Тож читаймо “Музу роксоланську”!
Рецензія на книгу: Валерій Шевчук. Муза роксоланська: Українська література XVI-XVIII століть: У 2 кн.— Кн. 1: Ренесанс. Раннє бароко.- К.: Либідь, 2004,- 400 с.; Кн. 2: Розвинене бароко. Пізнє бароко.— К.: Либідь, 2005.- 728 с....
Gespeichert in:
| Datum: | 2005 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2005
|
| Schriftenreihe: | Слово і Час |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/189413 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Тож читаймо “Музу роксоланську”! / В. Соболь // Слово і Час. — 2005. — № 5. — С. 85-90. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-189413 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1894132023-04-10T20:42:21Z Тож читаймо “Музу роксоланську”! Соболь, В. Рецензії Рецензія на книгу: Валерій Шевчук. Муза роксоланська: Українська література XVI-XVIII століть: У 2 кн.— Кн. 1: Ренесанс. Раннє бароко.- К.: Либідь, 2004,- 400 с.; Кн. 2: Розвинене бароко. Пізнє бароко.— К.: Либідь, 2005.- 728 с. 2005 Article Тож читаймо “Музу роксоланську”! / В. Соболь // Слово і Час. — 2005. — № 5. — С. 85-90. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/189413 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Соболь, В. Тож читаймо “Музу роксоланську”! Слово і Час |
| description |
Рецензія на книгу: Валерій Шевчук. Муза роксоланська: Українська література XVI-XVIII століть: У 2 кн.—
Кн. 1: Ренесанс. Раннє бароко.- К.: Либідь, 2004,- 400 с.; Кн. 2:
Розвинене бароко. Пізнє бароко.— К.: Либідь, 2005.- 728 с. |
| format |
Article |
| author |
Соболь, В. |
| author_facet |
Соболь, В. |
| author_sort |
Соболь, В. |
| title |
Тож читаймо “Музу роксоланську”! |
| title_short |
Тож читаймо “Музу роксоланську”! |
| title_full |
Тож читаймо “Музу роксоланську”! |
| title_fullStr |
Тож читаймо “Музу роксоланську”! |
| title_full_unstemmed |
Тож читаймо “Музу роксоланську”! |
| title_sort |
тож читаймо “музу роксоланську”! |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2005 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/189413 |
| citation_txt |
Тож читаймо “Музу роксоланську”! / В. Соболь // Слово і Час. — 2005. — № 5. — С. 85-90. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT sobolʹv tožčitajmomuzuroksolansʹku |
| first_indexed |
2025-07-16T11:50:34Z |
| last_indexed |
2025-07-16T11:50:34Z |
| _version_ |
1837804169497411584 |
| fulltext |
як уже звичну для сковородинознавства те
матику, так й екзотику, що стала можли
вою завдяки свободі й безцензурності (має
мо на увазі такі гасла, як масонство й Ско
ворода, Д.Донцов і Сковорода, М.Хвильо
вий і Сковорода, Сковорода й психоаналіз
тощо). Отож, залишається тільки привітати
Л.В.Ушкалова з прекрасною працею —
справжнім подарунком прихильникам твор
чості Г.С.Сковороди.
Микола Сулима
ТОЖ ЧИТАЙМО “ МУЗУ РОКСОЛАНСЬКУ” !
Валерій Шевчук. Муза роксоланська: Українська література XV I—
X V III століть: У 2 кн .— Кн. 1: Ренесанс. Раннє бароко.— К.: Либідь,
2004.— 400 с.; Кн. 2: Розвинене бароко. Пізнє бароко.— К.: Либідь,
2005 - 728 с.
