Українська історія та історики на сторінках журналу "La Rivista Europea" (1870-ті pоки)

У статті висвітлюється започаткування наукової україністики в Італії у 70-ті роки ХІХ ст., роль флорентійського журналу «La Rivista Europea» та його співробітника Михайла Драгоманова в ознайомленні західноєвропейської громадськості з дослідженнями історії українського народу....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Варварцев, М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2011
Schriftenreihe:	Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
Schlagworte:	Україна в європейських міжнародних відносинах
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/188179
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Українська історія та історики на сторінках журналу "La Rivista Europea" (1870-ті pоки) / М. Варварцев // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 146-163. — Бібліогр.: 39 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-188179
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1881792023-02-22T20:48:55Z Українська історія та історики на сторінках журналу "La Rivista Europea" (1870-ті pоки) Варварцев, М. Україна в європейських міжнародних відносинах У статті висвітлюється започаткування наукової україністики в Італії у 70-ті роки ХІХ ст., роль флорентійського журналу «La Rivista Europea» та його співробітника Михайла Драгоманова в ознайомленні західноєвропейської громадськості з дослідженнями історії українського народу. В статье освещается период становления научной украинистики в Италии в 70-х годах ХІХ ст., роль флорентийского журнала «La Rivista Europea» и его сотрудника Михаила Драгоманова в ознакомлении западноевропейской общественности с исследованиями истории украинского народа. The article purports to analyze the problem of forming of the Ukrainian studies in Italia within the 70s of the XIX century. The author examines the contribution of Florentine magazine «La Rivista Europea» and its collaborator M. Drago - manov to dissemination of scientific knowledge of the Ukrainian people’s history in Western Europe. 2011 Article Українська історія та історики на сторінках журналу "La Rivista Europea" (1870-ті pоки) / М. Варварцев // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 146-163. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. 2415-7198 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/188179 uk Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Україна в європейських міжнародних відносинах Україна в європейських міжнародних відносинах
spellingShingle	Україна в європейських міжнародних відносинах Україна в європейських міжнародних відносинах Варварцев, М. Українська історія та історики на сторінках журналу "La Rivista Europea" (1870-ті pоки) Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
description	У статті висвітлюється започаткування наукової україністики в Італії у 70-ті роки ХІХ ст., роль флорентійського журналу «La Rivista Europea» та його співробітника Михайла Драгоманова в ознайомленні західноєвропейської громадськості з дослідженнями історії українського народу.
format	Article
author	Варварцев, М.
author_facet	Варварцев, М.
author_sort	Варварцев, М.
title	Українська історія та історики на сторінках журналу "La Rivista Europea" (1870-ті pоки)
title_short	Українська історія та історики на сторінках журналу "La Rivista Europea" (1870-ті pоки)
title_full	Українська історія та історики на сторінках журналу "La Rivista Europea" (1870-ті pоки)
title_fullStr	Українська історія та історики на сторінках журналу "La Rivista Europea" (1870-ті pоки)
title_full_unstemmed	Українська історія та історики на сторінках журналу "La Rivista Europea" (1870-ті pоки)
title_sort	українська історія та історики на сторінках журналу "la rivista europea" (1870-ті pоки)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Україна в європейських міжнародних відносинах
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/188179
citation_txt	Українська історія та історики на сторінках журналу "La Rivista Europea" (1870-ті pоки) / М. Варварцев // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 146-163. — Бібліогр.: 39 назв. — укр.
series	Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
work_keys_str_mv	AT varvarcevm ukraínsʹkaístoríâtaístorikinastorínkahžurnalularivistaeuropea1870típoki
first_indexed	2025-07-16T10:05:55Z
last_indexed	2025-07-16T10:05:55Z
_version_	1837797590043721728
fulltext	Микола Варварцев УКРАЇНСЬКА ІСТОРІЯ ТА ІСТОРИКИ НА СТОРІНКАХ ЖУРНАЛУ «LA RIVISTA EUROPEA» (1870-ті роки) У статті висвітлюється започаткування наукової україністики в Італії у 70-ті роки ХІХ ст., роль флорентійського журналу «La Rivista Europea» та його співробітника Михайла Драгоманова в ознайомленні західноєвропейської громадськості з дослідженнями історії українського народу. Ключові слова: славістика, італійська україністика, історія України, фольклор, історик Михайло Драгоманов. У грудні 1869 р. у Флоренції вийшов перший номер нового щомісячного журналу «La Rivista Europea» («Європейський огляд»), присвячений питан - ням літератури, науки і мистецтва. Свою назву він успадкував від мілан - ського періодика, що виходив у 1838–1848 рр. у період боротьби за націо - нальне об’єднання Італії. Нове флорентійське видання заснував один із учасників руху Рісорд - жименто, професор Інституту вищих наук Анджело Де Губернатіс. Спира - ючись на патріотичні традиції попередників, він ставив за мету сприяти розвитку італійської культури і науки шляхом якнайширшого спілкування з інтелектуальним середовищем інших країн. Своє кредо професор неодно - разово висловлював перед сучасниками, зокрема, виступаючи 1874 року із серією нарисів про італійське суспільство на сторінках петербурзького журналу «Вестник Европы». «Я, — писав він, — завжди поставав проти вузького патріотизму, який вважає Альпи нездоланною перешкодою, через яку не повинно нічого проникати до нас, і завжди обстоював вільний обмін ідей між націями»1. Від перших випусків «Європейський огляд» друкував статті й корес - понденції з Франції, Іспанії, Росії, інших країн, перебираючи роль загаль - ноєвропейської трибуни, якою поряд з італійцями послуговувались іноземні вчені й літератори. Жоден італійський журнал не мав такої розгалуженої мережі кореспондентів усередині країни і за рубежем, яку вдалося створити Де Губернатісу. У лютому 1873 р. в списку співробітників журналу з’яви - лося ім’я М. Драгоманова, який