Археографічний огляд репрезентованих і публікація нових джерел з історії Буковецького монастиря 1738–1810 рр. (за фондовими зібраннями Державного архіву Закарпатської області)

Археографічний огляд репрезентованих і публікація нових джерел з історії Буковецького монастиря 1738–1810 рр. (за фондовими зібраннями Державного архіву Закарпатської області)

Мета дослідження полягає в аналізі репрезентованих та нововиявлених джерел з історії Буковецького монастиря у 1738–1810 рр., внесенні коректив в наявні парадигми про історичний розвиток осередку та ревіталізації головних епізодів історії релігійного центру. Нашими завданнями при цьому є верифікація...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2024
Автор: Монич, О.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2024
Назва видання:Сiверянський літопис
Теми:
Мовою документів
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199829
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Археографічний огляд репрезентованих і публікація нових джерел з історії Буковецького монастиря 1738–1810 рр. (за фондовими зібраннями Державного архіву Закарпатської області) / О. Монич // Сіверянський літопис. — 2024. — № 1. — С. 104-121. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-199829
record_format dspace
spelling irk-123456789-1998292024-11-01T19:53:01Z Археографічний огляд репрезентованих і публікація нових джерел з історії Буковецького монастиря 1738–1810 рр. (за фондовими зібраннями Державного архіву Закарпатської області) Монич, О. Мовою документів Мета дослідження полягає в аналізі репрезентованих та нововиявлених джерел з історії Буковецького монастиря у 1738–1810 рр., внесенні коректив в наявні парадигми про історичний розвиток осередку та ревіталізації головних епізодів історії релігійного центру. Нашими завданнями при цьому є верифікація та коригування основних гіпотез щодо дати заснування монастиря; дослідження основних етапів інституційної розбудови осередку; доповнення сталих біограм настоятелів та насельників; введення в науковий обіг нових документів з історії обителі. Методологічну основу дослідження становить використання принципів історизму, аналізу, синтезу, порівняння, об’єктивного та неупередженого опрацювання документів, а також використання спеціальних методів (евристики) і залучення допоміжних дисциплін (археографії). Наукова новизна роботи полягає в оприлюдненні нових відомостей про заснування монастиря та доповненні сталих знань про розвиток осередку та діяльність його фундаторів. У доробку вперше вводяться в науковий обіг три нові документи Державного архіву Закарпатської області кінця XVIII – поч. XIX ст. Висновки: виявлені та опрацьовані документи констатують, що монастир був одним із давніх осередків Мукачівської єпархії. Роль діяльності монастиря в зрізі культурних, місіонерських, соціально-політичних, освітніх та еклізійно-державних, а особливо в розбудові чернечого життя єпархії у XVIII– XIX ст. була винятковою. Презентовані джерела свідчать, що сучасні тематичні доробки не є вичерпними, а точкові тематичні праці – відсутні. Представлені джерела ДАЗО доповнюють наявні та з’ясовують нові факти історії монастиря, розширюють коло відомостей про фундаторські наділи, роблять можливим відтворення списку чернецтва і настоятелів, сприяють дослідженню тем: монастирського документообігу, нерухомої та архітектурної спадщини, церковно-канонічної належності осередку, а також діяльності ігуменів. The aim of the research is to analyze represented and newly discovered sources from the history of the Bukovets monastery in 1738–1810, to make corrections to existing paradigms about its historical development and to revitalize main episodes of the history of the religious center. At the same time, our tasks are the verification and correction of the main hypotheses regarding the date of the foundation of the monastery; study of the main stages of its institutional development; addition of existing biographies of abbots and residents; introduction of new documents on the history of the monastery into scientific circulation. The methodological basis of the research is the use of the principles of historicism, analysis, synthesis, comparison, objective and impartial processing of documents, as well as the use of special methods (heuristics) and the involvement of auxiliary disciplines (archaeography). The scientific novelty of the work consists in the publication of new information about the foundation of the monastery and the addition of existing knowledge about its development and activities of its founders. For the first time, three new documents of the State archives of Zakarpattya region of the end of the 18th – the beginning of the 19th c. are introduced into scientific circulation. Conclusions: the discovered and processed documents state that the monastery was one of the ancient centers of the Mukachevo Eparchy. The role of the monasteryʼs activities at the intersection of cultural, missionary, socio-political, educational and ecclesiastical-state aspects, and especially in the development of the monastic life of the Eparchy in the 18th–19th c. was exceptional. Presented sources show that existing thematic works are not exhaustive, and specific thematic works are absent. Presented sources of the State archives in Zakarpattya region supplement the existing ones and clarify new facts about the history of the monastery, expand the circle of information about the foundation endowments, make it possible to reproduce the list of monks and abbots, contribute to the study of following topics: monastery document circulation, immovable and architectural heritage, ecclesiastical and canonical affiliation of the religious center, as well as activities of hegumen. 2024 Article Археографічний огляд репрезентованих і публікація нових джерел з історії Буковецького монастиря 1738–1810 рр. (за фондовими зібраннями Державного архіву Закарпатської області) / О. Монич // Сіверянський літопис. — 2024. — № 1. — С. 104-121. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.240112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199829 271.4523.6(477.87)«1738/1810»+930.253:352 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Мовою документів
Мовою документів
spellingShingle Мовою документів
Мовою документів
Монич, О.
Археографічний огляд репрезентованих і публікація нових джерел з історії Буковецького монастиря 1738–1810 рр. (за фондовими зібраннями Державного архіву Закарпатської області)
Сiверянський літопис
description Мета дослідження полягає в аналізі репрезентованих та нововиявлених джерел з історії Буковецького монастиря у 1738–1810 рр., внесенні коректив в наявні парадигми про історичний розвиток осередку та ревіталізації головних епізодів історії релігійного центру. Нашими завданнями при цьому є верифікація та коригування основних гіпотез щодо дати заснування монастиря; дослідження основних етапів інституційної розбудови осередку; доповнення сталих біограм настоятелів та насельників; введення в науковий обіг нових документів з історії обителі. Методологічну основу дослідження становить використання принципів історизму, аналізу, синтезу, порівняння, об’єктивного та неупередженого опрацювання документів, а також використання спеціальних методів (евристики) і залучення допоміжних дисциплін (археографії). Наукова новизна роботи полягає в оприлюдненні нових відомостей про заснування монастиря та доповненні сталих знань про розвиток осередку та діяльність його фундаторів. У доробку вперше вводяться в науковий обіг три нові документи Державного архіву Закарпатської області кінця XVIII – поч. XIX ст. Висновки: виявлені та опрацьовані документи констатують, що монастир був одним із давніх осередків Мукачівської єпархії. Роль діяльності монастиря в зрізі культурних, місіонерських, соціально-політичних, освітніх та еклізійно-державних, а особливо в розбудові чернечого життя єпархії у XVIII– XIX ст. була винятковою. Презентовані джерела свідчать, що сучасні тематичні доробки не є вичерпними, а точкові тематичні праці – відсутні. Представлені джерела ДАЗО доповнюють наявні та з’ясовують нові факти історії монастиря, розширюють коло відомостей про фундаторські наділи, роблять можливим відтворення списку чернецтва і настоятелів, сприяють дослідженню тем: монастирського документообігу, нерухомої та архітектурної спадщини, церковно-канонічної належності осередку, а також діяльності ігуменів.
format Article
author Монич, О.
author_facet Монич, О.
author_sort Монич, О.
title Археографічний огляд репрезентованих і публікація нових джерел з історії Буковецького монастиря 1738–1810 рр. (за фондовими зібраннями Державного архіву Закарпатської області)
title_short Археографічний огляд репрезентованих і публікація нових джерел з історії Буковецького монастиря 1738–1810 рр. (за фондовими зібраннями Державного архіву Закарпатської області)
title_full Археографічний огляд репрезентованих і публікація нових джерел з історії Буковецького монастиря 1738–1810 рр. (за фондовими зібраннями Державного архіву Закарпатської області)
title_fullStr Археографічний огляд репрезентованих і публікація нових джерел з історії Буковецького монастиря 1738–1810 рр. (за фондовими зібраннями Державного архіву Закарпатської області)
title_full_unstemmed Археографічний огляд репрезентованих і публікація нових джерел з історії Буковецького монастиря 1738–1810 рр. (за фондовими зібраннями Державного архіву Закарпатської області)
title_sort археографічний огляд репрезентованих і публікація нових джерел з історії буковецького монастиря 1738–1810 рр. (за фондовими зібраннями державного архіву закарпатської області)
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 2024
topic_facet Мовою документів
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199829
