Сучасні проблеми євроатлантичних відносин

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2004
1. Verfasser:	Лакішик, Д.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України 2004
Schriftenreihe:	Антологія творчих досягнень
Schlagworte:	Відділ трансатлантичних досліджень
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19883
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Сучасні проблеми євроатлантичних відносин / Д. Лакішик // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 289-296. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-19883
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-198832011-05-15T12:05:46Z Сучасні проблеми євроатлантичних відносин Лакішик, Д. Відділ трансатлантичних досліджень 2004 Article Сучасні проблеми євроатлантичних відносин / Д. Лакішик // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 289-296. — укр. XXXX-0064 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19883 uk Антологія творчих досягнень Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Відділ трансатлантичних досліджень Відділ трансатлантичних досліджень
spellingShingle	Відділ трансатлантичних досліджень Відділ трансатлантичних досліджень Лакішик, Д. Сучасні проблеми євроатлантичних відносин Антологія творчих досягнень
format	Article
author	Лакішик, Д.
author_facet	Лакішик, Д.
author_sort	Лакішик, Д.
title	Сучасні проблеми євроатлантичних відносин
title_short	Сучасні проблеми євроатлантичних відносин
title_full	Сучасні проблеми євроатлантичних відносин
title_fullStr	Сучасні проблеми євроатлантичних відносин
title_full_unstemmed	Сучасні проблеми євроатлантичних відносин
title_sort	сучасні проблеми євроатлантичних відносин
publisher	Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України
publishDate	2004
topic_facet	Відділ трансатлантичних досліджень
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19883
citation_txt	Сучасні проблеми євроатлантичних відносин / Д. Лакішик // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 289-296. — укр.
series	Антологія творчих досягнень
work_keys_str_mv	AT lakíšikd sučasníproblemiêvroatlantičnihvídnosin
first_indexed	2025-07-02T20:41:03Z
last_indexed	2025-07-02T20:41:03Z
_version_	1836569187471851520
fulltext	289 в Іраку (1999—2003 рр.). З боку США і НАТО висувалися до- статньо радикальні вимоги, зокрема, у плані визнання права НАТО здійснювати операції з реагування на кризу без прямого мандату ООН. — офіційні цілі та принципи, на основі яких базується зов- нішньополітична діяльність і міжнародна політика окремих країн є відмінними для різних учасників системи. Досі відсут- ні чіткі й прозорі критерії встановлення легітимності норм, які регулюють відносини в межах системи міжнародних відносин. — у сучасній міжнародній системі відсутнє загальне ви- знання існуючої структури силових впливів (суб’єктивна ознака легітимності). Наявна ієрархія держав та прояв їхньої ваги в міжнародній системі не визнаються за остаточні багатьма ос- новними державними учасниками-акторами. У свою чергу це обмежує та скорочує спроможність ухвалювати взаємоприйня- тні рішення в межах наявної структури багатосторонніх меха- нізмів та інституцій. — упровадження та корекція міжнародних режимів, які встановлюють параметри поведінки акторів у певних сферах діяльності, здійснюється переважно на основі рішень угрупо- вань держав євроатлантичної спільноти, що представляють меншу частку країн світу і згодом поширюються на загальну міжнародну практику. — залишаються нез’ясованими напрямки реформуван- ня функцій деяких загальних інституцій та корекції норм міжнародного права з метою надання відсічі новим загрозам і викликам безпеці. Д. Лакішик, кандидат історичних наук СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ЄВРОАТЛАНТИЧНИХ ВІДНОСИН Після драматичних подій 11 вересня 2001 р. Європа показа- ла себе відданим союзником