Грошові відносини українського еміграційного осередку міжвоєнної Чехословаччини (1918–1939)
Мета статті. Висвітлення спектру грошових відносин в українському еміграційному осередку міжвоєнної Чехословаччини крізь призму частки «золотого запасу УНР», що опинився на теренах міжвоєнної ЧСР; розміру грошових дотацій в рамках «Руської допомогової акції» та банківських курсів таких валют як ч...
Збережено в:
| Дата: | 2022 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2022
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192299 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Грошові відносини українського еміграційного осередку міжвоєнної Чехословаччини (1918–1939) / О. Зубко, О. Коляструк // Сіверянський літопис. — 2022. — № 5-6. — С. 129-139. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-192299 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1922992023-07-13T14:51:58Z Грошові відносини українського еміграційного осередку міжвоєнної Чехословаччини (1918–1939) Зубко, О. Коляструк, О. Розвідки Мета статті. Висвітлення спектру грошових відносин в українському еміграційному осередку міжвоєнної Чехословаччини крізь призму частки «золотого запасу УНР», що опинився на теренах міжвоєнної ЧСР; розміру грошових дотацій в рамках «Руської допомогової акції» та банківських курсів таких валют як чехословацька крона, австрійська крона, німецька «золота» марка та рейхсмарка, польський злотий, радянський карбованець і радянський червінець. Методологія дослідження спирається на принципи конкретно-історичного, проблемно-хронологічного підходів, принципи об’єктивності та цілісності. Наукова новизна полягає у показі офіційних банківських курсів основних валют міжвоєнної Чехословаччини щодо американського долара, набуття ними золотого стандарту; перевазі тих або інших грошових знаків у гаманцях українських вихідців. Висновки. «Чехословацька частка золотого запасу УНР» в розмірі 446 000 німецьких «золотих» марок була розділена на декілька частин. Одна частина коштів пішла на розбудову трьох найбільш потужних еміграційних вищих навчальних закладів: Українського Вільного університету (1921–1945), Української Господарської академії (1922–1939) та Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова (1923–1933). Друга частина була скерована на видавництво різноманітних часописів, журналів і бюлетенів. Тоді як третя витрачалася на розбудову та діяльність «Спілки українських лікарів у міжвоєнній Чехословаччині» (1922–1940). «Золотий уенерівський запас» був, фактично, потужним еміграційним стратегічним засобом, тоді як грошові дотації в рамках «Ruská pomocná akce» тримали тактичний рубіж. «Допомогові фінанси» йшли на виплату офіційної заробітної платні та стипендій, створення тих або інших допомогових фондів з додатковими виплатами, громадських їдалень, бібліотек, громадських професійних об’єднань, закордонного архіву. Еміграційні фінанси в міжвоєнній ЧСР – це також зароблені кваліфікованою та некваліфікованою працею приватні кошти в чехословацьких та австрійських кронах; в «золотій» марці та рейхсмарці; в польських злотих та радянських карбованцях-червінцях. The purpose of the article. Highlighting the spectrum of monetary relations in the Ukrainian emigration center of interwar Czechoslovachchyna through the prism of a share of the «gold reserve of the Ukrainian Peopleʼs Republic» that ended up on the territory of the interwar Czechoslovachchyna; the amount of monetary subsidies within the framework of the «Russian Aid Action» and the bank rates of such currencies as the Czechoslovak krona, Austrian krona, German «gold» mark and Reichsmark, Polish zloty, Soviet ruby and Soviet chervinec. The research methodology is based on the principles of concrete-historical, problem-chronological approaches, principles of objectivity and integrity. The scientific novelty consists in showing the official bank exchange rates of the main currencies of interwar Czechoslovachchyna against the American dollar, their acquisition of the gold standard; the predominance of certain currencies in the wallets of Ukrainians. Conclusions. The «Czechoslovak share of the gold reserve of the Ukrainian Peopleʼs Republic» in the amount of 446000 German «gold» marks was divided into several parts. One part of the funds went to the development of the three most powerful emigrant higher education institutions: Ukrainian Free University (1921–1945), Ukrainian Academy of Economic Sciences (1922–1939) and the Drahomanov Ukrainian Higher Pedagogical Institute (1923–1933). The second part was directed to the publishing of various magazines, journals and bulletins. While the third was spent on the development and activities of such an organization as the «Union of Ukrainian Doctors in Interwar Czechoslovachchyna» (1922–1940). The «Golden Wiener Reserve» was, in fact, a powerful emigration strategic tool, while the monetary subsidies within the framework of the «Ruská pomocná akce» held a tactical line. «Ancillary finances» went to the payment of official salaries and scholarships, the creation of various aid funds with additional payments, public canteens, libraries, public professional associations, and a foreign archive. Emigration finances in the interwar Czechoslovachchyna are also included private funds earned by skilled and unskilled labor in Czechoslovak and Austrian crowns; in «golden» mark and Reichsmark; in Polish zlotys and Soviet karbovantsy- chervintsy. 2022 Article Грошові відносини українського еміграційного осередку міжвоєнної Чехословаччини (1918–1939) / О. Зубко, О. Коляструк // Сіверянський літопис. — 2022. — № 5-6. — С. 129-139. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.7747339 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192299 94(437=161.2)«1918/1939».336.13 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки Розвідки |
| spellingShingle |
Розвідки Розвідки Зубко, О. Коляструк, О. Грошові відносини українського еміграційного осередку міжвоєнної Чехословаччини (1918–1939) Сiверянський літопис |
| description |
Мета статті. Висвітлення спектру грошових відносин в українському еміграційному осередку
міжвоєнної Чехословаччини крізь призму частки «золотого запасу УНР», що опинився на теренах
міжвоєнної ЧСР; розміру грошових дотацій в рамках «Руської допомогової акції» та банківських
курсів таких валют як чехословацька крона, австрійська крона, німецька «золота» марка та рейхсмарка, польський злотий, радянський карбованець і радянський червінець. Методологія дослідження спирається на принципи конкретно-історичного, проблемно-хронологічного підходів, принципи
об’єктивності та цілісності. Наукова новизна полягає у показі офіційних банківських курсів основних валют міжвоєнної Чехословаччини щодо американського долара, набуття ними золотого стандарту; перевазі тих або інших грошових знаків у гаманцях українських вихідців.
Висновки. «Чехословацька частка золотого запасу УНР» в розмірі 446 000 німецьких «золотих» марок була розділена на декілька частин. Одна частина коштів пішла на розбудову трьох
найбільш потужних еміграційних вищих навчальних закладів: Українського Вільного університету
(1921–1945), Української Господарської академії (1922–1939) та Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова (1923–1933). Друга частина була скерована на видавництво різноманітних часописів, журналів і бюлетенів. Тоді як третя витрачалася на розбудову та діяльність «Спілки українських лікарів у міжвоєнній Чехословаччині» (1922–1940). «Золотий уенерівський запас» був, фактично, потужним еміграційним стратегічним засобом, тоді як грошові дотації в рамках «Ruská pomocná akce» тримали тактичний рубіж. «Допомогові фінанси» йшли на виплату офіційної заробітної платні та стипендій, створення тих або інших допомогових фондів з
додатковими виплатами, громадських їдалень, бібліотек, громадських професійних об’єднань, закордонного архіву. Еміграційні фінанси в міжвоєнній ЧСР – це також зароблені кваліфікованою та
некваліфікованою працею приватні кошти в чехословацьких та австрійських кронах; в «золотій»
марці та рейхсмарці; в польських злотих та радянських карбованцях-червінцях. |
| format |
Article |
| author |
Зубко, О. Коляструк, О. |
| author_facet |
Зубко, О. Коляструк, О. |
| author_sort |
Зубко, О. |
| title |
Грошові відносини українського еміграційного осередку міжвоєнної Чехословаччини (1918–1939) |
| title_short |
Грошові відносини українського еміграційного осередку міжвоєнної Чехословаччини (1918–1939) |
| title_full |
Грошові відносини українського еміграційного осередку міжвоєнної Чехословаччини (1918–1939) |
| title_fullStr |
Грошові відносини українського еміграційного осередку міжвоєнної Чехословаччини (1918–1939) |
| title_full_unstemmed |
Грошові відносини українського еміграційного осередку міжвоєнної Чехословаччини (1918–1939) |
| title_sort |
грошові відносини українського еміграційного осередку міжвоєнної чехословаччини (1918–1939) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2022 |
| topic_facet |
Розвідки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192299 |
| citation_txt |
Грошові відносини українського еміграційного осередку міжвоєнної Чехословаччини (1918–1939) / О. Зубко, О. Коляструк // Сіверянський літопис. — 2022. — № 5-6. — С. 129-139. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT zubkoo grošovívídnosiniukraínsʹkogoemígracíjnogooseredkumížvoênnoíčehoslovaččini19181939 AT kolâstruko grošovívídnosiniukraínsʹkogoemígracíjnogooseredkumížvoênnoíčehoslovaččini19181939 |
| first_indexed |
2025-07-16T17:24:03Z |
| last_indexed |
2025-07-16T17:24:03Z |
| _version_ |
1837825159232225280 |
| fulltext |
Siverian chronicle. 2022. № 5-6
129
УДК 94(437=161.2)«1918/1939».336.13
Ольга Зубко, Ольга Коляструк
•
ГРОШОВІ ВІДНОСИНИ УКРАЇНСЬКОГО ЕМІГРАЦІЙНОГО ОСЕРЕДКУ
МІЖВОЄННОЇ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ (1918–1939)
DOI: 10.5281/zenodo.7747339
© О. Зубко, О. Коляструк, 2022. CC BY 4.0
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-7052-1472, https://orcid.org/0000-0003-1099-5868
Мета статті. Висвітлення спектру грошових відносин в українському еміграційному осередку
міжвоєнної Чехословаччини крізь призму частки «золотого запасу УНР», що опинився на теренах
міжвоєнної ЧСР; розміру грошових дотацій в рамках «Руської допомогової акції» та банківських
курсів таких валют як чехословацька крона, австрійська крона, німецька «золота» марка та рейхс-
марка, польський злотий, радянський карбованець і радянський червінець. Методологія досліджен-
ня спирається на принципи конкретно-історичного, проблемно-хронологічного підходів, принципи
об’єктивності та цілісності. Наукова новизна полягає у показі офіційних банківських курсів основ-
них валют міжвоєнної Чехословаччини щодо американського долара, набуття ними золотого
стандарту; перевазі тих або інших грошових знаків у гаманцях українських вихідців.
