Глобальні події в християнському світі в 60-ті роки ХХ ст. (за матеріалами емігрантської релігійної преси)

Мета статті – проаналізувати глобальні події християнського світу 60-х рр. ХХ ст., що були описані на сторінках емігрантської преси, а саме «Вісника Російського студентського християнського руху», крізь призму місця в них Російської православної церкви Московського патріархату (РПЦ МП) та Всесвітн...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2024
1. Verfasser:	Андреєв, Т.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2024
Schriftenreihe:	Сiверянський літопис
Schlagworte:	Церковна старовина
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199934
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Глобальні події в християнському світі в 60-ті роки ХХ ст. (за матеріалами емігрантської релігійної преси) / Т. Андреєв // Сіверянський літопис. — 2024. — № 4. — С. 61-72. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-199934
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1999342024-11-07T16:15:17Z Глобальні події в християнському світі в 60-ті роки ХХ ст. (за матеріалами емігрантської релігійної преси) Андреєв, Т. Церковна старовина Мета статті – проаналізувати глобальні події християнського світу 60-х рр. ХХ ст., що були описані на сторінках емігрантської преси, а саме «Вісника Російського студентського християнського руху», крізь призму місця в них Російської православної церкви Московського патріархату (РПЦ МП) та Всесвітньої ради церков (ВРЦ); розкрити проблему використання міжнародних релігійних організацій як платформи протистояння епохи «холодної війни». Методологія дослідження. Автор вивчав проблему крізь призму традиційних історичних підходів (історико-тематичного та історико-хронологічного), використовувалися загальноісторичні (історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний) та загальнонаукові (аналіз, синтез) методи. Наукова новизна. У статті автор уперше в українській історіографії пропонує подивитися на актуальні глобальні події християнського світу 60-х рр. ХХ ст. з погляду світових тенденцій та наративів епохи «холодної війни», а саме: ІІІ Генеральну асамблею Всесвітньої ради церков, підготовчі заходи до II Ватиканського собору, Архієрейський собор 1961 р., ІІІ Родоську загальноправославну нараду та процеси, пов’язані з ліквідацією Екзархату Вселенського Престолу. Висновки. У 1960-ті рр. РПЦ МП вдалося стати повноправним членом ВРЦ, радянське керівництво отримало вплив на організацію завдяки використанню прийомів грамотного лобіювання власних політично вигідних інтересів. За результатами ІІІ Родоської загальноправославної наради було визначено стратегії міжконфесійного діалогу з католицькою церквою. Під управління РПЦ МП перейшли, хоч і частково, православні парафії в країнах Західної Європи. У контексті протистояння з емігрантськими колами Московська патріархія у цей хронологічний період вийшла явним переможцем, показала свою перевагу в багатьох напрямках діяльності. eligious organizations as a platform of opposition to the «Cold War» era. Research methodology. The author studied the problem through the prism of traditional historical approaches (historical-thematic and historical-chronological), generally historical (historical-comparative, historical-typological, historical-systemic) and general scientific methods (analysis, synthesis). The scientific novelty. In the article, the author, for the first time in Ukrainian historiography, offers to look at the current global events of the Christian world in the 60s of the 20th c. from the point of view of world trends and narratives of the «Cold War» era, namely: the III General assembly of the World council of churches, preparations for the II Vatican council, the Bishopsʼ council of 1961, the III Pan-Orthodox council and processes related to the liquidation of the Exarchate of the Ecumenical See. Conclusions. In the 1960s, the Russian Orthodox Church (MP) managed to become a full member of the Russian Orthodox Church, the Soviet leadership gained influence over the organization through the use of competent lobbying techniques for its own politically beneficial interests. Based on the results of the III Rhodes All-Orthodox conference, strategies for inter-confessional dialogue with the Catholic Church were determined. At least partially Orthodox parishes in the countries of Western Europe have come under the control of the Russian Orthodox Church (MP). In the context of confrontation with emigre circles, the Russian Orthodox Church (MP) in this chronological period came out clear winners and showed its superiority in many areas of activity. 2024 Article Глобальні події в християнському світі в 60-ті роки ХХ ст. (за матеріалами емігрантської релігійної преси) / Т. Андреєв // Сіверянський літопис. — 2024. — № 4. — С. 61-72. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.240407 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199934 2-611.67:94(6) uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Церковна старовина Церковна старовина
spellingShingle	Церковна старовина Церковна старовина Андреєв, Т. Глобальні події в християнському світі в 60-ті роки ХХ ст. (за матеріалами емігрантської релігійної преси) Сiверянський літопис
description	Мета статті – проаналізувати глобальні події християнського світу 60-х рр. ХХ ст., що були описані на сторінках емігрантської преси, а саме «Вісника Російського студентського християнського руху», крізь призму місця в них Російської православної церкви Московського патріархату (РПЦ МП) та Всесвітньої ради церков (ВРЦ); розкрити проблему використання міжнародних релігійних організацій як платформи протистояння епохи «холодної війни». Методологія дослідження. Автор вивчав проблему крізь призму традиційних історичних підходів (історико-тематичного та історико-хронологічного), використовувалися загальноісторичні (історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний) та загальнонаукові (аналіз, синтез) методи. Наукова новизна. У статті автор уперше в українській історіографії пропонує подивитися на актуальні глобальні події християнського світу 60-х рр. ХХ ст. з погляду світових тенденцій та наративів епохи «холодної війни», а саме: ІІІ Генеральну асамблею Всесвітньої ради церков, підготовчі заходи до II Ватиканського собору, Архієрейський собор 1961 р., ІІІ Родоську загальноправославну нараду та процеси, пов’язані з ліквідацією Екзархату Вселенського Престолу. Висновки. У 1960-ті рр. РПЦ МП вдалося стати повноправним членом ВРЦ, радянське керівництво отримало вплив на організацію завдяки використанню прийомів грамотного лобіювання власних політично вигідних інтересів. За результатами ІІІ Родоської загальноправославної наради було визначено стратегії міжконфесійного діалогу з католицькою церквою. Під управління РПЦ МП перейшли, хоч і частково, православні парафії в країнах Західної Європи. У контексті протистояння з емігрантськими колами Московська патріархія у цей хронологічний період вийшла явним переможцем, показала свою перевагу в багатьох напрямках діяльності.
format	Article
author	Андреєв, Т.
author_facet	Андреєв, Т.
author_sort	Андреєв, Т.
