За що сперечалися король Владислав II Яґайло з Ядвіґою Пілецькою та Ельжбетою Ґрановською: справа Тичина й околиць 1404 р.
Збережено в:
| Дата: | 2022 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2022
|
| Назва видання: | Ruthenica |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/191867 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | За що сперечалися король Владислав II Яґайло з Ядвіґою Пілецькою та Ельжбетою Ґрановською: справа Тичина й околиць 1404 р. / В. Михайловський // Ruthenica. — 2022. — Т. 17. — С. 57-69. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-191867 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1918672023-07-10T21:14:47Z За що сперечалися король Владислав II Яґайло з Ядвіґою Пілецькою та Ельжбетою Ґрановською: справа Тичина й околиць 1404 р. Михайловський, В. 2022 Article За що сперечалися король Владислав II Яґайло з Ядвіґою Пілецькою та Ельжбетою Ґрановською: справа Тичина й околиць 1404 р. / В. Михайловський // Ruthenica. — 2022. — Т. 17. — С. 57-69. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. 1995-0276 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/191867 uk Ruthenica Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| format |
Article |
| author |
Михайловський, В. |
| spellingShingle |
Михайловський, В. За що сперечалися король Владислав II Яґайло з Ядвіґою Пілецькою та Ельжбетою Ґрановською: справа Тичина й околиць 1404 р. Ruthenica |
| author_facet |
Михайловський, В. |
| author_sort |
Михайловський, В. |
| title |
За що сперечалися король Владислав II Яґайло з Ядвіґою Пілецькою та Ельжбетою Ґрановською: справа Тичина й околиць 1404 р. |
| title_short |
За що сперечалися король Владислав II Яґайло з Ядвіґою Пілецькою та Ельжбетою Ґрановською: справа Тичина й околиць 1404 р. |
| title_full |
За що сперечалися король Владислав II Яґайло з Ядвіґою Пілецькою та Ельжбетою Ґрановською: справа Тичина й околиць 1404 р. |
| title_fullStr |
За що сперечалися король Владислав II Яґайло з Ядвіґою Пілецькою та Ельжбетою Ґрановською: справа Тичина й околиць 1404 р. |
| title_full_unstemmed |
За що сперечалися король Владислав II Яґайло з Ядвіґою Пілецькою та Ельжбетою Ґрановською: справа Тичина й околиць 1404 р. |
| title_sort |
за що сперечалися король владислав ii яґайло з ядвіґою пілецькою та ельжбетою ґрановською: справа тичина й околиць 1404 р. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2022 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/191867 |
| citation_txt |
За що сперечалися король Владислав II Яґайло з Ядвіґою Пілецькою та Ельжбетою Ґрановською: справа Тичина й околиць 1404 р. / В. Михайловський // Ruthenica. — 2022. — Т. 17. — С. 57-69. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
| series |
Ruthenica |
| work_keys_str_mv |
AT mihajlovsʹkijv zaŝosperečalisâkorolʹvladislaviiâgajlozâdvígoûpílecʹkoûtaelʹžbetoûgranovsʹkoûspravatičinajokolicʹ1404r |
| first_indexed |
2025-07-16T16:30:37Z |
| last_indexed |
2025-07-16T16:30:37Z |
| _version_ |
1837821789585014784 |
| fulltext |
© Ruthenica XVII (2022), 57–69
Віталій Михайловський
За що сперечалися король Владислав II Яґайло
з Ядвіґою Пілецькою та Ельжбетою Ґрановською:
справа Тичина й околиць 1404 р.*
19 жовтня 1404 р. в Медиці під час осінньої подорожі короля Владислава II
Яґайла до свого Руського домену зібралося чимало людей. Можливо, це було
нормальним явищем для подібних зустрічей підданих із монархом у певних
місцях на його шляху власними землями. Але з огляду на те, що для руських
теренів ми маємо не так багато свідчень про зібрання шляхти у другій по-
ловині XIV — першій третині XV cт., за винятком з’їзду в Галичі 1427 р.,
документ про вирішення права власності на Тичин у 1404 р. містить інфор-
мацію відразу про 42 осіб. І якщо в Галичі причиною були справи успад-
кування престолу, і кількість шляхти там перевищувала 400, то тут ішлося
про те, кому має належати м. Тичин із навколишніми селами. Винятковою
згадану справу робила та обставина, що стороною суперечки виступав сам
король. Імовірно, що час її розгляду збігся або ж був підлаштований саме на
момент його перебування на Русі. Власне й тому ця правова акція зібрала
таку помітну кількість шляхти. Тож варто детальніше придивитися до
об’єктів і території, де вони знаходилися.
Предмет судової суперечки між королем Владиславом II Яґайлом і двома
шляхтянками — Ядвіґою Пілецькою та її донькою Ельжбетою Ґрановською,
зібрав у Медиці, традиційному місці зупинки монарха в його подорожах
руськими землями, ціле гроно духовних і світських достойників, а також
місцеву й немісцеву шляхту1. У самому документі об’єкти спору зазначені
* Ця стаття — фрагмент ширшого дослідження, в якому будуть висвітлені всі можливі аспекти
історії відповідного документа та осіб, що в ньому згадуються. За браком місця тут не
представлено особливості його мови й формуляра, сфрагістичний матеріал (що був і що
зберігся), історію публікацій, які мали маніпулятивний характер, просопографічний аналіз усіх
учасників правової акції в Медиці 1404 р.
1 Владислав II Яґайло перебував у Медиці в 1394 (7 листопада), 1398 (15 жовтня), 1403 (11–
17 жовтня), 1404 (19 жовтня), 1405 (27 жовтня) рр.: Gąsiorowski A. Itinerarium króla Władysława
Jagiełły 1386–1434, 2-ed. Warszawa, 2015, 47, 50, 56, 58, 60. Медика й надалі була традиційним
місцем зупинки короля в його подорожах руськими землями. Тут наведено тільки випадки,
наближені у часі до 1404 р. Примітне тривале перебування в Медиці в 1403 р. — з 11 по 17 жовтня.
