Софія Русова в період державного відродження України (1917 — 1921 pp.)

Софія Русова в період державного відродження України (1917 — 1921 pp.)

В історії національно-державного відродження України 1917—1921 pp. помітною особистістю була Софія Русова — видатний педагог, просвітитель, літературознавець, перекладач, державний діяч....

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:1996
Автор: Єрмак, В.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1996
Назва видання:Сiверянський літопис
Теми:
Становлення державності України
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199978
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Софія Русова в період державного відродження України (1917 — 1921 pp.) / В. Єрмак // Сіверянський літопис. — 1996. — № 1. — С. 3-6. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-199978
record_format dspace
spelling irk-123456789-1999782024-11-09T19:20:56Z Софія Русова в період державного відродження України (1917 — 1921 pp.) Єрмак, В. Становлення державності України В історії національно-державного відродження України 1917—1921 pp. помітною особистістю була Софія Русова — видатний педагог, просвітитель, літературознавець, перекладач, державний діяч. 1996 Article Софія Русова в період державного відродження України (1917 — 1921 pp.) / В. Єрмак // Сіверянський літопис. — 1996. — № 1. — С. 3-6. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199978 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Становлення державності України
Становлення державності України
spellingShingle Становлення державності України
Становлення державності України
Єрмак, В.
Софія Русова в період державного відродження України (1917 — 1921 pp.)
Сiверянський літопис
description В історії національно-державного відродження України 1917—1921 pp. помітною особистістю була Софія Русова — видатний педагог, просвітитель, літературознавець, перекладач, державний діяч.
format Article
author Єрмак, В.
author_facet Єрмак, В.
author_sort Єрмак, В.
title Софія Русова в період державного відродження України (1917 — 1921 pp.)
title_short Софія Русова в період державного відродження України (1917 — 1921 pp.)
title_full Софія Русова в період державного відродження України (1917 — 1921 pp.)
title_fullStr Софія Русова в період державного відродження України (1917 — 1921 pp.)
title_full_unstemmed Софія Русова в період державного відродження України (1917 — 1921 pp.)
title_sort софія русова в період державного відродження україни (1917 — 1921 pp.)
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 1996
topic_facet Становлення державності України
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199978
citation_txt Софія Русова в період державного відродження України (1917 — 1921 pp.) / В. Єрмак // Сіверянський літопис. — 1996. — № 1. — С. 3-6. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.
series Сiверянський літопис
work_keys_str_mv AT êrmakv sofíârusovavperíodderžavnogovídrodžennâukraíni19171921pp
first_indexed 2025-07-17T06:09:06Z
last_indexed 2025-07-17T06:09:06Z
_version_ 1837873288642035712
fulltext СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ УКРАЇНИ До 140-річчя С. Ф. Русової Володимир Єрмак СОФІЯ РУСОВА В ПЕРІОД ДЕРЖАВНОГО) ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ (1917— 1921 pp.) „В житті кож ної шляхетної людини має світити велика ясна зірка: щаслива доля рідного народу “ 1 (С. РУСОВА) В історії національно-державного відродження України 1917— 1921 pp. помітною особистістю була Софія Русова — видатний педагог, про світитель, літературознавець, перекладач, державний діяч. Вона не була українкою за походженням. Народилась 18 лютого 1856 року в с. Олешні на Чернігівщині, «в сім’ї російській».2 Батько її, швед Федір Ліндфорс, «усю молодість