Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання
У статті узагальнено матеріали багаторічних досліджень Амвросіївського кістковища бізонів, сучасний аналіз яких дозволяє внести корективи у деякі спірні питання його інтерпретації....
Gespeichert in:
| Datum: | 2020 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут археології НАН України
2020
|
| Schriftenreihe: | Археологія і давня історія України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187381 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання / О.О. Кротова // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2020. — Вип. 4 (37). — С. 134-150. — Бібліогр.: 55 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-187381 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1873812022-12-25T01:25:39Z Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання Кротова, О.О. Статті У статті узагальнено матеріали багаторічних досліджень Амвросіївського кістковища бізонів, сучасний аналіз яких дозволяє внести корективи у деякі спірні питання його інтерпретації. The Amvrosiivka Upper Palaeolithic complex, composed of a camp site and nearby bison bone bed is located in the Donetsk oblast’, at the top of the Kazenna ravine, a right tributary of the Krynka river, which drains into the Mius river. The site is dated by an average of 19000—18000 uncal BP and belong to Epigravettian tradition. The results of the long-term research the Amvrosiivka bison bone bed was analyzed in the article. The features of topography (a gully-terrace on board of a ravine), planigraphy, stratigraphy of a bone bed (the ledges-thresholds and some sterile layers in cultural remains distribution), and also the seasons of the kill of animals (alternative, with prevalence of cold) was summarized. Data about the bison bones (Bison priscus, MNI = 650 and bones with cultural modifications) is presented. The prevalence of the hunter projectile weapon details (27 bone points and about 90 flint micropoints-inserts), and also flint tools for butchering animals among the archaeological finds is determined. The interpretation of the bone bed at the same times was controversial: as a refuse dump near dwelling (Evseev), as a resulted from a one-time (Pidoplichko) or repeated (Efimenko) mass drive of bison, or as a ritual locale (Boriskovskij). At present the site is interpreted as a place of numerous mass drive of bison and, mainly, primary butchering of hunting bag, and also, probably, storages of meat products in the form of the frozen carcasses of bison in a cold season (Krotova, Snizhko, Julien). The ethnoarchaeological data about methods of collective kills by Paleoindian and Indian pedestrian hunters on bison of the North America (Frison 2004) for the reconstruction of possible variants of the mass drive of bison in Amvrosiivka is used. The conclusion is made that for the purpose organization of the series of mass drive of bison at different seasons the hunters in Amvrosiivka used a natural trap — the gully-terrace on a board of ravine — the right tributary of a Kazenna ravine. This terrace with one abrupt and rather high (4—5 m) board, obviously, used for a drive of bison from above, a plateau (method of «jump») that the hunters, obviously, at a certain stage having added with the restraining structure (pens) which should keep the escaped and wounded animals. The variant of a possible shelter from below, a thalweg of the Kazenna ravine (an «arroyo trap» method) also is not excluded. 2020 Article Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання / О.О. Кротова // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2020. — Вип. 4 (37). — С. 134-150. — Бібліогр.: 55 назв. — укр. 2227-4952 DOI: 10.37445/adiu.2020.04.10 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187381 903.4(477.62)”632” uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Кротова, О.О. Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання Археологія і давня історія України |
| description |
У статті узагальнено матеріали багаторічних
досліджень Амвросіївського кістковища бізонів, сучасний аналіз яких дозволяє внести корективи у
деякі спірні питання його інтерпретації. |
| format |
Article |
| author |
Кротова, О.О. |
| author_facet |
Кротова, О.О. |
| author_sort |
Кротова, О.О. |
| title |
Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання |
| title_short |
Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання |
| title_full |
Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання |
| title_fullStr |
Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання |
| title_full_unstemmed |
Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання |
| title_sort |
амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| publishDate |
2020 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187381 |
| citation_txt |
Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання / О.О. Кротова // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2020. — Вип. 4 (37). — С. 134-150. — Бібліогр.: 55 назв. — укр. |
| series |
Археологія і давня історія України |
| work_keys_str_mv |
AT krotovaoo amvrosíívsʹkekístkoviŝebízonívtaosoblivostíjogovikoristannâ |
| first_indexed |
2025-07-16T08:53:51Z |
| last_indexed |
2025-07-16T08:53:51Z |
| _version_ |
1837793051727101952 |
| fulltext |
134 ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2020, вип. 4 (37)
УДК 903.4(477.62)”632” DOI: 10.37445/adiu.2020.04.10
О. О. Кротова
АМВросіїВське кісткоВище БіЗоніВ
тА осоБлиВості Його ВикористАннЯ
У статті узагальнено матеріали багаторічних
досліджень Амвросіївського кістковища бізонів, су-
часний аналіз яких дозволяє внести корективи у
деякі спірні питання його інтерпретації.
ключові слова: верхній палеоліт, Амвросіївське
кістковище, мисливці на бізонів.
Вступ. Амвросіївський комплекс — унікаль
на пам’ятка мисливців на бізонів доби верхньо
го палеоліту, що включає розташовані на від
стані близько 200 м одне від одного кістковище
бізонів і стоянку, знаходиться в Амвросіївському
р-ні Донецької обл. на водорозподільному плато
у верхів’ї балки Казенної, що впадає в р. Крин
ку, притоку р. Міус (рис. 1). зв’язок місцезнаход
жень одне з одним та, особливо, інтерпретація
кістковища залишаються предметом дискусій
упродовж десятиліть. виразні матеріали, нако
пичені у процесі багаторічних комплексних роз
копок пам’ятки, у тому числі, впродовж 1980—
2000-х рр. та застосування для їхнього аналізу
сучасних методів як польових так і лаборатор
них досліджень дозволяють внести корективи у
деякі спірні питання її інтерпретації.
дослідження, методи. Відкриття пам’ят-
ки проходило у два етапи. Спочатку скупчення
кісток бізонів у балці Казенній було зафіксоване
у 1910-і рр. геологами як палеонтологічне міс
цезнаходження (Мефферт 1923), а у 1935 р. —
відкрите разом зі стоянкою як палеолітична
пам’ятка науковим співробітником Сталінсь
кого окружного музею краєзнавства (СОМК)
в. М. євсєєвим, під керівництвом якого тоді ж
було проведено її перші розкопки (євсєєв 1947).
Дослідження комплексу у 1940—1950-і рр.
було продовжено експедиціями ІА АН УРСР
та ІІМК АН СССР, очолюваними І. Г. Підо
плічком (1940—1949) та П. й. борисковським
(1953), а у 1970—2000-і рр. — експедицією ІА
НАН України (рис. 2: І; Кротова 2013).
Датування та культурну належність
пам’ятки визначають абсолютні дати, палеоге
ографічні дані та техніко-типологічні показни
ки кам’яного і кістяного інвентарю. Серія із 16
14С та AMS некаліброваних дат, отриманих за
зразками кісток і зубів із кістковища (14 дат) і
стоянки (2 дати) в цілому обіймає часовий ін
тервал від 21000 до 16000 років тому (р. т.) із се
реднім значенням 18630 ± 220 р. т., яке досить
близьке шести AMS датам (Оксфорд), отрима
ним для кістковища (Krotova 1996; Кротова
2003, 2013). Палеогеографію комплексу в різні
роки вивчали М. Ф. веклич, ж. М. Матвіїшина
і Н. П. Герасименко (1994), Ю. М. Грибченко,
О. І. Куренкова і О. К. борисова (2013), мікро
теріофауну — Л. І. Рековець (2013). Отримані
дані свідчать про існування пам’ятки в кінці
валдайського максимального похолодання в
умовах холодного та відносно сухого клімату
перигляціального степу. Техніко-типологічні
особливості археологічних матеріалів визнача
ють її належність до епіграветської традиції.
Топографія кістковища специфічна — на лі
вому схилі глибокої правої притоки балки Ка
зенної у давній вимоїні, що прорізала вздовж
корінний крейдяний схил балки у напрямку
з північного-сходу на південний-захід, утво
ривши заглиблену терасу, заповнену кістками
бізонів, яка у 1940-і рр. отримала назву «бізо
нового рівчака» (Пидопличко 1940—1949, с. 61,
166; борисковский 1953, с. 330; див також: Кро
това, Сніжко 2019, с. 115, рис. 2, с. 117, рис. 7).
Ширина тераси становить 4—5 м, глибина
1,5—2,0 м, один із її бортів з боку мису (разом із
бортом балки ) досить високий (4—5 м) і крутий © О. О. КРОТОвА, 2020
135ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2020, вип. 4 (37)
Кротова, О. О. Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання
(30—45°), протилежний — низький (1,5—2,0 м)
і пологий (10—20°). загальна відкрита розкопа
ми різних років площа становить понад 320 м2
(рис. 2: І, ІІ; Кротова 2013, с. 65).
Стратиграфія кістковища представлена
на повних поперечних розрізах, отриманих у
1930-і та 1940-і рр. (євсєєв 1947; Пидоплич
ко 1940—1949; борисковский 1953, с. 334), на
яких видно, що культурний шар, який запов
нював основну, заглиблену частину тераси,
поширювався ще на 2—3 м на її північно-за
хідний похилий борт. верхня частина кісток
знаходилася під шаром сучасного грунту у
коричневому делювіальному, а нижня — у
сірувато-зеленому суглинку (рис. 2: ІІ). Розріз
літологічних відкладів згідно південно-східної
стінки Центрального розкопу (1988—1989 рр.)
описала Н. П. Герасименко: 1) чорнозем зі слі
дами ерозії та розмивів товщиною 0,4—0,5 м;
2) лес світло-пальовий товщиною 0,1—0,3 м;
3) делювій похованого ґрунту яскраво-буро
го забарвлення із карбонатами та уламковим
рис. 1. Амвросіївський комплекс: А — карта розташування пам’ятки (за Krotova et al.
2016); б — план розташування кістковища бізонів (К) і стоянки (С). Умовні позначки:
1 — розкопи 1935—1950-х рр.; 2 — розкопи 1980—2000-х рр. (за Кротова 2013)
136 ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2020, вип. 4 (37)
Статті
вапняковим матеріалом товщиною 0,4—0,5 м.
його підстилають сіро-зелені неогенові глини
та корінна порода — крейда (рис. 2: V; Гераси
менко 1994, с. 261—262).
важливими для розуміння стратиграфії та
планіграфії розташування культурних решток
у кістковищі є дані про уступи (пороги) у по
ширенні культурного шару висотою від 0,15 до
0,45 м, які було зафіксовано у розкопах, шур
фах і зачистках різних років досліджень. Най
виразншіі з них — пороги, простежені у північ
но-східній (1949 р.) і північно-західній (1989 р.)
частинах кістковища.
У 1949 р. дослідники відмітили, що у верхів’ї
рівчака «…поверхня скупчення кісток утво-
рює…, при переході до периферії, уступ або
поріг, який тягнеться з південного сходу на
північний захід (перпендикулярно довгій осі
рівчака і скупчення) по прямій лінії на від-
стані 6 м…». його ширина становила близько
1,0 м, а висота — 0,40—0,45 м. Товща кісток в
уступі розподілялася на дві частини, які були
розділені стерильним прошарком суглинку
товщиною до 0,25 м, шириною близько 1 м,
який виклинювався в бік основного скупчен
ня (борисковский 1953, с. 341; рис. 2: III; 3).
Дослідники встановили, що поріг фіксував
північно-східний кінець основного скупчення
культурного шару кістковища, а походження
тонкого шару кісток, який знаходився за межа
ми уступу у північно-східному напрямку (так
звана периферія) вони вважали результатом
змивання з основного скупчення. вони поясню
вали виникнення уступу можливим існуван
ням у період формування культурного шару в
цьому місці якогось штучного бар’єру, споруд
женого людьми (Підоплічко 1940—1949, с. 85—
88; борисковский 1953, с. 334, 341—344).
