), котрий прийняв чернечий постриг і відійшов у монастир, але згодом змушений був залишити його та знову очолити державу, по­ єднуючи у своєму служінні чернечі обітниці, адміністрування та ратні справи40. Або приклад леґендарних ченців Пересвіта та Ослябі, які попри чернечий сан простими воїнами брали участь у битві 1380  р.41 Так само й у західному світі маємо приклад араґонського короля Раміро  ІІ  (1075–1157  рр.), що спочатку прийняв чернецтво, став єпископом, потім на певний час – знову королем, а згодом знову повернувся до чернечого життя. За часів Ю.Хмельницького під протекторатом султанів яскравий приклад поєднання світської й духовної влади являла Чорногорія, котра хоч і пере­ бувала у васальній залежності від Османської імперії, проте користувалася правами розширеної автономії, а на чолі держави з XVI ст. як світські господарі стояли місце­ ві ченці­митрополити42. Подібні прецеденти у православній церкві мали місце навіть у ХХ ст.43 Більше того, самі константинопольські патріархи від султана були офіційно 37 Свідчення де ла Круа про перебування Ю.Хмельницького у Стамбулі // Луняк Є. Перебування Юрія Хмельницького у турецькому полоні… – С.10–15. 38 Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько­турецьких писемних джерелах... – С.351. 39 Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича  (1657–1687). – К.; Л., 2004. – С.184–189. 40 Шумило С. Святогорский след в судьбе волынского православного монаха и великого князя литовского Войшелка (1223–1267) // Труды Киевской духовной академии. – Вып.24. – К., 2016. – С.236–243. 41 Новгородская IV летопись // Полное собрание русских летописей. – Петроград, 1915. – Т.4, ч.1. – Вып.1.  – С.311–320; Ленинград, 1925. – Вып.2. – С.321–325; Софийская  I летопись  // Там же. – Т.6. – Санкт­Петербург, 1853. – С.90–98. 42 Вацлик И. Черногорские правящие династии. – Санкт­Петербург, 1889. – С.10; Петрович [Негош] В. История о Черной Горы // Повjесница црногорска (одбране историjе Црне Горе до краjа виjека). – Подгорица, 1997. – С.21. 43 Макарий III // Православная энциклопедия. – Т.XLII. – Москва, 2016. – С.547–551. Український історичний журнал. – 2022. – №3 «…де Хмельниченок лежить» (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького) 151 наділені повноваженнями етнархів  (тур. «міллет­баши») і вважалися вищими релі­ гійними й політичними лідерами грецького народу в межах Османської імперії44. З огляду на всі ці випадки факт благословення ченця Гедеона  (Ю.Хмельницького) па­ тріархом Парфенієм IV на гетьманство та суміщення чернечого сану зі світською по­ літичною посадою не є чимось неймовірним. Так само це не заважало Порті в май­ бутньому, у разі потреби, використати його як церковного ієрарха, зокрема й на чолі тієї ж Галицько­Кам’янецької митрополії. Повертаючись до подальшої долі Ю.Хмельницького, варто ще раз звернути увагу на введені не так давно до наукового обігу маловідомі свідчення С.Проського, який у 1682 р. записав: «Хмельниченко вміло викрутився з Єдикуле, живе приватно з того, що в Немирові заощадив, у патріарха єрусалимського, мислить бути знову ченцем і тільки чекає, щоб про нього Порта забула»  («Chmielniczeyko chorąbo wykrecił sie z Edikaly zyie prywatnie z tego co w Niemorowie będąc nachował u Patryarchy Jerozalimskiego mesli bydz znowa cherncem y nie czeka tylko zeby Porta o nim zapomniała»)45. Свідчення польських дипломатів С.Проського та Т.Ґольчевського не тільки до­ повнюють одне одного, але й указують на деякі дуже важливі моменти в подальшій долі Ю.