Особливості трансферу технологій у корпоративних структурах

Висвітлено особливості трансферу технологій в корпоративних структурах, пов’язані з різними стимулами їх зростання, а також із взаємодією малого і велико корпоративного підприємництва. Зазначено основні організаційно-правові форми цієї взаємодії (субпідрядні, франчайзингові, венчурно-фінансові, лізи...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2006
1. Verfasser:	Щедріна, Т.І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут економіки та прогнозування НАН України 2006
Schriftenreihe:	Економіка і прогнозування
Schlagworte:	Перспективи інноваційно-інвестеційного розвитку в Україні
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19811
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Особливості трансферу технологій у корпоративних структурах / Т.І. Щедріна // Економіка і прогнозування. — 2006. — № 2. — С. 89-100. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-19811
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-198112011-05-15T12:04:34Z Особливості трансферу технологій у корпоративних структурах Щедріна, Т.І. Перспективи інноваційно-інвестеційного розвитку в Україні Висвітлено особливості трансферу технологій в корпоративних структурах, пов’язані з різними стимулами їх зростання, а також із взаємодією малого і велико корпоративного підприємництва. Зазначено основні організаційно-правові форми цієї взаємодії (субпідрядні, франчайзингові, венчурно-фінансові, лізингові та інші).Вказуються форми та напрямки подальшого розвитку вітчизняного малого інноваційного підприємництва та його інтеграції у великі корпоративні структури як умови інтенсифікації ними трансферу технологій. 2006 Article Особливості трансферу технологій у корпоративних структурах / Т.І. Щедріна // Економіка і прогнозування. — 2006. — № 2. — С. 89-100. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 1605-7988 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19811 uk Економіка і прогнозування Інститут економіки та прогнозування НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Перспективи інноваційно-інвестеційного розвитку в Україні Перспективи інноваційно-інвестеційного розвитку в Україні
spellingShingle	Перспективи інноваційно-інвестеційного розвитку в Україні Перспективи інноваційно-інвестеційного розвитку в Україні Щедріна, Т.І. Особливості трансферу технологій у корпоративних структурах Економіка і прогнозування
description	Висвітлено особливості трансферу технологій в корпоративних структурах, пов’язані з різними стимулами їх зростання, а також із взаємодією малого і велико корпоративного підприємництва. Зазначено основні організаційно-правові форми цієї взаємодії (субпідрядні, франчайзингові, венчурно-фінансові, лізингові та інші).Вказуються форми та напрямки подальшого розвитку вітчизняного малого інноваційного підприємництва та його інтеграції у великі корпоративні структури як умови інтенсифікації ними трансферу технологій.
format	Article
author	Щедріна, Т.І.
author_facet	Щедріна, Т.І.
author_sort	Щедріна, Т.І.
title	Особливості трансферу технологій у корпоративних структурах
title_short	Особливості трансферу технологій у корпоративних структурах
title_full	Особливості трансферу технологій у корпоративних структурах
title_fullStr	Особливості трансферу технологій у корпоративних структурах
title_full_unstemmed	Особливості трансферу технологій у корпоративних структурах
title_sort	особливості трансферу технологій у корпоративних структурах
publisher	Інститут економіки та прогнозування НАН України
publishDate	2006
topic_facet	Перспективи інноваційно-інвестеційного розвитку в Україні
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19811
citation_txt	Особливості трансферу технологій у корпоративних структурах / Т.І. Щедріна // Економіка і прогнозування. — 2006. — № 2. — С. 89-100. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series	Економіка і прогнозування
work_keys_str_mv	AT ŝedrínatí osoblivostítransferutehnologíjukorporativnihstrukturah
first_indexed	2025-07-02T20:37:56Z
last_indexed	2025-07-02T20:37:56Z
_version_	1836568991116558336
