Русь у двох візантійських пророцтвах X ст.
Збережено в:
| Дата: | 2021 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
2021
|
| Назва видання: | Ruthenica |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/191694 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Русь у двох візантійських пророцтвах X ст. / О. Филипчук // Ruthenica. — 2021. — Т. 16. — С. 136-142. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-191694 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1916942023-07-09T12:31:20Z Русь у двох візантійських пророцтвах X ст. Филипчук, О. Замітки 2021 Article Русь у двох візантійських пророцтвах X ст. / О. Филипчук // Ruthenica. — 2021. — Т. 16. — С. 136-142. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. 1995-0276 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/191694 uk Ruthenica Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Замітки Замітки |
| spellingShingle |
Замітки Замітки Филипчук, О. Русь у двох візантійських пророцтвах X ст. Ruthenica |
| format |
Article |
| author |
Филипчук, О. |
| author_facet |
Филипчук, О. |
| author_sort |
Филипчук, О. |
| title |
Русь у двох візантійських пророцтвах X ст. |
| title_short |
Русь у двох візантійських пророцтвах X ст. |
| title_full |
Русь у двох візантійських пророцтвах X ст. |
| title_fullStr |
Русь у двох візантійських пророцтвах X ст. |
| title_full_unstemmed |
Русь у двох візантійських пророцтвах X ст. |
| title_sort |
русь у двох візантійських пророцтвах x ст. |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
Замітки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/191694 |
| citation_txt |
Русь у двох візантійських пророцтвах X ст. / О. Филипчук // Ruthenica. — 2021. — Т. 16. — С. 136-142. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
| series |
Ruthenica |
| work_keys_str_mv |
AT filipčuko rusʹudvohvízantíjsʹkihproroctvahxst |
| first_indexed |
2025-07-16T16:05:07Z |
| last_indexed |
2025-07-16T16:05:07Z |
| _version_ |
1837820184280170496 |
| fulltext |
ЗАМІТКИ
© Ruthenica XVI (2020), 136–171
Русь у двох візантійських пророцтвах X ст.
Війни з русами сформували у візантійській літературі стереотипний образ
північних сусідів, форми репрезентації котрого присутні в різних жанрах: від
зібрань загадок, військових трактатів і лексиконів до есхатологічних візій.
Останні пропонують, так би мовити, пам’ять довгої тривалості. Зважаючи на
багату есхатологічну традицію, реновація якої набуває популярності ближче
до кінця X ст., міцність утримання імені русів у цьому дискурсі не може не
вражати. Навіть уже після того, як християнська Русь не становила небез-
пеки для Константинополя, цей дискурс дуже повільно піддавався змінам.
Нижче зупинюся лише на двох таких прикладах, котрі чудово ілюструють,
як книжні есхатологічні очікування раптово проникли в «колективну
пам’ять».
***
У Житії Андрія Юродивого міститься напрочуд детальне провіщення свято-
го стосовно кінця світу, де з-поміж інших драматичних подробиць ідеться
також про «світловолосий народ», прихід котрого є провісником апокаліпсису1.
Якщо константинопольське походження пам’ятки нині не викликає запере-
чень, то дата її написання залишається дискусійною. Леннарт Ріден, що
підготував критичне видання Житія, неодноразово виступав за пізнє дату-
вання, а саме — між 950 та 959 рр.2 Натомість Сиріл Манґо вважає, що воно
могло бути складене набагато раніше, починаючи вже від 650 р., але до 959 р.