Хмельницького: – він не був засуджений турецькою владою та повертався до Стамбула після Немирова у супроводі турків і козаків не як в’язень; – він розглядав можливість переходу в іслам, імовірно з політичних мотивів, од­ нак, зрештою, вирішив повернутися до попереднього свого життя у сані ченця; – після повернення до Стамбула був тимчасово розміщений у фортеці Єдикуле (імовірно, для політичного нагляду та вирішення подальшої долі); – у нього явно була якась затяжна хвороба, котра спіткала його ще 1681  р., але тривала й далі; – мотивуючи своїм хворобливим станом, домігся, щоб йому дозволили прожи­ вати за межами фортеці, і це додаткове свідчення, що для турків він не був засудже­ ним злочинцем; – місцем його проживання у Стамбулі з 1682 р. ймовірно стало подвір’я єруса­ лимського патріарха; – чекав «тільки, щоб Порта забула про нього», аби не бути під постійним нагля­ дом і жити ченцем при якомусь монастирі; – проживав власним коштом, що свідчить про наявність значних статків; якби був засудженим злочинцем чи в’язнем, зрозуміло, турецька влада в нього їх конфіскувала б. С.Проський повідомляв важливу деталь, що в Константинополі Ю.Хмель­ ницький хотів бути ченцем в єрусалимського патріарха. Виникає питання, чому ж він вирішив перебувати на подвір’ї єрусалимського, а не константинопольського патріар­ ха? Цьому може бути декілька причин. По­перше, у той період єрусалимські патріар­ хі постійно мешкали не в Єрусалимі, а саме в Константинополі, де навіть іноді (на час відсутності) заміщували місцевих патріархів. Константинопольський патріархат пере­ живав тоді не найкращі часи (тільки за період 1672–1682 рр. змінилося 7 патріархів). Якраз у 1682  р. відбувалася чергова така пертурбація: замість Іякова  (був уперше із трьох його очільництв патріархії) патріархом став Діонісій  IV Муселіміс  (утретє з п’яти очільництв). Зрозуміло, що за таких умов Ю.Хмельницький не міг сподіватися на заступництво і стабільність при дворі константинопольського патріарха. Водночас 44 Халкиадакис Э. Вселенский патриарх Григорий V и греческая революция 1821 г. // Христианское чтение. – 2015. – №2. – С.96. 45 Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie. – Archiwum Publiczne Potockich. – Rkps.47. – T.1. – S.102; Кочегаров К. Украина и Россия во второй половине ХVII в. ... – С.155. Український історичний журнал. – 2022. – №3 152   Сергій Шумило, Валерій Ластовський єрусалимський Досифей  ІІ, перебуваючи на своїй посаді ще від 1669  р., мав досить близькі зв’язки з султанськими сановниками. До того ж зажив слави захисника пра­ вославного населення  (між іншим, пізніше він буде противником підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату). Ще одна причина – на цей час у Константинополі не збереглося жодного мо­ настиря, що функціонував. Усі колишні обителі в місті діяли лише як парафіяль­ ні храми46. Осередком чернечого життя тут було Святогробське подвір’я  (метох) Єру салимського патріархату, яке розташовувалося разом із келіями та церквою Св.  Георгія в районі Фанар неподалік від Константинопольської патріархії47. Тому, прагнучи чернечого усамітнення посеред гамірної столиці Османської імперії, най­ краще для цих цілей підходило саме Святогробське подвір’я. До того ж зв’язок із цими подвір’ями надавав шанс покинути Константинополь і вирушити до Єрусалима та Святої землі, де було чимало стародавніх монастирів. Прагненням усамітнен­ ня пояснюється і зникнення згодом ченця Гедеона  (Ю.Хмельницького) з поля зору як османських, так й іноземних спостерігачів. Імовірно, вирушити в далеку путь до Святої землі йому так і не дозволили. Проте могли надати згоду проживати під наг­ лядом при якомусь із монастирів чи метохів неподалік від Константинополя. Якраз у 1684 р. на патріаршестві в Константинополі був знову поновлений давній заступник Ю.