Погляд на початки християнської архітектури України (до концепції O.A. Пламеницької)
Статтю присвячено аналізу концепції О.А. Пламеницької щодо походження та розвитку скельної церковної архітектури басейну Дністра. Особливу увагу приділено аналізу матеріалів Бакотського монастиря....
Saved in:
| Date: | 2006 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут археології НАН України
2006
|
| Series: | Археологія |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199322 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Погляд на початки християнської архітектури України (до концепції O.A. Пламеницької) / П.О. Нечитайло // Археологія. — 2006. — № 3. — С. 87-94. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-199322 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1993222024-10-03T18:36:58Z Погляд на початки християнської архітектури України (до концепції O.A. Пламеницької) Нечитайло, П.О. Дискусії Статтю присвячено аналізу концепції О.А. Пламеницької щодо походження та розвитку скельної церковної архітектури басейну Дністра. Особливу увагу приділено аналізу матеріалів Бакотського монастиря. В статье анализируются работы О.А. Пламеницкой, посвященные пещерной церковной архитектуре бассейна Днестра. Дискуссионной, по мнению автора, является гипотеза исследовательницы о группе скальных монастырей региона как о «миссионерском центре, подготовившем христианизацию славян». Часто тезисы О.А. Пламеницкой не подкреплены источниками, например, об использовании пещер региона гетодаками и сарматами в качестве некрополей. Значительное место в работах исследовательницы занимает Бакотский пещерный монастырь. Ее попытка реконструкции ансамбля монастыря не согласуется с обстоятельствами открытия пещер и ныне существующими архитектурными элементами объекта. В целом уровень исследованности пещерно-церковных памятников региона следует признать недостаточным для масштабных выводов и обобщений. The article is devoted to some works of O.A. Plamenytska about cave church architecture of pool of Dniester, whos opinion about group of rock monasteries as the missionary center for the Slavs is debatable, in the author’s opinion. Often, O.A. Plamenitska’s theses are not supported by sources, as, for example about use of caves of region Heto-Dacian and Sarmatians as necropolei. The significant place in works of the scholar borrows Bakotski cave monastery. Her attempt to reconstruct of ensemble of a monastery is not coordinated with circumstances of opening of caves and nowadays existing architectural elements of object. As a whole it is necessary to recognize a level of study of cave-church monuments of region insufficient for scale conclusions and generalizations. 2006 Article Погляд на початки християнської архітектури України (до концепції O.A. Пламеницької) / П.О. Нечитайло // Археологія. — 2006. — № 3. — С. 87-94. — укр. 0235-3490 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199322 uk Археологія Інститут археології НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Дискусії Дискусії |
| spellingShingle |
Дискусії Дискусії Нечитайло, П.О. Погляд на початки християнської архітектури України (до концепції O.A. Пламеницької) Археологія |
| description |
Статтю присвячено аналізу концепції О.А. Пламеницької щодо походження та розвитку скельної церковної архітектури
басейну Дністра. Особливу увагу приділено аналізу матеріалів Бакотського монастиря. |
| format |
Article |
| author |
Нечитайло, П.О. |
| author_facet |
Нечитайло, П.О. |
| author_sort |
Нечитайло, П.О. |
| title |
Погляд на початки християнської архітектури України (до концепції O.A. Пламеницької) |
| title_short |
Погляд на початки християнської архітектури України (до концепції O.A. Пламеницької) |
| title_full |
Погляд на початки християнської архітектури України (до концепції O.A. Пламеницької) |
| title_fullStr |
Погляд на початки християнської архітектури України (до концепції O.A. Пламеницької) |
| title_full_unstemmed |
Погляд на початки християнської архітектури України (до концепції O.A. Пламеницької) |
| title_sort |
погляд на початки християнської архітектури україни (до концепції o.a. пламеницької) |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| publishDate |
2006 |
| topic_facet |
Дискусії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199322 |
| citation_txt |
Погляд на початки християнської архітектури України (до концепції O.A. Пламеницької) / П.О. Нечитайло // Археологія. — 2006. — № 3. — С. 87-94. — укр. |
| series |
Археологія |
| work_keys_str_mv |
AT nečitajlopo poglâdnapočatkihristiânsʹkoíarhítekturiukraínidokoncepcííoaplamenicʹkoí |
| first_indexed |
2025-07-17T05:06:01Z |
| last_indexed |
2025-07-17T05:06:01Z |
| _version_ |
1837869314800091136 |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 3 87
середнє Подністров’я є одним із найперспек-
тивніших регіонів україни для спелеоархеоло-
гічного вивчення. Дослідження останніх років
дають змогу стверджувати про антропогенне ви-
користання печерних утворень у ранньому плей-
стоцені, яке набуває наймасовішого характеру у
середньовічну добу, коли, крім активного ство-
рення штучних підземель, «використовуються
практично всі доступні печери і гроти» (рідуш
2000а, с. 13).
