Зять чи брат імператора? Руський князь у візантійській літературі ХІ–ХІІ ст.
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Ruthenica |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/191245 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Зять чи брат імператора? Руський князь у візантійській літературі ХІ–ХІІ ст. / О. Филипчук // Ruthenica. — 2012. — Т. 11. — С. 153-157. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-191245 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1912452023-06-28T20:15:33Z Зять чи брат імператора? Руський князь у візантійській літературі ХІ–ХІІ ст. Филипчук, О. Замітки 2012 Article Зять чи брат імператора? Руський князь у візантійській літературі ХІ–ХІІ ст. / О. Филипчук // Ruthenica. — 2012. — Т. 11. — С. 153-157. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 1995-0276 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/191245 uk Ruthenica Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Замітки Замітки |
| spellingShingle |
Замітки Замітки Филипчук, О. Зять чи брат імператора? Руський князь у візантійській літературі ХІ–ХІІ ст. Ruthenica |
| format |
Article |
| author |
Филипчук, О. |
| author_facet |
Филипчук, О. |
| author_sort |
Филипчук, О. |
| title |
Зять чи брат імператора? Руський князь у візантійській літературі ХІ–ХІІ ст. |
| title_short |
Зять чи брат імператора? Руський князь у візантійській літературі ХІ–ХІІ ст. |
| title_full |
Зять чи брат імператора? Руський князь у візантійській літературі ХІ–ХІІ ст. |
| title_fullStr |
Зять чи брат імператора? Руський князь у візантійській літературі ХІ–ХІІ ст. |
| title_full_unstemmed |
Зять чи брат імператора? Руський князь у візантійській літературі ХІ–ХІІ ст. |
| title_sort |
зять чи брат імператора? руський князь у візантійській літературі хі–хіі ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Замітки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/191245 |
| citation_txt |
Зять чи брат імператора? Руський князь у візантійській літературі ХІ–ХІІ ст. / О. Филипчук // Ruthenica. — 2012. — Т. 11. — С. 153-157. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| series |
Ruthenica |
| work_keys_str_mv |
AT filipčuko zâtʹčibratímperatorarusʹkijknâzʹuvízantíjsʹkíjlíteraturíhíhííst |
| first_indexed |
2025-07-16T15:17:06Z |
| last_indexed |
2025-07-16T15:17:06Z |
| _version_ |
1837817185352810496 |
| fulltext |
153ЗАМІТКИ
22 J. Malingoudi, Die russisch-byzantinischen Verträge, 48–49.
23 Constantini Porphyrogenneti imperatoris De cerimoniis aulae byzantinae. E rec. I.I. Reiskii (Bonnae,
1829), t. 1, 594–598 (cap. II, 15); русский перевод: Литаврин Г.Г. Византия, Болгария, Древняя
Русь (IX — начало XII в.). СПб, 2000, 360–364; полный перевод главы II, 15: Новиков Н.Е.
Константин Багрянородный, «О церемониях», кн. II, гл. 15. KANIΣKION. Юбилейный сборник в
честь 60-летия проф. И.С. Чичурова. М., 2006, 318–363.
Александр Назаренко
Зять чи брат імператора?
Руський князь у візантійській літературі XI–XII ст.
Втіха, з якою іноземні правителі із варварського світу радо приймали з рук
візантійського імператора почесні й не зовсім титули, служила предме том
кепкувань у візантійській літературі. Неофіти, схоже, сприймали їх як
приємний дар, який, до того ж не вимагав негайної відплати. Звичайно вони
помилялися — від титулу і форми звертання до них з боку імператора у
повній мірі залежало їх місце у візантійській ойкумені, чи, говорячи вже
звичним жаргоном, у «візантійській співдружності»1. Тим не менш, важливо
інше: винайдений імператорською канцелярією титул міг використовуватися
для репрезентації чи візуалізації влади його власника.
