Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху в Україні

Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху в Україні

Висвітлюється позитивний вплив Угорської Революції 1956 року на український національно-визвольний рух, посилення боротьби за відновлення державності України. На конкретних прикладах розкрито політику партійних органів УРСР, спрямовану на денаціоналізацію та інтернаціоналізацію українського суспіль...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2017
Автор: Держалюк, М.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2017
Назва видання:Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки
Теми:
Доповіді українських учасників Міжнародного круглого столу до 60-річчя Угорської революції 1956 року на тему:"Угорська революція 1956 року як прояв системної кризи і початок краху прорадянських тоталітарних режимів" (Київ, 21 жовтня 2016 р.)
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/188592
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху в Україні / М. Держалюк // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 26. — С. 499-515. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-188592
record_format dspace
spelling irk-123456789-1885922023-03-09T01:26:56Z Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху в Україні Держалюк, М. Доповіді українських учасників Міжнародного круглого столу до 60-річчя Угорської революції 1956 року на тему:"Угорська революція 1956 року як прояв системної кризи і початок краху прорадянських тоталітарних режимів" (Київ, 21 жовтня 2016 р.) Висвітлюється позитивний вплив Угорської Революції 1956 року на український національно-визвольний рух, посилення боротьби за відновлення державності України. На конкретних прикладах розкрито політику партійних органів УРСР, спрямовану на денаціоналізацію та інтернаціоналізацію українського суспільно-політичного й духовного життя, обезкровлення самостійницького потенціалу. Проведено паралелі між знищенням угорських та українських лідерів національно-визвольної боротьби. The article highlights positive impact of the 1956 Hungarian Revolution on Ukrainian national liberation movement and strengthening of fight for renewal of the statehood in Ukraine. The author gives concrete examples to the Ukrainian SSR authorities’ policy on denationalization and internationalization of Ukrainian political, social and cultural life and on exsanguination of country’s self-sustainability. The article draws parallels between elimination of Hungarian and Ukrainian leaders of national liberation movement. 2017 Article Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху в Україні / М. Держалюк // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 26. — С. 499-515. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2415-7198 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/188592 94(439)[328.123:316.423.3]“1956” uk Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Доповіді українських учасників Міжнародного круглого столу до 60-річчя Угорської революції 1956 року на тему:"Угорська революція 1956 року як прояв системної кризи і початок краху прорадянських тоталітарних режимів" (Київ, 21 жовтня 2016 р.)
Доповіді українських учасників Міжнародного круглого столу до 60-річчя Угорської революції 1956 року на тему:"Угорська революція 1956 року як прояв системної кризи і початок краху прорадянських тоталітарних режимів" (Київ, 21 жовтня 2016 р.)
spellingShingle Доповіді українських учасників Міжнародного круглого столу до 60-річчя Угорської революції 1956 року на тему:"Угорська революція 1956 року як прояв системної кризи і початок краху прорадянських тоталітарних режимів" (Київ, 21 жовтня 2016 р.)
Доповіді українських учасників Міжнародного круглого столу до 60-річчя Угорської революції 1956 року на тему:"Угорська революція 1956 року як прояв системної кризи і початок краху прорадянських тоталітарних режимів" (Київ, 21 жовтня 2016 р.)
Держалюк, М.
Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху в Україні
Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки
description Висвітлюється позитивний вплив Угорської Революції 1956 року на український національно-визвольний рух, посилення боротьби за відновлення державності України. На конкретних прикладах розкрито політику партійних органів УРСР, спрямовану на денаціоналізацію та інтернаціоналізацію українського суспільно-політичного й духовного життя, обезкровлення самостійницького потенціалу. Проведено паралелі між знищенням угорських та українських лідерів національно-визвольної боротьби.
format Article
author Держалюк, М.
author_facet Держалюк, М.
author_sort Держалюк, М.
title Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху в Україні
title_short Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху в Україні
title_full Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху в Україні
title_fullStr Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху в Україні
title_full_unstemmed Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху в Україні
title_sort угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху в україні
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2017
topic_facet Доповіді українських учасників Міжнародного круглого столу до 60-річчя Угорської революції 1956 року на тему:"Угорська революція 1956 року як прояв системної кризи і початок краху прорадянських тоталітарних режимів" (Київ, 21 жовтня 2016 р.)
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/188592
citation_txt Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху в Україні / М. Держалюк // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 26. — С. 499-515. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
series Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки
work_keys_str_mv AT deržalûkm ugorsʹkarevolûcíâ1956rokutaíívplivnapídnesennânacíonalʹnovizvolʹnogoruhuvukraíní
first_indexed 2025-07-16T10:42:04Z
last_indexed 2025-07-16T10:42:04Z
_version_ 1837799860912259072