Сполучених Штатів. Міжнародний тероризм розглядався в якості нової об’єднуючої основи, що зміцнює трансатлантичні відносини між США та Європою. Вона замінила собою минулі ідеологічні відносини. На жаль, 290 позитивні тенденції в американо-європейських відносинах ви- явилися недовготривалими. Багато європейців вважають, що Сполучені Штати не беруть до уваги поглядів та інтересів своїх традиційних союзників. Трансатлантичні суперечності посилилися після вторгнення США в Ірак. Навіть ті європейські країни, які підтримали вій- ну, керувалися винятково потребою продемонструвати солі- дарність із Сполученими Штатами, а не щирим переконанням у доцільності війни. Позиція адміністрації Дж. Буша сприяла поширенню хвилі антиамериканізму серед європейців. З іншого боку, проявилась наявність імпульсів антиєвро- пеїзму, що зберігається в американському політичному соціумі в латентному вигляді. Американський істеблішмент у своїй оцінці звертає увагу на те, що Європа розділилася на два та- бори в ставленні до американського глобального лідерства. Американські науковці схиляються до відомого висновку про те, що Америці більше відповідає й імпонує позиція "нової Європи". Відверто заявляється навіть про ворожість між США й провідними європейськими державами. При цьому прямо висловлюється невдоволення тим фактом, що європейські со- ціалісти хизуються створеною ними унікальною соціальною моделлю розвитку, у якій поєднані вільний ринок і зближен- ня рівня життя різних верств населення за рахунок прогресив- ного податку. Очевидно, що відносини між США і Європою знову на роз- доріжжі. Сполученим Штатам і Європі може ставати все важче й важче діяти разом як єдиному "Заходу". Сполучені Штати і Європа, здається, повільно віддаляються один від одного в політичній, стратегічній і культурній сферах. Сьогодні, коли фактор "холодної війни" вже більше не є тим з’єднуючим лан- цюгом, що зміцнює зв’язки між державами-членами НАТО, їм необхідно переглянути стратегічну ціль Альянсу і цінності, що лежать у його основі. Європа стоїть перед дилемою: чи упокоритися зі зверхністю Америки, чи виробляти і втілюва- ти в життя власний та незалежний курс, що неминуче приз- веде до трансатлантичних розходжень. У даній ситуації США і Європа повинні співробітничати не тільки і не скільки для відбиття таких нових загроз, як міжнародних тероризм. Це співробітництво в першу чергу повинно бути спрямоване на 291 вирішення проблем, пов’язаних із глобалізацією, з якими сти- каються обидва континенти. Америка сприймає своїх союзників на прагматичній осно- ві: двері відкриті будь-кому, хто готовий запропонувати кон- кретну підтримку в справі боротьби з міжнародним терориз- мом за умови, що він згоден із лідируючою роллю США. Так американські урядовці вважають, що місія повинна визначати коаліцію, а не коаліція — місію. З цього випливає, що буде створена не одна коаліція, а різні коаліції для різних місій. Таким чином, американський modus operandi виявляється в наступному: спочатку потрібно визначити місію та її ціль, а вже потім приймати рішення відносно найбільш ефективної і гнуч- кої коаліції, що здатна забезпечити її успішне досягнення. Особливості такої позиції полягають в наступному: По-перше, такий підхід має свої переваги, але він має на увазі, що НАТО більше не є привілейованою й природною ін- ституціональною платформою для координації західної політики в сфері боротьби з тероризмом. Антитерористична війна в Афганістані була проведена США з коаліцією "охочих та здат- них", незважаючи на ухвалення НАТО вперше у своїй історії рішення про колективну оборону на основі ст. 5 Вашингтон- ського договору. По-друге, роль НАТО в афганській війні виявилася маргі- нальною. Проявилася непристосованість Альянсу до вимог протидії неасиметричним загрозам (тероризм), тим більше поза межами євроатлантичного простору, хоча принцип дії out