fulltext	Щедріна Т.І., канд. екон. наук Інститут економіки та прогнозування НАН України ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФЕРУ ТЕХНОЛОГІЙ В КОРПОРАТИВНИХ СТРУКТУРАХ Висвітлено особливості трансферу технологій в корпоративних структурах, пов’язані з різними стимулами їх зростання, а також із взаємодією малого і велико корпоративного підприємництва. Зазначено основні організаційно- правові форми цієї взаємодії (субпідрядні, франчайзингові, венчурно-фінансові, лізингові та інші).Вказуються форми та напрямки подальшого розвитку віт- чизняного малого інноваційного підприємництва та його інтеграції у великі ко- рпоративні структури як умови інтенсифікації ними трансферу технологій. Економіка розвинених держав базується головним чином на великих корпоративних структурах, навколо яких створюються мережі підприємств середнього і малого бізнесу. На великі корпорації припадає приблизно трети- на світового експорту обробної промисловості, три чверті всієї торгівлі това- рами і чотири п’ятих торгівлі технологіями [1]. Тому проблеми їх розвитку мають виключно велике і постійно зростаюче значення для більшості країн світу, в тому числі і для України. Інноваційний розвиток корпоративних структур має відбуватись на принципово новій технологічній основі з використанням як вітчизняних но- вовведень, так і провідних світових науково-технічних досягнень, які компе- нсують відсутність або низький рівень вітчизняних технологій. Більше того, інноваційний розвиток корпорацій, який не базується на інтенсивному вико- ристанні провідних науково-технічних досягнень, не може бути ефективним. Інноваційний розвиток корпорацій забезпечується значною мірою шля- хом трансферу технологій, через що останній вважається одним з найважли- віших факторів інноваційного розвитку корпоративних структур. На сьогодні залишаються недослідженими особливості трансферу тех- нологій в корпоративних структурах, а також управління цими процесами. Тим більше, що трансфер технологій взагалі є порівняно новою і поки що мало дослідженою сферою інноваційної діяльності, незважаючи на те, що здійснюватись він може на будь-якому етапі життєвого циклу технології від зародження ідеї до втілення її в продукцію або послугу і реалізацію цієї про- дукції на ринку. Тому мета статті – привернення уваги на особливості транс- феру технологій в корпоративних структурах, тісно пов’язаних із малим під- приємництвом, а також на можливості покращення існуючого в Україні стану в цій сфері. Перш за все помічено, що більша частина платежів, пов’язаних із трансфером технологій, відбувається всередині транснаціональних корпора- © Т.Щедріна, 2006 89 Щедріна Т.І. цій (ТНК). Конкуренція серед них переходить із сфери кінцевих продуктів у сферу інвестицій, а також у сферу боротьби за промислові стандарти, що є інструментом технічного регулювання трансферу технологій. У виробництві складніших, наукомістких видів продукції конкуренція все більше замінюється координацією і співробітництвом компаній і фірм, які входять до створюваних конгломератів, учасники яких пов’язані між собою загальною стратегічною і господарською стратегією. Співробітництво нерідко відбувається у формі коопераційних зв’язків. У багатьох випадках розпочата наукова кооперація в подальшому переростає у науково-виробничу, однією з форм якої є створення спільних підприємств (близько 50% усіх випадків виро- бничої кооперації). Саме в такій формі створено близько 40% закордонних фі- ліалів американських і англійських транснаціональних корпорацій, більше по- ловини закордонних філіалів німецьких та італійських компаній, 70% – фран- цузьких і майже 90% – японських [див. 1]. Спільне підприємництво значно розширює можливості взаємного трансферу технологій серед партнерів. Особливості трансферу технологій в корпоративних структурах обумо- влені, крім того, дією чотирьох основних стимулів їх зростання. Першим стимулом є прагнення еволюціонуючих корпоративних структур до отриман- ня економії на масштабі виробництва (так звана технологічна економія). Вона утворюється при збільшенні обсягу випуску продукції за рахунок скорочення середніх витрат на її одиницю. Це скорочення досягається зміною характеру ресурсів, що використовуються, шляхом посилення спеціалізації праці, вве- дення автоматичного устаткування, в тому числі автоматичних складальних ліній, механізації внутрішніх транспортних систем і т. ін. Трансфер техноло- гій при цьому відіграє роль джерела надходження зазначеного устаткування, що сприяє розвитку концентрації виробництва на великих підприємствах, утворенню багатозаводських компаній і галузевих монополій, в яких зростає цінова конкурентоспроможність виробленої продукції. А це активізує її екс- порт як одну з форм трансферу технологій. Другий стимул зростаючого розвитку корпоративних структур пов’я- заний з тим, що для великих корпорацій характерним є прагнення до економії на масштабі сфери діяльності, тобто до економії на різноманітності виробни- цтва продукції і опанування нових ринків збуту. Завдяки цій економії утво- рюються великі багатопродуктові, багатогалузеві і багатонаціональні компа- нії. Зазначена їх особливість досягається шляхом трансферу технологій і без- посередньо впливає на діяльність у сфері трансферу технологій в напрямку її інтенсифікації. Зокрема збільшення асортименту та обсягів випуску продукції призводить до збільшення обсягів її експорту. На досягнення цього ефекту спрямована і різноманітність ринків збуту, характерна для великих корпора- цій. Інструментами їх формування є вертикальна інтеграція, диверсифікація, конгломерація та інтернаціоналізація з її найвищою формою – глобалізацією. 