Хмельницького патріарх Парфеній  IV. За його протекції ціл­ ком могла бути підтримана ідея щодо дозволу Юрію на проживання в одному з грецьких монастирів. Це тим паче вірогідно, що як чернець він належав до клі­ ру Константинопольського патріархату і тому підлягав його юрисдикції. Якщо ж Парфеній IV міг сприяти звільненню Ю.Хмельницького раніше, то цілком можливо, що так само він міг сприяти й тому, щоб османська влада дозволила йому проживати в якійсь із грецьких обителей неподалік від Константинополя. Поки що це лише припущення, яке потребує доведення через віднайдення відпо­ відних документів з османського архіву Стамбула, Патріаршого архіву у Фанарі та ін. Серед згадуваних джерел заслуговує на увагу ще один цікавий документ, який в історіографії залишився без належної оцінки, а проте, можливо, проливає світло на місце смерті й поховання Ю.Хмельницького. Ідеться про паломницькі записки ієромонаха чернігівського Борисоглібського монастиря Іполита Вишенського, який із благословення місцевого архієпископа І.Максимовича в 1708–1709 рр. здійснював через терени Османської імперії паломництво до Єрусалима та на Афон. Свої що­ денникові нотатки автор укладав по свіжому сліду безпосередньо під час мандрів48. Оскільки це джерело стосується опису Святої землі, афонських та інших монастирів і місць, які авторові доводилося минати, то історики, котрі досліджували козацьку минувшину, не зверталися до цих «малоцікавих» для них свідчень. Уперше опубліко­ вані архімандритом Леонідом (Кавеліним) у 1876 р., вони так і залишилися поза ува­ гою всіх біографів Ю.Хмельницького. А проте тут міститься хоч коротка, утім дуже важлива інформація про ймовірне місце поховання колишнього гетьмана. Зокрема у своїх нотатках за 1708–1709  рр. чернігівський ієромонах повідом­ ляв, що того року він відвідав місто Калліполь, «де Хмельниченок лежить»49. Це чи не найперша конкретна вказівка про місце поховання Ю.Хмельницького. Всі інші 46 Соколов И. Патриархия и храмы в Константинополе от втор. пол. XV в. до настоящего времени: Исторический очерк. – Санкт­Петербург, 1916. – С.41–52. 47 Там же. – С.80. 48 Пелгримация, или Путешественник честного иеромонаха Ипполита Вишенского  // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских. – Кн.4. – Москва, 1876. – 142 с. 49 Там же – С.139. Український історичний журнал. – 2022. – №3 «…де Хмельниченок лежить» (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького) 153 згадки й версії, починаючи з С.Величка, більш пізнього походження. Фактично свід­ чення І.Вишенського зафіксовані невдовзі по смерті Ю.Хмельницького, через що мо­ жуть заслуговувати на довіру. Він писав про місце поховання Богданового сина як про загальновідоме, чому й не акцентував на ньому особливої уваги. Імовірно, у ті часи українські прочани добре знали про цей факт, а саме місто асоціювалося в них ні з чим іншим, як саме з могилою колишнього козацького гетьмана. Те, що навіть за більш ніж 100  років автор «Історії русів» переказував цю версію як доконаний факт (хоч і не знав уже назви самого міста), наголошуючи, що Ю.Хмельницький по­ мер у турецькому полоні при монастирі на одному з грецьких острів, підтверджує цю думку. Описане 1709 р. І.