Академік Володимир Вернадський: минуле, сучасне, майбутнє (до 160-річчя від дня народження)
Статтю присвячено ювілейній даті мислителя, видатного вченого, організатора науки Володимира Івановича Вернадського. Понад півтора століття минуло від дня його народження, однак аналіз праць ученого свідчить про величезну важливість для сучасності його наукової спадщини. Розглянуто деякі аспекти не...
Збережено в:
| Дата: | 2023 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2023
|
| Назва видання: | Вісник НАН України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192925 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Академік Володимир Вернадський: минуле, сучасне, майбутнє (до 160-річчя від дня народження) / О.О. Протасов, Г.С. Левіт // Вісник Національної академії наук України. — 2023. — № 3. — С. 19-29. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-192925 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1929252023-07-22T15:29:21Z Академік Володимир Вернадський: минуле, сучасне, майбутнє (до 160-річчя від дня народження) Протасов, О.О. Левіт, Г.С. Наука і суспільство Статтю присвячено ювілейній даті мислителя, видатного вченого, організатора науки Володимира Івановича Вернадського. Понад півтора століття минуло від дня його народження, однак аналіз праць ученого свідчить про величезну важливість для сучасності його наукової спадщини. Розглянуто деякі аспекти непростих відносин між вченням академіка Вернадського про біосферу та ноосферу і західними течіями в науці про глобальні планетарні процеси. На прикладі досліджень з еволюції біосфери показано неперебутню наукову цінність ідей вченого. The article is dedicated to the anniversary of the thinker, outstanding scientist, organizer of science, Volodymyr Vernadsky. More than a century and half has passed since his birth, but the analysis of the scientist’s works shows the great importance of his scientific heritage for modern times. Some aspects of the difficult relationship between Vernadsky’s teaching on the biosphere and noosphere and Western currents in the science of global planetary processes are considered. On the example of research on the evolution of the biosphere, the lasting scientific value of the scientist’s ideas is shown. 2023 Article Академік Володимир Вернадський: минуле, сучасне, майбутнє (до 160-річчя від дня народження) / О.О. Протасов, Г.С. Левіт // Вісник Національної академії наук України. — 2023. — № 3. — С. 19-29. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 0372-6436 DOI: doi.org/10.15407/visn2023.03.019 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192925 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Наука і суспільство Наука і суспільство |
| spellingShingle |
Наука і суспільство Наука і суспільство Протасов, О.О. Левіт, Г.С. Академік Володимир Вернадський: минуле, сучасне, майбутнє (до 160-річчя від дня народження) Вісник НАН України |
| description |
Статтю присвячено ювілейній даті мислителя, видатного вченого, організатора науки Володимира Івановича Вернадського. Понад півтора століття минуло від дня його народження, однак аналіз праць ученого свідчить
про величезну важливість для сучасності його наукової спадщини. Розглянуто деякі аспекти непростих відносин між вченням академіка Вернадського про біосферу та ноосферу і західними течіями в науці про глобальні
планетарні процеси. На прикладі досліджень з еволюції біосфери показано
неперебутню наукову цінність ідей вченого. |
| format |
Article |
| author |
Протасов, О.О. Левіт, Г.С. |
| author_facet |
Протасов, О.О. Левіт, Г.С. |
| author_sort |
Протасов, О.О. |
| title |
Академік Володимир Вернадський: минуле, сучасне, майбутнє (до 160-річчя від дня народження) |
| title_short |
Академік Володимир Вернадський: минуле, сучасне, майбутнє (до 160-річчя від дня народження) |
| title_full |
Академік Володимир Вернадський: минуле, сучасне, майбутнє (до 160-річчя від дня народження) |
| title_fullStr |
Академік Володимир Вернадський: минуле, сучасне, майбутнє (до 160-річчя від дня народження) |
| title_full_unstemmed |
Академік Володимир Вернадський: минуле, сучасне, майбутнє (до 160-річчя від дня народження) |
| title_sort |
академік володимир вернадський: минуле, сучасне, майбутнє (до 160-річчя від дня народження) |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| publishDate |
2023 |
| topic_facet |
Наука і суспільство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192925 |
| citation_txt |
Академік Володимир Вернадський: минуле, сучасне, майбутнє (до 160-річчя від дня народження) / О.О. Протасов, Г.С. Левіт // Вісник Національної академії наук України. — 2023. — № 3. — С. 19-29. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| series |
Вісник НАН України |
| work_keys_str_mv |
AT protasovoo akademíkvolodimirvernadsʹkijminulesučasnemajbutnêdo160ríččâvíddnânarodžennâ AT levítgs akademíkvolodimirvernadsʹkijminulesučasnemajbutnêdo160ríččâvíddnânarodžennâ |
| first_indexed |
2025-07-16T18:46:41Z |
| last_indexed |
2025-07-16T18:46:41Z |
| _version_ |
1837830356741390336 |
| fulltext |
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 3 19
НАУКА НАУКА
І СУСПІЛЬСТВО І СУСПІЛЬСТВО
АКАДЕМІК
ВОЛОДИМИР ВЕРНАДСЬКИЙ:
МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, МАЙБУТНЄ
До 160-річчя від дня народження
Статтю присвячено ювілейній даті мислителя, видатного вченого, органі-
затора науки Володимира Івановича Вернадського. Понад півтора століт-
тя минуло від дня його народження, однак аналіз праць ученого свідчить
про величезну важливість для сучасності його наукової спадщини. Розгля-
нуто деякі аспекти непростих відносин між вченням академіка Вернад-
ського про біосферу та ноосферу і західними течіями в науці про глобальні
планетарні процеси. На прикладі досліджень з еволюції біосфери показано
неперебутню наукову цінність ідей вченого.
Ключові слова: В.І. Вернадський, біосфера, біогеохімія, ноосфера, еволю-
ція.
Цього року виповнюється 160 років від дня народження видат-
ного вченого Володимира Івановича Вернадського і 105 років
від часу заснування створеної ним Української академії наук.
