Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст.

У статті висвітлено внесок німецьких учених у становлення і розвиток наукової та освітньої діяльності Університету св. Володимира у ХІХ ст., у розробку наукових досліджень з природничих наук....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Кривець, Н.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2012
Назва видання:	Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
Теми:	Україна в світовому культурному просторі
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/188238
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст. / Н. Кривець // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 21. — С. 53-68. — Бібліогр.: 47 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-188238
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1882382023-02-22T21:11:41Z Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст. Кривець, Н. Україна в світовому культурному просторі У статті висвітлено внесок німецьких учених у становлення і розвиток наукової та освітньої діяльності Університету св. Володимира у ХІХ ст., у розробку наукових досліджень з природничих наук. В статье освещается вклад немецких ученых в становление и развитие научной и просветительской деятельности Университета св. Владимира в ХІХ в., в разработку научных исследований по естественным наукам. The article elucidates the contribution of German scientists in the formation and development of scientific and educational activities of Kiev Saint Vladimir University in the 19th cent., in the development of scientific researches in natural sciences. 2012 Article Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст. / Н. Кривець // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 21. — С. 53-68. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. 2415-7198 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/188238 uk Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Україна в світовому культурному просторі Україна в світовому культурному просторі
spellingShingle	Україна в світовому культурному просторі Україна в світовому культурному просторі Кривець, Н. Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст. Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
description	У статті висвітлено внесок німецьких учених у становлення і розвиток наукової та освітньої діяльності Університету св. Володимира у ХІХ ст., у розробку наукових досліджень з природничих наук.
format	Article
author	Кривець, Н.
author_facet	Кривець, Н.
author_sort	Кривець, Н.
title	Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст.
title_short	Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст.
title_full	Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст.
title_fullStr	Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст.
title_full_unstemmed	Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст.
title_sort	діяльність німецьких учених в університеті св. володимира у хіх ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Україна в світовому культурному просторі
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/188238
citation_txt	Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст. / Н. Кривець // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 21. — С. 53-68. — Бібліогр.: 47 назв. — укр.
series	Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
work_keys_str_mv	AT krivecʹn díâlʹnístʹnímecʹkihučenihvuníversitetísvvolodimirauhíhst
first_indexed	2025-07-16T10:10:55Z
last_indexed	2025-07-16T10:10:55Z
_version_	1837797900179996672
fulltext	Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст. 53 Наталія Кривець ДІЯЛЬНІСТЬ НІМЕЦЬКИХ УЧЕНИХ В УНІВЕРСИТЕТІ СВ. ВОЛОДИМИРА у ХІХ ст. У статті висвітлено внесок німецьких учених у становлення і роз- виток наукової та освітньої діяльності Університету св. Володимира у ХІХ ст., у розробку наукових досліджень з природничих наук. Ключові слова: Київський університет, учені, наукові дослідження, педагогічна діяльність, лекції, студенти. Інтеграція України у світовий цивілізаційний та освітній простір вима- гає нового рівня наукового осмислення та творчого опанування здобутків як світової, так і вітчизняної науки, відродження і розвиток національних наукових традицій. У даній статті знайшли висвітлення основні аспекти наукової та педагогічної діяльності німецьких учених Університету св. Володимира у ХІХ ст., їхній внесок у досягнення вітчизняної науки й господарської практики, теоретичних надбань та освітньо-наукових тра- дицій університету. Учені Київського університету уже в перші роки його існування роз- почали роботу з вивчення природних умов України. Велике значення в світовій науці мають відкриття біологів університету у ХІХ ст., їх ґрун- товне вивчення окремих груп рослин і тварин. Наукова робота, зокрема в галузі ботаніки, розпочалась з систематики рослин, з дослідження флори України та інших регіонів колишньої Росії. Ці дослідження важливі не лише для загальної характеристики природних умов країни чи для розв’язання загальнобіологічних проблем, вони становлять основу для розв’язання деяких суто господарських питань. Першим професором кафедри ботаніки в Київському університеті від 1834 р. був В.