Проблема екуменізму в православній емігрантській пресі у роки «холодної війни» на сторінках «Вісника Російського студентського християнського руху» (1949–1961 рр.)

Мета статті – порівняти підходи до проблеми екуменізму в емігрантській дисидентській спільноті на прикладі Російського студентського християнського руху та Російської Православної Церкви Московського патріархату (РПЦ МП), прослідити еволюцію радянської доктрини від абстрагування до використання мі...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2023
1. Verfasser:	Андреєв, Т.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2023
Schriftenreihe:	Сiверянський літопис
Schlagworte:	Церковна старовина
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192580
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Проблема екуменізму в православній емігрантській пресі у роки «холодної війни» на сторінках «Вісника Російського студентського християнського руху» (1949–1961 рр.) / Т. Андреєв // Сіверянський літопис. — 2023. — № 1. — С. 44-53. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-192580
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1925802023-07-16T15:31:32Z Проблема екуменізму в православній емігрантській пресі у роки «холодної війни» на сторінках «Вісника Російського студентського християнського руху» (1949–1961 рр.) Андреєв, Т. Церковна старовина Мета статті – порівняти підходи до проблеми екуменізму в емігрантській дисидентській спільноті на прикладі Російського студентського християнського руху та Російської Православної Церкви Московського патріархату (РПЦ МП), прослідити еволюцію радянської доктрини від абстрагування до використання міжнародних екуменічних рухів у якості платформи для реалізації зовнішньополітичних цілей політичного керівництва СРСР у часи «холодної війни». Методологія дослідження включає послідовне дотримання принципів історизму, застосування методів аналізу та синтезу. Наукова новизна. У статті автор уперше в українській історіографії пропонує подивитися на проблему екуменізму часів «холодної війни» крізь призму емігрантської преси, основним джерелом дослідження є «Вісник Російського студентського християнського руху». Висновки: Дисидентські емігрантські православні кола, об’єднані навколо «Вісника Російського студентського християнського руху», здебільшого свою участь в екуменічному русі бачили як можливість для популяризації православ’я, обміну досвідом, підготовки підґрунтя для інтеграції в майбутньому вільної Російської Православної Церкви у світову християнську спільноту зі збереженням споконвічних православних традицій, догматичності, унікальності та непорушності. За період з 1948 по 1961 рр. основних змін в ідеології екуменізму не відбулося, на відміну від радянської зовнішньополітичної доктрини, яка еволюціонувала від ідеї «світової революції» до стратегії «мирного співіснування». РПЦ, зокрема керівний апарат Московської патріархії, була поставлена на рейки обслуговування інтересів влади на міжнародному рівні. Завдяки чому радянській владі вдалося поширити вплив на ключові структурні одиниці провідної екуменічної спільноти – Всесвітньої ради Церков, тим самим відкрити черговий плацдарм для протистояння «соціалістичного» та «капітального» таборів епохи «холодної війни». The purpose of the article is to compare approaches to the problem of ecumenism in the emigre dissident community using the example of the Russian Student Christian Movement and the Russian Orthodox Church (ROC), to trace the evolution of Soviet doctrine from abstraction to the use of international ecumenical movements as a platform for realizing the foreign policy goals of the political leadership of the USSR during the "of the Cold War". Research methodology includes consistent adherence to the principles of historicism, the use of methods of analysis and synthesis. Scientific novelty. In the article, for the first time in Ukrainian historiography, the author offers to look at the problem of ecumenism during the "Cold War" through the prism of the emigrant press, the main source of the research is the "Bulletin of the Russian Student Christian Movement". Conclusions: Dissident émigré Orthodox circles united around the "Bulletin of the Russian Student Christian Movement" mostly saw their participation in the ecumenical movement as an opportunity to popularize Orthodoxy, exchange experience, and prepare the ground for the future integration of the free Russian Orthodox Church into the world Christian community with preservation of ancient Orthodox traditions, dogmatic uniqueness and inviolability. During the period from 1948 to 1961, there were no major changes in the ideology of ecumenism, in contrast to the Soviet foreign policy doctrine, which evolved from the idea of "world revolutions" to the strategy of "peaceful coexistence." The Russian Orthodox Church, in particular the governing apparatus of the Moscow Patriarchate, was placed on the rails of serving the interests of the authorities at the international level. Thanks to this, the Soviet authorities managed to spread influence over the key structural units of the leading ecumenical community – the World Council of Churches, thereby opening another bridgehead for the struggle of the "Cold War" era. 2023 Article Проблема екуменізму в православній емігрантській пресі у роки «холодної війни» на сторінках «Вісника Російського студентського християнського руху» (1949–1961 рр.) / Т. Андреєв // Сіверянський літопис. — 2023. — № 1. — С. 44-53. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.230106 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192580 930.2:2-675:[070.482:271.222(470-87]«1949/1961» uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Церковна старовина Церковна старовина
spellingShingle	Церковна старовина Церковна старовина Андреєв, Т. Проблема екуменізму в православній емігрантській пресі у роки «холодної війни» на сторінках «Вісника Російського студентського християнського руху» (1949–1961 рр.) Сiверянський літопис
description	Мета статті – порівняти підходи до проблеми екуменізму в емігрантській дисидентській спільноті на прикладі Російського студентського християнського руху та Російської Православної Церкви Московського патріархату (РПЦ МП), прослідити еволюцію радянської доктрини від абстрагування до використання міжнародних екуменічних рухів у якості платформи для реалізації зовнішньополітичних цілей політичного керівництва СРСР у часи «холодної війни». Методологія дослідження включає послідовне дотримання принципів історизму, застосування методів аналізу та синтезу. Наукова новизна. У статті автор уперше в українській історіографії пропонує подивитися на проблему екуменізму часів «холодної війни» крізь призму емігрантської преси, основним джерелом дослідження є «Вісник Російського студентського християнського руху». Висновки: Дисидентські емігрантські православні кола, об’єднані навколо «Вісника Російського студентського християнського руху», здебільшого свою участь в екуменічному русі бачили як можливість для популяризації православ’я, обміну досвідом, підготовки підґрунтя для інтеграції в майбутньому вільної Російської Православної Церкви у світову християнську спільноту зі збереженням споконвічних православних традицій, догматичності, унікальності та непорушності. За період з 1948 по 1961 рр. основних змін в ідеології екуменізму не відбулося, на відміну від радянської зовнішньополітичної доктрини, яка еволюціонувала від ідеї «світової революції» до стратегії «мирного співіснування». РПЦ, зокрема керівний апарат Московської патріархії, була поставлена на рейки обслуговування інтересів влади на міжнародному рівні. Завдяки чому радянській владі вдалося поширити вплив на ключові структурні одиниці провідної екуменічної спільноти – Всесвітньої ради Церков, тим самим відкрити черговий плацдарм для протистояння «соціалістичного» та «капітального» таборів епохи «холодної війни».
format	Article
author	Андреєв, Т.
author_facet	Андреєв, Т.
author_sort	Андреєв, Т.
title	Проблема екуменізму в православній емігрантській пресі у роки «холодної війни» на сторінках «Вісника Російського студентського християнського руху» (1949–1961 рр.)
title_short	Проблема екуменізму в православній емігрантській пресі у роки «холодної війни» на сторінках «Вісника Російського студентського християнського руху» (1949–1961 рр.)
title_full	Проблема екуменізму в православній емігрантській пресі у роки «холодної війни» на сторінках «Вісника Російського студентського християнського руху» (1949–1961 рр.)
title_fullStr	Проблема екуменізму в православній емігрантській пресі у роки «холодної війни» на сторінках «Вісника Російського студентського християнського руху» (1949–1961 рр.)
title_full_unstemmed	Проблема екуменізму в православній емігрантській пресі у роки «холодної війни» на сторінках «Вісника Російського студентського християнського руху» (1949–1961 рр.)
title_sort	проблема екуменізму в православній емігрантській пресі у роки «холодної війни» на сторінках «вісника російського студентського християнського руху» (1949–1961 рр.)