Майже 85 років тому В.І. Вернадський підготував свою стат-
тю про ноосферу, яка відкрила нову епоху не лише в науці, а
й у стосунках між людською цивілізацією та біосферою, жит-
тям на планеті Земля. Але справа не тільки у важливих датах.
Сьогодні весь світ стоїть на порозі історичних змін. Через ді-
яльність людини сама біосфера зазнає незнаного досі впливу.
Великі регіони потерпають від природних катаклізмів. На Єв-
ропейському континенті знову йде кривава війна. В такі бурем-
ні часи вкрай важливо звернутися до історії, до витоків фунда-
ментальних наукових і гуманістичних ідей.
Вернадський і війна. В.І. Вернадському довелося пережи-
ти потрясіння трьох війн. Якщо вважати початком свідомо-
го творчого життя людини період після 20 років, майже одна
п’ята наукового життя Вернадського припала на період воєн,
руйнувань, страждань народів. Тим більше вражає сила науко-
вого духу, сила творчої самосвідомості цього великого вченого.
Він писав про історію своїх досліджень: «Перша світова війна
особисто на моїй науковій роботі відбилася якнайглибше. Вона
ПРОТАСОВ
Олександр Олексійович —
доктор біологічних наук,
професор, провідний науковий
співробітник відділу екологічної
гідрології та технічної
гідробіології Інституту
гідробіології НАН України
doi: https://doi.org/10.15407/visn2023.03.019
ЛЕВІТ
Георгій Семенович —
доктор природничих наук,
приват-доцент, робоча група
дидактики біології Університету
Фрідріха Шиллера (Єна,
Німеччина)
20 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (3)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
змінила докорінно моє геологічне світорозу-
міння. В атмосфері цієї війни я підійшов у гео-
логії до нового для мене і для інших, забутого
тоді розуміння природи — до геохімічного та
біогеохімічного, що охоплює і косну, і живу
природу з однієї й тієї самої точки зору. Я про-
вів роки Першої світової війни у безперервній
науково-творчій роботі…» [1, с. 459—460]. По-
яснює цей, здавалося б, парадокс думка, ви-
словлена в одній з його статей: світова війна
змусила подивитися на те, що відбувається в
соціумі і природі, під набагато ширшим кутом
і в набагато більших масштабах, ніж у мирний
час. Зокрема, В.І. Вернадський очолив Комі-
сію з вивчення природних продуктивних сил,
завданням якої було охопити єдиним підходом
усі питання, пов’язані з природними ресурса-
ми тодішньої держави. Думати «по-новому»,
писав Вернадський, означає мислити в масш-
табах усієї планети, всієї біосфери.
Сьогодні, під час жорстокої воєнної агресії
РФ проти України, напрочуд сучасно сприй-
маються слова мислителя, які ґрунтуються
не на окремих, соціологічних взаємозв’язках,
а закономірностях планетарного, біосферно-
го масштабу. Наприкінці Другої світової ві-
йни він робить висновок, актуальний і зараз:
«Геологічний еволюційний процес відповідає
біологічній єдності та рівності всіх людей. В
історичному змаганні, наприклад у війні тако-
го масштабу, як нинішня, зрештою перемагає
той, хто дотримується цього закону. Не мож-
на безкарно йти проти принципу єдності всіх
людей як закону природи» [1, с. 463]. Не може
бути успіху у спробі протиставити якусь одну
державу «біологічній єдності та рівності всіх
людей».
Як відлуння цієї думки мислителя звучать
сьогодні слова академіка А.Г. Загороднього на
ХХХІІ Читаннях академіка В.І. Вернадського
«Зростання ролі природничих наук у суспіль-
ному житті», які відбулися 23 грудня 2022 р.:
«Науковці міцно тримають свій фронт. Своєю
роботою, зокрема й організацією цих читань,
ми робимо, може, не такий уже й великий, та
все ж помітний внесок у зміцнення незлам-
ності нашої держави. Нам тяжко, умови дуже
складні, але ми всі працюємо. І це — запорука
того, що Україна вистоїть і переможе»1.
Вернадський і Академія. Історія Академії
наук України тісно пов’язана з ім’ям Володи-
мира Івановича Вернадського. Минуло вже
понад сто років від дня затвердження її першо-
го Статуту в 1918 р., роботу над яким очолював
саме Вернадський.
Життя В.І. Вернадського пройшло в держа-
вах імперського типу — у Російській імперії та
Радянському Союзі. Імперії завжди вирізняли-
ся високою централізацією, домінуванням ме-
трополії, особливим статусом столиць, які ста-
вали не лише вузлами державного управління
та фінансових потоків, а й центрами науки і
культури. Однак зв’язки В.І. Вернадського з
Україною були дуже тісними і пронизують усе
його життя, тому навряд чи можна погодитися
із зауваженням, зробленим самим ученим в од-
ній з останніх його статей: «Зовсім випадково
я опинився (1917—1918 рр.) на Україні, і аж до
1921 р. не мав змоги повернутися до Петрогра-
да» [1, с. 460]. В Україні він опинився зовсім не
випадково.
Коли в 1917 р. у Вернадського виникли про-
блеми зі здоров’ям і лікарі порекомендували
змінити клімат, сім’я переїхала до Полтавської
губернії, де в них з 1914 р. були земля і власний
будинок. Вибір місця для створення «свого ку-
точка» на землі також не був випадковим. Ще
в 1890 р., коли Вернадський був професором
Московського університету, саме тут він пра-
цював в експедиції професора В.В. Докучаєва
з вивчення ґрунтів, рослинності та геологіч-
них умов Полтавщини. Будучи політично ак-
тивним громадянином, Вернадський тоді брав
участь у роботі спеціальної комісії з національ-
них питань при Центральному комітеті партії
кадетів. Коли ж він приїхав в Україну, Мико-
ла Василенко, тодішній міністр освіти та мис-
тецтв в уряді гетьмана Павла Скоропадського,
запросив його до Києва для організації Україн-
ської академії наук. При цьому слід зазначити,
що Вернадський взяв якнайактивнішу участь
у створенні Академії саме як національного на-
1 https://www.nas.gov.ua/UA/Messages/Pages/View.
aspx?MessageID=9746
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 3 21
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
укового центру, підтримуваного державою [2],
і по праву став першим президентом УАН.