Висновки. «Чехословацька частка золотого запасу УНР» в розмірі 446 000 німецьких «золо-
тих» марок була розділена на декілька частин. Одна частина коштів пішла на розбудову трьох
найбільш потужних еміграційних вищих навчальних закладів: Українського Вільного університету
(1921–1945), Української Господарської академії (1922–1939) та Українського вищого педагогічно-
го інституту ім. М. Драгоманова (1923–1933). Друга частина була скерована на видавництво різ-
номанітних часописів, журналів і бюлетенів. Тоді як третя витрачалася на розбудову та діяль-
ність «Спілки українських лікарів у міжвоєнній Чехословаччині» (1922–1940). «Золотий уенерів-
ський запас» був, фактично, потужним еміграційним стратегічним засобом, тоді як грошові до-
тації в рамках «Ruská pomocná akce» тримали тактичний рубіж. «Допомогові фінанси» йшли на
виплату офіційної заробітної платні та стипендій, створення тих або інших допомогових фондів з
додатковими виплатами, громадських їдалень, бібліотек, громадських професійних об’єднань, за-
кордонного архіву. Еміграційні фінанси в міжвоєнній ЧСР – це також зароблені кваліфікованою та
некваліфікованою працею приватні кошти в чехословацьких та австрійських кронах; в «золотій»
марці та рейхсмарці; в польських злотих та радянських карбованцях-червінцях.
Ключові слова: українська еміграція, міжвоєнна Чехословаччина, грошові знаки.
Постановка проблеми. Фінанси – це те, без чого не обійтися в теперішньому повсяк-
денному житті, й те, без чого не обходилося сто років тому. В загальному, це всі види гро-
шових коштів, якими володіє держава або особа, а також будь-які фінансові інструменти,
за допомогою яких досягаються ті або інші фінансові цілі. Оскільки фінанси – це не тіль-
ки гроші, які можна заробляти та витрачати, а значно багатогранніше поняття, що вклю-
чає міру вартості, засіб обігу, засіб платежу, форми заощадження та накопичення, то йти-
меться як про особисті фінанси емігрантів, так і «загальноемігрантські» (державні) кошти.
Еміграційні фінанси у міжвоєнній ЧСР (і приватні, і українсько- й чеськодержавні) в
період Інтербелуму (1920–1930) (час новаторства в царині техніки та період, коли вперше
в історії людства реально поліпшився побут), – це, з одного боку, невеличка частка ко-
лишнього «золотого запасу УНР», з другого – грошові дотації в рамках «Руської допомо-
гової акції» (1921–1928), а з третього – зароблені самими вихідцями кваліфікованою та
некваліфікованою працею чехословацькі крони, німецькі та австрійські марки, польські
злоті, радянські карбованці, корисність яких полягала у задоволенні відповідних потреб
(здебільшого товарів та послуг).
Аналіз досліджень та публікацій. «Еміграційна грошова тематика» в міжвоєнній ЧСР
майже не досліджена. На нашу думку, причин такої недослідженості декілька. У 1920-х
це – впевненість українських вигнанців у швидкому занепаді більшовизму та швидкому
поверненні додому, а також у самому явищі «поворотництва». Звідси – цілковите нехту-
вання будь-якими економічними питаннями в еміграційній діловій документації з подеку-
ди песимістичними особистими записами. Так, Софія Русова (1856–1940) – відома педаго-
гиня та політично-громадська діячка – занотувала в щоденнику на початку 1924 р.: «Го-
ловною темою усіх розмов в той час – і це мене вражало спочатку – було питання про
гроші: де їх заробити, як їх роздобути. Всі жили з дня на день, далі, ніж на тиждень, не
Сіверянський літопис. 2022. № 5-6
130
заглядали. Усі сподівались на чудеса, що зроблять можливим поворот на Україну»1. По-
стійно журився щодо грошей і Євген Чикаленко (1861–1929) – «той, хто любив Україну
до глибини кишені», котрий переїхав з Австрії до ЧСР у 1925 р.: «Тут я тільки й живу
думками – як би дожити місяця, чим би заробити на недохвату, яку терплю під кінець
кожного місяця. Не то, що записувати в щоденник, а й жити не хочеться, так мені
остогидли оті турботи за корону. Всі тутешні люде, принаймні з лєкторського персона-
лу, здавна звикли жити заслуженою платнею, і дома вони так само жили двадцятим
числом (днем отримання заробітної платні – Авт.), як і тут. А я “вродився буржуєм” і
того 20-го числа не знав і ніколи не думав – чим я доживу місяця; я думав про гроші хіба
тільки тоді, коли бачив потребу в їх для якоїсь громадської справи. А от тепер на ста-
рості літ доводиться і мені жити думкою – чим дожити до кінця місяця; весь вік я да-
вав людям аванси, а тепер доводиться їх самому просити…»2.
Торкався фінансової теми в 1920-х і відомий «крутянець» Левко Лукасевич ((1896)
1902–1982): «Я, на жаль, не користав з ніякої стипендії, а жив із заробітків комівояже-
ра чеської фірми лікерів і з аквізіції оголошення до чеських часописів і календарів»3.
У 1930-х уникати обговорення фінансових питань дозволяли наслідки світової еконо-
мічної кризи, що зачепили країну в 1932–1935 рр., і вихід на історичну й політичну арени
комунізму, націонал-соціалізму, фашизму, які змусили українських емігрантів пристосо-
вуватися до нових життєвих реалій.
«В 1933–1937 роках всю Республіку справді було поділено на зони, – писав колишній
«чорний запорожець», інженер-гідротехнік Валентин Сім’янців (1899–1992), – про які хо-
дили чутки. В зонах визначено було платню нефаховим робітникам. З Центру з Праги
розходилися круги аж до Карпатської України. Центр, Прага – робітникові за годину
праці 2.20 корон, а в Карпатській Україні – 1.2 корони. Заробітку грубого аж 88 корон в
місяць, з відрахуванням – 80 корон»4. «Працювала більшість на будівництві в гідроелек-
тростанції на річці Влтаві. (Шлюзові комори і привід – рукав річки з’єднували турбіни –
саме те для нас-гідротехніків.) … Проте … інженер-інженером, а вантаж піску – пого-
динна оплата. 5–6 корон за годину. Заробити 35 корон в день було в ті часи фантасти-
кою»5.
Не міг оминути увагою фінансове питання у 1930-х і Василь Королів (Старий) (1879–
1941) – український політичний діяч, письменник і видавець: «Один період ранніми ран-
ками, коли Прага ще спала, біг я на далекі передмістя затримувати робітників, що їхали
на працю на роверах (велосипедах – Авт.) і пропонувати їм патентований держак для
бриля при їзді на ровері. Був це маніпісінький щипок, що насаджувався на держало ровера
і дуже дотепно тримав скиненого з голови бриля. З кожного проданого вішака мав діста-
ти півкрони»6.
