А. Кримський і П. Загребельний про історію України: лінгвокультурний діалог

А. Кримський і П. Загребельний про історію України: лінгвокультурний діалог

У статті проведено зіставний аналіз наукового дискурсу А. Кримського та художнього дискурсу П. Загребельного, у яких зафіксовано лінгвософію історії України середини ХVІ ст. Акцентовано увагу на мовних особливостях праці «Історія Туреччини» А. Кримського та на історичному романі «Роксолана» П. За...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2021
1. Verfasser: Голікова, Н.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут української мови НАН України 2021
Schriftenreihe:Культура слова
Schlagworte:
Агатангел Кримський: Аспекти персонології
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/188040
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:А. Кримський і П. Загребельний про історію України: лінгвокультурний діалог / Н. Голікова // Культура слова. — 2021. — Вип. 95. — С. 77-89. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-188040
record_format dspace
spelling irk-123456789-1880402023-02-11T01:28:06Z А. Кримський і П. Загребельний про історію України: лінгвокультурний діалог Голікова, Н. Агатангел Кримський: Аспекти персонології У статті проведено зіставний аналіз наукового дискурсу А. Кримського та художнього дискурсу П. Загребельного, у яких зафіксовано лінгвософію історії України середини ХVІ ст. Акцентовано увагу на мовних особливостях праці «Історія Туреччини» А. Кримського та на історичному романі «Роксолана» П. Загребельного – ключових творах, у яких вербалізовано Україну періоду султанування Сулеймана І Пишного. Визначено основні «точки перетину» індивідуально-авторських наративів, окреслено історіографічний та інтерсеміотичний простори досліджуваних текстів, що сформовані на основі цитації та фольклоризації. Простежено своєрідність ідіолектів А. Кримського та П. Загребельного відповідно до функціонально-стильових норм української літературної мови. Зіставлено сукупність стилістем, релевантних для мовного «портретування» текстоцентричних постатей – Сулеймана й Роксолани – у науковому дискурсі А. Кримського та в художньому дискурсі П. Загребельного. Проаналізовано лінгвостилістичні засоби оприявнення мислеобразу «Роксолана» – історичного символу України в мові однойменного роману П. Загребельного. Зауважено, що «доба жіночого султанату» актуальна як для історії Туреччини, так і для історії України і що вивчення специфіки концептуалізації та вербалізації жіночих образів в різножанрових історичних текстах є перспективним для сучасної лінгвоукраїністики. The article presents a comparative analysis of the cognitivesemantic structure of the linguoculturema «Ukraine» in the scientific discourse of A. Krymskyi and in the artistic discourse of P. Zagrebelnyi. Emphasis is placed on the linguistic features of A. Krymskyi’s History of Turkey and P. Zagrebelnyi’s historical novel Roksolana, in which Ukraine is immersed in the life of the Ottoman Empire in the mid-16th century – the period of sultanate of Suleiman Pyshnyi. The main «points of intersection» of individual authorial narratives on the personosphere and historiography of Ukraine are determined, the intersemiotic space of the researched texts, formed on the basis of citation and folklorization, is outlined. The common plot-content segment of the analyzed historical texts is revealed, the linguistic-stylistic means of its representation are characterized. The specific features of the idiolects of A. Krymskyi and P. Zagrebelnyi in accordance with the functional and stylistic norms of the Ukrainian literary language are traced. The set of stylists relevant for the linguistic «portrait» of text-centric figures – Suleiman and Roxolana – in the scientific discourse of A. Krymskyi and in the artistic discourse of P. Zagrebelnyi is analyzed. The peculiarities of verbalization of the thought image «Roksolana» – a historical symbol of Ukraine in the language of the novel of the same name by P. Zagrebelnyi have been studied. It is noted that the «era of the female sultanate» is relevant for both the history of Turkey and the history of Ukraine and that the study of the problem of addressing female images in historical texts of various genres and styles is promising for a number of linguistic disciplines. It is concluded that in the scientific work «History of Turkey» by A. Krymskyi and in the historical novel «Roksolana» by P. Zagrebelnyi presents objective and subjective directions of conceptualization of thought «Ukraine», which occupies an important place in the national-linguistic picture of the world. 2021 Article А. Кримський і П. Загребельний про історію України: лінгвокультурний діалог / Н. Голікова // Культура слова. — 2021. — Вип. 95. — С. 77-89. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0201-419X DOI: doi.org/10.37919/0201-419X.2021.95.7 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/188040 811.161.2 uk Культура слова Інститут української мови НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Агатангел Кримський: Аспекти персонології
Агатангел Кримський: Аспекти персонології
spellingShingle Агатангел Кримський: Аспекти персонології
Агатангел Кримський: Аспекти персонології
Голікова, Н.