Обсяг виконаної роботи, енергія, з якою
Вернадський займався організаційною діяль-
ністю, вражають. З липня по жовтень 1918 р.
тривала інтенсивна робота над Статутом нової
Академії. Комісія, якою керував В.І. Вернад-
ський, провела понад 20 засідань, на більшості
з яких він головував. Вже 14 листопада 1918 р.
гетьман П. Скоропадський затвердив закон
про створення УАН, а 27 листопада відбулися
перші Загальні збори Академії, де головою-
президентом було обрано В.І. Вернадського.
Плани були великі, а як на той час — гранді-
озні: згідно зі Статутом, планувалося ство-
рити 45 структурних підрозділів Академії, у
тому числі 15 інститутів, 14 постійних комісій,
6 музеїв, ботанічний сад, астрономічну обсер-
ваторію.
Історичні шляхи більш ніж складні, непе-
редбачувані збіги обставин можуть відіграти
велику роль. Вернадський зазначав як факт:
«Мені спадає на думку, що я був тоді в Києві
єдиним, хто був практично знайомий з ака-
демічною роботою» [2, с. 124]. Якби не цей
перебіг подій, хтозна яким шляхом пішла б
Академія і чи народилася б вона взагалі? Дій-
сно, 105 років існування Академії засвідчили
життє здатність саме тієї моделі академічного
устрою, яку запропонував В.І. Вернадський
і яку він втілив у життя. Академія пережила
принаймні п’ять варіантів державного устрою
і по праву стала головним науковим центром у
незалежній Україні.
До 150-річного ювілею академіка В.І. Вер-
надського Національна академія наук зробила
важливу справу: було підготовлено і вийшло
друком багатотомне (9 томів, деякі у двох
окремих книгах) видання творів видатного
вченого — «Вибрані наукові праці академіка
В.І. Вернадського» (Київ, 2012). Важливим є
те, що організатори і упорядники передбачи-
ли в ньому розділ «Коментарі» [1, с. 473—575],
надавши, так би мовити, трибуну різним вче-
ним, і ці 100 сторінок «Коментарів» можна
розглядати як віддзеркалення і втілення ідей
В.І. Вернадського в сучасній науковій думці.
Слід насамперед відзначити широке коло
проблем, так чи інакше пов’язаних нині з на-
уковою спадщиною В.І. Вернадського. Це
може підтвердити назва першої статті в цьому
розділі — «Вчення академіка В.І. Вернадсько-
го про живу речовину та біосферу — основа
радіоекології, екзобіології та екоетики» автор-
ства Г.Г. Полікарпова [1, с. 474—489]. В.І. Вер-
надський сформував науковий фундамент для
сучасної радіоекології та радіаційної біогео-
ценології. Він обґрунтував ідею повсюднос-
ті життя не лише в межах біосфери — колись
обов’язково буде підтверджено гіпотезу про
існування життя й на інших планетах. А вчен-
ня про ноосферу приводить до тривожного ви-
сновку в галузі екоетики: «У разі ігнорування
людством екологічної етики його майбутні по-
коління опиняться під загрозою, що лише на-
ростатиме» [1, с. 485].
У статтях Е.В. Соботовича, В.В. Доліна,
В.М. Єгорова обговорюються найважливіші
питання еволюції біосфери в умовах техноге-
незу [1, с. 490—533]. Модель ноосферогенезу
Вернадського суттєво доповнюється «проміж-
ною» фазою, етапом: завдяки діяльності лю-
дини біосфера трансформується у техно сферу
і потім у процесі ноогенезу — в ноосферу. У
цьому випадку, як нам здається, варто врахо-
вувати, що людина створює як власне нові
техноекосистеми, формуючи техносферу, так і
урбо-, агроекосистеми, а тому під техносферою
у широкому сенсі слід, очевидно, розуміти змі-
нену людиною частину біосфери. Автори під-
креслюють, що, як і зазначав В.І. Вернадський
у своїй концепції ноосфери, «діяльність люди-
ни приводить до утворення потужних техно-
генних потоків хімічних елементів у літосфері,
гідросфері та атмосфері, вся історія людства
супроводжується концентруванням одних і
розсіюванням інших хімічних елементів у на-
вколишньому середовищі» [1, с. 508].
Оптимізації взаємодії людини та природи
присвячено статті І.А. Акімова і О.П. Коржа
[1, с. 538—550]. В них підкреслено важливу
думку, пов’язану з тим, що людина, виходячи
за рамки нормального функціонування еко-
систем, порушує закономірності існування
22 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (3)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
живої речовини, що формувалися впродовж
мільйонів років. Причини збіднення біосфери,
зменшення біорізноманіття слід шукати у зни-
женні ємності середовища, що значною мірою
стало наслідком діяльності людини.
Не випадково свій аналіз структури біосфе-
ри В.І. Вернадський [3] починає зі Світового
океану, що відзначає у своїй статті О.О. Про-
тасов [1, с. 551—571]. Справді, Світовий океан
значною мірою визначає Лик Землі як плане-
ти. Саме на прикладі Світового океану Вернад-
ський формулює одну зі своїх найважливіших
концепцій: «в основу вивчення механізму біо-
сфери має бути покладено густоту життя — ви-
ділення ділянок, ним збагачених», особлива
глобальна структурованість біосфери, наяв-
ність зон згущення і розрідження життя визна-
чають її функціонування як системи.