Г. Бессер, німець за походженням, який до приїзду в Київ працював понад 20 років викладачем ботаніки й зоології, а також дирек- тором ботанічного саду Волинської (м. Кременець) гімназії, перейме- нованої у 1818 р. в ліцей. Тут він розпочав наукову діяльність, дослід- жував флору Галичини, Волинської та Подільської губерній, займався поповненням колекцій ботанічного саду шляхом особистих поїздок, а також обміну насінням та гербаріями з ботанічними садами і ботаніками Росії і закордону. Наукові дослідження В. Бессера мали переважно фло- ристичний характер і, у переважній більшості, стосувалися флори Право- бережної і Західної України. Важливим досягненням вченого у цій галузі стала його двотомна праця, присвячена флорі Галичини, яка була опублікована у 1809 р. Наталія Кривець 54 завдяки його особистій ініціативі. Важливе значення для дослідження флори України має перелік рослин, зібраних ученим на Волині, Поділлі, в Київській губернії, Бессарабії та біля Одеси, що був виданий окремим виданням у 1822 р.1 У 1836 р. було прийнято рішення про створення ботанічного саду Київського університету і передачу йому колекцій ботанічного саду Кре- менецького ліцею, який був закритий 1831 р.2 Для кращого забезпечення навчального процесу було вирішено ботанічний сад розмістити поруч з університетом. Закласти університетський ботанічний сад було доручено професору ботаніки В. Бессеру. Особливе місце у творчій спадщині вченого займають праці з сис- тематики, зокрема, монографія, присвячена роду «Artemisia» (полинь). Переважна більшість його статей і розвідок, в яких висвітлювалися ці питання, друкувались у бюлетенях і мемуарах Московського товариства дослідників природи. З іменем вченого пов’язане нове ділення роду «Artemisia» на секції. В. Бессер описав багато нових видів і різновидів цього роду. Поряд із дослідженням полину, як уже зазначалося вище, він детально вивчав систематику шипшини, веронік, зонтикових тощо3. Талановитими учнями і послідовниками В. Бессера були А. Андржейов- ський і О. Рогович. Професор Бессер був дійсним членом Московського товариства дослідників природи (від 1816 р.), членом-кореспондентом Петербурзької академії наук ( від 1835 р.) й ряду інших наукових установ і товариств як Російської імперії, так і закордону. 1838 р. В. Бессер пішов у відставку і повернувся до Кременця. Зібрані ним велика бібліотека і гербарій після його смерті були придбані Київ- ським університетом. В особистому архіві вченого зберігалась його переписка з багатьма вченими, з якими він підтримував стосунки. Вона була переплетена у декілька томів і містила велику кількість цінних матеріалів, зокрема по Кременецькому ботанічному саду, роду «Arte- misia» та ін.4 Вона була цінним джерелом, що розкривало історію наукових зв’язків ученого, давало уявлення про його будні, життєві труднощі, які він переживав. На жаль, ця переписка під час Першої світової війни була втрачена. Після відставки В.Г. Бессера екстраординарним професором кафедри ботаніки і завідуючим гербарієм Київського університету у 1838 р. було затверджено Р.Є. Траутфеттера, вихованця Дерптського університету. Тут він викладав загальну ботаніку, мінералогію, геологію, кристалографію та інші природничі дисципліни. 1839 р. він захистив дисертацію на ступінь ——————— Офіційною датою заснування ботанічного саду Київського університету вважається 1839 р. Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст. 55 доктора ботаніки5. Як педагогічна, так і наукова діяльність Р. Траутфет- тера в Києві була надзвичайно плідною. Учений багато працював над вивченням флори Київської губернії, зробивши низку оглядів з окремих родів рослин, збирав матеріали на Поділлі, Херсонщині, в Бессарабії, Криму, досліджував флору Кавказу, арктичних районів Сибіру. Цінною є його праця з історії ботаніки «Grundriss einer Geschichte der Botanik in Bezug auf Russland» та бібліографія наукової літератури з вивчення флори, до якої увійшло 1651 назв праць з короткою анотацією до кожної. Ця робота була настільною книгою кожного ученого-фло- риста. У своїх працях з флори Росії Траутфеттер використовував також колекції рослин, надані йому різними мандрівниками, які стосувалися переважно Київської губернії, Кавказу, Сибіру і частково Середньої Азії. Він видав 7 зошитів «Російської флори у зображеннях і описах» (1844– 1847 рр.), описав багато нових видів і різновидів рослин6. До кола нау- кових зацікавлень ученого входили також загальні питання систематики рослинного світу. З цією метою він здійснював наукові експедиції, брав найактивнішу участь у роботі комісії, створеної 1851 для дослідження та опису губерній Київського навчального округу7. Видатною заслугою Р. Траутфеттера стала його практична діяльність, починаючи від 1839 р., з організації університетського ботанічного саду. Після закриття Віленської медично-хірургічної академії Р. Траутфеттеру було дозволено вибрати в її оранжереях для ботанічного саду колекцію тропічних рослин. Звідти було також одержано певну кількість трав’я- нистих рослин. На території університетського ботанічного саду висаджу- валися найрідкісніші дерева, чагарники й різні трави, одержані також із закордону. Посадка здійснювалась під керівництвом Р.Траутфеттера за планом архітектора В.І. Беретті. У липні 1846 р. за планом архітектора Лауфера було розпочато будівництво оранжерей. 1849 і 1850 років бота- нічний сад Київського університету відвідав Микола І. Стан саду сподо- бався йому і він нагородив директора саду Траутфеттера діамантовим перснем (1849) і орденом св. Анни 2-го ступеня (1850)8. Ботанічний сад Київського університету довгий час служив базою для наукових досліджень викладачів університету в галузі ботаніки і відіграв помітну роль у розвитку природничих наук. У ньому зібрані дуже цінні колекції рослин майже з усіх географічних зон земної кулі. Траутфеттер двічі обирався деканом фізико-математичного відділення філософського факультету (1841, 1843–1847 рр.). Восени 1852 р. він був призначений ректором університету. Директором ботанічного саду і наступником по кафедрі ботаніки став вихованець Київського університету О.