Теорія міжнародних відносин:шляхи еволюції та перспективи розвитку

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2004
Автор:	Розумюк, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України 2004
Назва видання:	Антологія творчих досягнень
Теми:	Відділ теорії міжнародних відносин
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19871
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Теорія міжнародних відносин:шляхи еволюції та перспективи розвитку / В. Розумюк // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 199-206. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-19871
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-198712011-05-15T12:05:42Z Теорія міжнародних відносин:шляхи еволюції та перспективи розвитку Розумюк, В. Відділ теорії міжнародних відносин 2004 Article Теорія міжнародних відносин:шляхи еволюції та перспективи розвитку / В. Розумюк // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 199-206. — укр. XXXX-0064 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19871 uk Антологія творчих досягнень Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Відділ теорії міжнародних відносин Відділ теорії міжнародних відносин
spellingShingle	Відділ теорії міжнародних відносин Відділ теорії міжнародних відносин Розумюк, В. Теорія міжнародних відносин:шляхи еволюції та перспективи розвитку Антологія творчих досягнень
format	Article
author	Розумюк, В.
author_facet	Розумюк, В.
author_sort	Розумюк, В.
title	Теорія міжнародних відносин:шляхи еволюції та перспективи розвитку
title_short	Теорія міжнародних відносин:шляхи еволюції та перспективи розвитку
title_full	Теорія міжнародних відносин:шляхи еволюції та перспективи розвитку
title_fullStr	Теорія міжнародних відносин:шляхи еволюції та перспективи розвитку
title_full_unstemmed	Теорія міжнародних відносин:шляхи еволюції та перспективи розвитку
title_sort	теорія міжнародних відносин:шляхи еволюції та перспективи розвитку
publisher	Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України
publishDate	2004
topic_facet	Відділ теорії міжнародних відносин
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19871
citation_txt	Теорія міжнародних відносин:шляхи еволюції та перспективи розвитку / В. Розумюк // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 199-206. — укр.
series	Антологія творчих досягнень
work_keys_str_mv	AT rozumûkv teoríâmížnarodnihvídnosinšlâhievolûcíítaperspektivirozvitku
first_indexed	2025-07-02T20:40:35Z
last_indexed	2025-07-02T20:40:35Z
_version_	1836569157176393728
fulltext	199 В. Розумюк, кандидат політичних наук ТЕОРІЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН: ШЛЯХИ ЕВОЛЮЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ Впродовж ХХ ст. відбувалося прискорене перетворення нау- ково-теоретичного знання на продуктивну силу суспільства, що остаточно довело надвисоке практичне значення теорії. Дедалі більше явищ суспільно-політичного й соціально-економічного життя нині постають різновидом об’єктивованого знання, а саме постіндустріальне суспільство — об’єктом конструювання, тож ми можемо спрогнозувати своєрідну науково-суспільствознав- чу революцію, яка займе місце науково-технічної. Особливих теоретичних зусиль задля аналізу, інтерпретації, прогнозування і планування потребують ті соціальні сфери, які найменш об’єк- тивно впорядковані й несуть у собі найбільш серйозні політич- ні загрози. Для сучасних суспільствознавчих дисциплін саме такою цариною постають міжнародні відносини — анархічні, конфліктогенні та непередбачувані. Неможливість здійснення ефективного зовнішньополітичного курсу держави та його пер- спективного довгострокового планування без систематичного звернення до скарбниці ідей політології, політичної теорії і фі- лософії дедалі більше актуалізує наукові пошуки в цій галузі, сприяючи швидкому розвитку теорії міжнародних відносин. Хоча як наукова дисципліна теорія міжнародних відносин почала швидко розвиватись лише на початку ХХ ст., активна дискусія щодо ключових проблем міжнародних відносин три- ває вже багато століть поспіль, слугуючи безпомилковим по- казником актуальності досліджень у цьому напрямі, адже для