У своїх роботах В.І. Вернадський (до речі,
як і його молодший сучасник К.Д. Старинке-
вич) «дорікав» біологам за їхню гіпертрофова-
ну увагу до вивчення життя на рівні організму
на шкоду вивченню взаємозв’язків, взаємної
організації життя в масштабах планети. Од-
нак у цьому аспекті слід зауважити, що вже з
кінця ХІХ ст. почала виокремлюватися молода
тоді наука гідробіологія. Проводилися перші
оцінки органічної речовини, що виробляється
в морських екосистемах, оцінки сумарної біо-
маси живих організмів у водній товщі і на дні
моря, тобто того, що було основою біогеохіміч-
ного підходу.
Слід визнати, що основні положення вчення
В.І. Вернадського, попри велику кількість нау-
кових праць з цієї тематики, все ж недостатньо
популяризуються у суспільстві. При цьому
сама проблема осмислення та вивчення життя
в глобальних планетарних масштабах сьогодні
є актуальною як ніколи. Наукова думка торка-
лася цих проблем і до Вернадського — досить
згадати такі великі імена, як А. фон Гумбольдт,
Ж.Б. Ламарк, Ж. Кюв’є, Ч. Дарвін, А. Уоллес,
А. Зюсс. Потреба у глобальних узагальненнях
приводить і до, так би мовити, конвергентних
наукових побудов. Тут слід згадати гіпотезу
Геї, поширену серед західних учених [4]. У сво-
їй статті [1, с. 572—575] І.В. Довгаль аналізує
подібності та відмінності вчення Вернадського
про біосферу та концепції Геї.
На фронтисписі журналу «American Sci-
entist», у якому було опубліковано останню,
вже посмертну статтю В.І. Вернадського [5],
під портретом ученого наведено цитату з його
листа професору О. Петрункевичу: «Я дивлю-
ся вперед дуже оптимістично. Думаю, що ми
Початок статті В.І. Вернадського в «American Scientist»
Портрет
В.І. Вернад-
ського в жур-
налі «American
Scientist»
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 3 23
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
переживаємо не лише історичний перелом, а й
планетний. Ми переходимо до ноосфери». Зда-
ється, що цей заповіт — відображення оптиміс-
тичного погляду великого вченого, для нашого
часу має особливу цінність.
Вернадський і світова наука. Вчення про
біосферу має ключове значення для всіх наук
про навколишнє середовище, в тому чис-
лі й для екології. Теорію біосфери розробив
В.І. Вернадський (однак сам термін «біосфе-
ра» ввів не він), якого вважають одним з най-
впливовіших натуралістів ХХ ст. В історії
науки його згадують як видатну постать у та-
ких різних галузях, як біогеохімія, радіогео-
логія, генетична мінералогія, кристалографія.
Останнім часом В.І. Вернадський здобув ви-
знання і в західному світі як попередник гіпо-
тези Геї, яка доводить, що біосфера є саморе-
гульованою системою. Так, автор гіпотези Геї
Джеймс Лавлок писав: «Ми [сам Лавлок і його
співавтор Лінн Маргуліс. — Г.Л.] виявили, що
він [Вернадський] є нашим найвидатнішим
попередником» [6]. Хоча оригінальна теорія
Вернадського набагато глибша і з теоретичної,
і з методологічної точок зору, ніж гіпотеза Геї,
і не збігається з нею в багатьох аспектах [7],
ця нова хвиля зацікавленості Вернадським
сприяє кращому розумінню його оригінальних
праць і теорії з боку представників різних сві-
тових наукових спільнот — екологів, біогеохі-
міків, географів тощо.
Однак на Заході В.І. Вернадський ще не здо-
був того визнання, на яке він заслуговує. Його
підсумкову працю «Хімічна будова біосфери
Землі та її оточення» й досі не перекладено за-
хідноєвропейськими мовами, що безперечно
перешкоджає поширенню його ідей. Послі-
довником ідей В.І. Вернадського, який одно-
значно оголосив теорію Вернадського основою
сучасних геомікробіології та геофізіології2, є
німецький геомікробіолог Вольфганг Е. Крум-
2 Термін ввів англійський хімік Джеймс Лавлок для
опису механізмів саморегуляції Геї. Він означає біо-
логічну відповідь на збурення в цих умовах (www.
oxfordreference.com). Термін іноді використовують і в
ширшому розумінні, як назву науки про глобальні
природні процеси.
байн [8, 9]. Крім того, ім’я В.І. Вернадського як
одного із засновників геомікробіології згадано,
наприклад, у шостому виданні «Geomicrobiol-
ogy» (Вступ до геомікробіології): «A unified
concept of geomicrobiology and the biosphere
can be said to have been pioneered under the
leadership of V.I. Vernadsky» («Можна сказати,
що єдину концепцію геомікробіології та біо-
сфери вперше було створено під керівництвом
В.І. Вернадського») [10].
При цьому в багатьох англомовних фунда-
ментальних працях з біогеохімії та глобальної
екології ім’я Вернадського навіть не згадуєть-
ся [11—15]. Автори або уникають питання про
джерела концепції біосфери та біогеохімії, або
починають розповідь з повоєнних розробок.
Як зазначено в оглядовій праці Е. Шлезінге-
ра «Global Change Ecology» (Екологія гло-
бальних змін): «Я відзначаю як початок науки
про глобальні зміни публікацію «Біосфери»
у спеціальному випуску журналу «Scientific
American» у 1970 р.» [16]. У четвертому ви-
данні «Biogeochemistry: An Analysis of Glob-
al Change» (Біогеохімія: аналіз глобальних
змін) [17] автори називають В.І. Вернадського
«батьком біогеохімії», але згадують його лише
побіжно, цитуючи англійське видання «Біо-
сфери» без глибшого аналізу його поглядів.