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2023
topic_facet	Церковна старовина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192580
citation_txt	Проблема екуменізму в православній емігрантській пресі у роки «холодної війни» на сторінках «Вісника Російського студентського християнського руху» (1949–1961 рр.) / Т. Андреєв // Сіверянський літопис. — 2023. — № 1. — С. 44-53. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT andreêvt problemaekumenízmuvpravoslavníjemígrantsʹkíjpresíurokiholodnoívíjninastorínkahvísnikarosíjsʹkogostudentsʹkogohristiânsʹkogoruhu19491961rr
first_indexed	2025-07-16T17:57:09Z
last_indexed	2025-07-16T17:57:09Z
_version_	1837827234053750784
fulltext	Сіверянський літопис. 2023. № 1 44 ЦЕРКОВНА СТАРОВИНА УДК 930.2:2-675:[070.482:271.222(470-87]«1949/1961» Тимур Андреєв • ПРОБЛЕМА ЕКУМЕНІЗМУ В ПРАВОСЛАВНІЙ ЕМІГРАНТСЬКІЙ ПРЕСІ У РОКИ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ» НА СТОРІНКАХ «ВІСНИКА РОСІЙСЬКОГО СТУДЕНТСЬКОГО ХРИСТИЯНСЬКОГО РУХУ» (1949–1961 рр.) DOI: 10.58407/litopis.230106 © Т. Андреєв, 2023. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000-0001-9955-4780 Мета статті – порівняти підходи до проблеми екуменізму в емігрантській дисидентській спільноті на прикладі Російського студентського християнського руху та Російської Православної Церкви Московського патріархату (РПЦ МП), прослідити еволюцію радянської доктрини від аб- страгування до використання міжнародних екуменічних рухів у якості платформи для реалізації зовнішньополітичних цілей політичного керівництва СРСР у часи «холодної війни». Методологія дослідження включає послідовне дотримання принципів історизму, застосування методів аналізу та синтезу. Наукова новизна. У статті автор уперше в українській історіографії пропонує поди- витися на проблему екуменізму часів «холодної війни» крізь призму емігрантської преси, основним джерелом дослідження є «Вісник Російського студентського християнського руху». Висновки: Дисидентські емігрантські православні кола, об’єднані навколо «Вісника Російського студентського християнського руху», здебільшого свою участь в екуменічному русі бачили як мож- ливість для популяризації православ’я, обміну досвідом, підготовки підґрунтя для інтеграції в май- бутньому вільної Російської Православної Церкви у світову християнську спільноту зі збереженням споконвічних православних традицій, догматичності, унікальності та непорушності. За період з 1948 по 1961 рр. основних змін в ідеології екуменізму не відбулося, на відміну від радянської зовніш- ньополітичної доктрини, яка еволюціонувала від ідеї «світової революції» до стратегії «мирного співіснування». РПЦ, зокрема керівний апарат Московської патріархії, була поставлена на рейки обслуговування інтересів влади на міжнародному рівні. Завдяки чому радянській владі вдалося по- ширити вплив на ключові структурні одиниці провідної екуменічної спільноти – Всесвітньої ради Церков, тим самим відкрити черговий плацдарм для протистояння «соціалістичного» та «капі- тального» таборів епохи «холодної війни». Ключові слова: Російська Православна Церква, Всесвітня рада Церков, СРСР, екуменізм, холод- на війна, емігрантський рух, емігрантська преса, міжнародні відносини. Церковне питання є актуальною проблемою як у внутрішньодержавній політиці, так і на міжнародній арені. І це не дивно в роки глобальних потрясінь сучасного світу: природ- них катаклізмів, пандемій, військових конфліктів, коли спостерігаються тенденції зрос- тання «попиту на Бога». Служителі Церкви у проповідях доносять до віруючих слова під- тримки та допомоги, мотивують та об’єднують нації. До їхньої думки прислуховуються тисячі та мільйони людей, що робить з релігійних структур перспективні платформи для трансляції політично вигідних наративів, аналізу та формування електоральної аудиторії, ідеологій, організацій та партій. Перестановки у владі, зміна політичних риторик призво- дять до того, що одні релігійні структури стають «офіційно шанованими», інші – гнаними. Екуменічне питання після нетривалого періоду затишшя в останні роки також поверта- ється на порядок денний. Лідери православних, католиків та протестантів проводять спільні зустрічі, заходи, здійснюють богослужіння тощо. Співпраця з Церквами та між- конфесійний діалог – один із пріоритетних стратегічних напрямів діяльності папи Рим- ського Франциска, Константинопольського патріарха Варфоломія I та низки протестант- ських лідерів. При цьому єдності серед керівництва Церков та віруючих з цього питання немає, «тренд на екуменізм» активно підтримують політичні структури, а противники об’єднання Церков найчастіше є дисидентами. Вищенаведені тези надають актуальності проблематиці цього дослідження. Siverian chronicle. 2023. № 1 45 На фронтах «холодної війни» у протистоянні з капіталістичним світом Радянський Со- юз задіяв широкий спектр методів у різних сферах економічного, політичного та культур- ного життя суспільства та держави. Перемога у гонці озброєнь особливо в перші повоєнні роки для СРСР була завданням нездійсненним через великі економічні витрати, наявність слабкої технологічної бази – це розуміло і політичне керівництво. У зв’язку з цим у розглянутий період було скореговано стратегію ведення зовнішньої політики. Одним із методів у рамках «війни за уми», зокре- ма, стало використання релігійних організацій як інструмента з вибудовування іміджевої політики, поширення ідеологічної доктрини. У християнському світі в перші повоєнні роки активно почали набувати популярності екуменічні об’єднання. Метою їх створення була консолідація різних християнських кон- фесій в єдину структуру задля здійснення спільного, безбар’єрного служіння Богу шляхом поступового стирання догматичних відмінностей та боротьби за мир і християнські цін- ності. Недекларованою метою екуменізму є створення на базі трьох окремих цивілізацій з різним рівнем внутрішніх свобод – православної, католицької та протестантської – єдиної централізованої конфесії з можливістю подальшого її підпорядкування головному верхов- ному керівному центру. Це могло призвести до стирання цивілізаційних традицій, що іс- торично склалися, і ментальних ідентичностей різних народів світу на шляху до глобалі- зації в релігійній сфері. Для провідних країн світу тим самим у релігійному спектрі було відкрито перспективну нішу лідерства в єдиній християнській структурі. Цей напрям не оминув стороною й країни – головні протиборчі сторони «холодної війни»: США та СРСР. Поштовх і вектор екуменічного руху був заданий ще на початку ХХ ст. протестантами, трохи згодом православні підтримали їх прагнення до консолідації, Католицька Церква довгий час залишалася осторонь. Християнство попри численні репресивні заходи залишалося поруч із ісламом найпо- ширенішою релігією в СРСР. Крім того, східноєвропейські території, які входили до скла- ду Радянського Союзу, традиційно