На маргінесі грамоти князя Федора Коріатовича 1392 р.
Gespeichert in:
| Datum: | 2016 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2016
|
| Schriftenreihe: | Ruthenica |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/191539 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | На маргінесі грамоти князя Федора Коріатовича 1392 р. / В. Михайловський // Ruthenica. — 2016. — Т. 13. — С. 188-197. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-191539 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1915392023-07-03T19:27:33Z На маргінесі грамоти князя Федора Коріатовича 1392 р. Михайловський, В. Замітки 2016 Article На маргінесі грамоти князя Федора Коріатовича 1392 р. / В. Михайловський // Ruthenica. — 2016. — Т. 13. — С. 188-197. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. 1995-0276 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/191539 uk Ruthenica Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Замітки Замітки |
| spellingShingle |
Замітки Замітки Михайловський, В. На маргінесі грамоти князя Федора Коріатовича 1392 р. Ruthenica |
| format |
Article |
| author |
Михайловський, В. |
| author_facet |
Михайловський, В. |
| author_sort |
Михайловський, В. |
| title |
На маргінесі грамоти князя Федора Коріатовича 1392 р. |
| title_short |
На маргінесі грамоти князя Федора Коріатовича 1392 р. |
| title_full |
На маргінесі грамоти князя Федора Коріатовича 1392 р. |
| title_fullStr |
На маргінесі грамоти князя Федора Коріатовича 1392 р. |
| title_full_unstemmed |
На маргінесі грамоти князя Федора Коріатовича 1392 р. |
| title_sort |
на маргінесі грамоти князя федора коріатовича 1392 р. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2016 |
| topic_facet |
Замітки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/191539 |
| citation_txt |
На маргінесі грамоти князя Федора Коріатовича 1392 р. / В. Михайловський // Ruthenica. — 2016. — Т. 13. — С. 188-197. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
| series |
Ruthenica |
| work_keys_str_mv |
AT mihajlovsʹkijv namargínesígramotiknâzâfedorakoríatoviča1392r |
| first_indexed |
2025-07-16T15:48:21Z |
| last_indexed |
2025-07-16T15:48:21Z |
| _version_ |
1837819133830365184 |
| fulltext |
188 ЗАМІТКИ
На маргінесі документа подільського князя
Федора Коріатовича від 1392 р.
Знахідки в архівах нових документів з XIV ст. є приємною несподіванкою,
яка спонукає не полишати надій відшукати невідомі факти з нашої давнини.
Традиційно пошук пізньосередньовічних писемних матеріалів відбувається
в колекціях пергаментних документів, які, попри своє особливе місце в архі-
вах або рукописних відділах бібліотек, є здебільшого відомими, і очікувати
тут на сенсації подібного роду складно. Іншим джерелом нових фактів про
пізнє середньовіччя слугують копії актів, які можуть «виринути» в доволі
несподіваних місцях, як-от вписи до книг Коронної чи Литовської метрик,
або актові книги ґродських чи земських судів, або ж можуть сховатися від
очей дослідників в архівах колишніх власників.
Білоруському історикові Юрієві Мікульському пощастило знайти ще один
документ подільського князя Юрія Коріатовича з 1392 р.1 Власне у цьому
випадку ми маємо справу з писаною руською мовою пізнішою копією, яка,
імовірно, походить з кінця XVI чи поч. XVII ст. і відклалася серед документів
Лаврина Пісочинського, на той час власника розлогого маєтку у Брацлавсь-
кому воєводстві. Архів Пісочинських був і залишається предметом тривалих
студій сучасного львівського історика Миколи Крикуна, автора цілої низки
досліджень з історії Брацлавського воєводства та діяльності самого Лаврина
Пісочинського2. Ця частина документального зібрання родини залишилася
поза його увагою, оскільки відклалася в «Архіві Тарновських з Дзікова», що
зберігається в Національному архіві в місті Кракові й лише зараз була ґрун-
товно опрацьована Тарасом Вихованцем3.
Юрій Мікульський опублікував цей документ у 2014 р. в невеличкій за
обсягом замітці в розділі «Да гісторыі знаці XIV–XVI ст.» збірника «Бела-
руская даўнына», супроводивши його двома сторінками коментарів, які
здебільшого стосувалися датування документа та коротенького аналізу осіб,
згаданих у ньому4. На мою думку, інформативна цінність цього акта є надз-
вичайно високою, зважаючи на той факт, що ми маємо справу з документом,
котрий вийшов із канцелярії останнього володаря Подільського князівства й
містить у собі унікальну інформацію про цей історичний регіон.
