Урбанолінгвістика в Україні: надбання та перспективи досліджень

У статті окреслено проблеми дослідження національно зумовлених урбаністичних форм мовної комунікації, резюмовано надбання вітчизняного мовознавства у вивченні міського мовлення. Розглянуто питання функціонування таких елементів «словника» кожного міста, як повсякденна лексика, жаргонізми, сленгізм...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2021
Автор:	Руда, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української мови НАН України 2021
Назва видання:	Культура слова
Теми:	Місто в українській лінгвокультурі: перегук поколінь
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187969
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Урбанолінгвістика в Україні: надбання та перспективи досліджень / О. Руда // Культура слова. — 2021. — Вип. 94. — С. 140–164. — Бібліогр.: 101 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-187969
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1879692023-02-08T01:26:58Z Урбанолінгвістика в Україні: надбання та перспективи досліджень Руда, О. Місто в українській лінгвокультурі: перегук поколінь У статті окреслено проблеми дослідження національно зумовлених урбаністичних форм мовної комунікації, резюмовано надбання вітчизняного мовознавства у вивченні міського мовлення. Розглянуто питання функціонування таких елементів «словника» кожного міста, як повсякденна лексика, жаргонізми, сленгізми, урбаноніми, а також реклами, вуличних оголошень, графіті як елементів його мовного ландшафту. Найбільш нагальним завданням урбанолінгвістичних студій визначено створення бази мовленнєвого матеріалу з урахуванням регіональної специфіки, а також вироблення загальних принципів лінгвістичної типологізації населених пунктів. The article summarizes the achievements of domestic linguistics in the study of urban speaking. The problems of researching nationally determined urban forms of language communication are outlined. It is emphasized that the analysis of the city language life makes it possible to determine the patterns inherent in the speech behavior of all citizens (universal) and those that are inherent in the language behavior of inhabitants from a particular city that is studied (specific). The issues of functioning urbanolects, urban koine, as well as advertising, street announcements, graffiti as elements of the city language landscape are considered. The «dictionary» of each city contains everyday vocabulary, professional jargon, argot, slang, foreign language inclusions, urbanonims – the official names of urban objects and their colloquial names. The polemic over the use of the term «prostorichchia» to describe the Ukrainian linguistic space realities is highlighted. The need for a comprehensive study of nationally determined urban forms of communication in domestic linguistics is substantiated. Thus, the most urgent task of such studies is to create a database of speech material taking into account regional specifics to identify the following structural elements: «Language of a big city», «Language of a small town», «Language of the district center», «Language of the village» etc. For this purpose, it is extremely important to collect material for oral textbooks. It is emphasized that the speech peculiarities of representatives from different social groups and the level of language proficiency can be studied in groups of respondents with identical sets of ethnolinguistic, gender, professional and other social characteristics using such classical sociolinguistic methods as observation, oral interview, testing, questionnaires, and analysis of written sources. Urban linguistic research should take into account statistical, demographic data and facts of society’s political life. It is concluded that the urgent task for Ukrainian linguistics is to develop general principles of human settlements’ linguistic typology. 2021 Article Урбанолінгвістика в Україні: надбання та перспективи досліджень / О. Руда // Культура слова. — 2021. — Вип. 94. — С. 140–164. — Бібліогр.: 101 назв. — укр. 0201-419X DOI: doi.org/10.37919/0201-419X-2021.94.12 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187969 811.161.2:81’276’373 uk Культура слова Інститут української мови НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Місто в українській лінгвокультурі: перегук поколінь Місто в українській лінгвокультурі: перегук поколінь
spellingShingle	Місто в українській лінгвокультурі: перегук поколінь Місто в українській лінгвокультурі: перегук поколінь Руда, О. Урбанолінгвістика в Україні: надбання та перспективи досліджень Культура слова
description	У статті окреслено проблеми дослідження національно зумовлених урбаністичних форм мовної комунікації, резюмовано надбання вітчизняного мовознавства у вивченні міського мовлення. Розглянуто питання функціонування таких елементів «словника» кожного міста, як повсякденна лексика, жаргонізми, сленгізми, урбаноніми, а також реклами, вуличних оголошень, графіті як елементів його мовного ландшафту. Найбільш нагальним завданням урбанолінгвістичних студій визначено створення бази мовленнєвого матеріалу з урахуванням регіональної специфіки, а також вироблення загальних принципів лінгвістичної типологізації населених пунктів.
format	Article
author	Руда, О.
author_facet	Руда, О.
author_sort	Руда, О.
title	Урбанолінгвістика в Україні: надбання та перспективи досліджень
title_short	Урбанолінгвістика в Україні: надбання та перспективи досліджень
title_full	Урбанолінгвістика в Україні: надбання та перспективи досліджень
title_fullStr	Урбанолінгвістика в Україні: надбання та перспективи досліджень
title_full_unstemmed	Урбанолінгвістика в Україні: надбання та перспективи досліджень
title_sort	урбанолінгвістика в україні: надбання та перспективи досліджень
publisher	Інститут української мови НАН України
publishDate	2021
topic_facet	Місто в українській лінгвокультурі: перегук поколінь
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187969
citation_txt	Урбанолінгвістика в Україні: надбання та перспективи досліджень / О. Руда // Культура слова. — 2021. — Вип. 94. — С. 140–164. — Бібліогр.: 101 назв. — укр.
series	Культура слова
work_keys_str_mv	AT rudao urbanolíngvístikavukraínínadbannâtaperspektividoslídženʹ
first_indexed	2025-07-16T09:46:56Z
last_indexed	2025-07-16T09:46:56Z
_version_	1837796392405303296
fulltext	Культура слова №94’ 2021 140 РУДА Олена https://doi.org/10.37919/0201-419X-2021.94.12 УДК 811.161.2:81’276’373 УРБАНОЛІНГВІСТИКА В УКРАЇНІ: НАДБАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕНЬ РУДА Олена Григорівна, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу стилістики, культури мови та соціолінгвістики Інституту української мови НАН України; вул. М. Грушевського, 4, м. Київ, 01001; e-mail: olenaruda@yahoo.com ORCID: https://orcid.org/0000-0003- 2157-193X Olena RUDA, PhD in Philology, Head Researcher of the Department of Stylistics, Language Culture and Sociolinguistics, Institute of the Ukrainian Language of National Academy of Sciences of Ukraine; 4 Hrushevskyi St., Kyiv, 01001; e-mail: olenaruda@yahoo.com У статті окреслено проблеми дослідження національно зу- мовлених урбаністичних форм мовної комунікації, резюмовано надбання вітчизняного мовознавства у вивченні міського мов- лення. Розглянуто питання функціонування таких елементів «словника» кожного міста, як повсякденна лексика, жаргоніз- ми, сленгізми, урбаноніми, а також реклами, вуличних оголо- шень, графіті як елементів його мовного ландшафту. Най- більш нагальним завданням урбанолінгвістичних студій визна- чено створення бази мовленнєвого матеріалу з урахуванням регіональної специфіки, а також вироблення загальних прин- ципів лінгвістичної типологізації населених пунктів. Ключові слова: урбанолінгвістика, міське койне, урбаноні- ми, мовний ландшафт, ергоніми, соціальні діалекти, графіті. Українська соціолінгвістична традиція формувалася пере- важно в річищі макросоціолінгвістики. Вітчизняні дослідники зв’язку мови й соціуму зосереджували увагу здебільшого на масштабних процесах українсько-російської двомовності в її синхронному і діахронному аспектах, постколоніальному ста- тусі