Шарль де Голль - солдат двох світових воєн

Досліджується постать Шарля де Голля в контексті Першої та Другої світових воєн. Простежуються основні етапи його військової кар’єри, визначаються здобутки та пріоритети на шляху від солдата до генерала французької армії....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Черевко, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2014
Назва видання:	Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
Теми:	До 100-річчя від початку Першої світової війни
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/188384
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Шарль де Голль - солдат двох світових воєн / О. Черевко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 23. — С. 36-49. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-188384
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1883842023-02-27T01:28:09Z Шарль де Голль - солдат двох світових воєн Черевко, О. До 100-річчя від початку Першої світової війни Досліджується постать Шарля де Голля в контексті Першої та Другої світових воєн. Простежуються основні етапи його військової кар’єри, визначаються здобутки та пріоритети на шляху від солдата до генерала французької армії. Исследуется личность Шарля де Голля в контексте Первой и Второй мировых воен. Прослеживаются основные этапы его военной карьеры, определяются достижения и приоритеты на пути от солдата до генерала французской армии. The article studies Sharl de Goll identity in the context of the World Wars I, II. The author traced main stages of his military career, achievements and priorities identified in the path from soldier to general of the French army. 2014 Article Шарль де Голль - солдат двох світових воєн / О. Черевко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 23. — С. 36-49. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 2415-7198 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/188384 uk Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	До 100-річчя від початку Першої світової війни До 100-річчя від початку Першої світової війни
spellingShingle	До 100-річчя від початку Першої світової війни До 100-річчя від початку Першої світової війни Черевко, О. Шарль де Голль - солдат двох світових воєн Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
description	Досліджується постать Шарля де Голля в контексті Першої та Другої світових воєн. Простежуються основні етапи його військової кар’єри, визначаються здобутки та пріоритети на шляху від солдата до генерала французької армії.
format	Article
author	Черевко, О.
author_facet	Черевко, О.
author_sort	Черевко, О.
title	Шарль де Голль - солдат двох світових воєн
title_short	Шарль де Голль - солдат двох світових воєн
title_full	Шарль де Голль - солдат двох світових воєн
title_fullStr	Шарль де Голль - солдат двох світових воєн
title_full_unstemmed	Шарль де Голль - солдат двох світових воєн
title_sort	шарль де голль - солдат двох світових воєн
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2014
topic_facet	До 100-річчя від початку Першої світової війни
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/188384
citation_txt	Шарль де Голль - солдат двох світових воєн / О. Черевко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 23. — С. 36-49. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
series	Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
work_keys_str_mv	AT čerevkoo šarlʹdegollʹsoldatdvohsvítovihvoên
first_indexed	2025-07-16T10:24:56Z
last_indexed	2025-07-16T10:24:56Z
_version_	1837798782299799552
fulltext	Оксана Черевко 36 Оксана Черевко ШАРЛЬ ДЕ ГОЛЛЬ — СОЛДАТ ДВОХ СВІТОВИХ ВОЄН Досліджується постать Шарля де Голля в контексті Першої та Другої світових воєн. Простежуються основні етапи його військової кар’єри, визначаються здобутки та пріоритети на шляху від солдата до генерала французької армії. Ключові слова: Франція, воєнна кар’єра, Перша світова війна, ма- неврена війна, механізовані з’єднання, Друга світова війна, бліцкриг, рух Опору, операція «Оверлорд», Тимчасовий уряд. «Останній великий француз» — так охарактеризував Шарля де Голля відомий англійський письменник-публіцист Чарльз Вільямс. Найперекон- ливішим підтвердженням цього може бути незмінний науковий інтерес до цієї складної, суперечливої, але, безсумнівно, однієї з найвеличніших політичних постатей ХХ століття. Його життєве кредо вкладається в лаконічну і водночас вичерпну характеристику — глибока віра у високу місію своєї країни. У своїх мемуарах де Голль зазначав: «Франція лише тоді є справжньою Фран- цією, якщо вона стоїть в перших рядах. Франція, позбавлена величі, перестає бути Францією»1. І хоча заслуги перед своєю батьківщиною вийшли далеко за рамки військової кар’єри, яку внаслідок багатьох причин обрав де Голль іще в юні роки, його образ в уяві прийдешніх поколінь ймовірно найбільше асоціюється з відданим солдатом, покли- каним служити французькому народу. Цей статус в