"Ми, весь народ України, не хочемо до них приєднуватися…" Щоденник
Збережено в:
| Дата: | 2022 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2022
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192307 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | "Ми, весь народ України, не хочемо до них приєднуватися…" Щоденник / О. Удовенко // Сіверянський літопис. — 2022. — № 5-6. — С. 222-228. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-192307 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1923072023-07-13T14:53:14Z "Ми, весь народ України, не хочемо до них приєднуватися…" Щоденник Удовенко, О. Літопис Широкої війни 2022 Article "Ми, весь народ України, не хочемо до них приєднуватися…" Щоденник / О. Удовенко // Сіверянський літопис. — 2022. — № 5-6. — С. 222-228. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192307 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Літопис Широкої війни Літопис Широкої війни |
| spellingShingle |
Літопис Широкої війни Літопис Широкої війни Удовенко, О. "Ми, весь народ України, не хочемо до них приєднуватися…" Щоденник Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Удовенко, О. |
| author_facet |
Удовенко, О. |
| author_sort |
Удовенко, О. |
| title |
"Ми, весь народ України, не хочемо до них приєднуватися…" Щоденник |
| title_short |
"Ми, весь народ України, не хочемо до них приєднуватися…" Щоденник |
| title_full |
"Ми, весь народ України, не хочемо до них приєднуватися…" Щоденник |
| title_fullStr |
"Ми, весь народ України, не хочемо до них приєднуватися…" Щоденник |
| title_full_unstemmed |
"Ми, весь народ України, не хочемо до них приєднуватися…" Щоденник |
| title_sort |
"ми, весь народ україни, не хочемо до них приєднуватися…" щоденник |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2022 |
| topic_facet |
Літопис Широкої війни |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192307 |
| citation_txt |
"Ми, весь народ України, не хочемо до них приєднуватися…" Щоденник / О. Удовенко // Сіверянський літопис. — 2022. — № 5-6. — С. 222-228. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT udovenkoo mivesʹnarodukraíninehočemodonihpriêdnuvatisâŝodennik |
| first_indexed |
2025-07-16T17:24:48Z |
| last_indexed |
2025-07-16T17:24:48Z |
| _version_ |
1837825201289560064 |
| fulltext |
Сіверянський літопис. 2022. № 5-6
222
Ольга Удовенко1
•
«МИ, ВЕСЬ НАРОД УКРАЇНИ, НЕ ХОЧЕМО ДО НИХ ПРИЄДНУВАТИСЯ…»
Щоденник
Стоїть Чернігів, наче скеля,
воює Харків і Херсон,
Каховка, Сосниця, Прилуки,
Житомир, Суми – в унісон.
Не сплять і Конотопські відьми –
дарують порчі ворогам.
За кров дітей, за горе, відчай,
за все відплатим гівнюкам.
Бульбаш стріляє вже у спину,
продав й сусідів, й свій народ,
а білоруси безхребетні
мовчать, води набрали в рот.
По всій країні дзвонять дзвони,
молитви в серці за синів.
Ми вже не порізнь, ми – єдині,
і хто б там що не говорив.
Ми в себе вдома, ми – родина.
Весь світ у шоці прозріва.
Не скорить демон Україну –
все Небо нам допомага.
* * *
24.02.22 року в 5 годин ранку за українським часом почали бомбити Україну (за мос-
ковським о 4-й годині).
Без оголошення війни росія напала на Україну, нібито проводячи операцію з неугод-
ними Україні націоналістами. Почали наступ на Україну з різних напрямків. На Чернігів
йшли колони танків, броньованих машин, артилерійських систем та інша техніка. Ішли з
території білорусі в напрямку Нові Яриловичі–Чернігів. Наші воїни в перший день війни
підірвали міст біля під’їзду до Ріпок. Коли їхала колона війська росії, наші воїни всю їх
колону розгромили. Але в них техніки багато і починали їхати інші колони, об’їжджаючи
підірваний міст через Ріпки. Московити несли великі втрати, як людей, так і техніки. Зві-
ріючи від цього, розстрілювали будинки в селах, які зустрічалися на їхньому шляху.
