Проблема історичної пам’яті: європейський дискурс (1945—2020 рр.) (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 11 січня 2023 р.)
У доповіді зазначено, що Європа і світ загалом на початку ХХІ ст. переживають значні політичні, економічні, екологічні, соціальні та духовні зміни. В останні десятиліття людство зіштовхнулося з цілою низкою безпрецедентних глобальних викликів, пов’язаних, зокрема, з проблемами виживання, системної...
Збережено в:
| Дата: | 2023 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2023
|
| Назва видання: | Вісник НАН України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192930 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Проблема історичної пам’яті: європейський дискурс (1945—2020 рр.) (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 11 січня 2023 р.) / А.І. Кудряченко // Вісник Національної академії наук України. — 2023. — № 3. — С. 60-71. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-192930 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1929302023-07-22T15:30:09Z Проблема історичної пам’яті: європейський дискурс (1945—2020 рр.) (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 11 січня 2023 р.) Кудряченко, А.І. З кафедри Президії НАН України У доповіді зазначено, що Європа і світ загалом на початку ХХІ ст. переживають значні політичні, економічні, екологічні, соціальні та духовні зміни. В останні десятиліття людство зіштовхнулося з цілою низкою безпрецедентних глобальних викликів, пов’язаних, зокрема, з проблемами виживання, системної трансформації, модернізаційного та цивілізаційного розвитку. Відтак, соціально затребуваними сьогодні стали історичні студії, які охоплюють усе зростаючий спектр тематики історичної пам’яті про минуле як утвердження одного з ключових концептів «нового історицизму», що збігається зі становленням нової культурної історії, яка стала відповіддю на різні виклики постмодерну. The report states that at the beginning of the 21st century, Europe and the world in general are experiencing significant political, economic, environmental, social and spiritual changes. In recent decades, humanity faced a number of unprecedented global challenges related, in particular, to the problems of survival, systemic transformation, modernization and civilizational development. Therefore, today there’s a societal demand for memory studies, which cover the ever-growing spectrum of topics concerning the historical memory of the past, establishing one of the key concepts of “new historicism”, which corresponds with the formation of new cultural history that has become a response to various challenges of postmodernism. 2023 Article Проблема історичної пам’яті: європейський дискурс (1945—2020 рр.) (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 11 січня 2023 р.) / А.І. Кудряченко // Вісник Національної академії наук України. — 2023. — № 3. — С. 60-71. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 0372-6436 DOI: doi.org/10.15407/visn2023.03.060 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192930 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З кафедри Президії НАН України З кафедри Президії НАН України |
| spellingShingle |
З кафедри Президії НАН України З кафедри Президії НАН України Кудряченко, А.І. Проблема історичної пам’яті: європейський дискурс (1945—2020 рр.) (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 11 січня 2023 р.) Вісник НАН України |
| description |
У доповіді зазначено, що Європа і світ загалом на початку ХХІ ст. переживають значні політичні, економічні, екологічні, соціальні та духовні зміни.
В останні десятиліття людство зіштовхнулося з цілою низкою безпрецедентних глобальних викликів, пов’язаних, зокрема, з проблемами виживання, системної трансформації, модернізаційного та цивілізаційного розвитку. Відтак, соціально затребуваними сьогодні стали історичні студії, які
охоплюють усе зростаючий спектр тематики історичної пам’яті про минуле як утвердження одного з ключових концептів «нового історицизму»,
що збігається зі становленням нової культурної історії, яка стала відповіддю на різні виклики постмодерну. |
| format |
Article |
| author |
Кудряченко, А.І. |
| author_facet |
Кудряченко, А.І. |
| author_sort |
Кудряченко, А.І. |
| title |
Проблема історичної пам’яті: європейський дискурс (1945—2020 рр.) (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 11 січня 2023 р.) |
| title_short |
Проблема історичної пам’яті: європейський дискурс (1945—2020 рр.) (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 11 січня 2023 р.) |
| title_full |
Проблема історичної пам’яті: європейський дискурс (1945—2020 рр.) (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 11 січня 2023 р.) |
| title_fullStr |
Проблема історичної пам’яті: європейський дискурс (1945—2020 рр.) (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 11 січня 2023 р.) |
| title_full_unstemmed |
Проблема історичної пам’яті: європейський дискурс (1945—2020 рр.) (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 11 січня 2023 р.) |
| title_sort |
проблема історичної пам’яті: європейський дискурс (1945—2020 рр.) (за матеріалами доповіді на засіданні президії нан україни 11 січня 2023 р.) |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| publishDate |
2023 |
| topic_facet |
З кафедри Президії НАН України |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192930 |
| citation_txt |
Проблема історичної пам’яті: європейський дискурс (1945—2020 рр.) (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 11 січня 2023 р.) / А.І. Кудряченко // Вісник Національної академії наук України. — 2023. — № 3. — С. 60-71. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| series |
Вісник НАН України |
| work_keys_str_mv |
AT kudrâčenkoaí problemaístoričnoípamâtíêvropejsʹkijdiskurs19452020rrzamateríalamidopovídínazasídanníprezidíínanukraíni11síčnâ2023r |
| first_indexed |
2025-07-16T18:47:22Z |
| last_indexed |
2025-07-16T18:47:22Z |
| _version_ |
1837830398445355008 |
| fulltext |
60 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (3)
ПРОБЛЕМА ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ:
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДИСКУРС
(1945—2022 РР.)
За матеріалами доповіді на засіданні
Президії НАН України 11 січня 2023 року
У доповіді зазначено, що Європа і світ загалом на початку ХХІ ст. пережи-
вають значні політичні, економічні, екологічні, соціальні та духовні зміни.
В останні десятиліття людство зіштовхнулося з цілою низкою безпреце-
дентних глобальних викликів, пов’язаних, зокрема, з проблемами виживан-
ня, системної трансформації, модернізаційного та цивілізаційного розви-
тку. Відтак, соціально затребуваними сьогодні стали історичні студії, які
охоплюють усе зростаючий спектр тематики історичної пам’яті про ми-
нуле як утвердження одного з ключових концептів «нового історицизму»,
що збігається зі становленням нової культурної історії, яка стала відпо-
віддю на різні виклики постмодерну.
Ключові слова: історична пам’ять, історичні студії, національні нарати-
ви, європейський дискурс.
