Дослідження роменсько-давньоруських пам’яток на шляху із Чернігова у Тмуторокань
Опубліковано результати багаторічних польових досліджень населених пунктів на шляху із Чернігова у Тмутаракань (шевченківського, зеленогайського, шпилевського, заріченського археологічного комплексів)....
Gespeichert in:
| Datum: | 2006 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут археології НАН України
2006
|
| Schriftenreihe: | Археологія |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199318 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Дослідження роменсько-давньоруських пам’яток на шляху із Чернігова у Тмуторокань / В.В. Приймак // Археологія. — 2006. — № 3. — С. 65-72. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-199318 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1993182024-10-03T18:36:29Z Дослідження роменсько-давньоруських пам’яток на шляху із Чернігова у Тмуторокань Приймак, В.В. Публікації археологічних матеріалів Опубліковано результати багаторічних польових досліджень населених пунктів на шляху із Чернігова у Тмутаракань (шевченківського, зеленогайського, шпилевського, заріченського археологічного комплексів). В статье подводятся итоги многолетних полевых исследований населенных пунктов на пути из Чернигова в Тмутаракань: шевченковского, зеленогайского, шпилевского, заречненского археологических комплексов. Публикуются наиболее интересные материалы исследований зеленогайского комплекса в 2004 г. Аргументируется усиленное развитие зернового хозяйства в населенных пунктах на международных путях, обусловленное потребностями обеспечения караванов и возможностью экспорта зерна. Время наибольшей интенсивности функционирования пути Чернигов — Тмутаракань приходится на ХІ–ХІІ вв. The article sums up multi-year field research of settlements located on the path leading from Chernihiv to Tmutarakan: Shevchenkivskyj Zelenohaiskyj, Shpilevskyj, Zarechnenskyj archaeological complexes. The most interesting materials from the Zelenohaiskyj complex studied in 2004 are published here. Arguments are advanced in favor of intensive development of grain farming in settlements located on international routes, what resulted from the necessity to provide the supplies for the caravans and the possibility of grain export. The Chernihiv - Tmutarakan route was most intensively used in the ХІ – ХІІ cc. 2006 Article Дослідження роменсько-давньоруських пам’яток на шляху із Чернігова у Тмуторокань / В.В. Приймак // Археологія. — 2006. — № 3. — С. 65-72. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 0235-3490 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199318 uk Археологія Інститут археології НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Публікації археологічних матеріалів Публікації археологічних матеріалів |
| spellingShingle |
Публікації археологічних матеріалів Публікації археологічних матеріалів Приймак, В.В. Дослідження роменсько-давньоруських пам’яток на шляху із Чернігова у Тмуторокань Археологія |
| description |
Опубліковано результати багаторічних польових досліджень населених пунктів на шляху із Чернігова у Тмутаракань (шевченківського, зеленогайського, шпилевського, заріченського археологічного комплексів). |
| format |
Article |
| author |
Приймак, В.В. |
| author_facet |
Приймак, В.В. |
| author_sort |
Приймак, В.В. |
| title |
Дослідження роменсько-давньоруських пам’яток на шляху із Чернігова у Тмуторокань |
| title_short |
Дослідження роменсько-давньоруських пам’яток на шляху із Чернігова у Тмуторокань |
| title_full |
Дослідження роменсько-давньоруських пам’яток на шляху із Чернігова у Тмуторокань |
| title_fullStr |
Дослідження роменсько-давньоруських пам’яток на шляху із Чернігова у Тмуторокань |
| title_full_unstemmed |
Дослідження роменсько-давньоруських пам’яток на шляху із Чернігова у Тмуторокань |
| title_sort |
дослідження роменсько-давньоруських пам’яток на шляху із чернігова у тмуторокань |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| publishDate |
2006 |
| topic_facet |
Публікації археологічних матеріалів |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199318 |
| citation_txt |
Дослідження роменсько-давньоруських пам’яток на шляху із Чернігова у Тмуторокань / В.В. Приймак // Археологія. — 2006. — № 3. — С. 65-72. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| series |
Археологія |
| work_keys_str_mv |
AT prijmakvv doslídžennâromensʹkodavnʹorusʹkihpamâtoknašlâhuízčernígovautmutorokanʹ |
| first_indexed |
2025-07-17T05:05:32Z |
| last_indexed |
2025-07-17T05:05:32Z |
| _version_ |
1837869287359905792 |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 3 65
кроме фигурки сараписа, в жилище выявлено большое количество лепной (395 фрагментов) и гончарной (27
фрагментов) керамики, обломков амфор, часть сосуда типа «terra sigillata», медную римскую монету типа «limes
falsa», обломок стеклянного кубка. Все эти вещи позволили датировать жилище первой половиной iii в. н. э.