90 Особливості трансферу технологій у корпоративних структурах Третій стимул зростання корпоративних структур обумовлений праг- ненням до економії на трансакційних витратах. При цьому під трансакцією розуміється угода, операція, контракт, договір. Трансакційні витрати пов’я- зані зі здійсненням ринкових договірних відносин і виникають тоді, коли від- бувається трансфер товару або послуги від однієї технологічно відокремленої структури до іншої, тобто коли має місце трансакція. Трансакційні витрати – це витрати на функціонування ринкової системи, образно кажучи, витрати на "тертя" в економічному механізмі [2]. Скорочення цих витрат, пов’язаних із внутрішнім трансфером проміжної продукції, досягається за рахунок обме- ження обсягу ринкових відносин за допомогою вертикальної інтеграції, диве- рсифікації та інтернаціоналізації. Трансакційні витрати називають "головним фактором організаційної еволюції корпорацій" [див. 2]. Сучасні корпорації вважаються продуктом серії організаційних нововведень, метою і результа- том яких є економія на трансакційних витратах. Іншими словами, сучасна корпорація – засіб зменшення цих витрат. Трансакцію розглядають як елеме- нтарну одиницю економічних відносин, до якої можуть бути зведені практи- чно всі явища, і за допомогою цього поняття пояснюють виникнення основ- них організаційних нововведень в корпораціях. Трансакція – це лише один із факторів, що стимулюють зростання і розвиток нових форм корпорацій, суть яких полягає в отриманні нових джерел загальної ефективності корпоратив- них структур, у тому числі і ефективності трансферу технологій в них. Четвертий стимул зростання корпорацій – прагнення до одержання конкурентних переваг на галузевих, національних і світових ринках. Експорт продукції на них є однією з форм трансферу технологій. Конкурентні перева- ги при експорті та імпорті продукції тісно пов’язані з ринковими квотами і загальним обсягом міжнародних операцій корпоративної структури. Вони включають у себе також вигоди від координації ринкової поведінки об’єднаних корпорацією фірм, можливості внутрішньофірмового та міждер- жавного перерозподілу ресурсів залежно від специфіки національного держа- вного регулювання, зміни валютних курсів, національних систем цін, тари- фів, оперативного реагування на зміну стану національних ринків. Отже, зростання корпорації є головним джерелом збільшення її транс- феру технологій і, а також засобом виживання в конкурентній боротьбі. Важливою специфічною особливістю корпорацій, що також безпосере- дньо пов’язана з трансфером технологій, як одним із головних аспектів інно- ваційної діяльності, є наявність у відносинах їх структурних підрозділів під- приємницьких принципів і спрямованість цих відносин на інноваційний тип відтворення. Окремими авторами (наприклад [3–6]) інноваційний тип відтво- рення вважається загальним імперативом корпоративного підприємництва через його орієнтацію на ринок нововведень і наявність дослідницького та маркетингового центрів, як правило пов’язаних на контрактній основі з базо- 91 Щедріна Т.І. вими дослідницькими комплексами і тимчасовими творчими колективами дослідників, а також з базовим інженерно-технічним центром. Структурні ланки підприємницького типу, виконуючи функції трансферу технологій, са- мостійно вступають у відносини один з одним і з зовнішніми для корпорації ринковими суб’єктами. Але найважливіші особливості трансферу технологій в корпоративних структурах тісно пов’язані із взаємодією малого і великокорпоративного підприємництва в сучасному суспільному виробництві, про що свідчать ро- боти [7, 8]. В економічно розвинених країнах малі підприємства (МП) не просто охоплені системою коопераційних зв’язків із великим бізнесом. Вони – не- від’ємна частина виробничої структури великих корпорацій, що використо- вують ринкову і структурну гнучкість МП, їх інноваційні можливості. Таке співробітництво компенсує великим підприємствам їх незграбність у пошу- ках і реалізації нових технологічних рішень, у проникненні на нові ринки збуту, в оперативному отриманні важливої інформації, передових інновацій. Необхідність у співробітництві малого і великого бізнесу обумовлена тим, що малі підприємства, з одного боку, значно активніші і сприйнятливіші до тех- нічних нововведень, ніж великі виробничі структури. Так, наприклад, у США малі підприємства реєструють у 13–14 разів більше патентів у розрахунку на одного зайнятого, ніж великі компанії; на малий бізнес припадає 29% загаль- ного обсягу американського експорту [9]. В 