Наші воїни давали гідну відсіч і не впускали колони ворожої техніки в місто. Вони
змушені були повертати навколо Чернігова або в сторону Масанів, або по об’їзній в сто-
рону Епіцентра.
З аеродрому в Гомелі вилітають літаки і бомблять місто. Перші два літаки збив праців-
ник Укрпошти, який пішов добровольцем в армію.
Ріпки в даний момент захопили росіяни. Поселились в будинках людей, яких повига-
няли зі своїх домівок. В наступ не хочуть йти, бо бояться, що їх розгромлять наші воїни.
Сидять і очікують.
Нова Подусівка розгромлена повністю, Масани теж постраждали від ворога. Олек-
сандрівка постраждала теж дуже.
Другий напрямок ворога – на Городню. Городня під їхньою окупацією. Колони йдуть
на Седнів і далі на Київ і зустрічають гідну протидію нашої армії. Багато спаленої техні-
ки, трупи солдат лежать прямо вздовж шляху. Багато солдат кидають техніку і розбіга-
ються по лісах. Були випадки, що солдати здавалися лісникам, які в лісі ходять зараз зі
зброєю.
1 Ольга Іванівна Удовенко – мати історикині, співробітниці Українського інституту національної пам’яті Наталії
Слобожаніної.
Siverian chronicle. 2022. № 5-6
223
Ворог розраховував, що їхня армія зуміє взяти Київ за декілька днів, але так не стало-
ся.
Пропагандисти з рф говорили, що українці будуть зустрічати їхню армію квітами. А
натомість все пішло не так.
Прості українці виходять на мітинги проти солдат рф, закликають покинути нашу кра-
їну і йти додому, співають наш гімн, виходять з нашими прапорами. Такі мітинги на Чер-
нігівщині були в Городні, Замглаї, на Менщині. Мені сподобалась історія, коли в росій-
ського корабля закінчувалося пальне, а вони в морі зустріли грузинське судно і стали про-
сити пального, то ті сказали: «Руський корабль іди нах..й, гребіть веслами…».
В інтернеті багато різних історій було викладено:
– російський танк віджали, під’єднали до трактора і поїхали;
– солдати рф в селі палками б’ють у дворі курей і кидають собі в мішок;
– бабусі качалками забили диверсанта і передали теробороні.
Росіяни важко вимовляють деякі українські слова. Тому, щоб їх розпізнати, українці
придумали паролі дня:
Укрзалізниця з’їла паляницю, а після того сходила в перукарню.
Лисиця верзе нісенітниці та везе паляниці Укрзалізницею.
В магазинах Хропівниці
Продають паляниці
Зі смаком полуниці
Які везуть по Укрзалізниці.
Багато хто обурюється і говорить: «Яка нахер паляниця, нехай вчать: цвинтар, дзвіни-
ця».
Коли росіяни сказали, що вони прийшли звільняти українців, то одразу народ приду-
мав слоган: «Неможливо прийти звільняти тих, хто і так вільний».
За час війни Чернігів зазнає великих руйнувань і людських смертей. Зруйновано жит-
лові будинки, в яких загинуло дуже багато людей.
Епіцентр, водоканал, дитяча стоматполіклініка, дитяча бібліотека, колишній кінотеатр
Щорса, гастроном ЗАЗ, Новоселівка, привокзальний базар, Ріпкинська база (обстріля-
ли, коли люди купували продукти, є загиблі), готель «Україна», дитячі садочки, самий но-
вий – тільки збудований на новій Подусівці розгромили зовсім, школи, стадіон централь-
ний, церкву на кладовищі в Яцево і інше…
У місті немає води, тепла, електроенергії, в районі Рокосовського немає і газу. В райо-
ні Рокосовського машина привезла воду для людей, то коли зібралися люди за водою, роз-
стріляли машину, є загиблі і поранені люди. 16 березня також розстріляли чергу за хлібом
під магазином (15 загиблих). Біля 12-ї школи часто обстрілюють касетними боєприпасами
з реактивних систем залпового вогню.