title	Глобальні події в християнському світі в 60-ті роки ХХ ст. (за матеріалами емігрантської релігійної преси)
title_short	Глобальні події в християнському світі в 60-ті роки ХХ ст. (за матеріалами емігрантської релігійної преси)
title_full	Глобальні події в християнському світі в 60-ті роки ХХ ст. (за матеріалами емігрантської релігійної преси)
title_fullStr	Глобальні події в християнському світі в 60-ті роки ХХ ст. (за матеріалами емігрантської релігійної преси)
title_full_unstemmed	Глобальні події в християнському світі в 60-ті роки ХХ ст. (за матеріалами емігрантської релігійної преси)
title_sort	глобальні події в християнському світі в 60-ті роки хх ст. (за матеріалами емігрантської релігійної преси)
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2024
topic_facet	Церковна старовина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199934
citation_txt	Глобальні події в християнському світі в 60-ті роки ХХ ст. (за матеріалами емігрантської релігійної преси) / Т. Андреєв // Сіверянський літопис. — 2024. — № 4. — С. 61-72. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT andreêvt globalʹnípodíívhristiânsʹkomusvítív60tírokihhstzamateríalamiemígrantsʹkoírelígíjnoípresi
first_indexed	2025-07-17T06:03:09Z
last_indexed	2025-07-17T06:03:09Z
_version_	1837872911099101184
fulltext	Siverian chronicle. 2024. № 4 61 ЦЕРКОВНА СТАРОВИНА УДК 2-611.67:94(6) Тимур Андреєв • ГЛОБАЛЬНІ ПОДІЇ В ХРИСТИЯНСЬКОМУ СВІТІ В 60-ті рр. ХХ ст. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ЕМІГРАНТСЬКОЇ РЕЛІГІЙНОЇ ПРЕСИ) DOI: 10.58407/litopis.240407 © Т. Андреєв, 2024. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000-0001-9955-4780 Мета статті – проаналізувати глобальні події християнського світу 60-х рр. ХХ ст., що були описані на сторінках емігрантської преси, а саме «Вісника Російського студентського християн- ського руху», крізь призму місця в них Російської православної церкви Московського патріархату (РПЦ МП) та Всесвітньої ради церков (ВРЦ); розкрити проблему використання міжнародних релі- гійних організацій як платформи протистояння епохи «холодної війни». Методологія дослідження. Автор вивчав проблему крізь призму традиційних історичних підхо- дів (історико-тематичного та історико-хронологічного), використовувалися загальноісторичні (іс- торико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний) та загальнонаукові (аналіз, синтез) методи. Наукова новизна. У статті автор уперше в українській історіографії пропонує подивитися на актуальні глобальні події християнського світу 60-х рр. ХХ ст. з погляду світових тенденцій та на- ративів епохи «холодної війни», а саме: ІІІ Генеральну асамблею Всесвітньої ради церков, підготов- чі заходи до II Ватиканського собору, Архієрейський собор 1961 р., ІІІ Родоську загальноправослав- ну нараду та процеси, пов’язані з ліквідацією Екзархату Вселенського Престолу. Висновки. У 1960-ті рр. РПЦ МП вдалося стати повноправним членом ВРЦ, радянське керів- ництво отримало вплив на організацію завдяки використанню прийомів грамотного лобіювання власних політично вигідних інтересів. За результатами ІІІ Родоської загальноправославної наради було визначено стратегії міжконфесійного діалогу з католицькою церквою. Під управління РПЦ МП перейшли, хоч і частково, православні парафії в країнах Західної Європи. У контексті проти- стояння з емігрантськими колами Московська патріархія у цей хронологічний період вийшла явним переможцем, показала свою перевагу в багатьох напрямках діяльності. Ключові слова: Всесвітня рада церков, екуменізм, РПЦ, холодна війна, міжнародні відносини, релігія, політичні дискусії. З давніх-давен лідери провідних країн світу активно використовували релігію як інст- румент для реалізації власних політичних амбіцій. 60-ті рр. ХХ ст. ознаменували собою період ескалації протистояння на фронтах «хо- лодної війни». Керівництво СРСР переглянуло методи реалізації зовнішньополітичної стратегії. Так, церква, зокрема Російська православна церква Московського патріархату1 (далі – РПЦ МП), починає активно використовуватися владою та її спецслужбами як інст- румент для трансляції прорадянських наративів з метою протистояння антикомуністичній риториці країн «західного світу», формування на міжнародній арені іміджу «вільної краї- ни» та «щасливої, достатньої радянської людини». У цей період РПЦ МП починає брати особливо активну участь у різних глобальних християнських, особливо екуменічних захо- дах. Незважаючи на те, що атеїстично налаштований політичний апарат на поч. 1960-х рр. керував Радянським Союзом уже тривалий час, у соціумі Західного світу авторитет Росій- ської православної церкви залишався досить високим. До того ж, релігійна свідомість на- селення в країнах Європи була на достатньо високому рівні, загалом відсоток людей, які не сповідували жодне з вірувань, був мінімальним, більшість уналежнювала себе саме до прихильників християнства. Так, католицизм був домінуючою конфесією, наприклад, у 1 Російська православна церква Московського патріархату – термін використовується з метою акцентування ува- ги на підпорядкованості церкви саме Московській патріархії та її залежності від радянської влади. Сіверянський літопис. 2024. № 4 62 Португалії, Італії, Австрії, Іспанії, Бельгії та Франції, протестантизм – у Фінляндії, Данії та Швеції, у свою чергу, православ’я – у Греції, Румунії, Болгарії та Кіпрі. Різнобарвний релігійний світ, складні питання толерантності, терпимості та взаємопо- ваги заради підтримки зовнішньополітичного балансу сил холодновоєнної дійсності – усе це підґрунтя для жвавих дискусій, джерело для наукових досліджень. Зважаючи на тоталітарність радянського політичного режиму, однією з платформ для популяризації альтернативних офіційній риториці ідей були закордонні видавництва, се- ред них і емігрантська преса, що тиражувалася представниками старої інтелігенції ще ім- перських часів, яка не підтримувала радянську владу. Одним із таких провідних емігрантських видань був «Вісник російського студентсько- го християнського руху»2. Початковою метою його створення було прагнення в такий спосіб згуртувати студентів, які емігрували з території колишньої імперії до різних країн Європи, дати їм можливість черпати інформацію про життя та діяльність гуртків і безпо- середньо напрямів роботи студентського християнського руху. Отже, це видання було та- ким собі науковим та культурним кластером3. Особливе місце серед проблем, що розглядалися на сторінках «Вісника», посідали пи- тання, пов’язані з екуменічним рухом, висвітлювалися позиції щодо глобальних подій християнського світу, особливий акцент був зроблений на місці РПЦ МП та ВРЦ4 у цих процесах, публікувалися аналітичні статті, інтерв’ю учасників, відгуки та коментарі фа- хівців тощо. ІІІ Генеральна асамблея Всесвітньої ради церков, яка проходила в період з 18 листопа- да по 6 грудня 1961 р. в Нью-Делі, стала однією з центральних подій життя християнсько- го світу початку 1960-х рр. Її засідання проходило в період глобальних внутрішньоконфесійних змін у християн- ському світі. Так, незадовго до цих подій, у вересні 1961 р. відбулася Родоська загально- православна нарада, тривала підготовка до загальнокатолицького II Ватиканського собо- ру, який був запланований на 1962 р. Рішення про проведення Генеральної асамблеї саме в Нью-Делі було прийнято секре- тарем ВРЦ, доктором Віллемом Віссерт Хуфтом у світлі того, що в тогочасному наративі Індія вважалася символом інтенсивних перманентних регіональних релігійних протиріч та конфліктів5. У якості аргументу використовувалася теза про контраст між бідними ра- йонами Делі та заможним Нью-Делі як уособлення напруженості між християнським та нехристиянським (індуїстським, ісламським і язичницьким) світами. Розмаїття теологіч- них вчень на відносно невеликій території було однією з причин постійних конфліктів, ураховуючи те, що Індія в 60-ті рр. ХХ ст. посідала друге місце в світі за чисельністю на- селення; це давало право говорити про регіональну нестабільність як про одну з глобаль- них проблем людства6. Так, гасло III Генеральної асамблеї ВРЦ: «Ісус Христос – Світло миру» – на думку то- гочасних лідерів екуменізму, гармонійно висвітлювало стратегічні цілі глобального хрис- тиянства, повноцінно вписувалося у світові політичні та соціокультурні тенденції епохи. Підготовка до Асамблеї тривала протягом двох років (з 1959 по 1961 рр.), основна ро- бота здійснювалася в цільових комісіях: женевській та ньюделійській. Показовим моментом було те, що РПЦ МП до 1961 р. не брала участі в засіданнях жодної з Генеральних асамблей ВРЦ – ані в 1948 р. в Амстердамі (Нідерланди), ані 1954 р. в Еванстоні (США). Переоцінка пріоритетів радянською владою стосовно ВРЦ стала однією з причин того, що в Нью-Делі російська делегація була присутня вперше7. 