При написанні розвідки використані: документація Центрального державного архіву
громадських об’єднань України (фонд 269) (Київ)7, документація з опрацьованого в
2009 р. особистого фонду російського есера Віктора Чернова (1873–1952) (фонд 5910)
Державного архіву російської федерації («російського закордонного архіву») (Москва)8;
щоденники С. Русової, Є. Чикаленка; листи Станіслава та Софії Дністрянських9; матеріа-
ли, отримані в приватному листуванні з білоруським істориком Андрієм Гецевичем10.
Мета статті. Висвітлення спектру грошових відносин в українському еміграційному
осередку міжвоєнної Чехословаччини крізь призму частки «золотого запасу УНР», що
опинився на теренах міжвоєнної ЧСР; розміру грошових дотацій у рамках «Руської допо-
могової акції» та банківських курсів валют, як-от чехословацької крони, австрійської кро-
1 Русова С. Мемуари. Щоденники. Київ: Поліграфкнига, 2004. С. 185–186.
2 Чикаленко Є. Щоденник (1925–1929) / Упор., передмова та коментарі І. Старовойтенко. Київ: Темпора, 2016.
С. 148.
3 Лукасевич Л. Роздуми на схилку життя. Нью-Йорк–С. Бавнд Брук: Українське православне товариство святої
Софії, 1982. С. 138.
4 Сімʼянцев В. Студентські часи. (Спогади). Чехо-Словаччина. Роки 1923–1929. Вашингтон, Д.К., 1973. С. 89.
5 Сімʼянцев В. Інженер-емігрант в Чехо-Словаччині. Роки 1929–1945. Четверта книга спогадів. Buenos Aires–Phi-
ladelfia: В-во Юліяна Середняка, 1978. С. 95–96.
6 Королів-Старий В. Згадки про мою смерть. Вибрані твори. Т. 1. 2-ге вид. Торонто: Укр. в-во «Добра книжка»,
1961. С. 160.
7 Центральний державний архів громадських об’єднань України м. Київ (далі – ЦДАГО). Ф. 269. Оп. 1. Спр. 179.
14 арк.; Ф. 269. Оп. 3. Спр. 92. 180 арк.
8 Державний архів російської федерації (далі – ДАРФ). Ф. 5910. Оп. 1. Спр. 129. 34 арк.
9 Софія і Станіслав Дністрянські. Листи. Спогади. Статті [монографія] / За ред. д-ра мистецтвозн., проф. Ганни
Карась; Упор.: Ганна Карась, Людмила Обух. Івано-Франківськ: Фоліант, 2018, 350 с.: фото.
10 Гецевич А. Виписка з OBWIESZCZENIE MINISTRA SKARBU z dnia 12 grudnia 1949 r. w sprawie wysokości
oficjalnych kursów walut obcychi kruszcu, notowanych ostatni o przed 1 września 1939 r. (Приватний лист від
17.10.2022 р.).
Siverian chronicle. 2022. № 5-6
131
ни, німецької «золотої» марки та рейхсмарки, польського злотого, радянського карбован-
ця й радянського червінця.
Наукова новизна полягає у показі офіційних банківських курсів основних валют між-
воєнної Чехословаччини щодо американського долара, набуття ними золотого стандарту;
перевазі тих або інших грошових знаків у гаманцях українських вихідців.
Виклад основного матеріалу. Програш Національно-визвольних змагань 1917–
1921 рр. спричинив вихід за кордон не тільки значної частини активних учасників тих
подій, а й відтік значної частини «золотого запасу УНР» (у різні країни), без врахування
453 мільйонів «золотих» німецьких марок в українських авуарах (цінних паперах, за які
виплачуються відсотки) у державних банках Берліну та Відня. Суми значної, бо 453 міль-
йони німецьких марок – це приблизно 80 тонн чистого золота, згідно з інформацією ідео-
лога німецької соціал-демократії Едуарда Берштейна (1850–1932) про те, що в 1921 р. з
фонду таємних операцій в оборонному відомстві Другого Рейху більшовикам було пере-
дано 50 мільйонів золотих німецьких марок, що було еквівалентним 9 тоннам золота11.
Незначна частина «уенерівського запасу» (за інформацією з документації російського
есера Віктора Чернова) – 446 000 «золотих» німецьких марок з рахунку кредитної канце-
лярії Міністерства фінансів УНР опинилася на теренах Першої Республіки чехів і слова-
ків. Чернов уточнює, що таке стало можливим через переїзд до ЧСР колишнього міністра
фінансів УНР Бориса Мартоса (1879–1977) та колишнього прем’єр-міністра УНР Ісаака
Мазепи (1894–1952): «В листопаді 1919 р. керівництво УНР, у складі двох політичних
партій (УСДРП й УПСР), оточене поблизу м. Любар (Волинь) трьома противниками –
більшовиками, денікінцями та поляками, – не змогло переломити ситуацію на свою ко-
ристь. Тому постановило: зберегти частину “золотого запасу УНР” в певному місці з
таким розрахунком, щоб з цього запасу було використано лише певну частину для нагаль-
них потреб. З цією постановою погодилися Центральні комітети обох політичних пар-
тій, однак за умови, що саме ці і тільки ці партії отримають владу за умови їх повернен-
ня в Україну.
Результатом такої політичної домовленості соціал-демократів-республіканців та
соціалістів-революціонерів став договір між С. Петлюрою та Ю. Пілсудським. При цьо-
му члени УПСР вийшли з уряду Петлюри, а УСДРП й так була в опозиції до влади, бо, під-
тримувана українськими соціал-демократами та радикал-демократами, стояла в опози-
ції до Польщі як такої.
Основний тягар еміграції перебрала на себе саме УПСР, бо намагалася зберегти укра-
їнських вояків від тяжкого полону, а український люд від різноманітних військово-полі-
тичних авантюр. Тому в ЧСР було організовано Український Громадський Комітет, який
за допомогою місцевої влади почав проводити й проводить велику культурну роботу (на-
приклад, організовує розбудову мережі вищих навчальних закладів, до котрих залучає ін-
терноване вояцтво або простих українських вихідців, що опинилися в Польщі).
Результатом роботи, а отже, використання золота, окрім мережі вищих навчальних
закладів, стала також поява низки друкованих видань. Зокрема, часопису “Нова Украї-
на”…» (переклад з чеської – О. Зубко)12.
Маємо подати уточнюючу інформацію відносно «гарантів чехословацької частки золо-
того запасу» (Б. Мартоса, І. Мазепи) та потлумачити необхідність збереження чехосло-
вацької частки «запасу» в німецькій валюті. Сума в 446 000 німецьких марок була нема-
лою і до того ж прив’язаною саме до «золотої» німецької марки. Українсько-німецька фі-
нансова співпраця розпочалася відразу після підписання Брестського мирного договору.
Київ та Берлін укладають додатково 15 лютого 1918 р. двосторонню фінансову угоду. І
хоча невдовзі Центральну Раду витісняє Гетьманат П. Скоропадського, і Київ, і Берлін, а з
ним і Відень, не відмовляються від попередніх фінансових домовленостей. За умовами
цієї двосторонньої угоди Київ надавав Берлінові та Відню фінансову позику в розмірі
400 мільйонів українських карбованців. І це за умови, що, згідно з законом УНР від 6 січ-
ня 1918 р., український карбованець «прирівнювався» до російського царського карбован-
ця як 1 до 1. Тобто Україна, надаючи своїм політичним партнерам і гарантам безпеки не-
обхідні ресурси для купівлі продовольчих товарів згідно з умовами Брестського мирного
договору, отримувала визнання української грошової одиниці. Завдяки додатковим до-
мовленостям і принциповій позиції української сторони 1 український карбованець при-
рівнювався до 1 австрійської крони, тоді як тільки 0.665 німецької золотої марки дорівню-
вала 1 українському карбованцю. Половинчастим був розмір власне української гривні,
введеної у грошовий обіг законом УНР від 1 березня 1918 р. 1 український карбованець
11 Кульчицький С. Золото кайзера на службі Владіміра Лєніна. Український тиждень. URL: https://tyzhden.ua/
zoloto-kajzera-na-sluzhbi-vladimira-lienina/.
12 ДАРФ. Ф. 5910. Оп. 1. Спр. 129. Арк. 20.
Сіверянський літопис. 2022. № 5-6
132
«мав у собі» всього 0.5 української гривні. А оскільки половина української позики депо-
нувалася в якості українських державних авуарів у державних банках Німеччини та Авст-
ро-Угорщини, а інша половина переводилась в 4.5 % цінні німецькі та австро-угорські па-
пери, депоновані в банках Берліну та Відню, український карбованець міцно прив’язував-
ся до німецької марки та австрійської крони як ліквідна валюта.
