Афективність як засаднича характеристика тілесності

У статті розкривається поняття афективності як принципової здатності тілесності людини бути джерелом сенсів свідомого існування. Тілесність постає як основа людського досвіду і соціального буття людини....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Валенса, Г.А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України 2009
Назва видання:	Мультиверсум. Філософський альманах
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19071
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Афективність як засаднича характеристика тілесності / Г.А. Валенса // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2009. — Вип. 80. — С. 86-98. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-19071
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-190712013-03-24T14:24:29Z Афективність як засаднича характеристика тілесності Валенса, Г.А. У статті розкривається поняття афективності як принципової здатності тілесності людини бути джерелом сенсів свідомого існування. Тілесність постає як основа людського досвіду і соціального буття людини. В статье раскрывается понятие аффективности как принципиального свойства телесности человека быть источником смыслов сознательного существования. Телесность оказывается основой человеческого опыта и социального бытия человека. The article discusses the affectivity concept as a fundamental ability of humans to be the source of meanings of their conscious existence. Human corporality arises as a foundation of human experience and person’s social existence. 2009 Article Афективність як засаднича характеристика тілесності / Г.А. Валенса // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2009. — Вип. 80. — С. 86-98. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2078-8142 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19071 uk Мультиверсум. Філософський альманах Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	У статті розкривається поняття афективності як принципової здатності тілесності людини бути джерелом сенсів свідомого існування. Тілесність постає як основа людського досвіду і соціального буття людини.
format	Article
author	Валенса, Г.А.
spellingShingle	Валенса, Г.А. Афективність як засаднича характеристика тілесності Мультиверсум. Філософський альманах
author_facet	Валенса, Г.А.
author_sort	Валенса, Г.А.
title	Афективність як засаднича характеристика тілесності
title_short	Афективність як засаднича характеристика тілесності
title_full	Афективність як засаднича характеристика тілесності
title_fullStr	Афективність як засаднича характеристика тілесності
title_full_unstemmed	Афективність як засаднича характеристика тілесності
title_sort	афективність як засаднича характеристика тілесності
publisher	Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
publishDate	2009
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19071
citation_txt	Афективність як засаднича характеристика тілесності / Г.А. Валенса // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2009. — Вип. 80. — С. 86-98. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
series	Мультиверсум. Філософський альманах
work_keys_str_mv	AT valensaga afektivnístʹâkzasadničaharakteristikatílesností
first_indexed	2025-07-02T20:00:53Z
last_indexed	2025-07-02T20:00:53Z
_version_	1836566663954169856
fulltext	86 Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України __________________________________________________________________ Г.А. Валенса, аспірантка Київського національного університету імені Тараса Шевченка АФЕКТИВНІСТЬ ЯК ЗАСАДНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ТІЛЕСНОСТІ Афективність викликає особливий інтерес у сучасному філософському дискурсі. Це – характеристика тілесного способу буття людини (тілесності), пов’язана із сенсотворчою роллю тіла у людському досвіді. У своїй праці “Тілесне Я. Лекції з феноменології тіла” (Франкфурт7на7Майні, 2000 р.) німецький філософ Бернгард Вальденфельс ставить за мету представити тілесність, “виходячи з Leib як особливої екзистенції і особливої структури, в котрій... відзначається структура світу” [1, 24]. Тут має йтися не про вигляд, властивості і визначення, “що таке тіло”, а про те, як воно функціонує, що робить, що здійснює. Афективність належить до базових специфічних характе7 ристик тілесності, вказаних засновником феноменологічної традиції Е. Гусерлем. Здатність живого тіла (Leib), на відміну від фізичного (Korper), переживати афект болю чи задоволення, складність питання про дійсні джерела афектів у людському досвіді, невизна7 ченість структури (що пов’язано із значущістю як фізичних, так і психологічних впливів та когнітивної діяльності людини) свідчить про неможливість розглядати тіло лише як механізм передавання зовнішніх стимулів і відтворення реакції. Е.