Українська прозова казка: специфіка художнього руху
Рецензія на книгу: Кизилова В. Динаміка української літературної прозової казки: Монографія. Київ: Талком, 2020. 211 с.
Збережено в:
| Дата: | 2023 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2023
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/190286 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Українська прозова казка: специфіка художнього руху / Г. Сабат // Слово і Час. — 2023. — № 1. — С. 123-125. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-190286 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1902862023-05-28T17:03:48Z Українська прозова казка: специфіка художнього руху Сабат, Г. Рецензії Рецензія на книгу: Кизилова В. Динаміка української літературної прозової казки: Монографія. Київ: Талком, 2020. 211 с. 2023 Article Українська прозова казка: специфіка художнього руху / Г. Сабат // Слово і Час. — 2023. — № 1. — С. 123-125. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/190286 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Сабат, Г. Українська прозова казка: специфіка художнього руху Слово і Час |
| description |
Рецензія на книгу: Кизилова В. Динаміка української
літературної прозової казки: Монографія.
Київ: Талком, 2020. 211 с. |
| format |
Article |
| author |
Сабат, Г. |
| author_facet |
Сабат, Г. |
| author_sort |
Сабат, Г. |
| title |
Українська прозова казка: специфіка художнього руху |
| title_short |
Українська прозова казка: специфіка художнього руху |
| title_full |
Українська прозова казка: специфіка художнього руху |
| title_fullStr |
Українська прозова казка: специфіка художнього руху |
| title_full_unstemmed |
Українська прозова казка: специфіка художнього руху |
| title_sort |
українська прозова казка: специфіка художнього руху |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2023 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/190286 |
| citation_txt |
Українська прозова казка: специфіка художнього руху / Г. Сабат // Слово і Час. — 2023. — № 1. — С. 123-125. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT sabatg ukraínsʹkaprozovakazkaspecifíkahudožnʹogoruhu |
| first_indexed |
2025-07-16T13:07:22Z |
| last_indexed |
2025-07-16T13:07:22Z |
| _version_ |
1837809001402728448 |
| fulltext |
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2023. № 1 (727) 123
Галина САБАТ
УКРАЇНСЬКА ПРОЗОВА КАЗКА:
СПЕЦИФІКА ХУДОЖНЬОГО РУХУ
Рецензія на книгу: Кизилова В. Динаміка української
літературної прозової казки: Монографія.
Київ: Талком, 2020. 211 с.
Слово і Час. РЕЦЕНЗІЇ
Українська літературна казка впродовж тривалого часу перебувала
на периферії аналітичних інтересів літературознавців. Розвиваю-
чись у річищі загальносвітового наукового поступу, новітнє укра-
їнське літературознавство засвідчує динамічні процеси в цьому на-
прямку, що пов’язані насамперед зі спробами сучасного прочитання
авторської казки, уточненням певних аспектів історії її розвитку в
ХІХ—ХХ ст., осмисленням гносеології жанру. Відтак з’ява ґрунтов-
них досліджень Наталії Тихолоз, Галини Сабат, Оксани Цалапової,
Ольги Горбонос, Олесі Дибовської, в яких продемонстровано різ-
нопланове поєднання традиційно-усталеного підходу до вивчення
художнього казкового тексту як мистецького феномену з новими
досягненнями та відкриттями у царині теоретичного осмислення
природи художньої творчості, є актуальною і важливою. Такою ви-
дається і монографія Віталіни Кизилової «Динаміка української
літературної прозової казки», в якій авторка концептуально до-
слідила жанрові тенденції розвитку художньої казки, культурно-
мистецькі передумови її побутування, функціональні стратегії.
На думку В. Кизилової, казка генетично пов’язана з міфом і фольк-
лором. Звільнившись від священно-магічного синкретизму міфологіч-
ної свідомості, казка утвердилася як провідний оповідний жанр фоль-
клору різних народів з достатньо стійкими спільними рисами поетики
на сюжетно-композиційному й мовностилістичному рівнях і розгалу-
женою системою жанрових різновидів. У розділі «Жанр літературної
казки. Теоретичні питання» авторка уважно простежує й належним
чином осмислює широку панораму змін і трансформацій на емпірич-
ному шляху від народної казки до літературної, окреслює векторні спо-
соби творення літературної казки, її становлення і розвитку.