Узагальнюючі публікації Яна Тенґовського та Януша Куртики надали в
розпорядження дослідників практично вичерпну інформацію про докумен-
тальну спадщину Коріатовичів на Поділлі5. Загалом кількість документів усіх
Коріатовичів за час їхнього володарювання Поділлям доволі скромна, а до-
кументів, що містять листи свідків, і того менше. Розглядуваний у цій статті
акт, став шостим, де зазначено свідків.
Реципієнтом цього документа виступає Пашко Васневич, означений як
княжий слуга («слузе своему»)6. Це той самий Пашко Васнович, котрий двічі
засвідчував документи для Немирі на Бакоту в 1388 р. та для Гринька на Со-
189ЗАМІТКИ
кілець у 1391 р.7 Обидва реципієнти документів, де Пашко був свідком, пос-
відчили й документ для нього. Більше інформації про нього, на жаль, не вияв-
лено. Зі змісту документа можна припустити, що Пашко був наближеним до
князя Федора Коріатовича, і за вірну службу («за его верную службу») отримав
доволі розлогий маєток у Брацлавській волості Подільського князівства.
Населені пункти та географічні маркери документа
Близько третини документа займають географічні об’єкти, які можна
поділити на власне об’єкти надання та географічні маркери. Об’єктами на-
дання є сім сіл у Брацлавській волості («села в Браславскои волости»): Шан-
диров (Шандыровъ)8, Новоселиця (Новоселицу), Костянтинов (Костенти-
новъ), Куниче (Күничее), Гавриловці (Гавриловцы), Яголковці (Ӕголковцы),
Баксановці (Бакъсановцы). Практично до кожного населеного пункта зазна-
чено додаткові топонімічні маркери, представлені тут кількома видами то-
понів — річка, долина, пасіка, млинище та, імовірно, територія. Так, Шанди-
ров та Новоселиця маркуються на Богу («на Богү»), Костянтинов — від устя
Сільниці до Собачого млинища («а ѡтъ устьѧ бегучы долем Сильницою зъ
обох сторонъ до Собачъего млынища»), Куниче — на Бершади («на Берша-
ди»), Гавриловці — біля Куничого («под Куничимъ»), Яголковці — на Ро-
гозні («на Рогозне»), а Баксановці — на Дмитрові («на Дмитрове»).
Локалізація населених пунктів виглядає наступним чином: Шандиров —
тепер с. Шендерів Тиврівського р-ну Вінницької обл.; Новоселиця — ймовірно
біля сучасного с. Шендерів Тиврівського р-ну Вінницької. обл.; Костянти-
нов — тепер с. Костянтинівка Липовецького р-ну Вінницької обл.; Куниче —
тепер с. Куниче Крижопільського р-ну Вінницької обл.; Гавриловці — тепер
не існують; Яголковці — тепер не існують; Баксановці — тепер не існують9.
З усіх зазначених топонімів лише Шандиров згадується ще раз у докумен-
тах10. 1505 р. брацлавський зем’янин Федько Дашкович підтверджував своє
право володіти низкою сіл, серед яких і згадується «Шандырево»11. Він за-
значив, що ці населені пункти отримав як вислугу його дід Герман (Гарманъ)
від великого князя Вітовта. Причиною підтвердження вказувалося знищення
оригінальних документів під час пожежі у Брацлавському замку. Наскільки
ця інформація правдива — сказати складно через відомий стан джерел.
У цьо му випадку навіть неможливо висунути гіпотезу про спорідненість
Пашка Васневича зі згадуваним Германом.
Усі гідроніми документа належать до басейну р. Південний Буг (у той
час — р. Бог): р. Сільниця — права притока Південного Бугу, р. Бершадь —
тепер р. Берладинка, ліва притока р. Дохна (басейн р. Південний Буг), р. Ро-
гозна — тепер р. Рогізка12, ліва притока р. Савранки (басейн р. Південний
Буг). Зазначимо, що це перші та єдині згадки про ці гідроніми (окріма Бога/
Буга) в документах XIV–XV ст. Єдиним топонімом, який складно або немож-
ливо ідентифікувати, є Собаче млинище.
190 ЗАМІТКИ
Одним із найцікавіших географічних маркерів цього документа стала
згадка села Баксановці, яке розташовувалося «на Дмитрове». На жаль, іден-
тифікувати його як населений пункт не вдалося. Він також не зафіксований
у джерелах XVI–XVII ст.13 Увагу привертає власне означення на Дмитрові,
яке ймовірно може вказувати на територію або частину регіону, що став на-
зиватися Поділлям у другій половині XIV ст., а до того, десь від середини
XIII ст., іменувався Пониззям та перебував під владою татар.