fulltext Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху… 499 УДК 94(439)[328.123:316.423.3]“1956” Микола Держалюк д-р. іст. наук, пров. наук. cпівроб. Державна установа «Інститут всесвітньої історії НАН України» 01030, Україна, Київ, вул. Леонтовича, 5 E-mail: dzhlk@ukr.net УГОРСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1956 РОКУ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ПІДНЕСЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО�ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ Висвітлюється позитивний вплив Угорської Революції 1956 року на український національно-визвольний рух, посилення боротьби за віднов- лення державності України. На конкретних прикладах розкрито полі- тику партійних органів УРСР, спрямовану на денаціоналізацію та інтер- націоналізацію українського суспільно-політичного й духовного життя, обезкровлення самостійницького потенціалу. Проведено паралелі між знищенням угорських та українських лідерів національно-визвольної боротьби. Ключові слова: тоталітарний режим, Угорська Революція 1956 ро- ку, незалежність України, визвольна боротьба, державність і сувере- нітет. Mykola Derzhaliuk Dr. of Sciences (History), Leading Researcher The State Institution "Institute of World History of the National Academy of Sciences of Ukraine" 5, Leontovych Street, Kyiv, 01030, Ukraine E-mail: dzhlk@ukr.net THE 1956 HUNGARIAN REVOLUTION AND ITS INFLUENCE ON THE RISE OF THE NATIONAL LIBERATION MOVEMENT IN UKRAINE The article highlights positive impact of the 1956 Hungarian Revolution on Ukrainian national liberation movement and strengthening of fight for renewal of the statehood in Ukraine. The author gives concrete examples to the Ukrainian SSR authorities’ policy on denationalization and internationa- Микола Держалюк 500 lization of Ukrainian political, social and cultural life and on exsanguination of country’s self-sustainability. The article draws parallels between elimination of Hungarian and Ukrainian leaders of national liberation movement. Keywords: totalitarian regime, Hungarian Revolution of 1956, indepen- dence of Ukraine, liberation movement, state stability and sovereignty. Історія країн Центрально-Східної Європи, які після війни відійшли до сфери впливу Радянського Союзу, позначалася однотипними закономір- ностями: формуванням народно-демократичного та соціалістичного ладу в насильницький спосіб. В Угорщині це проявилося з особливою жорс- токістю. З ліквідацією багатопартійної системи й встановленням дикта- тури Компартії Угорщини 14 серпня 1947 р. на чолі з Матяшем Ракоші (Розенфельд) урядування стало виявом сталінської моделі соціалізму, яке відповідало великодержавницькій політиці СРСР та ігнорувало націо- нальні інтереси. Попередня еліта (панівні класи режиму М. Хорті, аристократія, військові кола, адміністрація, великі й середні капіталісти, а також значна частина демократичних діячів, патріоти й націоналісти, військові, які до останнього відстоювали державні, національні й територіальні інтереси країни) вимушено емігрувала з країни на захід. Найчисельніші соціальні групи — дрібні і середні верстви населення, службовці всіх категорій, патріотична інтелігенція — потрапили до кола неблагонадійних і зазна- вали дискримінації. До опори нового режиму зараховувалися робітничі та селянські маси, насамперед члени СДП, КПУ, селянської партії, профспілкових органі- зацій, особи, які не були штатними членами військових, поліцейських, жандармських формувань, не брали участі в бойових операціях під час війни, не працювали в управлінських структурах, адміністрації поперед- нього режиму; сім’ї, що не володіли рухомим чи нерухомим майном, словом — пролетарії, бідняки та батраки. На середину 50-х рр. ХХ ст. в Угорщині завершилося встановлення тоталітарного режиму, відбулася комунізація й пролетаризація суспіль- ства. І як наслідок — зубожіння всіх верств населення країни, які стали найманими працівниками, цілковито залежними від держави-власника у всіх відношеннях. Соціалістичний лад сталінського зразка 30-х рр. ви- явився одним з найсуперечливіших в історії людства загалом та угорської нації зокрема. Упродовж 1946–1953 рр. в Угорщині не було жодного мешканця, якого б таємна поліція (AVH) не перевірила на політичну лояльність та визначила рівень його надійності для нового устрою. У разі необхідності конкретна особа перевірялася кількаразово. Відомий гро- мадський діяч Томаш Гашпар Міклош убачав закономірне формування в Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху… 501 Угорщині широкого громадського консенсусу в тому, що навесні 1945 року звільнення отримали євреї та комуністи й ніхто інший. Угорський інтернаціоналіст міжвоєнного періоду, активний борець за права бідного селянства Іштван Хуня (1894–1983 рр.) відзначав важливу роль в угор- ському комуністичному русі єврейської інтелігенції, вплив якої на полі- тичне життя у повоєнній Угорщині став визначальним. Грубі помилки в будівництві нового ладу спричинили народне повстання 1956 року, після чого значимість представників догматичної лівої течії та її носіїв була значно обмежена в суспільному житті УНР1. Під час зламу попереднього режиму, подолання реакційних традицій і майнових бар’єрів швидко формувалася нова політико-адміністративна еліта, правлячий клас управлінців соціалістичного режиму, представники якого поповнювалися за рахунок здібної молоді трудових класів, для яких відкрилися двері до освіти й керівництва в усіх суспільних сферах. Анкетні дані Бели Маргітана є типовим свідченням того, як ретельно перевірялися навіть представники найнижчої ланки соціальної піраміди післявоєнної Угорщини, не кажучи вже про претендентів на вищі ієрар- хічні щаблі влади2. Однак, як це не парадоксально звучить, але середні кола керівної еліти, особливо інтелігенція, формувалися на народно- християнських цінностях, демократичних традиціях та високому рівні національної свідомості, чого серед більшості вищого керівництва УНР явно бракувало. Нове суспільство поставало за формою комуністичним, але за змістом залишалося угорським, національно свідомим. Неспівпа- дання інтернаціоналістської політики керівної верхівки на чолі з М. Ра- коші з національними й патріотичними прагненнями нової угорської інтелігенції та народних мас започаткувало наростання антагонізму між верхами й низами, неминуче вело до загострення внутрішньополітичного життя, підривало авторитет режиму серед широких народних мас. Період народної демократії завершився переважно успіхами. Швидко було подолано розруху, проведено аграрну реформу, забезпечено при- скорений розвиток країни. Великі поміщицькі та церковні землеволо- діння, основи феодальних пережитків були ліквідовані, землю передано найбіднішому селянству. На початок 1948 р. виникло 650 тис. одноосіб- них господарств. У листопаді 1949 р. лише близько 7% землі сільсько- господарського призначення було кооперовано, решта перебувала у при- ватних руках. Навесні 1948 р. 25% важкої промисловості й 80% іншої промисловості перебували у приватній власності. Проте соціалістичні перетворення (тотальна націоналізація, швидка індустріалізація, кооперування сільського господарства) здійснювалися в насильницький спосіб, з ігноруванням суспільно-економічних законів та особливостей країни й принесли переважно негативні результати. Микола Держалюк 502 Обкладання селянства непосильними податками, перетворення їх на ос- новне джерело індустріалізації обернулося провалом. На початку 50-х рр. у країні вимушено запроваджувалася карткова система на основні види продуктів харчування. До допущених упродовж 1949–1955 рр. величезних помилок в еко- номічній політиці, що призвели до загального падіння життєвого рівня населення, політичних обмежень і переслідувань, волюнтаристських ме- тодів керівництва, додалися фабрикація судових процесів, винесення й виконання в масовому порядку протиправних смертних вироків. Переважна частина представників керівного складу, особливо сило- вих структур, заплямувала себе насильницькою націоналізацією, колекти- візацією, депортаціями, формуванням примусово-трудових таборів, масо- вими порушеннями законності, репресіями й винесеними та виконаними протиправними судовими рішеннями, а також застосуванням проти- правних методів у політичній боротьбі проти політичних опонентів, лідерів усіх інших партій, окрім комуністичної, та представників серед- нього класу, допущенними помилками у розвитку більшості галузей економіки, особливо сільського господарства. Надзвичайною жорсто- кістю позначалася діяльність таємної поліції. Особовий склад Управління державної безпеки (УДБ-AVH) — голов- ного органу в боротьбі проти всіх ворожих політичних сил під час встановлення комуністичної диктатури — формувався виключно з про- летарських і селянських мас, тоді як керівні кадри УДБ рекрутувалися з представників жертв попереднього режиму: комуністичної та інших лівих партій, угорських політемігрантів, військовополонених — випускників антифашистських шкіл за часів війни на території СРСР. Упродовж квітня 1945 — грудня 1946 рр. повноцінно запрацювала мережа установ УДБ на всій території Угорщини, у руках яких зосереджувалися слідчі, судові й каральні функції. УДБ підпорядковувалося лише керівнику КПУ/УПТ М. Ракоші. УДБ нараховувало до 30 тис. штатних співробіт- ників та близько 40 тис. таємних агентів. На рубежі 40-50-х років розмах та ефективність діяльності УДБ в Угорщині щодо рівня й масовості фізичних розправ і ліквідації класових, політичних ворогів та конкурентів відповідав діяльності ДПУ–ОДПУ–НКВС СРСР 30-х років. Упродовж 1949-1955 рр. в Угорщині було винесено 23.562 вироки за злочини проти держави (шпигунство і зрада батьківщини торкалася усіх, хто мав відмінну від ракошистів позицію з будь-якого питання внутріш- ньої і зовнішньої політики, відстоював політичний і економічний плю- ралізм, багатопартійність, політичні свободи, пріоритет загальнолюд- ських цінностей над класовими міфами, демократію, майнові, національні інтереси). Переважна більшість цих вироків носили політичний характер, Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху… 503 були сфабриковані й не правочинні. Закономірно, що напередодні та після Революції 1956 року вони були переглянуті3. У період найбільш резонансного судового процесу над Ласло Райком (травень–жовтень 1949 р.) ще 190 діячів країни, які співпрацювали з ним і були його послідовниками, були звинувачені у шпигунстві, в антидер- жавній змові й причетності до порушення законності та страчені через повішення у жовтні 1949 року4. Їхня вина стосувалася лише порушення законності проти соціально ворожих для нової влади осіб та груп насе- лення. Решта звинувачень була сфабрикована проти них як небезпечних конкурентів за наполяганням трійки (М. Ракоші/Розенфельд, Е. Герьо/ Зінгер, М. Фаркаша/Вольфа). Інша проблема, що мала також тяжкі й непоправні наслідки, це масові виселення до робітничо-примусових таборів на перевиховання, що торк- нулися до 1 млн. осіб колишніх середніх верств населення міста та села. Розвінчування культу особи Сталіна на ХХ з’їзді КПРС справило величезний вплив на угорське суспільство. Процес пом’якшення режиму й виправлення помилок у СРСР зачепив і Угорщину. Однак правляча група 4-х (М. Ракоші, Е. Герьо, М. Фаркаш, Й. Реваї) не бажала по- ступатися своїми догматичними принципами, заперечувала масові й кричущі репресії та порушення законності, не визнавала вини за помилки в економічній сфері, за тяжке економічне становище та продовжувала керувати старими методами. У березні 1956 р. Ракоші визнав, що справа Л.Райка була побудована на провокаціях, і поклав відповідальність за це на керівників УДБ, яких заарештували. Проте своєї причетності до страти Ласло Райка та десятків інших керівників він не визнавав. Починаючи з квітня 1956 р. активізувалися опозиційні сили, в яких провідну роль відігравали: багатотисячний гурток імені Ш. Петефі, ліде- ром якого став письменник Дюла Хай; Союз письменників Угорщини та орган цього союзу — «Літературна газета» на чолі з Петером Вьорьошем; демократичні й прогресивні кола угорської нації. Угорське суспільство через соціалізм сталінської моделі стрімко рухалося до вибухонебез- печної межі. Причини: цілковитий підрив довіри населення до керівництва країни, дискредитація ідеї соціалізму практичними вчинками його носіїв та виконавців. Для зниження напруги в Угорщині керівництво СРСР у липні 1956 р. змусило М. Ракоші, винного в грубих помилках соціалістичного будівництва, порушенні законності, винесенні й здійсненні протиправних смертних та інших вироків, звільнитися з посади першого секретаря ЦК УПТ і виїхати назавжди до СРСР. Оновлене керівництво УПТ та уряду УНР (Ерньо Герьо, Андраш Хегедюш, Ласло Пірош та інші) вдалися до амністії та певного пом’якшення стилю керівництва, щоб зняти напру- Микола Держалюк 504 ження в країні, але це вже не могло радикально вплинути й змінити розвиток подій у суспільстві. Під натиском опозиції 6 жовтня 1956 року відбулося перепоховання Ласло Райка та 2-х його соратників, репресованих у травні 1949 р. і повішених у жовтні 1949 р. на підставі сфабрикованих матеріалів. Панахида зібрала понад 100-тисячний натовп, який переріс у антиуря- довий мітинг, протестна хвиля Будапешта поширилася іншими великими містами Угорщини: Сегед, Шопрон, Печ, Мішкольц, Дебрецен та ін. Упродовж наступних тижнів жовтня по всій країні виникали антирако- шистські організації, влаштовувалися мітинги з грізними вимогами. Для Угорської Революції 1956 року склалося широке соціальне й політичне підґрунтя, об’єктивні умови, нагромадився потенціал здорових сил країни, щоби вдатися до