15.03.22
Сьогодні 20-й день війни. Скільки горя, смутку звалилося на мою країну, на рідну Чер-
нігівщину. Часто літають літаки, доводиться бігати в підвал. Сьогодні теж сидимо в підва-
лі, чуємо вибухи. Дворові сміливці періодично вибігають у двір, спілкуються з військови-
ми. Через якийсь час заходять і говорять всім, що є дві новини: одна хороша, інша погана.
Оголошують всім, що наші збили літак, а другий втік.
Ти сидиш у тому пильному, холодному, не пристосованому підвалі й радієш, як мала
дитина. Обстановка дружня, людяна. Хтось спить на якихось ящиках, піддонах від будма-
теріалів, а комусь дістався диван без ніжок, майже розвалений – це добре. Моє коронне
місце – один із телевізорів минулого випуску. Дехто сидить на табуретках або стільчиках.
Усі дружні. Якщо прийшло більше людей, то із загашника виносять доски, з яких стир-
чать гвіздки, їх складають так, щоб можна було сісти, а потім дістають і килими, які ко-
лись у людей висіли на стінах. Покрили доски, і красота, спочатку сідають, а якщо місця є
вільні, то лягають на ніч спати. Дяка нашим завбачливим мешканцям.
А як би зараз пригодилися крісла, що ми колись повивозили на смітник…
13 і 14 березня була вода, але напір малий і тому вона піднімалася тільки до третього
поверху. Всі жаліли дати воду, бо ж стоять лічильники. А я всім дозволила приходити – і
з нашого під’їзду, і з інших. Навіть зустріла знайомих з того будинку, де базарчик, то і во-
ни приходили. Вода ще була в укритті (медичному будинку), то люди носили і звідти.
Вночі 14 вода перестала поступати.
15.03.22
Розбомбили цукрову фабрику і приватний будинок біля неї. В той час у підвалі того
будинку сиділа сім’я Колеснікових (Таня, Ігор і діти Оля та Іра) з нашого під’їзду. Це во-
Сіверянський літопис. 2022. № 5-6
224
ни переїхали до своєї куми і жили. У них була вода, то снаряд пробив водяну трубу і вода
затопила їх у підвалі. Після бомбових ударів вони мокрі всі прийшли в свою квартиру.
16.03.22
Надвечір дуже грохотало, пішла у підвал. Години дві була у підвалі, а потім пішла до-
дому. Підігріла компот, бо льодяний, зігрілася і лягла одягнута під дві ковдри. Зігрілася,
розслабилася, так хочу заснути, а сон не приходить. Хотіла рахувати слоників, так вони
розбіглися, а перед очима страшні картинки нашого Чернігова.
Була на дачі. По нашій вулиці є розбите скло у вікнах. У Міши два парники скляні –
побиті. У Пономаренко Марії побитий шифер на даху і скло. Трохи далі по їхній вулиці
розбитий будинок, влучив снаряд. На нашій дачі тихо. Берізка тягнеться до неба, ніби
благає спокою.
О 23-й годині встала, підігріла компоту, попила і тільки лягла, аж два взриви прямо
над головою. Таке враження, що будинок завалюється. Бігом взулася, одягнула пальто на
ходу, і в підвал. Наші солдати з даху збили їхні ракети, які впали в районі школи. В підва-
лі сиділа до третьої години ночі. Стала підмерзати спина. Пішла додому. Дома не спиться
і не сидиться. О 7-й ранку вийшла у двір. Люди ходять, ідуть в магазин займати чергу, в
надії, що пощастить щось купити. Найбільша проблема з хлібом. Немає води і електро-
енергії, тому не можуть випікати хліб. Хлібзавод частково зруйнували, але у місті є при-
ватні пекарні.