2 Російський студентський християнський рух (РСХР) – об’єднання християнської молоді, засноване в 1889 р. в Росії, після революції з 1923 р. продовжило свою діяльність в еміграції. Організація мала переважно релігійно- просвітницький характер і ставила за мету консолідувати віруючу молодь, виробити в неї цілісний християн- ський світогляд, а також займалася підготовкою популяризаторів віри на противагу атеїстичній пропаганді та богоборчим тенденціям у СРСР. За конфесійним складом на етапі еміграції рух позиціонував себе як право- славний. Його головним друкованим органом був «Вісник російського студентського християнського руху». 3 Богословский А. Вестник русского христианского движения. Литературная энциклопедия русского зарубежья, 1918–1940: Периодика и литературные центры. Москва, 2000. С. 515–522. 4 Всесвітня рада церков – це найбільша міжнародна екуменічна співдружність церков різних християнських конфесій. Метою є досягнення християнської єдності. Займається обговоренням богословських питань, шляхів вирішення глобальних проблем, просвітницькою діяльністю тощо. Заснована з ініціативи протестантських гро- мад за результатами Амстердамської асамблеї 1948 р. Станом на четвертий квартал 2022 р. включає 352 органі- зації з більш ніж 100 країн світу. Російська православна церква Московського патріархату набула членства у ВРЦ в 1961 р. 5 The new Delhi report. The third assembly of the World council of churches. London: SCM Press LTD, 1962. P. 1–2. 6 Бобринский Б. Христос – свет мира. Вестник русского студенческого христианского движения (далі – Вестник РСХД). 1962. № 1 (64). С. 5–6. 7 Там само. С. 7–8. Siverian chronicle. 2024. № 4 63 11 квітня 1961 р. патріарх Алексій I направив звернення до Голови ВРЦ з проханням включити до порядку денного Асамблеї в Нью-Делі питання про прийняття РПЦ МП до складу організації, у тексті листа зазначалося: «Російська православна Церква [мається на увазі РПЦ МП] відповідає всім критеріям автокефалії, стабільності, розміру та вимо- гам взаємин з іншими Церквами, які необхідні відповідно до Статуту Всесвітньої Ради Церков … [РПЦ МП] завжди надавала першочергового значення питанням загальнохрис- тиянської єдності, зростанню взаєморозуміння в середовищі роз’єднаних досі християн і зміцненню на євангельській основі загального братерства, любові та миру між народа- ми»8. Слід зазначити, що до «історичного повороту на курс членства у Всесвітній раді цер- ков» Московська патріархія не приховувала свого негативного ставлення до російських емігрантів, які на той час уже брали активну участь у діяльності ВРЦ. Так, наприклад, дуже показовим у цьому сенсі був лист голови Відділу зовнішніх цер- ковних зносин РПЦ МП митрополита Ніколая (Ярушевича) до генерального секретаря ВРЦ Віллема Віссерт Хуфта напередодні Генеральної асамблеї в Амстердамі: «Право- славна Російська Церква [мається на увазі РПЦ МП] сподівається, що Всесвітня рада цер- ков не дасть звання представника Російської православної церкви якомусь учаснику Асамблеї, навіть якщо він і виявиться російським за національністю та “православним” за віросповіданням. Це нещасне непорозуміння, як ви знаєте, виникло в минулому щодо ро- сійських емігрантів, які тоді перебували й тепер перебувають у юрисдикції Православної константинопольської церкви. Рівною мірою це стосується також і “розкольників”, об’єд- наних у групах митрополита Феофіла в Америці, і митрополита Анастасія в Мюнхені, які не мають нічого спільного з Російською православною церквою»9. До складу делегації РПЦ МП на Ньюделійській асамблеї входило п’ятнадцять осіб10. Відтак православні вперше отримали велике представництво на засіданнях органів ВРЦ, це відкрило перспективи для дискусій та скоротило шанси на «гру в одні ворота» на ко- ристь протестантських деномінацій. На порядку денному Асамблеї стояли ключові питання з життя християнського світу, які багато в чому виходили за межі суто церковних аспектів. Так, однією із знакових подій стала інтеграція Міжнародної місіонерської ради11 (ММР) до складу Всесвітньої ради церков у форматі структури, що отримала назву «Від- діл місій та євангелізації»12. Ця унія відкрила не лише нові горизонти щодо популяризації християнства, а й мала політичний підтекст у контексті подій «холодної війни»13. Основ- ний напрямок роботи ММР охоплював країни Азії та Африки. Цей регіон не тільки актив- но вивчався СРСР, США та їхніми країнами-сателітами, а й використовувався як перспек- тивний для педалювання ідей про «світле соціалістичне майбутнє» (з боку Радянського Союзу) та «свободу, рівність і братерство» (з боку Сполучених Штатів)14. Від самого початку заснування ВРЦ співпрацювала з ММР. Їхнє злиття було наслід- ком еволюції та емансипації «молодих» африканських та азіатських церков від місіонер- ських громад15. У Раді існувала течія, яка займалася питаннями місіонерства: поширенням і популяри- зацією Євангелія, позиціонуючи це як головну мету та основоположну місію екуменічно- го руху. Ідея об’єднання усіх християнських конфесій заради єдиної мети – донести слово Боже до всіх куточків Землі, зберігаючи свої внутрішні традиційні догматичні підвали- ни, – користується популярністю серед богословів і в наші дні16. При цьому, існує й протилежна думка, згідно з якою домінація ВРЦ як позацерковної організації в місіонерстві, популяризація Євангелія окремо від решти складової віровчен- 8 Заявление Патриарха Алексия I о вступлении РПЦ в члены Всемирного Совета Церквей. Церковная жизнь. 1961. № 5–7. С. 95–96. 9 Бобринский Б. Христос – свет мира. С. 8–9. 10 Там само. С. 11–12. 11 Міжнародна місіонерська рада (МMР) була заснована в 1921 р. з метою сприяти співпраці та координації се- ред протестантських місійних товариств по всьому світу. Поступово стала платформою для різних конфесій та груп місіонерів для співпраці, обміну ресурсами, обговорення стратегій та вирішення спільних викликів у поши- ренні християнства по всьому світу. З 1961 р. МMР входить до складу Всесвітньої ради церков (ВРЦ) у форматі Відділу з місійної роботи та євангелізму. 12 The new Delhi report… P. 56–60. 13 Stanley B. The International missionary council: a centennial retrospect and reflection. Wiley. URL: https://doi.org/ 10.1111/irom.12432. 14 Бобринский Б. Христос – свет мира. С. 9–10. 15 Stanley B. The International missionary council… 16 Бобринский Б. Христос – свет мира. С. 10. Сіверянський літопис. 2024. № 4 64 ня – це породження прозелітизму17, шлях, що, скоріше, веде до євангелічної єресі18, ніж до конструктивного поширення християнства. Під час ІІІ Генеральної Асамблеї було змінено перший пункт Статуту Всесвітньої ради церков. Так, первісне формулювання: «ВРЦ є союзом церков, які приймають Господа на- шого Ісуса Христа як Бога і Спасителя»19, – було замінено на таке: «ВРЦ є братським со- юзом церков, які сповідують Господа Ісуса Христа Богом і Спасителем згідно з Писанням і які прагнуть загальними зусиллями відповідати своєму спільному покликанню на славу Єдиного Бога, Отця і Сина та Святого Духа»20. Зміни з погляду богослов’я є суттєвими та значущими: акцент на тринітарній природі Бога задовольнив принципову позицію право- славних церков у цьому питанні. Варто зазначити, що в радянській, як і в сучасній українській історіографії та росій- ському наративі, саме внесення змін до Статуту називається головною причиною зміни позиції РПЦ МП стосовно ВРЦ, основним мотиваційним поштовхом для набуття членст- ва в організації21. Проте, до цієї тези ми рекомендуємо ставитися критично, оскільки вона тотожна тогочасній офіційній позиції радянської влади та сучасній риториці РПЦ МП. На нашу думку, саме політичні причини були першочерговим поштовхом до риторичного повороту, кінцевим етапом якого став вступ РПЦ МП до ВСЦ. Незважаючи на те, що за результатами Асамблеї РПЦ МП набула офіційного статусу повноправного члена ВРЦ, аналіз процедурних промов, передбачених у