Гусерль звертався до теми тілесності у “Картезіанських медитаціях” (1931) та в “Ідеях до чистої феноменології та феноменологічної філософії” (ІІ частина), де афективність вже визначається як одна з основних характеристик Leib (живого тіла). До проблеми онтології тілесності та інтер7 суб’єктивності підходять французькі філософи Моріс Мерло7Понті у “Феноменології сприйняття” (1945) та у “Видиме і невидиме” (1965) і Жан7Поль Сартр у праці “Буття та ніщо” (1943). Вальденфельс відзначає, що Гусерль часто говорить про тіло, яке функціонує (на противагу матеріальній речі – Korperding). Адже 87Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України описувати можна саме матеріальну річ, а для тіла, котре у сприйнятті, вчинку, відчутті, сексуальності, мові самостійно досягає певних результатів та виконує функцію, опису замало. Вальденфельс розглядає міркування про двоїстий сенс буття тіла у Мерло7Понті. Тіло містить, на думку Мерло7Понті, двоїстість без дуалізму, “збігання” із собою всередині “незбігання”. Яким же чином слід було вивчати цю багатозначність? Які рівні і структура тілесності покажуть себе при такому дослідженні? Йтиметься про “проміжний характер тіла”, як Вальденфельс називає помірковане ставлення Мерло7Понті до спроб тлумачення тілесності через різкі опозиції. Французький феноменолог розуміє тілесність як взаємопроникнення сфер духовного і матеріального (культурного і природного). “Все у людини вироблене і все природне” [2, 390], – цитує Вальденфельс “Феноменологію сприйняття” Мерло7Понті. Штучність і природність не мають у людському досвіді самостійних регіонів, а лише відповідають одночасно за різні аспекти одного й того самого тілесного досвіду: посмішка, стиль рухатися чи тримати позу, одягатися чи виявляти сексуальність, розмовляти або використовувати техніку. Полюси культурного і природного тут лише задають горизонт багатоманіття і поліморфності тілесного досвіду – проміжний характер тіла у цьому сенсі можна назвати вертикальним. Горизонтний проміжний характер тіла стосується питання взаємовпливів Свого та Чужого в тілесному досвіді. Мерло7Понті вводить поняття “міжтілесності”, маючи на увазі поширення тілесних реакцій у соціальному середовищі, яке ухиляється від домінування одного з полюсів (“власного тіла” і “соціальної тілесності”). Вальденфельс звертає увагу на те, що Мерло7Понті у цьому питанні уважний до особистої історії усвідомлення Свого в Чужому та Чужого у Своєму. Адже раннє дитинство характерне “діадичністю” (злитістю переживань дитини і дорослого), а подальший розвиток і диференціація весь час лишають можливість повернення до почуття єдності та близькості з Іншим [3, 171]. Сексуальне бажання провокує цілу мережу взаємних ставлень і взаємовпливів, що за силою й особистою значущістю лишаються принаймні адекватними соціальним вимогам (визнання, партнерства, домінування, 88 Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України конфлікту інтересів і нормативного налагодження стосунків). Тло міжтілесності, таким чином, виявляється обов’язковим за розгляду “власне мого” тіла. “Власне моє” при цьому аж ніяк не втрачається, а виявляється, своєю чергою, єдиноможливим актором у міжті7 лесному просторі. Збагачення Свого Чужістю надзвичайно важливе питання для Вальденфельса, як і спосіб доступу Свого крізь Чуже. У “Топографії чужого” він відзначає: “До власної ідентичності звикають через ідентифікацію з Іншими, тому вона завжди лишається просякнутою моментом не7ідентичності” [4, 59]. Загалом, між Своїм та Чужим мають лишатися принципово нечіткі межі. Не варто позбавлятися цього “одного в одному”, коли Чуже та Своє просто “більш7менш вплутані одне в одне” і лишають можливість нетривіального дослідження. Спроба охопити багато7 маніття виявів тілесного досвіду разом із потребою заглибитися в його структуру сприяли створенню моделі перетину вертикального і горизонтного набору невизначеностей, у яких ми домовилися, за попередніми зауваженнями Б.