У цей час вийшла Люда Македон і ми разом пішли до базару. Весь час взривались сна-
ряди. Таке враження, що зовсім поруч. Ми дійшли до секонду і в цей час прогримів такий
вибух, що ми побігли до дерева і до нього притулилися. Коли трохи затихло, я пішла до-
дому, а сусідка Люда пішла до сина Андрія на Серьожнікова.
Прийшовши додому, зварила рибу, закатала в банку. На вулиці вночі мороз, то про-
дукти у мене висять за вікном. Дома не сидиться, то виходжу на вулицю. Вдень на вулиці
сонечко, тепліше, ніж вдома. Прийшлося сидіти з дворовими жінками на лавочці. Розмов-
ляючи про сучасну обстановку, вони несуть такий брєд… «На Зеленського треба молити-
ся, а війна почалася через Порошенка та Свинарчуків….». У цей час сусідка Люда при-
йшла від Андрія. Розповіла такі жахливі речі, що страшно й писати. Мабуть, тоді, коли ми
з нею ховалися біля дерева, снаряд потрапив у багатоповерхівку біля Градецького, ближ-
че до Боженка. Говорить, що будинок горить, пожежників немає. По проспекту Миру ле-
жать трупи людей. У чоловіка живіт розірваний, а поряд лежить кульочок з продуктами.
Трохи далі мертва жінка і молодий чоловік. Коли йшла назад – трупи лежали прикриті
тканиною. Від усього горя стає моторошно. Чому так?
Дома з ягід, що розмерзлися, приготувала велику каструлю компоту.
Лягла в надії заснути, але о 21-й годині почали бити Гради. Прийшлося за хвилину ви-
бігти з будинку і бігти в підвал. Гради били до 23-ї години. Скільки їх було випущено, не
могла і полічити. Багато, навіть дуже. Чоловіки виходили на вулицю і повернувшись го-
ворили, що полетіли два літаки, але далі, над Черніговом не скидали снаряди. Збити важ-
ко, бо дуже хмарне небо, а вони летять дуже низько.
О 24-й годині я з однією сім’єю вийшла на вулицю, щоб іти додому. На вулиці тиша, а
в небі ніби гул мопеда. Сказали, що це звуки безпілотника.
Надворі морозчик, небо похмуре, чорне, але яскраво світить повний місяць. Вже небо
покрите важкими хмаринками, і тільки одна-єдина зіронька виринає на цьому тлі.
18.03.22
Ранок для мене став добрим, бо приїхав братик Коля. Зараз приїжджає рідко, бо з бен-
зином проблеми і пересуватися містом теж небезпечно. Зв’язку у мене немає ні з ким, бо
мій оператор (водафон) не працює. Зараз радієш тому, що бачиш людину живою. У них в
одному магазині з’явилося світло, то він зарядив телефон, лайф у місті має зв’язок. Через
багато днів прийшлось нарешті почути голос рідненької донечки Наталі. Серце стисну-
лось, як хочеться їх усіх побачити, обійняти. Як рідко я їм говорила, що їх люблю, що во-
ни для мене – моє життя. Зараз пишу і перед очима спливають епізоди того, як росла моя
доця. В першому класі Зоя Володимирівна, з тобою, Наталочка, вивчила дитячу пісеньку
(щось про ромашку, мені запам’яталося) і організувала для батьків свято. Для мене був
сюрприз і несподіванка, коли ти вийшла і заспівала. Я сиділа, а сльози текли по щоках. Я
той момент пам’ятаю завжди.
Коли забрала тебе в Чернігів, то бігала по роботах, а їх у мене було декілька і тобі ува-
ги не приділяла стільки, як потрібно. Не обнімала, не казала, що люблю. Пробач мене хоч
зараз.
На сьогодні досить спогадів. Наталочка, Іллюша, Назарчик: я вас дуже люблю і хочу,
щоб ви були щасливі. Максима я теж прийняла як рідного, для мене він як син. Дуже хо-
четься, щоб Аня з Іллюшею були дружною, кріпкою родиною.
