Еволюція зовнішньополітичної стратегії ФРН у контексті протиріч між європейською й американською складовими трансатлантичної вісі
Збережено в:
| Дата: | 2004 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України
2004
|
| Назва видання: | Антологія творчих досягнень |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19884 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Еволюція зовнішньополітичної стратегії ФРН у контексті протиріч між європейською й американською складовими трансатлантичної вісі / C. Кондратюк // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 296-302. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-19884 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-198842011-05-15T12:05:15Z Еволюція зовнішньополітичної стратегії ФРН у контексті протиріч між європейською й американською складовими трансатлантичної вісі Кондратюк, C. Відділ трансатлантичних досліджень 2004 Article Еволюція зовнішньополітичної стратегії ФРН у контексті протиріч між європейською й американською складовими трансатлантичної вісі / C. Кондратюк // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 296-302. — укр. XXXX-0064 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19884 uk Антологія творчих досягнень Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Відділ трансатлантичних досліджень Відділ трансатлантичних досліджень |
| spellingShingle |
Відділ трансатлантичних досліджень Відділ трансатлантичних досліджень Кондратюк, C. Еволюція зовнішньополітичної стратегії ФРН у контексті протиріч між європейською й американською складовими трансатлантичної вісі Антологія творчих досягнень |
| format |
Article |
| author |
Кондратюк, C. |
| author_facet |
Кондратюк, C. |
| author_sort |
Кондратюк, C. |
| title |
Еволюція зовнішньополітичної стратегії ФРН у контексті протиріч між європейською й американською складовими трансатлантичної вісі |
| title_short |
Еволюція зовнішньополітичної стратегії ФРН у контексті протиріч між європейською й американською складовими трансатлантичної вісі |
| title_full |
Еволюція зовнішньополітичної стратегії ФРН у контексті протиріч між європейською й американською складовими трансатлантичної вісі |
| title_fullStr |
Еволюція зовнішньополітичної стратегії ФРН у контексті протиріч між європейською й американською складовими трансатлантичної вісі |
| title_full_unstemmed |
Еволюція зовнішньополітичної стратегії ФРН у контексті протиріч між європейською й американською складовими трансатлантичної вісі |
| title_sort |
еволюція зовнішньополітичної стратегії фрн у контексті протиріч між європейською й американською складовими трансатлантичної вісі |
| publisher |
Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України |
| publishDate |
2004 |
| topic_facet |
Відділ трансатлантичних досліджень |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/19884 |
| citation_txt |
Еволюція зовнішньополітичної стратегії ФРН у контексті протиріч між європейською й американською складовими трансатлантичної вісі / C. Кондратюк // Антологія творчих досягнень. — К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. — Вип. 1. — С. 296-302. — укр. |
| series |
Антологія творчих досягнень |
| work_keys_str_mv |
AT kondratûkc evolûcíâzovníšnʹopolítičnoístrategíífrnukontekstíprotiríčmížêvropejsʹkoûjamerikansʹkoûskladovimitransatlantičnoívísí |
| first_indexed |
2025-07-02T20:41:06Z |
| last_indexed |
2025-07-02T20:41:06Z |
| _version_ |
1836569189857361920 |
| fulltext |
296
буде, як і раніше, відігравати важливу роль у справі забезпечен-
ня трансатлантичної безпеки в нових політичних умовах. Проте
і діалог ЄС-США збереже нагальну актуальність.
C. Кондратюк,
молодший науковий співробітник
ЕВОЛЮЦІЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ
СТРАТЕГІЇ ФРН У КОНТЕКСТІ ПРОТИРІЧ
МІЖ ЄВРОПЕЙСЬКОЮ Й АМЕРИКАНСЬКОЮ
СКЛАДОВИМИ ТРАНСАТЛАНТИЧНОЇ ВІСІ
Військова операція США в Іраку, здійснена поза мандатом
РБ ООН, значно загострила американо-європейські трансат-
лантичні суперечності, що посилилися після приходу до влади
Дж. Буша-молодшого і значно поляризувалися через "іракське
питання". У цьому зв’язку значний науковий і практичний
інтерес викликає з’ясування концептуальних змін у зовнішній
політиці Німеччини. Адже якщо опір Франції американському
домінуванню є традиційним, то німецька протидія ініціати-
вам США щодо Іраку в Раді Безпеки стала першим в історії
ФРН актом незгоди з стратегічними планами Вашингтона.