української мови, її стані в умовах асиметричного білінг- візму, на проблемах мовної політики та мовного планування. Ці наукові проблеми загалом формують поле досліджень, ме- тою яких є вивчення мовної ситуації в країні й обґрунтуван- ня мовної політики держави [Масенко 2008]. Та формування Культура слова №94’ 2021 МІСТО В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ: ПЕРЕГУК ПОКОЛІНЬ 141 справді дієвої програми мовного розвитку держави, мовне планування неможливі без вивчення мовної ситуації з розпо- ділом не лише за регіональним принципом, а й за соціотери- торіальним (місто – село). Тож питання функціонування мов у конкретній місцевості, регіоні, населеному пункті, міжособис- тісної та міжкультурної комунікації у різноманітних середови- щах (школа, студентське товариство, на роботі, в родині тощо), вивчення ситуацій непорозуміння, спричиненого мовними чи прагматичними відмінностями, потрапляють у поле приклад- ної соціолінгвістики, зокрема її нового й перспективного на- пряму – урбанолінгвістики. Перші здобутки урбанолінгвістики на теренах України пов’язані з ім’ям Я. Рудницького, авторству якого належить не тільки перша студія про мову м. Львова («Львівський укра- їнський міський говір (Знесіння)», Берлін, 1943 [Rudnyckyj 1943]), але й взагалі перша праця про мовлення українського міста. Малознаною в Україні також є спадщина проф. О. Гор- бача, який у повоєнний період провадив дослідження, що лягли в основу словника арґотизмів та вульгаризмів із вуличної мови мешканців низки західноукраїнських міст, що згодом увійшло до його праці «Арґо в Україні» [Горбач 2006]. Варто згадати ще давніші розвідки жаргонного міського мовлення, що їх здій- снили фундатор Полтавського наукового товариства при ВУАН В. Щепотьєв («Мова наших школярів» [Щепотьєв 1927]), А. Пашківський («Блатні» слова в обіхідці Білоцерківської шкільної молоді» [Пашківський 1929]). У радянському мовознавстві вперше на необхідність скла- дання лінгвістичного портрета міста вказав професор Б. Ла- рін. У статті «Про лінгвістичне вивчення міста» [Ларин 1977] він зазначив, що мовознавців передусім цікавлять літературна мова, що фіксує норми слововживання, й діалекти. Між ними залишається «прогалина», а саме мова городян. Б. Ларін уво- дить поняття мовного побуту міста, розуміючи під ним здебіль- шого письмову й розмовну мову городян. Необхідність вивчен- ня мовного побуту міста автор статті вбачає у його впливові на нормативний варіант. У цій праці виділено два основних аспек- ти вивчення мови міста: відображення соціального членування міського колективу, характер соціальної взаємодії всередині нього у мовній поведінці жителів міста та характер взаємовід- носин літературної мови з нелітературними утвореннями. Культура слова №94’ 2021 142 РУДА Олена Інтерес до проблеми після тривалої паузи відновився у 1970-х роках. Тоді сформувалися два головних напрями ви- вчення мови міста – лінгвогеографічний і соціолінгвістичний. Перший розвивається у річищі вивчення топонімікону міст (виникнення і значення назв самих міст, найменувань вулиць, площ, водних об’єктів тощо), другий розглядає мовні явища з погляду антропоцентричного підходу й досліджує особливості мовлення жителів міста. Сучасна україністика окреслила такі дослідницькі парадиг- ми в молодому для неї урбанолінгвістичному напрямі: мови й етноси; літературномовні й діалектні контакти; мовна практика городян; мовне портретування жителів міста; соціальні типи й соціальні ролі городян; мовний (лінгвістичний) ландшафт міс- та, концептуалізація міських реалій і урбанонімів; прецедентні феномени міста тощо. Проте в українському мовознавстві ба- гато питань розглянуто лише в загальнотеоретичному аспекті. Комплексного вивчення національно зумовлених урбаністич- них форм мовної комунікації у вітчизняному мовознавстві не провадилося, що вказує на нашу «безнадійну відсталість від світової думки» [Ставицька 2005: 243]. Заслуговують на увагу спроби науковців із різних регіонів України дослідити мовлення рідного населеного пункту. Зокре- ма, праці представників черкаської мовознавчої школи при- свячені дослідженню мовного портрета рідного міста [Мовне обличчя міста 2008]. Також продуктивним є досвід складання соціолінгвістичних портретів окремих українських міст [Ку- дрейко 2011] та мовних портретів представників окремих со- ціальних груп міст [Марчук 2010]. Поодинокі розвідки присвя- чені описові особливостей діалектної взаємодії, формуванню койне [Степанов 2000; 2001; Корновенко 2007], просторіччя [Кудрявцева 2001]. Традиційно високого рівня урбанолінгвістичні студії одесь- кої та львівської шкіл. Так, Є. Степанов запропонував струк- турно-функціональну модель дослідження одеського міського койне [Степанов 2004]. Водночас у відомій праці «Лексикон львівський: поважно і на жарт» [Хобзей 2012] зафіксовані осо- бливості мовлення Львова, подано тлумачення багатьох, час- то неактуалізованих лексем, словосполучень, фразеологізмів, прислів’їв та приказок (понад 12 тис. одиниць). Реконструкцію мовлення львів’ян минулих поколінь пропонує також М. Мов- на. Її «Словник львівської говірки першої третини XX століт- Культура слова №94’ 2021 МІСТО В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ: ПЕРЕГУК ПОКОЛІНЬ 143 тя» [Мовна 2013] містить понад 3000 слів та словосполучень, зібраних серед корінних львів’ян старшого покоління. Мовний ландшафт Закарпаття в історичному плані став об’єктом вивчення С. Черничка [Черничко б.р.]. Харківська дослідниця С. Руденко здійснила спробу описа- ти так званий «харківський діалект», зафіксований на інтернет- сайтах, у довідковій літературі та під час польових досліджень, до якого зараховано лексико-фонетичні, лексико-словотвірні, лексико-семантичні, етнографічні діалектизми, архаїзми та іс- торизми [Руденко 2016]. Низка праць присвячені дослідженню міської комунікації в умовах українсько-російського білінгвіз- му [Шумарова 1992, 1996; Залізняк 2001; Кузнєцова 1999; Бра- га 2010]. Дослідження комунікативного простору сучасного укра- їнського міста – провідний напрям дослідження у відділі со- ціолінгвістики Інституту української мови НАН України. Від початку заснування відділу опубліковано серію статей про «своє» і «чуже» в комунікативному просторі сучасного Києва, про мовні стереотипи в столиці [Сахарова 2001], конфліктний компонент спонтанного міського діалогу [Сахарова 2002], ур- баністичні форми мовлення в літературних творах [Ставиць- ка 2000], типи мовної поведінки в сучасному слов’янському білінгвальному мегаполісі [Типи мовної поведінки], мовні пре- ференції киян [Руда 2015; Соколова 2014]. Прогалину в осмисленні урбаністичної культурної свідо- мості намагається заповнити сучасна українська література, яка звертається до тем формування міської ідентичності че- рез мововжиток, протиставлення світосприйняття городянина і не-городянина і не лише змальовує міський ландшафт того чи того міста, а й окреслює мовний портрет його жителів у певний історичний період (див., наприклад, С. Батурин, «Шиз- ґара» (мова київської молоді 1970-х); П. Вольвач, «Сни нео- фіта» (м. Запоріжжя 1997 – 1999); «20+1, або Земля мертвих» (м. Київ 2-ї по ловини ХХ ст.); А. Клімов, С. Клімова, «Моя божевільна» (м. Харків від 1929-го до 1937-го, кінець 2010-х); М. Дупешко, «Історія, варта цілого яблуневого саду» (м. Чер- нівці від 1935-го до 1993-го, а також 2015-й); Р. Горак, «Львів- ські історії» (повоєн ний Львів); О. Ірванець, «Рівно/Ровно (Стіна)»; М. Сурженко, «Квартира київських гріхів» (м. Київ 2016-го), О. Ільченко, «Місто з химерами» (м. Київ початку ХХ ст.), «Збирачі туманів. Суб’єктивні нотатки з київського Культура слова №94’ 2021 144 РУДА Олена життя» (м. Київ останньої третини ХХ сторіччя), «Порт Жита- на» (м. Київ 1920-х рр.); Л. Клименко, «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці» (м. Київ 1960–70-х рр.), М. Гри- мич, «Летючий сміттєвоз: роман для teen-ів», «Клавка», «Юра» (м. Київ повоєнного часу і пізніших років); Лілія Черен, «Марта» (м. Київ 20-30-х ро ків ХХ ст.); Ївга Веснич, «Душа» (м. Київ, 2006 р.) та ін. Аспекти дослідження мови міста. Принципова відмін- ність урбанолінгвістичного підходу до вивчення мовної ситу- ації в країні полягає в тому, що в його основі лежить соціо- територіальний поділ на мову міста й мову села, на відміну від регіонального (дослідження мовної ситуації певного регіо- ну країни). Зокрема, висвітлюючи тенденції й найактуальніші завдання сучасної соціолінгвістики, на аналізі проблеми мови міста/села задля виявлення певних особливостей та відміннос- тей акцентує Г. Мацюк [Мацюк 2010б: 10]. На думку Н. Шу- марової, специфіка вивчення міського мовлення порівняно з вивченням сільського (діалектів, говорів) полягає, по-перше, у виразнішій соціокультурній детермінації міського мовлення порівняно із сільським, по-друге, в його різноструктурності й багатошаровості, поліфункціональності (діалекти обслугову- ють переважно тільки побутову сферу), по-третє, у досить ве- ликих труднощах представлення динамічного аспекту розвитку того чи іншого мовленнєвого явища через неможливість аналі- зу мовлення минулих епох [Шумарова 2010: 11-12]. На прикла- ді конкретного міста можна виявити особливості формування мовних картин світу його жителів, а також відмінності мовних картин світу городян і селян [Ларин б.