Siverian chronicle. 2022. № 5-6
225
18 березня померла моя матуся. Її немає з нами вже 27 років. Ми з Колею поснідали,
пом’янули нашу рідненьку неню.
Коля з’їздив на Масани подивитися, чи стоїть будинок Ніни. Розгромили їхній торго-
вий центр і будинок біля нього. Будинок Ніни цілий, він третій від торгівельного центру.
Коля привіз в наборі з двох пляшок спиртне. Сказав, щоб після Перемоги ми зібралися
і випили за Україну і нас. Дай Боже нам якнайшвидше перемогти руzьку навалу.
19.03.22
Цілий день грохотали снаряди. Годин у 15-00 під гул вибухів пішла в магазинчик біля
лікарні, сказали, що там немає черги і є продукти. Так і було, але продукти в тому магази-
ні дуже дорогі. Цукор – 55 гривень за кілограм, дещо купила і швиденько прийшла додо-
му. На вулиці обладнаний блокпост. Машини зупиняють і перевіряють документи. Біля
лікарні військові риють окопи.
20.02.22
О 6-й годині ранку пішла до «Кварталу» займати чергу за хлібом. Простояли до 12-ї
дня, хліба не привезли. Розійшлися. Приходила ще один раз до магазину. Машина привез-
ла яблука, продавали біля магазину, купила 4 кілограми (60 грн). Дома зварила м’ясо і за-
крила в баночку під кришку-закрутку. Взагалі все добре, тільки болить голова.
21.03.22
До 2-ї години ночі була у підвалі, а потім пішла додому. Сон не приходить. О 6-й го-
дині ранку пішла до «Кварталу» за хлібом. Чергу зайняла за хлібом і в магазин біля «Ро-
шенчику» за продуктами. Годин у 10 купила: 4 кг муки (80 грн.), якісь крупи 1 кг (25 грн.
і 30 грн за кг), 2 баночки консерви рибної кілька (20 грн.), сардини в томаті (28 грн.). Ціни
тут нормальні. Віднесла додому, прийшла знову, сказали, що хліба не буде. Прийшлось
йти додому. У дворі була черга за водою, в надії, що жек привезе, я теж сиділа і чекала, а
її не привезли. Розійшлися.
Саме неприємне те, що хліб все ж привозили, а я пропустила. Прийдеться завтра знову
йти.
Мобілка розряджена, підзарядити ніде.
Вночі вже морозу немає.
У підвалі сиділа до 21-ї години. Ніби стріляють не сильно, то вирішила йти додому.
Сусідки Люда з Валею з другого поверху вирішили залишитися, то додому пішла одна.
22.03.22
Сьогодні день Сорока Святих. За народним повір’ям у цей день прилітають жайворон-
ки. Це день весняного рівнодення. О 6-й годині була вже біля «Кварталу». Чекали хліба
до 12-ї години. Привезли, і я купила дві хлібини. Ще купила цілий кілограм карамелей за
80 гривень. Задоволена прийшла додому.
Приїхав Коля. Одразу полегшення і радість, що живий. А потім поговорила з Наталею.
Її не хочеться хвилювати нашими бідами, приходиться говорити, що все добре. Їхати я не
хочу нікуди, а взагалі дуже важко, особливо морально. Думаєш: і чому через одного ідіота
страждає 40-ка мільйонна країна. Уже майже місяць не милася, лазиш по підвалах, прий-
шовши додому одягнена лягаєш у ліжко під дві ковдри. Я навіть не знаю, чи я сплю, чи
просто лежу. Увесь час хочеться спати. Нежить не проходить.