жодному разі не при- нижує тієї високої місії, яку Франція обрала для свого сина. Передусім де Голль опанував мистецтво служіння батьківщині, його народу саме на фронтах двох світових воєн, а згодом спромігся гідно його реалізувати на мирному фронті народження оновленої Франції, в період становлення правових, політичних, економічних та соціальних засад П’ятої рес- публіки. Шарль Андре Жозеф Марі де Голль народився 22 листопада 1890 р. в родині Жанни та Анрі де Голля в будинку дідуся по материнській лінії у Ліллі, великому промисловому центрі неподалік від бельгійського кор- дону та приблизно на відстані ста кілометрів від протоки Ла-Манш. Згодом батьки Шарля повернулися до Парижа, де мешкали у великому будинку на лівому березі Сени. Родина де Голль належала до давнього дворянського роду, відзна- чалася глибокою прихильністю до католицизму, правими політичними Шарль де Голль — солдат двох світових воєн 37 поглядами, гордістю за своїх предків, один з яких брав участь у поході Жанни д’Арк, інший — у битві при Азенкурі, третій був секретарем у паризькому парламенті. Батько Шарля — Анрі де Голль — викладач історії в єзуїтському коледжі в Парижі, мати — Жанна — вчителька літератури. Отримавши поранення під час франко-прусської війни, батько Шарля був переко- наним консервативним патріотом. У подружжя де Голль народилося п’ятеро дітей — дівчинка та четверо хлопчиків. Шарль — третя дитина. За словами матері, він був некерованим хлопчиськом, єдиним автори- тетом для нього виступав батько. З дитинства він цікавився історією і залюбки слухав розповіді батька про події Столітньої війни, битви між Францією та Британією, епізоди недавніх франко-прусських баталій2. Під впливом свого батька хлопчик виріс справжнім патріотом. Улюбленою розвагою для Шарля та його братів була гра в солдатики. Причому в цій дитячій грі він незмінно був «командувачем» фрацузького війська. Під час щоденної молитви хлопчисько щоразу повторював «Боже, допоможи мені стати людиною, корисною для Франції». На думку Ч. Вільямса, Шарль де Голль став уособленням провінцій- ного суспільства Північної Франції ХІХ століття: суворість, католицизм, монархізм та націоналізм. У похилому віці, де Голль згадував, що дити- ною його нічого так не хвилювало, як розповіді про страждання Франції, її слабкості та помилки, капітуляцію британцям біля Фашоди, про справу «Дрейфуса», соціальні та релігійні конфлікти в країні3. Благородна бідність родини де Голль значно обмежувала для батька та його синів можливості кар’єрного зростання. При досить скромному виборі варіантів свого майбутнього Шарль привернув увагу до військової кар’єри. У 1907 р. 19-літній юнак закінчив паризький єзуїтський коледж, деякий час вчився в Бельгії, а в жовтні 1910 р. розпочав навчання у престижній військовій школі Сен-Сірі, яка готувала командну еліту для французької армії. Маючи досить замкнений характер, у Шарля майже не було друзів у військовій школі. Він надавав перевагу читанню книг, зокрема, вивченню облаштування французької армії, підмічаючи кожний її недолік. У 1912 р. де Голль у званні молодшого лейтенанта успішно закінчив училище із характеристикою: «має великі здібності, енергійний, ретельний, самостійний та рішучий. Може стати чудовим офіцером»4. За рейтингом з 211 випускників він посів 15 місце і здобув право вибору між престижною кавалерією і багатостраждальною піхотою. Шарль обрав піхоту. За іронією долі, в майбутньому визначний політичний діяч Франції під час одержання офіцерського звання поклявся, що ніколи не буде займатися політикою. Оксана Черевко 38 Наприкінці 1912 р. молодий лейтенант прибув до 33 полку в Аррас, яким на той час командував полковник Філіпп Петен. Майбутній маршал Франції відіграв надзвичайно важливу роль у подальшій військовій та політичній кар’єрі Ш. де Голля. У 1919 р. Ф. Петен став заступником Вищої військової ради, в 1934 р. він був військовим міністром, у 1939 р. — французьким послом в Іспанії, а в 1940–1944 рр. очолював маріонетковий пронацистський уряд Віші. Першу світову війну Шарль де Голль зустрів у званні лейтенанта. 5 серпня 1914 р. полк, у якому він служив, був направлений до кордону з Бельгією задля оборони лінії по річці Маас. Де Голль, як і його однолітки, був переповнений ентузіазму та впевненості в швидку перемогу. В листі до мами відчувається трагічна необізнаність, властива для перших місяців війни. Вже 15 серпня його було поранено у ногу. Проте через місяць Шарль повернувся на фронт. У січні 1915 р. де Голля вперше наго- роджено Військовим Хрестом. А в березні поранено вдруге. Восени йому присвоюють звання капітана і призначають командиром роти. З червня 1915 по лютий 1916 р. 33-й полк часто перекидали з резерву на передову і навпаки. У цей період у капітана де Голля визріває вкрай критичне ставлення до політиків, нездатних професійно керувати ходом війни. У 1916 р. в знаменитій битві під Верденом, відомій як «Верденська м’ясорубка», батальйон де Голля