найбільша кількість підземних пам’яток се-
редньовічної доби у басейні середнього Дністра
мала культове призначення. Це каплиці, церкви,
келії ченців-анахоретів, монастирі та пустельні,
поява яких була зумовлена східнохристиянською
традицією печерного чернецтва, а їх кількість у
регіоні Подністров’я сягає 100 об’єктів. незважа-
ючи на широке розповсюдження цих пам’яток, до
початку 90-х рр. хх ст. археологічно досліджени-
ми були лише скельний храм у с. Буша Ям-піль-
ського р-ну Вінницької обл. (антонович 1886;
Винокур 1991; 1994; Формозов 1994; Забашта
1995) та печерний монастир у с. Бакота старо-
ушицького р-ну хмельницької обл. (антонович
1886; Винокур, горішний 1994), хронологічний
проміжок між вивченням яких становить май-
же сто років. лише в останнє десятиліття хх
ст. завдяки роботі В.с. артюха, І.с. Винокура,
М.с. Бандрівського, В.а. Захар’єва, р.В. Забаш-
ти, л.г. Мацкевого, Б.т. рідуша, М.Ф. рожка та
інших дослідників у регіоні детально обстежено
десятки об’єктів, фрагментарно згаданих у літе-
ратурі хІх ст., та відкрито нові пам’ятки (артюх
1995; 1998; Винокур, горішний 1994; Винокур
1994; Бандрівський 1992; 1995; Захар’єв 1997;
Захар’єв, рідуш 1998; Мацкевий 1991; 1993; 1998;
рідуш 1997; 1999; 2000; 2000а; 2002; рідуш, не-
читайло 1999; рожко 1995; 1996; 1998).
Зазначені дослідження скельної християнської
архітектури наддністрянщини є першим серйоз-
ним кроком у вивченні цього феномену, етапом
нагромадження інформації. нез’ясованими за-
лишаються питання щодо хронології, типоло-
гії, культурно-історичних умов виникнення та
розвитку скельної церковної архітектури По-
© П.о. неЧитаЙло, 2006
Статтю присвячено аналізу концепції О.А. Пламеницької щодо походження та розвитку скельної церковної архітектури
басейну Дністра. Особливу увагу приділено аналізу матеріалів Бакотського монастиря.
дністров’я. у цьому контексті особливо цікави-
ми є дослідження київської дослідниці о.а. Пла-
меницької. концепцію походження монастирів
наддністрянщини авторка виклала на сторін-
ках збірників наукових статей та у монографії,
присвяченій культовій архітектурі кам’янця-
По-дільського (Plamenitkaia, Plamenitkaia 1997;
Пламеницька 2000; 2001, с. 16—18).
За о.а. Пламеницькою, населення басейну
Дністра пізнало християнство досить рано, ос-
кільки проживало в «контактній зоні між пра-
слов’янським і антично-християнським світом»
і зазнавало сильних впливів Західноримської ім-
перії. Яскравим свідченням цього, на думку до-
слідниці, була дислокація римських військових
формувань на лівобережжі Дністра. «Численні
скарби римських монет на Поділлі, рештки ліній
оборонних валів, що в цих землях звуть «трая-
новими», знахідки предметів римського війсь-
кового побуту слугують ґрунтом для історичної
версії про перебування римлян на лівобережжі
Дністра» (Пламеницька 2000, с. 145; Пламени-
цька 2001).
крім того, у численних публікаціях авторка
стверджує, що Замковий міст кам’янця-По-
дільського було зведено у ІІ ст. н. е. римськими
легіонерами (див., напр.: Пламеницька Є., Пла-
меницька 1992; Пламеницька 1993). Дискусія
о.а. Пламеницької та І.с. Винокура, М.Б. Пет-
рова, а.о. Задорожнюка з приводу атрибуції
та датування мосту триває, адже згадані вчені
датують появу мосту пізньосередньовічним
часом (Винокур 1993; Винокур, Петров 1996).
окремі тези, обстоювані авторкою, дивують і
без озна-йомлення з історією мостобудування
у кам’янці-Подільському. скарби римських мо-
нет і траянові вали — досить хиткий ґрунт для
тверджень про римську присутність у певному
ареалі. До того ж, звідки взялися предмети «рим-
ського військового побуту», де їх було знайдено
і де опубліковано, авторка не згадує.
римську концепцію походження кам’янця-
Подільського переконливо розкритикували нау-
ковці місцевого університету, тому ми розглянемо
лише погляди о.а. Пламеницької на явище скель-
ної церковної архітектури, яке вона намагається
пояснити, спираючись на «римську» теорію.
Ï.î. íå÷èòàéëî
Ïîãëÿ ä íà Ïî×àòêè
õðèñòèÿíñüêî¯ àðõ²òåêòóðè óêðà¯íè
(äî êîíöåïö³¿ î.à. Ïëàìåíèöüêî¿)
Я
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 388
«не викликає сумнівів, що середня над-
дністрянщина раніше північних територій
увійшла в контакт з християнським світом.
саме тут знаходиться група скельних монасти-
рів, похо-дження яких пов’язане із зародковим
етапом християнізації русі, що вірогідно сягає
апостольського періоду. свідченням цього є ево-
люція обряду черняхівських племен і створен-
ня підземних некрополів» (Пламеницька 2000,
с. 146). Цей блискучий пасаж, безперечно, ви-
кликає патріотичні почуття, проте взаємозв’язок
«черняхівців» і підземної архітектури так і за-
лишається за завісою таємниці.
Як доказ раннього походження підземної
архітектури регіону о.а. Пламеницька наво-
дить цитату з праці к. Багрянородного «Про
управління імперією»: «...по цей бік Дністра, у
краї оберненому до Болгарії, біля переправ че-
рез цю ріку є порожні фортеці <…> Посеред
самих споруд стародавніх фортець є деякі озна-
ки церков та хрести, висічені у пісковику, тому
дехто зберігає переказ, що колись ромеї мали
там поселення» (Багрянородный 1989, с. 157).
