Інтеркультурний діалог у контексті національної системи освіти та виховання

У статті розглядається філософсько-освітній вимір інтеркультурного діалогу. Доводиться, що на сучасні освітні та виховні практики суттєво впливає глобалізація. Відповіддю на її виклики є педагогічна адаптація історичного досвіду міжкультурних взаємин українського народу у сучасну національну площину...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Триняк, М.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України 2009
Schriftenreihe:	Мультиверсум. Філософський альманах
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19079
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Інтеркультурний діалог у контексті національної системи освіти та виховання / М.В. Триняк // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2009. — Вип. 80. — С. 177-185. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-19079
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-190792013-03-24T14:31:05Z Інтеркультурний діалог у контексті національної системи освіти та виховання Триняк, М.В. У статті розглядається філософсько-освітній вимір інтеркультурного діалогу. Доводиться, що на сучасні освітні та виховні практики суттєво впливає глобалізація. Відповіддю на її виклики є педагогічна адаптація історичного досвіду міжкультурних взаємин українського народу у сучасну національну площину. В статье рассматривается философско-образовательный аспект интеркультурного диалога. Доказывается, что на современные образовательные и воспитательные практики существенно влияет глобализация. Ответом на ее вызовы является педагогическая адаптация исторического опыта межкультурных отношений украинского народа в современную национальную плоскость. The philosophically-educational aspect of the intercultural dialogue is considered in the article. The fact of globalization’s influence on the modern educational practices is proved. Pedagogical adaptations Ukrainian people’s historical experience of intercultural relations to modern national situation is the answer to its challenges. 2009 Article Інтеркультурний діалог у контексті національної системи освіти та виховання / М.В. Триняк // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2009. — Вип. 80. — С. 177-185. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2078-8142 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19079 uk Мультиверсум. Філософський альманах Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	У статті розглядається філософсько-освітній вимір інтеркультурного діалогу. Доводиться, що на сучасні освітні та виховні практики суттєво впливає глобалізація. Відповіддю на її виклики є педагогічна адаптація історичного досвіду міжкультурних взаємин українського народу у сучасну національну площину.
format	Article
author	Триняк, М.В.
spellingShingle	Триняк, М.В. Інтеркультурний діалог у контексті національної системи освіти та виховання Мультиверсум. Філософський альманах
author_facet	Триняк, М.В.
author_sort	Триняк, М.В.
title	Інтеркультурний діалог у контексті національної системи освіти та виховання
title_short	Інтеркультурний діалог у контексті національної системи освіти та виховання
title_full	Інтеркультурний діалог у контексті національної системи освіти та виховання
title_fullStr	Інтеркультурний діалог у контексті національної системи освіти та виховання
title_full_unstemmed	Інтеркультурний діалог у контексті національної системи освіти та виховання
title_sort	інтеркультурний діалог у контексті національної системи освіти та виховання
publisher	Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
publishDate	2009
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19079
citation_txt	Інтеркультурний діалог у контексті національної системи освіти та виховання / М.В. Триняк // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2009. — Вип. 80. — С. 177-185. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
series	Мультиверсум. Філософський альманах
work_keys_str_mv	AT trinâkmv ínterkulʹturnijdíalogukontekstínacíonalʹnoísistemiosvítitavihovannâ
first_indexed	2025-07-02T20:01:27Z
last_indexed	2025-07-02T20:01:27Z
_version_	1836566694939590656
