Чи знав князь Всеволод Ярославич п’ять мов?
Збережено в:
| Дата: | 2021 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
2021
|
| Назва видання: | Ruthenica |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/191695 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Чи знав князь Всеволод Ярославич п’ять мов? / В. Арістов // Ruthenica. — 2021. — Т. 16. — С. 142-147. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-191695 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1916952023-07-09T12:31:27Z Чи знав князь Всеволод Ярославич п’ять мов? Арістов, В. Замітки 2021 Article Чи знав князь Всеволод Ярославич п’ять мов? / В. Арістов // Ruthenica. — 2021. — Т. 16. — С. 142-147. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 1995-0276 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/191695 uk Ruthenica Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Замітки Замітки |
| spellingShingle |
Замітки Замітки Арістов, В. Чи знав князь Всеволод Ярославич п’ять мов? Ruthenica |
| format |
Article |
| author |
Арістов, В. |
| author_facet |
Арістов, В. |
| author_sort |
Арістов, В. |
| title |
Чи знав князь Всеволод Ярославич п’ять мов? |
| title_short |
Чи знав князь Всеволод Ярославич п’ять мов? |
| title_full |
Чи знав князь Всеволод Ярославич п’ять мов? |
| title_fullStr |
Чи знав князь Всеволод Ярославич п’ять мов? |
| title_full_unstemmed |
Чи знав князь Всеволод Ярославич п’ять мов? |
| title_sort |
чи знав князь всеволод ярославич п’ять мов? |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
Замітки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/191695 |
| citation_txt |
Чи знав князь Всеволод Ярославич п’ять мов? / В. Арістов // Ruthenica. — 2021. — Т. 16. — С. 142-147. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| series |
Ruthenica |
| work_keys_str_mv |
AT arístovv čiznavknâzʹvsevolodâroslavičpâtʹmov |
| first_indexed |
2025-07-16T16:05:11Z |
| last_indexed |
2025-07-16T16:05:11Z |
| _version_ |
1837820188648538112 |
| fulltext |
142 ЗАМІТКИ
25 Leonis Diaconi Caloensis, Historiae Libri Decem, ed. C. B. Hase (Bonn, 1829), 107.
26 Leonis Diaconi Caloensis, Historiae Libri Decem, ed. C. B. Hase, 108–110.
27 Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum, ed. F. Cumont, F. Boll (Bruxelles, 1901), Bd. III.
Codices Mediolanenses, 25–29.
28 Про тексти, приписувані імператорові Леву VI Мудрому, див.: The Oracles of the Most Wise
Emperor Leo and The Tale of the True Emperor (Amstelodamensis graecus VIE 8), ed. W.G. Brokkaar
(Amsterdam, 2002). Також див. Paul Magdalino, L’orthodoxie des astrologues: La science entre le
dogme et la divination à Byzance (VIIe – XIVe siècle) [Réalités Byzantines, 12] (Paris, 2006), 77–80.
29 Як приклад див.: Андреева М.А. Политический и общественный элемент в византийско-
славянских гадательных книгах, Byzantinoslavica 2 (1930), 47–73.
30 Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum, ed. F. Cumont, F. Boll, 26.22–25. Виправлення
Ф. Кюмона πᾶς στόλος на πᾶς δόλος.
31 Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum, ed. F. Cumont, F. Boll, 26.
32 Gy. Moravcsik, Byzantinoturcica. I. Die byzantinischen Quellen der Geschichte der Türkvölker (Leiden,
1983), 230–231.
33 Бибиков М.В. Byzantinorossica. Свод византийских свидетельств о Руси. Москва, 2004. Т. 1,
201–202.
34 Див.: The Life of Saint Basil the Younger. Critical Edition and Annotated Translation of the Moscow
Version, 314–318. Також див. n. 20.
35 Leonis Diaconi Caloensis, Historiae Libri Decem, ed. C. B. Hase, 106.3–16.
36 Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum, ed. F. Cumont, F. Boll, 28.16–17.