Вальденфельса, описувати становище тілесності. Унаочнення цього перетину може здатися схожим на таблицю або Декартову систему координат. Насправді пропонована схема лише допомагає одночасно охопити поле досліджень, пов’язане з чотирма характерними напрямами у вивченні тілесності й афектив7 ності як її засадничої характеристики. Отже, вертикальна невизна7 ченість (або проміжний характер) тілесності перебуває у широкому “розтягненні” між усім штучним (культурним, духовним, створеним, технічним, когнітивним, “суто людським”, свідомим) та природним (натуральним, матеріальним, інстинктивним, непізнаним, можливо непізнаваним, “тваринним в людині”, несвідомим). Розташуємо Штучне і Природне відповідно зверху та внизу схеми. Горизонтна невизначеність – між Своїм (власним, виключно індивідуальним, особистим, інтимним, унікальним) та Чужим (тим, що стосується Іншого, інтерсуб’єктивним, спільним, суспільним, властивим усім людям, загальновідомим). Розташування Cвого і Чужого у схемі – відповідно зліва і справа. На перетині цих двох площин матимемо чотири сектори, кожен з яких актуалізує певний кут зору і напрям розгляду тілесної сфери. 89Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України Схема взаємодії вертикального і горизонтного проміжного характеру тіла. Природне, Передсвідоме Усвідомлення тотожності Я і тіла. Конфлікт тіла та душі-духу. Афективний потенціал пізнання. Тіло як соціальний конструкт. Тілесне усвідомлення Іншого. Афективний потенціал соціаль- них ролей та стосунків. Нететична єдність (отожнення) Я і тіла. Сфера «власне афективності» Тілесність як нететична при- належність до роду людського (родове, сімейне, групове, на- ціональне, загальнолюдське неусвідомлене) Чуже, Інтерсуб’ктивне Своє, Власне Штучне, Культурне Лівий нижній сектор – “Природне Своє”; лівий верхній сектор – “Штучне Своє”; правий верхній сектор – “Культурне Чуже”; правий нижній сектор – “Інстинктивне Чуже”. 90 Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України Відзначимо, що у будь7якому секторі йдеться не про точки відомого нам напевне “природного” або “свого”, а про своєрідні “сфери взаємовпливу” тих чи інших уявлень про тілесність або явищ тілесного досвіду. У жодному разі не йдеться про “цілком своє” або “цілком чуже” у сфері тілесності, так само як і про “зовсім природне” чи “виключно культурне” у тілесному досвіді. “Природне Своє” як сфера власне афективності. Розглянемо тілесність як вона сприймається мною (у сенсі самовіднесення, за Вальденфельсом: перманентності, постійної присутності, Я7статусу тіла) і, водночас, у її природному аспекті пасивності, матеріальності та випередження. Поставимо питання: що є значущим для такого перетину? Коли ми зазнаємо відповідного тілесного досвіду? Самовіднесення означає стан “до розрізнення”, тобто нететичного ототожнення Я і тілесних функцій, перманентність робить це ототожнення свідком усіх форм відповідного (неусві7 домленого) досвіду. Пасивність постає як зануреність у тілесні відчуття, коли тіло саме диктує поведінку, матеріальність загострює потребу у проявах або задоволенні інстинктів, коли біологічне відчувається як непереможне (втома, запаморочення, втеча або агресія заради захисту, сексуальний екстаз). Тіло тут передує будь7 якому усвідомленню власних виявів, а свідомість має вже потім поставитись до такої поведінки як до факту, що здійснився. Таким чином, описаний перетин максимально точно відповідає поняттю “власне афективності” як суб’єктивної сфери тілесності. Це зона нететичної єдності Я і тіла, де свідомість існує лише у ролі свідка більш7менш залежного від могутніх інстинктивно7афективних проявів. Важливо, що роль цього свідка цілком визначена – це умовний центр самовіднесення, який на даному етапі констатує: Я тотожний тілу, Я і є – тіло, Я є і це Я – є тіло. “Штучне Своє” як усвідомлення розбіжностей між Я та тілом. Сектор “Штучне Своє” містить якісну відмінність стосовно “інтенсивності” самоусвідомлення. Самовіднесення, ототожнення Я і тіла, стає не актуальним. Навпаки, між