Історична пам’ять та її європейський дискурс — це проблемати-
ка, яка має актуальне наукове та суспільно-політичне звучання,
особливо в нинішній період російської воєнної агресії проти
нашої країни. Слід брати до уваги те, що не лише відмінні істо-
ричні національні наративи, а й доволі різні суспільно-політичні
практики в демократичних та авторитарних державах давали-
ся взнаки раніше і мають відповідний вплив на сучасний пере-
біг подій. Європа і світ на рубежі ХХ—ХХІ ст. переживають не
лише значні політичні, економічні, екологічні, а й соціальні та
духовні зміни і випробування. Відтак, соціально затребуваними
та вельми популярними стали історичні студії (memory studies),
зростаючий спектр тематики історичної пам’яті про минуле як
утвердження одного з ключових концептів «нового історициз-
му», що збігається зі становленням «нової культурної історії»,
яка стала відповіддю на різні виклики постмодерну.
Водночас людство в останні десятиліття зіштовхнулося з
цілою низкою безпрецедентних глобальних викликів, зокрема
з проблемами виживання, системної трансформації, модер-
КУДРЯЧЕНКО
Андрій Іванович —
член-кореспондент НАН
України, директор Державної
установи «Інститут всесвітньої
історії НАН України»
doi: https://doi.org/10.15407/visn2023.03.060
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 3 61
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
інтересів окремих країн у політичній, еконо-
мічній і навіть у безпековій сферах, а також
уявлень про недавнє минуле та його сучасних
інтерпретацій. Це призводить до протистоян-
ня між ними на міждержавному та регіональ-
ному рівнях і, як наслідок, до послаблення
єдності й посилення нестабільності чи навіть
виникнення конфліктів. Прикладами цього
можуть бути наполягання уряду Греції та не-
од норазові вимоги Польщі до уряду об’єднаної
ФРН щодо виплати компенсацій за завдану
шкоду в період нацистської окупації 1. Час від
часу з’являються провокаційні політичні зая-
ви і виникають відповідні «війни пам’яті» між
країнами-сусідами чи окремими регіонами.
Спостерігається і зниження ефективності
діяльності провідних міжнародних організа-
цій континенту, в тому числі ОБСЄ, окремих
структур ЄС, Європейського парламенту у
врегулюванні криз, зокрема у безпековій сфе-
рі. Про це свідчать військові конфлікти на
Балканах, пострадянському просторі, особли-
во починаючи з 2014 р. (анексія Криму та ві-
йна Росії проти України), і, зрештою, неспро-
вокована повномасштабна кремлівська агресія
(24 лютого 2022 р.).
Аналіз основних тенденцій сучасного розви-
тку воєнно-політичних подій на континенті та
стратегічних прагнень України вельми вираз-
но свідчить про те, що вже сьогодні формуєть-
ся нова структура європейського та світового
устрою, дієвим елементом якої стане офіцій-
ний Київ. Адже нині, як і в далекі козацькі часи,
саме наша держава, захищаючи свій вибір на
шляху до демократії, протистоїть загарбникам
з іншої цивілізації. Відтак, сьогодні лінія про-
тистояння ліберальної демократії євразійській
автократичній системі перемістилася із захід-
ного на східний кордон нашої держави. Аналіз
та прогноз воєнних подій у російсько-україн-
ській війні доводить, що вже тепер закладаєть-
ся фундамент нової структури європейського і
світового устрою. Тож перемога Збройних сил
1 Польща деталізувала вимоги про компенсацію від
Німеччини за втрати під час Другої світової війни.
Європейська правда. 28 жовтня 2022. https://www.
eurointegration.com.ua/news/2022/10/28/7149597/
нізаційного та цивілізаційного розвитку. 24
лютого 2022 р. Росія, розгорнувши неспрово-
ковану агресію проти України, розв’язала най-
більшу війну в Європі з часів Другої світової.
Повномасштабна воєнна агресія Кремля стала
екзистенційним випробуванням для держави,
її інститутів, для кожного українця й укра-
їнки. Незважаючи на те, що минулий рік був
найтяжчим для українського соціуму, він уна-
очнив неймовірну відвагу і стійкість українців,
які стали на захист власної свободи та свого
демократичного вибору. Відтак, незламність та
єдність і є нашим спільним досягненням, коли
держава реалізує найважливішу — захисну
функцію щодо своїх громадян, а вони доводять
справами і навіть жертовністю свою прихиль-
ність до втілення стратегічної перспективи
входження до євроатлантичного кола демо-
кратій.
Особливий характер новітніх системних
змін та екзистенційних викликів Українській
державі і суспільству імперативно вимагає
їх глибокого наукового осмислення, а також
ґрунтовного аналізу всіх складових гумані-
тарних досліджень, зокрема пов’язаних з про-
блематикою історичної пам’яті європейських
країн, подоланням минулого, діалектичним
взаємозв’язком між історичною наукою та
пам’яттю, посиленням соціальних детермінант,
відповідних форм колективної історичної
пам’яті та забуття. Адже попри труднощі, спри-
чинені наслідками Другої світової війни та по-
діями післявоєнних десятиліть, пов’язаними
з перманентними економічними кризами та
викликами трансформаційних перетворень
останнього десятиліття ХХ ст., з конфлік-
тними вогнищами в різних регіонах європей-
ського континенту, переважна більшість країн
Європи досягли не лише подолання минулих
протистоянь і примирення, а й створили Єв-
ропейський Союз, який залишається гравіта-
ційним зразком міждержавної інтеграції й тим
самим зберігає потужний притягальний вплив
на геополітичну стратегію європейських країн,
у тому числі й новопосталих.
Водночас слід звернути увагу на те, що і в са-
мій Європі почасти проявляються розбіжності
62 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (3)
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
і України загалом над російськими супостата-
ми, яка передбачатиме звільнення окупованих
регіонів і відновлення територіальної ціліс-
ності та державних кордонів, визнаних світо-
вим співтовариством, стане дієвим чинником
нового демократичного устрою на континенті
та у світі. Офіційний Київ, здобувши перемогу
і проводячи успішну відбудову країни, спро-
можний стати не лише спонукальним рушієм
утвердження безпекового переоблаштування
Європи, а й дієвим полюсом глобальної еко-
номічної та геополітичної системи. Тим самим
Україна має перехопити попередній вплив та
першорядність Росії і загалом стати притя-
гальним і впливовим актором у Європі та на
обширах пострадянського простору. Входжен-
ня нашої держави до євроатлантичного ареа-
лу покликане зміцнити лідерство Євросоюзу,
НАТО та США на міжнародній арені і сприяти
їх утвердженню як дедалі впливовіших акторів
у розв’язанні зростаючої кількості міжнарод-
них криз.
