Шляхи розвитку економічних центрів світу в умовах глобалізації

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2004
1. Verfasser:	Мельник, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України 2004
Schriftenreihe:	Антологія творчих досягнень
Schlagworte:	Відділ міжнародних валютно-фінансових відносин
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19866
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Шляхи розвитку економічних центрів світу в умовах глобалізації / О. Мельник // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 177-183. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-19866
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-198662011-05-15T12:05:37Z Шляхи розвитку економічних центрів світу в умовах глобалізації Мельник, О. Відділ міжнародних валютно-фінансових відносин 2004 Article Шляхи розвитку економічних центрів світу в умовах глобалізації / О. Мельник // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 177-183. — укр. XXXX-0064 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19866 uk Антологія творчих досягнень Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Відділ міжнародних валютно-фінансових відносин Відділ міжнародних валютно-фінансових відносин
spellingShingle	Відділ міжнародних валютно-фінансових відносин Відділ міжнародних валютно-фінансових відносин Мельник, О. Шляхи розвитку економічних центрів світу в умовах глобалізації Антологія творчих досягнень
format	Article
author	Мельник, О.
author_facet	Мельник, О.
author_sort	Мельник, О.
title	Шляхи розвитку економічних центрів світу в умовах глобалізації
title_short	Шляхи розвитку економічних центрів світу в умовах глобалізації
title_full	Шляхи розвитку економічних центрів світу в умовах глобалізації
title_fullStr	Шляхи розвитку економічних центрів світу в умовах глобалізації
title_full_unstemmed	Шляхи розвитку економічних центрів світу в умовах глобалізації
title_sort	шляхи розвитку економічних центрів світу в умовах глобалізації
publisher	Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України
publishDate	2004
topic_facet	Відділ міжнародних валютно-фінансових відносин
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19866
citation_txt	Шляхи розвитку економічних центрів світу в умовах глобалізації / О. Мельник // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 177-183. — укр.
series	Антологія творчих досягнень
work_keys_str_mv	AT melʹniko šlâhirozvitkuekonomíčnihcentrívsvítuvumovahglobalízacíí
first_indexed	2025-07-02T20:40:20Z
last_indexed	2025-07-02T20:40:20Z
_version_	1836569141819998208
fulltext	177 розвитку знаходиться на узбіччі економічних процесів. Це чер- говий і дуже небезпечний міф. Відзначається, що, на жаль, процес трансформації в Украї- ні затягнувся. Якщо порівняти Україну з країнами Центральної й Східної Європи, то, звичайно, Польща, Чехія чи Угорщина мають зовсім інші — набагато позитивніші — економічні по- казники. Це стосується й того, як розвивається їхній національ- ний капітал і як вони працюють із іноземними інвестиціями. О. Мельник, доктор економічних наук, професор ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНИХ ЦЕНТРІВ СВІТУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ У ході проведеного дослідження виявлено, що на початку XXI ст. розкол сучасної цивілізації поглиблюється. Цивіліза- ція поділена на дві нерівні частини — на постіндустріальні краї- ни та на країни "третього світу". Ці частини нерівні не тільки з боку природно-географічних параметрів, але насамперед з погляду соціально-економічного розвитку й характеру світових господарських зв’язків. Сьогодні три основних центри постін- дустріального світу — США, Європейський Союз і Японія — створюють більше 62% світового ВНП, на їхній території по- чинається чи закінчується більш 80% світових торгових пото- ків, вони забезпечують близько 85% загальносвітового обсягу міжнародних інвестицій. Нарешті, у цих країнах зосереджено майже 97% світового інтелектуального потенціалу, що забезпе- чує більше 90% виробництва високотехнологічних товарів. В ос- таннє десятиліття ХХ ст. частка загальносвітового багатства, що знаходиться в розпорядженні громадян розвинутих країн, які складають близько 1/5 населення планети, зросла з 70 до 82,7%, тоді як частка такого багатства, що припадає на 1/5 населення, що живе в найбідніших регіонах, зменшилась з 2,3 до 1,4%, і надії на зміну даної ситуації виглядають ілюзорними. Визначено, що причини поглиблення розколу сучасної циві- лізації пов’язані з новою виробничою революцією, деякі елемен- ти якої стали помітні з 50—60-х років XX ст., і яка одержала назву