citation_txt Археографічний огляд репрезентованих і публікація нових джерел з історії Буковецького монастиря 1738–1810 рр. (за фондовими зібраннями Державного архіву Закарпатської області) / О. Монич // Сіверянський літопис. — 2024. — № 1. — С. 104-121. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
series Сiверянський літопис
work_keys_str_mv AT moničo arheografíčnijoglâdreprezentovanihípublíkacíânovihdžerelzístorííbukovecʹkogomonastirâ17381810rrzafondovimizíbrannâmideržavnogoarhívuzakarpatsʹkoíoblastí
first_indexed 2025-07-17T05:56:44Z
last_indexed 2025-07-17T05:56:44Z
_version_ 1837872507220131840
fulltext Сіверянський літопис. 2024. № 1 104 МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ УДК 271.4­523.6(477.87)«1738/1810»+930.253:352 Олександр Монич • АРХЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД РЕПРЕЗЕНТОВАНИХ І ПУБЛІКАЦІЯ НОВИХ ДЖЕРЕЛ З ІСТОРІЇ БУКОВЕЦЬКОГО МОНАСТИРЯ 1738–1810 рр. (за фондовими зібраннями Державного архіву Закарпатської області) DOI: 10.58407/litopis.240112 © О. Монич, 2024. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000­0002­1264­2305 Мета дослідження полягає в аналізі репрезентованих та нововиявлених джерел з історії Буко- вецького монастиря у 1738–1810 рр., внесенні коректив в наявні парадигми про історичний розви- ток осередку та ревіталізації головних епізодів історії релігійного центру. Нашими завданнями при цьому є верифікація та коригування основних гіпотез щодо дати заснування монастиря; до- слідження основних етапів інституційної розбудови осередку; доповнення сталих біограм настоя- телів та насельників; введення в науковий обіг нових документів з історії обителі. Методологічну основу дослідження становить використання принципів історизму, аналізу, синтезу, порівняння, об’єктивного та неупередженого опрацювання документів, а також використання спеціальних ме- тодів (евристики) і залучення допоміжних дисциплін (археографії). Наукова новизна роботи поля- гає в оприлюдненні нових відомостей про заснування монастиря та доповненні сталих знань про розвиток осередку та діяльність його фундаторів. У доробку вперше вводяться в науковий обіг три нові документи Державного архіву Закарпатської області кінця XVIII – поч. XIX ст. Виснов- ки: виявлені та опрацьовані документи констатують, що монастир був одним із давніх осередків Мукачівської єпархії. Роль діяльності монастиря в зрізі культурних, місіонерських, соціально-полі- тичних, освітніх та еклізійно-державних, а особливо в розбудові чернечого життя єпархії у XVIII– XIX ст. була винятковою. Презентовані джерела свідчать, що сучасні тематичні доробки не є ви- черпними, а точкові тематичні праці – відсутні. Представлені джерела ДАЗО доповнюють наявні та з’ясовують нові факти історії монастиря, розширюють коло відомостей про фундаторські на- діли, роблять можливим відтворення списку чернецтва і настоятелів, сприяють дослідженню тем: монастирського документообігу, нерухомої та архітектурної спадщини, церковно-канонічної належності осередку, а також діяльності ігуменів. Ключові слова: документ, монастир, храм, єпископ, настоятель, монах, печатка. Першоджерело завжди було й досі залишається запорукою автентичного відтворення будь­якого історичного факту чи процесу. Документальна історія має важливе значення в процесі вивчення церковного минулого. З­поміж діяльності багатьох давніх чернечих осередків Мукачівської єпархії у XVIII ст. вагомим є вивчення інституційного та адміністративно­структурного розвитку монашого життя сучасної Словаччини. Головними монастирями цього краю, які мають давню історію, є Буківська та Краснобрідська обителі. Мета й завдання статті – це передусім археографічний огляд уже репрезентованих, а також нововиявлених джерел з історії Буківського монастиря. Беручи до уваги ціль публі­ кації, залишимо поза межами дослідження відомі факти й події, пов’язані з розвитком мо­ настиря протягом 1738–1810 рр. Головним змістом публікації є порівняльний текстологічний аналіз відомих науковому загалу документів, які вже були предметом окремих фахових досліджень, а також введен­ ня в науковий обіг нових джерел, що зберігаються у фондових зібраннях Державного ар­ хіву Закарпатської області. Siverian chronicle. 2024. № 1 105 Передача тексту – головне в археографії, від цього залежить і зміст документа. Однак на точність передачі впливає багато факторів. Саме тому предметом нашої розвідки стало текстологічне порівняння наявного документального матеріалу, а також дешифрування й аналіз нововиявлених джерел. Наявні дослідження, які віталізують історію появи та розвитку одного з древніх черне­ чих осередків Пряшівщини (колишній комітат Шарош1), презентують його діяльність ці­ лісно й достатньо вичерпно. У когорті відомих дослідників, які точково або ж дотично займалися вивченням питання започаткування та етапів розвитку чоловічого монастиря в с. Буківці, слід виокремити праці о. Іоанікія Базиловича2, о. Михайла Лучкая3, о. Анатолія Кралицького4, E. Unghváry5, о. Василія Гаджеги6, P. Athanasius G. Welykyj7, о. С. Сабола8, о. Михайла Ваврика9, о. Василія Проніна10, о. Атанасія Пекара11, о. Олександра Барана12, Іштвана Удварі13, Віктора Кічери14 тощо. Узагальнене дослідження діяльності монастиря міститься в монографії o. Jozafáta V. Timkoviča, OSBM15. Перелік фондових документів з історії Буківської обителі, що знаходяться в зібраннях Державного архіву Закарпатської області (далі – ДАЗО), уперше було опубліковано в 2021–2022 рр. у серії «Джерела з історії Мукачівської єпархії» авторського проєкту зведе­ ного предметно­тематичного каталогу документів ДАЗО «Давні монастирі Мукачівської єпархії»16. Окремі вищенаведені праці17 через різноманітні чинники (мета досліджень, відсутність у них джерел ДАЗО, концептуальні цілі) презентують діяльність обителі у XVIII ст. до­ сить однобоко й оглядово, без поглибленого аналізу джерел та наявної історіографії. Уперше спроба вичерпної історії монастиря зроблена в праці o. Jozafáta V. Timkoviča, 1 Шарош, Шароський комітат (угор. Sáros vármegye, лат. comitatus Sarossiensis) – історичний комітат у північно­ східній частині Угорського королівства, що межував з австрійською провінцією Галичина (до 1772 р. – частина Польщі) на півночі, комітатом Спиш на заході, Абауй­Торна на півдні, а також Земплинським комітатом на схо­ ді. Існував до 1919 р. 2 R.P. Jоаnnicio Basilovits. Brevis Notitia Fundationis Theodori Koriathovits, Olim Ducis De Munkacs, Pro Religiosis Ruthenis Ordinis Sancti Basilii Magni, In Monte Csernek Ad Munkacs, Anno MCCCLX. Factae: Exhibens Seriem Epis- coporum Graeco-Catholicorum Munkacsiensium, cum praecipuis eorundem aliorumque Illustrium Virorum Gestis, e va- riis Diplomatibus, Decretisque Regiis, ac aliis Documentis authenticis potissimum concinnatam. Pars Tertia. Cassoviae: Ex Typographia Ellingeriana, 1799. 139 s. 3 Лучкай М. Історія карпатських русинів: У 6 т. / Редкол.: Сак Ю. та ін. Ужгород: Закарпаття, 2002. Т. ІІІ. 328 с.; 2003. Т. IV. 328 с. 4 Кралицький А. Русскіи монастыри на Угорской Руси. Временникъ Института Ставропигійского съ Мѣсяце- словомъ на годъ 1872. Львовъ, 1871. С. 114–120. 5 Unghváry E. «A Bukócz­hegyi monostor története», Adalékok Zemplénvármegye történetéhez. III. Sátoralja­Ujhely, 1898. S. 253–254; 287–289; 322–324; 356–357; 362; IV. Sátoralja­Ujhely, 1899. S. 22–24; 56–58; 88–89; 116–117. 6 Гаджеґа В. Додатки до исторіѣ русинôв и руських церквей в був. жупѣ Земплинскôй. Науковый Зборник Това- риства «Просвѣта» в Ужгородѣ за 1930–1931 р. Рôчник VII–VIII / Пôд ред.: Дра Василія Гаджеги та ін. Дру­ карня О. Василіян в Ужгородѣ, 1931. С. 1–167; Рôчник IX … Книгопечатня Юлія Фелдешія в Ужгородѣ, 1932. С. 1–67; Рôчник X … Друкарня О. Василіян в Ужгородѣ, 1934. С. 17–120; Рôчник XI … Друкарня О. Василіян в Ужгородѣ, 1935. С. 17–182; Річник XII … Друкарня О. Василіян в Ужгороді, 1937. С. 37–83. 7 P. Athanasius G. Documenta Pontificum Romanorum. Historiam Ucrainae illustrantia. (1075–1953). Romae: Basiliani, 1954. Ser. II. Sectio III. Vol. II. 1700–1953. XII, 667 s. 8 Сабол С. Причинки до історії Провінції св. Кирила і Методія в Чехословаччині. Записки ЧСВВ. Romae, 1982. Секція II. Т. XI (XVII). Вип. I–IV. S. 227–240. 9 Ваврик М. По Василіянських монастирях. Торонто, 1958. 486 с.; Його ж. Стан Чина в Василіянській «Золотій добі» (1750–1772 рр.). Нарис розвитку і стану Василіянського чина XVII–XX ст. Топографічно-статистична розвідка. Рим, 1979. Т. XL. Сер. II. Секц. I. С. 38–49. 10 Пронин В. История Православной Церкви на Закарпатье. Кандидатская работа архимандрита Василия (Прони­ на) «История Мукачевской епархии (с древнейших времен до Первой Мировой войны 1914 г.)». Изд. 2­е. Свято­ Николаевский Мукачевский монастырь. ОРП «Φιλοκαλια», 2009. 524 с. 11 Пекар А. Нариси історії Церкви Закарпаття. Записки ЧСВВ. Вид. 2­ге. Рим–Львів: Вид­во Отців Василіан «Мі­ сіонер», 1997. Сер. ІІ. Секц. І. Т. І: Єрархічне оформлення. 232 с.; Т. IІ. Внутрішня історія. 492 с.; Т. ІІІ: Монаше життя. Ужгород: КП «Ужгородська міська друкарня», 2014. 224 с. 12 Баран О. Єпископ Андрей Бачинський і церковне відродження на Закарпатті. Канада, 1963. 63 с.; Його ж. На­ риси історії Пряшівщини. Канада: Вінніпеґ, 1990. 149 с. 13 Удварі І. Збирька жерел про студії русинського писемства. I. Кириличні уббіжникы мукачовського єпископа Андрія Бачинського. Нїредьгаза, 2002. 237 с. 14 Кічера В. Інституційна розбудова провінції Чину василіан на Закарпатті у період правління мукачівського єпископа Андрія Бачинського (1773–1809). Русин. 2008. № 3–4 (13–14). С. 76–83. 15 Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra (Bukovej Hory) a historické zmienky o iných baziliánskych mo­ nastyroch na východnom Slovensku. Prešov: Rád sv. Bazila Veľkého, 2004. 304 s. 16 Давні монастирі Мукачівської єпархії (1360–1800) / Упор. Монич O. Зведений предметно­тематичний ка­ талог документів Державного архіву Закарпатської обл. Серія «Джерела з історії Мукачівської єпархії». Ф. 64. Оп. 1, 4, 5; Ф. 151. Оп. 1, 5, 6, 22, 25. Ужгород: РІК­У, 2021. 