був практично знищений. За три дні боїв близько 60% полку було виведено з ладу. Опинившись із залишками своєї роти в оточенні, капітан де Голль повів солдатів у рукопашний бій, намагався розірвати кільце оточення. Серйозно поранений, він потрапив у полон на 32 місяці і перeбував там до закінчення війни. Прагнучи повернутися на фронт, де Голль п’ять разів намагався втекти, але без- успішно. Його як вкрай неслухняного полоненого на два місяці саджають до карцера, де відсутнє штучне освітлення, забороняється читати, писати. За таких умов Шарль усвідомив, що єдиним виходом для нього є очі- кування закінчення війни. У таборах для військовополонених він вивчає німецьку мову, пильно стежить за подіями на фронтах. Худий, висна- жений він тримається мужньо й гордовито. Де Голлю дають прізвисько «конетабля», тобто головнокомандувача французького короля. У інтернаціональному таборі, де були зібрані «хронічні втікачі», де Голль знайомиться із 23-річним офіцером російської армії Михайлом Тухачевським, якого він навчав французької мови. За іронією долі вони іще раз зустрінуться у 1920 р. як противники, коли французький екс- педиційний корпус воюватиме проти Червоної Армії у Польщі5. Перша світова війна завершилася в листопаді 1918 р. поразкою Німеч- чини і всіх полонених відпустили додому. Де Голль повернувся до Фран- ції капітаном з двома нагородами: Військовим Хрестом та орденом Шарль де Голль — солдат двох світових воєн 39 Почесного Легіону — найвищою нагородою Франції. У рідному місті його зустрічали батьки і три брати, які чудом вижили. Оскільки більшу частину Першої світової війни де Голль провів у полоні, продовження професійної військової кар’єри виглядало для нього досить сумнівно. Проте саме в нелегкі місяці полону майбутній генерал набув рис характеру, які в подальшому відіграють непересічну роль особисто для нього та Франції. Сміливість, здатність тверезо оцінювати ситуацію, гідно сприймати невдачі і виносити з них важливі уроки. Найголовніше, що хвилювало полоненого де Голля, — це роздуми про природу війни та влади. На думку Ч. Уільямса, полон став його уні- верситетами, де він учився мислити фундаментально. За ці два роки бездіяльності розум де Голля сконцентрувався на серйозних проблемах, яким судилося стати сутністю його майбутньої кар’єри6. Інтелектуальне зростання, фізичне загартування потребували від де Голля подальшої реалізації. І оскільки в мирний час військову кар’єру робити важко, він вирішив випробувати долю найманця. 4 квітня 1919 р. Шарль де Голль на рік підписав контракт щодо виконання обов’язків військового радника польської армії генерала Галлера. У серпні 1920 р. Польща поклала край спробі колишнього соратника де Голля по німець- кому полону М. Тухачевського «прощупати» Європу щодо роздмуху- вання пожежі світової революції7. Полякам удалося розгромити російські червоні війська під Варшавою. За польську кампанію де Голль одержав хрест Святого Венчеслава. У січні 1921 р. у званні капітана Ш. де Голль повернувся до Франції. Із уроків, отриманих в Польщі, він виніс переконання в перевагах ведення маневреної війни із застосуванням танків. Причому, на думку де Голля, броньовані сили не повинні розпилятися, навпаки, зводитися в кулак. Окрім того, виняткового значення він надавав моральному чин- нику безмежної відданості вояків — справі захисту батьківщини8. Повернення до Парижа стало знаковою подією в особистому житті Шарля. У салоні своїх друзів він познайомився з Івонною Вандру. 7 квітня 1921 р. 30-річний капітан Шарль де Голль узяв шлюб з Івонною в кафедральному соборі Святої Діви в портовому містечку Кале на березі протоки Ла-Манш. У їхньому подружньому житті народилося троє дітей — син і дві доньки. Сина назвали Філіппом на честь Філіппа Петена. За тривалі роки Івонна пройшла з чоловіком рука в руку, поділяючи славу і забуття, тріумф і наругу, вершини влади і самотність вигнанця. Військова кар’єра для де Голля залишалася сенсом життя, тому у травні 1922 р. за підтримки маршала Петена він вступив до Вищої військової школи, яка була кузнею кадрів для Генерального штабу. Навчання в школі, згідно із загальною думкою слухачів, було однома- Оксана Черевко 40 нітним і нецікавим. Тридцятирічного капітана непокоїв консерватизм вищого командування у викладанні питань організації бойових дій на базі піхоти та переваг вогньової мощі, недопустимість дискусій щодо різних варіантів та форм ведення бою. Викладачі характеризували його як надто зверхнього, нестриманого в поведінці слухача, нездатного привчити до порядку підлеглих. За таких умов, розумові здібності де Голля відійшли на другий план і на випускних іспитах він отримав досить посередню оцінку, з якою категорично не погодився. У липні 1925 р. Ф. Петен влаштував де Голля на службу в особистому штабі. Наступного 1926 р. де Голль розробив проект програми навчання у Вищій військовій школі. Зокрема, він продовжував заперечувати принцип оборонної позиційної