Багато людей виїхало з міста. Вчора були у підвалі і прийшла молода пара з дитин-
кою-грудничком. Люди говорять, що вчора вона ще вагітна була в підвалі, а сьогодні вже
встигла народити і знову тут. Ця жінка сказала, що рано вранці з чоловіком прийшли в
обллікарню. Вона народила і ввечері її відправили додому. На ніч вона побоялася залиша-
тися дома і прийшла в підвал. Говорять, що завтра чоловік принесе води з колодязя і вони
покупають свою дитинку. Як сумно все це бачити і чути. Невже росіяни не бачать, що во-
ни творять? Їм потрібно захопити Україну. Ми, весь народ України, не хочемо до них
приєднуватися. Скільки вже загинуло людей у цій війні. Я не знаю, чи буду жива завтра. І
так кожен з нас. Мої рідні, я вас дуже люблю, дуже хочу, щоб у вас все було добре. Обій-
маю.
23.03.22
Вчора Коля поїхав і через деякий час почалися обстріли міста. Гатили по ЗАЗу. Гово-
рили вчора ввечері у підвалі, що розбомбили декілька приватних будинків. Добре, що лю-
ди з тих будинків виїхали раніше. Між тими будинками є колодязь, куди люди того райо-
ну ходили по воду. Колодязь залишився неушкодженим. Розгромили і асфальтний завод.
Увечері з’явилося світло у 209 та 211 будинках, бо вони на одній лінії з обллікарнею.
У бомбосховищі 209 теж було світло. Я пішла туди і зарядила мобілку. О 21-й годині піш-
ла додому з Валею та її дівчатами (з другого поверху). Вночі було спокійно. У 5 годин
Сіверянський літопис. 2022. № 5-6
226
ранку встала і тицяюсь по дому, а воно грохоче: страшно, не затишно. Годині о 9-й по-
дзвоню Наталі, якщо буде зв’язок – поговоримо.
О 8-й годині вийшла у двір і взнала, що кинули три бомби і підірвали міст (при в’їзді
до Катерининської церкви).
Чернігів бомблять. Приходиться не розслаблятися і вчасно ховатися. Всі дякують вої-
нам, які обороняють Чернігів від росіян.
Увечері кинули не то ракету, не то бомбу (я не розбираюся) на пивзавод. Пошкодили
величезну ємність з аміаком, у нашому районі дуже чутно його запах. У мене з очей поча-
ли текти сльози. У підвалі сиділи у масках, змочивши їх водою.
Сказали сьогодні, що у ємності осколком пробило дірку, то її зуміли якось заліпити.
Якби увесь аміак потрапив у повітря, то була б катастрофа. Навколо нас багато горіло,
дим був страшний. Вранці вже ніякого запаху не було чути, тільки сильний вітер і похо-
лодання. Артилерія не вщухала цілу ніч.
24.03.22 (четвер)
Сьогодні дочекалися трактора з водою. Давали в одні руки 10 літрів. Поки чекали во-
ди, Чернігів бомбили, ми зривалися з лавочок і бігли до стіни будинку, нас колотило, по-
тім відпускало.
Найстрашніше те, що ти знаєш, що вони прийшли тебе вбивати.
Згадала вірш Ліни Костенко:
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Нес холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи!!
Сьогодні ми, а завтра – ви.
Чи прийдеться мені просто жити?
Обнімаю всіх! Перемоги нашому народу і Україні!
З 10.03 у Чернігові немає світла. Сьогодні, 24.03 у нашому будинку з’явилося світло на
три години. Телевізор не працює. Дякую комп’ютеру і фейсбуку. Трошки взнала, що ро-
биться в Україні.
25.03.22
Зранку сьогодні майже спокійно. Сходила на дачу. Квітнуть підсніжники. Собаки су-
сідської не чути, думала, що вони її забрали. Підійшла до її загороді, а вона така нещасна
стоїть біля стінки і мовчить. Не знаю, чи її господарі виїхали, а її кинули і випустили, чи
ходять і носять їсти… Курей немає. Потім з дачі пішла за лікарню МВС, де ми з Назарчи-
ком їздили взимку на «тарілці» з гірки. В болоті набрала води для туалету. Чоловіки з на-
шого будинку зробили туалет на вулиці, біля забору.