умовними полюсами колишнього ототожнення відбувається “загострення суперечностей” (звичайно, у смислі не відмови від могутньої первинної афективності, а її принципово свідомого знецінення). Відбувається спроба 91Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України перевищення, подолання природного у власній сфері штучним шляхом міркувань. Йдеться про тілесну модель мислення – субстанційність res cogitans. Тепер поклик тіла “цілком підпоряд7 кований” і керований Своїстю “не тілесного” роду. Здатність мислити “окремо та незалежно” від природних явищ тілесності розкриває шлях особливої “пасивності”: розмірковувати згідно із законами логіки; особливої “матеріальності”: бути “res cogitans”; особливого “випередження”: керувати, продумувати наперед і здійснювати зміни у світі за рахунок необхідного інструменту – тіла, що виявляється тепер лише засобом! Неважко побачити, що даний сектор демонструє цілковито виправдану картину картезіанських уявлень про тіло. Важливим здається саме виправдання і гідне місце Декартової позиції у сучасному розгляді тілесності. Адже останнім часом тема подолання психофізичного дуалізму і звинувачення самого Декарта у хибному розвиткові сучасної науки, на нашу думку, вже вичерпала творчий потенціал. Як відзначав Вальденфельс, картезіанський словник продовжує бути актуальним, принаймні до формулювання нових визначень та правил виведення понять. Звернемося тепер до самої тілесності (можливо у мисленнєвому експерименті або пригадуванні) у стані, який мав би відповідати картезіанському розриву. Адже стан усвідомлення разючого конфлікту тіла та душі (духу) разом із переживанням, навіть подумки, всіх можливих наслідків цієї розбіжності, теж можна було б назвати афектом. Слід замислитись про афективний, цілковито пануючий, вплив цього стану. Так звані когнітивні прориви, відкриття на рівні осяяння та навіть звичайний акт розуміння (прояснення) первинно “незрозумілого” мають власну афективну потенцію у людському досвіді. Адже ми “всім тілом відчуваємо” правоту власних здогадок, “вбачаємо” істину та “вслуховуємося” у суть. З якоїсь не чітко визначеної досі причини ми бажаємо бути “тілесно7афективно”, “на клітинному рівні” переконані в правильності наших пізнавальних підходів. Доки не досягнуто цієї тілесно7емоційної злагоди у собі, процес пізнання, очевидно, “відчувається” нами як незавершений. Отже, даний сектор відкриває необхідність ретельного дослідження афективного потенціалу та ролі тілесності в пізнавальному процесі, індивідуальній творчій діяльності людини та соціальному бутті людини. 92 Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України “Культурне Чуже” як сфера соціального конструювання тілесності. Даний сектор дає змогу розглянути тілесність як інтер7 суб’єктивність у тілесній сфері, взятій у соціальному, свідомому та керованому аспекті. Тілесне усвідомлення Іншого, за Сартром, починається з “погляду” на його тіло та відчуття себе “під поглядом” Іншого. Інтерсуб’єктивний простір формується як “перехресний вогонь” поглядів, котрі здатні звести живе тіло людини до рангу об’єкта. Під цією загрозою формується певне тілесно7афективне ставлення до соціального простору, тут розкривається тіло як соціальний конструкт. Адже пізнати себе так достеменно7організ7 мічно, як це можливо при вивченні тіла (Leib) Іншого або тіла (Korper) трупа, для людини є майже неможливим завданням. Набуття ролей і всотування чужих уявлень про себе, спроба себе знищити через “рабство у плоті” або вивищити через роль “господаря над плоттю інших” – можливості, що їх надає штучний соціальний простір [5, 276–394]. Є дещо унікальне, в чому цей сектор важливий для тілесного самоусвідомлення людини – це можливість варіативної та бурхливої ідентифікації з Іншими, а отже, адаптації та якісного розвитку в людському середовищі. Процес розуміння, порозуміння та самороз7 витку був би, напевне, нескінченно тривалим, якби ми були позбавлені могутнього афекту “закохуватись” у власних кумирів, прагнути схожості з одними та несхожості з іншими (зокрема, саме на тілесному рівні), свідомо створювати групи та класи, що здатні підсилювати або розсіювати певні наші уявлення про самих себе. Здається, саме звідси Альфред Шюц описував життєвий світ Гусерля як сукупність