Згадки про В.І. Вернадського у високорей-
тингових спеціалізованих журналах лише по-
Інститут біогеохімії імені Макса Планка (Єна, Німеч-
чина)
24 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (3)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
одинокі. Наприклад, Пол Фальковскі зі спів-
авторами у статті в престижному журналі
«Science» цитують В.І. Вернадського, ствер-
джуючи, що «наше сучасне навколишнє се-
редовище відображає історично інтегровані
результати мікробних експериментів на тек-
тонічно активній планеті, покритій тонкою
плівкою води в рідкому стані» [18]. У випус-
ках міжнародного журналу «Biogeochemistry»
(Springer) ім’я Вернадського згадано лише
тричі, хоча в одній з нещодавніх статей Томас
Біанчі визнає Вернадського з його «провока-
ційною книгою» (так він називає «Біосферу»),
опублікованою в 1926 р., засновником біогео-
хімії [19].
Водночас сама заснована В.І. Вернадським
наука біогеохімія процвітає в усіх розвине-
них країнах і є сьогодні важливим інструмен-
том вивчення глобальних явищ, у тому числі
змін клімату. Наприклад, у Єні (Німеччина)
є Інститут біогеохімії імені Макса Планка, а
Європейський союз наук про Землю заснував
«Медаль Вернадського», вперше присуджену
в 2003 р.
Щоб усвідомити всю суперечливість і навіть
абсурдність цієї ситуації, варто уявити собі
книгу з еволюційної біології, яка починалася
б зі згадування знаменитого збірника Ернста
Майра та Вільяма Провайна «Evolutionary
Synthesis» (Еволюційний синтез) (1980) без
будь-яких посилань на Чарльза Дарвіна чи з
кількома побіжними зауваженнями про нього.
Довелося б прийняти, що ідеї Дарвіна прони-
кли в теоретичні основи розуміння еволюції
без фактичного зв’язку з його ім’ям. Як ствер-
джував відомий британсько-американський
еколог Джордж Е. Хатчінсон (1903—1991) у
статті в спецвипуску «Scientific American»,
присвяченому біосфері: «По суті, ми прийма-
ємо сьогодні концепцію біосфери Вернадсько-
го, розроблену приблизно через 50 років після
того, як про неї писав Зюсс» [20]. І сьогодні,
в умовах лише фрагментарного проникнення
оригінальних концепцій Вернадського в захід-
ний теоретичний ландшафт, правильна оцінка
його теорії міжнародним науковим співтова-
риством є важливим завданням.
Щодо присутності В.І. Вернадського в іс-
торії науки складається досить парадоксальна
ситуація: в українській та інших пострадян-
ських професійних спільнотах Вернадського
заслужено вважають класиком природознав-
ства і філософії. Його популярність і вплив,
безумовно, можна порівняти зі славою Ерн-
ста Геккеля у німецькомовних країнах. Це
різко контрастує зі статусом Вернадського в
західній історії науки, де його постать є недо-
оціненою, а його ідеї та започатковані ним на-
укові дисципліни відомі більше, ніж його осо-
бистість. Наприклад, у відомій книзі з історії
науки «Making Modern Science» (Створення
сучасної науки) Пітера Боулера і Айвана Мо-
руса ім’я Вернадського коротко згадано лише
двічі, причому хибно стверджується, що саме
він ввів термін «біосфера» [20, с. 231].
Підсумовуючи, слід зазначити, що, як це не
парадоксально, роль Вернадського в сучасній
західній науці вельми недооцінена. Створена
ним наука біогеохімія є визнаною у світі дис-
ципліною, проте західні біогеохіміки мають
лише поверхове уявлення про теоретичну сис-
тему Вернадського, яка цю науку породила.
Найпершою причиною цього є недоступність
для західного читача фундаментальних зрілих
творів В.І. Вернадського, оскільки їх так і не
було перекладено іншими мовами. Так, його
opus magnum «Хімічна будова біосфери Землі
та її оточення» залишається недоступним для
англомовних учених 3.
Біосфера, жива речовина, біогеохімія.
В.І. Вернадський розробляв свої ідеї як ці-
лісну теоретичну систему, в якій усі частини
взаємопов’язані. У теоретичній системі Вер-
надського концепція біосфери зумовила ство-
рення нової галузі науки — біогеохімії. Вона
вивчає геологічні прояви життя та розгля-
дає біохімічні процеси в живих організмах у
зв’язку з їх впливом на геосферу. Зокрема, він
зазначав: «Біогеохімія якнайтісніше пов’язана
3 Cлід зауважити, що ситуація, описана моїм співавто-
ром, доктором Г. Левітом, і справді є парадоксальною.
Було б непогано, якби фахівці Академії посприяли
більшій популяризації праць академіка Вернадсько-
го саме серед західних вчених (О. Протасов).
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 3 25
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
з певною областю планети — цілком з однією
певною земною оболонкою — біосферою та з
її біологічними процесами в їхньому хімічно-
му — атомному — вияві» [22, с. 119].
Отже, специфіка біогеохімії, порівняно з
класичною геохімією, полягає в її особливій
увазі до живої речовини як головного факто-
ра біогенної міграції хімічних елементів, а та-
кож до циклічних процесів у біосфері. Ні живі
організми самі по собі, ні абстраговане від них
середовище не є, як стверджував Вернадський,
специфічними об’єктами біогеохімії. Біогеохі-
міка цікавить насамперед вивчення циклічних
процесів обміну хімічними елементами між
живими організмами та навколишнім середо-
вищем. Останнє можна описати лише на осно-
ві детального вивчення взаємозв’язків живої
та косної (неживої) матерії у просторі-часі
Землі та протягом усієї історії Землі.
Як визначити основний предмет біогеохі-
мічних досліджень? Біогеохімія не націлена
лише на організмовий рівень або вивчення
навколишнього середовища. Вона сфокусо-
вана, за словами Вернадського, на біологічно
керованій міграції атомів, що відбувається в
певній геологічній області. Щоб визначити цю
специфічну геологічну область як сферу до-
сліджень новоствореної науки — біогеохімії,
В.І. Вернадський запропонував свою інтерпре-
тацію поняття «біосфера». Біосфера Землі по-
стає як геосфера, яка не лише населена живи-
ми істотами, а й організована життям. Вона є
частиною планетарної системи, а тому її можна
розглядати як геологічну оболонку. Як геоло-
гічна оболонка біосфера може бути й визна-
чена геологічно: «Біосфера … має цілком пев-
ну будову, що існує протягом мільярдів років,
вона пов’язана з активною участю в ній життя,
нею значною мірою зумовлена у своєму існу-
ванні і характеризується насамперед динаміч-
но рухливими, стійкими, геологічно тривали-
ми рівновагами, які, на відміну від механічної
структури, кількісно рухливі в певних межах
як відносно простору, так і відносно часу» [22,
с. 120].