Згідно з настановами ще Аденауерівської концепції "подвій-
ного включення" відносини з США становлять одну з двох го-
ловних опор зовнішньополітичної діяльності ФРН. У післявоєн-
ні роки вона реалізовувалася за двома взаємопов’язаними
напрямами: постійний двосторонній діалог із Вашингтоном
і у рамках загальної політики Північноатлантичного Альянсу
по стримуванню "радянської загрози". В умовах біполярного
протистояння "стримування" мало стратегічне значення по-
рівняно з економічною інтеграцією західноєвропейських
країн. Відповідно, у зовнішній політиці ФРН американський
вектор завжди мав перевагу над європейським і між ними не
виникало серйозних протиріч, оскільки існувала чітка ієрархія
пріоритетів. Крім того, Сполучені Штати позитивно ставили-
ся до інтеграційних процесів у Західній Європі, які розгляда-
лися в якості додаткового фактора забезпечення безпеки й про-
цвітання європейських членів НАТО.
297
Послідовна трансатлантична політика дозволила керівництву
ФРН вивести відносини з Вашингтоном на рівень партнерства,
унаслідок чого Бонн став найважливішим американським со-
юзником в Європі. Останнє, разом із високим авторитетом і
вагою ФРН в ЄЕС, стало визначальним чинником підтримки з
боку США, Франції та Великої Британії Договору про остаточ-
не врегулювання щодо Німеччини та процесу об’єднання двох
німецьких держав у 1990-му році.
У жовтні 1990 р. німецьке керівництво виступило із зая-
вою, згідно з якою об’єднана Німеччина продовжуватиме основ-
ні зовнішньополітичні лінії та традиції "старої" ФРН. Взагалі,
до 2001 р. як консервативно-ліберальний уряд Гельмута Коля,
так і "червоно-зелена" коаліція на чолі з Герхардом Шрьодером
наполегливо розвивали партнерство з Вашингтоном у рам-
ках трансатлантичної вісі: Німеччина активно підтримувала
американські плани розширення НАТО на схід, дала дозвіл на
участь бундесверу в операції Альянсу 1999 р. на Балканах, а
також проголосила "необмежену солідарність" із США в бороть-
бі з міжнародним тероризмом.
Разом з тим протягом 1990-х років у глибинному вимірі
трансатлантичних і німецько-американських відносин не мож-
на було не помітити нових тенденцій.
По-перше, у часи системного протистояння у світі картина
трансатлантичної дружби була частиною своєрідного історич-
ного збігу обставин. Оборонна позиція ФРН, яка знаходилася
на передньому краї біполярної конфронтації, завжди була на-
ціленою на більш тісну інтеграцію в НАТО і стримування Ра-
дянського Союзу. Оскільки головним завданням Північноатлан-
тичного альянсу завжди було те ж саме, політика безпеки Бонна
цілком узгоджувалася з політикою блоку. Розвал соціалістично-
го табору і СРСР внесли зміни в подальший розвиток НАТО.
Як зазначив із цього приводу відомий німецький політолог Вер-
нер Вайденфельд: "Було б антиісторичним вважати, що після
зникнення цієї особливої конфігурації сил зв’язок повинен за-
лишатися незмінним".
По-друге, у 1990-х роках у центр трансатлантичної політич-
ної уваги змістилися розбіжності, які раніше мали другорядне
значення порівняно з "стримуванням радянської загрози": різні
реакції на кризові ситуації в третіх країнах, боротьба з міжна-
родним тероризмом, охорона навколишнього середовища, а
298
також регулярно виникаючі трансатлантичні торговельні кон-
флікти.
По-третє, закінчення "холодної війни" висвітлило наяв-
ність різних підходів до розвитку трансатлантичних відносин.
У зовнішньополітичній стратегії США посилився пріоритет
внутрішньополітичних чинників, унаслідок чого Європа втра-
тила свою раніше привілейовану роль, стала звичайним парт-
нером й об’єктом інтересів. Відповідно, якщо вимагає та або
інша ситуація, американці прагнуть до співпраці з європейця-
ми. При цьому виявляється, що США з їхнім чітким орієнти-
ром на результативність не розуміють затяжні, комплексні
процедури прийняття рішень у процесі європейської інтег-
рації, які їм видаються надто складними, неефективними й
повільними. Саме тому великі європейські проекти на шляху
інтеграції зустрічають скептичне ставлення з боку Вашингтона.