повстання й повалити антинародну дик- татуру. Упродовж 23 жовтня — 4 листопада 1956 року Угорська Революція перемогла. Вимоги демократичних (правих, правоцентристських і лівих) сил під час Революції 1956 року — ліквідація сталінського режиму на чолі з М. Ракоші, повний суверенітет, виведення радянських військ, від- новлення Імре Надя на посаді глави уряду, запровадження багатопар- тійної системи, демократизація суспільного устрою та проведення віль- них парламентських виборів, що відображали волю переважної частини угорського народу (до 90%) — почали втілюватися до життя. У «Довідці про деякі недоліки в ідейно-виховній роботі серед сту- дентів Київського політехнічного інституту», підготовленій партійними органами Компартії України наприкінці грудня 1957 року, зверталася увага на те, що студенти з Угорщини (всього навчалося 22 осіб) пере- важною більшістю гаряче підтримували ті зміни, які відбулися в угор- ському уряді й партії. Ці питання вони пов’язували з культом особи, який був у їхній країні, а також з культом особи Й.В. Сталіна. Багато студентів були солідарними з демонстрантами в Угорщині, підтримали Імре Надя проти М. Ракоші, вітали формування уряду корінної національності, виве- дення з країни частин Радянської Армії, незалежну політику Угорщини, висловили солідарність з подіями в Польщі5. Демократичні реформи в Угорщині були знищені повторним радян- ським вторгненням 4 листопада 1956 року й тотальною окупацією тери- торії цієї країни. Практичні кроки партійної і воєнної еліти СРСР (насам- перед М. Хрущов, М. Булганін, К. Ворошилов, В. Молотов, Г. Жуков, І. Конєв, І. Сєров) напередодні та під час Революції, у перші місяці після її придушення радянськими військами чітко демонструють, що керів- ництвом Радянського Союзу відкидалися й рішуче заперечувалися всі політичні та економічні реформи, спрямовані на вдосконалення соціаліс- Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху… 505 тичного устрою. Ленінсько-сталінські догмати були непорушними як для сталіністів, так і для хрущовців. Не була винятком і Угорщина. Перевага постійно надавалася перевіреним і надійним промосковським політикам Угорщини, спроможним сліпо слідувати курсом Москви: спочатку М. Ра- коші, потім Е. Герьо, далі Ф. Мюнніху. Це діячі догматичної когорти. Натомість представники реформаторського крила угорського соціалізму — І. Надь та Я. Кадар — визнавалися в СРСР вимушено, через безвихідь ситуації. Бувши позбавленим вибору, М. Хрущов упродовж 28 жовтня — 3 листопада лише тимчасово допускав можливість формування в Угор- щині соціалізму з національними особливостями, поки не отримав від США чіткого сигналу про невтручання в справи Угорщини, яка відно- силася до сфери впливу СРСР. Після цього М. Хрущов почав діяти рішуче. Радянським збройним втручанням здобутки й реформаційні пере- творення Революції були знищені. Група на чолі з Імре Надєм була заарештована як контрреволюційна. Радянське керівництво погодилося лише на декоративні зміни, які не стосувалися засадничих основ кому- ністичного режиму: однопартійна система, партійна демократизація, у їхніх межах економічні та політичні реформи, імітація державного суве- ренітету, формування керівництва з представників титульної нації, забез- печення рівності двосторонніх відносин, повернення до національних традицій, але за умов гарантії, що УНР залишиться в політичній, еко- номічній та військовій орбіті соціалістичної системи на чолі з СРСР. Виконання цієї місії було покладено на Яноша Кадара та його по- слідовників. Жодна впливова країна світу не вдалася до реального протистояння такій реакційній політиці СРСР в Угорщині. Вони обмежувалися сло- весною критикою брутальної розправи над Угорською революцією та її лідерами. Серед соціалістичних країн лише ПНР зайняла особливу пози- цію у зв’язку з вручанням СРСР у внутрішні справи УНР. Радянське посольство у Варшаві інформувало Москву, що «керівництво ПОРП про- тягом тривалого часу не давало правильної оцінки угорським подіям, перекручуючи їхню суть і характер»6, а «деякі керівні діячі партії (Замб- ровський — член Політбюро ЦК ПОРП, Рапацький — Міністр закор- донних справ РП, Матвин — перший секретар Вроцлавсього воєвод- ського комітету партії, Клішко — секретар ЦК ПОРП) у своїх публічних виступах недвозначно заявляли, що керівництво ПОРП не поділяє рі- шення угорських товаришів»7. Тов. Клішко роз’яснював воєводським комітетам партії, що «ЦК ПОРП никакого отношения к венгерскому процессу не имеет, что ЦК был информирован о приговоре лишь за два часа до его объявления по радио. В разговоре с первым секретарем Жешувского воеводского комитета ПОРП Кручеком, который заявил о Микола Держалюк 506 том, что партийный актив воеводства относится к приговору правильно, считая его совершенно справедливым, Клишко сказал, что «так рас- суждать могут только догматики»8. Союзні республіки колишнього СРСР, зокрема й Україна, в умовах тоталітарного режиму, сталінських репресій, відсутності демократії, полі- тичного та економічного плюралізму, тотальної дезінформації з боку всіх видів ЗМІ перебували під впливом офіційної пропаганди і за виклю- ченням окремих осіб не розуміли причин революційного повстання в Угорщині. Вакуум правдивої інформації заповнювався суцільним фальси- фікатом за допомогою масових систематичних політзанять у трудових колективах, особливо серед інтелігенції. Інститут підготовлених лекторів і пропагандистів при партійних органах усіх рівнів давав можливість у вигідному для КПРС світлі розповідати про події та давати їм оцінку, відповідно до директив її центрального органу. Однак і в умовах то- тального оббріхування подій значна частина громадян СРСР, зокрема й України, об’єктивно оцінювала стан справ в Угорщині. Знаменитий фізик, лауреат Нобелівської премії, двічі Герой соціаліс- тичної праці, жертва радянського тоталітаризму Л.Д. Ландау (Харків– Москва) розглядав угорські події 1956 року як повстання угорського народу проти своїх гнобителів, кліки режиму, модель якого була ста- лінською. На його думку, подвиг угорців заслуговував на запозичення. Він наголошував: «От перед Угорщиною я готовий стати на коліна». У збройному поваленні Угорської революції він убачав злочинну полі- тику СРСР. Ландау вважав, що з жовтня 1917 року в СРСР почала поступового формуватися фашистська держава. Це була перша у світі держава такого типу, і він цілковито заперечував її як соціальну систему. 30 листопада 1956 р. Л.