Коли і як виник Галицько-Волинський літопис?
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Ruthenica |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/191250 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Коли і як виник Галицько-Волинський літопис? / В. Арістов // Ruthenica. — 2012. — Т. 11. — С. 172-175. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-191250 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1912502023-06-28T20:16:05Z Коли і як виник Галицько-Волинський літопис? Арістов, В. Замітки 2012 Article Коли і як виник Галицько-Волинський літопис? / В. Арістов // Ruthenica. — 2012. — Т. 11. — С. 172-175. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 1995-0276 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/191250 uk Ruthenica Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Замітки Замітки |
| spellingShingle |
Замітки Замітки Арістов, В. Коли і як виник Галицько-Волинський літопис? Ruthenica |
| format |
Article |
| author |
Арістов, В. |
| author_facet |
Арістов, В. |
| author_sort |
Арістов, В. |
| title |
Коли і як виник Галицько-Волинський літопис? |
| title_short |
Коли і як виник Галицько-Волинський літопис? |
| title_full |
Коли і як виник Галицько-Волинський літопис? |
| title_fullStr |
Коли і як виник Галицько-Волинський літопис? |
| title_full_unstemmed |
Коли і як виник Галицько-Волинський літопис? |
| title_sort |
коли і як виник галицько-волинський літопис? |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Замітки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/191250 |
| citation_txt |
Коли і як виник Галицько-Волинський літопис? / В. Арістов // Ruthenica. — 2012. — Т. 11. — С. 172-175. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| series |
Ruthenica |
| work_keys_str_mv |
AT arístovv koliíâkvinikgalicʹkovolinsʹkijlítopis |
| first_indexed |
2025-07-16T15:17:41Z |
| last_indexed |
2025-07-16T15:17:41Z |
| _version_ |
1837817236125908992 |
| fulltext |
172 ЗАМІТКИ
tempore dabat litteras ut ipse veniret et terram patris sui haberet. Credebatur tamen ab omnibus quod
eum occideret si veniret. Vel etiam perpetuo captivaret (Карпини Плано. История монгалов. Пер. и
прим. А.И. Малеина. СПб, 1911, 57; Giorgio Pulle, Historia Mongalorum. Viaggio di f. Giovanni da
Pian del Carpine ai Tartari nel 1245–47 (Firense, 1913), 116).
4 ПСРЛ 1: 471.
5 ПСРЛ 25: 139.
6 Donald Ostrowski, “Second-Redaction Additions in Carpini’s Ystoria Mongalorum”, Harvard
Ukrainian Studies 14, no. 3/4 (December 1990), 522–550.
7 Карпини Плано. История монгалов, 13; Giorgio Pulle, Historia Mongalorum, 65.
8 Матузова В.И., Пашуто В.Т. Послание папы Иннокентия IV князю Александру Невскому. Studia
historica in honorem Hens Kruus (Tallinn, 1971), 136–138; Ставиский В.И. К анализу известий о
Руси в «Истории монгалов» Плано Карпини в свете ее археографической традиции. Древнейшие
государства на территории СССР. М., 1988, 204–205.
9 Карпини Плано. История монгалов, 50, 54, 57; Giorgio Pulle, Historia Mongalorum, 111, 114, 116.
10 Примечательно, что при формировании своего первоначального текста Плано Карпини не
испытывал потребности территориально разграничивать компетенцию князей. Так, Михаила
Всеволодовича он называет unus de magnus ducibus Ruchie («один из великих князей Русских»).
Аналогично обозначен титул князя Михаила и в тексте, связываемом с именем его спутника
Бенедикта Поляка, и датированном 30 июля 1247 г.: dominus Michael de maioribus Rusie ducibus
(«правитель Михаил, из великих князей Руси»). В этом же ряду и титул Ярослава Всеволодовича:
magnus dux Russiae.
11 Карпини Плано. История монгалов, 61; Giorgio Pulle, Historia Mongalorum, 120.
12 ПСРЛ 2: 758, 777, 779, 780, 884.
13 «Юрьѧ же кнѧзѧ великого Соуждальского» (под 1224); «Ѧрославъ . Соуждальскъıи» (под 1237);
«Ӕрослава великого кн҃ѧзѧ Соуждальског̑» (под 1250).