вважалися оплотом саме православного світу. Зрослий «попит на Бога» як у країні, так і у світі служив додатковим чинником щодо переорієнтації зовнішньополітичної стратегії радянської влади. Завдяки цим та іншим факторам саме Російська Православна Церква Московського патріархату (далі – РПЦ МП) була обрана як засіб трансляції ініціатив радянського керів- ництва в зовнішній світ, у тому числі з використанням її членства в екуменічних організа- ціях, для чого і був установлений над нею контроль КДБ. Зважаючи на тоталітарність радянського режиму, однією з платформ для популяриза- ції опозиційних режиму ідей були закордонні видавництва, особливу роль серед яких віді- гравала емігрантська преса (випускали представники інтелігенції імперських часів), яка перебувала в опозиції радянській владі. До таких видань належав «Вісник Російського студентського християнського руху» (рос. «Вестник Русского студенческого христианского движения»)1. У досліджуваний пе- ріод він тиражувався під назвами: «Вісник: Орган Російського студентського християн- ського руху у Німеччині» (рос. «Вестник: Орган Русского студенческого христианского движения в Германии») (1949 р.) (випуск № 3 – «Вісник: Орган Російського студентсько- го християнського руху у Франції» (рос. «Вестник: Орган Русского студенческого хрис- тианского движения во Франции»)), «Вісник Російського студентського християнського руху» (рос. «Вестник Русского студенческого христианского движения») (з 1950 по 1974 рр.). Журнал видавався, звичайно, весь час російсько мовою: спочатку в Парижі з 1925 р. (проте на період Другої світової війни був змушений згорнути діяльність); згодом видання було відновлено у 1949 р., мав редколегії в Мюнхені (деякий час у Парижі) та Нью-Йорку; редакторами в різні часи виступали видатні діячі російської еміграції, такі, як Микита Струве, Олександр Кисельов, Іван Морозов2. Початковою метою створення цього періодичного видання було прагнення в такий спосіб згуртувати студентів, які емігрували з території імперії до різних країн Європи, да- ти їм можливість черпати інформацію про життя та діяльність гуртків і напрямів роботи 1 Російський студентський християнський рух (РСХД) – об’єднання християнської молоді, засноване в 1889 р. в Росії, після революції з 1923 р. продовжило свою діяльність в еміграції. Організація мала переважно релігійно- просвітницький характер і ставила за мету консолідувати віруючу молодь, виробити в неї цілісний християн- ський світогляд, а також займалася підготовкою популяризаторів віри на противагу атеїстичній пропаганді та богоборчим тенденціям у СРСР. За конфесійним складом на етапі еміграції рух позиціонував себе як право - славний. Його головним друкованим органом був «Вісник Російського студентського християнського руху». 2 Никитин В.А. Вестник Русского христианского движения. Литературная энциклопедия русского зарубежья, 1918–1940: Периодика и литературные центры. Москва, 2000. С. 57–61. Сіверянський літопис. 2023. № 1 46 руху, публікувати власні наукові та публіцистичні напрацювання, ознайомлюватися з оглядами літературних творів тощо. Пізніше коло тем розширилося: на сторінках порушувалися актуальні питання щодо релігії, культури, соціально-політичних аспектів. Крім того, журнал став платформою для публікації матеріалів дисидентського характеру авторства жертв тоталітарного режиму, які мешкали на територіях СРСР та країн-сателітів. Редакція «Вісника» також мала неофі- ційні зв’язки з релігійно налаштованою інтелігенцією Радянського Союзу, представники якої публікували власні публіцистичні та наукові праці здебільшого під псевдонімами, або без зазначення відомостей про авторів3. Особливе місце серед проблем, що розглядалися на сторінках «Вісника», посідали пи- тання, пов’язані з екуменічним рухом, станом справ у РПЦ МП, як усередині країни, так і на міжнародній арені, у тому числі в аспекті взаємодії з православними Церквами світу та Всесвітньою радою Церков (далі – ВРЦ)4. Змістовно випуски «Вісника Російського студентського християнського руху» здебіль- шого складалися з окремих статей та тематичних рубрик: «Церковна хроніка» – висвітлю- валися короткі замітки – добірки новин з життя християнського світу; «Від редакції» – привітання зі святами, промови та звернення до читачів; «Нові книги» – огляд цікавинок з новинок літератури, фрагменти творів; «Життя руху» – огляди заходів та подій, звіти ді- яльності інституцій РСХР у різних країнах Європи тощо. Так, у межах рубрики «Церковна хроніка» на сторінках випуску № 1 за 1949 р. журна- лу «Вісник: Орган Російського студентського християнського руху в Німеччині» вийшла стаття, присвячена засіданню Генеральної асамблеї Всесвітньої ради Церков, яка прохо- дила з 22 серпня по 4 вересня 1949 р. в Амстердамі. У цій статті редакція журналу на чолі з Олександром Кисельовим засуджувала протес- тантський шлях єдності християнських конфесій, при цьому було взято до уваги положен- ня резолюції Асамблеї за результатами роботи секції «Богословське вчення про Церкву», в якій говорилося, що єдиним шляхом до справжньої єдності Церков є шукання не ком- промісу, а справжньої догматичної однодумності5. Лідери Російського студентського християнського руху виступали за співробітництво з різними християнськими конфесіями зі збереженням своїх внутрішньо-церковних традицій та догматичних особливостей у православ’ї, католицтві та протестантських течіях. Крім богословських дебатів, у статті також висвітлювався політичний аспект конфе- ренції. Так, Генеральна асамблея ВРЦ засуджувала комунізм та комуністичні методи роз- витку суспільства та держави. Між іншим, крайнощі капіталізму також ставилися під сум- нів, делегати конференції закликали до обговорення шляхів формування нової системи порядку з пошуком креативних «творчих рішень»6. У цій же рубриці також було висвітлено Московську загальноправославну нараду, що відбулася в період з 8 по 18 липня 1948 р. У тематичній замітці з цього приводу було зроблено акцент на тому, що Російська Православна Церква (Московська патріархія) є інститутом у системі радянської влади, позбавлена будь-яких проявів самостійності. Ав- тор статті вміло наочно продемонстрував ефект дисонансу в радянській риториці між дек- ларативними тезами та реальним станом речей. Так, зібрання делегатів православних Цер- ков з усього світу, присвячене святкуванню півстолітнього ювілею автокефалії Російської Церкви, було ініційовано та організовано абсолютно залежною структурою7. Зазначимо, що згідно з ініціативою радянської влади за результатами з’їзду представ- ники православних ієрархів з усього світу мали ухвалити колегіальне рішення про надан- ня Московській патріархії статусу Вселенської, тим самим отримати формальне лідерство у православному світі та офіційно задекларувати реалізацію багатовікового наративу «Москва – Третій Рим». Однак голови Константинопольської патріархії та Елладської Церкви критично поставилися до цієї пропозиції та засудили її. У результаті, за підсум- 3 Богословский А.