392 с.; Ф. 64, Оп. 2, 3, 4, 5; Ф. 151, Оп. 6, 8, 9, 10, 11, 12, 14, 15, 16, 17, 19, 20, 21, 22, 24, 25. Ужгород: РІК­У, 2022. 360 с. 17 Лучкай М. Історія карпатських русинів… Т. ІІІ. С. 265; Ваврик М. По Василіянських монастирях… С. 251– 253; Пронин В. История Православной Церкви… С. 363–364; Кічера В. Інституційна розбудова провінції Чину василіан… С. 77–80. Сіверянський літопис. 2024. № 1 106 OSBM18. Однак автор більшу частину наведеного джерельного матеріалу (дарчі грамоти, повідомлення) подає за працями о. Василія Гаджеги, що зберігалися у формі рукопису й знаходилися або в приватних бібліотеках, або ж у фондах Державного історичного архі­ ву19. Основна джерельна база, яка презентує головні фундаційні документи монастиря, сьо­ годні зберігається у фондах ДАЗО (раніше знаходилася в Лелеському конвенті (Словаччи­ на)). Нові, виявлені нами архівні справи, відсутні у вищезгаданих наукових розвідках. Сучасна джерельна база значно корегує сталі відомості про чернечий осередок і по­но­ вому презентує його історичний розвиток на екваторі XVIII – поч. XIX ст. Основу публікації склали головним чином документи двох фондів ДАЗО: № 64 (Мука­ чівський монастир отців Василіан) та № 151 (Правління Мукачівської греко­католицької єпархії). У праці предметно проаналізовано 12 архівних джерел20, які, без сумніву, є го­ ловними в початковій історії монастиря на Буковій горі. Три з вищевказаних документів вводяться в науковий обіг уперше21. Нові джерела ДАЗО доповнюють наявну документальну базу. Сподіваємося, що їх на­ явність у науковому обігу сприятиме більш поглибленому вивченню історії обителі. Ука­ зані документи заповнюють певні прогалини в історії розвитку монастиря та аргументова­ но корегують сталі висновки. Загалом архівні матеріали, що стосуються еклізійної історії колишнього комітату Ша­ рош, розширюють тематичний круг досліджень чернецтва Мукачівської єпархії у вказа­ ний період. Історія виникнення Буківського монастиря сягає зламу XVII–XVIII ст., коли в Мука­ чівській греко­католицькій (з 1646) та Марамороській православній (1690–1739) єпархіях стрімко розвивалися давні та новоутворені чернечі осередки. Безумовно, кожен із них має широку локаційну історію. Монаші обителі обидвох контр­центрів діяли в кількох коміта­ тах Угорського королівства (Берег, Мараморош, Сату Маре, Угоча, Унґ, Шарош та Земп­ лин). Сучасна територія вказаних єпархій, у якій діють давні монастирі, розділена між кількома країнами Європи, а саме: Румунією, Угорщиною, Словаччиною та Україною. На території сучасної Словаччини діють два давні чоловічі монастирі – Краснобрід­ ський Свято­Духівський22 (колишній комітат Земплин) та чоловічий монастир на честь Воздвиження Хреста Господнього (знаходиться в селі Буківці, Стропковського округу Пряшівського краю в Словаччині)23. Зауважимо, що з аналогічною локаційною назвою іс­ нував ще один Буківський монастир, однак його розташування ідентифікується із с. Буко­ ва Старосамбірського району Львівської обл. в Україні24. Появу чоловічого монастиря на Буковій горі (майже ідентичною є історія виникнення Краснобрідської обителі)25 дослідники пов’язують із давнім народним переказом про зці­ лення сліпця від води з цілющого джерела, яке було на місці майбутнього монастиря26. Уперше усний переказ про виникнення монастиря на Буковій горі письмово зафіксував о. Базилович27. Згодом на місці зцілення жителі с. Букова побудували каплицю на честь Преображення Господнього. Першим пустельником, який обрав це місце для усамітнення, молитви і подвижництва, був Арсеній Босак28. Архівні джерела свідчать, що цей чернець­ пустельник належав до грецького обряду «religiosus Greci ritus eremita», на відміну від о. Іринарха Ясельського, який належав до унійного грецького обряду «ritus unitor[um] ex indultu prenominati»29. За часів його перебування на Буковій горі (наприкінці XVII ст.) за допомогою богомольців на території майбутнього чернечого осередку був побудований невеликий дерев’яний корпус із храмом, за словами о. Кралицького – «здобное обитали­ 18 Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 5–204. 19 Ibid. S. 6, 50, 111–114. 20 Державний архів Закарпатської області (далі – ДАЗО). Ф. 64. Оп. 1. Спр. 270. Арк. 3; Спр. 349. Арк. 1; Спр. 1151. Арк. 2; Оп. 4. Спр. 42. Арк. 7; Оп. 5. Спр. 190. Арк. 6; Спр. 249. Арк. 1; Спр. 270. Арк. 1; Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 2; Спр. 587. Арк. 2; Спр. 588. Арк. 6; Спр. 655. Арк. 4; Спр. 670. Арк. 2. 21 Там само. Ф. 64. Оп. 5. Спр. 249. Арк. 1; Спр. 270. Арк. 1; Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 2. 22 Монич О. Краснобрідський Свято­Духівський чоловічий монастир в пер. пол. XVIII – на поч. XX ст. (за мат. ДАЗО). Prawosławny Biblijny Almanach. Gorlice, 2018. S. 148–167. 23 Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття… Т. ІІІ. С. 54–57. 24 Бегей О. До історії Буківського монастиря святого Йосафата отців Василіян. Вісник Харківського національно- го університету ім. В. Каразіна. 2014. № 1119. Вип. 18. С. 19–23. 25 Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття… Т. ІІІ. С. 47; Пронин В. История Православной Церкви… С. 362. 26 Гаджеґа В. Додатки до исторіѣ русинôв и руських церквей… Рôчник X. С. 55. 27 R.P. Jоаnnicio Basilovits. Brevis Notitia Fundationis Theodori Koriathovits… S. 101–102. 28 Ibid. S. 102; Гаджеґа В. Додатки до исторіѣ русинôв и руських церквей… Рôчник X. С. 55; Пронин В. История Православной Церкви на Закарпатье… С. 363; Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 35. 29 ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 1. Siverian chronicle. 2024. № 1 107 ще»30. Якою була доля обителі після смерті пустельника Арсенія, практично невідомо, хо­ ча, за словами о. Кралицького, селяни й «хлопотали найти себѣ якого другого монаха»31. Загалом історія цього монастиря вже глибоко й системно досліджена32, і, без сумніву, сягає значно ранішого періоду, ніж XVIII ст.33 Для скрупульознішого ознайомлення з історією обителі звернемося до археографічно­ го аналізу наявних та нововиявлених джерел з історії монастиря. Активний розвиток Буківського монастиря розпочинається близько 1730 р. з приходом на Чернечу гору прокуратора одного з василіанських монастирів у Галичині – ієромонаха Іринарха Ясельського (observant quemdam Religiosum de Ordine S. Basilii M. Gallitianum certi cujusdam Monasterii Procuratorem, casu illac transeuntem, nomine Irinarchum Jaszelszky), який почав незабаром розбудову обителі разом із двома галицькими ченцями34. Джерельна реконструкція розвитку монастиря значною мірою пов’язана з появою в с. Буковець о. Ясельського. З моментом передачі отцю­василіанину монастиря місцевими солтисами, більш вичерпно можна ознайомитися завдяки документам ДАЗО. Крім геогра­ фічних та топографічних деталей, джерела ДАЗО описують історичне тло, на якому роз­ вивався монастир. Ключові джерельні відомості про початковий період розвитку монастиря отримуємо з грамоти представників с. Буківці про передачу монастиря в управління ієромонаху Іри­ нарху Ясельському35. Текст рукопису зберігається у фондах ДАЗО36. Варіативну копію тексту рукопису грамоти в авторській транскрипції подає о. Василій Гаджега37. За слова­ ми о. Тимковича, існує й раніша версія вищенаведеної грамоти, яка була написана по­ла­ тині й датувалася 16 січня 1738 р.38 Варіативний текст цієї грамоти наводиться автором відповідно до рукопису, що зберігається в Центральному державному історичному архіві у м. Львові39. У результаті пошукової роботи у фондах ДАЗО нами було виявлено новий додатковий фундаційний документ під назвою «Історична довідка про заснування Буківського монас­ тиря в Шариській жупі» від 8 жовтня 1738 р., який значно доповнює й оновлює історичні відомості про обитель на початках її існування. Ураховуючи його важливість, ми вперше публікуємо це джерело. Рукописний текст під назвою «Історическая справка об основании Буковского монас­ тыря в Шаришской жупе» розміщений на 2 аркушах, написаний по­латині й датується 08.10.1738 р.40 Те, що цей текст є автентичним оригіналом, не підлягає сумніву. Оригі­ нальність документа підтверджують два круглі сургучні сфрагіси (Ø 2 см) червоного ко­ льору, а також оригінальні підписи авторів документа – графа Томаша Сірмая і його пре­ фекта Матвія Нярая41. Підтвердження оригінальності вищенаведеного рукопису через ви­ ділення «#» подано іншим почерком на другому аркуші. У кінці замітки стоїть дата 25.02.1740 р., оригінальний підпис: Comes Thomas Szirmay та кругла печатка на червоно­ му сургучі, діаметром 2 см.42 За основним змістом «історична довідка», на перший погляд, практично дублює гра­ моту жителів Буківців від 18.08.1738 р., однак перекладений документ репрезентує нові відомості про діяльність монастиря у вказаний час. Послідовність і порядок викладеного тексту не схожі на текст грамоти від 18.08.1738 р. Крім нових відомостей, унікальним у документі від 08.10.1738 р. є оригінальний під­ пис фундатора монастиря. З огляду на важливість виявленого документа для подальшого вивчення історичного буття Буківського монастиря, уперше наводимо його дослівний текст43. 30 Кралицький А. Русскіи монастыри на Угорской Руси… С. 119; Атанасій В. Нариси історії Церкви Закар­ паття… Т. ІІІ. С. 54–55; Пронин В. История Православной Церкви… С. 363. 31 Кралицький А. Русскіи монастыри на Угорской Руси… С. 119. 32 Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra... S. 5–204. 33 Гаджеґа В. Додатки до исторіѣ русинôв и руських церквей… Рôчник X. С. 55. 34 R.P. Jоаnnicio Basilovits. Brevis Notitia Fundationis Theodori Koriathovits… S. 102; Кралицький А. Русскіи мо­ настыри на Угорской Руси… С. 119; Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття… Т. ІІІ. С. 55. 35 ДАЗО. Ф. 64. Оп. 1. Спр. 349. Арк. 1. 36 Там само. 37 Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 47–50. 38 Ibid. S. 44. 39 Ibid. S. 111–112. 40 ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 2. 