У 1989 р. в культурному шарі північно-захід
ної частини центрального розкопу (прирізці)
було простежено уступ (поріг) довжиною 4,0 м,
що простягався з північного сходу на півден
ний-захід. його висота сягала 0,1—0,25 м, кут
падіння поверхні знахідок — 85° (рис. 2: IV;
4). верхня частина культурного шару в уступі
залягала у бурому, нижня (нижче уступу) — у
рис. 2. Амвросіївка, кістковище: І — план розташування розкопів; стратиграфічні розрізи в розкопах: ІІ,
ІІІ — 1940-х рр.; IV, V — 1980-х рр. Умовні позначки: 1 — розкопи 1986—2005 рр.; 2 — чорнозем; 3 — ко
ричневий суглинок; 4 — культурний шар в коричневому суглинку; 5 — сірувато-зелений суглинок; 6 —
культурний шар у сірувато-зеленому суглинку; 7 — світло-жовтий лес; 8 — фрагменти крейди та мергелю;
9 — крейда; 10 — тальвег сучасного рівчака; 11 — поверхня культурного шару вище уступа; 12 — поверхня
культурного шару нижче уступа; 13 — уступ (за борисковский 1953; Герасименко 1994; Кротова 2013)
137ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2020, вип. 4 (37)
Кротова, О. О. Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання
рис. 3. Амвросіївка, кіст
ковище, культурний шар
у розкопі І 1949 р.; на
задньому плані — уступ
(поріг) у розповсюдженні
кісток (позначено стріл
кою). вигляд з південного
сходу (за борисковский
1953)
рис. 4. Амвросіївка, кіст
ковище, загальний вигляд
культурного шару цент
рального розкопу 1989 р.;
на передньому плані —
прирізка (І умовний гори
зонт), на задньому — ос
новна частина розкопу
(ІІ і ІІІ умовні горизонти),
вигляд із заходу. Стріл
кою вказано уступ (поріг)
у розповсюдженні куль
турного шару (фото в. Ке
сар; за Krotova 1999)
сірувато-зеленому суглинку. Поміж ними було
виявлено стерильний прошарок бурого суглин
ку товщиною 0,05—0,15 м. Деякі довгі кістки
лежали вздовж кордону уступу горизонтально,
деякі — займали похилу або вертикальну по
зицію (рис. 5: б). Очевидно, що вони, перш за
все, фіксували штучно створену перепону, яка
заважала їм сповзати вниз по схилу. Можливо,
що деякі з них було використано при її споруд
женні у якості конструктивних деталей.
було зроблено висновок, що кістки, які заля
гали нижче порогу, як і більшість кісток за його
межами (так звана периферія) — це частина
культурного шару, яка сформувалася раніше,
ніж з’явилася перепона та утворився поріг із
кісток поблизу неї. Лише частину кісток, знай
дених за межами уступу, нижче по схилу, мож
на вважати такими, які перекотилися пізніше
через перепону. було зроблено припущення,
що особливості простеженого у 1989 р. уступу
138 ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2020, вип. 4 (37)
Статті
можна вважати свідченням організації неодно
разових мисливських операцій, причому більш
ранні з них проводилися до спорудження пе
репони, а пізніші — після нього (Кротова 1989,
с. 8, 9; 2013, с. 117).
Культурний шар кістковища у розкопах різ
них років мав схожий склад знахідок та умови
залягання (рис. 3—5). він являв собою майже
суцільну брекчію із, здебільшого, розрізнених
кісток бізонів (Bison priscus mediaor Hilz), що є,
згідно сучасної систематики, синонімом Bison
priscus deminutus Gromova — визначення
Н. Г. білан (Krotova, Belan 1993, p. 137). Серед
них зустрічаються анатомічні групи, кістки зі
слідами порушень як природного походження,
так і діяльності людей. було знайдено крем’яні
та кістяні вироби, кілька шматків червоної
вохри, раковину Ceritium (борисковский 1953;
Кротова 2013).
Методика розкопок, фіксації знахідок та
відбору фауністичного матеріалу в різні роки
досліджень відрізнялася. У 1935 р. розбирали
культурні рештки в розкопі площею 41 кв. м.,
розташованому в західній частині кістковища,
виконуючи фотографування і замальовки ви
разних скупчень та анатомічних груп кісток
бізонів (фонди МКМ). Фіксація знахідок як на
площі розкопу так і за глибинами не проводи
лася, опис масового фауністичного матеріалу
не складався. До колекції фауністичних решток
та опису (визначення Г. Г. Афендіка) потрапи
ли лише 400 найкраще вцілілих кісток та усі
щелепи й зуби (євсєєв 1947, с. 273, 274; збері
гаються, як і колекції археологічних знахідок,
у фондах ДОКМ).
У розкопах 1940-х рр. розчищали і фіксува
ли на плані поверхню культурного шару, тов
щу якого розбирали окремо із бурого та сірува
то-зеленого суглинку по квадратах, складаючи
опис знахідок. Фауністичні рештки теж колек
ціонували не повністю (зберігаються, частково,
у фондах ДОКМ, частково — у ННПМ НАНУ,
м. Київ). У розкопах 1930—1940-х рр. культур
ний шар до давньої підлоги було розібрано,
приблизно, на половині відкритої площі кістко
вища (всього 188 м2, з них 102 м2 у — 1949 р.),
ділянки з нерозібраним шаром було законсер
вовано (Пидопличко 1940—1949, с. 377—381;
борисковский 1953, с. 330—332).
Під час розкопок 1980—2000-х рр. культурний
шар досліджували умовними горизонтами фік
сації та зняття товщиною близько 10—15 см із
нумерацією визначених кісток та їх фрагментів,
що відображено у польовій документації. У Цен
тральному розкопі (43 м2) було досліджено вер
хню частину культурного шару (І, ІІ і, частково,
ІІІ умовні горизонти), а нижню, недосліджену —
було законсервовано. У західному розкопі (10 м2)
було досліджено усю товщу (від 0,5 до 1,0 м) куль
турного шару. У 1986 і 1988 рр. фауністичний
матеріал колекціонували частково, починаючи з
1989 р. — повністю (колекції фауни та археоло
гічних знахідок зберігаються у фондах ІА НАН
України; Кротова 2013, с. 67—68).
Тафономічні дослідження культурного
шару кістковища та його складових проводи
ли як у польових так і лабораторних умовах.
в цілому, здебільшого, для нього характерна
добра збереженість культурного шару і фауніс
тичних решток, зокрема. все ж, у різні роки
дослідники фіксували ділянки культурного
шару, що, певною мірою, постраждали від дії
як природних так і антропогенних факторів
(євсєєв 1947, с. 265; борисковский 1953, с. 344;
Кротова 2013, с. 92). чи не найбільші втрати
культурних решток пов’язані з ділянкою кіст
ковища на південний захід від розкопу 1935 р.,
яка інтенсивно розмивалася сучасним перпен
дикулярним рівчаком шириною близько 10 м
(рис. 2: І). в. М. євсєєв (1947) повідомляв, що із
рис. 5. Амвросіївка, кістковище, приріз
ка до центрального розкопу 2005 р.: А —
культурний шар (ІІ умовний горизонт);
б — деталь культурного шару, вигляд з
північного заходу (фото О. Кротової)
139ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2020, вип. 4 (37)
Кротова, О. О. Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання
цих розмивів місцеві жителі у 1920—1930-і рр.
вилучали велику кількість кісток, які здавали
на утильсировину (очевидно, для виготовлення
добрива). Дослідники відмічають, що практика
«видобутку кісток на добриво» існувала у ХХ ст.
і в США, в результаті чого постраждала значна
кількість бізонових місць забою доісторичного
та історичного часу (Frison 2004, с. 80).
Наявність у культурному шарі кісток зі
слідами пошкоджень як природного так і
штучного походження відмічали ще у 1930—
1940-і рр. археологи, палеонтологи, трасоло
ги — в. М. євсєєв (1947, с. 272), в. І. зубарева
(бібікова) (1948), С. А. Семенов (борисковский
1953, с. 332—335).
Упродовж досліджень 1980—2000-х рр. було
зібрано виразні колекції кісток зі слідами
пошкоджень, які мають природне походження
або є результатом діяльності давньої людини.
Для того, щоб відрізнити ті та інші, застосовува
ли методики, що базуються як на розробках віт
чизняних (трасологія, експериментальна архео
логія, дані про анатомію бізона, судово-медична
експертиза), так і західних дослідників, які за
стосовуються у світовій археозоологіїі (Binford
1981; Todd, Stanford 1992; Lyman 1994).
По відношенню до частини палеонтологічних
матеріалів було також застосовано деякі методи
палеобіологічних досліджень: метод співвідно
шення стадій прорізування та стирання зубів
для визначення віку та сезону загибелі бізонів
(Krotova, Belan 1993; Todd 2013); метод дослід
ження хімічного складу зубної емалі (ізотоп
ний аналіз) для визначення дієти та сезонної
поведінки тварин (Julien et al. 2012).
Матеріали. Фауністичні матеріали кіст
ковища представлені виключно рештками бі
зонів, у той час як на стоянці було виявлено не
велику кількість кісток коня та зайця (Кротова
2013, с. 58: табл. 2.2). Підрахунки мінімальної
кількості особин (МКО) / minimal number of
individuals (MNI) бізонів у культурному шарі
кістковища не є однозначними. згідно визна
чення І. Г. Підоплічка MКО бізонів із розібра
них у 1935, 1940 і 1949 рр. ділянок культур
ного шару становила 496 особин (Пидопличко
1940—1949, с. 387), а «всього в Амвросіївці ви
явлено рештки 983 особин зубра» (Підоплічко
1956, с. 131). П. й. борисковський наводить,
із посиланням на підрахунки І. Г. Підоплічка,
такі дані: «…на розкопаній в 1949 році площі
знаходилися залишки 202 особин зубра. До
цього слід додати рештки 294 зубрів, знайде-
них під час розкопок 1935 і 1940 рр. Нарешті,
на нерозібраній і не відкритій площі… можна
припустити наявність останків приблизно
450—500 зубрів. Таким чином, …в Амвросіївсь-
кому палеолітичному місцезнаходженні… за-
лягають останки 950—1000 зубрів» (борис
ковский 1953, с. 332).
Фауністичні рештки із розкопок кістковища
1970—2000-х рр. визначали Н. Г. білан (2013),
Л. Тодд (Todd 2013), А. в. Старкін і в. М. Лог
виненко (Кротова та ін. 2005) та М.-А. Джулієн
(Julien 2013), згідно яких, у цілому, МКО / MNI
решток бізонів, досліджених у культурному
шарі кістковища за вказаний період становить
близько 154 особин. Додавши вказану цифру до
496 особин, зафіксованих на розібраних ділян
ках кістковища у 1930—1940-і рр. було отри
мано загальну МКО / MNI близько 650 особин
бізонів, офіційно визначених палеонтологами
(Кротова 2013, с. 91—92, табл. 3.1).
Тобто, цифра в 1000 особин бізонів, яка,
донедавна, фігурувала у літературі лише на
половину ґрунтувалася на даних визначень
спеціалістів, які зробили підрахунки МКО /
MNI, що дорівнює 496 особинам (дослідження
1930—1940-і рр.). Дані про решту (близько 500)
особин І. Г. Підоплічко отримав згідно при
близним підрахункам методом плюсування до
отриманої МКО / MNI можливої кількості ос
танків тварин на недосліджених та нерозібра
них, відомих на той час, частинах кістковища,
виходячи із середньої насиченості кістками та
товщини культурного шару в розкопах, шур
фах і зачистках.
