Строфа
Gespeichert in:
| Datum: | 2003 |
|---|---|
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2003
|
| Schriftenreihe: | Слово і Час |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/189647 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Строфа // Слово і Час. — 2003. — № 1. — С. 62,75. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-189647 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1896472023-04-17T17:48:43Z Строфа Строфа 2003 Article Строфа // Слово і Час. — 2003. — № 1. — С. 62,75. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/189647 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Строфа Строфа |
| spellingShingle |
Строфа Строфа Строфа Слово і Час |
| format |
Article |
| title |
Строфа |
| title_short |
Строфа |
| title_full |
Строфа |
| title_fullStr |
Строфа |
| title_full_unstemmed |
Строфа |
| title_sort |
строфа |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2003 |
| topic_facet |
Строфа |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/189647 |
| citation_txt |
Строфа // Слово і Час. — 2003. — № 1. — С. 62,75. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| first_indexed |
2025-07-16T12:08:21Z |
| last_indexed |
2025-07-16T12:08:21Z |
| _version_ |
1837805288208465920 |
| fulltext |
/*v
Червоні стероїди ягід калини
увінчують наші верби старовинні,
герби родовитих дворян-програмістів,
і тільки вони здатні нам розповісти
про цей невербальний зв’язок із землею,
де сховані наших родів привілеї
поміж ксерокопій рецептів чар-зілля
і світла старих фотографій фамільних,
де степ оцифровує давню співанку,
щоб потім її транслювати до ранку,
де світять навколо слова чорноброві,
що, як лейкоцити, давно в нас у крові.
(Роман Трифонов “ Ой у лузі калина...” )
Весло слова: збірка текстів / За ред. Р.Трифонова (X. — К.: Смолоскип, 2000). Ця химерна
антологія об’єднує тексти сімки молодих авторів (Олег Коцарєв, Валерія Осипова, Андрій
Шавирін, Роман Трифонов, Таня Зуб, Оксана Носкова, Ганна Яновська), що їх, у свою чергу,
об’єднує навчання в Харківському національному університеті, робить спробу подати «слобо
жанську версію епохи пост-». Тут справді знайдемо тексти на будь-який смак — від цілком
професійних Р.Трифонова, де авторові, який любить «блукати перехрестям народних пісень і
високих технологій», поталанило створити органічний цикл “Високовольтне древо” (“Крізь тіні від
дерев і радіочастоти, / і перешкоди слів короткохвильові / спішу туди / де кінь відчув колись на
дотик / каміння, що себе утверджує в траві” — цілком сучасна версія невмирущої української
пісні “ їхав, їхав козак містом...”) — до відверто “прикольних”: “Так можу сказати про осінь: / Цей
крововилив у мозок саду, / Лахміття на землистих руках / І за мідяк куплена вистава” — “Бабине
літо” (Таня Зуб) або “—Жак Дерріда/ — Таємний агент Нікіта. / — Анрі Марі Бейль. — Курт
Кобейн, / — Мікі Рурк. — Карл Юнг. / — Патрісія Каас. — Шевченко Тарас. / . . . / Агент ФБР Фокс
Малдер. / Студентка ХНУ Валерія Осипова” чи гімн наймолодшого з них — Олега Коцарєва:
“Я тупо їм. / Я знову з ним — / Із неминуче самогонним, / Дахасто-дерев’яним / Харковом, /
Мабуть-таки моїм”. Проте шодо останнього автора слід застерегти: його “прикольність” не є
самодостатньою, вона закорінена в живильний ґрунь сьогодення, яке молодий поет бачить небай
дужими очима (“Жнива почались”, “Останній день”, “Коли викопують рельси” та ін).
Побажаємо їм усім збутися — а там уже як розсудить її Величність Поезія...
В.Л.
/•
передплачуйт е "Слово і Ч.ас” — єдиний
академічний літературознавчий журнал
про українську та світову літературу.
L
Час
Слово і Час. 2003. № 1
62
міфологеми-коди і завдяки їх неповторному групуванню досягають найвищого
ступеня знаковості. Екстеріоризація простору в останній цитаті свідчить про
відсутність гармонійної виповненості, цілісності душі, про її розгубленість,
фрагментарність, унаслідок чого маргіналізується та розпорошується єдина і найвища
мета існування: “ Уперед піду — вогню не мину, / а назад піду — загину” (46).
