Їжа як маркер чужого: харчові традиції татар в описах польських авторів

Мета роботи: на основі текстів польської літератури Раннього Нового часу визначити, як харчові традиції використовували для маркування чужого в політичній культурі Речі Посполитої. Завдання роботи. Визначити, як автори текстів описують продукти, які використовують татари, як їх готують та як спожи...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2023
1. Verfasser:	Пилипенко, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2023
Schriftenreihe:	Сiверянський літопис
Schlagworte:	У глиб віків
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199770
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Їжа як маркер чужого: харчові традиції татар в описах польських авторів / В. Пилипенко // Сіверянський літопис. — 2023. — № 6. — С. 23-26. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-199770
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1997702024-10-31T13:13:02Z Їжа як маркер чужого: харчові традиції татар в описах польських авторів Пилипенко, В. У глиб віків Мета роботи: на основі текстів польської літератури Раннього Нового часу визначити, як харчові традиції використовували для маркування чужого в політичній культурі Речі Посполитої. Завдання роботи. Визначити, як автори текстів описують продукти, які використовують татари, як їх готують та як споживають. Як за допомогою такої інформації відбувається іншування ворога, його цивілізаційне приниження. Актуалізація теми. Річ Посполита впродовж століть мала тісні стосунки зі «східним світом»: вела торгівлю, час від часу перебувала в стані війни, підтримувала дипломатичні зв’язки. До середини XVII ст. тема Сходу лишалася однією з популярних тем у літературі Речі Посполитої. Все це робило рівень знань про культуру й побут східних сусідів Польсько-Литовської держави досить високим. Але це не заважало публіцистам використовувати інформацію про традиції та побут народів Сходу, а особливо татар, тенденційно, з метою демонстрації власної культурної переваги над сусідами. І опис харчових традицій татар був однім зі способів такої демонстрації. Наукова новизна полягає в тому, що дослідження харчових традицій інтерпретується не в контексті етнографії, а політичної культури ранньомодерного часу. Висновки. За допомогою описів їжі татар, способів приготування та вживання, що вміщені в польських публіцистичних та історично-географічних текстах, автори намагалися продемонструвати культурну або цивілізаційну відсталість татар. Для цього вони використовували зрозумілі для читачів символи. The purpose of the research. To determine how food traditions were used to mark another in the political culture of the Polish-Lithuanian Commonwealth on the basis of texts of Polish literature of the Early Modern period. Objectives. To determine how authors of the texts describe what products Tatars use, how they cook and how they consume them. How with the help of such information happening differentiation of the enemy, its civilisational humiliation. Actualization. For centuries, the Polish-Lithuanian Commonwealth had close relations with the «Eastern world»: trade took place, from time to time there were wars, and diplomatic relations were maintained. By the middle of the 17th c., the theme of the East remained one of the popular themes in the literature of the Polish-Lithuanian Commonwealth. All this made the level of knowledge about the culture and lifestyle of the eastern neighbors of the Polish-Lithuanian state quite high. But this did not prevent publicists from using information about the traditions and daily life of the East peoples, and especially the Tatars, tangentially, in order to demonstrate their own cultural superiority over their neighbors. And the description of food traditions of the Tatars was one of ways of such demonstration. The scientific novelty lies in the fact that the study of food traditions is interpreted not in the context of ethnography, but of the political culture of the early modern period. Conclusions. With the help of descriptions of Tatar food, methods of preparation and consumption contained in Polish journalistic and historical-geographical texts, authors tried to demonstrate the cultural or civilizational backwardness of the Tatars. For this, they used symbols that were understandable for readers. 