90-ті рр. малий бізнес забезпечив 55% нововведень [10]. З іншого боку, порівнюючи мале підприємництво з корпоративними структурами, слід констатувати його обмеженість у вирішенні великих і капі- таломістких технічних завдань. Крім того, у малого підприємництва обмеже- ні можливості отримання необхідної інформації, воно здебільшого залежить від постійної підтримки його зовнішніми інвестиціями. Воно не таке стале, як корпоративне. У США, наприклад, 65% фірм із кількістю зайнятих до 20 зни- кають в перші чотири роки свого існування (за цей же час банкротують лише 37% компаній з кількістю зайнятих більше 500 чоловік, а майже кожна четве- рта фірма потерпає крах на першому році свого життя) [див. 4]. Малі підпри- ємства створюють багато нових робочих місць, але їх працівники слабше со- ціально захищені порівняно із зайнятими у великих компаніях. Інноваційне мале підприємництво найчастіше базується на ризиковій інноваційній діяльності. На відміну від нього у великих корпоративних стру- ктурах створюються максимально сприятливі умови для залучення інвести- цій, акумулювання надходжень з різних джерел. Становлячи невелику частку загальної кількості промислових фірм, корпоративні структури в розвинених країнах виробляють переважну частку обсягу промислової продукції. Але незважаючи на це, в США ще у 80-ті рр. змінюється існуюче багато років 92 Особливості трансферу технологій у корпоративних структурах уявлення про те, що великий бізнес – це рушійна сила науково-технічного розвитку. Виявилось, що великі корпорації, орієнтовані на масове виробниц- тво, – далеко не краща форма для швидкого освоєння технічних нововведень, а об’єктивний процес концентрації виробництва і капіталу – одна з серйозних перешкод на шляху науково-технічного прогресу. Структури великих компа- ній виявились не спроможними впроваджувати нові технології у виробницт- во, "хворіючи" на монополізацію і бюрократизацію, що гальмують іннова- ційні процеси, в тому числі і процеси трансферу технологій. Багато малих інноваційних фірм у США, дуже успішно конкурують із великими компаніями в проведенні досліджень і розробок, впровадженні дося- гнень науково-технічного прогресу і використанні прогресивних технологій, що пояснюється вищою в цілому ефективністю їх винахідництва: малі фірми виробляють у 2,5 раза більше нововведень у розрахунку на одного зайнятого [див. 10]. Багато сподівань розвинених країн на досягнення лідерства в сучас- них, революційних напрямах науково-технічного прогресу пов’язані саме з ма- лими фірмами, які спеціалізуються на розробці та освоєнні нових технологій і нових видів продукції. Їх масове виникнення в США багато в чому стало реак- цією на науково-технічний консерватизм великих корпорацій. Практика під- твердила, що для підтримки високих темпів нововведень у наукомістких галу- зях повинні переважати малі підприємства, що підпорядковані кінцевій меті великого виробництва і здійснюють відбір нововведень для них. Тому очевидним є висновок про необхідність розумного використання переваг малих наукомістких підприємств, розширення масштабів інновацій- ного підприємництва і сполучення в економіці малого і великого корпорати- вного бізнесу. Воно сприяє зменшенню негативу, пов’язаного з надмірною концентрацією і централізацією капіталу в корпоративних структурах, а та- кож із скороченням потреб у робочій силі, викликаним зростанням продукти- вності праці внаслідок впровадження інновацій. Мале і корпоративне підпри- ємництво пов’язані одне з одним відносинами не тільки конкуренції, а й спів- робітництва в різних його формах. Зокрема великі і малі підприємства мо- жуть бути пов’язані вертикально як ланки одного виробничого ланцюга. В іншому випадку співробітництво може бути "вимушеним", коли одне підпри- ємство повністю залежить від іншого (наприклад, велике підприємство від субпідрядника, а останній – від першого). Взаємодія може бути "залежною", коли переважаючим мотивом у взаємовідносинах фірм є конкуренція. Може існувати узгодження інтересів фірм у випадках "спеціалізованої", "незалеж- ної" діяльності, коли підприємства випускають різноманітні товари для різ- них ринків збуту. Не тільки в Україні, а й в усьому світі саме великі корпорації утворю- ють "кристалізуючі ядра" сучасних національних народногосподарських комплексів, навколо яких вибудовуються мережі малих підприємницьких 93 Щедріна Т.