Однак підхід Вернадського до біосфери ви-
ходить далеко за межі суто геологічних інтер-
претацій. Розглядаючи живу речовину з біо-
геохімічної точки зору [23], В.І. Вернадський
дійшов висновку, що не хімічні сполуки живих
організмів відображають склад середовища, а,
навпаки, жива речовина визначає геохімічну іс-
торію багатьох хімічних елементів земної кори
в процесі створення сприятливого для себе на-
вколишнього середовища. Таким чином, жива
речовина у певному сенсі перетворює біосферу
на саморегульовану систему. Біосфера як са-
морегульована система охоплює як сукупність
живих організмів (живої речовини), так і на-
вколишнє середовище тією мірою, якою воно
залучене в реальні процеси життя, оболонки
земної кори, можливо, аж до мантії. Стан біо-
сфери описано як динамічну рівновагу: «Орга-
нізованість біосфери — організованість живої
речовини — має розглядатися як рівноваги,
рухливі, що постійно коливаються в історич-
ному і в геологічному часі навколо точно вира-
женого середнього. Зсуви чи коливання цього
середнього безперервно виявляються не в істо-
ричному, а в геологічному часі» [22, с. 16].
Біосфера, за Вернадським, це не лише об-
ласть особливої організації, а й «область пла-
нети, найбагатша, мабуть, на максимальну
дієву енергію, різко різного характеру. У ній
панують прояви живої речовини та космічні
сили» [24, с. 41]. Саме енергія біосфери, яка,
зрештою, є космічною енергією, забезпечує всі
її процеси, зокрема і власну еволюцію.
Біосфера, на думку Вернадського, є систе-
мою, що еволюціонує: «Еволюційний процес
живих речовин безперервно протягом усього
геологічного часу охоплює всю біосферу… Ми
можемо і повинні говорити про еволюційний
процес самої біосфери, який відбувається в
інертній масі її косних і живих природних тіл,
що явно змінюються в ході геологічного часу»
[22, с. 20].
На основі своїх емпіричних і теоретичних
праць В.І. Вернадський уже на початку 1920-х
років дійшов висновку, що його концепція жи-
вої речовини доповнить дарвінівську еволю-
ційну теорію. Він зрозумів, що еволюція ви-
дів з погляду Дарвіна не відображає еволюцію
всієї системи.
26 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (3)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
Еволюція біосфери. Упереджені та неупе-
реджені ідеї. Питання про те, наскільки важ-
ливими були для В.І. Вернадського проблеми
біологічної еволюції, є одним з найбільш спір-
них в аналізі його спадщини [25, 26]. Однак
ключовим у цьому аспекті може бути таке ви-
словлювання: «В ході геологічного часу жива
речовина змінюється морфологічно згідно із
законами природи. Еволюційний процес при-
таманний лише живій речовині» [1, с. 461].
При цьому він неодноразово підкреслював, що
біосфера у своїх основних рисах зберігала свій
структурно-функціональний образ. На будь-
якому історичному етапі її існування мали
відбуватися процеси трансформації енергії
(насамперед сонячної), так само, як і циклічні
процеси трансформації речовини.
Ще в 1920 р. В.І. Вернадський писав: «У
моїй роботі над живою речовиною я створив
нове вчення і воно представляє інший аспект
еволюційного вчення» [27]. Через 100 років
після початку його робіт над живою речови-
ною і через 160 років після виходу «Походжен-
ня видів», чи можна порівняти ці два вчення за
силою та значущістю як науковою, так і науко-
во-соціальною? Мабуть, принципово непра-
вильно пов’язувати ці, вже настільки розви-
нені, напрями наукової думки тільки з їхніми
творцями — Вернадським і Дарвіном. Завдяки
працями багатьох вчених ці фундаментальні
концепції стали не стільки суто науковими,
скільки світоглядними. Це вже надбання всьо-
го людства: уявлення про те, що матеріальне
буття на нашій планеті визначається єдністю,
системою відносин між живим і косним у єд-
ності біосфери і що ця єдність розвивається.
Тобто вчення Вернадського справді стало од-
нією з основ сучасного світогляду.
Проте констатація змін у біосфері за коло-
сальний час її існування, наприклад з ураху-
ванням палеонтологічного, геологічного мате-
ріалу, недостатня. Необхідний певний фунда-
мент понять та найбільш загальних уявлень,
для того щоб наблизитися до розуміння осно-
вних закономірностей її еволюції.
Свою основоположну працю «Біосфера»
(1926) В.І. Вернадський починає з того, що
представляє читачеві «упереджені» ідеї, які
«суперечать наявним у науці емпіричним уза-
гальненням». Зокрема, він не вважає доведе-
ним походження життя на Землі шляхом абі-
огенезу і виводить його за межі наукового роз-
гляду, так само, як свого часу це зробив Дарвін,
оскільки немає прямих даних, які вказують на
це явище. Це також «ідея про геологічні явища
як випадковий збіг причин». Якщо скориста-
тися цим прийомом, можна виділити уперед-
жені та неупереджені ідеї для того, щоб підійти
до питання про еволюцію біосфери.