Наведемо чудовий у цьому контексті приклад. Прийнятний для візантій-
ської літератури «термін» архонт (ἄρχων) щодо руських князів після навер-
нення русів до християнства, часто з’являється на печатках, де транслює,
власне, кня зь: Κύριε, βοήθει τῷ σῷ δούλῳ ’Ανδρέᾳ ἄρχοντι πάσης ‘Ρωσίας чи
Κύριε, βοήθει τῷ σῷ δούλῳ Δαβίδ ἄρχοντι πάσης ‘Ρωσίας. Якщо на середину X
ст. нам добре відома формула звернення до руського князя (εἰς τὸν ἂρχοντα
‘Ρωσιας. βούλλα χρυσῆ δισολδία. γράμματα Κωνσταντίνου καὶ ‘Ρωμανοῦ τῶν
φιλοχρίστων βασιλεων ‘Ρωμαίων πρὸς τὸν ἂρχοντα ‘Ρωσιας), то цього не можна
сказати про час після навернення до християнства, коли напрочуд дивним
виглядає практично повне мовчання джерел про можливі титули, а також
місце руських князів у «візантійській сім’ї правителів». Навіть беручи до
уваги загальну скупість і надзвичайно малий об’єм повідомлень, відведений
Русі та її правителям, подібний стан речей не може не насторожувати. Ситу-
ація виглядає ще більш приголомшливо на фоні постульованої важливої ролі
Русі в цій уявній спільноті. Спробуємо на цій доволі крихкій основі з’ясувати,
яке місце належало Володимиру, сину Святослава, у «сім’ї правителів» і
уявлення про нього у візантійській літературі.
Не може викликати жодних сумнівів те, що стара форма послання до
руського князя після прийняття ним хрещення, вже явно не відповідала дій-
сності. Їй на зміну, як це добре видно з Книги церемоній, мала прийти звична
154 ЗАМІТКИ
формула звертання до християнських правителів, зокрема, «наш духовний
син» (πνευματικὸν ἡμῶν τέκνον), «духовний брат» (πνευματικὸν ἀδελφὸν),
«дорогий наш друг» (μένον ἡμῶν φίλον)5. Важко збагнути яку із цих можли-
вих форм вирішили впровадити для Володимира. Одруження з порфірород-
ною Анною дає підстави для проведення паралелей із формулою звертання
до болгар. Книга церемоній наводить два (старий і новий) варіанти звертання
до болгарського правителя, практично тотожні:
εἰς τὸν ἐκ Θεῷ ἂρχοντα Βουλγαρίας∙ „ἐν ὀνόματι τοῦ πατρὸς καὶ τοῦ υἱοῦ καὶ τοῦ ἁγίου
πνεύματος τοῦ ἑνὸς καὶ μόνου ἀληθινοῦ Θεοῦ ἡμῶν. Κωνσταντῖνος καὶ ‘Ρωμανὸς,
πιστοὶ ἐν αὐτῷ τῷ Θεῷ βασιλεῖς ‘Ρωμαίων, πρὸς τὸν πεποθημένον πνευματικὸν ἡμῶν
τέκνον καὶ ἐκ Θεῷ ἂρχοντα τοῦ χριστιανικωτάτου ἒθνους τῶν Βουλγάρων». τὸ ἀρτίως
γραφόμενον∙ „Κωνσταντῖνος καὶ ‘Ρωμανὸςἐν Χριστῷ τῷ Θεῷ εὐσεβεῖς αὐτοκράτορες
βασιλεῖς ‘Ρωμαίων, πρὸς τὸν πεποθημένον καὶ πνευματικὸν ἡμῶν τέκνον τὸν κύριον ὁ
δεῖνα βασιλέα Βουλγαρίας.6
Остаточний зразок протоколу сформувався, скоріш за все, під впливом від
недавніх подій — шлюбу царя Петра з онукою імператора Романа I Лакапіна7.
Вживання «духовний син» щодо Петра, ймовірно, могло повторитися й у ви-
падку із Володимиром, тим більше, що Марія, донька Христофора Лакапіна,
на відміну від Анни, не була порфірородною. Звернімося до вкрай нечислен-
них джерел по підтвердження чи, навпаки спростування такої можливості.
Пишучи наприкінці XI ст. і беручи інформацію з невідомих для нас
джерел, Іоанн Скілиця намагався пояснити цілком несподівану появу великої
кількості русів у візантійській армії. За його словами, військо у буквальному
сенсі було «прикликане» від зятя імператора архонта росів Володимира:
ὡς οὐκ ἔπειθε, πλοῖα παρασκευάσας νυκτὸς καὶ τούτοις ἐμβιβάσας Ῥῶς (ἔτυχε γὰρ
συμμαχίαν προσκαλεσάμενος ἐξ αὐτῶν, καὶ κηδεστὴν ποιησάμενος τὸν ἄρχοντα τούτων
Βλαδιμηρὸν ἐπὶ τῇ ἑαυτοῦ ἀδελφῇ Ἄννῃ), περαιωθεὶς μετ' αὐτῶν ἀνοήτως ἐπιτίθεται
τοῖς ἐχθροῖς καὶ ῥᾷον χειροῦται8.