Загалом дослідник вірить у те, що Житіє було написане за першого правління
Юстиніана II, тобто між 680 і 695 рр.3 Не зупиняючись тут на перебігу цієї
дискусії, відзначу лише, що найраніший рукопис Житія датується не раніше
другої половини X — початку XI ст.4 Останнє мало впливає на визначення
датування, адже надійних аргументів як таких, на жаль, немає. Наприклад,
Манґо навів ряд міркувань стосовно того, що складення «апокаліпсису»
Житія можна датувати як після 807 р., так і набагато раніше — між
674 –678 рр.5 Утім усі вони, як визнає й сам учений, не зовсім певні. Уже
після того, як Александр Каждан піддав сумніву всі інші аргументи на ко-
ристь раннього датування Житія, пізня дата його написання почала вигляда-
ти більш переконливою6. Хоча слід допускати можливість також компромісної
версії походження цього тексту: Житіє таки було складене наприкінці VII ст.,
як твердить Манґо, але пізніше (за припущенням Джона Вортлі — після
920 р.7) набуло цілком іншої форми; іншими словами, було відредаговане
ближче до середини X ст. Можливо, це пояснює, чому перипетії «апокаліпсису»
137ЗАМІТКИ
відбивають історичне тло, яке більше тяжіє до раннього датування, ніж до
пізнього. Але щодо цього можна вказати й іншу вагому причину: текст
містить чимало запозичень із видіння Даниїла8. Як побачимо пізніше, це
призвело до певних виправлень, що читаються в одному з рукописів Житія.
Як проникливо зауважив Манґо, єдине повідомлення в «апокаліпсисі»
Житія про «світловолосий народ» належить до діянь одного з візантійських
імператорів на Заході9.
Отже, подібно до апокаліпсису Даниїла, «світловолосим народом» тут
виступають «германці»10. Зате на самому початку апокаліпсису супроти Кон-
стантинополя діють не названі на ім’я народи:
Благословенний муж відповів: «Про наше місто ти будеш знати наступне: до само-
го кінця жоден народ в ніякому разі не ввійде і не захопить його, бо воно було
віддане Матері Божій, і ніхто не вихопить з її рук. Багато народів нападатимуть на
його стіни і зламають собі роги, ховаючи свій сором, отримають від нього дари і
багатство»11.
А що їх анонімність мало вписується в популярну тенденцію впродовж
X ст. вбачати в них русів, то, на думку Манґо, це говорить про те, що Житіє
було написане задовго до часу походів русів на Константинополь і не містить
алюзію на такі ворожі акції північних сусідів12. Попри те, що подібне замов-
чування виглядає дивним (якщо вірити в датування Житія 950-ми рр.), усе
ж брак якоїсь асоціації з русами не може виступати надійною ознакою дату-
вання. Однак надзвичайно важливо, що відсутність імені русів як «народу»
пророцтва насторожила вже одного з середньовічних переписувачів Житія.
Він, власне, вирішив додати окрему схолію, яка мала на меті докладно розт-
лумачити слова джерела. Із-поміж значної кількості рукописів, в яких дійшло
Житіє, схолія міститься лише в так званій інтерпольованій його версії, котра
представлена двома рукописами: cod. Athens, 2419 (датується близько 1293 р.:
у класифікації Л. Рідена — K) і cod. Vat. gr. 2010 (XII ст.: за стеммою
Л. Рідена — C13):
λόγος δέ τις φέρεται εἰσιέναι τὸ ἔθνος τῶν Ἀγαρηνῶν καὶ ἱκανὰ πλήθη τῆ μαχαίρᾳ
αὐτῶν κατασφάξουσιν. ἐγὼ δέ φημι ὅτι καὶ τὸ ξανθὸν γένος εἰσελεύσεται, οὕτινος ἡ
προσηγορία πρόκειται ἐν ἑπτακαιδεκάτῳ στοιχειῳ τῶν εἴκοσι τεσσάρων στοιχείων
ἀνακεφαλαιουμένων. ἀλλ’εἰσελεύσονται μὲν καὶ τὰ κῶλα τῶν ἁμαρτωλῶν ἐπ’ἐδάφους
καταστρώσουσιν, οὐαὶ δὲ αὐτοῖς ἀπὸ τῶν δύο ὀρπήκων (ὀρπίγγων K), ὧν αἱ ῥομφαῖαι
αὔρα και ὡς ὀξεῖα δρεπάνη πυρὸν ἐν θέρει συντέμνουσα (συγκόπυουσα). οὐ γὰρ μὴ εἰς
τὰ ὀπίσω ἀνθυποστρέψουσιν οὐκέτι οὐδ’οὐ μὴ ἐνταῦθα καταλειφθήσονται14.