Вишенським місто Калліполь (тур. Ґеліболу), «де Хмель­ ниченок лежить», розташоване на Ґалліполійському півострові між Егейським і Мармуровим морями, в європейській частині сучасної Туреччини. Від нього недале­ ко як до Афону, так і до Стамбула, також через нього пролягав шлях до Святої землі. До початку ХХ ст. за складом населення було переважно грецьким, тут функціонува­ ла грецька православна митрополича кафедра, яку очолював митрополит, діяли три православних монастирі та два монастирських метохи  (подвір’я), зокрема й афон­ ські, а також кафедральний і парафіяльні храми, грецькі школи тощо50. І тут можна пригадати повідомлення Л.Повідая про поселення Ю.Хмель­ ницького в якомусь монастирі в Малій Азії. Справа в тому, що від Ґалліполійського півострова до Малої Азії через протоку Дарданелли в найближчому місці всього лише 1,3 км. Саме місто було одним із важливих торговельно­портових центрів Османської імперії, де часто зупинялись як купці, так і паломники, котрі мандрували зі Святої землі та Афону до Константинополя й навпаки. Серед таких прочан нерідко були й українці – ченці та навіть козаки. У цьому місті ще з візантійських часів існувала велика фортеця з оборонними кам’яними мурами та баштами51. В османський період, зважаючи на стратегічне роз­ ташування міста на березі протоки Дарданелли на водному шляху до столиці імпе­ рії, вона була значно укріплена. При фортеці містилася в’язниця для полонених, де утримували, зокрема, українських козаків. Також за часів Османів півострів часто був місцем заслання опальних політичних діячів. Маловідомий факт: коли в 1775  р. російські війська за наказом Катерини  ІІ зруйнували Січ, частина запорожців, перейшовши під протекторат султана, забажа­ ла переселитися саме на Ґалліполійський півострів, розташований у відносній близь­ кості до Афону. Як доповідав російський посланець у Константинополі О.Стахієв, станом на 1779  р. у місті Ґеліболу осіли понад 200  козаків, котрі заснували тут своє поселення. При цьому дипломат уточнював, що мешканці направили до Порти по­ дання, в якому наголошували, що для них обтяжливо утримувати таку їх кількість52. Те, що запорожці обрали Ґеліболу, засвідчує, що вони здавна добре знали як саме це місто, так і навколишній край, напевно, неодноразово там бували. Не виключено, що 50 Κομνηνίδου Γ. Δροσιά: Εθνική και Θρησκευτική Συνείδηση των Θρακών κατά τη διάρκεια της Τουρκοκρατίας. – Θεσσαλονίκης, 2011. – Σ.92–93; Θρακικά: σύγγραμμα, περιοδικό εκδιδομένον υπό του εν Αθήναις «Θρακικού κέντρου»: Βραβευθέν δίς ύηό της ‘Ακαδημίας Αθηνών καί τής έν Παρισίοις. – T.10. – Αθήναι, 1938. – Σ.324–326, 377–383; T.25. – Αθήναι, 1956. – Σ.17–18, 37–43; Т.44. – Αθήναι, 1970. – Σ.39–47, 49–51; Χρυσοχοϊδης  Κ. Ο άσημος και ο διάσημος στη μοναστική κοινότητα της Ανατολής // Ήρωες και ανώνυμοι, αφανείς και επώνυμοι στις παρυφές της ιστορίας και της τέχνης. – Αθήνα, 2006. – Σ.95–101. 51 Turker A. The Gallipoli (Kallipolis) Castle in the Byzantine Period // Δελτίον της Χριστιανικής Αρχαιολογικής Εταιρείας. – Τ.28. – Αθήνα, 2007. – Σ.55–59, 61, 65. 52 Письмо А.Стахиева графу Панину, 23  сентября 1779  // Дубровин  Н.Ф. Присоединение Крыма к России: Документы. – Т.3. – Санкт­Петербург, 1887. – С.365. Український історичний журнал. – 2022. – №3 154   Сергій Шумило, Валерій Ластовський вони його могли знати і як місце поховання колишнього гетьмана Ю.