41 Там само. 42 Там само. 43 За допомогу в дешифруванні нововиявлених, опублікованих у цій статті текстів латинською мовою та їхньому перекладі на українською мову, автор публікації щиро дякує лінгвісту Ростиславу Паранько. Сіверянський літопис. 2024. № 1 108 «|1| I. Non dubito bene notum esse quibus interest, p[osse]ssionem Bukov in hocce inclitto comita­ tu Sarosiensi situattam, illustrissimum dominum comitem de Szirma Bessenyo et Cszernek, do­ minum Thomam Szirmay suae s[acra]tissimae caesareae regiaeq[ue] m[aies]t[a]tis consiliarium camerarium ac incl[i]ti comitatus huius Sarosiensis supremum comitem <?> (tit[uli]) concer­ nentem iure hereditario. In cuius posessionis tentoris parte, datur parvum monasterium, in Bu­ kovska Hurka n[un]cupatum. Eius monasterii primus fundator erat scultetus po[sse]ssionis Bu­ kov Alexius Bily vocitatus circiter ante annos 50. Siquidem vero prenominatum monasterium per voraginem ignis consumatum fuisset itterum in loco proprio successores prenominati Alexii Bili aliud monasterium noviter edificari curarunt. In quo etiam sancte, et bone vite certus religio­ sus Greci ritus eremita, usque ad consumationem vitae suae permanebat, post obitum vero ipsius usq[ue] ad presens monasterium illud spirituali persona vacabat, siquidem nec edificium compe­ tens penes monasterium illud pro retentione eremite dabat[ur]. Actu vero successores Alexii Bili uti Alexius et Michael Bily subditi alte titulati illustrissimi domini comitis <?> Domino Deo iuvante eum iuvamine etiam alior[um] subditor[um] sue illustrissime dominationis cum iam pro residentia cubicula edificassent, tandem Spiritus Sancti gratia motus, reverendus pater Irinarchus Iaszelszki ordinis sancti Basilii Magni Greci ritus unitor[um] ex indultu prenominati illustrissimi domini comitis locumtenentis infrasubscripti, itta etiam patronum monasterii eidem et tocius co­ munitatis Bukow unanimi votto suficienter expeditus, Romam peregrinavit, |1v| Romae vero a sanctissimo pontifice, sive beatissimo patre Clementi Duodecimo pontifice maximo pro monas­ terio in Hura Bukovska plenarias indulgentias pro festo sancti Petri et Pauli obtinuit et atulit. Ro­ ma vero cum suficientibus testimonialib[us] faeliciter redux deposuit semet ad locum prenomi­ natum ubi etiam vitam suam in devotionibus consumere volet, cum permissione illustrissimi do­ mini comitis ac hereditarii domini p[osse]ssionis eiusdem. Cui etiam licitum erit pro sibi adiun­ cto, socium suscipere, hoc tamen adito, ut prenominatus Irinarchus Iaszelszky vitam suam itta ducat prout spiritualem personam concernit, haut concernere poterit. Homines iuvenes, simpli­ ces, ut suos filios, confessioni instruat, in sacrificiis missae et orationib[us] negligens non sit. Datus penes monasterium illud hortus parvus arbusculis per predecessorem illius eremitam plan­ tatus, hoc etiam illi pro tali g[ene]rali iuvamine resolvitur et ceditur. In cuius rei robur literas hasce testimoniales ipsius reverentiae extradedi. Datum in castelo Zboroviensi illustrissimi do­ mini comitis de Szirma Bessenyo et Cszernek, domini Thomae Szirmai (tit[uli]). Anno 1738 die 8 mensis [Octo]bris. Mathias Nyarai sepius alte titulati illustrissimi domini comitis dominii Makoviciensis provi­ sor ac plenipotentiarius. M[anu] p[ropria] |2| II. Acta hicce medio g[ene]rosi d[omi]ni Mathiae Nyaray provisoris mei in dominio Makovi­ cziensi ratione introserti eremicolae definita et scripto tradata, qua dominus haereditarius loci illius, approbo et confirmo. Tarcza 25 Febr[uarii] 1740. Comes Thomas Szirmai M[anu] p[ropria]»44. Переклад тексту документа від 08.10.1738 р. – українською: «|1| I. Не сумніваюся, що всім, кого це стосується, відомо, що посілість Буків, розташована в цій славетній Шарошській жупі, належить за дідичним правом всесвітлішому панові гра­ фові Сірми, Бешеньє та Чернека, панові Томі Сірмаєві, раднику й коморнику преосвящен­ ної цісарсько­королівської величності та верховному жупану цієї славетної Шарошської жупи <?> (титули). їУ частці держателя цієї посілості є невеликий монастир, званий на Буківській гірці. Першим фундатором цього монастиря близько 50 років тому став шол­ тис посілості Буків, званий Олексієм Білим. І хоча вищеназваний монастир згорів у поже­ жі, наступники вищеназваного Олексія Білого подбали й наново збудували на тому само­ му місці новий монастир. У ньому до кінця свого життя перебував певний чернець­пус­ тельник грецького обряду, який вів святобливе й благочестиве життя. Від його кончини й дотепер монастир був позбавлений духовної особи, бо й відповідної споруди для мешкан­ ня пустельника в цьому монастирі не було. І коли наступники Олексія Білого, а саме Олексій і Михайло Білі, піддані вищетитулованого всесвітлішого пана графа <?>, із Гос­ подньою Божою поміччю та за підмогою інших підданих його всесвітлішого панства збу­ дували житлові келії, превелебний отець Іринарх Яселський, натхненний благодаттю Свя­ того Духа чину святого Василія Великого унійного грецького обряду, з дозволу нижчепід­ писаного намісника вищеназваного пана графа, а також з одностайного схвалення покро­ 44 ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 1–2. Siverian chronicle. 2024. № 1 109 вителів монастиря та всієї буківської громади, належно споряджений вирушив у подорож до Рима, |1 зв.| а в Римі виклопотав і здобув у святішого Понтифіка, блаженнішого отця верховного Понтифіка Климента XII, для монастиря на Буківській горі повний відпуст на празник святих Петра і Павла. Щасливо повернувшись із Рима з належними посвідками, він осів у вищеназваному місці, де з дозволу всесвітлішого пана графа, дідичного пана ці­ єї посілості, хотів би провести своє життя в набожності. Йому також буде дозволено взяти собі [соція – ?]. З тим, однак, що вищеназваний Іринарх Ясельський вестиме своє життя так, як належить або належатиме духовній особі. Молодих та простих людей навчатиме, як власних синів, сповіді; не буде недбалим у відправі літургій та молитвах. При монасти­ рі є невеликий сад, який засадив деревцями його попередник пустельник; цей сад також передається й уступається йому на загальну підмогу. На зміцнення цієї справи я видав цю посвідку його велебності. Дано в Зборівському замку всесвітлішого пана графа Сірми, Бе­ шеньє та Чернека, пана Томи Сірмая (титули). 8 жовтня 1738 р. Матей Нярай, провізор і уповноважений Маковицького володіння часто вищетитуло­ ваного всесвітлішого пана графа. Власною рукою. |2| II. Учинене тут за посередництвом пана Матея Нярая, мого провізора у Маковицькому володінні, визначене й викладене на письмі, я, як дідичний володар цього місця, схвалюю та затверджую. Тарца, 25 лютого 1740 р. Граф Тома Сірмай. Власною рукою.»45 Ураховуючи датування джерела, можемо логічно припустити, що маємо справу з окре­ мим документом, написаним на основі двох, уже наявних. Тобто 16.01.1738 р. був написа­ ний оригінал грамоти жителів с. Буківці латинською мовою, 18.08.1738 р. із цього оригі­ налу зроблена копія або ж переклад церковнослов’янською мовою, а 08.10.1738 р. на ос­ нові попередніх двох варіантів на латині була складена «історична справка» про Буків­ ський монастир. Цілком імовірним є й те, що остання варіація грамоти або ж «історична довідка» була створена як ще один окремий додатковий документ, який засвідчував належність монас­ тиря графу Сірмаю. Вірогідно, граф, який був шариським жупаном у 1720–1761 рр.46, зро­ бив кілька оригінальних грамот і «довідку», щоб зафіксувати в історії свій внесок у розбу­ дову монастиря, а також убезпечити його від матеріальних посягань і конфіскації. Таке припущення підтверджується й тим, що «довідку» своїм підписом і печаткою затвердив і граф, і його вищевказаний префект, або ж провізор його Маковицьких володінь, Матвій Нярай (латин. – Mathiae Nyaray, словацьк. – Matiáš Nyári / Nyáry)47. Отже, протягом 1738 р. були сформовані три важливі документи, що дають цікавий матеріал до вивчення Буківського монастиря на ранніх стадіях його відродження в першій пол. XVIII ст. Загалом завдяки грамоті 1738 р. ми отримуємо перші, документально зафіксовані відо­ мості, які детально відтворюють початковий період діяльності монастиря. Наявна інформація з грамоти жителів с. Буковець, а також відомості «історичної до­ відки» дозволяють зробити попередні висновки. Територія монастиря була в красивій міс­ цині, знаходилася в Шариській жупі та належала місцевому графу Томашу Сірмаю. Пер­ шим фундатором монастиря близько 50 років був шолтис Олексій Білий, його наступни­ ки, фундатори Олексій і Михайло Білі, продовжили справу розбудови монастиря. Після руйнівної пожежі монастир довгий час був у запустінні, у ньому не велося монаше життя. З давніх часів монастирем піклувалися ктитори (шолтеси) і фундатори, які за відсутності ченців до й після пожежі наглядали за цим місцем. У цьому монастирі певний час перебу­ вав чернець­пустельник грецького обряду, який проводив тут благочестиве життя. Станом на 1738 р. тут був дерев’яний храм на честь святих апостолів Петра і Павла. У 1738 р. Римський Понтифік Климент XII на свято апостолів Петра і Павла дає монастирю приві­ лей «відпустового» місця. Документи свідчать, що 1738 р. відбулася передача цієї обителі в користування нового настоятеля, ієромонаха унійного грецького обряду ЧСВВ, Іринар­ ха Ясельського. Останній перед Богом і людьми дає обітницю залишатися в осередку до своєї смерті й робити все можливе задля його розвитку. Усебічну допомогу й сприяння наміснику в розбудові обителі обіцяють громади та їхні нащадки з трьох сіл. Монастирю передаються кілька земельних ділянок, монастирський ліс, сад тощо. Жителі села вимага­ 45 ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 1–2. 46 Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 58. 47 Ibid. S. 58. Сіверянський літопис. 