fulltext	177Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України _____________________________________________________________________ М.В. Триняк, докторант Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди ІНТЕРКУЛЬТУРНИЙ ДІАЛОГ У КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОСВІТИ ТА ВИХОВАННЯ Актуальність проблеми інтеркультурного діалогу у тематич7 ному полі національної освіти та виховання зумовлена багатьма факторами як практичного, так і теоретичного характеру і пов’язана з таким явищем, як культурна глобалізація та її наслідками. Відзначимо, що культурна глобалізація є багатовимірним процесом, який розгортається на макро7 і мікрорівні. На макрорівні вона є наслідком і тенденцією загальнопланетарних цивілізаційних тенденцій. На мікрорівні розглядається вплив культурної глобалізації на людину, її цінності та свідомість. Питання про позитивний і негативний зміст процесу культурної глобалізації у межах націо7 нальної системи освіти посилюється контекстом освітньої євро7 інтеграції. Формування єдиного освітнього простору на сьогодні є визнаною очевидністю. Можна навіть твердити про певну спільну зацікавленість у такому культурно7освітньому просторі. Але цей процес не є безболісним і безконфліктним. Адже, як відомо, національні системи освіти та виховання, як і самі національні культури, перебувають на різних рівнях розвитку. Більше того, існує чимало культурних особливостей, не останнє місце серед яких посідають і освітні. Це вимагає понад усе розуміння того, що існує відносна цінність різних культур і “на власне людському рівні розгляду можна казати про те, що є підстави вважати, що культури, які впродовж тривалого відтінку часу створювали обрії значення для великої кількості людських істот, різних за характером і темпера7 ментом, які артикулювали їхні почуття блага, їхнє почуття святого і їхнє почуття прекрасного, що вони майже напевно мають щось таке, що заслуговує на наше захоплення та повагу, навіть якщо не супроводжується багато чим таким, до чого ми відчуваємо відразу й 178 Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України від чого маємо відмовитись. Мабуть, було б величезною зарозу7 мілістю відкидати цю можливість a priori” [12, 71]. Тим самим визнаний теоретик мультикультуралізму Ч.Тейлор підкреслює самоочевидність суспільства, структурованого як мультикультурне. Він пише: “Інші культури існують, і ми повинні й надалі жити разом – водночас як у межах усього світу, так і перемішані в кожному окремому суспільстві” [12, 70]. Факт багатонаціональності, мультикультуралізму, який тією чи іншою мірою властивий усім сучасним державам, поширюється сьогодні і в українському суспільстві. Процес взаємодії та взаємовпливу різних культур значно поширює можливості інтеркультурної комунікації та інтеркультурного діалогу. У цьому сенсі зауважимо, що такий діалог залежно від складу його учасників може бути симетричним і асиметричним, формальним і неформальним, конфліктогенним або толерантним [14, 200–202]. Дослідження мультикультуралізму та його концептуалізація посилюють дискурс мультикультурної освіти. Інтеркультурний діалог у його освітніх вимірах може бути симетрич7 ним, який ґрунтується на взаємовизнанні всіх учасників комунікації рівними партнерами. Єдиний освітній простір як ідеальний конструкт передбачає відтворення саме такого освітнього інтеркуль7 турного діалогу. Але цей діалог може бути й асиметричним. Асиметрична інтеркультурна комунікація в освіті зумовлена нерівними позиціями. Як приклад можна навести домінування американської системи освіти і виховання на загальносвітовому рівні. Але чи лишається такий діалог суто формальним, чи трансформується згодом у неформальний зрештою залежить, як наголошує М.Култаєва, не лише від його учасників, а й від комунікативних передумов і комунікативної ситуації. З огляду на зауваження С.Гантінгтона неможливо уникнути майбутніх “цивіліза7 ційних” конфліктів і напруженості у світовій спільноті, що утворюються через розбіжність культурних, релігійних і освітніх орієнтацій [Див.: 13]. Фактично йдеться про порушення інтеркуль7 турної комунікації, одним із різновидів якої є ксенофобія як вороже ставлення до Чужого [Див.: 2]. У зв’язку з цим С.Гантінгтон наголошує, що міжцивілізаційні конфлікти можуть набути як локального, так і глобалізаційного вираження. На локальному рівні – по лінії розлому, яка утворюється 179Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України як між сусідніми державами, так і між різними етнічними групами в межах однієї держави. На глобальному рівні конфлікти виникають між так званими серцевинними державами; причиною цих конфлік7 тів може бути боротьба за економічну, військову і навіть культурну й освітню переваги. Як відзначає С.