конструкция дома с оригинальной нишей, выбранной для устройства алтаря божества, позволяет трактовать его
как жилище-святилище.
сарапис был одним из наиболее популярных божеств эллинистического мира. его бронзовое изображение было
привезено на Волынь, очевидно, купцом или воином из наддунайских римских провинций, поклонявшимся этому бо-
жеству. находка свидетельствует о тесных контактах готских общин с римским миром, который влиял и на их духовное
развитие. Вера во всеохватывающего и всеобъемлющего бога сараписа могла стать частью идеологического фун-
дамента, на котором осуществлялась христианизация готов на території украины.
Вивчення торгових шляхів русі, розпочате понад
століття тому із знаменитого маршруту «із варяг
у греки», привертало увагу найавторитетніших
археологів, нумізматів, мистецтвознавців, істо-
риків. у концентрованому вигляді дослідження
із окресленої проблематики київської русі на
початку хх ст. підсумував В.Й. ключевський у
концепції зовнішньої торгівлі як рушійної сили
формування давньоруських міст. сучасний до-
слідник міст Північного Заходу русі Є.М. носов
вважає, що саме на поглядах представників лібе-
ральної історіографії початку хх ст., насамперед
В.Й. ключевського, має грунтуватися сучасна
концепція історії русі (носов 1999, 60).
â.â. Ïðèéìàê
äîñë²äæåíí ðîìåíñüêî-äàâíüîðóñüêèõ
Ïàì’ òîê íà Øë õó ²Ç ×åðí²ãîâà ó òìóòîðîêàíü
Опубліковано результати багаторічних польових досліджень населених пунктів на шляху із Чернігова у Тмута-
ракань (шевченківського, зеленогайського, шпилевського, заріченського археологічного комплексів).
Під час досліджень розроблено методич-
ні прийоми, зокрема картографування монетних
скарбів, предметів експорту та імпорту, обсте-
ження місцевості для реконструкції шляхів, вра-
ховано топоніміку та свідчення писемних джерел.
саме таким чином вивчався шлях із Булгара у
київ, підсумки чого підведено у низці спеціаль-
них видань (Путь из Булгара в киев 1992; Моця,
халиков 1997) та окремих публікаціях.
одним із головних населених пунктів на
зазначеному шляху був Зеленогайський археоло-
гічний комплекс, стаціонарні дослідження якого
розпочав у 1929 р. М.о. Макаренко. матеріалів
про цю пам’ятку немає у працях Д.Я. самоква-
сова, звітах та публікаціях В.г. ляскоронського,
к.П. сосновського, о.с. Федоровського, М.Я.ру- © В.В. ПриЙМак, 2006
D.N. Kozak
THE DEiTY saRaPis FRoM
THE sETTLEMEnT oF GoTHs in voLYn REGion
During the rescue excavations on the velbarska culture settlement in the village of khrinnyky in Demydivka region
of Rivne oblast the dwelling № 90 was revealed with the unique find – a bronze figurine (a head) of the ancient deity
sarapis. The dwelling is a typical Gothic building of dugout type with the dimensions 3,2/4,8 m and the height of the
earthen walls 1,1 m. The deity situated near the semicircle niche made in the northern wall.
Besides the figurine of sarapis there were found a great amount of hand-made (395 fragments) and earthenware (27
fragments) ceramics, fragments of amphorae, part of the vessel of Terra sigillata type, a copper Roman coin of Limes Falsa
type, and a fragment of a glass bowl. all of these finds enabled to date the dwelling back to the second half of the 3rd c. aD. The
structure of the building with the unusual niche made to set the altar for the deity makes it possible to view it as a dwelling
and sanctuary. sarapis was one of the most popular deities of the Hellenic world. The bronze depiction was brought to the
volyn Region apparently by a merchantman or a military man from the Danube Roman provinces where this deity was
worshipped. The find testifies the close relations of communities of Goths with the Roman world which influenced their
spiritual development. The belief in all-embracing god sarapis could have become a part of ideological basis on which
the Christianization of Goths in Ukraine was provided.
Я
Я Я
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 366
у автобіографічному оповіданні «Як я був акто-
ром» (до речі, окремі краєзнавці заперечують,
що у цьому творі описано саме сум). очевид-
но, самовіддане українство н.х. онацького було
чи не найголовнішою причиною його довгого
цькування у сумах та вимушеного переїзду до
Полтави, де чекісти охарактеризували відомого
художника і археолога та етнографа як українсь-
кого фашиста (граб 1992, с. 89—93).