С. Рогович, великий знавець місцевої флори. Р. Траутфеттер був дійсним членом Регенсбурзького ботанічного товариства (від 1839), Російського географічного товариства (від 1852), Наталія Кривець 56 Дерптського товариства дослідників природи (від 1853), тощо. 18 листо- пада 1859 р. удостоєний звання почесного члена Університету св. Воло- димира9. У 1865 р. на кафедрі ботаніки почав працювати як приват-доцент учень професора О. Роговича Я.Я. Вальц, який 1861 р. закінчив Київський університет. У відгуку на його дипломну роботу, що була присвячена історії розвитку папороті, зокрема зазначалося, що автор ґрунтовно по- знайомився з літературою даної теми, провів ряд власних спостережень у ботанічному саду університету. У 1863 р. Я. Вальц захистив у Київському університеті магістерську дисертацію10. Від листопада 1863 до червня 1865 він перебував у відрядженні за кордоном з метою підготовки до професорського звання. Протягом семестру Я. Вальц працював у Берліні у лабораторії професора Ганштейна, де вивчав анатомію і фізіологію рослин, слухав лекції і проводив дослідження з часткової ботаніки, основ систематики рослин у А. Брауна, Ашерсона, історії розвитку водоростей у Н. Принсгейма, про останні досягнення природознавства у Е. Дюбуа- Реймона. Найдовше Я. Вальц працював у Фрейбурзі у відомого ученого міколога і прекрасного педагога, засновника ботанічної лабораторії при Фрейбурзькому університеті А. де Барі, де досліджував питання морфо- логії квіткових рослин і підготував докторську дисертацію, яку захистив у 1865 році в Київському університеті, визначив напрям своїх майбутніх досліджень11. За кордоном учений також виступив з доповідями на з’їзді німецьких природознавців і лікарів у Гіссені та зібранні Бранденбур- зького ботанічного товариства. У Гіссені Вальцу пощастило прослухати доповіді відомих учених палеоботаніків Ю. Сакса і В. Шімпера12. Від 1865 р. Я. Вальц почав викладати у Київському університеті анатомію і фізіологію рослин, загальний курс ботаніки, морфологію і систематику, вперше запровадив практичні заняття із вивчення нижчих рослин з вико- ристанням мікроскопу. 1868 року Вальца було обрано екстраординарним професором університету, і завідуючим кафедри ботаніки. У 1868–1871 роках він був завідуючим ботанічним садом Київського університету. Вальц був президентом Київського товариства природо- знавців. Товариство, об’єднавши кращі наукові сили Києва, систематично обговорювало наукові доповіді, сприяло організації наукових досліджень, популяризувало природничі науки серед широких кіл населення. Воно видавало свій журнал, на сторінках якого публікувалися наукові праці з геології, метеорології, ботанічної географії, зоогеографії тощо. Протягом усього творчого життя Я. Вальц працював переважно над вивченням спорових рослин, історії їх онтогенетичного розвитку. У цій галузі він був одним з кращих фахівців у Російські імперії13. Учений досліджував також папороті, вивчав окремі питання біології квіткових рослин, морфології, Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст. 57 систематики, фітопатології, садівництва тощо і залишив після себе ряд цінних наукових праць. 1871 р. Я. Вальц перейшов працювати до Ново- російського університету, де обіймав посаду ординарного професора на кафедрі ботаніки, а від лютого 1873 — декана фізико-математичного факультету14. Друга половина ХІХ ст. була періодом швидкого розвитку природо- знавства в Росії. Видатні вітчизняні вчені цього періоду своїми працями зробили великий внесок у вітчизняну науку і значно розширили знання з окремих наукових проблем. Важливе значення для розвитку зоологічної науки в Київському уні- верситеті мала творча діяльність видатного зоолога-фауніста К.Ф. Кес- слера, який народився у Східній Пруссії. 1838 р. він закінчив природ- ничий факультет Петербурзького університету. 1840 р. захистив магіс- терську, а у 1842 р. докторську дисертації. До приїзду до Києва працював учителем математики і фізики І-ї Петербурзької гімназії. 1842 року, за рекомендацією академіка Ф.Ф. Брандта, К. Кесслера було призначено ад’юнктом кафедри зоології Київського університету15. Пра- цюючи в цьому навчальному закладі він особливу увагу приділяв вивчен- ню місцевої фауни та налагодженню викладання зоологічних дисциплін. Тут він крім основних курсів зоології і порівняльної анатомії, викладав спеціальні курси, знайомив студентів з окремими групами тварин. К. Кесслер читав предмет на досить високому рівні, винятково великого значення надавав практичним заняттям у зоологічному кабінеті, давав також студентам теми для письмових робіт16. У своїх лекціях, навчальних програмах він використовував праці Ламарка, Мюллера, Чекслі, Лей- карта, навчальні посібники яких вважались на той час найдосконалішими. 1844 року К. Кесслера було обрано екстраординарним, а наступного року ординарним професором Університету св. Володимира17. Поряд із педагогічною, Кесслер плідно займався науковою діяльністю. Особливу увагу він приділяв вивченню місцевої фауни. Його справедливо називають одним із основоположників вітчизняної фауністики. Протягом своєї багаторічної наукової діяльності в Київському університеті К. Кес- слер виконав ряд грунтовних робіт, присвячених фауні хребетних та безхребетних, іхтіології, орнітології, що й дотепер зберегли свою наукову цінність. Найбільше його цікавили птахи, зокрема їх перельоти. 