Дзвін
Gespeichert in:
| Datum: | 1996 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський літопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199989 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Дзвін / О. Лепьошкіна, О. Лепьошкін // Сіверянський літопис. — 1996. — № 1. — С. 52-53. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-199989 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1999892024-11-09T19:22:21Z Дзвін Лепьошкіна, О. Лепьошкін, О. Сіверянські легенди 1996 Article Дзвін / О. Лепьошкіна, О. Лепьошкін // Сіверянський літопис. — 1996. — № 1. — С. 52-53. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199989 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Сіверянські легенди Сіверянські легенди |
| spellingShingle |
Сіверянські легенди Сіверянські легенди Лепьошкіна, О. Лепьошкін, О. Дзвін Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Лепьошкіна, О. Лепьошкін, О. |
| author_facet |
Лепьошкіна, О. Лепьошкін, О. |
| author_sort |
Лепьошкіна, О. |
| title |
Дзвін |
| title_short |
Дзвін |
| title_full |
Дзвін |
| title_fullStr |
Дзвін |
| title_full_unstemmed |
Дзвін |
| title_sort |
дзвін |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1996 |
| topic_facet |
Сіверянські легенди |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199989 |
| citation_txt |
Дзвін / О. Лепьошкіна, О. Лепьошкін // Сіверянський літопис. — 1996. — № 1. — С. 52-53. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT lepʹoškínao dzvín AT lepʹoškíno dzvín |
| first_indexed |
2025-07-17T06:10:20Z |
| last_indexed |
2025-07-17T06:10:20Z |
| _version_ |
1837873367262167040 |
| fulltext |
ДЗВІН
...Важкий був день у путивльського воєводи, який вже рік перебу
вав на цій посаді.
Майже зранку митний і кабацький відкупник привів у приказну
хату затриманих ним двох «гулящих людей», які в митницю не з’яви
лися, мито з краму і з воза не сплатили, а хотіли потай слободою про
везти 13 пудів солі до сельця Порохонь Новгород-Сіверського повіту і
там обміняти її на чотири діжки солоної риби.
— Сіль забрати на користь держави, «гулящих» зареєструвати,
одного відшмагати гарапником, іншого — батогом, віддати їх на по
руки...
— Трьох черкас затримано з вином і горілкою, — доповідав далі
відкупник.
— Вино й горілку відібрати до царського кабака. Ці гендлярі у
мене вже в печінках сидять. Вони їздять із Рильська до литовських міст
через Коризький перевіз польовими шляхами на Сулу і Піщаний брід і,
таким чином, обминають наші сторожі та митницю.
Згодом до приказної хати зайшов козацький отаман і почав скар
житись, що в Путивлі кінних та піших людей недостатньо, пищалі пере
важно старі й погані, а у декого їх зовсім немає, бо багато путивльсь
ких і чернігівських дітей боярських безпомічні й бідні.
— А як нападуть кримські або ногайські татари, — додав ота
ман, — і Путивль опиниться в осадному стані, то укріпити острог і
зберегти посад буде нікому, як нікого буде і в похід послати!
Якщо від воїнських людей вчиниться яка поруха, — відповів
воєвода, — то нам би до государя в опалу не потрапити!..
Від усіх турбот голова у воєводи йшла обертом. А тут ще як на
лихо старший його син напросився поїхати зі служивими людьми на
одну з найвіддаленіших сторож — «Бунякін Перевіз». Ще з учораш
нього вечора виїхали, але й досі не повернулися.
Тільки опівночі, нарешті, улігся воєвода спочивати. Надворі шеле
стів вітер. Ляскали віконниці. Брехали собаки. А по кутках шурхотіли
миші, заважаючи воєводі, поринути в сон. Де ж забарився син? Мож
ливо, захопилися полюванням, — в цьому році багато розвелося зай
ців, — і залишилися ночувати у лісі або засиділися у когось з місце -
вих вотчинників? Думи-здогади чіплялися одна за одну. Сон тікав од
нього.
Раптом закалатав дзвін. Воєвода стрепенувся. Що це?! Часті пере
дзвони повторювалися, руйнуючи нічний спокій Путивля. Вони лунали
поряд, у Городку, зі Спаського собору. Щось жахливе і зловісне від
чувалось в тих звуках.
Князь встав і запалив свічку.
— Щось трапилось? — спитала спросоння жінка.
— Зараз з’ясуємо.
Воєвода покликав старого холопа і спитав про дзвін.
— Дзвін сам дзвонив, — відповів чоловік і додав: — Може, ві
тер його розгойдав, а може, якась нечиста сила орудує. Чув, коли був
ще маленьким, дзвін так само дзвонив перед чумою. Багато люду тоді
померло. Одне можу сказати, не до добра се...
— Як це так «сам дзвонив», — міркував воєвода. — Що ж то за
диво таке?
Цієї ночі князеві так і не вдалося поспати. Через деякий час з Ві
стової вежі прибіг вартовий з тривожною звісткою: біля Муравського
яру сторожі бачили в степу багато вогнів і чули іржання великих та
бунів...
Так розпочалася велика «війна татар» у Путивльському повіті. Бу
ло побито багато путивльських і чернігівських дітей боярських. На Сви
нячому шляху вбито кур'єра, який скакав до царя з вістовою запискою
від воєводи. Із села Ланьова захоплено в полон попа з попадею, донь
кою та сином. Разом з іншими бранцями їх потягли в неволю до татар
ських улусів як військову здобич для продажу. На Бунякіному Пере
возі загинув син воєводи...
Калатав дзвін напередодні мору, коли від епідемії впродовж пів
тора місяця вимерла п'ята частина усіх мешканців Путивля.
Страхіття і жах наводив той передзвін як на малих, так і на до
рослих. Містився дзвін на дзвіниці Спасо-Преображенського собору в
Городку. Він попереджав мешканців міста у різні скрутні часи: про за
грозу навали ворогів, про пожежі, епідемії чуми чи холери.
Існування цього дзвону письмово потвердив колишній протоієрей
Спасо-Преображенського собору отець Василій Якович Романов, який
помер 1897 року. Це була вельмишанована в Путивлі людина. У тому
дзвоні, доводив він, було дуже багато срібла, тому мав він такий чис
тий і ніжний звук.
Повідомлення про путивльський дзвін — «самодзвін» було вміщено
у збірник відомостей про давньоправославні храми. Цей збірник був
укладений 1860 року Імператорською академією мистецтв.
Записали Олена та Олександр ЛЕПЬОШКІНИ.
|