За усталеною в нашій історіографії традицією, битва на Синіх Водах від-
булася 1362 р., і за її результатами брати Коріатовичі (Юрій та Олександр)
отримали у володіння Подільську землю. Переможеними у цій битві вияви-
лися татарські володарі (царі) Хаджибей, Кутлу-Бугу та Дмитро. В одній з
останніх своїх праць Ярослав Дашкевич зробив спробу реконструювати во-
лодіння татарських правителів Поділля перед битвою на Синіх Водах14.
У контексті згадки в документі для Пашка Васновича топоніма, чи то геогра-
фічного маркера, на Дмитрові нас цікавить спроба локалізації володінь
Дмитра. На думку Я. Дашкевича, вони розташовувалися в південно-східній
частині майбутнього Поділля, на півночі доходили до Саврані, яка була кор-
доном між литовським та ординським Поділлям. Аргументація автора ба-
зується на поширенні топонімів з коренем -Дмитр-, -Димитр- (Дмитрів
Кільш, Димитрівка, Димитропіль)15. До того ж згадувані в 1419 р. іноком
Зосимою «под Митеревыми Кышинами» на Дністрі (місце переправи) похо-
дять від спільного кореня -Дмитр-16. Така насиченість топонімів, у корені
яких, імовірно, відображено ім’я володаря, дозволяє висунути припущення
про те, що маркування в документі з 1392 р. «на Дмитрове» означає розта-
шування на території володінь Дмитра. За гіпотезою Дашкевича, вони були
захоплені Коріатовичами (у Дашкевича — литовцями) між 1377 та 1380 рр.17
Хронологічна відстань нашого документа є настільки незначною, що, імовір-
но, під час його укладання локалізація села Баксановці «на Дмитрове» могла
бути найбільш вдалою і зрозумілою для всіх учасників цієї угоди.
Ще одним аргументом на користь того, що йдеться про володіння Дмитра,
а також їх кордон на Саврані, стала згадка про те, що Пашкові люди можуть
ставити в лісах пасіки, а власник має їх облікувати («мает на нихъ перепис
мѣти и ловіти куницы, и искати в Саврани и Сарадчыне и Боброве»). Остан-
ні два топоніми — Сарадчин (тепер, можливо, с. Саражинка Балтського р-ну
Одеської обл.) та Боброве (імовірно с. Перший Бобрик у Любашівському р-ні
Одеської обл.) — цілком вписуються в окреслені Дашкевичем кордони Дмит-
рових володінь.
Змістова частина документа
Поза географією об’єктів дуже цікаву інформацію надає та частина
князівського привілею, де йдеться про правові аспекти володіння, госпо-
дарську діяльність, обов’язки нового володаря тощо. Спробуємо розглянути
191ЗАМІТКИ
ці фрагменти в порівнянні з двома ранішими документами того ж таки князя
Федора Коріатовича від 1388 і 1392 рр. для Немирі на Бакоту та Гринька на
Сокілець18.
Першим положенням привілею можна вважати право Пашка Васновича
судити своїх підданих: «А Пашко мает сам свои люди судити и вины и пере-
суды зъ своих людей взѧти». Подібні формулювання зустрічаються і в доку-
менті для Немирі. Інформацію про домініальний суд у документі з 1388 р.
доповнено положенням про можливість вирішення справи як у княжому, так
і у воєводському суді: «Pakliby sami z pany togo luda ne izmogli dopravity i
dojdet tot sud do naše albo do našego voevody...»19. Зіставлення інформації з
двох документів свідчить про існування тридільної системи тогочасного су-
дочинства на Поділлі, де на нижньому рівні був домініальний суд, а над
ним — суд воєводи та самого князя.
Пашкові люди, відповідно до положення привілею, мали право на госпо-
дарську діяльність, певна частина якої контролювалася та обліковувалася
власником («а Пашко мает на нихъ перепис мѣти»): бортництво («стоѧти
пасеками и бчол искати»), полювання на куницю та зубра («ловити куницы,
и зүбры ловити»). Господарські обов’язки перед князем означено наступним
чином: «...а Пашковым людем ани кн(я)жее пашни город робити, ани ставовъ
ставити, ани сторожовщины давати, ани цебровщины, ани сена на город да-
вати, ани повозовъ возити».