Пригадується, з яким інтересом чекалося
на наступне число часопису “ Вітчизна” в
1997-му, коли там було розпочато друку
вання окремих розділів "Музи роксолансь
кої” Валерія Шевчука'. Та, як з’ясувалося
згодом, “ Вітчизну” — київський часопис —
щасливо випередили мудрі й беручкі тру
дівники на науковій ниві — дослідники з
Кіровоградського університету Григорій
Клочек та Леонід Куценко. Це вони за де
кілька років до появи “ Музи роксолансь-
кої” у часописі “ Вітчизна", здається, ще в
1993-му2, благословили вихід у світ своє
рідного конспекту: “ Муза роксоланська. Ук
раїнська література XIII—XVIII століть. Кон
спект". Ця скромно видана праця багатьом
і багатьом відкрила очі на правдиві давньо
українські скарби, ставши незамінним по
сібником студентові, та хіба тільки йому?
Та чи тільки єдино той конспект став
першопочатковим джерельцем, отим своє
рідним ембріоном, з якого нині в усій ве
личі й красі постала авторська історія дав
ньоукраїнського письменства “ Муза роксо
ланська: Українська література XVI—XVIII
століть” ? Питання аж ніяк не оригінальне.
Бо ще на початку дев’яностих кірово
градські науковці першими поцікавилися,
чи не збирається Валерій Шевчук написати
свою “ Історію української літератури” , на
1 Шевчук В. Муза роксоланська: Українська
література XVI—XVIII столітть / / Вітчизна,—
1997,— № 3 —4.— С. 122—147.
1 Рік виходу у світ не зазначається на виданні:
Шевчук В. Муза роксоланська: Українська
література X III—XVIII століть. Конспект.—
Кіровоград, 1993.— 94 с.
що почули у відповідь: “ Вважаю, що я свою
“ Історію української літератури” вже почав
писати, про що свідчить моя книжка “До
рога в тисячу років” . В кінці книги я обі
цяв видати її другий том, він, зрештою, в
мене вже готовий. Передісторія нашої літе
ратури значною мірою написана в книжці
“ Мисленне дерево” . Цікаві факти з історії
української літератури (до XX ст.) зібрані
у виданні “ Із вершин та низин” ; до речі,
до останньої книги мені дуже хочеться зро
бити другий том, про цікаві факти літера
тури XX ст. Але коли говорити про історію
літератури у визнаному розумінні, то й це
річ, яка мене непомірно вабить; тоді “ Кон
спект” і справді можна було б розглядати
як початок такої історії літератури. Внутрі
шньо написати такий курс я готовий, треба
тільки спонуки й часу, на що й сподіваю
ся” * 1 3. Сподівання автора й чисельної (і то в
цілому світі) аудиторії його читачів справ
дилися. Щойно вийшло друком перше по
вне, навдивовижу гарне за художнім офор
мленням4 і капітальне за змістом і суттю
видання: Київське видавництво “Либідь” на
початку 2005-го подарувало Україні й світові
два томи “ Музи роксоланської” .
Показово, що на сторінці 18-ій першого
тому в розділі “ Про метод розгляду в нашій
праці” самим автором внесено останню й
дуже посутню (щодо проблеми джерел та
історії постання “ Музи роксоланської” ) ко-
ректу: появі історії давньоукраїнської літе
3 Там само.— С. 3.
* Художнє оформлення та редагування Олексія
Григора, технічне редагування Тетяни Щур.
Слово і Час. 2005. №5
85
ратури передувало не лише все зазначене
вище, а й тривала, багаторічна археогра
фічна робота з виявлення та публікації па
м’яток, видрукування за його редакцією та
участю низки антологій5, врешті, написан
ня близько 70 статей, частина котрих увій
шла до “ Музи роксоланської” як окремі її
розділи. Оце, врешті, й буде повний, чи
майже повний, ареал її автопершоджерел.
