Кошель О. Духовенство Правобережної України в національно-культурному і духовно-освітньому відродженні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Кошель О. Духовенство Правобережної України в національно-культурному і духовно-освітньому відродженні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Рецензія на книгу: Кошель О. Духовенство Правобережної України в національно-культурному і духовно-освітньому відродженні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / За ред. О.Добржанського. – Кам’янець-Подільський, 2022. – 584 с....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2022
1. Verfasser: Донік, О.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2022
Schriftenreihe:Український історичний журнал
Schlagworte:
Рецензії й огляди
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187266
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Кошель О. Духовенство Правобережної України в національно-культурному і духовно-освітньому відродженні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / О. Донік // Український історичний журнал. — 2022. — Число 4. — С. 231-235. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-187266
record_format dspace
spelling irk-123456789-1872662022-12-16T01:25:45Z Кошель О. Духовенство Правобережної України в національно-культурному і духовно-освітньому відродженні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) Донік, О. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Кошель О. Духовенство Правобережної України в національно-культурному і духовно-освітньому відродженні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / За ред. О.Добржанського. – Кам’янець-Подільський, 2022. – 584 с. 2022 Article Кошель О. Духовенство Правобережної України в національно-культурному і духовно-освітньому відродженні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / О. Донік // Український історичний журнал. — 2022. — Число 4. — С. 231-235. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187266 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Рецензії й огляди
Рецензії й огляди
spellingShingle Рецензії й огляди
Рецензії й огляди
Донік, О.
Кошель О. Духовенство Правобережної України в національно-культурному і духовно-освітньому відродженні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
Український історичний журнал
description Рецензія на книгу: Кошель О. Духовенство Правобережної України в національно-культурному і духовно-освітньому відродженні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / За ред. О.Добржанського. – Кам’янець-Подільський, 2022. – 584 с.
format Article
author Донік, О.
author_facet Донік, О.
author_sort Донік, О.
title Кошель О. Духовенство Правобережної України в національно-культурному і духовно-освітньому відродженні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_short Кошель О. Духовенство Правобережної України в національно-культурному і духовно-освітньому відродженні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_full Кошель О. Духовенство Правобережної України в національно-культурному і духовно-освітньому відродженні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_fullStr Кошель О. Духовенство Правобережної України в національно-культурному і духовно-освітньому відродженні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_full_unstemmed Кошель О. Духовенство Правобережної України в національно-культурному і духовно-освітньому відродженні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_sort кошель о. духовенство правобережної україни в національно-культурному і духовно-освітньому відродженні (друга половина хіх – початок хх ст.)
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2022
topic_facet Рецензії й огляди
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187266
citation_txt Кошель О. Духовенство Правобережної України в національно-культурному і духовно-освітньому відродженні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / О. Донік // Український історичний журнал. — 2022. — Число 4. — С. 231-235. — укр.