Серед усього розмаїття обов’язків традиційними й повторюваними в ін-
ших документах є обов’язки про будівництво нових міст/замків, копання
ставів, служба на шляхах та кордонах, постачанні сіна й підвод. Певним
винятком у цьому переліку стала згадка про цебровщизну (ймовірно данина,
яка бралася великими дерев’яними цебрами). «Словник української мови
XIV–XV ст.» не фіксує слова цебр/цебер і похідного від них, окрім прізвища
Цебровський20, що може свідчити як про оригінальність цієї повинності для
кінця XIV ст., так і про можливість інтерполяції під час списання копії у
другій половині XVI ст.
Імовірно пізнє походження має опис обліку власником збору меду
(«А Пашковым людем волно во всих лесех стоѧти пасеками и бчол искати, а
Пашко мает на нихъ переписть мѣти»). Адже досі в такій формі слово пере-
писть та похідні від нього не зустрічалися в документах XIV–XV ст. Так, у
словнику староукраїнської мови слово пєрєписъ та похідне преписъ мають
цілком інше значення — податок, що стягувався за перегін з однієї місцевості
в іншу призначеної на продаж худоби21.
Оригінальною та рідкісною виглядає інформація про полювання на зуб-
рів, з огляду на яскраві описи з XVI ст. про організацію ловів на цю тварину
на Поділлі, що нагадували іспанську кориду22.
Спеціфічним але традиційним для подільських документів того часу ста-
ло положення про сплату данини татарам: «А также што коли мают вси
192 ЗАМІТКИ
земѧне дань давата в татары, тое мают дата Пашковы люди». Подібне поло-
ження про татарську данину ми бачимо і в документі для Немирі 1388 р.:
«…a takož štož koli vsi zemljane imut davaty dan’ u Tatary to serebro imjut daty
Nemyryny lude…»23, але воно тут конкретизоване тим, що ця данина сплачу-
валася татарам сріблом. Подібну форму сплати данини зафіксовано ще в
документі Олександра Коріатовича смотрицьким домініканцям 1375 р.:
«Коли вси землѧнє імуть давати дань оу татары то серебро имеють такоже
тии люди дати»24.
Фіксація сплати данини в 1390-х рр. дозволяє зробити припущення про
тривання старих домовленостей з татарськими володарями, які мали права
на ці території. Домовленості мали специфічну форму взаємодії, де одна
сторона давала дозвіл інший володіти та вважати своїми розлогі землі на
правому березі Дніпра, а взамін отримувала регулярну грошову компенсацію
(данину).
Цікавою й доволі рідкісною для документів того часу є згадка про детсь-
кого, котрий підпорядковується воєводі (у цьому випадку, імовірно, брац-
лавському) і має організовувати/збирати людей Пашка Васновича для воєн-
них дій, погоні, як це роблять інші зем’яни («А Пашко маеть намъ с того
служить ани воеводе посылати децкого на Пашковы люде (а)бо его люде, а
на воину и на погоню якъ вси земяне»). У привілеї для Гринька на Сокілець
бачимо більш розбудовану формулу, де функції детського визначено наступ-
ним чином: «…ани нашим воѥводам на ѥго люди дѣцког(о) слати, развѣ пана
Гринька же суть ѥго люде. А и с того панъ Гринько и ѥго дѣти, и ѥго
послѣдци имѣють нам и нашим дѣтем, и нашим послѣдком везде вѣрно пос-
лужити: и на воину, и на погоню, какъ и вси землѧне и остати при Подольс
кои земли подлѣ послѣдковъ нашихъ по нашом животѣ»25.
Згадка про детського як молодшого урядника в певній структурі управ-
ління (в нашому випадку — підпорядкованого воєводі) важлива з огляду на
розуміння способу управління та відповідної термінології. Вона є доволі
рідкісною для цього часу, адже, для прикладу, у виданнях українських грамот
Володимира Розова, Марії Пещак та Олега Купчинського жодного разу не
згадується детський26. Також відсутня відповідна стаття у «Словнику старо-
української мови XIV–XV ст.»27.
В «Історичному словнику української мови» за редакцією Євгена Тимчен-
ка наводяться кілька прикладів про детського у статтях (дет(ь)скый, дец(ь)
кый), що походять з середини XV ст.28 З текстів ясно, що функції цього уряд-
ника нічим не відрізнялися від тих, які вказані в подільських документах
кінця XV ст. Географія цих прикладів доволі розлога: від Мстиславля до
Гродна29. Обов’язки детського, пов’язані із судочинством, зазначені у Судеб-
нику Казимира (1468 р.): «Пакъ ли будеть нѣкоторый отводити, ино намъ
дати дѣцького; а не пригодить ся насъ въ великомъ князьствѣ Литовьскомъ,
ино воеводамъ нашимъ моцно дати дѣцького»30.