14 Светоний. Жизнь двенадцати цезарей, IV: 1, ср. Тацит. Анналы, II: 73.
15 Дион Кассий. Римская история, LXI. До XIX в. полагали, что синие пятна на теле суть признаки
отравления мышьяком.
16 Что тексты, документирующие францисканскую миссию к монголам, действительно отражают
информацию, полученную от русинов на обратном пути, доказывается другим примером.
Передавая рассказы о битве на Калке, спутник Карпини Бенедикт Поляк утверждал, будто
сражение было настолько лютым, что «крови с обеих сторон было пролито до самых конских
уздечек, как передавали те, кто участвовал в сражении» (Христианский мир и «Великая
монгольская империя». Материалы францисканской миссии 1245 года. Подг. текста и перевод
С.В. Аксенова и А.Г. Юрченко, исслед. и указат. А.Г. Юрченко. СПб, 2002, 109). Бенедикт, скорее
всего, принял это за достоверную подробность или допустимую гиперболу, не распознав
апокалиптической аллюзии своего информатора. Ее указал А. Оннерфорс: это Откр. 14. 20: «И
испрано бысть точило вне града, и изыде кровь от точила даже до узд конских». Однако
предположение комментатора, что информаторами Бенедикта были половцы, участвовавшие в
сражении на Калке, выглядит совершенно невероятной. В них мы видим окружение князя
Даниила.
Вадим Ставиский
Коли і як виник «Галицько-Волинський літопис»?
Термін Галицько-Волинський літопис (ГВл) настільки ж звичний, наскільки й
дивний. Нічого подібного до, скажімо, «новгородсько-псковського» або «мос-
ковсько-тверського» літопису в літературі не знайдемо. Навіть коли у словос-
полученні Галицько-Волинський літопис піддають сумніву останнє слово1,
його початок лишається незмінним. Більше століття поняття і термін ГВл три-
173ЗАМІТКИ
мають монополію в наукових працях. Ідея «двоєдиного літопису» виявилась
настільки життєздатною, що до сьогодні не зазнала серйозного перегляду.
Відкривши 1809 р. Хлебниківський, а потім Іпатіївський списки, М.М. Ка-
рамзін побачив у завершальних частинах списків єдину «летопись Волынс-
кую»2. У 1836 р. В.О. Перевощіков писав про цілісну «летопись Волынскую»,
що слідує за Київською у Іпатіївському списку3, і так само пізніше стверджував
С.М. Соловйов. Цей літопис він вважав місцевим, на відміну від «общерус-
ских». Саме «місцевим» характером Волинський, як і Новгородський, літопис
протиставлявся («по содержанию противоположен») «летописи Нестеровой с
продолжателями»4 (тобто, Повісті временних літ і Київському літопису).
Думка про один «Волинський літопис» була частиною ширшого уявлення
про зміст і структуру Іпатіївського списку (і йому подібних). У передмові до
другого тому Полного собрания русских летописей дається така характерис-
тика пам’ятки:
Ипатиевская Летопись, в составе своем, разделяется на две части. Первая […]
содержит в себе Временник Нестора с продолжением, под которым разумеется
Летопись о Киевском и других Юговосточных Русских княжествах, до 1200 г.; […]
Во второй части […] заключается Летопись о Западно-Русских княжествах, извес-
тная под именем Волынской или Галицкой, доходящая до 1292 года.5
Підкреслимо: Волинська або Галицька; але не Галицько-Волинська.
В очах учених ХІХ ст., особливості стилю («поетизм», особлива літера-
турність) і форми (відсутність або несправність хронології) списків типу
Іпатіївського за ХІІІ ст. різко контрастували з київським літописанням ХІ–
ХІІ ст. (з «Нестором з продовжувачами»). Саме тому, на контрасті, цей текст
сприймали як єдине ціле.
З часом, глибші спостереження над текстом похитнули це уявлення. Пер-
шість у справі перегляду структури літописного тексту належить М.І. Косто-
марову. Саме він побачив «роздвоєння» літопису під 1261 р. З одного боку,
Костомаров звернув увагу на формальний розрив (буквально посеред речен-
ня) у розповіді під 1260 р. По-друге, «всматриваясь в переход тонов в слоге
летописи и в характере рассказа», вчений дійшов висновку про суттєву від-
мінність тексту до і після цього рубежу. Наприклад, він помітив, що якщо
раніше головним героєм є Данило, з 1261 р. на перший план висувається
Василько (а згодом — його син Володимир). Так само, якщо в першій частині
йдеться переважно про Галицьку землю, відтепер увагу сконцентровано на
Волині і власне на Володимирі6.