ототожнення досліджуваної групи об’єктів із
вищенаведеною цитатою не можна ні підтвер-
дити, ні заперечити. З одного боку в регіоні не
зафіксовано пам’яток, однозначно датованих
часом, раніше хІ ст. Проте виявлені в печерних
пам’ятках стінка (артюх 1995; 1998), непорото-
ве (рідуш 2000), стіна (нечитайло 2000), Жва-
нець (нечитайло 2002), нагоряни, оксанів-ка
(нечитайло 2003) християнські петрогліфи за
аналогіями з Болгарії та румунії датуються в
межах viii—Xi ст. (атанасов 1993, с. 132—134;
Бандрівський 1987), що дає змогу припустити
порівняно ранню появу печерної церковної
архітектури на Дністрі. однак чи є достатньо
підстав пов’язувати згадку в писемному дже-
релі з виявленими на окремих об’єктах пет-
рогліфами? Датування наскельних зображень
доволі складна проблема і має розв’язуватися в
кожному випадку окремо. Печерні приміщення
— тривкі до руйнувань об’єкти, що викорис-
товувались протягом досить тривалого часу,
тому на їх стінах могли зберегтися петроглі-
фи різних хронологічних періодів, виконані у
схожій стилістичній манері. наприклад, техніка
нанесення рисунка за допомогою просвердле-
них лунок, відома у наскельному мистецтві з
часів палеоліту (ефименко 1953), у Подністров’ї
з’явилася в енеоліті (нечитайло 2003а, с. 238—
239) й зберегла популярність до Xviii ст. (рідуш,
нечитайло 1999). стилістика зображення також
буває оманливою. у 1999 р. Б.т. рідуш знай-
шов неподалік основного печерного комплексу в
с. нагоряни печеру з петрогліфами, які були по-
передньо датовані ним добою палеоліту, бронзи,
раннього заліза та середньовіччя (рідуш 2002).
З-поміж інших петрогліфів привертає увагу
«восьмикутник з округлими кутами, розбитий
на вісім секторів, помережених всередині цят-
ками. Подібні зображення відомі із декількох
країн Європи (Болгарія, Франція та ін.) і вва-
жаються однією із систем запису інтервалів
часу. Зокрема для Болгарії подібне зображення
вважається однією із форм сонячного календаря
та датується енеолітичним часом» (рідуш 2002,
с. 113, рис. 3) (рис. 1). аналогічні зображення
були виявлені нами під час обстеження основ-
ного комплексу нагорян, зокрема ліворуч від
вхідної частини печери № 7 (рис. 2), та близький
за іконографією петрогліф біля печери № 4. у
попередніх публікаціях було висловлено при-
пущення щодо раннього датування подібних
петрогліфів (епоха бронзи) (нечитайло 2003а,
с. 238, рис. 1). Знахідка 2003 р. дала змогу
переглянути попередні позиції стосовно да-
тування «календарів» із нагорянських печер.
По-дібний рисунок було накреслено на стіні
видовбаної ніші східної орієнтації культового
призначення (третій ярус, комплекс № 1), що,
без сумніву, стосується часу існування в печерах
християнського монастиря. Вісім секторів, на
які поділено фігури з лунками, під час уважні-
шого вивчення виявились звичайним «лапчас-
Рис. 1. календар із грота Венери, за Б.т. рідушем
Рис. 2. Петрогліфи із печери № 7 нагорянського комп-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 3 89
тим» (корсунським) хрестом — однією із найпо-
ширеніших форм цього християнського символу.
отже, на сьогодні маємо більше аргументів на
користь середньовічного походження зображень
із нагорян. незважаючи на можливе пізнє ви-
никнення календарів, вони є надзвичайно ці-
кавими пам’ятками, що потребують окремого
вивчення.
Згодом о.а. Пламеницька оприлюднила такі
цікаві факти: «у середній наддністрянщині
відомо 42 скельних монастирі. Цей регіон за
кількістю скельних комплексів є найбільшим
в Європі» (Пламеницька 2000, с. 146). Звідки
взято цифру 42 — достеменно не відомо, на
джерело авторка не посилається. Приблизно
таку саму кількість печерних чернечих осе-
редків — 45 — називав Василь карпович (Бог-
дан Януш) у розвідці «скельний монастир у
розгірчі», проте лише для території галичини
(карпович 1930). Для середнього Подністров’я
дослідники називають вдвічі більшу кількість
культових християнських підземних пам’яток
(рідуш 2000а, с. 46), але незважаючи на це,
немає підстав вважати цей регіон найбільшим
у Європі. лише у Південно-Західному криму
налічується понад 1000 зразків скельної архі-
тектури, переважна більшість яких пов’язана з
християнськими старожитностями півострова
(Могаричев 1997, с. 3), у Добруджі (Болгарія) —
близько 100 (атанасов 1990, с. 5).
отже, оскільки «генезу, архітектурну типо-
логію та морфологію цих комплексів практично
не досліджено», зарано погоджуватись із дослід-
никами, які вважають, що «вони (монастирі. —
П. Н.) утворювали мережу місіонерських хрис-
тиянських центрів, діяльність яких підготувала
християнізацію слов’ян» (Пламеницька 2000,
с. 146), навіть якщо це твердження підкріплене
таким вагомим аргументом: «Монастирі роз-
міщені на середній відстані одноденного пере-
ходу 15—25 км» (Пламеницька 2000, с. 146). По-
перше, сітка розміщення пам’яток не настільки
щільна, а по-друге, печерні монастирі, скити,
пустельні, церкви та каплиці не створювались
за єдиним планом одночасно. Часто неподалік роз-
ташовані абсолютно різночасові об’єкти. За о.а.