Про Володимира, як зятя імператора Василія II пише й Іоанн Зонара,
який, компілюючи з праці Скілиці, дещо перефразовує його:
τῷ μέντοι Δελφινᾷ ἐστρατοπεδευκότι κατὰ Χρυσόπολιν αἰφνίδιον ἐπῆλθεν ὁ βασιλεὺς
μετὰ λαοῦ Ῥωσικοῦ (κῆδος γὰρ πρὸς Βλαδιμηρὸν τὸν ἄρχοντα τούτων ἐπὶ Ἄννῃ τῇ
ἀδελφῇ αὐτοῦ θέμενος συμμαχικὸν ἐκεῖθεν ἐδέξατο) καὶ ῥᾷον τῶν ἐναντίων
ἐκράτησε9.
Щодо зятя (κηδεστής) імператора, ймовірні два варіанти. Перший — у
джерелі Іоанна Скілиці напевне йшлося про Володимира як зятя; і другий —
історик переніс уявлення кінця XI ст. на більш ранній період. Маючи
паралельні повідомлення про одні й ті ж події, загалом не важко було б
155ЗАМІТКИ
встановити, яким чином формувалося уявлення про Володимира у
візантійській літературі. На щастя, така можливість у нас є. Вже неодноразово
згадуваний Іоанн Скілиця при описі походу Сфенга, брата Володимира, до
«Хазарії»10, ще раз називає руського князя зятем, щоправда вживаючи вже
замість κηδεστής більш вживаніше γαμβρος:
Ὁ δὲ βασιλεὺς ἀπελθὼν ἐν Κωνσταντινουπόλει, κατὰ τὸν Ἰανουάριον μῆνα τοῦ
ἑξακισχιλιοστοῦ πεντακοσιοστοῦ εἰκοστοῦ τετάρτου ἒτους, στόλον εἰς Χαζαρίαν
ἐκπέμπει, ἔξαρχον ἔχοντα τὸν Μογγόν, υἱὸν Ἀνδρονίκου δουκὸς τοῦ Λυδοῦ· καὶ τῇ
συνεργίᾳ Σφέγγου τοῦ ἀδελφοῦ Βλαδιμηροῦ, τοῦ γαμβροῦ τοῦ βασιλέως, ὑπέταξε τὴν
χώραν, τοῦ ἄρχοντος αὐτῆς Γεωργίου τοῦ Τζούλου ἐν τῇ πρώτῃ προσβολῇ
συλληφθέντος.11
На цьому можна навіть було б зупинитися, якби не існування компіляції
одного із найменш славних і шанованих візантійських істориків XII ст.,
самостійність твору якого заперечена вже давно модерними дослідниками.
Його ім’я — Георгій Кедрин. Він безжально переписав всю працю Скілиці,
надовго увівши дослідників в оману своїм фальшивим авторством. Кедрин
не часто, проте інколи все ж відступає від свого джерела. Саме так він діє при
роботі із процитованим вище фрагментом твору Скілиці:
καὶ τῇ συνεργίᾳ Σφέγγου τοῦ ἀδελφοῦ Βλαδιμηροῦ, τοῦ ἀδελφοῦ τοῦ βασιλέως12.
Таким чином, замість зятя (γαμβρος) Кедрин називає Володимира братом
(ἀδελφος) імператора. У час докритичної публікації Synopsis Historion вважа-
лося, як це пропонував Анджей Поппе, що брат читався в автографі Скили-
ці, а зять додано пізніше13. Втім, підготовлене Іоахімом Турном критичне
видання Synopsis Historion продемонструвало, що у всіх існуючих списках
Скілиці, окрім варіанту Кедрина, присутній γαμβρος14. Це змусило Анджея
Поппе дезавуювати своє припущення15. Якщо Скілиця пише про зятя, то чим
викликана поява брата у тексті Кедрина? На жаль, все що нам відомо про
Георгія Кедрина — це його ім’я та те, що час його праці над текстом не ви-
ходить за рамки XII ст.16 Кедрин, згідно стеми розробленої Турном, мав у
своєму розпорядженні список Скілиці близький до cod. Matritensis Pgt. 247.
(XII ст.?)17 Важко встановити, чи міститься брат у всіх існуючих списках
хроніки Георгія Кедрина (Paris. suppl. 1158, Bl.148v–224v. XIII ст; Venet.-Marc.