Далі В. Кизилова здійснює загальний огляд різних версій сис-
тематизації літературної казки, що існують у казкознавстві, аналізує
відомі класифікації Людмили Брауде, Тетяни Леонової, Юрія Ярми-
ша, Людмили Дерези, Нонни Копистянської, Галини Сабат, Оксани
124 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2023. № 1 (727)
Галина САБАТ
Цалапової. Однак, окреслюючи різні класифікаційні підходи, не віддає перевагу жод-
ному. Цікавими є роздуми дослідниці щодо типологічних зв’язків літературної казки з
науковою фантастикою та із зовсім молодим жанром — фентезі.
Слушним і цілком логічним видається структурне виокремлення в окремий
розділ («Літературна казка Марка Вовчка. До проблеми авторського внеску в роз-
будову жанру») питання казкового спадку першої жінки-письменниці в українській
літературі. Незважаючи на те що Марко Вовчок перша у вітчизняній літературі по-
чала експериментувати з казковою формою і започаткувала жанр авторської казки,
який продовжили Панас Мирний, Степан Руданський, Іван Нечуй-Левицький, Бо-
рис Грінченко, в українських казкознавчих студіях її казкова проза залишалася поза
увагою. Тож дослідження В. Кизилової презентує наукове прочитання казок Мар-
ка Вовчка «Ведмідь», «Дев’ять братів і десята сестриця Галя», «Кармелюк» у їх
зв’язках із фольклорною традицією.
Суттєвим компонентом монографії є спроба опису художнього мислення Лесі
Українки як представниці раннього українського модернізму, казкотворчість якої,
на думку дослідниці, «стала своєрідним прологом до української літературної про-
зової казки ХХ — початку ХХІ століття» (с. 45). Попри наявність ґрунтовних до-
сліджень творчості Лесі Українки (праці Лукаша Скупейка, Віри Агеєвої, Ніли Збо-
ровської, Ярослава Поліщука, Галини Левченко та ін.), казки письменниці, на жаль,
не були об’єктом належного наукового вивчення. Лише дисертація О. Цалапової
«Міфопоетика казкового світу раннього українського модернізму (Дніпрова Чайка,
Леся Українка, Олександр Олесь, Михайло Коцюбинський)» (2011) окреслює каз-
ковий спадок Лесі Українки на засадах міфопоетичного аналізу. В. Кизилова осмис-
лює жанрову своєрідність, художню організацію прозових казок письменниці, їхню
функціональну роль в системі загальнолюдських духовних цінностей. Ці питання в
такому обсязі вперше проаналізовано на сторінках рецензованої монографії.
Дослідниця намагається зрозуміти генологічний код казки і з’ясувати, як він
вписався у контекст літературно-інноваційної жанрології. Цим проблемам присвя-
чений розділ «Жанрові тенденції розвитку української літературної казки». Заслу-
говує схвалення аналіз повістей-казок Всеволода Нестайка, Галини Малик, Лариси
Письменної, Ірини Жиленко, Віктора Близнеця. Знання творчості українських бай-
карів і теорії байки допомогло авторці заглибитися у специфіку казок-байок Юрія
Ярмиша, Василя Сухомлинського, Дмитра Чередниченка і зробити логічний висно-
вок: синтез жанрових ознак казки й байки «призводить до розширення функцій тво-
рів, домінуючими з яких стають естетична, розважально-гумористична, пізнавальна,
морально-дидактична» (с. 69). В. Кизилова переконливо виявляє код образної умов-
ності казок-притч Емми Андієвської, розкриває глибинний естетичний і моральний
потенціал казок-новел Григора Тютюнника. Таким чином авторка слушно підпоряд-
ковує меті дослідження систематизовані завдання. Опрацювавши об’ємний тексто-
вий матеріал і доречно дібрану джерельну базу, В. Кизилова дійшла висновків щодо
відкритості й пластичності аналізованого жанру. Висвітлюючи синтетичну природу
авторської казки, вона акцентує на її тісній взаємодії з повістю, байкою, легендою,
новелою, притчею, наголошує на процесі дифузії жанрів у межах казки.
У розділі «Тематичний вимір української прозової літературної казки» авторка
монографії розкрила глибинний вплив природи на мораль казкових персонажів в ав-
торській казці другої половини ХХ — початку ХХІ ст. (анімалістичні казки Оксани
Іваненко, Дмитра Чередниченка, Олега Буценя, Валерія Шевчука). Цікавими є мірку-
вання дослідниці про категорію дива в новорічно-різдвяній казці. До уваги беруться
твори Зірки Мензатюк, Ігоря та Ірини Калинців. Особливо детально авторка зупиня-
ється на інтерпретації казки І. Калинця «Вертеп маленького хлопчика», наголошую-
чи, що кожна національна література має свою новорічно-різдвяну тематику.