А. Кримський і П. Загребельний про історію України: лінгвокультурний діалог
Культура слова
description У статті проведено зіставний аналіз наукового дискурсу А. Кримського та художнього дискурсу П. Загребельного, у яких зафіксовано лінгвософію історії України середини ХVІ ст. Акцентовано увагу на мовних особливостях праці «Історія Туреччини» А. Кримського та на історичному романі «Роксолана» П. Загребельного – ключових творах, у яких вербалізовано Україну періоду султанування Сулеймана І Пишного. Визначено основні «точки перетину» індивідуально-авторських наративів, окреслено історіографічний та інтерсеміотичний простори досліджуваних текстів, що сформовані на основі цитації та фольклоризації. Простежено своєрідність ідіолектів А. Кримського та П. Загребельного відповідно до функціонально-стильових норм української літературної мови. Зіставлено сукупність стилістем, релевантних для мовного «портретування» текстоцентричних постатей – Сулеймана й Роксолани – у науковому дискурсі А. Кримського та в художньому дискурсі П. Загребельного. Проаналізовано лінгвостилістичні засоби оприявнення мислеобразу «Роксолана» – історичного символу України в мові однойменного роману П. Загребельного. Зауважено, що «доба жіночого султанату» актуальна як для історії Туреччини, так і для історії України і що вивчення специфіки концептуалізації та вербалізації жіночих образів в різножанрових історичних текстах є перспективним для сучасної лінгвоукраїністики.
format Article
author Голікова, Н.
author_facet Голікова, Н.
author_sort Голікова, Н.
title А. Кримський і П. Загребельний про історію України: лінгвокультурний діалог
title_short А. Кримський і П. Загребельний про історію України: лінгвокультурний діалог
title_full А. Кримський і П. Загребельний про історію України: лінгвокультурний діалог
title_fullStr А. Кримський і П. Загребельний про історію України: лінгвокультурний діалог
title_full_unstemmed А. Кримський і П. Загребельний про історію України: лінгвокультурний діалог
title_sort а. кримський і п. загребельний про історію україни: лінгвокультурний діалог
publisher Інститут української мови НАН України
publishDate 2021
topic_facet Агатангел Кримський: Аспекти персонології
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/188040
citation_txt А. Кримський і П. Загребельний про історію України: лінгвокультурний діалог / Н. Голікова // Культура слова. — 2021. — Вип. 95. — С. 77-89. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series Культура слова
work_keys_str_mv AT golíkovan akrimsʹkijípzagrebelʹnijproístoríûukraínilíngvokulʹturnijdíalog
first_indexed 2025-07-16T09:52:44Z
last_indexed 2025-07-16T09:52:44Z
_version_ 1837796755914096640
fulltext Культура слова №95’ 2021 АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ: АСПЕКТИ ПЕРСОНОЛОГІЇ 77 https://doi.org/10.37919/0201-419X.2021.95.7 УДК 811.161.2 А. КРИМСЬКИЙ І П. ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ ПРО ІСТОРІЮ УКРАЇНИ: ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ ДІАЛОГ ГОЛІКОВА Наталія Сергіївна, доктор філологічних наук, доцент, професор кафедри української мови, Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, просп. Гагаріна, 72, м. Дніпро, 49010; e-mail: nataliaholikova62@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0003- 4157-1275 Nataliia HOLIKOVA, Doctor of Philology, Prof., Oles Honchar Dnipro National University 72 Gagarin Ave., Dnipro 49010, Ukraine; e-mail: nataliaholikova62@ gmail.com У статті проведено зіставний аналіз наукового дискурсу А. Кримського та художнього дискурсу П. Загребельного, у яких зафіксовано лінгвософію історії України середини ХVІ ст. Акцентовано увагу на мовних особливостях праці «Історія Ту- реччини» А. Кримського та на історичному романі «Роксола- на» П. Загребельного – ключових творах, у яких вербалізовано Україну періоду султанування Сулеймана І Пишного. Визначе- но основні «точки перетину» індивідуально-авторських нара- тивів, окреслено історіографічний та інтерсеміотичний про- стори досліджуваних текстів, що сформовані на основі цита- ції та фольклоризації. Простежено своєрідність ідіолектів А. Кримського та П. Загребельного відповідно до функціональ- но-стильових норм української літературної мови. Зіставлено сукупність стилістем, релевантних для мовного «портрету- вання» текстоцентричних постатей – Сулеймана й Роксо- лани – у науковому дискурсі А. Кримського та в художньому дискурсі П. Загребельного. Проаналізовано лінгвостилістичні засоби оприявнення мислеобразу «Роксолана» – історичного символу України в мові однойменного роману П. Загребельно- го. Зауважено, що «доба жіночого султанату» актуальна як для історії Туреччини, так і для історії України і що вивчення специфіки концептуалізації та вербалізації жіночих образів в різножанрових історичних текстах є перспективним для су- часної лінгвоукраїністики. Культура слова №95’ 2021 78 ГОЛІКОВА Наталія Ключові слова: Україна, лінгвокультурема, науковий дис- курс, художній дискурс, мовно-естетичний знак, стилістема. Україно, чи ти була колись незалежною хоч на мить Від кайданів, що волю сковують? Від копит, що у душу б’ють? Ліна Костенко Із найдавніших часів на суспільно­культурному житті Украї­ ни позначається темпоритм європейської цивілізації. Зокрема виявилися ці ознаки і в такий важливий період, як ХVІ ст. Нага­ даємо, що його характерними ознаками є: «інтернаціоналізація історії, поділ західного християнства на католицизм та протес­ тантизм, Відродження, початок наукової революції і створення плюрицентричної системи суверенних держав» [ІЄЦ 2020: 10]. Однією з найбільших держав ранньомодерної Європи ХVІ ст. була Річ Посполита, що постала 1569 року внаслідок об’єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського й до якої ввійшла значна частина українських зе­ мель. У цей початковий період формування «ранньомодерних європейських націй» [Снайдер 2021: 15] на історичну долю українців відчутно впливало й Московське царство. Крім того, неабияке значення для розвитку соціально­економічних і по­ літичних процесів, що відбувалися на теренах нашої країни із середини XVI ст. та протягом наступних етапів її розвитку, мав тюркський чинник, усвідомлення суспільної ваги якого є осо­ бливо актуальним для України козацької доби [Туранли 2020: 6]. Отже, на той час Україна як суб’єкт історії мала тісні зв’язки з кількома великими державами, а її «стосунки» з Туреччиною та Кримським ханством у південно­східному геополітичному просторі були чи не найістотнішою причиною зародження ко­ зацтва. Сучасні тюркологи зауважують, що впродовж трьохтися­ чолітньої історії «сліди (тюрків) можна знайти в усьому світі: від Тадж­Махала в Агрі до мечеті Великої П’ятниці в Ісфахані, від Регістану в Самарканді до мечеті Сулейманіє у Стамбулі» [Рахманалиев 2016: 10]. У минулому цей народ створив кіль­ ка великих імперій, одна з яких – Османська – залишила свій помітний «слід» в історії Козацької республіки. Період XVI – XVIІ ст. для Високої Порти – це «епоха подальших завоювань, Культура слова №95’ 2021 АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ: АСПЕКТИ ПЕРСОНОЛОГІЇ 79 які привели імперію до раніше небачених вершин, її головною метою стає Європа» [ІЄЦ 2020: 165]. Османська Туреччина хо­ тіла зімкнути рубежі своєї імперії з усіма славними й могут- німи державами, зіпертися на них, мовби шукаючи ослони, і водночас нависнути над ними, як невідворотна загроза, наче меч віри (Роксолана: 360). Утім, вона сама нерідко наражалася на запеклий супротив з боку православних європейських на­ родів або їхніх окремих соціальних «станів», до яких історики зараховують й українське козацтво [Антонович 2021]. Історіографічну, насправді доказову базу для подальшого наукового аналізу низки проблем щодо процесів націє­ та дер­ жавотворення в Україні козацьких часів становлять праці та­ ких вітчизняних дослідників ХІХ – початку ХХ ст., як В. Б. Ан­ тонович, Д. І. Багалій, М. С. Грушевський, Д. І. Дорошенко, М. О. Максимович, Д. І. Яворницький та ін. Важливі факти про Україну першої половини XVI ст. знаходимо в «Історії Туреч­ чини» (1924) А. Ю. Кримського – засновника українського схо­ дознавства, відомого мовознавця, історика, письменника, пере­ кладача, усебічне дослідження творчої спадщини якого наразі є нагальним питанням як для гуманітаристики загалом, так і для різних мовознавчих галузей зокрема. Із погляду української історії як науки, оригінальність трактату А. Кримського полягає в тому, що на тлі описаних у ньому подій чи не вперше постала жінка – славна султанша Роксолана, <..> то-ж була наша землячка, <..