VII, 12, Bl. 232r–405v. 1283 р.; Coisl. 135, Bl. 221v–397v XIII–XIV ст.; Coisl. 313,
Bl. 168r–344r. XIV ст.), оскільки досі не має критично вивіреного видання
тексту за всіма списками18. Традиційно мотиви середньовічного компілятора
при виправленні своїх джерел пояснювалися неуважністю або втомою від
рабської праці — переписування твору попередника. Лише недавно у ком-
піляторі побачили інтенції до творчості, а зміни у тексті отримали тлумачен-
ня цілком продуманих з його боку дій. Либонь, Георгій Кедрин не є вийнят-
156 ЗАМІТКИ
ком. Здійснена ним заміна зятя на брата, вірогідно, відображала доволі
стійке на середину XII ст. уявлення про руського князя Володимира як про
брата імператора. Перетворення чи «реформи» імператора Олексія I Комні-
на суттєво модифікували існуючу систему титулів. У новій класифікації
чинів титул γαμβρος міг надаватися небожу, його сину, двоюрідному брату та
ін., тобто мав, за справедливим міркуванням Люсьєна Стирнона, доволі ши-
роке застосування і зміст19. Тому говорячи про руського князя як про брата
імператора, Кедрин мав на увазі, власне, духовного брата (πνευματικὸν
ἀδελφὸν), що відрізняло його від зятя у звичному для XII ст. значенні.
1 У 46 розділі De cerimoniis зберігся список імен, титулів, зарезервованих для іноземних
правителів: «Екскусіократор, ексусіарх, ексусіаст, архонт архонтов, архиг, архігет, архонт,
ексархонт, проігемон, ігемонарх, ігемон, кафигемон, династ, проігітор, ігітор, прот, ефор,
іперехон, діатактор, паніпертат, іпертат, койранос, мегалодоксос, рікс, прінкіпс, дукс, синклітик,
етнарх, топарх, сатрап, філарх, петрарх, стратиг, стратарх, стратиарх, стратилат, таксіарх,
таксіарх, мегалопрепестатос, мегалопрепес, пепофіменос, ендоксотатос, ендоксос, періфа-
нестатос, евгенес, аріпрепестатос, аріпрепес, аглаітатос, аглаіс, ерітімотатос, еритімос, герусіо-
татос, герусіос, федімотатос, федімос, киріотатос, киріос, антимотатос, етнімос, проігуменос,
ігуменос, олвіотатос, олвіос, вуліфорос, арогос, епікурос, епірофос, амантор» (DC, 679.4–19).
Більшість наведених Книгою церемоній імен (титулів) лише зрідка використовувалися на
практиці. Цілий ряд з них є відвертими архаїзмами, включення яких до списку радше мотивовано
антикварним змістом трактату, аніж практичними справами.
2 Victoria Bulgakova, Byzantinische Bleisiegel in Osteuropa: Die Funde auf dem Territorium Altrusslands
(Wiesbaden, 2004), 236–237.
3 DC, 690.21–691.1.
4 Анджей Поппе припустив, що княгині Ользі могло бути даровано титул «зости патрикії» (Andrzei
Poppe, “Once Again Concerning the Baptism of Olga, Archontissa of Rus’”, Homo Byzantinus: Papers
in Honor of Alexander Kazhdan, ed. Anthony Cutler, Simon Franklin (Washington, 1992) [DOP, 46],
271–277 (також передрук: Andrzei Poppe, Christian Russia in the Making (Aldershot, Ashgate, 2007)
[Variorum Collected Studies Series, 867]). Про зосту див.: Jean-Claude Cheynet, “La patricienne à
ceinture: une femme de qualité”, Au cloitre et dans le monde. Femmes, hommes et sociétés (IXe — XVe
siècle). Mélanges en l’honneur de Paulette L’Hermite-Leclercq, ed. P. Henriet et A.-M. Legras (Paris,
2000), 179–187 (передрук з доповненнями: Jean-Claude Cheynet, La société Byzantine l’apport des
sceaux (Paris, 2008) [Billans de Recherche, 3], vol. 1, 163–175); Шандровская В.С. Печати
титулованных женщин Византии. Античная древность и средние века. 33 (2002), 89–101.
Вірогідність припущення досить висока, попри відсутність прямого свідчення джерела. Так,
безсумнівно, Ольга сиділа за одним столом зі придворними дамами, які були зостами. Іоанн
Скілиця писав, що руську архонтису було удостоєно великої честі (Scyl., 240.77–81: Καὶ ἡ τοῦ
ποτε κατὰ ‘Ρωμαίων ἐκλεύσαντος ἄρχοντος τῶν ‘Ρῶς γαμετή, Ἔλγα τοὔνομα, τοῦ ἀνδρὸς αὐτῆς
ἀποθανόντος παρεγένετο ἐν Κωνσταντινουπόλει. καὶ βαπτισθεῖσα καὶ προαίρεσιν εἰλικρινοῦς
ἐπιδεικνυμένη πίστεως, ἀξίως τιμηθεῖσα τῆς προαιρέσεως ἐπ’ οἴκου ἀνέδραμε), що може вказувати
на отримання титулу зости. Втім, варто зважати, що в інших випадках Скілиця уважний до
подібних деталей: при описі хрещення угорських вождів у Константинополі, він пише про
наділення їх титулами патрикія (Scyl.). Втім, незважаючи на злагодженість і прозорість
вищевказаних повідомлень, місце для сумніву все ж залишається.