пробув на війнах — з поля­ ками, турками, в Сибіру, усмиряв киргизів»3 і «був гарячий російський патріот», а мати — Ганна Жерв «була походження французького».5 Одержавши виховання в кращих традиціях європейського просвіти­ тельства XVIII століття, Софія Русова (дівоче прізвище — Ліндфорс) зробила багато для української освіти, науки, культури, стала членом Центральної Ради, увійшовши до історії українського відродження як палкий патріот України. Повільно формувалися національно-патріотичні переконання Софії Русової в умовах тотальної імперської русифікації України другої поло­ вини XIX століття. Давалися взнаки і залежність українського визволь­ ного процесу від загальноросійського визвольного руху. Все це накла­ ло свій відбиток на світогляд української інтелігенції й визначило ха­ рактер її громадської діяльності. В історії життя родини Русових як­ найкраще відбивається історія української інтелігенції кінця XIX — першої чверті XX століття, що характеризується поступовим пробуд­ женням почуття культурного зв’язку з народом, серед якого вона жила, й бажанням працювати для нього. Під впливом ідей Михайла Драго- манова і Олександра Русова формувався її світогляд. «З’явилися пер­ ші бруньки нової національної свідомості. Цей рух захопив і мене... Він (Олександр Русов) перший відкрив мені красу української народної поезії, заговорив до мене українською мовою і без довгих промов та пояснень збудив у мене ту любов до нашого народу, що вже ніколи не покидала мого серця й кермувала всією моєю працею довгі літа»,6 — згадувала пізніше Софія Русова. Освітянську діяльність Русова про­ довжує в Києві, Чернігові, Петербурзі. Київська Громада, Одеська ук­ раїнська громада, Харківське товариство грамотності, прилюдні читан­ ня, таємні школи... З 1881 p., після арешту і ув’язнення, — під постій­ ним поліційнйм наглядом. Але ніщо не могло стримати її громадської діяльності. З 1909 р. — викладач і професор на Вищих Жіночих Кур­ сах А. Жекуліної та у Фребелівському педінституті в Києві, бере участь в громадсько-просвітницькому русі на захист української школи... Після Лютневої демократичної революції 1917 року, яка повалила російське самодержавство, українці нарешті одержали шанс відрод­ ження національної державності. «Настрій був радісний, піднесений. Ще ніхто не заглядав у майбутнє... — чи воно виллється в федерацію з відновленою Москвою, чи може дасть нам — як гадали найсміливіші патріоти — повну незалежність, самостійність».7 С. Ф. Русова стала членом Української Центральної Ради й «працювала, більше в справах освітніх».8 Вона співробітничає у Всеукраїнській Спілці, яка організо­ вує І і II Всеукраїнські учительські з’їзди, наполегливо проводить лі­ нію щодо українізації шкіл, влаштовує курси українознавства, відкри­ ває по містах і селах дитячі садки, засновує «Просвіти», готує укра­ їнські шкільні підручники... Однак не всюди настрій народу був такий піднесений, як у центрі. «...Але все ж панувало зацікавлення справами, й селяни закликали мене на свої збори, прохали розказати й пояснити їм, що навкруги твори­ ться, що таке автономія, федерація й до кого саме їм, олешнянам, при­ єднуватися — чи до Росії, чи до України. їх сумніви хотів розвіяти один з молодих парубків таким способом: «Україна? — казав він. — Я знаю Україну, я їздив на Полтавщину горшки продавати. Ах, як багато там хліба! Я до України приєднуюсь!». Але старі мовчали й з сумнівом вдумувалися в нові слова, намагаючись зрозуміти нові явища. А тут все ж проводилась якась освідомлююча робота»,9 згадувала пізніше С. Русова про відвідини рідної Олешні влітку 1917 року. Секретарем освіти в Генеральному секретаріаті стає Іван Стешен- ко, «людина тверда в своїх національних переконаннях»,10 який на по­ чатку серпня 1917 р. «закликав мене на посаду керовнички в його сек­ ретаріаті двох відділів — позашкільної освіти й дошкільного вихован­ ня. Я з радістю прийняла пропозицію й зараз поїхала до Києва».11 І.