Історія українських авуарів у Німеччині отримала продовження підписанням нової
двосторонньої фінансової угоди від 10 вересня 1918 р. В угоді, окрім економічної співпра-
ці на 1919 р., передбачався також друк у берлінських типографіях українських карбован-
ців у обсязі 5.75 мільярдів. Крім того, німецька сторона мала викупити 1.6 мільйонів укра-
їнських карбованців. Отож на 14 січня 1919 р. державний борг Німеччини (українські аву-
ари) складав 452 мільйони 554 тисячі німецьких марок, враховуючи 446 000 «чехосло-
вацьких» марок.
Український дослідник Павло Гай-Нижник проілюстрував весь процес формування
«золотого запасу УНР» та втрату над ним контролю за часів Директорії через новостворе-
ну Фінансову агентуру (так звану «Супруніаду»)13. Нецільове використання Фінансовою
агентурою «золотого резерву» (найчастіше через відмивання грошей, спекулятивну гру на
курсах валют й особисті забаганки на кшталт утримання коханок чи купівлі вартісних ре-
чей) пояснювало причини вивезення уенерівських державних коштів до тих чи інших кра-
їн. Якщо ж говорити конкретно «про ЧСР», то можна припускати, що з боку Бориса Мар-
тоса та Ісаака Мазепи це була, вочевидь, спроба водночас і вберегти, і «привласнити» час-
тину державних коштів, бо ж Дипломатична місія УНР у Чехословаччині «сиділа» фак-
тично без грошей.
Принагідно зауважимо: якщо співвідношення «золотої» німецької марки до україн-
ського карбованця ще в 1921 р. зберігалося як 1:1, то за 1 «золоту» німецьку марку в
1921 р. «давали» цілих 75 доларів, що засвідчувало початок інфляції марки14. У 1924 р. в
Німеччині з метою подолання гіперінфляції було введено в обіг рейхсмарку. До 1936 р.
рейхсмарка не мала золотого стандарту, тому її курс відносно американського долара ста-
новив у 1924 р. 4 рейхсмарки 20 пфенінгів за 1 американський долар. На середину 1930-х
рейхсмарка закріпилася на рівні 3 рейхсмарок за 1 американський долар15. І це був чи не
один із найстабільніших банківських курсів. Чехословацька частка «золотого запасу» не
перейшла на іншу валюту ні в 1920-х, ні в 1930-х рр.
«Золотий уенерівський чехословацький запас» був розділений на декілька частин.
Одна частина коштів пішла на розбудову трьох найбільш потужних еміграційних вищих
навчальних закладів: Українського Вільного університету (1921–1945), Української Гос-
подарської академії (1922–1939) та Українського вищого педагогічного інституту
ім. М. Драгоманова (1923–1933). Друга частина була скерована на видавництво різнома-
нітних часописів, журналів і бюлетенів. Тоді як третя витрачалася на розбудову та діяль-
ність «Спілки українських лікарів у міжвоєнній Чехословаччині» (1922–1940).
Один із «гарантів» «чехословацької частки», Б. Мартос, багато зусиль доклав до роз-
будови Українського Господарської академії в Подєбрадах. А потім обіймав у новоство-
реній Політехніці посаду професора з курсу кооперації, бо ще за часів Гетьманату він очо-
лював управу Українського кооперативного комітету й був одним із засновників Коопера-
тивного інституту ім. М. Туган-Барановського в Києві. З-під його пера вже в ЧСР вийшли
дві наукові праці з кооперативної проблематики: «Теорія кооперації» (1924 р.) та «Коопе-
ративна ревізія» (1927 р.). Кооперація, що вагомо, в міжвоєнний час розглядалася як тре-
13 Гай-Нижник П. Українська дипломатія й міжнародна фінансова політика урядів центральної ради, української
держави Гетьманату та директорії. Науково-дослідний інститут українознавства. URL: http://ndiu.org.ua/images/
book/ukr-dypl.pdf.
14 Варто пояснити порівняльний курс «золотої» німецької марки та американського долара у співвідношенні 1:75
в 1920-х рр. Американський долар як валюту авторки обрали для зручності, оскільки в 1919–1944 рр. головною
європейською валютою виступав швейцарський франк. Яким було співвідношення швейцарського франка з че-
хословацькою кроною або з тією самою «золотою» німецькою маркою конкретно в 1920-х – невідомо. Маємо
наголосити інше: «золота» німецька марка фактично була паперовою й рентною (на міжнародному фінансовому
ринку говорилося про марку як офіційну, «золоту», проте насправді в неофіційних паперових і рентних марках),
бо золотий стандарт скасовано з початком Першої світової війни. (До Першої світової він становив 4,25 марки за
1 долар.) Програш у Першій світовій війні, неконтрольований випуск паперових грошей для забезпечення лік-
відності банківської системи, політичні кризи й нестабільність у Німеччині спричинили девальвацію німецької
валюти. Якщо, наприклад, у 1922 р. 1 кг хліба коштував 130 марок, то вже в 1922 р. – 300 мільярдів «золотих ма-
рок». Якщо у серпні 1923 р. «золота» німецька марка дорівнювала 2207505,52 паперових, то на листопад 1923 р.
вартість однієї «золотої марки» дорівнювала 1 трильйону паперових марок (див.: Rosenberg H. Die deutschen
Banknoten ab 1871. Regenstauf: Gietl Verlag, 2001. S. 107–108.). Отже, курс 1:75 показував, що німецька марка не
вартувала нічого навіть у порівнянні з американським доларом, котрий у 1920–1930-х рр. займав позиції другого
десятка в переліку світових валют.
15 Зубко О.Є. Створення та діяльність Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі
(1923–1933 рр.). Дисертація кандидата історичних наук: 09.00.12. Київ: НУТШ, 2010. С. 87.
Siverian chronicle. 2022. № 5-6
133
тій сектор економіки (народного господарства), котрий мав існувати разом із приватним
(індивідуальним) і державним (централізованим) секторами.
Щоправда, «любов» Бориса Миколайовича до кооперації, а особливо до ревізій (жадіб-
ність), мала зворотній бік. Цінуючи професора як фахівця, йому банально не довіряли як
людині та часто остерігалися. Такий стан речей гарно ілюстрував наступний літературний
анекдот 1930-х рр.: «Проф. Б. Мартос дуже популярно викладав свої лекції з курсу теорії
кооперації, й це студентам, серед яких більша частина була бувших студентів росій-
ських високих шкіл, не подобалося й вони стало з цього глузували. … Одного разу під час
викладу проф. Б. Мартос, як приклад уважливости кооператора до своїх обов’язків, на-
вів, що крамар (торгівець, продавець якогось товару – Авт.), зачиняючи на колодку крам-
ницю, мусить перед відходом посмикати за колодку, щоб переконатися, чи справді він її
замкнув. Студенти з цього вже надто популярного прикладу тільки сміялися. (Маємо за-
уважити, що сам Борис Миколайович не раз, зачиняючи двері власного будинку, миттєво
відчиняв їх, щоб перевірити, чи не забув він у будинку ключі – Авт.). Але по кількох днях
трапилася пригода – хтось обікрав студентську кооперативну крамницю, бо колодка не
була замкнена. … На другий день під час викладу проф. Б. Мартос звернувся до слухачів:
“Ось кажуть, що професор Мартос такий і сякий, дурниці на лекції верзе. А я казав, щоб
за колодку посмикати! А ось не почухали – й кооперативу обікрали”, – тріюмфуючи за-
явив він!»16.
У скеруванні частини «золотого уенерівського запасу» на потреби медицини теж була
своя логіка. Вона полягала у приголомшливому успіху науки в 1920-х, у всемогутність
котрої людство було готове повірити після Першої світової війни. У міжвоєнний час по-
бутували щирі сподівання про віднайдення еліксиру безсмертя, оживлення мертвих (образ
Франкенштейна не просто вигадка Меррі Шеллі (1797–1851), а одна з типових ознак пер-
шої пол. ХХ ст.), та, головне, про побудову ідеального світу без хвороб, голоду й тяжкої
праці. А якщо наука спроможна вдосконалити світ, то вона, вочевидь, спроможна і вдос-
коналити людину. Чимало хто з тодішніх фахівців стверджувально відповідав на це запи-
тання. Маючи успіхи в селекції тварин, передбачали перехід до селекції людини. У між-
воєнній ЧСР почали проводити перші операції з омолодження, а на медичному порядку
денному яскраво замайоріло питання безсмертя. Тому українські лікарі-емігранти приді-
ляли найбільше уваги лікуванню туберкульозу та грипу, відомого в той час під назвою
«інфлюенца», а ще надавали перевагу позитивній євгеніці, особливо в ділянках вивчення
спадкових (батьківських) якостей індивіда; розумної соціальної політики, «побудованої
на основах превентивності», що не тільки лікуватиме хвороби, а й не допускатиме їх ви-
никнення; дошлюбних євгеністичних консультаціях (медичних оглядах, вивченні родово-
дів, офіційній забороні шлюбів з хворими на туберкульоз, венеричні та психічні хвороби).