на той час перебував у Флоренції за науковим відрядженням Київського університету св. Володимира. За кордо - ном він проводив активну дослідницьку і громадську діяльність: одночасно з пошуками і вивченням матеріалів із всесвітньої історії (що була його науковою спеціальністю) займався питаннями «українофільського руху», 147Українська історія та історики на сторінках журналу «La Rivista Europea»... до якого прилучився ще із студентських літ. Одразу після переїзду на початку листопада 1871 р. із Гейдельберга до Флоренції він почав знайоми - тися з італійською пресою у пошуках відомостей про Україну і був роз - чарований. У першому ж флорентійському листі від 16 листопада до свого галицького кореспондента, студента Віденського університету М. Бучинсь - кого, він писав: «Про діла австрійські, а у частності галицькі, тепер уже почти вовсі нічого не знаю. Тутешні газети тим хуже німецьких, що закордонними ділами займаються мало». З наступного листа від 26 лис - топада — 2 грудня до того ж самого адресата дізнаємося знову про справи преси: «З нетерпінням сліжу я за звістками з Австрії і ради цього перечитую німецькі газети […], бо італьянці не дуже то багато пишуть про чужі діла і краї. Та живої суті по газетам не вислідиш: все міністри та голі імена, а народів і не видно»2. Учений сповіщав, що читає згадані газети у «кабінеті для читання». Це була бібліотека, заснована відомим просвітителем доби італійського Рісорджименто Джованом П’єтро В’єссе (1778–1863). Зазначимо, що її зібрання друків того часу збереглося до наших днів і є складовою частиною муніципальної бібліотеки м. Флоренції, що нині має ім’я його засновника. Тут також зберігся архів «кабінету». Саме у книгах реєстрації читачів нам удалося знайти відомості про Драгоманова. Це два його власноручні записи італійською мовою, що підтверджують інтерес ученого, зокрема до преси. Перший від 21 листопада 1871 р. зазначає ім’я, прізвище та адресу помеш - кання вченого у Флоренції, а також термін, упродовж якого він збирався послуговуватися фондами кабінету — «3 місяці». Другий запис, зроб - лений 7 вересня 1872 р., вказує, що Драгоманов має намір читати саме «газети»3. У фондах бібліотеки В’єссе можна знайти різні часописи, що у ХІХ ст. передплачував кабінет, — із Франції, Німеччини, Австро-Угорщини, Вели - кої Британії, Бельгії та інших країн. Дізнатися з них щось суттєве про «українське питання», як пересвідчувався Драгоманов, було складно через панування офіційних повідомлень тих держав, до складу яких входили українські землі. Тому вже у листопаді 1871 р. він плекав ідею про ство - рення спеціальної праці, присвяченої українству. «Якби мені, — писав Бучинському, — Ви позволили аби дали місце у Вашому органі (йдеться про львівський часопис «Правда». — М.В.) для статті, котра би ізложила, не озираючись ні на що, од повного серця наші (т.є. мене і других подобних у Росії) мислі об українськім вопросі, я б зробив це у довгенькому писанню»4. Однак першу таку публікацію київський учений подав до «La Rivista Europea», з редактором якого він познайомився у грудні 1871р. завдяки письмовій рекомендації від видавця «Вестника Европы» М. Стасюлевича5. У жовтні 1872 р., за словами самого Драгоманова, вже був готовий «коро - тенький перегляд літературного діла на Украйні і у Галичині»6. 1873 року в двох номерах журналу за лютий і березень його працю під назвою «Укра - їнський літературний рух у Росії і Галичині» було опубліковано за підписом «Українець». У дослідницькій літературі участь М. Драгоманова в «La Rivista Europea» привертала увагу при вивченні його літературознавчої і фольк - лористичної діяльності. 1906 року, видаючи «Розвідки Михайла Драго - манова»7, М. Павлик опублікував у третьому томі переклади деяких фло - рентійських статей ученого, обминувши, однак, першу і найбільшу, якій сам автор надавав принципово-програмного характеру. Значно пізніше — 1970 року — ця праця розглядалася у контексті однієї з тем літературознавства — у статті Д. Наливайка «Драгоманов — популяризатор Шевченка в Західній Європі»8. Побіжно вона згадана також у монографії З.М. Потапової про російсько-італійські літературні зв’язки (1973 р.)9. Щодо італійської історіо - графії, то в ній тема «Драгоманов і «La Rivista Europea»» на розроблялася. 1994 року в Римі вийшла спеціальна праця про українські й білоруські студії в Італії, але її хронологічні рамки обіймають період 1920–1990 роки10. Воднораз слід зауважити, що у зазначених вище дослідженнях участь Драгоманова в італійському щомісячнику трактується саме із позицій завдань літературознавчої науки. До цього певною мірою спонукала сама назва публікації українського вченого, що промовляє про «літературний рух». Однак і Драгоманов, і його італійські сучасники вкладали у терміни «література», «літературний» ширший зміст, що обіймав не лише твори красного письменства. Це підтверджують коло тем і питань, включених до праці «Український літературний рух у Росії і Галичині», й самий заголовок її першого розділу — «Історія й етнографія». Так само вживався термін «письменник». Один із прикладів цього — виданий 1880 року у Флоренції професором Де Губернатісом «Біографічний словник сучасних письмен - ників»11, де вміщено багато статей про авторів книг із мистецтва, приро - дознавства, історії, економіки тощо. Тут фігурують такі особистості, як натураліст М. Доріа, хірург М. Пірогов, поет І. Франко, генерал Дж. Гарі - бальді та ін. Нарешті, маємо роз’яснення самого Драгоманова в його праці «Література російська, великоросійська, українська і галицька» (1873), в якій він прагнув розкрити «відносини українських писателів і літератури до громади», показати що «таке була і єсть українська література щодо ідей, т.