Д. Ландау сказав, що «ідея, яка лежить в основі компартії, являється єзуїтською, типовою для всієї історії єзуїтського ордена»9. Один із тисяч українських політичних в’язнів, незламних борців за незалежність України Левко Лук’яненко писав: «Придушення угорського повстання 1956 року яскраво показало всьому світові суть СРСР». Ця акція продемонструвала, що Москва не центр світового комуністичного руху, а є продовженням російської імперської воєнно-поліцейської полі- тики. Загарбницька природа російського комунізму була оголена. Маску- вальне призначення всієї марксистсько-ленінської ідеології лопнуло. Окупація Угорщини спричинила поширення кризи й розколу в міжна- родному комуністичному русі. Поява єврокомунізму прискорила демоно- полізацію радянської комуністичної доктрини, вела її до краху. Через 20 років, у 1976 році, створилася Українська Гельсінська спілка, поси- лилася боротьба за незалежність і України10. Згідно з інформацією, що Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху… 507 надходила до ЦК Компартії України, Угорська революція викликала чер- гову хвилю піднесення українських державницьких змагань, особливо серед еміграції. З цієї інформації випливає, що українська післявоєнна еміграція на Заході, що складала 1,88 млн. чоловік, швидко організу- валася, сконцентрувалася навколо боротьби за українську соборну й незалежну державу11. За даними партійно-кадебістських органів українська націоналістична еміграція орієнтувалася на сили, подібні до тих, які визначали події в Угорщині 1956 року. Ці сили мали очолити боротьбу проти московського панування в Україні12. Відзначалося, що Степан Бандера різко, почи- наючи з початку 1958 року, активізував роботу зі створення єдиного закордонного центру української еміграції. До його складу ввійшло до 50 осіб. Метою цих організаційних заходів стало посилення боротьби за захист українців у підрадянській Україні13. З матеріалів ЦК КПУ випливає, що діяльність українських патріотів в еміграції та всередині України по відродженню незалежної держави набула особливого піднесення в роки війни та після неї. Ідеологія само- стійності ставала загрозливою для радянської імперії, яка вдавалася до найжорстокіших кроків задля знищення її носіїв і знекровлення україн- ського потенціалу, використовуючи досвід варварської політики масового штучного голоду в Україні 1920–1921, 1932–1933 та 1946–1947 рр., сис- тематичних і масових депортацій українців до Сибіру, Півночі та Серед- ньої Азії. Після війни ці прийоми Москвою у черговий раз було засто- совано й здійснено в Україні. Лише Голодомором 1946–1947 рр. вини- щено 1,2 млн. українців. На підставі указів Президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого і 2 червня 1948 р. з колгоспів 18 областей України (без Західної її частини) у 1948 році було виселено до Казахстану, Карелії, Якутії, Бурятії, Краснодарського, Хабаровського країв, Тюменської, Ке- мерівської, Молотовської, Іркутської, Читинської областей 10.598 злісних ухильників від трудової повинності, які не бажали працювати в кол- госпах. Правда, 4.764 з них змогли повернутися назад нелегально14. У 1954–1955 рр. більшовицькі найманці вивезли з України до Казахстану, Сибіру 300 тис. української молоді. А починаючи з 1956 року планами передбачалося вивезти ще 500 тис. осіб, у т.ч. понад 100 тис. — на шахти Донбасу15. У зверненні секретаря ЦК КПУ М.В. Підгорного від 25 вересня 1956 року до ЦК КПРС зазначалося, що під час боротьби з підпіллям ОУН вбито понад 150 тисяч бандерівців, арештовано 103.828 осіб як учасників ОУН. Крім того, «в порядке ответных мер на бандитские проявления выселено на спецпоселения 65 тысяч семей (203.661 человека) национа- листов и их пособников»; серед них і митрополита уніатської церкви Йосипа Сліпого до Красноярського краю16. Микола Держалюк 508 Житло, яке належало виселеним, зайняли переселенці з Польщі, кол- госпники, які «постраждали від бандитів», та працівники культпросвітніх установ. І найголовніше, у цьому зверненні викладалося прохання пар- тійної влади України не дозволяти повертатися амністованим 1955 р. (бл. 40 тис.) оунівцям, уніатам до Західної України, оскільки вони підси- люють антирадянську боротьбу. Лише у м. Львів осіло до 7 тисяч амніс- тованих учасників антирадянської боротьби. Відповідно, керівництво ЦК КПУ ініціювало перед ЦК КПРС наступні антиукраїнські заходи: 1) забо- ронити українським націоналістам, які отримали амністію у 1955 році, повертатися в області Західної України; 2) тих осіб, які вже повернулися до місць проживання в Західній Україні, знову забрати з цих країв; 3) поширити на місто Львів режимність, а також упродовж двох місяців виселити амністованих оунівців та уніатів з території Західної України й навічно відправити їх на спеціальні поселення до Сибіру та Півночі; 4) поплічникам ОУН та їхнім сім’ям «не повертати раніше конфісковане майно»17. Усього наприкінці 40-х — у середині 50-х рр. із 8 млн. жителів західних областей України 500 тисяч загинули від рук карателів НКВС у боях, були розстріляні через непокору властям, померли внаслідок ма- сових репресій та депортацій. У відповідь українські націоналісти масово карали колаборантів. Лише у 1944–1945 рр. від актів УПА було знищено понад 23 тис. радянських громадян. У боротьбі проти УПА загинуло до 30 тисяч українців, представників східних областей України, яких сило- міць направляли до західних регіонів (солдати внутрішніх військ, педа- гоги, лікарі, спеціалісти сільського господарства, керівники місцевого рівня). Українці серед усіх народів СРСР складали на середину 50-х років понад третину в’язнів радянських концентраційних таборів. Це сильно підірвало національно-визвольний потенціал українства, але не зломило його. УПА перейшла в глибоке підпілля, діяла партизанськими методами. Її представниками було підірвано потяг, що прямував до Угорщини на придушення революції, незважаючи на суцільну охорону шляхів його слідування18. Заявив про себе письменник і поет І.Є. Хоменко. Його 1949 р. у м. Дніпродзержинську заарештували й засудили до 25 років за антира- дянську діяльність на основі наклепу, що не підтвердився. Відповідно до Указу Президії ВР СРСР від 24 березня 1956 р. І. Хоменка було звільнено й погашено судимість. Під впливом Угорської революції він 23 листопада 1956 року, уже мешкаючи в м. Трускавець, розгорнув рішучу «антира- дянську та націоналістичну діяльність». Як повідомляв секретар Дрого- бицького ОК КПУ В. Дружинін до ЦК КПУ, І. Хоменко публічно заявляв: «Я борюсь за самостійну Україну. Я виб’ю всіх комуністів і чекістів». Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху… 509 А представникам міліції кидав у вічі: «Більше вам не вдасться вивозити до Сибіру і тюрем український народ»19. Серед особистих речей І. Хоменка арештанти вилучили й поему-заповіт своїм нащадкам Богдана Хмельницького під назвою «Хай помилка наша буде їм в науку», слова Хмельницького з якої маємо процитувати: «Я хотів зміцнити На Вкраїні владу. Потім скликать знову Козаків на раду, щоб зробить Державу. Але смерть нежданно Вирвала із світа Дуже мене рано». У листі оунівця Ф.В. Поліщука до свого соратника Ф.І. Зубка (село Бубнів Локачинського району Волинської області) від 16 листопада 1956 року зазначалося, що його 1956 року амністували, але він залишився жити у Воркуті. «Як тобі відомо, усі мої вірні друзі зараз на рідній Україні, а я повинен віддавати душу ворогам на півночі. Я гадаю, що у нас зараз роботи так багато, як в Угорщині. Ми вже розуміємо все, нам не повинно бути ніякої перешкоди. Я упевнений, що незабаром щось буде. Я був радий, що друзі відбувають на рідну Україну, всі колишні повстанці, які боролися за волю». Він не мирився з тими, хто на волі припинив боротьбу через тяжкі умови: «Чого ж сидите, шукайте вихід, як інші нації»20. Волинський обласний комітет КПУ звертався до ЦК КПУ 8 грудня 1956 року з проханням «заборонити повернення виселеним після війни і піз- ніше амністованим з області 25 тисячам особам, з яких 12–15 процентів складали оунівці, на територію західних областей України й одночасно відмінити «повернення майна, яке їм раніше належало»21. Вражає те, що комуністична влада вела боротьбу не стільки проти націоналістів, скільки проти українства як нації. Адже в самому листі Волинського ОК КПУ визнавалося, що частка оунівців серед депортованих з області складала всього 12–15 відсотків22. За логікою речей 85 відсотків населення краю не належали до категорії, яку слід було депортувати. Оце так рівень пово- дирів комуністичного майбутнього та сутність діяльності комуністичної партії і радянських органів України в царині піклування про українських трудящих, запровадження правопорядку й справедливості на землях, «визволених від імперіалістичних та фашистських поневолювачів». За дорученням Компартії України, видавництва, наукові та освітні заклади, пропагандистські установи розпочали з 1958 р. тотальну кам- панію на радіо, у пресі і наукових виданнях з викриття зрадницької ролі Центральної Ради, Гетьманату й Директорії у 1917–1922 рр., ворожої Микола Держалюк 510 діяльності українських буржуазних націоналістів. За дорученням секре- таря ЦК КП України С.В. Червоненка, відділів пропаганди ЦК КП України (М.М. Хворостяний) та адміністративного (Кузнєцов Н.А.), по- чинаючи з 1958 року розгорнулася активна робота з посилення боротьби проти ворожої зарубіжної пропаганди в УРСР, проти українських бур- жуазних націоналістів23. У пункті 6 пропозиції ЦК КП України дору- чалося «Архівному управлінню Міністерства внутрішніх справ УРСР, Інституту історії АН УРСР та Держполітвидаву УРСР підготувати і видати до кінця 1962 року збірники документів про зрадницьку роль Центральної Ради і Директорії у період громадянської війни»24. Загострення внутрішньополітичного становища в країнах соцтабору середини 50-х років засвідчило наростання кризи в соціалістичній сис- темі, що потребувала радикальних реформ. Це був перший рецидив прояву невідповідності практики тоталітарного режиму об’єктивним за- кономірностям суспільного розвитку й насущним потребам громадян цих країн. Однак, прийняті політичні рішення й застосовані СРСР силові та військові методи засвідчили нездатність і невміння Москви розв’язувати суперечності демократичними й реформаторськими методами. Все, на що виявилася спроможною комуністична влада, це реорганізація радянсько- угорського товариства дружби, припинення обміну делегаціями молоді, спортсменів, культурних товариств, трудящих України та Угорщини впродовж 1957–1962 рр. Обмін громадськими делегаціями між СРСР та УНР здійснювався за згоди з боку ЦК УСРП та уряду УНР25. Лідери українського національно-визвольного руху Степан Бандера, Дмитро Донцов причинами спроможності Москви лише насильницькими методами придушувати визвольні й реформаторські прагнення поневоле- них народів та нездатності вирішувати кризові явища внутрішнього й міжнародного характеру в мирний спосіб вважали варварську сутність СРСР як наступника царської імперії. Поки дихатиме радянська імперія, вона не дозволить поневоленим народам вирватися з-під ярма й окупації. Для успіху в боротьбі проти СРСР потрібні були сприятливі умови: або нова війна коаліції західних держав проти радянської імперії та союз з ними національно-визвольних сил поневолених народів задля ліквідації її як державного утворення, або активні збройні дії, як це робила УПА наприкінці 40-х років в Україні. Вважалося, що без знищення СРСР воєн- ними засобами всі інші методи протидії йому успіху принести не могли. На нараді в лютому 1957 р. Закордонний Провід ОУН негативно оцінив пасивну роль угорської еміграції у підтримці повстання на їхній батьківщині, оскільки вона виявилася неготовою до збройної акції без- посередньо в самій країні. Наголошувалося на нейтральній позиції про- відних західних держав під час брутального придушення повстання в Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху… 511 Угорщині Радянським Союзом. З усього цього були винесені відповідні уроки, і дано новий поштовх до підготовки з українських емігрантів провідних та рядових військових кадрів у Європі (Німеччині, Великій Британії, Франції, Бельгії, Голландії) для Закордонних частин ОУН і безпосередньої участі в організації та піднесенні національно-визвольної боротьби на території України. Посилилося співробітництво ОУН з військово-політичним альянсом НАТО, започатковане 1955 року26. У час зосередження діяльності закордонних частин ОУН на активі- зації боротьби за незалежну Україну Москва посилила репресії проти українських патріотів в УРСР, пригнічення української нації на всьому просторі СРСР, а також вчинила резонансні терористичні акти проти впливових українських діячів за кордоном. Так, агенти КДБ СРСР здійс- нили в Мюнхені два вбивства: 12 жовтня 1957 року — теоретика україн- ського націоналізму Лева Ребета, а 15 жовтня 1959 р. — голови ОУН Степана Бандери. За успішне виконання цих терористичних акцій голова КДБ СРСР О.