центрів релевантності різних ступенів щодо теперішнього стану власних інтересів індивіда. Соціальна феноме7 нологія досліджує суспільство з точки зору функціонування певної системи життєвих сенсів, що поєднують людей у соціокультурне суспільство [6, 180–200]. Сектор культурної інтерсуб’єктивності (духовної, когнітивної, технічної) складається з вихідних повсяк7 денних інтерпретацій, що їх утворює не лише мислення і мова, а й, передусім, тілесність людини. У цьому секторі набуває морального сенсу і значущості досі анонімна і вразлива людська тілесність. Адже загублене в іденти7 93Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України фікаціях і реалізації зовнішніх соціальних цілей тіло часто7густо не витримує тотального забуття та вимагає відповідності самому собі (тобто, цілісності чотирьох аспектів). У сфері Свого анонімність цілком безпечна, навіть за картезіанських підходів, адже немає потреби переорієнтовуватись на Іншого. Саме тілесно7афективна переорієнтація, не лише на певних Інших (близьких чи коханих), а на багатьох Інших – у комуні7 кативній, ринковій, політичній сферах – уніфікує та робить анонімність тіла небезпечною. Постають питання: як хто я зараз дію? Яку роль я відіграю більшість часу? Чи справді ця роль відповідає моїм бажанням? Чи задовольняю я в своїй ролі та тілесному статусі соціальні вимоги? Чи маю я задовольняти ці вимоги, заради чого та якою ціною? Втрата орієнтації тілом, втрата інстинкту самозбереження, позбавлення почуття самовіднесення робить тілесність людини найуразливішою у відкритому просторі соціального. Тілесність як інтерсуб’єктивність у природній сфері: “Інстинк7 тивне Чуже”. Фактично біологічне тіло з’являється у світі саме тут. Адже поява нового індивіда, представника роду людського, можлива лише за специфічних інтерсуб’єктивних стосунків. Конкретно: статевий акт, взаємодія тіл двох основних типів – “чоловічого” і “жіночого” дає можливість з’явитися тілу нової людської істоти. Враховуючи біологічні колізії зіготи, ембріона і новонародженого (крізь важливі для формування “базової структури афективності” стадії пологів ), отримуємо тілесність в усій глобальній серії приналежностей, де вона поступово розшаровується, щоб стати врешті7решт тим, що ми досліджуємо як тілесність дорослої людини. “Приналежність” має зміст передусім матеріальної вразли7 вості тіла, яку відзначав Вальденфельс у своїй статті “Ключова роль тіла у феноменології Моріса Мерло7Понті”. Цей аспект лишається важливим від індивідуально7особистісного і родового аж до політичного і загальнолюдського рівня існування людини. “Вразли7 вість призводить тілесну екзистенцію, – твердить Вальденфельс, – до меж торкання і недоторканості, які викликають етичне ехо та осідають у правових нормах…” [2, 390]. 94 Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України Наприклад, саме тілесна приналежність тілу Іншого (Іншої) під час перебування в утробі матері становить модель блаженної єдності та тотального задоволення і безпеки, які стають базисом афектів насолоди у дорослому житті, а, водночас, можливо, становлять тілесну основу конституювання Іншого як “іманентної трансцендентності”. “Із самого початку зрозуміло, що лише подібність усередині моєї вихідної7первинної сфери, яка пов’язує тіло (Korper), котре знаходиться там, з моїм тілом, може дати мотиваційний фундамент для аналізуючого осягнення першого як іншої плоті” [7, 402], – відзначає Гусерль у “Картезіанських медитаціях”. Ймовірно, ця “подібність” може виявитись результатом первинної єдності, навіть тотожності у часі та просторі (символічної – щодо всього іншого світу) власного тіла з тілом Іншого (дитини з тілом матері). Наступний рівень приналежності нагадує серію бурхливих конфліктів на межі життя, смерті і сексуальності. Йдеться про біологічне народження, що супроводжується тотальним соматичним стресом у трьох основних стадіях: тиск і безвихідь; боротьба за життя, агресія та сексуальна напруга; прорив до життя на межі смерті та трансперемоги при виході у нове повітряне середовище. Як свідчать дослідження перинатальних психологів та майже сорокарічні експерименти Станіслава Грофа з вивчення “перина7 тальних повернень” у дорослих, стадії біологічного народження мають могутній вплив на афективну сферу