193ЗАМІТКИ
Із наведених прикладів можна зрозуміти, що детський є підлеглим воєво-
ди, чий уряд поступово трансформується в уряд старости на тій частині ук-
раїнських земель, де після 1434 р. поширилося коронне право. Детський при
воєводі виконує посильні функції та організовує підлеглих власникові людей
для воєнних потреб31.
Несподіваний ракурс дає ще одна глоса словника Є. Тищенка —
дѣцьковати, яка походить з руського перекладу Віслицького статуту Кази-
мира III32. У руському перекладі у 25-й статті (артикулі) зазначено: «Судья
имѣеть дѣцьковати слать, одно два слугы»33. Цьому фрагменту, імовірно,
відповідає, зважаючи на великі пропуски руського перекладу, наступний
текст оригіналу «…quod deinceps judex vel subjudex ad impignorationem
faciendam non plures quam duos familiares cum ministeriali transmittat…»34.
Отож можна зробити припущення про спорідненість децького з тим урядом,
який називається в латинській термінології ministerialis, а у XVI ст. набуває
іншого звучання — возний. У спеціальному дослідженні про возних у Поль-
ському королівстві Зиґфрид Римашевський наводить лише одну згадку про
детського, яку він однозначно ототожнює із судовим возним35. Свої спосте-
реження З. Римашевський обмежує лише розглядом опублікованих матеріалів
актових книг Руського воєводства і не звертається до актового матеріалу,
писаного руською мовою.
Трансформація терміну детський → возний відбувалася під впливом
впровадження коронного права, де подібні функції виконував возний або ж
ministerialis. Важливим у цьому контексті є досить довга, понад 350-літня,
метрика функціонування в руському соціумі уряду детського та її вико-
ристання на територіях, у нашому випадку Східному Поділлі, що не покри-
вається інформаційними звістками з давньоруського літописання.
свідки документа та їхні уряди
Свідками документа були князь Василь Винницький («кнѧзь Василеи
Веницкии»), а також пани Гринько Соколецький («пан Гринько Соколец-
кии»), Павло Слупиця («Павелъ Слупица»), Ходко Чемерович («пан Ходко
Чемеревич»), Немиря з Бакоти («пан Немира Бакотъскии»), Бедрих («пан
Бедрых»), Печ («пан Печъ»), Прокоп («пан Прокопъ») та Фронцко («пан
Фронцко»).
Кілька осіб з цього переліку означені з урядами: Бедрих — черкаський
воєвода («Черкаскии воевода»), Прокоп — скальський воєвода («Скалецкии
воевода»), а Фронцко — підчаший («подчашыи»).
Писарем документа був Малофей («Молохвѣи»). З усіх зазначених осіб
саме останньому найбільше уваги приділив видавець документа. У короткій
передмові до тексту привілею він насамперед підкреслив його рідкісне ім’я
та зазначив його службу в руській канцелярії короля Владислава II Яґайла в
1393–1394 рр.36 Щодо служби в королівській канцелярії, то цю хронологію
194 ЗАМІТКИ
варто посунути принаймні до 1399 р., коли у Львові Малофей списав доку-
мент короля Владислава II («А писалъ писарь Малохѣй королевым приказо-
мъ») для Ходка Чемерича (одного зі свідків нашого документа) на села
Надієво та Кропивники37. Служба в королівській канцелярії, імовірно, озна-
менувалася для Малофея зміною його соціального статуса, адже в 1409 та
1413 рр. він як пан Малофей («панъ Малохѣй») виступає свідком трьох актів.
Перший з них — документ галицького старости Яна зі Щекоцін про підтвер-
дження продажу села Тростянець, а другий — документ князя Федора Лю-
бартовича про розмежування маєтків у Жидачівській волості38. Також Мало-
фей виступав свідком дільчого акту у Крилосі (pan Malophieÿ) 1412 р., який
проводив тодішній галицький староста Анджей Цьолек з Желехова39. Усі
документи вирізняються тим, що були писані руською мовою.
Першим серед свідків, згідно зі статусом, зазначений князь Василь Вин-
ницький. Це — лише третя згадка про нього у джерелах. Адже вперше він
згаданий у привілеї для Немирі на Бакоту, а востаннє — у 1401 р. в докумен-
ті князя Свидриґайла для кам’янецьких домініканців40.
Панську групу представлено рештою осіб, серед яких Гринько з Сокільця,
Ходко Чемерович, Немиря з Бакоти, Бедрих, Печ, Прокоп та підчаший
Фронцко. Імовірно, що і Павло Слупиця теж належав до грона панів, адже
серед усіх свідків лише він не означений цим словом, тоді як решта свідків
мають відповідне означення як до нього, так і після нього у цій частині до-
кумента41.