науково-технічної. Але точніше було б її назвати науко- во-інформаційною, тому що вона ґрунтується на використанні наукового знання, і базовою сферою самих революційних змін 178 стала інформатика. У сучасних умовах інформація стала, по суті, новим видом предмету праці, а її створення, обробка і по- ширення стають усе більш важливою частиною суспільного виробництва. Зроблений висновок, що на сучасному етапі науково-ін- формаційної революції найбільш помітна економія простої й малокваліфікованої праці практично у всіх сферах діяльності людини. Науково-інформаційна революція є в той же час ре- волюцією економії ресурсів у найширшому розумінні цього слова, тобто сировини, енергоносіїв та інших видів природних ресурсів, які використовує людство. Причина цього пов’язана з набуттям наукою й теоретичними знаннями якісно нової ролі, перетворенням її на безпосередню продуктивну силу. Сьогодні зміни в продуктивних силах відбуваються внаслі- док попереднього проведення серйозних науково-теоретичних досліджень, які передують прикладним дослідженням з від- повідними винаходами. Таким чином, змінилася сама природа господарського базису сучасного суспільства: "машинні техно- логії" індустріального укладу стали поступатися місцем "науко- во-інтелектуальним технологіям", що визначають нові підхо- ди до вирішення не тільки технічних, але також економічних і соціальних задач. Охарактеризовано, що ресурсами, які виступають базою сучасного постіндустріального економічного розвитку, є ін- формація та знання. За своїм характером вони є безмежними і самовідтворюваними. Пропозиція інформації і знань не ско- рочується в міру їхнього застосування; експорт технологій і па- тентів приносить країні доходи, при цьому не зменшуючи її внутрішнього потенціалу й обсягу тієї інформації, якою вона продовжує володіти. Кожен акт передачі інформації від люди- ни до людини сприяє розширенню інформованості всіх тих, хто бере участь у такому обміні і в кінцевому рахунку породжує нові знання і нову систему цінностей, у якій матеріальні фактори зміщуються з головних позицій. Експансія економіки інфор- мації скорочує потреби в природних ресурсах і дешевій праці, природним чином підвищуючи життєві стандарти всіх членів суспільства. Її розвиток не вимагає відволікання коштів на на- громадження (в останні роки в США норма заощаджень була навіть від’ємною) і, таким чином, стимулює максимальне спо- живання громадян. Тим самим формується механізм розвитку, 179 що самопідтримується, що не зустрічає на своєму шляху сер- йозних внутрішніх матеріальних перешкод, оскільки ґрунтує- ться на творчому розвитку особистості. Констатується, що темпи зростання частки галузей, безпо- середньо пов’язаних з виробництвом і використанням знань у ВНП США, вражають уяву. Якщо наприкінці 60-х років ін- формаційні галузі поглинали трохи більш 50% робочої сили, то в середині 90-х, за деякими оцінками, на їхню частку в США припадало до 75% загальної чисельності зайнятих у народно- му господарстві. Таке панування сектора інформації та знань призвело до того, що почався швидкий технологічний про- грес, який дозволив нарощувати виробництво матеріальних благ, не збільшуючи споживання енергії і сировини, не залуча- ючи додаткової робочої сили. Сьогодні можна стверджувати, що виробнича науково-ін- формаційна революція останніх десятиліть практично повніс- тю зняла з порядку денного проблему швидкого вичерпання запасів мінеральних й енергетичних ресурсів, унаслідок чого постіндустріальні країни живуть сьогодні в новому світі — світі практично необмежених матеріальних ресурсів. Таким чином, можна говорити про зміну ролі факторів виробництва в сучасних умовах, маючи при цьому на увазі ви- тиснення речових компонентів готового продукту інформацій- ними складовими. Саме на цій основі зменшується значення мінеральної сировини й некваліфікованої праці як базових факторів, що визначали обсяг і темпи зростання виробництва у ХІХ—ХХ ст. Відзначається, що технологічні прориви 80—90-х рр. посла- били залежність постіндустріальних держав від експортної експансії в країни, що розвиваються, з метою отримання за рахунок цього значної кількості природних ресурсів. Сировинна проблема була найбільш актуальною для Заходу в 70-ті та на початку 80-х рр. Саме тоді країни постіндустрі- ального світу відчували найбільш потужний пресинг з боку країн-монополістів, що контролювали постачання природних ресурсів на світовий ринок. У таких умовах західні держави сконцентрували основні зусилля на розвитку ресурсозберігаю- чих технологій. Результати, які були досягнуті ними в цьому напрямі, вражають. У 1973—1978 рр., коли