2024. № 1 110 ють від монахів строгого життя згідно з іночеськими законами48, у разі порушення правил життя в монастирі й намісник, і ктитори мають право відправити монахів на виправлення або до Егерського архієпископа, або до Мукачівського єпископа. Наголосимо також, що детальний текстологічний та археографічний аналіз грамоти в транскрипції о. Василія Гаджеги в порівнянні з її виявленим аналогом у фондах ДАЗО по­ казує, що версія о. Гаджеги значно інформативніша й швидше за все є оригіналом. У ній подається передусім дата: 18.08.1738 р., указано більше прізвищ та імен ктиторів монас­ тиря, а також наводиться відомість про перший, документально фіксований храм. Імовір­ но, на це вказує й відсутність оригінального сфрагісу та підпису. Копія грамоти, виявлена нами в зібранні ДАЗО, є однією з пізніших копій фундаційної грамоти. Копія ДАЗО сут­ тєво відрізняється за інформативністю тексту. У ній відсутня кінцева вставка латинською мовою. Зворот цієї копії – пустий, нічим не завірений аркуш паперу. Подальший історичний розвиток Буківської обителі в 1740–1800 рр. літописно продов­ жився після призначення настоятелем монастиря о. Іринарха, який передусім домагається звільнення монастирської землі від підпорядкування й залежності світської влади49. На початковому етапі розбудови монастир стрімко здобуває прихильність вірян. Отець Ясельський навіть «задумав привабити на Букову гірку всіх маковицьких богомольців, які вже здавна паломничали на славний Святодухівський відпуст при Краснобдрідському мо­ настирі»50. Задля ствердження свого духовного осередку о. Ясельський звернувся до Папи Рим­ ського Климента XII51. Результатом цього звернення стало те, що Понтифік 7 травня 1738 р. передусім видає свідоцтво «про відпущення гріхів» одноосібно монаху ордену Ва­ силіан о. Іринарху52. Другим кроком було рішення від 17 травня 1738 р., яким той же Па­ па надав Буківському монастирю «до 10 років» статус відпустового осередку в день Зі­ слання Святого Духа53. Узагалі початковий розвиток обителі практично в літописному форматі стисло пода­ ється у вищенаведеній так званій «Історичній довідці» про заснування Буківського монас­ тиря в Шароській жупі, що датується 8 жовтня 1738 р.54 Згідно з архівними документами, головним фундатором обителі був власник розлогої Маковицької домінії граф Фома Сірмай (Thoma Szyrmay), який за умови його посмертно­ го поминання передав монастирю «75 гектарів орної землі та 5 гектарів ліса, забезпечив­ ши його всім потрібним до ведення сільського господарства»55. На зберіганні у фондах ДАЗО є кілька фундаційних документів, які підтверджують участь графа Сірмая в розбудові монастиря. Одночасно в кількох документах зафіксована перша офіційна дата, коли граф Сірмай наділив монастир землями й значними угіддями. Це сталося в липні 1742 р.56 У фондах ДАЗО зберігається справа, яка містить у собі 2 копії дарчої грамоти про да­ рування земельної ділянки графа Сірмая василіанському монастирю в с. Букоц. Крайніми датами джерела є 05.06.1744–05.09.1745 рр.57 Текст кожної копії грамоти дублюється із незначними орфографічними і стилістични­ ми відмінностями. Усі копії написані різним почерком. На початку вказаних дарчих копій зазначено так: «Laudetur Iesus Christus! Infra scriptus notum omnibus facio, & singulis, quibus interest quod in Anno 1742 Mense Julio, dum Excellentissimus, ac illustrissimus Dominus Co­ mes, Dominus Thomas Szirmay, de Szirma Besenyő, et Csernek, Sacra Regiae Majestatis Inti­ mus Actualis Consiliarius, Camerarius, Eques aureatus, ac Inclyti Comitatus hujusce Sárossien­ sis Supremus Comes, nec non Haereditarius Dominus Dominii Makovichiani, fuisset in Oppido Zboro»58. 48 Наскільки строго дотримувалися ці моральні правила, можна судити з листа монаха Буківського монастиря, в якому він спростовує адресовану йому підозру в крадіжці монастирських речей: ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 670. Арк. 2. 49 Пронин В. История Православной Церкви… С. 363–364. 50 Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття… Т. ІІІ. С. 55. 51 Климент XII – 246­ий Папа Римський, понтифікат якого тривав з 12.07.1730 по 06.02.1740 рр. 52 ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 588. Арк. 6. 53 ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 587. Арк. 2; Лучкай М. Історія карпатських русинів… Т. ІІІ. С. 265; Атанасій В. На­ риси історії Церкви Закарпаття… Т. ІІ. С. 374–376; Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 51. 54 ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 2. 55 Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття… Т. ІІІ. С. 55. 56 ДАЗО. Ф. 64. Оп. 4. Спр. 42. Арк. 7; Оп. 1. Спр. 270. Арк. 3; R.P. Jоаnnicio Basilovits. Brevis Notitia Fundationis Theodori Koriathovits… S. 102; Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття… Т. ІІІ. С. 55; Пронин В. История Православной Церкви… С. 364; Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 57. 57 ДАЗО. Ф. 64. Оп. 4. Спр. 42. Арк. 7. Арк. 1–1 зв; 4–4 зв.; Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 58. 58 ДАЗО. Ф. 64. Оп. 4. Спр. 42. Арк. 1, 4, 6; Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 60. Siverian chronicle. 2024. № 1 111 Ці ж копії містяться в праці о. Тимковича, які автор наводить за о. Гаджегою59. У мо­ нографії о. Тимкович подає із вищенаведеними копіями в об’єднаному документі окремий додатковий документ, який абсолютно різниться за змістом. Дослідник, цитуючи працю о. Гаджеги, в одному тексті об’єднав дві різні копії різних документів. Факт поєднання різних документів в одному тексті о. Тимковича підтверджують два виявлені джерела, розміщені у двох окремих справах зібрань ДАЗО. У фондовій справі Ф. 64, оп. 4, спр. 42 містяться чотири копії, названі в заголовку як одна грамота. Насправді між ними на аркуші 3–3 зв. і 5–5 зв.60 зберігається зовсім інший документ у двох копіях, про що свідчить його заголовок і зміст. Разом із тим цей доку­ мент знаходиться також у двох копіях в іншій виявленій окремій справі Ф. 64, оп. 5, спр. 190 під назвою «Свидетельство настоятеля монастыря ордена Премонтреев в г. Ле­ лес, данное настоятелю Букоцкого монастыря Данилковичу Гедеону об утверждении дар­ ственной грамоты графа Сирмай Томаша от 1742 года по с. Тарца61»62. Отже, один і той же документ є у двох копіях у двох окремих справах. Той самий 1742 р.63 як період початку благодійної та фундаторської діяльності графа з с. Зборов64 фіксується ще в одній копії грамоти графа Фоми Сірмай про дарування зе­ мельних ділянок монастирю на горі Букова в Шароській жупі65. Копія грамоти була зроб­ лена 5 червня 1744 р. і додатково завірена 5 лютого 1746 р.66 1742 р. як початок фундаційної діяльності графа Сірмая фіксується також у вищенаве­ деному «Свідоцтві» настоятеля монастиря ордена Премонтреїв, крайніми датами якого є 31.08.1768–22.07.1794 рр.67 Із копій установчої грамоти 1742 р. стає відомим кілька фактів як доповнення: активна розбудова монастиря тривала в період правління Римського Папи Клімента XII, генераль­ ного вікарія Егерського єпископа Георгія Фоглара та Мукачівського греко­католицького єпископа Георгія Блажовського. Одним із нових джерел є виявлена у фондах ДАЗО так звана «Розписка прикажчика поміщика графа Томаша Сірмая в с. Гажлин про виявлення в архіві поміщика документів фундації графів по Буковецькому монастирю» від 8 серпня 1822 р. Її дешифрування та пе­ реклад публікуємо вперше. Копії грамот, зроблені 5 червня 1744 р. і 9 вересня 1745 р., були виявлені також при­ кажчиком поміщика Томаша Сірмая, Даниїлом Машицьким, який жив у с. Гажлин68. Згід­ но з «розпискою» від 8 серпня 1822 р., він виявив вищенаведені два документи фундації графа Буковецькому монастирю в архіві поміщика69. Як випливає з джерела, виявлені документи (від 05.06.1744 і 09.09.1745 рр.) Машиць­ кий видав брату Іллі з Буковецького монастиря, інші документи з історії монастиря 07.03.1788 р. були передані свидницькому обліковцеві (rationista) Емерику Вайнаровичу, який був уповноваженим Івана Ладомерського70. Привертає увагу замітка «розписки» про те, що 09.09.1745 р. граф Сірмай лише «затвердив» дарчу грамоту від 05.06.1744 р.71 Тоб­ то існує археографічний прецедент на подальше, більш скрупульозне дослідження грамо­ ти від 05.09.1745 р. Дешифрований і перекладений текст документа від 8 серпня 1822 р. публікується вперше. «Infrascriptus vigore praesentium recognovit quod sub hodierno venerando fratri Eliae mo­ nasterii venerabilis de Bukocz duo documenta praelaudatum monasterium ferientia per infra­ scriptum exquisita, et quidem: primum de a[n]no 1744 d[e] d[i]e [quin]ta Iunii in castello Zboro­ viensi emanatum, tandem d[e] d[i]e 9 Septembr[is] 1745 Tarcza per illustrissimum dominum co­ mitem Thomam de Szirma confirmatum, demum d[e] d[i]e 22 Augusti in (Viskocz <?>) transumptum et per ord[inarium] iudlium Georgium Feg(j)irvary, et subiurassorem Carolum 59 Ibid. S. 59–61. 60 ДАЗО. Ф. 64. Оп. 4. Спр. 42. Арк. 3–3 зв.; 5–5 зв. 61 Ториса (лат. Tarcza, Tarczae, угор. Tarca, словац. Torysa) – село в Словаччині, Сабинівському окрузі Пряшів­ ського краю. Розташоване в північно­східній частині Словаччини в Шариській височині в долині Ториси. 62 ДАЗО. Ф. 64. Оп. 5. Спр. 190. Арк. 7. 63 Там само. Оп. 1. Спр. 270. Арк. 1, 3. 64 Зборов або Зборів (словац. Zborov) – село в Словаччині, Бардіївському окрузі Пряшівського краю. Розташова­ не в північно­східній частині Словаччини, у північній частині Низьких Бескидів в долині потока Каменець. 65 ДАЗО. Ф. 64. Оп. 1. Спр. 270. Арк. 3. 66 Там само. Арк. 2. 67 Там само. Оп. 5. Спр. 190. Арк. 1. 68 Гажлин (словацьк. Hažlín) – село в Словаччині, Бардіївському окрузі Пряшівського краю. Розташоване в пів­ нічно­східній частині Словаччини, у Низьких Бескидах у долині р. Гажлинка. 69 ДАЗО. Ф. 64. Оп. 5. Спр. 270. Арк. 1. 70 Там само. 71 Там само; Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 58, 61. Сіверянський літопис. 2024. № 1 112 T(J)ahy ordinatum, secundum vero d[e] d[i]e [<?