Гантінгтон, “якщо незахідним суспільствам призначено формуватися під впливом західної культури, то на цей раз це може відбутися лише внаслідок експансії, розгортання і застосування сили…” [13, 145]. Цю думку ми вважаємо цілком слушною, але якщо відому тезу С.Гантінгтона про “зіткнення цивілізацій” трансформувати в освітньо7педагогічну площину, то інтеркультурний діалог можна вести не лише з позиції так званої титульної нації (з позицій якої цей діалог є конфліктогенним), а й з позиції так званого культурного громадянства. Основною характе7 ристикою такої спільноти виступають національно зумовлені спроби сприйняття й інтерпретації реального світу. У даному випадку “культурне громадянство”, яке в мультикультурному суспільстві є необхідно інтегрованим у цілісність через смислові синтези національної свідомості, здійснює селекцію, трансформацію й адаптацію тих чи інших смислів до потреб власного існування. Якщо та чи інша національна культура переважно створює фундамен7 тальні, системоутворюючі поняття, які багато в чому визначають сутність, зміст, завдання, мету, форми і методи системи навчання та виховання як національної, то концепція “глобального навчання” є спробою дати відповідь на виклики глобалізації. Відзначимо, що гуманістичне призначення культурної глобалізації полягає у тому, що вона намагається зробити культурні й освітні національні ресурси доступними всьому людству. У цьому зв’язку відомий німецький педагог А.Тремль зауважує: “Педагогіка у горизонті світового суспільства здатна створити простір для обережного ставлення до того, що не підлягає змінам і обміну, тобто для того, що можна позначити дещо старомодним словом “батьківщина”. Обережне ставлення до традицій, у даному випадку до традиції місця, до якого можна повертатися як додому, має розвантажуючи функцію, оскільки тягар чужого локального досвіду можна зменшити через ефекти упізнавання” [15, 263]. Отже, педагогіка як сукупність педагогічних практик і ситуацій набуває першочергового значення у концепції “глобального навчання”. Як відомо, освітній простір 180 Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України констатується педагогічними відносинами та структурується процесом освітньої комунікації, в якій виразного значення набуває саме інтеркультурний діалог. Саме тому конституювання спільного європейського освітнього простору слід розглядати як спроби дати відповіді на виклики глобалізації [8, 29–30]. У цьому сенсі освітня інтеграція відкриває нові культурні і виховні практики, що робить інтеркультурну комунікацію більш ефективною, а також зачіпає питання культурної ідентичності. Це питання, на думку Є.Бист7 рицького, є одним з найактуальніших, якщо не найболючіших питань як світового, так і вітчизняного філософського дискурсу. Водночас, “повсюдні напружені пошуки власної культурної ідентичності як окремими людьми, так і етнічними групами, народами й націями” [5, 4], переконують у тому, що культури не лише відрізняються одна від одної, а й перехрещуються між собою [9, 144– 147]. Хоча б тією мірою, що загальнолюдські цінності містяться в усіх культурах, а в умовах глобалізації усвідомлення цих спільних моментів набуває особливої ваги. Саме в добу глобалізації “культурна особливість кожного, яка збігається з його буттєвою належністю до цього культурного світу, традиції, системи цінностей” [5, 5], визначає, в який спосіб і як швидко окремі культури можуть стати складовими світової культури. Однак у такій ускладненій кому7 нікації систематизація і поглиблення загальнолюдських цінностей можуть відбуватися як симетричний або антисиметричний інтер7 культурний діалог. У цьому сенсі пошуки взаєморозуміння та взаємовизнання неминуче спрямовуються до виявлення креативного потенціалу педагогічних систем, які співіснують в освітньому просторі. Зауважимо, що ефективність освітнього діалогу між представниками різних культур значною мірою залежить від рівня толерантності їх учасників та є суттєвим моментом самоіден7 тифікації. Отже, об’єктивні умови для розгортання ефективних інтер7 культурних діалогів у мультикультурній реалії сучасного суспільного життя виходять з усвідомлення соціальними, політичними, національними і релігійними спільнотами того факту, що у них немає іншої розумної альтернативи, ніж жити разом у злагоді, інакше – конфлікт [Див.: 7]. Таке усвідомлення ролі міжкультурної комуні7 кації у формуванні єдиного освітнього простору спонукає до 181Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України