Для порівняння слід назвати глухів, Путивль,
охтирку, де епізодично працювали М.Ф. Біля-
шівський, І.с. абрамов, М.Я. рудинський,
Я.М. Морачевський. тут, як і довкола сум за
н.х. онацького, велися археологічні розвідки,
здійснювалися розкопки і навіть визначалися архе-
ологічні культури, зокрема, мар’янівська (Буйнов
2001, с. 15; Приймак 2003, с. 43—44). Практично
всі місцеві археологи були пов’язані із М.о. Ма-
каренком, а після війни з М.Я. рудинським, який
повернувся із заслання до києва. Про це свідчить і
участь М.М. семенчика у дослідженнях Пожарної
Балки. слід зауважити, що на праці М.о. Макарен-
ка посилалися як у довоєнних (Іванцов 2003, с. 27,
133, 153, 191—193), так і повоєнних публікаціях
(ляпушкин 1947, 121—136; третьяков 1948, с.
139; Березовець 1952, с. 118), а тому твердження
про вилучення імені цього дослідника із науки не
стосується археології.
репресії, яких зазнала українська наука у 1930-
х р., призвели до півстолітнього забуття Зеле-
ногайського археологічного комплексу. Інколи,
приблизно раз на 10—15 років, його відвідували
археологи, але стаціонарні дослідження не про-
водили. у 1983 р. за ініціативою наукового спів-
робітника сумського краєзнавчого музею В.а.
Парні (1957 — 1985) дослідження комплексу
відновилось під керівництвом о.П. Моці та о.В.
сухобокова. Значною мірою цьому сприяло уяв-
лення про курганний некрополь, яке ґрунтувалося
на створеній о.с. колтаковим, с.с. сухарєвим,
Є.М. Фулеровим та іншими карті спортивного
орієнтування, на якій у цілому правильно було
зафіксовано межі та склад могильника.
З 1990 р. під керівництвом о.П. Моці розпо-
чалися цілеспрямовані дослідження пам’ятки,
насамперед некрополя, за участю М.М. Ієвлєва,
П.М. Покаса, о.І. стародуба, л.І. Іванченка, г.В. гі-
дора та автора. активну участь у роботі експеди-
ції у різні рокибрали краєзнавці Б.Ф. радько, о.В.
Іваноа та ін. Брак коштів призвів до зменшення
масштабів досліджень, які з 1994 р. здійснюються
під керівництвом автора.
За останні роки було отримано свідчення пере-
бування у Зеленому гаї вихідців із Волзької Бул-
гарії, Північно-східної русі, степових районів та
Правобережжя Дніпра. Якщо більшість виявле-
них артефактів знаходили аналогії переважно у
межах русі, що пояснюється існуванням шляху
В.а. Парня (1957–1985). художник к. Мозгова (за фо-
тографією 1980-х рр.)
П.М. Покас (1957–1997). художник В. ратнер. Початок
1990-х рр.
динського, які здійснювали дослідження побли-
зу сум та на території міста, отже залишається
лише припускати, що у поле зору археології Зе-
лений гай потрапив завдяки створенню археоло-
гічної карти українина чолі з М.Ф. Біляшівського
(Баран, абашина 2004, с. 3). у сумах ці роботи
здійснював директор окружного художньо-істо-
ричного музею н.х. онацький. на відміну від
лубен, ромнів, Полтави, не кажучи вже про уні-
верситетські центри, у н.х. онацького у сумах
попередників практично не було. Про це свід-
чать аморфні описи пам’яток міста та околиць,
які, швидше, вносять плутанину, аніж допома-
гають сучасним дослідникам під час створення
археологічних карт сум і прилеглої території.