Ці перспективи і зміни ставлять перед Укра-
їною нові вимоги до теоретичного осмислення
цих стратегічно важливих напрямів, у тому
числі гуманітарного блоку питань щодо раці-
онального використання позитивної практи-
ки і досвіду європейських країн, які протягом
повоєнних та останніх десятиліть здійснили
чимало для подолання тоталітарного минуло-
го, формування виважених національних на-
ративів пам’яті та засадничих традицій наці-
ональної єдності 2. Вирішення цих непростих
завдань спроможне значно посилити інтенції
держави і суспільства на шляху адаптації та ін-
теграції до сучасного ліберального світу.
Окреслена проблематика історичних сту-
дій є пріоритетним напрямом наукових дослі-
джень Державної установи «Інститут всесвіт-
ньої історії НАН України», Інституту історії
України НАН України, Інституту політичних
і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса
НАН України, Національного інституту стра-
тегічних досліджень. Наукові співробітники
2 Проблема історичної пам’яті у всесвітньо-історично-
му дискурсі (1945—2015 рр.). За ред. А.І. Кудряченка.
Київ, 2021. https://bit.ly/3Ed0Cwa
академічних інститутів та провідних вітчизня-
них університетів зробили значний внесок у
дослідження історичної пам’яті, її відповідних
часових зрізів та соціально-політичних про-
явів у нашій та інших країнах. Проблематику
історичної пам’яті розробляють такі відомі
фахівці, як акад. НАН України В. Смолій, чл.-
кор. НАН України О. Рафальський, чл.-кор.
НАН України В. Солдатенко, чл.-кор. НАПН
України В. Ткаченко, В. Артюх, І. Гирич, Л. Ге-
расименко, В. Горбатенко, Я. Грицак, Л. За-
шкільняк, Ю. Зерній, Г. Касьянов, А. Киридон,
С. Кульчицький, О. Литвиненко, В. Масненко,
В. Полянський, Ю. Шайгородський, Ю. Ша-
повал та інші історики, філософи, соціологи,
політологи.
Знаковими монографічними дослідження-
ми стали праці «Перелом: війна Росії проти
України у часових пластах і просторах минув-
шини. Діалоги з істориками» (за ред. В. Смо-
лія), «Минуле в інтерпретаціях істориків: п’ять
розвідок про пам’ять» (А. Киридон), «Історич-
на пам’ять: теорії, дискурси, рефлексії» (Л. На-
горна), «Феномен національної ідентичності:
виклики глобалізації» (М. Козловець), «Росія:
ідентичність агресора», «Україна — Росія: на
рубежі геополітичного розлому» та «Війни іс-
торичної пам’яті: «never more» чи «если надо —
повторим»? (начерки історичної політики Ро-
сії)» (В. Ткаченко). Серед вагомих здобутків ві-
тчизняної історичної науки у сфері історичної
пам’яті слід відзначити колективні монографії
«Культура історичної пам’яті: європейський та
український досвід» (за ред. Ю. Шаповала),
«Проблема історичної пам’яті у всесвітньо-іс-
торичному дискурсі (1945—2015 рр.)» (за ред.
А. Кудряченка) тощо.
Важливе місце у системі дослідницьких
структур з цієї проблематики посідає Україн-
ський інститут національної пам’яті (УІНП).
Плідним був період діяльності Інституту як
науково-дослідницької установи. Тоді мемо-
ріальні студії УІНП набули комплексного і
системного наукового характеру, а обгово-
рення теоретичних і прикладних проблем
студій пам’яті було започатковано на сто-
рінках спеціалізованого наукового видання
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 3 63
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
«Національна та історична пам’ять» (у 2011—
2014 рр. вийшло десять випусків збірника).
Після зміни статусу Інститут уже протягом
певного часу діє як центральний орган вико-
навчої влади з реалізації державної політики
у сфері відновлення і збереження національ-
ної пам’яті, діяльність якого спрямовується
та координується Кабінетом Міністрів Укра-
їни через Міністра культури 3. Колектив цієї
установи успішно реалізовує важливі проєк-
ти: «Пам’ять про Голодомор», «Національний
пантеон», «Майдан», «Мовою документів та
архівів» та ін.
Поза сумнівом, за нинішніх обставин, про-
блем та викликів, пов’язаних з війною Росії
проти України, дедалі більшої уваги потре-
бує гуманітарна сфера, яка має принципове
значення в контексті політики відстоювання
демократичних цінностей і просування на-
ціональних інтересів. У цій площині особли-
вої значущості набуває політика історичної
пам’яті, що в багатьох країнах світу переросла
внутрішні рамки й перетворилася на імпера-
тив зовнішньополітичного курсу.
Варто наголосити, що на сучасному етапі, за
баченням багатьох вітчизняних і зарубіжних
дослідників, наукова парадигма memory stud-
ies (історичних студій) визначається такими
основними засадничими положеннями:
• розуміння соціальної/культурної пам’яті
як процесу постійного розгортання, трансфор-
мацій і видозмін;
• визнання історичного, мінливого характе-
ру утверджених у тій чи тій культурі відповід-
них практик, що дозволяє вести мову про на-
явність різних «культур спогадів», властивих
тому чи іншому соціуму;
• врахування неперервного зв’язку, що існує
між соціальною пам’яттю та колективними (у
тому числі й національними) ідентичностями;
• розгляд історичної пам’яті у зв’язку з «міс-
цями пам’яті» й меморіальними ландшафтами
пам’яті, аналізом топографії соціально значу-
3 Питання Українського інституту національної па-
м’яті: Постанова Кабінету Міністрів України від
09.07.2014 № 292. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/
show/292-2014-%D0%BF
щих спогадів, що своєю чергою постає спону-
кою до вибірковості, соціальної диференціації
і, як наслідок, є чинником потенційної кон-
фліктності соціальної пам’яті;
• визнання вирішальної ролі історичної па-
м’яті у процесах формування соціальної солі-
дарності та розуміння того, що вона завжди є
інструментом політики й використовується
відповідними групами для досягнення певної
мети і здобуття тих чи інших вигод і переваг.