of area був включений до стратегічної концепції НАТО у 1999 р. До цього додалося й намагання європейських союзників по- ставити США через введення в дію процедури 5-ї статті, у ситу- ацію необхідності узгодження Вашингтоном із Європою своїх дій у війні з тероризмом. Однак США потребували швидкого успіху, динамічних і нескутих дій і тому відкинули дратівливі претензії Європи. По-третє, цей підхід також означає, що європейські союз- ники грають незначну чи навіть маргінальну роль. Занепокоєн- ня викликає той факт, що Європа зможе й надалі висловлюва- ти свою думку з життєво важливих питань, але вона не в змозі більше впливати на зовнішню політику Вашингтона. І схоже Європа сама це розуміє. Нині, коли ЄС знаходиться в процесі визначення своєї ідентичності як незалежного міжнародного 292 суб’єкта, це викликає напруженість у трансатлантичних від- носинах. Розвиток трансатлантичних відносин буде ставати трудні- шим, чим більшу загрозу будуть відчувати Сполучені Штати і чим сильніше їм буде здаватися, що при відбитті цих загроз вони можуть обходитися і без союзників (через свої дії та недо- ліки). Оскільки США принаймні у наступні десятиліття будуть домінувати у світовій політиці, зрозуміло, що зовнішня політи- ка головних держав буде ще більше, ніж в минулому орієнту- ватися на них. Аналіз нової стратегії безпеки Сполучених Штатів з її ак- центом на дипломатії примусу й превентивних ударах вказує на те, що у Вашингтоні перемогла ідея необхідності діяти в односторонньому порядку. Такі політики, як віце-президент Річард Чейні та міністр оборони Дональд Рамсфельд, не бачать причин, з яких Сполученим Штатам слід було б поступатися своїми національними інтересами, щоб врахувати сумніви та стурбованість їхніх європейських союзників. Характерною рисою зовнішньої політики Дж. Буша з самого початку був наголос на національних інтересах США з посиланням на вій- ськові загрози зовнішніх сил, з якими стикається Америка. Тим самим ще до 11 вересня було зрозуміло, що адміністра- ція Дж. Буша дещо інакше розуміє своє зовнішньополітичне завдання, ніж її попередники. Часи адміністрації Клінтона, яка намагалася зберегти дружні відносини з усіма, зокрема, з європейськими союзниками, залишилися в минулому. Ниніш- ня адміністрація використала 11 вересня для того, щоб порва- ти з цією схильністю до багатосторонніх дій. Сполучені Штати задали своєю стратегією новий напря- мок, який не можуть ігнорувати європейці. Це тим більш акту- ально в зв’язку з терактами в Мадриді та з огляду на нові загрози, які створює міжнародний тероризм, європейські партнери також неодмінно повинні переосмислити традиційні методи забез- печення безпеки. У минулому будь-яка принципово нова стра- тегічна орієнтація США змушувала європейців адаптувати до неї власні концепції політики безпеки. У цій сфері й усередині НАТО, і усередині ЄЄ існує ще багато питань, які потребують обговорення. Фактор оновлення стратегічних загроз значно трансформує внутрішнє трансатлантичне життя. Глобалізм зовнішньопо- 293 літичної дії США не корелював з адекватною еволюцією тра- диційних трансатлантичних організацій і структур. Після за- кінчення "холодної війни" вони продовжували займатися пере- важно євроцентристськими темами: розширення НАТО, операції за межами повноважень альянсу всередині Європи, Балкани, європейська архітектура безпеки тощо. Європейські, зокрема, німецькі погляди ще довгий час після падіння Берлінської стіни визначалися штампами часів "холодної війни". Тобто єв- ропейці всередині співтовариства вперше змушені займатися питаннями стабільності не на самому континенті, а за межами Європи. Для НАТО це означає, що ще значно меншою стає різ- ниця між "у рамках" і "поза сферою" повноважень альянсу. Колізія між американською Національною стратегією без- пеки, що передбачає можливість превентивних ударів, і супе- речками в ЄС з приводу