Строфа
Gespeichert in:
| Datum: | 2004 |
|---|---|
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2004
|
| Schriftenreihe: | Слово і Час |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/189937 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Строфа // Слово і Час. — 2004. — № 11. — С. 73, 93. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-189937 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1899372023-05-07T19:35:09Z Строфа Строфа 2004 Article Строфа // Слово і Час. — 2004. — № 11. — С. 73, 93. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/189937 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Строфа Строфа |
| spellingShingle |
Строфа Строфа Строфа Слово і Час |
| format |
Article |
| title |
Строфа |
| title_short |
Строфа |
| title_full |
Строфа |
| title_fullStr |
Строфа |
| title_full_unstemmed |
Строфа |
| title_sort |
строфа |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2004 |
| topic_facet |
Строфа |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/189937 |
| citation_txt |
Строфа // Слово і Час. — 2004. — № 11. — С. 73, 93. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| first_indexed |
2025-07-16T12:36:48Z |
| last_indexed |
2025-07-16T12:36:48Z |
| _version_ |
1837807078481068032 |
| fulltext |
Я.Івашкевич розкриває змісти, закладені в кожній концептуальній для тексту деталі, дуже
поступово, а тому виникає враження пізнавання персонажів, начебто особистого знайомства
з ними (адже ж, знайомлячись із людиною, ми не одразу дізнаємося про особливості її
характеру, свідомості), “поступового розглядання героїв” та “ інкрустованих вкраплень” 18 в
оповідь відомостей про них. Життя, отже, минає поміж розмовою та замовканням, а модуляції
голосу слугують для увиразнення якихось акцентів у ньому, віднайдення та розкриття чогось
правдивого. Тому важливо до них прислухатися, аби “пізнати світ, а в ньому себе” 19, що, за
Івашкевичем, чи не найпосутніше, що може в житті зробити людина.
Текст мовчання в “ Березнякові” дає змогу чітко простежити дві лінії його розвитку, що
їх можемо означити як мовчання-відсутність та мовчання-присутність. Тобто стан Болеслава
інтерпретуємо як своєрідне німування, тоді як мовчання Станіслава — радше діалог зі
світом. Перше оточене атмосферою трагізму, народжується з болю самотності, ситуації
нелюбові, а друге закорінене в зосередженому спогляданні буття, потребі внутрішньо
пережити радість життя, у згоді без нарікань прийняти його випробування. Автор дещо
радикалізує обидві позиції, розводячи полюси мовчазного в одному тексті, можливо,
навіть дещо штучно, проте у фіналі твору мовчання як таке розчиняється в тиші, що
зрівнює та поєднує в собі всі прояви мовчазного.
" Див.: Вервес Г. Цит. праця. - С. 91.
” Iwaszkiewicz J. - Warszawa, 1984. - S. 7.
М инул ого р о ку ки ївське ВІД “ В У С ” видало перш у сатиричну к н и ж к у “ П ерш ий з у б ” м о л о д ого автора
Олександра С тусенка, перем ож ця трьох В сеукра їнських л ітературних конкурсів , л ітературно-м узичного
конкурсу м олодих К Н У ім . Т а р а с а Ш ев че н ка (2 0 0 4 ) , чл ен а Н С П У з 2001 р. В она складається з віршів
двох ж а н р ів -“х и м о р о д ій ” ( “ З а м еж ею ж и т л а ”) (авторове визначення) й пародій ( “ П оетична рахуб а"),
часом д уж е вдалих, із тонким відчуттям стилю, зо кр ем а на Ю .А ндруховича — “Квазіре — креац ія”, П .М ов-
чана: “Я зав ж е та к б е з мови й ф орм и ж ив; / Я мав лиш б ереги і напрям ру ху” — “ К л о а к а ” , Д .К р е м е н я ,
Б.Олійника, В іру Б ал д и ню к та ін.
Й ого вірш “ К а та с тр о ф а ” , яки й у ж е набув ш и р о ко го р о зго л о су се р ед студ ен тсько ї м олоді на рівні
своєрідного “а п о кр и ф а” , починається словами: “ О б м ене зупинялась іном арка. / Я зупинився лобом об
шосе” , після чо го щ ось у “ б а ч ку ” гер о я , а ж н ія к не л іри чного , перевернулось, і він почав розр ізняти
добро і зл о , ж ал іти безпритул ьних псів... “ М е н е усі вваж аю ть с ко м о р о х о м , / Б о я серй озн і речі гово
рю...” — із саркастичним надривом к а ж е гер о й , заверш ую чи м о но л ог так: “Та я рвонусь кр ізь вуличну
запарку — / І знову на ш осе проллється кров: / Я зупиню об себ е іном арку, / Бо хочеться нормальним
стати знов". Н у як? Т а к о т о ж !.. В арто погодитись із автором передм ови О .Я ров и м під пром овистою
назвою “ К о ш м арний ф еном ен С тусен ка”: “ ...пл анид а в нього та ка — робити все навпаки, “ вивернуто” , у
цьому вивернутому без л апо к світі”.