Упродовж 1923–1925 рр. за фінансової підтримки з ініціативи СУЛЧ вийшло друком
шість номерів «Українського медичного вісника». На шпальтах цього видання друкували-
ся оригінальні наукові дослідження з ділянок клінічної, теоретичної, соціальної медици-
ни, євгеністичні розвідки, а також розроблялася медична термінологія. У 1926–1927 рр.
українські еміграційні євгеністи стали учасниками Загальнослов’янських лікарських з’їз-
дів у Белграді та Варшаві, а також долучилися до роботи двох наукових з’їздів безпосе-
редньо у Празі: перший відбувся 3–7 жовтня 1926 р., а другий – 20–24 березня 1932 р. Ро-
бота цієї організації була настільки корисною та успішною (як науково-дослідна, так і
ургентна (практична)), що з державного бюджету ЧСР у 1923–1928 рр. додатково на її по-
треби було виділено 672 000 чехословацьких крон, тобто 22 400 доларів США17. Ситуація
з фінансуванням українських євгеністичних досліджень як з українського боку, так і з бо-
ку чехів, суттєво змінюється в 1933 р., оскільки гору серед світових євгеністів починають
брати фахівці німецької школи, котрі стають на шлях негативної євгеніки та расової гігіє-
ни, що спричинює в подальшому цілковиту заборону євгеніки у світі.
Якщо «золотий уенерівський запас», повторимо, був потужним еміграційним страте-
гічним засобом, то грошові дотації в рамках «Ruská pomocná akce» тримали тактичний ру-
біж. Маємо відзначити: за 1921–1937 рр. державна підтримка уряду ЧСР антибільшовиць-
кій еміграції в цілому склала 500 мільйонів чехословацьких крон. Кульмінаційним роком
виступив 1924 р., коли на потреби «руських вигнанців» загалом офіційно Прага видала
16 Летіло 40 сорок: Літературні анекдоти про відомих українських письменників, митців, політиків та мистецькі
й суспільно-політичні події 20–30-х рр. ХХ ст. / Упор. та літ. ред. Василя Габора. Львів: ЛА «Піраміда», 2015.
С. 147.
17 Зубко В. Янка Геніюш і Саюз укранскіх лекараўу ЧСР. Belarusan Institute of Arts and Sciens. Zapisy 40. New
York–Miensk, 2018. S. 684.
Сіверянський літопис. 2022. № 5-6
134
997 75 мільйонів крон18. «Допомогові фінанси» йшли на виплату офіційної заробітної
платні та стипендій, створення тих або інших допомогових фондів з додатковими випла-
тами, громадських їдалень, бібліотек, громадських професійних об’єднань, закордонного
архіву.
Так, наприклад, в Українському вищому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова
в Празі (1923–1933) норми оплати для штатного персоналу були затверджені Міністерст-
вом закордонних справ ЧСР у 1925 р. Відповідно до постанови МЗС ЧСР від 01.09.1925 р.
щомісячна заробітна платня професора становила 1500 крон, доцента – 1200 крон, лекто-
ра – 1000 крон, асистента – 600 крон. Додатково на родину виплачувалося: на дружину
200 крон і на кожну дитину 125 крон. Додаткові години поза нормою (9 годин щотижне-
во) оплачувалися: професорам – 25 крон за годину, доцентам – 20, лекторам – 15. Додат-
кові години технічного характеру (фортепіано, скрипка), а також години позаштатних ро-
бітників оплачувалися в половинному розмірі. Крім того, за виконання службових обов’-
язків ректор отримував щомісячно 500 крон, заступник ректора – 300 крон, декани – по
250 крон. Заступники деканів та секретар Професорської ради – по 100 крон. Розмір сту-
дентських стипендій в 1922–1928 рр. становив 450–500 крон19. Згодом, з 1927 р., згортан-
ня «Ruská pomocná akce» призвело до суттєвого зменшення заробітних виплат. А з 1933 р.
державні дотації й поготів були згорнуті. Наведені норми оплати вагомі, коли брати до
уваги розмір еміграційного прожиткового місячного мінімуму: 1200 чехословацьких
крон.
Серед допомогових фондів найбільш відомим був «Чесько-український комітет допо-
моги українським і білоруським студентам» (ЧУК). Його головою чеські урядовці призна-
чили історика Ярослава Бідла (1868–1937), а заступником – мовознавця Олександра Ко-
лессу (1867–1945). Окрім грошової допомоги щомісячно в розмірі від 450 до 580 крон,
студенти отримували у фонді повний комплект одягу: 1 пальто, 1 костюм, 1 пару взуття (в
залежності від сезону), 2 пари білизни, 6 шкарпеток, 6 носових хустинок. ЧУК також
здійснював оплату курсу навчання тих українських студентів, які навчалися в чеських ви-
щих навчальних закладах20.
Еміграційні фінанси в міжвоєнній ЧСР – це також зароблені кваліфікованою та неква-
ліфікованою працею приватні кошти. Здебільшого крони, котрі українські вихідці лагідно
називали «качками».
Koruna česká у міжвоєнній ЧСР друкувалася безпосередньо у Празі банкнотами в номі-
налах 1, 5, 10, 20, 50, 100, 500, 1000, 5000. А серед монет були поширені гелери номінала-
ми 5, 10, 20, 50. Монети чеканили в містечку Кремниця (Східна Словаччина). 100 гелерів
дорівнювало 1 кроні.
Та спершу на території Першої Республіки чехів і словаків перевагу мали австрійські
крони, які до 1925 р. використовувалися нарівні з чехословацькими. Після розпаду Авст-
ро-Угорщини саме Чехословаччина взяла на себе роль стабілізатора австрійської крони. У
1918–1921 рр. одна чехословацька крона коштувала шість австрійських (1:6). У 1921–
1923 рр. одна чехословацька крона вже дорівнювала чотирнадцяти австрійським (1:14). А
ось у 1924–1925 рр. їх співвідношення складало – 1:60. Так, наприклад, Станіслав Севери-
нович Дністрянський (1870–1935) – юрист, автор першої Конституції ЗУНР – писав із
Праги до Львова в одному зі своїх листів до дружини Софії Львівни (1882–1956; перепо-
хована в Ужгороді в 2001 р.), педагогині та піаністки, про те, що музичні твори компози-
тора Клода Дебюссі, якими вона цікавилася, коштують в чехословацькій столиці 400 че-
хословацьких крон, тобто дорівнюють 24 000 австрійських крон. Про таке співвідношення
валют свідчать і наступні рядки Дністрянського: «Крім сього, переказую Тобі квіт до Нім-
чука на 15 чеських крон, котрі побери від него зараз після одержання мого листа або в
чеських кронах, або – як схочеш – в еквіваленті австрійськими (900 а. к.)»21. Після 1925 р.
австрійська крона була повністю виведена з чехословацького грошового обігу, тоді як ос-
таточна стабілізація чехословацької крони відбулася в 1923 р. А оскільки крона не мала
золотого стандарту до 1929 р., то вона «привʼязувалася» до американського долара. У
1923–1935 рр. співвідношення чехословацької крони до американського долара станови-
ло – 100:2.96 (100:3)22.
Про стабільність крони представники українського еміграційного осередку в міжвоєн-
ній ЧСР писали багато, торкаючись різних аспектів еміграційного життя. Зокрема, Василь
18 Ляхоўскі У. Ад гоманаўцаў да гайсакоў. Чыннасць буларускіх маладзёвых арганізацый у 2-й палове ХIХ ст. –
1939 г. Навукова-папулярнае выданне. Беласток: Беларускае гістарычнае таварыства; Вільня: Інстытут белару-
сістыкі, 2012. С. 378.
19 Зубко О.Є. Створення та діяльність Українського вищого педагогічного інституту… С. 45.
20 Там само. С. 47.
21 Софія і Станіслав Дністрянські. Листи. Спогади. Статті… С. 251.
22 Зубко О.Є. Створення та діяльність Українського вищого педагогічного інституту… С. 85–86.