Упередженою ідеєю слід вважати розгляд
біосфери тільки як сфери життя на Землі, так
само, як і уявлення про біосферу виключно як
про сукупність живого. Згідно з Вернадським,
«біосферу можна розглядати як область зем-
ної кори, зайняту трансформаторами, що пе-
реводять космічне випромінювання у дієву
земну енергію» [1, с. 33]. Біосфера — це біо-
косна система, елементами якої є сукупність
живого (жива речовина, геомерида, біохоліда)
та сукупність речовинно-енергетичної основи
підтримання життя (геологічне середовище,
геохоліда). Елементарною одиницею біосфери
є біогеоценоз, екосистема. Упередженою ідеєю
слід вважати положення про те, що еволюція
є явище суто біотичне, властиве живому. Ево-
люціонують будь-які системи, здатні до само-
організації, у процесі еволюції вони створюють
нову інформацію. Оскільки функціонування
живих систем неможливе поза середовищем
проживання, зміна станів живого і косного
відбувається взаємопов’язано. Еволюціонує
біосфера в цілому. Упередженою ідеєю слід
вважати положення про якийсь один принцип,
механізм, на якому будується еволюція, як-от
принцип селекціонізму чи номогенезу.
Неупереджені ідеї можна виразити у деяких
основних принципах. По-перше, це принцип
континуальності та дискретності. Еволюція
біосфери відбувалася і відбувається контину-
ально, без розривів, через відсутність множин-
ності актів походження життя та подальшу на-
ступність. Таким чином реалізується принцип
Реді (який В.І. Вернадський вважав одним із
найважливіших емпіричних узагальнень). Од-
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 3 27
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
нак у єдиному потоці еволюції можуть бути
виділені, реально існували й існують дискретні
(відносно, певною мірою) стани зі своїми од-
норідними властивостями. В історичному пла-
ні спостерігалася експансія життя від стану,
коли «життя процвітало в деяких осередках,
які могли зберігатися локально» [28, с. 307],
до «повсюдності життя», за висловом В.І. Вер-
надського.
Принцип тиску життя є важливою складо-
вою як дарвінівської теорії еволюції, так і вчен-
ня про живу речовину біосфери. Кількісний
його аспект полягає в тому, що завдяки про-
дукційним процесам відбувається збільшення
маси живої речовини, чисельності організмів.
Як емпіричне узагальнення можна сформу-
лювати принцип якісного тиску життя, що ви-
ражається у збільшенні різноманіття живого.
Яким би не був механізм збільшення різно-
маніття проявів життя в ході еволюції (напри-
клад, «походження видів»), наявні дані свід-
чать про неухильне зростання багатства видів
в історії біосфери, зростання біорізноманіття.
Саме цей тиск життя «постачає матеріал» для
відбору.
Концепція стану та інтерстану. Цей стан
об’єкта представлено як часовий зріз усіх його
параметрів. Розглядаючи стани того чи іншого
об’єкта, системи як часовий «зріз» властивос-
тей, тобто впроваджуючи категорію часу, ми
неминуче стикаємося з кількома пізнавально-
оцінними проблемами. Одна з них — проблема
структури часового зрізу. Структура поточ-
ного стану біосфери зумовлена її попереднім
станом завдяки передачі інформації. Отже,
найважливішим стає принцип наступності
та новизни. У стані будь-якої системи, в тому
числі й біосферної, закладено передумови
до стабілізації, консервативності, самозбере-
ження, так само, як і передумови до змінення,
трансформацій. Їхній діалектичний зв’язок
визначає можливий або реальний подальший
розвиток, оскільки будь-який прояв новизни
має бути апробований протягом деякого часу
(це може забезпечити лише наступність) щодо
його ефективності в плані підтримання існу-
вання системи в цих умовах.
Висновки. Понад півтора століття мину-
ло від дня народження В.І. Вернадського, ві-
сім десятиліть тому він працював над однією
з останніх своїх статей, понад сто років існує
Українська академія наук, створенню якої він
віддав частину своєї душі. Здавалося б, усе це
вже належить до чудових і навіть захопливих
сторінок всесвітньої історії науки, але, якщо
звернутися до праць великого вченого, стає
зрозумілим, що його ідеї, як безліч аксонів, як
клітини мозку, пов’язані із сучасністю і про-
стягаються далеко в майбутнє. Зокрема, його
ідеї про іманентність людини в біосфері, про
те, що науковий розум не протистоїть природі,
що технологічний прогрес може відбуватися у
злагоді з еволюцією біосфери, звучать сьогодні
актуально як ніколи. Навіть у найважчі часи
В.І. Вернадський вірив у перемогу людського
розуму.
REFERENCES
[СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ]
1. Vybrani naukovi pratsi akademika V.I. Vernadskoho (Selected Scientific Works of V.I. Vernadsky). Vol. 4, Part 2. Kyiv,
2012 (in Ukrainian). http://izan.kiev.ua/vit/PDF/Tom_4_book_2_Vernadsky.pdf
[Вибрані наукові праці академіка В.І. Вернадського. Т. 4. Кн. 2. Київ, 2012.]
2. Sytnyk K.M., Shmyhovska V.V. Volodymyr Vernadskyi i akademiia (Volodymyr Vernadsky and the Academy). Kyiv,
Naukova Dumka, 2006 (in Ukrainian).
[Ситник К.М., Шмиговська В.В. Володимир Вернадський і академія. Київ: Наукова думка, 2006.]
3. Vernadsky V.I. Biosfera (Biosphere). Leningrad, 1926 (in Russian).
[Вернадский В.И. Биосфера. Ленинград: Научное химико-техническое изд-во, 1926.]
4. Lovelock J.E. Gaia: A new look at life on Earth. Oxford University Press, 1979.
5. Vernadsky W.I. The Biosphere and the Noosphere. American Scientist. 1945. 33(1): 1—12. https://monoskop.org/im-
ages/5/59/Vernadsky_WI_1945_The_Biosphere_and_the_Noosphere.pdf
28 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (3)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
6. Lovelock J. The Biosphere. New Scientist. 1986. 1517: 51.
7. Levit G.S., Krumbein W.E. The Biosphere Theory of V.I. Vernadsky and the Gaia Theory of J. Lovelock: a Compara-
tive Analysis of the Two Theories and Two Traditions. Zhurnal Obshcheі Biologii. 2000. 61(2): 133—144.