І. структур. Аналіз цих мереж виявляє, по-перше, залученість у них переважної частини малих фірм. Так, за деякими оцінками, в США (де вважається, що ці мережі не настільки "густі", як, скажімо, в Японії), лише 25% економіки при- падають на "атомістичну", утворену сукупністю незалежних компаній дріб- ного бізнесу підсистему, а 75% представлені охоплюючою і "неатомістичні" малі фірми підсистемою "великих багатогалузевих господарських блоків, які об’єднують в єдине ціле значні частини господарства" [див. 7]. Як свідчить закордонний досвід, у нормальній ринковій економіці, якщо не домінуюча, то частина малих фірм перебуває у сфері інтересів великих підприємств, існує "при них" та "для них". При цьому сталість стану, доходи, фінансові та інвес- тиційні можливості малих фірм безпосередньо залежать від їх відносин із ве- ликими підприємствами. По-друге, безперечним є факт інтегрованості малих підприємств із ве- ликокорпоративними в різних формах, включаючи субпідрядні, франчайзин- гові, венчурно-фінансові і лізингові та ін. Зміст усіх цих форм – інтеграція, функціональне переплетіння крупних і малих господарюючих суб’єктів: ви- робничих (субпідряд), виробничо-збутових (франчайзинг), інноваційних (ве- нчурне фінансування), виробничо-фінансових (лізинг). А це – різні форми трансферу технологій між "великим" і "малим" бізнесом. Субпідряд базується на технологічному розподілі праці в спільній гос- подарській діяльності. При цьому великі підприємства надають МП як своїм виробничим субпідрядникам в оренду приміщення, засоби виробництва, а також забезпечують їх на пільгових умовах сировиною і матеріалами, дозво- ляють використовувати свій товарний знак для продукції МП. Використання субпідряду набуло надзвичайно широкого масштабу в сучасній ринковій економіці. Так у вартості літаків і ряду інших видів проду- кції частка субпідряду досягає 50–70%. Понад 40% загального обсягу торгівлі машинобудівною продукцією провідних промислових країн припадає на по- ставки комплектуючих виробів по лінії виробничої кооперації [див. 8]. У за- кордонній практиці субпідрядні відносини за участю МП регламентуються спеціальним законодавством, спрямованим на захист інтересів малого бізне- су. Розробка такого спеціального законодавства потрібна і в Україні. Стосовно субпідрядних відносин існують дві базові моделі їх організа- ції – "японська" і "американська". Японська характеризується великим сумар- ним обсягом субпідрядних робіт; акцентом при відборі партнерів не за ціною, а за сумісністю технічного базису контрагентів; щільною виробничо-техніч- ною кооперацією крупних корпорацій і малих фірм. Американська модель відрізняється великим ступенем незалежності субпідрядних підприємств від виробників кінцевої продукції; домінуючою роллю цінових критеріїв при ви- борі субпідрядників; відсутністю координації довгострокових планів великих і малих фірм; обмеженістю взаємодії рамками конкретних замовлень; політи- 94 Особливості трансферу технологій у корпоративних структурах кою вбудованого контролю якості, орієнтованою здебільшого на контроль технології, а не кінцевої продукції [див. 7]. Інколи головна організація корпоративної структури практикує фран- чайзинг: навколо неї формується мережа організацій підприємницького типу (великих, середніх і малих), які, використовуючи її науково-виробничий по- тенціал, прискорюють дифузію (трансфер) технологічних інновацій в окре- мих напрямах, збільшуючи обсяги свого підприємницького доходу. Франчайзинг – це система договірних відносин великих ("франчайзе- рів") і малих ("франчайзі") фірм у виробництві і збуті. Переваги франчайзин- га (готова ніша ринку, повний пакет чітких інструкцій, робота під відомою торговою маркою, спільність рекламної кампанії та ін.) забезпечують високу життєздатність малих фірм. У цій формі взаємодії та трансферу технологій мають місце протиріччя між: жорсткістю централізованих стандартів корпоративної структури і спе- цифікою місцевих умов; тривалістю строку дії договору франчайзинга і неви- значеністю динаміки багатьох параметрів господарювання малої фірми; ви- сокою платою за включення у франчайзингові відносини і недостатнім (як правило) стартовим фінансовим потенціалом нових франчайзі; прагненням франчайзера до нарощування кількості партнерів у конкретному регіоні і ба- жанням франчайзі зберегти виключне право на обслуговування даної терито- рії. Проте все ж таки франчайзинг – це найбільш легкий і безболісний шлях заснування нового підприємства для тих, хто не має достатнього підприєм- ницького досвіду і не бажає комерційно ризикувати. Для великих фірм – це рішення багатьох проблем, пов’язаних з розширенням ринку збуту продукції, залученням додаткового капіталу, економії на розвитку власної збутової ме- режі і т. ін. Венчурне фінансування (як різновид такої форми трансферу техноло- гій, як пряме іноземне інвестування) – обмежена певними часовими рамками акціонерна участь у капіталі вперше створюваних або вже існуючих малих фірм, діяльність яких, з одного боку, пов’язана зі значним ризиком, а з іншо- го – здатна забезпечити високу прибутковість. Існують такі форми венчурно- го фінансування: за характером зв’язку між малою фірмою та інвестором во- но підрозділяється на пряме і побічне (яке реалізується через спеціальні фон- ди). Останнє, у свою чергу, – на фінансування через: фірми венчурного капі- талу; венчурні фонди корпорацій; інвестиційні компанії малого бізнесу. Великі корпорації країн розвиненої ринкової економіки використову- ють переважно непряме венчурне фінансування у вигляді специфічної форми інтеграції підприємницьких структур різних розмірів. Венчурне підприємництво в основному розраховане на реалізацію та- кож науково-технічних проектів, які характеризуються високим ризиком, від- сутністю будь-яких гарантій відносно досягнення позитивного результату і 95 Щедріна Т.