р.]. Аналіз мовного жит- тя міста дає змогу визначити закономірності, притаманні мов- ній поведінці всіх городян (універсальні) й властиві мовній по- ведінці жителів окремого досліджуваного міста (специфічні). «Словник» мови кожного міста, яку дослідники влучно по- рівнюють із «мовною стихією» [Шкатова 1988: 19], формують повсякденна лексика, професійні жаргонізми, арготизми, слен- гізми, іншомовні вкраплення, «слова міського середовища»: офіційні найменування різних міських об’єктів і їхні розмов- но-побутові назви, що взаємодіють і становлять єдину складну систему в межах конкретного міста. На думку соціолінгвістів (див., зокрема, [Шумаро- ва 2010: 12]), врахування фактора, якою мовою – рідною чи ін- шою (функціонально першою, функціонально другою, інозем- Культура слова №94’ 2021 МІСТО В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ: ПЕРЕГУК ПОКОЛІНЬ 145 ною) – говорить містянин, є надзвичайно важливим, оскільки робить аналіз ситуації об’єктивнішим, висновки виваженіши- ми, а оцінку здатності соціуму до мовно-культурного впоряд- кування оптимістичнішою. Тож мовний портрет українського міста буде неповним без відображення аспекту українсько-ро- сійської мовної взаємодії. Говорити українською в усіх ситуа- ціях міської інтеракції означає долати опір мовного середови- ща. «Мовно-культурна атмосфера міст робить російську мову мовою пристосування, а українську – мовою протистояння» [Масенко 2004: 134]. Мовній поведінці особистості в умо- вах масового білінгвізму українських міст присвячені роботи Н. Бікової [Бікова 2006], І. Браги [Брага 2010], Р. Кіся [Кісь 2002], Т. Кузнєцової [Кузнєцова 1999], А. Литвиненко [Литви- ненко 2007], В. Скляра [Скляр 2008], Н. Шумарової [Шумарова 1992] тощо. Російськомовне середовище багатьох українських міст, відображене у процесах номінації міських об’єктів, отри- мало висвітлення у роботах О. Сидоренко [Сидоренко 2013], Є. Отіна [Отин 1993], співвідношення російсько- і українсько- мовних назв у мовному ландшафті міста вивчала О. Олійник [Олійник 2013а]. Просторіччя входить до складу літературної мови як зниже- ний, емоційно забарвлений спосіб зображення дійсності. Інше потрактування просторіччя – це міська мова, яка перебуває поза межами літературної [Земская 1984: 66]. В одному з сучасних посібників із соціолінгвістики В. Бєлікова та Л. Крисіна заува- жено, що просторіччя – «найбільш російська» мовна підсистема [Беликов 2001: 53-54]. Побутуванню просторіччя в російсько- му мовленні на українських теренах присвячено низку студій вітчизняних дослідників [Кудрявцева 2001; Степанов 2004]. У вітчизняній лінгвістиці полемічним є питання викорис- тання терміна «просторіччя» для опису реалій українського лінгвопростору [Брага 2014: 24]. Дослідники [Тараненко 2004; Труб 2000 та ін.] називають просторіччя однією з форм існу- вання української мови, пор.: «основна форма функціонування просторіччя – усно-розмовна мова осіб, не знайомих у необхід- ному обсязі з літературними нормами внаслідок недостатньої освіченості» [Тараненко 2004: 536]. Просторічні слова виника- ють на межі літературної та діалектної мов, часто як наслідок адаптації іншомовної лексики до фонетичних та морфологіч- них систем певного говору [Дика б.р.]. Натомість інші дослід- ники заперечують правомірність використання цього терміна, Культура слова №94’ 2021 146 РУДА Олена посилаючись на його трактування російськими соціолінгвіста- ми [Беликов 2001: 53-54] як явища, «специфічного для росій- ської національної мови», що за характером функціонування відрізняється від подібних форм розмовного мовлення інших мов (французької, англійської, німецької, чеської, польської) [Масенко 2004: 99-100; Ставицька 2007: 58-59]. Ще одним ар- гументом проти використання цього терміна в українському мовознавстві є те, що це калька з російського «просторечие» [Ставицька 2008: 45]. Л.О. Ставицька запропонувала більш прийнятний, на її думку, для української терміносистеми тер- мін просторозмовна мова [Ставицька 2007: 58-59]. Натомість в урбаністичному українському просторі поширена мовна прак- тика використання суржику, який визначено як «поширену в Україні розмовну назву ненормативного індивідуального мов- лення певної особи та соціолекту певної групи, що будується на основі змішування, інтерференції елементів двох і більше мов» [Тараненко 2004а]. Соціальні діалекти. Проблема сленгу в урбаністичних фор- мах комунікації – вже традиційний об’єкт наукового зацікав- лення українських дослідників. Теоретичні проблеми вивчення міського сленгу на українському мовному ґрунті вперше по- рушив Ю. Шевельов ще в першій половині минулого століття. Учений наголошував на відмінностях соціальних діалектів від територіальних. На його думку, в Україні середини ХХ ст. ха- рактернішим було відбиття в мові професійних відмінностей, аніж класових, хоча як окреме мовне явище дослідник називає «мову босячні, люмпен-пролетаріату або злодіїв – т. зв. арґо» [там само: 52], яка не базується ні на літературній мові, ні на місцевому діалекті. Період із 1990-х років до наших днів характеризувався ви- вченням жаргонного аспекту як соціального диференціатора мови міста. Традицію укладання словників ненормативної лексики й жаргону продовжили вітчизняні дослідники [Отин 2004; Перший словник; Словник жаргону злочинців; Словник сучасного українського сленгу; Ставицька 2003; Ставицька 2008]. Сьогодні дослідники акцентують увагу на загальних особливостях сленгу в системі розмовної мови міста [Приходь- ко 2006; Колодій 2009; Масенко 2006; О. Фурса, Ю. Мосенкіс; Рижченко 2008; Сіріньок 2005; Шовгун 2000 та ін.]. Мові об- ласних центрів України, зокрема її сленговій репрезентації, присвячено праці В. Демченка [Демченко 2010], Є. Степанова Культура слова №94’ 2021 МІСТО В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ: ПЕРЕГУК ПОКОЛІНЬ 147 [Степанов 2004]. Жаргонну лексику в міському мовленні ви- вчають і в діахронному аспекті. Знакові з цього погляду праці про школярський жаргон у мовленні міжвоєнного Львова [Під- куймуха б.