день голосування про включення Московської патріархії до складу організації, показав відсутність єдності духовенства з різних країн із цього питання. Так, наприклад, архієпископ Сан-Франциський Іоанн (Шаховський) закликав утрима- тися від голосування з питання щодо прийняття РПЦ МП до ВРЦ, від аргументування своїх слів архієрей утримувався, при цьому натякав на деякі «бар’єрні моменти», які супе- речать релігійним постулатам і виходять за межі богослов’я та загальних християнських цінностей22. У свою чергу єпископ протестантської Угорської церкви в Америці Золтан Бека за- явив: «Якщо офіційні представники [РПЦ МП] хочуть використовувати цю платформу для політичних цілей і якщо вони прагнуть представляти погляди свого уряду (засновані на засадах безбожного матеріалізму та антидемократичної системи партій), у такому разі Протестантська Угорська Церква в Америці висловлює опір та утримається від голосуван- ня». Думка більшості учасників Асамблеї була виражена Константинопольським патріар- хом Афінагором і професором Алівізатосом: «Радіємо тому, що посилиться голос і свід- чення православ’я в екуменічному русі»23. У результаті, за підсумками голосування зі 150 делегацій, що брали участь у роботі Асамблеї, з християнських конфесій та організацій лише три висловилися негативно. Так РПЦ МП офіційно набула статусу чинного члена ВРЦ. Повертаючись до питання про мотивацію сторін у прийнятті доленосного рішення, вважаємо, що слід було б все-таки абстрагуватися від суто політичних складових. Як зга- дувалося вище, Патріарх Афінагор зауважив, що відсоток православних церков у складі ВРЦ порівняно з протестантськими організаціями був невеликий, а значить, у стратегіч- ному плані РПЦ МП та церкви країн «соціалістичного табору» дозволяли встановити ба- ланс сил, украй необхідний при прийнятті рішень та обговоренні ключових питань, бо дискусія, в якій одна зі сторін має явну чисельну перевагу, не може бути взаємовигідною та конструктивною. Для розуміння загальної картини політичної складової, слід зауважити, що ситуація виглядає дещо парадоксальною. Радянський уряд направив духовенство РПЦ МП для участі в міжнародних церковних зборах (причому не просто за кордоном, а на «загниваю- 17 Прозелітизм – активна діяльність із залучення нових прихильників до певної релігійної віри чи переконань. Це може містити місіонерську роботу, пропаганду, а також переконання або залучення людей до прийняття кон- кретної релігійної доктрини чи деномінації. У наративі 1960-х рр. термін асоціювався з насильницьким чи агресивним поширенням віри. 18 Євангелічна єресь – під поняттям автор має на увазі течії в християнстві, для яких Біблія та Євангеліє як її час- тина є єдиним авторитетом у контексті віровчення, проповідь священного письма позиціонується як основна мі- сія вірян, акцент робиться на особистому спасінні через віру в Ісуса Христа, переконання в необхідності «осо- бистого переживання благодаті». До таких течій належать такі гілки протестантизму, як баптизм, харизматичні рухи, пʼятдесятництво та менонітство. 19 The new Delhi report… P. 152–158. 20 Ibid. 21 Ливцов В. Формирование основных принципов взаимодействия Русской Православной церкви со Всемирным Советом церквей от Нью-Дели до Упсалы (1961–1968). Ученые записки ОГУ. 2010. № 1. С. 39–44. 22 Бобринский Б. Христос – свет мира. С. 12. 23 Там само. С. 13. Siverian chronicle. 2024. № 4 65 чому Заході»), однак водночас у радянській пресі на внутрішню аудиторію звучали нара- тиви про необхідність посилення боротьби з церквою до кінцевого викорінення віри – по всьому Радянському Союзу, здебільшого на неофіційному рівні, упроваджується антире- лігійна стратегія. При всьому цьому делегати РПЦ МП не просто замовчували факти гоніння на церкву в СРСР, а навіть ініціювали й усіляко сприяли вилученню з порядку денного питань, що були пов’язані із засудженням та протидією атеїзму. Богослов Борис Бобринський щодо цього питання висловився досить ємно: «Ми відчу- ваємо, наскільки вуста представників Російської Церкви [мається на увазі РПЦ МП] скуті, і нам не належить право судити їх за мовчання, яке нерідко красномовніше і переконли- віше відображає істинне становище Церкви, ніж багатослівні промови та оптимістичні прес-конференції»24. Всесвітня рада церков виконувала не лише декларативні функції, була не тільки міс- цем для дебатів і дискусій на екуменічні теми. Організація активно займалася вирішенням широкого спектру практичних питань. Так, наприклад, діяв відділ взаємодопомоги церков та служіння біженцям. Географія діяльності цього структурного підрозділу ВРЦ охоплю- вала різні країни світу, особливо це стосувалося бідних народів, регіонів перманентних кровопролитних військових конфліктів в Азії та Африці. Доволі показовим є той факт, що окремий щорічний бюджет благодійних витрат ВРЦ на 1962 р. становив 4750000 швейцарських франків, у той час як основний бюджет органі- зації за цей же період складав 3330000 швейцарських франків25. За підсумками Асамблеї в Нью-Делі було прийнято низку практичних резолюцій, се- ред яких політичний контекст мали декларації: про свободу совісті та релігії; з міжнарод- них питань (про Анголу, Алжир, Східну Німеччину, Південну Африку)26. Отже, можна зробити висновок про успішність участі РПЦ МП в роботі Ньюделій- ської асамблеї ВРЦ. Так, показовим є те, що, за підсумками в Центральному комітеті ВРЦ, членство набули п’ять представників від РПЦ МП, що становило 29% від загальної кількості представників православних церков (найбільш численна делегація). Початок 1960-х рр. ознаменувався низкою доленосних подій в історії різних конфе- сій християнського світу: для Католицької церкви таким став ІІ Ватиканський собор (XXI Вселенський собор Католицької церкви)27. Ініціатором його скликання виступив па- па Іоанн XXIII28. Однією з обговорюваних тем було питання християнської єдності. Слід звернути увагу на те, що Католицька церква утримувалася від членства в міжнародних екуменічних організаціях29. Позиція понтифіків із питання християнської єдності залишалася незмінною: самостій- на політика екуменізму, єдина церква може існувати виключно на чолі з Папою. Так, на- прикінці 1961 р. Іоанн XXIII своїм указом оголосив про створення Секретаріату у справах об’єднання християн30. ІІ Ватиканський собор мав статус загальнокатолицького, незважаючи на те, що питан- ня екуменізму були одними з основних на порядку денному. «Наріжним каменем» між- конфесійного діалогу був різний підхід християнських конфесій до поняття «Вселенський собор»31. Так, станом на 1962 р. останнім таким православні вважали ІІ Нікейський собор 787 р., а католики – І Ватиканський собор 1870 р. Ключова відмінність у трактуванні поняття «вселенський собор» полягає в різниці під- ходів до питання християнської єдності: так, православні після подій Великої схизми 1054 р. проводили лише помісні собори, вважаючи неможливим скликання соборів все- ленської статусності, будучи розрізненими церквами (тобто основна ідея в цьому контекс- ті – «істинність в єдності, єдність – во множності»). На відміну від цього, для католиків поняття «істинність» та «єдність» невід’ємні та неможливі без понтифікату32 (приклади: декрети Тридентського собору33, примат Папи34 тощо). 24 Бобринский Б. Христос – свет мира. С. 13–14. 25 Там само. С. 27–28. 26 The new Delhi report… 443 р. 27 Сардарян Г. Значение Второго Ватиканского собора в контексте эволюции католической политической док- трины. Ценности и смыслы. 2019. № 3 // Сyberleninka. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/znachenie-vtorogo- vatikanskogo-sobora-v-kontekste-evolyutsii-katolicheskoi-politicheskoi-doktriny. 28 Калиниченко Е., Пономарев В., Пучкин Д., Тюшагин В. Второй Ватиканский Собор. Православная энциклопе- дия. Москва, 2004. Т. VII: «Варшавская епархия – Веротерпимость». С. 268–303. 29 Куломзин Н. В преддверии Второго Ватиканского собора. Вестник РСХД. 1962. № 1. С. 14–15. 30 The pontifical council for promoting christian unity. The official website of the Holy See. URL: https://www. vatican.va/roman_curia/pontifical_councils/chrstuni/documents/rc_pc_chrstuni_pro_20051996_chrstuni_pro_en.html. 31 Вселенские соборы. Христианство: Энциклопедический словарь: в 3 т. Москва, 1993. С. 385–386. 32 Куломзин Н. В преддверии Второго Ватиканского собора. С. 16–22. 