сировинна криза набула найбільшої гостроти, споживання нафти в розрахунку на 180 одиницю вартості промислової продукції знижувалося в США на 2,7% в річному численні, у Канаді — на 3,5, в Італії — на 3,8, у Німеччині і Великобританії — на 4,8, а в Японії — на 5,7%. З 1973 по 1985 рік валовий національний продукт країн-чле- нів ОЕСР збільшився на 32%, а споживання енергії — усього на 5%; американське сільське господарство при зростанні вало- вого продукту в період з 1975 по 1987 рік більш ніж на 25% скоротило споживання енергії в 1,65 рази. Незважаючи на те, що в економіці постіндустріальних країн швидко скорочується частка галузей первинного та вторинно- го сектору, проте вони домінують не тільки в сфері високо- технологічного виробництва, але навіть і в аграрній сфері, висту- паючи основними постачальниками продовольства на світовий ринок. Якщо в 1985 р. експорт сільськогосподарських товарів зі США оцінювався в 29 млрд, то в 1994-му — більше 45 млрд дол. При цьому врожайність зернових у Нідерландах (88 цент- нерів з гектара) більш ніж у 25 разів перевершує середній показник характерний для Ботсвани (3,5 центнери), а вироб- ництво 1 тонни пшениці в Техасі обходиться (при високій вар- тості техніки і робочої сили) майже в півтора рази дешевше, ніж у Нігерії. Як результат даних процесів, інвестиційна привабливість західних країн різко зросла. Протягом 1990—2000 рр. котиров- ки на фондових ринках США і Західної Європи росли швидше, ніж у більшості менш розвинутих країн Латинської Америки чи Азії. Найважливішими факторами, що визначили переті- кання капіталів на західні ринки, стали, з одного боку, їхні гігантські масштаби, з іншого - високий ступінь стабільності котирувань. Як наслідок, значна частина громадян постіндустріаль- них країн стала активно інвестувати вільні кошти через фон- довий ринок. Тільки за 10 років, з 1980 по 1990 рік, фінансо- ві активи взаємних фондів у більшості європейських країн і США виросли з 10—20 до 30—40% сукупних активів домаш- ніх господарств. Наступне пятиліття (1990—1995) ознамену- валося для США подвоєнням кількості фондів, що оперують на ринку акцій: їхня кількість зросла з 1127 до 2211; кількість рахунків, відкритих приватними особами в цих фондах, потрої- лося — з 23 до 70,7 млн, а вартість паїв збільшилася в 2,8 рази 181 (з 1,06 до 2,82 трлн дол.). Протягом останніх п’яти років по- стійне зростання рівня котировок акцій принесло американським інвесторам більше 10 трлн дол., що є співставним з оцінкою річного ВНП США. Характерно, що інвестори з тієї чи іншої постіндустріальної країни виявляють усе менше прагнення вкла- дати свої кошти в цінні папери іноземних емітентів. Більше 95% інвесторів у Франції, Німеччині, Іспанії й Великобританії і 92% — у США купували в 1999—2000 рр. акції й облігації тільки вітчизняних компаній. Науково-інформаційна революція обумовила також і зміну напряму міжнародної торгівлі, яка все більшою мірою зами- кається в рамках саме постіндустріального світу. Відзначається, що цей факт є незаперечним, і тенденції, які його характеризують, є достатньо очевидними: якщо в 1953 р. розвинуті держави направляли в країни того ж рівня розвитку 38% загального обсягу свого експорту, то в 1963 р. ця цифра складала вже 49%, у 1973-м — 54, у 1990-м — 76%. Нарешті, у другій половині 90-х років склалася ситуація, коли тільки 5% торгових потоків, що починаються чи закінчуються на терито- рії однієї з 29 держав-членів ОЕСР, виходять за зовнішні межі цієї сукупності країн, а розвинуті постіндустріальні держави імпортують з країн, що розвиваються, товари і послуги на суму, яка не перевищує 1,2% їхнього сумарного ВНП. Не можна також не відзначити, що залежність розвинутих країн від зовнішньої торгівлі залишається дуже незначною і майже не торкається життєво важливих товарних груп. Якщо в 1959—1994 рр. темп зростання обсягів міжнародної торгівлі перевищував темп зростання валового продукту для світу в цілому в 3 рази, то для США відповідний розрив не перевер- шував 2 рази. У 1996 р. відношення експорту до ВНП у Сполу- чених Штатах було втроє меншим, ніж у Великобританії 150 ро- ків тому — у середині 40-х років XIX ст. Можна припустити, що з розвитком "економіки інформації та послуг" (яка почала складатися в середині 80-х років і частка якої становить нині 76% американського ВНП та лише 20% експорту) даний показ- ник, як і раніше, буде знижуватися. Варто також відзначити, що Сполучені Штати, за винятком енергоносіїв, не одержува- ли значимих обсягів товарного імпорту з країн, що розвива- ються. Аналогічною є ситуація і по постіндустріальних краї- нах Європи. Частка європейських