>] 7 Martii 1788 rationistae Szvidnicensi Eme­ rico Vainarovics per plenipotentiarium Ioannem Ladomerszky extradatum resignaverit. Hic Hazslin[i] 8 Augusti 1822. Daniel Massicz[ki] illustrissimi d[omini] comitis Thomae de Szirma bonorum Makovicz pro­ visor»72. Переклад українською: «Нижчепідписаний силою цієї грамоти визнає, що сьогодні уступив преподобному братові Іллі з превелебного Буковецького монастиря два документи, що їх відшукав ниж­ чепідписаний, котрі стосуються вищезгаданого монастиря, а саме: перший – виданий 5 червня 1744 р. в Зборівському замку, який потім, 9 вересня 1745 р., у Тарці затвердив всесвітлійший пан Тома з Сірми, нарешті 22 серпня трансумували і спорядили ординар­ ний суддя (iudlius) Георгій Феєрварі і присяжний (subiurassor) Кароль Та(Я)гі; другий – що його [<?>] 7 березня 1788 р. видав свидницькому обліковцеві (rationista) Емерику Вай­ наровичу уповноважений Йоан Ладомерський. Тут у Гажлині 8 серпня 1822 р. Даниїл Машицький, провізор маєтку Маковець всесвітлішого пана графа Томи з Сір­ ми»73. Беззаперечним свідченням передачі щедрих земельних ділянок монастирю є «Свідоцт­ во» настоятеля монастиря в с. Буківці про дарування монастирю землі графом Сірмай. Ру­ кописний документ, що зберігався також у Сірмай – Бешеньовському архіві74, був вияв­ лений нами й у фондах ДАЗО. Він розміщений на 2 аркушах формату А 6 і датується 15 серпня 1787 р.75 Джерело підписане о. Олександром Ставровським та ченцями монас­ тиря: Мілетієм [Шантор <?>], Валеріаном [Аркіновіес <?>] та Іларіоном [Паркіевіес <?>]76. Поява «Свідоцтва» пов’язана із загрозою ліквідації монастиря в період секуляризацій­ ної реформи імператора Йосипа II (1780–1790). Передбачаючи ймовірне закриття монас­ тиря у вказаний вище день, місяць і рік, граф Сірмай запросив до себе в маєток усіх бу­ ковських монахів на чолі з ігуменом Олександром Ставровським. З метою убезпечення обителі від повного знищення після закриття та уникнення конфіскації царем маєтків, на цій зустрічі фундатор заявив, що при найгіршому сценарії розвитку подій усі маєтки зно­ ву повинні повернутися до графа77. Це й засвідчує «Свідоцтво». Побоювання графа Сірмая щодо закриття монастиря не справдилися. Буківський мо­ настир не був ліквідований у 1788 р.78 Причиною цьому стала як освітня діяльність монас­ тирської школи79, так і географічний чинник. Біля обителі знаходилася міжнародна коро­ лівська дорога, яку в народі називали «Jozefínke». Локаційна користь монастиря полягала в тому, що, курсуючи цим шляхом, біля обителі зупинялася королівська пошта та інші по­ дорожні80. За фінансової підтримки графа Сірмая та прихожан монастиря на території обителі розпочалося будівництво кам’яного храму. Одним із активних будівничих цього храму був чоловік на ім’я Зелус81. Разом із храмом був споруджений кам’яний корпус із п’ятьма кімнатами та окремою келією з коморою для настоятеля, а також розлогою їдальнею з кухнею82. Добудований величний храм був освячений у день Воздвиження Хреста Гос­ поднього в 1796 р. Мукачівським єпископом Андрієм Бачинським83. У період будівництва храму ігумен та всі насельники монастиря відмовилися від юрисдикційного підпорядкування Мукачівському єпископу, а також головному протоігу­ мену: «він уперто відкидав всякий нагляд над собою місцевого протоігумена, як теж і свою залежність від Мукачівського єпископа, до влади якого в тому часі належала також Букова гірка»84. У призмі вивчення причин відмови від підпорядкування єпископу ціка­ 72 ДАЗО. Ф. 64. Оп. 5. Спр. 270. Арк. 1. 73 Там само. 74 Unghváry E. «A Bukócz­hegyi monostor története»… T. IV. S. 23. 75 ДАЗО. Ф. 64. Оп. 1. Спр. 1151. Арк. 2. 76 Там само. 77 Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 98. 78 ДАЗО. Ф. 151. Оп. 12. Спр. 2571. Арк. 4–4 зв. 79 Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття… Т. ІІІ. С. 56; Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského mo­ nastyra… S. 98–99, 108–109; Монич О. Монастирські школи Мукачівської та Марамороської єпархій (XVIII– XIX ст.) як освітня парадигма духовного виховання. Духовно-інтелектуальне виховання і навчання молоді в ХХІ ст. / Редкол.: В. Бабич та ін. Харків: ВННОТ, 2022. Вип. 4. С. 829–832. 80 Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 99. 81 Пронин В. История Православной Церкви на Закарпатье… С. 364. 82 R.P. Jоаnnicio Basilovits. Brevis Notitia Fundationis Theodori Koriathovits… S. 103. 83 Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття… Т. ІІІ. С. 56. 84 Там само. С. 55–56; Пронин В. История Православной Церкви на Закарпатье… С. 364. Siverian chronicle. 2024. № 1 113 вим для подальшого опрацювання є виявлений лист від 07.11.1740 р., у якому ігумен Бу­ ківського монастиря виражає цілковиту вірність Мукачівському єпископу85. За відмову підпорядкуватися церковній владі цей монастир був названий «упрямым местом»86. З часом непокора мукачівському владиці стала причиною того, що о. Ясель­ ський був змушений разом із ченцями повернутися до Галичини. Про «усунення Ясель­ ського з Букової гірки постарався тогочасний Мукачівський єпископ Мануїл М. Ольшав­ ський»87. Деталі цього неприємного інциденту доволі скрупульозно прокоментовано в праці о. Йосафата Тимковича88. У цілому, причини непокори о. Ясельського встановити важко, однак все­таки певні вказівки на них є. Так, за словами о. Анатолія Кралицького, ієромонах Ясельський, «будучи человѣкъ чужій, хотя очень изрядный, зависѣти не хотѣлъ ни отъ начальства Чина Угорской области, ни отъ епархіяльной власти, то вмѣсто него за­ ведены угорскіи монахи изъ Мукачевского монастыря»89. Отець Василій Гаджега причину переходу ігумена Ясельського бачить так: «Но коли з протягом часу о. Ясельский не хо­ тѣв вступити в тутешній чин св. Василія В. и повиноватися епископу, насильно оддалили єго из єще недокôнченоѣ будôвлѣ а монастырь мукачѣвский докôнчив будôвлю р. 1796»90. Отже, реальною причиною переведення з Букової гори о. Іринарха, який був прокура­ тором одного з василіанських монастирів у Галичині «observant quemdam Religiosum de Ordine S. Basilii M. Gallitianum certi cujusdam Monasterii Procuratorem»91, була його відмо­ ва від вступу в місцевий чин святого Василія Великого. Після усунення о. Іринарха його наступником став о. Гервасій Камінський92. З екватору XVIII ст. при обителі діяла відома чотирьохрічна початкова школа93. Станом на 1767 р. Буківський монастир входив разом з іншими сімома великими оби­ телями (Мукачево, Маріяповч, Красний Брід, Малий Березний, Імстичово, Бороняво, Бік­ сад) до самостійної провінції св. Миколая з протоігуменським осідком на Чернечій горі в м. Мукачево94. Одним із нових документів, який теж був виявлений при пошуковій роботі у фондах ДАЗО, є грамота про освячення Хрестовоздвиженського храму Буківського монастиря Мукачівським єпископом Михайлом Брадачем 12 червня 1810 р. Документ вводиться у новий обіг уперше. Згідно з джерелами та науковими розвідками, протягом XVIII ст. в Буківському монас­ тирі почергово діяли три храми, хоча першою за давністю (до XVIII ст.), на думку о. Пе­ кара, була каплиця, споруджена на честь Преображення Господнього95. Тобто історично фіксованих храмів було чотири. Однак більшість джерел указує на те, що в 40–90­х рр. XVIII ст. на території обителі діяли три храми: церква Сходження Святого Духа96, храм на честь святих апостолів Петра і Павла97 та Хрестовоздвиженський храм98. Перші три давні храми були дерев’яні, останній – кам’яний. За сприяння графа Сірмая будівництво мурованого храму розпочалося в 1742 р.99 Завершення будівництва стін і да­ ху цього храму фіксується в 1744 р.100 Остаточне закінчення спорудження Хрестовоздви­ женського храму відбулося за настоятеля монастиря о. Арсенія Коцака, при якому в 1796 р. добудовано до стін храму вежу з дзвіницею101. Отець Гаджега стверджує, що до­ будова храму в 1796 р. відбулася за сприяння Мукачівського монастиря102. 85 ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 655. Арк. 4. 86 Пронин В. История Православной Церкви на Закарпатье… С. 364. 87 Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття… Т. ІІІ. С. 56. 88 Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 73–81. 89 Кралицький А. Русскіи монастыри на Угорской Руси… С. 120. 90 Гаджеґа В. Додатки до исторіѣ русинôв и руських церквей… Рôчник X. С. 55. 91 R.P. Jоаnnicio Basilovits. Brevis Notitia Fundationis Theodori Koriathovits… S. 102. 92 Ibid. S. 97. 93 Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття… Т. ІІІ. С. 56. 94 Ваврик М. Стан Чина в Василіянській «Золотій добі»… С. 49. 95 Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття... Т. ІІ. С. 375–376; Т. ІІІ. С. 54, 57; Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 163. 96 Лучкай М. Історія карпатських русинів… Т. ІІІ. С. 265; Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття… Т. ІІІ. С. 55; Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 51–55, 84–85, 163. 97 ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 1 зв.; Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 51, 53, 55. 98 Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття… Т. ІІ. С. 375–376; Т. ІІІ. С. 56; Jozafát V. Timkovič. Letopis Bu­ kovského monastyra… S. 53; 55; 163. 99 Пронин В. История Православной Церкви на Закарпатье… С. 364. 100 Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 53. 101 R.P. Jоаnnicio Basilovits. Brevis Notitia Fundationis Theodori Koriathovits… S. 103; Кралицький А. Русскіи мо­ настыри на Угорской Руси… С. 120; Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 99. 102 Гаджеґа В. Додатки до исторіѣ русинôв и руських церквей… Рôчник X. С. 55. Сіверянський літопис. 