> вона сталася турецькою султаншою, і самого Сулеймана Пишного, най- могутнішого з усіх османських султанів, узяла в свої руки та крутила цілою турецькою державою й европейськими відноси- нами так, як бажала. Саме оцьому, дуже цікавому, до того-ж надвірньо-блискучому, всеевропейському періодові турецької історії найбільше й присвячено теперішню книжку, що її видає Українська Академія Наук (ІТ: V – VІ). Своєю працею сходо­ знавець­тюрколог спонукав до нових пошуків не лише істори­ ків, а й письменників, які під його впливом досі простежують «український слід» в історії Туреччини. «Історія Туреччини» А. Кримського була тим значущим на­ уково­інформаційним джерелом, до якого найперше апелював П. Загребельний під час написання історичного роману «Роксо­ лана» (1980). В авторському післяслові до твору, що має назву «Втішання історією», читаємо: «Письменник – не вчений. Ми повинні щиро визнати, що наука дає літературі незмірно біль­ ше, ніж може дати їй література. Письменникові слугує все: Культура слова №95’ 2021 80 ГОЛІКОВА Наталія документи, легенди, хроніки, випадкові записи, дослідження, речі, навіть нездійснені задуми. А чим може прислужитися іс­ торикові сам письменник?» (Роксолана: 786). Цікаво, як би міг відповісти А. Кримський на таке запитання П. Загребельного? Тож спробуємо змоделювати сутність імовірного лінгвокуль­ турного діалогу між істориком і письменником, спираючись на зіставно­стилістичний аналіз їхніх ідіолектів, репрезентованих мовою двох ключових творів. На нашу думку, стилістика трактату А. Кримського й рома­ ну П. Загребельного істотно відрізняється з таких причин: по-перше, історик лаконічно та послідовно викладає об’єктивну, «суху» інформацію про давні події та їхніх учасни­ ків ↔ письменник ті самі факти по­своєму охудожнює, нерідко домислюючи нових персонажів у розповіді про них; по-друге, науковець, переважно спираючись на історіо­ графічні джерела, постійно їх цитує в основному тексті та в підтекстових коментарях ↔ водночас інтерсеміотичний простір художнього твору митця ущільнено численними лінгвокультурними й етномовними знаками найрізноманіт­ нішого походження; по-третє, мова наукової праці загалом відповідає специ­ фічним функціонально­стильовим нормам, які в аналізованому тексті найчастіше системно оприявнюють термінооніми – іме­ на реальних, відомих у минулому людей, назви визначних іс­ торичних подій тощо ↔ мова історичного роману, крім того, розмаїта виражально­зображальними засобами, що відбивають такі основні ознаки художнього стилю, як культуротворчість та естетичність. Індивідуально­авторська манера письма А. Кримського – це хронологічно­історичний наратив, що дав змогу науковцеві критично описати історію Туреччини, передати її внутрішні перипетії і войовничий настрій щодо країн Азії та Європи про­ тягом ХІ – XVI ст., зокрема й щодо України середини XVI ст. Мовостиль П. Загребельного репрезентує всі ознаки психоло­ гічно­реалістичної прози, у якій письменник, дотримуючись історичної істини, прагнув «повернути психології» міфологій­ но­легендарний образ Роксолани. Натомість ідіолекти істори­ ків­нараторів споріднює те, що у своїх творах вони сформува­ ли «мозаїчний портрет» України зазначеної доби й оригіналь­ но його ословили. Розшифрувати семантико­смислові відтінки мислеобразу, репрезентованого багатьма лінгвостилістичними Культура слова №95’ 2021 АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ: АСПЕКТИ ПЕРСОНОЛОГІЇ 81 засобами, можна з позицій тексто­ та дискурсології, оскільки сам процес декодування його наявних / прихованих текстових характеристик у свідомості читачів­реципієнтів не однознач­ ний і потребує відповідних фонових знань з їхнього боку. У науковому дискурсі А. Кримського та в художньому дис­ курсі П. Загребельного спостерігаємо низку інформаційно­ наративних «точок перетину». Погляди авторів щодо Украї­ ни сходяться там, де історичні факти про нашу державу «за­ нурено» в опис періоду султанування Сулеймана І Пишного (1520 – 1566). У праці А. Кримського це лише останній (хоч і найважливіший) етап лаконічно висвітленої ним історії Ту­ реччини, упродовж якого в Україні формувалося козацтво, а в романі «Роксолана» П. Загребельного ввесь художньо­пано­ рамний наратив присвячено цьому історично­часовому відтин­ кові Османської імперії. Відтак його концентрують своєрідно вербалізовані мислеобрази Роксолани та Сулеймана, що про­ низують вертикальний контекст твору, а також низка тексто­ вих «вкраплень». Українські реалії постають у розповідях про найперші зносини Високої Порти з козаками (– Козаки? Що це за люди? – Невпокорені. Вільні, як вітер. Лицарі. <..