Не вдаючись тут до повторення відомої інформації про зазначених вище
осіб, слід підкреслити дві нових згадки про виконання урядницьких функцій.
Перша з них стосується пана Бедриха, який окреслений черкаським воєво-
дою. Це — перша згадка про Черкаси як місто, підпорядковане владі князів
Коріатовичів, а отже входило до складу Подільського князівства. Місто Чер-
каси42 відоме зі Списка городов дальних и ближних (серед переліку «А се
Польскии»43), який датується 1375–1381 рр.44, а замок у Черкасах (Cirkass)
відомий з документа королеви Ядвіґи від 10 липня 1395 р. краківському воє-
воді і старості Спиткові з Мельштина на низку подільських замків45.
Єдиною особою, яка вперше згадується у джерелах, є пан Прокоп, на цей
час воєвода у Скалі. Видавець документа помилково сприйняв місце його
уряду — Скалу — за прізвище/прізвисько Спалецький → Скалецький. Адже
у документі виразно видно -к- замість -п-, так і те, що ще одна особа — пан
Бедрих означений як воєвода у Черкасах. Інформація про воєводу у Скалі
заповнює прогалину у відомостях щодо князівських намісників у містах
(Черкасах і Скалі).
Згадуваний у документі підчашій Фронцко є тотожним з підчашим
Франчком, відомим із документа Костянтина й Федора Коріатовичів для пана
Немирі від 1388 р.46 Це — лише друга згадка про нього у джерелах і друга
згадка про підчашого князя Федора.
195ЗАМІТКИ
Підсумовуючи наші спостереження над документом князя Федора Коріа-
товича для Пашка Васновича з 1392 р. можемо зазначити, що ретельний
пошук нових матеріалів та їх ґрунтовне прочитання, у зіставленні з відомими
раніше фактами, надають у розпорядження дослідників важливі аргументи
для розуміння історичних процесів на українських землях другої половини
XIV–XV ст.
1 Останнім віднайденим до цього часу вважався документ Федора Коріатовича для пана Гринька
на Сокілець з 1391 р., опублікований білоруським дослідником Олександром Грушею: Груша А.
Невядома грамата Фёдара Карыятавіча за 1391 г. Беларускі гістарычны агляд. Мінск, 2001. Т. 8,
сш. 1/2, 130–134.
2 Документи Брацлавського воєводства 1566–1606 років. Упор. Микола Крикун, Олексій Піддубняк.
Львів, 2008; Крикун М. Брацлавське воєводство у XVI–XVIII століттях: Статті і матеріали.
Львів, 2008; про Л. Пісочинського див.: E. Dubas-Urwanowicz, “Piaseczyński (Piesoczyński,
Piasoczyński) Ławryn (Wawrzyniec) h. Lis (zm. 1604–6),” Polski Słownik Biograficzny. T. XXV: Padło
Jan – Piątkiewicz Aleksandr (Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk, 1980), 805–808.
3 Archiwum Narodowe w Krakowie. Archiwum Tarnowskich z Dzikowa. Sygn. 135: Papiery
Piaseczyńskich, 28–29. Огляд цієї збірки та публікацію кількох документів із неї див.: Вихованець Т.
«Папери Пісочинських» у Дзиківському архіві Тарновських. Наукові записки. Збірник праць
молодих вчених та аспірантів. К., 2015. Т. 30, 96–156. Скани цієї справи доступні на інтернет-
сторінці архіву: www.ank.gov.pl. Тут варто додати, що видавець не зазначив заголовок та
прикінцевий запис. Заголовок документа — «Привилєй Күриӕтовичовъ», писаний руською
мовою, рукою писаря. Прикінцевий запис походить, скоріш за все, з XVII ст. і писаний польською
мовою, рукою іншого писаря: «Zapis Pana Paszki Wasniewicza na imienia na Buhu lezące w wołosci
Braslawskiej nazwane Szandyrow y Nosowielce Od k[się]cia Kuryatowicz Gospodarza Ziemi
Podolskiey. Dan w Kamenze (?)».
4 Мікульскі Ю.М. Новая грамата князя Фёдора Кариатовича 1392 г. Беларуская даўнына. Рэд.
Ю. Мікульскі. Мінск, 2014. Вып 1, 147–150.
5 J. Kurtyka, “Repertorium podolskie. Dokumenty do 1430 r.,” Rocznik Przemyski (40/4, 2004), 127–
269; J. Tęgowski, Dokumenty Koriatowiczów władców Podola w XIV wieku. Tendencje kulturowe
Podola za Koriatowiczów, Tekst źródła. Krytyka. Interpretacja, red. B. Trelińska (Warszawa, 2005),
227–237.