1847 року він опублікував працю «Російська орнітологія», в якій містяться цікаві дані з анатомії, екології, зроблено опис близько 400 видів птахів. Фактично ця праця була першою у вітчизняній науці спробою складання орнітології. К. Кесслер один із перших почав систематичне вивчення фауни Полтавської, Чернігівської, Київської, Бессарабської та Херсон- ської губерній. Підсумком багаторічних досліджень ученого стало Наталія Кривець 58 видання у 1850–1856 роках 6-ти томів монографії «Природнича історія губерній Київського навчального округу»18. Його наукова спадщина містить цілу низку праць, які засвідчують особливе зацікавлення ученого питаннями фауністики. Важливе зна- чення, зокрема мають його праці з вивчення фауни Чорного моря. У 1856–1857 рр. К.Кесслер опублікував дві статті з питань іхтіології у «Бюлетені Московського товариства дослідників природи». К. Кесслер, будучи від 1843 р. завідуючим зоологічним кабінетом, згодом реорганізованого у зоологічний музей університету, постійно дбав про збереження і поповнення його новими експонатами. З цією метою він здійснив багато подорожей по Україні, вивчав українську фауну, спів- працював з іншими музеями, переписувався з відомим географом- мандрівником і природознавцем Г.С. Карєліним. У нього Кесслер прид- бав для зоокабінету Київського університету колекцію прикаспійської фауни на 1.200 руб.19 Велика кількість матеріалів, зібраних ним у резуль- таті численних поїздок по різних областях України, під час яких він вивчав українську фауну, збагатила колекцію зоологічного кабінету уні- верситету. К. Кесслер прагнув також налагодити зв’язки з іноземними зоологіч- ними музеями, окремими колекціонерами для обміну експонатами. З цією метою у 1845 р. його було направлено у наукове закордонне відрядження, під час якого він відвідав зоомузеї і кабінети ряду наукових центрів Європи, познайомився також з фізіологічними інститутами в Галле і Геттінгені. Професор К. Кесслер був активним дописувачем «Вісника природ- ничих наук», про що свідчить низка публікацій на шпальтах часопису. 1860 року у Києві вийшла монографія вченого «Подорож із зоологічною метою до північного берега Чорного моря і у Крим у 1858 році», в якій він широко використовуючи особисто зібраний матеріал, зробив деталь- ний опис риб, а також наземної фауни хребетних. Дослідження К. Кес- слера внесли в науку багато нового, оригінального і принесли йому широку популярність не лише серед вітчизняних біологів, але й за кордоном. У травні 1860 К. Кесслер знову поїхав у наукове відрядження за кордон. Метою поїздки було відвідування зоологічних музеїв, особисте знайомство з вченими-природознавцями, налагодження обміну дубліка- тами зоокабінету, участь у 35-тому зібранні природознавців і лікарів, що відбулося 4-8 вересня 1860 р. у Кенігсберзі. У зібранні взяли участь учені з Німеччини, Голландії, Америки, Росії й Польщі — усього 490 учас- ників20. Відбулося 3 пленарних засідання, працювало 11 секцій з питань мінералогії, геології, ботаніки, зоології, фізики, хімії, анатомії та фізіо- Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст. 59 логії тощо. Кесслер виступив на засіданні зоологічної секції з трьома науковими повідомленнями. Підводячи підсумок у звіті про участь у зібранні К.Кесслер висловив переконання у тому, що такі заходи могли б принести велику користь і в Росії. При цьому вчений вказав, що «майже цілковита ізольованість, в якій знаходяться учені у нас, особливо у провінціях, чинить згубний вплив на їхню діяльність»21. За ініціативи ординарного професора К.Ф. Кесслера у Києві в 1861 та 1862 роках були проведені два з’їзди викладачів природничих наук гім- назій Київського навчального округу, на яких обговорювалися наукові і методичні питання22. Кесслер брав активну участь у популяризації нау- кових знань, часто виступав з доповідями і повідомленнями. 1847 р. він представив доповідь «Про походження домашніх тварин» на урочистому засіданні в Київському університеті. Чимало часу й уваги учений віддавав навчально-адміністративній роботі. Впродовж 1855–1861 він був деканом фізико-математичного факультету. Серед учнів К. Кесслера були К. Єльський і О. Карпінський. Продовжуючи традиції школи свого вчителя вони присвятили себе зоо- логії і після закінчення університету захистили магістерські дисертації. У 1862 р. К.Ф. Кесслер перейшов до Петербурзького університету, де обіймав посаду завідуючого кафедрою зоології, ректора університету (1867–73). Був одним із фундаторів і президентом Російського товариства дослідників природи, заснованого 1868 р. За видатні заслуги у 1863 р. К. Кесслера було обрано почесним членом Київського університету. Професор геології і мінералогії К.М. Феофі- лактов у своєму рапорті до Ради університету з пропозицією обрати Кесслера почесним членом писав наступне: «Двадцятилітня діяльність професора Кесслера на ниві служіння його університету св. Володимира проявилась найкращим чином як у науковому, так і у педагогічному та адміністративному відношеннях»23. Перебуваючи у Петербурзі, вчений підтримував тісні зв’язки з Київським університетом, він переписувався з професорами, своїм учнем Карпінським, брав участь у рецензуванні дисертацій. Влітку 1863 р. Кесслер відвідав Київ і здійснив поїздку по Україні. Він збирав матеріал для поповнення зоологічного кабінету Петербурзького університету. З цією метою вчений встановив також обмін колекційними матеріалами між зоологічними кабінетами двох університетів. У серпні 1871 р. Кесслер узяв участь у третьому з’їзді російських природознавців і лікарів, що проходив у Києві24. Протягом усього життя вчений намагався привернути увагу до роз- витку фауністичних досліджень, необхідності їх вивчення й популяри- зації. Кесслер був організатором та головою першого з’їзду російських Наталія Кривець 60 природознавців, що проходив у Петербурзі у грудні 1867 р. За його ініціативи на з’їзді було прийнято важливе рішення про створення при університетах товариств природознавців, що вплинуло на подальший розвиток природознавства в Російській імперії. Університет св. Володимира у 1841 р., через сім років після відкриття, поповнився медичним факультетом, до складу якого входило десять кафедр. Протягом кількох років тодішній ректор університету М.