Перехідні держави: особливості, суперечності й небезпеки розвитку
Gespeichert in:
| Datum: | 2004 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України
2004
|
| Schriftenreihe: | Антологія творчих досягнень |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19879 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Перехідні держави: особливості, суперечності й небезпеки розвитку / Є. Камінський // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 243-249. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-19879 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-198792011-05-15T12:05:43Z Перехідні держави: особливості, суперечності й небезпеки розвитку Камінський, Є. Відділ трансатлантичних досліджень 2004 Article Перехідні держави: особливості, суперечності й небезпеки розвитку / Є. Камінський // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 243-249. — укр. XXXX-0064 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19879 uk Антологія творчих досягнень Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Відділ трансатлантичних досліджень Відділ трансатлантичних досліджень |
| spellingShingle |
Відділ трансатлантичних досліджень Відділ трансатлантичних досліджень Камінський, Є. Перехідні держави: особливості, суперечності й небезпеки розвитку Антологія творчих досягнень |
| format |
Article |
| author |
Камінський, Є. |
| author_facet |
Камінський, Є. |
| author_sort |
Камінський, Є. |
| title |
Перехідні держави: особливості, суперечності й небезпеки розвитку |
| title_short |
Перехідні держави: особливості, суперечності й небезпеки розвитку |
| title_full |
Перехідні держави: особливості, суперечності й небезпеки розвитку |
| title_fullStr |
Перехідні держави: особливості, суперечності й небезпеки розвитку |
| title_full_unstemmed |
Перехідні держави: особливості, суперечності й небезпеки розвитку |
| title_sort |
перехідні держави: особливості, суперечності й небезпеки розвитку |
| publisher |
Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України |
| publishDate |
2004 |
| topic_facet |
Відділ трансатлантичних досліджень |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19879 |
| citation_txt |
Перехідні держави: особливості, суперечності й небезпеки розвитку / Є. Камінський // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 243-249. — укр. |
| series |
Антологія творчих досягнень |
| work_keys_str_mv |
AT kamínsʹkijê perehídníderžaviosoblivostísuperečnostíjnebezpekirozvitku |
| first_indexed |
2025-07-02T20:40:53Z |
| last_indexed |
2025-07-02T20:40:53Z |
| _version_ |
1836569176730238976 |
| fulltext |
243
Є. Камінський,
доктор історичних наук, професор
ПЕРЕХІДНІ ДЕРЖАВИ: ОСОБЛИВОСТІ,
СУПЕРЕЧНОСТІ Й НЕБЕЗПЕКИ РОЗВИТКУ
Серед базових результатів авторських досліджень даної про-
блематики в перші роки XXI ст. найбільш суттєвими можна
вважати встановлення, доведення чи підтвердження:
— наявності принципових і сутнісних диспропорцій у
західних політологічних й економічних оцінках реформ у пе-
рехідних суспільствах, насамперед пострадянського типу, які
(розходження) спричиняють помилкові, часом деструктивні
рекомендації практичного характеру;
— помітних розходжень між положеннями, висновками
й рекомендаціями політологів й економістів, спричинених
різними, але кожного разу значимими методологічними по-
хибками;
— кардинальних неузгодженостей між позиціями сучас-
них західних аналітиків (як економістів, так і політологів) та
експертами й управлінцями міжнародних валютно-фінансо-
вих організацій, із позицією яких частіше збігаються програм-
ні підходи вищих ешелонів влади ключових акторів західного
співтовариства націй;
— помітних суперечностей у засадничих підходах тих же
Світового банку чи Міжнародного валютного фонду, а з іншо-
го боку — ключових управлінських структур Європейського
Союзу.
Найбільш помітним загальним недоліком західних підхо-
дів до аналізу перехідних суспільств пострадянського типу є
очевидне ігнорування чи недостатнє врахування об’єктивно
й неминуче критичних тенденцій становлення нових політич-
них й економічних відносин. Наслідком стають поспішні,
більш розраховані на розвинуті західні демократії і частково
244
на постсоціалістичні перехідні суспільства Центрально-Схід-
ної Європи, а тому часто мало прийнятні в поточній життє-
діяльності пострадянських держав претензії, висновки та ре-
комендації критеріального характеру. Вони бувають повністю
неспроможними вже тому, що базуються на ідеальному варіан-
ті, до того ж, у його західному представленні та поданні. Воно,
в силу своїх особливостей, зокрема, неспроможне оптимально
врахувати поточні особливості світосприйняття в українсько-
му суспільстві та його елітах. Тим часом неоднозначний досвід
перебування України в складі СРСР підтверджує висновок про
суспільні небезпеки спроб втілити політичні ілюзії в життє-
діяльність держави. У певному сенсі такою ж ілюзією на пере-
хідному етапі, як переконала практика перших 13 років неза-
лежності, є й спроби прискореного впровадження принципів
західної демократії та ліберальної ринкової економіки.