33 Тридентский Собор. Каноны и декреты. Санкт-Петербург: Католическая высшая духовная семинария «Ма- рия – Царица Апостолов», 2019. 234 с. Сіверянський літопис. 2024. № 4 66 Проте, справедливим буде зауважити, що подібні, на наш погляд, єретичні ідеї зустрі- чаються і в православному світі. Як приклади: РПЦ МП всіляко педалювала тезу «Моск- ва – Третій Рим»35 (на Московській нараді 1948 р. чергова спроба втілити це в реальність шляхом набуття вселенської статусності з тріском провалилася36), спроба Константино- польських патріархів здобути верховенство над православними церквами всього світу (так звана «єресь папізму»37). В опублікованому в журналі Informations Catholiques Internationales38 у 1965 р. звер- ненні російських віруючих до отців II Ватиканського собору висловлено ідею про те, що за тривалий постсхізмічний період існування християнства кожна з конфесій утвердилася в аргументації істинності власних догматичних вчень, полемічні школи сформували міц- ну базу – цивілізаційну модель, яка щільно пронизана як духовними, так і політичними суперечностями. При цьому в історичній ретроспективі показано, що за тисячолітню істо- рію заходи, спрямовані на утвердження християнської єдності, мали лише відносний ло- кальний успіх (приклад: Флорентійська, Ассирійська, Брестська, Ужгородська, Ефіопська унії). У всіх них без винятку Католицька церква виступала в ролі домінанти на шляху створення свого роду «спрощених схем» з інтеграції локальних територій у лоно церкви. Тобто рівноцінних діалогів у питанні загальнохристиянського єднання Понтифікат за всю історію фактично не продемонстрував39. У цьому контексті ми помітили цікаву й показову річ: у християнському світі в кожній конфесії сформувався міцний культ постсхізмічних та постреформаційних святих. Проте він взаємно сторонами не визнається й щороку збільшується, і це є суттєвим бар’єром на шляху до міжцерковного єднання. Для розуміння, у якості наочного прикладу, була змо- дельована ситуація: католицькі священники стратили православного ченця, при цьому ко- жен із учасників подій відповідно у своїй церкві офіційно визнаний святим. У разі ство- рення єдиної християнської конфесії кожна зі сторін має визнати святість або єретичність обох згаданих осіб. Умовний парадокс «мучителя» вказує на утопічність та доводить ідею про унеможливлення єднання християн. Отже, енцикліки й екуменічні заклики Папи можна схарактеризувати як ходіння замк- неним колом архаїчних неробочих сценаріїв, кінцевим результатом яких, на думку Понти- фікату, залишається лише одне – підпорядкувати та централізувати все під власною єди- ноначальністю. У вищезгаданій статті в Informations Catholiques Internationales простежується думка про те, що проблема церковної єдності є справою не лише церковно-канонічною, а й ду- ховно-релігійною. Акцент зроблено на такій єднальній стратегії: «…уважне і співчутливе вивчення один одного, розширення зв’язків, доброзичливість, дружнє спілкування і, на- решті, сердечна любов і спільна молитва про церковну єдність – ось ті воістину добрі справи, якими християни західної та східної церкви можуть активно сприяти прийдеш- ньому об’єднанню, творчо готуючи людську сторону церковного буття до сприйняття Бо- жественного натхнення»40. 18 липня 1961 р., у розпал активних антирелігійних заходів, радянська влада вперше за сімнадцять років дала дозвіл на проведення собору єпископату РПЦ МП41. На його порядку денному стояли як внутрішньоцерковні питання, так і церковно-полі- тичні проблеми, зокрема щодо вступу Московської патріархії до ВРЦ, про участь делега- ції в роботі Всесвітнього загальнохристиянського конгресу на захист миру42. Примітно, що міжнародні події, які мали бути обговореними на соборі на момент його проведення, уже відбулися. При цьому делегати повинні були фіктивно висловлюватися та приймати рішення з приводу, по факту, вже не актуальних питань. Так, Всесвітній за- гальнохристиянський конгрес на захист миру відбувся в Празі в період з 13 по 18 червня 34 Catechism of the Catholic Church (2nd ed.). Libreria Editrice Vaticana, 2019. Paragraph 883. The official website of the Holy See. URL: https://www.vatican.va/archive/ENG0015/__P2A.HTM#:~:text=882%20. 35 Московское совещание. Вестник: Орган Российского студенческого христианского движения в Германии. 1949. № 1. С. 29. 36 Лисовой Н. Русская Церковь и Патриархаты Востока. Три церковно-политические утопии XX в. Религии мира. История и современность. Москва: Наука, 2002. С. 151. 37 «Єресь папізму» – під цим терміном ми розуміємо прагнення церковного лідера стати центральною / головною фігурою в межах конфесії, свого роду «представником Бога на Землі». Використовується він здебільшого в не- гативній конотації, висвітлює критику догмату про непогрішність Папи Римського, який вступає в протиріччя з головним вченням християнства про непорушність єдинолідерства Церкви Ісуса Христа. 38 Informations Catholiques Internationales. 1965. № 249. 39 Куломзин Н. В преддверии Второго Ватиканского собора. С. 16–22. 40 Цит. за: Голос из России досточтимым отцам II Ватиканского собора. Вестник РСХД. 1965. № 4 (79). С. 54–60. 41 Струве Н. Церковь в советской России. Вестник РСХД. 1962. № 1. С. 23–28. 42 Всесвітній загальнохристиянський конгрес на захист миру – це ініціатива, що об’єднує різні християнські де- номінації та групи для спільної роботи з метою просування миру, співробітництва та розв’язання міжнародних конфліктів згідно з християнськими принципами. Siverian chronicle. 2024. № 4 67 1961 р.43, у свою чергу, офіційне прохання про прийняття РПЦ МП до складу ВРЦ було надіслано ще навесні 1961 р.44 У роки «холодної війни» політика радянського керівництва була дуалістичною: з од- ного боку – транслювалися наративи щодо ідеї протистояння «загниваючому капіталіс- тичному Заходу», а з іншого – перманентні побоювання щодо ризиків потенційної втрати міжнародної репутації, що проявлялося через постійну оглядку на громадську думку «вільних країн». У питанні релігії була схожа дилема: переслідування православ’я – трансляція на міжнародній арені наративів про свободу віросповідання в СРСР, створення Ліги безбожників – пріоритети високої репутації серед світових лідерів. Такий дуалізм да- вав перспективні можливості, зокрема для емігрантської опозиції, яка через різні канали транслювала альтернативні офіційній радянській риториці тези про буття СРСР. Така практика стримування в тому числі антирелігійних устремлінь радянської влади, давала можливість церкві взагалі існувати, хоч і в залежному форматі. Відчайдушні спроби радянської влади та РПЦ МП замовчувати та приховувати факти гонінь, репресій, сфабрикованих кримінальних проваджень в СРСР свідчать не лише про їх непопулярність серед внутрішньої аудиторії, а й про наявність чималого опозиційного прошарку серед духовенства та мирян. Не варто нівелювати той факт, що хоча церква в СРСР і була залежна, проте співпрацювало з владою здебільшого все-таки церковне керів- ництво. Показовою є історія, пов’язана з православними святинями на території України. У 1962 р. парафіяни Свято-Успенської Почаївської лаври звернулися з листом до президен- та Всесвітньої ради церков. Цей документ було потай передано за кордон через інспекцію ВРЦ, яка відвідала обитель під час «показової екскурсії», що відбулася в рамках візиту до СРСР. Радянська влада регулярно проводила подібні прийоми представників різних країн з метою наочної демонстрації альтернативної реальності: так, делегатам демонструвався достаток товарів у магазинах – за справжнього тотального дефіциту, переповнені храми, багаті парафії тощо. У листі-зверненні братія Лаври інформувала міжнародне співтовариство про те, що ра- дянська влада, незважаючи на декларативну свободу віросповідання, проводить заходи щодо насильницького виселення насельників Почаївської лаври. У тексті документа наво- дяться конкретні приклади протиправних дій з боку правоохоронних органів: «протягом вже другого року групами насильно виселяють ченців із Лаври, частину вигнали в такий спосіб: відбирали паспорт, фіксували дані та вимагали виїхати, у разі, якщо чернець від- мовлявся, його заарештовували як порушника паспортного режиму»45. За період активного протистояння навколо обителі в першій половині 1962 р. 10 чен- ців було засуджено до різних термінів ув’язнення. У тексті звернення, опублікованого на сторінках Вісника РСХР, також