О. Мак- симович та видатний хірург М.І. Пирогов наполегливо добивалися цього. У процесі організації медичного факультету Київського університету йому було передано частину обладнання, навчального інвентаря та бібліо- теки Віленської медико-хірургічної академії, яка підлягала закриттю. 1843 року ад’юнктом кафедри фізіологічної анатомії і мікроскопії Київського університету за рекомендацією М.І. Пирогова було обрано його учня О.П. Вальтера. У 1841 р. він закінчив медичний факультет Дерптського університету. Після закінчення університету його було на- правлено у закордонне наукове відрядження для удосконалення знань, де він працював у лабораторії Й. Мюллера у Берліні25. Проводячи наукові фізіологічні дослідження, Вальтер 1842 р. на декілька років раніше К. Бернара довів регулювальний вплив симпатичних нервів на тонус кровоносних судин. 1846 р. його обрано професором анатомії Київського університету. У своєму підручнику «Курс анатомії людського тіла», що вийшов 1852 р. учений навів багато даних з фізіології26. О. Вальтер був організатором і першим директором створеного анатомічного театру Київського університету, що був у той час одним із кращих у Європі. Він значно збагатив його різними препаратами, що мають величезну наукову цінність. Від 1860 до 1881 років Вальтер на свої кошти видавав росій- ською і німецькою мовами журнал «Сучасна медицина», в якому опуб- лікував значну кількість статей27. У сферу наукових інтересів О. Вальтера входили питання функціональної морфології, фізіології кровообігу, за- гальної фізіології. Праці вченого мають велике значення для вивчення фізіології, біології та медицини. Професором кафедри анатомії Київського університету у 1868 р. було обрано В.О. Беца. Після закінчення медичного факультету Київського університету він у 1861 р. був направлений для подальшого удоско- налення знань за кордон, де працював у лабораторіях Й. Гіртля, Е. Брюкке, К. Людвіга, Г. Гельмгольця. У 1863 р. захистив докторську дисертацію на тему «Про механізм кровообігу в печінці». В. Бец, на думку багатьох дослідників, є основоположником сучасного вчення про клітинну будову кори головного мозку. Його ідеї знайшли подальше підтвердження і розвиток у вченні І.П. Павлова про вищу нервову діяль- ність. Він виготовив 6000 анатомічних препаратів, що були удостоєні на Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст. 61 Всеросійській виставці у Петербурзі 1872 року срібної медалі, а на Все- світній виставці у Відні 1873 — «Медалі досягнення успіху»28. Результати досліджень В. Бец виклав у своїй фундаментальній науковій роботі «Два центри у корковому шару людського мозку», що вийшла друком у 1874 р. Вийшли у світ також праці Беца «Анатомія поверхні головного мозку» (1883 р.) і «Морфологія остеогенезу» (1887 р.)29. Вагоме місце у вивченні політичної економії й статистики у Київ ському університеті належить відомому вченому-економісту, професору М.Х. Бунге. 1845 року закінчив Київський університет і почав працювати викладачем Ніжинського ліцею, де у 1847 р. захистив магістерську дисер- тацію з торгового законодавства. Тут сформувалися основні напрями наукової і педагогічної діяльності М. Бунге, визначилися його пріоритети в галузі суспільно-політичного життя. Від 1850 р. він працював у Київському університеті на кафедрі політичної економії та статистики історико-філологічного факультету спочатку ад’юнктом, а в 1852 р. отримав звання екстраординарного професора. Того ж року захистив докторську дисертацію на тему «Теорія кредиту», яка була опублікована окремою книгою у тому ж 1852 р. Ця фундаментальна наукова праця була значним внеском у розвиток вітчизняної теорії фінансів та кредиту. У 1854 р. йому було затверджено звання ординарного професора. М. Бунге тричі був ректором Київського університету: 1859–1862, 1871– 1875 і у 1878–1880 рр. Професор В.І. Модестов у своїх спогадах писав, що Микола Християнович, ставши ректором, досить швидко дисциплі- нував своїх колег і підняв на належний рівень діяльність університетської адміністрації30. Педагогічна діяльність М. Бунге була багатогранною і тривала майже три десятиліття. Він користувався повагою як серед колег, так і серед студентів31. Його лекції відвідували студенти інших факультетів. Так, О. Романович-Славатинський, який був студентом Київського універ- ситету писав: «Політична економія нам юристам у той час не читалась, але після того як, захистивши докторську дисертацію у 1852 р. М.