Результати наукового дослідження
Збережено в:
| Дата: | 2004 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України
2004
|
| Назва видання: | Антологія творчих досягнень |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19842 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Результати наукового дослідження / О. Шморгун // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 61-68. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-19842 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-198422011-05-15T12:04:59Z Результати наукового дослідження Шморгун, О. Відділ глобальних проблем сучасної цивілізації 2004 Article Результати наукового дослідження / О. Шморгун // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 61-68. — укр. XXXX-0064 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19842 uk Антологія творчих досягнень Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Відділ глобальних проблем сучасної цивілізації Відділ глобальних проблем сучасної цивілізації |
| spellingShingle |
Відділ глобальних проблем сучасної цивілізації Відділ глобальних проблем сучасної цивілізації Шморгун, О. Результати наукового дослідження Антологія творчих досягнень |
| format |
Article |
| author |
Шморгун, О. |
| author_facet |
Шморгун, О. |
| author_sort |
Шморгун, О. |
| title |
Результати наукового дослідження |
| title_short |
Результати наукового дослідження |
| title_full |
Результати наукового дослідження |
| title_fullStr |
Результати наукового дослідження |
| title_full_unstemmed |
Результати наукового дослідження |
| title_sort |
результати наукового дослідження |
| publisher |
Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України |
| publishDate |
2004 |
| topic_facet |
Відділ глобальних проблем сучасної цивілізації |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19842 |
| citation_txt |
Результати наукового дослідження / О. Шморгун // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 61-68. — укр. |
| series |
Антологія творчих досягнень |
| work_keys_str_mv |
AT šmorguno rezulʹtatinaukovogodoslídžennâ |
| first_indexed |
2025-07-02T20:39:22Z |
| last_indexed |
2025-07-02T20:39:22Z |
| _version_ |
1836569080868372480 |
| fulltext |
61
матеріальними збитками для держави. Як підрахували амери-
канські вчені, висококваліфікована праця створює за всі роки
функціонування в розрахунку на одного працівника додаткову
вартість у 400—450 тис. дол., а праця наукових і інженерних
кадрів — 800 тис. дол.
Отже, для забезпечення конкурентоспроможності економі-
ки України та включення її в глобальну економічну систему необ-
хідно надати пріоритетності розвитку гуманітарного капіталу.
О. Шморгун,
кандидат філософських наук,доцент
РЕЗУЛЬТАТИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Аналіз проводився між трьох органічно пов’язаних змістових
блоків, на "перетині" яких, на мій погляд, виникає можливість
досліджувати найскладніші проблеми цивілізаційной теорії.
Перший блок передбачає з’ясування деяких досі гостро
дискусійних принципових положень типології періодизації все-
світньої історії, що дозволяє подолати рівень опису часто-густо
суто емпіричних особливостей окремих геополітичних регіонів
і країн, перейти до пояснення їхнього місця в контексті універ-
сальних тенденцій розвитку людства.
Другий — пов’язаний з оцінкою становлення й розвитку
різних цивілізаційних комплексів на основі їхньої домінантної
системоутворюючої етнонаціональної специфіки.
Нарешті, третій напрям дослідження передбачає аналіз пе-
реважно розвитку класичної капіталістичної, а також посткапі-
талістичної (постіндустріальної) цивілізації під кутом зору ци-
вілізаційної політології: встановлення зв’язку між процесами
розвитку європейської цивілізації як еволюції різноманітних
форм демократичної влади.
У контексті розробки фундаментальних положень загальної
цивілізаційної теорії описано механізм самоорганізації цивілі-
заційного комплексу як своєрідної простороворозташованої су-
спільно-економічної системи, що самоорганізується. Показано,
що універсальний цикл функціонування цивілізацій минулого
та сучасності ("зародження"—"розквіт"—"занепад") зумовлений
не спорідненістю соціальної та біологічної форм буття (цивіліза-
ція зароджується і гине подібно до живої істоти) та не містично-
релігійними витоками (цивілізация — наслідок самореалізації
62
шпенглерівської "душі" — таємничого ментально-географічно-
го генотипу). Насправді таємниця циклічного розвитку будь-
якого утворення цивіліційного типу обумовлена фундамен-
тальною невідповідністю між рефлекторно-теоретичним ду-
ховним і предметно-практичним, перетворюючим типами
духовного освоєння світу, притаманними соціальному способу
буття як такому. Адже досягнення головної мети соціальної
практики — створення ефективного способу виробництва, з
одного боку, вимагає рефлекторно-теоретичного ставлення
до світа як об’єкта пізнання, у якому тварина просто "розчине-
на", максимального дистанціювання від природного оточення
для з’ясування його сутнісних властивостей, більше того, макси-
мальної "незануреності" безпосередньо у виробничий процес.