Пла-меницькою, більшість скельних монастирів
«функціонували ще за язичницьких часів і ви-
користовувались гето-даками та сарматами для
поховань» (!?) (Пламеницька 2000, с. 146), але
в яких печерах Подністров’я було знайдено ці
уні-кальні поховання, авторка, на жаль, не зазна-
чила. З доступної літератури подібні релікти в
дністровських печерах нам не відомі.
головну увагу авторка зосереджує на аналізі
Бакотського печерного монастиря, що археоло-
гічно досліджувався під керівництвом В.Б. ан-
тоновича та Ю.Й. сецінського (антонович
1886; сецинский 1891; 1892), монастир також
вивчав І.с. Винокур (Винокур, горішний 1994).
стисло зупинимося на результатах досліджень
попередників о.а. Пламеницької.
Перше археологічне обстеження пам’ятки
було проведено 1883 р. В.Б. антоновичем.
спільно з колегою та майбутньою дружиною
к.М. Мельник професор оглянув кілька при-
родних та штучних підземель на лівому березі
Дністра. результатом подорожі стала невелика
наукова розвідка «о скальных пещерах на берегу
Днестра в Подольской губернии», опублікова-
на в працях vi археологічного з’їзду в одесі
(антонович 1886). Вчений обстежив «равлико-
подібну» печеру на вершині гори Білої поблизу
с. Бакота, в нижньому оберті якої знайшов дві
висічені в скелі келії. у 1889 р. єпископ По
дільський та Брацлавський Димитрій відвідав
Бакоту і виголосив промову на вершині гори Бі-
лої, де було знайдено «равликоподібну» печеру
та келії. у промові єпископ приділив велику ува-
гу старожитностям Бакоти, зокрема печерному
монастирю, і висловив припущення, що централь-
ний комплекс із печерами на той час поховано
під насипами (сулковский 1892, с. 701—702).
Місцеві селяни під впливом промови на чолі з ба-
котським священиком Є. Праницьким розпочали
розкопки в урочищі Монастирище на скельному
майданчику навпроти північного краю гори Білої,
там, де її омиває Дністер. на висоті 45 сажень
від тогочасного рівня ріки селяни натрапили на
рештки штучної стіни, зведеної на невеликому
виступі гори. у чотирьох сажнях у північному
напрямку було знайдено майданчик, обмежений
природними стінами зі сходу та півдня. у пів-
денній стіні було розчищено поховальні ніші, у
східній — дві печери коридорного типу з нішами
культового та поховального призначення. Біля
однієї із печер було знайдено написи: «Благо-
слови христос григория ігумена давшего силу
святому Михайлу» та «григорий воздвиг место
се». Під час земляних робіт селяни виявили ре-
штки трухлявого дерева, іржаве залізо, людські
кістки (сецинский 1891).
того ж року місцевий поміщик к. Шимансь-
кий звернувся до Імператорської археологічної
комісії із проханням провести кваліфіковані
розкопки монастиря. тоді самовільні дослі-
дження селян було припинено, а роботи на пам’ятці
очолив В.Б. антонович. 1891 р. під керівниц-
твом професора та Ю.Й. сецінського було
розчищено третю печеру, коридор та знайдено
рештки скельної церкви із залишками фреско-
вого живопису (сецинский 1891, с. 6—9). нас-
тупного року дослідження було продовжено,
проте нових печер учені не виявили. натомість
було розчищено майданчик перед печерами, де
було виявлено речі культового призначення,
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 390
військового озброєння й спорядження (сецин-
ский 1892).
До матеріалів розкопок антоновича—сецін-
ського повернулись через століття.
у монографії І.с. Винокура та П.а. горіш-
ного «Бакота. столиця давньоруського Пониз-
зя» печерному монастирю присвячено окремий
розділ. автори вважають, що монастир існував
у Xi—хv cт. і був зруйнований у 30-х рр. Xv
ст. під час литовсько-польської боротьби за По-
ділля. Можливо, саме цим часом слід датувати
предмети озброєння (наконечники стріл і списів,
меч та кинджал).
архітектурні елементи у печерах та поблизу
них (поховальні ніші, кам’яна лежанка) дають
змогу стверджувати про існування в них келій та
підземного монастирського некрополя. За виявле-
ними у стінах пазами було відтворено дерев’яну
прибудову біля печер, завдяки якій можна було
дістатися до поховальних ніш, висічених на висо-
ті 4,5 м від скельної підлоги майданчика (Вино-
кур, горішний 1994, с. 200). Про можливість іс-
нування дерев’яної прибудови зазначав ще Ю.Й.
сецінський (сецинский 1891а, с. 221).
Між двома печерами, відкритими у 1889 р.,
було знайдено рештки невеликого, майже квад-
ратного приміщення з уцілілими — східною та
південною — стінами завдовжки 4 м кожна. крім
того, було помічено, що кімната мала виходи як
на захід (до майданчика), так і на північ — до
печер. Під час розчистки у цьому місці було
виявлено брили каменю з рештками фресково-
го живопису. на думку Ю.Й. сецінського, ця
кімната слугувала ченцям за церкву і була цент-
ральним місцем на цьому майданчику (сецин-
ский 1891, с. 6), з чим згодом погодились І.с.
Ви-нокур та П.а. горішний (Винокур, горішний
1994, с. 201). Проте висновки вчених були під-
дані сумніву у працях о.а. Пламеницької.