Х. Бунге зайняв кафедру цієї науки в нашому університеті, я часто і охоче від- відував його лекції»32. При читанні курсу політичної економії професор Бунге використовував практичний матеріал і різноманітну статистичну інформацію, вчив студентів її розуміти та інтерпретувати. Поряд із викладацькою, учений займався науковою діяльністю. М. Бунге став фундатором економічної науки в Київському університеті. Об’єктом досліджень ученого були переважно питання політичної еко- номії, статистики, фінансів, кредиту, підприємництва, історії економічної думки тощо. Досліджуючи ці питання, він опублікував ґрунтовні праці: «Теорія кредиту» (1852 р.), «Про місце політичної економії в системі Наталія Кривець 62 народної освіти та про її відношення до практичної діяльності» (1856), «Курс статистики» (1865), «Основи політичної економії» (1870), «Бан- ківські закони та банківська політика» (1874), «Про відновлення мета- левого обігу в Росії» (1877) та ін.33 Наукові праці М. Бунге були відомими в багатьох країнах світу. Він був засновником київської наукової полі- технічної школи, яка здобула світове визнання. Одночасно М. Бунге брав активну участь у роботі Міської Думи та фінансових установ м. Києва. У 1862–1880 рр. він за сумісництвом був керуючим київської контори Державного банку Російської імперії, ак- тивно сприяв становленню і розвитку приватних акціонерних банків, комерційних кредитних установ. У 1873 р. він очолив Київське відділення Російського технічного товариства, яке було головним центром із роз- витку професійно-технічної освіти в Російській імперії. Учений зібрав велику бібліотеку, яку заповів Університету св. Володимира. М.Х. Бунге був членом Імператорського Російського географічного товариства, по- чесним членом Петербурзької Академії наук, Санкт-Петербурзького й Новоросійського університетів, Історичного товариства Нестора Літо- писця, Київського юридичного товариства34. У 1880 р. М. Бунге переїхав до Петербурга, де у 1882–86 рр. обіймав посаду міністра фінансів Росій- ської імперії, а у 1887–1895 рр. — голови Комітету міністрів Російської імперії35. Важливе значення для розвитку наукових досліджень з фізики мала науково-педагогічна діяльність професора Київського університету М.П. Авенаріуса. Після закінчення Петербурзького університету у 1858 р. він викладав у петербурзькій гімназії. У 1862 р. був направлений на два роки у закордонне відрядження для підготовки до професорського звання під керівництвом М.І. Пирогова. Працюючи протягом 1865–1890 рр. на посаді завідуючого кафедрою фізики Київського університету св. Воло- димира Авенаріус викладав експериментальну і молекулярну фізику, метеорологію, а також спеціальні курси механічної теорії тепла, теорії електрики та магнетизму, очолював метеорологічну обсерваторію універ- ситету, що була створена у 1855 році. У 1875 р. М. Авенаріус вперше у Київському університеті запровадив лабораторні заняття з фізики, яким передував його курс «Вступ до практичних занять з фізики». Він залучав студентів до науково-дослідної роботи, деякі із них були навіть удостоєні золотих і срібних медалей за свої наукові дослідження. М. Авенаріус був основоположником Київської школи експериментальної фізики. У сферу наукових інтересів М. Авенаріуса входили питання магнітного поля Землі, термоелектричних процесів, дослідження рідин тощо. Серед праць ученого найвідомішими є видання 1864 р. «Про термоелектрику» і Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст. 63 1866 р. «Про електричні відмінності металів при різних температурах». Особливо багато уваги Авенаріусом було приділено експериментальному визначенню критичних температур. У цій роботі активну участь брали його учні В. Заіончевський, О. Надєждін, К. Жук, Й. Косоногов та ін. У Київській фізичній лабораторії вперше було визначено критичну тем- пературу води. М. Авенаріус та його учні були прихильниками атоміс- тичних уявлень і вміло використовували їх для розвитку молекулярної фізики36. Дослідження Авенаріуса і його учнів високо оцінював великий російський фізик О.Г. Столєтов. Вчений виступив також ініціатором створення при Київському університеті товариства дослідників природи і був активним його членом. М. Авераніус зробив вагомий внеском у наукове вивчення клімату Києва, методику метеорологічних спостережень та їх обробку. Він ство- рив київську школу метеорологів, з якої вийшли відомі вчені, які внесли значний вклад в загальний розвиток метеорології, особливо у вивчення погодних процесів і клімату України. У 1876 р. Авенаріуса було обрано членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук37. 1881 р. він був нагороджений французьким орденом Почесного легіону. У Київському університеті виконувалися досить оригінальні дослід- ження майже в усіх галузях хімічної науки. Ці дослідження поклали початок важливим напрямам у розвитку хімії. На кафедрі технічної хімії у 1870–1908 рр. працював М.А. Бунге, відомий вчений-органік, видатний технолог, який багато зробив для розвитку хімічної промисловості в Україні. У 1865 р. він закінчив фізико-математичний факультет Київ- ського університету і був залишений для приготування до професор- ського звання на кафедрі хімії. У 1868 р. М. Бунге захистив магістерську дисертацію «Про нітрозосполуки» і отримав направлення у наукове відрядження за кордон, працював у Берліні у лабораторіях Бауера і Грабе, у Лейпцигу в лабораторії Кольбе. 1870 року після повернення із закор- донного відрядження Бунге обіймав посаду доцента на кафедрі технічної хімії. Того ж року захистив докторську дисертацію на тему «До питання про електроліз хімічних сполук». 1871 року Бунге одержав звання екстра- ординарного, а у 1874 — ординарного професора38. 