Н. Вестник Русского христианского движения. Литературная энциклопедия русского зару- бежья, 1918–1940: Периодика и литературные центры. Москва, 2000. С. 515–522. 4 Всесвітня рада Церков – це найбільша міжнародна екуменічна співдружність церков різних християнських конфесій. Метою є досягнення загальнохристиянської єдності. Займається обговоренням богословських питань, шляхів вирішення глобальних проблем, просвітницькою діяльністю тощо. Заснована з ініціативи протестант - ських громад за результатами Амстердамської асамблеї 1948 р. Станом на четвертий квартал 2022 р. включає 352 організації з більш ніж 100 країн світу. Російська Православна Церква Московського патріархату є чинним членом ВРЦ з 1961 р. 5 Экуменическая конференция в Амстердаме. Вестник: Орган русского студенческого движения в Германии (да- лі – Вестник РСДГ). 1949. № 1. С. 28. 6 Там само. С. 29. 7 Московское совещание. Вестник РСДГ. 1949. № 1. С. 29. Siverian chronicle. 2023. № 1 47 ком Наради, рішення про надання Московській патріархії статусу Вселенської не було прийнято8. У тематичній статті про Московську нараду на сторінках «Вісника» справедливо кри- тикувалася декларована у промові Голови Ради у справах Російської Православної Церкви при Раді Міністрів СРСР Георгія Карпова теза про те, що СРСР та «країни нової демокра- тії» – єдині у світі, де Церква не зазнає гонінь та утисків. Політик підкреслив, що в Радян- ському Союзі діє принцип взаємного невтручання між релігійними структурами та вла- дою, «тридцять років тому волею народу Церква була відокремлена від держави і має пов- ну свободу»9. За результатами Московської загальноправославної наради було підготовлено спеці- альну резолюцію10. На сторінках «Вісника» подано аналітичний огляд тексту цього доку- мента, – особливу увагу було приділено ідеологічному підґрунтю «холодної війни». Так, делегати Московської наради засудили діяльність Католицької Церкви, позначив- ши її як «фашистську організацію», яка, на їхню думку, займалася підготовкою реван- шистського збройного конфлікту з метою зміни світопорядку шляхом підриву «цілісності демократичних країн»11. Резолюція відобразила позицію щодо екуменізму, при цьому бу- ло заявлено про недопущення можливості участі РПЦ МП у ВРЦ та подібних організацій. Заяви делегатів показали їх повну непоінформованість щодо екуменічного руху, життя західного християнства, ретранслювали прорадянську риторику в межах системи біполяр- ного світопорядку, характерної для епохи холодної війни, з критичними акцентами на адресу країн західного (капіталістичного) світу. У підсумку Московська нарада не виправдала заявленої мети: реальних конструктив- них рішень прийнято не було, заяви делегатів здебільшого мали популістичний характер. Радянське керівництво розуміло, що російські церковні лідери (Московського патріарха- ту) були розчаровані результатами Наради, а це безпосередньо спонукало владу перегля- нути та скорегувати методи використання церковного ресурсу в глобальній політиці. Піс- ля засудження ВРЦ влада продовжувала грати на два фронти, вести білінійну стратегію: з одного боку – взяла паузу в боротьбі за вплив у світі в питаннях релігії, про що свідчило те, що всередині країни гоніння на Церкву було посилено; проте з іншого боку – радян- ські аналітики продовжили щільно вивчати міжнародні організації, зокрема, екуменічний рух з прицілом його використання в майбутньому. Зазначимо, що позиції емігрантських дисидентських кіл та РПЦ МП у питанні участі в загальнохристиянських організаціях мали полярний характер. Так, у 1949 р. була опублі- кована стаття під назвою «Екуменічний рух»12, у якій крізь призму історичних екскурсів та богословських традицій православ’я наводилися аргументи на користь участі в заходах з діалогу, співпраці з різними християнськими конфесіями. Як мету участі православних в екуменічному діалозі ставилося припинення протисто- яння між представниками різних християнських конфесій, нівелювання протистояння по лінії «православ’я – католицтво – протестантизм». ВРЦ розглядалася крізь призму реалі- зації цілої низки вигідних православному світу стратегій: організація як платформа для трансляції іміджевих риторик у контексті православного християнства, зокрема, для по- дальшої популяризації його ідей. Учасниками екуменічних діалогів, на думку дисидент- ських кіл, мали виступати представники різних емігрантських російських православних організацій – РСХР та Російська Православна Церква за кордоном (РПЦЗ)13. 8 Лисовой Н.Н. Русская Церковь и Патриархаты Востока. Три церковно-политические утопии XX века. Религии мира. История и современность. Москва: Наука, 2002. С. 151. 9 Речь Председателя Совета по делам Русской Православной Церкви при Совете Министров СССР Георгия Кар- пова, произнесённая в Воскресенском храме в Сокольниках перед открытием торжественного юбилейного Со- брания 8 июля 1948 г. Журнал Московской Патриархии (далі – ЖМП). 1948. Специальный номер. С. 11–12. 10 Деяния Совещания глав и представителей автокефальных православных церквей в связи с празднованием 500-летия автокефалии Русской Православной Церкви. 8–18 июля 1948 г. Азбука веры. URL: https://azbyka.ru/ otechnik/Istorija_Tserkvi/dejanija-soveshhanija-glav-i-predstavitelej-avtokefalnyh-pravoslavnyh-tserkvej-tom-1/. 11 Московское совещание. Вестник РСДГ. 1949. № 1. С. 30. 12 Экуменическое движение. Вестник: Орган Российского студенческого христианского движения во Франции . 1949. № 3. С. 20–21. 13 РПЦЗ створена 1920 р. духовенством і мирянами, які змушені були емігрувати з країни за результатами Рево- люції 1917 р., були в опозиції до радянської влади, мали парафії в країнах Західної Європи та Північної Амери- ки. У 1940-ві рр. частина парафій перейшла під протекцію Московського патріархату, деякі – залишилися під юрисдикцією Константинопольського патріарха. РПЦЗ непримиренно ставилася до радянського режиму та ідео- логії комунізму, що призвело до засудження нею також і Московської патріархії, яка стала на шлях лояльності до більшовицької влади. Першим головою РПЦЗ був митрополит Київський та Галицький Антоній (Храповиць - кий). Сіверянський літопис. 