Влада і статус (нарис теорії "середньодержавності")
Gespeichert in:
| Datum: | 2004 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України
2004
|
| Schriftenreihe: | Антологія творчих досягнень |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19874 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Влада і статус (нарис теорії "середньодержавності") / С. Кононенко // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 216-222. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-19874 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-198742011-05-15T12:05:38Z Влада і статус (нарис теорії "середньодержавності") Кононенко, С. Відділ теорії міжнародних відносин 2004 Article Влада і статус (нарис теорії "середньодержавності") / С. Кононенко // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 216-222. — укр. XXXX-0064 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19874 uk Антологія творчих досягнень Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Відділ теорії міжнародних відносин Відділ теорії міжнародних відносин |
| spellingShingle |
Відділ теорії міжнародних відносин Відділ теорії міжнародних відносин Кононенко, С. Влада і статус (нарис теорії "середньодержавності") Антологія творчих досягнень |
| format |
Article |
| author |
Кононенко, С. |
| author_facet |
Кононенко, С. |
| author_sort |
Кононенко, С. |
| title |
Влада і статус (нарис теорії "середньодержавності") |
| title_short |
Влада і статус (нарис теорії "середньодержавності") |
| title_full |
Влада і статус (нарис теорії "середньодержавності") |
| title_fullStr |
Влада і статус (нарис теорії "середньодержавності") |
| title_full_unstemmed |
Влада і статус (нарис теорії "середньодержавності") |
| title_sort |
влада і статус (нарис теорії "середньодержавності") |
| publisher |
Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України |
| publishDate |
2004 |
| topic_facet |
Відділ теорії міжнародних відносин |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19874 |
| citation_txt |
Влада і статус (нарис теорії "середньодержавності") / С. Кононенко // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 216-222. — укр. |
| series |
Антологія творчих досягнень |
| work_keys_str_mv |
AT kononenkos vladaístatusnaristeorííserednʹoderžavností |
| first_indexed |
2025-07-02T20:40:42Z |
| last_indexed |
2025-07-02T20:40:42Z |
| _version_ |
1836569164946341888 |
| fulltext |
216
С. Кононенко,
кандидат політичних наук
ВЛАДА І СТАТУС
НАРИС ТЕОРІЇ "СЕРЕДНЬОДЕРЖАВНОСТІ"
Владні відносини набувають на міжнародній царині від-
мінної від національних спільнот форми й структури. Тут для
них притаманна певна перевага горизонтального розподілу
влади над вертикально-ієрархічним, який домінує в націо-
нальних суспільствах і поступається першому винятково за
доби екстремальних політичних поляризацій, революцій, гро-
мадянських воєн, творення нових соціумів. Саме в такі часи
горизонтальний розподіл влади між антагоністами пере-
важає вертикально-ієрархічний (зафіксований державно-ад-
міністративною пірамідою), а національна спільнота нагадує
міжнародну. Ієрархії старого порядку руйнуються, а, нато-
мість, через реконфігурацію горизонтальної владно-силової
диференціації, перетворюються у вертикальну стратифікаційну.
У межах національних суспільств горизонтальний розподіл
влади інтегровано, "вписано" до вертикального, він існує як
співвідношення між різними політичними силами на різних
(локальному, національному) рівнях та в різних сферах (пар-
ламент, уряд) владної ієрархії.
Світова силова (владна) конфігурація або усталений і струк-
турований розподіл влади разом із принципом цього розпо-
ділу, диференціюючи міжнародні відносини, не перетворю-
ється, як у випадку національних суспільств, на вертикальну
стратифікаційну структуру. Міжнародне суспільство позбав-
лене розвиненої й складної стратифікаційної структури націо-
нальних. Тому світова спільнота не знає соціального порядку,
притаманного національним спільнотам. Тут панують поро-
джені історичною та соціальною динамікою нестійкі конку-
рентні порядки та ієрархії, які, у порівнянні з порядками націо-
нальних суспільств, є квазі-порядками.
Певна світова силова (владна) конфігурація є впорядкуваль-
ною основою міжнародних відносин. Однак це лише базова
умова, структурно-статичне підґрунтя, яке переважно форму-
ється великими державами та їх блоками.
Упорядкування міжнародних відносин через упорядкуван-
ня зовнішніх політик досягається у світовій спільноті, подібно
217
до національних, через статусну визначеність і рольовий роз-
поділ. Певний статус держави в міжнародних відносинах та
відповідний йому рольовий набір дає змогу формалізувати
зовнішньополітичну поведінку, зробити її більш сталою й про-
гнозованою. Оскільки в рамках світової спільноти відсутня
розвинена, жорстка, складна стратифікаційна структура, то ме-
ханізм визначення статусів і рольового розподілу тут дещо від-
мінний від національного.