така ситуація цілком відповідає характерис-
тиці інтелігенції сум, наведеної о. купріним
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 3 67
Булгар—київ, то знахідки багатих комплектів зо-
лотоскляного намиста, виробництво якого пов’я-
зують із візантійськими провінціями у саркелі та
інших пунктах на кордоні зі степом, діагностува-
ли наявність зв’язку іншому напрямі — у бік тму-
торокані. у Волзькій Булгарії намисто такого типу
було мало поширеним. отже, висновок о.Й. Прі-
цака щодо важливості тмуторокані як торгового
порту для Чернігова знайшов матеріальне підтвер-
дження. Із виявленням у 1997 — 2003 рр. камер-
них поховань у складі некрополя Зеленого гаю
(осадчий, Покас, Приймак 2002, с. 94—98; Прий-
мак, осадчий 2004, с. 265—266) стало зрозуміло,
що датований межею х—хІ ст. Шпилівський
скарб, який має характерні риси дружинної суб-
культури (бляшки, подібні до вилитих у київських
формочках, браслети, близькі до виробів із най-
пізніших скарбів Бірки) (Приймак 1998, с. 130—
131; Приймак 1999, с. 37), також відображає
південний напрям зв’язків Зеленого гаю. Відкрит-
тя у городному, розташованому між Донецьким
городищем і населеними пунктами на Ворсклі, ли-
тих ґудзиків (колода 2003, с. 129—131, подібних
до виробів із курганів Шестовиці, а також одно-
типних речей у Зарічному (Приймак, осадчий,
Берест 2003, с. 231—232) є додатковими аргумен-
тами на користь існування торгового шляху від Зе-
леного гаю у бік саркела – Білої Вежі. Відкриття
у Зарічному поховань, подібних до саркельських,
дає змогу віднести їх, як і поховання із Березанки,
Журавного, городного, кам’яного, до спадщини
салтівської культури. Звичайно, ця тема має ста-
ти предметом окремого дослідження.
Виявлення під час розкопок о.с. Федоровсь-
кого та Б.а. Шрамка великої кількості (близько
200) господарських ям на Донецькому городищі
(Шрамко 1962, с. 338), а також на ніцахському
археологічному комплексі (розкопки о.В. сухо-
бокова) і на посадах Зарічненського археологічно-
го комплексу та лтави (розкопки автора та о.Б.
су-пруненка) дають підстави вбачати у цьому
певну закономірність. Пояснення знаходимо в
етно-графічній літературі. Перевезення товарів
між Волзькою Булгарією і руссю, на думку а.х.
халікова, здійснювалося на верблюдах. каравани
верблюдів із Монголії у китай та росію у хІх —
на початку хх ст. долали відстані в 1500—1900 км.
Шлях київ—Булгар, за даними а.х. халікова,
становив 1500—1600 км. Як правило, монголь-
ські каравани групувалися по 3—6 із 300—600,
інколи і 1000 верблюдів, кожен із яких віз 220—
240 кг вантажу. Зважаючи на те, що на кожного
вантажника припадало по 15 верблюдів, отри-
маємо кількість лише цієї категорії людей — від
20 до 70 осіб. Щотижня каравани зупинялися
для відпочинку на дві доби (а.х. халіков вва-
жає, що через кожні 2–3 дні шляху один день
відводився на дньовку). Взимку швидкість мон-
гольського каравану становила 30–35 км на день,
а влітку — 35–40 км, тобто близько 5 км на годи-
ну. а.х. халіков для шляху Булгар — київ виз-
начає денний маршрут у 38 – 40 км (халиков
1992, с. 14). Монгольські каравани пересували-
ся вночі, щоб уникнути небезпеки нападу під час
зупинок (Ширендыб 1990, с. 111—115). крім
караванів, через Зелений гай проходили і валки
возів, що зафіксовано у писемних джерелах сто-
совно маршруту київ—курськ (Житие Феодосия
Печерского 1978, с. 317). Згідно із реконструк-
цією шляху, він пролягав через Зелений гай, а
тому перебування тут Феодосія Печерського є
досить імовірним.
у польовому сезоні 2004 р. у одному із шур-
фів (№ 3), закладених між курганами на ділянці
досліджень некрополя Зеленого гаю 1994—2003
рр., було виявлено сліди ґрунтової дороги (рис.
1, ) у вигляді канавок завширшки 0,1—0,2 м,
завглибшки 0,03—0,15 м. у одному випадку
відстань між коліями становила 1 м, між яки-
ми посередині простежувалися лінзи темного
грунту неправильних обрисів, діаметром близь-
ко 0,4—0,6 м, потужністю 0,02—0,1 м. Це виб-
оїни від копит коня. За лінгвістичними даними,
у лівобережному Поліссі використовували од-
нокінну запряжку (як у зазначеному випадку),
тоді як на інших поліських територіях – па-
рокінну (куриленко 2001, с. 73). у шурфі № 1
було розчищено дві колії, а також вибоїну між
ними, засипану глиною і насичену керамікою.
Параметри колій близькі до виявлених у шурфі
№ 1, відстань між ними – 0,5 м, тобто, вони на-
лежали або паралельним, або протилежно спря-
мованим напрямкам руху по цій дорозі.