є. які потреби і які обставини соціально-політичні викликали до життя цю літературу і давали їй той чи другий напрямок і характер», «що таке була і єсть ця література по її матеріалу»12. Йшлося, отже, про розгляд явищ політичної історії. Характерно, у примітці редакції журналу до публікації «Українського літературного руху» наголошувалось, що її «високоосвічений і вільнодумний автор порушує в 148 Микола Варварцев ній історичну і етнографічну проблему»13, що, власне, випливало із зав - дання, яке ставив Драгоманов перед собою — представити західноєвро - пейському читачеві певне коло найважливіших відомостей про весь народ — українців, їхнє походження, історію, сучасне життя. Драгоманов уважав за необхідне починати свою працю з проблеми, відомої західній громадськості через політику європейських держав щодо Слов’янщини, зазначаючи: «Ми маємо сказати правду про становище та історію слов’янських народів і країн, про те, що обізнаність західноєв - ропейського суспільства не відповідає ані обширу території, яку займають ці народи, ані зростаючим зв’язкам між ними і Західною Європою. Більше того, ці країни у багатьох відношеннях менше відомі у Західній Європі, аніж деякі землі Азії або Африки, про які, за браком відомостей, говорять, послуговуючись принаймні передсудами»14. Увага передусім приверталася до «прикладу новітнього часу» — поль - ського повстання 1863 року, коли європейські держави, за винятком Пруссії, влаштували на його підтримку «хрестовий похід» проти Російської імперії. «Друзі польської революції» спирались у своїх діях на гасла самих пов - станців, не розрізняючи у національних прагненнях поляків «справедливі і несправедливі вимоги». Цього б не сталося, зазначав автор, якби західні політики володіли належними «знаннями з історії та етнографії країн слов’янських народів»15. Адже претензії «польської національної партії» ігнорували принцип національності й сягали, окрім власне польських етнографічних територій, українських і білоруських земель, «народи яких ніколи не припиняли протестувати проти панування польської аристо - кратії». Драгоманов уживав поширену в тогочасній літературі термінологію щодо згаданих земель — «литовські» та «західноруські» й пояснював, що в історичних джерелах українці фігурують під назвами «руські», «русини», «малороси» і, власне, «українці». Через те він нагадував про свідчення Боплана, Герберштейна та інших європейців минулих століть, які виокрем - лювали на східнослов’янських територіях український народ. Ще одним приводом для написання своєї праці Драгоманов уважав поширену в середині ХІХ ст. у Західній Європі теорію, що заперечувала окремішність українців як нації. Вона подавалась як висновок наукової думки, цитувалась у виданнях таких дослідницьких інституцій, як Антро - пологічне товариство Франції. Автором цієї теорії був польський еміг - рантський публіцист Г. Духинський, який уважав український народ скла - довою частиною польської нації. Його брошури, опубліковані французькою мовою у Парижі, сприймалися безкритично у західноєвропейській історіо - графії, тоді як праці про Україну, виконані українськими вченими, зали - шалися терра інкогніта для неї. Тому Драгоманов зазначав, що своїм виступом в «Європейському огляді» прагне подати «бібліографічний нарис 149Українська історія та історики на сторінках журналу «La Rivista Europea»... української літератури», аби прислужитися розкриттю питань «сучасних міжслов’янських відносин». Отже до висвітлювання різних етапів української історії він залучив передусім праці «знаного історика проф. Костомарова», який ще 1861 року в петербурзькому журналі «Основа» подав аргументовану критику помил - кових поглядів Духинського. Від Драгоманова зарубіжні читачі дізналися і про студію Костомарова — «Две русские народности», що підтверджувала національну самобутність українців, їхню особливу історію й культуру, відмінні від російських. «Названий професор, — підкреслював Драгоманов, — є одним із ґрунтовних і ерудованих дослідників російської й польської історії, має бути визнаним знавцем питання про українську національність із більшим правом, аніж пан Духинський, незважаючи на те, що він із Києва»16. На сторінках «Європейського огляду» постав широкий діапазон укра - їнознавчих досліджень, виконаних у ХІХ ст., окреслювалася роль Миколи Костомарова в їх розгортанні. Зарубіжній громадськості він був пред - ставлений як автор 13 томів «історичних монографій», створених на доку - ментах архівів Петербурга, Москви і Варшави. Серед його книг Драгоманов називав розвідку «Юго-Западная Русь и Брестская уния», присвячену об’єднанню латинської й грецької церков «усупереч бажанню українського народу», і «початку національної війни і революції проти поляків і панів». У характеристиці іншої його праці — «Гетман Богдан Хмельницкий» зазна - чалося, що це — «три томи про найважливіший період революції малору - ського народу та союз Малоросії з Великоросією, або Московською дер - жавою в ХVІІ ст.». Монографія «Последние годы Речи Посполитой», за Драгомановим, висвітлює «окрім дипломатичної історії поділу Польщі, історію народних мас у Західній Русі тієї доби, передусім історію повстань українського населення проти польських поміщиків і католицького кліру в 1768–1769 рр.»17 Підсумовуючи огляд праць Костомарова, Драгоманов підкреслював, що вони є показником того, що автор прагнув «писати історію народу, а не тільки офіційних відносин». До уваги західного читача було винесено і питання про витоки фор - мування української національності. Посилаючись на літописи, Драгоманов називає у стародавній Русі «жителів Києва, Волині та ін. справжніми пред - ками українців», тоді як поляки «для західних русичів, для українців завжди були окремим народом». Аналізуючи подальший період історії, автор спробував визначити соціальний склад українського народу. «У роки рево - люції під проводом Хмельницького, — вказував він, — до українських козаків України належали, окрім самих козаків, тобто малоруського народ - ного війська, частина малоземельного дворянства, обурена переслідуванням греко-руської віри, і майже весь народ України»18. 150 Микола Варварцев Завдяки «Європейському огляду», який надав свої сторінки для розвідки Драгоманова, надбанням західноєвропейської історіографії стала статис - тична характеристика України ХІХ ст. як по регіонах, так і щодо всіх її територій у цілому. Вона реєструвала 12 млн. українців Російської імперії, які жили на землях Лівобережної й Правобережної України, а також у «Новоросії». Автор дослідив і українську людність в Австро-Угорській імперії, показуючи терен її розселення — Східну Галичину, Буковину, Червону Русь (Закарпаття). Називаючи кількість австрійських українців — 3100000, Драгоманов наголошував, що вони — частина того самого насе - лення, що мешкає у Російській імперії — «на Волині, Полтавщині та ін.» У другій частині праці Драгоманова — «Література» — виклад історії України торкався періоду від кінця ХVІІІ ст. до 70-х років ХІХ ст., акцент робився на перебігу подій українського національного руху, культури і науки. Принагідно згадувалися відомі західним дослідникам бретонська і провансальська проблеми у Франції, каталонська — в Іспанії, фламандська — у Бельгії, щоб, порівнюючи, виокремити характерні риси «українофільства» або «хлопоманства». Драгоманов зазначав, що український рух не є суто національним, як на Заході, бо переймається не лише долею національної культури: «Як усі рухи, засновані на національних ідеях і пов’язані з історичними народними традиціями, українофільство має певне політико- соціальне забарвлення […] Щирі прихильники національних малоруських ідей найбільше симпатизують автономії Малоросії у тій формі, в якій вона зберігалась у ХVІІ ст., коли козаки Малоросії мали визнане Переяславським трактатом із Московським царством право вибирати своїх керівників і свою адміністрацію»19. Воднораз Драгоманов критично оцінював тенденції за правління гетьманів — прагнення козацьких ватажків стати дворянами за прикладом великоросіян, їхню участь у покріпаченні українських козаків — тих, хто саме завойовував «козацьку волю». Далі йшлося про новий етап українського руху, що збігся із скасуванням кріпосного права 1861 року і польським повстанням 1863 року. Відтоді «малоруські патріоти» мали можливість діяти «лише спільно з ліберальною партією в усій Росії» задля здобуття «громадських свобод, обласної й міської автономії та поширення серед народу освіти і науки». У Російській імперії, за висновком Драгоманова, Україна була тим краєм, «де народ найдовше зберігав свободу особистості, де найбільш тривалий час утримувалася рівність між станами населення, де стихійні історичні традиції були живі, аніж будь-де»20. Щодо власне художньої літератури, то її розвиток Драгоманов розглядав у тісному зв’язку з українською історією. Починаючи від «Енеїди» Котля - ревського, у ній знаходили відображення різні сторони національного життя українців — у комедіях, пародіях, сентиментальних оповіданнях, мело - 151Українська історія та історики на сторінках журналу «La Rivista Europea»... драмах, ідиліях. Однак цей літературний процес, зазначав історик, «посту - пово перейшов до наукових студій життя, поезії, уявлень та історії народу, демократичних ідей». Українською літературою прищеплювалася «повага до народу», визнавалися «права народних мас». У цьому особливу роль відігравала фольклористична література: «Серед наукових праць, які про - дукує малоруський літературний рух, одне із перших і почесних місць посідає видання пам’яток народної поезії і звичаїв»21. У «La Rivista Europea» було представлено низку праць та імена тих, хто досліджував історію українського народу за творами фольклору — Цертелева, Максимовича, Срезневського, Метлинського, Закревського, Костомарова, Мордовцева, Куліша, Рудченка, Лисенка та ін. В Україні, вказував Драгоманов, побутував власний самобутній епос — думи — пам’ятки багатовікової боротьби українців проти іноземних поневолювачів у ХVІ–ХVІІ ст. У своїй флорен - тійській праці він знайомив читачів з історичними персонажами цих народних творів — Марусею Богуславкою, Байдою-Вишневецьким, Іваном Виговським, Наливайком, Хмельницьким, Морозенком, Нечаєм, Чалим, Палієм, Мазепою22. Драгоманов наголошував на «науковому і суспільному значенню студій, які пробудили новий інтерес до змагань українців в їхній історії». Тому він знову згадував Костомарова — «найбільшого вченого-історика», виокрем - лював Куліша — автора «історичного роману» «Чорна рада». Українські письменники — Котляревський, Квітка-Основ’яненко, Марко Вовчок та інші — своїми творами сприяли «зростанню почуття приязні до народних мас». Як явище української історії й культури було представлено М. Гоголя — «визначного гумориста і реформатора російської літератури», автора «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки», «Миргорода», «Тараса Бульби». Гоголь був «прихильником українських народних пісень, оповідей і тра - дицій […] й тому з такою виразністю відтворив багато типових націо - нальних характерів і образів малоруських козаків, дворян, священників, семінаристів»23. Найяскравішим уособленням України, на думку Драгоманова, став Т. Шевченко. З «Європейського огляду» італійці вперше могли докладно дізнатися про діяльність і творчість великого поета, історію його життя і боротьби — викуп із кріпацтва, тираноборчу поезію, участь у «напів та - ємному товаристві, іменованому братством Кирила і Мефодія», створеному для «сепаратистського повстання» у поєднанні з «панславістською рево - люцією», віддання у солдати і заслання. Драгоманов писав про широке визнання Шевченка слов’янськими культурами, а також про німецькомовну публікацію «Тарас Григорович Шевченко — малоруський поет» Обриста, видану в Чернівцях, зазначаючи, що, навпаки, «у Західній Європі він майже невідомий». Тому історик уважав за потрібне окреслити коло основних 152 Микола Варварцев шевченківських творів. Серед них було представлено як збірку «Кобзар», так і окремі поезії — «Наймичка», «Невольник», «Катерина», «Кавказ», «Сон», «До Основ’яненка», «Чигрине, Чигрине», «Іван Підкова», «Гайда - маки», «І мертвим, і живим…», «Шафарикові», «Ян Гус», «Єретик» тощо. Драгоманов перший на Заході вказав на світове значення діяльності українського генія: «Шевченко має належати до найбільших народних поетів, не тільки національних — бо націоналізм часто поєднується із вузькими ідеями і так званим шовінізмом, — а й до найбільших поетів демократії й свободи людства»24. Європейська громадськість почула й про перешкоди, що чиняться у Російській імперії проти української культури, зокрема про заборони, вжиті царським урядом у 1860-ті роки. Водночас історик підкреслив роль зв’язків українців Наддніпрянщини і Галичини у розвитку українського руху, національної культури, розповів про львівські центри українського відрод - ження — «Матицю руську», «Просвіту», пресу, діяльність тамтешніх літе - раторів і вчених — Головацького, Партицького, Осадчого, Шараневича, Петрушевича. Італійський журнал відкрив Західній Європі ім’я і твори Ю. Федьковича — як письменника з народу, «із селянської родини», кращі поезії якого «засуджують несправедливості політичного і соціального життя, відтворюють картини його чудової батьківщини». З поданого нарису про галицьку літературу, зазначалося в «Європейському огляді», читачі можуть побачити «дедалі міцніючий союз українського патріотизму з демократичними і ліберальними ідеями нашого часу» та його мету — «просвіту народу і його визволення». Отже, зламавши хибні стереотипи про слов’янство, дослідження М. Драгоманова презентувало на Заході широко аргументований науковий погляд на історію України, окреслювало