Досліджуючи теоретичну рефлексію mem-
ory studies, слід відверто визнати, що йдеться
без перебільшення про тисячі монографій і
десятки тисяч статей з історії, політології, со-
ціології, культурології, психології, літерату-
рознавства, соціальної антропології, масових
комунікацій та інших суспільно-гуманітарних
дисциплін. Якщо виданий у 2013 р. бібліо-
графічний покажчик студій пам’яті в Україні
налічує близько 300 сторінок 4, то що вже го-
ворити про кількісні показники наукової про-
дукції міжнародної академічної спільноти.
Відповідно, ця стаття має на меті висвітлити
лише основні напрями розвитку історичних
досліджень з цієї проблематики та здобутки й
окремі проблеми в цій сфері.
Початок розвитку досліджень історичної па-
м’яті пов’язують зі сформульованою у 1920-х
роках французьким соціологом М. Хальбвак-
сом і німецьким мистецтвознавцем А. Варбур-
гом концепцією нетотожності колективної та
соціальної пам’яті й дослідженнями ролі іс-
торичної пам’яті в процесах націєтворення. У
своїй знаменитій доповіді «Що таке нація?»
(1882) французький філософ культури Е. Ре-
нан, даючи визначення нації як специфічного
утворення, що формується в «добу модерну»,
доводив, що ані мова, ані географічна терито-
рія, ані релігія не є визначальними чинниками
її існування. Для перетворення спільноти на
націю необхідні передусім спільні спогади про
перемоги й страждання, спільне відтворення
ціннісної картини світу в сакралізованих діях
4 Студії пам’яті в Україні. Історіографічний дискурс:
бібліографічний покажчик. Передмова, вступ. ст., заг.
ред. А.М. Киридон. Київ, 2013.
64 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (3)
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
(ритуалах) і колективне забуття певних мо-
ментів минулого 5.
Виокремлюючи індивідуальну і колективну
пам’ять, М. Хальбвакс відзначав беззастереж-
ну залежність першої від останньої, наголо-
шуючи на суспільних детермінантах творення
спогадів. На його думку, пам’ять — це не суто
індивідуальне відображення, опрацювання і
збереження отриманих вражень, а соціально
зумовлений процес. Відтак, за його слушним
твердженням, «індивідуальна пам’ять — це
точка зору на колективну пам’ять, що зміню-
ється залежно від того місця, яке займає кон-
кретна особа». Він став першим соціологом,
який обґрунтував ідею залежності людських
уявлень про минуле від тих ментальних обра-
зів, за допомогою яких суспільство намагаєть-
ся вирішити наявні проблеми, перетворюючи
колективну пам’ять на реконструкцію минуло-
го у світлі сучасності заради майбутнього 6.
Зазначу, що ідеї М. Хальбвакса справили ве-
личезний вплив на формування школи «Анна-
лів» — нового напряму історичних досліджень,
який склався з кінця 1920-х років навколо
журналу «Аннали соціальної і економічної іс-
торії». У своїх програмних роботах батьки-за-
сновники цього наукового напряму М. Блок і
Л. Февр стверджували про необхідність замі-
ни класичної «історії-розповіді» «тотальною
історією», яка, використовуючи проблемний
підхід, охоплюватиме всі аспекти суспільно-
го життя: економіку, соціум, культуру. Вони
закликали істориків акцентувати увагу не на
діяльності «героїв» (видатних осіб) чи яскра-
вих і помітних подіях (війни, катастрофи), а на
глибинних суспільних процесах і соціальних
структурах.
Найвідомішим, певно, став масштабний
дослідницький проєкт під керівництвом
Ф. Ар’єса і Ж. Дюбі, в якому брали участь
французькі, британські та американські істо-
5 Ренан Ж.Е. Що таке нація? (переклав з французької
Микола Залізняк). Доповідь, прочитана в Сорбонні
11 березня 1882 р. В кн.: Націоналізм. Антологія.
Київ: Смолоскип, 2000. С. 107—120.
6 Хальбвакс М. Социальные рамки памяти. Москва:
Новое издательство, 2007.
рики і який завершився публікацією 5-том-
ної «Історії приватного життя». Охоплюючи
всю історію Заходу, від античності і до кінця
ХХ ст., ця праця крізь призму трансформації
буденного приватного життя висвітлювала й
характеризувала різноманітні суспільні інсти-
тути та соціальні взаємовідносини, пробле-
ми релігії та повсякденного побуту, культурні
здобутки і складові формування європейської
ментальності.
Криза школи «Анналів» призвела до зане-
паду концепції «тотальної історії». Вже напри-
кінці 1980-х років Ж. Дюбі констатував, що
школа «Анналів» припинила своє існування,
розпавшись на численні дрібні напрями. Про-
те загальне усвідомлення важливості пробле-
ми історичної пам’яті привело до того, що саме
в цей період активізувалися дослідження у цій
сфері. Так, надзвичайно успішним був фунда-
ментальний науковий проєкт «Місця пам’яті»
(Les Lieux de mémoire) 1984—1992 рр., втіле-
ний під керівництвом П’єра Нора. Залучивши
понад 100 фахівців-істориків, цей видатний
науковець підготував знакове 7-томне видан-
ня (близько 5000 сторінок наукового тексту).
Слід зазначити, що починаючи з 1980-х ро-
ків у багатьох галузях сучасного гуманітарного
знання спостерігався справжній «меморіаль-
ний бум», який швидко вийшов далеко за межі
академічного середовища. Наукові дебати,
суспільні дискусії, політичні конфлікти навко-
ло проблем історичної пам’яті перетворилися
впродовж останніх десятиліть на буденне яви-
ще громадського життя як на національному,
так і на міжнародному рівнях. Інакше кажучи,
проблема історичної пам’яті посіла чільне міс-
це у європейському дискурсі.
У цей період кількість присвячених істо-
ричній пам’яті праць зростала в геометричній
прогресії, активно розроблялася методологія
досліджень та поширювалася усталена тер-
мінологія (комеморація, місця пам’яті та ін.).
Саме в цей період почали говорити про ство-
рення нової гуманітарної субдисципліни —
memory studies, прихильники якої претенду-
вали на статус представників нової парадигми
сучасного соціально-гуманітарного знання, що
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 3 65
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
ґрунтується на концепті «пам’яті». В 1989 р.