Статуси встановлюються, ролі розподіляються не зовніш-
німи соціальними структурами, а самими державами на під-
ставі місця, яке обіймає даний національний актор у світовій
силовій конфігурації. Обсяг функціональної влади держави (її
національна могутність співвіднесена з іншими національни-
ми могутностями в межах світової силової конфігурації) є осно-
вою визначення статусу цієї держави в міжнародних відноси-
нах та відповідного рольового набору.
Входження держави до світової силової конфігурації, обсяг
функціональної влади в її розпорядженні об’єктивно визна-
чає статус даного національного актора в міжнародних від-
носинах, суб’єктивне усвідомлення та осмислення якого дає
можливість виробити і сформулювати відповідний статусним
характеристикам рольовий набір. Таким чином, відбувається
статусно-рольове оформлення зовнішньої політики, коли фор-
муються сталі моделі зовнішньополітичної поведінки, які зумов-
лені статусом і передбачають виконання державою відповідних
ролей у міжнародних відносинах. Мати певну модель зовніш-
ньої політики — означає дотримуватися відповідної парадигми
зовнішньополітичної поведінки. Вироблення та регулярне наслі-
дування цієї парадигми оформлює зовнішню політику, робить
її сталою, відтворюваною, прогнозованою.
Держава, яка спроможна впливати на стан усієї системи
міжнародних відносин — глобальний характер зовнішньопо-
літичної дії якої поєднуються з глобальною зацікавленістю
всіма, навіть найвіддаленішими, регіональними та функ-
ціональними сферами світової спільноти, — є великою дер-
жавою. Великодержавність — це статус і відповідна роль у
міжнародних відносинах.
Парадигма зовнішньополітичної поведінки великої держа-
ви полягає в прагненні до глобального поширення, намаганні
поставити під свій контроль усе міжнародне середовище, усю
218
світову спільноту, стати єдиною порядкотворчою силою у світі.
Означена парадигма реалізується подвійним чином.
Традиційне великодержавне поширення відбувається в
міждержавній площині, коли велика держава послідовно ін-
терналізує сегменти міжнародного середовища, нарощуючи
потенціал для майбутніх поширень. Така великодержавна екс-
тенсивність зупиняється винятково іншою великою державою
або їх союзом. Очевидно, що йдеться про великодержавну
політику доби "балансу сил".
Потенціал великодержавної екстенсивності за умов верти-
кального ускладнення міжнародних відносин (нарощення
наддержавного прошарку) може сублімуватися в певний сві-
топорядок. Великодержавні силові ресурси, розподіляючись
вертикально, інвестуються в побудову нового світового по-
рядку. Сполучені Штати є прикладом такої новітньої великої
держави.
Таким чином, існує дві форми обмеження великодер-
жавної зовнішньополітичної поведінки, керованої парадигмою
глобального поширення — традиційна (стримання) і новітня
(сублімація), яким відповідає два типи великих держав — тра-
диційна велика держава (типу імперія) та новітня велика
держава.
Середньою державою вважатиметься національний актор
із обмеженою, у порівнянні з великою державою, національною
могутністю, що дозволяє йому лише вибіркове докладення
зовнішньополітичних ресурсів і зумовлює вибіркову зацікавле-
ність у тих чи інших регіональних або функціональних сферах
міжнародних відносин.
Зовнішньополітична дія середньої держави різновелика,
гетерогенна й може бути градуйованою за ступенем потужно-
сті, згасаючи з віддаленням від сфери докладення. Зовнішньо-
політична дія великої держави глобально рівновелика, гомоген-
на, будь-яка регіональна чи функціональна сфера міжнародних
відносин перебуває в межах її досяжності, а наслідки діяль-
ності великої держави відчуває вся світова спільнота. Зовніш-
ньополітична дія малої держави локально рівновелика, гомоген-
на, її впливів зазнають лише вузькі сфери докладення.
Середньодержавний статус і відповідний йому рольовий
набір передбачають формування такої парадигми зовнішньопо-
літичної поведінки, у реалізуванні котрої і полягатиме виконання
219
ролі середньої держави в міжнародних відносинах. Парадигма
зовнішньополітичної поведінки середньої держави форму-
ється на основі суперечності між обмеженою національною
могутністю й спектром зовнішньополітичних викликів, які
через комплексність міжнародного середовища (багаторівне-
вість, багатоскладовість, владно-силову різнорідність) неми-
нуче перевищують силову спроможність національного актора.