важливі напрями її подальшого вивчення, значення її для розвитку українського національного руху. Надаючи принципового значення цій праці, автор узявся і за її поши - рення. У редакції журналу він замовив її відбитки у вигляді окремої книжки, щоб адресувати їх ученим і публіцистам Франції, Великої Британії, Іспанії та інших країн. Загалом, за відомостями самого автора, було замовлено 200 відбитків25. Тільки для поширення в Австро-Угорщині вчений передав 50 примірників через університетського колегу професора О. Кістяків - ського, який, повертаючись із закордонного відрядження до Києва, залишив їх у Львові. Того ж 1873 р. львівський часопис «Правда» заходом пись - менника В. Навроцького почав друкувати виклад цієї флорентійської праці. Як і сподівався професор Де Губернатіс, вихід у світ «Українського літературного руху» набув великого резонансу в наукових колах Заходу. У листі від 18 січня 1873 р. до М. Бучинського М. Драгоманов писав, що 153Українська історія та історики на сторінках журналу «La Rivista Europea»... «Де Губернатіс радий, що зачеплен вопрос цікавий, бо він силиться зробити свою «La Rivista Europea» міжнародною»26. Наведені вченим факти та аргументи про Україну були настільки вагомими і беззаперечними, що європейська славістика стала переоці - нювати свої українознавчі уявлення. Одним із перших відгукнувся лон - донський журнал «Fortnightly Review» («Двотижневий огляд»), вмістивши статтю Левеле, який відмежовувався від тези про польські корені поход - ження українського народу. Схвально відгукнувся про драгоманівську розвідку дослідник національних культур, редактор французького народо - знавчого періодика «Revue Celtique» («Кельтський огляд») Г. Гедоз. У листі, надісланому Драгоманову у Флоренцію, він повідомив, що до книги, яку пише про Росію і німців, має намір включити витяги із «Європейського огляду» про українців27. Інший французький дослідник Л. Леже у паризь - кому часописі «La Republique Française» («Французька республіка») зазна - чав високий науковий рівень праці «Українця», опублікованої у Флоренції. Позитивні відзиви з’явилися також у періодиках «Correspondance slave», «Revue de France» (Франція), «Revue universelle et bibliotheque de Suisse» (Швейцарія) тощо. В Італії з позицією, висловленою Драгомановим, соліда - ризувалися професори Пізи, Флоренції, Рима. Говорячи про всі ці відгуки, Драгоманов наголошував, що вони допо - могли «звернути увагу європейської публіки на наше діло», на «нові» аспекти українського національного руху28. Тоді ж він склав реферат одного із відгуків, статті Леже, надрукованого невдовзі у «Правді» під назвою «Наша література перед печатю західно-європейською»29. У Росії спершу про флорентійську публікацію українця дізнались із газети «Санкт- Петербургские ведомости» — однієї з найпоширеніших в імперії. Її матеріал одразу передрукувала газета «Киевлянин» під назвою «Вартий уваги твір». «Автор, який сховав своє ім’я під псевдонімом «Ukraino», — писала вона, — очевидно, постійно до останнього часу стежив за всім, що з’являлося у нас в галузі історії, критики та етнографії, він знає не тільки праці пп. Косто - марова, Куліша, Максимовича та інших, а й покликається на новітні статті». Переказуючи теми флорентійської розвідки, газета зокрема вказувала, що автор «уважає за необхідне спростувати фальшиві відомості, поширювані переважно французькою пресою щодо Великої й Малої Росії», познайомив італійських читачів із «історією Малоросії» та іі «літературним рухом», звернув увагу «саме на народну поезію, згадав осіб, які займалися зби - ранням її пам’яток, і з великою докладністю зупиняється на Шевченкові»30. Поява в «La Rivista Europea» праці «Український літературний рух» поклала початок українсько-італійським науковим контактам у суспільство - знавстві. Перед виїздом із Флоренції Драгоманов домовився з Де Губер - натісом про подальшу співпрацю в «Європейському огляді». Невдовзі після 154 Микола Варварцев повернення на батьківщину в листі від 2 листопада 1873 р. він повідомляв видавця журналу, що облаштувався в Києві й готовий «обратиться к исполнению моего обещания Вам, а именно сообщать для Вашего журнала сведения о нашей библиографии. Две такие заметки посылаю теперь»31. Тут, проте, слід уточнити: ще перед тим, як залишити Італію, Драгоманов опублікував у травневій книжці «La Rivista Europea» другу свою працю — «бібліографічну» статтю «Нові видання Російського географічного това - риства»32, в якій познайомив читачів флорентійського щомісячника перед - усім із томом досліджень етнографічно-статистичної експедиції в Україну під керівництвом П. Чубинського. Він виокремлював представлений у томі новий напрям українських історичних досліджень — «розвідку проф. О. Кістяківського з історії та карного права» і «студію Чубинського про звичаї та ідеї народної української юриспруденції порівняно із стародавнім руським і слов’янським правом». Щодо згаданих Драгомановим двох заміток, то Де Губернатіс опублі - кував їх уже в грудні 1873 р. в розділі «Слов’янські літературні звістки»33, продовжуючи лінію, обрану його київським кореспондентом на впровад - ження в європейську історіографію результатів українських наукових досліджень. Перша замітка розповідала про вихід у світ третього тому згаданої етнографічно-статистичної експедиції, видрукуваного «під нагля - дом М. Костомарова», підкреслювала значення вміщених тут нових фольк - лорних матеріалів для вивчення загальної історії українського народу. Другий допис популяризував «нову працю проф. Миколи Костомарова» — «Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей» (перший випуск), присвячений подіям у Русі Х–ХІV ст. У травні 1874 р. у Флоренції з’явилася чергова стаття Драгоманова — «Етнографічні студії в Києві»34, в якій розглядалися розвідки, надруковані у «Записках» Південно-Західного відділу Російського географічного това - риства — новоствореного київського наукового осередку, де гуртувалися представники різних галузей знань про Україну. Йшлося про дослідження професора ботаніки О. Роговича, секретаря відділу товариства П. Чубин - ського, етнографа О. Русова, композитора М. Лисенка, а також про власний реферат. Як і в попередніх своїх італійських публікаціях, Драгоманов акцентував увагу на студіях «історичних переказів і пісень» в Україні, створених самим народом, — про гайдамацький рух середини ХVІІІ ст. («селянську революцію»), боротьбу проти турецьких загарбників, кріпацьку неволю тощо. Ця стаття