Поет, щ о не боїться сказати про се б е так: “ Н ар о д , звичайно, вірш і прочитає, / У р а , поете, слово
зажило!.. / Т а потім — з и р к — а їх у ж е нем ає ... / А це Ж и ття у хаті п ід м ел о” ( “С татус”) або: “Д е ж він
тепер? В я ку сховався буду? / К о тр у — із най сл и зь кіш и х — вибрав путь? / Ж и ття — театр! (певно, щ о
абсурду). / І він там — зав. кул ісам и (м аб уть )” ( “С м іш и л о ” ) — не втратить свого читача...
Хтось оголеним нервом назвав Нерви вмерли. Так сталось тепер
У наш вік історично-космічний,
Щ о поет — не оголений нерв,
А оголений дріт електричний!
Поетичну вразливу натуру,
Бо не раз і не два заливав
Час поетові сала за шкуру!
“Зм іна категорій"
Я Л
Слово і Час. 2004. №11
73
У “ Берестечку” фольклорні розміри сконденсовані в одному фрагменті, який також
становить майстерну стилізацію. Більшість рядків цього фрагмента написана
14-складовиком, який урізноманітнюється вкрапленнями інших розмірів:
Гей, у чистому полі та заш уміла тирса. 14-скл. (7 + 7)
Гей, та було ж нас доволі! А зосталось триста. 14-скл. (8 + 6)
Гей, та було ж нас триста, та усі шаблисті. 13-скл. (7 + 6)
Дві душі зосталось, та й ті непаристі. 12-скл. (6 + 6)
Госа, хлопці, госа, понад берегами! 12-скл. (6 + 6)
Тече річка кривавая темними лугами. 14-скл. (8 + 6)
Отже, можна зробити висновок, що “чиста” імітація народнопоетичних форм постає в
творчості Ліни Костенко явищем епізодичним. Поетеса не намагається скалькувати структуру
народної пісні чи думи, використання фольклорних розмірів завжди мотивується конкретним
художнім завданням. Хоча “ Казка про Мару” , “ Мандрівки серця” , а пізніше фольклорні
фрагменти з романів у віршах засвідчили майстерне володіння цією формою поетичного
вислову, навряд чи можна охарактеризувати художнє мислення Ліни Костенко як
народнопоетичне. На підтвердження цієї думки наводимо ще один факт. В українській
версифікації XX ст. метричним носієм народнопоетичних традицій вважається хорей
(особливо 4-стоповий), його фольклорна модель нерідко виступає й основною ритмічною
формою цього розміру. Якщо розглянути репертуар віршових розмірів Ліни Костенко
порівняно з метричною палітрою одного з її літературних учителів, Максима Рильського,
то неважко помітити, наскільки різні позиції посідають у них хореї: у Ліни Костенко хореї
складають близько 5%, у Максима Рильського — 25%. Це, на нашу думку, пояснюється
передусім відмінністю в домінуючій інтонації обох поетів — Максим Рильський тяжіє до
імітації народнопісенних розмірів, ритмічні особливості яких увібрав хорей, Ліна Костенко
— до розповіді, в окремих випадках навіть до просторіччя. Інакше кажучи, Максим Рильський
більше схиляється до наспівної інтонації, Ліна Костенко — до говірної.
Загалом слід зазначити, що творчість Ліни Костенко, яка стала предтечею “шістдесятництва”
в українській літературі, повністю виявляє ставлення цього покоління до багатовікового
досвіду національної культури й фольклору як її складової: поетеса не просто намагається
повернути читача до духовних джерел свого народу, а й філософськи осмислює духовну
спадщину, інтелектуалізує її, включає до широкого контексту великої європейської культури.
Хиталися трави тонко,
Стиналася тінь тернова...
І день почався із сонця,
І світ почався зі слова.
...І люди немов із глини.
Із слова себе ліпили.
Тетяна Нарчинська
Його вела за руку Україна
Тужила: — Ця знедолена дитина
Туди, де горе, кривди і неволя,
Несе свій безталанний Божий дар.
І неодмінно нам всміхнеться доля!
— Побачимо, — сказав сліпий Кобзар.
Ірина Бетко
“ Радосинь”, Л іт о б ’є д н а н н я при Н С П У (керівник — Д м итро Чередниченко), представляє поетичну
антологію (упоряд. Д .Чередниченко. Літстудія 1992 р. — К.: ПВП “Задруга", 2004. — 552 с.), що народи
лася під такою ж назвою. Чимало з ї ї авторів — члени НСПУ: Ірина Бетко, Ірина В енжик, Алла Диба,
М икола Клец, Євгенія Кононенко, Іван Складаний, Зоя Кучерява, Олена Леонтович, Павло Малєєв, Олеся
Мамчич, Ю рій Ряст, Ярослав Ш екера... Вони випускають альманах і часопис (редактор Григорій Іваненко,
зараз — Наталка Позняк) “ Радосинь” .
Радосинь — це стародавнє місто на лівому березі Дніпра (літописні назви — Радосинь, Родуня, Горо-
дисько, Рай. Розкопував і досліджував його археолог Михайло Сагайдак).
Головне завдання “ Радосині” — “ щ об одна душ а митця озвалася до д руго ї” (із передмови Д .Чередни-
ченка).
О тж е, беріть антологію до рук і знайомтесь із гроном молодих поетів!
В.Л.
Слово і Час. 2004. №11
93
|