Новаторським аспектом монографії є спроба дослідити урбаністичний просторо-
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2023. № 1 (727) 125
Українська прозова казка: специфіка художнього руху
вий модус жанру казки, адже хронотоп відіграє важливу роль у жанротворенні художніх
структур. Аналізуючи казковий простір, Віталіна Кизилова резонно відзначає, що тра-
диційним топосом для української літератури і зокрема для жанру казки тривалий час
було село, проте, починаючи з ХІХ ст., сільські просторові координати поступаються ур-
баністичним описам. Це загострює проблематику казки, змінює своєрідність топосних
координат, надаючи їм локального характеру. Йдеться про простір міста з урахуванням
сучасності в казках Мар’яни Савки («Казка про Старого Лева»), Світлани Прудник
(«Стрибаюче місто. Міські казки»), Валерія Шевчука («Місто без квітів»). До більш
детальної інтерпретації авторка вдається, розглядаючи збірку Зірки Мензатюк (аналізу
її казкотворчості у монографії відведено окремий розділ) «Київські казки». Вона наво-
дить чимало цікавих прикладів, пов’язаних з економічним і культурно-освітнім центром
України, які дають змогу зробити висновок, що у казках письменниці Київ — це повно-
правний художній образ, який, «залежно від ситуацій, набуває то чуттєвих, то раціональ-
них форм» (с. 82). Виходячи з висновків дослідниці, у казках Вал. Шевчука, М. Савки,
З. Мензатюк топос міста є, звичайно, фантастичним, але воднораз — і реальним, який
нагадує колоритний український ландшафт і має символічний зміст. Проте, розміркову-
ючи про хронотопні координати у площині казки, В. Кизилова аналізує лише казковий
простір (відокремлюючи його від казкового часу), характеризує його площини — від лі-
мітованого казкового локусу до панорамної, стереоскопічної всеохопності.
На основі методологічних принципів герменевтики, новітніх інтерпретаційних
підходів до тексту в монографії здійснено спробу проаналізувати окремі питання
поетики авторської казки на межі ХХ—ХХІ ст. Дослідниця висвітлює як змісто-
ві, так і формальні ознаки казкотворчості Вал. Шевчука, Всеволода Нестайка, Лесі
Храпливої-Щур, Галини Рис, Мар’яни Савки, Світлани Прудник, Зірки Мензатюк,
Ігоря Калинця, Ірини Жиленко, конкретніше зупиняючись на мотиві казкового тво-
ру як актуалізаторі авторської концепції, на семантичних моделях кольорів у літера-
турній казці другої половини ХХ ст., а також на лексико-фразеологічних особливос-
тях повісті-казки Івана Андрусяка «Третій сніг».
В останньому розділі — «Вияв фемінних і маскулінних констант у літературній
казці новітнього періоду (на прикладі циклу Марини Павленко “Півтора бажання. Каз-
ки з Ялосоветиної скрині”)» — В. Кизилова зосереджує увагу на гендерному підході
до літературної казки, який вважає актуальним, проте ще недостатньо розвиненим.
Аналіз базується на наукових працях з гендерної психології Зиґмунда Фройда, Карла
Ґустава Юнґа, Еріка Еріксона, Ігоря Кона, в яких осмислена гендерна ідентичність, на
сучасних теоретичних студіях з проблем фемінізму Тамари Гундорової, Соломії Пав-
личко, Оксани Забужко, Ніли Зборовської, Софії Філоненко. В цій частині монографії
привертає увагу насамперед думка дослідниці про те, що фемінна і маскулінна ідентич-
ність закладена в міфології та фольклорі, а літературна казка, яка генетично споріднена
з фольклорною традицією і з нею вступає в діалог, «демонструє відкритість і продук-
тивність художньої структури жанру, що позначилося на презентації ґендерних ролей,
ґендерної взаємодії, ґендерних цінностей її персонажів» (с. 182). На основі казкового
циклу Марини Павленко простежено стереотипи гендерної поведінки героїв.
Отже, В. Кизилова на композиційно-сюжетному, образному, світоглядному, ес-
тетичному рівнях визначає жанрові особливості малодослідженої української літе-
ратурної прозової казки. Авторка рецензованої монографії розкриває індивідуальну
творчу специфіку, багатогранність стилю Марка Вовчка, Лесі Українки, В. Нестайка,
І. Жиленко, Е. Андієвської, І. Калинця, З. Мензатюк, Вал. Шевчука, І. Андрусяка,
М. Павленко та інших авторів. На основі висновків, репрезентованих у монографії,
можна констатувати, що українська літературна прозова казка — помітна, оригі-
нальна й важлива складова національного літературного процесу.
Отримано 10 жовтня 2022 р. м. Дрогобич
|