згадується про лаврського ченця Григорія (Унка), закато- ваного за небажання відмовитися від віри та співпрацювати з радянською владою. Також наводяться приклади випадків різного роду протиправних дій з боку правоохоронних ор- ганів. Зі свідчень очевидців: «…віруючі паломники приїжджали з різних куточків країни. Правоохоронні органи, у свою чергу, усіх, хто приходив з інших міст, в обитель пускали після попередніх обшуків, із загрозою п’ятирічного терміну ув’язнення в разі вторинного відвідування Лаври»; «група оперативних співробітників у кількості до ста людей, вибив- ши двері келій інших ченців та переконавшись, що немає їх там, почали рватися в храм і, вибивши двері там, стали знущатися над ченцями, рвали їм волосся, били, тягли волоком на автомашини і вивезли в невідому напрямку»; «протестуючий народ, якого зібралося на той час дуже багато, розганяли пожежними автомашинами, обливаючи їх водою»46. Отже, насельники Почаївської лаври просили президента ВРЦ допомогти відновити безперешкодне життя ченців в обителі, здійснювати богослужіння, а паломникам вільно відвідувати святині. Примітним є той факт, що на сторінках Вісника РСХР, західної пре- си, в офіційних документах ВРЦ – ніде з метою безпеки не згадувалися особи, які переда- ли листа та під ним підписалися. Архієрейський собор Російської православної кафолічної церкви в Америці висловив солідарність з віруючими РПЦ МП: засудив антирелігійну політику радянської влади, на- голосив на приреченості радянського режиму47. 43 Шишкин А. Первый Всемирный Общехристианский Конгресс в защиту мира (13–18 июня 1961 г.) (заметки участника конгресса). Журнал Московской Патриархии. Москва. 1961. № 8. С. 58–74. 44 Заявление Патриарха Алексия I о вступлении РПЦ в члены Всемирного Совета Церквей. С. 95–96. 45 Прошение господину президенту Внешних церковных сношений США от прихожан Почаевской Свято- Успенской Лавры. Вестник РСХД. 1962. № 3–4 (66–67). С. 49–51. 46 Там само. 47 Послание архиерейского собора Русской православной кафолической церкви в Америке. Вестник РСХД. 1962. № 3–4 (66–67). С. 2–4. Сіверянський літопис. 2024. № 4 68 У цьому контексті цікавим є лист парафіян і паломників Почаївської лаври Голові Ра- ди міністрів СРСР Микиті Хрущову. Документ наочно демонструє ідею про те, що пере- важна більшість населення країни вважала, що місцева влада займається самодурством, дискредитує ідею «світлого комуністичного майбутнього», а верховна влада – не в курсі локальних злодіянь, прагне до побудови та функціонування справедливої держави, в якій дотримуються прав і свобод громадян48. На сторінках Вісника РСХР у 1966 р. опубліковано відкритий лист письменника, диси- дента Анатолія Краснова-Левітіна, адресований редакції БіБіСі; лист був відгуком на ра- діопередачі протоієрея Володимира Родзянко49. Мета звернення – спроба привернути ува- гу світової громадськості до положення у «внутрішній кухні» РПЦ МП. Варто зазначити, що радіоканали БіБіСі у період «холодної війни» активно транслюва- ли дисидентські наративи з СРСР, виступали в ролі рупору антирадянської пропаганди у світовому масштабі: багатомільйонна аудиторія слухачів з різних куточків планети та мультимовні трансляції забезпечували охоплення великої аудиторії50. У листі о. Володимир Родзянко критикується за те, що в своїх радіопередачах він регу- лярно посилався на слова осіб, зокрема активних діячів РСХР, які не мали жодного відно- шення до РПЦ МП та, за твердженням автора, цілеспрямовано спотворювали інформацію, не договорюючи правди про дійсний стан речей в СРСР. Листи та звернення віруючих і священнослужителів з Радянського Союзу, які набувають розголосу в європейській пресі та на радіо, – реальність: «якщо московські священники сказали неправду, якщо вони смі- ливо обмовили вищу церковну владу і єпископат Російської православної церкви, то вони, безсумнівно, заслуговують церковного покарання», але «якщо вони сказали правду, то ця правда являє собою беззаконня настільки злочинне, що було б образливим для християн- ської совісті говорити про це холоднокровно». Отже, у листі із СРСР о. Володимир Родзянко звинувачувався в тому, що в своїх радіо- ефірах при висвітлюванні стану речей навколо РПЦ МП він розставляє неправильні ак- центи та пріоритети: «реальність набагато гірша і критичніша, ніж про неї пишуть і гово- рять». Анатолій Краснов-Левітін наголошував на тому, що верхівка Московської патріархії – не жертва, а невід’ємний механізм радянської влади, далекий від Бога і віри компонент системи: «вони не страждають від гонінь і утисків, а очолюють і здійснюють їх по відно- шенню до своєї пастви». Патріарх Алексій І у лавах дисидентства піддавався критиці за одіозні політизовані за- яви, які легітимізували богоборчу радянську владу. Так, наприклад, він часто іменував Йосипа Сталіна «великим та богопоставленим Вождем»51. Деякі священнослужителі РПЦ МП говорили: «Слава Богу за все – і за гоніння на Цер- кву, і за войовничий атеїзм, і за те, що закриваються храми … бо страждання очища- ють»52. Промови такого характеру були не чим іншим, як підміною понять: спробою ви- правдати протиправні дії політичних еліт за допомогою рядків із священного писання. У період з 1 по 15 листопада 1964 р. на острові Родос пройшла ІІІ Загальноправослав- на нарада53. На ній були присутні представники чотирнадцяти автокефальних помісних православних церков. Згідно з програмою наради, передбачалося насамперед виробити постанови в галузі екуменізму, зокрема визначити умови переговорів із Римо-католиць- кою церквою. Важливо зазначити, що папа Римський Павел VI у тематичному зверненні до учасни- ків ІІІ Родоської наради висловив відкритість до діалогу з «братським у Христі православ- ним світом»54. Після Єрусалимської зустрічі 1963 р. стало зрозуміло, що у стратегічній діяльності Константинопольського патріарха Афінагора стала простежуватися тенденція до збли- ження з Католицькою церквою. Цей вектор роботи ієрарх курирував через свого пред- ставника, митрополита Геліопольського Мелітона. У ході ІІІ Родоської наради розгорілася дискусія з питань взаємодії з Католицькою церквою, у підсумку було сформовано два основні ідейні табори. Так, за невідкладні та 48 Письмо Председателю Совета министров СССР Н.С. Хрущеву от прихожан и паломников Свято-Успенской Почаевской Лавры Тернопольской области. Вестник РСХД. 1962. № 3–4 (66–67). С. 51–55. 49 Протоієрей Володимир (Родзянко) у 1979 р. прийняв чернецтво, у період з 1980 по 1984 рр. обіймав посаду епископа Сан-Франциського та Західно-Американського. 50 Открытое письмо из России о. Владимиру, сотруднику Би-Би-Си. Вестник РСХД. 1966. № 3 (81). С. 5–12. 51 Див.: Речь Святейшего патриарха Московского и всея Руси Алексия перед панихидой по И.В. Сталине, сказан- ная в Патриаршем соборе в день его похорон. 9 марта 1953 г. Журнал Московской Патриархии. 1953. № 4. С. 3. 52 Струве Н. Церковь в советской России. С. 23–28. 53 Третье Родосское совещание. Вестник РСХД. 1962. № 4, 1 (75–76). С. 1–2. 54 Послание Папы Павла VI Третьему Родосскому совещанию. Вестник РСХД. 1962. № 4, 1 (75–76). С. 3. Siverian chronicle. 2024. № 4 69 прямі переговори з Римом виступали делегати Олександрійської, Єрусалимської патріар- хій, автокефальних церков Фінляндії та Кіпру. У свою чергу, ієрархи Грецької церкви від- стоювали необхідність детального та ретельного опрацювання цього питання. Проте, ра- дили дочекатися II Ватиканського собору і лише після підбиття його підсумків вступити в прямі переговори55. У ході дебатів делегатам Грецької церкви вдалося схилити на свій бік опонентів з Олександрійської та Єрусалимської патріархій. Представники РПЦ МП та церков із країн соціалістичного табору зайняли опозиційну позицію: висловили ноту недовіри папі Пав- лу VI. Так, згідно із заявою глави делегації РПЦ МП митрополита Никодима (Ротова): новий Понтифік не поділяв екуменічних настроїв свого попередника Іоанна ХХIII, у його про- мовах та прокламаціях не простежувалася одностайна думка щодо готовності рівноправ- ного, збалансованого діалогу з православними. Архієрей підкреслив, що, незважаючи на «багато догматичних злагод з католиками», усі крапки над і розставить II Ватиканський собор і покаже доцільність переговорного процесу56. Проте РПЦ МП погоджувалася на створення богословської комісії для розробки умов подальших переговорів. Але й ця пропозиція була