6 Тут і далі в дужках цитати з публікації Ю. Мікульського без подання сторінок, адже практично
весь документ, окрім листа свідків, розмістився на одній сторінці.
7 Михайловський В. Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV — 70-х роках
XVI століття. К., 2012, 42 (біограма «Васнович Пашко»).
8 Тут і далі подаю українську форму, наближену до оригіналу, а в дужках — написання в
документі.
9 Карта локалізованих маєтків Поділля з XIV — першої третини XV ст. доступна на інтернет-
сторінці Українського наукового інституту Гарвардського університету (Harvard Ukrainian
Reaserch Institute) huri.harvard.edu, у проекті «Цифровий атлас історії України» (Mapa: Digital
Atlas Ukraine), розділ «Історичне Поділля» (Historic Podillya): http://harvard-cga.maps.arcgis.com/
apps/Time/index.html?appid=a2917cef2a8b4cdfa4e35f89bcf2038f
10 Акты Литовской метрики. Собр. Ф.Н. Леонтовичем. Т. 1. Вып. 2. 1499–1507. Варшава, 1897,
№ 722, с. 165. Транслітерація 1505 р. Більш точно встановити дату цієї згадки неможливо: вона
походить з часів Вітовтового володіння Поділлям після Ґрюнвальдської битви, але не раніше
1411 р. і не пізніше його смерті 27 жовтня 1430 р.
11 Решта населених пунктів у цьому документі — Клішчово (Клишчово), Тростянець (Тристенець),
Тиврів (Тивров), Волчковці (Волчковци), Нестеровці (Нестеровци), Оринича (Оринича), Костіно
(Костино), Збунов (Збуново), Паробоче (Паробочіе), Ленев (Леневъ), Михайлово (Михайлово).
12 Словник гідронімів України. Укл. І.М. Желєзняк, А.П. Корепанова, Л.Т. Масенко та ін. К., 1979, 466.
13 Див.: Документи Брацлавського воєводства 1566–1606 років; Крикун М. Кількість і структура
поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття. Крикун М. Брацлавське
воєводство у XVI–XVIII століттях: Статті і матеріали, 187–301.
14 Дашкевич Я. Степові держави на Поділлі та в Західному Причорномор’ї як проблема історії України
XIV ст. Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 10. 2006, 112–121.
196 ЗАМІТКИ
15 Дашкевич Я. Степові держави на Поділлі, 117. Своєю чергою, у першій половині XVII ст. у
Брацлавському воєводстві фіксуються населені пункти Дмитрашівка (Dmitraszowka), Дмитрушки
(Dmitruszki): Крикун М. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій
половині XVII століття, 221. Імовірість того, що словосполучення «на Дмитрове» стосується
гідроніма, як у випадку із зазначеними біля інших сіл річками регіону, доволі мала. Серед
зафіксованих тут річок лише одна має спільний корень — Дмитрушка в Уманському р-ні
Черкаської обл.: Словник гідронімів України, 173.
16 Хожение инока Зосимы 1419–1422 гг. Ред. и предисл. Х.М. Лопарева. Православный Палес-
тинский сборник. СПб., 1889. T. VIII. Вып. 3 (24), 2.
17 Дашкевич Я. Степові держави на Поділлі, 118.
18 J. Tęgowski, “Sprawa przyłączenia Podola do Korony Polskiej w końcu XIV wieku,” Teki krakowskie
(5, 1997), 170–171; Груша А. Невядома грамата Фёдара Карыятавіча за 1391 г., 130–134.
19 J. Tęgowski, “Sprawa przyłączenia Podola do Korony Polskiej w końcu XIV wieku,” 170.
20 Словник староукраїнської мови XIV–XV ст. К., 1978. Т. 2: Н–Ө, 524. У польській мові слово цебр/
цебер у формі czeber уперше фіксується 1437 р. (Słownik staropolski. T.I. Zeszyt 4: Bystry–
Ciec, 215).
21 Словник староукраїнської мови XIV–XV ст. Т. 2, 138, 273.
22 Про полювання на зубрів див.: T. Bieńkowski, “Natura nie jest nam macochą. Poznawania zasobów
naturalnych ziem polskich od końca XV do końca XVIII wieku,” Kwartalnik Historii Nauki i Techniki
(44/1, 1999), 9–32.