Перед читачем — результат тривалої, фак
тично — довжиною в прожите творче жит
тя копіткої праці. Та й це, очевидно, не
буде вичерпна відповідь, якщо не візьмемо
до уваги не лише названі в інтерв’ю ша
новним кіровоградським професором книж-
ки-попередниці "Музи роксоланської” , не
тільки зазначені в нашій примітці 5 уні
кальні й раритетні вже сьогодні видання, а
й отой особливо пильний, від юності, інте
рес письменника до літератури давнини (чи,
сказати б точніше, якесь чудодійне вжи-
вання-проростання в ті пласти нашої куль
тури), котрий переконливо оприявнений у
його автобіографічній прозі6. Отож поява
— ошатно скомпонованої, блискуче, навіть
розкішно виданої, вражаючої і змістом, і
супровідним довідковим апаратом (поданим
до обох книжок іменним та предметним
покажчиком) історії давньої української літе
ратури “ Муза роксоланська” у двох вели
чезних томах — подія закономірна в творчій
долі В. Шевчука. І визначна — в долі ук
раїнської науки. Праця, якої, напевне, ніхто,
окрім автора, сьогодні самотужки не зміг
би звершити.
! Назвімо головні: “Аполлонова лютня” (1982),
“Антологія української поезії” т. 1 (1984), “Пісні
Купідона: Любовна поезія на Україні в XVI -
поч. XIX ст.” (1984), “Марсове поле: Героїчна
поезія в двох книгах” (1988, 1989), а нещодавно
поповнене й перероблене перевидання в одному
томі - “ Марсове поле” (2004); зазначимо й
переклади та видання В. Шевчуком Літопису
Самійла Величка, творів І. Вишенського,
Г. Сковороди, Д. Братковського, а ще - чисельні
дрібніші переклади разом із розвідками про них,
як, наприклад, про “ Трагедію руську” ,
нововіднайдену драму XVII ст.
‘ Див. родинну хроніку Валерія Шевчука: Шевчук В.
На березі часу. Мій Житомир: Автобіографічна
оповідь-есе/ / Березіль. - 2004. - № № 166-169;
Шевчук В. На вступі до Храму: Моя рання проза.
Роздуми, факти і тексти / / Кур’єр Кривбасу. -
2003. - №№166-169; Шевчук В. На березі часу.
Мій Київ: Входини. — К. 2000. Див. також:
Соболь В. Сага про незнищенний родовід
/ / Березіль. - 2004. - №11. - С. 180-186.
Окрім автоджерел, маємо й чітко окрес
лену автокваліфікацію: “ Не вважаю,— на
голошує дослідник,— свою працю історією
української літератури академічного зраз
ка — це швидше історія-розмисел про пев
ний період її індивідуального дослідника,
який провів немалу археографічну роботу
з виявлення та публікації пам’яток, надру
кувавши не лишень ряд антологій та окре
мих публікацій, але й написавши при цьо
му близько 70 статей... ” 7.
Як і належить, дослідник відразу, в до
сить розлогому “ Вступі" (1, 8—19) викладає
власні методологічні засади, що їх дотри
мано й у цілій праці, й ще раз акцентовано-
розбудовано у висновках. Перша з тих за
сад — то вже процитована автокваліфікація
праці. Автор декларує відхід від трафаретів
академічної літератури, що дозволило по
єднати, здавалось би, непоєднуване: захоп-
лено-любовний аналіз колосального мате
ріалу (фактично всієї8 давньоукраїнської літе
ратури, а не лише окресленого в назві пе
ріоду) — із прискіпливо-критичним досліджен
ням того, як все те осмислювалося-оціню-
валося видатними науковцями-попередника-
ми, насамперед М. Возняком, Д. Чижевсь-
ким, В. Крекотнем, О. Мишаничем, А. Ма
каровим (гострим, але всебічно аргументо
ваним, з урахуванням часу та умов постан
ня декількох найважливіших історій україн
ської літератури; тут немає й сліду поблаж
ливості, істина — понад усе!9). 1
1 Шевчук В. Муза роксоланська: українська
література XVI—XVIII століть: У 2 т. - К., 2004.
- Т. 1: Ренесанс. Раннє бароко. - С. 18. Далі
подаємо в тексті том і сторінку цього видання.
* Хоча в підзаголовку зазначено “Українська література
XVI—XVIII століть”, але в розділі першому здійснено
синтетичний фаховий огляд (конспективний, як
акцентує сам дослідник) літератури попереднього часу
—“Література попередніх епох” (С. 24—41), а в
розділі другому — “Література XV— першої
половини XVII століть” (С. 44—63).