Хмельницького. Адже Ґалліполі відоме було тим, що турки тут (у фортеці чи у засланні на півострові) утримували українських полонених. Про перебування тут бранців­козаків зберігалися численні свідчення та перека­ зи до початку ХХ ст. Російські військові еміґранти, які в 1920–1923 рр. розмістили­ ся табором у Ґеліболу, свідчили, що коли на відведеній для їхніх померлих ділянці на Малому грецькому кладовищі копали нові могили, то постійно наштовхувалися на старі козацькі захоронення, через що їм навіть довелося припинити тут ховати новопомерлих53. На встановленому білоґвардійцями в місті монументі тоді ж було зазначено, що він присвячений «пам’яті своїх предків­запорожців, які померли в турецькому полоні»54. Російські вояки в Ґеліболу також свідчили, що відбуваючи за порушення військової дисципліни ув’язнення в казематах місцевої «кубічної» тюрми на території фортеці, бачили там на стінах написи, залишені в давні часи невільника­ ми­козаками. Мовляв, донині збереглася там «яма» для бранців, в якій тримали по­ лонених запорожців55. Місцеві мешканці переповідали, що в місті нерідко знаходили старовинні надгробні плити зі слов’янськими написами56. Отже, як бачимо, Ґеліболу у часи Османської імперії здавна було місцем заслан­ ня захоплених у полон українських козаків, а згодом, після ліквідації російською вла­ дою Січі, тут було засновано ще й ціле козацьке поселення. Повертаючись до долі Ю.Хмельницького, варто зазначити, що після відправлен­ ня його до Константинополя, цілком імовірно, він звідти міг переселитися в Ґеліболу й жити тут як чернець при одному з місцевих грецьких монастирів або метохів без права залишати півострів. Така ситуація цілком улаштовувала б як турецьку владу, так і самого Ю.Хмельницького. Виїхати йому, скажімо, на Афон чи у Святу землю, де дуже легко розчинитися серед прочан та уникнути «опіки», турки навряд чи доз­ волили б. Тоді як у Ґеліболу, розташованому не так далеко від столиці Османської імперії, значно легше було тримати його під умовним наглядом і водночас викона­ ти побажання самого колишнього гетьмана залишок життя провести у чернечому усамітненні. Через нищівне руйнування міста в 1915–1916 рр. під час Першої світової війни в ньому фактично не збереглися споруди старовинних храмів і монастирів57, що значно ускладнює пошуки й ідентифікацію ймовірного місця поховання Ю.Хмельницького. Після депортації 1922  р. всього грецького населення міста та півострова за межі 53 Див.: Душкин В. Забытые. – Париж, 1983. – С.109: «Кладбище находилось у подножия пологого холма, вдали от города, около долины, шедшей к вино­ градникам на склоне. На этом месте в годы беспрестанных войн запорожцев с султаном закапывали умерших и замученных казаков. Достоверность этого подтверждалась каждый день. При рытье могил на свет Божий появлялись кости и черепа прежде зарытых во множестве. Пленных запорожцев свозили в Галлиполи. Сидели они в казематах “кубической” тюрьмы, той самой, что я увидел с парохода, подходя к Галлиполи… Вот в память запорожских казаков и был сооружён памятник. А попутно  – и в память нашего пребывания». 54 Русские в Галлиполи: 1920–1921: Сб. ст., посвящённый пребыванию 1­го  армейского корпуса русской армии в Галлиполи. – Берлин, 1923. – С.278–279; Часовой  (La Sentinelle): Печатный орган русской эмиграции  (Париж; Брюссель). – 1949. – №289. – С.21. 55 Архив Общества галлиполийцев и РОВС, Париж. КА­54, Гауптвахта N1. Ф­54, КР­12. Таб.II  // Виртуальный музей­архив «Русские в Галлиполи» [Електронний ресурс]: https://paris1814.com/gallipoli/a054 56 Русские в Галлиполи... – С.35, 37. 57 Takaoğlu T., Ataba M. On the Fate of Ottoman Cultural Properties during the Gallipoli Campaign  // Çanakkale Araştırmaları Türk Yıllığı. – Year 2017, vol.15, issue 23. – P.249–256; Θρακικά... – T.25. – Σ.91–97; T.44. – Σ.44, 48–49; Κομνηνίδου Γ. Δροσιά... – Σ.92–93. Український історичний журнал. – 2022. – №3 «…де Хмельниченок лежить» (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького) 155 Туреччини (так звана «грецька малоазійська катастрофа»), осередки історичного ду­ ховно­культурного життя греків у місті було остаточно знищено, а вивчення їх історії тривалий час не проводилося. Щоб визначити приблизне місце поховання Ю.