почав виходити американський науковий
журнал «History & Memory», в багатьох аме-
риканських і європейських університетах у
цей час з’являлися навчальні курси з історич-
ної пам’яті, а з 2008 р. друкується спеціалізо-
ваний журнал «Memory Studies». Універси-
тети та видавництва публікують різноманітні
книжкові серії, присвячені дослідженню істо-
ричної пам’яті. В 2016 р. було створено Асоці-
ацію досліджень пам’яті, члени якої ставили за
мету об’єднання дослідницьких груп, а також
створення медійно-культурного простору для
практичної діяльності фахівців і політиків.
У Німеччині у 1980-х роках подружжя Яна
та Алейди Ассманн разом з групою науковців
під час роботи в Гейдельберзькому та Берлін-
ському університетах розробили концепцію
«культурної пам’яті». У 1992 р. Ян Ассманн у
роботі «Культурна пам’ять» заявив про наро-
дження нової парадигми наук про культуру 7.
Відзначаючи доволі широке захоплення те-
мою «пам’ять і спогади» упродовж останнього
десятиліття ХХ ст., він пояснив цей феномен
такими трьома чинниками. По-перше, появою
електронних засобів зовнішнього збереження
інформації (штучної пам’яті), що привело до
культурної революції, яка за своїм значенням
не поступається винаходу книгодрукування
і (раніше) писемності. Побіжно зазначу, що
детальніше цю ідею обґрунтовано в працях
М. Маклюена і М. Кастельса. По друге, оцін-
кою «Старої Європи» як цілком завершеної
культурної традиції, що продовжує жити лише
як предмет спогадів і коментарів. По третє,
зміною поколінь, коли генерація очевидців
найжахливішого перебігу подій людської іс-
торії — злочинів проти людяності, вбивства та
знищення мільйонів людей, поступово йде з
життя. А відтак, будь-які живі спогади про ті
жахливі випробування опиняються під загро-
зою повного зникнення. За таких умов нагаль-
ною проблемою та об’єктивною потребою для
7 Ассманн Я. Культурная память: письмо, память о
прошлом и политическая идентичность в высоких
культурах древности. Москва: Языки славянской
культуры, 2004.
соціуму стають форми культурної пам’яті про
минуле відповідного суспільства. З середини
1990-х років триває поступове організаційне
оформлення досліджень пам’яті як окремої
субдисципліни, активно обговорюється її по-
точний стан та перспективи розвитку.
На часі постала необхідність більш чіткого
визначення предметного поля досліджень та
певної однозначності у використанні відпо-
відної термінології. Важливим і часто не од-
но значним чинником у дослідженнях пробле-
матики історичної пам’яті в європейському
і загалом у всесвітньо-історичному дискурсі
став так званий концепт цілеспрямованого
проведення «історичної політики» або «полі-
тики пам’яті». Тобто спектр теоретичної реф-
лексії memory studies в академічній сфері мав
доповнитися феноменом «історичної політи-
ки» — спроби політичних еліт за допомогою
державних і недержавних засобів вплинути
на формування колективної пам’яті. Так, тер-
мін Geschichtspolitik (нім. історична політи-
ка) з’явився на початку 1980-х років у ФРН
як реакція на спробу новообраного канцлера
Гельмута Коля здійснити «морально-політич-
ний поворот» і утвердити більш позитивний
імідж німецького патріотизму. Незважаючи на
те, що сам Г. Коль мав науковий ступінь док-
тора філософії, а його ініціативу підтримали
такі відомі фахівці, як М. Штюрмер, Е. Нольте,
І. Фест, реакція широкого німецького акаде-
мічного співтовариства на політичне втручан-
ня в наукові справи була вкрай різкою й нега-
тивною. І хоча сама ідея будувати національну
ідентичність не лише на визнанні і покаянні
за злочини нацистського режиму, а й на без-
заперечних успіхах і досягненнях німецького
народу видавалася самоочевидною, з середини
1980-х років поняття Geschichtspolitik набуло
значення псевдонаукової і політично вмоти-
вованої інтерпретації історії, яку намагаються
нав’язати суспільству, виходячи з корисливих
вузькопартійних інтересів 8.
8 Историческая политика в XXI веке: сб. статей. Под
ред. А. Миллера, М. Липмана. Москва: Новое литера-
турное обозрение, 2012. С. 8.
66 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (3)
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
Проте невдовзі цей термін запозичили поль-
ські інтелектуали, які навіть не намагалися
приховувати, що polityka historyczna — це
калька німецької Geschichtspolitik. В 2003—
2005 рр. відомі фахівці, пов’язані з консерва-
тивним краківським Центром політичної дум-
ки (філософи М. Чихоцький, Д. Карлович,
Д. Гавін, соціолог З. Краснодембський, історик
А. Новак), почали активно пропагувати необ-
хідність відмови від «критичного патріотиз-
му» і розроблення комплексної державної іс-
торичної політики, спрямованої на підтримку
польського «здорового патріотизму» і проти-
дію «фальсифікації та спотворенню історії» як
у самій Польщі, так і на міжнародній арені 9.
Такий підхід здобув широку підтримку в поль-
ському суспільстві, а polityka historyczna пере-
творилася фактично на певний стандарт полі-
тики пам’яті для країн Східної Європи. Проте,
як визнають і самі польські прихильники «іс-
торичної політики», термін був слушним запо-
зиченням та наповнювався імплементацією і
кодифікацією західноєвропейських практик.
Цей підхід передбачав створення розгалу-
женої мережі різноманітних державних уста-
нов (інститутів, комісій, фондів, музеїв) для
реалізації урядової стратегії у сфері історичної
пам’яті; прийняття законів, які закріплювали
певну інтерпретацію історичних подій як єдину
дозволену і запроваджували кримінальне по-
карання для «відступників»; широке викорис-
тання ЗМІ і масової культури (кіно, музика)
для пропаганди бажаних історичних стерео-
типів; державне фінансування неурядових ор-
ганізацій і надання грантів; зміни у шкільній
програмі викладання гуманітарних дисциплін;
обмеження доступу до архівів; створення і за-
провадження нових символів та обрядів (свята і
дні пам’яті, героїзація певних історичних осіб та
ритуали їх вшанування, державна і патріотична
символіка тощо). Сприймаючи історичну на-
уку та колективну пам’ять виключно як «поле
бою» з внутрішніми та зовнішніми супротивни-
ками, прихильники історичної політики навіть
9 Траба Р. Польские споры об истории в ХХІ веке. Pro
et Contra. Журнал российской внутренней и внешней
политики. 2009. № 3-4. С. 43—65.