58 Віталій Михайловський
таким чином. У латинській версії йдеться про «opido Tyczin et villis ad ip[su]m
spectantibus et toto districtu dicto Zalesse», тобто «місто Тичин та села, що до
нього належать, а також про увесь повіт, званий Залісся». Натомість у русь-
комовному варіанті цей фрагмент представлено ось як: «ѡ волость ѡ
Залѣсиѥ и ѡ Тычин҇ мѣсто и ѡ ты сєла што к тому мѣсту прислушаєт҇ в
зємли Саноцкои҇»2. При зіставленні двох версій документа зрозуміло, що су-
перечка стосувалася м. Тичин Заліської волості (повіту), і що на той час це
було у Сяноцькій землі. Принаймні в руському варіанті можна побачити
рівні належності міста — волость-повіт (власне Тичин і творив центр цієї
структури) та землю3. Саме з руської версії ми дізнаємося, що на цей час
місто й навколишні села знаходилися у Сяноцькій землі. Вкотре простежу-
ється дивна, на перший погляд, ситуація, коли для кращого розуміння змісту
потрібно читати обидві мовні варіації документа4. Мине кількадесят років і
на середину XV ст. Тичин змінить свою адміністративно-територіальну на-
лежність та позна чатиметься вже як такий, що знаходиться в Перемишльській
землі Руського воєводства. Але зараз ітиметься про виникнення цього міста
на прикордонні Краківського воєводства та ще Руського домену короля5.
Для коректного висвітлення об’єкта суперечки, варто з’ясувати час виник-
нення або ж першої згадки міста та сіл, що формували цю волость-повіт. На-
лежність цієї території на початку XV ст. до Сяноцької землі (чи зазначення її
такою) певною мірою полегшують справу з огляду на те, що завдяки ґрунтов-
ним історико-географічним студіям А. Фастнахта саме ця земля, що в майбут-
ньому стане частиною Руського воєводства, чи не найкраще досліджена як для
періоду пізнього середньовіччя. Самому Тичину та прилеглим селам присвя-
чене ювілейне видання, яке, щоправда, побачило світ майже п’ятдесят років
тому, але розділ про минуле міста до 1772 р., тобто до першого поділу Речі
З огляду на стабільну наявність у королівському ітінерарії під час поїздок Руським доменом,
можна припустити, що це місце було традиційним пунктом зустрічей для пере мишльської шляхти
з монархом задля розв’язання судових справ, в яких володар виступав у ролі останньої інстанції.
2 Biblioteka Czartoryskich, Dział rękopisów. Pergaminy, sygn. 272.
3 Про тотожність термінів «волость» і «повіт» у документах цього часу див.: Крикун М. Витоки
повітового устрою Подільського воєводства. Крикун М. Подільське воєводство у XV–XVIII ст.:
Статті і матеріали. Львів, 2011, 101–104; Kurtyka J. Podole pomiędzy Polską i Litwą w XIV
i 1 połowie XV w. Kamieniec Podolski: Studia z dziejów miasta i regionu. T. 1. Kraków, 2000, 49–50,
прим. 139. Про складність із визначенням терміна «повіт» та помилку історіографії першої
половини XX ст. див.: Dybek E. Lokacje na prawie niemieckim w ziemi przemyskiej w latach 1345–
1434 (Lublin, 2004), 25–26.
4 Подібна ситуація й з іменуванням тих, хто зібрався на правову акцію в Медиці. Про це див.:
Михайловський В. Іменування та письмове означення осіб у пізньосередньовічних документах
на прикладі двомовного акта від 19 жовтня 1404 р. Український історичний журнал 1, 2022,
137–153. Також заплутана справа з урядниками, згаданими у цьому документі, коли лише
зіставлення обох його версій дозволяє зрозуміти особу та належний їй уряд. Ці приклади виразно
показують різницю формулярів і те, що кожна з версій акта несла інформацію, традиційну для
використовуваної мови.
5 Докл. про Тичин та околицю див.: Fastnacht A. Tyczyn. Fastnacht A. Słownik historyczno-
geograficzny ziemi sanockiej w średniowieczu (далі — SHGZS). T. 3: A–I (Kraków, 2002), 199–202.
59За що сперечалися король Владислав II Яґайло з Ядвіґою Пілецькою
та Ельжбетою Ґрановською: справа Тичина й околиць 1404 р.
Посполитої, авторства Ф. Кірика й С. Мате шева залишається чи не найповні-
шим викладом давньої історії його та околиць6. Тому подальший виклад ма-
теріалу стосуватиметься Тичина й реконструкції Заліської волості-повіту.
Останній аспект в історіографії представлено лише побіжно.
Чим же примітне це місто, що навіть стало об’єктом суперечки короля зі
своєю хресною матір’ю та її донькою? Тичин був локований на підставі при-
вілею Казимира III в 1368 р.7, тобто за тридцять шість років до судової супер-
ечки в Медиці. Як зазначено в королівському привілеї, локація відбулася на
незаселеному терені. Принаймні у цьому документі можна побачити, де саме
закладалося нове місто. Місцевість, а від моменту локації й місто, знаходи-
лися у Сяноцькій землі («in districtu sanocensi per locacionem Noue Ciuitatis»)
та мали розташовуватися «в лісі на річці Біла, навпроти старого села Біла»
(«in silua nostra iuxta fluuium Byala prope villam antiquam similiter Byala»).
Свою назву Тичин («wulgari nomine Tyczczin») отримав від прізвиська / пріз-
вища особи, котра й здобула від короля цей привілей — «Бертольда, званого
Тичнером» («Bartholdo dicto Tyczner»)8.