війни, думку про те, що «лінія Мажіно» є достатньо надійною, натомість моторизація французької армії вважалася непо- трібною. Лише 1927 р., коли чимало його однокурсників стали полковниками, де Голлю присвоїли чин майора і призначили командиром 19 батальйону альпійських стрілків у Рейнській області. Вже тоді він передрікав анексію Австрії Німеччиною та вторгнення останньої до Польщі. На основі лекцій, прочитаних у Вищій військовій школі, де Голль написав дві книги: « На вістрі шпаги» (1932 р.) та «Армія майбутнього» (1934 р.). У них він доводив необхідність механізації армії, вирішальну роль танків та авіації у веденні воєнних дій, а також необхідність професійної під- готовки солдатів. Проте ідеї де Голля не підтримував французький гене- ралітет, представники якого виявилися неспроможними осягнути зміни в характері сучасної війни, та роль у ній танків як окремого мобільного виду озброєння. Водночас, правильність його суджень у подальшому довели німці, обравши в ході Другої світової війни тактику бліцкригу. У 1929 р. ускладнилися стосунки між маршалом Петеном та майором де Голлем, в результаті чого останній потрапив в офіційну опалу. Для нього це обернулося несподіваною можливістю більш сміливо й відверто відстоювати погляди, опозиційні воєнній доктрині маршала. З 1931 по 1937 рік, перебуваючи на службі в секретаріаті національної оборони, де Голль вивчав та вдосконалював плани на випадок виник- нення війни. Зокрема, розглядав проблеми забезпечення тилу, національ- ної мобілізації, співвідношення воєнних ресурсів у Європі. У цей період він усвідомлює свободу вибору, осмислення взаємозв’язку політики і воєнних проблем, природи помилковості людських рішень. Таким чином, де Голль накопичував безцінний досвід виховання в собі майбутнього генерала9 . Тим часом міжнародна ситуація в Європі вкрай загострилася. У Ні- меччині на платформі націоналізму та реваншизму до влади прийшов Шарль де Голль — солдат двох світових воєн 41 Гітлер, згодом країна вийшла з Ліги Націй і розпочала повним ходом озброюватися. У 1935 р. Саар за результатами референдуму повернули Німеччині. У цей час Б. Муссоліні захопив Ефіопію. У березні 1936 р. А. Гітлер ввів війська в Рейнську демілітаризовану зону і відновив у країні загальний військовий обов’язок. В Іспанії розгортається громадян- ська війна. Де Голль пильно стежив за подіями, усвідомлюючи їхню небезпеку для Франції та світу. Особисті риси характеру перешкоджали його швидкому кар’єрному зростанню. Навіть прихід у Франції до влади уряду Народного фронту в 1936 р. не посприяло присвоєнню йому чергового звання полковника. Лише в листопаді 1937 р. 47-річний полковник де Голль одержав наказ про командування 507-м танковим полком у Меці. Його призначення було прокоментоване новим воєнним міністром гене- ралом Мореном: «Ви спричинили нам багато проблем своїми паперовими танками. Подивимося, як ви справитеся з металевими»10 . Невдовзі полк де Голля став зразковим, а його командира назвали «полковник Мотор». У 1938 р. де Голль видав книгу «Франція і її армія», і хоча вона була присвячена маршалу,через неї відбувся остаточний розрив між де Голлем і Петеном. Наприкінці 1930-х років теорія танкової війни цілковито заполонила думки де Голля. З песимізмом він споглядав введення німецьких військ до Рейнської демілітаризованої зони, без будь-якого супротиву з боку Франції, згодом рішення Мюнхенської конференції про поділ Чехосло- ваччини за участю французького прем’єра Е. Даладьє. Всі ці події під- тверджували нагальність тверджень де Голля щодо необхідності тоталь- ної реорганізації державної політики щодо забезпечення оборони Франції. За день до початку Другої світової війни де Голля призначили коман- дувачем танковими військами 5-ї армії в Ельзасі. З вересня 1939 до травня 1940 р. на Західному фронті тривала так звана дивна війна. Уряди Британії та Франції продовжували політику умиро- творення нацистської Німеччини, намагаючись спрямувати агресію Гіт- лера на Схід. З тривогою де Голль стежив за розгортанням подій на польському фронті. Направляючи 80-ти впливовим політичним та вій- ськовим діячам меморандум «Про зростання ролі механізованих сил», де Голль попереджав про неминучість наступу німців із використанням великих механізованих з’єднань при підтримці авіації, що може стати невідворотною катастрофою для французької армії11. Відповідь з боку французького воєнного командування на це застереження не надійшла. Нереалізованим для де Голля залишився шанс обійняти посаду воєнного міністра в уряді Рейно в березні 1940 р., оскільки його кандидатурі бракувало одного голосу в Національних зборах. Оксана Черевко 42 7 травня 1940 р. полковник де Голль прийняв командування 4-ю бро- нетанковою дивізією, яка ще перебувала на етапі формування.10 травня 1940 р. війська фон Бока розпочали наступ на Францію, реалізуючи операцію під кодовою назвою «Удар серпом». Цим маневром коман- дування вермахту зуміло замаскувати напрям