варто зауважити, що наразі точні підра
хунки загальної кількості бізонів із усього
Амвросіївського кістковища неможливі з ряду
причин. По-перше, через втрати культурних
решток на ділянці кістковища на південний
захід від розкопу 1935 р. (див. вище). По-дру
ге, значна частина кістковища на лівому борті
сучасного рівчака, де у 1980-і рр. було зафік
совано продовження культурного шару in situ
(Кротова 2013, с. 79, 90) залишається недосить
дослідженою через його малодоступність (ді
лянка заросла лісом) та недостатнє фінансу
вання польових досліджень.
Кістки зі слідами дії давніх людей із роз
копок 1980—1990-х рр. кістковища представ
лено кількома категоріями знахідок. Дві кіс
тки мають сліди цілеспрямованих ударів,
вірогідно, нанесених мисливською метальною
зброєю (Кротова 2006; 2013, с. 96—98). Одна з
них — це шийний хребець із давнім пошкод
женням у вигляді отвору овальної форми роз
міром 1,0 × 0,4 см, глибиною 2,1 см, виявленого
у задній частині, в нижньому лівому секторі
ямки хребця (рис. 6: 1) Спеціаліст із судово-
медичної експертизи О. в. Філіпчук, визначив
пошкодження кістки як отвір від дії гострого
колючого предмета, який мав у перетині фор
му овалу типу наконечника списа, подібного
тому, який походить із розкопок кістковища
(рис. 6: 3). Друга кістка — фрагмент сідничної
ості правої половини тазової кістки бізона із
вірогідним слідом від удару кістяним списом
(«impact point») на внутрішній поверхні при
родного краю сідничної частини (рис. 6: 2). На
думку Д. Ю. Нужного, цей слід аналогічний
тим, що утворилися на кістках дикого кабана
під час проведеного ним експериментального
140 ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2020, вип. 4 (37)
Статті
полювання із застосуванням лука з кістяними
стрілами (усне повідомлення, 2006 р., м. Київ).
Схему та напрямки можливих ударів списом
на обох кістках виконано згідно визначень
Л. Тодда (усне спілкування, 1994 р., м. Київ) та
в. М. Логвиненка (усне спілкування, 2006 р.,
м. Київ; рис. 6: 4).
Із розкопок кістковища 1980—1990-х рр. по
ходять виразні колекції кісток та їх фрагмен
тів зі слідами давніх зламів (293 екз.) та різан
ня крем’яними знаряддями (175 екз.; Кротова,
Сніжко 1993, 1996; Сніжко 2001). На деяких кіс
тках було виділено сліди кількох типів зламів —
різновиди спірального, а також поперечно-зуб
частий, клиновидний та комбінований. Сліди
давніх зламів на деяких кістках, імовірно, могли
утворитися під час падіння бізонів у момент по
лювання, а на інших — в результаті наступного
розбирання туш (членування та вилучення кіст
кового мозку; Кротова, Снежко 1996).
Сліди різання крем’яними знаряддями
знайдено на різноманітних кістках та їх фраг
ментах, що, згідно класифікації їх характеру
та місць розташування, розробленій Л. бін
фордом (Binford 1981, p. 105—142) може свід
чити про певні дії, пов’язані з процесом розби
рання туш впольованих бізонів. Так, нарізки
на нижніх щелепах та фалангах вказують на
процес білування — зняття шкіри; нарізки на
грудині, тазових кістках та частині ребер — на
сегментацію туші. Нарізки на довгих трубчас
тих кінцівок могли утворитися в процесі або
подальшої фрагментації частин туші, або під
готовки кісток до розбивання із метою вилучен
ня кісткового мозку, а на лопатці, остистих та
ребрах — від зрізання м’яса (Кротова, Сніжко
1993; Сніжко 2001; Кротова 2013).
Колекція кістяних виробів кістковища на
раховує 30 екземплярів, серед яких домінують
предмети мисливського спорядження — 27 на
конечників списів та їх фрагментів, а також
присутні 3 предмети господарсько-побутового
призначення. більшість наконечників списів,
довжиною від 7 до 37 см, має веретеноподібну
форму. вони іноді дещо зігнуті у профілі, з ок
ругло-овальним у перетині пером, загостреним
сплощеним кінцем і округлим у перетині загос
треним на конус насадом (рис. 6: 3). вважають.
що їх використовували у якості бази для склад
них метальних знарядь полювання із боковими
лезами, сформованими крем’яними мікроліта
ми-вкладенями (борисковский 1953, с. 339; Пі
доплічко 1953), які, на думку Д. Ю. Нужного,
кріпили на наконечниках за допомогою смолис
тої речовини (Нужний, Кротова 2007, с. 95, 96).
Трьома виробами представлені знаряддя
виробничо-побутового призначення. Одне з
них — фрагмент стрижня довжиною 0,9 см,
діаметром 0,25 см. із розкопок 1989 р. згідно
визначення О. К. Філіпова та Г. Ф. Коробкової
(усне повідомлення), його визнано штучним ви
робом, можливо, фрагментом голки або булавки
(Кротова 2013, с. 104, рис. 3, 25: 1). Два виїм
часто-зубчастих знаряддя із розкопок 2005 р.,
рис. 6. Амвросіївка, кіст
ковище, кістки зі слідами
пошкоджень метальною мис
ливською зброєю: 1 — хре
бець; 2 — фрагмент тазової;
3 — кістяний наконечник
списа; 4 — схема місцезна
ходжень можливих пора
нень на тілі бізона, стрілка
ми вказано напрямок ударів
(малюнки: 1 — О. ваніфа
тової, 3 — П. Корнієнка; за
Кротова 2006)
141ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2020, вип. 4 (37)
Кротова, О. О. Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання
виготовлених на фрагментах стінок трубчастих
кісток бізона нещодавно опубліковано (Кротова
2019, с. 153). вони, певною мірою, аналогічні
серії виїмчасто-зубчастих знарядь зі стоянки,
які виготовляли на її території із уламків кісток
бізонів та, згідно визначенню трасологів і архе
озоологів (Г. Ф. Коробкова, в. є. Щелінський,
М.-А. Джулієн, Л. Крепін, усне спілкування),
використовували для обробки шкур (обробка
мездри, зняття шерсті; Кротова 2013, с. 151—
153). знахідка на кістковищі, окрім наконечни
ків списів, ще однієї категорії кістяних знарядь,
аналогічних тим, які характерні для стоянки є
додатковим доказом синхронності використан
ня та єдності виробничих процесів обох місцез
находжень (Кротова 2019, с. 153, 154).
Колекція крем’яних виробів кістковища із різ
них років досліджень нараховує понад 2500 ек
земплярів. більшу її частину складають знахід
ки з розкопок 1930—1940-х рр. (борисковский
1953; Григорьева 1968), а 338 виробів походять із
розкопок 1980—2000-х рр. (Кротова 2013, с. 107—
112). вироби, виготовлені із високоякісного кре
меню темно-сірого та світло-сірого відтінків,
іноді — галькового коричневого та жовтаво-сіро
го відтінків, не патиновані і не обкатані. Техніко-
типологічний склад виробів із розкопок різних
років близький. зустрічаються підпризматичні
одно- та двоплощинні нуклеуси та кутові і бокові
різці, у тому числі, багатофасеткові.
виразною групою представлено мікровістря,
які, загалом, із різних років досліджень, нара
ховують понад 90 екземплярів (Нужний, Кро
това 2007, с. 110: 3.29). за формою це видовже
но-овальні, інколи, сегментоподібні вироби на
мікроплатівках довжиною 2—3 см, шириною
3—5 мм, товщиною 1,5—4 мм, здебільшого,
вигнуті у профілі. Їх отримували із клиновид
них невеликих торцевих нуклеусів та, можли
во, нуклеусів — скребків типу «carene», які в
невеликій кількості зустрічаються на стоянці.
Як правило, один бік вістря частіше повніс
тю, інколи, частково, притуплений стрімкою
ретушшю, інший бік — не ретушований або
частково ретушований поблизу бази чи вістря
пологою ретушшю.
Г. Ф. Коробкова (усне повідомлення, 2005 р.,
м. Київ) під бінокуляром відмітила на деяких
мікровістрях прозорий розсіяний блиск —
«м’ясне» полірування від проникнення у тушу
тварини (рис. 7: 1—7; Кротова 2013, с. 113—
114). Д. Ю. Нужний виявив на частині мік
ролітів із кістковища помітні неозброєним оком
специфічні злами — сліди «макрозносу», які,
здебільшого, могли утворитися в результаті
ударів об кістку під час їх використання у якості
складових частин бокових лез вкладеневих на
конечників дистанційної мисливської зброї. У
деяких випадках подібні сліди, на його думку,
можуть свідчити про застосування мікровістер
у якості наконечників стріл, що дозволяє при
пускати можливість спорадичного використан
ня амвросіївськими мисливцями луків та стріл
(Нужний, Кротова 2007, с. 95).
Домінуючу серію крем’яних виробів пред
ставляють пластини і відщепи, які, здебільшо
го, не мають вторинної обробки. згідно трасоло
гічного аналізу, проведеного А. С. Семеновим,
Г. Ф. Коробковою та Г. в. Сапожниковою на
більшості із них було виявлено сліди вико
ристання у якості ріжучих знарядь, здебільшо
го, м’ясних ножів для розбирання туш бізонів
(рис. 7: 8—13). частина з них має сліди вико
ристання у якості скобелів для обробки кістки /
рогу, стругальних ножів, пилок, комбінованих
знарядь, тощо (борисковский 1953, с. 336—339;
Сапожникова 1994; 2003; 2005; Кротова 2013,
с. 111, рис. 3: 30). На деяких крем’яних жовнах
Г. Ф. Коробкова виявила сліди використання у
якості відбійника-ретушера та лощила для об
робки шкур (рис. 7: 14, 16).
дискусія. Історія інтерпретації кістко-
вища нараховує 85 років. Із самого початку
вивчення пам’ятки дослідники намагалися
вирішити питання функціональної належ
ності обох місцезнаходжень, їх синхронності та
взаємозв’язку. вони, зазвичай, визнавали сто
янку стійбищем мисливців, базовим табором та
вважали обидва місцезнаходження синхронни
ми і функціонально пов’язаними одне із одним.
Стосовно ж інтерпретації кістковища було вис
ловлено різні точки зору. в. М. євсєєв вважав
його звалищем відходів поблизу житла (євсєєв
1947, с. 276). На думку П. й. борисковського,
кістковище — типово культове місце, де меш
канці стоянки упродовж певного часу склада
ли кістки впольованих бізонів для проведення
обрядів мисливської магії, під час яких мета
ли в кістки як метальні знаряддя так і деякі
крем’яні вироби (борисковский 1953, с. 349—
352). Доказом єдності кістковища і стоянки він
вважав близькість техніко-типологічних особ
ливостей їх крем’яного і кістяного інвентарю та
фауністичних залишків (борисковский 1953,
с. 349—352, 362).
І. Г. Підоплічко розцінював кістковище як
місце одноразового облавного полювання, в
результаті якого у невеликий рівчак загнали
мігруюче стадо зубрів (бізонів) чисельністю по
над 1000 особин, яке відкочовувало з півдня
на північ у весняний сезон (Підоплічко 1953,
с. 65—68). в. І. бібікова, яка, в цілому, підтри
мала точку зору дослідника, не виключала мож
ливості проведення в Амвросіївці багаторазових
загінних полювань (зубарева (бибикова) 1948).