І. не отримують фінансової допомоги звичайних кредитних установ. Одним із джерел фінансових надходжень у малі венчурні фірми якраз і є великі корпо- ративні структури, зацікавлені в практичному освоєнні наявних інноваційних результатів. Ними здійснюється відбір ідей, проектів, під які потенційно мо- жливо виділити гроші. Потім здійснюється загальний контроль за ходом до- сліджень. У разі успіху результати проекту в тій або іншій формі привлас- нюються великим підприємством-кредитором. При цьому кредитування мо- же здійснюватися не прямо, а через спеціально створені венчурні фонди, яким легше брати на себе і координаційну роботу щодо інноваційних проек- тів. Таким чином великі підприємства мінімізують свій ризик і витрати на проривні науково-технічні дослідження і розробки, отримують можливість вибору їх найбільш перспективних напрямів. Близькими до венчурного бізнесу є "бізнес-інкубатори", що діють при великих фірмах, які контролюють інноваційні малі підприємства, ще більше використовуючи різні організаційно-правові форми. При відносно невеликих фінансових витратах добре організований "інкубатор" спроможний, за оцін- ками експертів, сформувати 50–70 стабільно працюючих нових малих фірм, тобто створити 2000 нових робочих місць за період 10 років [див. 8]. Існує три способи зв’язку "бізнес-інкубаторів" з великою корпорацією- лідером: – корпорація повністю володіє "інкубатором" і відповідно всіма його доходами (у формі орендної плати або прибутку від діяльності; – спільне з "інкубатором" підприємство венчурного типу, коли корпо- рація фінансує лише створення "інкубатора", покриває деякі витрати його діяльності і надає гарантії по кредитах інноваційним МП; – ліцензійна угода, за якою корпорація надає "інкубатору" право "ви- рощувати" нові фірми для розробки і продажу фірмової продукції і послуг (форма франшизи), але "інкубатор" розпоряджається своєю власністю і дохо- дами самостійно. Лізинг як форма трансферу технологій і взаємозв’язків між малими і великими підприємствами охоплює широкий спектр господарських відносин і галузей економіки. При цьому малим підприємствам пропонується в лізинг будь-яке устаткування – від простого офісного до найскладнішого. Після за- кінчення строку лізингової угоди мале підприємство, як правило, має право викупити його за залишковою вартістю. Посередником у відносинах між ве- ликими і малими підприємствами часто виступають спеціалізовані лізингові компанії, ефективна діяльність яких обумовлює зниження трансакційних ви- трат для МП за рахунок вибору оптимального рішення щодо відбору устатку- вання, надання відповідних навчальних, консультаційних, маркетингових, рек- ламних та інших програм, контролю за використанням об’єктів лізингу та ін. 96 Особливості трансферу технологій у корпоративних структурах Для МП головна перевага лізингу в тому, що вони, як правило, мають справу із спеціалізованими лізинговими компаніями, які діють у системі дер- жавної підтримки МП і отримують від держави "дешеві" фінансові ресурси. Для великих підприємств звернення в лізингові компанії – спосіб знайти оре- ндаторів устаткування, яке простоює, із числа реально функціонуючих МП. Лізингова форма трансферу технологій і взаємодії великого і малого бі- знесу також активно використовується в розвинутих країнах і охоплює багато галузей і видів виробництва. Великі корпоративні структури намагаються орієнтуватись у своїх кон- тактах на підприємства, що максимально залежать від них. А формою такої залежності найчастіше виступає домінування крупного підприємства в капі- талі необхідного йому МП, тобто модель дочірнього МП. Для стимулювання розвитку цієї форми малого підприємництва необхідно, щоб група дочірніх МП, які спираються на базу великих виробництв і пов’язані з ними "узами" власності (наприклад, понад 25% участі великого підприємства в капіталі ма- лого) користувалась спеціальними видами пільг, орієнтованих саме на стиму- лювання малого і великого бізнесу (наприклад, пільга щодо ПДВ за умови, що ці кошти витрачаються малими підприємствами на інвестиційні цілі). Отже, малий закордонний