відхилена через опозицію, на цей раз румунської та сербської делегацій, які були найбільш вороже налаштовані проти будь- яких переговорів з католиками. Причини були в кожного свої: румуни відчували непри- язнь до Греко-католицької церкви, допускали діалог лише в тому випадку, якщо Рим офі- ційно відмовиться від уніатів, визнає помилковість своїх історичних рішень. У свою чер- гу, у свідомості сербського народу був популярним наратив про те, що папа Римський Пий XI свого часу співпрацював із фашистами, тим самим потурання слов’янського гено- циду ставилося як непереборний бар’єр у діалозі між православними та католиками. Вар- то звернути увагу, що фактично Рейхсконкордат57 діє донині, у 1957 р. Конституційний суд ФРН підтвердив його правочинність. Отже, зрештою, якщо ІІІ Родоська нарада винесла ухвалу про створення богослов- ських комісій для ведення переговорів з англіканами та старокатоликами, то відповідного рішення щодо переговорів з Римо-католицькою церквою прийнято не було. Кожній поміс- ній церкві надано лише право «розробляти від свого імені братні стосунки з Понтифіка- том». За результатами ІІІ Родоської наради глава делегації РПЦ МП, за сумісництвом – голо- ва Відділу зовнішніх церковних зносинт Московської патріархії, митрополит Никодим (Ротов) дав інтерв’ю, текстову версію якого опублікував Вісник РСХР. Цільовою аудито- рією інтерв’ю розглядалися насамперед російські православні емігранти, що проживали Англії. Інтерв’юер прямо поставив питання: наскільки, на думку митрополита Никодима (Ротова), відповідають дійсності повідомлення в західній пресі про те, що позиція РПЦ МП на III Родоській нараді мала політичний контекст. Інтерв’юйований очікувано проко- ментував цю тезу як «вигадки недоброзичливців»58. У контексті діалогу між різними християнськими конфесіями та деномінаціями конст- руктивну роль відігравали православні емігрантські організації, що складалися з вихідців із території колишньої Російської імперії. В екуменічному русі протягом усієї історії сво- го існування активно діяв Свято-Сергіївський православний богословський інститут59. Професора о. Сергій Булгаков, о. Василій Зіньківський, Лев Зандер були діяльними учас- никами процесу створення ВРЦ. Єдину екуменічну організацію емігрантські кола пози- ціонували як майданчик для міжконфесійного діалогу, джерело інформації в контексті ви- вчення догматичних особливостей християнських деномінацій, їхнього історичного та бо- гословського шляху. Насамперед вони розглядали популяризацію особливості та унікаль- ність православ’я60. 55 Третье Родосское совещание. С. 1–2. 56 Там само. 57 Рейхсконкордат – угода між Ватиканом і нацистською Німеччиною, підписана 20 липня 1933 р., яка регулюва- ла відносини між Католицькою церквою та нацистським режимом. Вона гарантувала свободу віросповідання, за- хист прав і привілеїв церкви, включаючи релігійне навчання, взамін невтручання Ватикану в політичні справи Німеччини. 58 Интервью митрополита Никодима (28 ноября 1964 г.). Вестник РСХД. 1962. № 4, 1 (75–76). С. 107–110. 59 Свято-Сергіївський православний богословський інститут (фр. Institut de théologie orthodoxe Saint-Serge) – при- ватний теологічний вищий навчальний заклад, заснований російськими православними емігрантами в Парижі 1925 р. Інститут стояв біля початку екуменічного руху в Західній Європі. Навчальний заклад виступав серед співзасновників Всесвітньої ради церков, протягом усієї своєї історії підтримував із ВРЦ співпрацю з багатьох спектрів діяльності. У політичному плані в контексті біполярного світу епохи холодної війни ССПБІ займав ак- тивну антирадянську позицію. 60 Куломзин Н. Богословский институт в настоящее время: вопросы экуменизма. Вестник РСХД. 1962. № 4, 1 (75–76). С. 21–24. Сіверянський літопис. 2024. № 4 70 Ця парадигма руйнує стійке уявлення про тотожність екуменізму виключно з ідеєю створення єдиного християнства, спільних молитовних практик, обрядів тощо. ВРЦ у цьо- му випадку, швидше, позиціонувалася як християнський міжмісіонерський форум. Напри- клад, популярними напрямами дискусій було обговорення праць отців церкви перших де- сяти століть і навіть вивчення біблійного богослов’я. У контексті подій холодної війни примітним є той факт, що діячі Свято-Сергіївського православного богословського інституту вважали себе правонаступниками Київської митрополії, не визнавали РПЦ МП як структуру КДБ СРСР, ратували за створення вільної Російської православної церкви61. Одним із суттєвих досягнень радянської міжнародної дипломатії 1960-х рр. у сфері релігії можна вважати те, що, використовуючи РПЦ МП, через міжконфесійні екуменічні організації вдалося пропедалювати ухвалення рішення про передачу емігрантських парафій у Західній Європі під юрисдикцію РПЦ МП. 22 листопада 1965 р. у Константинополі Вселенський патріарх та його Священний синод ухвалили рішення про скасування Екзархату Вселенського Престолу62, який було засновано 1931 р. патріархом Фотієм II над православними російськими церквами у Євро- пі63. Згідно з патріаршою грамотою, єпархії переходили під юрисдикцію Московської пат- ріархії64. Ця історична подія стала маркерною точкою на релігійному фронті «холодної війни». Радянському керівництву вдалося успішно пролобіювати власні геополітичні інте- реси, схиливши на свій бік патріарха Афінагора. Перед РПЦ МП відкривалися перспек- тивно нові горизонти для трансляції прокомуністичних ідеологічних наративів серед пра- вославного російськомовного населення країн Західної Європи. Опозиційне крило емігрантських кіл, яке виступало противником ідеологічних і полі- тичних наративів «соціалістичного табору», ратувало за створення вільної РПЦ, засудило рішення Константинопольського патріарха. 30 грудня 1965 р. у Паризькому кафедрально- му Свято-Троїцькому Олександро-Невському соборі противниками ідеї підпорядкування Московському патріарху було ухвалено рішення про утворення самостійної церковної одиниці65. Так, було проголошено незалежну Архієпископію православної церкви Франції та Західної Європи (далі – АПЦЗЄ), юрисдикція якої поширювалася на території колиш- нього Екзархату66. Із 16 по 18 лютого 1966 р. у Парижі відбулися Надзвичайні єпархіальні збори АПЦЗЄ. На них були присутні 139 кліриків і мирян-делегатів від парафій, церковних інституцій, організацій та громад Бельгії, Голландії, Данії, Італії, Норвегії, Швеції та Франції. Першу доповідь, «Про канонічне завдання Надзвичайних Єпархіальних Зборів», ого- лосив протоієрей Олексій Князєв, ректор Богословського інституту67. Священнослужи- тель наголосив, що скасування Екзархату має суто політичні причини, рішення було прийняте Константинопольським патріархом імпульсивно, без попередніх обговорень із духовенством та кліром. Ідея єднання з Московською патріархією була названа утопіч- ною, такою, що «представилася неприйнятною і з психологічних, і з канонічних причин». Олексій Князєв підкреслив, що віруючі АПЦЗЄ не є громадянами Радянського Союзу, то- му зазіхання РПЦ МП на юрисдикцію в Західній Європі не є законними68. Князь Костянтин Андроніков, французький дипломат, богослов, назвав місією Архі- єпископії – збереження російської православної традиції, вільної, незалежної та політично не ангажованої церкви, популяризація православної віри. АПЦЗЄ представила стратегію діяльності щодо продовження роботи в органах ВРЦ, у Богословському інституті та учас- ті як спостерігачів на II Ватиканському соборі69. 61 Куломзин Н. Богословский институт в настоящее время: деятельность внутри православного мира. Вестник РСХД. 1962. № 4, 1 (75–76). С. 25. 62 Провозглашение независимости Архиепископии. Париж. 30-го декабря 1965 г. Вестник РСХД. 1965. № 4 (79). С. 6–7. 63 Кострюков А. К истории воссоединения с Московским Патриархатом приходов Западноевропейского экзар- хата в послевоенные годы (1945–1946 гг.). Вестник православного Свято-Тихоновского гуманитарного универ- ситета. 2013. № 6 (55). C. 72–84. 64 Грамота Патриарха Афинагора к архиепископу Георгию № 1. Протокол № 671. Вестник РСХД. 1965. № 4 (79). С. 3–4. 65 Архипастырское обращение архиепископа Георгия. Вестник РСХД. 1965. № 4 (79). С. 5–6. 66 Провозглашение независимости Архиепископии… С. 6–7. 67 Декларация о верности русской традиции. Вестник РСХД. 1966. № 1–2 (80). С. 28–29. 68 Князев Алексей, прот. Каноническая задача Чрезвычайного епархиального собрания 16-го, 17-го и 18-го фев- раля 1966 г. Вестник РСХД. 1966. № 1–2 (80). С. 18–28. 