series Український історичний журнал
work_keys_str_mv AT doníko košelʹoduhovenstvopravoberežnoíukraínivnacíonalʹnokulʹturnomuíduhovnoosvítnʹomuvídrodžennídrugapolovinahíhpočatokhhst
first_indexed 2025-07-16T08:46:25Z
last_indexed 2025-07-16T08:46:25Z
_version_ 1837792584318058496
fulltext Український історичний журнал. – 2022. – №4 РЕЦЕНЗІЇ й ОГЛЯДИ Кошель О. Духовенство Правобережної України в національно-культурному і духовно-освітньому відродженні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / За ред. О.Добржанського. – Кам’янець- Подільський, 2022. – 584 с. Питання комплексних досліджень опозиційної діяль­ ності православного духовенства українських єпархій, його роль у національно­духовному відродженні другої половини ХІХ – початку ХХ ст. є актуальним завдан­ ням для сучасної історичної науки. Після інкорпорації Правобережної України на рубежі XVIII–XIX ст. політика російського самодержавства передбачала реалізацію принципів імперського націо­ нально­політичного домінування у цьому реґіоні, яке з часом тільки посилювалося. У  церковно­релігійній сфері це позначилося системними діями світської та церков­ ної влад зі зросійщення українських єпархій, повного узалежнення церкви від держа­ ви та суттєвої втрати національних рис у релігійно­духовному житті. Однак числен­ ні приклади вказують, що у середовищі православного духівництва правобережних єпархій у середині ХІХ ст. почав формуватися опозиційний рух, що проявилося у проведенні богослужінь українською мовою (всупереч позиції Св. Синоду), у перших успішних спробах перекладів проповідей та Св. Письма, у відродженні національних духовно­релігійних традицій. Така діяльність українського духовенства мала вплив не лише на процеси церковно­релігійного життя, а й ставала підґрунтям активізації на­ ціонального відродження. У монографії О.Кошеля проаналізовано місце та роль українського духівництва, вихідців із його середовища в національно­духовному й культурно­освітньому відрод­ женні, що відповідає актуальним науковим завданням і значною мірою доповнює іс­ торіографію проблеми. Дослідження базується на широкій джерельній базі: архівних матеріалах, опублікованих документах, мемуарах, періодиці, творчій спадщині діячів національно­духовного відродження. Автор відзначає, що сумарно він уводить до на­ укового обігу 280 архівних справ. Зокрема залучено матеріали з 20 фондів ЦДІАК України, 7 фондів ДАХмО, 7 фондів РДІА (Санкт­Петербурґ) та ін. Щодо останньо­ го архівосховища важливе уточнення О.Кошеля, що його фонди він опрацював до по­ чатку повномасштабної фази війни Росії проти України, адже зараз вони залишають­ ся закритими для українських дослідників. Серед архівних документів, які вперше введені в науковий обіг, варто відзначити низку матеріалів, що стосуються участі православного духівництва в роботі над пе­ рекладами Св. Письма українською мовою. Зокрема випускника Подільської духов­ ної семінарії священика В.Родневича в 1862 р. та особливостей діяльності переклада­ цької комісії на чолі з єпископом Парфенієм (Левицьким) у Кам’янці­Подільському Український історичний журнал. – 2022. – №4 232   Рецензії й огляди 1905–1911 рр. Окрім цього, важливим результатом роботи стала систематизація маловідомих архівних документів щодо протестного руху викладачів й учнівської молоді духовних освітніх закладів Правобережної України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Аналіз цього руху дає авторові підстави стверджувати, що подібні акції були характерними для тогочасних православних духовних навчальних закла­ дів реґіону, а учнівська молодь «була нерозривно пов’язана із загальним розвитком націо нального відродження та визвольного руху в Україні» (с.169). Аналізуючи передумови участі православного духівництва в українізації та де­ мократизації церкви, О.