37 Gy. Moravcsik, Byzantinoturcica. II, 167–168.
38 Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum, ed. F. Cumont, F. Boll, 28.4, 27.9.
39 Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum, ed. F. Cumont, F. Boll, 29.21.
40 Бибиков М.В. Byzantinorossica. Свод византийских свидетельств о Руси, 201.
41 Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum, ed. F. Cumont, F. Boll, 29.3–5: καὶ πορθήσωσι καὶ
ἐξολοθρεύσωσι καὶ ἐμπρήσωσι τὰ πάντα.
42 Leonis Diaconi Caloensis, Historiae Libri Decem, ed. C. B. Hase, 175; Synaxarium ecclesiae
Constantinopolitanae, ed. H. Delehaye (Bruxelles, 1902), 166; Пападопуло-Керамевс А. К истории
греческих этимологиков. ЖМНП. 1898. Ч. 319, № 9, 118–119.
43 Про взяття Верої болгарами див. Leonis Diaconi Caloensis, Historiae Libri Decem, ed. C. B. Hase, X, 10.
44 Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum, ed. F. Cumont, F. Boll, 28.19-21: τὸ γὰρ βασίλειον
κράτος τῶν ‘Ρωμαίων διὰ μηχανῆς ἀπολεῖται, καὶ κλῆρος ἐπὶ ἀνατολὰς ἔλθῃ, ὅς κατασχῆ τὸν
τόπον.
45 Cataloque Codicum Astrologorum Graecorum, ed. F. Cumont, F. Boll, 28.
46 Про війну Василія II з Вардою Скліром див.: Сatherine Holmes, Basil II and the Governance of
Empire (976–1025) (Oxford, 2005), 241–298.
Олександр Филипчук
Чи знав князь Всеволод Ярославич п’ять мов?
Звичний образ Всеволода Ярославича — князь-поліглот. Таку характеристи-
ку йому дав син Володимир Мономах. У своєму Повчанні він ставив батька
за приклад як людину, що сама, «сидячи вдома», вивчила п’ять мов:
Єгоже оумѣючи того не забъıваите доброго . а ѥгоже не оумѣючи а тому сѧ оучи-
те . якоже бо ѡц҃ь мои дома сѣдѧ . изумѣяше . е҃ . язъıкъ . в томь бо чс̑ть есть ѿ инѣхъ
земль1.
Цей фрагмент Повчання завжди трактують у реалістичному ключі, як до-
стовірну деталь. Уся дискусія зводиться до питання про те, які ж саме п’ять
143ЗАМІТКИ
мов міг знати Всеволод2? При цьому коментатори спираються на аналіз ет-
нічного походження найближчих родичів та оточення князя, тобто тих, від
кого він міг би навчитися.
На цьому, здавалося б, обговорення тексту можна зупинити. Однак вражає
однотипність запитань, які ставлять до згаданого вкрай цікавого та унікаль-
ного місця Повчання. Ремарка про п’ять мов дивує не лише своїм змістом, а й
самим фактом появи в тексті. Отже, питання до неї можна сформулювати так:
чому Мономах звернувся до «мовної теми» у своєму творі? І чому так точно
окреслив кількість мов, нібито вивчених його батьком?
Зрозуміло, що завдяки розгалуженим матримоніальним зв’язкам і зовніш-
ній активності чимало руських князів цілком могли знати більш ніж одну
мову, принаймні на базовому рівні. Висловлені в історіографії аргументи на
користь володіння Всеволодом давньошведською (від матері Інґіґерди) та
грецькою (від дружини, дочки імператора Константина ІХ Мономаха) зали-
шаються у силі. Цей князь мав бути явно не єдиним поліглотом у своїй роди-
ні. Наприклад, син Володимира Мономаха Мстислав міг засвоїти давньоан-
глійську від своєї матері Ґіти. Ціла низка князів, чиїми матерями були
половчанки, напевно могли порозумітися з половцями на їхній рідній мові.