2023 Article Їжа як маркер чужого: харчові традиції татар в описах польських авторів / В. Пилипенко // Сіверянський літопис. — 2023. — № 6. — С. 23-26. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.230603 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199770 392.8(=512.145):821.162.1 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	У глиб віків У глиб віків
spellingShingle	У глиб віків У глиб віків Пилипенко, В. Їжа як маркер чужого: харчові традиції татар в описах польських авторів Сiверянський літопис
description	Мета роботи: на основі текстів польської літератури Раннього Нового часу визначити, як харчові традиції використовували для маркування чужого в політичній культурі Речі Посполитої. Завдання роботи. Визначити, як автори текстів описують продукти, які використовують татари, як їх готують та як споживають. Як за допомогою такої інформації відбувається іншування ворога, його цивілізаційне приниження. Актуалізація теми. Річ Посполита впродовж століть мала тісні стосунки зі «східним світом»: вела торгівлю, час від часу перебувала в стані війни, підтримувала дипломатичні зв’язки. До середини XVII ст. тема Сходу лишалася однією з популярних тем у літературі Речі Посполитої. Все це робило рівень знань про культуру й побут східних сусідів Польсько-Литовської держави досить високим. Але це не заважало публіцистам використовувати інформацію про традиції та побут народів Сходу, а особливо татар, тенденційно, з метою демонстрації власної культурної переваги над сусідами. І опис харчових традицій татар був однім зі способів такої демонстрації. Наукова новизна полягає в тому, що дослідження харчових традицій інтерпретується не в контексті етнографії, а політичної культури ранньомодерного часу. Висновки. За допомогою описів їжі татар, способів приготування та вживання, що вміщені в польських публіцистичних та історично-географічних текстах, автори намагалися продемонструвати культурну або цивілізаційну відсталість татар. Для цього вони використовували зрозумілі для читачів символи.
format	Article
author	Пилипенко, В.
author_facet	Пилипенко, В.
author_sort	Пилипенко, В.
title	Їжа як маркер чужого: харчові традиції татар в описах польських авторів
title_short	Їжа як маркер чужого: харчові традиції татар в описах польських авторів
title_full	Їжа як маркер чужого: харчові традиції татар в описах польських авторів
title_fullStr	Їжа як маркер чужого: харчові традиції татар в описах польських авторів
title_full_unstemmed	Їжа як маркер чужого: харчові традиції татар в описах польських авторів
title_sort	їжа як маркер чужого: харчові традиції татар в описах польських авторів
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2023
topic_facet	У глиб віків
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199770
citation_txt	Їжа як маркер чужого: харчові традиції татар в описах польських авторів / В. Пилипенко // Сіверянський літопис. — 2023. — № 6. — С. 23-26. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT pilipenkov ížaâkmarkerčužogoharčovítradicíítatarvopisahpolʹsʹkihavtorív
first_indexed	2025-07-17T05:52:02Z
last_indexed	2025-07-17T05:52:02Z
_version_	1837872212397260800
fulltext	Siverian chronicle. 2023. № 6 23 УДК 392.8(=512.145):821.162.1 Володимир Пилипенко • ЇЖА ЯК МАРКЕР ЧУЖОГО: ХАРЧОВІ ТРАДИЦІЇ ТАТАР В ОПИСАХ ПОЛЬСЬКИХ АВТОРІВ1 DOI: 10.58407/litopis.230603 © В. Пилипенко, 2023. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000-0002-2133-243X Мета роботи: на основі текстів польської літератури Раннього Нового часу визначити, як харчові традиції використовували для маркування чужого в політичній культурі Речі Посполитої. Завдання роботи. Визначити, як автори текстів описують продукти, які використовують тата- ри, як їх готують та як споживають. Як за допомогою такої інформації відбувається іншування ворога, його цивілізаційне приниження. Актуалізація теми. Річ Посполита впродовж століть мала тісні стосунки зі «східним сві- том»: вела торгівлю, час від часу перебувала в стані війни, підтримувала дипломатичні зв’язки. До середини XVII ст. тема Сходу лишалася однією з популярних тем у літературі Речі Посполитої. Все це робило рівень знань про культуру й побут східних сусідів Польсько-Литовської держави до- сить високим. Але це не заважало публіцистам використовувати інформацію про традиції та по- бут народів Сходу, а особливо татар, тенденційно, з метою демонстрації власної культурної пере- ваги над сусідами. І опис харчових традицій татар був однім зі способів такої демонстрації. Нау- кова новизна полягає в тому, що дослідження харчових традицій інтерпретується не в контексті етнографії, а політичної культури ранньомодерного часу. Висновки. За допомогою описів їжі татар, способів приготування та вживання, що вміщені в польських публіцистичних та історично-географічних текстах, автори намагалися продемонстру- вати культурну або цивілізаційну відсталість татар. Для цього вони використовували зрозумілі для читачів символи. Ключові слова: Кримський ханат, польська література, їжа, харчові традиції, образ чужого. Стосунки Польського королівства, а від сер. XVI ст. Речі Посполитої, зі східними сусі- дами (татарами та турками) були складними, багатогранними, сповненими взаємних зви- нувачень та воєн. Постійні напади кримських (в основному) татар для грабунку, людолов- ництва спричинилися до формування в суспільній свідомості образу татарина-ворога. Од- нак слід вказати, що були татари, які віддавна мешкали у ВКЛ, навіть мали окреме само- врядування на умовах служби у війську. Негативний образ татарина багато разів ретранс- лювався в суспільно-політичному дискурсі: в сеймових промовах та проповідях, в оказіо- нальній літературі та історично-географічних трактатах. При цьому «східний світ» для Польщі був досить відомим: сюди їздили дипломати й купці, вони залишали детальні опи- си того, що бачили та чули в чужих землях2. Більш-менш достовірним джерелом інформа- ції про побут і традиції Сходу були польські шляхтичі та вояки, які потрапляли в полон до татар і турків. Досить часто їх обмінювали на інших полонених, або просто викупали. То- му, загалом, образ татарина для польського читача був відомий. Звісно, він мав негативні конотації. Значно цікавіше прослідкувати, якими засобами користувалися інтелектуали того часу для формування образу, для посилення емоційного впливу на читача / слухача3. Одним зі способів вказати на культурну й цивілізаційну низькість татар була критика їх- ніх харчових традицій. Що ж писали польські автори про татарську дієту? Почнемо з твору відомого, багато разів перевиданого – «Хроніка двох Сарматій» Олександра Гваньїні. Книга побачила світ у Кракові в 1611 р. У 8-й книзі, «в котрій опи- суються різні орди і королівства татарські, а насамперед: про звичаї татар»4, невеличкий епізод присвячено їхнім харчовим традиціям. Так, автор відзначає, що татари схильні до 1 Матеріал підготовлений під час стажування за програмою «Research Perspectives Ukraine» від Німецького істо- ричного інституту у Варшаві (https://www.dhi.waw.pl/en.html). 2 Baranowski B. Znajomość Wschodu w dawnej Polsce do XVIII wieku = La connaissance de l'Orient en Pologne avant le XVIII-ème s. Warszawa, 1950. 256 s. 3 Пилипенко В. Describing the Enemy: Images of the Turks and Tatars in «Dzieie tvreckie y utarczki kozackie z tatary» by Marcin Paszkowski. Propaganda in the World and Local Conflicts. 2019. № 6 (2). Р. 50–54. 4 Ґваньїні О. Хроніка європейської Сарматії / Упор. та пер. з польської Мицик Ю. Київ: Вид. дім «Києво-Моги- лянська академія», 2007. С. 698–699. Сіверянський літопис. 