Іраку змусила головних гравців (Німеч- чину, Францію і Великобританію) розробити Стратегію безпе- ки (прийнята в грудні 2003 р. Європейською Радою в Брюсселі). Цей документ є концептуальною основою для ЄС, на якій він міг би формувати спільну зовнішню політику та політику безпеки (СЗПБ) й обговорювати з третіми країнами, перш за все з США, питання спільних загроз і відповіді на них. Відсутність єдності в ЄС із питання по Іраку завдала шкоди не тільки його самосвідомості, іміджу й інституційним структурам, але й піді- рвала довіру між державами-членами. Перша європейська стра- тегія безпеки є спробою компенсувати цю втрату й спонукати європейців до більш активної ролі. Оскільки європейські еліти настільки звикли до панівної ролі США в питаннях міжнарод- ної безпеки, що багато хто втратив будь-яке почуття відпові- дальності за свою власну роль. Незважаючи на те, що європейці віддають перевагу не вій- ськовій силі, а переговорам, у ЄС не можуть ігнорувати той факт, що інколи потрібно застосовувати силу, щоб захистити свої цінності та інтереси. Тому зусилля Європи в області фор- мування СЗПБ і ЄПБО спрямовані не стільки на створення якоїсь "противаги" Сполученим Штатам, скільки на перетво- рення Європи в надійного й корисного партнера Америки, який прямує до досягнення спільної цілі, але інколи йде до неї іншими шляхами. Таким чином, зберігається чітке розу- міння спільності глобальних стратегічних орієнтацій. 294 Висновки 1. У найближчі роки боротьба з міжнародним тероризмом буде залишатися головним завданням Заходу в сфері забезпе- чення безпеки. Однак головна небезпека полягає в тому, що "Захід", як єдиний блок і політична сила, може припинити своє існування. У результаті політичної прірви, що поглиблюється між США і Європою, "Захід" може стати жертвою своїх влас- них внутрішніх протиріч. Отже, американці, як і європейці, повинні докласти значних зусиль, щоб цю прірву подолати. З одного боку, адміністрація Буша повинна почати розгля- дати Європу як партнера при створенні альянсів. Це означає, що потрібно відмовитися від жорсткої позиції американського уряду, який розглядає Європу і НАТО як скриню з інструмен- тами, з якої Вашингтон може виймати та вибирати все, що бажає, для того щоб створити спеціальну "коаліцію охочих" на власних умовах. Жодний європейський союзник, вклю- чаючи Великобританію, не прийме цей підхід як основу дов- гострокового співробітництва. Повернення до попередньої політики не означає, що Вашингтон певною мірою надає європейцям вето чи надто великий вплив на американську політику. Однак жоден американський лідер не погодиться на пропозицію, що основою американо-європейського партнерст- ва буде стримування можливості США діяти. Американську владу необхідно використовувати та спрямовувати на правиль- ні цілі, а не протиставлятися їй. Сполучені Штати знову повинні підтвердити свою підтри- мку сильної, об’єднаної та проатлантичної Європи як об’єкта свого інтересу і залишити будь-які намагання проводити полі- тику дисагрегації щодо "старого" континенту. Підхід Буша, що базується на "коаліції охочих", залежить від Великобританії і невеликої кількості проамериканських союзників, зрине, як мо- дель для майбутнього. Цей підхід не тільки розділить Європу, але й загрожує Вашингтону втратою підтримки європейських союзників. Американські урядовці повинні усвідомлювати, що тільки єдина Європа може взяти на себе реальну відповідаль- ність за вирішення нових стратегічних питань. З іншого боку, терористичні акти 11 вересня в Мадриді од- нією миттю зруйнували величезний психологічний бар’єр, що виник між європейцями та американцями після 11 вересня 295 2001 р. До 11 березня 2004 р. багато європейців думали, що "війна з тероризмом" — це американська проблема. Сьогодні з’явилося ясне усвідомлення спільної незахищеності. Спільна незахищеність логічно спричиняє появу нових