А Данило Романович, що виховувався при угорському дворі, міг опанувати
угорську ще в дитинстві. Можна гадати навіть, що практична багатомовність
була нормою для Рюриковичів. Утім, це контрастує з тим фактом, що про
знання іноземних мов князями прямо не згадує жодна, окрім Повчання, дав-
ньоруська пам’ятка.
«Мовна ремарка» Мономаха інтригує тим, що стоїть у панегіричному
контексті, тоді як у руських творах XII–XIII ст. «мовна тема» здебільшого
залучалася в описах малоприємних ситуацій. Києво-Печерський патерик у
Слові про Лаврентія Затворника оповідає історію чоловіка, одержимого бі-
сом. Дорогою до Печерського монастиря (де він, зрештою, зцілився)
нача глаголати жидовьскии и потомъ латыньскии, таже грѣческии, испроста рещи,
всѣми языкы, ихъже николиже слышавъ, яко боятися и водящим его, изменению
языка его дивящеся и разногласию. И преже въшествиа в монастырь исцѣлѣ и
добре нача смыслити3.
Тут володіння мовами (дарма, що священними) було проявом нечистої
сили й помутніння розуму. Тільки коли біс відпустив нещасного, той забув
мови, «и добре нача смыслити».
Про знання мов у літописних текстах зазвичай згадували також у тривож-
них контекстах. У легендарній оповіді Повісті временних літ про облогу
Києва печенігами 968 р. головним героєм є юнак, що врятував місто завдяки
володінню печенізькою мовою — удаючи нападника, прорвався крізь воро-
жий табір і закликав допомогу. Із Галицько-Волинського літопису, із розпо-
віді про облогу Холма, дізнаємося, що переговори з захисниками міста від
144 ЗАМІТКИ
імені татар князь Василько Романович вів у присутності перекладача (щоб
татари могл и контролювати хід перемовин)4.
«Мовна ремарка» в Повчанні вибивається з місцевого контексту, натомість
знаходить паралелі у західноєвропейській традиції. Прямих повідомлень про
мовні компетентності правителів небагато5, але вони доволі показові. Такі
вказівки містяться у життєписах двох «зразкових монархів» раннього серед-
ньовіччя: Карла Великого й Оттона Великого. У Житті Карла Ейнгард від-
значає, що імператор мав здібність і бажання вивчати іноземні мови. Серед
тих, які він опанував, названо латину та грецьку (Vita Karoli Magni, 25)6.
Відукінд Корвейський в Історії саксів (ІІ, 36) приписує Оттону знання «ро-
манської і слов’янської мов»7.
У ХІІ ст. англійський автор Вальтер Мап, котрий служив при дворі Генрі-
ха ІІ, писав, що цей король знав усі мови, що побутують між «Ґалльським
морем» (Атлантичним океаном) та річкою Йордан, хоча використовував
лише латинську й «ґалльську» (французьку, Gallica)8.
Відомі навіть спроби перетворити знання мов на обов’язок правителів.
Так, в останній главі Золотої Булли 1356 р. прописано, що діти князів-елек-
торів Священної Римської імперії повинні вивчити, окрім рідної німецької,
італійську і слов’янську (тобто чеську)9.
В усіх наведених випадках, щоправда, ішлося або про священні, або про
мови підлеглих народів, іншими словами — «вітчизняні», а не іноземні.
Прикладом дидактичного тексту з розряду «королівських зерцал» (specula
principum), що містить настанову вивчати мови, є норвезьке Королівське
зерцало (Konungs skuggsjá). Це — повчальний твір середини ХІІІ ст., котрий
має форму діалогу короля зі своїм сином-спадкоємцем. Одна з порад, які
батько дає синові, така:
Я вважаю, що жодна людина не досконала у знаннях, якщо вона не вивчила та не
засвоїла звичаї місця, де мешкає. І якщо ти хочеш стати досконалим у знаннях, ти
повинен вивчити всі мови, насамперед латинську та французьку, бо ці наріччя
найбільш розповсюджені; і все ж, не нехтуй рідною говіркою чи мовою10.