р.], дослідження львівської говірки першої третини ХХ ст. [Мовна 2008]. Молодіжний сленг пов’язує окремі соціолекти (криміналь- не арґо, жаргонізми певних соціально-професійних груп, так званих соціальних низів тощо) з розмовно-побутовою мовою інших груп населення, і у такий спосіб формує сленг міста [Мартос 2006; Миколенко 2006]. У 2006 р. був опублікований навчальний посібник Л. Кудрявцевої і І. Приходько «Словник молодіжного сленгу міста Києва» [Словарь молодежного слен- га]. Цю проблему також розробляють у групі соціолінгвістики Інституту української мови НАН України [Цар 2016]. Урбаноніми. Усі назви міських об’єктів становлять роз- ряд онімів, позначуваних терміном урбаноніми (урбоніми), і є об’єктом не лише сучасної ономастики, а й урбанолінгвістики. Назви вулиць (годоніми), площ (агороніми), районів і мікро- районів (хороніми), споруд (ойкодоніми, еклезіоніми), закладів (ергоніми – фірмоніми, емпороніми, трапезоніми) та інших об’єктів, пов’язаних зі специфікою міського устрою та побуту, становлять інтерес не лише як мовні, а й як лінгвокультурні знаки, що свідчать про історичний спадок, економічний розви- ток, традиції міста. Головну увагу дослідники акцентують на класифікації ергонімів, дослідженні загального й індивідуаль- ного в принципах і способах номінації, на вивченні їхніх струк- турних і стилістичних особливостей, виявленні їх комунікатив- ного і прагматичного потенціалів, також характеризують їхню соціокультурну та соціопсихологічну обумовленість. Урбаноніми є предметом аналізу в рамках нового лінгвістич- ного підходу – вивчення мовного (лінгвістичного) ландшафту міста. «Перспективи використання ідей лінгвістичного/мовно- го ландшафту як напряму в соціолінгвістиці великі: історич- ний і сучасний підходи, відображення культурної спадщини, мовного вжитку, орієнтації і навіть мовної ситуації і мовної по- літики, комунікації, висловлювань тощо» [Мацюк 2010б: 10]. Теоретичні аспекти вивчення мовного ландшафту в Україні ви- світлили Л. Белей [Белей 2010], А. Павленко [Pavlenko 2010], О. Олійник [Олійник 2013б]. Є. Степанов, аналізуючи факто- ри формування одеської урбанотопонімії, виділяє спільні для майже всіх українських міст мотиваційні чинники: природний Культура слова №94’ 2021 148 РУДА Олена та кліматичний, географічний, соціальний, економічний, куль- турний, історичний, соціально-політичний [Степанов 2000: 12-23]. Київська топоніміка становила об’єкт дослідження у науковій праці І. Железняк [Железняк 2014]. В українському мовознавстві окремі статті присвячені ви- вченню проблем ергонімії як розділу ономастики [Деременда 2011]. Ю. Карпенко розглядає урбаноніми в руслі теоретичних надбань ономастики, детально розглядає лексико-семантичний спосіб словотвору як активне джерело поповнення урбанонімії [Карпенко 1984, 1992]. О. Белей дослідив шар сучасної закар- патської ергонімії (власні назви підприємств) [Белей О. 1999]. Урбанонімія Закарпаття також стала предметом наукового зацікавлення Л. Белея [Белей Л. 2012] та О. Галай [Галай 2008]. Відомі розвідки ергонімії Донеччини [Сидоренко 2008, 2013], міст Луцька [Горожанов б.р.], Одеси [Кутуза 2003], Дрогобича [Куцик 2006], Луганська [Лєсовець 2007], Маріуполя [Процен- ко 2003], Кропивницького (Кіровограда) [Ляшенко б.р.], Києва [Цілина 2006], Харкова [Шестакова 2002]. Автори зосереджу- ють увагу на структурно-семантичному аналізі ергонімів. Ці одиниці вивчають у річищі когнітивної ономастики за допо- могою експериментальних технік, зокрема психолінгвістичних асоціативних експериментів [Карпенко О. 2006]. Знаково, що вітчизняні лінгвісти вивчають урбанонімію не лише україн- ських міст, а й збагачують своїми розвідками слов’янську й світову урбанолінгвістику [Отин 1993; Дідур 2014]. Із-поміж елементів мовного ландшафту міста особлива ува- га вітчизняних учених прикута до реклами, що пов’язано з її динамічним розвитком, дедалі більшою роллю в житті суспі- льства [Хавкіна 2010]. Оскільки зовнішня реклама як еле- мент міського ландшафту містить і вербальний, і невербаль- ний складники («відеовербальні» тексти на рекламних щитах, транспарантах і розтяжках, світлові вивіски, електронні табло й екрани, постери, банери, вказівники, віконні вітрини, реклам- но-інформаційне оформлення фасадів, реклама на транспорті тощо), то цей канал комунікації – один найскладніших об’єктів лінгвістичного опису. Найчастіше реклама стає об’єктом до- слідження в межах графічної лінгвістики, яка вивчає письмо загалом та писемний знак зокрема. Вивчають також рецепцію реклами населенням, транслювання через рекламу соціальних стереотипів [Марценюк 2009], особливості мови реклами як засобу вираження та впливу на масову свідомість [Зирка 2004]. Культура слова №94’ 2021 МІСТО В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ: ПЕРЕГУК ПОКОЛІНЬ 149 Вуличні оголошення вивчають в аспекті жанрознавства як окремий мовленнєвий жанр стихійної комунікації мешканців міста. Вуличні оголошення є компонентним текстом – неве- ликого формату письмовою «реплікою» містянина про соці- ально-економічні події в його житті. Сукупність таких текстів утворює міжособистісний «міський дискурс». Написи значно рідше описують у дослідженнях текстів міського середови- ща. Написи і знаки (поодинокі слова й імена, фрази, речення, вір ші, діалоги, вислови) у громадських місцях – громадських вбиральнях, роздягальнях, автобусних і трамвайних зупинках, телефонних будках, ліфтах, деревах і лавках, внутрішніх і зо- внішніх стінах автобусів та потягів, на дорожних покриттях – через їхній короткий вік, хаотичність і відсутність хоч якоїсь системи складні для опису та класифікації. Із-поміж неофіційних публічних текстів охоче вивчають графіті, що будуються на комбінації слів і символів [Де- мин 2001; Єрмакова 2010]. Наприклад, сотні графіті XI–XIII ст. знайдено у Софійському соборі м. Києва, які мають не лише релігійний зміст [Высоцкий 1976]. З погляду урбаністичної ко- мунікації становлять інтерес графіті молодіжних субкультур, які є своєрідною альтернативою офіційному дискурсові. Від західної культури успадковані такі форми молодіжної культури й вуличного мистецтва, як графіті-підписи (теги) й графіті-кар- тини (мурали). Політичне графіті – своєрідний індикатор реак- ції окремих верств населення на політичні процеси; часто на- писи є засобом ведення політичної боротьби [Кір’янов 2013]. Перспективи української урбанолінгвістики. Стає деда- лі очевиднішим, що загальнонаціональну мовну політику без долання регіонального мовного опору проводити неможливо, якщо не враховувати регіональної мовно-культурної специ- фіки, яка має найяскравіше вираження в обласних містах. З огляду на це макросоціолінгвістичні дослідження мають спиратися на широку базу мікроурбанолінгвістичних студій, які пропонують вивчення того, як мови, поширені в Україні, взаємодіють у просторі окремих українських міст, а також як певні ідіоми (арго, жаргон, койне, міські діалекти тощо) виникають і використовуються у малих соціальних групах одного чи низки міст. Розв’язанню повного спектра урбанолінгвістичних завдань перешкоджає те, що українське мовознавство ще не виробило загаль них принципів лінгвістичної типологізації населених Культура слова №94’ 2021 150 РУДА Олена пунктів. До того ж сьогодні не зібрано достатній емпіричний матеріал для складання лінгвістичних портретів більшості українських міст: не систематизовано іменники міст, урбано- німи України, немає банку даних про мовлення людей різного віку [Мацюк 2012: 31-32]. Створення бази даних, яка б відби- вала живе мовлення конкретного регіону чи міста й була зба- лансованою за різними параметрами – непросте завдання, яке вимагає зусиль і часу, хоча б зважаючи на те, що в українському мовознавстві досі немає згоди щодо особливостей транскрибу- вання фонетичних й просодичних особливостей мовлення, ви- користання невербальних засобів тощо, розмітки тексту. Отже, найбільш нагальним завданням урбанолінгвістичн их студій вважаємо створення бази мовленнєвого матеріалу з врахуван- ням регіональної специфіки – виокремленням таких структур- них елементів: «Мова великого міста», «Мова малого міста», «Мова районного центру», «Мова села» тощо. Важливою особливістю мови окремих українських міст є вирізняльні локальні елементи, використання яких не виходить за межі регіону, а отже, перспективним є вивчення регіонально- го варіювання, діалектів у лексиці міста, що формує «місцевий колорит» міського мовлення. Бракує в українському мовознав- стві й спеціальних досліджень, присвячених співвіднесенню просторіччя з певною діалектною територією. Необхідність дослідження розмовного мовлення городян обумовлена впли- вом особливостей цього мовлення на нормативний варіант української мови. Місто не є сталим соціально-економічним, демографічним і культурним утворенням. Склад його населення постійно змі- нюється кількісно, за соціально-професійними, етнічними, освітніми та іншими характеристиками. Ось чому урбанолінг- вістичні дослідження не можуть не вра ховувати статистич- них, демографічних даних, фактів політичного життя. Серед соціальних факторів, що визначають мовний побут міста, треба враховувати не лише складний соціальний і національ- ний склад міського населення, а й різноманітність соціальних функцій, а також те, що кожний містянин входить одночасно до декількох