Стешенко наполегливо здійснює українізацію шкіл, організовує гім­ назії по селах, гуртує вчителів. Вірним помічником І. Стешенка в усіх цих справах і починаннях була С. Ф. Русова. Національна державни­ цька діяльність С. Русової була перервана в січні 1918 p., коли до Ки­ єва увірвалися більшовицькі загони Муравйова. На зустрічі учителів міських шкіл, яку скликав один з лідерів т. зв. «уряду радянської УНР» В. Затонський, С. Ф. Русова виступила з рішучим протестом про­ ти безчинств червоних «визволителів» — «братішек» — матросів у Ки­ єві. І навіть більшовик В. Затонський, який увійшов до Києва завдяки допомозі російсько-більшовицьких окупантів, «побачив в моїх очах гли­ боку ненависть і прийняв поважніший тон».12 Поновлюється діяльність освітнього міністерства після встановлення влади гетьмана Павла Ско­ ропадського. С. Ф. Русова бере участь у відкритті Кам’янецького уні- верситету, продовжує активну громадсько-просвітницьку діяльність. Од­ нак за нової влади «...українізація освіти, що її так енергійно розпочав Стешенко, посувалася дуже мляво, та й екзекуції, що їх переводили по селах чи то німецькі вояки, чи таки гетьманські козаки, дуже перешкод­ жали нашій праці... ми, члени Центральної Ради, бачили всю штуч­ ність і непевність цієї державності, що грунтувалася на чужій допомо- зі».13 В Україні назрівало невдоволення політикою гетьманату, і після того, як В. Винниченко на вирішальному засіданні Національного Союзу прямо поставив питання про необхідність повстання і «всі боя­ лися сказати остаточне слово»,14 до присутніх звернулася С. Ф. Русова. «...Я не могла мовчати: діяльність Кістяковського, приятелювання Ско­ ропадського з москалями, їх наплив до Києва з усіх усюдів Росії, німці із своїми драгунами по селах — все це так тривожило всіх, так ніве­ чило само уявлення про незалежну Україну, що неможливим було це далі мовчки терпіти... Моє становище підтримували інші й вирішено бу­ ло, що Петлюра зараз же візьметься до справи... ми вірили, що на зак­ лик Петлюри народ повстане».15 І через кілька років Головний Отаман Армії УНР С. Петлюра після визволення Кам’янця від більшовиків, коли С. Русова вітала його від жінок, пригадав, що саме вона «своєю щирою промовою причинилася До політичного перевороту».16 «На само­ го гетьмана вже ніхто не звертав уваги, в усіх на устах було ім’я Пет­ люри, до нього хилилась уся пошана й довір’я українського грома- дянства».17 Після переможного вступу Петлюри до Києва й утворення Дирек­ торії УНР в грудні 1918 року запрацювали Міністерство освіти й учи­ тельська Спілка, в діяльності яких активну участь бере С. Ф. Русова. Але в умовах більшовицької агресії міністерство змушене було весь час міняти місце свого перебування: Вінниця, Кам’янець, Галичина. Незважаючи на постійні евакуації, С. Ф. Русова їздить по селах, надає допомогу дитячим притулкам, веде просвітницьку роботу серед насе­ лення. Велику допомогу в цій справі їй надає Головний Отаман укра­ їнського війська С. Петлюра. У 1920 році за дорученням Червоного Хреста С. Ф. Русова «їздила оглядати польські табори, де гинули наші полонені арештовані люди»,18 організовує під Кам’янцем шпиталь для поранених козаків армії УНР. У 1921 році з дозволу більшовицької вла­ ди С. Русова відвідує рідну Чернігівщину, де бачить наслідки пану­ вання більшовицьких окупантів: «На кожному-кроці смерть, грабіж».19 І багато хто вже пристосувався до нових умов життя. Однак С. Ф. Ру­ сова залишилась вірною ідеям вільної УНР. На учительському з’їзді 1921 p., який більшовицька влада намагалася взяти під свій контроль, Софія Русова звертається з полум’яною промовою