була першою, яка донесла до західних народо - знавців ім’я визначного виконавця самобутнього українського кобзарського мистецтва — Остапа Вересая. Переказуючи зміст власної доповіді, виго - лошеної на засіданні товариства, Драгоманов зазначив глибокі історичні корені українства, вказав на «залишки» давньоруського героїчного епосу в 155Українська історія та історики на сторінках журналу «La Rivista Europea»... українських колядках: «найдавніші з них відтворюють політичне становище Південної Русі VІІІ–ІХ ст.». У цій же статті вчений порушив питання про включення українських історичних матеріалів до європейських компара - тивістських досліджень для вивчення зв’язків України з іншими народами — словаками, сербами, росіянами, німцями, італійцями та ін. «La Rivista Europea» привернула увагу до питань історії України з огляду на проведення у Києві археологічного з’їзду (серпень 1874 р.). З приводу цієї події журнал писав двічі. Перша публікація, що з’явилась у грудні 1874 р., була пере друком статті учасника з’їзду Л. Леже — із паризького «Revue politique e literaire». Автор характеризував Київ як нау - ковий центр із вивчення історії України, де працюють університет, духовна академія, Київська археологічна комісія. Називаючи доповіді та їх авторів, французький славіст виокрем лював наукову діяльність Костомарова — «улюбленця публіки». «Раніше, — зазначав Леже, — він був професором у Києві та вже давно мешкає у Санкт-Петербурзі, але його вважають главою малоруської партії в літературі». Читачі дізналися, що у минулому історик зазнав переслідувань з боку російської влади. «Тепер він кумир молоді і його появу на з’їзді незмінно вітали схвальними вигуками»35. Докладніший звіт про перебіг археологічного з’їзду в «Європейському огляді» подав М. Драгоманов у січневому номері за 1875 р.36 Як зазначав він, характерною рисою цього зібрання була велика кількість доповідей на «місцеві теми». Серед доповідачів називалися Дашкевич, Житецький, Лошкарьов, Лебединцев, Лучицький, Малишевський, Терновський, Волков. Воднораз автор звіту зазначав, що наукові студії України відбуваються в умовах перешкод, які чиняться із політичних мотивів за допомогою деяких органів російської преси. Саме під час з’їзду вони роздмухували заяви про «загрозу українського сепаратизму», щоб «позбавити національного почут - тя Південно-Західну Росію її природного ґрунту, стримати розвиток народної літератури», яка вже «збудила жвавий інтерес громадськості Петербурга і Москви до України та її народної поезії». Січневий випуск «Європейського огляду» виявився «врожайним» на українознавчі праці. Тут з’явилася також підписана ініціалами «S.D.G.B.» стаття «Остап Вересай — останній слов’янський рапсод»37. В її основу покладено реферат О. Русова, прочитаний на засіданні Південно-Західного відділу географічного товариства. Із архівних документів, що зберігаються у флорентійській Центральній національній бібліотеці, дізнаємося, що автором цього перекладу була дружина редактора Де Губернатіса С. Безоб - разова, у минулому киянка. У листі 2 червня 1874 р. до Де Губернатіса Драгоманов пропонував свою допомогу в перекладі реферату, зокрема цитованих там висловлювань знаменитого кобзаря, обіцяв також надіслати до Італії фотографії Вересая38. 156 Микола Варварцев До січневої книжки журналу ввійшла й стаття «Нова книга добродіїв Антоновича і Драгоманова», присвячена виходу з друку в Києві книги «Исторические песни малорусского народа». Рецензент характеризував її як працю, створену на «нових ідеях». Подані у книзі зразки народної творчості, підкреслював він, віддзеркалюють різні, у тому числі найдавніші події історії України, сягаючи доби, що передувала монгольсько-татар - ському вторгненню до Європи, — походи київських дружин проти Візан - тійської імперії, князівські міжусобиці на Русі тощо. Окрема група опуб - лікованих творів — «козацькі пісні» — відтворювали новий період української історії. Приверталась увага до коментарів, поданих Антоно - вичем і Драгомановим, про те, що автори книги «чудово знаються у малоруській історії і сучасному становищі цього народу». Вони, додавав рецензент, продовжують досліджувати нові масиви народно-пісенної спадщини, де йдеться про наступні періоди — «війни за незалежність» проти поляків, добу кріпосництва і післякріпосницький час, — з якими пов’язана поява в Україні «пісень свободи». Ця стаття підписана псевдонімом «V.V.» («В.В.»). Автор, як видно з її змісту, був ґрунтовно обізнаний із тематикою українських досліджень. Зокрема він посилався на різні збірники українського фольклору що видавались упродовж ХІХ ст. Про те, що «V.V.» був близький до кола київських учених, можна здогадатися з іншої бібліографічної статті під тим самим псевдонімом — про видану в Києві книгу професора Київського університету В. Іконнікова «Русская женщина накануне реформы Петра Великого и после нее»39. То, хто ж ховався за псевдонімом «V.V.»? На жаль, ані словники псев - донімів, ані інші довідкові джерела не дають відповіді. Тому маємо висловити лише припущення щодо авторства згаданої рецензії, послу - говуючись передусім списком членів київського відділу географічного товариства, в якому співпрацювали Драгоманов і Антонович, а також Ф. Волков (Вовк), службовець Київської контрольної палати. Саме у цей час він розпочинав свою наукову діяльність разом із Драгомановим та іншими вченими, входив до редакції газети «Киевский телеграф». Перша і остання літери його прізвища збігаються з ініціалами італійського псевдоніму. Однак, хто б не ховався за цим псевдонімом, маємо зазначити причетність до започаткування італійського українознавства, окрім самого Драгоманова, інших дослідників. Співпрацю М. Драгоманова із флорентійським журналом «Європей - ський огляд» у справі поширення досліджень з української історії й культури було фактично перервано 1875 року, коли у вересні, на вимогу міністра народної освіти Росії, ученого позбавили роботи в університеті св. Володимира, а згодом влада закрила центри українознавчих студій — 157Українська історія та історики на сторінках журналу «La Rivista Europea»... Південно-Західний відділ Російського географічного товариства і газету «Киевский телеграф». Сталося так, що саме у цей час і професор Де Губернатіс утратив право на видання свого журналу. Проте ці обставини не могли змінити ініційованого Драгомановим нового в Італії наукового напряму слов’янознавства — україністики. В «Європейському огляді» продовжували друкувати