У літературі віддавна циркулює припущення про походження цього Бер-
тольда з міста Тітшайн (Titschein; чес. Jičin, також Старий Їчин — чес. Starý
Jičín, нім. Alt Titschein), що в північній частині моравсько-силезького при-
кордоння, між Оломоуцем та Остравою. Таке припущення в першій чверті
XIX cт. висловив Ф. Сярчинський9 у своїй праці «Galicja czyli słownik hist.-
geogr.-statystyczny Królestwa Galicji», з рукопису якої це й зацитував А. Фаст-
нахт10. Видається, що на сьогодні ця версія походження назви міста залиша-
ється основною.
У королівському привілей було зазначено, що Тичин користуватиметься
маґдебурзьким правом («Ciuitatem nouam Iure Theutonico Maydeburgensi») як
у «нашому місті Сончу» («quo gaudet Ciuitas nostra Sandecensis»). Місту від-
разу надавалося 112 франконських ланів земельних угідь («Centum et
duodecim Mansos ffranconicos in granicijs suis continentem»)11. Інформація про
умови локації свідчить про те, що Тичин засновувався особою з-поза цих
місць, і що король Казимир III прагнув закласти якомога більше поселень на
6 Kiryk F., Mateszew S. Zarys dziejów Tyczyna do roku 1772. 600 lat Tyczyna (1368–1968) (Rzeszów,
1973), 11–74.
7 Kodeks dyplomatyczny Małopolski (далі — KDM). T. 1: 1178–1386 (Kraków, 1876), 294, 350–351.
8 Ibid. T. 1, 350.
9 Про нього див.: Korzon K. Siarczyński Franciszek h. Sas (1758–1829). Polski Słownik Biograficzny.
T. 36 (Warszawa; Kraków, 1995–1996), 447–450.
10 Fastnacht A. Osadnictwo ziemi sanockiej w latach 1340–1650, 192. Рукопис, на який покликається
А. Фастнахт (sygn. 1826/III), поки що не оцифрований, але в іншому рукопису цієї ж праці
Ф. Сярчинський також пише лише про запозичення назви Тичина від моравського Titscheina: Zakład
Narodowy imienia Ossolińskich we Wrocławiu, Dział rękopisów, sygn. 1829/III «Słownik historyczno-
statystyczno-geograficzny królestwa Galicyi». Czystopis. T. III: Miejscowości lit. N–Z, k. 187 v.
11 Сонч отримав маґдебурзьке право 8 листопада 1292 р. за привілеєм короля Вацлава II: KDM. T. 1,
№ 121, 141.
60 Віталій Михайловський
тогочасному польсько-руському прикордонні. Так, подібні до Тичина умови
заснування мали Коросно (1365 р.), Пивнична (1348 р.), Кростенко (1348 р.),
Яслиська (1366 р.) та Віслок (1366 р.)12. А. Фастнахт нараховує 148 міст і сіл
тільки у Сяноцькій землі, що локувалися на німецькому праві в пізньому
середньовіччі та ранньомодерному часі13. Відсутність подібного історико-
географічного дослідження для Перемишльської землі не дозволяє навести
аналогічну статистику, але з огляду на площу та розташування, можна при-
пустити, що осадництво на німецькому праві тут було значнішим. Лише
в 1345–1434 рр. локовано понад сотню поселень: 16 міст, 88 сіл14. Отже ло-
кація Тичина як нового міста виглядала цілком типовою й могла вписуватися
у прагнення володаря осадити долину р. Віслок німецькими колоністами —
на важливому шляху на південь, що через Дуклю та однойменний перевал
вів в Угорщину15.
На думку Е. Вац, ще однією причиною виникнення Тичина стало нама-
гання короля заснувати поселення з міським статусом, що виконувало б
функції Ряшева, котрий від 1345 р. був приватним містом16. Із цією гіпотезою
можна було б погодитися, якби не той факт, що локаційний привілей для
Ряшева виставлено лише 19 січня 1354 р.17 Тому до публікації Е. Вац, скоріш
за все, закралася технічна помилка. Водночас розташування обох пунктів у
долині р. Віслок мало б становити гарантію безпеки шляху на південь. Чи
поява нового міста, яким став Тичин у цьому мікрорегіоні, спрямовувалася
проти Ряшева? Відповідь на це питання варто шукати у структурі волостей,
центрами яких були Ряшів і Тичин, розташовані на відстані менше 10 км
один від одного.
Не вдаючись у висвітлення детальної історії Тичина та його околиць до
1404 р., варто з’ясувати час й обставини, коли Отто з Пільчи (? — пом. між
2 березня 1384 і 9 вересня 1385 рр.)18, чоловік Ядвіґи та батько Ельжбети,
набув права на нього й навколишню територію, тобто села та місцевості, які
12 Berdecka A. Nowe lokacje miast królewskich w Małopolsce w latach 1333–1370: chronologia i
rozmieszczenie. Przegłąd Historyczny 65, 4 (1974), 601, а також табл. 1 у додатку до цієї статті.
13 Fastnacht A. Osadnictwo ziemi sanockie w latach 1340–1650, 239–248.
14 Dybek E. Lokacje na prawie niemieckim w ziemi przemyskiej w latach 1345–1434, 57–58.
15 Це дуже добре підтверджується картою Перемишльської землі, де нанесено локації на
німецькому праві вздовж шляху від Ярослава до Кракова через Переворськ, Ланьцут, Ряшів та
в долині р. Віслок: Dybek E. Lokacje na prawie niemieckim w ziemi przemyskiej w latach 1345–1434,
223, maps 2.
16 Wac E. Kilka uwag o działalności gospodarczej panów z Pilicy w XIV–XV w. Annales Academiae
Peadagogicae Cracoviensis. T. 21: Studia Historica (Kraków, 2004), 477.