1881–1884 рр. він був деканом фізико-математичного факультету39. Учений багато уваги при- діляв викладацький роботі. Його лекції були надзвичайно змістовними, він завжди подавав найновіші дані, зокрема зі своєї науково-дослідної роботи. Одне з центральних місць у студіях М. Бунге займали дослідження нітрозосполук, впливу галогенів на металопохідні деяких органічних сполук, електролізу цих сполук. Учений займався також вивченням гра- фіту Херсонської і Волинської губерній. Особливо значним є його внесок Наталія Кривець 64 у дослідження хімічної технології. Популярністю користуються його наукові праці «Хімічна технологія води», що вийшла друком у 1879 р., «Курс хімічної технології. Частина неорганічна» (1894), в якій автор розробив методи очистки дніпровської води40. Вченому належить і ряд інших праць, зокрема «Детальна програма з технічної хімії», що вийшла друком 1876 р., «Огляди книжкової літе- ратури з хімічної технології», що були надруковані в «Университетских известиях» за 1873–1882 рр., «До питання про народну освіту в Росії» (1897 р.)41. При технічній лабораторії університету М. Бунге організував першу в Росії контрольну станцію для дослідження світильного газу (1873 р.) і питної води (1885). Праці М. Бунге в галузі хімії високо оцінив Д. Менделєєв. Протягом 33 років (від 1873 р.) М. Бунге був незмінним головою Київського відділення Російського технічного товариства, приділяючи багато часу і сил справі розвитку в Україні технічної освіти. Він був одним із ініціаторів заснування у Києві політехнічного інституту, брав найактивнішу участь в організації середніх технічних шкіл, створені Фізико-хімічного товариства. У 1875 р. на роботу до Київського університету було запрошено М.М. Шіллера — вихованця Московського університету, учня видатного російського фізика О.Г. Столєтова. Тут він викладав вступ до матема- тичної фізики, окремі питання механіки, такі як теорія потенціальної функції, теорія пружності, деякі розділи гідромеханіки, термодинаміку, теорію електрики і магнетизму, оптику. У 1890–1903 рр. екстраорди- нарний професор М.М. Шіллер завідував кафедрою фізики Київського університету. За свідченням сучасників, його лекції відзначалися чітким викладом матеріалу, високим науковим рівнем. Велику увагу у своїх лекціях він приділив аналізу основних понять, визначень, методологічним питанням з фізики. У 1885–86 рр. М. Шіллер написав курс лекцій з фізики, в якому були викладені основи механіки. За роки діяльності в університеті (1875–1903) учений опублікував велику кількість наукових праць, присвячених переважно проблемам теоретичної фізики. Найбільший інтерес становлять його дослідження з термодинаміки, в яких він, зокрема, розробив основи термопружності42. З курсу теоретичної фізики М. Шіллер підготував і видав ряд підручників і навчальних посібників, зокрема «Основи фізики», «Теорія потенціальної функції», «Елементи вчення про електрику і магнетизм». М. Шіллер був одним із ініціаторів створення у 1890 р. Фізико-математичного товари- ства при Київському університеті та його незмінним головою протягом 14 років43. Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст. 65 Завдяки його зусиллям, а також вчених Київського університету В. Єрмакова, Б. Букрєєва, М. Хандрікова товариство внесло в наукове життя Києва велике пожвавлення. На засіданнях товариства М. Шіллер часто виступав з науковими доповідями. Протягом 1879–1894 р. морфологію і систематику рослин у Київ- ському університеті викладав І.Ф. Шмальгаузен — видатний ботанік- систематик, блискучий знавець української флори. Освіту здобув у Петер- бурзькому університеті на відділі природничих наук фізико-матема- тичного факультету, де глибоко вивчав ботаніку під керівництвом А.М. Бекетова. Під час літніх канікул самостійно досліджував флору Петербурзької губернії і опублікував серію звітів про свої поїздки і списки зібраних рослин. У 1874 р. І. Шмальгаузен захистив магістерську дисертацію на тему «Про рослинні помісі. Спостереження із петербур- зької флори». Того ж року отримав дворічне закордонне відрядження, протягом якого у лабораторії професора А. де Барі у Фрейбурзі вивчав анатомію рослин, слухав лекції відомого палеоботаніка В. Шімпера44. У Берліні, а також інших містах Європи І. Шмальгаузен поглиблював знання з палеоботаніки. У 1877 р. він захистив докторську дисертацію на тему «Дослідження над розвитком молочних вмістилищ рослин»45. 1879 р. його було обрано екстраординарним професором ботаніки Київського університету і призначено також директором університет- ського ботанічного саду. Фондовий гербарний матеріал, що зберігався в університеті, а також власні зібрання склали багату базу для завершення роботи попередніх ботаніків — В.Г. Бессера, А.Л. Андржейовського, О.С. Роговича, Р.Е. Траутфеттера та ін. над вивченням флори України. В результаті опрацювання цих матеріалів та глибокого ознайомлення в численних поїздках з місцевою флорою, І. Шмальгаузен 1886 р. опублі- кував велику монографію «Флора Південно-Західної Росії, а саме губер- ній: Київської, Волинської, Подільської, Полтавської, Чернігівської і суміжних губерній». У 1895–1897 рр., вже після смерті вченого, вийшла його фундаментальна праця у двох томах «Флора Середньої і Південної Росії, Криму і Північного Кавказу», яку він написав на основі свого власного флористичного матеріалу, критичного перегляду гербаріїв ін- ших дослідників46. У цій роботі описано 2714 видів квіткових і вищих спорових рослин з дихотомічними таблицями. Протягом тривалого часу вона була основною працею з вивчення флори Європейської частини нашої країни і сприяла дослідженню рослин, розвитку зацікавлення до флористики. Праці талановитого вченого І.