Ідеться про те, що народ Агарян увійде і вб’є великі натовпи своїми мечами; і я кажу,
що світловолосий народ також увійде, народ ім’я котрого знаходиться [тобто,
починається] на 17 з 24 букв алфавіту. Вони дійсно прийдуть і розсіють на землі кістки
грішників, але горе їм від двох пагонів, чиї мечі розріжуть їх як гострий серп рубає
пшеницю влітку. Так, вони не повернуться додому і ніхто з них не залишиться тут.
138 ЗАМІТКИ
Хоча пояснення цієї візії святого читається в обох рукописах, дальше
уточнення стосовно них міститься лише в cod. Athens, 2419. Мабуть, писцю
видалося дещо неоднозначним саме таке тлумачення і він додав свій запис
на берегах рукопису:
τὸ παρὸν δέκατον ἕβδομον στοιχεῖον ὅπερ λέγεται ἐνταῦθα ἔστι τὸ ρ, καὶ δηλοῖ τοὺς
‘Ρώς, ἤγουν τοὺς ‘Ρούσους…15.
17-та буква, згадана там, є ро і вона означає Rhos, тобто русів....
Передусім виникає питання, коли ж написано ці схолію та маргіналію?
Як добре відомо, cod. Athens, 2419 був переписаний монахом Паїсієм близь-
ко 1293 р. і дуже ймовірно, що саме він став автором маргіналії, в якій на-
магався ще раз прояснити зміст схолії16. Позаяк ім’я цього «народу» в
останній прямо названо не було, Паїсій, вочевидь, вирішив розшифрувати
напевне, хто саме був тим «світловолосим народом». Звідси, можна не
сумніватися в тому, що схолія була вже у протографі рукопису, який пере-
писав Паїсій, адже, власне, його маргіналія пропонує коментар саме до неї,
а не до іншого фрагмента Житія17. Щодо схолії, то вже Манґо зауважив дещо
невдало обране інтерполятором слово εἰσελεύσεται, котре може виходити за
межі змісту слів святого18. Ані араби, ані руси так зрештою й не «ввійшли»
до міста, тому, імовірно, переписувач вкладав у нього інше значення, як-от
«підійти» до Константинополя чи «розміститися поряд» із містом тощо19. На
думку дослідника, схолія містить подробиці, які вказують на кампанію русів
941 р. Але чи так це? За схолією супроти русів виступили два стратиги («па-
гони»). Натомість усі відомі візантійські тексти про похід 941 р., зокрема й
агіографічні, як-от Житіє Василія Нового, указують на трьох стратигів, котрі
перемогли русів у битвах на морі та на суходолі20. Хоча імена цих стратигів
у текстах різняться, але показово, що кількість їх залишалася сталою21. З
одного боку, наявність саме двох «пагонів» говорить про те, що переписувач
не користувався візантійськими хроніками чи навіть агіографічними текста-
ми, в яких ішлося про похід русів22. А з іншого — говорить про усне поход-
ження його інформації. Як вихід, Манґо припускає, що казус зі зменшенням
кількості стратигів можна пояснити стрімким забуття одного з них23. Утім,
настільки тотальне забуття виглядає дуже проблемним. Ані про діяння
патрикія Феофана, який, власне, переміг флот русів на морі, ані, тим більше,
про перемогу над ними Іоанна Куркуаса не забували в Константинополі24.
Попри немилість, в яку потрапили обидва невдовзі після походу русів, усе ж
їхні імена було складно просто викреслити. Зрештою, як бачимо з
візантійських хронік, цього ніхто й не мав наміру робити. Чого б це пере-
писувач Житія мав іти саме цим «тоталітарним» шляхом? Здається, варто
облишити припущення Манґо та розглянути іншу можливість. Як видається,
ніщо не вказує на те, що зменшення кількості стратигів — це якась
139ЗАМІТКИ
маніпуляція пізнішого переписувача. Ба більше, указівка на двох стратигів,
здається, відображає події іншого конфлікту: війни русів Святослава Хоро-
брого з Іоанном Цимісхієм у 970 р. За словами Лева Диякона, командування
у цій кампанії було доручене саме двом стратигам: магістру Варді Скліру і
стратопедарху патрикію Петру25. Вони впоралися із завданням, відкинувши
війська русів та їхніх союзників (угрів і печенігів) від Адріанополя. Цей успіх
був з ентузіазмом сприйнятий у Константинополі, де розуміли справжню
катастрофу, якої зазнали руси на полі битви26. Схоже, подібні уявлення спра-
вили свій вплив і на переписувача Житія. Додаючи двох стратигів до
кампанії проти русів, він не оминув фатальні наслідки останньої для них.