З іншого боку, зростання промислово-індустріальних чинників
людського буття, розвиток матеріально-технічної бази суспіль-
ства "нав’язують" усе більшій кількості індивідів суто виконав-
чі, конвейєрно-алгоритмізовані функції по обслуговуванню
не просто засобів виробництва, а матеріально-технічної бази
певної цивілизації та перетворення їх на "агентів", "фактори",
власне, допоміжний елемент продуктивних сил, повернення
до статусу якщо не живого знаряддя праці, характерного для
безпосереднього виробництва в архаїчних суспільствах, то до
простого придатка все більш потужного знаряддя праці, еле-
мента всієї новоствореної матеріально-технічної бази суспіль-
ства. За такого підходу з’ясовується справжній сенс класичної
шпенглерівської тези "цивілізація — це загибель культури", яка
фіксує ефект своєрідного самопідриву кожною цивілізацією са-
мої себе внаслідок вичерпання потенціалу інноваційності, її
переходу до фази інтернаційності та поступово наростаючої
творчої інтропії через поглинання все більшої кількості не тіль-
ки матеріальних, а й людських ресурсів, які у все більших мас-
штабах залучаються вже не на розвиток, а на структурне від-
творення, так би мовити, обслуговування інфраструктури
цивілізації, яка переживає етап максимальної просторової
експансії імперського типу. Ось чому будь-яка цивілізація рано
чи пізно перетворюється на своєрідну Мегамашину, у який інди-
віди є лише "гвинтиками" із напередзаданими рітуалізованими
статусами (Мемфорд лише описав явище "окостеніння" й пере-
творення культури на цивілізацію, так і не давши пояснення
цьому феномену).
63
Із вищеописаного механізму циклічного розвитку цивіліза-
ційного комплексу випливають надзвичайно важливі концеп-
туальні висновки, що мають ознаки наукової новизни. Зокре-
ма, внаслідок того, що існує не тільки прямий (економічний ба-
зис — ідеологічна надбудова), а й зворотно-пропорційний зв’язок
між розвитком матеріального та духовного виробництва, необ-
хідно синтезувати марксистську та веберівську версії зароджен-
ня сучасної західної цивілізації. Зародження кожної наступної
цивілізації справді відбувається "за Вебером", тобто насамперед
як наслідок зміни світоглядної парадигми, яка, так би мовити,
"задає" весь подальший алгоритм суспільного буття в даному
ареалі (фактично цю ж версію розвитку історичного процесу
дещо пізніше розвиває Карл Ясперс у концепції "вісьового
часу"). "Працює" й марксівська концепція про конфлікт між ви-
робничими силами та старими суспільними відносинами, які
гальмують розвиток перших. Але через невідповідність між
теоретичною та практичною функцією людського буття кон-
флікт між цими елементами в реальності веде не до переходу до
вищого способу виробництва, а до занепаду цих продуктивних
сил та їхнього головного елемента — творчої особистості,
тому більш прогресивна надбудова ніколи не виростає на
основі найбільш розвиненого економічного базису. Із цього
випливає, що кожна наступна цивілізация не може виникати
на основі попередньої, нашаровуватися на неї в межах одного
й того ж геополітичного ареалу (і марксистська, і веберівська
концепції по суті є європоцентристськими: розглядають Схід
як тупиковий, безперспективний шлях історії). Точнішим тут
був Гегель, для якого кожна наступна цивілізація на шляху до
остаточного самопізнання духом власної природи є генетично
пов’язаною з попереднім світоглядним формоутворенням (хоча
принципово європоцентристського підходу не подолав і він).