5 DC, 686–692.
6 «До [назначеного] Богом архонта Булгарії. Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа, одного нашого та єдиного
Бога. Констянтин та Роман імператори ромеїв, вірні Богу, імператори ромеїв до [ім’я] нашого духовного
сина Богом назначеного архонта для християнського народу булгарів». Останнє формулювання.
«Констянтин та Роман, автократори, великі імператори ромеїв у Христі, хто є Богом до [ім’я] бажаного
нашого духовного сина, кіра [ім’я імператора (василевса) Булгарії» (DC, 690.6–16).
7 Jonathan Shepard, “A marriage too far? Maria Lekapena and Peter of Bulgaria”, 1–53 (передрук з
доповненнями: Jonathan Shepard, Emergent Elites and Byzantium in the Balkans and East-Central
Europe (Aldershot, Ashgate, 2011) [Variorum Collected Studies Series, 953], V.
157ЗАМІТКИ
8 Scyl., 336.88–92.
9 Zonarae, 3, 553.4–554.6.
10 Про Сфенга див. Литаврин Г.Г. Византия, Болгария, Древняя Русь (IX — начало XII в.). СПб, 2000,
214–222.
11 Scyl., 354.88–95.
12 Georgius Cedrenus, 464.8.
13 Andrzei Poppe, “Le prince et l’église en Russie de Kiev depuis la fin du X e siècle jusqu’au dèbut du
XII siècle”, Acta Poloniae Historica 20 (1969), 110.
14 Scyl., 354.88–95.
15 Andrzei Poppe, “The Political Background to the Baptism of Rus’: Byzantine-Russian Relations
between 986–89”, DOP 30 (1976), 195–244.
16 Alexander Kazhdan, “George Kedrenos”, OBD (2), 1118; K. Schweinburg, “Die ursprüngliche Form
der Kedrenchronik”, BZ 30 (1929/30) 68–77.
17 Див. факсимільне видання: Ioannis Scylitzae, Synopsis Historiarum. Κώδιϰας Vitr. 26–2 τῆς ‘Eθνικῆς
Βιβλιοθήϰης τῆς Μαδρίτης. Codex Matritensis graecus Vitr. 26–2 (Facsimile edition), ed A.Tselikas
(Athens, 2000).
18 У серії Corpus Fontium Historiae Byzantinae заплановане його видання: Georgios Kedrenos, ed. R.
Maisano, L. Tartaglia (Series Italica), яке поки що не побачило світ. http://www.oeaw.ac.at/byzanz/
cfhb_conspectus.htm.
19 Lucien Stiernon, “Notes de titulature et de prosopographie byzantines. Sébaste et Gambros”, REB 23
(1965), 222–243.
Олександр Филипчук
Золотой Рог — Соудъ — Босфор
В исторической литературе распространено мнение, что летописное Соудъ
есть обозначением Золотого Рога, залива в Константинополе, служившего в
Х в. гаванью и стоянкой для прибывающих судов руси. Это толкование за-
креплено во множестве справочных изданий1, словарей2, а также в стандар-
тном комментарии к Повести временных лет, ср.:
Суд — залив Золотой Рог, отделяющий Константинополь от его предместья Гала-
ты. Эта первоклассная гавань «запиралась» в случае опасности цепью, протяги-
вавшейся между двумя башнями у входа в залив.3
Приведенный комментарий относится к известному летописному расска-
зу о походе Олега на Константинополь, когда греки, прослышав о приближе-
нии князя, «замкоша Судъ . а городъ затвориша»4. Именно эта подробность
и позволяет отождествить летописный Соудъ с Золотым Рогом, действитель-
но, перекрывавшимся огромной цепью, препятствовавшей входу вражеских
кораблей в залив5. Эта знаменитая цепь фигурирует в описаниях нескольких
осад Константинополя, в том числе последней 1453 г., когда султан Мехмед
Завоеватель вынужден был, подобно летописному князю Олегу, передвигать
корабли посуху вокруг Галаты, так как Золотой Рог был перекрыт цепью6.
Важную роль сыграла цепь и в осаде Константинополя в июле 1203 г.: толь-
|