П. П. єфименко вважав кістковище і розта
шоване поруч із ним давнє поселення місцем,
куди палеолітичні люди неодноразово при
ходили для облавного полювання на зубрів
(бізонів), використовуючи для цього рівчак із
крутими стінами у якості зручної пастки та
залишаючись тут певний час для обробки ди
чини і заготовки продуктів (Ефименко 1953,
с. 549, 550).
142 ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2020, вип. 4 (37)
Статті
У результаті досліджень 1980—2000-х рр.
було отримано деякі нові дані та матеріали для
уточнення інтерпретації пам’ятки. По-перше,
вони підтверджують точку зору П. й. борис
ковського про одночасність та зв’язок стоян
ки і кістковища. Для обох пам’яток отримано
близькі абсолютні дати, їхні колекції попов
нилися фауністичними матеріалами із домі
нуванням бізона, виробами із кременю та кіс
тки близьких типів. По-друге, вони не тільки
підтверджують точку зору П. П. єфименка
про неодноразове використання пам’ятки, а й
дозволяють значно її розширити, доповнивши
виразними деталями. Це стосується даних про
використання кістковища як місця полювання
на бізонів — сезони, методи проведення мис
ливських операцій та характер їх організації
і як місця розбирання мисливської здобичі та
зберігання м’ясної їжі.
Сезони використання Амвросіївського верх
ньопалеолітичного комплексу різні дослідники
визначали впродовж десятиліть різними ме
тодами: теплий (кінець травня — червень) —
згідно знахідок кісток телят «утробного віку»
(Підопличко 1953); кінець теплого — холодний
(кінець літа — осінь, зима) — згідно статево-ві
кового складу колекції 1940-х рр. та знахідок
кісток телят віком до кількох місяців (зубаре
ва (бибикова) 1948); холодний (зима) — згідно
вікового складу і стирання та прорізування
зубів із колекції 1986—1988 рр. (Н. Г. білан
та А. в. Старкін; див.: Krotova, Belan 1993); хо
лодний (жовтень, грудень, березень) — згідно
стирання та прорізування зубів, що походять із
колекцій 1935, 1980—1990-х рр. (Todd 2013); як
«палімпсест» із різних мисливських епізодів,
які відбувалися у різні сезони року — згідно
ступеню приростання епіфізів, стирання-прорі
зування зубів та застосування ізотопного аналі
зу за зразками зубної емалі (Julien et al. 2012).
Тобто, сезони використання пам’ятки, згідно
різноманітних методів, визначено як неодно
разові, альтернативні — переважно, холодні
та теплі, що є одним із доказів використання
кістковища як місця проведення неодноразо
вих полювань на бізонів.
Реконструкція методів полювання можлива
за умови використання даних топографії, стра
тиграфії і планіграфії культурного шару пам’ятки
та залучення етноархеологічних даних.
рис. 7. Амвросіївка, кісткови
ще, крем’яні вироби з розкопок
2005 р.: 1—7 — мікровістря; 8—
13 — м’ясні ножі; 14 — відбій
ник-ретушер; 15 — лощило для
обробки шкіри (трасологічне виз
начення Г. Ф. Коробкової; малюн
ки: 1—13 — О. Кротової, 14, 15 —
І. Ковтун; за Кротова 2013)
143ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2020, вип. 4 (37)
Кротова, О. О. Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання
У 1940-і рр. дослідники, завдяки простеже
ним у розкопах та у серії шурфів особливостям
культурного шару, встановили кордони його
розповсюдження на дослідженій площі кістко
вища. На плані, складеному І. Г. Підоплічком,
опис якого було опубліковано П. й. борисковсь
ким розташування основної та периферійної
частин культурного шару було представлено у
вигляді двох неправильних трапецій, які на
кладаються одна на одну. Мала трапеція дає
уяву про кордони основної частини культурно
го шару, яка заповнювала заглиблену частину
«бізонового рівчака». велика трапеція охоплює
усю територію кістковища, включаючи пери
ферію (у верхів’ї та на північно-західному схилі
рівчака). Південно-східна довга сторона обох
трапецій — це кордон основної частини куль
турного шару, який співпадає з обрисами кру
того схилу бізонового рівчака. Північно-східний
та північно-західний кордони основної частини
фіксуються перепадами-уступами у розповсюд
женні культурного шару. Дослідники відміча
ли, що сторони обох трапецій у південно-захід
ній частині кістковища було проведено умовно,
тому що, на їх думку, ця ділянка кістковища як
і його південно-західні кордони були знищені
сучасним рівчаком і далі у цьому напрямку
культурний шар не розповсюджувався. вони
припускали, що середня довжина основної
частини кістковища складала 31 м, загальна
довжина разом із периферією — близько 40 м,
а загальна площа — близько 500 м2 (Підопліч
ко 1940—1949, с. 61, 94—96; борисковский
1953, с. 344; див. також: Кротова 2013, с. 116,
рис. 3.32: А).
На рис. 8: А представлено вказаний план
розташування «трапецій» І. Г. Підоплічка із
деякими модифікаціями. По-перше, на ньому
особливими позначками (№ 3, 4 легенди) від
мічено розташування уступів-порогів у розпов
сюдженні кісток, зафіксованих у 1949 і 1989 рр.,
які розташовані на відстані близько 8 м та під
кутом близько 135° одне від одного. вони спів
падають із відповідними ділянками північно-
східного та північно-західного кордонів основ
ної частини (малої трапеції) культурного шару.
По-друге, враховуючи дані досліджень 1980-
х рр. про розповсюдження культурного шару
на лівому борті сучасного перпендикулярного
рівчака (див. вище), зображення південно-за
хідних коротких сторін обох трапецій вилуче
но, як такі, що не могли бути у цьому місці, а
також показано, що їхні довгі сторони мали
б бути продовжені у південно-західному на
прямку. Крім того, згідно сучасних даних, було
встановлено, що довжина кістковища могла
складати не менше 60 м, а загальна площа, ра
зом із периферією, ділянками, зруйнованими
перпендикулярним рівчаком та тими, що було
виявлено на південний-захід від нього могла
становити не менше, ніж 750—800 м2 (Кротова
2013, с. 118).
Стратиграфічні спостереження у процесі
дослідження уступу (порогу) у розкопі 1989 р.
(див. вище) дозволили дійти висновку, що вияв
лені у 1949 і 1989 рр. у північно-східній частині
кістковища, розташовані на відстані близько
8 м та під кутом близько 135° одне до одного
уступи у розповсюдженні кісток, є слідами єди
ної штучно створеної структури (перепони).
вони свідчать про неодноразове накопичення
культурного шару, що, можливо, відповідало
кільком (не менше двох) епізодам полювань.
Перше (або перші) з них відбулися раніше, ніж
було створено перепону, а друге (другі) — піз
ніше із її використанням (Кротова 1989, с. 8, 9;
2013, с. 117).
Способи загінних полювань в Амвросіївці,
які дослідники реконструювали у різні роки
включають два можливих варіанти (сценарії).
більшість дослідників, донедавна, дотримува
лися точки зору про метод одно або багатора
зового загону зверху, зі сторони плато у рівчак
із крутим південно-східним бортом (рис. 8: б:
1; Підоплічко 1953; зубарева (бибикова) 1948;
Ефименко 1953; Кротова 1986; залізняк 1998;
Сапожников 2003 та ін.). Інший можливий
варіант полювання в Амвросіївці — загін бі
зонів знизу, із тальвегу балки Казенної, від дже
рела питної води вгору, у верхів’я балки (рис. 8:
б: 2), в існуючий на її схилі «бізоновий рівчак»,
який могли використовувати як природну пас
тку. застосування такого сценарію полювання
в Амвросіївці реконструювали Н. б. Леонова
і є. в. Миньков (Леонова, Миньков 1987) та
вважали одним із можливих Д. Фрізон (усне
повідомлення, 1989 р.), а також О. О. Кротова
і Н. Г. білан (Krotova, Belan 1993, с. 139—140;
Кротова 2013, с. 116—118).
Етноархеологічні аналоги мають важли
ве значення для обґрунтування реконструкції
можливих варіантів загінних полювань у Ам
вросіївці. варто звернутися до етноархеологіч
них даних про методи проведення колективних
полювань палеоіндіанськими та індіанськими
пішими мисливцями на бізонів Північної Аме
рики. Д. Фрізон розробив класифікацію для
відібраних 43 найвиразніших місць загінних
полювань на викопних та сучасних бізонів згід
но топографічних ознак та способів забою тва
рин, а також наявності або відсутності штучних
стримуючих структур (огорож). До основних
методів, які застосовувалися тут впродовж ти
сячоліть при організації великих колективних
загінних полювань на бізонів він відносить
місця забою методами «скидання» та «рівчако
вої пастки», іноді — з використанням коралів
(Frison 2004, p. 62—99).
Найбільш розповсюдженим методом вели
ких колективних загінних полювань на бізонів
на північно-американських рівнинах було
«скидання» («jump») бізонів у природну пастку
за рахунок перепаду висот. Тут їх відомо сотні
і кожне з них — унікальне. Це міг бути загін у
144 ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2020, вип. 4 (37)
Статті
яр із крутими схилами, у глибоку западину на
борту великого яру, до краю крутого скельного
навісу або кручі над річкою. Місця забою тва
рин («kill-sites») способом «скидання», зазвичай,
є найбільш явним типом місцезнаходжень, які
добре простежуються археологічно, «…тому
що є високі урвища, лінії загонів, які ведуть до
краю урвищ і відклади кісток вздовж їх під-
ніжжя» (Frison 2004, p. 79).
Найбільше їх виявлено у штатах Монтана,
Альберта та вайомінг, відомі вони й у Саска
чевані, Монітобі, Дакоті, Айдахо, Колорадо,
Техасі. Деякі місця забою методом «скидання»
використовували один раз, як, наприклад, одне
із найдавніших достовірних місцезнаходжень
бонфай Шелтер (Bonfire Shelter site) у штаті Те
хас (США), де мисливці періоду Фолсом (близь
ко 10000 р. т.) загнали бізонів до крутого урвища
на річці Пекос. Одноразове загінне полюван
ня на місцезнаходженні Хед Смешт-Ін (Head-
Smashed-In site) у штаті Aльберта (Канада) було
проведене мисливцями раннього архаїчного пе
ріоду (близько 5000 р. т.) із використанням кру
того скельного навісу (Frison 1991, p. 193; 2004,
p. 79; Carlson, Bement 2013, p. 93).
відомі також місця забою методом «скидан
ня», які використовували неодноразово. Так,
місцезнаходження вор (Vore site) у штаті вайо
мінг має багатошарові культурні відклади,
які накопичилися впродовж кількох століть у
пізньодоісторичний період (1800—1500 р. т.), де
під час полювання бізонів заганяли у карстову
вирву діаметром 65 м зі стрімкими стінами ви
сотою 15 м (Frison 1991, p. 116, 226; 2004, p. 66).
Д. Фрізон вказує, що у разі, коли урвище
для скидання було не достатньо високе для
того, щоб гарантувати загибель при падінні
загнаних тварин у його підніжжі споруджу
вали штучну стримуючу структуру (огорожу)
для попередження втечі як травмованих так і
вцілілих тварин (Frison 2004, p. 80). Такі міс
ця «скидання» зі слідами штучних структур і
значною кількістю забитих тварин — свідчен
ня успішної стратегії здобування, яку застосо
вували піші мисливці високих рівнин, почина
ючи від середнього архаїчного періоду (близько
4300 р. т.) і продовжуючи до появи коней у ран
ній історичний період (Frison 2004, p. 87, 88).
Саме вони можуть бути найбільш цікавими
у якості аналогій для реконструкції першого
варіанту загінних полювань у Амвросіївці.