переосмислення і репрезентації досвіду міжкультурних взаємин у його ретроспективі. Безперечно, національна система освіти та виховання у добу глобалізації принципово відрізняється від її принципів організації та змісту в доіндустріальному суспільстві. Однак, досвід інтеркультурної комунікації, накопичений Україною протягом століть, має вагоме значення у визначенні нових пріоритетів і виховних настанов у педагогічній практиці та для обґрунтування нових стратегій навчання і виховання. Саме тому в останні роки дедалі більше приділяється уваги визначенню змісту та складових вітчизняного культурно7історичного досвіду. Зауважимо, що Україна споконвіку була багатонаціональною державою. І нині в Україні проживають представники 123 національностей. Найпоширенішими етнічними групами є українці, росіяни, євреї, поляки, німці, молдовани, румуни, греки, болгари, білоруси, чехи, словаки, угорці, татари, кримські татари, вірмени, гагаузи та ін. [1, 7]. Отже, вітчизняна духовна і матеріальна культура увібрала в себе найрізноманітніші прояви більше, ніж ста двадцяти культурно7національних стихій. Також, суттєвим контекстом розгортання багатовекторних культурних зв’язків є специфіка геополітичної ситуації, яка притаманна Україні. Ця специфіка полягає у віковічному існуванні під тиском постійних впливів з боку Західної Європи Росії. Питання геокультурної “межовості” України дістало ретельного вивчення у низці історичних, філософських і культурних розвідок [Див.: 3; 4]. У контексті нашої теми слід наголосити на тому, що в силу інтенсивних контактів і взаємовпливів різних культур і конфесій український соціум протягом усього періоду історичного становлення зазнає знакової трансформації та характеризується появою нових форм організації культурних процесів та нових ціннісних орієнтирів. Крім того, ситуація “серединності” або “центру Європи” (В.Горський) позначилася на формуванні української людини, що відобразилося в толерантності українського характеру, терпимості як релігійної, так і культурної. Принцип толерантності становить основу національної ідеології і системи виховання. Як пише Ю.Руденко: “За своєю природою і покликанням українська ідеологія захищає інтереси не лише українців, а й представників інших національностей, які прожи7 вають в нашій державі і сприяють її розвитку” [11, 272]. Справді, за 182 Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України роки існування незалежної України розроблено чимало актів і законів щодо правового регулювання міжнаціональних стосунків, але “головним джерелом міцних, рівних толерантних відносин є міжкультурна свідомість членів полікультурного суспільства” [1, 7]. Відповідальність за формування такої свідомості лежить на освітянах. Саме тому визначення специфіки реалізації культурологічного підходу до формування національної системи освіти, який становить засадини українського національного виховання, та механізмів різнобічної взаємодії українського народу з іншими народами, передусім з представниками православного регіону, стане запорукою формування міжкультурної свідомості в полікультурній Україні. В умовах глобалізації нове бачення світу характеризується постійним прискоренням культурного взаємообміну і це дає підстави споді7 ватися, що, здійснюючи плідний синтез наявного значного суспільного доробку (без втрати будь7якою культурою властивої їй самобутності й унікальності), людство зможе винайти й успішно втілити у життя такі форми соціокультурного існування, які дадуть змогу подолати кризу, досягти гармонії. Зрештою, в інтеркультурному дискурсі провідними стають роздуми про людину, про її свободу, про “мою” і “свою” приналеж7 ність до спільноти, до культури народу та іншої культури (соціальної, освітньої, національної, філософської тощо). До того ж “праксіо7 логічним засобом пізнання і дії стає діалог. Діалог – це буття духовної і зокрема правової та філософської культури – зустрічі культур – взаєморозуміння і проникнення культур” [6, 16]. Чисельні і різноманітні культурні зв“язки з культурами народів Західної, Центральної і Східної Європи відкриває освітній простір в його географічних і часових координатах. Історія української освіти переконує в тому, що інтеркультурний діалог в освітніх практиках Братських шкіл, Києво7Могилянської академії, Харківського університету ХІХ ст. був повсякденністю. Таким чином, історичний досвід міжкультурних взаємин українського народу набуває першочергового значення як у стратегіях оновлення освіти