Siverian chronicle. 2022. № 5-6
135
Королів (Старий) (1879–1941) у листі від 1925 р. до Євгена Харламовича Чикаленка
(1861–1929), що саме збирався переїздити з Австрії до ЧСР, писав про житло в ЧСР та йо-
го вартість: «Що ж торкається помешкання, – то навряд чи це буде надто тяжка річ
при Вашій скромности. Я б дозволив собі дати Вам таку пораду, що видається мені
практичною. Дуже багато наших людей живе в Čeznošicicе (Чорношице, 18 км від Пра-
ги – Авт.) приблизно за 30–40 хвилин при добрій комунікації. Місцевість там мальовни-
ча, – характер Пущи-Водиці, тільки, звичайно, зʼєвропеїзованої. Одже, знаючи, що Ви для
благополуччя потрібуєте, крім тих речей, які кожному потрібні для добробуту, ще й пев-
ну кількість земляків, причому, здається, переважно – “инакомислящих”, я гадаю, що з
цього боку Čeznošicе будуть Вам найбільш підходящими. … Реально ж впорядити справу
з помешканням в Чорношиці, я гадаю, можуть Вам допомогти: Лоські, Мирні, Лотоцькі,
Олесь, Сірий і т. д. … звичайно таке помешкання коштує тут коло 200 kr (може й мен-
че). Але моя думка: на початку брати все, що запропонують, щоб потім, оглянувшись,
самому змінити…»23.
17 листопада 1929 р. чехословацька крона отримала свій перший золотий стандарт –
0,04458 г чистого (щирого) золота. Та в 1930-х економічна криза із гіперінфляцією по-
впливала й на розмір золотого стандарту: він був зменшений в 1934 р. і в 1936 р. відповід-
но до 0,03715 г. і до 0,03121 г.
В гаманцях українських вихідців у міжвоєнній ЧСР знайшлося місце й польському
злотому. Польська Республіка (1918–1939), починаючи з 1921 р., в чехословацькому гро-
шовому обігу використовувала так звані «польські марки». Ці марки протрималися до
1 травня 1924 р., коли була здійснена грошова реформа, внаслідок якої було введено поль-
ський злотий. Новий польський злотий дорівнював 1 800 000 польських марок. Про гро-
шову реформу в Польській Республіці, зокрема, писав той самий Станіслав Дністрян-
ський: «Сьогодні рано писав я до Тебе картку. Тепер пишу в каварні і якраз вичитав в га-
зетах віденських про обмін польських марок в банкнотах по 1000, 500 і 100. Сказано, що
сі “Banknoten” переводять банки віденські від 2 аж до 15 грудня. Не знаю, чи заводять у
Польщі нові банкноти, чи може австрійські власті припоручають стягнення. Будь що
будь, мусиш довідати ся… Старай на кожний випадок обміняти ті польські марки, які є
в нас, на австр[ійські]корони»24. Цікаво, що польський злотий відразу отримав золотий
стандарт, він складав 0,1678 г чистого золота.
Яким саме було співвідношення чехословацької крони до польського злотого в 1924–
1938 рр. – достеменно невідомо. Маємо дані лише за 1939 р. завдяки «OBWIESZCZENIE
MINISTRA SKARBU z dnia 12 grudnia 1949 r….». Цей документ свідчить, що «korony
czeskie», а точніше сто чехословацьких крон, дорівнювали до вересня 1939 р. 10.57 поль-
ським злотим – 100:10.5725.
А ось наявність у гаманцях українських вихідців у міжвоєнній ЧСР радянських червін-
ців і карбованців (здебільшого в гаманцях «поворотників») була результатом чергових
спроб з боку СРСР розколоти українську еміграцію. До 1922 р. разом із радянським кар-
бованцем у міжнародному валютному обігу перебував і червінець, котрий мав 7,74234 г
щирого золота в золотому стандарті, що відповідало дореволюційній золотій монеті номі-
налом 10 карбованців. У 1923 р. червінець посилив свої позиції і почалася чеканка червін-
ців відповідної ваги (так званих червінців «Сіяч»). Саме ці червінці використовувалися
для розрахунків з європейськими країнами. І саме ці червінці зміцнили міжнародний авто-
ритет радянської валюти. До 1925 р. червінці були затребуваними на міжнародних біржах,
однак у 1927 р. їх чеканка була зупинена. В тому ж таки 1927 р. заборонялося ввозити та
вивозити червінці за межі СРСР. У 1922–1924 рр. один радянський червінець дорівнював
двом американським доларам двадцяти центам (1:2.20). З 1925 і по 1928 рр. співвідношен-
ня червінця до долара було трохи меншим – 1:1.94. З 1928 р. червінець зовсім був виведе-
ний із грошового міжнародного обігу, а радянський карбованець лишався неконвертова-
ним. За даними Державного банку СРСР на 1936 р. 5 радянських карбованців і 6 копійок
дорівнювали 1 американському долару в обрахунках через швейцарський франк26.
Так, у 1925 р. радянська сторона скерувала до Праги «літературний десант» у складі
Павла Тичини, Олеся Досвітнього і Валер’яна Поліщука. Вагомо, що на цей «літератур-
ний десант» зокрема та на розклад української еміграції закордоном загалом, СРСР «виді-
23 Чикаленко Є. Щоденник… С. 72–73.
24 Софія і Станіслав Дністрянські. Листи. Спогади. Статті… С. 171.
25 Гецевич А. Виписка з OBWIESZCZENIE MINISTRA SKARBU z dnia 12 grudnia 1949 r. w sprawie wysokości
oficjalnych kursów walut obcychi kruszcu, notowanych ostatni o przed 1 września 1939 r. (Приватний лист від
17.10.2022 р.).
26 Фінансово-економічний словник: словник-довідник / Кол. авт.: Юніон О.С., Круглова О.О., Савельєва М.О. та
ін. Дніпро: Видавець Біла К.О., 2018. С. 92.
Сіверянський літопис. 2022. № 5-6
136
лив» близько 30 000 червінців27. Вагомий і той факт, що в 1933 р. в СРСР було повністю
ліквідоване безробіття, що в умовах світової економічної кризи, яка охопила міжвоєнну
ЧСР, мало фатальні наслідки для українського еміграційного осередку.
Цікаво, що список найбільш затребуваних професій у міжвоєнній Чехословаччині був
наступним: авіатор, журналіст, пожежник, автогонщик, бодібілдер (культурист), офіціант,
бортпровідник, перукар, балерина та футболіст28.
Якими були розміри середньої заробітної платні у міжвоєнний час? В 1920-х найпрес-
тижніше було бути державним службовцем, це приносило належну фінансову винагоро-
ду. Міністерська зарплата була однаковою із заробітком університетського професора (в
середньому 50 000–60 000 крон). Під час Першої Республіки заробітна платня членів уря-
ду була врегульована законом ще у 1918 р., одразу після створення держави. Прем’єр-мі-
ністр отримував 70 000 крон на рік, а міністри – 60 000 крон. Крім того, вони мали допла-
ту 40 000 крон. Голова кабінету та глава дипломатії також отримали представницьку над-
бавку в розмірі 50 000 крон.
Чиновник заробляв в середньому 1300 крон на місяць. Шахтар – близько 1000 крон.
Від 600 до 700 крон отримували вчителі початкових шкіл.
Більш-менш пристойну платню отримували й військові. Капітан Військового штабу
отримував 2653 крон, штатний офіцер у міністерстві – 3765 крон. Нижчі унтер-офіцери
значно менше: сержант у військовому інституті мав «лише» 1400 чеських крон.
Цікаво, що члени жандармерії не входили до числа найбільш високооплачуваних дер-
жавних службовців. Наприклад, жандармський охоронець із Західної Чехії утримував ро-
дину приблизно на 1315 крон на місяць.
Високооплачуваною була робота артистів. Так, у 1930-х рр. Ольга Шейнпфлугова
(дружина письменника Карела Чапека (1890–1938)) була найкраще оплачуваною драма-
тичною артисткою в Національному театрі – її річні прибутки становили 70 000 крон29.
Працівники середнього рангу мали 500 крон щомісячно.
На початку 1920-х літр молока та літр пива коштували 3 крони 20 гелерів. Кілограм
пшеничного борошна – 8 крон 45 гелерів, свинина – 23 крони за кілограм, кілограм верш-
кового масла – 48 крон 80 гелерів. Чоловіче взуття можна придбати за 210 крон, жіноче –
за 195 крон. Квиток до театру коштував 10 крон, чоловіча стрижка в перукарні – 4 крони.
На кінець «Руської допомогової акції» в 1928 р. ціни на продукти були наступними: кіло-
грам хліба коштував 3 крони 40 гелерів, кілограм картоплі – 85 гелерів, кілограм яловичи-
ни – 14 крон 60 гелерів, кілограм вершкового масла – 25 крон 75 гелерів, літр молока –
1 крону 95 гелерів, яйце (десяток) – 85 гелерів і літр десятиградусного пива – 2 крони
90 гелерів.