2023. № 1 48 Нагадаємо, що в радянській історіографії та офіційній риториці РПЦЗ позиціонувалася як контрреволюційне, антирадянське та монархічне «емігрантське релігійно-політичне угруповання»14. У зв’язку з тим, що РПЦ МП не сприймалася як релігійна структура, а виключно як політичний інструмент у системі радянської влади, представники РСХР вважали роботу у складі екуменічних організацій одним з основних своїх завдань: вони бачили можливість створення підґрунтя для інтеграції в майбутньому вільної Російської Церкви в систему світового християнства15. Позиція щодо інших християнських конфесій у РПЦ МП і РСХР станом на 1949 р. та- кож відрізнялася. Якщо Московська патріархія на офіційному рівні позиціонувала Като- лицьку Церкву як «фашистську організацію»16, а протестантські течії – як «елементи чу- жого капіталістичного суспільства», всіляко відмежовуючись від будь-яких ідей щодо взаємодії з ними, то представники російської православної еміграції, які об’єднувалися навколо «Вісника», боролися за взаємний діалог і співробітництво17. Ставлення РСХР до Католицької Церкви, а також проблема міжконфесійних взаємо- відносин у контексті епохи «холодної війни», розглядається на сторінках журналу в опуб- лікованій бесіді православного історика, філософа, професора Федора Степуна з като- лицьким професором Богословського факультету Мюнхенського університету Пітером (Петром) Лангом (англ. Peter Lang)18. Ф. Степун підкреслював, що на полях битв епохи «холодної війни» РПЦ МП і Ватикан були ідеологічно полярними сторонами не тільки в релігійному, а й у політичному сенсі: Московська патріархія представляла інтереси радянської влади, виступаючи в ролі посіб- ника тоталітарному режиму з властивими йому репресивними елементами, замовчуючи гоніння в СРСР проти Церкви, прав і свобод громадян, у свою чергу Понтифікат – замов- чував злочини, скоєні країнами капіталістичного табору, як приклад наводиться «мовчаз- на реакція» лідера західного християнства на атомне бомбардування міст Японії 1945 р.19 Зазначимо, що папа Римський публічно засудив використання атомної бомби лише в 1948 р. – «ядерна бомба – найстрашніша зброя, яку коли-небудь розробляв людський ро- зум ... нам не слід довіряти будь-якій науці, кінцевою метою якої не є любов»20. Федор Степун наводить аргументи про двоїстість політичних поглядів папи Пія XII, який заяв- ляв, що соціалізм за деяких умов може виявитися прийнятним для християнської совісті, а капіталізм є організованою несправедливістю21. Обидва теологи засудили конспірологічні теорії «про християнське управління сві- том», зокрема «змови» уряду Сполучених Штатів з Ватиканом, охарактеризувавши їх як утопічні22. Зазначимо, що офіційно Католицька Церква дійсно претендувала на світську владу, Святий престол відмовився від цієї доктрини лише у 1978 р. в епоху вересневого понтифі- кату Іоанна Павла I23. При цьому Російська Православна Церква протягом усієї своєї істо- рії в офіційних документах не висловлювала претензій на світську владу, оскільки залежа- ла від неї і представляла її інтереси. Опублікована на сторінках «Вісника» стенограма цієї дискусії («Степун – Ланг») обго- ворювалася в емігрантській та західній історіографії. Зокрема, було звернено увагу на по- діл російського православного християнства на РПЦ МП, емігрантські громади та «ката- комбну Церкву в Росії» (далі – КЦР)24. У контексті протистояння епохи «холодної війни» ці течії представляли полярні ідеологічні групи: РРПЦ МП – соціалістичну концепцію сві- топорядку та радянську владу, дві останні течії – церковне дисидентство, «підпільне духо- венство» (у тому числі, священство та чернецтво у світському середовищі) та істинно ві- руючих православних християн. У РСХР в катакомбній Церкві бачили фундамент вільної 14 Карловацкий раскол. Атеистический словарь / Под ред. М.П. Новикова. Москва: Политиздат, 1985. С. 195. 15 Экуменическое движение. Вестник: Орган Российского студенческого движения во Франции. 1949. № 3. С. 20. 16 Там само. С. 21. 17 Там само. С. 22. 18 Католичество и православие. Вестник русского студенческого христианского движения (далі – Вестник РСХД). 1949. № 9/10. С. 8–20. 19 Там само. С. 8. 20 Discorso di sua santità Pio XII ai soci della Pontificia accademia delle scienze. 08.02.1948. The Holy See. URL: https://www.vatican.va/content/pius-xii/it/speeches/1948/documents/hf_p-xii_spe_19480208_nel-ritrovarci.html. 21 Католичество и православие. С. 9. 22 Там само. С. 9. 23 Kenneth A. Briggs: In the Vatican, a Pope Who Underscores the Shift to Style of Humility. The New York Times. 1978–11–14. URL: https://www.nytimes.com/1978/11/14/archives/in-the-vatican-a-pope-who-underscores-the-shift-to- style-of.html. 24 Католичество и православие. С. 10. Siverian chronicle. 2023. № 1 49 Російської Православної Церкви, яка може бути створена після повалення радянського ре- жиму. На думку Петра Ланга, однією з основних функцій Церкви є реалізація заповітів Хрис- та про любов до ближнього та піклування про нього шляхом участі в соціально-політич- ному та культурному житті країни за повної внутрішньої незалежності від державної вла- ди25. У результаті бесіди обидва теологи дійшли висновку, що міжцерковний діалог є взає- модією вільних релігійних структур, а не політичних інститутів / інструментів, у зв’язку з цим, станом на аналізований час, конструктивне спілкування між Римо-Католицькою і Ро- сійською Православною Церквами не є можливим26. Російський студентський християнський рух та інші емігрантські православні органі- зації позиціонували себе поза політикою. Було зроблено акцент на тому, що віра в Бога не має політичних та ідеологічних кордонів, у зв’язку з цим першочерговим завданням вони ставили об’єднати православних вихідців з територій колишньої Російської імперії за ме- жами СРСР, пробудити релігійні почуття та долучити до церковного життя всіх (незалеж- но від їх політичних переконань). При цьому емігрантські православні організації крити- кували та засуджували ідеологію більшовизму як «безглузде явище, що проводить прин- цип аморалізму», як «прояв глибокого внутрішнього псування в людях, патологічний стан несвободи»27. Радянська ідеологія певною мірою виступала як неподоланий бар’єр у поза- політичній доктрині РСХР і РСХД. Зазначимо, що у православних емігрантських колах вихідців із території колишньої Російської імперії було прийнято чітко розділяти поняття «Росія / російський народ» і «більшовизм / СРСР»28. На відміну від РПЦ МП, на початку 1950-х рр. активну участь в екуменічному русі у складі делегацій Західноєвропейського екзархату Вселенського патріархату (РПЦЗ) брали члени РСХР29. Представники Руху були активними учасниками роботи Екуменічного інституту Босе (англ. Bossey Ecumenical Institute)30: читали лекції в рамках літніх курсів, виступали з до- повідями на з’їздах, які мали регулярний характер. У межах структурних одиниць цього навчального закладу представники різних християнських конфесій читали цикли лекцій- них курсів, які були присвячені різним догматичним аспектам31. Екуменічний інститут об’єднував активну, мотивовану молодь з різних країн, зокрема, Західної Європи та Пів- нічної Америки, чим викликав інтерес у керівництва Радянського Союзу як потенційна аудиторія для трансляції іміджевих конструктів, власних політичних, соціальних та куль- турних ідеологічних концептів. Унаслідок чого включення РПЦ МП до структурних ком- понентів ВРЦ починає розглядатися як прогресивний і перспективний вектор реалізації зазначеної стратегії. На міжнародному