Прикладом одного із найбільш ранніх подіб
них місцезнаходжень є Скоггін (Scoggin site)
у штаті вайомінг, яке датується середнім ар
хаїчним періодом (близько 4300 р. т.). Хоча
пам’ятка збереглася не повністю, дослідники
вважають, що вона представляла собою схил
близько 7 м висотою, у підніжжі якого пара
рис. 8. Амвросіївка, кістковище: А — план розташування розкопів із зображенням контурів основної (мала
трапеція) та периферійної (велика трапеція) частин культурних відкладів (1 — контур основної частини;
2 — контур периферійної частини; 3 — уступ у розкопі 1949 р.; 4 — уступ у розкопі 1989 р.; 5 — тальвег
сучасного рову; за Підопличко 1940—1949, модифіковано); б — можливі напрямки загонів бізонів у рівчак
(1 — зверху, з плато; 2 — знизу, із заплави балки Казенної)
145ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2020, вип. 4 (37)
Кротова, О. О. Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання
лельно його краю було споруджено із пласких
каменів і дерев’яних стовпів стіну довжиною
кілька метрів. Це могла бути міцна незамкне
на огорожа, чиї кінці було звернено вверх по
схилу під прямими кутами на коротку дистан
цію. Один вцілілий кут огорожі мав додаткові
стовпові ями, частково заповнені довгими кіс
тками бізонів (від попередніх забоїв? — О. К.),
які могли бути використані для додаткового
укріплення важливого місця огорожі (Frison
1991, p. 193, 194; 2004, p. 77, 78).
Декілька інших виразних місцезнаходжень
датуються пізньодоісторичним періодом. Із них
класичним є багатошарове місце забою віллоу
Спрінг (Willow Spring Buffalo Jump) поблизу
м. Леремі у штаті вайомінг. У ньому бізонів
гнали до низького перпендикулярного урви
ща висотою 2,5 м, у підніжжі якого було збудо
вано прямокутну огорожу розміром 15 × 21 м,
від якої збереглися стовпові ями із залишками
основ кількох стовпів та фрагменти просмоле
них соснових жердин. Типи стріл до луків у
верхніх відкладах та наконечники списів — у
нижніх свідчать про періодичне використан
ня пам’ятки впродовж 2000 років (Frison 1991,
p. 231; 2004, p. 84).
На відомому серед місцезнаходжень цьо
го типу — бодінг Скул (Boarding School Bison
Drive site) у штаті Монтана бізонів гнали через
крутий схил у дерев’яний кораль, збудований
біля його підніжжі. У результаті двох окремих
полювань, які відбулися після 1600 року, тут
було забито близько 250 бізонів (Kehoe 1967,
1999; Frison 2004, p. 87).
Місцезнаходження Піней Крік (Piney Creek
site) у штаті вайомінг — комплексна пам’ятка,
яка включає місце забою, проведеного індіан
цями Кроу у пізньодоісторичний період. Ре
штки кістковища збереглися на дні поблизу
крутого (48°) схилу висотою 13,5 м. Про наяв
ність штучної стримуючої структури, яка не
збереглася, свідчать чіткі, різкі обриси кінців
кістковища. Неподалік від нього було виявле
но місце розбирання здобичі та базовий табір
(Frison 1991, p. 223—226; 2004, p. 87).
«Рівчакова пастка» («arroyo trap») — один із
найраніших і досить поширених методів про
ведення колективних загінних полювань на
бізонів на рівнинах Північної Америки. зазви
чай, це — сухий рівчак, у межах якого водні по
токи призвели до формування стрімких бере
гів та верхів’я, тобто, природної пастки, у якій
мисливці могли гнати тварин вгору по течії аж
до здатного стримати їх стрімкого верхів’я, де і
відбувався забій. важливими умовами є їх роз
ташування неподалік від стада та специфічний
тип ландшафту (стрімкість верхів’я і бортів), що
не потребував або потребував мінімальних мо
дифікацій (Frisоn 2004, p. 69; Carlson, Bement
2013, p. 94).
Деякі найбільш давні «рівчакові пастки»
Північної Америки датуються часом Кловіс та
Фолсом. Однією із них вважають стоянку Мур
рей Спрінгс (Murray Springs site), яка датуєть
ся близько 11000 р. т. (Haynes 1993, p. 221) у
штаті Арізона, де мисливці часу Кловіс вико
ристали «рівчакову пастку» для полювання на
бізонів (Frison 1991, p. 158; 2004, p. 74).
Комплекс беавер Рівер (Beaver River
complex) на північному заході штату Оклахо
ма включає три розташованих за кілька сотень
метрів одне від одного місця забою (від 10 до
>20 бізонів кожне). Це були «рівчакові пастки»
(дві з них багатошарові) на річці беавер, у які
мисливці часу Кловіс (Jake Bluff site) та пізні
ше — Фолсом (Cooper site і Badger Hole site) «…
упродовж 500 радіовуглецевих років…» (близь
ко 10800—10300 р. т.) неодноразово заганяли
групи бізонів із долини річки у короткі рівча
ки — притоки зі стрімкими верхів’ями. Усі по
лювання проходили у кінці літа — на початку
осені (Carlson, Bement 2013, p. 94-96; Bement,
Carter 2016, p. 307, 308).
Д. Фрізон наводить приклади кількох па
леоіндіанських та більш пізніх «рівчакових
пасток», розташованих у штаті вайомінг. На
пам’ятці Егейт бейсін сайт (Agate Basin site)
кілька культурних шарів in situ датуються від
часу Фолсом до Хелл Геп, включно (близько
10800—10000 р. т.). А на Картер / КеррМакГі
сайт (Carter / KerrMcGee site), розташованій на
р. Паудер полювання проводилися неодноразо
во у палеоіндіанський період впродовж близь
ко 2500 років від часу Фолсом до Коді, включ
но. Трьохшарова пам’ятка Хаукен (Hawken
site) — місце бізонових забоїв, які відбулися
в кінці осені — на початку зими у ранньоар
хаїчний період (близько 6600 р. т.; Frison 2004,
p. 71, 72).
Стосовно можливого зв’язку між кількістю
забитих тварин та вибором конкретного спосо
бу полювання Д. Фрізон робить висновок, ба
зуючись на даних про поведінку бізонів. Так,
успішний спосіб «скиданя» («jump») він вважає
можливим за умови значних розмірів групи бі
зонів, що забезпечує «ефект паніки», коли на
лякані тварини біжать спресованою масою, що
не дозволяє їм відокремитися у процесі загону.
У випадку полювання на відносно невелику
групу тварин, на думку дослідника, більш при
йнятним може бути спосіб використання «рів
чакової пастки» (Frison 1978, p. 148).
Очевидно, що, для реконструкції методів по
лювань у Амвросіївці метод «скидання» («jump»)
зверху у рівчак-промоїну, доповнену штучно
створеною структурою (огорожею) для стриму
вання «скинутих» вцілілих або травмованих бі
зонів є найбільш прийнятним. Із таким варіан
том реконструкції узгоджуються наступні дані
для кістковища: велика кількість забитих
бізонів, топографія місця полювання — хоча
і зручний для загону тварин рівчак, але з не
достатньо високим (4—5 м) південно-східним і
низьким (1,5—2 м) північно-західним бортами.
146 ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2020, вип. 4 (37)
Статті
Така топографія вимагала доповнення у виг
ляді штучної стримуючої структури, створеної
після першого (перших) загонів, у результаті
яких накопичені у рівчаку останки (нижня
частина кісток, замитих сірувато-зеленим суг
линком; рис. 2: ІІ) зробили його ще мілкішим
та менш зручним для організації полювань.
Прямо на рештках від попередніх полювань,
що залишалися у рівчаку було створено ого
рожу із органічного матеріалу (гілки дерев,
сніг, облитий водою, тощо), який не зберігся.
Можливо, що довгі кістки бізонів могли також
використовувати як будівельний матеріал для
укріплення огорожі. Після її створення було
проведено більш пізнє (пізні) полювання, у ре
зультаті чого утворився верхній шар кісток, за
митих бурим делювіальним суглинком та поріг
із кісток, які тісно примикали до огорожі на
стерильному прошарку із такого ж суглинку,
що утворився поблизу нього.
варіант реконструкції полювань у Амвросіїв
ці з використанням методу «рівчакової пастки»
(«arroyo trap») — знизу, від тальвегу балки Ка
зенної у «бізоновий рівчак» — менш забезпече
ний доказами. По-перше, йому суперечить ве
лика кількість решток бізонів, по-друге, згідно
даних етноархеології, для таких пасток, прак
тично, не характерне використання доповнень
у вигляді штучних стримуючих структур. Крім
того, через те, що південно-західна частина
кістковища (на лівому борті сучасного рівчака)
залишається не достатньо дослідженою невідо
мо, наскільки зручною для загону тварин була
нижня частина бізонового рівчака-тераси. Тоб
то, теоретично, можна припустити можливість
використання варіанту «рівчакової пастки», але
наразі визнати його не достатньо доказовим.
Аналіз складу колекцій фауністичних та
археологічних знахідок доповнює та уточнює
дані, що стосуються інтерпретації пам’ятки.
Фауністичні залишки кістковища представ
лені одним видом — бізоном (Bison priscus), а
їхній склад у різних горизонтах та розкопах
близький. Тут представлені усі частини ске
лету в різних пропорціях, але з переважанням
«маргінальних» частин скелету (черепів та кін
цівок) (зубарева (бибикова) 1948; Пидопличко
1956; Krotova, Belan 1993; білан 2013; Julien
2013), що, згідно Л. бінфорда, характерно для
місць забою / розбирання мисливської здобичі
мисливців-збирачів із логістичною системою
організації праці — колекторів (Binford 1989,
p. 227—230).
Характер та розподіл кісток зі слідами діяль
ності людей показує, що на кістковищі є як
безпосередні сліди забою тварин так і діяль
ності, пов’язаної із, здебільшого, первинним
та, частково, вторинним розбиранням здобичі.
До перших відносяться хребець та фрагмент
сідничної частини тазової кістки зі слідами
пошкоджень метальною мисливською зброєю.
Колекції кісток зі слідами розбивання та рі
зання крем’яними знаряддями дають уяву про
діяльність, пов’язану із розбиранням здоби
чі — білуванням туш, їх сегментацією, зрізан
ням м’яса та, можливо, добуванням кісткового
мозку в процесі розбирання здобичі (Крото
ва, Сніжко 1993, 1996; Сніжко 2001), про що
свідчать дані етнографії (Binford 1981, p. 134,
142—147).
Склад та характер археологічних знахі
док із кістковища — кістяних вістер до списів
та крем’яних виробів і трасологічний аналіз
останніх також свідчать як про мисливську
діяльність так і про розбирання здобичі на його
території. Серед крем’яних виробів це, перш за
все, мікровістря, які застосовували як вкладені
для формування бокових лез наконечників
списів чи спорадично використовували як на
конечники стріл (Нужний, Кротова 2007). І ті й
інші застосовували мисливці для забою бізонів,
загнаних у рівчак. Неретушовані платівки та
відщепи, згідно визначень Г. в. Сапожникової
(Сапожникова 1994; 2003; 2005) та Г. Ф. Короб
кової (усне повідомлення), переважно викорис
товували як м’ясні ножі. Наявність невеликої
кількості знарядь зі слідами обробки кістки /
рогу свідчать, що паралельно із обробкою туш
тут проводили заготовку сировини для кістяних
знарядь та, можливо, інколи тут же їх виготов
ляли та використовували у трудових операціях
(Сапожникова 2003; Кротова 2019).
важливою функцією кістковища могло бути
зберігання м’яса амвросіївськими мисливцями.