до вчителів: «Як не тяжко, а треба працювати на українському терені, треба мати на очах наші золоті жовті поля і блакитне небо»,20 що було справжнім викли­ ком більшовицькому режимові. «На цьому з’їзді я одразу взяла супроти більшовиків незалежний тон й одверто негативне відношення до всіх пакостей, які вони робили. Трималась я національного грунту, на яко­ му єдино згоджувалася працювати... Може оця прямолінійність і ство­ рила мені серед них опінію безнадійної «петлюрки».21 У 1921 році С. Ф. Русова викладає в Кам’янець-Подільському уні­ верситеті, який «усе ще стояв, як українська твердиня»,22 опікується ди­ тячим садком та іншими освітніми установами. Однак дуже скоро ви­ кладачі університету відчули на собі наслідки більшовицької політики в галузі освіти: українські інтелігенти були практично позбавлені за­ собів для існування і тяжкою працею на землі змушені були рятував- тися від голоду. Та українських патріотів не полишала надія на визволення від більшовицької окупації. «Але щоденні вчинки Чека добре нам говори- ли про певність більшовицької влади. Почалась кара, страшна розпла­ та за спробу визволитися, за змагання врятувати нещасну країну».23 «З перших же днів окупації України большевики почали переслідувати ук­ раїнців взагалі й утворили таку неможливу атмосферу шпигунства, брехні, недовір’я».24 І хоча радянська влада досить добре ставилася осо­ бисто до С. Русової, «атмосфера створилась така, що я не могла вже довш терпіти, фізичне винищування молоді, русифікація, що проводи­ лась під ліцемірною українізацією, — 1 все це примусило мене таки вир­ ватись з того пекла». 5 Тільки за третім разом вдалося С. Русовій разом з малолітньою онукою перейти Збруч, полишивши «країну неволі, смутку, неправди й руїни... з одним палким бажанням усі свої старі сили віддати на визво­ лення твого народу, щоб знову пишалася Ти й волею, і наукою, і багат­ ством». 26 Справжнім злетом творчої діяльності Софії Русової став період державного відродження України 1917— 1921 pp. І хоча не вдалося від- стряти незалежну УНР, вона вірила в неминучість перемоги української справи. «Україна мусить бути вільна, незалежна, соборна. Жодний ку­ сень її території не має належати чужій владі, бути займаним чужими окупантами... Визволення України вже не тільки наша мрія, це справа найкоротшого часу. Але визволена Батьківщина потребуватиме силу добрих працьовників, чесних громадських діячів, щоб повернути їй здо­ ров’я і добробут. Треба готуватися, — наголошувала Софія Русова у зверненні «До Українок цілого світу» (1934).27 І в сучасних умовах становлення української державності, прого­ лошеної в 1991 році, вірність ідеям, за які боролися лицарі нескореної України 1917— 1921 pp., має стати для всіх нас запорукою майбутніх перемог. Джерела та література 1 Центральний державний архів вищих органів державної влади і органів дер­ жавного управління України (далі — ЦДАВОДВ). — Особистий фонд С. Русової.— Ф, 3889. — Оп. 1. — Спр. 18. — Арк. 129. 2 Софія Русова. Мої спомини. — Львів, 1937. — С. 5. 3 Там само. — С. 7—8. 4 Там само. — С. 7. 5 Там само. — С. 5. 6 Там само. — С. 46—47. 7 Там само. — С. 203. 8 Там само. — С, 204. 9 Там само. — С. 205. 10 Там само. — С. 205. 11 Там само. — С. 205. 12 Там само. — С. 210. 13 Там само. — С. 211. 14 Там само. — С. 213. 15 Там само. — С. 213. 16 Там само. — С. 224. 17 Там само. — С. 215. 18 Ківшар Т. Недруковані матеріали автобіографії Софії Русової // Київська старовина. — 1994. — № 1. — С. 106. 19 Софія Русова. Мої спомини. — Львів, 1937. — С. 243. 20 Там само. — С. 245. 21 Там само. — С. 245. 22 Там само. — С. 247. 23 Там само. — С. 252. 24 Там само. — С. 254. 25 Там само. — С. 259. 26 Там само. — С. 260—261. 27 ЦДАВОДВ. — Ф. 3889, — Оп. 1. — Спр. 3. — Арк. 61—62.

Схожі ресурси