Хмельницького, необхідно більш ретельно дослідити наявні там у XVII–XVIII  ст. православні храми та монастирі. Так, про існування в Ґеліболу монастирського метоху  (подвір’я) афонської обите­ лі Іверон відомо принаймні з XVIII  ст., хоча точна дата його заснування незнана58. На початок ХХ ст. при ньому залишався лише один чернець з Іверського монастиря. Будівлі цього афонського метоху були суттєво зруйновані за часів Першої світової й остаточно занепали після подій 1922  р. Ще три грецьких монастирі в Ґеліболу  – на честь Свт.  Харлампія, на честь Дива Богородиці в Мадіто та на честь Св.  Іоанна Богослова, найімовірніше, засновані вже в XIX  ст., проте під час артобстрілів міста також зазнали руйнації59. З усіх згаданих вище грецьких чернечих осередків у Ґеліболу найбільше до версії про місце поховання ченця Гедеона  (Ю.Хмельницького) може підходити метох  (по­ двір’я) афонського Іверського монастиря60. Взаємини Ю.Хмельницького з представ­ никами саме цієї обителі відомі ще під час його гетьманування в Україні. Зокрема у Чигирині він контактував з іверським архімандритом Ісаакієм, котрий відвідував його в гетьманській столиці61. Невдовзі, 1663  р., Юрій прийняв чернецтво з ім’ям Гедеон62. Не виключено, що на такий радикальний вибір молодого реґіментаря міг справити вплив і цей афонський ігумен. Згодом інший архімандрит з Афону навіть виступав у ролі посередника в переговорах із метою замирення Ю.Хмельницького з лівобережним гетьманом І.Самойловичем63. Тому цілком логічно, що й перебу­ ваючи у засланні на Ґалліполійському півострові місцем свого усамітнення як чер­ нець він міг обрати подвір’я саме афонського монастиря, якщо воно вже існувало на той час64. Принаймні свідчення І.Вишенського за 1708–1709  рр., польського ди­ пломата С.Проського від 1682  р., а також пізніші згадки про смерть ченця Гедеона  (Ю.Хмельницького) в турецькому полоні «при монастирі на одному з грецьких ос­ трів» дають підстави для такого припущення. Проте похований він міг бути і при ін­ шому чи то монастирі, чи то храмі в Ґеліболу. Ці гіпотези потребують ще подальших пошуків та досліджень в османських і грецьких архівах. Таким чином, переважна більшість версій про останні роки, смерть і місце похо­ вання українського гетьмана Ю.Хмельницького не мають під собою жодних реальних підстав. Можливо, турки і справді з якихось тактичних міркувань розпускали чутки про страту, але найімовірніше, що з Кам’янця­Подільського його під вартою спро­ вадили на Дунай, а звідти до Стамбула, де й вирішували подальшу долю. Фактично як реальну ми можемо розглядати лише версію про те, що Ю.Хмельницький після повернення до Константинополя восени 1681  р. деякий час перебував спочатку в Єдикуле, а потім на Святогробському подвір’ї єрусалимського патріарха під нагля­ дом турецької влади. В подальшому він планував знову повернутися до чернечого 58 Χρυσοχοϊδης Κ. Ο άσημος και ο διάσημος στη μοναστική κοινότητα της Ανατολής. – Σ.95–101; Κομνηνίδου Γ. Δροσιά... – Σ.92–93. 59 Κομνηνίδου Γ. Δροσιά... – Σ.92–93. 60 Шумило С. Розвиток українсько­афонських духовно­культурних зв’язків у XVІI – першій третині ХІХ ст.: Дис. … канд. іст. наук. – К., 2021. – С.82. 61 Российский государственный архив древних актов. – Ф.52. – Оп.1 (1661 г.). – Д.10. – Л.36–38. 62 Ластовський В. Чернецтво Юрія Хмельницького. – С.64–76; Луняк  Є. Перебування Юрія Хмельницького у турецькому полоні... – С.5–16. 63 Костомаров Н. Руина, Мазепа, мазепинцы. – С.605–606. 64 Шумило С.