Шмальгаузена і на сьогодні не втратили свого виняткового наукового значення і відіграють важливу роль у справі вивчення флори України. Крім сучасної флори, І. Шмаль- гаузен досліджував і викопні рослини з різних районів Росії, внаслідок Наталія Кривець 66 чого надрукував ряд цінних робіт з палеоботаніки. Широко відомою в цій галузі стала його монографія «Матеріали до третинної флори Південно- Західної Росії», що вийшла в світ у 1884 р.47 У ХІХ ст. у Київському університеті працювали також видатні вчені медики Х.Я. Гюббенет, Ф.Ф. Мерінг, О.О. Шеффер, астрономи В.І. Фаб- ріціус, Р.П. Фогель, зоолог І.І. Шмальгаузен, геолог Е.К. Гофман та інші вчені. Таким чином, німецькі вчені, які працювали у ХІХ ст. у Київському університеті, своєю діяльністю охоплювали майже всі напрями наукових знань, характерні для класичного університету. Важливою є їх роль у процесі організації та налагодження викладання природничих наук — ботаніки, зоології, фізики, хімії, астрономії, економіки та ін. Німецькими вченими була виконана значна кількість важливих досліджень, що становлять помітний внесок в загальний розвиток вітчизняної науки, у вивчення природних ресурсів, економіки, історії України. Вони брали активну участь у роботі наукових товариств, що проводили значну науково-дослідницьку і культурно-освітню роботу, всеросійських науко- вих з’їздів і міжнародних конгресів. Вчені підтримували постійний зв’язок з іншими науковими центрами Росії, а також закордону. ——————— 1 Історія Київського університету. — К., 1959. — С. 142. 2 Білокінь І. Київський ботанічний сад імені академіка О.В. Фоміна // Хроніка. 2000. — К., 2001. Вип. 41–42. — С. 205. 3 Липшиц С.Ю. Русские ботаники. Биографо-библиографический словарь. Т. 1 — М., 1947. — С. 186–187. 4 Там же. — С. 187. 5 Почесні члени і доктори університету св. Володимира. — К., 2005. — С. 89. 6 Бреславец Л.П. Очерки по истории русской ботаники. М., 1947. — С. 72. 7 Істрія Київського університету. — К., 1959. — С. 137. 8 Рогович О. Історична записка про ботанічний сад Університету св. Володимира // Хроніка 2000. — К., 2001. — Вип. 41–42. — С. 223. 9 Ректори Київського університету. 1834–2006. — К., 2006. — С. 78. 10 Липшиц С.Ю. Русские ботаники. Биографо-библиографический словарь. Т. 2 — М., 1947. — С. 26. 11 Там же. — С. 27. 12 Манойленко К.В. Стажировка российских ботаников в научных и образовательных центрах Германии (вторая пол. ХІХ — нач. ХХ вв.) // Немцы в России. Три века научного сотрудничества. СПб., 2003. — С. 535. Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст. 67 13 Волков В.А., Куликова М.В. Российская профессура ХVIII — нач. ХХ в. Биоло- гические и медико-биологические науки. Биографический словарь. — СПб, 2003. — С. 103. 14 Там же. — С. 102. 15 Банина Н.Н. К.Ф. Кесслер и его роль в развитии биологии в России. — М.–Л., 1962. — С. 14–15. 16 Історія Київського університету. — К., 1959. — С. 153. 17 Почесні члени і доктори університету св. Володимира. К., 2005. — С. 98. 18 Винниченко Ігор, Винниченко Радіон. Німці в історії Київського університету (ХІХ — половина ХХ ст.). — К., 2009. — С. 145. 19 Банина Н.Н. Указ. соч. — С. 28. 20 Краткий отчет о собрании германских естествознателей и врачей, бывшем в 1860 г. в Кенигсберге проф. К.Ф. Кесслера // Университетские известия. — 1861. — № 9. — С. 121–122. 21 Там же. — С. 140. 22 Історія Київського університету. — К., 1959. — С. 57. 23 Почесні члени і доктори університету св.Володимира. К., 2005. — С. 98. 24 Банина Н.Н. Указ. соч. — С. 53. 25 Выдающиеся имена в мировой медицине. — К., 2002. — С. 73. 26 Грандо О. Визначні імена в історії української медицини. — К., 1997. — С. 130. 27 Там само. 28 Выдающиеся имена в мировой медицине. — К., 2002. — С. 81. 29 Там же. 30 Модестов В.И. В Казани и Киеве (1867-1877). (Отрывок из воспоминаний) // Исторический вестник. — 1885. — Т. 22. — № 12. — С. 593. 31 Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского Универ- ситета Святого Владимира (1834–1984). — К., 1884. — С. 76–77. 32 З іменем Святого Володимира. — Кн. 1. — К., 1994. — С. 170. 33 Кононенко М.П., Сазоненко Г.С. Українські вчені-натуралісти, математики, лікарі, педагоги. — К., 2001. — С. 193. 34 Ректори Київського університету. 1834–2006. — К., 2006. — С. 87. 35 Почесні члени і доктори університету св. Володимира. — К., 2005. — С. 148. 36 Історія Київського університету. — К., 1959. — С. 99. 37 Там само. — С. 100. 38 Блох М.А. Биографический справочник. Выдающиеся химики и ученые ХІХ и ХХ столетий, работавшие в смежных с химией областях науки. — Л., 1929. Т. 1. — С. 95. 39 Кононенко М.П., Сазоненко П.С. Вказ. праця. — С. 87. 40 Блох М.А. Указ. соч. — С. 96. 41 Там же. 42 Історія Київського університету. — К., 1959. — С. 90. 43 Там само. — С. 100. Наталія Кривець 68 44 Береговий П.М., Лагутіна М.А. Видатні вітчизняні ботаніки. — К., 1969. — С. 69. 45 Там само. — С. 70. 46 Білокінь І. Вказ.праця. — С. 210. 47 Береговий П.М., Лагутіна М.А. Вказ. праця. — С. 71. В статье освещается вклад немецких ученых в становление и раз- витие научной и просветительской деятельности Университета св. Владимира в ХІХ в., в разработку научных исследований по есте- ственным наукам. Ключевые слова: Киевский университет, ученые, научные исследо- вания, педагогическая деятельность, лекции, студенты. The article elucidates the contribution of German scientists in the formation and development of scientific and educational activities of Kiev Saint Vladimir University in the 19th cent., in the development of scientific researches in natural sciences. Key words: Kiev University, scientists, research, educational activities, lectures, students.

Діяльність німецьких учених в Університеті св. Володимира у ХІХ ст.

Репозитарії

Схожі ресурси