Примітно, що наближення війська Святослава Хороброго влітку 970 р. сти-
мулювало есхатологічні очікування та змогло актуалізувати видіння святого,
одне з котрих було так вдало роз’яснене автором цієї схолії.
***
Як проявляють себе різні форми пам’яті, перемішані з есхатологічними
візіями, пізніше, коли відлуння минулих походів русів пригасло, а христи-
янська Русь, за поодиноким винятком у вигляді війни 1043 р., уже не пред-
ставляла небезпеки для Константинополя? В одній колекції візантійських
астрологічних трактатів, яка дійшла до нас лише в пізньому кодексі
Ambr. A 56 supl. (близько 1542 р.), міститься короткий «бронтологій», свого
часу опублікований у серії Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum27. Цей
текст, як і багато інших, складених у рамках такого специфічного жанру
візантійського літератури, довгий час приписувався імператорові
Леву VI Муд рому, але, очевидно, для цього немає достатніх підстав28. Ма-
буть, асоціація з його іменем виникла не стільки через віру переписувачів у
давність тексту, як через наявність у ньому стереотипних образів і великої
кількості пророцтв, що традиційно в пізній візантійській традиції припису-
валися згаданому імператорові. Тема нападу варварів, війни з ними, грабунків
та нищення ними всього живого — одна з найзатребуваніших у цих текстах29.
Тут минулі та сучасні образи настільки змішалися, що напрочуд складно
визначити їх походження й мінливе історичне тло. Наприклад, серед перед-
бачень, виокремлених для знаку Діви (Ἐὰν <ἐν> Παρθένῳ ζῳδίῳ βροντήσῃ),
ідеться про один із таких нападів варварів (πᾶς δόλος βαρβάρων ἀνίσχυρος
ἔσται), що завершиться цілковитою катастрофою30.
Алюзію на напад русів на Константинополь у 941 р. в нещасливому поході
варварів із цього пророцтва першим побачив Франц Кюмон31. Попри те, що
далі свого припущення дослідник не пішов, його здогад, схоже, так і не було
зауважено. Адже, коментуючи зміст цього трактату, Дюла Моравчик зовсім
не згадує про спостереження Ф. Кюмона32. Натомість М.В. Бібіков уважає цю
алюзію досить невиразною, але, схоже, схильний прийняти здогад
140 ЗАМІТКИ
бельгійського вченого, оскільки все ж умістив цей астрологічний твір до
корпусу візантійських джерел з історії Русі33. Аналізуючи вказані слова трак-
тату бачимо, що таке метафоричне падіння цих варварів «як трава в полі»
біля Халкедона (καὶ ἐν Χαλκηδόνι πεσοῦνται παμπηδὸν ὡς χόρτος τοῦ ἀγροῦ)
дуже добре узгоджується з візантійськими повідомленнями про напад русів
941 р. За Житієм Василія Нового, вони спалили все узбережжя навколо Бо-
спору, а досить чисельні групи їх, унаслідок хаосу після поразки на морі
частини флоту, опинилися у Вітинії, де грабували впродовж тривалого часу34.