Ситуація змінилася в 1930-х. Середня заробітна платня в ті роки становила всього 789
чеських крон. За них можна було придбати, наприклад, чоловічий вовняний костюм, який
продавали за 698 крон, або 7 пар чоловічого взуття з середньою ціною 101 крона30.
Якщо порівняти розмір заробітної платні чехів та словаків і розмір мінімального про-
житкового мінімуму українського емігранта (1200 чехословацьких крон в рамках «Руської
допомогової акції»), то побачимо, що чехи прирівнювали українців у цілому до працівни-
ків середнього рангу.
Для українських вигнанців, фахова підготовка яких була скерована насамперед на
українські потреби (здебільшого здійснювалася підготовка фахівців в царині цукроварін-
ня, ферментаційної хімічної промисловості (гуральництва, броварства, виробництва дріж-
джів, оцту, вина, оброблення шкіри, технології туків (мінеральних добрив – Авт.), дере-
ва), гідромеліорації, фахівців у галузі переробки (зокрема, нафти й вугілля); вчителів, аг-
рономів, лісівників, економістів та бухгалтерів), з переліку наведених професій найпри-
датнішим варіантом був автогонщик або просто водій. Інша ж частина українських ви-
гнанців заробляла кошти завдяки кооперації (комерції).
Чехословацький автопром у 1918–1939 рр. – це випуск стійких, елегантних, надійних і
економних «шкодовок» концерну «Škoda Auto» (з бензиновими двигунами). Починаючи з
1923 р. і закінчуючи 1936 р. найбільш популярними моделями серед «шкодовок» були 4R,
6R, 422, 645, 860 (усі перераховані моделі – кабріолети) та Škoda Popular (різновид гоноч-
них болідів, карет швидкої допомоги та автівок комунальних служб). І хоча «шкодовки»
були недешевими, однак вони були необхідним і модерним для свого часу задоволенням:
в моделях 655 (вартість 55 000 крон) та 860 (вартість 110 000–120 000 крон) стояв потуж-
27 Зубко О.Є. Створення та діяльність Українського вищого педагогічного інституту… С. 157.
28 ЦДАГО. Ф. 269. Оп. 3. Спр. 92. Арк. 14.
29 З історії Закарпаття: яким було життя та зарплати за «чехів» часів Підкарпатської Русі. (Фото). MUKACHE-
VO.net. URL: http://www.mukachevo.net/ua/news/view/1744968.
30 З історії Закарпаття…
Siverian chronicle. 2022. № 5-6
137
ний на той час восьмициліндровий двигун об’ємом 3,9 л. Отож на виклики чехословаць-
кого автопрому «українські пражани» й «подєбрадці» відповіли тим, що більшість з них
стали учнями Українських Автотракторних курсів (1924–1929) – курсів з підготовки во-
діїв різних категорій, що були відкриті на базі Української Селянської спілки в Празі
(УСС) (1923–1931) за ініціативи голови УСС, волинського кооператора Федора Сумневи-
ча (1885 – після 1929). Валентин Іванович Сімʼянцев (1899–1992) згадував, хоч із помил-
ками, з цього приводу: «В якомусь році, мабуть 1927, створені були при Академії авто-
тракторні курси. Агрономам, місто хвостів волячих, керівницею крутити навчитися
траплялася можливість. В останній війні кіннота сиділа по окопах. А на кінець війни
прийшов на поле бою танк. Навчитися трактора водити – поведете і танк. Все ж хоті-
лося ще “не виписуватися з реєстру”, хоч і говорилося про перековання меча на плуг. Та
все туга за мечем ще сильно жила. Записався і я до того курсу. Курси були добре вивіно-
вані всякими приладами і допоміжним устаткуванням. Десь дістали наші такі гарні пе-
рекраяні мотори, що все, що там всередині видно було – всі тельбухи. Вчилися з охотою.
Трактором їдучи про танк мріяли. … Закінчивши той курс і склавши іспит, я ще пішов по
вечерах довчатися до майстерні, де направляли авта. За те, що я працював в майстерні,
власник того підприємства довчив мене особовим автом їздити…»31. За чотири роки
функціонування курсів навчання тут пройшли 300 осіб. Популярність курсів була спричи-
нена ще й практичним зиском: успішне їх закінчення преміювалося справжньою шкіря-
ною курткою, що, з одного боку, вирішувало питання одягу, бо одяг у міжвоєнній ЧСР
коштував дорого; а з іншого – слугувало моді, а з нею іміджу й статусу (естетиці), бо в
1920-х шкіряна куртка була необхідним елементом одягу серед автогонщиків і авіаторів.
Щодо кооперації: «подєбрадець» Василь Хомич Прохода (1890–1971) – історіограф сі-
рожупанників, підполковник Армії УНР, інженер-лісівник, асистент і лектор УГА до
1932 р., голова спортивного товариства «Український Сокіл», писав про свою комерцію в
середині 1930-х наступне: «Я хотів бути ближче до Праги. Але найбільш відповідним
там був правий берег Сазави. … Там на схилі була ділянка землі в 3000 квадратних мет-
рів, що коштувала 5000 крон. Купити її всю я не міг, не мав стільки грошей. Для початку
господарювання мені б вистачила третина її. Треба було знайти спільника. Таким став
колишній сірожупанець Кость Задорожній ((1887 – після 1928) – молодший старшина ку-
леметної сотні Дивізії сірожупанників, підпоручик Армії УНР – Авт.), якого я ще знав з
Йозефівського табору. Він закінчив агрономічний відділ УГА, мав жінку-чешку, що пра-
цювала в нотаря (нотаріуса – Авт.). Сам він був безробітний, а тому вирішив зайнятися
птахівництвом. Його жінка мала гроші, тому він погодився взяти 2/3 ділянки. Спільно
ми купили її, спільно мали почати своє хуторське господарювання з купівлею матеріалів,
кормів, збуту своєї продукції на кооперативних основах, для ощадності на перевозках…».
«Щоб використати весняну пору, я вклав до інкубатора 180 яєць чистокровних кар-
мазинок, з яких через 3 тижні виявилося 120 курчат. Було посаджено картоплю, моркву,
редиску, салат, окремо – лісові деревини та кущі. Почалося будівництво хати та приса-
дибних приміщень. … В кінці жовтня почали нестися мої кармазинки. Спочатку несміли-
во, а потім я виймав з контрольних гнізд не менше півсотні яєць. Це означало, що за мі-
сяць я мав півтори тисячі яєць. Прибуток 1500 крон. (500 крон знов йшло на корм). З
1000 крон на місяць в цілому, за умови власної картоплі та зелені, йшло 400 крон. Курча-
та-півники продавалися по 10 крон за штуку. А на свіжі яйця взимку завжди був попит. В
цілому взимку 1 яйце коштувало 1 крону 20 гелерів, а тушка курки 25–30 крон…»32.
Якщо ж говорити про некваліфіковану фізичну працю, то українці бралися за будь-яку
роботу. Проте варто розповісти «некваліфікований» випадок, що стався з Костянтином
Володимировичем Лоським (1874–1933) – дипломатом, публіцистом, викладачем. «В
Добржіховицях (містечку за 25 км від Праги – Авт.) родина Лоських жила у своїй віллі, не
дуже великій і не цілком викінченій (орендованій родиною на весняно-літній період –
Авт.). Професор Лоський поза робочий час скидав із себе тверді, білі ковнірці і білі сороч-
ки та дорогі костюми і одягався, що називається ноншалатно по літньому. (В домаш-
ньому комбінезоні з великою кількістю кишень. – Авт.) В такому виді і застала його од-
ного дня Вдова (сусідка – Авт.) – ніхто з нас не знав, як вона називається. Знали тільки,
що її покійний чоловік був за небіжки Австро-Угорщини комісаром поліції. Вдова жила
поруч, на розі напроти Цупаків (одна із еміграційних родин – Авт.) у великому будинку з
великим садком, який вона сама доглядала. За компанію мала тільки старого пса невідо-
мої породи, що з віком став ширший, ніж довший. Вечорами Вдова сідала за рояль, грала
31 Сімʼянцев В. Студентські часи. (Спогади). Чехо-Словаччина. Роки 1923–1929. Вашингтон, Д.К., 1973. С. 171.
32 Прохода В. Записки непокірних. Книга ІІ. На чужині. Національно-культурна діяльність, боротьба за існуван-
ня і перебування на чужині. Новий Ульм, Німеччина. Власним накладом при посередництві тижневика «Україн-
ські Вісті». 1972. С. 122, 126.