свої статті та інформації про нові праці укра - їнських учених Л. Леже та інші славісти. Наприкінці 70-х — у 80-ті роки ХІХ ст. студії про Україну були представлені у багатотомній «Історії світової літератури» Де Губернатіса, його статтях у журналі «Nuova Antologia», книгах інших італійських дослідників. Публікації «La Rivista Europea» дали поштовх до започаткування і розгортання аналогічних досліджень в інших країнах Західної Європи, створенню наукової основи західних уявлень про Україну та її історію, боротьбу за українське національне відродження. Додатки № 1 1875, січень. — Рецензія журналу «Rivista Europea» на книгу В. Антоновича і М. Драгоманова про історичні уявлення в українській народній творчості. Нова книга добродіїв Антоновича і Драгоманова Ми вже повідомляли про видання вартої на увагу книги добродіїв професорів Антоновича і Драгоманова «Історичні пісні малоруського народу». Зараз же маємо намір докладніше розглянути питання, що містить ця книга і зазначити нові ідеї, запроваджені авторами у науку про малоруську народну поезію. Малоруська народна поезія була предметом уваги окремих російських літераторів ще від початку ХІХ століття і наразі маємо більше дюжини збірок поезії, яку співає малоруський народ у Росії та Австрії. Отже, у збірнику, підготовленому добродіями Антоновичем і Драгомановим, є мало пісень, віднайдених недавно. Однак це не применшує значення книги, бо її автори поставили за мету головно впорядкувати історичні пісні, подати до них широкі коментарі і встановити їх автентичність. Адже критичне з’ясування автентичності є дуже необхідним, оскільки в усіх попередніх збірниках малоруських народних пісень знаходиться багато пісень, під - роблених цілком або в окремих частинах. 158 Микола Варварцев Книга добродіїв Антоновича і Драгоманова поділяється на дві частини. Перша містить історичні пісні епохи, коли місто Київ було столицею руського народу, тобто у період, що передував появі татар у Західній Європі. Друга частина містить пісні козацьких часів. Особливу увагу привертає друга частина, де знаходимо деякі нові думки, які заслуговують на розгляд. Російська народна поезія (не тільки малоросійська) є вельми багатою, її історичні пісні, зазвичай, мають епічну форму і відомі під назвою «билини». Ці билини належать до різних епох, а деякі з них, безперечно, походять від праісторичних часів. Зміст більшої частини билин відтворює київську епоху: бенкети князя Володимира, подвиги його воїнів. З іменем Воло - димира тут часто пов’язуються згадки про події, що відбулися раніше або пізніше. Дивна річ: епічні пісні, що розповідають про Київ та його героїв, збереглися у Великоросії, у далекому Сибіру, на берегах Білого моря, тоді як малоросійський народ не знає нічого про билини, хоча Київ був центром так званої Малої Русі. Чимало літераторів марно шукали на берегах Дніпра, Дністра, Буга сліди історичної народної поезії, яка існувала у період до владарювання козаків. Та вони знайшли у Південній Росії багато пісень, безумовно стародавніх, яких співають на різних святах, народних ігрищах тощо. Ці пісні було визнано залишками часів язичництва, останнім відго - моном міфологічної поезії, що, виявляється, була у минулому дуже поши - реною у слов’янських народів. Отже, припускалося, що історичні пісні за часи панування Києва були цілком відсутні у Малоросії. Однак після публікації книги, про яку ми говоримо, ця думка не може бути вірогідною. Добродії Антонович і Драгоманов стверджують, що історичні пісні мають належати не тільки до епічних пісень і що в межах малоросійської території історичний елемент у святах та ігрищах розпізнається значно легше, аніж елемент міфічний. Автори прагнуть довести, і не даремно, що в цих піснях знаходяться численні приклади звичаїв та обрядів, політичного становища у той самий період, про який йдеться у билинах київського циклу. Так, наприклад, у пісні, позначеній у книзі номером 1, ми чітко бачимо згадки про мандри до Константинополя, що здійснювали вояки варяги для спустошення міста грецької імперії або щоб поступити на службу до імператорської гвардії. Інші пісні містять згадки про тривалі війни, які вели князі династії Рюрика, коли державу було поділено на багато цілком незалежних князівств. Тут знаходяться і свідчення щодо внутрішньої політики князів, устрою їхнього війська тощо. Воднораз добродії Антонович і Драгоманов , посилаючись на нову точку зору, висловлену ними раніше як припущення, уміщують серед історичних пісень ХІ і ХІІ століть й такі, які, проте, не мають точних прикмет часу їх створення (див. другу пісню за номером 8). Та слід сказати одразу, що ці помилки дуже рідкісні й, безперечно, не підважують головної ідеї книги і не руйнують уявлення про 159Українська історія та історики на сторінках журналу «La Rivista Europea»... історичне значення пісень, що дотепер розглядалися лише у міфологічному контексті. Друга частина збірки містить пісні козацькі; у ній йдеться, зазвичай, про війни проти турків або татар. Героїзм козаків, їхнє страдницьке життя у полоні, кохання дівчини до козака, варварське поводження магометан із християнами — ось мало не всі сюжети пісень другої частини книги. У цій частині є багато важливих коментарів, якими супроводжуються пісні. Ці коментарі переконують, що добродії Антонович і Драгоманов чудово знаються у малоросійській історії й сучасному становищі цього народу; тут знаходимо також деякі важливі для порівняльної літератури відомості про народні пісні інших націй, переважно слов’янських. Добродії Антонович і Драгоманов не думають зупинятися на виданні малоросійських народних пісень. Вони обіцяють опублікувати згодом другий том, в якому буде зібрано історичні пісні епохи війн за незалежність проти поляків і пісні часів кріпосництва. 1848 року в Галичині й 1861 року в Росії за нових соціальних умов виник новий вид народної поезії — пісні свободи. Вони складатимуть останню частину другого тому в збірці доб - родіїв Антоновича і Драгоманова. В.