релігійному житті питання екуменізму ставали дедалі актуальніши- ми, зустрічі на міжцерковному та міжконфесійному рівнях поступово стали поширеною практикою. Екуменічні організації розширювали коло напрямів діяльності, роблячи ак- цент на соціальних питаннях, прав та свобод, унаслідок чого ставали на рівень актуаль- них, привабливих, перспективних і затребуваних платформ для дій великих акторів світо- вої «політичної гри». ВРЦ на початку своєї історії позиціонувалася як організація широкого спектру. На шляху реалізації обраної стратегії при Раді Церков було створено «Юнацький відділ» (ЮВ ВРЦ), метою якого було об’єднання найбільших неурядових християнських моло- діжних організацій того часу під власним керівництвом. Передбачалося, що до його скла- ду увійдуть: «Асоціація молодих християн» (англ. Young Men's Christian Association)32, «Асоціація молодих жінок-християнок» (англ. Young Women's Christian Association)33 то- що. Велися перемовини щодо їх об’єднання, проте угоди не було досягнуто, оскільки жодна з організацій не була зацікавлена у втраті самостійності. ЮВ ВРЦ продовжив існу- 25 Католичество и православие. С. 10. 26 Там само. С. 12. 27 Зеньковский Василий, протоиерей. Русское студенческое христианское движение: история, деятельность, за - дачи. Вестник РСХД. 1949. № 9/10. С. 30. 28 Там само. 29 Зандер Л. Экуменическое движение. Экуменическое Движение и Православная Церковь. Вестник РСХД. 1949. № 11–12. 30 Екуменічний інститут Босе (з англ. Bossey Ecumenical Institute) – заклад вищої освіти екуменічної спрямова- ності, підпорядкований Всесвітній раді Церков, заснований з ініціативи Генерального секретаря ЦК ВРЦ Віл- лема Віссер-Хуфта у жовтні 1946 р. в маєтку Босе (Швейцарія) коштом фонду Джона Рокфеллера-молодшого. 31 Участие православных в экуменической жизни. Вестник РСХД. 1957. № 1. С. 40–46. 32 Official website The World YMCA. URL: https://www.ymca.int/. 33 The World YWCA. URL: https://www.worldywca.org/. Сіверянський літопис. 2023. № 1 50 вання як окрема структура, співіснуючи зі старими молодіжними об’єднаннями. Принци- повою відмінністю цієї організації є те, що вона була офіційним представницьким орга- ном у сфері роботи з молоддю від об’єднання офіційних Церков, тобто була позбавлена автономного статусу, проте мала стабільнішу рекрутенгову стратегію. Основним напрямом діяльності ЮВ ВРЦ була організація літніх екуменічних таборів для молоді по всьому світу, у яких брали участь представники різних християнських кон- фесій із держав з різним політичним та ідеологічним ладом. Зазначимо, що наприкінці 1950-х – на початку 1960-х рр. Юнацький відділ ВРЦ очолював видатний богослов, пред- ставник російського православного зарубіжжя, активний член РСХР – протоієрей Іван Феофілович Мейєндорф. Отець Іоанн був скептично налаштований стосовно РПЦ МП, що діяла на той час, позиціонував її як політичну структуру, виступав за свободу Церкви в СРСР, підтримував спілкування з плеядою церковних дисидентів, зокрема, з оо. Глібом Якуніним, Олександром Менем і Дмитром Дудком. Модель ВРЦ як організації широкого профілю міжцерковної взаємодії, незважаючи на декларативне засудження і критику з боку офіційних осіб РПЦ МП у 1950-ті рр., була ре- тельно вивчена співробітниками КДБ СРСР. У другому випуску «Вісника РСХР» 1957 р. у статті «Церква в радянській Росії» зазна- чалося, що велика кількість архієреїв в СРСР, які перебували під слідством за різного ро- ду сфабрикованими справами, були замучені в таборах34. При цьому автори статті поміти- ли дуже показову тенденцію щодо процедури звільнення священнослужителів, насампе- ред єпископів та митрополитів: подальше поновлення на посаді з гарантіями кар’єрного зростання було можливим лише за умов активної співпраці з КДБ35. Маркерними штрихами епохи «холодної війни» є одіозні заяви релігійних лідерів у межах позицій доктринальних моделей політичних таборів, які вони представляли. Так, на сторінках «Вісника» напередодні 1957 р. було опубліковано новорічне послання очіль- ника РПЦ МП патріарха Олексія I (Симанського). Це звернення є важливим історичним джерелом у контексті проблеми використання Церкви як інструменту трансляції зовніш- ньополітичного радянського наративу. Послання містить низку показових заяв. Так, пред- стоятель Московської патріархії засудив висадку англо-французьких військ до Єгипту з метою отримання контролю над Суецьким каналом, позначивши ці дії як агресивні. При цьому він висловив підтримку інтервенції СРСР в Угорщину, прокоментувавши дії радян- ських військ як протидію «спробам ворожих народу сил порушити мирний лад життя, яке загрожувало величезними міжнародними ускладненнями»36. Олексій I різко критично ви- словився також щодо голів західноєвропейських християнських конфесій, які закликали РПЦ МП засудити радянську загарбницьку політику. При цьому він зазначив, що політич- не керівництво СРСР не здатне відмовити в «допомозі угорському народу в його боротьбі проти [сил], що сіяли смуту і прагнули перетворити Угорщину на неминуче вогнище но- вої світової війни»37. Витяги з новорічного звернення голови Московської патріархії, опубліковані на сто- рінках бельгійського католицького видання «Іренікон» (есп. Irénikon), викликали обурен- ня європейського суспільства38. Знаний богослов, філософ Микита Струве прокоментував це звернення як яскравий приклад наївності протестантського та католицького духовенст- ва країн Західної Європи та Північної Америки, яке вірило у свободу та незалежність Ро- сійської Церкви Московського патріархату та можливість її патріарха впливати на рішен- ня влади в СРСР39. Серед проблем, які отримали висвітлення на сторінках «Вісника РСХР», було приділе- но увагу актуальним історичним процесам у контексті екуменічного руху, «холодної вій- ни» та Церкви. До маркерних подій початку 60-х рр. ХХ ст. належить Загальноправослав- на нарада, яка відбулася на Родосі з 24 серпня по 3 вересня 1961 р. Вона продемонструва- ла офіційну фіксацію розгортання процесу трансформації риторики Радянського Союзу щодо міжнародних екуменічних організацій та пріоритетних інструментів зовнішньої по- літики. Зазначимо, що повноцінне членство у ВРЦ РПЦ МП набула незадовго після завершен- ня Родоської Загальноправославної наради на Асамблеї в Нью-Делі, яка відбулася в пері- од з 19 листопада по 5 грудня 1961 р. 34 Струве Н.А. Церковь в советской России (конец 1956 г. – начало 1957 г.) Вестник РСХД. № 2. 1957. С. 43–44. 35 Там само. С. 44. 36 ЖМП. 1956. № 12. С. 3–4. 37 Там само. 38 Irénikon. XXX. № 1. 1957. Р. 72–73. 39 Струве Н.А. Церковь в советской России... С. 46. Siverian chronicle. 