Подібний настрій помітно в Повчанні, хоча, звісно, текстуального зв’язку
між пам’ятками немає. Володимир ставить свого батька за приклад як сум-
лінного учня. Всеволод вивчив п’ять іноземних мов, та ще й у несприятливих
обставинах («сидячи вдома», а отже перебуваючи, як би ми сказали, поза
«мовним середовищем»). Як стверджує Повчання, тому, хто володіє мовами,
«чс̑ть есть ѿ инѣхъ земль». Обидва тексти було укладено на периферіях Єв-
ропи (північній та східній відповідно). І в обох наголос на знаннях мов інших
країн: у Королівському зерцалі — французької (не рахуючи священної лати-
ни), у Повчанні — мов «инѣхъ земль» без уточнення.
Ідеал «освіченого рицаря», що включав вимогу володіти кількома мовами,
формується у західноєвропейській куртуазній культурі у XII ст.11 Твір Моно-
145ЗАМІТКИ
маха резонує цій придворний моді феодальної Європи, навіть із деяким ви-
передженням.
Проте руський текст має суттєву відмінність. Автор Повчання зазначив
точну кількість мов (п’ять). У Житті Карла Великого, Історії саксів, Коро-
лівському зерцалі та Золотій Буллі йшлося про конкретні мови, які знали або
мали вивчити правлячі особи. Натомість Володимир наголошував на числі12.
Ця деталь може свідчити про те, що для Мономаха були важливі лише дві
тези: а) його батько оволодів іноземними мовами, «сидячи вдома», і б) їх було
саме п’ять.
Як видається, пояснення цих специфічних акцентів слід шукати в най-
ближчому літературному оточенні Повчання. Потенційними джерелами нат-
хнення Мономаха мали бути доступні та знайомі князеві тексти, що актуалі-
зували тему знання мов. Особливо цінною була би присутність числа «п’ять»
у зв’язку з «мовною темою» в одному з таких текстів. На щастя, пам’ятки,
що відповідають указаним критеріям, існують.
«Мовне питання» виразно наголошене в Повчанні про неділю сиропусну,
яке звичайно приписують сучасникові Мономаха київському митрополитові-
греку Никифорові (1104–1121 рр.). В одному з фрагментів він висловлює
жаль, що не володіє слов’янською, а отже не може звертатися до русі їхньою
мовою (точніше, слід гадати, церковнослов’янською)13:
Велиих поучений о любимицы и возлюбленные ми дѣти о Христѣ, языкомъ сво-
имъ бесѣдовати къ вамъ и водою Его напоити благую вашу землю и землю плодо-
витую глаголю бо ваша душа но не данъ ми бысть даръ язычный по Божествен-
ному Павлу яко тѣмъ языкомъ творити ми порученная и того ради безгласенъ
посредѣ васъ стоя и молчу много14.
Немає сумнівів, що князь міг користуватися цим текстом, адже два інших
твори Никифора (Послання про піст і Послання на латину) були адресовані
безпосередньо Володимирові Мономаху15.
«Даръ язычный», про який говорить Никифор, відсилає до двох відомих
місць Нового Заповіту: опису сходження Святого Духа на апостолів у день
П’ятидесятниці (Діяння 2: 1–8) та 14-ї глави Першого послання апостола
Павла Коринфянам, повністю присвяченої темі дару мов (1 Корин-
фянам: 14)16.
Зокрема у главі 14: 18–19 сказано:
хвалю Б(ог)а моего всѣхъ васъ паче же языкы гл(агол)ю нъ въ цр(ь)кви хощу пять
словесъ оумъмь своимъ гл(агола)ти да и ины наоучоу неже тьмоу словесъ
языкъмь17.