В. La Rivista Europea, 1875, gennaio, pp. 410-412. Переклад з італійської. № 2 1875, 7 березня. — Відгук газети «Киевский телеграф» на слов’янознавчі та українознавчі публікації в журналі «La Rivista Europea». Библиография «Rivista Europea» о культуре нашей и наших соседей Шестой уже год, как выходит во Флоренции ежемесячное издание «Rivista Europea» под редакцией профессора санскритского языка и сравнительного языковедения в тамошней Школе высших наук (Scuola dei studi superiori) г. Анджело де Губернатиса, знакомого нашей публике по статьям и корреспонденциям, печатаемым в «Вестнике Европы». Журнал этот в особенности выдается богатым развитием библиографического отдела, а в нем — сведениями о литературном движении в таких странах, о которых редко приходится встречать известия несмотря на то, что в них появляются вещи в научно-литературном отношении ценные и во всяком случае совершенно интересные в культурном отношении явления. Таковы, например, Испания, Португалия, Южная Америка, Венгрия, Румыния, 160 Микола Варварцев Греция, славянские земли, где итальянский журнал имеет корреспондентов едва ли не больше, чем какой другой журнал в настоящее время. Для нас, русских, интересно то, что «Rivista Europea» особенно часто говорит о России, а также о странах с нами пограничных едва ли не чаще всех других западных, да и наших изданий. Первый номер «Rivista Europea» за текущий год заключает в себе особенно много статей вышеупомянутого рода. Так, в нем помещена вступительная лекция г. Луи Леже в курсе русского языка (La langue russe) в парижской Школе живых восточных языков, статья издателя о поэте Алексее Жемчужникове, живущем теперь во Флоренции, критическая статья о сборнике исторических песен малорусского народа гг. Антоновича и Драгоманова, к которой мы решаемся сделать поправку, что весь сборник, как видно из предисловия, рассчитан не на два тома, а на пять томов, статья г. Драгоманова об археологическом съезде в Киеве в 1874 г., статья «Остап Вересай», помеченная буквами, в которых не трудно узнать переводчицу рассказа Тургенева «Вешние воды» на итальянский язык. Во второй книжке флорентийского обозрения находим статью московского профессора Буслаева «Заметки о славянской мифологии», писанную по поводу новой книги издателя о «Мифологии Вед», начало французского перевода лучшей повести г-жи Кохановской «Из галереи дедовских портретов», а также заметки І.К. по поводу приведенной в декабрьском «Rivista Europea» выдержки о Пушкине из книги Кастеляра об истории республиканско- демократического движения в Европе […] В обоих NN итальянского обозрения, кроме того, помещена литературная корреспонденция из Греции и из Румынии. Последняя страна граничит с нами. Некогда малорусские магнаты и козаки проливали кровь свою вместе с румынами против турок. Румыния дала нашей литературе Петра Могилу и Кантемира. Теперь же у нас о Китае больше знают и чаще говорят, чем о Молдо-Валахии несмотря на то, что в России живет 910000 молдован, на которых не может не влиять ход культуры их соплеменников […]. Киевский телеграф, 1875, 7 марта, № 29. 1 Вестник Европы (Санкт-Петербург). — 1874, июль. — 6.111. 2 Переписка Михайла Драгоманова з Мелітоном Бучинським 1871–1877. — Львів, 1910. — С. 55, 60. 3 Biblioteca Vieusseux, Firenze, archivio storico, libro dei soci 3.9.871 — 19.3.875, pp. 20, 73. 4 Переписка Михайла Драгоманова… — С. 61. 161Українська історія та історики на сторінках журналу «La Rivista Europea»... 5 М.М. Стасюлевич и его современники в их переписке. — СПб., 1913. — Т. 5. — С. 189, 195. 6 Переписка Михайла Драгоманова… — С. 172. 7 Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство. — Львів, 1906. — Т. 3. 8 Наливайко Д. Драгоманов — популяризатор Шевченка в Західній Європі // Збірник праць вісімнадцятої наукової Шевченківської конференції. — К., 1971. 9 Потапова З.М. Русско-итальянские литературные связи. Вторая половина ХІХ века. — М. 1973. — С. 114–116. 10 Sgambati E. L’Ucrainistica e la Bielorusistica in Italia nel settantennio passato (1920–1990) e i loro compiti futuri. In: La Slavistica in Italia. — Roma, 1994. 11 De Gubernatis A. Dizionario biografico degli scrittori contemporanei. — Firenze, 1880. 12 Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці. — К., 1970. — Т. 1. — С. 143. 13 La Direzione // La Rivista Europea. — 1973 ( febbraio). — P. 475. 14 Ukraino. Il movimento letterario ruteno in Russia e Galizia // La Rivista Europea. — 1873, febbraio. — P. 475. 15 Ibid. — P. 477. 16 Ibid. — P. 480. 17 Ibid. 18 Ibid. — P. 485. 19 La Rivista Europea. — 1873 ( marzo). — P. 64. 20 Ibid. — P. 66, 72. 21 Ibid. — P. 66. 22 Ibid. — P. 67–68. 23 Ibid. — P. 67, 68, 69. 24 Ibid. — P. 75. 25 Ibid. — P. 87. 26 Переписка Михайла Драгоманова… — С. 269. 27 Студинський К. Переписка М. Драгоманова з В. Навроцьким // За сто літ (Київ). — 1927. — Кн. 1. — С. 125. 28 Там само. — С. 124. 29 Правда (Львів). — 1873. — Ч. 7. — С. 278. 30 Киевлянин. — 1873. — 21 августа. — № 99. 31 Biblioteca nazionale centrale a Firenze, archivio A. De Gubernatis, cass. 47, № 9. 32 Ukraino. Le recenti pubblicazioni della società geografica Russa // La Rivista Europea. — 1873 ( maggio). — P. 459–463. 33 Notizie letterarie slave // La Rivista Europea. — 1873 (dicembre). — P. 202. 34 M.D. Studii etnografici al Kiev // La Rivista Europea. — 1873 (maggio). — P. 574–593. 35 Notizie letterarie slave // La Rivista Europea. — 1874 (dicembre). — P. 211. 36 Dragomanoff M. Il Congresso archeologico a Kiev nell’agosto 1874 // La Rivista Europea. — 1875 (gennaio). — P. 412–416. 162 Микола Варварцев 37 S.D.G.B. Ostap Nikitic Veressai, l’ultimo de’rapsodi slavi // La Rivista Europea. — 1875 (gennaio). — P. 416–418. 38 Biblioteca nazionale centrale a Firenze, archivio A. De Gubernatis, cass. 47, № 9. 39 V.V. Il nuovo libro de’signori Antonović e Dragomanoff // La Rivista Europea. — 1875 (gennaio). — P. 207–209. В статье освещается период становления научной украинистики в Италии в 70-х годах ХІХ ст., роль флорентийского журнала «La Rivista Europea» и его сотрудника Михаила Драгоманова в ознакомлении запад - ноевропейской общественности с исследованиями истории украинского народа. Ключевые слова: славистика, итальянская украинистика, история Украины, фольклор, историк Михаил Драгоманов. The article purports to analyze the problem of forming of the Ukrainian studies in Italia within the 70s of the XIX century. The author examines the contribution of Florentine magazine «La Rivista Europea» and its collaborator M. Drago - manov to dissemination of scientific knowledge of the Ukrainian people’s history in Western Europe. Key words: Slavonic studies, Ukrainian studies in Italia, history of Ukraine, folk-lore, historian Mykhailo Dragomanov. 163Українська історія та історики на сторінках журналу «La Rivista Europea»...

Українська історія та історики на сторінках журналу "La Rivista Europea" (1870-ті pоки)

Institution

Ähnliche Einträge