суспільно-гуманітарних дисциплін не існує більш вагомого й переконливого доказу важливості певного питання, ніж вели- ка суперечка навколо нього. Відповідно й сама історія еволю- ції теорії міжнародних відносин є картиною запеклої боротьби поміж різними школами й напрямами. Доволі часто цей про- цес розглядають як серію "великих дебатів", у ході яких відбу- валася послідовна заміна домінуючої теоретичної парадигми в дослідженні світової політики. Зародження теорії міжнародних відносин, як наукової дис- ципліни, на Заході, зазвичай, відносять до 20—30 рр. ХХ ст., 200 коли величезні масштаби людських втрат і катастрофічних руй- нувань у результаті Першої світової війни активізували до- слідження в цій галузі. Доволі нечисленні праці тієї доби виконувалися переважно в рамках історико-філософського, морально-етичного та юридичного підходів, причому в дослі- дження міжнародних відносин вчені привносили всі традиції своїх "рідних" дисциплін. Ці надзвичайно строкаті як за скла- дом дослідників, так і за поглядами на проблеми міжнарод- них відносин роботи отримали сукупну назву ідеалістичної школи. Стверджуючи етику (моралізм) і право (легалізм) як центральні категорії та першооснову міжнародних відносин, на- голошуючи на загальнообов’язковості абстрактних морально- етичних і правових ідеалів та критеріїв, ідеалісти розглядали міжнародні відносини як універсальну монолітну статичну сис- тему етичних та юридичних норм (нормативізм), які є незмін- ними й незалежними від волі держав. У роботах вони, як пра- вило, послугувалися традиційною ліберальною фразеологією, акцентували увагу на необхідності захисту свободи й демо- кратії на міжнародній арені, жорстко критикували принцип "балансу сил" і стверджували необхідність реалізації лібераль- ної утопії — створення універсалістської міжнародної органі- зації і світового уряду. Наприкінці 30-х років ХХ ст. бурхливі події міжнародно- го життя — ревізія Версальсько-Вашингтонської системи, аб- солютна недієздатність Ліги Націй у збереженні миру, агресія Японії в Маньчжурії, Італії в Ефіопії, зрештою, успіхи на- цистської Німеччини в Європі та початок Другої світової вій- ни — завдали нищівного й болючого удару по репутації всієї дисципліни. Домінуюча теоретична парадигма зазнала оче- видного банкрутства. Крах ідеалізму обумовив активізацію теоретичних пошуків принципово в іншому напрямі. На дум- ку нової хвилі дослідників, теорія мала стати на службу прак- тиці, тож юристи й історики втратили свої позиції, а їхнє місце посіли політологи та соціологи. Представники нової теоре- тичної парадигми — політичного реалізму — кинули виклик ідеалістам, різко критикуючи відірвані від реального ґрунту світової політики абстрактні теоретичні побудови. В їх інтер- претації міжнародні відносини постали не як універсальні конструкції статичних правових і морально-етичних норм, а як своєрідна соціальна структура, у якій відбуваються динамічні 201 політичні процеси. Дискусія між реалістами та ідеалістами, що відбувалася з кінця 30-х до початку 50-х рр. з приводу спо- нукальних мотивів поведінки держав на міжнародній арені, зовнішньополітичних цілей та засобів їх досягнення набула настільки широкого характеру, що отримала назву "великих дебатів". Ідеалізм нещадно критикувавсь як безплідне й безре- зультатне теоретизування, легковірний, пустопорожній і фаль- шивий підхід до вивчення міжнародних відносин і підробка під науку. У результаті перших "великих дебатів" (в інтерпрета- ції деяких реалістів — реалізму проти утопізму) ідеалізм зазнав поразки, а реалізм став домінуючою парадигмою. Для представників школи політичного реалізму міжнарод- ні відносини постали ареною боротьби за владу між ключо- вими політичними акторами (головним чином, державами), яка обумовлена характером "людської природи" і є "вічним" явищем світової політики. У своїх діях, стверджували реаліс- ти, держави виходять виключно зі своїх інтересів, причому при їх формулюванні та реалізації визначальними є владно- силові міркування, а морально-етичні цінності є проблемою індивідуального вибору кожного політика. У ході боротьби за владу прагнення держав, що намагаються зберегти status quo або