обґрунтовували національними інтересами і
патріотичними міркуваннями імперативну не-
обхідність порушення базових демократичних
принципів (свобода слова, плюралізм) та про-
фесійної етики (об’єктивність) для солідарної
відсічі ворожим інсинуаціям і провокаціям.
Втім, слід відверто визнати, що сучасна істо-
рична політика стала лише продовженням на
новому рівні традиційного державного втру-
чання в суспільно-гуманітарні дисципліни за-
для конструювання, підтримки і відтворення
певної національної ідентичності. Не заглиб-
люючись у нетрі давніх часів і цивілізацій,
можна нагадати, що вже з моменту створення
сучасних національних держав у Європі їхні
керманичі доклали чималих зусиль для ство-
рення величних, проте ілюзорних картин влас-
ного минулого, а в ХІХ ст., коли вивчення іс-
торії стало невід’ємною складовою програми
масової загальноосвітньої школи, процес мі-
фотворчості під загальним гаслом «наша дер-
жава (нація) найкраща, тому що вона наша»
було поставлено на конвеєр.
Політично мотивований підхід до історії ви-
кликав серйозний опір значної частини науков-
ців і фахівців. Зокрема, в 2008 р. чимало відо-
мих істориків з багатьох європейських країн
підписали «Заклик з Блуа» (Appel de Blois), в
якому наголошувалося: «Історія не повинна
перетворюватися на прислужницю політичної
кон’юнктури… У вільній державі жодна полі-
тична сила не має права присвоювати собі право
встановлювати історичну істину та обмежувати
свободу дослідника під загрозою покарання…
Необхідно покласти край державному регулю-
ванню історичної істини… Ми закликаємо по-
літичних діячів усвідомити, що, маючи владу
для впливу на колективну пам’ять народу, ви
не маєте права встановлювати законом певну
державну правду відносно минулого, юридичне
нав’язування якої може призвести до тяжких
наслідків як для роботи професійних істориків,
так і для інтелектуальної свободи в цілому. В де-
мократичному суспільстві свобода історика —
це наша спільна свобода»10.
10 Appel de Blois. https://bit.ly/3XCH2Ap
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 3 67
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
Проте всі протести академічного співтова-
риства були проігноровані політиками. Більше
того, деякі науковці самі активно долучилися
до реалізації історичної політики як з патріо-
тичних міркувань, так і сподіваючись на щедре
державне фінансування відповідних проєктів.
Варто зазначити, що від середини 1990-х
років продовжувалося поступове організацій-
не оформлення досліджень пам’яті як окремої
субдисципліни, активно обговорювався її су-
часний стан та перспективи розвитку. Теорети-
ко-методологічні засади становлення memory
studies з різних позицій розглядали історики,
філософи, соціологи та фахівці з інших со-
ціально-гуманітарних дисциплін. Зокрема,
П. Хаттон аналізував проблему пам’яті від
Ренесансу до сучасності, поєднуючи історію
з культурологією та герменевтикою пам’яті,
нові шляхи історичного мислення пропагував
Й. Рюзен, примат історичного досвіду у нара-
тивістській філософії історії обстоював Ф. Ан-
керсміт, семантику історичного часу досліджу-
вав Р. Козеллек, справжній путівник з культу-
ральної історії запропонував П. Берк.
Загалом проблемне поле memory studies
майже безмежне. Спочатку цю парадигму роз-
робляли передусім у зв’язку з дослідженням
традицій, формування нації та національної
ідентичності. Певно, особливо цікавою для
українського читача видається монографія
«Криваві землі» Т. Снайдера, в якій відомий
американський історик досліджує процес ста-
новлення чотирьох модерних націй — Польщі,
України, Литви і Білорусі, який відбувався в
період від створення Речі Посполитої аж до
кінця ХХ ст. 11.
Важливе місце в академічному аналізі та роз-
робленні тематики історичних студій в Україні
належить Державній установі «Інститут всес-
вітньої історії НАН України». В Інституті про-
тягом останніх років виконано кілька науко-
во-дослідницьких робіт з цього напряму, про-
ведено низку відповідних міжнародних та все-
українських наукових заходів. Засади, якими
керуються наші фахівці, полягають у ретельно-
11 Снайдер Т. Перетворення націй: Польща, Україна,
Литва, Білорусь 1569—1999. Київ: Дух і літера, 2012.
му вивченні відповідних наукових дискурсів у
світі та проведенні ґрунтовного аналізу практи-
ки європейських країн. Увага дослідників зосе-
реджена на теоретичному визначенні, обґрун-
туванні й концептуалізації ідейних та інтелек-
туально-психологічних чинників історичної
пам’яті в контексті забезпечення національної
консолідації для транзитивних країн і сус-
пільств, що перебувають у стані кризи; визна-
ченні можливих засобів впливу на формування
й реактуалізацію історичної пам’яті національ-
них спільнот та з’ясуванні їх консолідаційного
потенціалу; виявленні при розробленні та реа-
лізації політики пам’яті її зв’язків і кореляцій з
іншими соціокультурними і комунікативними
практиками у сучасних державах; встановленні
меж варіативності демократичних моделей по-
літики пам’яті та умов їх ефективного застосу-
вання у формуванні та підтриманні національ-
ної єдності.
Реалізація основних ідей дослідження пе-
редбачає застосування когнітивного і про-
гностичного потенціалу відносно історичних
студій для теоретичного обґрунтування діа-
лектичного взаємозв’язку між історичною па-
м’ят тю суспільства та моделями національної
поведінки, коли історична пам’ять постає вод-
ночас і результатом історичного процесу, і його
важливою детермінантою. Йдеться про засто-
сування комбінованої методології історичної
науки та суміжних гуманітарних дисциплін
(соціологія, політологія, філософія, культу-
рологія тощо) для дослідження місця і ролі
історичної пам’яті у процесі суспільної консо-
лідації та формування національної єдності в
різних країнах світу.
Слід зазначити, що на міжнародному рівні
та всередині багатьох національних суспільств
між різними політичними силами точаться
справжні «війни пам’яті». Особливо акту-
альною ця проблематика є для України, адже
традиційно політика пам’яті має надзвичайно
сильний потенціал формування національної
єдності і підтримання суспільної консолідації.
Взаємозв’язок між історичною пам’яттю сус-
пільства та моделями національної поведін-
ки зумовлює потребу дослідження феномену
68 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (3)
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
пам’яті, її конкретних соціокультурних виявів
на різних етапах історичного розвитку сус-
пільств і певних історико-культурних регіонів.