кераміка із засипки вибоїни (рис. 2) належить
до ліпної та ранньогончарної роменської і гон-
чарної давньоруської, яка датується кінцем х – по-
чатком хІІ ст. За своїм складом посуд із манжето-
подібними вінчиками нагадує керамічний комп-
лекс приміщення № 4 літописного Юр’єва (ор-
лов, Моця, Покас 1985, с. 38). оскільки підсип-
Рис. 1. сліди дороги між курганами Зеленогайського кур-
ганного могильника (глибини колій від рівня материка)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 368
мовно, він відображає хронологію пам’ятки,
адже у курганах неодноразово виявляли по-
ховання хІ ст. у цілому дані цього комплексу
підтвердили зібрані раніше матеріали насипів,
поховальних наборів із курганів, міжкурганного
простору та окремих господарчих ям і тондира,
зафіксованих під час досліджень 1992—2004 рр.
у тондирі також було виявлено волинцевську
кераміку (рис. 3) разом із давньоруською гон-
чарною. на зазначеній ділянці пам’ятки за-
фіксовано ліпну та у дуже невеликій кількості
ранньогончарну роменську (рис. 4, 5), а також
давньоруську гончарну кераміку кінця х — се-
редини хІІ ст. (рис. 6, 7). тондир на могильнику
мав погану збереженість порівняно із виявле-
ними на садибі Б.Ф. радько (рис. 8) на тери-
торії с. Зелений гай, приблизно за 2 км угору за
течією Псла від комплексу.
тондир на садибі — яма діаметром 0,45—
0,65 м, заглиблена у материк на 0,25 м, стінки
якої піднімалися над рівнем материка на 10 см,
були викладені керамікою, обмазаною зверху
шаром глини. Для датування цього тондира
відсутні будь-які матеріали, крім уламків доби
бронзи різних культур. Його могли спорудити
для випікання хліба обслугою караванів, що
засвідчує його розташування на самому краю
першої надзаплавної тераси поряд із великим
масивом луків.
Проте неподалік першого тондира, на до-
розі між курганами, було знайдено фрагменти
горщика, профілювання якого високо підняти-
ми плічками нагадує булгарську кераміку (рис.
8). Подібний горщик відомий із тимерєвського
могильника і пам’яток Волзької Булгарії, зокре-
ма кераміки підгрупи 2 групи 14, яка походить
від посуду Північно-східної русі (підгрупа 1).
утім саме крутіші плічка відрізняють цю кера-
міку від давньоруської, що помітно за формами
горщиків 16 групи та гібридних плоскодонних
форм 19 і 20 груп, за т.о. хлєбніковою (Дубов
1982, с. 195, 247 рис. 50, 12; кочкін 1986, с. 111,
рис. 7; хлебникова 1988, с. 18, 22, 23, 34, 36, 44).
отже, наявних матеріалів поки що недостат-
ньо для однозначної оцінки походження тондира
Зеленого гаю — із Волзької Булгарії, Північно-
східної русі (наразі це видається малоймовір-
ним) чи степових районів, зайнятих кочовиками
пів-денноруських степі. Проте може виявитись,
що цей посуд відображує переорієнтацію Зеле-
ного гаю на шлях до Волзької Булгарії через
Путивль та глухів у Північно-східну русь.
Відкриття волинцевського посуду порушує
питання щодо наявності на великому городищі,
яке вже давно знищене, горизонту зазаначеного
часу (це засвідчують кургани доби бронзи —
раннього залізного віку у некрополі). Це, ймо-
вірно, якщо враховувати виявлення ранніх ма-
Рис. 2. керамічний комплекс (посуд) із засипки дороги
між курганами Зеленогайського некрополя: 1 – хІІ—
хІІІ ст.; 2 – посуд кінця х—хІ ст.; 3 – роменський
ліпний, 4 – роменський ранньогончарний
Рис. 3. Волинцевська перепалена гончарна та ліпна ке-
раміка із тондира на могильнику Зеленогайського ар-
хеологічного комплексу
ку дороги здійснювали неодноразово, то цей ком-
плекс не можна вважати закритим. Проте, безу-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 3 69
теріалів на багатьох ранніх міських центрах, зок-
рема, гньоздовому і Бірці, не кажучи вже про
Чернігів та київ. Проте, з огляду на можливість
проходження шляху на Могрицю й горналь повз
Битицьке городище, не можна виключати, що
характерну кераміку могли взяти із розмивів ур-
вищ останнього за 20—30 м від дороги над за-
болоченою заплавою правого берега Псла. слід
зауважити, що різночасовий посуд доби бронзи,
вмазаний у тондир, досліджений на подвір’ї Б.Ф.