На користь цього певною мірою свідчить як, пе
реважно, холодний сезон загибелі бізонів, так і
деякі специфічні особливості фауністичних за
лишків — анатомічні групи, сліди розбивання
та різання крем’яними знаряддями на кістках
(Кротова 2009). згідно етнографічним даним
одним із найпоширеніших методів зберігання
м’яса в холодну пору року мешканцями півночі
було його заморожування. Індіанські мисливці
на бізонів Північної Америки, за звичай, роби
ли сховища у вигляді куп із туш тварин поб
лизу місць забою (Binfod 1993, p. 114). Можна
припускати, що забій бізонів у холодні сезони в
Амвросіївці забезпечував заморожування туш
та використання їх протягом холодної пори
року як запас м’ясної їжі. Очевидно, топографія
кістковища (заглиблений уступ на схилі бал
ки) сприяла можливості влаштування сховища
прямо на місці забою, де присипані снігом замо
рожені туші бізонів могли зберігатися протягом
зими без особливих додаткових споруд.
згідно етнографічним даним первісні мис
ливці в теплу пору року робили запаси в’яленого
(сушеного) м’яса (Binford 1993, p. 111). знахід
ки в Амвросіївському кістковищі деяких зраз
ків кісток із нарізками, що інтерпретовано як
сліди зрізання м’яса — фрагменти остистих
відростків, лопаток, тазових (Кротова, Сніжко
1993, с. 75—80, 83) дозволяють припускати, що
м’ясні частини туш мисливці могли обробляти
147ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2020, вип. 4 (37)
Кротова, О. О. Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання
одразу після забою як для вживання у свіжому
вигляді, так і для в’яління (сушіння).
Висновки. виразні матеріали, накопичені
у процесі багаторічних комплексних розкопок
Амвросіївського кістковища та застосування
для їх аналізу сучасних методів польових і ла
бораторних досліджень, дозволяють внести ко
рективи у деякі спірні питання інтерпретації
пам’ятки. До історії її відкриття та досліджен
ня, яка нараховує більше ста років, долучилися
геологи, археологи, палеонтологи, палеогеогра
фи, трасологи, спільними зусиллями яких виз
начено та уточнено топографію, стратиграфію,
датування, культурну належність, особливості
використання кістковища та стоянки.
згідно абсолютного датування і палеогеогра
фічних даних пам’ятка існувала в кінці валдай
ського максимального похолодання (близько
19000—18000 н/кал. р. т.) в умовах холодного
та відносно сухого клімату перигляціального
степу. Техніко-типологічні особливості архео
логічних матеріалів визначають її належність
до епіграветської традиції.
У результаті досліджень комплексу у 1980—
2000-і рр. було підтверджено функціональну
специфіку та синхронність існування обох міс
цезнаходжень: отримано близькі абсолютні
дати, зібрано виразні колекції кісток бізонів зі
слідами дії людини, крем’яні та кістяні знаряд
дя близьких типів, у тому числі, наконечники
списів, крем’яні мікроліти-вкладені та знаряд
дя для розбирання здобичі.
Деякі особливості топографії («бізоновий рів
чак» — вимоїна на борту балки) і стратиграфії
культурного шару кістковища (уступи-пороги) та
специфічні фауністичні знахідки (кістки бізонів
зі слідами пошкоджень мисливською зброєю,
розбивання та нарізок крем’яними знаряддями),
сезони загибелі тварин дозволяють інтерпрету
вати кістковище як місце неодноразових забоїв
бізонів і розбирання (перш за все, первинного)
мисливської здобичі. Із такою інтерпретацією
узгоджується переважання серед археологічних
знахідок деталей мисливської метальної зброї і
знарядь для розбирання туш забитих тварин.
Для реконструкції можливих варіантів за
гінних полювань у Амвросіївці використано
етноархеологічні дані про методи проведення
колективних полювань палеоіндіанськими та
індіанськими пішими мисливцями на бізонів
Північної Америки.
зроблено висновок, що з метою організації
серії різносезонних полювань на групи бізонів
амвросіївські мисливці використовували при
родну пастку — вимоїну-уступ на борту рову —
правої притоки балки Казенної, яку на певно
му етапі, очевидно, було доповнено штучною
спорудою — бар’єром, який обмежував рівчак
із північного-сходу і північного-заходу. вимої
на-уступ із одним стрімким бортом могла слу
гувати місцем загону тварин зверху, зі сторони
плато (метод «скидання» — «jump»). Не виклю
чається (здебільшого, теоретично) і варіант за
гону знизу, від тальвегу балки Казенної (метод
«рівчакової пастки» — «arroyo trap»).
Отже, результати проведеного аналізу дозво
ляють інтерпретувати кістковище, перш за все,
як місце неодноразового загінного полювання (за
бою) бізонів і розбирання туш забитих тварин та,
можливо, зберігання м’ясних продуктів у вигляді
заморожених туш бізонів у холодну пору року.
подяки. Результати досліджень, представле
них у статті, значною мірою було отримано за
вдяки чуйному керівництву Д. Я. Телегіна моєю
науковою роботою упродовж 1970—1980-х рр.
Я вдячна за фінансову підтримку у різні роки
польових та лабораторних робіт в Амвросіїв
ці організаціям: УТОПІК, ДОКМ, Фонду Лікі
(Leakey Foundation, USA), Фонду євразійської
археології (Франція), Програмі ANR «Мамон
ти» (Франція), а також численним учасникам
досліджень — українським та зарубіжним фах
івцям із археології та суміжних дисциплін.
літерАтУрА
борисковский, П. И. 1953. Палеолит Украины.
Материалы и исследования по археологии СССР,
40. Москва; Ленинград: АН СССР.
Герасименко, Н. П. 1994. Реконструкція природ
ного середовища давньої людини на стоянці Амв
росіївка. Археологический альманах, 3, с. 261-268.
Григорьева, Г. в. 1968. Позднепалеолитические
памятники Северо-Западного Причерноморья и Се-
верного Приазовья. Диссертация к. и. н. Ленинград.
Грибченко, Ю. Н., Куренкова, О. І. борисова, О. К.
2013. Результаты палеогеографических исследований
в Амвросиевке в 2005 г. Додаток І. в: Кротова, О. О.
Пізньопалеолітичні мисливці азово-чорноморських
степів. Київ: Олег Філюк., с. 336-344.
євсєєв, в. М. 1947. Палеолітична стоянка Амв
росіївка. в: Славін, Л. Л. (ред.). Палеоліт і неоліт
України. І. Київ: АН УРСР, с. 265-283.
Ефименко, П. П. 1953. Первобытное общество.
Очерки по истории палеолитического времени.
Киев: АН УССР.
залізняк, Л. Л. 1998. Передісторія України Х—
V тис. до н. е. Київ: бібліотека українця.
зубарева (бибикова), в. И., 1948. Опыт реконс-
трукции ископаемого стада зубров. Рукопись дис
сертации к. б. н. Киев.
Кротова, А. А. 1986. Культурно-хронологичес
кое членение позднепалеолитических памятни
ков Юго-востока Украины. в: Неприна, в. И.,
зализняк, Л. Л., Кротова, А. А. Памятники камен-
ного века Левобережной Украины. Хронология и пе-
риодизация. Киев: Наукова думка, с. 6-73.
Кротова, А. А. 1989. Отчет о работе Донецкого
отряда за 1989 г. НА IA НАН України, ф. 64, 1989/9.
Кротова, О. О. 2003a. визначення сезону ви
користання Амвросіївського кістковища бізонів.
Кам’яна доба України, 2, с. 75-81.
Кротова, О. О., 2003b. Проблеми датування та
періодизації пам’яток степової зони доби верхнього
палеоліту. Кам’яна доба України, 4, с. 183-198.
Кротова, О. О., 2006. Кістки бізонів зі слідами
діяльності людини з Амвросіївського пізньопалеолі
тичного комплексу. Матеріали та дослідження з
археології Східної України, 5, с. 6-14.
148 ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2020, вип. 4 (37)
Статті
Кротова, А. А. 2009. Хранение продуктов и адап
тация обществ эпиграветтских охотников восточ
ной Европы. в: васильев, С. А., Кулаковская, Л. в.
(ред.). С. Н. Бибиков и первобытная археология.
Санкт-Петербург: ИИМК РАН, с. 129-140.
Кротова, О. О., 2013. Пізньопалеолітичні мислив-
ці азово-чорноморських степів. Київ: Філюк О. в.
Кротова, О. О. 2017. Планіграфія розташування
кістяних виробів на Амвросіївській стоянці. Кам’яна
доба України, 17—18, с. 66-78.
Кротова, О. О. 2019. Кістяні знаряддя виробничо-
побутового призначення Амвросіївського верхньопа
леолітичного комплексу. в: чабай, в. П. (ред.). І Все-
український з’їзд: матеріали роботи. Київ: ІА НАН
України, с. 149-156.
Кротова, А. А., белан, Н. Г. 1986. Отчет о рабо-
те Донецкого отряда Первобытной экспедиции в
Амвросиевском районе Донецкой области в 1986 г.
НА IA НАН України, ф. 64, 1986/29б.
Кротова, О. О., Сніжко, І. А. 1993. Сліди утиліза
ції мисливської здобичі в Амвросіївці. Археологія, 4,
с. 72-85.
Кротова, А. А., Снежко, И. А. 1996. Кости бизонов
со следами древних изломов из Амвросиевки. Архео-
логический альманах, 5, с. 139-146.
Кротова, О. О., Старкін, А. в., Логвиненко, в. М.
Сніжко, І. А., Грибченко, Ю. М., Куренкова, О. І.
2005. Звіт про розкопки Амвросіївського палеолі-
тичного комплексу в 2005 році. НА IA НАН Украї
ни, ф. 64, 2005/180.
Кротова, О. О., Сніжко, І. А. 2019. Історія дослід
ження Амвросіївського верхньопалеолітичного ком
плексу. Археологія, 3, с. 113-125.
Леонова, Н. б., Миньков, Е. в. 1987. К вопросу
об интерпретации Амвросиевского костища — уни
кального памятника позднего палеолита Приазо
вья. в: Проблемы интерпретации археологических
источников. Орджоникидзе: СОГУ, с. 34-50.
Мефферт, б. Ф. 1923. Детальная геологическая
карта Донецкого каменноугольного бассейна. Опи-
сание планшета VIII-22. Район станции Амвроси-
евка Екатерининской ж. д. Западная часть Амвро-
сиевского купола. Петроград.
Нужний, Д. Ю., Кротова, О. О. 2007. Мисливсь
ка метальна зброя з Амвросіївського кістковища.
Кам’яна доба України, 10, с. 92-101.
Пидопличко, И. Г. 1940—1949. Дневники Амв-
росиевской палеолитической экспедиции за 1940—
1949 гг. Автограф. Науковий архів Інституту архі
вознавства НбУв НАН України. Київ: ф. 139, оп. 3,
спр. 187, 190.
Пидопличко, И. Г. 1953. Амвросиевская палеоли
тическая стоянка и ее особенности. Краткие сообще-
ния ИА АН УССР, 2, с. 65-68.
Підоплічко, І. Г. 1956. Матеріали до вивчення
минулих фаун УРСР. 2. Київ: АН УРСР.
Рековець, Л. І. 2013. Список мікрофауни з Амв
росіївського кістковища (прирізка до Центрального
розкопу, ІІ умовний горизонт, 2005 р. досліджен
ня). Додаток 6. в: Кротова О. О. Пізньопалеолітич-
ні мисливці Азово-Чорноморських степів. Київ:
Філюк О. в., с. 365.
Сапожникова, Г. в. 1994. Трассологический
анализ кремневых изделий из Амвросиевского
костища. в: Древнее Причерноморье. Краткие со-
общения Одесского Археологического Общества.
Одесса: Одесский археологический музей, с. 200,
201.