Дослідниця подає власну картину реконс-
трукції ансамблю печерного монастиря в Бакоті.
«Вхід до монастиря був на вершині гори і дво-
ма закрутами спірального коридору — колодязя
спускався у нижній рівень, де знаходились цер-
ква, усипальниці й келії» (Пламеницька 2000,
с. 148). насправді довжина двох обертів «рав-
ликоподібної» печери, яку обстежував В.Б. ан-
тонович 1883 р., становить не більше 8 м, і вона
жодним чином не сполучається з основним комп-
лексом. Відстань між двома келіями на вершині
гори Білої та центральним монастирським ансам-
блем становить близько 70 м. Це добре видно на
схематичному перерізі гори, який публікує до-
слідниця (рис. 3) (Пламеницька 2000, с. 147, рис. 1,
а). Як співвіднести реалії, відображені на схемі,
та твердження о.а. Пла-меницької щодо спо-
лучення «равликоподібної» печери на вершині
гори та основного комплексу монастиря?
«головну частину комплексу становила дво-
ярусна тринавова церква св. Михаїла.... нижній
ярус після руйнації скелі на висоту 4-ох метрів
закрито підпірним муром, спорудженим 1893 р.
Верхній зберігся лише у східній вівтарній час-
тині, де досі наявні сліди первісної планувальної
структури споруди. нави розділялись вируба-
ними у скелі стовпами» (Пламеницька 2000,
Рис. 3. Бакотський печерний монастир, за о.а. Пламеницькою: а — переріз гори Білої, б — за-
гальний вигляд будови
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 3 91
с. 148). Центральна нава закінчувалась арковою
нішею головного вівтаря, а бічні з’єднувались
отворами з печерами-усипальницями. Дерев’яна
прибудова біля келій та пази у скелі, на думку
о.а. Пламеницької, пізні й були зведені за кілька
століть після обвалу скелі й поховання печер мо-
настиря під насипами, а саме — у XiX ст., тому
вона й не може погодитися з реконструкцією
i.C. Винокура. насправді, на переконання до-
слідниці, храм був повністю вирубаним у скелі,
мав надзвичайно прогресивну на той час трина-
вову структуру, яка відповідала зразкам київсь-
ких Михайлівських храмів у Видубицькому та
Золотоверхому монастирях (Пламеницька 2000,
с. 148—149, рис. 3) (рис. 4, а).
Подібний революційний підхід до розв’язання
проблем печерно-церковної архітектури По-
дністров’я утішає, проте, на жаль, не ґрун-
тується на знанні матеріалу навіть конкретно
взятої пам’ятки. Якщо уважно вчитатись в
описи результатів робіт і обставин відкриття
печер наприкінці XIX ст., версія про тринаво-
вий, двоярусний, повністю висічений у скелі
храм просто не з’явиться. Щодо двоярусності,
то якби нижній ярус існував, його б обов’язково
згадав у звітах та публікаціях Ю.Й. сецінський.
натомість під час робіт 1889, 1891—1892 рр.,
крім трьох печер-коридорів та скельної церкви,
жодних інших приміщень виявлено не було.
Для чого було ховати печери за кам’яним му-
ром, а тим більше, не згадувати у публікаціях?
Припущення щодо тринавової структури Бакот-
ського храму привабливе, однак не має реального
підґрунтя. Вхідні частини до печер, які, за о.а. Пла-
меницькою, мали з’єднуватися з навами цент-
рального храму й були їх продовженням, дбай-
ливо підтесані, окремі мають сліди дверних
дерев’яних рам. kpiм того, якби церкву печер-
ного монастиря було повністю висічено в скелі,
а потім зруйновано, природно, що під час розко-
пок було б виявлено її кам’яні рештки як на
майданчику перед печерами, так i на верти-
кальній поверхні каньйону — досить «сте-
рильній» i позбавленій будь-яких виступів, які
можна було б потрактувати як рештки нав чи
склепінь. Великої кількості скельної породи на
привхідному майданчику дослідники також не
зафіксували, а ось решток зотлілого дерева було
виявлено багато (сецинский 1891, с. 4).
сумніви дослідниці щодо існування дерев’я-
ної прибудови в системі первісної плануваль-
ної структури монастиря — безпідставні, адже
пази, на основі яких було зроблено реконструк-
цію i.с. Винокура, було відкрито ще Ю.Й. се-
цінським та В.Б. антоновичем. Без допоміжно-
го майданчика розміщення поховальних ніш
у південній стіні на такій висоті (4,5 м) було б
недоцільним. очевидно, прибудову XiX ст.,
яку о.а. Пламеницька бачила на фото, було
зведено на основі вже існуючих пазів. рештки
дерева, виявлені під час відкриття печер, є
додатковим доказом на користь автентич-
ності дерев’яної конструкції та її синхроніза-
ції із ансамблем монастиря. у давньоруській
та пізньосередньовічній печерній церковній
архі-тектурі Подністров’я поєднання печер-
них та скельних приміщень із дерев’яними
конструкціями було надзвичайно популярним і
становило певну будівельну традицію. у Верх-
ньому Подністров’ї це пам’ятки Бубнище, тус-
тань, урич, Підкамінь, досліджені М.Ф. рожком
(рожко 1996; 1998).у середньому Подністров’ї
це непоротове (галиця), нагоряни, оксанівка,
Буша. Фактично кожен чернечий комплекс, що
налічує понад три приміщення, у Подністров’ї
поєднує скельно-печерні та дерев’яні при-
міщення, зведені на основі гнізд-врубів, до
яких слід віднести й дійсно унікальний Бакот-
ський ансамбль. Це один із небагатьох монас-
тирів, що створювався за єдиним будівельним
Рис. 4. Бакотський монастир: а — план, за І.с. Винокуром; б — план та уявна реконструкція печерного храму в
с. Бакота, за о.а. Пламеницькою
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 392
Антонович В.Б. о скальных пещерах на берегу Днестра в Подольской губернии: тр. vi aC. — одесса, 1886. —
T. 1. — с. 86—102.
Артюх B.C. робота на печерних пам’ятках Дністровського каньйону // Матеріали iX Подільської icтор.-краєзн.