соціальних об’єднань і, відповідно, володіє більше ніж однією «мовою». Порівняно з іншими країнами, зазначає Н. Шумаров а, ми значно відстаємо в дослідженні мовлення різ- них прошарків населення – як традиційно усталених, так і но- воутворених спільнот: «нових українців», базарної спільноти, Культура слова №94’ 2021 МІСТО В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ: ПЕРЕГУК ПОКОЛІНЬ 151 представників різних професій – комп’ютерників, політиків та інших [Шумарова 2010: 16]. Соціологічно збалансована ко- лекція має враховувати віковий, гендерний, соціально-профе- сійний, соціально-територіальний фактори і відповідати уста- леній у колоквіалістиці традиції виокремлення трьох вікових груп інформантів: «старше покоління» (старше 50 років), «се- реднє покоління» (від 30 до 50 років), «молодше покоління» (від 17 до 30 років). Бажане також виокремлення ще двох груп: «діти» (2–10 років) і «підлітки» (10–17 років). Особливості мовлення представників різних соціальних груп, рівень володіння мовними кодами видається можливим дослідити у групах респондентів з тотожними наборами етно- мовних, гендерних, професійних, інших соціальних характе- ристик за допомогою класичних соціолінгвістичних методів – спостереження, включеного спостереження, усного інтерв’ю, тестування, анкетування, а також аналізу писемних джерел. Белей Л.Л. Мовний ландшафт Закарпатської області Україн и по- чатку ХХІ ст.: автореф. дис. … канд. філол. наук. Київ, 2012. Белей Л. Соціолінгвістичне висвітлення терміна «мовний ланд- шафт». Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Філологія. Соціальні комунікації». Ужгород: Говерла, 2010. Вип. 23. С. 36 – 40. Белей О.О. Сучасна українська ергонімія: власні назви підприємств Закарпаття. Ужгород, 1999. Беликов В.И., Крысин Л. П. Социолингвистика. Москва, 2001. Бікова Н.М. Типи мовної поведінки в мультилінгвальній ситуації: автореф. дис. … канд. філол. наук. Київ, 2006. Брага І.І. Лінгвосоціокультурний простір м. Суми. Соціолінгвістич- ні студії; за заг. редакцією Л. О. Ставицької. Київ, 2010. С. 123 – 128. Брага І.І. Cучасний стан соціолінгвістичної термінології (до по- становки проблеми). Вісник Дніпропетровського університету. Се- рія: Мовознавство. 2014. № 11. Вип. 20 (1). С. 22 – 32. Винничук Ю. Лаймося по-львівськи. Для Вас. 2007. № 1 (45). Высоцкий С.А. Средневековые надписи Софии Киевской (по мате- риалам граффити ХI–ХVII веков). Київ, 1976. Галай О.Б. Українська урбанонімія Закарпаття в ХХ–ХХІ ст.: авто- реф. дис. ... канд. філол. наук. Ужгород, 2008. Горбач О. Арго в Україні. Львів, 2006. Культура слова №94’ 2021 152 РУДА Олена Горожанов Ю.Ю. Ергоніми міста Луцька: структурно-семантич- ний аналіз. URL: esnuir.univer.lutsk.ua/bitstream/123456789/2745/3/971- 3781-1-PB.pdf (останнє звернення: 06.06.2021). Демин А.А., Кашин В.Б. Взаимодействие языка и среды в текстах граффити. Язык, коммуникация, социальная среда. 2001. № 1. С. 72. Демченко В. Арго як органічний елемент повсякденної української мови. Дивослово: українська мова й література в навчальних закла- дах. 2010. № 5. С. 34 – 37. Деременда Ю.М. Метонімічна онімізація як засіб творення рекламної назви. Наукові праці Кам’янець-Подільського нац. ун-ту ім. І. Огієнка. Філол. науки. Вип. 28. Кам’янець-Подільський, 2011. С. 119 – 122. Дика Л.В. Просторічна лексика: порушення норми чи закономірний розвиток української мови? Наукові записки НаУКМА. Том 137. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/1941/Dyka_ Prostorichna_leksyka.pdf;jsessionid=E35B7F91629A723FFF2643575E7 6EAED?sequence=1 (останнє звернення: 06.06.2021). Дідур Ю.І. Іншомовні пропріальні одиниці як невід’ємний склад- ник ергоніміконів столиць. Наукові записки. Серія «Філологічні науки (мовознавство)». Кіровоград, 2014. Вип. 129. С. 462 – 465. Єрмакова Т.Г. Феномен графіті: різновид девіантності чи норма повсякденності? Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах «Грані». Дніпропетровськ, 2010. № 6 (74). С. 108 – 110. Железняк І.М. Київський топонімікон. Київ, 2014. Залізняк Г., Масенко Л. Мовна ситуація Києва: день сьогоднішній та прийдешній. Київ, 2001. Зирка В.В. Манипулятивные игры в рекламе: лингвистический аспект: монографія. Днепропетровск, 2004. Земская Е., Китайгородская М. Наблюдения над просторечной мор- фологией. Городское просторечие: Проблемы изучения. Москва, 1984. С. 66 – 102. Карпенко О.Ю. Когнітивна ономастика як напрямок пізнання власних назв. Київ, 2006. Карпенко Ю.А. Русская ономастика. Одесса, 1984. Кір’янов М.В. Особливості політичного графіті у містах Сверд- ловськ та Ровеньки Луганської області. Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. Луганськ, 2013. 11 (270). Ч. І. С. 241 – 253. Кісь Р. Лінгвокультурна маргіналізація у містах України (нео- функціональне бачення). Мовні конфлікти і гармонізація суспіль- ства. Київ, 2002. С. 55 – 58. Культура слова №94’ 2021 МІСТО В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ: ПЕРЕГУК ПОКОЛІНЬ 153 Колодій Б.М. Американський сленг і деякі проблеми його пере- кладу українською мовою. Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. Київ, 2009. Вип. 16. С. 234 – 241. Корновенко Л.В. Мовний портрет м. Черкаси: сфера обслугову- вання. Вісник Черкаського університету. Серія «Філологічні науки». Черкаси, 2007. Вип. 116. С. 3 – 10. Короткий словник львівської ґвари / упор. Люба Козак. URL: http:// www.ji.lviv.ua/n36-1texts/gwara.htm (останнє звернення: 06.06.2021). Кудрейко І.О. Мовна ситуація на території міст Донеччини: синх- ронний і діахронний аспекти. Соціолінгвістичні студії. Київ, 2010. С. 44 – 51. Кудрейко І.О. Соціолінгвістичний портрет малих міст Донеччини: автореф. дис. … канд. філол. наук. Донецьк, 2011. Кудрявцева Л.А. Русское городское просторечие: Киев-2000. Руси- стика. Київ, 2001. Вип. 1. С. 4 – 8. Кузнєцова Т.В. Мова білінгвальної сім’ї у функціональному аспек- ті: автореф. дис. … канд. філол. наук. Київ, 1999. Кутуза Н.В. Структурно-семантичні моделі ергонімів (на матеріалі ергонімікону м. Одеси): автореф. дис. ... канд. філол. наук. Одеса, 2003. Куцик О. Ергоніми Дрогобича: історико-культурологічний аспект. Слов`янський вісник. Рівне, 2006. Вип. 6. С. 144 – 149. Ларин Б.А. О лингвистическом изучении города. История русско- го языка и общее языкознание (избранные работы). Москва, 1977. С. 189 – 199. Литвиненко А. Чернігівські інтерв’ю (Про мовно-культурну самоідентифікацію в молодіжному середовищі зрусифікованого міста). Урок української. 2007. № 7 – 8. С. 8 – 12. Лєсовець Н.М. Ергонімія м. Луганська: структурно-семантичний і соціально-функціональний аспекти: автореф. дис. ... канд. філол. наук. Луганськ, 2007. Ляшенко Р.О. Динаміка урбанонімії міста Кіровограда. URL: http:// library.kr.ua/kray/lyashenko/index.html (останнє звернення: 06.06.2021). Мартос С.А. Молодіжний сленг у мовленнєвій структурі м. Херсона: автореф. дис. … канд. філол. наук. Луганськ, 2006. Марценюк Т.О., Рождественська О.А. Гендерні стереотипи зовнішньої реклами (на прикладі Подолу м. Києва). Наукові записки. Том 96: Соціологічні науки. 2009. С. 82 – 88. Марчук Л. Мовний портрет інтелігента – мешканця Кам’янця- Подільського. Мова і суспільство. Львів, 2010. № 1. С. 181 – 188. Культура слова №94’ 2021 154 РУДА Олена Масенко Л.Т. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. Київ, 2004. Масенко Л.Т. Українська жаргонологія. Українська мова та література. 2006. № 38. С. 3. Масенко Л.Т. Українська соціолінгвістика: вивчення проблем мовної політики. Українська мова. 2008. № 1. С. 13 – 23. Мацюк Г.П. Соціолінгвістика як інтеграційний напрям досліджень в умовах сучасної парадигми: міжнародний досвід й українська перспектива. Наукові записки НаУКМА. Т. 137. Філологічні науки (Мовознавство). 2012. С. 28 – 34. Мацюк Г.П. Сучасна соціолінгвістика: тенденції в розвитку теорії і завдання. Мова і суcпільство. Львів, 2010. Вип. 1. С. 5 – 20. Мовна М. Книга Олекси Горбача «Арґо в Україні» як джерело ви- вчення львівської говірки першої третини ХХ ст. Вісник Львівського університету. Серія книгознавство. Львів, 2008. Вип. 3. С. 302 – 307. Мовна М. Словник львівської говірки першої третини XX ст. Львів, 2013. Мовне обличчя міста: Черкаси – 2007. Черкаси, 2008. Миколенко Т.