2023. № 1 51 На сторінках «Вісника» проблемі Наради було приділено особливу увагу: це була пер- ша після Другого Нікейського Вселенського собору 787 р. зустріч представників право- славних патріархій з усього світу40. Ініціатором цього заходу виступав Константинопольський патріарх Афінагор. Була за- декларована мета Загальноправославної наради – побудова стратегії, визначення найваж- ливіших та актуальних проблем православних Церков у всьому світі, питання організації Передсоборної наради в межах підготовки проведення Вселенського собору для подаль- шого обговорення та вирішення найгостріших невідкладних питань Церкви. Ініціативна ідея константинопольського ієрарха була покликана консолідувати зусилля «мудрих слу- жителів Церкви» для пошуку рішень щодо об’єднання всіх православних Церков у світі, тим самим втіливши в життя апостольський принцип соборності41. Зазначимо, що у зв’язку із внутрішньоцерковними та зовнішньополітичними перипе- тіями Загальноправославний собор пройшов на Криті лише у період з 16 по 27 липня 2016 р. На етапі підготовки Наради при Константинопольському патріархові було затвердже- но циркуляр, у якому окреслені найбільш актуальні питання для подальшого обговорення та відбору для розгляду на запланованому Вселенському соборі. Ці питання були поділені на розділи: «Віра і догмати», «Церковна дисципліна» (канони, чернецтво, пости, кален- дар), «Взаємини Церков», «Ставлення православної Церкви до решти християнського сві- ту», «Православ’я у світі» (зміцнення православ’я, паломництва, місіонерство), «Іконо- мія» (серед питань: способи боротьби з безбожжям, атеїзмом, теософією, спіритизмом та масонством), «Соціальні питання» (дітонародження, штучне зачаття, аборти)42. Так, саме за наполяганням делегації РПЦ МП з порядку денного Наради було знято та- кі питання, як: «про християнську місію», «про методи боротьби з сучасним атеїзмом». Отже, саме ті питання, які найгостріше стояли перед усім християнським світом і водно- час протирічили інтересам країн соціалістичного табору, визнані були як не актуальні. У світлі епохи «холодної війни» СРСР продемонстрував контроль за більшою частиною східноєвропейських православних Церков43. На Родоській нараді глава делегації РПЦ МП архієпископ Никодим (Ротов) у звернен- ні до представників православних Церков наголосив на «боротьбі за мир» як одній з ос- новних цілей християнської єдності. Висловлювання ієрарха безпосередньо вписувалися до меж радянської зовнішньополітичної доктрини. Так, у промові прозвучали тези про стратегію роззброєння, які були особливо актуальними в контексті зовнішньополітичного дискурсу «холодної війни» 1960-х рр. Крім того, Никодим (Ротов) від імені РПЦ МП засудив колоніалізм і закликав христи- янський світ сприяти «повному звільненню всіх поневолених народів». Це було особливо актуально на фоні процесів, які відбувалися на африканському континенті – протягом 1960 р. сімнадцять країн отримали незалежність («рік Африки»), у 1961 р. тенденції про- довжувалися. Щодо християнської єдності та позиції РПЦ МП з цього питання, архієрей зробив по- казовий акцент на тому, що представники його Церкви повністю солідарні з наміченим курсом ВРЦ, проте засуджують дії Католицької Церкви, яка «спекулює» на цій темі, та її прагнення монополізувати християнський світ і проблему його консолідації – з метою «ідеологічної боротьби проти країн, які прагнуть здійснення демократії» (тобто країн со- ціалістичного табору). Теза про прагнення РПЦ МП не допустити гегемонії Ватикану та захист демократичних цінностей – яскравий прояв дискурсу конфронтуючих сторін у рамках системи біполярного світу доби «холодної війни». Так, у резолюцію, на настійну вимогу делегатів із СРСР, був внесений параграф про «посилення проповіді християн- ських ідей миру, свободи, братерства та любові між народами»44. З приводу актуальних релігійних питань делегація РПЦ МП займала консервативну позицію: так, були виражені ноти засудження на адресу пропозицій про скорочення часу богослужінь, про модернізацію зовнішнього вигляду священнослужителя тощо. Початкові труднощі в обговоренні питань щодо відносин з ВРЦ були нівельовані після того, як Московська патріархія виявила бажання стати повноправним членом організації. У результаті делегати на Нараді висловили повагу до спостерігачів Ради. Нарада на Родосі була дійсно визначною подією: православний світ консолідувався, намітив основні питання, які планувалося обговорити на Передсоборній нараді, тим са- 40 Обращение к Совещанию Православных Церквей на о. Родосе. ЖМП. 1961. № 10. С. 5. 41 Всеправославное совещание делегатов автокефальных и автономных православных Церквей на острове Родо- се. Вестник РСХД. № 3–4. 1961. С. 3–4. 42 Так само. С. 4. 43 На Родосе. Вестник РСХД. 1961 № 3–4. С. 5–7. 44 На Родосе. С. 7. Сіверянський літопис. 2023. № 1 52 мим зробив крок на шляху до Вселенського собору. Також вона продемонструвала кризо- ву дисонуючу проблему церковного світу: з одного боку, показала прагнення Церков пе- ремогти політичний поділ, а з іншого – високий рівень залежності Церков від державних ідеологій. Релігія постала в образі інструменту протистоянь між лідируючими політико- економічними моделями державного та соціального устрою епохи «холодної війни»45. Слід мати на увазі, що збори, подібні до Родоської наради, проводилися з ініціативи Вселенського патріарха ще в 1930-ті рр. на Афоні. Однією з відмінностей цих зборів було те, що делегація РПЦ МП на таких з’їздах була представлена в Родосі вперше. Поясню- ється це еволюцією зовнішньополітичної доктрини Радянського Союзу в післявоєнні ро- ки, яка характеризувалася переходом від курсу на ліквідацію релігії до використання її як інструменту ідеологічної обробки та контролю населення як на території країни, так і за її межами. Вважаємо не зайвим нагадати, що цьому сприяли, зокрема, тенденції повоєнного періоду зростання «попиту на Бога» у країнах «капіталістичного світу». Діячі РСХР на сторінках «Вісника» зазначали стратегічний поворот у відношенні РПЦ МП до ВРЦ та екуменізму в цілому46. Так, якщо в 1948 р. патріарх Московський ви- словив різку ноту засудження на адресу екуменічного руху, то 30 березня 1961 р. Синод ухвалив рішення про вступ РПЦ МП до складу Всесвітньої ради Церков. Виправдання від офіційного керівництва Церкви з приводу різкої зміни риторики були безглуздими: так, у червні 1961 р. на Соборі в Троїце-Сергіївській лаврі такий поворот було пояснено суттє- вими трансформаціями у ВРЦ з богословських та політичних питань47. Підбиваючи підсумки, зазначимо, що насправді суттєвих змін в ідеології екуменізму за період з 1948 по 1961 рр. не відбулося, на відміну від радянської зовнішньополітичної доктрини, яка еволюціонувала від ідеї «світової революції» до стратегії «мирного співіс- нування». Російську Православну Церкву, зокрема керівний апарат Московської патріар- хії, було поставлено на рейки обслуговування інтересів радянської влади на міжнародно- му рівні. Внутрішні репресії за релігійним принципом було згорнуто лише для тих, хто активно погоджувався співпрацювати з органами державної безпеки. У результаті тривалої аналітичної роботи радянською владою