’ Нова авторська історія літератури в естетичному
вимірі позначена тією непідробно-щирою й тому,
може, інколи й надміру пильною пристрастю до
осмислюваного матеріалу, з огляду на яку не слід
дивуватися часом аж надто прискіпливому ставленню
до інших дуже добрих праць, у котрих В. Шевчук не
поминає зауважити й найдрібніші дефекти, які,
власне, “не роблять погоди”, як, наприклад, у
коментарі про книжку А. Макарова “ Світло
українського Бароко” (1, 15), але на які автор має
особливе право, надаване не тільки потужним
доробком у царині давньоукраїнської літератури, а
й дивовижною спорідненістю з нею, літературою
давнини, всієї творчості Валерія Шевчука.
86
Слово і Час. 2005. №5
Наступна, також дуже посутня засада —
та, що в основу досліду кладеться визна
чення Д. Чижевського про історико-есте-
тичні періоди в літературі, “ відтак роз
глядаються як окремі епохи Ренесанс та
Бароко” (1,18). З другого боку — і то так
само важливо для розуміння рецензованої
праці — її автор ніяк не заперечує конечної
потреби в історизмі й намагається вписати
кожну пам’ятку “ в живе буття часу” її по
стання.
Третя методологічна засада стосується
поезії. Здавалося б, ця настанова звучить
трохи несподівано, але в контексті цієї ти
танічної праці має свою логіку й зако
номірність10. Отож, у “ Музі роксоланській”
вона сформульована так: “ Давня поезія,
особливо в часи Ренесансу та Бароко, не
завжди була мовою чуття: мову чуття мо
жемо читати в її низових формах, а у ви
сокі вона проникає лишень спорадично; в
основному ж висока поезія, а саме на її
розгляді я зупинятиму головну увагу, була
мовою розуму, інколи дуже вигадливою,
складною і не завжди сучасному читачеві
доступною та зрозумілою, стаючи, як точ
но визначив Анатолій Макаров, “ квітами з
межі розуму” чи ж бо “ лабіринтом” , за
познакою поета Томи Євлевича” (1,18).
Четверта засада вимагає беззастереж
ного її прийняття. І хоча це аксіома, автор
детальніше обґрунтує свої міркування в ца
рині цієї проблеми далі ще й в окремому
розділі. Полягає вона в багатомовності дав
ньої української літератури, і ми справді
“ ніколи не збагнемо літературного проце
10 Попередні розділи у “Вступі” — це якраз такі:
“Дмитро Чижевський та його схема розвитку
давньої україн ськ ої л ітератури” , “ Давня
українська література з погляду радянського й
пострадянського літературознавства”, а також
“Світло українського Бароко” Анатолія Макарова.
Аналізуючи працю А .М акарова як першу
новочасну синтетичну працю про бароко, як третю
віху (слідом за працями М. Возняка та
Д. Чижевського), де бароко “ розглядається як
система мистецтв і як явище соціумно-світоглядне,
6а й психологічне в усій його різноманітності та
складності” (1,18), В. Шевчук особливу заслугу
А. Макарова вбачає в тому, що той поламав низку
стереотипів про те, буцімто підвищений рівень
умовності (м етаф оричність, притчевість,
гротесковість, фантасмагоричність) був чужим
українській художній творчості, і зробив дуже
вагомий висновок: “ Високий рівень поетичної
умовності був властивий українській поезії на всіх
етапах її розвитку”.
су в Україні, коли не приймемо беззасте
режно цього постулату” (1,19).
Ваговитою для розуміння специфіки ук
раїнської культури загалом є засада п ’я
та. Суть її в тому, що існували (й то не
лише в досліджуваний автором період, а й
згодом) певні осередки або ж біля навчаль
ного закладу, або на чолі з меценатом, де
вивчалася поетика як наука, звідти літера
тура розходилася, “ з’єднуючись у дусі че
рез систему взаємовпливів і традицій,— ос
танні могли тривати проздовж довгого часу.