Сапожникова, Г. в. 2003. Функціональне при
значення Амвросіївського кістковища: за результа
тами трасологічних досліджень кам’яних знарядь.
Кам’яна доба України, 2, с. 82-86.
Сапожникова, Г. в. 2005. Амвросиевское кости
ще и его назначение (по трассологическим иссле
дованиям каменных орудий). в: Аникович, М. в.
(ред.). Проблемы ранней поры верхнего палеолита
Костенковско-Борщевского района и сопредельных
территорий. Труды Костенковско-борщевской ар
хеологической экспедиции ИИМК РАН, 3. Санкт-
Петербург: ИИМК РАН, с. 234-238.
Сапожников, И. в. 2003. Большая Аккаржа. Хо-
зяйство и культура позднего палеолита степной
Украины. Кам’яна доба України, 3. Київ: Шлях.
Сніжко, І. А. 2001. Утилізація мисливської здо-
бичі на Амвросіївському пізньопалеолітичному
комплексі. Дисертація к. і. н. Київ.
Bement, L., Carter, B. 2016. Folsom Bison Hunt
ing on the Southern Plains of North America. In:
Kornfeld, M., Huckell, B. B. (eds.). Stones, Bones and
Profiles. Exploring Archaeological Context, Early Amer-
ican Hunter-Gatherers, and Bison. Boulder: University
Press of Colorado, p. 291-311.
Binford, L. R. 1981. Bones. Ancient Men and Mod-
ern Myths. New York: Academic Press.
Binford, L. R. 1989. Debating Archaeology. New
York: Academic Press.
Binford, L. R. 1993. Bones for Stones. In: Soffer, O.,
Praslov, N. D. (eds.). From Kostenki to Clovis: Upper
Paleolithic — Paleo-Indian Adaptations. New York;
London: Plenum Press, p. 101-124.
Carlson, K., Bement, L. 2013. Organization of bison
hunting at the Pleistocene / Holocene transition on the
Plains of North America Quaternary International,
297, p. 91-99.
Frison, G. C. 1978. Prehistoric Hunters of the High
plains. New York: Academic Press.
Frison, G. C. 1991. Prehistoric Hunters of the High
Plains (Second Edition). New York: Academic Press.
Frison, G. C. 2004. Survival by hunting: prehistoric
human predators and animal prey. Berkeley; Califor
nia: University of California.
Haynes, C. V., 1993. Clovis-Folsom Geochronology and
Climatic Change. In: Soffer, O., Praslov, N. D. (eds.). From
Kostenki to Clovis: Upper Paleolithic — Paleo-Indian Ad-
aptations. New York; London: Plenum Press, p. 23-25.
Julien, M.-A. 2013. Taphonomical and Archaeozoo
logical study of the Bison bone bed of Amvrosievka
(west excavation). Appendix 4. In: Кротова, О. О.
Пізньопалеолітичні мисливці Азово-Чорноморських
степів. Kиїв: Філюк О. в., p. 354-361.
Julien, M.-A., Bocherers, H., Burke, A., Druker, D.,
Patou-Mathis, M., Krotova, O., Pean, S. 2012. Were
European steppe bison migratory? 18-O, 13-C and
Sr-intra — tooth isotopic variations applied to a pal
aeoethological reconstruction. Quaternary Internation-
al, 271, p. 106-119.
Kehoe, T. E. 1967. The Boarding School Bison Drive
Site. Plains Anthropologist, 12 (35), p. 5-91.
Kehoe, T. E. 1999. Subsistence and beyond in Upper
Paleolithic bison economy. In: Brugal, J-P., David, F,
Enloe, J. G. (eds.). Le bison: Gibier et Moyen de Subsist-
ance des Hommes du Paleolithique aux Paleoindiens
des Grandes Plaines. Actes du colloque international,
Toulouse 1995. Antibes: APDCA, p. 249-260.
Krasnokutsky, G. 1996. Bison Hunting and Human
Adaptation: A Case of Comparative Study of the Upper
Palaeoloithic of Southern Ukraine. Odessa: Polis Press.
Krotova, A. A. 1996. Amvrosievka New AMS Dates
For An Unique Bison Kill Site In The Ukraine. Prehis-
toire Europeenne, 9, p. 357-362.
149ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2020, вип. 4 (37)
Кротова, О. О. Амвросіївське кістковище бізонів та особливості його використання
Krotova, A. A. 1999. The Upper Paleolithic Bison
Hunters: Amvrosievka. In: Brugal, J-P., David, F,
Enloe, J. G. (eds.). Le bison: Gibier et Moyen de Sub-
sistance des Hommes du Paleolithique aux Paleoin-
diens des Grandes Plaines. Actes du colloque
international, Toulouse 1995. Antibes: APDCA, p. 334-
341.
Krotova, A. A., Belan, N. G. 1993. Amvrosievka.
A Unique Upper Paleolithic Site in Eastern Europe.
In: Soffer, O., Praslov, N. D. (eds.). From Kostenki to
Clovis: Upper Paleolithic-Paleo-Indian Adaptations.
New York; London: Plenum Press, p. 125-142.
Krotova, O., Snizhko, I, Logvynenko, V. 2016. Bi
son utilization at the Amvrosievka campsite, Ukraine.
In: Kornfeld, M., Huckell, B. B. (eds.). Stones, Bones
and Profiles. Exploring Archaeological Context, Early
American Hunter-Gatherers, and Bison. Boulder: Uni
versity of Colorado, p. 391-409.
Lyman, R. L. 1994. Vertebrate Taphonomy. Cam
bridge: Cambridge University.
Todd, L. 2013. The identification of faunal re
mains and the wear class code-groups 1 (M1s), 2
(M2s) from Amvrosievka bone bed (1935, 1949,
1980—1990-eth years). Appendix 7. In: Кротова, О. О.
Пізньопалеолітичні мисливці Азово-Чорноморських
степів. Київ: Філюк О. в., p. 366-414.
Todd, L. C., Stanford, D. I. 1992. Application of Con
joined Bone Data to the Site Structural Studies. In:
Hofman, J. L., Enloe, J. G. (eds.). Piecing Together the
Past: Applications of Refitting Studies in Archaeology.
British Archaeological Reports, International Series,
578. Oxford, p. 21-35.
REFERENCES
Boriskovskij, P. I. 1953. Paleolit Ukrainy. Materialy i
issledovaniia po arkheolohii SSSR, 40. Moscow; Leningrad:
AN SSSR.
Herasymenko, N. P. 1994. Rekonstruktsiia pryrodnoho
seredovyshcha davnioyi ludyny na stoiantsi Amvrosiivka.
Arkheological almanakh, 3, s. 153-158.
Grigorieva, G. V. 1968. Pozdnepaleoliticheskiie pamiatniki
Severo-zapadnogo Prichernomoria i Severnogo Priazovia. Dis
sertatsyia k. i. n. Leningrad.
Gribchenko, Yu. N., Kurenkova, E. I., Borisova, O. K.
2013. Rezultaty paleogeographicheskich issledovanij v Am
vrosievke v 2005 rotsi. Appendice I. In: Krotova, O. O. Pizn-
jopaleolitychni myslyvtsi azovo-chornomorskykh stepiv. Kyiv:
Filuk O. V., s. 336-344.
Yevsieiev, V. M. 1947. Paleolitychna stoianka Amvrosi
ivka. In: Slavin, L. L. (ed.). Paleolit i neolit Ukrainy. I. Kyiv:
AN URSR, s. 265-283.
Yefimenko, P. P. 1953. Pervobytnoe obschestvo. Ocherki po
istorii paleoliticheskogo vremeni. Кiev: AN USSR.
Zaliznyak, L. L. 1998. Peredistoriia Ukraiyny X—V tys.
do n. e. Kyiv: Biblioteka ukraintsia.
Zubareva, (Bibikova), V. I. 1948. Opyt rekonstruktsii isko-
paemogo stada zubrov. Rukopis dissertatsii k. b. n. Kiev.
Krotova, A. A. 1986. Kulturno-khronologicheskoe chlenenie
pozdnepaleoliticheskikh pamiatnikov Iugo-Vostoka Ukrainy.
In: Neprina, V. I., Zalizniak, L. L., Krotova, A. A. Pamiatniki
kamennogo veka Levoberezhnoi Ukrainy. Khronologiia i perio-
dizatsiia. Kiev: Naukova dumka, s. 6-73.
Krotova, A. A. 1989. Otchjot o rabote Donetskogo otrjada
za 1989 g. NA IA NAN Ukrainy, f. 64, 1989/9.
Krotova, O. O. 2003a. Vyznachennia sezonu vykorystan
nia Amvrosiivskoho kistkovyshcha bizoniv. Kamyiana doba
Ukrainy, 2, s. 75-81.
Krotova, O. O. 2003b. Problemy datuvannia ta peri
odyzatsii pamiatok stepovoi zony doby verkhnoho paleolitu.
Kamyiana doba Ukrainy, 4, s. 183-198.
Krotova, O. O. 2006. Kistky bizoniv zi slidamy diialnosti
ludyny z Amvrosiivskoho pizniopaleolitychnoho kompleksu.
Materialy ta doslidzhennia z arkheologii Skhidnoi Ukrainy,
5, s. 6-14.
Krotova, A. A. 2009. Khranienie produktov i adaptatsyia
obshchestv epigravetskikh okhotnikov Vostochnoi Evropy. In:
Vasil’ev, S. A., Kulakovskaya, L. V.(ed.). S. N. Bibikov i per-
vobytnaia arkheologiia. SPb: IIMK RАN, s. 129-140.
Krotova, O. O. 2013. Piznjopaleolitychni myslyvtsi azovo-
chornomorskykh stepiv. Kyiv: Filuk O. V.
Krotova, O. O. 2017. Planihrafiia roztashuvannia kis
tianykh vyrobiv na Amvrosiivskii stoiantsi. Kamyiana doba
Ukrainy, 17—18, s. 66-78.
Krotova, O. O. 2019. Kistiani znariaddia vyrobnycho-pobu
tovoho pryznachennia Amvrosiivskoho verkhnopaleolitychnoho
kompleksu. In: Chabai, V. P. (ed.). I Vseukrainskyi arkheolohich-
nyi zjizd: materialy roboty. Kyiv: IA NAN Ukrainy, s. 149-156.
Krotova, O. O., Snizhko, I. A. 1993. Slidy utylizatsii mys
lyvskoi zdobychi v Amvrosiivtsi. Arkheolohia, 4, s. 72-85.
Krotova, A. A., Belan, N. G. 1986. Otchjot o rabote Donet-
skogo otrjada Pervobytnoi ekspeditsii v Amvrosiievskom raio-
nie Donetskoi oblasti v 1986 g. NA IA NAN Ukrainy, f. 64,
1986/29b.
Krotova, O. O., Snizhko, I. A. 1993. Slidy utylizatsii mys
lyvskoi zdobychi v Amvrosiivtsi. Arkheolohiia, 4, s. 72-85.
Krotova, А. А., Snezhko, I. A. 1996. Kosti bizonov sо sle
dami drevnikh izlomov iz Amvrosievki. Arkheolohicheskii al-
manakh, 5, s. 139-146.
Krotova, O. O., Starkin, A. V. Logvynenko, V. M.,
Snizhko, I. A., Gribchenko, Yu. N., Kurenkova, E. I. 2005.
Zvit pro rozkopky Amvrosiivskogo paleolitychnogo kompleksu
v 2005 rotsi. NA IA NAN Ukrainy, f. 64, 2005/180.
Krotova, O. O., Snizhko, I. A. 2019. Istoriia doslidzhennia
Amvrosiivskoho verkhnopaleolitychnoho kompleksu. Arkhe-
olohia, 3, s. 113-125.