і виховання, так і в перспективі розбудови ефективних інтеркультурних діалогів у різних модифі7 каціях. Практика засвідчує, що завдяки взаємодії та перехрещенню 183Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України культур проблема культурної ідентичності трансформується в питання про можливість співіснування окремих людських спільнот – етносів, націй тощо, а також у питання, як співвідносяться між собою традиційно сталі норми і цінності, властиві тій чи іншій культурі, з універсальними. Отже, інтеркультурний діалог можна розглядати як наслідок і, водночас, як один із вирішальних факторів якості сучасних дидактичних і виховних практик. Саме тому інтеркультурний діалог як дидактична практика і констатуючий чинник мультикультурного суспільства широко застосовується у проектах національного виховання та освіти, яка за сучасних умов набуває виразних рис глобальної. ЛІТЕРАТУРА 1. Бакуліна Н. Формування міжкультурної свідомості – шлях до розвитку толерантного суспільства (на прикладі роботи міжнародного міжнаціонального табору “джерела толерант7 ності”) // Міжкультурні комунікації та толерантність в освіті: Збірник матеріалів Міжнародної науково7практичної конфе7 ренції. 5–6 жовтня 2007 р. – К., 2007. 2. Вальденфельс Б. Топографія Чужого: студії з феноменології Чужого. – К., 2004. 3. Горський В. Ще раз про пошук Європи // Філософсько7 антропологічні студії 2000. Європейський вектор та основні цінності української гуманістики. – Істина. Правда. Життя (до 707річчя Мирослава Поповича). – К., 2000. 4. Грабовський С. Українська людина у вимірах ХХ століття: до постанови проблеми. – К., 1997. 5. Ідея культури: виклики сучасної цивілізації. – К., 2003. 6. Конох М.С. Формування нової філософії в Україні. Соціально7 філософський аналіз. – К., 2001. 7. Кравченко П.А. Вітчизняний культурно7історичний досвід у системі сучасного державотворення. – К., 2001. 8. Култаєва М. Інтеркультурний діалог у сучасних дидактичних і виховних практиках // Міжкультурні комунікації та толерантність в освіті: Збірник матеріалів Міжнародної науково7практичної конференції. 5–6 жовтня 2007 р. 184 Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України 9. Култаєва М.Д, Прокопенко І.Ф., Радіонова І.О., Троцко Г.В. Соціологія глобалізації. – Харків, 2008. 10.Лях В. Глобалізація чи шлях до невизначеного майбутнього? // Виклик глобалізації. – К., 2001. 11.Руденко Ю. Основи сучасного українського виховання. – К., 2003. 12.Тейлор Ч. Мультикультуралізм і “Політика визнання”. – К., 2004. 13.Хантингтон С.П. Столкновение цивилизаций и переустрой7 ство мирового порядка // Pro et Contra. Весна 1997, Москва. 14.Kramer D. Kulturkonflikte und interkultureller Dialog // Globale Trends 2002. – Frankfurt am Main, 2002. 15.Treml A. Allgemeine Paedagogik. – Stuttgart. 2000. Триняк М.В. Інтеркультурний діалог у контексті національної системи освіти та виховання. У статті розглядається філософсько7освітній вимір інтер7 культурного діалогу. Доводиться, що на сучасні освітні та виховні практики суттєво впливає глобалізація. Відповіддю на її виклики є педагогічна адаптація історичного досвіду міжкультурних взаємин українського народу у сучасну національну площину. Ключові слова: національне виховання, інтеркультурний діалог, глобалізація. Триняк М.В. Интеркультурный диалог в контексте национальной системы образования и воспитания. В статье рассматривается философско7образовательный аспект интеркультурного диалога. Доказывается, что на современные образовательные и воспитательные практики существенно влияет глобализация. Ответом на ее вызовы является педагогическая адаптация исторического опыта межкультурных отношений украинского народа в современную национальную плоскость. Ключевые слова: национальное воспитание, интеркультурный диалог, глобализация. Trynyak M. Intercultural dialogue in context of a national education system and upbringing. 185Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України The philosophically7educational aspect of the intercultural dialogue is considered in the article. The fact of globalization’s influence on the modern educational practices is proved. Pedagogical adaptations Ukrainian people’s historical experience of intercultural relations to modern national situation is the answer to its challenges. Key words: national education, intercultural dialogue, globalization.

Інтеркультурний діалог у контексті національної системи освіти та виховання

Institution

Ähnliche Einträge