Саме постулат, що поезія була і бачи
лася наукою, і визначає те, що вона
стала мовою розуму" (підкресл. наше.—
В.С.).
Особливо значуща для розуміння всієї
праці засада шоста (зацитуємо її повністю):
“ Будуючи книгу, головну увагу кладу на
розгляд літературних особистостей чи ок
ремих анонімних пам’яток, присвячуючи їм
окремі розвідки, менші чи просторіші, за
лежно від значення особистості чи пам’ят
ки або її складності, бо вважаю, що не
літературні процеси творили окремі індиві
дуальності, а навпаки, індивідуальності тво
рили процеси.
Мій вибір особистостей та пам’яток для
розгляду визначається кількома спонуками:
1. Особливо цікавою вписаністю тво
ру в живе життя.
2. Характерністю особи чи пам’ятки
для літературного процесу.
3. Естетичною незастарілістю творів;
тобто хочу провести власний вибір естетич
них вартостей давньої української літерату
ри; для розгляду відтак вибираються з-поміж
інших пам’ятки особливо талановито напи
сані. І чиню це не з позиції, як казав, ака
демічної науки, а як сучасний митець, у яко
го ті чи інші твори давнини збудили ес
тетичне враження; інакше кажучи, ви
бираю пам’ятки, які можуть бути цікаві
для сучасного сприйняття (підкресл.
наше.— В.С.), через що не претендую на
повноту та вичерпність зображення літера
турного процесу того часу, а щоб не було
тут утрат, творю конспективну частину з
коротким оглядом загальної суми пам’яток.
4. Домінуючим, як зазначалося, кладу
розгляд пам’яток високого бароко, з ни
зового розглядаю тільки найвизначніші з
художньої точки зору зразки.
5. Особливу увагу звертаю на ті пам’ят
ки, в яких може бути подвійне, тобто
Слово і Час. 2005. №5
87
підтекстове читання, і намагаюся
подати свою версію такого прочитання”
(1,19).
І зовні, а часом і за композицією (за
принципом побудови ї ї р озд іл ів та
підрозділів) “ Муза роксоланська" нагадує
наші барокові козацькі літописи, до пере
кладу й вивчення яких (передусім найфун-
даментальнішого — Літопису Самійла Ве-
личка) авторові довелося докласти багато
зусиль, починаючи від дипломної праці
випускника історичного факультету Київсь
кого університету (про те знову ж таки
дізнаємося з родинної хроніки “ На березі
часу”) й завершуючи виходом у світ у 1991-му
Величкового Літопису в перекладі на
сучасну українську мову. Тож “ Муза рок
соланська” й за форматом, і за обсягом
нагадує те історичне видання Величкового
Літопису в двох книгах. Але в “ Музі роксо-
ланській” Величків твір — лише один із
чисельних більш і менш яскравих пам’я
ток, котрі стали об’єктом нового, відсвіже
ного прочитання й дослідження з погляду
їх естетичної значимості й потуги. А
ще перед читачем постає сила-силенна
творів, раніш мало знаних або й не знаних
зовсім, багато рідкісних ілюстрацій, як,
приміром, сторінки з “ Піснею козака Плах-
ти” (1,299) чи рукописної титулки твору
С. Климовського “ Про правосуддя началь
ників” (2,461), багато цінних посилань,
приміток та коментарів, що не дадуть чита
чеві збитися з пуття, і юного, і зрілого
причастять еліксиром вічності.
Новочасна авторська історія давньої ук
раїнської літератури "Муза роксоланська”
важлива ще й тим, що допоможе дослід
никові творчості Валерія Шевчука осягнути
джерела задумів, секрети образності бага
тьох, а може й переважної більшості, його
необарокових і модерних творів. Наприк
лад, такої ще найменш дослідженої сто
рінки творчості митця, як його драми. Тому
такими цінними бачаться вказівки-зізнання
автора в розділі другому (Пізнє бароко.