людини. Усе виглядає так, нібито сценарій переживань кожної з “базових перинатальних матриць” (БПМ) глибоко фіксується тілом і психікою людини та формує зразки афективних реакцій (повторювані схеми психо7 соматичних ланцюжків, патерни) неусвідомленої поведінки у критичних ситуаціях [8, 15–31]. Це стосується здатності (або стилю) отримувати задоволення (насолоду) чи дискомфорт (БПМ1), витримувати моральний тиск або переживати виснажливі обставини, ситуації “глухого кута”, тугу та стан самотності (БПМ2), проявляти активність та спрямовувати агресію, при необхідності боротись або досягати сексуального задоволення (БПМ3), відчувати себе переможцем і тріумфатором, якісно змінюючи життя та досягнувши бажаного (БПМ4) [9, 209–231]. 95Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України Філософське осмислення народження ще чекає на докладне розроблення. Але вочевидь можна твердити про значущість (навіть визначальну роль) даного тілесно7афективного акту для стилю і способів подальших тілесних реакцій у стосунках з Іншим. Більшість таких реакцій лишаються неусвідомленими в процесі росту, розвитку та соціалізації, це так би мовити лише “афективне тло”, тілесне підґрунтя людського буття у світі. Подальші рівні приналежності пов’язані з роллю батьків7 ського впливу (об’єктні стосунки в психоаналізі), формуванням сексуального ставлення до себе та членів сім’ї (приклад Едипового комплексу), розвитком відчуття себе як окремого члена родини. В цілому, описаний рівень тілесно7психічних переживань можна назвати “стосунками роду”, “природною інтерсуб’єктивністю”, більшість елементів якої лишається неусвідомленими без нагальної потреби. Стиль родових стосунків в аспекті тілесних звичок (однією з найважливіших є, наприклад, харчування) зазвичай переноситься автоматично з батьківської родини у власну сім’ю. Так, подружжя може стикнутися з проблемою невисловлених “самозрозумілих” вимог : поцілунок на ніч, звичка кричати на домашніх або обов’язковий ритуал обіймів чи заборона торкатися, сексуальні обмеження чи обов’язки. Особливою сферою є, звичайно, сексуальність як тілесно7 афективний акт. Адже наявність власних статевих особливостей, рольових стосунків з батьками та оточенням, а також природний аутоеротизм дає змогу отримувати насолоду від власного тіла, ототожнюючись із ним у специфічний спосіб – оргазм. Таким чином, сфера інтерсуб’єктивної природи тілесності надає підґрунтя першому з описаних секторів (особистій сфері тілесності, сфері “власне афективності”), де у специфічний сексуальний спосіб відбувається акт ототожнення себе зі своїм тілом. Перенесена у сферу свідомого спротиву власній сексуальності, афективна сфера здатна породжувати у другому секторі “Штучного Свого” явище сублімації та пошуку нових каналів реалізації природного потягу (творчість, пізнання, саморозвиток). Знаходячи свій об’єкт бажання серед світу Інших, сексуальна афективність здатна вмотивовувати наймогутніші прояви щирого кохання, героїзму та справжніх трансформацій в особистому і суспільному житті. Це стосується 96 Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України культурної інтерсуб’єктивності (третій сектор): світ культури, наприклад, на думку Фройда, являє собою цілковиту сублімацію людського лібідо. Завершуючи тему сексуальності відзначимо надзвичайний рівень енергії, сили та ритму людської статевої сфери порівняно з відповідною сферою тварин. Отже, афекти сексуальності мають вивчатися як особливі характеристики живого тіла, що отримують власні експлікації у кожному секторі запропонованої схеми. Наприкінці розгляду природної інтерсуб’єктивності у тілесній сфері слід було б звернути увагу на рівень тілесної приналежності до роду людського в цілому. Незалежно від еволюції такого специфіч7 ного ставлення людей одне до одного, він виходить за межі тваринної видової спорідненості. Саме цей рівень (навіть всупереч родовим, сексуальним або національним перевагам) постає як “само7 зрозуміла” вимога поважати і берегти життя людини в її тілесності – понад усе! Отже, запропонована схема розгляду чотирьох основних аспектів афективності, а саме – “власне афективність” (1), афект “спротиву тілесній природі” (2), афективний результат соціального конструювання тіла та свідомих ідентифікацій (3), афективні шари інтерсуб’єктивної приналежності (4) – дає можливість повноцінного дослідження теми тілесності у філософії. Соціально7філософські теоретичні проблеми, що відповідають кожному з чотирьох означених напрямів, формулюються наступним чином. 