Найбільш критичним тут стало мимовільне підтримування
чи й навіть провокування антизахідних настроїв серед пред-
ставників нового бізнесу, які вбачають у надто швидкій реа-
лізації пропозицій західних експертів загрозу особистим інте-
ресам. З огляду на те, що саме цей прошарок населення займає
домінуючі позиції в засобах масової інформації, здійснюється
цілеспрямована ідеологізація позиції західних експертів, резуль-
татом чого стає додаткове стимулювання масового негативіз-
му до Заходу як політичної системи.
Поглиблений аналіз уможливлює й такі висновки.
Західні економічні школи переважно здійснюють свій ана-
ліз на суто економічних показниках і статистичних даних, які
виводяться з класичних і неокласичних теорій і концепцій
реформувань ринкових систем, а також з урахуванням доміну-
ючих на Заході стратегій економічного розвитку. Зі свого боку,
провідні західні політологічні школи основують свої позиції
та загальні оцінки здебільшого на даних, пов’язаних із впли-
вами громадянського суспільства, зокрема, наявністю законо-
давчої та політико-системної можливостей здійснення контро-
лю над розробкою та реалізацією рішень загальнодержавного
характеру. В обох випадках закладені теоретико-методологічні
вихідні, які спричиняють очевидну упередженість висновків і
рекомендацій. Річ у тім, що рекомендації й критеріальні вимо-
ги основуються на аналізі не просто "ідеальної" ситуації, взятої з
життя, але саме такої, що штучно формується на рівні мислення
245
та уявлення людей, вихованих у радикально інших умовах.
Відтак, закономірно спостерігаємо поступове відчуження між
уявною системою в поданні західних аналітиків і реальними
позиціями значної частини української громадськості. Спроба
прискорити перехідний етап від командної економіки й тоталі-
тарної політичної системи до лібералізму та демократії спра-
вила зворотний вплив, спричинивши якраз сповільнення цих
процесів.
Утім, проблему не слід зводити до згаданої вище штучно-
сті об’єкта дослідження та його формальне створення як мо-
дельованого образу. Не менш важливо, що реально існуючий
об’єкт дослідження, яким є економічні показники і відповідна
статистика перехідних суспільств, аналізовані західними еко-
номістами, безумовно, не досконале. Існує осібна проблема
врахування наслідків розпаду колись єдиного економічного
комплексу, суперечностей епохи первісного накопичення ка-
піталів і неминучої після десятиліть командної економіки
тінізації економічних відносин і фінансових потоків. Існую-
чих у відповідному наборі західних економістів методологій
і теоретичних конструкцій тут явно не вистачає, що, на наш
погляд, виступає стимулом для об’єднання дослідницьких
зусиль.
З другого боку, відсутність демократичної традиції і, тим
самим, досвіду впровадження та діяльності справді впли-
вових організацій громадянського суспільства в поєднанні
з закономірним процесом боротьби щойно створених груп
фінансово-економічних інтересів за політичне домінування
майже механічно породжує конфлікт між інтересами більшо-
сті громадян й означеними групами, до чого додається негатив-
ний вплив міжкланових суперечностей. Цей елемент політо-
логами на Заході обговорюється чи, принаймні, декларується
як такий, що береться до уваги. Але практично маємо справу
з ще однією ілюзією, яка полягає в тому, що громадянське
суспільство в організованій формі нібито в пострадянських
державах може стати міцним і структурованим, ефективним і
впливовим без відповідної фінансово-організаційної підтрим-
ки представників бізнесу.
В українському випадку слід додати ще кілька суттєвих ас-
пектів, які відносимо до чинників впливу на положення й виснов-
ки як економічних, так і політологічних досліджень. У першу
246
чергу, маємо на увазі політичні та політико-системні наслідки
від збереження загальної залежності національної економіки
від Російської Федерації. Відбувається, зокрема, парадоксальне
явище: західні урядові інстанції сприяють відчуженню своїх
корпорацій від України як країни з підвищеними ризиками, у
той час як російські бізнесмени буквально вриваються в укра-
їнський економічний простір. Серед виразних наслідків бачи-
мо відсутність реального позитивного впливу на політичну
систему в Україні, оскільки російський бізнес надто близький
за своїми підходами й впливами до українського.