23 J. Tęgowski, “Sprawa przyłączenia Podola do Korony Polskiej w końcu XIV wieku”, 170.
24 Розов В. Українські грамоти. Т. 1: XIV в. і перша половина XV в. К., 1928, № 10. с. 20. Про сплату
данини татарам сріблом з Поділля див. також: Черкас Б. Західні володіння улусу Джучи:
політична історія, територіально-адміністративний устрій, економіка, міста (XIII–XIV ст.).
К., 2014, 152, 281.
25 Груша А. Невядома грамата Фёдара Карыятавіча за 1391 г., 133.
26 Пещак М. Українські грамоти XIV ст. К., 1974; Купчинський О. Акти та документи Галицько-
Волинського князівства XIII — першої половини XIV століття. Дослідження. Тексти. Львів, 2004.
27 Словник староукраїнської мови XIV–XV ст. Т. 1: А–М. К., 1977.
28 Історичний словник українського язика. Укл. Є. Тимченко, Е. Волошин, К. Лазаревська,
Г. Петренко, ред. Є. Тимченко. Т. 1: А–Ж. Харків; К., 1930, 863–864.
29 Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографической
коммиссиею (далі — Акты ЗР). Т. I: 1340–1506. СПб., 1846, № 58, с. 58; Акты, относящиеся к
истории Юго-Западной России, собранные и изданные Археографической коммиссиею. Т. I:
1361–1598. СПб., 1863, 15.
30 Акты ЗР. Т. I: 1340–1506, № 67, 81–82.
31 Про детських у ХІІ–ХІІІ ст. див.: Горский А.А. Древнерусская дружина (К истории генезиса
классового общества и государства на Руси). М., 1989, 52–55.
32 Історичний словник українського язика. Т. 1, 864.
33 Акты ЗР. Т. I: 1340–1506, № 2, 6.
34 Jus Polonicum, codicibus veteribus manuscriptis et editionibus quibusque collatis, еd. J.V. Bandtke
(Varsoviae, 1831), 49.
35 Z. Rymaszewski, Woźny sądowy. Z badań nad organizacją sądów prawa polskiego w średniowieczu
(Warszawa, 2008), 21. На превеликий жаль, в опублікованій судовій записці пропущено (двічі)
ім’я цього урядника, якого окреслено як dzeczki castri Leopol (Akta grodzkie i ziemskie (Lwów,
1889) T. XIV, № 1808, 227.
36 Мікульскій Ю. Новая грамата князя Фёдора Кариатовича 1392 г., 148.
37 Розов В. Українські грамоти, № 32, 60.
38 Розов В. Українські грамоти, № 40, 45, с. 74, 83.
39 Михайловський В. Історія одного розмежування біля Крилоса в 1412 році. Вісник Львівського
університету. Серія історична. Львів, 2010. Вип. 45, 533. Тут публікація транслітерованого
документа з Коронної метрики.
40 Михайловський В. Еластична спільнота, 42 (біограма «Василь Винницький, князь»).
41 Уся відома мені інформація про цих осіб зазначена у їхніх біограмах, див.: Михайловський В.
Еластична спільнота, 41–47 («Гринько з Сокільця», «Чемерович Ходко», «Немиря з Бакоти»,
«Бедришко (Бедрих)», «Пєч Ґотард», «Слупич Павел»).
42 Тихомиров М.Н. «Список русских городов дальних и ближних». Тихомиров М.Н. Русское
летописание. М., 1979, 94.
197ЗАМІТКИ
43 Ймовірно, тут помилка копіїста. Замість «Подольскии» у Єрмолинському літописі зазначено
«Польскии».
44 Щодо датування див.: Янин В.Л. К вопросу о дате составления обзора «А се имена градом всем
русскым, далним и ближним». Древнейшие государства Восточной Европы. Материалы и
исследования 1992–1993 годы. М., 1995, 125–134.
45 Zbiór dokumentów Małopolskich, wyd. S. Kuraś, I. Sułkowska-Kurasiowa (Wrocław; Warszawa;
Kraków, 1974), część VI, № 1843, 467. Щодо гіпотез про заснування Черкас див.: Бубенок О. Коли
і хто заснував місто Черкаси? Княжа доба. Львів, 2014. Вип. 8, 299–317. Дослідник залучив до
своєї аргументації широкий комплекс наративних джерел східного походження, зазначивши
першу згадку про місто під 1395 р. на підставі інформації Воскресенського літопису. Решта
міркувань стосується етимології назви Черкаси і не вносить нічого нового про перші згадки міста
у XIV ст.
46 J. Tęgowski, “Sprawa przyłączenia Podola do Korony Polskiej w końcu XIV wieku,” 171; Михай-
ловський В. Еластична спільнота, 38, 46.
Віталій Михайловський
|