26.03.22
Сьогодні 31-й день Великої війни.
З 5-30 почали гатити. Вчора підірвали пішохідний міст через Десну.
Учора ввечері були страшні вибухи і чорний дим піднімався в небо десь за цегляним
заводом. Все це добре було видно з нашого двору. Сумно, боляче. В голові одне питання:
«За що?»
Сьогодні забігла на хвилинку провідати Наташа Якуб. Була в нашому районі. Вдячна
їй за турботу.
27.03.22
Сьогодні на вулиці морозчик, іде лапатий сніг. Вітер, холодно. Ходила на дачу. Носи-
ла собаці їжу і воду. Зустріла сусіда Мішу, то сказав, що господарі до неї ходять. Вона у
куточок забилася і ніяка лежить. Може, її контузило?
Сьогодні майже не стріляли. Ось так почався другий місяць війни.
29.03.22
Вчора цілий день гатили по місту. Особливо під вечір. Сьогодні зранку більш-менш
тихо. Сходила на дачу. Позгрібала. А коли дійшла до своєї гірочки, то там розірвався
якийсь снаряд. Ямка глибиною 0,5 метра, діаметром – 1 метр, а в центрі ямки якийсь ме-
талевий предмет, ніби кубик-рубик з дірочками. Квіти повиривало і порозкидало навколо
Siverian chronicle. 2022. № 5-6
227
(примули, півники…). До нього близько не підходила. Якось передьорнуло, серце сжа-
лось, в горлі ком застряг. Після цього пішла додому, з таким смутком і болем.
Зараз 16-00 і почався знову обстріл. О 18-00 з Людою пішли в підвал. О 20-й ніби ти-
хо. Пішли додому.
В 21-й почалися обстріли страшні, з Градів і поодинокі і так близько, так страшно. Си-
діла на кухні. Все це закінчилося в 00-30. Прокрила вікно – тягне запах диму.
Вийшла на вулицю. Біля укриття двоє чоловіків вийшли. Я з ними постояла і пішла до-
дому. Лягати не змогла, до ранку проходила: то колотило мене, то кричати хотілося, то
іти кудись хотілося.
30.03.22
Розбомбили центральний базар.
Зранку і цілий день грохотало. Сиділа у дворі під звуки канонади. Ввечері стало тихі-
ше, то лягла і вночі спала. Ось так ми зустріли Теплого Олексія. А в селі в цей день з по-
гребів виносили картоплю для посадки, щоб проростала.
31.03.22
Вчора ввечері зварила борщ. Зібрала березовий сік. Вирішила сходити до Колі. Біля 7-ї
години ранку пішла. По Проспекту дуже багато обірваних проводів. Куски проводу, ніби
повідрізані, лежать на дорозі. На перехресті Героїв Чорнобиля блокпост. Зупиняють ма-
шини.
Дійшла до вулиці Котляревського, а потім пішла дворами. Скрізь побиті вікна у бага-
топоверхівках, на дорозі лежать шматки електропроводки.
Коля був дома. Зробив мені зауваження з обуренням, що шастаю по місту. Поки йшла,
були сильні вибухи, але десь далі.
1.04.22
Уже так набридло ходити по підвалах, що на ніч залишилася дома. Вибухів не було,
але на душі якось неспокійно. То полежу, то прийду на кухню увімкну плиту (щоб погрі-
тися), сиджу. Не спала зовсім.
О 6-20 ранку прогримів такий вибух, що посипалося скло з вікон у нашому будинку. У
мене серце стиснулось, а потім почало мене колотити. Взулась і бігом на вулицю. Добігла
до підвалу, аж і Ольга Іванівна біжить. Спустилися у підвал, вона ліхтариком присвічува-
ла, бо темно, сходинки круті. Трохи прийшовши до тями пішла дивитися, що з вікнами.
Наші витримали. Удар прийшовся на той кут нашого будинку, що від лікарні. На І і ІІ по-
верхах скло з вікон повилітало: у Люди, у Льоні, Ольги Іванівни (в якої син Сашко), у од-
нокімнатній над нами.