спільних інтере- сів. Для Європи такі інтереси нині настільки ж важливі, як і в період "холодної війни", бо коли йдеться про захист від терору, американські можливості визначні, а коли мова йде про напад на терористів — вони виняткові. Європейцям слід не тільки критикувати США за реальні чи уявні помилки, але й пропонувати практичні альтернативи, які можуть бути прийнятними для Вашингтона. Європа повинна краще обґрунтовувати свої політичні підходи, наприклад, у відношенні Іраку, і роз’яснювати, які інші варіанти вона вва- жає реальною альтернативою безпосередньому воєнному втру- чанню. Дуже часто США і Європа переслідують однакову ціль, але значно розходяться в передбачуваних ними засобах її досягнення. 2. Фіксується проблемність питання концептуального ба- чення участі в розв’язанні кризових ситуацій. Стара концепція "розподілу тягаря" наповнюється новим значенням. Сполучені Штати займаються встановленням миру за допомогою сили, у той час як Європа — підтриманням миру й повоєнною відбу- довою. Новий статус-кво у відношенні розподілу тягаря між союзниками може бути зручним, але містить ризик поруши- ти баланс сил усередині Альянсу й ефективність його функ- ціонування. Проблема полягає не тільки і не скільки в різниці між військовими можливостями США і європейських країн, а в тому факті, що ці можливості відображають різне бачення світу та глобальних проблем. 3. Відбувається поступове рольове оновлення в рамках трансатлантичних структур й організацій. Через застосування положень ст. 5 і відмови США використати НАТО в повному об’ємі Альянс втратив свій міфічний характер. Це означає, що 11 вересня посилило вже існуючу політичну роль НАТО й послабило її військове значення. Як наслідок, більш політизо- ваний Альянс буде відігравати позитивну роль у зміні страте- гічного ландшафту Європи, але з меншою військовою домінан- тою, характерного для НАТО в минулому. Альянс скоріш за все 296 буде, як і раніше, відігравати важливу роль у справі забезпечен- ня трансатлантичної безпеки в нових політичних умовах. Проте і діалог ЄС-США збереже нагальну актуальність. C. Кондратюк, молодший науковий співробітник ЕВОЛЮЦІЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ФРН У КОНТЕКСТІ ПРОТИРІЧ МІЖ ЄВРОПЕЙСЬКОЮ Й АМЕРИКАНСЬКОЮ СКЛАДОВИМИ ТРАНСАТЛАНТИЧНОЇ ВІСІ Військова операція США в Іраку, здійснена поза мандатом РБ ООН, значно загострила американо-європейські трансат- лантичні суперечності, що посилилися після приходу до влади Дж. Буша-молодшого і значно поляризувалися через "іракське питання". У цьому зв’язку значний науковий і практичний інтерес викликає з’ясування концептуальних змін у зовнішній політиці Німеччини. Адже якщо опір Франції американському домінуванню є традиційним, то німецька протидія ініціати- вам США щодо Іраку в Раді Безпеки стала першим в історії ФРН актом незгоди з стратегічними планами Вашингтона. Згідно з настановами ще Аденауерівської концепції "подвій- ного включення" відносини з США становлять одну з двох го- ловних опор зовнішньополітичної діяльності ФРН. У післявоєн- ні роки вона реалізовувалася за двома взаємопов’язаними напрямами: постійний двосторонній діалог із Вашингтоном і у рамках загальної політики Північноатлантичного Альянсу по стримуванню "радянської загрози". В умовах біполярного протистояння "стримування" мало стратегічне значення по- рівняно з економічною інтеграцією західноєвропейських країн. Відповідно, у зовнішній політиці ФРН американський вектор завжди мав перевагу над європейським і між ними не виникало серйозних протиріч, оскільки існувала чітка ієрархія пріоритетів. Крім того, Сполучені Штати позитивно ставили- ся до інтеграційних процесів у Західній Європі, які розгляда- лися в якості додаткового фактора забезпечення безпеки й про- цвітання європейських членів НАТО.

Сучасні проблеми євроатлантичних відносин

Institution

Ähnliche Einträge