17 Копія цього акта вписана до книг Коронної метрики: Archiwum Główne akt Dawnych w Warszawie,
Metryka Koronna, sygn. 17, k. 247 v–248. Публ.: Codex diplomaticus Poloniae. T. 1. Varsoviae, 1847,
№ 119, 209–211. Про реципієнта документа див.: Kurtyka J. Krąg rodowy i rodzinny Jana
Pakosławca ze Stróżysk i Rzeszowa (ze studiów nad rodem Półkoziców). Przemyskie Zapiski
Historyczne 6–7 (1988–1989), 7–61.
18 Wyrozumska B. Otto z Pilicy (z Pilczy, Pilecki) h. Topór (zm. między 2 III 1384 a 9 IX 1385). Polski
Słownik Biograficzny, 24 (Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk, 1979), 634.
61За що сперечалися король Владислав II Яґайло з Ядвіґою Пілецькою
та Ельжбетою Ґрановською: справа Тичина й околиць 1404 р.
сформували в подальшому Заліську волость. Оскільки його врядування в
Руському домені короля було тривалим, він мав би дуже добре знати місцеві
реалії. Генеральним руським старостою Казимира III — королівським на-
місником, Отто був у 1351, 1352–1369 рр.19, тобто майже два десятки років.
Безпрецедентне явище на той час. Ще одним аргументом щодо інтересу Отто
з Пільчи до самого Тичина та околиць могло бути його володіння сусіднім
Ланьцутом, який він отримав від короля після 1349 р.20 Відстань між двома
містами становить близько 20 км. Беручи до уваги історію заснування, а та-
кож обставини старостування Отто з Пільчи та дату завершення його життя,
Тичин перейшов в його володіння найраніше 1369 р. і найпізніше напередод-
ні його смерті в 1384 або 1385 рр. Цей відтинок часу дуже широкий. У ньому
є і зміна володарів у Польському королівстві в 1370 р., і за провадження
управління на руських землях під владою короля князем Владиславом
Опольським (1371/1372–1378 рр.), і повернення цих земель під руку Людо-
вика I Угорського, та навіть перший рік правління його наступниці Ядвіґи.
То коли ж Отто з Пільчи міг отримати Тичин?
В історіографії існує припущення про викуп ним міста за 500 гривен у
часи Людовика I Угорського21. Утім у жодній із доступних мені праць немає
відсилання до оригінального джерела (чи його копії) про цю трансакцію.
Аналогічна ситуація і з опублікованими та опрацьованими колекціями пер-
гаментних документів. Ніде немає акта передачі / дарування / купівлі Ти-
чина. Залишається лише припустити, що Отто з Пільчи після заснування
цього міста в 1368 р., тобто виставлення королем локаційного привілею,
або досить швидко викупив його в нового монарха перед 1372 р., або вже
реалізував це після 1378 р., з огляду на намісництво у ці роки князя Владис-
лава Опольського.
Принаймні перед 1384/1385 р. Отто з Пільчи набув право власності на
Тичин. Це право успадкувала його вдова Ядвіґа та донька Ельжбета. Зі впев-
неністю в тому, що місто, навколишні села та Заліська волость (повіт) нале-
жать їм, вони і стали перед зібранням урядників та шляхти в Медиці 1404 р.
Якщо з містом, його заснуванням і переходом у власність до Отто з Піль-
чи історія виглядає не надто добре забезпеченою джерелами, то варто по-
19 Urzędnicy województwa ruskiego XIV–XVIII w.: Spisy (ed. K. Przyboś) (Wrocław, 1987), № 1149а,
1151, 148.
20 Berdecka A. Nowe lokacje miast królewskich w Małopolsce w latach 1333–1370: chronologia i
rozmieszczenie, 608, прим. 111. Тут наведено гіпотези про час, коли Отто з Пільчи міг отримати
Ланьцут у володіння. Саме місто він міг заснувати в 1350-х або ж на початку 1360-х рр., як
припускає А. Бердецька.
21 Wac E. Kilka uwag o działalności gospodarczej panów z Pilicy w XIV–XV w., 477; Pieńkowska-
Wiederker P. Kult św. Katarzyny Aleksandryjskiej w Polsce do końca średniowiecza w świetle wezwań
kościołów i kaplic publicznych. Kult świętych i ideał świętości w średniowieczu (ed. R. Michałowski)
(Warszawa, 2011), 321. Це припущення, ймовірно, ґрунтується на праці: Kiryk F., Mateszew S.
Zarys dziejów Tyczyna do roku 1772, 11–74.
62 Віталій Михайловський
дивитися на згадану у самому документі Заліську волость (повіт) і ті села,
що до неї зараховувалися. Відповідь на, здавалося б, просте питання не є
такою простою й вимагає залучення чималої кількості джерел про регіон,
які хронологічно віддалені від часу суперечки на два – три десятки років (як
до, так і після).
У двох мовних версіях документа від 19 жовтня 1404 р. нічого про ці села
не сказано. Немає жодної назви сіл чи міст поза Тичином, не зазначено навіть
їх кількості. Все обмежується вже наведеними вище фразами про Тичин і
належні до нього села, і що все це розташоване у Сяноцькій землі. Що ж тоді
говорять інші документи, які є в розпорядженні дослідників, про це місто та
про його околиці?
Насамперед упадає в очі інформація з локаційного документа Тичина, де
зазначено, що місто засновується біля «старого села Біла» («prope villam
antiquam similiter Byala»)22. Отже принаймні це село існувало на момент
локації Тичина в 1368 р. Нічого не дізнаємося про належні до нього села й
з документа Владислава II Яґайла, виставленого 16 серпня 1420 р. у Віслиці.
У ньому лише зазначено, що місто Тичин у Руській землі разом із повітом
та прилеглими селами («opidum nostrum Thiczin in terra Russie cum toto
districtu et villis omnibus sibi adiacentibus»)23 матиме в майбутньому нового
власника. Цим актом король задекларував, що він володітиме Тичином і на-
лежними до нього селами лише доживотно, а після його смерті вони віді-
йдуть дітям його покійної дружини Ельжбети (тій-таки Ельжбеті Ґранов-
ській, яка в 1404 р. була стороною правової акції, а 1417 р. стала третьою
дружиною короля й померла 12 травня 1420 р.) — Янові, Офці, Ельжбеті. Ці
самі умови стосувалися міста Ланьцут із належними до нього селами, про
що зазначено в тому ж документі.