Завдяки старанню магістра Іоанна Куркуаса, руси врешті-решт із великими
втратами залишили вітинський берег — «Халкедон» із пророцтва астро-
логічного трактату. Мабуть, це передбачення, зроблене вже заднім числом,
мало ґрунтуватися на популярній константинопольській версії обставин по-
разки русів у 941 р. Як можна бачити стосовно Лева Диякона, у Константино-
по лі навіть п’ятдесят років потому не забували про відбиття нападу русів
941 р.35 Імовірно, цьому сприяли декілька факторів. Передовсім нещасливий
поворот у відносинах Іоанна I Цимісхія з русами Святослава, що призвів до
конфлікту, який, своєю чергою, актуалізував попередні страхи. З іншого боку,
руси, як нові союзники та найманці імператора Василія II, також не виклика-
ли особливої симпатії в Константинополі. Звідки зовсім не безпідставним
було тривале утримання в «колективній пам’яті» минулої перемоги над руса-
ми Ігоря, що, власне, і репрезентується в астрологічному трактаті. Наскільки
віддаленою виглядає ця форма пам’яті від часу написання твору?
Погляньмо на декілька датуючих ознак цього тексту. Наприклад, викори-
стання певних етнонімів, а саме «кумани». Так, в одному з передбачень
ідеться, що «Куманія та Аланія опиняться без правителів» (Κουμανία καὶ
Ἀλανία ἀβασίλευτοι ἔσονται)36. Ураховуючи те, що вживання етноніма «кума-
ни» у візантійській літературі тяжіє до кінця XI ст., очевидно, трактат у тому
вигляді, в якому він дійшов до нас, міг бути складений не раніше цього часу
(якщо, звісно, етнонім не було додано ще пізніше)37. Не суперечать цьому й
інші приклади, в яких неодноразово згадуються ніяк не означені «варвари»,
«народи» (за припущенням Ф. Кюмона — сельджуки38, що також веде до
другої половини XI — початку XII ст.) і болгари39. М.В. Бібіков обережно
припустив, що в одному зі фрагментів трактату (τὰ ἀπὸ τοῦ βορρᾶ καθ’ Αἵμου
ἔθνη) міститься натяк на війни Святослава40. Позаяк на початку цього пасажу
йдеться про землетрус (εἰ δὲ σεισμὸς γένηται41), цілком очевидно, що це про-
роцтво не має стосунку до війн Святослава, а походить з іншого часу — коли
справді чимало бід візантійські автори пов’язували з великим землетрусом
(25–26 жовтня 989 р.)42. У цьому випадку йдеться радше про нещасливу війну
Василія II з болгарами, а точніше — узяття Самуїлом Веррої в 989 р.43 Схоже,
це не останнє віщування, котре відповідає фінальній чверті X ст. Для знаку
Козерога у трактаті подається кілька передбачень про війни візантійського
імператора. Із-поміж них є, на перший погляд, беззмістовне означення сто-
141ЗАМІТКИ
совно війни з κλῆρος ἐπὶ ἀνατολὰς ἔλθῃ44. Із ким же буде воювати візантійський
імператор? Тут варто згадати про одну з кон’єктур Ф. Кюмона до цього фраг-
мента: пропоноване ὁ Σκλῆρος замість κλῆρος45. Якщо це міркування слушне,
тоді пророцтво отримує свій зміст і вказує на громадянську війну у час
імператора Василія II, зокрема його тривалий конфлікт із Вардою Скліром,
котрий, власне, і діяв на «сході»46.
Перечитуючи датуючі ознаки цього трактату, цілком очевидним є те, що
більшість фрагментів не піддаються ідентифікації. Однак важливо, що
пам’ять про напади русів не було піддано забуттю наприкінці X ст. Мабуть
уже тоді склалася основа цього астрологічного трактату, розбавлена сучас-
ними йому історіями, а пізніше, імовірно наприкінці XI — на початку XII ст.,
текст набув того вигляду, в якому він дійшов до нас.
1 Lennart Rydén, “The Andreas Salos Apocalypse: Greek text, translation and commentary”, Dumbarton
Oaks Papers 28 (1974), 197–261; The Life of St Andrew the Fool, ed. Lennart Rydén (Uppsala, 1995),
Vol. 1–2 [Acta Universitatis Upsaliensis. Studio Byzantina Upsaliensia 4:1/2], 270 (3932).
2 Lennart Rydén, “The Date of the Life of Andreas Salos”, Dumbarton Oaks Papers 32 (1978), 129–155;
The Life of St Andrew the Fool, ed. Lennart Rydén, Vol. 1, 41–56.