2024. № 1 114 Сьогодні на території монастиря знаходяться дві церкви: кам’яний храм Воздвиження Хреста Господнього й така ж каплиця на честь Святого Хреста. Колишніх храмів на честь Святого Духа та святих апостолів Петра Павла вже немає103. Дослідник церковної історії о. Пекар стверджує, що освячення кам’яного храму на честь Воздвиження Хреста Господнього звершив Мукачівський греко­католицький єпис­ коп Андрій Бачинський у 1796 р.104 Однак жодних аргументів чи документів, які підтверд­ жують цей факт, автор не наводить. Правдоподібним, на наш погляд, є таке пояснення цього твердження. У вказаному 1796 р. за посередництва Мукачівського монастиря було завершено будівництво вежі хра­ му. Логічно припустити, що тогочасний Мукачівський єпископ Бачинський міг звершити чин «Малого» освячення добудованого храму. Однак чин «Великого» освячення храму було звершено пізніше іншим єпископом. У фондах ДАЗО нами було виявлено «Повідомлення» про освячення храму Буківсько­ го монастиря, що датується 12 червня 1810 р.105 Звершив це освячення наступник Бачин­ ського – Мукачівський греко­католицький єпископ Михайло Брадач106. Ураховуючи важливість цього документа для вивчення минувшини Буківського мо­ настиря, публікуємо його в авторському дешифруванні. Джерело вводиться в науковий обіг уперше. «Во Лѣто Господне ҂ΑѾΙ (1810) месяца Іунія дня ΒΙ (12) Церковь Воздвиженія Чест­ нагὤ Креста ὤбители Буковскія ὤсвятилъ великоможный Господинъ Михаилъ Брадачъ ὤсвященный Епископъ Доролійскій [Дорильський або Дорилейський – О.М.]107 Діецезіи Мункачовскіа(я) Суфраганъ, Авва от Шаръ или Шар – Моностра108, Капітулы Мункачов­ скіа(я) Канонік и Препозит и прчъ (прочее) Правящу Кафолическую Церковъ Пію Сед­ момъ Папѣ Римскому, царствующу надъ оуграми Царю Пресвѣтлому Францѣшку Второ­ му. Радящу Мукачовскою діецізіею Превелебнѣйшому Господину Іὤанну Кутка109, Авва от Бигаръ, Вікарію Епарах(иа)лному и прчъ (прочее): При присутствіи Многихъ Паро­ ховъ, и от Чина Святагὤ Василія Великагὤ сирѣчъ: Всечестнымъ Отцемъ Авра(а)мію Ко­ лесаръ Красно–Бродскому, Ірінарху Котраді Буковскому ігуменомъ(ну): Парфенію Коле­ саръ, Іὤсифу Деміа(мя)новічъ(чу), Нілу Константінъ, Ісаію Дадаі Іеромонахомъ со прочіи­ ми Монахъ ὤбыватели Буковского Монастирю. Присутствующимъ многимъ священни­ комъ сирѣчь: Андрею Руби, Пароху Кружловскому и Вице Архідіакону Собора Буковска­ гὤ, Василію Кутка, Пароху Чабинскому и Вице Архідіакону Собора Лаборскагὤ, Іὤан­ ну Дурчакъ, Пароху Волшавскому и Вице Архидиякону Собора Вироновскагὤ (Вранов­ скагὤ – <?> О.М.), Андрею Кампо, ихъ Великости Вышше именованнагὤ Епископа Кап­ лану и Секретару и прчъ (прочее): При освященіи предреченныя Церкви содѣйствующим и инымъ многимъ Священникомъ и мирскимъ людямъ присутствующимъ. Во сіе же время во иныхъ Монастыряхъ сущимъ: Іὤаннікію Базиловічъ Прото Ігумену Мукачовскому, и Ігуменом: Манассію Андрейковічъ Повчанскому, Іннокентію Данило­ вичъ Малоберезницкому, Павлу Молнаръ Імстичовскому, Веніаміну Лавкаі Біксадському. Михаилъ Брадачъ, Епископъ Дорилинскій, Суфраганъ Мукачовскій и Генеральный ві­ карій»110. Рукопис грамоти написаний уживаним на поч. XIX ст. почерком. Цей стиль викори­ стовувався під час оформлення документообігу, ним писали відповідні церковні та дер­ жавні документи. Орфографічний аналіз документа дозволяє стверджувати, що головний текст «Повідомлення» написаний окремою, невідомою нам особою. Почерк підпису сут­ 103 Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra…S. 53. 104 Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття… Т. ІІІ. С. 56. 105 ДАЗО. Ф. 64. Оп. 5. Спр. 249. Арк. 1. 106 Брадач Михайло – з 08.01.1809 р. титулярний єпископ Дариленський, керував Мукачівською єпархією як ге­ неральний вікарій у 1809–1815 рр. Після його управління із західної її частини була утворена Пряшівська єпар­ хія (1818). Дет. про нього див.: Пронин В. История Православной Церкви на Закарпатье… С. 357–358; Атана­ сій В. Нариси історії Церкви Закарпаття… Т. І. С. 80–81, 189. 107 Michael Bradacs, Episcopus tit. Borylensis, et Coadiutor Episcopi Munkacsiensis Andreae Bacynskyj (1773–1809). Див.: P. Athanasius G. Documenta Pontificum Romanorum… S. 323; Пронин В. История Православной Церкви на Закарпатье… С. 357–358. 108 Єпископ Михайло Брадач також мав титул абата, абатства святого Андрія де Шаярі, інакше Шаар­Моноштра. Див.: Лучкай М. Історія карпатських русинів… Т. IV. С. 272. 109 Священник Іван Кутка – із 1777 р. секретар Мукачівського єпископа Андрія Бачинського, канонік, вікарій Мукачівського єпископа. Після смерті єпископа Бачинського о. Кутка Іван у 1809 р. призначений капітульним вікарієм у духовних справах по Мукачівській єпархії. Дет. про нього див.: Лучкай М. Історія карпатських руси­ нів… Т. IV. С. 245, 272–273, 296; Пронин В. История Православной Церкви на Закарпатье… С. 355–356; Ба­ ран О. Єпископ Андрей Бачинський… С. 59–61; Баран О. Нариси історії Пряшівщини… С. 48–49. 110 ДАЗО. Ф. 64. Оп. 5. Спр. 249. Арк. 1. Siverian chronicle. 2024. № 1 115 тєво відрізняється від основного тексту й указує на те, що його автором був безпосеред­ ньо єпископ Брадач. Підпис завірений сфрагісом овальної форми (діаметром 2 см.), що поставлений на червоному сургучі. Опис печатки: На печатці є зображення єпископського герба. Зовнішнє кільце герба прикрашене рослинним орнаментом. Посередині герба на троні сидить людина, яка три­ має схрещені на грудях руки. У правій руці особа тримає меч (або щось схоже на трости­ ну, у якій римські воїни дали оцет при розп’ятті Христа). У лівій руці людина тримає, як показує виражене зображення, спис із тонким наконечником. Трохи вище від середини печатки у правому куті є зображення архієрейської мітри з хрестом на її верху. Навпроти, з лівої сторони – зображення архієрейського жезла з двома зміїними головами, усередині якого у верхній його частині є хрест. Зверху над зображенням особи є чіткий відбиток єпископського капелюха. На сфрагісі людина зображена сидячою в гербі щитовидної фор­ ми, з тонкими смугами на задньому фоні. Під особою всередині щитовидного герба є зображення підкови. Ніяких ініціалів на печатці не виявлено. Печатка дуже схожа з іден­ тичним сфрагісом, який використовував в тому ж часі єпископ Андрій Бачинський. Види його гербових печаток опубліковані в праці Іштвана Удварі111. Із документа дізнаємося, що освячення храму відбулося за присутності багатьох пара­ фіяльних священнослужителів та отців ЧСВВ (Чина Святого Василія Великаго). Серед ос­ танніх були: о. Авраамій Колесар – настоятель Краснобрідського монастиря, Іринарх Кот­ радій, ігумен Буківського монастиря, а також Парфеній Колесар, Йосип Демянович, Ніл Константин, Ісая Дадаі та інші насельники монастиря. При освяченні храму єпископові Михайлу співслужили тогочасні парохи та архідиякони: Андрій Рубі – парох Кружлов­ ський та Віцеархідиякон Буковський, Василій Кутка – парох Чабинський та Віцеархідия­ кон Лаборський, Іван Дурчак – парох Олшавський та Віцеархідиякон Врановський, Анд­ рій Кампо – капелан і секретар єпископа. Також було й багато інших священнослужителів і вірян. Із повідомлення також дізнаємося, що протоігуменом монастирів ЧСВВ на той час був Іоанікій Базилович, ігумен Мукачівського монастиря, настоятелем Маріяповчансько­ го монастиря був Манасія Андрейкович, Малоберезнянського – Інокентій Данилович, Імстичівського – Павло Молнар і Біксадського – Веніамін Лавкай. Архівне джерело повідомляє, що ігуменом Буківського монастиря в 1810 р. був Іри­ нарх Котрадій112. На думку о. Тимковича, о. Іринарх був ігуменом монастиря в 1804 р., а в 1810 р. посаду настоятеля обіймав о. Василій Крісовіч113. Факт освячення храму на поч. XIX ст. ще раз доказує, що цей монастир разом з інши­ ми монастирями Мараморошу не був закритий унаслідок секуляризаційної реформи ціса­ ря Йосипа II у 1788 р. Як уже зазначалося, причинами цього були освітня діяльність мо­ настиря, а також його розташування біля міжнародної дороги, так званої «йозифінки»114. Огляд джерел і наукової літератури з теми дослідження дозволяє зробити попередні висновки щодо окресленої проблематики. Без сумніву, весь корпус наявного джерельного матеріалу ДАЗО (установчі докумен­ ти: дарчі грамоти, пам’ятні листи, заповіти, акти, документи про нерухомість, папські та єпископські булли й грамоти, історичні та фундаційні описи), а також авторські нариси та монографії сьогодні широко репрезентують тему дослідження. Епоха екватору XVIII – поч. XIX ст. в еклізійній історії Мукачівської греко­католиць­ кої єпархії була визначальною в багатьох сенсах. Розвиток єпархії в часи мукачівських єпископів Йосипа де Камеліса (1689–1706), Геннадія Бізанція (1716–1733), Степана Оль­ шавського (1733–1737), Гавриїла Блажовського (1738–1742), Мануїла Ольшавського (1743–1767), Івана Брадача (1768–1772) і за періоду правління єпархією Андрія Бачин­ ського (1773–1809) був спрямований на всі вектори еклізійного життя одиниці. Одним із головних пріоритетів єпископату була розбудова й становлення чернечого життя. Буківський чоловічий монастир на екваторі XVIII – XIX ст. переживає один з найкра­ щих періодів свого становлення й розквіту. Біля витоків заснування монастиря могли бу­ ти ченці грецького, тобто православного, обряду. На це вказує джерельна відмінність ста­ тусів ченця­пустельника Арсенія та його наступника о. Ясельського: «greci ritus» та відпо­ відно «ritus unitorum». Першими фундаторами монастиря був місцевий шолтес Олексій Білий та його наступники Олексій і Михайло Білі. Велика заслуга в розбудові монастиря належить головному щедрому фундаторові обителі графу Фомі Сірмаю. Завдяки його до­ помозі монастир збагачується земельними ділянками, він особисто будує кам’яний храм і 111 Удварі І. Збирька жерел про студії русинського писемства… С. 192–194. 112 ДАЗО. Ф. 64. Оп. 5. Спр. 249. Арк. 1. 113 Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 198–199. 114 Кічера В. Інституційна розбудова провінції Чину василіан на Закарпатті… С. 77. Сіверянський літопис. 