змінити його на свою користь, неминуче призводить до формування системи "балансу сил", тому періоди миру розглядались як результат стабільної рівноваги між центрами сили (великими державами), коли їх амбіції і могутність урів- новажують і тим самим паралізують один одного, а війни — як наслідок порушення "балансу сил". У цілому реалізму були притаманні прагматизм, доцільність, звільнений від мораль- но-етичних міркувань раціоналізм і тверезий розрахунок, а до його недоліків слід віднести надміру раціональне сприйняття політики та брак уваги до духовних факторів розвитку (перед- усім, ідеологій). Не буде перебільшенням сказати, що школа політичного реалізму не тільки наклала свій надзвичайно глибокий відби- ток на інші напрями теорії міжнародних відносин, але її клю- чові положення стали беззастережною детермінантою в мислен- ні політиків, дипломатів та військових. Якщо ідеалісти мали незначний вплив на державний апарат, а їхні концепції ніколи не застосовувалися на практиці та використовувалися лише з метою ідеологічної легітимації, то теоретичні конструкції 202 реалістів стали інструментом аналізу конкретних ситуацій і загальних проблем зовнішньої політики. З середини 50-х рр. реалісти домінували вже не лише в академічному середовищі, але й зайняли високі посади в урядових структурах, а такі ві- домі політологи, як Кеннан, Шлезінгер, Ростоу, Кіссинджер, Гелбрейт, Кан, Бжезінський, Кінтнер, не лише "впливали", але й безпосередньо розробляли та реалізовували зовнішньополі- тичний курс США. З кінця 50-х аж до середини 70-х рр. ХХ ст. у теорії між- народних відносин піднялася потужна модерністська хвиля, представники якої намагалися сконструювати загальну теорію міжнародних відносин, використовуючи методологію точних і природничих дисциплін. Оскільки модерністи прагнули сконструювати нову дисципліну на межі не лише політоло- гії, соціології та міжнародного права, але й кібернетики, ма- тематики, загальної теорії систем, антропології, символічної ло- гіки, загальної семантики і т.д., С. Хоффман назвав другі "вели- кі дебати" між реалістами й прихильниками модерністської парадигми "битвою букв проти цифр", а в інтерпретації деяких модерністів вони постали конфліктом традиціоналізму і "нау- кового підходу". Поява модерністського виклику була зумовлена цілим ком- плексом причин. По-перше, як і будь-яка наукова парадигма, що використовується в політиці, реалізм дуже швидко був спо- творений і зазнав значної ідеологічної компрометації, надто часто послугуючи квазітеоретичною легітимацією політики си- лової конфронтації на міжнародній арені за часів "холодної війни". Унаслідок спекулятивного використання реалістської фразеології "науковцями" від політики школа політичного реа- лізму виявилася значною мірою дискредитованою, оскільки її стали ототожнювати з апологією сили, цинізмом та відвертою аморальністю. Натомість представники модерністського на- пряму, заперечуючи історико-філософський та політико-стра- тегічний підхід традиціоналістів, рекламували власні теоре- тичні побудови як ідеологічно незаангажовані. На їхню думку, теорія міжнародних відносин мала відмовитися від абстракт- них філософських схем, звільнитися від реалістських догм і перетворитися на точну дисципліну, незалежну від політичних уподобань дослідника так само, як і математика. По-друге, саме в період 40—70-х рр. такі дисципліни, як кібернетика, ядерна 203 фізика, електроніка, досягли очевидних і вражаючих успіхів, тож, відповідно, спрацювала типова традиція запозичення ме- тодології та термінології в найбільш успішних наукових галу- зей, затаврована соціологом Г. Беккером як "академічна клеп- томанія". Глибоко вкорінені, хоча й старанно приховувані комплекси наукової неповноцінності модерністи намагалися подолати шляхом привнесення в гуманітарні дисципліни вза- галі, і в теорію міжнародних відносин зокрема методології та термінології математики й кібернетики, внаслідок чого по- шесть некритичних запозичень із точних і природничих наук набула характеру епідемії. Частина дослідників щиро вірила, що ця методологічна революція відкриває надзвичайно широ- кі наукові перспективи для розвитку гуманітарних