бізнес сьогодні – не стільки передує крупно- му виробництву (як це було в минулому), скільки є похідним від нього. Його роль у трансфері технологій і перспективи розвитку значною мірою визнача- ються його інтеграцією в найрізноманітніших формах із великокорпоратив- ним підприємництвом, яке є базисом національних економік індустріальних держав. Динаміка окремих показників малого підприємництва в Україні відо- бражена в таблиці. Наведені в ній дані свідчать про те, що частка малих під- приємств у загальній кількості підприємств – суб’єктів підприємницької дія- льності в 2000 – 2003 рр. поступово збільшувалась з 82,8 до 85,7% в серед- ньому на 0,9 в. п. щорічно. Вищими темпами (в середньому на 1,9 в. п.) в цей же період зростала частка малого підприємництва в середньорічній кількості зайнятих працівників по економіці в цілому (з 15,1% у 2000 р. до 20,9% у 2003 р.). При цьому середня частка малого підприємництва в загальному об- сязі виробленої продукції (робіт, послуг) по економіці в цілому дорівнювала в загальному періоді 7,3%. Інноваційне підприємництво відображено в табл. сферою інформатиза- ції, а також сферою досліджень і розробок. Частка малого підприємництва першої з них в загальній кількості малих підприємств була майже стабільно невеликою, дорівнюючи в середньому 1,6%. Стабільно ще меншою була час- тка малого підприємництва цієї сфери в середньорічній кількості зайнятих працівників по економіці в цілому, дорівнюючи в середньому 1,2%. 97 Щедріна Т.І. Таблиця Динаміка окремих показників малого підприємництва в Україні у 2000–2003 рр., % 2000 2001 2002 2003 Частка малих підприємств у загальній кількості підпри- ємств – суб’єктів підприємницької діяльності 82,8 83,6 84,5 85,7 Частка малого підприємництва в середньорічній кількості зайнятих працівників по економіці в цілому 15,1 17,1 18,9 20,9 Частка малого підприємництва в загальному обсязі вироб- леної продукції (робіт, послуг) по економіці в цілому 6,9 7,3 7,3 7,7 Частка малого підприємництва сфери інформатизації в загальній кількості малих підприємств 1,5 1,6 1,7 1,6 Частка малого підприємництва сфери інформатизації в середньорічній кількості зайнятих працівників по еконо- міці в цілому 1,1 1,2 1,2 1,2 Частка малого підприємництва сфери досліджень і розро- бок у загальній кількості малих підприємств 1,8 1,7 1,7 1,7 Частка малого підприємництва сфери досліджень і розро- бок у середньорічній кількості зайнятих працівників по економіці в цілому 1,6 1,6 1,5 1,5 Частка малих підприємств, які здійснювали технологічні інновації, в загальній кількості малих підприємств ..... ..... 0,3 0,1 Частка малих підприємств, які здійснювали витрати на інформатизацію, в загальній кількості малих підприємств ..... ..... 7,2 7,5 Розраховано автором за даними: Малі підприємства в Україні у 2003 році: Стат. зб. – К.: Держкомстат України, 2004. Дещо більшою, але також малою (в середньому 1,7%) була частка ма- лого підприємництва сфери досліджень і розробок у загальній кількості ма- лих підприємств. У середньорічній кількості зайнятих працівників по еконо- міці в цілому частка малого підприємництва сфери досліджень і розробок у середньому була 1,6%. Зовсім незначною в 2002–2003 рр. (відповідно 0,3 та 0,1%) була частка малих підприємств, що здійснювали технологічні інновації, в загальній кіль- кості малих підприємств. Значно меншою в 2002–2003 рр. (відповідно 7,2 та 7,5) була частка ма- лих підприємств, що здійснювали технологічні інновації, в загальній кількос- ті малих підприємств. Отже, мале інноваційне підприємництво в Україні поки що дуже слабо розвинене. І, враховуючи викладений вище закордонний досвід, можна ствер- джувати, що без утвердження в Україні сучасного високоефективного велико- корпоративного сектора становлення дієздатного і народногосподарсько зна- чимого сектора малих підприємств, у принципі, неможливе. Тобто, актуальною і конче необхідною є стратегічна промислова політика "вирощування" конку- рентоспроможних вітчизняних корпоративних структур світового класу. 98 Особливості трансферу технологій у корпоративних структурах Враховуючи, що майбутнє українського підприємництва, в тому числі і малого бізнесу, безпосередньо визначається можливостями формування щільних коопераційних зв’язків малих і великих підприємств, слід перевести в практичну площину проблему доопрацювання національного (державного) законодавства про державну підтримку малого підприємництва шляхом вве- дення норм щодо стимулювання процесу взаємодії малого і крупного бізнесу. Заслуговують на увагу і перспективні конкретні форми їх інтеграції. Кожна з них варта стати і предметом особливого (конкретизуючого) закону або іншо- го правового акту та (або) регіональних цільових програм. Для підвищення ефективності функціонування корпоративних