головного удару через Ардени. Німецький бліцкриг, основна роль в якому відводилася танкам, виявився для розгубленої французької армії неочікуваним. Висока ефек- тивність узгоджених танкових, повітряних та піхотних атак, про яку неодноразово говорив де Голль, була блискуче реалізована німецькими військами. У складі французької армії на початку війни було сформовано всього два танкових полки. Коли танки німецького генерала Х. Гудеріана вирвалися на опера- тивний простір, протиставити їм у французькому генштабі було нічим. Де Голль як командир 4-ї бронетанкової дивізії 17 травня прийняв бій, але в його розташуванні налічувалося всього 150 танків, причому не всі вони були оснащені радіозв’язком. В умовах загального відступу та паніки дивізія де Голля спромоглася протягом 17–19 травня нанести три успіш- них удари по південному флангу німців і примусити відступити танкову групу фон Леєба. По суті це було єдиним успіхом французів протягом усієї кампанії. 25 травня де Голлю присвоїли звання бригадного генерала. На нього покладалося вкрай важливе і водночас ірреалістичне завдання — пере- крити німецьким танкам дорогу на Париж. Тоді, коли генерал де Голль безперестанно маневруючи домагався часткових успіхів, французька ар- мія тікала на південь, а військову кампанію було безнадійно програно12. У цей час де Голля призначають заступником міністра оборони. На цій посаді він негайно прибув до Парижа, де відбулася його зустріч із прем’єр-міністром Полем Рейно. Він запропонував прем’єру негайно вжити заходів для того, щоб перекинути на північ Африки якомога більше сил і коштів і звідти продовжувати боротьбу за Францію. 9 травня генерал де Голль прибув до Лондона задля узгодження спіль- них дій із британським прем’єр-міністром В. Черчіллем. Зустріч остан- нього з представниками уряду агонізуючої Франції завершилася без- результатно. Спроби Черчілля умовити французів продовжувати опір були підтримані лише генералом де Голлем, у той час, коли маршал Петен уже як прем’єр-міністр звернувся до Німеччини з пропозицією про укладення миру. Вилетівши до Британії, де Голль 18 червня в день річниці битви при Ватерлоо в ефірі британського радіо, яке транслювалося на територію Франції, звернувся до співвітчизників зі своїм знаменитим радіовисту- пом, в якому закликав усіх французів до активного супротиву нацистській Шарль де Голль — солдат двох світових воєн 43 окупації, створення організації «Вільна Франція» і закінчував словами: «Щоб не трапилося, вогонь французького опору не повинен згаснути і не згасне»13. Після цієї промови кабінет Петена заочно присудив де Голля до смертної кари за дезертирство. 22 червня 1940 р. в Комп’єнському лісі, у колишньому штабному вагоні маршала Фоша, Франція капітулювала. Петен сформував прона- цистський маріонетковий уряд у невеличкому містечку Віші на півдні Франції. Патріотично налаштовані французи у відповідь на заклик Гене- рала розпочали створення руху Опору, а де Голля почали називати «Людиною 18 червня». Для них він згодом став символом мужності й нескореності французького народу. Його заклик: «Спільна боротьба за спільну батьківщину!»14 стала символом французького руху Опору. Генерал усвідомлював, що поки країна перебуває під окупаційною вла- дою, ключові рішення прийматиме вона. Режим Віші визначався як суверенний, водночас безвладний. Однак США на перших порах не зби- ралися відмовлятися від відносин з маріонетковим режимом. Де Голль закликав військових Франції не виконувати накази окупаційної влади. 28 червня 1940 р. уряд В. Черчілля заявив про визнання Шарля де Голля незалежним лідером та представником руху «Вільна Франція», яка згодом стала членом антигітлерівської коаліції15. Разом з тим, на початку липня 1940 р. за наказом Черчілля англійська середземноморська ескадра знищила французький флот, задля запобі- гання передачі його під керівництво маріонеткового режиму Петена, що надовго посварило колишніх союзників. І хоча їхні відносини і надалі залишалися вкрай складними і суперечливими, британський прем’єр у своїх мемуарах неодноразово зазначав своє захоплення величезною си- лою генерала де Голля16. Останній у свою чергу закликав Французьку імперію продовжувати боротьбу на боці Британської імперії проти Третього рейху. Заради цього Генерал незмінно звинувачував режим Віші у зраді національній державі. Водночас з патріотичних почуттів де Голль не дозволяв британцям претендувати на частину Французької імперії. На його думку, велич, сила і єдність вільних французів у час важких випробувань полягала в нетер- пимості до компромісів за рахунок інтересів Франції17.. У червні 1941 р. після нападу Німеччини на СРСР режим Віші розірвав дипломатичні відносини з Радянським Союзом. У свою чергу де Голль заявив, що «оскільки росіяни ведуть війну проти німців, ми безумовно з ними». У відповідь радянський уряд у вересні 1941 р. після створення де Голлем Французького національного комітету визнав Генерала «керів- ником усіх вільних французів», що по суті означало практично вста- новлення дипломатичних відносин. У подальшому, усвідомлюючи важ- Оксана Черевко 44 ливість підтримки Франції з боку Радянського Союзу, де Голль ініціював створення французької військової частини на Східному фронті — ес- кадрильї «Нормандія-Німан», яка провела 869 боїв, збила 273 ворожих літаки18. У грудні 1944 р. у Москві відбулася офіційна зустріч де Голля з Й. Сталіним. 