> Та зде- більшого козаки збираються в невеликі ватаги з безіменними ватажками. Кожен сам по собі, сам собі свиня. Добираються вже й сюди. Палили не раз Синоп. Доскакували й до Стамбула (Роксолана: 512). Письменник використовує мотив сну і спо­ гадів Роксолани про Рогатин, про плюндрування рідної землі кримсько­татарськими ордами: А яка там земля! Вся зелена, зелена, як прапор Пророка, і потоки течуть чисті, як благо- словення, і ліси шумлять, як небесні вітри. Коли б могла, то спала б, як ті ліси, і жила б, як ті ліси. Хай наш син побачить ту землю, ваша величність (Роксолана: 503); Чи подумала (Роксолана) про них, про всіх, кого знала, про землю свою і про народ свій, що страждає, що змагається з дикими загарбника- ми, вмирає і оживає знов і знов, і сміється, співає пісень своїх, може, найкращих у світі! (Роксолана: 329) тощо. В аналізованих дискурсах засвідчено ті часи, коли зароджу­ вався козацький рух в Україні, зокрема зазначено імена засно­ вників Запорізької Січі, пор.: Саме на часи Сулеймана Пиш- ного припадає діяльність двох значних витязів із Черкаського староства, що пнулися заснувати запорозьку Січ: попереду – черкаський староста Остап Дашкович (†1535), далі – князь Дмитро Вишневецький-Байда (люто загинув 1563 р.), що на Культура слова №95’ 2021 82 ГОЛІКОВА Наталія Черкащині був старостою його брат (ІТ: 171) та Бувають над ними (козаками) й воєводи часом, як той же князь Острозький чи воєвода Претвич або якийсь Дашкевич, що сам, кажуть, схожий на татарина, і знає мову татарську й османську, день тут, день там, невловимий, як характерник (Роксолана: 512). Якщо в «Історії Туреччини» А. Кримського про Остапа Дашковича та про Дмитра Вишневецького подано достатньо відомостей (ІТ: 170 – 174) здебільшого з опертям на «записки» Михайла Литвина – українського «письменника­самовидця XVI ст.», який був сучасником Сулеймана Пишного, то в рома­ ні «Роксолана» П. Загребельного йдеться переважно про Бай­ ду – спочатку князя Острозького, згодом старосту Черкаського та Канівського (період Великого князівства Литовського) – у турецькому полоні: Роксолана вмить упізнала чоловіка, хоч ні- коли його не бачила. Байда! Ватажок зухвальців, казкових ли- царів, брат їй по крові, та тільки чи вона йому сестра тепер, чи сестра? Іржаві кайдани і страшні ланцюги, а тіло молоде, гнучке, потужне, прекрасне й вільне, як вітри над степами! Ось який цей Байда, ось які козаки! (Роксолана: 561). Цікавим є той факт, що про перебування Байди в турецькій неволі та про його страту історик і письменник розповідає, спи­ раючись на пісенний переказ й актуалізуючи са́ме ті чи ті ряд­ ки з історичної думи, пор.: Тут чекала завзятого лицаря-козака люта кара. І теперішні українські пісні, і старі перекази (зане- сені й до старих польських хронік) повідають, що султан нака- зав скинути Байду з високої башти на гак у стіні; гак зачепив Байду за ребро, і той так і завис на ребрі. – Ой, висить Байда, та й не день, не два, Не одну нічку, та й не годиночку, – співає про нього пісня (ІТ: 172); (Роксолана) допитувалася: – Як вони там? Що робить той, якого ти називаєш Байдою? – Ваша величність, він співає. – О Боже! що він співає? Пісні. Складає сам собі. Остання така: «Ой п’є Байда мед-горілочку, та не день, не нічку, та й не в одиночку!..» (Роксолана: 545); Що ж понесуть (козаки­в’язні) із собою? Хіба що пісню про мужнього Байду? «Ой п’є Байда мед-горілочку, та не день, не нічку, та й не в одиночку. Прийшов до нього сам цар турецький: «Що ти робиш, Байдо, Байдо молодецький? Кидай, Байдо, Байдо, байдувати, бери мою дочку, та йди царювати» (Роксолана: 566). В аналізованих історичних наративах підтримано україн­ ську народну традицію вшановувати Байду як героя, його ім’я у творах А. Кримського та П. Загребельного набуває символьного Культура слова №95’ 2021 АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ: АСПЕКТИ ПЕРСОНОЛОГІЇ 83 значення (Хай буде святилищем безстрашному Байді пісня, розпочата ним самим, продовжена, може, й нею, закінчена її народом, який навіки збереже мужнього козака в своїй пам’яті (Роксолана: 566 – 567)) і відіграє роль лінгвокультуреми. За нашими спостереженнями, науковий стиль А. Кримсько­ го не зовсім відповідає сучасним вимогам. Зокрема зафіксова­ но низку мовно­виражальних засобів, що загалом нерідко спо­ ріднюють його твір з історичним епосом і фольклором. Пор. як дослідник апелює до фактів фольклору, підсилюючи емоцій­ ність і образність викладу фактів історії: …а наші бідолашні українські невільники, що безконечними гуртами діставалися до Туреччини через татарський кримський полон, надавали Туреччині почасти навіть деякого характеру українського, особливо коли ті українські невільники вбивалися в силу, бо «турчилися-бусурменилися, для розкоші турецької, для ла- комства нещасного» (ІТ: V); В кобзарських думах ми раз-у-раз чуємо невільницький плач, що «кайдани руки-ноги поз’їдали», «сирая сириця до жовтої кости тіло козацьке проїдає» (ІТ: 179); Українські пісні кажуть, що татари заливали бранцям очі смолою-живицею: «Ввязали руки та сирицею, А залили очі та живицею» (ІТ: 175) тощо. Наведені текстові ілюстрації підтверджують думку, висловлену С.