Кошель доречно зауважує, що Св. Синод зумів нав’язати переважній більшості представників духівництва українських єпархій імперський ім­ ператив і зробив їх «надійною опорою російського самодержавства» (с.120). Це ілю­ струють наведені в монографії документи й матеріали, які вказують на значну роль духовенства в насаджуванні політики російщення, нівелюванні національних тради­ цій у релігійно­обрядовій сфері та впровадженні єдиних стандартів обрядовості. Водночас частина духівництва, переважно вихідці зі спадкових священицьких родин, здійснювали переклади Біблії та проповідей українською мовою, з якими ви­ ступали перед мирянами, наполягали на необхідності проведення реформ у церкві та сприяли відродженню традицій українського православ’я. Автор неодноразово акцентує увагу на націєтворчій діяльності духовенства зі спадкових українських свя­ щеницьких родин (с.103, 122–123, 207). Зокрема в питаннях заснування ними цер­ ковнопарафіяльних шкіл, правовому захисті селян від утисків поміщиків, підтримці їхніх виступів та протестів, особливо під час проведення аграрної реформи 1861 р. Втім, на нашу думку, О.Кошель усе­таки недостатньо висвітлив це питання, а про­ блема внеску вихідців зі спадкових українських священицьких родин у відродження українського православ’я потребує подальших досліджень. Цілком виправданий підхід до подання матеріалу наукової праці, зокрема ілю­ стрування розділів короткими біографічними довідками про представників священ­ ства, які зробили внесок в українське національне та духовне відродження. Це надає викладу наочності при подачі маловідомої інформації про окремих православних ді­ ячів і вихідців із духівництва. У монографії, зокрема, є довідки про М.Орловського, Марка Грушевського, В.Гречулевича, А.Сендульського, Л.Похилевича, Ю.Сіцінського та інших діячів, переважна більшість з яких були представниками священицьких родин. О.Кошель неодноразово звертається до прикладів пастирської діяльності В.Гречулевича, автора збірок проповідей і духовних творів українською мовою. На  нашу думку, такий підхід логічний, оскільки цей подільський протоієрей зро­ бив значний внесок в українізацію церковного життя. Саме під впливом збірки проповідей В.Гречулевича в 1849 р. П.Морачевський розпочав роботу над власним перекладом чотирьох Євангелій. Показова також висока оцінка зусиль подолянина П.Чубинським, котрий 1860 р. влаштував у Бориспільській парафії публічне читання проповідей. Про важливість та актуальність цього видання свідчить і той факт, що збірку В.Гречулевича було перевидано в буремний час Української революції 1917– 1921 рр. Також важливий проведений автором детальний аналіз протестного руху в ду­ ховних освітніх закладах у другій половині ХІХ ст. (с.150–168), який переважно базу­ ється на мало­ або невідомих архівних джерелах. Питання протестного руху у семіна­ ріях та інших духовних навчальних закладах, поширення революційних і визвольних ідей серед викладацького й учнівського складу дотепер залишаються недостатньо ви­ вченими, а чимало істориків дотримуються думки про незначний вплив таких ідей серед духовенства. Втім наведені та систематизовані документи й матеріали дали Український історичний журнал. – 2022. – №4 Рецензії й огляди   233 підстави авторові зробити висновок про те, що серед учнів, студентів і викладачів Київської духовної академії, Подільської та Волинської духовних семінарій мали широке поширення революційні ідеї. Серед нелеґальної літератури, яку вилучали під час обшуків у духовних навчальних закладах, постійно фіґурували видання тво­ рів Т.Шевченка та інших українських поетів і письменників, українськомовні часо­ писи, підручники, прокламації, що свідчило про залучення молоді духовних закладів до процесів національно­культурного відродження та національно­визвольного руху (с.162). Головними чинниками, які спричиняли постійні протестні акції в духовних на­ вчальних закладах Правобережної України, була необхідність реформування церкви та Київської академії й семінарій, зрівняння їх у правах із закладами світської освіти, ліквідація казармового побуту студентів і семінаристів. Наведені факти дають підста­ ви стверджувати, що останні були невід’ємною складовою національно­духовного від­ родження та визвольного руху. Так, у Подільській і Волинській духовних семінаріях, Київській духовній академії діяли таємні гуртки проукраїнського спрямування, функ­ ціонували таємні книгозбірні, поширювалася заборонена владою література, велася пропаґанда за українізацію духовної освіти. Важливим чинником для розгортання революційного руху в духовних навчальних закладах стала діяльність народниць­ ких (1860­ті – початок 1880­х рр.) та соціал­демократичних (1890­ті рр. – початок ХХ ст.) гуртків (с.169). Аналіз джерел, проведений О.