10 грудня відбулося підписання радянсько-французького договору про союз і взаємодопомогу. Згодом у своїх мемуарах Генерал зазначав, що Сталін поводив себе як відмінний актор. Наприкінці зустрічі побажав де Голлю удачі і висловив задоволення від спілкування з люди- ною, яка на його переконання «знає, чого прагне, навіть якщо її погляди не збігаються з моїми»19. І хоча, за очі, Генерал вкрай негативно оцінював Сталіна і його режим, тогочасна ситуація вимагала від нього зваженості й мудрості у стосунках з партнером по антигітлерівській коаліції, заради найсвятішої мети — спільної перемоги над Гітлером та його союзниками. До того ж загравання зі Сталіним надавали йому неабиякої ваги у переговорах із США та Великою Британією. Досить суперечливо складалися стосунки де Голля і з американським президентом Рузвельтом, який критично сприймав Генерала за його зверхність, непоступливість та непередбачуваність, вбачаючи у ньому майбутнього диктатора і навіть пропонував відправити його губерна- тором на Мадагаскар. У січні 1943 р. у Касабланці відбулася конференція країн-членів анти- гітлерівської коаліції, на якій було вирішено питання про висадку союз- ницьких військ на Сицилії та відкладення відкриття Другого фронту на півночі Франції. У ході конференції також обговорювалася проблема Північної Африки. Відбулася зустріч двох французьких генералів — де Голля і Жиро. І хоча західні союзники більше схилялися до кандидатури Жиро, як офіційного представника Франції на Півночі Африки, подальша діяльність де Голля схилила їхні симпатії на його бік. Створена ним у травні 1943 р. Національна Рада Опору висунула вимогу призначення де Голля главою Тимчасового уряду Франції в Алжирі. 3 червня того ж року було створено Французький комітет національного визволення (ФКНВ), на чолі якого стали де Голль і генерал Жиро. Поступово у французькому суспільстві сформувалося усвідомлення того, що саме генерал де Голль викликав довіру до себе як непохитний патріот, здатний очолити ви- зволення країни від нацистів. З огляду на це, в листопаді 1943 р. де Голль став одноособовим французьким лідером. 26 серпня 1943 р. США, Велика Британія та СРСР де-факто визнали ФКНВ Тимчасовим урядом Франції. Особливі випробування випали Генералу в період підготовки й здійс- нення операції «Оверлорд». Позиція де Голля щодо участі французьких військ в операції та умови про те, що влада на території визволеної Франції має беззастережно належати ФКНВ, була непохитною. Жодних Шарль де Голль — солдат двох світових воєн 45 зазіхань чи претензій з боку головнокомандувача союзницькими вій- ськами американського генерала Д. Ейзенхауера, В. Черчілля чи фран- цузьких комуністів де Голль не допускав. Його позиція залишилася непохитною навіть тоді, коли в ніч з 5 на 6 червня 1944 р, в день від- криття другого фронту Черчілль погрожував Генералу депортацією з території Британії20. 6 червня 1944 р. союзницькі війська розпочали висадку в Нормандії. Де Голль виступив по радіо із зверненням до французів: «Франція, окупована протягом чотирьох років, але не переможена, готова взяти участь у боротьбі. Для її синів, ким би вони не були і де би вони не перебували простим і священним обов’язком є боротьба усіма доступ- ними засобами»21. Одночасно у 40 французьких департаментах на заклик де Голля розпочалося національне повстання. 25 серпня вояки «Вільної Франції» отримали можливість здійснити стрімкий ривок і визволити Париж. Генерал де Голль організував парад перемоги, за яким спостерігало близько двох мільйонів французів. Ця подія стала тріумфом Франції і особисто генерала де Голля. У своєму виступі в паризькій ратуші він зазначав: «Париж визволено своїм власним народом!... Ворог похитнувся, проте його ще не розбито… Ми готові продовжувати боротьбу до повної і остаточної перемоги… Нація усві- домлює, що для її остаточної перемоги, відновлення, величі необхідно, щоби всі сини й дочки Франції йшли вперед у братському єднанні, міцно взявшися за руки до остаточної перемоги»22 22. Титанічних зусиль вар- тувало де Голлю-вигнанцю повернутися на батьківщину переможцем. Наступного дня Ейзенхауер повідомив: «Мені довелося мати справу з Французьким комітетом національного визволення як з реальною владою Франції, яка візьме на себе керівництво й відповідальність за керівництво визволеними регіонами країни»23 22. У результаті перемовин із амери- канцями де Голль отримав дві американські дивізії для наведення по- рядку та обмеження впливу на подальший перебіг подій французьких