було розроблено страте- гію поширення впливу на ключові структурні одиниці провідної екуменічної організації – Всесвітньої ради Церков – та розпочато процес її фактичного впровадження. Варто звернути увагу на те, що головний антагоніст СРСР – США брав активну участь у житті світового екуменічного руху, стояв у авангарді створення ВРЦ, спецслужби сте- жили за діяльністю цієї організації. Нагадаємо, що, наприклад, одним із отців-засновників і фінансистів Екуменічного інституту Босе був Джон Рокфеллер-молодший. Ідеї ВСЦ – взаємоввічливе співіснування народів, боротьба за мир, за подолання гло- бальних проблем людства, панування любові та інші християнські (загальнолюдські) чес- ноти тощо – багато в чому збігалися з декларативними принципами соціалістичних ідей. Участь РПЦ МП у Всесвітній раді Церков давала змогу радянській владі лобіювати власні інтереси, формувати позитивний імідж СРСР у світі, руйнувати «стереотипи про кому- нізм», мотивувати інші країни наслідувати «радянський досвід». У результаті чого було фактично відкрито «релігійний фронт» – як напрям протистояння соціалістичного та капі- талістичного таборів епохи «холодної війни». У свою чергу, православний емігрантський рух, об’єднаний навколо «Вісника РСХР», щодо питань екуменізму не був єдиним, проте в більшості своїй вважав його перспектив- ним напрямом діяльності. Московську патріархію вони вважали політизованою залежною структурою, унаслідок чого з керівними органами та прихильниками їх курсу не співпра- цювали. Щодо Радянського Союзу: представники РСХР займали дисидентську позицію. Унаслідок цього пріоритетною метою міжрелігійного співробітництва було заявлено фор- мування стратегічної платформи для інтеграції майбутньої вільної Російської Православ- ної Церкви у світовий простір при збереженні догматичних та обрядових традицій. Протягом періоду з 1949 по 1961 рр. РПЦ МП та Російський студентський християн- ський рух сформували основні позиції щодо екуменізму та стратегії взаємодії зі Всесвіт- ньою радою Церков. Так ВРЦ як організація миру та взаємодопомоги стала театром про- тистояння трьох сил: соціалістичного та капіталістичного таборів і емігрантського право- славного дисидентського антирадянського руху. References Bogoslovskij, A. (2000). Vestnik russkogo xristianskogo dvizheniya Bulletin of the russian christian movement. Literaturnaya entsiklopediya russkogo zarubezh'ya, 1918–1940 – Literary Encyclopedia of the Russian Diaspora, 1918–1940. P. 515–522. 45 О Совещании на Родосе. Вестник РСХД. 1961. № 3–4. С. 7–17. 46 Там само. С. 16. 47 Там само. С. 17. Siverian chronicle. 2023. № 1 53 Lisovoi, N. (2002). Russkaya Cerkov' i Patriarxaty Vostoka. Tri cerkovno-politicheskie utopii XX veka The Russian Church and the Patriarchates of the East. Three ecclesiastical-political utopias of the 20th century. Moscow, Russia. Nikitin, V. (2000). Vestnik russkogo xristianskogo dvizheniya Bulletin of the russian christian move- ment. Literaturnaya entsiklopediya russkogo zarubezh'ya, 1918–1940 – Literary Encyclopedia of the Rus- sian Diaspora, 1918–1940. P. 57–61. Андреєв Тимур Юрійович – аспірант кафедри нової та новітньої історії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (Майдан Свободи, 4, м. Харків, 61022, Україна). Andreiev Tymur – graduate student of the department of modern and modern history of V.N. Karazin Kharkiv National University (4 Svobody Sq., Kharkov, 61022, Ukraine). E-mail: andreev.timofey.ru.1913@gmail.com The problem of ecumenism in the Orthodox emigrant press during the Cold War years on the pages of the Bulletin of the Russian Student Christian Movement (1949–1961) The purpose of the article is to compare approaches to the problem of ecumenism in the emigre dissi- dent community using the example of the Russian Student Christian Movement and the Russian Orthodox Church (ROC), to trace the evolution of Soviet doctrine from abstraction to the use of international ecu- menical movements as a platform for realizing the foreign policy goals of the political leadership of the USSR during the "of the Cold War". Research methodology includes consistent adherence to the principles of historicism, the use of methods of analysis and synthesis. Scientific novelty. In the article, for the first ti- me in Ukrainian historiography, the author offers to look at the problem of ecumenism during the "Cold War" through the prism of the emigrant press, the main source of the research is the "Bulletin of the Russi- an Student Christian Movement". Conclusions: Dissident émigré Orthodox circles united around the "Bulletin of the Russian Student Christian Movement" mostly saw their participation in the ecumenical movement as an opportunity to po- pularize Orthodoxy, exchange experience, and prepare the ground for the future integration of the free Russian Orthodox Church into the world Christian community with preservation of ancient Orthodox tradi- tions, dogmatic uniqueness and inviolability. During the period from 1948 to 1961, there were no major changes in the ideology of ecumenism, in contrast to the Soviet foreign policy doctrine, which evolved from the idea of "world revolutions" to the strategy of "peaceful coexistence." The Russian Orthodox Church, in particular the governing apparatus of the Moscow Patriarchate, was placed on the rails of serving the inte- rests of the authorities at the international level. Thanks to this, the Soviet authorities managed to spread influence over the key structural units of the leading ecumenical community – the World Council of Chur- ches, thereby opening another bridgehead for the struggle of the "Cold War" era. Key words: Russian Orthodox Church, World Council of Churches, USSR, ecumenism, Cold War, emigrant movement, emigrant press, international relations. Дата подання: 12 січня 2023 р. Дата затвердження до друку: 18 лютого 2023 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Андреєв, Т. Проблема екуменізму в православній емігрантській пресі у роки «холодної війни» на сторінках «Вісника Російського студентського християнського руху» (1949–1961 рр.). Сіверян- ський літопис. 2023. № 1. C. 44–53. DOI: 10.58407/litopis.230106. Цитування за стандартом APA Andreiev, Т. (2023). Problema ekumenizmu v pravoslavnij emihrants'kij presi u roky «kholodnoi vij- ny» na storinkakh «Visnyka Rosijs'koho students'koho khrystyians'koho rukhu» (1949–1961 rr.) [The prob- lem of ecumenism in the Orthodox emigrant press during the Cold War years on the pages of the Bulletin of the Russian Student Christian Movement (1949–1961)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1, P. 44–53. DOI: 10.58407/litopis.230106.

Проблема екуменізму в православній емігрантській пресі у роки «холодної війни» на сторінках «Вісника Російського студентського християнського руху» (1949–1961 рр.)

Institution

Ähnliche Einträge