За кілька днів, 21 серпня 1420 р., у Віслиці король повертає Янові Пілець-
кому, синові Ельжбети та Вінценія Ґрановського, місто Тичин із належними
до нього селами. Тобто робить передачу синові своєї дружини Ельжбети
набагато раніше, ніж після власної смерті. Причини такого королівського
рішення не зовсім зрозумілі, адже він позбавляв обіцяної власності доньок
Ельжбети — Офку та Ельжбету. З цього документа також нічого не можна
дізнатися про кількість і назви сіл, що входили до складу Тичинського пові-
ту (волості): «districtum nostrum Tycznensem in terra Russye, puta ipsum odidum
Tyczyn cum omnibus villis suis»24. Тут із невеличкими змінами зазначено лише
повіт, що має назву вже Тичинського, який знаходиться в Руській землі, та
саме місто Тичин й усі належні до нього села.
22 KDM. T. 1, № 244, 350.
23 Zbiór dokumentów Małopolskich (далі — ZDM). T. 7: Dokumenty króla Władysława Jagiełły z lat
1418–1434 (Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk, 1975), № 1895, 30.
24 ZDM. № 1896, 53.
63За що сперечалися король Владислав II Яґайло з Ядвіґою Пілецькою
та Ельжбетою Ґрановською: справа Тичина й околиць 1404 р.
Два документи, які стосувалися Тичина та повіту, що їх Владислав II
Яґайло виставив під час свого перебування у Віслиці у серпні 1420 р., за-
свідчили вищі урядники королівства. Цікаво, що серед них були двоє з при-
сутніх ще в Медиці 19 жовтня 1404 р. — це Миколай із Міхалова та Флоріан
із Коритниці. В 1420 р. перший із них був уже сандомирським воєводою, а
другий — віслицьким каштеляном25, а отже приймав у себе високих гостей.
Відповідь про те, які ж села належать до міста Тичина, дізнаємося з докумен-
та, котрий король видасть через три роки, і стосу ватиметься він доньки по-
мерлої дружини, коли вона братиме шлюб.
Цією донькою була Офка, яку король вирішив віддати заміж за Яна з Їчи-
на. Відповідний документ про це було виставлено в Ілжі в липні 1423 р.26
Тому разом із цим рішенням він, виходячи з попередніх обіцянок, зробив
наступний крок, передавши в доживотне користування чоловікові Офки
Янові з Їчина або ж зі Стралемберґа («Jo(hannes) de Gyczyn alias de
Stralemberg») місто Тичин із належними до нього селами на час свого життя,
а після смерті монарха Тичинський повіт («opidum nostrum Tyczin cum toto
districtu et villis») має бути поділений між дітьми померлої королеви Ельжбе-
ти27. Про що король зазначив ще в документі від 16 серпня 1420 р. Тобто ні-
чого нового, окрім одруження старшої, як видається, Офки. Але вже цей
другий документ з Ілжі дає нам відповідь на питання, яким був Тичинський
повіт у 1423 р.
Згідно з актом, виставленим в Ілжі в липні 1423 р.28, Владислав II Яґайло
віддавав Янові з Їчина Тичин і належні до нього села. Їх у тексті зазначено
тринадцять29, усі вони знаходяться навколо Тичина (табл. 1).
Із табл. 1 можна зробити висновок, що всі належні до Тичина села, згада-
ні 1423 р., знаходяться навколо нього на відстані від 2 (Біла) до 11 (Люториж)
км, утворююче своєрідне кільце. З’ясувати, які з них існували в 1404 р., до-
волі складно, але частково можливо при ретельному розгляді інформації про
тогочасну Сяноцьку землю. Кілька з них були в безпосередній близькості від
Ряшева. Якщо пристати на пропозицію Е. Вац про те, що Тичин мав би ду-
блювати функції Ряшева, то це, мабуть, певною мірою вдалося, зважаючи на
радіальну структуру волості. Але інформація про структуру Тичинської во-
25 ZDM. T. 7, № 1895, 51; № 1896, 53.
26 ZDM. № 1945, 126–127.
27 ZDM. № 1946, 127–128. Видавці цього документа використали у заголовку на означення повіту
(districtus) слово «ключ». Для того, щоб не вводити ще один термін на позначення належних до
міста сіл і теренів, залишаю слово «повіт» як таке, що означає лише ту територію, котра
описується у цьому документі.
28 Видавці документа припускають перебування короля в Ілжі бл. 15–25 липня 1423 р. 13 липня він
був ще в Бодзентині, а вже 27 липня — у Пшедбожі: Gąsiorowski A. Itinerarium króla Władysława
Jagiełły 1386–1434, 99. Відстань від Бодзентина до Ілжі становить бл. 40 км, а від Ілжі до
Пшедбожа – бл. 110 км.
29 ZDM. T. 7, 128.
64 Віталій Михайловський
лості походить аж із 1423 р., тобто за 55 років після заснування Тичина. І це
робить подібне припущення суто умоглядним.
Розглянемо тепер історію та час виникнення зазначених у документі
1423 р. сіл. Сяноцька — одна з найкраще вивчених руських земель у пізньо-
му середньовіччі. У присвяченому їй тритомному історико-геогра фічному
словнику, опрацьованому А. Фастнахтом, є інформація про всі ці села. Далі
спробуємо знайти принаймні відповідь на два питання: чи існували вони в
1404 р., і якщо так, то кому належали?
