Оповідки про Городище, що в Бахмацькому районі
Збережено в:
| Дата: | 1996 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200112 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Оповідки про Городище, що в Бахмацькому районі / І. Горілий // Сіверянський літопис. — 1996. — № 4. — С. 43-45. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200112 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2001122024-11-17T13:06:57Z Оповідки про Городище, що в Бахмацькому районі Горілий, І. Сіверянські легенди 1996 Article Оповідки про Городище, що в Бахмацькому районі / І. Горілий // Сіверянський літопис. — 1996. — № 4. — С. 43-45. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200112 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Сіверянські легенди Сіверянські легенди |
| spellingShingle |
Сіверянські легенди Сіверянські легенди Горілий, І. Оповідки про Городище, що в Бахмацькому районі Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Горілий, І. |
| author_facet |
Горілий, І. |
| author_sort |
Горілий, І. |
| title |
Оповідки про Городище, що в Бахмацькому районі |
| title_short |
Оповідки про Городище, що в Бахмацькому районі |
| title_full |
Оповідки про Городище, що в Бахмацькому районі |
| title_fullStr |
Оповідки про Городище, що в Бахмацькому районі |
| title_full_unstemmed |
Оповідки про Городище, що в Бахмацькому районі |
| title_sort |
оповідки про городище, що в бахмацькому районі |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1996 |
| topic_facet |
Сіверянські легенди |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200112 |
| citation_txt |
Оповідки про Городище, що в Бахмацькому районі / І. Горілий // Сіверянський літопис. — 1996. — № 4. — С. 43-45. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT gorílijí opovídkiprogorodiŝeŝovbahmacʹkomurajoní |
| first_indexed |
2025-07-17T06:22:51Z |
| last_indexed |
2025-07-17T06:22:51Z |
| _version_ |
1837874151099990016 |
| fulltext |
СІВЕРЯНСЬКІ ЛЕГЕНДИ
ОПОВІДКИ ПРО ГОРОДИЩЕ,
ЩО В БАХМАЦЬКОМУ РАЙОНІ
У далеку сиву давнину, коли на просторах теперішньої України
росли буйні трави вперемішку з дрімучими лісами, коли текли повно-
водні ріки, цілорічно поповнюючись водами з численних ярів, після
славних походів київських князів і їх нащадків, в середині XIII століт-
тя в наш край прийшли татаро-монгольські завойовники. Кожний уді-
льний князь зі своєю дружиною боронив свою вотчину, але вони були
безсилі проти незчисленних татарських орд. І якщо більшість князів
північно-східних земель (в подальшому Московія) здавались на волю
переможців, а Галицько-волинські князі в союзі з поляками, литовцями
чи угорцями давали відсіч, то князі Чернігівські та Київські полягли
в нерівних боях. З того часу ці землі стали напівпустинними, а люди,
що уціліли, ховалися по лісових хащах, ярах, за монастирськими сті-
нами та в інших потаємних місцях. З досліджень вчених на Слобожан-
щині та й на Сіверщині (теперішня Чернігівщина) часто використову-
вали для схованок густі зарості глоду. З берегу річки чи озера, а, мо-
жливо, з ярка прорубували малопримітну доріжку в середину таких
заростів, утворювали там велику галявину і будували собі житло.
Таким чином люди ховалися від татар-наїзників, котрі зграями шаста-
ли по Україні і забирали в полон людей, щоб потім продати у неволю
на східних та кримських невільничих ринках. А наїзди їхні були стра-
шенні, спустошливі. Як свідчить літопис, тільки за один напад на По-
ділля і Галичину в 1498 році татарами було захоплено близько 100 тис.
бранців. Брали вони всіх поспіль, тільки стариків убивали на місці.
Міцних же чоловіків приковували до весел на галерах, решту чолові-
ків і жінок продавали в рабство, красивих дівчат забирали в гареми,
а з малих хлопців виховували яничарів (гвардійців). Це були найстра-
шніші війська, добре навчені, не знали свого походження, а в боях не
просили пощади.
У ті часи на правім березі річки Доч, майже в її витоці були чи-
малі зарості глоду (де тепер городиська лікарня), там і знайшов собі
притулок якийсь сіверець. Це було, мабуть, десь у XIII столітті. А річ-
ка Доч була тоді повноводна. Брала вона початок з Миченківського
озера. Тепер воно звичайне мілководне болото, а тоді було чимале озе-
ро, тому у назві його слово «озеро» збереглось. На своєму шляху, там
де її перетинає Батуринський шлях, вона приймала води великого дже-
рела. Витікало воно з пагорба, що праворуч, як їхати з Бахмача. А
вже недалеко вищезгадуваних глодових заростів у цю річку впадав ве-
личезний струмок, який збирав чотирма потоками води з великого водо-
збору. Перший потік збирав води з низинних полів, де тепер селище
ім. Петровського, та Окантових низин і протікав мимо колишнього кол-
госпу ім. II п’ятирічки, а потім між вулицями Берег та Литва. Другий
Сіверянський літопис 43
потік збирав води і протікав мимо колишнього колгоспу «14-річчя Жо-
втня», перетинав вулицю Литва і впадав в перший потік. Третій зби-
рав води з урочища «Мушак» і протікав ставками через усе село по-
між вулицями Юшка та Шлях, біля колишньої церкви зливався з пер-
шим потоком. Четвертий потік збирав води з полів, що на захід від се-
ла, і зливався з першим і третім потоками біля старої школи. За сло-
вами старожилів на цьому потоці було збудоване водяне колесо, що
приводило в рух дві великі ступи, де товкли пшоно. Ось ці чотири по-
токи так наповнювали річку Доч водою, що поселянин, який оселився
в глодових заростях пізніше, побудував водяне колесо і мав водяного
млина. З цього ремесла він отримав прізвисько «Мельник», а в подаль-
шому розбагатів і став паном Мельником. Нащадки його дожили до
революційних подій початку XX століття. Старий пан, кажуть, помер
у Городищі, а сини його трохи раніше виїхали в Росію. Ось з тих пір
і до цього часу існує в Городищі район «Глоди», а «Млинок» — це, ма-
буть, місце перетину річки Доч з дорогою в Глоди, тут колись був водя-
ний млин.