Парадигма середньодержавної зовнішньої політики має ком-
пенсаційний характер і полягає у прагненні середньої держави
до компенсації браку зовнішньополітичних ресурсів з метою
адекватної відповіді на сукупність викликів міжнародного
середовища.
Компенсаційна парадигма зовнішньополітичної поведінки
середньої держави може реалізуватися чотирма основними
шляхами:
1. Перша форма реалізації полягає в негативній компенса-
ції, відмові від активної зовнішньої політики. Середня держава
максимально звужує спектр зовнішньополітичних потреб, кон-
центруючись на внутрішньополітичних.
2. У другому випадку середньодержавна парадигма зов-
нішньополітичної поведінки здійснюється шляхом балансу-
вання. Середня держава намагається оптимізувати викорис-
тання власних зовнішньополітичних ресурсів через маневр
та селективне докладення. Така модель зовнішньої політики
передбачає якнайменшу інституційну та блокову заангажова-
ність національного актора, відсутність фіксації на певних, ста-
лих міжнародних зв’язках та максимальну свободу зовнішньо-
політичних дій.
3. Третій шлях передбачає компенсацію через перемно-
ження (мультиплікацію). Середня держава перемножує свою
національну могутність участю в багатосторонніх комбінаці-
ях міжнародних відносин. Передусім йдеться про витворені
міждержавною асоціацією наднаціональні, наддержавні ін-
ституції.
4. Четверта форма реалізації парадигми зовнішньополі-
тичної поведінки середньої держави полягає в компенсації
через об’єднання. Мається на увазі союз середніх держав,
який кожна з них намагається використати задля компенсації
браку зовнішньополітичних ресурсів. Зовнішня політика такої
середньої держави зорієнтована інструментально та егоїстич-
но, розгортаючись у міждержавній площині.
220
Відповідно до чотирьох форм реалізації парадигми зовнішньо-
політичної поведінки середньої держави, виокремлюються чо-
тири моделі середньодержавності: консервативно-ізоляціоніст-
ська (Іспанія доби Франко), ліберально-нейтралістська (Швеція),
ліберально-інтернаціоналістська (Канада) та поствеликодер-
жавна (Франція та Велика Британія).
Запропонована типологізація середніх держав не єдино
можлива, її основним недоліком є те, що вона винятково гори-
зонтальна і стосується чотирьох можливих моделей зовнішньо-
політичної поведінки розвинених індустріальних держав і
суспільств. Між тим середні держави відрізняються не лише
за формами зовнішньополітичної реалізації, але й за рівнем
розвитку. Отже, необхідно запровадити рівнево-вертикальну
типологізацію середніх держав, яка доповнюватиме вже скон-
струйовану вище горизонтальну.
На підставі валерштайнівського потрійного поділу світової
спільноти на світсистемне ядро, напівпериферію і периферію
пропонується відповідна потрійна типологізація середніх дер-
жав — середня держава світсистемного ядра, середня держава
напівпериферії, середня держава периферії. Усі ці середньо-
державні типи утворюють між собою певну ієрархію. Подібне
можна сказати і про середній клас у різних за рівнем економіч-
ного розвитку суспільствах. Адже середній клас відсталого й
бідного соціуму за всіма соціологічними параметрами відріз-
няється від середнього класу суспільства розвиненого й ба-
гатого.
Подібним методом "контекстуального введення" можна
типологізувати, наприклад, регіоналізми, оскільки регіональ-
ні об’єднання світсистемного ядра, напівпериферії і периферії
якісно відрізняються одне від одного. Зокрема, регіони пер-
шого сегменту є відверто експансіоністськи зорієнтованими,
третього — протекціоністськи, а другого, як свідчить досвід
пострадянського простору і латиноамериканських теренів, —
фрагментовані й розпорошені. Методологічну роль контексту
можуть відіграти й концепції системи міжнародних відносин,
коли певне гомогенне поняття введене до контексту певної
системи міжнародних відносин відповідним чином урізнорід-
нюється. Так можна говорити про нейтралітет системи "балансу
сил" (класичний), нейтралітет системи "біполярності" (так зване
неприєднання) і новітній постбіполярний нейтралітет. Подібним
221
чином гетерогенізуються уявлення про міждержавні союзи, які
мають одну "природу" за умов "балансу сил" (врівноваження),
"біполярності" (ідеологічні об’єднання), постбіполярності (ко-
лективна безпека). Необхідно наголосити, що успішний розви-
ток теорії статусу держав у міжнародних відносинах залежати-
ме від ступеня розвитку й розмаїття типологізаційної мережі.