Таблиця 2. Перші згадки про населені пункти Заліської волості з документа 1423 р.30
№ Назва села Рік першої згадки Власник Посилання
1 Борек 1418 / 1423 король → шлях. SHGZS. T. 1, 49–50
2 Хмільник 1419 / 1423 король → шлях. SHGZS. T. 1, 68
3 Слотина 1419 / 1423 король → шлях. SHGZS. T. 3, 133–134
4 Залісся 1400 шлях. SHGZS. T. 3, 258
5 Матишівка 1423 король → шлях. SHGZS. T. 2, 138
6 Драбина Воля 1423 король → шлях. SHGZS. T. 1, 94–95
7 Будивой 1423 король → шлях. SHGZS. T. 1, 57
8 Люториж 1373 король → шлях. SHGZS. T. 2, 125
30 Табл. укладено за: SHGZS. T. 1: A–I. (Brzozów, 1991); T. 2: J–N. (Brzozów; Wzdów; Rzeszów, 1998);
T. 3: O–Ź. (Kraków, 2002).
Таблиця 1. Населені пункти Заліської волості з документа 1423 р.
№ Назва з документа Українська назва Польська назва Відстань від Тичина
1 Borek Борек Borek (Borek Nowy) ~ 5 км на сх.
2 Chmielnik Хмільник Chmielnik ~ 7 км на півн.-сх.
3 Slaczina Слотина Słocina ~ 8 км на півн.-сх.
4 Zalyeschye Залісся Zalesie ~ 5 км на півн.
5 Mathisowka Матишівка Matysówka ~ 6 км на півн.-сх.
6 Drabimawole Драбина Воля Drabinianka ~ 6,5 км на півн.-зах.
7 Budziwoy Будивой Budziwój ~ 3,5 км на зах.
8 Lythorzisz Люториж Lutoryż ~ 11 км на зах.
9 Lybyna Любиня Lubenia ~ 10 км на півд.-зах.
10 Straschidla Страшидла Straszydle ~ 10 км на півд.
11 Byela Біла Biała ~ 2 км на півн.
12 Schedliska Седлиська Siedliska ~ 6,5 км на зах.
13 Zarzecze Заріччя Zarzecze ~ 8 км на зах.
65За що сперечалися король Владислав II Яґайло з Ядвіґою Пілецькою
та Ельжбетою Ґрановською: справа Тичина й околиць 1404 р.
№ Назва села Рік першої згадки Власник Посилання
9 Любиня 1359 король → шлях. SHGZS. T. 2, 124
10 Страшидла 1423 король → шлях. SHGZS. T. 3, 154–155
11 Біла 1368 король → шлях. SHGZS. T. 1, 40
12 Седлиська 1423 король → шлях. SHGZS. T. 3, 129
13 Заріччя 1423 король → шлях. SHGZS. T. 3, 268
У табл. 2 напівжирним шрифтом виділено роки відомих на сьогодні пер-
ших згадок, що походять з-перед 1404 р.
Як видно з колонки про рік першої згадки сіл з документа 1423 р., біль-
шість із них, а саме шість (Матишівка, Драбина Воля, Будивой, Страшидла,
Седлиська, Заріччя), уперше згадуються саме у цьому акті. Ще три (Борек,
Хмільник, Слотина) — у 1418–1419 рр. Ці згадки пов’язані з історією місце-
вої парафії. Так, у Бореку (тепер Борек-Старий) у 1418 р. вже був костел
Св. Петра й Павла та каплиця Св. Хреста31. А вже наступного року плебани
Анджей із Борека, Миколай із Хмільника та Мацей зі Слотини виступили
співзасновниками братства для Ряшівської й Тичинської во лостей (повітів)32.
Отже дев’ять сіл із тринадцяти мають перші згадки після 1404 р., тобто з
1418–1423 рр. Можна, звісно, сказати, що якщо в 1418–1419 рр. у трьох селах
є парафія та парафіяльні священики, і що йдеться про заснування братства
для двох волостей, то ці села могли існувати в 1404 р. як належні до Тичина.
Решта сіл (чотири) мають перші згадки перед 1404 р. — це Залісся
(1400 р.), що ймовірно дало назву Заліській волості, Люториж (1373 р.), Лю-
биня (1359 р.), Біла (1368 р.). Тепер дамо відповідь на питання, хто володів
цими селами перед 1404 р.
Перша згадка про Любиню походить із 1359 р., коли король Казимир III
доручив братам Павлові, Якубові та Миколаєві, солтисам у Любині, заснува-
ти нове село на р. Любиня («novam villam in fluvio dicto Lubyna exponere ac
locare») на маґдебурзькому праві із земельною власність 60 франконських
ланів («iure Theutonico Maydburgensi de sexaginta Franconicis mansis, qui
quidem villa Lubyna debet nominari»)33. Згадок про Любиню до 1423 р. у дже-
релах більше не виявлено. Опрацьовуючи статтю «Lubenia» в історико-гео-
31 SHGZS. T. 1, 50. Тут А. Фастнахт покликається на працю: Kiryk F., Mateszew S. Zarys dziejów
Tyczyna do roku 1772, 61.
32 SHGZS. T. 1, 50, 68; T. 3, 134. Інформація походить із видання Ф. Павловського, де наведено
документ про заснування цього братства із зазначенням чотирьох парафіяльних священиків:
«Mathias de Słocina, Nicolaus Laurini de Chmielnik, Andreas de Borek et Vencenslaus de Łąka
parochialium ecclarum rectores»: Premislia sacra, sive. Series et gesta episcoporum r. l. Premisliensium
(ed. F. Pawłowski). (Cracoviae, 1869), 84.
33 ZDM. T. 4: Dokumenty z lat 1211–1400 (eds. S. Kuraś, I. Sułkowska-Kuraś). (Wrocław; Warszawa;
Kraków, 1969), № 960, 111.
Закінчення табл. 2.