1. Яку роль відіграє афект “неусвідомленого ототожнення Я і тіла” в особистому і соціальному просторі? Як впливає неусвідом7 лений характер тілесного буття людини на формування соціальних систем і відносин? Чи є важливим, і до якої міри є значущим, ступінь цієї неусвідомленості? Чи постає тема “ототожнення Я і тіла” як суттєва зокрема в проблемах прав людини та формуванні соціальних інститутів? 2. ”Усвідомлення ймовірної нетотожності Я і тіла”, що відкриває могутній пізнавальний і творчий потенціал людської істоти, вимагає ґрунтовного дослідження з точки зору співвід7 ношення індивідуального і соціального в процесі пізнання. У чому полягає пізнавальний потенціал афекту “свободи від тіла”? Яка його 97Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України роль і значення в соціумі? Де межі пізнавальної і перетворюючої могутності людського духу та як вони (межі) пов’язані з тілесним способом існування людини? 3. Аналіз соціальної ролі людської тілесності та соціальних факторів формування людської тілесності. Складна система взаємовпливів інтимної сфери Свого та відкритого простору Інших має бути по7новому висвітлена крізь призму афективності як засадничої характеристики тілесності. Адже структура культурного і мовного формування тілесності людини, маючи афективний характер, являє собою онтологічну базу соціального як такого. 4. Дослідження системи неусвідомлених приналежностей (такі як сімейна, родова, національна, приналежність до роду людського), основою якої є людська тілесність, може виявитися необхідним підґрунтям для перегляду засад соціальної філософії з точки зору структури людського досвіду. ЛІТЕРАТУРА 1. Waldenfels B. Das leibliche Selbst. Vorlesungen zur Phenomenologie des Leibes. – Frankfurt am Main, 2000. 2. Бернхард Вальденфельс. Ключевая роль тела в феноменологии Мориса Мерло7Понти // Мерло7 Понти М. Видимое и невидимое. – Мн., 2006. 3. Тайсон Ф., Тайсон Р.Л. Психоаналитические теории развития. – М., 2006. 4. Бернгард Вальденфельс. Топографія Чужого: студії до феноме7 нології Чужого. – К., 2004. 5. Сартр Ж.П. Бытие и ничто: опыт феноменологической онтологии. – М., 2004. 6. Шюц А. Феноменология и социальные науки // Феноменологія і практична філософія, 2001 р. – К., 2003. 7. Эдмунд Гуссерль. Картезианские медитации // Гуссерль Е. Избранные работы. – М., 2005. 8. Гроф С. Надличностное видение: Целительные возможности необычных состояний сознания. – М., 2002. 9. Уилбер К. Око духа: Интегральное видение для слегка свихнув7 шегося мира. – М., 2002. 98 Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України Валенса Г.А. Афективність як засаднича характеристика тілесності. У статті розкривається поняття афективності як принципової здатності тілесності людини бути джерелом сенсів свідомого існування. Тілесність постає як основа людського досвіду і соціального буття людини. Ключові слова: тілесність, соціальність, афективність, афект, досвід, природне, штучне, свідоме, не свідоме, своє, чуже, інтер7 суб’єктивність. Валенса Г.А. Аффективность как основополагающая характе7 ристика телесности. В статье раскрывается понятие аффективности как принци7 пиального свойства телесности человека быть источником смыслов сознательного существования. Телесность оказывается основой человеческого опыта и социального бытия человека. Ключевые слова: телесность, социальность, аффективность, аффект, опыт, естественное, искусственное, сознательное, несозна7 тельное, свое, чужое, интерсубъективность. Valensa A. Affectivity as a Basic Characteristic of Corporality. The article discusses the affectivity concept as a fundamental ability of humans to be the source of meanings of their conscious existence. Human corporality arises as a foundation of human experience and person’s social existence. Key words: corporality, sociality, affectivity, affect, experience, natu7 ral, artificial, conscious, unconscious, one’s own, another’s, intersubjectivity.

Афективність як засаднича характеристика тілесності

Репозитарії

Схожі ресурси