Значущість історичної пам’яті у процесі
консолідації нації неймовірно зростає в кризо-
вих умовах, а надто в часи захисту країни від
іноземної агресії. Сьогодні Україна є жертвою
неспровокованої агресії з боку РФ. Готуючись
до агресії проти України, кремлівська адміні-
страція у своїх політичних заявах (часто з по-
силаннями на результати досліджень росій-
ських наукових центрів) традиційно намагала-
ся заперечити сам факт існування українців як
окремого народу і піддавала сумніву легітим-
ність існування Української держави. Отже,
ми є свідками того, як історична міфологія
«руського міра» перетворилася на ідеологію
геополітичного реваншу.
Чимало вітчизняних дослідників, віддаючи
належне наявним у країні розробкам, підкрес-
люють, що нині Інститут всесвітньої історії
НАН України є важливим осередком студій
пам’яті у нашій країні. Науковці Інституту ви-
вчали комплексну тему «Теоретико-методоло-
гічні засади дослідження історичної пам’яті»,
яка поєднує такі зрізи, як «Концепт історич-
ної пам’яті в історичній науці», «Історична
політика і «війни пам’яті» в сучасному світі»,
«Актуальні проблеми дослідження історичної
пам’яті» тощо.
Дослідники розглядають як теоретичні пи-
тання, так і практику зарубіжних країн, які
протягом останніх десятиліть зробили чима-
ло для подолання тоталітарного минулого, а
також у справі формування виважених націо-
нальних наративів пам’яті, підготовки спіль-
них підручників країн-сусідів, історія відносин
яких була далеко не безхмарною. Зарубіжні
фахівці одними з перших підготували спільні
підручники з історії Франції і Німеччини, а
дещо згодом — Німеччини та Польщі. Іншими
позитивними прикладами стали опрацюван-
ня нацистського й тоталітарного минулого у
сучасній ФРН та Австрії, а також відповід-
на політика, цілеспрямовані заходи держави
і громадянського суспільства щодо сприяння
досягненню громадського консенсусу в націо-
нальній пам’яті сучасної Німеччини і беззапе-
речного визнання злочинів нацистського пері-
оду, винесення уроків з минулого.
Тут, як і в будь-якому іншому західному сус-
пільстві, ставлення до Голокосту як до симво-
лу злочинів нацизму та центральної історичної
події ХХ ст. стало наріжним каменем пам’яті
про Другу світову війну. Автори розкривають
межі парадигми студій пам’яті, виходячи з без-
перервного зв’язку між соціальною / культур-
ною пам’яттю та осмисленням пам’яттєвого
дискурсу в міждисциплінарному просторі.
Тож типовою темою сучасних memory stud-
ies постає травматичний історичний досвід, що
перетворює певні історичні періоди та події в
колективній свідомості на справжнє «царство
забуття». Насамперед ідеться про Голокост,
інші випадки геноциду, непопулярні (таємні)
збройні конфлікти та громадянські війни. Для
німецьких дослідників (Я. Мюллер, Х. Кеніг,
К. Шауман) надзвичайно актуальною постає
проблема подолання нацистського минулого,
тоді як для багатьох інших західних фахівців
(С. Сулейман, П. Лагроу, Д. Ремзі, С. Едвардс)
мова передусім іде про спадок пам’яті Другої
світової війни. Історичний наратив колектив-
ної пам’яті досліджує Дж. Верч, синтез ста-
рих і нових теорій соціології пам’яті пропо-
нує Б. Місталь, конфлікти навколо політики
пам’яті вивчають Я. Егберт 12 і Р. Траба 13.
Врешті-решт тематична палітра досліджень
історичної пам’яті виглядає невичерпною,
оскільки представники цього наукового на-
пряму активно застосовують когнітивний
потенціал нової субдисципліни до будь-якої
проблематики мікро-, мезо- чи макрорівня:
від питань війни та миру в глобальній систе-
мі міжнародних відносин до причин низької
ефективності роботи страхових агентів чи де-
віації індивідуальної психіки.
Активно вивчають історичну пам’ять у краї-
нах молодої демократії та пострадянських кра-
12 Эгберт Я. Спорные политические вопросы с точки
зрения современной истории. Москва, 2014.
13 Траба Р. Польские споры об истории в ХХІ веке. Pro
et Contra. Журнал российской внутренней и внешней
политики. 2009. № 3-4. С. 43—65.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 3 69
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
їнах. Це роботи в галузі історичної антрополо-
гії, історії ментальностей, еволюції історичної
науки, присвячені проблемі часу як категорії
історичного дискурсу, темпоральним уявлен-
ням, війнам пам’яті, конструюванню етнокра-
тичних міфів, питанням колективної ідентич-
ності етапам формування memory studies в
Європі, в Україні тощо. Для вітчизняних до-
слідників корисним прикладом слугують від-
повідні напрацювання німецьких і польських
колег з проблематики пам’яті.
Розробляючи цю тематику, фахівці Інсти-
туту всесвітньої історії впродовж останніх
років провели чимало різних конференцій,
інших наукових заходів, підготували і видру-
кували крім уже названої монографії «Про-
блема історичної пам’яті у всесвітньо-істо-
ричному дискурсі (1945—2015 рр.)» кілька
збірників статей, присвячених проблемам іс-
торичної пам’яті. За матеріалами конференцій
опубліковано три збірники наукових праць:
«Теоретико-методо логічні засади дослідження
історичної пам’яті», «Консолідуючий потенці-
ал політики пам’яті: загальні закономірності та
національні особливості», «Політика пам’яті і
«битви за минуле».
Цю проблематику відображено в авторських
монографіях А.І. Кудряченка «Федеративна
Республіка Німеччина: засади демократичного
сходження» 14; А.І. Кудряченка і А.Ю. Марти-
нова «Глобальні виміри зовнішньої політики
ФРН у 2005—2021 рр. Калейдоскоп подій»;
підготовленому у співпраці з Геттінгенським
дослідницьким центром (ФРН) збірнику до-
кументів «Депортація німців України: 1941—
1946 рр.» та збірнику наукових праць «Депор-
тація етнічних німців України у віддалені райо-
ни Радянського Союзу: до 80-річчя трагедії».
Це видання підготовлено і видрукувано спіль-
но з Геттінгенським дослідницьким центром,
Радою німців України та ГО «Міжнародне то-
вариство німців України — Відергебурт»15.