Принагідно згадуються слова М.Шлемкевича: “ Серед безмежжя просторів плаче
українська загублена людина” 26. Мертвий простір є знаком смерті культури, що
підтверджують натяки на пожежу та глумління над могилами, які мусять бути
пов’язані з культом предків, відповідно: “ Цей скам’янілий мармуровий дим /
скидається на образ України” (40); “То погар доль, осмалені хрести / знакують
путь охлялої вітчизни” (156). “Дим” , за вказівкою О.Потебні27, є образом смутку,
печалі, а “осмалені хрести” , які засвідчують жорстокий вандалізм супроти пам’яті
про предків, ілюструють агресивний наступ цивілізації, що не сприймає часової
давнини культури28. Трагізм посилюється дискретністю образу світового дерева,
де спостерігається наявність лише верхньої його сфери (без середньої, власне
людської, та нижньої — сфери предків): “ Боже, царство твоє — / наче бджолиний
рій” (154). Бджоли — це душі людей після смерті, які мешкають у верхньому гіллі
світового дерева. Апокаліпсис настає в момент згорання (знищення) сакрального
центру: “ Горить сосна — од низу догори, / сосна палає — од гори до низу” (152).
Таким чином, просторові візи В.Стуса засвідчують міфотворчість у зв’язку з
телеологічними проблемами, які постали у 60—80-х рр. XX століття на рівні опозиції
тоталітарного / національного міфу, і актуалізують реальне існування останнього,
закодовуючи етнічну інформацію у вигляді авантексту.
м. Запоріжжя * 11
“ Шлемкевич М. Цит. вид. - С. 39.
11 Див.: Потебня А. Символ и миф в народной культуре. - М., 2000. - С. 480.
2! Бердяев Н. Цит. изд. - С. 702.
За сприяння Ліги українських меценатів видано вибране “принцеси української поезії” (Ліна Костенко) Світла
ни Короненко Ворожба на віршах (К.: Ярославів Вал, 2000. — 182 с.), що містить твори з трьох попередніх
збірок, а також новітні поезії та есеї про Володимира Юрчишина. Івана Франка, Катерину Білокур ("Лягала
жінка на блакитну хмару.../ й пливла по волі вітра над полями / . . . / то райдуги із божевільних квітів / в її очах
терново розквітали/ і так жагуче на папір просились ...”). На цих сторінках — щире слово друзів, переважно
шістдесятників та вісімдесятників, починаючи з редактора збірки Василя Герасим’юка (“...на задвірку есересерії
природний голос Світлани Короненко виявився найбільш автентичним”) і далі — Іван Драч, Ірина Жиленко,
Богдан Жолдак, Наталка Бучель — авторка пісень на слова поетеси, Валерій Шевчук, Михайло Слабошпицький,
Євгенія Кононенко, Анатолій Ткаченко, який так охарактеризував її' білий вірш — "вербальна магія”, де “важать
сила і напруга думкопочуття, його перебігу нюанси, глибина переживань та благородство духу”.
Книжка, збагачена унікальними світлинами друзів і колег, Короненкового родоводу, що, разом із
пам’ятними рядками, лишаються знаками тієї доби. А тепер — слово світлій Світлані.
...Що знали про воду? Долонями брали ту воду — Що знали про себе? Хіба що: ось горло, ось крила!
донести до губ, як палаючу срібну свічу, І подив взаємний — як щемно і схоже летим,
і не обпіктися, а спрагу невтолену втишить — що навіть озватись не можна, бо води високі,
о, скільки обпалених пальців за нами летить! і можна вночі захлинутись від світла й води.
... І світ так просто й легко воскресає,
Як мавка із дощів і лободи
З колін встає, обтрушує спідницю
Й зникає поміж соняхів і слив.
І сонце, наобачне і сліпуче,
Возноситься між хмар, — аж сліпота, —
Як та любов, якою так боялась
Чиюсь любов сполохати колись...
В .Л .
Слово і Час. 2003. № 1
75
|