Якщо ці проекти, всупереч очікуванням, все ж здійснюють-
ся — від створення економічного і валютного союзу до розроб-
ки оборонної політики — скепсис загрожує перерости в недо-
віру. З іншого боку, Європа не демонструє єдності в посиленні
власної зовнішньополітичної й оборонної дієздатності.
На фоні потужного впливу згаданих політико-системних
тенденцій визначальним каталізатором трансформації зовніш-
ньополітичної діяльності уряду Шрьодера на початку XXI ст.
стали наступні міжнародні та внутрішні чинники.
Перші обумовлені змінами в зовнішньополітичній страте-
гії США. Після 2000 р. зазнала змін "поміркована гегемоні-
альна політика", якої дотримувався Б. Клінтон. Згідно з нею
одна країна здійснює "визначальний вплив" й інші держави це
визнають. Для такої "гегемонії" вирішальними критеріями є
переконання і згода, а також поєднання одно- і багатосторон-
ніх елементів. Саме внаслідок поєднання американської геге-
монії та збалансованої євроатлантичної співпраці партнерам по
трансатлантичній вісі загалом ефективно вдавалося узгоджувати
свою політику й інтереси.
З початку президентства Дж. Буша-молодшого в зовнішній
політиці США чітко позначилася тенденція до відхилення від
політики "помірної гегемонії" в бік односторонності: відмова
підписати Кіотський протокол із захисту клімату, бомбарду-
вання Іраку й форсована розробка проекту широкомасштабної
299
протиракетної оборони тощо. Все призвело до того, що менш
ніж за сто днів перебування на посаді Президента США, Буш
став об’єктом європейської критики, уславившись як "зарозу-
мілий, непоінформований і неуважний гегемон". Остаточно від-
мова Буша-молодшого від політики помірної гегемонії була
документально закріплена 17 вересня 2002 р., коли Президент
Сполучених Штатів представив Конгресу й американській
громадськості нову стратегію національної безпеки, яка стала
концептуальною основою для підготовки військової кампанії
в Іраку.
На думку німецького керівництва, саме при розгляді полі-
тики США по відношенню до Іраку виявляються явні розбіж-
ності між Вашингтоном і Берліном як у розумінні міжнарод-
ного права, так і щодо місця і ролі трансатлантичної вісі в
сучасному світі.
Внутрішні чинники обумовлені передвиборною стратегією
Шрьодера на парламентських виборах 2002 р. Розпочавши свій
виборчий тур по країні, він заявив, що Німеччина в зовнішній
політиці повинна йти своїм особливим шляхом і в жодній
формі не братиме участь у можливій воєнній операції США в
Іраку: ні людськими ресурсами, ні фінансово.
Результатом німецьких виборів стала перемога "червоно-зе-
леної" коаліції й криза в німецько-американських відносинах.
Після виборів керівництво ФРН здійснило кілька кроків для
подолання існуючих проблемних питань у двосторонніх від-
носинах, але не змінило своєї позиції з іракського питання.
З погляду автора, активна та наполеглива німецько-фран-
цузька протидія американським планам в ООН стала першим
фактором, що дав підстави говорити про певні концептуальні
зміни в політиці Німеччини. Про це свідчив, зокрема, виступ
Г. Шрьодера з актуального міжнародного положення від 13 лю-
того 2003 р., у якому канцлер розставив чіткі зовнішньополі-
тичні акценти.
По-перше, прагнення підвищити роль ФРН у прийнятті рі-
шень з глобальних питань трансатлантичних відносин. Герхард
Шрьодер заявив: "Ми ніколи не будемо легко відноситись до
прийняття рішень щодо застосування воєнної сили і направ-
лення військ... Такі рішення ми прийматимемо виключно на
300
базі твердих принципів...Але при цьому також очевидно, що
такі рішення ми прийматимемо суверенно...".
У цьому зв’язку можна згадати слова американського жур-
наліста Дж. Лівінгстона у відповідь на питання про те, чому
США приділяють Німеччині так мало уваги: "ФРН протягом
сорока років була нашим найвідданішим васалом, і ми не вва-
жаємо, що щось зміниться. Німеччина тільки тоді викличе ін-
терес, коли її думка відрізнятиметься від американської".
По-друге, ще раз наголосити на пріоритеті ООН у прийнят-
ті рішень щодо застосування сили в міжнародних відносинах.
По-третє, підкреслити свою орієнтацію на багатосторонній
підхід у реалізації спільних цілей і завдань трансатлантичного
партнерства, а також бажання переглянути і по-новому сформу-
лювати "правила гри" в Альянсі.