66 Віталій Михайловський
графічному словнику Сяноцької землі, А. Фастнахт зробив примітку про те,
що, можливо, цей документ із 1359 р. стосується с. Страшидла, з огляду на
те, що троє братів в акті зазначені солтисами в Любині («Paulo, Jacobo et
Nicolao fratribus de Lubyna scultetis»)34.
Наступне село, Біла, згадується в 1368 р. в контексті заснування Тичина.
Ця згадка про нього єдина до 1423 р., коли воно було серед сіл, що їх отри-
мував Ян з Їчина.
Натомість Люториж має найбільшу історію згадок до 1404 р., і вперше —
у привілеї князя Владислава Опольського, виставленому 24 травня 1373 р. у
Сяноку, яким він надавав Янові Ґолому з Силезії («Goly Jan nativi de Slesie ex
Denkow de Strzegow») це село та зобов’язував осадити його на маґдебурзь-
кому праві («villa suo nomine Lvthorzisz vocabitur et iure Theutonico alias
Maydburiensi»)35. Видавець цього документа С. Курась серед свідків подав
двох руських шляхтичів Котона та Яська («Kothone, Jaskone Russie
militibus»)36. Цим першим цілком міг би бути Костько з Болестрашиць — пе-
ремишльський суддя з документа 1404 р. Таке припущення можна висунути
з огляду на те, що сам акт ми знаємо з копії, вписаної до книг Коронної мет-
рики 1511 р., де писар міг припуститися простої помилки: замість латинізу-
вати ім’я Костько (Kostkone) він написав Котон (Kothone). Зазначу, що ви-
давець точно передав написання цього фрагмента37. Ми не знаємо, як це ім’я
могло бути записане в оригіналі документа з 1373 р., і чи цей Котон міг бути
Костьком із Болестрашиць, писарем та згодом перемишльським суддею. Акт
від 1373 р. найближчий до першої згадки про Тичин у 1368 р., що дозволяє
найраніше зарахувати Люториж до сфери впливу новолоко ваного міста.
Наступна згадка про Люториж походить із 14 грудня 1390 р. Ядвіґа, вдова
Отто з Пільчи, надала домініканському монастиреві в Ланцуті корчму в Мар-
ковій Волі. Серед свідків цього документа був Францішек із Лю торижа
(«Franczkone de Luthorzisz»)38. Можна припустити, що, ймовірно, після цьо-
го (але до 1404 р.) село перейшло до Ядвіґи. Питання, чи цей Францішек мав
якийсь стосунок до Яна Ґолого, — залишається без відповіді. Також мало
ясності вносить згадка з 1400 р. про Залісся (Zalesse), яке вже на той час було
власністю Ядвіґи Пілецької39.
Село Біла, хоч і зазначене в документі від 1368 р. як «давнє», більше у
джерелах не згадувалося аж до 1423 р. В історико-географічному словнику
34 ZDM. T. 4, № 960, 111; SHGZS. T. 2, 124, прим. 1.
35 ZDM. T. 1: Dokumenty z lat 1257–1420 (ed. S. Kuraś) (Wrocław; Warszawa; Kraków, 1962), № 142,
182–183.
36 ZDM. T. 1, 184.
37 Див.: Archiwum Główne Aktów Dawnych, Metryka Koronna, sygn. 26, k. 70 v.
38 ZDM. T. 4, № 1093, 248.
39 SHGZS. T. 3, 258. Тут посилання на публікацію: Starodawnego prawa polskiego pomniki z ksiąg
rękopiśmiennych dotąd nieużytych główniej zaś z ksiąg dawnych sądowych ziemskich i grodzkich ziemi
krakowskiej. T. 2 (ed. A. Helcel) (Kraków, 1870), № 581.
67За що сперечалися король Владислав II Яґайло з Ядвіґою Пілецькою
та Ельжбетою Ґрановською: справа Тичина й околиць 1404 р.
Сяноцької землі А. Фастнахт зауважує, що первісно воно перебувало в коро-
лівській власності40.
Отже тільки чотири чи п’ять сіл із тих, що наведені в документі 1423 р.,
можна зі впевненістю зарахувати до Заліської волості станом на 1404 р. Влас-
не Залісся, Люториж, Біла, Любиня й, можливо, Страшидла. Але чи могли
чотири — п’ять сіл (якщо скористатися гіпотезою А. Фастнахта про те, що в
акті 1359 р. йдеться про останнє), утворювати волость? Радше ні. Тому від-
сутність згадок про склад цієї волості перед 1404 р. ніяк не свідчить про те,
що інші села до неї не належали. Скоріше навпаки, те, що окреслювалося
словом «волость» або «весь повіт» («toto districtu»), мало б нараховувати
більше, ніж чотири села. Аргументом на користь цього слугує, на мою думку,
розташування сіл із документа 1423 р. Якщо подивитися на карту, то всі
вони — найближчі до Тичина. Не існує жодного села, що потрапило б у це
коло й не було зазначене у цьому акті.
А. Фастнахт у своєму дослідженні про осадництво у Сяноцькій землі при-
ділив увагу Тичину та Люторижу з огляду на те, що в документах від другої
половини XIV — першої чверті XV cт. зазначено їх належність до Сяноць-
кого повіту. Якщо про повітову належність Тичина йшлося вище, то в акті
для Яна Ґолого на заснування села Люториж від 1373 р. відзначалося про те,
що територія, де має з’явитися нове поселення, перебуває на межі Сяноцької
та Сандомирської земель, але у Сяноцькому повіті («Eciam eadem hereditas
mediat limites Sanocenses et Sandomirienses, quequidem hereditas adiacet et
obedit districtui Sanoczensi»)41.