Говорячи про відмінності в позиціях західних політоло-
гів й економістів, відзначимо, що для перших первинними
виступають теоретико-методологічні виміри дослідження пе-
рехідних суспільств, а факти з їхньої політичної дійсності
виступають ніби вторинними, і наводяться на підтвердження
або для заперечення певних заготовлених концептуальних по-
стулатів. Західні економісти ж, як правило, більшого зна-
чення надають фактичному матеріалу, йдучи до розробки,
підтвердження або заперечення рівня та якості використання
перехідними державами теоретичних напрацювань через ана-
ліз конкретних подій, процесів і явищ. Зрозуміло, що особли-
вості пострадянських економічних систем також спричиняють
передбачені заздалегідь висновки.
Стосовно ще однієї позиції, представленої автором на само-
му початку матеріалу, впадає в око таке:
Західні економісти й політологи, які не пов’язані фінансу-
ванням та іншими формами залежності з міжнародними ва-
лютно-фінансовими організаціями, схильні виразніше врахову-
вати національні особливості розвитку перехідних суспільств.
Як перші, так і другі у своїх оцінках не перебільшують фор-
мально самостійної ролі й ефективності теорії, котра переростає
в програму дій певної політичної сили, коли йдеться про спе-
цифіку розвитку конкретної посткомуністичної держави. У свою
чергу експерти й управлінці МФВ схильні оцінювати резуль-
тати здійснюваних реформ переважно в межах відповідності
певних трансформаційних програм прийнятим і затвердже-
ним Фондом методів і підходів, часто-густо нав’язуючи власні
варіанти реформування без огляду на особливості національ-
них традицій і досвід.
247
Наступне концептуальне положення, знову-таки, логічно ви-
пливає з розходжень між політологами й економістами.
Маємо на увазі, що експерти й управлінці Європейсько-
го Союзу та інших спільних структур Західної Європи біль-
шою мірою ладні прислуховуватися до розробок і рекомендацій
політологічних шкіл, а не тільки економістів, коли йдеться про
перехід тієї чи іншої держави до ринкової економіки.
Що стосується рекомендацій, які подаються представника-
ми різних політологічних шкіл, то тут їхні автори часом ви-
ходять за рамки принципу верховенства теорії, а тому бувають
практично єдиними, принаймні, на стратегічному рівні. Спро-
буємо подати суть цих рекомендацій в узагальненій формі.
Українцям слід зрозуміти, що суспільні перетворення в пе-
рехідних суспільствах посткомуністичного типу можуть здійс-
нюватися ефективно тільки за двома логічними моделями:
а) базованою на замкненій схемі перетворень, за якої на-
голос робиться на підготовці концепції та оцінці наслідків її
впровадження, а також на проведенні попередніх консультацій
держави з експертами-практиками, представниками громадсько-
сті та політичних партій. Вважається і підтверджується реалія-
ми, що в такому випадку підготовка реформ є тривалішим у часі
процесом, але основні теоретичні положення набувають статусу
безсумнівних і роблять програми трансформацій стійкішими;
б) основаною на відкритій схемі реформувань, згідно з якою
у ході трансформацій вносяться певні корекції з урахуванням
набутого досвіду. Такі реформи, як правило, не відрізняються
точністю й стійкістю, нерідко призводять до відхилень від
стратегічного курсу, коригувань та доповнень. Тут на практиці
важливішим стає процес, а не спосіб досягнення політичного
консенсусу стосовно характеру реформ. Практично всі західні
економісти та політологи стверджують, що в Україні почат-
ково існував намір скористатися замкненою схемою перетво-
рень, але жодна з наукових концепцій не була в основі рефор-
мувань із огляду на відсутність консолідованої політичної нації
та збурюванні зсередини і ззовні розходження між регіонами.
При цьому, вважають вони, у новій незалежній державі так
і не знайшлося політичної сили, спроможної висунути прий-
нятну й ефективну національну ідею. Спроба зробити такою
європейський вибір, на їхню думку, поки що також відображе-
на переважно в президентських указах і розпорядженнях.