Коли Люда узнала, що у нас цілі вікна, мене звинувачувала, що через наш «бункер» у
неї вибило скло.
Надворі йде дощ, сумно, холодно. Уже 10 годин, а я не можу ще прийти до тями від
тих вибухів, страху. Сказали, що це була касетна ракета, яка впала біля «Рути», а від неї
відлітає12 касет. Пошкоджень дуже багато по всьому Ремзаводу і лікарні. Ось так і наш
будинок постраждав. Майже у всіх квартирах або розбите, або пробите (наче кульками)
скло.
2.04.22
Цілу ніч і день ішов дощ. Обстрілів не було. Холодно, сумно, боляче. О 21-й годині у
нашому будинку з’явилося освітлення. Але у мене не працює ні телевізор, ні інтернет.
Жаль, бо немає ніякої інформації про події в країні.
3.04.22
Стрілянини немає. Просто не віриться, що так може бути, що не треба бігти у підвал.
Сьогодні стояла в чергах. У одній купила 1 кг мойви. У іншій прийшлось стояти довго,
але купила курячі стегенця і фарш.
У нашому районі не в усіх будинках уже є світло. Поки стояли у черзі, сходила додому
і одній жінці поставила телефон на підзарядку. На вулиці зябко, холодно, дома теж. Роби-
ти не хочу нічого.
4.04.22
Місяць і 6 днів Чернігів був в оточенні росіян. Дякую нашим Воїнам, що не пустили
ворога в саме місто.
Ходила до брата Колі додому, а потім пішла подивитися, який зараз центр міста. Боля-
че дивитися, в що перетворили варвари наше квітуче місто…
Ворога вигнали з Чернігівщини на територію білорусі. Впевненості немає, що вони
більше не повернуться. Можуть зібрати нові сили – підкріплення і піти в наступ, а також
продовжувати запускати літаки і бомбити нас градами з Гомеля.
Сіверянський літопис. 2022. № 5-6
228
Люди з дітьми-інвалідами та декілька сімей, в яких розбомбили будинки на ЗАЗі, про-
довжують жити в нашому підвалі.
У нашому будинку сьогодні з’явилася вода і тиск води хороший, дійде і до 9-го повер-
ху. На верхніх поверхах у нашому будинку не живуть, усі виїхали.
Сьогодні Максим був у Чернігові, рада була побачити. Пропонував мені поїхати з ним
до Львова, хоч на 2 тижні, я відмовилася. У мене ж дача. Я ще не посадила примули й пів-
ники, хризантеми і півонії, які після вибуху снаряду рознесло по усій дачі. Земля кличе
мене.
Дуже скучила за Назарчиком. Коли беру до рук гаманець, щоб розрахуватися за про-
дукти, одразу згадую внучка. На Новий рік, а вірніше на Миколая, мої рідненькі подару-
вали мені гарний гаманець. Мені жалко було його брати і користуватися. Думала, що де-
який час полежить, я потім знайду якусь відмазку і віддам Наталі. Назарчик «просік», що
гаманець лежить без дії, а я користуюся старим, замусоленим, то він знайшов вихід. Ді-
став із сумки старий та й переклав у новий усі гроші з одного в інший. Охайно їх склав
маленькими ручками і вручив мені. Знайшов місце для карточки, пенсійного і навіть пігу-
лок. Вдячна Назарчику.
5.04.22
Сьогодні відключили воду і електроенергію. На вулиці морозчик, вітер, дуже холодно.
У квартирі теж. На душі біль, ком болю у горлі і у серці. Хочеться кудись іти.
Дякую нашим захисникам.
Сьогодні була біля «Кварталу» і їхали наші танки в центр міста. Всі люди вітали вої-
нів. Я стояла, а сльози текли з очей.
Танків проїхало 5 чи 6 і інша техніка. Воїни нас теж вітали.
Слава Україні! Героям Слава!
|