Загальні статті): “ Драматургію на основі
української барокової драми творив Пан
телеймон Куліш (“ Іродова морока” , “ Цар-
Наливай” тощо), містерійну драму написав
Панас Мирний, а вершиною драматургіч
ного засвоєння цього феномена стала
творчість Лесі Українки, на основі класи
цистичної європейської драми використо
вувала вона засвоєння П. Куліша і з’явила
різновид модерністичного необароко, на
певне знала й зразки української бароко
вої драми. Микола ж Куліш свою “ Пате
тичну сонату” створив, спираючись на по
етику вертепної драми, зокрема, образ вер
тепного палацу; цю ж поетику засвоїв у
повісті “ Вертеп” Аркадій Любченко та й
автор цих рядків у своїй драматургії (“ Вер
теп” , “ Сад” , “ Брама смертельної тіні” , “ Пта
хи з невидимого острова” ). Вже цих по
біжних фактів досить, щоб дійти перекон
ливого висновку: українська барокова дра
ма не стала засохлим деревом, на її корінні
не переставали проростати пагони драма
тургії і в подальших — XIX та XX ст., отже,
й досі залишається живим естетичним яви
щем” (2,392).
По-новаторськи за суттю і водночас до
ступно за формою подачі, аргументовано
дискутуючи, трактує В. Шевчук одну з най
складніших проблем, слушно наголошую
чи, що “ епохи не починаються і не завер
шуються за помахом чарівної палички, а
нові явища входять у життя, поступово по
силюючись: водночас у тому ж таки куль
турному просторі ще довго залишаються
рецидиви старого естетичного мислення,
яке заперечувалося; тоді ж твориться рес
титуція прастарого, яке й стає ніби отим
яйцем, з якого виламується мистецтво нове,
котре було знесене, кажучи образно, пта
хом попереднього покоління. Ще з одного
боку, в глибинах нової культурно-стилістич
ної епохи починають проростати пагони
мистецтва наступної; вони живуть поки що
ембріонно, як жовтки в тілі курки, тобто
спершу існують невидимо, в тілі матері про
ростають і формуються в яйце, щоби потім
з нього народився новий птах, нове живе
тіло. Крім того, оскільки культура, а пе
редусім література, — явище, яке є пло
дом духу тіє ї чи іншо ї нації, то в різних
регіонах і в різних народів поява тих-
таки епох, їхнє формування, виріст та
занепад з народженням нових форм не
бувають тотожні, одновимірні та й
одночасні, і на те історику культури
конче треба зважати, особливо коли
йдеться про культуру народів, що сто
яли на маргінесах того, тобто не в
центрі культурного регіону, а на його
узбіччях та околицях.
Саме такою культурою й була українсь
ка. Середньовічні впливи доходили до нас
із двох центрів: візантійського й західноєв-
88
Слово і Час. 2005. №5
I
ропейського при певному Д О П Л И В І від
східних культур; домінуючий вплив був таки
візантійський. Загалом середньовічна літе
ратурна традиція міцно трималася на нашій
землі через сповідування православної кон
фесії, що значною мірою відділяло нас од
Європи і в часи Ренесансу, а культурний
ренесансовий доплив міг бути тільки євро
пейський, отож він нас зачепив тільки част
ково, бо його носієм була так звана "ка
толицька русь” , тобто українські юнаки,
які навчались у західноєвропейських уні
верситетах, а відтак утрачали православ’я.
Таким чином, у нас не відбулося, як в Італії
чи навіть у Польщі, рішучої перемоги Ре
несансу над Середньовіччям, просто в куль
турі почали існувати ніби два потоки в одній
ріці (я вже згадував легенду, завіршовану
Мартином Пашковським у 1615 р. в книзі
"Д ії турецькі та змагання козацькі з тата
рами", яка зветься символічно — “ Руська
історія про Кінську Воду та Дніпро” , де
йдеться про дві ріки в одному руслі. Таким
чином, Дніпро — це ніби наша середньові
чна, православна традиція, а Кінська Вода
— ніби Ренесанс, що приплив до Дніпра
збоку, та й при взаємному з’єднанні ріки
між собою не злилися11).