конф. — кам’янець-Подільський, 1995. — с. 138—141.
Артюх В., Сиряміна Н. Давньохристиянський печерний храм у с. стінка тернопільської області // Медобори i ду-
ховна культура давніх, середньовічних слов’ян (до 150-річчя виявлення Збруцького «святовиду»: Матері-али
наук. конф. (8—9 жовтня 1998 р., гримайлів). — львів, 1998. — с. 111—112.
Атанасов Г.Г. скални монашески обители в Добруджа (IV—Xiv вв.): автореф. — софия, 1990. — 18 с.
Атанасов Г. ранносредневековни скални манастири по средното русло на сухоречието канагьол (Дристра) в Доб-
руджа // известия на народния музей Варна. — 1993. — кн. 29 (44). — с. 122—143.
Бандрівський М. Про петрогліфи середнього Подністров’я // vii Подільська істор.-краєзн. конф. (секція археології):
тези доповідей. — кам’янець-Подільський, 1987. — с. 60—61.
Бандрівський М. сварожі лики (нариси). — львів, 1992.— 104 с.
Бандрівський М. схимницькі печери-келії на рогатинщині // скелі й печери в icтopiї та культурі стародавнього
населення україни: Зб. тез повідомлень та доповідей наук. конф. — львів, 2—3 лютого 1995 р. — львів,
1995. — с. 11—13.
Багрянородный Константин. об управлении империей. — М.: наука, 1989. — 496 с.
Винокур I.С. До питання про вік кам’янця-Подільського // Міжнарод. конф. з проблем охорони фортифікаційних
споруд в україні. — кам’янець-Подільський, 1993. — с. 220—221.
Винокур I.C. Дослідження Бушанського скельного комплексу // археологія. — 1994. — № 3. — с. 123—135.
Винокур I.C., Горішний П.А. Бакота. столиця давньоруського Пониззя. — кам’янець-Подільський: Центр по-діл-
лєзнавства, 1994. — 362 с.
Винокур I., Петров М. До початку icтopiї кам’янця-Подільського // Марра mundi. — львів, 1996. — с. 113—135.
Ефименко П.П. Первобытное общество. очерки по истории палеолитического времени. — к., 1953. — 636 с.
Захар’єв В. стародавня русь на Дунаєвеччині // Дивокрай. — хмельницький, 1997. — с. 16—21.
Захар’єв В.А., Рідуш Б.Т. археологічні та археоспелеологічні роботи на середній течії р. ушищі на Поділлі //
аВу. — 1998. — с. 16.
планом, на що вказує цілісна архітектурна ком-
позиція та метрологічна основа комплексу
(згідно із замірами о.а. Пламеницької, poзміри
окремих приміщень мають у своїй основі дав-
ньоруську метрологічну систему (Пламениць-
ка 2000, с. 148—149)). В архітектурі інших
печерних монастирів (нагоряни, лядова, ок-
санівка, непоротове (галиця)) не простежено
генеральної планувальної лінії i очевидними
є кілька періодів доопрацювання та переробки
скельних приміщень. Це пояснюється не лише
кількаразовим використанням підземель, а й
відсутністю будь-якої планувальної структури.
традиційно монастирі не лише у Подністров’ї,
але й в інших регіонах (Подніпров’я, крим,
грузія, кападокія, Балкани) створювались хао-
тично, коли біля печери засновника — ченця-
анахорета — починали вирубувати келії його
учні та послідовники. Цілісна планувальна
структура, створення приміщень за єдиною
метрологічною системою, нарешті фрески,
які поки що в жодному іншому печерному мо-
настирі регіону не знайдено, можуть свідчити
про створення Бакотського монастиря на кти-
торські пожертви місцевого феодала. незви-
чайною для печерних комплексів Подністров’я
є наявність у монастирі численних поховаль-
них ніш — 19 (лише у скельній підлозі). так,
не враховуючи пам’ятки Молдавії, на території
Подністров’я, окрім Бакоти, нам відомо лише
два поховання у скельній підлозі — у Підка-
мені (рожко 1998, с. 118). Ще однією визна-
чальною рисою Бакоти є невелика кількість
петрогліфів у приміщеннях та поблизу них. на-
приклад, у нагорянському печерному монастирі
зафіксовано кілька сотень петрогліфів для 15
відомих нам печер комплексу, а гіпотетично їх
може бути близько 1000. Проте виявлені давньо-
руські написи з Бакоти є вирішальними артефак-
тами у датуванні печерного ансамблю. напис
«Благослови христос григория игумена, давше-
го силу святому Михаилу» академік М.M. Tи-
xoмиpoв під час відвідин монастиря у 1962 р.