товарів, що направляються 182 на експорт за межі ЄС, фактично збігається з відповідним по- казником США. При цьому частка країн, що розвиваються, у європейських експортно-імпортних операціях стійко знижу- ється рік від року; їхній сумарний обсяг у 1994 р. (за винятком Китаю) склав величину, що не перевищує обсягу торгівлі зі Швейцарією (зокрема, частка країн-членів ОПЕК знизилася з 27,9% імпорту в 1975 р. і 20,7% експорту в 1982 році до, від- повідно, 7,5 і 6,9% у 1994-му). Аналогічні процеси відбуваються і у сфері міжнародних капіталовкладень. Якщо розглянути іноземні капіталовкла- дення американських компаній та інвестиції, що надходять із закордонних країн в економіку США, то тенденція прогляда- ється досить чітко. У 1996 р. корпорації тільки семи країн — Великобританії, Японії, Канади, Франції, Німеччини, Швей- царії і Нідерландів — забезпечували сумарно 85% всіх інвес- тицій у США й виступали реципієнтами для більш ніж 60% всіх американських капіталовкладень за кордоном. Подібна орієнтація американських інвестицій стала помітною в останні десятиліття. Якщо в 1970 р. в Європу направлялося біля тре- тини всієї величини іноземних інвестицій, то у 90-ті роки су- марні інвестиції в ЄС складають близько 50% сукупних амери- канських інвестицій. Хоча США мають великий обсяг товаро- обороту з країнами Азії та Латинської Америки, проте частка Японії та нових індустріальних країн Азії становить не більш 8%, а частка Мексики — менше 3% загальних американських іноземних інвестицій. Протягом усього періоду після 1973 р. частка країн, що роз- виваються, у загальному обсязі світових капіталовкладень невпинно зменшувалася, скоротившись до 17% у 80-ті роки в порівнянні з 25% у 70-ті. У 90-ті роки цей процес продовжував- ся, проте в ньому відбулись певні регіональні зміни, які значно посилили процес поляризації у самому "третьому світі": через швидкий розвиток дешевих виробництв у Південно-Східній Азії значні інвестиційні потоки були переключені на цей ре- гіон. У результаті сумарні інвестиції США, європейських країн і Японії одне в одного, а також у Сінгапур, Китай, Малайзію, Індонезію, Таїланд, Гонконг і Тайвань забезпечували 94% за- гального обсягу прямих іноземних інвестицій у світі. У той же час господарюючі суб’єкти, що знаходяться за межами країн-чле- нів ОЕСР, отримують сьогодні не більш 5% загальносвітового обсягу прямих закордонних інвестицій. 183 Визначено, що в останні роки цілком очевидними стали нові явища, що характеризують стан справ у світовій економіці. Забезпечивши значну автономність від джерел сировини й зов- нішніх ринків, постіндустріальний світ локалізував торгові по- токи в межах своїх основних суб’єктів, зменшивши частку торго- вого обміну з країнами, що розвиваються. Паралельно з цим йшло замикання інвестиційних потоків, які все більшою мі- рою локалізувались у межах Сполучених Штатів і Західної Єв- ропи. Усі ці фактори свідчать про те, що концепція глобалізації, яка стала настільки популярною протягом 90-х років, не цілком адекватно віддзеркалює реальні процеси, що розгортаються в сьогоднішньому світі. Сучасний світ виглядає не як цілісне утворення, у якому посилюються процеси інтеграції між усіма його складовими елементами; він є розколотою цивілізацією з єдиним центром сили, представленим співтовариством пост- індустріальних країн. Причому постіндустріальний світ, стаю- чи центром інтернаціональної інтелектуальної еліти, з кожним роком лише збільшує свою технологічну перевагу. І. Клименко, кандидат економічних наук РЕГІОНАЛІЗАЦІЯ ЯК ВИКЛИК ГЛОБАЛІЗАЦІЇ У дослідженні констатується, що ще декілька років тому повна глобалізація світової економіки здавалася абсолютно не- минучою, як і опір інтеграції — справою безглуздою і небезпеч- ною. Звідси світом просувалися лібералізація й дерегуляція торгівлі, усе більше державних підприємств переходило в при- ватну власність. Як відомо, цим шляхом пройшла й Україна. Але, починаючи з кінця 2001 р., все змінилося, як говориться, з точністю "до навпаки": економічна експансія кінця 1990-х ро- ків раптово призупинилася. Разом з цією затримкою для країн, подібно Україні, залучених до процесу глобалізації вимушено, без свідомої волі політичних еліт, виник ряд нових питань. Якою має бути державна економічна стратегія, щоб найбільш адекватно реагувати на виклики сьогоднішньої ситуації, яки- ми пріоритетами керується світовий бізнес і як враховувати всі ці тенденції заради підвищення конкурентоздатності націо- нальної фінансової системи? На жаль, на більшість з цих питань

Шляхи розвитку економічних центрів світу в умовах глобалізації

Institution

Ähnliche Einträge