Кошелем, дає підстави зробити висновок про те, що вже у другій половині ХІХ ст. духовні навчальні заклади Правобережжя були осе­ редками протестних акцій, в яких висувалися вимоги викладання української мови, літератури та історії, реформування освітніх закладів, що стало здобутком україн­ ського національно­духовного відродження й частково було реалізовано під час ро­ сійської революції 1905–1907 рр. Такий висновок відповідає оцінці О.Лотоцького, колишнього студента Подільської духовної семінарії та Київської духовної академії, який стверджував, що «духовні семінарії зберігали значно більшою мірою українську атмосферу, ніж гімназії, де на 80% вчився цілком сторонній елемент українському селу» (с.125). Цілком обґрунтованим видається один із висновків автора про те, що важливим результатом системного протестного та революційних рухів у духовних навчальних за­ кладах стало виховання когорти випускників – діячів українського національно­духов­ ного відродження (В.Чехівський, В.Липківський, О.Лотоцький, Марко Грушевський, М.Леонтович, Ю.Сіцінський, А.Гриневич, С.Єфремов, С.Руданський та ін.). У своїй праці О.Кошель досить детально проаналізував роль духівництва Правобережної України в розвитку досліджень краєзнавчого спрямування (с.242– 290), що значною мірою дисонує з обсягами матеріалів інших розділів праці, де, втім, розглядаються не менш важливі напрями активності церкви (до прикладу, розділ «Благодійницька діяльність духовенства»). Певною мірою це можна пояснити спе­ цифікою Правобережжя, де російська влада сприяла розвитку історико­краєзнавчого руху та його організаційних структур. Вона намагалася використати ці студіювання у протистоянні з польською історіографією, котра розглядала реґіон як «східні креси» давньої Речі Посполитої, прагнула посилити роль російської церкви та самодержав­ ства, обґрунтовувала політику російщення. Саме з цією метою духовенство українських єпархій було широко залучене до підготовки історичних описів і нарисів про населені пункти, єпархії, парафії, церкви та монастирі Правобережжя України. Для підвищення якості праці створювалися своєрідні «науково­методичні центри»: єпархіальні історико­статистичні комітети, Український історичний журнал. – 2022. – №4 234   Рецензії й огляди церковно­історичні й археологічні товариства, давньосховища старожитностей, інші краєзнавчі структури, головними організаторами яких були представники священ­ ства та викладачі духовних освітніх закладів. Цілком обґрунтоване твердження автора, що ці інституції, всупереч вимогам синодальної цензури, значно розширили межі історико­краєзнавчих досліджень, видавали історичні монографії, археологічні карти реґіонів, збірки документів, про­ водили археологічні й фольклорно­етнографічні експедиції, сприяли розвитку му­ зичного мистецтва та музейної справи. Помітним осередком такої діяльності, на­ голошує О.Кошель, стала Подільська духовна семінарія – один із головних центрів фольклорно­етнографічного вивчення краю (с.292). Члени народознавчого гуртка семінарії підготували та видавали низку етнографічних праць («Побут подолян» К.Шейковського, «Паска у подолян» А.Свидницького, «Подольськеє весілля» С.Руданського та ін.). Діяльність семінариста й дириґента учнівського хору, а згодом видатного українського композитора М.Леонтовича свідчить про те, що саме в роки навчання він займався збиранням та опрацюванням народних творів, а після завер­ шення студій видав їх («Перший збірник пісень з Поділля», «Другий збірник пісень з Поділля»). Промовистий також той факт, що після навчання в Подільській духов­ ній семінарії всі члени народознавчого гуртка відмовилися від прийняття священиць­ кого сану і продовжили здобувати освіту у вищих, але вже світських закладах. Таким чином цілком обґрунтованим видається висновок, що зазначені напрями діяльно­ сті православного духівництва сприяли розвитку історичної науки та краєзнавства, зберігали й популяризували надбання української культури, зрештою стримували процеси російщення, що стало значним внеском у розвиток національно­духовного, культурно­освітнього відродження. Значної уваги заслуговує розділ, присвячений питанням українізації церкви та ролі духівництва в перекладах і виданні українською мовою Св. Письма (с.131–150). О.