радька, міг бути зібраним на поселенні доби
бронзи між селищами Микільське і Могриця,
за кілька кілометрів угору за течією Псла від
Битицького городища, через яке також прохо-
дить давня лісова дорога між згаданими насе-
леними пунктами, яка, зважаючи на топографію
місцевості, має збігатися із зазначеним відрізком
шляху київ—Булгар та київ—курськ.
Згідно із розрахунками о.П. Моці, чисель-
ність жителів Зеленого гаю становила близько
600 осіб (Моця, халиков, 1997, 174). Можна
припускати, що мешканці Зеленого гаю (як і
Донця, лтави, нічана, Зарічненського архео-
логічного комплексу) мали забезпечувати ка-
равани зерном самостійно або брати його із
землеробської округи чи бути центрами хліб-
ної торгівлі. оскільки взимку у лісостепу Дніп-
ровського лівобережжя коні не могли здобува-
ти траву тебенюванням (Медведєв 2004, с. 27),
можна припускати або відсутність зимового
сполучення між києвом і Булгаром, києвом і
курськом, Черніговом і тмутороканню, або ж
наявність запасів зерна, сіна, соломи тощо у
місцях дньовок – манзілях. слід мати на увазі,
що жителі прикордонних поселень могли екс-
портувати зерно у Волзьку Булгарію, печенізькі
та половецькі степи і тмуторокань. Із поселень
басейну сіверського Дінця цей маршрут міг
Рис. 4. роменська ліпна і давньоруська гончарна кера-
міка х—хІ ст. зі східної частини селища Зеленогайсь-
кого археологічного комплексу
Рис. 5. Давньоруська гончарна кераміка х—хІ ст.: 1 – зі
східної частини селища Зеленогайського археологіч-
ного комплексу; 2 – роменський ліпний горщик із по-
ховання кургану № 23 (розкопки П.М. Покаса)
Рис. 6. гончарна кераміка: 1 – давньоруська хІ—хІІІ ст.;
2 – булгарські форми посуду із східної частини селища
Зеленогайського археологічного комплексу; 3 – посуд
із тимерівського могильника
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 370
бути взагалі лише водним, чим, можливо, і по-
яснюється наявність роменських пам’яток у ць-
ому районі та велика кількість землеробського
інвентарю на них. не виключено, що свого часу
і Битицьке городище могло спеціалізуватися на
експорті зерна у хозарію. Враховуючи, що непо-
далік гньоздовського комплексу на Дніпрі також
відомі, але поки що погано вивчені син-хронні
селища (наприклад, Івахове, у дослідженні якого
автор брав участь), доцільно порушити питан-
ня якщо не про сільську округу ранніх міських
центрів, які спеціалізувалися на зовнішній торгівлі,
то хоча б щодо джерел надходження продоволь-
ства до цих значних населених пунктів.
Зважаючи на це, слід приділити увагу ре-
сурсній зоні Зеленогайського археологічно-
го комплексу. у літературі останніх років усе
більшого поширення набуває погляд щодо побу-
тування 5-кілометрової ресурсної зони навколо
поселень, найактивнішим пропагандистом якого
є а.П. томашевський (село київської русі 2003,
с. 11). на жаль, при цьому не враховано напра-
цювань багатьох фахівців із античної археології,
зокрема, щодо земельних володінь херсонеситів,
а також працю Д.І. Багалія, а.г. слюсарського,
В.о. харламова стосовно пам’яток Дніпровсь-
кого лівобережжя доби пізнього середньовіччя,
у яких йдеться про значно більші розміри ресур-
сних зон населених пунктів — близько 10–12 км.
До того ж, а.П. томашевський звинувачує істо-
риків у тому, що їх праці «...є найбільш тривіальни-
ми, безпроблемними, абстрактними і озбавленими
часо-просторових визначень та динаміки» (село
київської русі 2003, с. 6). Відсутність праць зга-
даних фахівців у списку літератури цитованої
монографії дає змогу припускати, що сучасний
дослідник із ними просто неознайомлений. ос-
кільки це питання є предметом окремого до-
слі-дження, зупинимося лише на окремих його
аспектах, безпосередньо пов’язаних із Зеленим
гаєм, спираючись насамперед на класичну пра-
цю а.г. слюсарського. Зокрема, дослідник точ-
но наводить розміри земельних наділів козаків
та стрільців, як і інших категорій населення у
період заселення слобожанщини, що дає змогу
точно визначити площу орних земель (слюса-
ренко 1964, с. 65).