Усе це тягнуло за собою термінологічні наслідки: «Продолжение Ипати-
евского списка под 1202 г. составляет летопись, обыкновенно называемую
волынскою, но которую правильнее бы назвать галицко-волынскою…» (кур-
сив автора)7.
174 ЗАМІТКИ
Слід відзначити, що Костомаров не тільки розділив досі єдиний літопис, а
й додав декілька аргументів на користь ідеї про жанрову відмінність текстів до
і після рубежу ХІІ–ХІІІ ст. Наприклад, порівняно зі старим київським літопи-
санням, ГВл, на його думку, писався світськими авторами — звідси неувага до
церковних подій. Крім того, вчений вбачав тут не відсторонений стиль «мона-
ха з келії», а яскраві судження очевидця-учасника подій. На відміну від «про-
стоты первобытного рассказа, как в первой повести, служившей основою
Сильвестрову своду (ПВЛ — В.А.)» ГВл відрізнявся, за Костомаровим, «цве-
тистой, удалой, раскидистой поэзией, напоминающей песнь о полку Игореве».
Врешті, дослідник підкреслив лінгвістичну специфіку ГВл: «почти безпре-
станное употребление Дательного самостоятельного (Dativus absolutus), и это
уже показывает страсть к образности и поэтическую натуру писателя»8.
Таким чином, Костомаров паралельно розвинув дві суперечливі тези:
нову (власну) — про дві окремі історії (галицьку і волинську), і стару — про
принципову відмінність тексту після рубежу ХІІ–ХІІІ ст. від «класичного»
літописання. Саме це, здається, і спричинилося до ідеї «двоєдиного» Гали-
цько-Волинського літопису.
Новий термін і нове уявлення прижилися не одразу. Непростий процес
освоєння нової гіпотези, наприклад, добре видно з праці К.М. Бестужева-
Рюміна. На початку розгляду останніх секцій Іпатіївського списку він вжи-
ває термін «Волынско-Галицкая летопись»9. Але в подальшому звично нази-
ває літопис просто «Волинським»10. Характерно, що наприкінці огляду цієї
пам’ятки вчений полемізує з Костомаровим, не приймаючи чіткого поділу на
галицьку і волинську частини. І, симптоматично, у фінальній фразі уживає
старий термін «Волынская летопись»11.
Схожі коливання помітні й у інших дослідників. Так, О.С. Петрушевич у
своєму виданні ГВл вживає три назви: «Волынско-Галицкая летопись», «Га-
лицко-Волынская летопись» и «Волынская летопись»12. Він ще полемізує з
Костомаровим щодо двох частин твору13, але уже не може легко уникнути
комбінованої назви.
Натомість М. Дашкевич у 1873 р. вже без вагань приймає термін «Галиц-
ко-Волынская летопись» як єдину назву «начинающегося с 1201 г. отдела
летописи, известной обыкновенно под именем Ипатьевской»14. Пізніше, у
працях таких впливових дослідників, як М.С. Грушевський чи О.О. Шахма-
тов, однозначно вживається термін «Галицько-Волинський літопис/звід»15.
На правах відступу зазначимо: є підстави вважати, що термін «Галицько-
Волинське князівство» виник за аналогією із терміном «Галицько-Волинсь-
кий літопис». До виходу праці Костомарова словосполучення «Галицько-
Волинське князівство» не вживалося16. Іноді вживали термін «Княжество
Галицкое и Владимирское», що апелювало до старого титулу Габсбургів17.
Натомість вже у 1863 р. (за два роки після виходу праці Костомарова) І. Ша-
раневич стало вживав подвійну назву «Галицко-Володимирская Русь»18.