Кошель обґрунтовано зазначає, що передумови широкого руху за українізацію церкви через переклади проповідей, духовної літератури та Біблії було закладено в 1850–1880­х рр. Таку діяльність започаткували представники духовенства, серед яких варто відзначити В.Гречулевича, С.Опатовича, В.Родневича та ін. На думку автора, під впливом патріотично налаштованого священства до цієї праці долучилися пред­ ставники української інтеліґенції (П.Морачевський, І.Пулюй, П.Куліш та ін.). О.Кошель приділяє чималу увагу питанням, пов’язаним із роботою щодо вдо­ сконалення перекладу Четвероєвангелія редакційною комісією на чолі з єпископом Парфенієм (Левицьким), за активної участі якої було підготовлено й видано україн­ ськомовні Євангелія від Матвія (1906 р.), від Марка (1907 р.), від Луки (1909 р.) та від Івана (1911 р.). Гармонійно доповнюють виклад матеріалу документи, а саме лис­ тування члена комісії Ю.Сіцінського з О.Левицьким, котрий разом із П.Житецьким був долучений до роботи над перекладом. Варто відзначити комплексний підхід до розгляду питань підготовки й видання перекладів Євангелій українською мовою, де автор намагається простежити роль ду­ хівництва щодо впливу на владу та Синод у наданні дозволу на друкування перекладу, розглядає взаємодію різних центрів із підготовки видання, робить аналіз критичних відгуків на переклад П.Морачевського після доопрацювання головною редакційною комісією. Монографія О.Кошеля безперечно має практичне значення. Перш за все мате­ ріали та висновки доцільно використовувати органам влади у державно­церковних відносинах. Також працю можуть залучати українські церковні організації для впро­ вадження нових напрямів діяльності. Зокрема для вдосконалення благодійництва, Український історичний журнал. – 2022. – №4 Рецензії й огляди   235 ведення природоохоронної роботи, розвитку краєзнавства, музейної справи, просвіт­ ництва тощо. Також важливо, що рецензована праця реабілітує патріотично налаштованих представників православного духівництва, які в умовах політичного тиску й репресив­ ної політики світської та духовної влад виступали за проведення церковних реформ, українізацію церкви, провадили системну роботу щодо збереження духовно­культур­ ної спадщини українського народу. Як зазначає автор, саме у другій половині ХІХ ст. здобули духовну освіту патріотично налаштовані діячі, котрі свого часу очолять рух за автокефалію (В.Липківський, А.Гриневич, О.Лотоцький, О.Маричев та ін.), завдан­ ня якого будуть реалізовані у ході Української революції 1917–1921 рр. створенням Української автокефальної православної церкви. Саме вони стануть її першими ієрар­ хами, а згодом – і жертвами сталінського режиму. Серед рекомендацій автора за результатами праці варто виокремити необхід­ ність увічнення імен діячів національно­духовного відродження другої половини ХІХ – початку ХХ ст., зокрема під час проведення перейменувань, відзначення юві­ леїв, установлення пам’ятників тощо, що сприятиме утвердженню українського пра­ вослав’я, посилить боротьбу з пропаґандистськими та іншими впливами РПЦ. До вад монографії О.Кошеля варто віднести неодноразові повторення окремих висновків, а також стилістичні огріхи, котрі трапляються в тексті. Також прогляда­ ються різні підходи щодо аналізу діяльності відомих діячів православного духовенства Правобережної України. Автор вибірково проводить аналогії з іншими реґіонами підросійської України, що загалом позначається на цілісності сприйняття матеріалів монографії. Утім окремі зауваження не впливають на загальну позитивну оцінку рецензо­ ваної праці, яка базується на значній джерельній базі, залученні маловідомих доку­ ментів та становить суттєвий науково­теоретичний і практичний інтерес. Системний аналіз участі представників православного духівництва й вихідців із його середовища в національно­духовному, культурно­освітньому поступі України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. є головним результатом монографії О.Кошеля. Олександр ДОНІК кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, відділ історії України ХІХ – початку ХХ ст., Інститут історії України НАН України (Київ, Україна), donnik@ukr.net

Ähnliche Einträge