8. Krumbein W.E., Schellnhuber H.-J. Geophysiology of mineral deposits - a Model for a Biological Driving Force of
Global Changes through Earth History. Terra Nova. 1992. 4(3): 351—362. https://doi.org/10.1111/j.1365-3121.1992.
tb00824.x
9. Krumbein W.E., Lapo A. Vernadsky’s Biosphere as a Basis of Geophysiology. In: Bunyard P. (ed.) Gaia in Action. Sci-
ence of the Living Earth. Edinburgh: Floris Books, 1996. P. 115—135.
10. Ehrlich H.L., Newman D.K., Kappler A. (eds) Ehrlich’s Geomicrobiology. Boca Raton, 2015. https://doi.org/10.1201/
b19121
11. Schlesinger W.H. Biogeochemistry: an Analysis of Global Change. Academic Press, 1991. https://doi.org/10.1016/
C2012-0-01654-7
12. Schlesinger W.H. (ed.) Treatise on Geochemistry. Vol. 8: Biogeochemistry. Elsevier Science, 2005.
13. Libes S.M. An Introduction to Marine Biogeochemistry. New York: John Wiley & Sons, 1992.
14. Degens E.T. Perspectives on Biogeochemistry. Berlin: Springer, 1989. https://doi.org/10.1007/978-3-642-48879-5
15. Fenchel T., King G.M., Blackburn T.H. Bacterial Biogeochemistry: The Ecophysiology of Mineral Cycling. San Diego:
Academic Press, 2000.
16. Schlesinger W.H. Global change ecology. Trends in Ecology & Evolution. 2006. 21(6): 348—351. https://doi.
org/10.1016/j.tree.2006.03.004
17. Schlesinger W.H., Bernhardt E.S. Biogeochemistry: An Analysis of Global Change. Academic Press, 2020. https://doi.
org/10.1016/C2017-0-00311-7
18. Falkowski P.G., Fenchel T., Delong E.F. The Microbial Engines That Drive Earth’s Biogeochemical Cycles. Science.
2008. 320(5879): 1034—1038. https://doi.org/10.1126/science.1153213
19. Bianchi T. The evolution of biogeochemistry: revisited. Biogeochemistry. 2021. 154: 141—181. https://doi.
org/10.1007/s10533-020-00708-0
20. Hutchinson G.E. The Biosphere. Scientific American. 1970. 223(3): 45—53. https://www.jstor.org/stable/24925892
21. Bowler P., Morus I. Making Modern Science. The University of Chicago Press, 2005.
22. Vernadsky V.I. Nauchnaya mysl’ kak planetnoye yavleniye (Scientific thought as a planetary phenomenon). Moscow:
Nauka, 1991 (in Russian).
[Вернадский В.И. Научная мысль как планетное явление. Москва: Наука, 1991.]
23. Vernadsky V.I. Trudy po biokhimii i geokhimii pochv (Works on biochemistry and geochemistry of soils). Moscow: Nauka,
1994 (in Russian).
[Вернадский В.И. Труды по биохимии и геохимии почв. Москва: Наука, 1994.]
24. Vernadsky V.I. Khimicheskoye stroyeniye biosfery Zemli i yeyo okruzheniya (Chemical structure of the Earth’s biosphere
and its environment). Moscow: Nauka, 2001 (in Russian).
[Вернадский В.И. Химическое строение биосферы Земли и её окружения. Москва: Наука, 2001.]
25. Gilyarov A.M. Vernadskiy, darvinizm i Geya (Vernadsky, Darwinism and Gaia). Zhurnal Obshcheі Biologii. 1994.
55(2): 238—249 (in Russian).
[Гиляров А.М. Вернадский, дарвинизм и Гея. Журнал общей биологии. 1994. Т. 55, № 2. С. 238—249.]
26. Gilyarov A.M. Ariadnina nit’ evolyutsionizma (Ariadne’s thread of evolutionism). Herald of the Russian Academy of
Sciences. 2007. 77(6): 508—519 (in Russian).
[Гиляров А.М. Ариаднина нить эволюционизма. Вестник РАН. 2007. T. 77, № 6. С. 508—519.]
27. Sytnik K.M., Stoyko S.M., Apanovich Ye.M. V.I. Vernadskiy. Zhizn i deyatelnost na Ukraine (V.I. Vernadsky. Life and
work in Ukraine). Kyiv: Naukova Dumka, 1984 (in Russian).
[Сытник К.М., Стойко С.М., Апанович Е.М. В.И. Вернадский. Жизнь и деятельность на Украине. Киев: Науко-
ва думка, 1984.]
28. Zavarzin G.A. Lektsii po prirodovedcheskoy mikrobiologii (Lectures on natural microbiology). Moscow: Nauka, 2003 (in
Russian).
[Заварзин Г.А. Лекции по природоведческой микробиологии. Москва: Наука, 2003.]
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 3 29
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
Olexandr O. Protasov
Institute of Hydrobiology of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-0204-2007
Georgy S. Levit
Friedrich Schiller University, Jena, Germany
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-7469-2850
ACADEMICIAN VOLODYMYR VERNADSKY: PAST, PRESENT, FUTURE
To the 160th anniversary of the birth
The article is dedicated to the anniversary of the thinker, outstanding scientist, organizer of science, Volodymyr Verna-
dsky. More than a century and half has passed since his birth, but the analysis of the scientist’s works shows the great
importance of his scientific heritage for modern times. Some aspects of the difficult relationship between Vernadsky’s
teaching on the biosphere and noosphere and Western currents in the science of global planetary processes are consid-
ered. On the example of research on the evolution of the biosphere, the lasting scientific value of the scientist’s ideas is
shown.
Keywords: V.I. Vernadsky, biosphere, biogeochemistry, noosphere, evolution.
Cite this article: Protasov O.O., Levit G.S. Academician Volodymyr Vernadsky: past, present, future (to the 160th
anniversary of the birth). Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2023. (3): 19—29. https://doi.org/10.15407/visn2023.03.019
|