Яскрава паралель — п’ять мов у Повчанні Мономаха та п’ять «словесъ»
у посланні Павла — виглядає не випадковою18. Чи міг Володимир Мономах
безпосередньо звернутися до цього тексту? У спеціальній статті Борис
146 ЗАМІТКИ
Успенський обґрунтував вплив послань Павла на Повчання. За спостережен-
ням дос лідника, Мономах змоделював опис своїх мисливських подвигів та
уш код жень за описом страждань апостола під час проповідницької діяль-
ності (2 Коринфянам 11: 23–27)19. Отже, Володимир був знайомий із текста-
ми Павла й міг використати його Перше Послання Коринфянам. Як заува-
жив Б. Успенський щодо проаналізованого ним фрагменту Повчання, князь
не копіював текст Павла, а використовував його як риторичний зразок.
Аналогічний підхід можна передбачати й у цьому місці. Володимир міг
узяти в Павла красиву фігуру про «пять словесъ», але творчо пристосувати
до свого твору20.
Коротка «мовна ремарка» Володимира Мономаха перебуває «на перети-
ні» Повчання Никифора й Послання Павла та, як видається, була зроблена
під впливом цих текстів. Можна припустити, що вона є своєрідною реакцією
князя на слова Никифора. Митрополит прибув у Русь, але так і не оволодів
мовою. У Повчанні змальовано протилежну ситуацію: Всеволод Ярославич
«сидів удома», але вивчив п’ять іноземних мов. «Перейшовши за посилан-
ням» Никифора до тексту Першого Послання Коринфянам, Мономах міг
натрапити на процитований вище уривок і скористатися мотивом п’яти
«словесъ» для формування образу батька, котрий вивчив п’ять мов.
Окреслений сценарій є лише гіпотезою. Проте він пропонує пояснення
унікального місця Повчання Мономаха, виходячи з доступних текстів. Зре-
штою, у цьому випадку постановка питань і контекстуалізація є ціннішою за
конкретні, але неуникненно гіпотетичні відповіді.
У спеціальній статті 1928 р. Володимир Перетц проникливо замислював-
ся над тим,
чи можна за кожним словом літопису, за його оповіданням про події — бачити
справжні події, або — чи не маємо ми часом замість реальних подій лише готові
стилістичні формули, що їх літописець запозичив цілком зі свого джерела, або
такі, що виникли з бажання літописця подати дещо подібне, аналогічне до того,
що він вичитав у свойому джерелі21.
Якщо «мовна ремарка» в Повчанні виникла під впливом декількох відо-
мих Мономахові текстів, то чи вказує це на її історичну фальшивість? Від-
криття літературної зумовленості повідомлення про п’ять мов Всеволода і
його гіпертекстуальної глибини не дорівнює твердженню про недостовір-
ність факту. Викладені спостереження не заперечують самої можливості
того, що Всеволод Ярославич знав п’ять мов. Вони лише спонукають не
сприймати цю унікальну деталь Повчання за чисту монету. Схоже, п’ять
мов, вивчених удома князем Всеволодом, є подробицею, якою ліпше по-
жертвувати в обмін на менш детальний, зате більш достовірний образ ми-
нулого22.
147ЗАМІТКИ
1 ПСРЛ 1: 246.
2 Див., напр., Ивакин И.М. Князь Владимир Мономах и его поучение. Часть I. Москва, 1901, 137–
138; Алексеев М.П. Англо-саксонская параллель к «Поучению» Владимира Мономаха. ТОДРЛ 2,
1935, 77; Данилов В.В. «Октавий» Минуция Феликса и «Поучение» Владимира Мономаха.
ТОДРЛ 5, 1947, 100 (прим. 4).
3 Абрамович Д. Києво-Печерський Патерик. К., 1930, 127–128.