датував кінцем Xi — початком Xii ст. (Вино-
кур, горішний 1994, с. 201). Це єдиний комп-
лекс у peгioнi, який досить чітко датується за
палеографією, а не за археологічним матеріа-
лом. Безперечно, Бакотський печерний монас-
тир — унікальна пам’ятка, інформативність якої
лише збільшиться під час нових дослі-джень.
Церковно-печерні пам’ятки Подністров’я,
які мають величезний потенціал для подаль-
шого вивчення (петрогліфи, apxітек-турні
особливості приміщень, поховальний обряд,
археологічний матеріал) — прекрасне підґрун-
тя для з’ясування питань християнізації ук-
раїни, розвитку чернечого руху, становлення
православ’я, середньовічного світогляду, але за
умови, якщо в основу теорій будуть покладені
факти, а не сумнівні гіпотези.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 3 93
Забашта Р. скельний комплекс у c. Буші Вінницької області (до проблеми історичної інтерпретації археологічних
матеріалів) // скелі й печери в iсторії та культурі стародавнього населення україни: Зб. тез повідомлень та
доповідей наук. конф. львів, 2—3 лютого 1995 р. — львів, 1995. — с. 41—44.
Карпович В. скальний монастир у розгірчі // Записки чина св. Василия Великого. — львів, 1930. — т. 3. —
с. 562—573.
Мацкевий Л. обстеження печерних порожнин на стику Передкарпаття і Поділля // нові матеріали з археології
Прикарпаття i Волині. — львів: світ, 1991. — с. 66—68.
Мацкевий Л. Дослідження у печерних утворах Придністров’я в 1991—1992 pp. // тези доп. Xii Вінницької обл.
істор.-краєзн. конф. — Вінниця, 1993. — с. 18—19.
Мацкевий Л. Пам’ятки трипільського часу в скельних порожнинах Подністров’я // Міжнарод. археолог. конф. «три-
пільське поселення кошилівці-обоз» (до 120-річчя відкриття): наук. матеріали (25—27 вересня 1998 р.). —
Заліщики, 1998. — с. 50—54.
Нечитайло П.О. Дослідження печерного монастиря с. стіна // Матеріали X Подільської істор.-краєзн. конф. —
кам’янець-Подільський, 2000. — с. 137—144.
Нечитайло П.О. лапідарні написи Жванецької печери // наук. зап. спец. вип. Ч. 1. — к., 2002. — т. 20. —
с. 171—176.
Нечитайло П.О. Печерні монастирі-фортеці у середньому Подністров’ї // Магістеріум. археологічні студії. — к.,
2003. — Вип. 11. — с. 75—82.
Нечитайло П.О. нові знахідки петрогліфів у середньому Подністров’ї // археологічні студії. — київ; Чернівці,
2003а. — Вип. 2. — с. 235—240.
Пламеницька Є., Пламеницька О. Дако-римський період в icтoрії кам’янця-Подільського (до постановки пробле-
ми) // ii Міжнар. конф. «Проблеми i методики в історичній археології»: тези. — торонто; львів, 1992. —
с. 26—27.
Пламеницька Є., Пламеницька О. нова концепція формування системи фортифікацій кам’янця-Подільського в
аспекті визначення віку міста // Фортифікація україни: Міжнар. конф. з проблем охорони фортифікаційних
споруд в україні. —кам’янець-Подільський, 1993. — с. 22—24.
Пламеницька О. новий погляд на початки скельної християнської архітектури в україні-русі (скельні монастирі
наддністрянщини) // українська академія Мистецтва: Дослідн. та наук.-метод. праці. — к., 2000. — Вип. 7. —
с. 144—151.
Пламеницька О.А. християнські святині кам’янця на Поділлі. — к., 2001. — 304 с.
Рідуш Б. Печерні монастирі Буковини // ПссІае. — Чернівці, 1997. — Вип. 3. — с. 108—111.
Рідуш Б., Нечитайло П. субоцький печерний монастир // ПссІае. — Чернівці, 1999. — с. 188—193.
Рідуш Б. непоротівський (галицький) печерний монастир: стан та перспективи дослідження // ПссІае. — Чер-
нівці, 2000. — т. 1. — с. 108—127.
Рідуш Б. Печерні монастирі Подністров’я: проблеми дослідження та датування // середньовічна Європа: погляд з
кінця хх ст.: Матер. міжнар. наук. конф. — Чернівці, 2000. — с. 46—51.
Рідуш Б.Т. Печери середнього Подністров’я в icтopiї населення peгioнy: автореф. дис. ... канд. іст. наук. — Чер-
нівці, 2000а. — 20 с.
Рідуш Б. нова пам’ятка первісного мистецтва з нагорянського печерного комплексу // ПссІае. — Чернівці,
2002. — т. 1. — с. 106—114.
Рожко М. Проблеми вивчення наскельних споруд та методика їх дослідження // скелі й печери в історії та культурі
стародавнього населення україни: тези повідомл. та доп. наук. конф. львів, 2—3 лютого 1995 р. — львів,
1995. — с. 82—84.
Рожко М.Ф. тустань — давньоруська наскельна фортеця. — к., 1996. — 240 с.
Рожко М.Ф. скельні групи Медоборів та їx використання в минулому // Медобори i духовна культура давніх,
середньовічних слов’ян (до 150-річчя виявлення Збруцького «святовиду»: Матер. наук. конф. (8—9 жовтня
1998 р., грималів). — львів, 1998. — с. 113—124.