М. Шелепін особисто вручив Орден Леніна Б. Сташин- ському. Між цими злочинними актами та стратою 16 червня 1958 року в Будапешті шляхом повішення групи угорських реформаторів, лідерів Угорської Революції 1956 року на чолі із законним главою уряду УНР Імре Надєм є прямий зв’язок. Варварські методи радянського імперіа- лізму, що особливо активно застосовувалися проти непокірних народів та їхніх керманичів, які боролися за звільнення з-під національного гніту, за волю і демократію, були продовженням політики Росії під покровом месіанської ідеології, спрямованої на експансіонізм, захоплення чужих територій і підкорення народів. На думку сучасних істориків В. Середи, О. Стикаліна, політична спадщина СРСР, набута в протистоянні з реформаторськими процесами в Угорщині, Югославії, Чехословаччині, Польщі, НДР, затребувана елітою пострадянської Росії. Інші авторитетні вчені О. Скобов (РФ), В. Ткаченко (Україна) доводять, що процес фашизації суспільства й держави в Росій- ській Федерації триває та є близьким до завершення27, а це означає, що акумульована енергія для втручання у внутрішні справи будь-якої неза- хищеної чи мало захищеної держави наростає. Революція 1956 року постала внаслідок неспівпадання прагнень здорових сил Угорщини реформувати сталінську модель державної влади з інтересами СРСР — тоталітарної держави, непридатної до перетворень, яка не допускала, щоб країни, які потрапили до її зони панування, фор- мували демократичний лад, відмінний від її моделі. Соціальна база й політична палітра Угорської Революції 1956 року давала підстави уряду І. Надя діяти саме у революційний спосіб: повалити сталінську форму правління, відновити повний суверенітет УНР, доби- Микола Держалюк 512 тися нейтралітету на зразок Австрії і позбутися залежності від СРСР. Ці вимоги мали широку підтримку народних мас Угорщини, вселяли велику надію й серед українства. Революція та національно-визвольна війна Угорщини 1956 року — найбільша серед усіх 34 країн комуністичного режиму світу, що змела сталінську модель державного устрою та забезпечила торжество демо- кратії. У Революції перемогли здорові сили нації. Вона випередила час, але зазнала збройної поразки через радянське втручання, угодницьку політику країн-сателітів Москви. Вина за поразку угорської праведної справи лежить на СРСР та на бездіяльності західних країн. Жодна з країн світу не підтримала справедливу боротьбу Угорщини. Рішення ООН по засудженню втручання СРСР у справи суверенної держави та щодо ви- конання смертних вироків лідеру Революції та його соратниками були декоративними. Зафіксований переможцями Другої світової війни поділ Європи не дозволив Угорщині, як й іншим країнам і народам, вирватися зі сфери впливу СРСР і відновити свій суверенітет. Брутальне придушення народного повстання 1956 року та започатко- ваних реформ в Угорщині значною мірою підірвало авторитет СРСР на міжнародній арені, світові сили консолідувалися у своїх діях проти чер- воного імперіалізму. А політико-правові й демократичні перетворення, прискорення економічного розвитку завдяки технологічним революціям у західних країнах виштовхнули соціалістичну систему на чолі з СРСР на узбіччя світового прогресу, оскільки через неспроможність мирно конку- рувати вона зазнавала краху. Угорський чинник був вагомим і для піднесення українського націо- нально-визвольного руху. Завдяки сприятливим міжнародним та геополі- тичним умовам (розпад СРСР та соціалістичної системи, демонтаж комуністичної диктатури) і наполегливій боротьбі країнам Центрально- Східної Європи та народам пострадянського простору вдалося вибороти незалежність, подолати тоталітаризм і започаткувати формування демо- кратичного устрою. —————— 1 Sulyok Dezső. A magyar tragédia. A trianoni béke és következményei. Neewark, 1954. 133–134, 601. old; Tanulmányok a Magyar forradalomról. München, 1966, 16., 20. old.; Tamás Gáspár Miklós. Fölszabadulás. Népszabadság. 2005. aprilis 4, 15. old.; Hunya István. Visszaemlékezése. Budapest, 1978, december 12, 118. old. 2 Як свідчать анкетні дані, Бела Маргітан (Margitan Bela) народився 29 серпня 1918 р. у Будапешті, походив із сім’ї робітника та селянки. Після закінчення у 1938 році вищої школи торгівлі з вересня 1939 р. почав трудову діяльність бухгалтером на одному з підприємств столиці. 1 грудня 1940 р. його мобілізовано до армії (4-й кавалерійський полк, потім 12 піхотний полк у м. Ніредьхаза). Звання — сержант інтендантської Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху… 513 служби. Через тяжку хворобу шлунку його було демобілізовано як непридатного для несення військової служби у воєнний час. 1 травня 1943 р. його було ще раз мобі- лізовано до війська, але 25 липня того ж року остаточно комісовано з військової служби через хворобу. Наголошується, що він до визволення Угорщини у лавах політичних партій не перебував, у роботі громадських організацій участі не брав. У березні 1945 р. став членом Соціал-демократичної партії, а у червні 1945 р. — членом Компартії Угорщини, з 1948 і до 1956 р. — членом Угорської партії трудящих. Політичну пере- вірку пройшов успішно у червні 1945 року на вагоноремонтному заводі в Будапешті як бухгалтер. Його батько — Бела Маргітан старший, 4 травня 1889 року народження, с. Вендигі область Земплин, робітник-мірошник, освіта початкова, з 1932 р. — член СДП, з 1946 р. — член Компартії Угорщини. Мати — Йожефіна Косаш, 14 березня 1886 р. народження, село Тапіоселе, за походженням селянка. Дружиною Б. Маргітана стала Ілона Тарнок 1 жовтня 1917 р. народження, уродженка Будапешта, походила із робітничої сім’ї, освіта початкова. Окрім батька та самого Б. Маргітана, мати та дружина участі в партійному і профспілковому русі не брали. Нерухомості та іншого майна ні він, ні його дружина, ні його, ні дружинині батьки не мали, окрім батьківського будинку в Будапешті, де він із сім’єю та батьками проживали разом. Участі у війні Б. Маргітан не брав, службу на фронті не проходив, у полоні не був, жодних нагород не удостоювався попереднім режимом. Облогу Будапешта та його звільнення усі його рідні пережили за вказаною адресою в Будапешті. В інших політичних партіях, особливо правого націо- налістичного спрямування, члени родини та близькі родичі участі не брали; ніхто серед них не був засуджений, не служив у лавах поліції, жандармерії, не перебував у резерві на службу в цих органах, не проходив дійсної військової служби і не перебував у резерві на військову службу. На запитання анкети, хто з рідних перебував за кордоном, де, з якого часу, повідомлялося, що тітка проживала в США (Чикаго) з 1920 р. як емігрантка. Три двоюрідні дядьки та племінники проживали у м. Кошіце/Кашша (Чехословаччина), один — у Трансільванії (Румунія). Зв’язки з ними підтримувалися шляхом листування. Поїздок