175ЗАМІТКИ
У М. Дашкевича, котрий першим послідовно почав вживати термін ГВл,
знаходимо вислів «галицко-волынский удел»19. Посилаючись на Шараневи-
ча, він подавав структуру князівства Романовичів подібно до того, як уявля-
лася після Костомарова структура ГВл: внутрішньо розділене, але водночас
цілісне і відмінне від решти Русі (пор.: внутрішньо розділений, але цілісний,
літопис, відмінний від іншого руського літописання)20. Надалі термін «Гали-
цько-Волинське князівство/земля/держава» поступово стає нормальним, як і
уявлення про двоєдину політичну організацію21.
Гіпотеза про «Галицько-Волинський літопис» має свій початок і, отже, може
мати свій кінець. Вона з’явилася як компроміс між старою ідеєю єдності істо-
ричного тексту за ХІІІ ст. і очевидністю рубежу, що ділить його на дві різні
частини. Чи не прийшов час остаточно звільнитися від упередження першої
половини ХІХ ст. і замість «двоєдиного літопису» отримати два окремі твори?
1 Передусім через відсутність в оригіналі порічної сітки текст вважають нелітописним за жанром.
Див., напр.: Котляр М.Ф. Структура і жанр Галицько-Волинського літопису. Ruthenica ІІІ (2004),
135–149; Котляр Н.Ф. О возможной природе нетрадиционности структуры и формы Галицко-
Волынской летописи. Древняя Русь: вопросы медиевистики. 2005, №2, 36–54.
2 Карамзин М.Н. История государства Российского. Т. 1. СПб, 1818, ХХХІ–ХХХІІ.
3 Перевощиков В.О. О русских летописях и летописателях по 1240 г. СПб, 1836, 15
4 Соловьев С.М. Сочинения в восемнадцати книгах. Кн. 2. История России с древнейших времен.
Т. 3–4. М., 1993, 130, 140.
5 ПСРЛ 2: VII–VIII.
6 Костомаров Н.И. Лекции по русской истории. Часть первая. Источники русской истории. СПб,
1861, 50–51.
7 Костомаров Н.И. Лекции по русской истории, 47.
8 Костомаров Н.И. Лекции по русской истории, 48.
9 Бестужев-Рюмин К.Н. О составе русских летописей до конца XIV века. СПб, 1868, 151.
10 Бестужев-Рюмин К.Н. О составе русских летописей, 152–153.
11 Бестужев-Рюмин К.Н. О составе русских летописей, 157.
12 Петрушевич А.С. Волынско-Галицкая летопись составленная с концом ХІІІ века. 1205–1292.
Львов, 1871, 1–20.
13 Петрушевич А.С. Волынско-Галицкая летопись, 6–7.
14 Дашкевич Н. Княжение Даниила Галицкого, по русским и иностранным известиям. К., 1873, 2.
15 Грушевський М.С. Хронологія подій Галицько-Волинської літописи. Записки Наукового
товариства імені Шевченка. Т. 41. 1901; Шахматов А.А. Предисловие. ПСРЛ 2 (1908).
16 Праця Смірнова, надрукована за рік до «Лекцій» Костомарова, оперує іншими поняттями.
Смирнов М.П. Судьбы Червонной или Галицкой Руси до соединения ее с Польшей (1387). СПб,
1860, 1–9 (тут огляд історіографії історії «Галицької Русі»).
17 Д. Зубрицький здебільшого писав про «Галицьке князівство». Тільки іноді — «князь Владимирско-
Галичский» (про Данила), але поряд уживав вислів «Галичско-Киевский князь». Тобто, йшлося
про столи, які посідав князь, а не про конкретне державне утворення (Зубрицкий Д. История
древнего Галичско-Русского княжества. Львов, 1855, 180–181).
18 Шараневич И. История Галицко-Володимирской Руси от найдавнейших времен до року 1453. Львов, 1863.
19 Дашкевич Н. Княжение Даниила Галицкого, 59. Проте, загалом, він уживає більш нейтральний
термін «югозападная Русь».
20 Дашкевич Н. Княжение Даниила Галицкого, 78.
21 Бестужев-Рюмин К. Русская история. Т. 1. СПб, 1872, 297; Иловайский Д. История России. Ч. 2.
М., 1880, 467; Антонович В. Б. Киев, его судьбы и значение с XIV по XVI столетие (1362–1569).
Киевская старина. 1882, Кн. 1, 1–48); Коялович М.О. Чтения по истории Западной России. СПб,
1884, 70, 75.
Вадим Арістов
|