Я. Єрмоленко, про те, що різножанрові народні пісні – це мовно­естетичні знаки україн­ ської культури, які співвіднесені з національними символами, а «все, що створює народ, знаходить своє вираження в мові» [Єрмоленко 2009: 14]. Пісні, що мають колективного творця слів і музики, нале­ жать до найпоширенішого типу народного мистецтва. Вони чи не найглибше відбивають історію, духовне багатство етнос­ пільноти, характер нації, її ментальність, усі явні та приховані тони й півтони, породжувані «струнами» народної душі. Функ­ ціонування уривків з народних пісень є передусім художньо­ стильовою нормою для прозових творів, у розлогі контексти яких вони легко вписуються, додаючи до їхньої сутності чис­ ленні смислові відтінки, закріплені асоціативно­історичною пам’яттю колективного генія [Голікова 2018: 216 – 217]. У ху­ дожньому дискурсі П. Загребельного етномовні знаки такого зразка по­особливому динамізують художню оповідь у тому разі, коли в лінійному контексті цитовано ввесь народнопісен­ ний твір або його вагому для контексту частину, наприклад: «Із-за гори-гори, темненького лісу татари ідуть, русиночку Культура слова №95’ 2021 84 ГОЛІКОВА Наталія ведуть. У русиночки коса із золотого волоса – щирий бір осві- тила, зелену діброву і биту дорогу. А за нею біжить у по- гоню батенько її. Кивнула-махнула білою рукою: «Вернися, батеньку, вернися, ріднесенький, уже ж мене не однімеш і сам, старенький, загинеш. Занесеш голову на чужую сторо- ну, занесеш очиці на турецькі гряниці» (Роксолана: 47); Вона сіла на килим, згорнулася клубочком, ледь доторкуючись паль- чиками до грубої арабської книги, глибоким, тужливим голосом завела: «За саму Настасю дев’ять тисяч. За стан гнучкий десять тисяч. За біле лице одинадцять. За білу шию аж дванадцять. За сині очі та й довгі вії тринадцять. За тон- кі брови чотирнадцять. За косу злоту аж п’ятнадцять…» (Роксолана: 62) тощо. У мові роману «Роксолана» історично­ епічні пісні­плачі, родинно­побутові, невільницькі пісні вико­ нують основну – культурно­історичну – функцію в низці ліній­ них контекстів, у яких вони формують асоціативно­стилістичні фігури на позначення душевного стану героїні, її туги за бать­ ківщиною. Лінгвообраз Роксолани як ключової постаті в історії Ту­ реччини середини XVI ст. А. Кримський та П. Загребельний «портретують» дещо по­різному. У науковому дискурсі до­ слідника передусім викладено історіографічні факти про по­ ходження Роксолани: Була вона родом українська попівна, з галицького горішньо-дністрянського Поділля, а саме з неве- личкого міста Рогатина, і звалася по хрещеному мабуть чи не Олександра. Та як захопили її татари в полон і привезли до Туреччини, вона побусурменилася та й забула і свою віру і своє христіянське ім’я; нове її ймення «Хуррем» уже геть нічим не нагадувало про її православний, український рід (ІТ: 184 – 185). Тут лаконічно викладено хронологію її гаремного життя (1520 – 1558), що відбивало негативно­тіньові харак­ теристики Високої Порти, приділено багато уваги стосун­ кам Роксолани та Сулеймана, зокрема: В історії Сулеймана І Пишного, величнього пана могутньої османської держави XVI в., не може не притягти до себе уваги факт, важливий своїми політичними наслідками, дуже цікавий і з психологіч- ного боку, а саме – що над тим недосяжно-високим, мудрим володарем мала нечувано величенну силу його не так вродли- ва, як розумна й інтриганська жінка, яку европейці XVI в. звали Роксолана, або Р о с с а, а турки титулували «Хуррем- султан» (= «Радісна-султанша») (ІТ: 184). Культура слова №95’ 2021 АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ: АСПЕКТИ ПЕРСОНОЛОГІЇ 85 Відомо, що в історіографічних джерелах тогочасної Туреч­ чини та в працях європейських хроністів XVI – XVIІ ст., на які спирався А. Кримський, Роксолану насправді характеризують як надто розумну, але дуже підступну жінку, що неодноразово підкреслено і в аналізованому трактаті, наприклад: А що най- важливіше – це була дуже розумна жінка, яка тямила і весело розважити «Пишного» султана, і дати путню пораду, і, коли їй того було треба – підшептати панові світа болючі під- озріння проти тих, хто обертавсь коло нього (ІТ: 186); Ніколи, мабуть, не довелося Роксолані так міцно напружувати всень- кий свій інтриганський хист, як тоді, коли вона нарешті на- важилася зіпхнути із свого шляху оту султаншу-черкешенку, отую найпершу падішахову дружину, та й прочистити до- ріженьку до османського престолу своєму синові Селімові, зо- всім не талановитий людині (ІТ: 189). Не дивно, що в наративі історика щодо Роксолани переважає оцінно­знижена аксіологія маркувально­стилістичних лінгвоодиниць, оскільки Яничари та простий люд уважали султаншу-Хуррем за правдиву відь- му-чарівницю, що заволоділа султаном через усякі любовні чари та дання (ІТ: 188). Саме цей факт із життєпису Хуррем­Роксолани, оприяв­ неного в праці науковця, запозичив прозаїк, пор.: …австрій- ському послові Бузбекові 1554 р. називали двох бабів, що мали постачати для султанші передню кісточку з гієнячої морди, бо, мовляв, така кісточка – дуже добрий любовний талісман; називали навіть на ймення тую жидівку («Trongilla venefica Judaea»), що вкупі з нею Роксолана incantationibus philtrisque причаровувала Сулеймана (ІТ: 188) та Що про неї тільки не казано тоді в Стамбулі! <..