аналізуючи конкретні прояви зростання
старшинського землеволодіння за рахунок се-
лянських і козацьких наділів, дослідник наво-
дить багато фактів, цитуючи або переказуючи
зміст документів, у яких наведено географічні
орієнтири, зокрема гідроніми, кургани, урвища,
які локалізуються на сучасних топографічних
картах і переконливо свідчать про значно більші
розміри земель населених пунктів, аніж обме-
жувані 5-кілометровою зоною. у середньому
козацький наділ становив близько 12 десятин
(слюсаренко 1964, с. 134, 137–138). у перера-
хунку на гектари, виходячи із розмірів саженя
2,1336 м (3 аршини), матимемо 13,1 га.
спираючись на підрахунки о.П. Моці сто-
совно чисельності населення Зеленого гаю, у
підсумку отримаємо 150–120 сімей, які мали во-
лодіти 15,6–19,5 км2 орних земель. Зважаючи
на наявність північніше Зеленого гаю великого
лісового масиву, на протилежному — лівому
березі Псла — піщаних земель, мало придат-
них для орного землеробства, а також пере-
січений характер місцевості, території, придатні
Рис. 7. горщики хІ ст. із насипів та підкурганної ями
східної частини Зеленогайського некрополя і периферій-
ної краснянської групи
Рис. 8. тондир із садиби Б.Ф. радька на території
с. Зелений гай: 1 – обпалена глина; 2 – кераміка доби
бронзи; 3 – материк
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 3 71
для полів, розташовувалися на відстані 6–8 і на-
віть більше кілометрів.
у цих підрахунках взято до уваги систему
заселення волинцевського часу (Битиця, Вели-
ка Чернеччина, токарі, Піщане), як і роменсь-
ко-давньоруського, ресурсну зону сум другої
половини хvІІ ст., а також характер знарядь Би-
тицького городища, зокрема наральників із наваре-
ними краями та чересел (із розкопок І.І. ляпушкіна,
В.В. Приймака, с.П. Юренка та о.В. сухобоко-
ва), які призначалися для обробки чорноземів.
слід зауважити, що розорані цілинні землі спер-
шу давали істотно вищі результати, ніж звичай-
но, що давало змогу вирощувати зерно для збуту
торговим караванам чи купцям із інших тери-
торій, адже запаси таких земель були практично
не обмеженими.
Баран В.Д., Абашина Н.С. Відділу слов’янської археології – 30 років // археологія давніх слов’ян. Дослідження і
матеріали. – к.: Іа нану, 2004. – с. 3—8.
Березовець Д.Т. харівський скарб // археологія. – 1952. – т.vІ. – с. 109—119.
Буйнов Ю.В. о марьяновской линии этнокультурного развития населения левобережной украины и Полесья брон-
зового века // Проблемы истории и археологии украины. Материалы междунар. науч. конф., посвящ. 10-летию
независимости украины. – харьков: изд-во харьков. ун-та, 2001. – с. 15—16.
Граб В.І. Покликання служити людям (н.х.онацький) // реабілітовані історією. – к. – Полтава: рідний край, 1992. –
с. 89—93.
Житие Феодосия Печерского // Памятники литературы Древней руси. начало русской литературы. хІ – начало
хІІ века. – М.: худ. лит., 1978. – с. 304—391.
Іванцов І.О. стародавній київ. – к.: Фенікс, 2003. – 368 с.
Колода В.В. работы на средневековых памятниках в с. городное // аВу 2001–2002 рр. – к.: Іа нану, 2003. –
с. 129—131.
Куриленко В.М. До ареалогії та стратиграфії північних (поліських) говорів. – глухів: рВВ гДПІ, 2001. – 184 с.
Ляпушкин И.И. о датировке городищ роменско-боршевской культуры // са. – 1947. – т. 9. – с. 121—136.
Медведев А.П. исследования по археологии и истории лесостепной скифии. – Воронеж: изд-во Воронеж. ун-та,
2004. – 144 с.
Моця А.П., Халиков А.Х. Булгар – киев: пути, связи, судьбы. – к.: иа нан украина, 1997. – 192 с.
Новик Т.Г. охоронні дослідження в Єлецькому монастирі м. Чернігова у 2002 р. // аВу 2002–2003 рр. – к.: Шлях,
2004. – с. 42—43.
Носов Е.Н. современные археологические данные по варяжской проблеме на фоне традиций русской историографии //
раннесредневековые древности северной руси и ее соседей. – сПб.: ииМк ран, 1999. – с. 151—163.
Орлов Р.С., Моця А.П., Покас П.М. исследования летописного Юрьева на роси и его окрестностей // Земли Южной
руси в Іх–хІv вв. (история и археология). – к.: наук. думка, 1985. – с. 30—62.
Осадчий Є.М., Покас П.М., Приймак В.В. Дружинні старожитності Зеленогайського курганного некрополя // аллу. –
2002. — № 11. – с. 94—98.