По-четверте, чітко зафіксувати важливість відносин із Фран-
цією в трансатлантичних відносинах. Канцлер зазначив: "Для
нас... солідарність з Туреччиною, а також солідарність у рам-
ках альянсу (НАТО) не підлягає жодним сумнівам. Але ми...
також вважаємо невід’ємним елементом єдність дій із Фран-
цією. Німецька політика ніколи не повинна слугувати ізоляції
Франції".
Початок військової операції США проти Іраку 20 березня
2003 р. спричинив гостру дискусію серед німецьких дослід-
ників і практиків міжнародних відносин щодо питання про
цілі та мотиви американської зовнішньої політики, для якої
ні регулюючий механізм Організації Об’єднаних Націй, ні
дефіцит ресурсів, ні позиція європейських партнерів не стали
стримуючими чинниками. З цього приводу в Німеччині фак-
тично постало два табори, що представляють прямо протилеж-
ні підходи.
Перший табір, очолюваний представниками ХДС/ХСС,
дотримується думки про те, що ФРН зробила велику помилку,
підтримавши Францію та Росію в їхньому протистоянні США
в РБ ООН і у цьому зв’язку жорстко критикується трансатлан-
тична політика Шрьодера.
Представники другого, репрезентовані прихильниками прав-
лячої "червоно-зеленої" коаліції, вважають, що довіру до аме-
риканської зовнішньої політики підірвано. Більш того, її ім-
перська спрямованість, односторонність дій і націоналізм несуть
301
загрозу світовому порядку. Як наслідок, стає все більш глибо-
ким відчуження між США і Європою.
Після завершення активних бойових дій в Іраку уряд Шрьо-
дера здійснив низку дипломатичних заходів та конкретних
кроків: переобрання разом із Голландією керівництва миро-
творчою місією ISAF, підтримка за певних умов американ-
ської пропозиції створення сил швидкого реагування НАТО
та намагань Туреччини наблизитися до ЄС, які сприяли по-
верненню атмосфери німецько-американських відносин та
особистих стосунків лідерів ФРН і США в належне русло. Пер-
шою позитивною ознакою став довгоочікуваний рукотиск
Шрьодер-Буш під час саміту "Великої вісімки" в Евіані, а також
телефонна розмова двох лідерів, у ході якої Президент США
висловив канцлеру співчуття в зв’язку з загибеллю чотирьох
німецьких військовослужбовців в Афганістані. Остаточно від-
носини було полагоджено протягом зустрічі Герхарда Шрьоде-
ра та Джорджа Буша, яка відбулася 24 вересня 2003 р. в нью-
йоркському готелі "Уолдорф Асторія".
Разом з тим покращання відносин між Вашингтоном і Бер-
ліном не означало зникнення їхніх розбіжностей як в оцінках
сучасного світового порядку, так і щодо шляхів його підтри-
мання. По-суті, іракський конфлікт виявив і конкретизував
"ідеологічну" конкуренцію між провідними державами світу:
з одного боку, Сполучені Штати та їхні союзники підтримують
концепцію однополярного світу, а з другого — Франція, Німеччи-
на, Росія й Китай виступають за формування багатополяр-
ного світового порядку, який розвиватиметься на основі збалан-
сованої співпраці провідних суб’єктів міжнародних відносин.
Попри те, що наслідки війни в Іраку ще продовжують здій-
снювати свій вплив на міжнародну політику, вони вже зміни-
ли зовнішню й європейську політику Німеччини. Американська
воєнна операція в Іраку не тільки посилила суперечності всере-
дині ЄС, а й поставила керівництво Німеччини перед дилемою
вибору пріоритетності між європейським (Франція) та транс-
атлантичним (США) напрямами. У цьому зв’язку передвибор-
на кампанія Шрьодера та непопулярність силового рішення
"іракського питання" всередині Німеччини, а також негативний
вплив "односторонньої" зовнішньополітичної стратегії Дж. Буша
302
на євроінтеграційні проекти "червоно-зеленої" коаліції стали
тими чинниками, що обумовили німецьку протидію ініціати-
вам США щодо Іраку в Раді Безпеки. Цей перший в історії
ФРН акт незгоди із стратегічними планами Вашингтона дає під-
стави говорити про серйозні концептуальні зміни в зовнішній
політиці об’єднаної Німеччини, а саме про закріплення пріо-
ритету франко-німецького альянсу у сфері безпеки і, відповід-
но, перевагу європейського вектора над трансатлантичним.
|