В. Розвиток українсько­афонських духовно­культурних зв’язків у XVІI – першій третині ХІХ ст. – С.82. Український історичний журнал. – 2022. – №3 156   Сергій Шумило, Валерій Ластовський життя та, найімовірніше, цим місцем стало Ґеліболу на Ґалліполійському півострові. Саме його як місце поховання колишнього гетьмана вказав український паломник І.Вишенський. Оскільки ж Ю.Хмельницький помер чи загинув у 1680­х рр., згадане відвідування його могили в 1709 р. відбулося фактично по свіжих слідах, тож це свід­ чення може заслуговувати на довіру. REFERENCES 1. Borschak, E. (1953). A Littleknown French Biography of Yuras Khmelnytskyi. The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S., III, 1(7), 509–517. 2. Chentsova, V. (2019). “Vossoedinenie”. Vestnik “Alyans-Arheo”, 30, 87–173. [in Russian]. 3. Chukhlib, T. (1999). “Ukrainske Kniazivstvo” v turetskykh planakh. Ukraina kriz viky, 8, Kyiv. [in Ukrainian]. 4. Chukhlib, T. (2009). Kniaziuvannia vid imeni Osmanskoi imperii hetmana Yuriia Khmelnytskoho. Kozaky i monarchy: Mizhnarodni vidnosyny rannomodernoi Ukrainskoi derzhavy 1648–1721 rr. Kyiv. [in Ukrainian]. 5. Kochegarov, K. (2019). Ukraina i Rossiya vo vtoroy polovine XVII v.: politika, diplomatiya, kultura: Ocherki. Moskva. [in Russian]. 6. Kołodziejczyk, D. (2016). The Orthodox exarchate of Little Rus’: A few Remarks on the Ottoman Confessional Policy in the Late Seventeenth Century. Archivum Ottomanicum, 33, 254–255. 7. Kovalchuk, M. (2017). Orhanizatsiia provintsiinoho upravlinnia Osmanskoi imperii XVI st. za danymy Kanun­name. Ukrainskyi istorychnyi zbirnyk, 19, 67–82. [in Ukrainian]. 8. Królikowska­Jedlińska, N. (2019). W poszukiwaniu sojuszników? Rola Chanatu Krymskiego i Persji w polityce Jana III Sobieskiego wo­ bec Imperium Osmańskiego (1674‒1696). Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellońskiego: Prace Historyczne, 146, 2, 331–345. [in Polish]. 9. Lastovskyi, V. (2004). Perebuvannia Yuriia Khmelnytskoho v chernetstvi: sproba rekonstruktsii. Vyzvolnyi shliakh, 9, 110–120. [in Ukrainian]. 10. Lastovskyi, V. (2006). Chernetstvo Yuriia Khmelnytskoho. Heneza, 1(11), 64–75. [in Ukrainian]. 11. Litvinenko, Ye. (2011). Hetmanat Yuriia Khmelnytskoho kriz pryzmu nimetskoi drukovanoi khroniky “Theatrum Europaeum” (XVII – pochatok XVIII st.). Kyivska starovyna, 1, 110–122. [in Ukrainian]. 12. Luniak, Ye. (2011). Perebuvannia Yuriia Khmelnytskoho u turetskomu poloni za svidchenniamy frantsuzkoho dyplomata de la Krua, Sicheslavskyi almanakh, 6, 5–16. [in Ukrainian]. 13. Luniak, Ye. (2012). Yurii Khmelnytskyi u svidchenniakh frantsuzkykh dyplomativ druhoi polovyny XVII st. Ukrainskyi istorych- nyi zhurnal, 1, 143–152. [in Ukrainian]. 14. Mytsyk, Yu. (1995). Yurii Khmelnytskyi. Volodari hetmanskoi bulavy. Kyiv. [in Ukrainian]. 15. Mytsyk, Yu. (2013). Khmelnytskyi Yurii. Entsyklopediia istorii Ukrainy, 10. Kyiv. [in Ukrainian]. 16. Safonov, A. (2012). Osmanskaia administrativno­pravovaia sistema na Balkanakh  (XV–XVIII  v.). Istoriko-pravovye problemy: Novyi rakurs, 5, 121–133. Kursk. [in Russian]. 17. Shumilo, S. (2016). Svyatogorskij sled v sudbe volynskogo pravoslavnogo monakha i velikogo knyazya litovskogo Vojshelka (1223– 1267). Trudy Kievskoj dukhovnoj akademii, 24, 236–243. [in Russian]. 18. Shumylo, S. (2013). Okultno­khudozhnii obraz „hrafa Drakuly” yak pryklad manipuliatsii ta vykryvlennia istorii. Religion.in.ua, merezhevyi resurs. [in Ukrainian]. 19. Shumylo, S. (2021). Rozvytok ukrainsko­afonskykh dukhovno­kulturnykh zviazkiv u XVII – pershii tretyni XIX st. (Candidate’s thesis). Kyiv. [in Ukrainian]. 