дисциплін, проте багато хто просто використав сприятливу кон’юнктуру для збільшення своїх доходів і підвищення престижу, адже в атмосфері модерністської лихоманки 60-х рр. прикметники "кібернетичний" або "математичний" звучали в суспільних нау- ках як синонім "найвищої якості". Під загальною назвою "модернізму" прихована надзвичай- но строката маса різноманітних теорій і концепцій — від взає- мозаперечуючих до взаємодоповнюючих. Єдине, що дозволяє об’єднати їх в одну групу, — це спільна позиція щодо принци- пів побудови наукових теорій та способів і методів теоретичного конструювання. Усі вони наголошували на необхідності вико- ристання в суспільних дисциплінах тих "перевірених" методів, які вже продемонстрували свою ефективність у точних і при- родничих науках. Критикуючи традиціоналістів, модерністи перш за все вказували на їхні незграбні та недосконалі методи досліджень, які вкрай обмежують можливості вченого при вивченні важливих проблем міжнародного життя, унаслідок чого важко проаналізувати й пояснити сучасні тенденції сус- пільного розвитку та неможливо спрогнозувати виклики май- бутнього. Реалістам також закидалися спроби вивчати сучасну міжнародну систему на основі знань про системи, які існу- вали в минулому, у результаті чого спостерігається неадекват- ність оцінок і характеристик; наявність в їхніх роботах багатьох сумнівних аксіом і неперевірених тверджень про поведінку людей і держав на міжнародній арені; відсутність чіткого зміс- ту багатьох термінів, дескриптивний характер й енциклопе- дична хаотичність досліджень, сліпе наслідування застарілим 204 теоріям Гоббса і Макіавеллі ("війна всіх проти всіх"), неба- жання враховувати вплив науково-технічної революції на трансформацію суспільства й нерозуміння важливості новіт- ніх дослідницьких методик. Модерністська хвиля наразилася на різку, а часом і в’їдли- ву відповідь реалістів. Останні критикували прихильників "наукового підходу" за те, що вони свідомо абстрагуються від реальності та аналізують уявні проблеми та феномени, у резуль- таті чого в їхній інтерпретації держави та інші міжнародні актори постають не як реальні дійові особи світової політи- ки, що протистоять один одному, а як раціональні абстрак- ції, що існують лише в уяві автора. Таким чином, модерністи продукують не наукові теорії, а догми, замість рефлексії між- народних реалій займаються нав’язуванням схематизованих абстрактних конструкцій, причому моделювання часто пе- ретворюється на самоціль, тож по мірі посилення наукопо- дібності модерністських теорій збільшується їхній відрив від реальності. Особливо жорстко реалісти критикували спроби квантифікації і формалізації міжнародних відносин. На їхню думку, більшість суспільно-політичних і соціально-еконо- мічних феноменів та процесів у світовій політиці не піддаються квантифікації (принаймні, на рівні модерністської методоло- гії), тому інструментарій інших дисциплін не підходить для суспільних наук. Вказуючи на некоректне застосування фізи- ко-математичних і кібернетичних методів за умов невизна- ченості ключових параметрів міжнародних відносин, механіс- тичне ототожнення фізичних, біологічних і соціальних про- цесів, ігнорування якісних показників світової політики та психологічних особливостей людської діяльності, реалісти за- кидали модерністам схильність розглядати другорядні аспек- ти міжнародних відносин замість комплексного аналізу їх як цілісного явища. Дуже часто на сторінках модерністських досліджень процентні показники рівня писемності, алкоголіз- му чи самовбивств поставали основними детермінантами сві- тової політики лише тому, що ідеологія, традиції зовнішньої політики або історичний досвід неможливо виразити в кількіс- них категоріях. Не випадково чимало відомих кібернетиків і математиків застерігали представників гуманітарних дисцип- лін від зловживання новітніми методологічними прийомами, 205 намагаючись розвіяти їхні забобони відносно того, що матема- тизація суспільних наук — історично неминучий процес, по- в’язаний із необхідністю поглиблення знань. Зрештою, уже в середині 70-х рр. стало очевидним, що широко розрекламова- на амбіційна спроба сконструювати нову суспільну