248
Окрема, більш консолідована позиція західних політоло-
гів виглядає так: Україні не вдалася організація дієвого гро-
мадського контролю за ходом реформ, причиною і наслідком
чого стало тотальне засилля кланів та груп інтересів. Усі попе-
редні парламентські вибори засвідчили нездатність суспільства
та його політико-інтелектуальної еліти зрозуміти першочерго-
ву важливість для успіху економічних реформ прискорення
процесу творення дієвої взаємодії між гілками влади та поспри-
яти йому відповідним вибором складу національного парламен-
ту. Вказується, що пересічний український виборець продовжує
демонструвати неспроможність до так званого згуртованого
голосування, базованого на усвідомленому використанні існую-
чих концептуальних розробок.
З першого погляду ця оцінка виглядає цілковито об’єктив-
но й максимально відповідною підходам, притаманним україн-
ській політології. Однак надто часто тут зустрічається зміщен-
ня причинно-наслідкових зв’язків. На наш погляд, наблизитися
до істини більше дозволяє розгляд проблеми в іншому ракур-
сі, а саме: тотальне засилля кланів та груп інтересів нищить
паростки громадянського суспільства в його класичному за-
хідному сприйнятті. Відтак пересічний український виборець
часто в умовах владного домінування олігархічних структур
просто змушений вибирати між революційною боротьбою і
суспільною стабільністю. Перша, з нашого погляду, відкида-
ється на, умовно кажучи, генетичному рівні внаслідок істо-
ричного досвіду, який переконує в тому, що російські й укра-
їнські революції ніколи не приносили для народу стратегічно
стійких позитивних результатів соціально-економічного й
суспільно-демократичного характеру. З іншого боку, суспільна
стабільність сприймається масами більш важливою, ніж на-
віть примарна перспектива прилучитися до благ західного ва-
ріанта й моделі розвитку. Причина все та ж: навіть відносна
суспільна стабільність підсвідомо розглядається українцями
як фундамент для поступового переходу до позитивних змін в
економіці та на ниві забезпечення прав людини.
Чергова позиція західних політологів, коли йдеться про ре-
комендаційну частину, полягає в тому, що жодна з концепцій і
програм економічного реформування в Україні не була доведена
до логічного завершення. Остаточно не була обрана ні закри-
та, ані відкрита схема. Засилля груп інтересів і перетворення
економічних кланів у політичних монстрів позбавляє державу
249
можливості стабільних трансформувань на політико-економіч-
них принципах і засадах, максимально адекватних національ-
ним інтересам країни. Напевне, у даному випадку маємо най-
більш адекватний висновок, з яким важко не погодитися за
всієї критичності. Адже проблема тут набуває часом абсурдних
вимірів у контексті стратегічних інтересів самих кланів та їх
ключових представників. Не здійснюючи поетапних реформ
за кращими світовими зразками, більше того, стримуючи ці
реформи, ця верства українського суспільства штучно віддаляє
входження України в демократичну спільноту націй, гаранто-
ване впровадження конкурентних відносин замість викорис-
тання владного домінування кланів, а тим самим і позбавляє
стійкості їхній власний стан і перспективу.
Далі відзначимо, що для автора, як дослідника міжнарод-
них систем і глобального розвитку, завжди важливішим ви-
ступає віднайдення причин відставання України в здійсненні
економічного реформування саме в політичній сфері, зокрема,
політичної культури, традицій, особливостей світосприйнят-
тя тощо. Важко аргументовано сперечатися з тезою західних
колег про безпосередній зв’язок між характером політичної
системи, наявністю чи відсутністю консолідованої нації, ступе-
нем національної свідомості управлінців усіх рівнів, з одного
боку, та характером економічного реформування й ступенем
його успішності, з іншого. Відтак і базовий національний ін-
терес України та українського суспільства на тринадцятому
році незалежності залишається незмінним: формування гро-
мадянського суспільства та консолідованої політичної нації,
сприяння масовому розумінню незаперечності прямої залежно-
сті між ступенем впливу громадськості на політиків і держав-
них діячів та початком сталого економічного розвитку.
Однак західним дослідникам часто-густо стає на заваді від-
сутність елементу безпосередньої включеності в досліджування
процесів стабілізації перехідних суспільств пострадянського
типу. Із зрозумілих по-людськи міркувань, керуючись пере-
важно національними інтересами розвинутих держав Заходу,
вони прагнуть підганяти процес завершення перехідного ета-
пу. Коли ж на пострадянському просторі, зокрема, в Україні,
здійснюються непередбачувані сценарії, на Заході ініціюють-
ся політико-ідеологічні і навіть пропагандистські кампанії з
притаманними їм розвінчаннями, огульною критикою і відсут-
ністю конструктивізму.
|