Ясперс, визнавши рівноправність Сходу і Заходу як ареалів за-
родження класичних цивілізацій, надто сильно прив’язав їх до
конкретного історичного періоду.
Насправді фаза духовного розвитку, а потім економічного
зльоту й військово-торговельної експансії закономірно перехо-
дить в останню ступінь універсального цивілізаційного цик-
лу — тотальну алгоритмізацію всього суспільного життя, "око-
стеніння" колись гнучкої та мобільної соціальної структури, фор-
малізацію міжособистісних стосунків, що набувають характеру
64
саме відносин. Ось чому наступна цивілізація не може виникати
в межах одного й того ж ареалу, а зароджується як реакція
на неефективність, стагнаційність попереднього способу ви-
робництва не просто на периферії, а на узбіччі соціального
простору, осторонь від зони попереднього цивілізаційного
прориву.
Уявлення про просторову несумісність кожного наступно-
го цивілізаційного комплексу має дуже велике значення для
розуміння специфіки становлення посткапіталістичної циві-
лізації у європейському та далекосхідному регіонах. Зокрема,
стає зрозумілим, чому за основу реальних широкомасштабних
реформ, у межах яких формувалася модель соціальної держа-
ви з її виразним антибуржуазним і антикомуністичним забарв-
ленням, була покладена не ліберальна — утилітарно-прагма-
тична та не етатистська — бюрократично-перерозподільча,
а солідаристська і корпоративна парадигми економічного та
соціально-політичного розвитку.
Взагалі зони духовного розквіту (Західна Європа з другої
половини ХІХ ст., Україна та Росія, а також Японія, а пізніше
Латинська Америка) також формуються далеко у не найбільш
розвинених індустріальних країнах (США як форпост суспільст-
ва масового споживання з їхньою ультраліберальною світогляд-
ною домінантою, від якої вони вже давно відійшли на практиці,
вже давно не відтворюють свій науково-духовний потенціал на
власних цивілізаційних засадах).
Спираючись на вищезгадані концептуальні засади, пропо-
нуємо авторську версію феномену тоталітаризму, безпреце-
дентна репресивність якого пояснюється конфліктом між
класичною капіталістичною цивілізацією у фазі її занепаду
та перетворення на Мегамашину та зародковими формами
посткапіталістичного суспільства у зоні їхнього безпосеред-
нього контакту на тлі феномену принципової поділеності соці-
ального простору. Адже сам факт поступового охоплення ци-
вілізацією індустріально-капіталістичного типу практично всьо-
го соціального простору (за Марксом, виникнення феномену
власне всесвітньої історії) створює принципово нові можливо-
сті неадекватного перерозподілу світових ресурсів за допомогою
насамперед лихварсько-посередницьких механізмів фінансового
імперіалізму (реакційно-ліберальна форма тоталітаризму) або
прямої військової експансії на відвоювання "життєвого простору"
65
чи досягнення "перемоги комунізму у всесвітньому масштабі"
(етатистська й нацистська форми тоталітаризму). Звідси і праг-
нення реакційно орієнтованого пануючого істеблішменту, який
паразитує на додаткових можливостях суто екстенсивного "ва-
лового" розвитку в межах класичного індустріалізму та не по-
требує потенціалу "життєвого прориву" духовно-інноваційного
прориву, частково знищити "творчу меншість" нового типу як
"зайву", а частково використати її не за призначенням — для
цілей примітивної мілітаризації суспільства на засадах уже ар-
хаїчного машинного технологічного базису.
У процесі дослідження було доведено, що конкретно іс-
торичні типи світогляду, притаманні різним цивілізаціям
не як замкненим самодостатнім монадам, а як ланкам ду-
ховного прогресу, головним критерієм якого є ступінь неза-
формалізованості, ненав’язаності ззовні однозначного сус-
пільного статусу (соціальної ролі), корелюється з особливими
етнонаціональними формами все більш стійкої консолідації.