дисципліну на основі методології точних і природничих наук зазнала невдачі, призвівши до численних ілюзій та глибоких розчарувань. Надто часто дослідники підходили до проблеми вже з готовими ре- зультатами, після чого за будь-яку ціну намагалися підігнати їх під "математичне" рішення. Під шаленим натиском модерністів упродовж 60—70-х рр. реалісти були змушені дещо потіснися в академічному середо- вищі (науково-дослідницькі центри та університети), проте в урядових структурах вони змогли не лише зберегти, але й роз- ширити своє представництво. Політики зберігали скептицизм щодо дієвості й ефективності модерністської методології і не поспішали використовувати її на практиці, а деякі спорадичні спроби так і не дали очікуваних результатів. Зрештою, у 70-х рр. з’явилися роботи, автори яких намагали- ся поєднати модерністську та реалістську парадигму, доводячи, що модерністи у своїх поглядах на міжнародні відносини, по суті, мало чим відрізняються від реалістів, оскільки вони малюють майже однакову картину світу й дають подібні пояснення, хоча користуються різними методами та термінологією. Зважаючи на тотожність реалістської та модерністської онтології, Д. Сін- гер відзначив, що попри жорстку дискусію й гострі особисті випади, другі "великі дебати" поміж реалістами та модерніс- тами виявилися псевдовійною. З позицій сьогоднішнього дня важко об’єктивно оцінити розвиток теорії міжнародних відносин у 80—90-і роки ХХ ст., оскільки надто мало часу пройшло, щоб чітко розмежувати політику й політичну науку. Разом із тим можна констатувати, що поява й розвиток нових теоретичних парадигм досліджен- ня міжнародних відносин (конструктивізму, теорії комплекс- ної взаємозалежності, неомарксизму, гендерного напряму і т.д.) поки що не призвела до наукової революції чи, принаймні, чергових "великих дебатів", тож реалістський підхід (у різних варіаціях) продовжує домінувати як у дослідницьких центрах, так і в університетській системі. Хоча в науковій літературі 206 можна зустріти інформацію про треті "великі дебати" (держа- воцентризм проти транснаціоналізму) чи, навіть, четверті (по- зитивізм проти постмодернізму), ці потуги надати локальним дискусіям своєї теоретичної школи універсального статусу ви- глядають вкрай непереконливо. Якщо на Заході прискорений розвиток теорії міжнародних відносин призвів до диференціації та розгалуження цього під- розділу суспільствознавства, у СРСР теоретичні пошуки були суттєво обмежені марксистсько-ленінською догмою про ви- рішальне значення класового змісту міжнародних відносин та їх обумовленість характером відповідної суспільно-економіч- ної формації, хоча під впливом успіхів західної суспільної науки і, зокрема, ТМВ, тут також зустрічалися марксологічно адап- товані концепції західних дослідників. Унаслідок цього очевидним є висновок про недостатню роз- виненість теорії міжнародних відносин в усіх пострадянських країнах. Особливо це стосується не імперських націй (на зразок української), які навіть позбавлені ідеології зовнішньої політики, що певною мірою могла б замінити наукове знання про міжнародні відносини. Таким чином, розвиток ТМВ в Украї- ні є нагальним політичним завданням, виконання якого дасть можливість здійснювати осмислену (стратегічно та аналітич- но) зовнішню політику. Найбільш це стосується євроінтегра- ційного курсу сучасної української держави, який може прова- дитися лише на підставі солідної теоретичної бази. Можна говорити про "теоретичний шлях" України в Європу, який торується поглибленим розумінням європейської інтеграції, світових справ і місця в них України, тобто всім тим знанням, що надаються і, передусім, структуруються ТМВ. М. Беззуб’як, кандидат політичних наук КОНТЕНТ-АНАЛІЗ У ПОЛІТИЧНІЙ НАУЦІ: ПИТАННЯ ЗАЛУЧЕННЯ І ЗАСТОСУВАННЯ Уже маючи певні здобутки, вітчизняна політична наука пе- ребуває, однак, ще в стані становлення. На цьому етапі особ- ливого значення набувають питання теоретико-методологіч- ного характеру, зокрема, розроблення, розширення та якісний розвиток аналітично-інтерпретаційного потенціалу політології.

Теорія міжнародних відносин:шляхи еволюції та перспективи розвитку

Репозитарії

Схожі ресурси