Оскільки дати цілковите й вичерпне визначення великої, серед-
ньої та малої держави майже неможливо, то акцентувати ува-
гу належить саме на типологізаційному аспекті.
Внутрішня складність і відмінність держав із однаковим
статусом у міжнародних відносинах також спричиняє плюра-
лізацію шляхів реалізації парадигми зовнішньополітичної
поведінки. Таким чином, можлива ще одна типологізація се-
редніх держав — за характером співвідношення компонентів
національної могутності (середня держава з великою територією
і населенням, але слабкою економікою чи навпаки; військово й
дипломатично впливова середня держава, але з середнім сту-
пенем економічного розвитку та багато інших можливих комбі-
націй). Середні держави можуть мати різний політичний устрій,
господарчі системи, рівень економічного розвитку, політичну
культуру, етнічний характер, організації зовнішньої політики,
характер оперативних кодів та зовнішньополітичних перцеп-
цій. Таким чином, складаються системи детермінант вибору на
користь тієї чи іншої форми реалізації парадигми зовнішньо-
політичної поведінки середньої держави.
Запропонований вище кількісний (власне, обсяг національ-
ного потенціалу й наслідки його застосування) критерій визна-
чення статусу держави в міжнародних відносинах слід допов-
нити двома іншими: структурним і мотиваційним. Перший
стосується характеру впливу держави, статус якої визначається
структурою світової політики; а другий — концептуального за-
безпечення зовнішньополітичної діяльності, тобто того, як сама
країна оцінює свій статус у міжнародних відносинах та, взагалі,
яким вона його бачить і які цілі зовнішньої політики форму-
лює. Відповідно, на підставі структурного критерію, велика дер-
жава є структуротворчою, визначаючи структуру світової полі-
тики, а середня держава — структурно-модифікуючою, тобто
спроможною модифікувати вже існуючу (встановлену великими
державами) структуру міжнародно-політичних відносин. Таким
чином, великі держави витворюють системи міжнародних
222
відносин, а середні держави лише видозмінюють їх із сере-
дини. На підставі мотиваційного критерію велика держава
має глобальні зовнішньополітичні наміри, прагнучи зберегти
або змінити певний світовий порядок. Натомість середня дер-
жава має вибіркову зацікавленість у видозміні окремих функ-
ціональних чи регіональних сфер уже існуючої системи між-
народних відносин.
С. Фомін,
кандидат економічних наук
ЕВОЛЮЦІЯ ЄВРОСОЮЗУ В КОНТЕКСТІ
РОЗШИРЕННЯ
На основі вивчення досвіду функціонування ЄС та деяких
інших інтеграційних угруповань у роботах автора робиться
висновок, що менш розвинені форми економічної інтеграції є
також менш ефективними і що більш просунуті форми забез-
печують більш раціональний розподіл та використання факторів
виробництва, економію матеріальних та фінансових ресурсів
тощо. Так, наприклад, митний союз, який передбачає уніфіка-
цію митних тарифів країн-учасниць та проведення ними спіль-
ної митної політики щодо третіх країн, дозволяє забезпечити
повне скасування мита та кількісних обмежень (квот) у взаєм-
ній торгівлі між його учасниками. Перевага митного союзу
перед просто зоною вільної торгівлі полягає також у значному
скороченні адміністративних витрат на утримання митних та
прикордонних органів, у скороченні попиту на імпорт деяких
товарів із країн, що не належать до союзу.
Економічний союз у межах ЄС дозволяє забезпечити вільну
торгівлю не тільки товарами, але й послугами, свободу руху
капіталів та робочої сили і, таким чином, дає країнам-членам
можливість отримати економію витрат та ресурсів унаслідок
створення спільного ринку й відповідного зростання масшта-
бів виробництва. Досвід ЄС показує, що чим тісніша інтеграція,
тим більшим є обсяг іноземних прямих інвестицій, що прихо-
дять до країн-членів інтеграційного угруповання з третіх країн.
Це пояснюється збільшенням економічного простору, вільно-
го від тарифних та нетарифних обмежень, на якому можна збу-
вати товари, вироблені за допомогою таких інвестицій. Робиться
|