Але поява Бароко мала вже іншу спе
цифіку. Коли знову перейти в образні ряди,
то природа вимагає, щоб нез’єднані річки
в одній таки з’єдналися; отож їхнє злиття
й дало нового ефекта, породило нову куль
турно-стилістичну епоху, яка постала на
поєднанні в однщ естетиці культури серед
ньовічної та ренесансової. Візантійські тра
диції в нас зберігалися, але домінуючим
центром, з якого надходили культурні хвилі
в цей час, стала вже Західна Європа. Відтак
Україна по-своєму ввійшла в загальноєв
ропейський культурний простір, звісно, зі
своїми особливостями, тобто, як це стало
ся й справді в житті, напнула на свої се
редньовічні церкви барокові бані й при
красила їх бароковим ліпленням, але стіни
чи частини внутрішнього урядження лиши
ла таки середньовічні” (2,680). Ця задовга
цитата взята з висновків спеціально для
того, щоб проілюструвати, настільки потуж
ний мисленнєвий потенціал як висновків
(“ Висновки, або коли починалася Нова ук
раїнська література і ще раз про стилістичні
11 Текст твору лив.: Марсове поле: Героїчна поезія
на Україні.— Кн. 1.— С. 164—165.
епохи” ), так і всієї праці. Потужний і тим
самим спонукальний до співдумання. В ній
мов би матеріалізувалася духовно-інтелек
туальна могуть століть, помножившись на
незліченну кількість отих великих, менших
і зовсім посередніх творців та їх талантів,
про доконечну неохідність вияву уваги до
котрих писав В. Шевчук ще в своїй “ До
розі в тисячу років” 12.
За всім матеріалом, за цим подарова
ним Україні й світові виданням стоїть не
самовита багаторічна праця, котра викли
кає захоплений подив, а заслуговує на най
глибшу всіх нас вдячність. За окремими
положеннями "Музи роксоланської" вга
дується й майбутня поява (віриться — в
друці) не знаних досі давніх текстів — не
обхідність цього гостра, так само, як і пе
реклад на сучасну українську мову та на
писання наукових розвідок про них. Має
мо тут на увазі насамперед давню україн
ську драму. Тільки вчитаймось уважніше,
як з-поміж пошанівного ставлення до на-
працювань попередників проростає візія
перспектив: “ Годі сказати, що українська
барокова драма — естетичне явище, в на
уці не вивчене. Досить згадати капітальну
працю М. Петрова13 чи ще капітальнішу
професора В. Рєзанова, що надрукована
як серія передмов до 6-томного корпусу14,
розвідки М. Возняка15, працю І. Франка
про вертеп, про яку докладніше мова буде
на своєму місці, та й інші його досліджен
ня; цілий ряд дрібніших статей, які також
будуть згадані далі — все це дає достат
ню лектуру для вивчення цього явища.
Але на сьогодні після виявлення нового
фактажу з поставленого питання цих
праць стає уже недостатньо, бо в кож
ному часі естетичні явища минулого
мусять віднаходити новий вимір при
їхньому дослідженні, а вивчення історії
драматургії, хоч би у вищих навчаль
них закладах, вимагає вже перекладу
цих драм сучасною українською мовою,
адже творилися вони не лише мовою
12 Шевчук В. Дорога в тисячу років.— К., 1990.—
С. 14.
11 П етров Н. Очерки из истории украинской
литературы XV II — X V III веков: Киевская
искусственная литература X V II—XVIII вв.,
преимущественно драматическая.— К., 1911.
14 Резанов В. Драма українська.— Вип. I, III—-
V I ,- К., 1926—1929.'
11 Вознях М. Початки української комедії.— Д.,
1919.
Слово і Час. 2005. №5
89
розмовною українською, але й книж ною
у к р а їн с ь к о ю , с л о в е н сь ко ю (зн а ч н о ю
мірою ), тобто церковнослов’янською, та
й польською; в інт ермедіях уж ивалися
ще й м ови б ілоруська та російська —
так було по всій бароковій літературі.
Не знаємо лишень драм, писаних лат и
ною, хоча на шкільному т ерені й т акі
могли бут и14 * 16 (підкреол, наш е.— В.С.).