М. Український міський сленг (на матеріалі усного мовлення тернопільців): автореф. дис. ... канд. філол. наук. Київ, 2006. Олійник О.Ю. Особливості співіснування та взаємодії мов у мов- ному ландшафті міста (на матеріалі знаків Києва). Наукові записки Ніжинського держ. ун-ту ім. Миколи Гоголя. 2013. Кн. 1. С. 223 – 227. Олійник О.Ю. Термінологія опису мовного ландшафту у вітчиз- няному та зарубіжному мовознавстві. Термінологічний вісник. 2013. С. 150 – 154. Отин Е.С. Номинативные процессы в русской эргонимии XX ве- ка (названия промышленных предприятий, акционерных обществ и фирм). Актуальные вопросы теории языка и ономастической номи- нации. Донецк, 1993. С. 83 – 84. Отин Е.С. Словарь коннотативных собственных имен. Донецк, 2004. Пашківський А. «Блатні» слова в обіхідці Білоцерківської шкільної молоді. Краєзнавство. Харків, 1929. С. 74 – 78. Перший словник українського молодіжного сленгу / уклад. С. Пиркало; за ред. Ю. Мосенкіса. Київ, 1998. Підкуймуха Л.М. Школярський жаргон у мовленні міжвоєнного Львова. URL: http://linguistics.chdu.edu.ua/article/view/28153 (останнє звернення: 06.06.2021). Приходько І.Г. Російський молодіжний сленг Києва (кінець XX – по чаток XXI ст.): автореф. дис. … канд. філол. наук. Київ, 2006. Культура слова №94’ 2021 МІСТО В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ: ПЕРЕГУК ПОКОЛІНЬ 155 Проценко А.Д. Улицами старого Мариуполя. Мариуполь, 2003. Рижченко О.В. Сленг та жаргон: проблеми дефініції. Український смисл. 2008. № 1. С. 59 – 64. Руда О. Мовні преференції киян сьогодні. Ukraina: narracje, języki, historie / pod red. Marcina Gaczkowskiego. Wroclaw, 2015. S. 205 – 217. Руденко С.М., Кондратенко Т.С. Харківські діалектизми, архаїзми та історизми. Тенденції та перспективи формування професійної лек- сики. Ірпінь, 2016. С. 104 – 109. Сахарова О.В. Мовні стереотипи сучасного Києва (соціолінгвістичний аспект). Наукова спадщина професора С.В. Сем- чинського і сучасна філологія. Київ, 2001. Ч. 2. С. 337 – 343. Сахарова О.В. Конфліктний компонент спонтанного міського діалогу. Функциональная лингвистика: Итоги и перспективы. Ялта, 2002. С. 233 – 235. Сидоренко Е.Н. Номинационные процессы в полилингвальной эр- гонимии Донетчины: дис. ... канд. филол. наук. Донецк, 2013. Сікора Г. Текст міста як лінгвістичний феномен. Українська мова. 2016. № 4. С. 122 – 135. Сіріньок К. Молодіжний сленг як складова загальномовної культури нації. Українська мова і література в школі. 2005. № 5. С. 69 – 70. Скляр В. Асиміляція та освітній рівень, або Дещо про типи мовної поведінки українців. Урок української. 2008. №1 – 2. С. 6 – 12. Словарь молодежного сленга города Киева / Кудрявцева Л.А., Приходько И.Г. Киев, 2006. Словник жаргону злочинців / упор. О.І. Поповченко. Київ, 1996. Словник сучасного українського сленгу / упор. Т. Кондратюк. Харків, 2006. Соколова С.О. Полілінгвальний мовний ландшафт міста в сприйнятті киян. Мовні і концептуальні картини світу. Київ, 2014. Вип. 48. С. 406 – 414. Ставицька Л.О. Короткий словник жаргонної лексики української мови. Київ, 2003. Ставицька Л. Українська мова без табу. Словник нецензурної лек- сики та її відповідників. Обсценізми, евфемізми, сексуалізми. Київ, 2008. Ставицька Л.О. Урбаністичні форми мовної комунікації у творах Панаса Мирного. Панас Мирний і літературний процес. Полтава, 2000. С. 111 – 114. Ставицька Леся. Арго, жаргон, сленг: Соціяльна диференціація української мови. Київ, 2005. Культура слова №94’ 2021 156 РУДА Олена Ставицька Л.О., Труб В.М. Суржик: міф, мова, комунікація. Укра- їнсько-російська двомовність: Лінгвосоціокультурні аспекти. Київ, 2007. С. 31 – 120. Степанов Є. Мова міста як соціолінгвістична проблема. Вісник Львівського університету. Серія Філологія. 2006. Вип. 38. Ч. ІІ. С. 65 – 71. Степанов Є.М. Модель і методологія урбанолінгвістичного дослі- дження в Україні. Соціолінгвістичні студії. Київ, 2010. С. 115 – 123. Степанов Є.М. Російське мовлення Одеси. Одеса, 2004. Степанов Е.М. Факторы формирования одесской урбанотопони- мии. Записки з ономастики. Одеса, 2000. Вип. 4. С. 12 – 23. Тараненко О. Просторіччя. Українська мова: енциклопедія. Київ, 2004. C. 536 – 537. Тараненко О. Суржик. Українська мова: енциклопедія. Київ, 2004. C. 665 – 668. Типи мовної поведінки в сучасному слов’янському білінгвальному мегаполісі / С. Соколова, В. Труб, Л. Масенко, О. Данилевська, О. Руда. Українські обрії: доповіді XV Міжнародного з’їзду славістів. Київ, 2013. Вип. 6, ч. 1. Мовознавство. С. 173 – 196. Труб В.М. Явище суржику як форма просторіччя в ситуації дво- мовності. Мовознавство. 2000. № 1. С. 46 – 58. Фурса О.С., Мосенкіс Ю.Л. Український молодіжний сленг як дина- мічний феномен: стан та перспективи досліджень, мовні контакти, галузі сленгу. Київ, 2008. Хавкіна Л. Сучасний український рекламний міф. Харків: Харківське історично-філологічне товариство, 2010. Лексикон львівський: поважно і на жарт. Вид. 2-ге, доповн. і випр. / Н. Хобзей, О. Сімович, Т. Ястремська, Г. Дидик-Меуш. Львів, 2012. Цар І.М. Лексичні особливості повсякденного українського мовлення молодих киян. Мова і суспільство. Львів, 2016. Вип. 7. С. 67 – 75. Цілина М.М. Ергоніми м. Києва: структура, семантика, функціонування: дис. ... канд. філол. наук. Київ, 2006. Черничко С. Мовна політика і мовний ландшафт сучасного За- карпаття в історичному плані (1900 – 1944 рр.). URL: http://real.mtak. hu/23622/1/Csernicsko.pdf (останнє звернення: 06.06.2021). Шерех Ю. Нарис сучасної української літературної мови. Мюн- хен, 1951. Шестакова С.О. Лексико-семантичні інновації у системі сучасної української номінації (на матеріалі ергонімів і прагмонімів): дис. ... канд. філол. наук. Харків, 2002. Культура слова №94’ 2021 МІСТО В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ: ПЕРЕГУК ПОКОЛІНЬ 157 Шовгун Н.О. Формування українського сленгу в мовленнєвій діяльності малих соціальних груп: автореф. дис. … канд. філол. наук. Київ, 2000. Шумарова Н.П. Мова міста в соціолінгвістичному вимірі. Мова, суспільство, журналістика. Київ, 2010. С. 10 – 17. Шумарова Н.П. Мовна поведінка киян: соціолінгвістичний аспект. Мовознавство. 1992. № 4. С. 11 – 17. Шумарова Н.П. Про розвиток мовної ситуації в Києві. Язык и куль- тура: IV международная конференция. Київ: Collegium, 1996. Ч. 2. С. 183 – 197. Щепотьєв В. Мова наших школярів. Етнографічний вісник. Київ, 1927. Вип. 3. С. 76 – 81. Pavlenko A. Linguistic Landscape of Kiev, Ukraine: a diachronic study. Linguistic landscape in the city. Eds. Shohamy E., Ben-Rafael E. Multilingual Matters, 2010, Р. 133 – 150. Rudnyckyj J. Lemberger Ukrainische Stadtmundart (Znesinnja). Berlin, 1943. REFERENCES Belei, L.L. (2012). The language landscape of the Transcarpathian region of Ukraine at the beginning of the XXI century: abstract of the diss. (PhD in Philology): Kyiv (in Ukr.). Belei, L. (2010). Sociolinguistic coverage of the term ‘language landscape’. Scientifi c bulletin of Uzhhorod University. Series «Philology. Social Communications». Vol. 23 (pp. 36 – 40). Uzhhorod (in Ukr.). Belei, O.O. (1999). Modern Ukrainian ergonomics: proper names of Transcarpathian enterprises. Uzhhorod (in Ukr.). Belikov, V.Y., Krysin, L.P. (2001). Sociolinguistics: a textbook for universities. Moskva (in Rus.). Bikova, N.M. (2006). Types of speech behavior in a multilingual situation: abstract of the diss. (PhD in Philology). Kyiv (in Ukr.). Braha, I.I. (2010). Linguo-socio-cultural space of Sumy. Sociolinguistic studies (pp. 123 – 128). Kyiv (in Ukr.). Braha, I.I. (2014). The current state of sociolinguistic terminology (about the problem). Bulletin of Dnipropetrovsk University. Linguistics, 11. Vol. 20 (1) (pp. 22 – 32) (in Ukr.). Vynnychuk, Yu. (2007). Let’s swear in Lviv style. For you. № 1 (45) (in Ukr.). Vysotskyi, S.A. (1976). Medieval inscriptions of St. Sophia of Kiev (based on graffi ti materials of the 11th – 17th centuries). Kyiv (in Rus.). Культура слова №94’ 2021 158 РУДА Олена Halai, O.B. (2008). Ukrainian urbanonims of Transcarpathia in the XX–XXI centuries: abstract of the diss. (PhD in Philology). Uzhhorod (in Ukr.). Horbach, O. (2006). Argo in Ukraine. Lviv (in Ukr.). Horozhanov, Yu.Yu. Ergonims of Lutsk: structural-semantic analysis. URL: esnuir.univer.lutsk.ua/bitstream/123456789/2745/3/971-3781-1- PB.pdf (last address: 06.06.2021) (in Ukr.). Demin, A.A., Kashyn, V.B. (2001). Interaction of language and environment in graffi ti texts. Language, communication, social environment, 1, 72 (in Rus.). Demchenko, V. (2010). Argo as an organic element of the everyday Ukrainian language. Dyvoslovo, 5, 34 – 37 (in Ukr.). Deremenda, Yu.M. (2011). Metonymic onimization as a means of creating an advertising name. Scientifi c works of Kamianets-Podilsky National University. Philol. sciences. Vol. 28 (pp. 119 – 122). Kamianets- Podilskyi (in Ukr.). Dyka, L.V. Prostorichchia: violation of the norm or natural development of the Ukrainian language? Scientifi c notes of NaUKMA. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/1941/ Dyka_Prostorichna_leksyka.pdf;jsessionid=E35B7F91629A723FFF2643 575E76EAED?sequence=1 (last address: 06.06.2021) (in Ukr.). Didur, Yu.I. (2014). Foreign-language proprial units as an integral part of the ergonomic icons of capitals. Scientifi c notes. Series «Philological sciences (Linguistics)». Vol. 129 (pp. 462 – 465). Kirovohrad (in Ukr.). Yermakova, T.H. (2010). The phenomenon of graffi ti: a kind of deviance or the norm of everyday life? Scientifi c-theoretical and socio- political almanac «Hrani», 6 (74), 108 – 110. Dnipropetrovsk (in Ukr.). Zhelezniak, I.M. (2014). Kyiv toponymicon. Kyiv (in Ukr.). Zalizniak, H., Masenko, L. (2001). The language situation in Kyiv: today and the future. Kyiv (in Ukr.). Zirka, V.V. (2004). Manipulative games in advertising: linguistic aspect: monograph. Dnipropetrovsk (in Rus.). Zemskaia, E.A., Kytaihorodskaia, M.V. (1984). Observations on colloquial morphology. Urban Speech: Problems of Learning (pp. 66 – 102). Moskva (in Rus.). Karpenko, O.Yu. (2006). Cognitive onomastics as a direction of cognition of proper names. Kyiv (in Ukr.). Karpenko, Yu.A. (1984). Russian onomastics. Odesa (in Rus.). Kirianov, M.V. (2013). Features of political graffi ti in the Sverdlovsk and Rovenky, Luhansk region. Bulletin of Taras Shevchenko Luhansk National University, 11 (270), part I, 241 – 253. Luhansk (in Ukr.). Культура слова №94’ 2021 МІСТО В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ: ПЕРЕГУК ПОКОЛІНЬ 159 Kis, R. (2002). Linguo-cultural marginalization in the cities of Ukraine (non-functional vision). Language confl icts and harmonization of society (pp. 55 – 58). Kyiv: Kyivskyi universytet (in Ukr.). Kolodij, B.M. (2009). American slang and some problems of its translation into Ukrainian. Problems of Semantics, Pragmatics and Cognitive Linguistics. Vol. 16 (pp. 234 – 241). Kyiv (in Ukr.). Kornovenko, L.V. (2007). Language portrait of Cherkasy: sphere of service. Bulletin of Cherkasy University. Series: Philological Sciences. Vol. 116 (pp. 3 – 10). Cherkasy (in Ukr.). Short dictionary of ‘lvivska gvara’. Liuba Kozak (comp.). URL: http:// www.ji.lviv.ua/n36-1texts/gwara.htm (last address: 06.06.2021) (in Ukr.). Kudreiko, I.O. (2010). Language situation in the cities of Donetsk region: synchronous and diachronic aspects. Sociolinguistic studies (pp. 44 – 51). Kyiv (in Ukr.). Kudreiko, I.O. (2011). Sociolinguistic portrait of small towns of Donetsk region abstract of the diss. (PhD in Philology): Donetsk (in Ukr.). Kudriavtseva, L.A. (2001). Russian urban prostorechchie: Kiev-2000. Russian studies. Vol. 1 (pp. 4 – 8). Kyiv (in Rus.). Kuznietsova, T.V. (1999). The language of the bilingual family in the functional aspect: abstract of the diss. (PhD in Philology). Kyiv (in Ukr.). Kutuza, N.V. (2003). Structural and semantic models of ergonims (on the material of the ergonomicon of Odesa): abstract of the diss. (PhD in Philology). Odesa (in Ukr.). Kutsyk, O.A. (2006). Ergonoms of Drohobych: historical and cultural aspect. Slavic Herald. Vol. 6 (pp. 144 – 149). Rivne (in Ukr.). Larin, B.A. (1977). On the linguistic study of the city. History of the Russian language and general linguistics (selected works) (pp. 189 – 199). Moskva (in Rus.). Lytvynenko, A. (2007). Chernigiv interviews (About the language and cultural self-identifi cation in the youth center of a Russianized city). Urok ukrainskoi, 7, 8 – 12 (in Ukr.). Liesovets, N.M. (2007). Ergonomics of Luhansk: structural-semantic and socio-functional aspects: abstract of the diss. (PhD in Philology). Luhansk (in Ukr.). Liashenko, R.O. Dynamics of urbanonims of Kirovograd: research work. URL: http://library.kr.ua/kray/lyashenko.html (last address: 06.06.2021) (in Ukr.). Martos, S.A. (2006). Youth slang in the speech structure of Kherson: abstract of the diss. (PhD in Philology). Luhansk (in Ukr.). Культура слова №94’ 2021 160 РУДА Олена Martseniuk, T.O., Rozhdestvenska, O.A. (2009). Gender stereotypes of outdoor advertising (on the example of the Kyiv’s Podil). Scientifi c notes. Sociological Sciences (pp. 82 – 88) (in Ukr.). Marchuk, L. (2010). Linguistic portrait of an intellectual – a resident of Kamianets-Podilskyi. Language and society, 1, 181 – 188. Lviv (in Ukr.). Masenko, L.T. (2004). Language and Society: The Postcolonial Dimension. Kyiv (in Ukr.). Masenko, L.T. (2006). Ukrainian jargon studies. Ukrainian language and literature, 38, 3 (in Ukr.). Masenko, L.T. (2008). Ukrainian sociolinguistics: studying the problems of language policy. Ukrainian language, 1, 13 – 23 (in Ukr.). Matsiuk, H.P. (2012). Sociolinguistics as an integration direction of research in the modern paradigm: international and Ukrainian experience. Scientifi c notes of NaUKMA. Vol. 137. Philological Sciences (Linguistics) (pp. 28 – 34) (in Ukr.). Matsiuk, H.P. (2010). Modern sociolinguistics: trends in the development of theory and tasks. Language and society, 1, 5 – 20. Lviv (in Ukr.). Movna, M. (2008). Oleksa Horbach’s book “Argo in Ukraine” as a source of studying the Lviv dialect of the fi rst third of the ХХ century. Bulletin of Lviv University. Bibliography series. Vol. 3 (pp. 302 – 307). Lviv (in Ukr.). Movna, M. (2013). Dictionary of the Lviv dialect of the fi rst third of the XX century. Lviv (in Ukr.). The linguistic face of the city: Cherkasy – 2007 (2008). Cherkasy (in Ukr.). Mykolenko, T.M. (2006). Ukrainian city slang (on the material of oral speech of Ternopil residents): abstract of the diss. (PhD in Philology). Kyiv (in Ukr.). Oliynyk, O.Yu. (2013). Peculiarities of coexistence and interaction of languages in the language landscape of the city (on the material of Kyiv signs). Scientifi c notes of the Nizhyn University. Book 1 (pp. 223 – 227) (in Ukr.). Oliynyk, O.Yu. (2013). Terminology of language landscape description in domestic and foreign linguistics. Terminological bulletin (pp. 150 – 154) (in Ukr.). Otin, Ye. (1993). Nominative processes in Russian ergonomics of XX century (names of industrial enterprises, joint-stock companies and fi rms). Current issues of language theory and onomastic nomination (pp. 83 – 84). Donetsk (in Rus.). Культура слова №94’ 2021 МІСТО В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ: ПЕРЕГУК ПОКОЛІНЬ 161 Otin, Ye. (2004). Dictionary of connotative proper names. Donetsk (in Rus.). Pashkivsky, A. (1929). ‘Blatny’ words in the circle of Bila Tserkva school youth. Kraieznavstvo, 74 – 78. Harkiv (in Ukr.). The fi rst dictionary of Ukrainian youth slang (1998). S. Pirkalo; Y. Mosenkis (ed.). Kyiv (in Ukr.). Pidkujmukha, L.M. School jargon in the speech of interwar Lviv. URL: http://linguistics.chdu.edu.ua/article/view/28153 (last address: 06.06.2021) (in Ukr.). Prykhodko, I.H. (2006). Russian youth slang of Kyiv (end of XX – beginning of XXI century): abstract of the diss. (PhD in Philology). Kyiv (in Ukr.). Protsenko, A.D. (2003). The streets of old Mariupol. Mariupol (in Rus.). Ryzhchenko, O.V. (2008). Slang and jargon: problems of defi nition. Ukrainian meaning: Popular science linguo-cultural quarterly, 1, 59 – 64 (in Ukr.). Ruda, O. (2015). Language preferences of Kyivites today. Ukraina: narracje, języki, historie (pp. 205 – 217). Wroclaw (in Ukr.). Rudenko, S.M., Kondratenko, T.S. (2016). Kharkiv dialectisms, archaisms and historicisms. Trends and prospects for the formation of professional vocabulary (pp. 104 – 109). Irpin (in Ukr.). Sakharova, O.V. (2001). Linguistic stereotypes of modern Kyiv (sociolinguistic aspect). Scientifi c heritage of Professor S. V. Semchinsky and modern philology. Part 2 (pp. 337 – 343). Kyiv (in Ukr.). Sakharova, O.V. (2002). Confl ict component of spontaneous urban dialogue. Functional linguistics: Results and prospects (pp. 233 – 235). Yalta (in Ukr.). Sidorenko, Ye.N. (2013). Nomination processes in polylingual ergonomics of Donetsk region: abstract of the diss. (PhD in Philology). Donetsk (in Rus.). Sikora, H. (2016). The text of the city as a linguistic phenomenon. Ukrainska mova, 4, 122 – 135 (in Ukr.). Siriniok, K. (2005). Youth slang as a component of the common language culture of nation. Ukrainian language and literature at school, 5, 69 – 70 (in Ukr.). Skliar, V. (2008). Assimilation and educational level, or Something about the types of language behavior of Ukrainians. Urok ukrainskoi, 1 – 2, 6 – 12 (in Ukr.). Dictionary of the youth slang of Kiev (2006). L.A. Kudriavtseva, I.H. Prikhodko (comp.). Kyiv (in Rus.). Культура слова №94’ 2021 162 РУДА Олена Dictionary of criminal slang (1996). O.I. Popovchenko (comp.). Kyiv (in Ukr.). Dictionary of modern Ukrainian slang (2006). T.M. Kondratiuk (comp.). Kharkiv (in Ukr.). Sokolova, S.O. (2014). Polylingual language landscape of the city in the perception of Kyiv residents. Linguistic and conceptual pictures of the world. Vol. 48 (pp. 406 – 414). Kyiv (in Ukr.). Stavytska, L.O. (2003). A short dictionary of slang vocabulary of the Ukrainian language. Kyiv (in Ukr.). Stavytska, L. (2008). Ukrainian language without taboo. Dictionary of obscene language and its equivalents. Obscenisms, euphemisms, sexualisms. Kyiv (in Ukr.). Stavytska, L.O. (2000). Urban forms of language communication in the works of Panas Myrny. Panas Peace and literary process (p. 111 – 114). Poltava (in Ukr.). Stavytska, Lesya. (2005). Argo, jargon, slang: Social differentiation of the Ukrainian language. Kyiv (in Ukr.). Stavytska, L., Trub, V. (2007). Surzhyk: myth, language, communication. Ukrainian-Russian bilingualism: Linguo-sociocultural aspects. Collection of scientifi c works (pp. 31 – 120). Kyiv (in Ukr.). Stepanov, Ye. (2006). The language of the city as a sociolinguistic problem. Bulletin of Lviv University. Philology series. Vol. 38. Part II (pp. 65 – 71) (in Ukr.). Stepanov, Ye.M. (2010). Model and methodology of urban linguistic research in Ukraine. Sociolinguistic studies (pp. 115 – 123). Kyiv (in Ukr.). Stepanov, Ye.M. (2004). Russian speech of Odesa. Odesa (in Ukr.). Stepanov, Ye.M. (2000). Factors of formation of Odesa urban toponimy. Notes on onomastics. Vol. 4 (pp. 12 – 23). Odesa (in Rus.). Taranenko, O. (2004). Prostorichchya. Ukrainian language: encyclopedia (pp. 536 – 537). Kyiv (in Ukr.). Taranenko, O. (2004). Surzhyk. Ukrainian language: encyclopedia (pp. 665 – 668). Kyiv (in Ukr.). Types of language behavior in the modern Slavic bilingual metropolis (2013). S. Sokolova, V. Trub, L. Masenko, O. Danylevska, O. Ruda. Ukrainian horizons: reports of the XV International Congress of Slavists. Vol. 6, part 1. Linguistics (pp. 173 – 196). Kyiv (in Ukr.). Trub, V.M. (2000). The phenomenon of surzhyk as a form of prostorichchya in a situation of bilingualism. Movoznavstvo, 1, 46 – 58 (in Ukr.). Fursa O.S., Mosenkis Yu.L. (2008). Ukrainian youth slang as a dynamic phenomenon: state and prospects of research, language contacts, branches of slang. Kyiv (in Ukr.). Культура слова №94’ 2021 МІСТО В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ: ПЕРЕГУК ПОКОЛІНЬ 163 Khavkina, L. (2010). Modern Ukrainian advertising myth. Kharkiv (in Ukr.). Lviv lexicon: seriously and jokingly (2012). Edition 2nd, add. and corr. N. Hobzey, O. Simovych, T. Yastremska, H. Dydyk-Meush. Lviv (in Ukr.). Tsar, I.M. (2016). Lexical features of everyday Ukrainian speech of young Kyiv residents. Language and society, 7, 67 – 75. Lviv (in Ukr.). Tsilyna, M.M. (2006). Kyiv ergonims: structure, semantics, functioning: abstract of the diss. (PhD in Philology). Kyiv (in Ukr.). Chernychko, Stepan. Language policy and language landscape of modern Transcarpathia in historical terms (1900 – 1944). URL: http://real. mtak.hu/23622/1/Csernicsko.pdf (last address: 06.06.2021) (in Ukr.). Sherekh, Yu. (1951). Essay on the modern Ukrainian literary language. Munich (in Ukr.). Shestakova, S.O. (2002). Lexico-semantic innovations in the system of modern Ukrainian nomination (on the material of ergonims and pragmonims): abstract of the diss. (PhD in Philology). Kharkiv (in Ukr.). Shovgun, N.O. (2000). Formation of Ukrainian slang in the speech activity of small social groups: abstract of the diss. (PhD in Philology). Kyiv (in Ukr.). Shumarova, N.P. (2010). The language of the city in the sociolinguistic dimension. Language, society, journalism (pp. 10 – 17). Kyiv (in Ukr.). Shumarova, N.P. (1992). Linguistic behavior of Kyiv residents: sociolinguistic aspect. Movoznavstvo, 4, 11 – 17 (in Ukr.). Shumarova, N.P. (1996). On the development of the language situation in Kiev. Language and culture: IV international conference: materials. Part 2 (pp. 183 – 197). Kyiv (in Ukr.). Shchepotiev, V. (1927). The language of our students. Ethnographic bulletin. Vol. 3 (pp. 76 – 81). Kyiv (in Ukr.). Pavlenko, A. (2010). Linguistic Landscape of Kiev, Ukraine: a diachronic study. Linguistic landscape in the city. Eds. Shohamy E., Ben- Rafael E. Multilingual Matters, 133 – 150 (in Eng.). Rudnyckyj, J. (1943). Lemberger Ukrainische Stadtmundart (Znesinnja). Berlin (in Germ.). Статтю отримано 29.06.2021 Olena Ruda URBAN LINGUISTICS IN UKRAINE: ATTAINMENTS AND PROSPECTS OF RESEARCHES The article summarizes the achievements of domestic linguistics in the study of urban speaking. The problems of researching Культура слова №94’ 2021 164 РУДА Олена nationally determined urban forms of language communication are outlined. It is emphasized that the analysis of the city language life makes it possible to determine the patterns inherent in the speech behavior of all citizens (universal) and those that are inherent in the language behavior of inhabitants from a particular city that is studied (specifi c). The issues of functioning urbanolects, urban koine, as well as advertising, street announcements, graffi ti as elements of the city language landscape are considered. The «dictionary» of each city contains everyday vocabulary, professional jargon, argot, slang, foreign language inclusions, urbanonims – the offi cial names of urban objects and their colloquial names. The polemic over the use of the term «prostorichchia» to describe the Ukrainian linguistic space realities is highlighted. The need for a comprehensive study of nationally determined urban forms of communication in domestic lin guistics is substantiated. Thus, the most urgent task of such studies is to create a database of speech material taking into account regional specifi cs to identify the following structural elements: «Language of a big city», «Language of a small town», «Language of the district center», «Language of the village» etc. For this purpose, it is extremely important to collect material for oral textbooks. It is emphasized that the speech peculiarities of representatives from different social groups and the level of language profi ciency can be studied in groups of respondents with identical sets of ethnolinguistic, gender, professional and other social characteristics using such classical sociolinguistic methods as observation, oral interview, testing, questionnaires, and analysis of written sources. Urban linguistic research should take into account statistical, demographic data and facts of society’s political life. It is concluded that the urgent task for Ukrainian linguistics is to develop general principles of human settlements’ linguistic typology. Key words: urban linguistics, urban dialects, urban koine, urbanonims, language portraiture, linguistic landscape, social dialects, street announcements, graffi ti.

Урбанолінгвістика в Україні: надбання та перспективи досліджень

Репозитарії

Схожі ресурси