2024. № 1 116 житловий корпус для ченців, піклується про просвітницьку та освітню діяльність осеред­ ку. Документальна база свідчить, що монастир своєю історичною минувшиною сягає дав­ нішого часу, аніж XVIII ст. Діяльність о. Іринарха Ясельського, який прибув у 1738 р., бу­ ла спрямована на розбудову й упорядкування монастиря, що вже діяв. Значимість обителі в соціально­політичному, культурно­просвітницькому та релігій­ но­місіонерському житті єпархії у XVIII ст., безумовно, була великою. Про це свідчать надання монастирю в 1738 р. Римським Понтифіком статусу «відпустового» осередку, іс­ нування при обителі монастирської школи, епізод занепокоєння церковної та світської влади великою присутністю вірян на монастирських відпустах115, а також, без сумніву, фактом уникнення закриття монастиря у 1788 р. Щодо моменту освячення головного кам’яного Хрестовоздвиженського храму монас­ тиря в 1796 р., то, на нашу думку, єпископ Андрій Бачинський у цьому році звершив чин малого освячення монастирського храму. Чин великого освячення храму обителі був звер­ шений 12.06.1810 р. єпископом Михайлом Брадачем (1808–1814). Уведений у науковий обіг документ – «повідомлення» про освячення храму – вносить окремі корективи до сформованих знань про діяльність монастиря на поч. XVIII ст. Відо­ мості, відображені у джерелі, вкотре підтверджують тези окремих авторських наративів про складні взаємовідносини між єпископом Брадачем і його конкурентом по кафедрі – каноніком о. Іваном Кутка116, який був присутнім під час освячення храму. Джерело 1810 р. фіксує ім’я ігумена Буківського монастиря – о. Іринарха Котрадія, який, на думку о. Тимковича, був ігуменом монастиря раніше, у 1804 р., а в 1810 р. посаду настоятеля обіймав о. Василій Крісовіч117. Отже, архівне джерело редагує авторську неточність. Ра­ зом із тим документ надає інші важливі відомості. Зокрема, ми дізнаємось окремі прізви­ ща та імена тогочасних архідияконів Шариського та Земплинського комітатів, ігуменів окремих монастирів ЧСВВ, а також ім’я чинного протоігумена монастирів ЧСВВ – о. Іоа­ нікія Базиловича. У цілому джерело містить у собі унікальні відомості про діяльність мо­ настиря на поч. XIX ст. Отже, завдяки виявленим джерелам маємо унікальну можливість більш цілісного до­ слідження церковно­адміністративної діяльності обителі в одному з комітатів Угорського королівства. Водночас нові джерела накреслюють нові завдання для дослідників. До них можна віднести, наприклад, пошук додаткових матеріалів, які б остаточно підтвердили висновки, оприлюднені на основі виявлених джерел. Крім того, ці документи, на наше пе­ реконання, потребують більш широкого стилістичного, орфографічного та археографічно­ го дослідження. Загалом перед дослідниками відкривається широке поле для дискусії та подальшого вивчення історії Буківського монастиря у вказаний період. Актуальним для подальшого дослідження також є маловідомий факт звернення о. Ясельського до Римського Папи Климента XII, у результаті якого Понтифік 7 травня 1738 р. видав свідоцтво «про відпущення гріхів» одноосібно о. Іринарху. Заслуговує на вивчення й рішення від 17 травня 1738 р., яким той же Понтифік надав Буківському мо­ настирю статус відпустового осередку в день Зіслання Св. Духа. Виявлені документи збе­ рігаються у фондах ДАЗО. 115 Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 91–93; Удварі І. Збирька жерел про студії русинського писемства… С. 51–53. 116 Атанасій В. Нариси історії Церкви Закарпаття… Т. ІІІ. С. 79–81. 117 Jozafát V. Timkovič. Letopis Bukovského monastyra… S. 198–199. Siverian chronicle. 2024. № 1 117 Додатки. Публікація документів ДАЗО про Буківський монастир Історична довідка про заснування Буківського монастиря в Шариській жупі (08.10.1738). ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 1. Сіверянський літопис. 2024. № 1 118 Історична довідка про заснування Буківського монастиря в Шариській жупі (08.10.1738). ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 1 зв. Історична довідка про заснування Буківського монастиря в Шариській жупі (08.10.1738). ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 581. Арк. 2. Siverian chronicle. 2024. № 1 119 Повідомлення про освячення церкви в Буківському монастирі єпископом Михайлом Брадачем (12.06.1810). ДАЗО. Ф. 64. Оп. 5. Спр. 249. Арк. 1. Сіверянський літопис. 2024. № 1 120 Розписка прикажчика поміщика графа Сірмая в с. Гажлин про виявлення документів в архіві поміщика фундації графів по Буківському монастирю (08.08.1822). ДАЗО. Ф. 64. Оп. 5. Спр. 270. Арк. 1. References Behei, O. (2014). Do istorii Bukivskoho monastyria sviatoho Yosafata ottsiv Vasyliian [To the history of the Bukiv Monastery of St. Josaphat of the Basilian fathers]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho univer- sytetu im. V. Karazina – Bulletin of V. Karazin Kharkiv national university, 1119, 18, P. 19–23. Kharkiv, Ukraine. Kichera, V. (2008). Instytutsiina rozbudova provintsii Chynu vasylian na Zakarpatti u period pravlinnia mukachivskoho yepyskopa Andriia Bachynskoho (1773–1809) [Institutional development of the Chinu ba­ silian province in Zakarpattya during the reign of Mukachevo bishop Andrii Bachynskyi (1773–1809)]. Ru- syn – Rusyn, 3–4 (13–14), P. 76–83. Luchkai, M. (2002). Istoriia karpatskykh rusyniv: U 6 t. [History of the Carpathian rusyns: In 6 vol.]. Uzhgorod – Ukraine. Monych, O. (2018). Krasnobridskyi Sviato­Dukhivskyi cholovichyi monastyr v pershii pol. XVIII – na poch. XX st. (za mat. DAZO) [Krasnobrydsky Holy Spirit menʼs monastery on the first half of the 18th – at the beginning of the 20th c. (on the materials of the DAZO)]. Prawosławny Biblijny Almanach – Ortho- dox Biblical Almanac, I, P. 148–167. Monych, O. (Ed.). (2021). Davni monastyri Mukachivskoi yeparkhii (1360–1800) [Ancient monasteri­ es of the Mukachevo diocese (1360–1800)]. Uzhgorod – Ukraine. Monych, O. (2022). Monastyrski shkoly Mukachivskoi ta Maramoroskoi yeparkhii (XVIII–XIX st.), yak osvitnia paradyhma dukhovnoho vykhovannia [Monastic schools of the Mukachevo and Maramoros dioceses (18th–19th c.), as an educational paradigm of spiritual education]. Dukhovno-intelektualne vykho- vannia i navchannia molodi v XXI st. – Spiritual and intellectual education and training of youth in the 21st c., 4, P. 829–832. Pronin, V. (2009). Istorija Pravoslavnoj Cerkvi na Zakarpate [History of the Orthodox Church in Za­ karpattya]. Mukachevo, Ukraine. Siverian chronicle. 2024. № 1 121 Монич Олександр Іванович – PhD, ThDr, протоієрей, аспірант кафедри археології, етнології та культурології, ДВНЗ «Ужгородський національний університет» (площа На­ родна, 3, м. Ужгород, Україна, 88000). Monych Oleksandr – Ph.D., Th.Dr., archpriest, postgraduate student of department of ar­ cheology, ethnology and cultural studies, State higher education institution «Uzhhorod national university» (Narodna Square 3, Uzhhorod, Ukraine, 88000). E­mail: oleksandr.monych@uzhnu.edu.ua ARCHEOGRAPHIC REVIEW OF THE REPRESENTED AND PUBLICATION OF NEW SOURCES ON THE HISTORY OF BUKOVETSKY MONASTERY 1738–1810 (according to the stock collections of the State Archive of Zakarpattia region) The aim of the research is to analyze represented and newly discovered sources from the history of the Bukovets monastery in 1738–1810, to make corrections to existing paradigms about its historical develop- ment and to revitalize main episodes of the history of the religious center. At the same time, our tasks are the verification and correction of the main hypotheses regarding the date of the foundation of the monaste- ry; study of the main stages of its institutional development; addition of existing biographies of abbots and residents; introduction of new documents on the history of the monastery into scientific circulation. The methodological basis of the research is the use of the principles of historicism, analysis, synthesis, compa- rison, objective and impartial processing of documents, as well as the use of special methods (heuristics) and the involvement of auxiliary disciplines (archaeography). The scientific novelty of the work consists in the publication of new information about the foundation of the monastery and the addition of existing knowledge about its development and activities of its founders. For the first time, three new documents of the State archives of Zakarpattya region of the end of the 18th – the beginning of the 19th c. are introduced into scientific circulation. Conclusions: the discovered and processed documents state that the monastery was one of the ancient centers of the Mukachevo Eparchy. The role of the monasteryʼs activities at the in- tersection of cultural, missionary, socio-political, educational and ecclesiastical-state aspects, and especi- ally in the development of the monastic life of the Eparchy in the 18th–19th c. was exceptional. Presented sources show that existing thematic works are not exhaustive, and specific thematic works are absent. Pre- sented sources of the State archives in Zakarpattya region supplement the existing ones and clarify new facts about the history of the monastery, expand the circle of information about the foundation endow- ments, make it possible to reproduce the list of monks and abbots, contribute to the study of following to- pics: monastery document circulation, immovable and architectural heritage, ecclesiastical and canonical affiliation of the religious center, as well as activities of hegumen. Key words: document, monastery, temple, bishop, abbot, monk, seal. Дата подання: 25 жовтня 2023 р. Дата затвердження до друку: 22 січня 2024 р. Цитування за ДСТУ 8302: 2015 Монич, О. Археографічний огляд репрезентованих і публікація нових джерел з історії Буко­ вецького монастиря 1738–1810 рр. (за фондовими зібраннями Державного архіву Закарпатської об­ ласті). Сіверянський літопис. 2024. № 1. С. 104–121. DOI: 10.58407/litopis.240112. Цитування за стандартом APA Monych, O. (2024). Arkheohrafichnyi ohliad reprezentovanykh i publikatsiia novykh dzherel z istorii Bukovetskoho monastyria 1738–1810 rr. (za fondovymy zibranniamy Derzhavnoho arkhivu Zakarpatskoi oblasti) [Archeographic review of the represented and publication of new sources on the history of Bukovetsky monastery 1738–1810 (according to the stock collections of the State Archive of Zakarpattia region)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1, P. 104–121. DOI: 10.58407/litopis.240112.

Схожі ресурси