Сіверянський літопис. 2022. № 5-6
138
та співала. Пес їй вторував, і часом через ті концерти треба нам було закривати вікна.
Не говорила Вдова ні до кого, не тримала служби і раз на тиждень ходила сама раненько
чуть світ, щоб ніхто її не бачив, до місцевого пекаря і власника крамниці за харчами ку-
пувати все, що їй потрібне було. Отож, вивозячи зів’яле листя і всяку иншу гнилизну і
складаючи то все на купу, Вдова побачила фігуру великого, сильного мужчини, одягненого
у комбінезон. Не довго думаючи, вона покликала того здорового дядька і приказала йому
позгрібати, повивозити і скласти на купу все листя та рештки старої трави. Професор
Лоський хоч і здивувався, але не показав виду і доручення Вдови виконав. За те вона запла-
тила йому 10 корон і сказала, щоб він, коли проходитиме мимо, навідався до неї, вона ма-
тиме для нього ще якусь роботу. “Ось бачите, – казав сам пан професор, – сьогодня я
перший раз в житті власними руками (а не головою – Авт.) заробив десять корон”»33.
Висновки. Отже, «чехословацька частка золотого запасу УНР» в розмірі 446 000 ні-
мецьких «золотих» марок була розділена на декілька частин. Одна частина коштів пішла
на розбудову трьох найбільш потужних еміграційних вищих навчальних закладів: Україн-
ського Вільного університету (1921–1945), Української Господарської академії (1922–
1939) та Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова (1923–1933).
Друга частина була скерована на видавництво різноманітних часописів, журналів і бюле-
тенів. Тоді як третя витрачалася на розбудову та діяльність «Спілки українських лікарів у
міжвоєнній Чехословаччині» (1922–1940). Вона була, фактично, потужним еміграційним
стратегічним засобом, тоді як грошові дотації в рамках «Ruská pomocná akce» тримали
тактичний рубіж. «Допомогові фінанси» йшли на виплату офіційної заробітної платні та
стипендій, створення тих або інших допомогових фондів з додатковими виплатами, гро-
мадських їдалень, бібліотек, громадських професійних об’єднань, закордонного архіву.
Еміграційні фінанси в міжвоєнній ЧСР – це також зароблені кваліфікованою та неква-
ліфікованою працею приватні кошти в чехословацьких та австрійських кронах; в «золо-
тій» марці та рейхсмарці; в польських злотих та радянських карбованцях-червінцях.
References
Chykalenko, Ye. (2016). Shchodennyk (1925–1929) [Diary (1925–1929)]. Compilation, foreword and
comments by I. Starovoitenko. Kyiv, Ukraine.
Finansovo-ekonomichnyi slovnyk: slovnyk-dovidnyk [Financial and economic dictionary: dictionary
reference]. Authorʼs team: Union O.S., Kruglova O.O., Savelieva M.O. etc. Dnipro, Ukraine.
Letilo 40 sorok: Literaturni anekdoty pro vidomykh ukrainskykh pysmennykiv, myttsiv, politykiv ta
mystetski y suspilno-politychni podii 20–30-kh rr. XX st. [It was flying forty: Literary anecdotes about
famous Ukrainian writers, artists, politicians and artistic and socio-political events of the 20–30s of the
20th c.]. Ed. by Vasyl Gabor (2015). Lviv, Ukraine.
Sofiia i Stanislav Dnistrianski. (2018). Lysty. Spohady. Statti [monohrafiia] [Letters. Memories. Artic-
les [monograph]]. Edited by Doctor of Arts, Professor Hanna Karas; Comp.: H. Karas, O. Liudmyla. Ivano-
Frankivsk, Ukraine.
Zubko, O.Ie. (2010). Stvorennia ta diialnist Ukrainskoho vyshchoho pedahohichnoho instytutu
im. M. Drahomanova v Prazi (1923–1933 rr.) [Creation and activity of the Drahomanov Ukrainian Higher
Pedagogical Institute in Prague (1923–1933)]. Dissertation of Candidate of Historical Sciences: 09.00.12.
Kyiv, Ukraine.
Zubko, V. (2018). Yanka Heniiush i Saiuz ukranskikh lekaraўu ChSR [Yanka Genyush and the Union
of Ukrainian Writers of the Czechoslovak SSR]. Belarusian Institute of Arts and Sciences. Notes 40. New
York-Minsk.
Зубко Ольга Євгеніївна – кандидатка історичних наук, старша лаборантка кафедри
всесвітньої історії та археології Донецького національного університету ім. В. Стуса, фа-
культет історії та міжнародних відносин (вул. Грушевського, 2, м. Вінниця, 21050, Украї-
на).
Zubko Olha – candidate of historical sciences, senior laboratory assistant of the department
of world history and archeology of the V. Stus Donetsk National University, faculty of history
and international relations (2 Hrushevsky Str., Vinnytsia, 21050, Ukraine).
E-mail: zubkoolga5@gmail.com
Коляструк Ольга Анатоліївна – докторка історичних наук, професорка, завідувачка
кафедри культури, методики викладання історії та спеціальних історичних дисциплін Він-
ницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського.
Koliastruk Olga – doctor of historical sciences, professor, Head of the Department of Cultu-
re, Methods of Teaching History and Special Historical Disciplines of M. Kotsyubynskyi State
Pedagogical University of Vinnytsia.
E-mail: kolvia58@gmail.com
33 Наріжна Н. Дитячими очима (Спомин). Vydalo Sdruženi Ukrajinek v České Repubice. Editor Mykola Mušinka.
Praha, 2010. С. 23–24.
Siverian chronicle. 2022. № 5-6
139
MONEY RELATIONS OF THE UKRAINIAN EMIGRATION CENTER
OF INTERWAR CZECHOSLOVAKIA (1918–1939)
The purpose of the article. Highlighting the spectrum of monetary relations in the Ukrainian emigrati-
on center of interwar Czechoslovachchyna through the prism of a share of the «gold reserve of the Ukrai-
nian Peopleʼs Republic» that ended up on the territory of the interwar Czechoslovachchyna; the amount of
monetary subsidies within the framework of the «Russian Aid Action» and the bank rates of such currenci-
es as the Czechoslovak krona, Austrian krona, German «gold» mark and Reichsmark, Polish zloty, Soviet
ruby and Soviet chervinec. The research methodology is based on the principles of concrete-historical,
problem-chronological approaches, principles of objectivity and integrity. The scientific novelty consists
in showing the official bank exchange rates of the main currencies of interwar Czechoslovachchyna
against the American dollar, their acquisition of the gold standard; the predominance of certain currencies
in the wallets of Ukrainians.
Conclusions. The «Czechoslovak share of the gold reserve of the Ukrainian Peopleʼs Republic» in the
amount of 446000 German «gold» marks was divided into several parts. One part of the funds went to the
development of the three most powerful emigrant higher education institutions: Ukrainian Free University
(1921–1945), Ukrainian Academy of Economic Sciences (1922–1939) and the Drahomanov Ukrainian
Higher Pedagogical Institute (1923–1933). The second part was directed to the publishing of various ma-
gazines, journals and bulletins. While the third was spent on the development and activities of such an
organization as the «Union of Ukrainian Doctors in Interwar Czechoslovachchyna» (1922–1940). The
«Golden Wiener Reserve» was, in fact, a powerful emigration strategic tool, while the monetary subsidies
within the framework of the «Ruská pomocná akce» held a tactical line. «Ancillary finances» went to the
payment of official salaries and scholarships, the creation of various aid funds with additional payments,
public canteens, libraries, public professional associations, and a foreign archive. Emigration finances in
the interwar Czechoslovachchyna are also included private funds earned by skilled and unskilled labor in
Czechoslovak and Austrian crowns; in «golden» mark and Reichsmark; in Polish zlotys and Soviet karbo-
vantsy-chervintsy.
Key words: Ukrainian emigration, interwar Czechoslovakia, banknotes.
Дата подання: 9 вересня 2022 р.
Дата затвердження до друку: 25 вересня 2022 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Зубко, О., Коляструк, О. Грошові відносини українського еміграційного осередку міжвоєнної
Чехословаччини (1918–1939). Сіверянський літопис. 2022. № 5–6. С. 129–139. DOI:
10.5281/zenodo.7747339.
Цитування за стандартом APA
Zubko, О., Koliastruk, O. (2022). Hroshovi vidnosyny ukrainskoho emihratsiinoho oseredku mizh-
voiennoi Chekhoslovachchyny (1918–1939) [Money relations of the Ukrainian emigration center of inter-
war Czechoslovakia (1918–1939)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 5–6, P. 129–139. DOI:
10.5281/zenodo.7747339.
|