Сецинский Е. раскопки древнего скального монастыря в с. Бакоте ушицкого уезда // ПеВ. — 1891. — № 46. — с. 1—9.
Сецинский Е. Материалы для истории православных монастырей Подольской епархии // тПеиск. — 1891а. —
Вып. 5. — 450 с.
Сецинский Е. раскопки Бакотского монастырища в 1892 году // ПеВ. — 1892. — № 39. — с. 706—708.
Сулковский И. торжественное архирейское служение в Бакоте 1 августа // ПеВ. —1892. — № 39. — с. 701—706.
Формозов А.А. еще раз о наскальном барельефе у с. Буша в Поднестровье // археологія. —1994. — № 3.
Plamenitkaia O., Plamenitkaia E. Manastrile in stinca din zona nistrului de Mijloc: cercetare in baza manastirii Mihailovca
din s. Bakota (sfirsitul secolului al Xi — lea — inceputul secolului al Xv-lea) // sud-Est, Chisinau, 1997. — № 4
(30). — P. 36—41.
Одержано 19.04.2005
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 394
П.О. Нечитайло
ВЗглЯД на наЧало христианскоЙ архитектуры
украины (к концепции о.а. Пламеницкой)
В статье анализируются работы о.а. Пламеницкой, посвященные пещерной церковной архитектуре бассейна
Днестра. Дискуссионной, по мнению автора, является гипотеза исследовательницы о группе скальных монас-
тырей региона как о «миссионерском центре, подготовившем христианизацию славян». Часто тезисы о.а. Пла-
меницкой не подкреплены источниками, например, об использовании пещер региона гето-даками и сарматами в
качестве некрополей. Значительное место в работах исследовательницы занимает Бакотский пещерный монас-
тырь. ее попытка реконструкции ансамбля монастыря не согласуется с обстоятельствами открытия пещер и ныне
существующими архитектурными элементами объекта. В целом уровень исследованности пещерно-церковных
памятников региона следует признать недостаточным для масштабных выводов и обобщений.
P.O. Nechytailo
siGHT aT THE BEGinninG oF CHRisTian aRCHiTECTURE
oF UkRainE (to o.a. Plamenytska’s concept)
The article is devoted to some works of o.a. Plamenytska about cave church architecture of pool of Dniester, whos
opinion about group of rock monasteries as the missionary center for the slavs is debatable, in the author’s opinion. often,
o.a. Plamenitska’s theses are not supported by sources, as, for example about use of caves of region Heto-Dacian and
sarmatians as necropolei. The significant place in works of the scholar borrows Bakotski cave monastery. Her attempt to
reconstruct of ensemble of a monastery is not coordinated with circumstances of opening of caves and nowadays existing
architectural elements of object. as a whole it is necessary to recognize a level of study of cave-church monuments
of region insufficient for scale conclusions and generalizations.
Êíèæêîâèé îãëÿä
Символ в религии и философии. сб. науч. тр. — севастополь: ЧП арефьев, 2005. — 264 с.
у збірці наведено роботи колективу авторів з різних галузей науки (археології, історії, мистецтвознавства, філософії,
релігієзнавства і політології) з актуальних питань історії релігії та розвитку її символіки з найдавніших часів до сього-
дення. Для широкого широке кола читачів.
Матеріали наукової конференції археологів та краєзнавців. — луганськ, 2005. — 236 с.
упор.: В.В. Рябих, Т.М. Клочко, луганський обласний краєзнавчий музей.
Збірку присвячено пам’яті леонарда Веніаміновича Бєдіна, який для багатьох краєзнавців, археологів луганщини був
наставником і вчителем. Десятки років він віддав вивченню пам’яток археології, історії краю. Вивчаючи історію краю, він
по крихтах збирав матеріали, які стали основою для створення свердловського краєзнавчого музею. Збірка наукових праць
містить різні за змістом матеріали, підготовані археологами, краєзнавцями, музейними працівниками.
тематика статей збірника різноманітна, як у свій час були різноманітні й інтереси л.В. Бєдіна. Можна висловити надію,
що збірник наукових праць, присвячений пам’яті леонарда Веніаміновича Бєдіна, сприятиме розвитку краєзнавства та
музейної справи в регіоні.
Історія українського селянства. нариси у 2 т. — к.: наук. думка, 2006. — 630 с.
серед авторів: В.К. Баран, К.П. Бунятян, Ю. Гошко, В.М. Даниленко, О.М. Мовчан, О.П. Моця та ін.
нариси узагальнюють дослідницьку роботу в галузі історії українського селянства, що здійснювалася в останні півтора
десятиріччя. Зокрема, в книзі по-новому висвітлено такі важливі епохи в історії селянства, як доба київської русі, виз-
вольна війна під проводом гетьмана Б. хмельницького, українська революція початку XX ст. (І т.), суцільна колективізація
сільського господарства та її політичні і соціально-економічні наслідки (ІІ т.).
Археологія у Києво-Могилянській академії (англійською та українською мовами). — ВД «академія», 2006
Збірка це результат плідної співпраці археологів з національного університету «києво-Могилянська академія», Інсти-
туту археології нан україни та Інституту класичної археології техаського університету в остіні. Двомовне видання
«археологія у києво-Могилянській академії» почало формуватися у 2003 р. тексти українською тут супроводжують
резюме англійською і навпаки. основна мета видання — поширити результати роботи археологів києво-Могилянської
академії, їх українських та іноземних колег, залучити до плідної дискусії щодо методів, підходів та наукових висновків,
обговорити тему збереження культурного надбання.
|