4 Про семіотику цього літописного сюжету див.: Толочко А.П. «Дая им розум хитростью»: загадка
Василька Романовича о трех камнях. Факты и знаки. Исследования по семиотике истории.
Вып. 2. Москва, 2010, 72–79.
5 Про вивчення мов у середньовіччі див.: B. Bischoff, “The Study of Foreign Languages in the Middle
Ages,” Speculum. Vol. 36. No 2 (April 1961), 209–224.
6 Einhardi Vita Karoli Magni (Hannover, Leipzig, 1905), 26.
7 Die Sachsengeschichte des Widukind von Korvei (Hannover, 1935), 96.
8 Gualteri Mapes, De nugis curialium distinctiones quinque (London, 1850), 227.
9 Die Goldene Bulle Kaiser Karls IV. Vom Jahre 1356 (Weimar, 1972), 90.
10 The King’s Mirror (Speculum Regale — Konungs Skuggsja), ed. by L.M. Larson (Cambridge, MA,
1917), 81.
11 M. Aurell, The Lettered Knight: Knowledge and Aristocratic Behaviour in the Twelfth and Thirteenth
Centuries (Budapest and New York, 2017), 318.
12 Якби знання мов було тут лише одним із пунктів похвали, то більш очікуваним було б уживання
розмитих формулювань, як-от «много», «множьство» і т. п.
13 Баранкова Г.С. Творчество киевского митрополита Никифора: проблемы авторства и перевода
его произведений. Герменевтика древнерусской литературы. Сборник 12. Москва, 2005, 324–
325. На думку дослідниці, твори Никифора були написані грецькою, але перекладені (причому
на високому рівні) одразу ж при митрополичій кафедрі.
14 Макарий (Булгаков). История русской Церкви. Т. 2. Санкт-Петербург, 1857, 327.
15 Послания митрополита Никифора. Москва, 2000, 56–64, 95–103.
16 M. Garzaniti, “Хощоу пѧть словесъ… Parlare in lingue e insegnare nella tradizione esegetica
Bizantina ai tempi di Cirillo e Metodio,” Кирило-Методиевски студии. Книга 26. Езиците на
христианската молитва: история и съвременност. София, 2018, 19–28.
17 Воскресенский Г. Послание святого апостола Павла к Коринфянам 1-е по основным спискам
четырех редакций рукописного славянского апостольского текста с разночтениями из 57 руко-
писей Апостола XII–XVI вв. Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1906, 160, 162. Пор.: Apostolus e
codice monasterii Šišatovac palaeo-slovenice, еd. F. Miklosich (Vindobonae, 1853), 91.
18 Між іншим, у Посланні Володимиру Мономаху про піст Никифор зупинявся на питанні про
людські чуття. За збігом їх теж було п’ять (Послания митрополита Никифора, 65).
19 Успенский Б.А. Владимир Мономах и апостол Павел. Вереница литер: к 60-летию В.М. Живова.
Москва, 2006, 43–45.
20 Не виключено, цю манеру роботи Мономаха ілюструє слово-гапакс «изоумѣти» у значенні
«знати» / «розуміти» (Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского языка по
письменным памятникам. Т. 1. Санкт-Петербург, 1893, 1081; Словарь русского языка XI–XVI вв.
Т. 6. Москва, 1979, 210). Чи не маємо тут своєрідну гру автора — відсилку до слів Павла «оумъмь
своимъ глаголати» і водночас до власного тексту «єго же оумѣючи того не забъıваите доброго .
а ѥгоже не оумѣючи а тому сѧ оучите»?
21 Перетц В. До питання про літературні джерела давнього українського літопису. Збірник
Історично-філологічного відділу УАН. № 76. Ч. II. Ювілейний збірник на пошану акад.
М.С. Грушевського. К., 1928, 213.
22 Можна стверджувати лише те, що Всеволод міг знати декілька мов. Однак точне число їх
залишиться у сфері припущень.
Вадим Арістов
|