Приймак В.В. Дослідження Зеленогайського та Шпилівського археологічних комплексів // аВу 1997–1998 рр. – к.:
Іа нану, 1998. – с. 129—131.
Приймак В.В. Деякі аспекти історії Дніпровського лівобережжя х–хІ ст. у світлі досліджень літописної лтави //
ПаЗ 1999 (до 1100 – ліття м.Полтави за результатами археологічних досліджень). – Полтава: археологія,
1999. – с. 28—43.
Приймак В.В., Поряднева В.О. населені пункти на з Чернігова до Білої Вежі й тмуторокані // археологія. – 2002. –
№ 3. – с. 108—114.
Приймак В.В. крупные городища округи древнерусского глухова // Межславянские связи и взаимодействия в
Восточной европе: история, проблемы, перспективы. Материалы межгосударственной научной конференции
(Брянск, 13—14 мая 2003 г.). – Брянск: изд-во Брянск. ун-та, 2003. – с. 43—46, 52—54.
Приймак В.В., Осадчий Є.М., Берест Ю.М. Дев’ятнадцятий сезон сумської археологічної експедиції // аВу 2001–
2002 рр. – к.: Іа нан україни, 2003. – с. 231—232.
Приймак В.В., Осадчий Є.М. Дослідження Зеленогайського археологічного комплексу 2002 – 2003 рр. // аВу
2002–2003 рр. – к.: Шлях, 2004. – с. 265—266.
Польові дослідження Зеленогайського, Шпи-
лівського, Зарічненського археологічних ком-
плексів, розташованих у межах Путивльського
уділу новгород-сіверського князівства, а також
Шевченківського на східній межі Чернігівсь-
кого Задесення, завершили найбільш складний
і трудомісткий етап вивчення торгового шляху
Чернігів – тмуторокань. З’ясовано хронологію
пам’яток, динаміку їх розвитку, напрямки і гео-
графію зв’язків, номенклатуру предметів експорту
та імпорту. Подальші роботи потребують коор-
динації зусиль із дослідниками Чернігівщини,
харківщини, Донбасу, кубані та криму, поглиб-
леної камеральної обробки матеріалу. Доцільне
проведення спеціалізованої конференції для ос-
мислення та інтерпретації отриманих матеріалів і
оперативного введення їх у науковий обіг.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 372
В.В. Прыймак
исслеДоВание роМенско-ДреВнерусских
ПаМЯтникоВ на Пути иЗ ЧернигоВа В тМутаракань
В статье подводятся итоги многолетних полевых исследований населенных пунктов на пути из Чернигова в
тмутаракань: Шевченковского, Зеленогайского, Шпилевского, Заречненского археологических комплексов.
Публикуются наиболее интересные материалы исследований зеленогайского комплекса в 2004 г. аргументи-
руется усиленное развитие зернового хозяйства в населенных пунктах на международных путях, обусловлен-
ное потребностями обеспечения караванов и возможностью экспорта зерна. Время наибольшей интенсивности
функционирования пути Чернигов — тмутаракань приходится на хІ–хІІ вв.
Путь из Булгара в киев. – казань: иЯли кнЦ ран, 1992. – 134 с.
Третьяков П.М. стародавні слов’янські городища у верхній течії р. Ворскла // археологія. – 1948. – т. 1. – с. 123—139.
Халиков А.Х. торговые пути Болгарии в Іх – хІІІ вв. и их археологическое изучение (на примере пути из Булгара
в киев) // Путь из Булгара в киев. – казань: иЯли кнЦ ран, 1992. – с. 12—22.
Ширендыб Б. из жизни аянчинов // сэ. – 1990. — № 2. – с. 111—115.
Шрамко Б.А. Древности северского Донца. – харьков: изд-во харк. ун-та, 1962. – 404 с.
Одержано 25.03.2005
V.V. Prymak
THE sTUDY oF RoMnY-anCiEnT RUs MonUMEnTs
on THE PaTH LEaDinG FRoM CHERniHiv To TMUTaRakan
The article sums up multi-year field research of settlements located on the path leading from Chernihiv to Tmutarakan:
shevchenkivskyj zelenohaiskyj, shpilevskyj, zarechnenskyj archaeological complexes. The most interesting materials
from the zelenohaiskyj complex studied in 2004 are published here. arguments are advanced in favor of intensive
development of grain farming in settlements located on international routes, what resulted from the necessity to provide
the supplies for the caravans and the possibility of grain export. The Chernihiv - Tmutarakan route was most intensively
used in the хІ – хІІ cc.
|