20. Smolii, V., Stepankov, V. (2009). Ukrainska natsionalna revoliutsiia XVII st. (1648–1676). Kyiv. [in Ukrainian]. 21. Takaoğlu, T., Ataba, M. (2017). On the Fate of Ottoman Cultural Properties during the Gallipoli Campaign. Çanakkale Araştırmaları Türk Yıllığı, 15, 23, 249–256. 22. Turanly, F. (2016). Kozatska doba istorii Ukrainy v osmansko-turetskykh pysemnykh dzherelakh  (druha polovyna XVI  – persha chvert XVIII st.). Kyiv. [in Ukrainian]. 23. Χρυσοχοϊδης, Κ. (2006). Ο άσημος και ο διάσημος στη μοναστική κοινότητα της Ανατολής, Ήρωες και ανώνυμοι, αφανείς και επώνυμοι στις παρυφές της ιστορίας και της τέχνης. Αθήνα [in Greece]. Serhii SHUMYLO Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Doctor of Theology, Research Fellow, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine), institute@afon.org.ua ORCID: https://orcid.org/0000­0001­7041­7766 Valerii LASTOVSKYI Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor at Department of International Relations, Kyiv National University of Culture and Arts (Kyiv, Ukraine), lastov@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000­0001­8900­5569 Український історичний журнал. – 2022. – №3 «…де Хмельниченок лежить» (До питання останніх років життя та місця поховання Ю.Хмельницького) 157 “...Where Khmelnychenok Lies” (On the Question of the Last Years of Yu.Khmelnytskyi’s Life and Burial Place) Abstract. Yu.Khmelnytskyi is one of the most controversial figures in Ukrainian history. As a rule, in historical literature it is presented in a more negative light than positive. There are reasons to assert the dominance of many myths related to the son of B.Khmelnytskyi in scientific works. Nevertheless, detailed studies of the hetman’s biography have not yet been created. Many aspects of his political activity, as well as the last years of his life, remain unexplained or erroneous. The place of his burial is also a mystery. Today, there are no less than ten versions concerning the death of Yu.Khmelnytskyi, and none of them are true. Documentary sources known today allow us to reconstruct in more detail the last period of the hetman’s life and to express and substantiate the idea about his actual burial place. The purpose of the article is to analyze the existing versions regarding the last years of the life, death and burial place of the Ukrainian Hetman Yu.Khmelnytskyi and to try to determine the most real of them. The research methodology is based on the application of the principles of historicism, systematicity, scientificity, and interdisciplinary. The following general historical methods were used: historiographical, historical­ genetic and comparative analysis. Scientific novelty consists in the actualization in scientific circulation of some historical sources that were previously not taken into account by historians. Based on them, an attempt was made to determine the likely place of death and burial of Yu.Khmelnytskyi. Conclusions. Today, it is safe to say that almost all the versions regarding the last years of the life and death of the Ukrainian hetman Yu.Khmelnytskyi turned out to be false and unfounded. Detailed analysis of a number of sources, including little known to historians, allows us to assert that his life after his resignation in 1681 ended peacefully, in the sleigh of a monk and, most likely, he was buried in the city of Gelibolu on the Gallipoli peninsula. Keywords: Yurii Khmelnytskyi, Hedeon, monasticism, pilgrimage, Constantinople Patriarchate, Jerusalem Patriarchate, Callipolis, Gelibolu, Gallipoli peninsula.

Схожі ресурси