за кордон було три: 1922 р. — Румунія, 1928 та 1940 рр. — Словаччина, відвідання рідних. У післявоєнні роки через тяжкі економічні умови, величезну інфляцію Б. Маргітан перейшов працювати звичайним робітником ливарного й трубного заводу Франца Сіменса. Фізичні навантаження були тяжкими, але заробітки — у кілька разів вищими, ніж на попередній роботі. Сім’я могла спокійно виживати. На основі перевірки люст- раційною комісією Белу Маргітана віднесено до категорії перспективних працівників для нової Угорщини. У жовтні 1947 року на основі рішення керівника, партійного та профспілкового лідерів уже націоналізованого цього заводу Б. Маргітана як пред- ставника робітничого класу і надійну особу повернули на посаду бухгалтера для ведення контролю за використанням приватного капіталу на цьому заводі. У листопаді 1948 року за рекомендацією цієї ж трійки він перейшов на роботу до Головного фінансового управління главку машинобудівної галузі як бухгалтер-контролер фінансових потоків. 1 грудня 1949 року на основі рішення Міністерства важкої промисловості Б. Маргітана було направлено на завод сільського машинобудування у м. Тьорьоксентміклош для зміцнення фінансової дисципліни. За незгоду з різким посиленням адміністрування та ігноруванням економічних факторів, драконівськими планами темпів індустріалізації та розвитку важкої промисловості його 1 червня 1950 року звільнили з посади головного бухгалтера цього заводу і перевели до резерву цього ж Міністерства. Наприкінці 1950 р. він перейшов на роботу бухгалтером до концерну Східноугорської мукомельної галузі (м. Дебрецен), де працював до 15 вересня 1952 року. Далі він перевівся на роботу до Затисянської тютюнової фабрики як контролер документообігу підприємства. На цій фабриці він працював до виходу на пенсію на початку 80-х років. Микола Держалюк 514 Після закінчення у 1949 році вечірньої партійної школи ХІІІ-го району столиці Б. Маргітан був позаштатним лектором столичного міському партії. А після закінчення вищої політичної школи у 1952 р. його було направлено до м. Дебрецен секретарем з ідеології ІV-го райкому партії. Ця посада супроводжувалася більш ретельною пере- віркою і заповненням лише чорнилом ДЕТАЛІЗОВАНОЇ Анкети, що складалася з 47 пунктів і була «цілком таємним» документом. Вона складена Белою Маргітаном 15 грудня 1952 року і свідчила про надзвичайно глибокий контроль з боку органів влади за життям кожного громадянина УНР. У період культу особи М. Ракоші, масових ре- пресій і порушень законності (1949–1953 рр.) Б. Маргітан зазнав лише адміністративних утисків, оскільки не допустив жодних публічних політичних вчинків проти тогочасного режиму і не висувався на помітні посади. Завдяки особистим рисам поміркованої лю- дини він не був причетним до протиправних і злочинних дій, що вчинялися у країні на початку 50-х років. Вся його наступна бухгалтерська і партійна діяльність після 1956 р. і до початку 80-х рр. ХХ ст. була плідною як фахівця. Особисті дані Б. Маргітана не суперечили критеріям режиму щодо благонадійності як до 1956 року, так і в наступні десятиліття, але його поміркована позиція і некар’єристська натура не відповідали духу комуністичного устрою та вимогам кадрової політики. Матеріали особової справи Бели Маргітана, його Анкети від 15 грудня 1952 р., перебувають у власності автора. 3 Bodnár Lajos. Megelozheto-e a koncepcios perek? Népszabadság. 2005. junius 28. 7. old. 4 Anderson Andy. Die Ungarische Revolution 1956. Hamburg, 1977. S. 289. 5 Центральний державний архів громадських організацій України (далі — ЦДАГО України), ф. 1, оп. 24, спр. 4265, арк. 31. 6 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4781, арк. 168. 7 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4781, арк. 12. 8 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4781, арк. 169. 9 Гроссман А.С. Из досье КГБ на академика Л.Д. Ландау (1908–1968). Вопросы истории. 1993. № 8. C. 114, 115, 117. 10 Лук’яненко Л.Г. Сповідь у камері смертника. Київ: Поліпрінт. 2011. C. 82. 11 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4779, арк. 173. 12 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4782, арк. 360. 13 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4779, арк. 143–155. 14 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4403, арк. 3. 15 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4642, арк. 49. 16 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4297, арк. 3, 4. 17 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4297, арк. 3, 4, 9, 22. 18 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4784, арк. 338. 19 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4299, арк. 364, 376–379. 20 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4297, арк. 178–179. 21 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4297, арк. 139. 22 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4297, арк. 139. 23 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4740, арк. 10–11, 62–63, 65. 24 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 4740, арк. 66. 25 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 31, спр. 893, арк. 5, 157, 158–159. 26Сич О. Військова політика Закордонних частин ОУН в умовах розгортання хо- лодної війни (1945–1950-ті рр.). URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64669 27 Ткаченко В.М. Прекаріат: «веймарський синдром». Суспільно-політичні процеси. 2016. № 2. C. 51. Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху… 515 REFERENCES 1. Anderson, A. (1977). Die Ungarische Revolution 1956. Hamburg [in German]. 2. Bodnár, L. (2005). Megelozheto-e a koncepcios perek? Népszabadság. 2005, junius 28. 7 [in Hungarian]. 3. Grossman, A.S. (1993). Iz dos'e KGB na akademika L.D. Landau (1908–1968). Voprosy istorii, 8, 114–117 [in Russian]. 4. Hunya, I. (1978). Visszaemlékezése. Budapest [in Hungarian]. 5. Luk'ianenko, L.H. (2011). Spovid' u kameri smertnyka. Kyiv: Poliprint [in Ukrainian]. 6. Sulyok, D. (1954). A magyar tragédia. A trianoni béke és következményei. Neewark [in Hungarian]. 7. Sych, O. Vijs'kova polityka Zakordonnykh chastyn OUN v umovakh rozghortannia kholodnoi vijny (1945–1950-ti rr.). Retrieved from http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/ 123456789/64669 8. Tamás, G.M. (2005). Fölszabadulás. Népszabadság, 4 [in Hungarian]. 9. Tanulmányok a Magyar forradalomról. (1966). München [in Hungarian]. 10. Tkachenko, V.M. (2016). Prekariat: vejmars'kyj syndrom. Suspil'no-politychni prot- sesy, 2, 51 [in Ukrainian].

Схожі ресурси