Не випадково видатний соціолог Еміль Дюркгейм розглядає
суспільну еволюцію як рух від так званої механічної солідар-
ності, побудованої за принципом граничної ритуальності сус-
пільного буття до "органічної солідарності", яка належить до
вищих форм етнонаціональної самоорганізації. Показово, що по-
няття пасіонарності (цей гумільовський термін є нічим іншим
як категоріальною калькою з "життєвого прориву" Бергсона)
пов’язане з розумінням соціальної активності як максимально
можливої на даному етапі історії "органічності" спільноти при
"відповіді" на будь-які катастрофічні її "виклики" (Тойнбі).
Із запропонованої концепції циклічного функціонування ци-
вілізацій випливають важливі концептуальні висновки.
Усі спроби розв’язати глобальні проблеми сучасності за раху-
нок екстенсивності монопольного володіння ресурсами, зокрема,
військового контролю над ними, стратегічно безперспективні,
оскільки стрімке випереджальне вичерпання природних ресурсів
відносно темпів введення ресурсозберігаючих технологій усе од-
но найближчим часом поставить питання про зміну, причому
за дуже несприятливих умов зростаючих глобальних проблем,
самої парадигми не тільки економічного, а й цивілізаційного
типу буття. Більше того, подібна загальносвітоглядна наста-
нова на чергове завоювання монопольного становища у гло-
бальній системі поділу праці з необхідністю веде до втрати
66
консолідуючого начала, внутрішнього розкладу й деградації на-
цій-держав як базових одиниць історії та неухильного згасання
цивілізаційної пасіонарності.
Спроба подолати глобалізм на основі наддержавних геопо-
літичних регіональних союзів, побудованих на засадах уніфіка-
ції спільного ринкового простору, який поступово змінить на-
ціональні ринки, є стратегічно безперспективною, оскільки
все одно підриває принцип функціонування нації-держави.
Тому подібні геополітичні ареали повинні утворюватися не
за принципом "сполучених штатів" Європи, Азії, Північної та
Південної Америки, за якими все одно будуть приховуватися
національні інтереси держав-лідерів, а на висунутих ще де Го-
лем засадах Європи, Азії, Америки як "об’єднань вітчизн" і
делегування вверх не функцій керівництва, а функцій макси-
мально динамічної координації діяльності реальної співдруж-
ності незалежних держав як своєрідних підсистем геополі-
тичного союзу. Отже, виникає завдання: на тлі зростаючої
загальносвітової кризи, пов’язаної не тільки з екологічною де-
мографічною вичерпаністю, а з неминучою руйнацією системи
фінансоваго імперіалізму, уже в середньостроковій перспек-
тиві замість ієрархічної системи домініонів і протекторатів чи
потенційних суперників єдиної наддержави необхідно створити
не організацію об’єднаних геополітичних союзів незалежних
держав (автором запропоновано конкретні механізми реаліза-
ції цього завдання).
Третій напрямок досліджень проводиться на стику теорії
цивілізацій, макроекономіки, етнонаціональної психології та
теоретичної політології.
У процесі дослідження було встановлено, що західна демо-
кратія, як особлива форма державної влади, пройшла надзвичай-
но складну еволюцію в напрямку створення динамічної моделі,
що здатна функціонувати в режимі самонастроювання. Оскільки
офіційно кодифіковані та неформальні механізми демократич-
ної влади можуть досягти достатньо високого ступеня вза-
ємної неузгодженості, навіть за формально парламентських
політичних систем виникають політичні режими фактично ав-
торитарного типу (Рузвельт, Черчілль, Тетчер, Аденауер, Ден
Сяопін), базовані на основоположних принципах демократії.
Більше того, відверто диктаторські (нелегітимні) форми влади за
67
певних, докладно проаналізованих, обставин можуть трансфор-
муватись у класичні парламентські та президентські республіки
(франкістська Іспанія, Чілі часів Піночета, грецький "режим
чорних полковників"). А від задекларованих на рівні основних
законів президентських і навіть парламентських систем часто
відновлюються політичні режими тоталітарного типу, а також
олігархічно-парламентські реставраційні режими (ареали Азії,
Африки, Латинської Америки, пострадянський простір).