комуністів, які не спромоглися вести боротьбу за владу одночасно з де Голлем та американцями. Протягом двох місяців після визволення Парижа генерал відвідав провінції, в яких бачив змучений війною народ, що прагнув оновлення Франції. У вересні 1944 р. в країні було створено Тимчасовий уряд, до якого ввійшли: два комуністи, три соціалісти, чотири радикали, три католики, вісім членів довоєнного парламенту. Його діяльність розпочалася з чист- ки державного апарату від колабораціоністів. Зокрема, до страти засуд- жено 2 тис. осіб. Було засуджено до страти Петена і Лаваля. Проте Маршала Петена де Голль помилував. Вочевидь, пам’ятаючи роки Оксана Черевко 46 особистої дружби, замінив смертельний вирок довічним ув’язненням. Ймовірно поважний вік (89 років) колишнього вчителя відіграв в цьому не останню роль. Однією з найважливіших проблем для де Голля залишалося віднов- лення високого авторитету Франції на міжнародній арені, забезпечення для неї права участі у повоєнному переоблаштуванні світу. СРСР кате- горично відмовився поступатися на користь Франції частиною своєї окупаційної зони в Берліні. Після досягнення компромісу французькій стороні була виділена зона тільки за рахунок англійського та амери- канського секторів. В. Черчілль на Ялтинській конференції антигітле- рівської коаліції в лютому 1945 р. наголошував на тому, що Франція виступає невід’ємною частиною повоєнного світового устрою та євро- пейської стабільності24 23. На жаль, для де Голля ця заява британського прем’єр-міністра обмежилася декларацією. Францію практично усунули від процесу схвалення рішень на конференціях антигітлерівської коаліції з проблем повоєнного переоблаштування Німеччини та Європи. Разом з тим, французький генерал де Тасіньї 8 травня 1945 р. брав участь у підписанні Акта капітуляції Німеччини, на Потсдамській конференції Францію включили до Ради міністрів іноземних справ, згодом вона стала однією із постійних членів Ради Безпеки ООН. Неабияка заслуга в лобіюванні французьких інтересів на міжнародній арені належить де Голлю. Водночас Генерала дуже турбувало неухильне зростання в країні ав- торитету лівих політичних сил, зокрема комуністів і соціалістів. З огляду на недовіру до них, де Голль був послідовним прихильником широких повноважень державної виконавчої влади, що мала забезпечити в країні внутрішньополітичну стабільність. У жовтні 1945 р. у Франції відбулися вибори до парламенту. Їх результати стали великим розчаруванням для генерала. 152 мандати отри- мали комуністи, 142 — соціалісти, 152 — народно-республіканський рух (МРП), 29 — радикали. У листопаді Установчі збори обрали де Голля главою уряду, до якого увійшли: 5 комуністів, 5 соціалістів, 5 членів Народно-республіканського руху (МРП), 6 деголлівців25 24. Лідер кому- ністів М. Торез став заступником Генерала. Подібна розстановка сил в уряді позбавляла де Голля права проводити самостійну політику у най- важливішій справі його життя — відродженні могутності Франції. 20 січня 1946 р. Шарль де Голль зібрав міністрів і заявив про свою добровільну відставку. Таке рішення далося йому нелегко. Перемогло усвідомлення того, що в умовах зростання прихильності французів до лівих політичних партій він не зможе консолідувати суспільство задля вирішення нагальних державних проблем, а, отже зведе всі зусилля Шарль де Голль — солдат двох світових воєн 47 нанівець. П’ятдесят відсотків французів здивувало подібне рішення, 12 — висловили протест, 16 — схвально поставилися до нього. Сам же де Голль вважав неможливим керувати Францією, розколотою різними полі- тичними позиціями. Він не бачив для себе ролі в тому, аби без достатніх повноважень очолювати безсилу державу. 16 червня 1946 р. Шарль де Голль здійснив іще одну спробу кон- солідувати французьке суспільство, переконати його в необхідності силь- ної виконавчої влади як невід’ємної умови швидкого відродження Фран- ції. Цього дня він виступив у містечку Байє, з якого розпочалося від- родження Франції після відкриття Другого фронту. Генерал запропонував свій проект французької конституції: широкі повноваження президента, обмеження влади парламенту і політичних партій. Водночас він рішуче відкинув звинувачення на свою адресу в диктаторських амбіціях як таких, що неприйнятні в здоровому демократичному суспільстві26 25. На жаль, французи не спромоглися тоді почути застережень свого рятівника. Неухильне зростання авторитету і суспільних переваг СРСР як одного з головних переможців у Другій світовій війні породило значне політичне полівіння, яке злобно пожартувало з європейським народом, зокрема з французами. Конституція Четвертої Республіки, схвалена у жовтні 1946 р., прого- лосила парламентську форму правління та широкі соціальні гарантії для французів. Розпочався 12-ти річний період в історії Франції, що супро- воджувався неухильним зростанням політичної, економічної та соціаль- ної нестабільності, загостренням колоніальної проблеми. З легкої руки