Leonova, N. B., Mynkov, E. V. 1987. K voprosu ob inter
pretatsyi Amvrosievskogo kostishcha — unikalnogo pamiat
nika pozdnego paleolita Priazovia. In: Problemy interpretatsyi
arkheologicheskikh istochnikov. Ordzhonikidze: SOGU, s. 34-
50.
Meffert, B. F. 1923. Detalnaia geologicheskaia karta
Donetskogo kamennougolnogo basseina. Opisanie plansheta
VIII-22. Raion stantsii Amvrosievka Ekaterininskoi zh.d. Za-
padnaia chast Amvrosievskogo kupola. Petrograd.
Nuzhnyi, D. Yu., Krotova, O. O. 2007. Myslyvska metal
na zbroia z Amvrosiivskoho kistkovyshcha. Kamyiana doba
Ukrainy, 10, s. 92-101.
Pydoplychko, Y. H. 1940—1949. Dnevnyky Amvrosyevskoi
paleolytycheskoi ekspedytsyy za 1940—1949 hh. Avtohraf.
Naukovyi arkhiv Instytutu arkhivoznavstva NBUV NANU.
Kyiv. f. 139, op. 3, spr. 187, 190.
Pidoplichko, Y. H. 1953. Amvrosievskaia paleoliticheskaia
stoianka i ee osobennosti. Kratkie soobshcheniia IA AN USSR,
2, s. 65-68.
Pidoplichko, Y. H. 1956. Materialy do vyvchennia mynu-
lych faun URSR. 2. Кyiv: АN URSR.
Rekovets, L. I. 2013. Spysok mikrofauny z Amvrosiivskoho
kistkovyshcha (Pryrizka do Tsentralnoho rozkopu, II umovnyi
horyzont, 2005 r. doslidzhennia). Dodatok 6. In: Krotova, O. O.
Piznopaleolitychni myslyvtsi Azovo-Chornomorskykh stepiv.
Kyiv: Filiuk O. V., s. 365
Sapozhnikova, H. V. 1994. Trassologicheskii analis krem
niovyh izdelii iz Amvrosievskogo kostyshcha. In: Drevnee
Prichernomorie. Kratkie soobshheniya Odesskogo Arkheolog-
icheskogo Obshhestva. Odessa: Odesskij arkheologicheskij
muzej, s. 200-201.
Sapozhnikova, H. V. 2003. Funktsionalne pryznachen
nia Amvrosiivskoho kistkovyshcha: za rezultatamy trasolo
hichnykh doslidzhen kamianykh znariad. Kamyiana doba
Ukrainy, 2, s. 82-86.
Sapozhnikova, H. V. 2005. Amvrosyevskoe kostyshche
i ego naznachenie (pо trassologicheskim issledovanijam ka
mennych orudii). In: Anikovich, M. V. (ed.). Problemy rannei
pory verhnego paleolita Коstionkovsko-Borschiovskoho raiona
i sopredelnyh territorii. Trudy Kostyonkovsko-Borshhyovskoj
arkheologicheskoj ekspediczii IIMK RAN, 3. Sankt-Peterburg:
IIMK RAN, s. 234-238.
Sapozhnikov, I. V. 2003. Bolshaia Akkarzha. Khoziaistvo i
kultura pozdnego paleolita stepnoi Ukrainy. Kamyiana doba
Ukrainy, 3. Kyiv: Shliakh.
150 ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2020, вип. 4 (37)
Статті
Snizhko, I. A. 2001. Utylizatsiia myslyvskoi zdobychi na
Amvrosiivskomu piznopaleolitychnomu kompleksi. Dysertat
siia k. i. n. Kyiv.
Bement, L., Carter, B. 2016. Folsom Bison Hunting on
the Southern Plains of North America. In: Kornfeld, M.,
Huckell, B. B. (eds.). Stones, Bones and Profiles. Exploring Ar-
chaeological Context, Early American Hunter-Gatherers, and
Bison. Boulder: University Press of Colorado, p. 291-311.
Binford, L. R. 1981. Bones. Ancient Men and Modern
Myths. New York: Academic Press.
Binford, L. R. 1989. Debating Archaeology. New York: Aca
demic Press.
Binford, L. R. 1993. Bones for Stones. In: Soffer, O.,
Praslov, N. D. (eds.). From Kostenki to Clovis: Upper Paleo-
lithic — Paleo-Indian Adaptations. New York; London: Ple
num Press, p. 101-124.
Carlson, K., Bement, L. 2013. Organization of bison hunt
ing at the Pleistocene / Holocene transition on the Plains of
North America Quaternary International, 297, p. 91-99.
Frison, G. C. 1978. Prehistoric Hunters of the High plains.
New York: Academic Press.
Frison, G. C. 1991. Prehistoric Hunters of the High Plains
(Second Edition). New York: Academic Press.
Frison, G. C. 2004. Survival by hunting: prehistoric human
predators and animal prey. Berkeley; California: University
of California.
Haynes, C. V., 1993. Clovis-Folsom Geochronology and
Climatic Change. In: Soffer, O., Praslov, N. D. (eds.). From
Kostenki to Clovis: Upper Paleolithic — Paleo-Indian Adapta-
tions. New York; London: Plenum Press, p. 23-25.
Julien, M.-A. 2013. Taphonomical and Archaeozoological
study of the Bison bone bed of Amvrosievka (west excavation).
Appendix 4. In: Krotova, O. O. Piznjopaleolitychni myslyvtsi
azovo-chornomorskykh stepiv. Kyiv: Filuk O. V., p. 354-361.
Julien, M.-A., Bocherers, H., Burke, A., Druker, D., Pa
tou-Mathis, M., Krotova, O., Pean, S. 2012. Were European
steppe bison migratory? 18-O, 13-C and Sr-intra — tooth iso
topic variations applied to a palaeoethological reconstruction.
Quaternary International, 271, p. 106-119.
Kehoe, T. E. 1967. The Boarding School Bison Drive Site.
Plains Anthropologist, 12 (35), p. 5-91.
Kehoe, T. E. 1999. Subsistence and beyond in Upper Paleo
lithic bison economy. In: Brugal, J-P., David, F, Enloe, J. G. (eds.).
Le bison: Gibier et Moyen de Subsistance des Hommes du Paleo-
lithique aux Paleoindiens des Grandes Plaines. Actes du colloque
international, Toulouse 1995. Antibes: APDCA, p. 249-260.
Krasnokutsky, G. 1996. Bison Hunting and Human Ad-
aptation: A Case of Comparative Study of the Upper Palae-
oloithic of Southern Ukraine. Odessa: Polis Press.
Krotova, A. A. 1996. Amvrosievka New AMS Dates For An
Unique Bison Kill Site In The Ukraine. Prehistoire Europ-
eenne, 9, p. 357-362.
Krotova, A. A. 1999. The Upper Paleolithic Bison Hunters:
Amvrosievka. In: Brugal, J-P., David, F, Enloe, J. G. (eds.). Le
bison: Gibier et Moyen de Subsistance des Hommes du Paleo-
lithique aux Paleoindiens des Grandes Plaines. Actes du colloque
international, Toulouse 1995. Antibes: APDCA, p. 334-341.
Krotova, A. A., Belan, N. G. 1993. Amvrosievka. A Unique Up
per Paleolithic Site in Eastern Europe. In: Soffer, O., Praslov, N. D.
(eds.). From Kostenki to Clovis: Upper Paleolithic-Paleo-Indian
Adaptations. New York; London: Plenum, p. 125-142.
Krotova, O., Snizhko, I, Logvynenko, V. 2016. Bison utiliza
tion at the Amvrosievka campsite, Ukraine. In: Kornfeld, M.,
Huckell, B. B. (eds.). Stones, Bones and Profiles. Exploring Ar-
chaeological Context, Early American Hunter-Gatherers, and
Bison. Boulder: University of Colorado, p. 391-409.
Lyman, R. L. 1994. Vertebrate Taphonomy. Cambridge:
Cambridge University.
Todd, L. 2013. The identification of faunal remains and the
wear class code-groups 1 (M1s), 2 (M2s) from Amvrosievka
bone bed (1935, 1949, 1980—1990-eth years). Appendix 7.
In: Krotova, O. O. Piznjopaleolitychni myslyvtsi azovo-chor-
nomorskykh stepiv. Kyiv: Filuk O. V., p. 366-414.
Todd, L. C., Stanford, D. I. 1992. Application of Conjoined
Bone Data to the Site Structural Studies. In: Hofman, J. L.,
Enloe, J. G. (eds.). Piecing Together the Past: Applications of
Refitting Studies in Archaeology. British Archaeological Re
ports, International Series, 578. Oxford, p. 21-35.
O. O. Krotova
THE AMVROSIIVKA bISON bONE
bED AND FEATURES OF ITS USE
The Amvrosiivka Upper Palaeolithic complex, com
posed of a camp site and nearby bison bone bed is lo
cated in the Donetsk oblast’, at the top of the Kazenna
ravine, a right tributary of the Krynka river, which
drains into the Mius river. The site is dated by an av
erage of 19000—18000 uncal BP and belong to Epi
gravettian tradition.
The results of the long-term research the Amvrosi
ivka bison bone bed was analyzed in the article. The
features of topography (a gully-terrace on board of a
ravine), planigraphy, stratigraphy of a bone bed (the
ledges-thresholds and some sterile layers in cultural
remains distribution), and also the seasons of the kill
of animals (alternative, with prevalence of cold) was
summarized.
Data about the bison bones (Bison priscus, MNI =
650 and bones with cultural modifications) is presented.
The prevalence of the hunter projectile weapon details
(27 bone points and about 90 flint micropoints-inserts),
and also flint tools for butchering animals among the
archaeological finds is determined.
The interpretation of the bone bed at the same times
was controversial: as a refuse dump near dwelling (Ev
seev), as a resulted from a one-time (Pidoplichko) or
repeated (Efimenko) mass drive of bison, or as a ritual
locale (Boriskovskij). At present the site is interpreted
as a place of numerous mass drive of bison and, mainly,
primary butchering of hunting bag, and also, probably,
storages of meat products in the form of the frozen
carcasses of bison in a cold season (Krotova, Snizhko,
Julien).
The ethnoarchaeological data about methods of
collective kills by Paleoindian and Indian pedestrian
hunters on bison of the North America (Frison 2004)
for the reconstruction of possible variants of the mass
drive of bison in Amvrosiivka is used. The conclusion is
made that for the purpose organization of the series of
mass drive of bison at different seasons the hunters in
Amvrosiivka used a natural trap — the gully-terrace
on a board of ravine — the right tributary of a Kazenna
ravine. This terrace with one abrupt and rather high
(4—5 m) board, obviously, used for a drive of bison from
above, a plateau (method of «jump») that the hunters,
obviously, at a certain stage having added with the re
straining structure (pens) which should keep the es
caped and wounded animals. The variant of a possible
shelter from below, a thalweg of the Kazenna ravine
(an «arroyo trap» method) also is not excluded.
Keywords: Upper Palaeolithic, Amvrosiivka bone
bed, bison hunters.
Одержано 25.06.2020
кротоВА олександра олександрівна, доктор
історичних наук, старший науковий співробітник,
Інститут археології НАН України, пр. Героїв Сталін
града, 12, Київ, 04210, Україна.
KROTOVA Oleksandra O., Doctor of Historical
Sciences, Senior Researcher, the Institute of
Archaeology of the National Academy of Sciences
of Ukraine, Prospekt Heroiv Stalinhrada, 12, Kyiv,
04210, Ukraine.
ORCID: 0000-0003-0299-7628, e-mail: okrotova@ukr.
net.
|