Уже в 1447 р., тобто через 43 роки після правової акції в Медиці, місто
Тичин із навколишніми селами стало частиною не Сяноцької, а Перемишль-
ської землі42. Але згодом, у 1458 р., під час суперечки у сяноцькому земсько-
му суді вповноважений Яна Пілецького просив перенести справу до Пере-
мишльського повіту, аргументуючи це тим, що у Сяноцькому його пан нічим
не володіє. Натомість уповноважений іншої сторони наполягав, що Тичин-
ська волость віддавна належить саме до Сяноцького повіту43. Виглядає так,
40 SHGZS. T. 1, 40–41.
41 ZDM. T. 1, № 142, 183.
42 Fastnacht A. Osadnictwo ziemi sanockiej w latach 1340–1650, 22. Згадка про те, що Тичин 1447 р.
належав до Перемишльської землі, походить із Коронної метрики. Цю інформацію А. Фастнахт
наводить за реґестом: Matricularum Regni Poloniae summaria. Pars I: Casimiri IV regis tempora
complectens (1447–1492) (ed. T. Wierzbowski) (Varsoviae, 1905), № 5. «C. rex ad petitionem Joannis
de Pilca in oppido Thiczin, districtus Praemisliensis, forum annuale pro festo Corporis Christi
constituit». Текст цього привілею опубл.: Книги польской коронной метрики XV ст. Т. 1: Книга
№ 10 1447–1454 гг. (ред. А. Мысловский, В. Граничный). Варшава, 1914, № 4, 3–4.
43 Посилання на праці М. Кордуби та А. Фастнахта подаю у хронологічному порядку. Уся
інформація в них походить з одного джерела — публікації найдавніших судових записок
Сяноцької землі (Akta grodzkie i ziemskie. T. 11: Najdawniesze zapiski sądów sanockich 1423–1462.
Lwów, 1886, № 3437, 433: «Et nobilis Paulus Slawaczski procurator domini Pileczski dixit: domine
Iudex, date domino meo ad districtum Premisliensem, quia dominus meus in districtu Sanocensi nichil
habet. Et Iudex cum dominis receperunt et interrogandum, an eadem excepcio deberet dari ad
68 Віталій Михайловський
що належність тичинського комплексу могла бути змінена з огляду на інтер-
еси власника. Для самого Яна Пілецького маєтки в Перемишльській землі,
зокрема Тичинський ключ, складали основу його власницького масиву, з
котрого він отримував найбільші прибутки44.
***
Історія формування території, що в документі від 19 жовтня 1404 р. мала на-
зву від с. Залісся, попри те, що головним містом цього мікрорегіону став
Тичин, показує, як на русько-польському прикордонні (незважаючи на те, що
самого кордону після 1340-х рр. уже не існувало) складалися невеликі комп-
лекси. З огляду на специфіку мови тогочасних актів вони отримували назви
«волость» або «districtum». Обидва терміни не зовсім відповідають тому, з
чого складався масив маєтків довкола Тичина. Маючи невеликі розміри, ці
комплекси потрапили до кола інтересів родин із сусідньої Малопольщі, котрі
після 1350 р. починали «освоювати» руські землі, що ввійшли до складу
володінь короля Казимира III.
Заснування міст на основних шляхах сполучення регіону (а у цьому ви-
падку йдеться про появу Тичина в 1368 р. поряд із Ряшевом, який отримав
міські права 1354 р.) стало основою для освоєння теренів уздовж шляху від
Переворська до Кракова та вздовж долини р. Віслок у другій половині XIV ст.
Реконструкція маєткового комплексу навколо Тичина показує, що на момент
суперечки 1404 р. можна зі впевненістю говорити лише про чотири села, які
згадуються у джерелах до 19 жовтня 1404 р. Натомість документи з першої
половини 1420-х рр. дозволяють збільшити маєтковий комплекс Заліської,
а на той час уже Тичинської волості до тринадцяти поселень.
Коли саме та як Отто з Пільчи отримав Тичин і села навколо нього, з ог -
ляду на наявну джерельну базу, відповісти складно. Принаймні це могло
статися після 1378 р., як король Людовик I Угорський повернув під власну
руку свій Руський домен. Інтерес до цього комплексу маєтків, імовірно, вар-
то пов’язати з володінням сусіднім Ланьцутом, що робило Отто та його
спадкоємців помітними землевласниками на русько-польському покордонні
й що з якихось особистих причин на початку XV cт. король Владислав II
Яґайло звернув увагу на ці терени та в результаті, після зібрання 19 жовтня
districtum. Et Slawaczski citavit Subiudicem ad diem terciam post Regis ad Sanok ingressum.
Et Placzkowzki dixit: domina mea citavit dominum Pileczki de districtu Tyczinensi, qui districtus ex
antiquo est districtus Sanocensis»). Див.: Кордуба М. Західне пограниче Галицької Держави між
Карпатами та долішним Сяном. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. 138–140.
Львів, 1925, 209; Fastnacht A. Osadnictwo ziemi sanockie w latach 1340–1650, 22.
44 Szyrwiński J. Działalność gospodarcza i fundacyjna kasztelana krakowskiego Jana z Pilczy (ok. 1405–
1476): Charakterystyka na tle dziejów aktywności wybranych przedstawicieli stronnictwa iuniores.
Saeceulum Christianum 22. 2015, 79. Автор покликається на згадувані й цитовані вище
дослідження Е. Вац та розділ Ф. Кірика і С. Матешева у праці про Тичин.
69За що сперечалися король Владислав II Яґайло з Ядвіґою Пілецькою
та Ельжбетою Ґрановською: справа Тичина й околиць 1404 р.
1404 р. в Медиці, отримав їх. Можливо, що це сталося через умови, на яких
Отто з Пільчи отримав цей маєтковий масив. Одним із варіантів могло бути
зазначено лише пожиттєве володіння Тичином і волостю. Також заслуговує
на увагу трансформація земельної належності комплексу. Вона, імовірно,
показує, що в умовах прикордоння та неусталеності адміністративно-тери-
торіального устрою до й у перші десятиліття після 1434 р. на руських землях
Корони такі зміни відбувалися, виходячи з приватних інтересів власників.
Київський університет імені Бориса Грінченка
|