2023. № 6 24 ненажерства і їдять навіть худобу, що сама вмерла. Особливо, коли доводиться шукати їжу в степу. Із коней випускають кров і «жеруть її, наче пси»5. Огиду в автора викликає звичка пити кобиляче молоко, змішане із горілкою. За словами Гваньїні, татари «обжира- ються дохлою кобилятиною, горілкою з молоком». Дуже колоритно описано традиції по- ділу туші коня: «забивши цього коня, вони ділять м’ясо на чверті, або штуки, а старші бе- руть кишки як найдорожчу і найсмачнішу річ. Пропікши їх трохи біля вогню, якнайшвид- ше витягують їх з вогню разом із вугіллям і попелом і їдять, а потім обсмоктують не тіль- ки пальці, а й те дерево, на якому ці кишки обертали на вогні»6. Гваньїні акцентує увагу читача на тому, що татари не сіють збіжжя, мають лише просо й не мають овочів. Окремо розповідає про те, як поводяться за столом: «Коли мають їсти, то сідають навколо столу, особливо коли прибувають з посольством до наших країв … Але у своїх краях вони ніколи так не чинять, бо сідають завжди на землю»7. У цій ремарці відчувається зверхнє ставлення до татар і цивілізаторська місія Польщі. Частина цих описів перекочувала потім до Боплана й уже з «Опису України» міцно ввійшла в українську етнографію. Авторитет Бопланового опису України як історичного джерела ґрунтується на тому, що автор майже 20 років перебував на службі в польському війську, багато часу провів на українсько-татарському прикордонні й не раз бачив татар на власні очі. Французький інженер звертає увагу, що для більшості татар головна їжа «зовсім не хліб, хіба що вони знаходяться серед нас. Конина для них смачніша, ніж воло- вина і овече та козине м’ясо»8. Він повторює повідомлення Гваньїні, що татари їдять на- віть падаль, «оскільки, слід гадати, цей народ не належить до найделікатніших». Неодно- разово в етнографічних нарисах повторювався «рецепт» приготування м’яса, який описав Боплан: «М’ясо ж готують таким чином: ділять його на чотири частини, три з них відда- ють тим зі своїх товаришів, у яких м’яса немає, собі ж залишають лише задню чверть, яку нарізають на якомога більші кружала з наймʼясистішого місця, не товщі 1–2 дюймів; кла- дуть їх на спину коня, якого сідлають поверх них, підтягаючи якнайтісніше підпругу, по- тім сідають на коня і скачуть дві або три години, продовжуючи похід у тому ж темпі, як рухається все військо. Потім зіскакують з коня, розсідлують його і перевертають свій шматок м’яса, знімаючи пальцями піну з коня і змочуючи нею страву, боячись, аби вона не пересихала. Далі знову сідлають коня, як і раніше дуже міцно затягуючи підпругу, і знову скачуть дві-три години. Отоді вже м’ясо на їх смак вважається приготованим, ніби душенина. Ось такі їхні делікатеси і приправи». Після цього колоритного сюжету читач бачить наступний, у якому описано, що татари, варячи м’ясо в казані, не знімають із ньо- го піни, «оскільки вважають, що знімати піну з горщика – це викидати геть увесь смак і соковитість м’яса». Не оминув Боплан увагою й різні рецепти з кобилячого молока, яке татари вживають замість алкоголю («заміняє їм вино й горілку»). Окремо зупиняється автор на тому, які злаки вживають татари: «якщо їм вдається роз- добути борошна, вони печуть з нього на попелі коржі, однак звичайною їхньою їжею є пшоно, ячмінна та гречана каші». І зовсім не приховуючи зневаги, Боплан повідомляє: «ті, що живуть в містах, більш цивілізовані: вони випікають хліб, подібний до нашого». Такий опис харчових традицій татар різко контрастує з дієтою українських козаків і особливо польської шляхти. Про запорожців розповідає, що в похід вони беруть «бариль- це з вареним пшоном і діжечку з борошном, розведеним на воді, яке їдять, змішуючи з пшоном, всі разом, що вони дуже цінують; цей наїдок служить їм і їжею, і питвом, він має кислуватий смак і називається “саламаха”, тобто, пречудова страва». Слід відмітити, що в розповідях про козаків і особливо про шляхту не відчувається якоїсь відрази до харчових традицій, як у розповідях про «огидних» татар. А про шляхту взагалі Боплан розповідає з великою повагою, описує застільні традиції польської шлях- ти: як і що їдять, як миють руки, розсідаються за столом, як прислуга робить переміну страв тощо. Ще одним автором, у творчості якого татари й турки посідали помітне місце, був Мар- тин Пашковський (кінець XVI – поч. XVII ст.). В одному зі своїх творів «Dzieje tureckie i utarczki kozackie z Tatary» (1615 р.), описуючи пригоди головного героя, який потрапив у полон спочатку до татар, потім до турків, автор згадує, що і як їдять татари. З опису Паш- ковського татари постають дикими людьми: «a z twarzy straszni na pojrzeniu. Odzienie ich – kożuchy, żywność – kobylina, 5 Ґваньїні О. Хроніка європейської Сарматії. С. 698. 