У процесі дослідження було з’ясовано, що становлення за-
хідної цивілізації нерозривно повя’зане з розвитком декількох
взаємно конкуруючих і одночасно таких, що взаємодоповню-
ються, стратегій соціально-економічного й політичного буття.
Причому показано, що в межах знаменитої веберівської про-
тестантської етики відбулося зародження не тільки праг-
матично-утилітарної мотивації, на основі якої виник тип
підприємництва, адекватний ринковій економіці (пуританізм,
Лютер), а й етика героїчного служіння й обов’язку (Кальван,
Лойола), що започаткувала мобілізаційно-пошукову модель по-
літичної влади і корпоративної економічної парадигми, які
притаманні сучасному Заходу не менше, аніж ліберальна
економіка й парламентський тип демократії. Ця модель роз-
роблялася в політичній концепції бонапартизму та була втіле-
на в моделі президентської республіки, що пройшла складну
еволюцію й удосконалення від англійської парламентської мо-
нархії, американської президентської республіки, Другої, Тре-
тьої французьких республік, бісмарківської дуалістичної монар-
хії, Веймарської республіки до найбільш досконалої моделі
демократичного за змістом авторитаризму — деголівської П’ятої
президентської французької республіки, побудованої на заса-
дах мобільного пристосування влади до найбільш нагальних у
поточний історичний момент суспільства.
Докладно проаналізовано найважливіші структурні елемен-
ти цілісної системи влади, яка забезпечує максимально ефек-
тивне розв’язання проблем, що стоять практично перед усіма
державами, які прагнутимуть у найближчій перспективі зали-
шитися на політичній карті світу. Йдеться передувсім про ін-
ститут президенства, який завдяки специфічному механізму
вотуму недовіри уряду функціонує в режимі "плаваючих повно-
важень" (саме в діапазоні від президентсько-парламентської
до парламентсько-президентської республіки) та забезпечення
68
максимально зворотного зв’язку глави держави з електоратом
через механізм імпічменту, у якому об’єднано політичну й кри-
мінальну відповідальність глави держави за веберівською кон-
цепцією плебісцитарної демократії. У межах цієї ж концепції
докладно розглянуто оптимальні для перехідних країн типи
виборчих систем, взаємозв’язку уряду й президента, функції
корпоративної верхньої палати, що не має нічого спільного з
регіональною тощо.
Одночасно було з’ясовано, що попри декларацію типологіч-
ної спорідненості більшості пострадянських політичних устроїв
із французькою конституційною моделлю, усі вони належать до
особливої форми влади — монократії — специфічних ускладне-
них недавнім радянським минулим варіантів конституційного
абсолютизму перехідного недемократичного типу.
З точки зору системно-цивілізаційної політології, голов-
ним змістом українських політичних реформ є не перехід
від президентсько-парламентської моделі до парламентської
республіки, а трансформація одноосібного монократизму
тиранічно-диктаторського типу, характерного для періодів
руйнування правлячою антиелітою фундаментальних засад
економічної та політичної незалежності, до олігархічної
псевдопарламентської плюрократії олігархічного типу, що
на етапах відходу європейських країн до стагнаційної моделі
лихварсько-посередницького капіталізму (а пізніше і фінансо-
вого імперіалізму) був притаманний так званим реставрацій-
ним політичним режимам. Показово, що на тлі неухильного
зростання глобальних проблем сучасності актуалізується вся
потреба в пристосуванні до наших реалій моделі так званого
французького "змішаного" (а точніше, комплексного, побудо-
ваного не стільки на поділі, скільки на синтезі влад) прези-
дентства. І в цьому плані в Україні обрано принципово хибну
стратегію політичного реформування.
Р. Жангожа,
кандидат филологических наук
РЕКОГНОСЦИРОВКА ПРОБЛЕМЫ ИЛИ
К ВОПРОСУ О ПРОЯВЛЕНИИ СМЫСЛА
В геополитических условиях виртуальной исламской угро-
зы с Юго-Востока развитие событий в направлении эскалации
фронтального военного противостояния между Западом и
|