Напевно, чисельними молодими й по
важними та маститими дослідниками до
робку митця ще будуть написані наукові
розвідки про роль давньоукраїнських дже
рел у виробленні особливої магічної мане
ри письма Шевчука-прозаїка й Шевчука-
драматурга — матеріал для роздумів у цьо
му річищі також дає “ Муза роксолансь-
ка” . Сьогодні ж час не тільки привітати її
появу, а — що також дуже й дуже важли
во! — побажати їй якнайкоротшої дороги
до науковців, учителів, студентів. Ця книж
ка мусить посісти належне місце в бібліо
теці кожного університету, кожного педа
гогічного інституту, кожного ліцею і кож
ної школи, де вона прислужиться далеко
14 Див.: Шевчук В. Мова і творення культурних
та духовних цінностей в XVI — X V III ст.
/ / Дивослово. — 1996. - № 3,— С. 16—22.
не лише в науково-дослідній праці студен
та, вчителя чи науковця-українознавця. Вона
покликана й спроможна зараз привернути
якісно нову за суттю увагу інтелектуальної
еліти, а може, й значно ширшого загалу,
до сокровенних джерел нашої духовності,
до неоціненних, дивовижної краси й сили
скарбів, тисяч і тисяч “ перлів многоцінних” .
Вони, ці перли, не лише достойна окраса
й гордість їх власниці України. Вони — її
сила й інтелектуальна могуть. Осяяти ж
спроможні своїм животворним світлом й
окрилену душу, й цілісінький світ.
Зрозуміла річ, така унікальна праця, як
“ Муза роксоланська” , не може бути зре-
цензована в короткій, можливо, першій про
неї цій скромній розвідці. Постануть, без
перечно, ваговитіші й розгорнутіші оцінки
її після пильного прочитання й вивчення,
котре принесе і користь, і насолоду, й щас
ливе відчуття — нашої з вами всеукраїнсь
кої причетності до того невичерпного цілю
щого й оновлюючого джерела, яким є наша
давня — багатомовна й тисячоголоса — літе
ратура. То ж читаймо “ Музу роксолансь-
ку” . Думаймо. Дискутуймо. Сперечаймось.
Але — читаймо.
Варшава Валентина Соболь
У ПОШУКАХ КАЯЛИ
М.Ф. Гетманец. Тайна реки Каялы. 3-є изд.,
перераб. и доп. — Харьков, 2003. — 224 с.
Не часто в наш час перевидаються нау
кові монографії, оскільки суворі закони
ринку вимагають більш “ ходового товару".
Монографія Михайла Гетьманця вийшла
третім виданням, і видавництво не вважає
це ризиком. Чому ж ця книжка, присвяче
на, здавалося 6, далекій від сучасності про
блемі, викликає інтерес і має попит?
Монографія присвячена одній із най
складніших загадок “ Слова о полку Іго
ревім” — визначенню місць, де відбували
ся події, описані в цій пам’ятці, пошукам
легендарної річки Каяли, на берегах якої
військо Ігоря Святославича зазнало поразки.
Перше видання книги 1982 року викли
кало великий інтерес не лише у фахівців,
а й у широких колах читачів, що цікавлять
ся історичним минулим. Це пояснюється
тим, що вперше в історії вивчення пробле
ми Каяли науково-теоретичне дослідження
було поєднано з практичними пошуками
на конкретній місцевості, а це дало неспо
дівані результати. Реалістичні розміркову
вання автора, переконливе відтворення воє
нно-тактичних обставин походу, обізнаність
з історичними джерелами, досконале знан
ня місцевості, тверезі розрахунки часу й
відстаней справили сильне враження на
читачів. Дехто був переконаний, що таєм
ницю Каяли розгадано. Та автор вважав
за необхідне підкріпити свою версію нови
ми аргументами. І він вперше (знову наго
лошуємо на цьому слові) в історії вивчен
ня “ Слова” навесні 1986 року організував
90
Слово і Час. 2005. №5
|