69 Андроников К. Исторический доклад, прочитанный 16 февраля 1966 г. на Чрезвычайном собрании в Св. Тро- ицком Александро-Невском соборе. Вестник РСХД. 1966. № 1–2 (80). С. 6–17. Siverian chronicle. 2024. № 4 71 За результатами Надзвичайних єпархіальних зборів АПЦЗЄ отримала нову назву, від- тоді почала іменуватися як «Православна Архієпископія Франції та Західної Європи та російських західноєвропейських Церков розсіяння»70. Зрештою, частина церков прийняла рішення про перехід під юрисдикцію РПЦ МП, а частина стала самостійною автономною одиницею. Отже, у 1960-ті рр. РПЦ МП вдалося стати повноправним членом ВРЦ, радянське ке- рівництво отримало вплив на організацію завдяки використанню прийомів грамотного ло- біювання власних політично вигідних інтересів. За результатами ІІІ Родоської загально- православної наради було визначено стратегії міжконфесійного діалогу з Католицькою церквою. Під управління РПЦ МП перейшли (хоч і частково) православні парафії в краї- нах Західної Європи. У контексті протистояння з емігрантськими колами, РПЦ МП у цей період вийшла явним переможцем, показала свою перевагу в багатьох напрямках діяль- ності. Варто визнати, що вплив емігрантських дисидентських кіл поступово падав, вони так і не вписалися в жоден із основних таборів протистояння епохи «холодної війні». Певною мірою вони виступали в ролі стримуючого фактору радянської тоталітарної машини. Проте модель зовнішньої політики СРСР на дистанції показала себе досить адаптив- ною. Хоча у вільному світі і знали про «грізну тиранію» в СРСР, утиск прав і свобод лю- дей, система продовжувала існувати. Прості обивателі на Заході звикли, а політики навчи- лися заплющувати очі – чинна модель світопорядку влаштовувала всіх. Сторони дедалі більше відстоювали швидше підтримку балансу цієї моделі, аніж бажали значної переваги на користь «капіталістичного» або «соціалістичного» табору. «Холодна війна» була своє- рідним стимулом прогресувати, розвиватися, робити наукові відкриття. Тому насправді перспектива «однополярної моделі світу» в жодному разі не влаштовувала великих грав- ців, і це, на нашу думку, вкрай важливо усвідомлювати. СРСР, а водночас контрольована його спецслужбами РПЦ МП, стала великим гравцем на релігійному фронті міжнародної арени. Внутрішні проблеми, прохання та заклики бор- ців за свободу та права віруючих – усе крилося ширмою авторитету, впливу РПЦ МП як вигідного союзника. Уже класичний феномен «потьомкінських сіл», попри осуд у пресі, показував свою практичну ефективність. Міжнародні організації наочно продемонструва- ли свою неспроможність, політизованість: листи, звернення, статті просто розчинялися в метушні нагальних проблем, часто надуманих, майже не маючи практичного значення. References Bohoslovskyi, O. (2000). Vestnyk russkoho khrystyanskoho dvyzhenyia. Lyt. entsyklopedyia russkoho zarubezhia, 1918–1940: Peryodyka y lyteraturnye tsentry [Bulletin of the Russian Christian movement. Lit. encyclopedia of the Russian abroad, 1918–1940: Periodicals and literary centres]. Moscow, Russia. Kalynychenko, Ye., Ponomarov, V., Puchkin, D., Tiushahin, V. (2004). Vtoroi Vatykanskyi Sobor. Pravoslavnaia entsyklopedyia [The Second Vatican Council. Orthodox encyclopaedia.]. Moscow, Russia. Kostriukov, A. (2013). K ystoryy vossoedynenyia s Moskovskym Patryarkhatom prykhodov Zapadno- evropeiskoho ekzarkhata v poslevoennye hody (1945–1946 hh.) [To the history of the reunion with the Moscow Patriarchate of the parishes of the Western European exarchate in the post-war years (1945– 1946)]. Vestnyk pravoslavnoho Sviato-Tykhonovskoho humanytarnoho unyversyteta – Bulletin of the Or- thodox St. Tikhon humanitarian university, 6 (55), P. 72–84. Livtsov, V. (2010). Formyrovanye osnovnykh pryntsypov vzaymodeistvyia Russkoi Pravoslavnoi tser- kvy so Vsemyrnym Sovetom tserkvei ot Niu-Dely do Upsaly (1961–1968) [Formation of the basic princip- les of interaction between the Russian Orthodox church and the World Council of churches from New Del- hi to Uppsala (1961–1968)]. Uchenye zapysky OHU – Academic Notes of the ONU, 1, P. 39–44. Lysovoi, N. (2002). Russkaia Tserkov y Patryarkhaty Vostoka. Try tserkovno-polytycheskye utopyy XX v. [Russian Church and Patriarchates of the East. Three church-political utopias of the 20th c.]. Mos- cow, Russia. Sardarian, H. (2019). Znachenye Vtoroho Vatykanskoho sobora v kontekste evoliutsyy katolycheskoi polytycheskoi doktryny. Tsennosty y smysly [The significance of the Second Vatican council in the context of the evolution of Catholic political doctrine. Values and meanings]. Андреєв Тимур Юрійович – аспірант кафедри нової та новітньої історії Харківського національного університету ім. В. Каразіна (Майдан Свободи, 4, м. Харків, 61022, Украї- на). Andreiev Tymur – graduate student of the department of modern and latest history of V. Karazin Kharkiv national university (4 Svobody Sq., Kharkov, 61022, Ukraine). E-mail: timur.andreev.kh@gmail.com 70 Резолюция Чрезвычайного собрания. Вестник РСХД. 1966. № 1–2 (80). С. 27–28. Сіверянський літопис. 2024. № 4 72 GLOBAL EVENTS IN THE CHRISTIAN WORLD IN THE 60s of the 20th c. (BASED ON THE MATERIALS OF THE EMIGRANT RELIGIOUS PRESS) The purpose of the article is to analyze the global events of the Christian world in the 60s of the 20th c., which were described in pages of the emigrant press, namely the Bulletin of the Russian Student Christian Movement through the prism of the place of the Russian Orthodox Church (Moscow Patri- archate) (ROC (MP)) and of the World Council of Churches (WCC); to reveal the problem of using inter- national religious organizations as a platform of opposition to the «Cold War» era. Research methodology. The author studied the problem through the prism of traditional historical approaches (historical-thematic and historical-chronological), generally historical (historical-comparati- ve, historical-typological, historical-systemic) and general scientific methods (analysis, synthesis). The scientific novelty. In the article, the author, for the first time in Ukrainian historiography, offers to look at the current global events of the Christian world in the 60s of the 20th c. from the point of view of world trends and narratives of the «Cold War» era, namely: the III General assembly of the World council of churches, preparations for the II Vatican council, the Bishopsʼ council of 1961, the III Pan-Orthodox co- uncil and processes related to the liquidation of the Exarchate of the Ecumenical See. Conclusions. In the 1960s, the Russian Orthodox Church (MP) managed to become a full member of the Russian Orthodox Church, the Soviet leadership gained influence over the organization through the use of competent lobbying techniques for its own politically beneficial interests. Based on the results of the III Rhodes All-Orthodox conference, strategies for inter-confessional dialogue with the Catholic Church were determined. At least partially Orthodox parishes in the countries of Western Europe have come under the control of the Russian Orthodox Church (MP). In the context of confrontation with emigre circles, the Russian Orthodox Church (MP) in this chronological period came out clear winners and showed its supe- riority in many areas of activity. Key words: World council of churches, ecumenism, Russian Orthodox Church, Cold War, international relations, religion, political discussions. Дата подання: 7 березня 2024 р. Дата затвердження до друку: 3 серпня 2024 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Андреєв, Т. Глобальні події в християнському світі в 60-ті роки ХХ ст. (за матеріалами емігрант- ської релігійної преси). Сіверянський літопис. 2024. № 4. C. 61–72. DOI: 10.58407/litopis.240407. Цитування за стандартом APA Andreiev, Т. (2024). Hlobalni podii v khrystyianskomu sviti v 60-ti roky ХХ st. (za materialamy emih- rantskoi relihiinoi presy) [Global events in the Christian world in the 60s of the 20th c. (based on the materi- als of the emigrant religious press)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, P. 61–72. DOI: 10.58407/litopis.240407.

Глобальні події в християнському світі в 60-ті роки ХХ ст. (за матеріалами емігрантської релігійної преси)

Institution

Ähnliche Einträge