6 Там само. 7 Там само. С. 699. 8 Де Боплан Г.Л. Опис України / Пер. з фр. Я.І. Кравця, З.П. Борисюк. Київ, 1990 // Ізборник. URL: http://litopys. org.ua/boplan/opys.htm#crimea. Тут і далі посилання на це видання. Siverian chronicle. 2023. № 6 25 Wilk, lis w polu zabity, to u nich zwierzyna. Komis – kobyle mleko jako oni zową, Tym sobie zalewają zwierzynę surową. A co zdechnie, to u nich najlepsze przysmaki, Żrą jako psi, z popiołu otrząsając flaki … A nie zasiewają Pól niczym, jedno prosem, z którego zaś sobie Placki pieką, w potrzebnej, według czasu, dobie. A drudzy nic nie sieją, ani chleba znają»9. Тож ми бачимо вже знайомі нам із «Хроніки» Гваньїні сюжети. Дивуватися немає чо- му, адже Мартин Пашковський був перекладачем твору Олександра Гваньїні. Коли ж Пашковський розповідає про турків та їхні страви, то відчувається більш по- важний загальний тон розповіді. Автор відзначає, що: «Sieją zboże jak u nas żyto i pszenice, Proso, jęczmień i owies, boby rozmaite, Jarzyny, a wszystko tam krainy obfite Hojnym dostatkiem rodzą»10. Цікавий опис Криму залишив польський дипломат, історик і картограф Мартин Бро- нєвський. Його твір «Tartariae descrpitio... cum tabula geographica eiusdem Chersonesus Tau- ricae», що вийшов друком у Кельні 1595 р. й пізніше перевидавався в Європі, став резуль- татом власних спостережень у часи дипломатичної місії до Криму. Бронєвський відмічає, що татари майже не засівають поля, хоча місцями мають дуже гарну землю: «большая часть не обрабатывают полей и не сеют хлеба; но питаются кониною, верблюжиною, бы- ками, коровами, и бараниной, которых у них очень много», а якщо і обробляють поля, то для того, щоб збирати сіно11. Як бачимо, згадок і описів татарської дієти досить багато. Інша справа, що якась їх частина мандрувала з твору в твір. Проте, саме той факт, що певні описи постійно були присутні в публічному дискурсі, і є важливим. Адже такі згадки формували в читачів об- раз татарина, вказували на якісь характерні його риси. На мою думку, описи їжі та харчо- вих традицій татар мали дві мети. По-перше, показати низьку, дику культуру татар у по- рівнянні з польською. Для цього автори описували незвичну для польського читача їжу, яку вживають татари: нутрощі тварин, падаль свійських та диких тварин, зціджена кров тварин. При цьому в польській традиційній кухні існує популярна страва – фляки – густий суп із рубця, а із крові тварин роблять кров’яну ковбасу. Але тут важливіша емоційна складова тексту. Підкреслити відсталість татар мали й описи процесу споживання їжі. Це особливо помітно в «Описі України» Боплана, де навіть козаки зображені краще від татар. Особливо показово звучить повідомлення в Гваньїні, що татарські посли сідають за стола, коли перебувають у Польщі, але вдома ніколи так не роблять і сидять на землі. Це має по- казати цивілізаторську роль Польщі. Ще один сюжет постійно повторюється в текстах – татари не сіють і не вживають хлі- ба. Автори напевно знали про транзитну торгівлю через Крим, про те, що там вистачає будь-якого збіжжя, проте постійно це повторювали. На мою думку, цей пасаж мав релігій- не коріння. Для будь-якого християнина хліб і вино (а в текстах зустрічаємо інформацію, що татари не вживають вина, а п’ють зброджене кобиляче молоко, або ж змішують його із горілкою) – це не просто продукти харчування, а частина одного з найбільших християн- ських таїнств – євхаристії. Євхаристія – прийняття Тіла й Крові Ісуса Христа під видом хліба й вина. Участь людини в євхаристії є маркером належності до християнської спіль- ноти, оскільки через євхаристію християнин єднається з Христом і це є головною умовою спасіння. Такі натяки були зрозумілі освіченій публіці того часу, тому автори були впевнені, що їх зрозуміють правильно. References Pylypenko, V. (2019). Describing the Enemy: Images of the Turks and Tatars in «Dzieie tvreckie y utarczki kozackie z tatary» by Marcin Paszkowski. Propaganda in the World and Local Conflicts, 6 (2), Р. 50–54. 