14 Кудряченко А.І. Засади демократичного сходження
Федеративної Республіки Німеччина. Київ, 2020.
15 https://ivinas.gov.ua/publikatsiji/novi-vydannia-
instytutu.html
Окремо слід відзначити монографії та інші
публікації чл.-кор. НАПН України, головного
наукового співробітника Інституту В.М. Тка-
ченка, який протягом лише останніх років ви-
дав низку монографій. В них він переконливо
демонтує великоросійські наративи і доводить
присвоєння Москвою успішного історичного
минулого від Київської Русі до наших часів.
Серед цих книг крім названих вище: «Цивілі-
заційна ідентичність України: виклик часу»,
«Наративи історичної пам’яті в політичному
транзиті України та Росії» та понад 20 автор-
ських статей у наукових і публіцистичних ча-
сописах.
Підкреслю, що фахівці Інституту за чоти-
ри роки опублікували лише у таких фахових
часописах, як «Проблеми всесвітньої історії»,
«Український історичний журнал», «Україна
дипломатична», «Міжнародні зв’язки України:
наукові пошуки і знахідки», «Зовнішні спра-
ви» та «Сторінки історії», понад 60 авторських
статей.
Науковці НАН України активно співпра-
цюють з органами державної влади, міністер-
ствами і відомствами з підготовки аналітичних
і прогностичних матеріалів з проблематики
пам’яті, взаємин України з країнами Європи,
вивчення їхнього досвіду в контексті суспіль-
но-політичного реформування нашої країни.
Так, протягом трьох останніх років наукові
співробітники ДУ «Інститут всесвітньої історії
НАН України» чимало зі своїх науково-теоре-
тичних напрацювань трансформували в аналі-
тичні записки для органів влади. Ми виходи-
мо з того, що під час розроблення державної
стратегії політики історичної пам’яті України
доцільним є осмислене використання пози-
тивного досвіду країн у формуванні традицій
національної єдності. У цьому плані найваж-
ливішим видається ґрунтовний аналіз та ви-
вчення практики близьких як за менталітетом,
так і за історичною долею країн європейського
ареалу. За цією тематикою підготовлено і на-
правлено до органів державної влади понад 20
аналітичних записок. У них сформульовано
рекомендації щодо двосторонніх і багатосто-
ронніх відносин з державами-сусідами, окрес-
70 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (3)
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
лено напрями спільного позиціонування й від-
повідної міжнародної активності.
Разом з тим, з огляду на важливість су-
часних трансформаційних перетворень, со-
ціально-гуманітарних змін та їх урахування
для формування стратегічних пріоритетів
зовнішньої та внутрішньої політики України,
необхідно посилити дослідження з проблема-
тики історичної пам’яті як у вітчизняному, так
і в європейському дискурсі зарубіжних країн
і в контексті сучасних меморіальних студій,
поглибити аналіз та вивчення меморіальних
ландшафтів пам’яті, топографії соціально
значущих спогадів тощо. Саме теоретичне
осмислення цих процесів та концептуалізація
практики європейських країн мають прислу-
житися справі нарощування інтеграційних
процесів та розробленню більш ґрунтовних
пропозицій щодо зовнішньої та внутрішньої
політики України.
Інститут всесвітньої історії спроможний
значно посилити співпрацю з Національним
інститутом стратегічних досліджень та акаде-
мічними установами Відділення історії, філо-
софії та права, з Київським національним уні-
верситетом імені Тараса Шевченка та іншими
закладами вищої освіти з метою розширення
наукових досліджень сучасних історичних та
політичних процесів, що відбуваються в Євро-
пі і світі, та їх впливу на Україну.
Протягом поточного року Інститут планує
організувати обговорення проблем стратегіч-
них європейських трансформацій на міжна-
родних конференціях «Україна та відносини в
Європі: історичний контекст і осяжна перспек-
тива» (червень), «Ціннісні виміри цивілізацій-
ного розвитку та парадигми студій пам’яті»
(листопад) і за їх результатами підготувати
збірники наукових праць. Ми маємо намір
провести в 2024 р. міжнародні круглі столи
«Складові євроатлантичної інтеграції України
воєнного і відбудовчого періодів — проблеми
та виклики» і «Сучасні тенденції міжнародних
відносин та шляхи зміцнення європейської
безпеки» й опублікувати їх матеріали.
Важливим кроком має стати запроваджен-
ня у 2023 р. (спільно з науковцями інших ака-
демічних інститутів та вітчизняних закладів
вищої освіти) і продовження в наступні роки
розроблення актуальних вебсторінок, стра-
тегічних дайджестів щодо складових допомо-
ги та розвитку співпраці України з кожною із
країн-членів ЄС та іншими пріоритетними для
України державами світу з урахуванням істо-
ричних, поточних і перспективних інтеграцій-
них тенденцій розвитку цих відносин.
Науковці Інституту мають продовжити пу-
блікувати результати наукових досліджень з
актуальної проблематики історичних, меморі-
альних студій, а також європейського і світо-
вого розвитку, перспектив соціальних і транс-
формаційних перетворень у фахових журналах
«Проблеми всесвітньої історії», «Український
історичний журнал» та наукових збірниках і
розширити популяризацію знань про здобутки
у політичній та соціально-економічній сферах
сучасних передових країн Європи й України в
засобах масової інформації.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 3 71
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
Andriy I. Kudryachenko
Institute of World History of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine
THE PROBLEM OF HISTORICAL MEMORY: EUROPEAN DISCOURSE (1945—2022)
According to the materials of scientific report at the meeting of the Presidium of NAS of Ukraine,
January 11, 2023
The report states that at the beginning of the 21st century, Europe and the world in general are experiencing significant
political, economic, environmental, social and spiritual changes. In recent decades, humanity faced a number of unprec-
edented global challenges related, in particular, to the problems of survival, systemic transformation, modernization and
civilizational development. Therefore, today there’s a societal demand for memory studies, which cover the ever-grow-
ing spectrum of topics concerning the historical memory of the past, establishing one of the key concepts of “new his-
toricism”, which corresponds with the formation of new cultural history that has become a response to various chal-
lenges of postmodernism.
Keywords: historical memory, memory studies, national narratives, European discourse.
Cite this article: Kudryachenko A.I. The problem of historical memory: European discourse (1945—2022). Visn. Nac.
Akad. Nauk Ukr. 2023. (3): 60—71. https://doi.org/10.15407/visn2023.03.060
|