> Ніби затримано двох бабів, які несли в гарем кісточки з гієнячої морди. Коли взято тих бабів на тортури, призналися вони, що несли кісточки для султанші, бо то найбільший любовний талісман (Роксолана: 408). Утім, у художньому дискурсі П. Загребельного перебування Роксола­ ни в «золотому полоні» Сулеймана змальовано як її особисту психологічну драму: Не належала до звичайних жінок з їхньою примітивною жадібністю й пристрастю до марнотратства. Може, тому й лютилися натовпи, називаючи її чарівницею й чаклункою, що неспроможні були розгадати її душу, не знали, чого хоче ця дивна жінка, до чого прагне (Роксолана: 397). У мовотворчості П. Загребельного Роксолана постає як мудра людина, наділена багатьма чеснотами, і через те «допущена» Культура слова №95’ 2021 86 ГОЛІКОВА Наталія до султанового серця, а отже, і до влади в чужій, могутній державі: …вперше за всю історію Османів султанська жона була допущена до трону (бодай постояти поряд!), ще вчора незнана рабиня, сьогодні всевладна повелителька, наближена й вознесена небувало… (Роксолана: 215 – 216). На початку худож­ ньої оповіді в її мовному «портреті» переважають позитивно­ характеризувальні компоненти на зразок розсміяна, безжурна, неприборкана, жадібна до життя, зграбна, витка, розумна, розвеселена тощо. І надалі гаслом для Роксолани в її вкрай складному житті були слова: Щоб жити, потрібні вітчизна, свобода і пісня (Роксолана: 170). На нашу думку, подальшого всебічного аналізу потребує проблема ословлення внутрішньо­психологічного зламу / зрос­ тання Роксолани, що багатогранно представлена у творі П. За­ гребельного, оскільки сам «роман – це історія боротьби нікому не знаної дівчини й жінки за свою особистість, за те, щоб уці­ літи, зберегти і вберегти себе, а тоді вознестися над оточенням, може, й над цілим світом» [Роксолана: 787]. Крім того, спеціального дослідження заслуговує питан­ ня не лише про роль Хуррем­Роксолани в суспільно­політич­ ному житті Османської імперії середини XVI ст., а й загалом про український «жіночий слід» в історії Туреччини козацької доби. Наприкінці своєї наукової розвідки А. Кримський заува­ жив: Отакі, як Роксолана, українські бранки, що з невільниць ставали турецькими султаншами, відомі були в Царгороді й пізніш, тільки що не такі вони були політично-славні, як Рок- солана (ІТ: 194). Серед них – українкою була найлюбіша жінка Османа II (1618 – 1622). Українкою була й жінка Мустафи II (1695 – 1703), що породила йому Османа III (ІТ: 194). До цього списку не потрапила ще одна султанка­українка на османсько­ му престолі – Хатідже Турхан (1627 – 1683), яка була покрови­ телькою козаків у часи Хмельниччини і про яку захопливо роз­ повіла в кількох науково­популярних книгах сучасна авторка О. Шутко. Отже, основними «точками перетину» в аналізованих дис­ курсах А. Кримського та П. Загребельного є ословлення істо­ ричного періоду, пов’язаного з формуванням українського коза­ цтва в XVI ст. і з особливою роллю української жінки Роксола­ ни, яку вона виявила у внутрішньо­ та зовнішньо­політичному житті Туреччини. Уважаємо, що «доба жіночого султанату» ак­ туальна як для історії Туреччини, так і для історії України і що Культура слова №95’ 2021 АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ: АСПЕКТИ ПЕРСОНОЛОГІЇ 87 вивчення специфіки концептуалізації та вербалізації жіночих образів в різножанрових історичних текстах є перспективним для сучасної лінгвоукраїністики. Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні. Київ : Центр учбо­ вої літератури, 2021. Голікова Н.С. Мова художньої прози Павла Загребельного: від слова до концепту. Дніпро : Акцент ПП, 2018. Єрмоленко С.Я. Мовно­естетичні знаки української культури. Київ, 2009. Рахманалиев Р. Империя тюрков. История великой цивилизации. Москва : Рипол Классик, 2016. Снайдер Тімоті. Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Бі­ лорусь 1569 – 1999 / Пер. з англ. Вид 4­е. Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2021. Туранли Ф.