9 Paszkowski M. Marcin Paszkowski i jego «Dzieje tureckie i utarczki kozackie z Tatary...» (1615). Kraków: Księgarnia Akademicka, 2018. S. 34. 10 Ibid. S. 117. 11 Текст «Опису Татарії» видавався: Описание Крыма (Tartariae Descriptio) Мартина Броневского. Записки Одес- ского общества истории и древностей. Т. VI. 1867. Для зручності я користувався оцифрованим варіантом, який вміщено на сайті: Восточная Литература. URL: https://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Krym/XVI/Bronev skij/frametext.htm. Сіверянський літопис. 2023. № 6 26 Gvanini, O. (2007). Khronika yevropeiskoi Sarmatii [Chronicle of European Sarmatia]. Kyiv, Ukraine. Пилипенко Володимир Миколайович – кандидат історичних наук, доцент, доктрант Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН Украї- ни. Pylypenko Volodymyr – candidate of historical sciences, docent, doctoral student at the M.S. Hrushevsky institute of Ukrainian archaeology and source studies of the National academy of sciences of Ukraine. E-mail: pylvova@gmail.com FOOD AS A MARKER OF ANOTHER: FOOD TRADITIONS OF TATAR IN DESCRIPTIONS OF POLISH AUTHORS12 The purpose of the research. To determine how food traditions were used to mark another in the poli- tical culture of the Polish-Lithuanian Commonwealth on the basis of texts of Polish literature of the Early Modern period. Objectives. To determine how authors of the texts describe what products Tatars use, how they cook and how they consume them. How with the help of such information happening differentiation of the ene- my, its civilisational humiliation. Actualization. For centuries, the Polish-Lithuanian Commonwealth had close relations with the «Eas- tern world»: trade took place, from time to time there were wars, and diplomatic relations were maintai- ned. By the middle of the 17th c., the theme of the East remained one of the popular themes in the literature of the Polish-Lithuanian Commonwealth. All this made the level of knowledge about the culture and life- style of the eastern neighbors of the Polish-Lithuanian state quite high. But this did not prevent publicists from using information about the traditions and daily life of the East peoples, and especially the Tatars, tangentially, in order to demonstrate their own cultural superiority over their neighbors. And the descrip- tion of food traditions of the Tatars was one of ways of such demonstration. The scientific novelty lies in the fact that the study of food traditions is interpreted not in the context of ethnography, but of the political culture of the early modern period. Conclusions. With the help of descriptions of Tatar food, methods of preparation and consumption contained in Polish journalistic and historical-geographical texts, authors tried to demonstrate the cultural or civilizational backwardness of the Tatars. For this, they used symbols that were understandable for rea- ders. Key words: Crimean Khanate, Polish literature, food, food traditions, image of the another. Дата подання: 28 жовтня 2023 р. Дата затвердження до друку: 28 листопада 2023 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Пилипенко, В. Їжа як маркер чужого: харчові традиції татар в описах польських авторів. Сіве- рянський літопис. 2023. № 6. С. 23–26. DOI: 10.58407/litopis.230603. Цитування за стандартом APA Pylypenko, V. (2023). Yizha yak marker chuzhoho: kharchovi tradytsii tatar v opysakh polskykh avto- riv [Food as a marker of another: food traditions of Tatar in descriptions of Polish authors]. Siverianskyi li- topys – Siverian chronicle, 6, P. 23–26. DOI: 10.58407/litopis.230603. 12 The material was prepared during an internship under the «Research Perspectives Ukraine» program from the German Historical Institute in Warsaw.

Їжа як маркер чужого: харчові традиції татар в описах польських авторів

Institution

Ähnliche Einträge