Про цей водяний млин згадує Б. Лепкий у своєму романі «Мотря».
А матеріали до роману Лепкий збирав у кінці XIX століття.
Про джерело, що вище згадувалось, я чув таку оповідь. Десь у се-
редині XIX століття це джерело перетворилося на водойму діаметром
близько десяти сажнів і називалось по-місцевому «Сковорідка». У цьо-
му водоймищі вода завжди була світла і холодна. Тут напували пас-
тухи худобу, що там паслась, і кількість води ніколи не зменшувалась,
бо завжди поповнювалась ця «Сковорідка» підземним джерелом. Час-
тина води витікала в річку, що була поряд.
Але полишмо «Глоди», «Млинок» та «Сковорідку», а продовжимо
оповідь про подальший розвиток поселення, що тут розташувалось.
Якщо поселення в глодових заростях можна віднести до найстаріших
— близько XIII століття, то трохи пізніше, можливо, уже в XIV сто-
літті, на пагорбі, де тепер приміщення старих дерев’яних шкіл, оселив-
ся заможніший поселенець. Він створив для себе загорожу-фортецю,
що зі сходу омивалась великим ярком, а з заходу викопаним глибоким
рівчаком, по якому навіть вода протікала. А в’їзд до цієї загорожі був
на теперішньому перехресті, що утворюється вулицями Шлях, Журбів-
ка та Беріг. Він, цей поселенець, привів з собою і підсусідків, розсе-
ливши їх по вулиці Беріг. Тут же на цій вулиці була його худоба, а
випасалась вона по берегу річки Доч. Ото і є там урочище «Пасто-
вні», ця назва і тепер зберігається. У подальшому ця загорожа зникла.
По викопаному рівчаку утворили дорогу, що і тепер існує. На пагорбі
жили, можливо, нащадки Корнієнки, що наприкінці XIX століття із-
за малоземелля переселилися в Томську губернію. На вільних Сибір-
ських землях вони так розбагатіли, що пшеницю вивозили вагонами.
В час колективізації їх розкуркулили і Павло Корнієнко з дітьми при-
їхав у Городище. По жіночій лінії він був родичем моїм діду та бабі
Міщенкам, тому деякий час вони жили в них. Багато цікавого він роз-
повідав про сибірське життя. У голодівку 1932—33 років всі дорослі
померли, а діти — нащадки їх — виховувались в колгоспі. Можливо, і
зараз хто-небудь із них залишився в живих.
По виїзді Корнієнків з села, на їхньому дворищі побудовано шко-
лу, що, мабуть, зберігається і тепер.
В XIV столітті, а точніше в 1363 році, в часи завоювання Сіверщи-
ни литовським князем Ольгердом, на пагорбі між першим і третім по-
током (ярками) виникла ще одна загорожа, котра з двох боків омива-
лась ярками, а з південного боку відрізана глибоким рівчаком. Тут осе-
лився, мабуть, якийсь завойовник-литовець, а челядь свою, що привів
44 Сіверянський літопис
із Литви, розселив по вулиці, що потім стала називатись Литвою. Але
українські землі не пішли завойовникам на користь, і вони всі з на-
щадками в скорому часі вимерли, а, можливо, їх винищила якась мо-
рова хвороба, що в ті часи часто бувало. На цьому пагорбі в подаль-
шому була збудована церква, а навкруги хоронили небіжчиків. Бо ко-
ли будували нову церкву, що тепер клуб, а це вже за пам’яті мого ді-
да Іллі, то викопували великі людські кістки. Люди говорили, що ра-
ніше були великі люди — більші за теперішніх.
Ярок між цими пагорбами був глибокий. Розповідала моя баба
Параска, що коли була малою, то пішли купатись туди якісь односель-
ці Гурин та Мирон, надто високі, і потопились. Потому люди боялись
там купатись.
Ось ці дві загорожі-городища і дали, мабуть, назву нашому посе-
ленню — Городище.
Пізніше, це вже можливо за Богданових часів, тут оселились ко-
заки Журба, Конон, Кіт, Матяш, Юшка, Пацюк і інші, з підсусідками,
тоді і пішли назви вулиць Журбівка, Кононівка, Котівка, Матяшівка,
Юшка, Пацюківка. А Криничанка, одна з перших вулиць, що з’єдну-
вала загорожі з Глодами, мабуть, названа так тому, що тут багато бу-
ло криниць — підземних джерел, котрі поповнювали своїми водами рі-
чку Доч. Ми, невдячні нащадки, перейменували всі вулиці на новий
лад, щоб зовсім забулася історія наша. Мене ж спонукало написати
цю легенду те, що в краєзнавчих літописах, виданих в останні часи,
без усяких на те підстав, зазначено, що село з’явилося в XVII столітті.
Хай це буде легенда, але, як на мене, можна її взяти за основу, і
для краєзнавця буде якийсь матеріал. її, цю легенду, можна доповню-
вати, але не бажано міняти, бо всі здогадки взяті з переказів старих
людей чи літературних джерел. А склав її уродженець села Городища
Батурннської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії.
І . ГОРІЛИЙ
Чернігів,
листопад 1995 р.
Сіверянський літопис 45
|