Ґ. Козацька доба історії України в османсько­турецьких писемних джерелах (друга половина ХVІ – перша чверть ХVІІІ сто­ ліття). Київ : Видавничий дім «Києво­Могилянська академія», 2020. УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ ІЄЦ – Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Іс­ торія. Філософія. Наука і техніка / за ред. Умберто Еко; пер. з італ. О.К. Колодяжної, Ю.В. Григоренко, Т.В. Топалової, Г.В. Трифонової, Т.М. Поклад. Харків : Фоліо, 2020. ІТ – Кримський А. Історія Туреччини : Звідки почалася Османська держава, як вона зростала й розвивалася і як досягла апогею своєї слави й могутности. Київ : Друкарня Української Академії Наук, 1924. URL: Istoriia_Turechchyny_vyd_1924.pdf (дата звернення 29.08.2021). Роксолана. – Загребельний П. Роксолана. Київ : А­БА­БА­ГА­ЛА­ МА­ГА, 2013. REFERENCES Antonovych, V.B. (2021). About the Cossack times in Ukraine. Kyiv: Center for Educational Literature (in Ukr.). Holikova, N.S. (2018). The language of Pavel Zagrebelnyi’s fiction: from word to concept. Dnipro (in Ukr.). Yermolenko, S.Ya. (2009). Linguistic and aesthetic signs of Ukrainian culture. Kyiv (in Ukr.). Rahmanaliev, R. (2016). Empire of the Turks. History of a great civilization. Moskva, 720 (in Rus.). Snaider, Timoti (2021). Transformation of nations. Poland, Ukraine, Lithuania, Belarus 1569–1999. Trans. from English. Kyiv (in Ukr.). Культура слова №95’ 2021 88 ГОЛІКОВА Наталія Turanly, F.G. (2020). Cossack era of Ukrainian history in Ottoman­ Turkish written sources (second half of the 16th – first quarter of the 18th century). Kyiv (in Ukr.). LEGEND ІЄЦ – Eco, Umberto (2013) (ed.). History of European civilization. Renaissance. History. Philosophy. Science and Technology / lane from Italian. O.K. Kolodyazhna and others. Kharkiv: Folio (in Ukr.). Історія Туреччини – Krymskyi, A. (1924). History of Turkey: Where did the Ottoman state begin, how it grew and developed and how it reached the apogee of its glory and power. Kyiv: Printing House of the Ukrainian Academy of Sciences. URL: Istoriia_Turechchyny_vyd_1924. pdf (date of application 29.08.2021). Роксолана. – Zahrebelnyi, P. (2013). Roxolana. Kyiv (in Ukr.). Статтю отримано 30.11.2021 Nataliia Holikova А. KRYMSKYI AND P. ZAGREBELNYI ON THE HISTORY OF UKRAINE: LINGUOCULTURAL DIALOGUE The article presents a comparative analysis of the cognitive­ semantic structure of the linguoculturema «Ukraine» in the scientific discourse of A. Krymskyi and in the artistic discourse of P. Zagrebelnyi. Emphasis is placed on the linguistic features of A. Krymskyi’s History of Turkey and P. Zagrebelnyi’s historical novel Roksolana, in which Ukraine is immersed in the life of the Ottoman Empire in the mid­16th century – the period of sultanate of Suleiman Pyshnyi. The main «points of intersection» of individual authorial narratives on the personosphere and historiography of Ukraine are determined, the intersemiotic space of the researched texts, formed on the basis of citation and folklorization, is outlined. The common plot­content segment of the analyzed historical texts is revealed, the linguistic­stylistic means of its representation are characterized. The specific features of the idiolects of A. Krymskyi and P. Zagrebelnyi in accordance with the functional and stylistic norms of the Ukrainian literary language are traced. The set of stylists relevant for the linguistic «portrait» of text­centric figures – Suleiman and Roxolana – in the scientific discourse of A. Krymskyi and in the artistic discourse of P. Zagrebelnyi is Культура слова №95’ 2021 АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ: АСПЕКТИ ПЕРСОНОЛОГІЇ 89 analyzed. The peculiarities of verbalization of the thought image «Roksolana» – a historical symbol of Ukraine in the language of the novel of the same name by P. Zagrebelnyi have been studied. It is noted that the «era of the female sultanate» is relevant for both the history of Turkey and the history of Ukraine and that the study of the problem of addressing female images in historical texts of various genres and styles is promising for a number of linguistic disciplines. It is concluded that in the scientific work «History of Turkey» by A. Krymskyi and in the historical novel «Roksolana» by P. Zagrebelnyi presents objective and subjective directions of conceptualization of thought «Ukraine», which occupies an important place in the national­linguistic picture of the world. Key words: Ukraine, linguoculturema, scientific discourse, artistic discourse, linguistic and aesthetic sign, stylistema.

Ähnliche Einträge