3 Cyril Mango, “The Life of St. Andrew the Fool Reconsidered”, Rivista di Studi Bizantini e Slavi 2 [Miscellanes
A. Pertusi II] (1982), 297–313, 309 (= Cyril Mango, Byzantine and its Image (London, 1984), VIII)).
4 The Life of St Andrew the Fool, ed. Lennart Rydén, Vol. 1, 72–81.
5 Cyril Mango, “The Life of St. Andrew the Fool Reconsidered”, 309.
6 Alexander Kazhdan, A History of Byzantine Literature: 850–1000 (Athens, 1999), vol. 2, 193–200.
7 Cyril Mango, “The Life of St. Andrew the Fool Reconsidered“, 309; John Wortley, “The Warrior-
Emperor of the Andrew Salos Apocalypse”, Analecta Bollandiana 88 (1970), 43–59.
8 Про вплив видінь Даниїла на апокаліпсис Андрія Юродивого див.: Lennart Rydén, “The Andreas
Salos Apocalypse: Greek text, translation and commentary”, 197–261; John Wortley, “The Warrior-
Emperor of the Andrew Salos Apocalypse”, 43–59.
9 Cyril Mango, “The Life of St. Andrew the Fool Reconsidered”, 307.
10 Cyril Mango, “The Life of St. Andrew the Fool Reconsidered”, 307.
11 The Life of St Andrew the Fool, ed. Lennart Rydén, Vol. 2, 260 (3817–3822), переклад, 261.
12 Cyril Mango, «The Life of St. Andrew the Fool Reconsidered», 306.
13 The Life of St Andrew the Fool, ed. Lennart Rydén, Vol. 1, 84–85.
14 The Life of St Andrew the Fool, ed. Lennart Rydén, Vol. 2, 260–261 (3821–3822).
15 The Life of St Andrew the Fool, ed. Lennart Rydén, Vol. 2, 261.
16 The Life of St Andrew the Fool, ed. Lennart Rydén, Vol. 1, 84–85.
17 The Life of St Andrew the Fool, ed. Lennart Rydén, Vol. 2, 260 (3817–3822),
18 Cyril Mango, «The Life of St. Andrew the Fool Reconsidered», 306.
19 Cyril Mango, «The Life of St. Andrew the Fool Reconsidered», 306.
20 Symeonis Magistri et Logothetae, Сhronicon, ed. Staffan Wahlgren [CFHB, XLIV/1] (Berlin, New
York, 2006), 335–336; Ioannis Scylitzae, Synopsis Historiarum, ed. Hans Thurn [CFHB, 5] (Berlin,
New York, 1973), 229.90–230.24; Theophanes Continuates, Chronographia, ed. I. Bekkeri [CSHB]
(Bonnae, 1838), 423.14–425.24; Продолжение хроники Георгия Амартола по Ватиканскому
списку, Истрин В.М. Книгы временные и образные Георгия Мниха. Хроника Георгия Амартола в
древнем славянорусском переводе. Текст, исследование, словарь. Петроград, 1920. Т. 2, 60.28–29;
Ps-Symeon, Chronica, ed. Bekker (Bonn, 1838), 746.12–16; 747.6–9; 747.15–23.
21 The Life of Saint Basil the Younger. Critical Edition and Annotated Translation of the Moscow Version,
ed. and trans. by D. F. Sullivan, A.-M. Talbot, S. McGrath [Dumbarton Oaks Studies XLV] (Washington,
Cambridge, MA, 2014), 314.16–23.
22 The Life of St Andrew the Fool, ed. Lennart Rydén, Vol. 2, 260–261 (3821–3822).
23 Cyril Mango, “The Life of St. Andrew the Fool Reconsidered”, 306.
24 Symeonis Magistri et Logothetae, 337; Продолжение Хроники Георгия Амартола по Ватиканскому
списку, 61–62; Theoph. Cont., 440–441.
142 ЗАМІТКИ
25 Leonis Diaconi Caloensis, Historiae Libri Decem, ed. C. B. Hase (Bonn, 1829), 107.
26 Leonis Diaconi Caloensis, Historiae Libri Decem, ed. C. B. Hase, 108–110.
27 Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum, ed. F. Cumont, F. Boll (Bruxelles, 1901), Bd. III.