структур і трансферу технологій в них необхідно створювати такі внутрішньокорпора- тивні ринково-інфраструктурні формування як: маркетингова служба; інвес- тиційні, інноваційні, розрахунково-фінансові, інформаційні та інші центри; банки. Необхідно внести такі зміни і доповнення в законодавчі і нормативні акти, що дозволяли б активніше використовувати не завантажені потужності з метою розвитку МП. Мова йде як про великі підприємства-банкроти, так і про формально продовжуючі працювати підприємства, але явно не маючі пе- рспектив повного використання наявних потужностей і виробничих площ (передання їх МП на пільгових умовах в оренду). Форми підтримки – додаткові інвестиційні кредити, гарантії по креди- тах на поповнення обігових коштів, можливість додаткового лізингу необхід- ного устаткування, навчання персоналу, консалтинг і т. ін. Принципово важливим є створення системи інформації (бази даних) про можливості господарської кооперації малих і великих підприємств. У цій системі повинні існувати дані про те, що виробляється кожним господарюю- чим суб’єктом, що завозиться, що необхідно і що може бути вироблено на місці. Корисним може стати видання спеціальних інформаційних аркушів, які міститимуть у собі комерційні пропозиції великих підприємств щодо організа- цій різних форм взаємодії з малими підприємствами, у тому числі і на комер- ційній основі, щодо використання вільних виробничих площ і потужностей. Ключовим елементом подальшого розвитку вітчизняного малого інно- ваційного підприємництва має стати більш щільна його інтеграція в розвиток вітчизняних великих корпоративних структур. Необхідно активізувати спів- робітництво малих і великих фірм як магістральний напрям розвитку всього підприємницького середовища. Для цього стимулювання кооперування МП між собою і з великими підприємствами повинно стати важливою складовою як державної, так і корпоративної політики. З цих же міркувань Закон про державну підтримку малого підприємництва доцільно доповнити спеціалізо- ваними статтями, регулюючими і стимулюючими процес взаємодії малого і великого бізнесу. Зокрема, великі підприємства, що активно працюють із ма- 99 Щедріна Т.І. лими підприємствами на виробничо-коопераційній та інноваційній основі і при цьому надають їм будь-яку допомогу (передача технологій, підготовка кадрів і т. ін.) повинні мати цільові податкові пільги. Отримані таким чином кошти слід витрачати тільки на зазначені в законі цілі в галузі взаємодії з ма- лими підприємствами і надання їм технічної та іншої допомоги. Великим підприємствам необхідно послідовніше залучати МП до вико- нання поставок за державними і муніципальними замовленнями. Для цього необхідно проводити спеціальні конкурси/тендери (тільки для МП) на поста- вки, виділити квоти на субпідрядні роботи і т. ін., визначити процедуру акре- дитації МП, здатних за своїми економічними і виробничими показниками виконувати державні і муніципальні замовлення, зобов’язати великі підпри- ємства-підрядчики залучати МП в якості субпідрядників як одну з основних умов конкурсу із жорсткими фінансовими санкціями за невиконання даної умови. Зазначені заходи сприятимуть ефективному розвитку вітчизняної еко- номіки і підвищенню її конкурентоспроможності. Література 1. Гринев Б.В., Гусев В.А., Кедько В.В. Инновационные перспективы Украины. – Харьков, 2003. – 75 с. 2. Трофимова И. Крупные корпорации и эффективность экономики (организаци- онный подход) // Мировая экономика и международные отношения. – 1992. – № 9. – С. 62. 3. Савченко В. Феномен предпринимательства // Рос. эконом. журнал. – 1995. – № 9. – С. 45–50. 4. Савченко В. Феномен предпринимательства // Рос. эконом. журнал. – 1995. – № 10. 5. Савченко В. Феномен предпринимательства // Рос. эконом. журнал. – 1996. – № 1. – С. 40–46. 6. Савченко В. Феномен предпринимательства // Рос. эконом. журнал. – 1996. – № 2. – С. 70–75. 7. Омельченко Е. К проблеме взаимодействия малого и крупнокорпоративного предпринимательства в современном общественном производстве // Рос. эконом. журнал. – 2002. – № 8. – С. 84–87. 8. Бухвальд Е., Виленский А. Российская модель взаимодействия крупного и мало- го предпринимательства // Вопр. экономики. – 1999. – № 12. – С. 68. 9. Трошанов С.Е. Финансирование малых компаний в США // США и Канада. – 2005. – № 9. – С. 59–67. 10. Разумнова И.И. Новые тенденции предпринимательской деятельности // США и Канада. – 2005. – № 9. – С. 96–114. 11. Статистичний щорічник України, 2004 р. – К.: Держкомстат України, 2005. 100 ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФЕРУ ТЕХНОЛОГІЙ �В КОРПОРАТИВНИХ СТРУКТУРАХ Таблиця Динаміка окремих показників малого підприємництва в Україні� Література

Особливості трансферу технологій у корпоративних структурах

Institution

Ähnliche Einträge