одного із соратників де Голля, письменника Андре Мальро, він здобув назву періоду «переходу через пустелю». Генерал де Голль не став провідником для свого народу в ці нелегкі дванадцять років існування Четвертої республіки. Втомлений солдат взяв тайм-аут, щоб зібратися з думками, осмислити пройдений шлях. Послужний список де Голля як діючого солдата не був бездоганним. Свого часу він не став блискучим курсантом в Сен-Сіре, пропустив більшу частину Першої світової війни. У період між війнами показав себе розумним, проте дещо екзальтованим штабістом, схильним вказувати іншим, що робити, завжди відчував правду на своєму боці. Водночас, він продемонстрував відчайдушну хоробрість на полі бою. І головне — у нього не було страху перед обличчям смерті. Це почуття в багато разів перевершувала самопожертва заради захисту його Франції. Прямота, нетерпимість щодо людських слабкостей, особливо обману, виділяли його з військового оточення. У результаті участі у польській кампанії де Голль раніше за своїх військових колег усвідомив сутність маневреної війни і наполегливо Оксана Черевко 48 відстоював на перекір військових авторитетів концепцію масованого використання танкових частин. Вражає наполегливість, з якою він захи- щав свої ідеї, навіть якщо вони ставили під загрозу його кар’єру перед самовпевненим французьким верховним головнокомандуванням. Перма- нентне протистояння з представниками вищого військового команду- вання Франції виховали в ньому унікальні якості незламного цілеспря- мованого патріота, здатного принести в жертву своє життя задля досяг- нення найвищої мети — величі Франції. Згодом солдат у званні генерала не зрадив своїм життєвим принципам у важкі роки випробувань Другої світової війни. Безсумнівна повага до воєнних якостей — дисципліни, хоробрості, рішучості, принциповості, безкомпромісності, самопожертви — і тепер не зрадили де Голлю. Ці якості характеризували його як відданого сина своєї батьківщини та її народу. А за своїм характером генерал, які б ролі він не виконував протягом життя, завжди насамперед залишався солдатом-переможцем, оскільки його віра у велич Франції в усі періоди життя була незламною, як і його патріотизм. За таких умов зрозумілим виглядає заповіт, за яким на могильній плиті вибито напис «Шарль де Голль», роки народження і смерті. Жодних титулів, посад, звань. —————— 1 Шарль де Голль. Мемуары надежд (1958–1962) / Пер. с фр. — М. — 2000. — С. 5. 2 Knut Linsel. Charles de Gaulle und Deutschland 1914–1969. — Sigmaringen. — 1998. — С. 32. 3 Уильямс Ч. Последний великий француз. Жизнь генерала де Голля. Пер. с англ. — М. — 2003. — С. 14. 4 Арзаканян М.Ц. Шарль де Голль // Вопросы истории. — 1991. — № 2-3. — С. 38. 5 Уильямс Ч. Указ. соч. — С. 71. 6 Там само. — С. 62. 7 Віднянський С.В., Мартинов А.Ю. Об’єднана Європа: від мрії до реальності. Істо- ричні нариси про батьків-засновників Європейського Союзу. — К. — 2011. — С. 130. 8 Шарль де Голль //100 человек, которые изменили ход истории. — 2009. № 66. — C. 13. 9 Уильямс Ч. Указ. соч. — С. 93. 10 Там само. — С. 101. 11 Трубайчук А., Шевченко В. Шарль де Голль. К. — 1997. — С. 21. 12 Уильямс Ч. Указ. соч. — С. 81–82. 13 Шарль де Голль //100 человек, которые изменили ход истории. — C. 13. 14 Шарль де Голль. Военные мемуары. Книга 2. Единство, 1942–1944. — М. 2003. — С. 32. 15 Арзаканян М.Ц. Указ. соч. — С. 42. Шарль де Голль — солдат двох світових воєн 49 16 Черчилль У. Вторая мировая война. В 3-х книгах. Сокр. Пер. с англ. — М. —1991. — С. 239. 17 Віднянський С.В., Мартинов А.Ю. Вказана праця. — С. 132. 18 Трубайчук А., Шевченко В. Вказана праця. — С. 31. 19 Шарль де Голль. Военные мемуары. — С. 456. 20 Уильямс Ч. Указ. соч. — С. 320. 21 Шарль де Голль. Военные мемуары. — С. 463. 22 Фейс Г. Черчилль. Рузвельт. Сталин. Война, которую они вели, и мир, которого они добились. Пер. с англ. — М. — 2003. — С. 290. 23 Там само. — С. 291. 24 Тегеран, Ялта, Потсдам. Сборник документов. М. — 1970. — С. 164. 25 Смирнов В.П. Новейшая история Франции. 1918−1975. — М. — 1979. — С. 239. 26 Уильямс Ч. Указ. соч. — С. 396. Исследуется личность Шарля де Голля в контексте Первой и Второй мировых воен. Прослеживаются основные этапы его военной карьеры, определяются достижения и приоритеты на пути от солдата до генерала французской армии. Ключевые слова: Франция, военная карьера, Первая мировая война, механизированные соединения, Вторая мировая война, движение Сопро- тивления, операция «Оверлорд», Временное правительство. The article studies Sharl de Goll identity in the context of the World Wars I, II. The author traced main stages of his military career, achievements and priorities identified in the path from soldier to general of the French army. Keywords: France, military career, World War I, mechanized formations, World War II, resistance movement, operation «Overlord», the Provisional Government.

Шарль де Голль - солдат двох світових воєн

Репозитарії

Схожі ресурси