Codices Mediolanenses, 25–29.
28 Про тексти, приписувані імператорові Леву VI Мудрому, див.: The Oracles of the Most Wise
Emperor Leo and The Tale of the True Emperor (Amstelodamensis graecus VIE 8), ed. W.G. Brokkaar
(Amsterdam, 2002). Також див. Paul Magdalino, L’orthodoxie des astrologues: La science entre le
dogme et la divination à Byzance (VIIe – XIVe siècle) [Réalités Byzantines, 12] (Paris, 2006), 77–80.
29 Як приклад див.: Андреева М.А. Политический и общественный элемент в византийско-
славянских гадательных книгах, Byzantinoslavica 2 (1930), 47–73.
30 Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum, ed. F. Cumont, F. Boll, 26.22–25. Виправлення
Ф. Кюмона πᾶς στόλος на πᾶς δόλος.
31 Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum, ed. F. Cumont, F. Boll, 26.
32 Gy. Moravcsik, Byzantinoturcica. I. Die byzantinischen Quellen der Geschichte der Türkvölker (Leiden,
1983), 230–231.
33 Бибиков М.В. Byzantinorossica. Свод византийских свидетельств о Руси. Москва, 2004. Т. 1,
201–202.
34 Див.: The Life of Saint Basil the Younger. Critical Edition and Annotated Translation of the Moscow
Version, 314–318. Також див. n. 20.
35 Leonis Diaconi Caloensis, Historiae Libri Decem, ed. C. B. Hase, 106.3–16.
36 Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum, ed. F. Cumont, F. Boll, 28.16–17.
37 Gy. Moravcsik, Byzantinoturcica. II, 167–168.
38 Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum, ed. F. Cumont, F. Boll, 28.4, 27.9.
39 Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum, ed. F. Cumont, F. Boll, 29.21.
40 Бибиков М.В. Byzantinorossica. Свод византийских свидетельств о Руси, 201.
41 Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum, ed. F. Cumont, F. Boll, 29.3–5: καὶ πορθήσωσι καὶ
ἐξολοθρεύσωσι καὶ ἐμπρήσωσι τὰ πάντα.
42 Leonis Diaconi Caloensis, Historiae Libri Decem, ed. C. B. Hase, 175; Synaxarium ecclesiae
Constantinopolitanae, ed. H. Delehaye (Bruxelles, 1902), 166; Пападопуло-Керамевс А. К истории
греческих этимологиков. ЖМНП. 1898. Ч. 319, № 9, 118–119.
43 Про взяття Верої болгарами див. Leonis Diaconi Caloensis, Historiae Libri Decem, ed. C. B. Hase, X, 10.
44 Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum, ed. F. Cumont, F. Boll, 28.19-21: τὸ γὰρ βασίλειον
κράτος τῶν ‘Ρωμαίων διὰ μηχανῆς ἀπολεῖται, καὶ κλῆρος ἐπὶ ἀνατολὰς ἔλθῃ, ὅς κατασχῆ τὸν
τόπον.
45 Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum, ed. F. Cumont, F. Boll, 28.
46 Про війну Василія II з Вардою Скліром див.: Сatherine Holmes, Basil II and the Governance of
Empire (976–1025) (Oxford, 2005), 241–298.
Олександр Филипчук
Чи знав князь Всеволод Ярославич п’ять мов?
Звичний образ Всеволода Ярославича — князь-поліглот. Таку характеристи-
ку йому дав син Володимир Мономах. У своєму Повчанні він ставив батька
за приклад як людину, що сама, «сидячи вдома», вивчила п’ять мов:
Єгоже оумѣючи того не забъıваите доброго . а ѥгоже не оумѣючи а тому сѧ оучи-
те . якоже бо ѡц҃ь мои дома сѣдѧ . изумѣяше . е҃ . язъıкъ . в томь бо чс̑ть есть ѿ инѣхъ
земль1.
Цей фрагмент Повчання завжди трактують у реалістичному ключі, як до-
стовірну деталь. Уся дискусія зводиться до питання про те, які ж саме п’ять
|